Водний фонд України

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗЕМЕЛЬ ВОДНОГО ФОНДУ

1.1 Водний фонд України важливий природній ресурс

1.2 Основні категорії земельного фонду

1.3 Землі водного фонду

1.4 Правові форми використання земель водного фонду

1.5 Обов’язки користувачів земель водного фонду

2. ОРГАНИ ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЛЯМИ ВОДНОГО ФОНДУ

2.1 Система органів державного управління

2.2 Користування землями водного фонду

2.3 Державний контроль за використанням та охороною земель водного фонду

2.4 Відповідальність за порушення водного законодавства

3. СУЧАСНИЙ СТАН ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬВОДНОГО ФОНДУ У КУЙБИШЕВСЬКОМУ РАЙОНІ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1 Сутність обліку земель

3.2 Характеристика Запорізької області

3.3 Загальні відомості про Куйбишевський район

3.4 Характеристика земель Куйбишевського району

3.5 Сучасний стан використання земель водного фонду Куйбишевського району Запорізької області

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Управління земельними ресурсами охоплює весь спектр суспільних відносин — від соціального до економічного, правового, екологічного та інших видів управління. Разом з тим, земельні ресурси мають ряд властивостей і особливостей, які не залежать від системи суспільних відносин і не притаманні іншим засобам виробництва. Це, зокрема, те, що земля є продуктом природи і виникла та існує незалежно від волі і свідомості людини. По-друге, земля, на відміну від інших засобів виробництва, при раціональному використанні не зношується, не зменшує свої корисні властивості. По-третє, використання землі пов’язане з просторовою постійністю місця та обмеженістю території, тоді як інші засоби виробництва в міру розвитку продуктивних сил кількісно збільшуються і якісно видозмінюються.

Раціональне використання земельної ділянки є похідним щодо її цільового призначення, адже лише оперуючи чітко встановленою метою експлуатації землі можна розробляти перелік конкретних методів її використання, визначати особливості розміщення продуктивних сил у межах ділянки, встановлювати склад земельних угідь, а також здійснювати контроль за раціональністю землекористування тощо. Таким чином, цільове призначення слід визнати головним джерелом обов’язків землекористувача, а отже — особливо важливою характеристикою земельної ділянки.

По суті, саме встановлюючи цільове призначення земель держава забезпечує особливу охорону земель як основного національного багатства, реалізуючи, таким чином, положення статті 14 Конституції України від 28. 06. 1996 № 254к/96-ВР [1].

Земельна ділянка, на відміну від інших об'єктів права власності, відносно яких власник вправі здійснювати будь-які дії (знищувати, псувати, споживати тощо), має використовуватися виключно відповідно до її цільового призначення, причому навіть невикористання ділянки також є правопорушенням.

Цільове призначення земельної ділянки — визначений законодавством правовий режим її експлуатації (використання), який забезпечує реалізацію права користування земельною ділянкою у такий спосіб, що відповідатиме суспільним інтересам та не завдаватиме шкоди навколишньому природному середовищу [2].

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України від 25. 10. 2001 № 2768-Ш [3] до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Людство поступово усвідомлює, що відбувається глобальне забруднення навколишнього середовища, природні ресурси вичерпуються, і особливо головний з них — вода.

Водні ресурси України в сучасних умовах — один з головних лімітуючи чинників розвитку і розміщення продуктивних сил. Вони також повною мірою визначають рівень життя і здоров’я населення.

Для підтримання природно-екологічної рівноваги в навколишньому природному середовищі і забезпеченні сталого розвитку держави необхідне удосконалення управління використання, охороною і відновленням водних ресурсів та беззастережне виконання екологічних вимог.

1. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОДНОГО ФОНДУ

1.1 Водний фонд України важливий природній ресурс

Водні ресурси є національним багатством кожної держави, важливим природним ресурсом і визначають можливості розвитку більшості галузей господарського комплексу України. В даний час, на фоні збільшення водоспоживання та підвищення вимог до якості води, спостерігається тенденція до зниження в Україні запасів прісних вод та їх прогресуючого забруднення шкідливими стоками, що порушило рівновагу екологічних систем та призвело до втрати їх самовідновної здатності.

Все більш широкий розвиток техногенного середовища, взаємодія якого з природним середовищем набуває нових форм і призводить, як правило, до порушення екологічної рівноваги між природою і суспільством. Це призводить до погіршення стану природних водних ресурсів, що є однією з найбільш гострих екологічних проблем нашої країни. Причиною значного дефіциту водних ресурсів є не тільки кількісна їх обмеженість, але і якісне виснаження внаслідок незадовільної еколого-водогосподарської ситуації на більшості поверхневих водних об'єктів.

Одним з найістотніших чинників, що негативно впливають на якість поверхневих вод, є їх антропогенне евтрофування («цвітіння»), яке на відміну від природного, є наслідком діяльності людини і полягає у швидкому підвищенні трофності водойм внаслідок надходження до них біогенних елементів і органічних речовин у кількостях, що значно перевищують звичайні природні рівні. На сьогодні вирішення водогосподарських задач неможливо виконати без забезпечення стабільного функціонування екосистем водних об'єктів, без збереження їх цілісності та стійкості. Це можливе лише за умов високого рівня їх вивченості як об'єктів із складною структурою та розгалуженою системою природних і господарських зв’язків, наявністю вірогідної інформації щодо їх екологічного стану, яка необхідна для своєчасного прийняття управлінських рішень, розроблення прогнозів і обґрунтування комплексу водоохоронних заходів.

Водні відносини в Україні регулюються за сучасним водним законодавством. Його дія поширюється на всі види водних об'єктів, що існують на території України, її водний фонд, тобто на всі поверхневі, підземні води та джерела, внутрішні морські води. Згідно з водним законодавством забезпечується здійснення широкого комплексу заходів щодо охорони вод від забруднення, вичерпання, засмічення, запобігання шкідливій дії вод та ліквідації їх наслідків.

Однією з найважливіших передумов збереження та примноження водних ресурсів є формування та впровадження водоохоронних обмежень у використанні земель — водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, пляжних зон, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, які покликані створити режим використання прибережних територій, що попереджуватиме їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку.

1.2 Основні категорії земельного фонду

Усі землі, які знаходяться в межах України, складають її земельний фонд, який передбачає наявність загального правового режиму усіх земель незалежно від форми власності на землю і її цільового призначення. Разом з тим існують й істотні відмінності між землями, що зумовлено різними способами їх використання, різним цільовим призначенням, особливостями правової охорони і т. ін. За даними та іншими критеріями землі можуть поділятися на окремі види рис. 1.

Важливе правове значення має поділ земель за основним цільовим призначенням на категорії. Стаття 19 Кодексу [3] встановлює вичерпний перелік із дев’яти категорій земель: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Категорія земель — це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму.

Рис. 1

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Кожна категорія земель мас особливий правовий режим, специфіка якого визначається переважно їх цільовим призначенням. Правовий режим земель — це встановлений законом порядок використання та охорони земель. Правовий режим земель можна поділити на загальний, який властивий всьому складу земель України; особливий, властивий окремим категоріям земель; і спеціальний або конкретний, властивий конкретним земельним ділянкам.

1.3 Землі водного фонду

До земель водного фонду належать землі, зайняті водними об'єктами — морями, річками, озерами, водосховищами та ін., а також землі, виділені під смуги відводу і водоохоронні зони водних об'єктів. Оскільки основним цільовим призначенням цих земель є забезпечення використання і охорони вод, їх правовий режим значною мірою визначається водним законодавством. Землі водного фонду використовуються для задоволення життєвих, побутових, оздоровчих та інших потреб населення, а також водогосподарських, природоохоронних, промислових, енергетичних, транспортних, рибогосподарських та інших потреб. Особливості правового режиму земель водного фонду визначається Водним кодексом України [4].

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є самостійною складовою земель України.

До їх складу згідно зі ст. 58 ЗК України і ст. 4 Водного кодексу належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

Чинний Земельний кодекс України виділяє кілька видів земель водного фонду. Головною частиною цих земель є землі покриті водою. Фактично всі водні об'єкти займають земельні ділянки, на яких вони знаходяться. Виняток становлять лише підземні води і джерела, тому що вони розміщені в надрах землі. До водопокритих земель відносять лише земельні ділянки, які покриті водою тривалу частину року. Землі, вкриті водою нетривалий час, не належать до водопокритих земель. Не належать до цих земель і земельні ділянки, на яких розташовані штучні плавальні басейни, системи комунальних і промислових водопроводів тощо.

Другий вид земель водного фонду складають землі, зайняті болотами й островами. Відповідно до Водного кодексу України болото — це надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покривом. Болота не належать до водних об'єктів. Вони є особливим типом наземних екосистем, для яких характерні надлишкове зволоження, наявність вологолюбивої рослинності і процес формування торфу. Особливість островів полягає в тому, що вони фактично відокремлені від суші з усіх боків водами, і їх правовий режим залежить від режиму водних об'єктів. До третього виду земель водного фонду відносять землі: зайняті прибережними захисними смугами уздовж морів, річок і навколо водойм; береговими смугами водних шляхів; виділені під смуги відведення для гідротехнічних та інших водогосподарських споруд і каналів. Вони призначені для охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення, виснаження та здійснення певної господарської діяльності, пов’язаної з використанням водних об'єктів.

Прибережні захисні смуги є складовою водоохоронних зон і встановлюються у їх межах. Ці смути безпосередньо прилягають до водних об'єктів. Головна мета виділення земель під прибережні захисні смуги полягає в охороні поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності. Згідно зі ст. 60 ЗК України вони встановлюються уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З га — 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га — 50 м; в) для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 м.

Розмір та межі прибережної захисної смути уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів — з урахуванням вимог містобудівної документації.

Смуги відведення виступають самостійною складовою частиною земель водного фонду. Вони включають земельні ділянки водного фонду, на яких встановлюється особливий правовий режим їх використання для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження та руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних спорудах, а також водойм і гребель на берегах річок.

Берегові смуги водних шляхів — також самостійний елемент земель водного фонду. Відповідно до ст. 64 ЗК України і ст. 92 Водного кодексу України [4] вони встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів. Згідно зі ст. 67 Водного кодексу України перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджує Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України постановою від 12 червня 1996 р. № 640 затвердив Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних. У Земельному кодексі не встановлюються конкретні розміри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів. їх розміри визначаються за проектами землеустрою. Окремий вид земель водного фонду становлять землі, зайняті безпосередньо гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами. У ст. 58 ЗК України додатково вказується, що для створення сприятливого водного режиму водних об'єктів встановлюються їх водоохоронні зони. Вони фактично забезпечують охорону поверхневих водних об'єктів (природних водойм, водотоків і штучних водойм) і морів. Водоохоронні зони являють собою земельні ділянки, що є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності. У складі водоохоронних зон виділяють прибережні захисні смуги, які належать до земель водного фонду. Тому землі водоохоронних зон частково є землями водного фонду, оскільки у їх межах виділено прибережні захисні смуги. Водоохоронна зона має визначені межі. Зокрема, виділяється внутрішня і зовнішня межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта, його правовий режим та цілі використання. Зовнішня межа водоохоронної зони залежить від категорії земель, видів населених пунктів та природних характеристик водних об'єктів.

Зони санітарної охорони джерел і об'єктів централізованого водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчиків водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий пояс (обмежень) — територія, на якій встановлюються певні обмеження господарської діяльності; третій пояс (спостереження) — територія, призначена для спостереження за станом водних об'єктів і веденням господарської діяльності з метою охорони джерел водопостачання від забруднення.

1.4 Правові форми використання земель водного фонду

Використання земель водного фонду регулюється Земельним кодексом України, Водним кодексом України та іншими нормативними актами.

Земельний кодекс закріплює можливість використання земель водного фонду на праві власності і праві користування. Користування цими землями може" бути постійним і на умовах оренди. Право постійного землекористування на цих землях обмежено як за формою власності юридичних осіб, так і за цілями використання. На праві постійного землекористування відповідні земельні ділянки надаються тільки державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами тощо. Всім іншим юридичним і фізичним особам земельні ділянки водного фонду надаються в користування на умовах оренди. Орендарями земельних ділянок водного фонду можуть бути підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні і фізичні особи. Право постійного та орендного користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає у встановленому порядку. Земельним кодексом України (ст. 59) встановлено, що із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Особливість оренди цих земель полягає в тому, що згідно з вимогами ЗК вона не залежить від значення і правового режиму відповідного водного об'єкта. Крім того, орендне землекористування має здійснюватися з додержанням вимог щодо охорони водойм від забруднення, засмічення і замулення, а також державних норм, правил і санітарних вимог. Порядок використання земель водного фонду регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 р. [5], якою на користувачів цих земель покладаються певні права та обов’язки.

1.5 Обов’язки користувачів земель водного фонду

Конкретний перелік прав та обов’язків користувачів земель водного фонду залежить від встановленого правового режиму. Так, користувачі, що експлуатують гідротехнічні та інші споруди водогосподарських систем, зобов’язані додержуватися встановлених режимів їх роботи та правил експлуатації, здійснювати насадження, догляд і охорону лісів у смугах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших споруд міжгосподарського значення. На земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів користувачі мають право проводити роботи, пов’язані з будівництвом гідротехнічних споруд, поглибленням дна для судноплавства, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові і геологорозвідувальні роботи. їм дозволяється здійснювати видобування корисних копалин (крім піску, гальки і гравію у руслах малих та гірських річок). Додаткові права користувачів земель водного фонду передбачені Порядком встановлення берегових смуг водних шляхів і користування ними, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. Відповідно до ст. 91 Водного кодексу України [4] земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб. Зазначені суб'єкти згідно зі ст. 63 ЗК України [3] мають право використовувати їх для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо. Водний кодекс додатково закріплює можливість будівництва у цих смугах виробничих приміщень. Користувачі берегових смуг водних шляхів земель водного фонду в першу чергу зобов’язані використовувати їх за цільовим призначенням. Крім того, вони зобов’язані суворо додержуватися встановленого правового режиму використання берегових смуг водних шляхів. Використовуючи берегові смуги водних шляхів, користувачі додатково повинні здійснювати заходи щодо охорони цих земель від ерозії, зсувів, руйнування, підтоплення і забруднення. Користувачі зон санітарної охорони також мають певні права та обов’язки при використанні відповідних земельних ділянок. Правомочності цих суб'єктів залежать від виду поясів зон санітарної охорони і типу джерел водопостачання. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів» від 18грудня 1998 р. [6] окремо виділено обов’язки суб'єктів землекористування правового режиму для поверхневих і підземних джерел водопостачання.

2. ОРГАНИ ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ УПРЛІННЯ ЗЕМЛЯМИ ВОДНОГО ФОНДУ

2.1 Система органів державного управління

Принципами державного управління землями водного фонду є: стійкий розвиток поєднання басейнового і адміністративно-територіального способів управління, розмежування функцій охорони і функцій господарського використання вод. Єдину систему органів управління, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері використання і охорони земель водного фонду, утворюють:

* Кабінет Міністрів України;

* Державне агентство України по земельних ресурсах;

* Державне агентство України з питань водного господарства;

* Міністерство екологічної безпеки України;

* Державне агентство України по лісовому господарству;

* Державне агентство України по геології і використанню надр;

* Обласні державні адміністрації;

* Виконкоми районних, міських, селищних, сільських рад.

Діяльність перелічених державних органів управління у сфері використання земель водного фонду та користування водними ресурсами доповнює один одного. Серед них спеціальним уповноваженим державним органом управління у сфері використання водного фонду є Державне агентство України по водному господарству [7].

Основними функціями Державного агентства України по водному господарству є:

— планування раціонального використання водних об'єктів;

— ведення моніторингу, кадастру і обліку поверхневих і підземних вод;

— здійснення державного контролю за охороною і використанням водних об'єктів і дотримання режиму їх водоохоронних зон;

— здійснення ліцензування у сфері використання і охорони водних об'єктів;

— організація будівництва і експлуатації водосховищ та інших водогосподарських об'єктів комплексного призначення, встановлення режиму їх наповнення та скиду, пропуску паводкових вод;

— розроблення водогосподарських балансів господарства, схеми комплексного використання та охорони водних ресурсів;

— вивчення потреби та участь у розробці пропозицій щодо поліпшення водо- забезпечення населення і народного господарства;

— забезпечення збору, аналізу, розповсюдження інформації з питань водного господарства.

До сфери державного управління щодо використання та охорони водних ресурсів входять: складання (визначення) водогосподарського балансу; державний моніторинг водних об'єктів; державний облік поверхневих і підземних вод; державний контроль за використанням і охороною водних об'єктів; нормування і ліцензування в сфері використання і охорони водних об'єктів.

Водогосподарські баланси — розрахункові матеріали, які зіставляють потребу у воді з наявними на певній території водними ресурсами. Баланси призначені для оцінки наявності ступеня використання водних ресурсів на території держави.

2.2 Користування землями водного фонду

Користування землями водного фонду регулюється Земельним кодексом України і Водним кодексом України.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, у яких створено спеціалізовані служби з догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтримання їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки у натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право.

Право постійного користування землями водного фонду посвідчується державним актом, який видають і реєструють сільські, селищні і міські ради.

Право тимчасового користування землями водного фонду оформляють договором, який укладається між відповідною Радою і юридичною або фізичною особою.

2.3 Державний контроль за використанням та охороною земель водного фонду

За використанням та охороною земель водного фонду здійснюється державний контроль у встановленому законодавством порядку.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

— використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

— улаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

— скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначають за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486 [8].

Цей порядок установлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та ознаки їхнього правового режиму.

Водоохоронні зони встановлюють для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їхнього забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм.

До складу водоохоронних зон обов’язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

У межі водоохоронних зон виділяють землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до ст. 88−91 Водного кодексу України [4].

Розміри і межі водоохоронних зон визначають проектом на основі нормативно-технічної документації.

Проекти цих зон розробляють на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджують з органами охорони навколишнього природного середовища, земельних ресурсів, власниками землі, землекористувачами і затверджують відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Межі водоохоронних зон встановлюють з урахуванням:

— рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега;

— цільового призначення земель, що входять до складу водоохоронної зони.

Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон у них не встановлюють.

Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. Зовнішня межа, як правило, прив’язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об'єкта лінією:

— затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз на 10 років;

— берегоруйнування, мандрування;

— тимчасового та постійного підтоплення земель;

— ерозійної активності;

— берегових схилів і сильноеродованих земель.

Зовнішню межу водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників та користувачів визначають з урахуванням:

— зони санітарної охорони джерел питного водопостачання;

— розрахункової зони перероблення берегів;

— лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод, із зовнішньою межею не менш як 1000 м від урізу середньо-багаторічного рівня води;

— усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 м від бровки каналів чи дамб.

Для гірських і передгірських річок зовнішня межа водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних умов, а також селевих та зсувних явищ.

На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається в ширину не менше як 2 км від урізу води.

У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності.

Виконання водоохоронних та інших заходів щодо впорядкування водоохоронних зон, за винятком земель водного фонду, покладається на виконавчі комітети Рад, сільськогосподарські, водогосподарські, рибогосподарські підприємства, а також на інших власників і землекористувачів.

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм у межах водоохоронних зон, виділяють земельні ділянки під прибережні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюють по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів — 25 м;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 м;

для великих річок, водосховищ на них та озер -100 м.

Якщо крутизна схилів перевищує 3 градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

У межах існуючих населених пунктів прибережну захисну смугу встановлюють з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяють прибережну захисну смугу шириною не менше 2 км від урізу води.

Об'єкти, розташовані у прибережній захисній смузі, можна експлуатувати, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов’язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюють смуги відведення з особливим режимом користування.

Розміри смуг відведення та режим користування ними встановлюють за проектом, який розробляють і затверджують за погодженням із державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надають органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень.

На судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов’язаних із судноплавством, встановлюють берегові смуги.

Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються ст. 91 Водного кодексу України [4].

Порядок встановлення берегових смуг водних шляхів та користування ними визначає Кабінет Міністрів України. З метою охорони об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюють зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму.

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюють місцеві ради на їхній території за погодженням із державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлює Кабінет Міністрів України.

2.4 Відповідальність за порушення водного законодавства

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

— самовільному захопленні водних об'єктів;

— забрудненні та засміченні вод;

— порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

— руйнуванні русел річок, струмків та водостоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

— введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

— недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

— самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

— порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

— пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їхньої роботи;

— незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціоноване скидання зворотних вод;

— використанні земель водного фонду не за призначенням;

— неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

— відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

— порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов’язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від плати за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов’язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

3. СУЧАСНИЙ СТАН ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ВОДНОГО ФОНДУ У КУЙБИШЕВСЬКОМУ РАЙОНІ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1 Сутність обліку земель

Основне завдання обліку кількості земель полягає в тому, щоб дати характеристику кожній земельній ділянці, землеволодінню і землекористуванню щодо їх розмірів, складу угідь, їх підвидів відповідно до прийнятої класифікації.

Земельно-обліковою одиницею є земельна ділянка — частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правилами, яка має ідентифікаційний (кадастровий) номер.

Облік земель ведеться за окремими земельними ділянками, власниками землі і землекористувачами, у тому числі орендарями.

При обліку земель виділяють землі населених пунктів, які є просторовим операційним базисом для житлового, адміністративного, культурно-побутового та виробничого будівництва в містах, селищах міського типу і сільських населених пунктах з густою забудовою дрібними ділянками та землі поза ними.

Це переважно землі сільськогосподарського призначення, лісового фонду, які виступають головним засобом виробництва відповідно в сільському й лісовому господарстві та інші.

Кожна земельна ділянка характеризується відповідною сукупністю земельних угідь за категоріями земель, в основі яких лежить її цільове призначення. При цьому слід мати на увазі, що цільове призначення земельної ділянки може уточнюватися або змінюватися обмеженнями прав на неї, внаслідок чого може змінюватися склад земельних угідь.

Обліком передбачена кількісна характеристика земель, що перебувають у власності, зокрема в державній, приватній і комунальній, а також земель, які перебувають в оренді. Виділяється також інформація про землі, що оподатковуються і не оподатковуються.

З обліку кількості земель проводиться статистична звітність в рамках програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики, затвердженої в 1993 р. Вона включає форми №№: 6-зем-звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності; 6б-зем-звіт про наявність зрошуваних земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями; 6а-зем-звіт про наявність осушених земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями.

Форму цієї звітності приведено у відповідність із Стандартною статистичною класифікацією землекористування Європейської економічної комісії та з класифікацією видів економічної діяльності, затвердженою Держстандартом України. Це дозволяє застосовувати її у міжнародній практиці.

Стандартна класифікація земель має таку структуру:

1) сільськогосподарські землі;

2) ліси та інші лісовкриті площі;

3) забудовані землі;

4) відкриті заболочені землі;

5) сухі відкриті землі;

6) відкриті землі без рослинного покриву або з незначними

рослинним покривом;

Облік кількості земель, як і державний земельний кадастр в цілому, ведеться за системою, яка складається з трьох рівнів: базовий, регіональний і національний.

3. 2 Характеристика Запорізької області

Запорізька область займає вигідне економіко-географічне положення. Вона розташована у південно-східній частині України і межує з Херсонською, Дніпропетровською, Донецькою областями. Південні кордони області омиваються водами Азовського моря, берегова лінія якого в межах області перевищує 300 км, рис. 2.

Рис. 2

Територія області займає 27,2 тис. км2, що становить 4,5% території України. Протяжність із півночі на південь становить 208 км, а зі сходу на захід — 235 км. Від м. Запоріжжя до столиці України м. Києва: залізницею — 715 км, шосейними дорогами — 618 км.

Умовно область поділяється на три природно-сільськогосподарські зони: зону степу (50,8%), степну посушливу (34,8%) та сухостепну (14,4%) зони.

Природно-кліматичні умови дозволяють вирощувати в області майже всі сільськогосподарські культури, отримуючи високі врожаї.

Клімат — помірно-континентальний, характеризується чітко означеною посушливістю. Середньорічні температури: літня +22°С, зимова -4,5°С. На рік у середньому припадає 225 сонячних днів, рівень опадів становить 448 мм. Такі кліматичні умови максимально сприяють розвитку сільського господарства, курортів та туризму.

Для області характерний рівнинний ландшафт. Найбільше підвищена місцевість у середньо-східній частині області. Це так звана Приазовська височина. На півдні, між Приазовською височиною і Азовським морем, розташована західна частина Приазовської берегової рівнини, яка західніше р. Молочної переходить у Причорноморську. Ця остання в північно-східному напрямі зливається із Запорізькою внутрішньою рівниною, яка межує з південно-східними окраїнами Придніпровської височини.

Таким чином, територія Запорізької області складається з двох виразних геоморфологічних частин: окраїн Приазовської і Придніпровської височин, що геоструктурно відповідають південно-східній частині Українського кристалічного масиву і окраїн приморських (Приазовської та Причорноморської) рівнин, які розташовані в межах Причорноморської западини. Ці дві геоморфологічні одиниці ніби зв’язуються третьою — Запорізькою внутрішньою рівниною

Ґрунти переважно чорноземні. Природні ресурси багаті і різноманітні. У регіоні знаходяться значні запаси залізної й марганцевих руд, гранітів. Частка регіону в сумарних запасах мінеральної сировини в Україні складає: пегматит — 88,06%, апатит — 63,42%, марганцева руда — 69,1%, вторинні каоліни — 22,9%, вогнетривкі глини — 8,6%.

За різноманітністю та багатством мінерально-сировинних ресурсів область займає одне з провідних місць України. У регіоні знаходяться значні запаси пегматитів (88% загальних запасів держави), апатитів (63%), марганцевих (69%) і залізної (10%) руд, каолінів (23%), вогнетривких глин (9%), тощо.

Багата сировинна база стала основою розвитку потужного гірничо-металургійного та енергетичного комплексу області. Запорізька область відноситься до найбільш екологічно напружених регіонів України і в ній зосереджені практично всі основні галузі, більше 160 промислових підприємств, серед яких провідне місце займають електроенергетика, металургія, машинобудування, металообробка та хімія. Також на території регіону розміщені Запорізька ТЕС і Запорізька атомна електростанція — найбільша АЕС у Європі.

Населення області складає 2004,8 тис. чол., що становить 4,0% від населення України, у тому числі міське — 1534,8 тис. чол., сільське — 470,0 тис. чол. Рівень урбанізації по області 76,6%, що вищий за середній по Україні. Більше 42,0% населення області (847,8 тис. чол.) мешкає в м. Запоріжжі, яке є значним промисловим центром і відіграє особливо важливу роль у соціально-економічному розвитку області.

Адміністративно Запорізька область складається з 20 сільських районів і 5 міст обласного значення (Запоріжжя, Мелітополь. Бердянськ, Енергодар і Токмак) та 9 міст районного значення. Обласний центр, м. Запоріжжя, має районний поділ і включає 7 районів. Всього в області 14 міст, 22 селища міського типу, 914 сільських населених пунктів, з них 44 селища і 870 сіл.

Виконавчу владу в регіоні здійснюють Запорізька обласна державна адміністрація та 20 районних державних адміністрацій. Місцеве самоврядування області представляють Запорізька обласна рада. 20 районних рад, 14 міських рад, 22 селищні ради і 263 сільські ради.

Територія Запорізької області розділена вододілом приблизно навпіл на два водозбірні басейни р. Дніпро та Азовського моря.

Гідрографічна мережа області представлена р. Дніпро — найбільшою водною артерією України (рис. 3), трьома середніми річками — Конка і Гайчур басейну Дніпра та Молочна, яка впадає в Азовське море, та 133 малими водотоками довжиною більше 10 км.

Дніпро — найбільша річка України, третя в Європі, за площею водозбірного басейну (504 тис. км2) і протяжністю (2201 км). Довжина Дніпра в межах України становить 981 км, площа водозбірного басейну — 286 тис. км2. Дніпро є основним джерелом питного водопостачання міст Запоріжжя, Бердянськ, Приморськ, Вільнянськ, ряду сільських населених пунктів північних і південних районів області, водопостачання промислових підприємств області, зокрема гірничо-металургійного комплексу. Крім того, гідроенергетичний потенціал р. Дніпро, який складає третину всього потенціалу Дніпровського каскаду водосховищ. Використовується р. Дніпро для судноплавства, а також, як рекреаційний ресурс для відпочинку та оздоровлення населення. На р. Дніпро в межах області розташовані Каховське та Дніпровське водосховища з об'ємами води в них відповідно 18,2 км³ і 3,3 км³. На середніх та малих водотоках розташовані 28 водосховищ та 1235 ставків.

Господарський комплекс у басейні р. Дніпро протягом останніх десятиліть розвивався без урахування економічних та екологічних наслідків для України. Інтенсивне використання земель басейну Дніпра з метою ведення сільського господарства (60% території розорано), яке спричинило ерозію 35% земель та трансформування 80% первинного природного ландшафту, перетворило водосховища на Дніпрі в акумулятори забруднювальних речовин. У катастрофічному становищі перебувають річки нижнього Дніпра, на яких щороку ускладнюється санітарно-епідеміологічна ситуація, зменшуються вилов риби та біорізноманіття.

Високі природні фактори Запорізької області сприяють розвитку сільського господарства, рекреації, курортів та туризму.

Загальна площа території складає 2718,29 тис. га. Провідна галузь області - сільськогосподарське виробництво, сільськогосподарські землі займають 2242,235 тис. га, що становить 82,49%, це досить високий показник, навіть по відношенню до сільськогосподарських земель України, що складає - 70,90%, що є показником найвищої розораності сільськогосподарських угідь у Європі. Водний фонд Запорізької області займає 171,508 тис. га і становить 6,3% земельного фонду регіону, в порівнянні з водним фондом в Україні який — 4%, показник вище за рахунок басейна р. Дніпро. Лісові землі склали 4. 37%, в порівнянні з лісовим фондом України це невисокий показник, але допустимий тому як регіон знаходиться у степовій зоні, забудовані землі складають 3. 51%, відкриті землі без рослинного покриву — 0. 98% від загальної площі земельного фонду Запорізької області табл. 1, рис. 2.

Таблиця 1 — Структура земельного фонду Запорізької області

Основні види земельних угідь

усього, тис. га

% до загальної площі території області

% до загальної площі території України

Загальна територія у тому числі:

2718,29

100

100

Сільськогосподарські угіддя, з них:

2242,24

82,49

70. 9

Рілля

1904,06

70,05

55,8

Перелоги

-

-

0,5

багаторічні насадження

38,62

1,42

1,5

сіножаті і пасовища

299,51

11,02

4,0

Ліси і інші лісо-вкриті площі, з них:

118,88

4,37

17,6

вкриті лісовою рослинністю

110,02

4,05

16,0

Забудовані землі

95,42

3,51

4,2

Відкриті заболо-чені землі

7,23

0,27

1,6

Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски, яри, землі, зайняті зсувами, щебенем, галькою, голими скелями)

26,64

0,98

1,7

Інші землі

227,89

8,38

Усього земель (суша)

2546,78

93,69

96,0

Території, що покриті поверхневими водами

171,51

6,31

4,0

Рис. 3

Рис. 4

3. 3 Загальні відомості про Куйбишевський район

Куйбишевський район розташований на сході Запорізької області, межує з Пологівським, Гуляйпільським, Чернігівським, Бердянським, Розівським районами Запорізької області та Володарським районом Донецької області рис. 5, 6.

Рис. 5 Рис. 6

Район знаходиться на Приазовській височині з її найвищою точкою Більмак-Могила (324 м над рівнем моря).

Площа району складає 1,3 тис кв. км, протяжність його зі сходу на захід — 60 км, з півдня на північ — 56 км., населення — 23,592 тис. чоловік (у т. ч. міського — 9,628 тис., сільського — 13,964 тис.) В районі 40 населених пунктів, підпорядкованих 2 селищним і 13 сільським радам.

З корисних копалин район багатий запасами будівельних матеріалів: граніти високої якості, глина, пісок, габросієніт (чорний мармур). Їх розробкою займаються: Трудівський щебеневий завод, який з невеликого кар'єру виріс до заводу державного значення; ТОВ «Куйбишевський гранітний кар'єр»; ТОВ «Куйбишевський завод будматеріалів» — випускає червону цеглу. В районі є родовище вермикуліту, який широко застосовується в сільському господарстві, будівництві. Район відноситься до степової зони, хоча і має майже півтори тисячі гектарів лісового фонду та більше 5 тисяч гектарів лісосмуг.

На території району — 13 річок загальною довжиною 170 км., а одна з найбільших річок області - Берда, яка впадає в Азовське море, бере початок біля села Зразкове. У районі є ставки, загальна площа їх дзеркал 600 Га. Але, незважаючи на це, водні ресурси дуже бідні, потреба у воді забезпечується в основному за рахунок підземних вод, запаси яких обмежені і, крім того, високомінералізовані. На сьогодні основною сферою виробничої діяльності для Куйбишевського району є сільське господарство. Працюють 16 сільгосппідприємств, 105 фермерських господарства.

Загальна площа району складає 133 538 га, в т. ч. сільськогосподарських угідь — 116 755,1 га в тому числі ріллі 94 440,7 га. Створено резервний фонд, землі запасу на площі 13 384 га, в т. ч. сільськогосподарських угідь 5329 га.

3.4 Характеристика земель Куйбишевського району

Таблиця 2 — Характеристика земельного фонду Куйбишевського району за основними видами угідь

Основні види земельних угідь

Усього га

% до загальної площі території району

% до загальної площі території області

% до загальної площі території України

Загальна територія у тому числі:

133 538,00

100

100

100

Сільськогосподарські землі

119 429, 84

89,41

82,49

70. 9

у тому числі:

Сільськогосподарські угіддя, з них:

116 755,09

87,43

82,49

68,9

Рілля

94 440,70

72,70

70,05

55,8

Перелоги

-

-

-

0,5

багаторічні насадження

931,10

0,70

1,42

1,5

Сіножаті

9691,98

16,01

6,02

4

Пасовища

11 691,98

8,76

5

9

інші сільськогосподарські землі

2674,75

2,00

8,38

2,0

Ліси і інші лісо-вкриті площі, з них:

7777,40

5,80

4,37

17,6

вкриті лісовою рослинністю

7713,20

5,78

4,05

16,0

Забудовані землі

3110,86

2,32

3,51

4,2

Відкриті заболо-чені землі

525,3

0,39

0,27

1,6

Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом

2585,56

1,92

0,98

1,7

Усього земель (суша)

132 794,93

99,44

93,69

96,0

Території, що покриті поверхневими водами

743,07

0,56

6,31

4,0

Рис. 7

Фізико-географічне розташування району та особливості його природно-ресурсного потенціалу зумовлюють провідну роль земельного фонду. Проте, тривалий час розвиток землеробства в районі відбувався екстенсивним шляхом, в результаті чого освоєність сільськогосподарських угідь досягла великого показника — 89,41%, в порівнянні з сільськогосподарськими землями в Запорізькій області - 82,49%, по Україні - 70,9% ці показники свідчать про високий рівень використання земельних ресурсів під землі сільськогосподарського призначення табл. 2, рис. 6.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой