Водні, кліматичні, ландшафтні та біологічні ресурси Хмельницької області

Тема Водні, кліматичні, ландшафтні та біологічні ресурси Хмельницької області.

Вступ Природні ресурси — сукупність об'єктів і систем живої і неживої природи, компоненти природного середовища, що оточують людину, які використовуються в процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини і суспільства. Природні ресурси класифікують за різними критеріями: приналежністю до тих чи інших компонентів природи (мінеральні, кліматичні, лісові, водні тощо); можливістю відтворення в процесі використання — на вичерпні (поновлювальні й непоновлювальні) і невичерпні та ін.

До природніх ресурсів входять сонячна енергія, атмосфера, гідросфера, наземна рослинність, ґрунт, тваринний світ, ландшафт, корисні копалини. Основний напрям освоєння природних ресурсів — їх комплексне використання.

В умовах сталого розвитку для раціонального використання природних ресурсів належить аналіз та оцінка клімату і погоди певних регіонів для нормальної діяльності людини.

Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Загалом, водні ресурси вважаються фізично невичерпними, але в своєму розміщенні та режимі стоку вони витримують прямий та опосередкований вплив інших компонентів природного комплексу та антропогенний тиск, в наслідок чого відрізняються значними коливаннями та нерівномірністю розподілу, а також по своїм якісним характеристикам.

До біологічних (біотичних) ресурсів належать ресурси рослинного і тваринного світів. Рослинні ресурси представлені на територіях та акваторіях вищими рослинами, грибами, мохами, лишайниками, водоростями, що використовуються або можуть бути використані для потреб суспільства. Господарське значення мають лісові, степові, лучні, болотні та водні рослинні ресурси.

Усі види живих істот у сукупності називаються біотою. Найважливішою її властивістю є здатність до самовідновлення на основі обміну речовин.

Характер ландшафтної структури території і властивості ландшафтних комплексів завжди відбивають вплив зональних факторів ландшафтоутворення, проте прояв ландшафтоутворення значною мірою видозмінюється місцевими геолого-геоморфологічними, гідрогеологічними, гідрологічними факторами.

Актуальність теми курсової роботи полягає у визначення структури природно-ресурсного потенціалу Хмельницької області, особливо кліматичних, водних, біологічних та ландшафтних ресурсів; аналізі тенденцій використання населенням природних ресурсів Хмельниччини. В свою чергу, встановлення стану природних ресурсів під впливом людської діяльності.

Об`єкт курсової роботи: природні ресурси Хмельницької області: водні, кліматичні, ландшафтні та біологічні.

Предмет курсової роботи: основні риси кліматичних ресурсів та їх вплив на природні умови регіону; закономірності та особливості розміщення водних, біологічних та ландшафтних ресурсів Хмельниччини; особливості використання природніх ресурсів та їх стан.

Мета курсової роботи: охарактеризувати природні (водні, кліматичні, ландшафтні та біологічні) ресурси Хмельницької області; з`ясувати особливості використання природних (кліматичних, водних, ландшафтних та біологічних) ресурсів Хмельницької області; з`ясувати антропогенний вплив на природні ресурси Хмельниччини.

Завдання курсової роботи:

1. Розглянути властивості кліматичних умов Хмельниччини.

2. Ознайомитися із водними ресурсами Хмельницької області.

3. З`ясувати особливості використання водних ресурсів області населенням.

4. Визначити екологічний стан водних ресурсів області.

5. Охарактеризувати біологічні ресурси Хмельницької області.

6. Ознайомитися із основними типами ландшафтів Хмельницької області.

7. Визначити антропогенний вплив на ландшафти Хмельниччини.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел. Зміст курсової роботи викладено на 46 сторінках комп`ютерного тексту. Список використаних джерел включає 16 наіменувань, кількість дадатків — 8.

Розділ І. Теоретичні та методичні основи дослідження природних (водних, кліматичних, ландшафтних та біологічних) ресурсів Як складовий елемент національного багатства природні ресурси потребують докладного аналізу. Розвиток науки і техніки зумовлює зростаючий вплив людини на природу. Ураховуючи те, що такий вплив має переважно негативний і невиправданий характер, це спонукає дбайливіше ставитися до навколишнього середовища.

Взаємостосунки людини і природи мають будуватися на засадах раціонального природокористування. Масштаби освоєння людською діяльністю природних ресурсів не повинні перевищувати швидкості їх оновлення, а засвоєння природних комплексів має враховувати стійкість їх внутрішньої структури. Відходи, що виникають у виробництві, мають нейтралізуватися або ліквідуватися так, аби не забруднювати середовище, а також необхідно використовувати корисні компоненти, що є у відходах. Отже, раціоналізація природокористування передбачає розгляд природних процесів і виробничої діяльності як єдиної біоекономічної системи.

Оскільки окремі види природних ресурсів значно відрізняться між собою як за натуральною формою, так і рівнем та напрямками залучення до народногосподарського обороту, статистичні показники, необхідні для їх оцінки та характеристики, є вузькоспеціалізованими. Єдиної загальноприйнятої класифікації природних ресурсів у статистиці не існує. Нині вони вивчаються в розрізі укрупнених груп:

1) земельні фонди;

2) багатства надр;

3) водні ресурси;

4) лісові ресурси;

5) гідроенергоресурси.

Водні ресурси — це запаси поверхневих та підземних вод, а також інших водних об'єктів. Державний фонд водних ресурсів країни включає ріки, озера, водосховища, ставки, канали, підземні води.

Статистика водних ресурсів має забезпечити урядові органи, органи управління та планування необхідною інформацією, що відбиває водозабезпеченість окремих районів країни, водоспоживання (забір води), використання води в розподілі за галузями, призначенням, видами водних об'єктів, характеризувати обсяг скинутих стоків за водокористувачами і рівень забрудненості стоків, а також заходи щодо захисту водних ресурсів від забрудненості й ефективність цих заходів. Інакше кажучи, статистика водних ресурсів за допомогою системи показників має характеризувати наявність і використання водних ресурсів, а також зміну їх стану, що виникає під впливом господарської діяльності людини і заходів щодо охорони водних ресурсів.

Показники, що характеризують водозабезпеченість конкретної території і якість води, обчислюються на підставі даних спеціальних обстежень. Головні серед них такі:

· запас води, тис. м3, усього та за видами поверхневих стоків рік;

· запас води в розрахунку на одну особу, на 1 км² території.

Критерій чистоти поверхневої води встановлюється за сумою якісних показників, що використовуються для оцінки придатності її для різних водокористувачів.

Для характеристики водоспоживання встановлюють загальний забір води та її використання за напрямами використання, а також втрати. Обсяг стоків розраховується за якістю очищення, а також кількістю забруднювачів (у тоннах), за окремими інгредієнтами в стоках. Провадиться також облік кількості, потужності та ефективності роботи очисних споруд. Статистичні дані розробляються як у територіальному, так і галузевому розрізах. При цьому широко використовується метод угруповань.

Значення лісів велике і багатогранне. Як найважливіший планетарний акумулятор живої речовини ліси підтримують вуглеводневий та кисневий баланс землі, впливають на біологічний кругообіг ряду хімічних елементів. Ліси значно впливають на кліматичні умови різних географічних зон, на циркуляцію тепла в атмосфері, на запас вологи в ґрунті, води в ріках та озерах. Лісові насадження значною мірою не дають змоги розширюватись водній та вітровій ерозії.

Ліси мають велике санітарно-гігієнічне значення: крони дерев не тільки затримують тверді пильові частинки, а й детоксують різні газоподібні інгредієнти. Зі зростанням урбанізації підвищується культурно-естетичне значення лісів: вони все більшою мірою стають місцем відпочинку та туризму, а позитивний вплив лісу на здоров’я та зростання працездатності людини загальновідомий. У лісі багато ягід, лікарських рослин, горіхів, він є місцем проживання цінних промислових тварин та птахів.

Статистика лісового господарства, котра має інформацію про наявність, кількісний та якісний стан лісових ресурсів і їх охорону, розглядає ліси передусім як економічний ресурс. На підставі показників лісового господарства розробляють плани розвитку лісового господарства та лісової промисловості, організують лісогосподарське виробництво і лісоексплуатацію. Багато в чому виконання цих завдань визначається породним та віковим складом лісонасаджень. Саме тому облік лісів проводять залежно від їх народногосподарського призначення, місцезнаходження та виконуваних природоохоронних функцій. Розрізняють три групи лісів .

До першої групи належать ліси, що мають водоохоронне, захисне, санітарно-гігієнічне та оздоровче значення. До другої групи належать ліси районів з розвиненою мережею транспорту, великою кількістю населення, тобто ті, що мають обмежене експлуатаційне значення. Третя група об'єднує ліси багатолісових районів.

Для лісів різних груп установлено різний режим користування. Так, у лісах першої групи вирубування насаджень обмежене, а ліси третьої групи здебільшого мають задовольняти потреби народного господарства щодо деревини без втрат захисних якостей лісів.

На базі цих показників можуть бути розроблені важливі узагальнюючі характеристики території та лісу:

· лісистість території: відношення площі лісу до площі регіону;

· лісові насадження на душу населення, м3;

· вкрита лісом площа зеленої зони на одну особу, га;

· загальний середній приріст лісу — усього, у тому числі за групами порід, тис. м3;

· середній приріст на 1 га вкритої лісом площі, м3/га.

Отже, статистика лісових ресурсів дозволяє характеризувати наявність, склад, стан, рух, відтворення і використання лісового фонду.

При існуючому стані справ територіальний аспект має суттєві проблеми: територія розглядається в галузевих відомчих аспектах, за відомчою приналежністю земель. Але територія є цілісною і, відповідно, територіальне проектування має бути комплексним. Інакше може вийти, що земля буде мати низьку вартість для одного цільового використання та виключно високу для іншого. Наприклад, низьку для сільськогосподарського або лісового і високу для рекреаційного використання.

Необхідна розробка системи ландшафтного проектування, причому саме на місцях, в районах, в муніципалітетах. При цьому ландшафтний план повинен мати нормативно-правовий статус.

Представляється розумним включення в методику кадастрової зйомки земель ландшафтної основи з метою обліку:

· поліфункціональності місця, території, землі;

· позиціонування (сусідство, положення ділянки, території в ландшафті);

· естетичної функції ландшафту;

· умов проживання як комплексної функції ландшафту;

· реакції на антропогенний вплив (наприклад, будівництва) з комплексних ландшафтних позицій.

На практиці незважаючи на відсутність законодавчої бази спостерігається тенденція формування інформаційних центрів з ландшафтним планом тереторії, характеристиками стану ландшафту, функціональним поділом території. На рівні місцевого самоврядування є перспективним використання таких принципів управління: забезпечення права місцевих жителів на екологічно і естетично сприятливий і традиційний ландшафт; забезпечення збереження звичного образу ландшафту, місця; залучення органів місцевого самоврядування та громадських організацій у вирішенні завдання; регулювання навантажень на ландшафт через їх територіальний перерозподіл.

Дослідження рослинного світу являє собою систему спостережень оцінки стану об'єктів рослинного світу з метою їх вивчення, охорони, відтворення та сталого використання.

Дослідження тваринного світу являє собою систему спостережень, оцінки і прогнозу стану і динаміки об'єктів тваринного світу з метою державного управління в галузі охорони, відтворення і використання тваринного світу та збереження біологічного різноманіття. Дані дослідження тваринного світу узагальнюються в Державному кадастрі тваринного світу.

Узагальнуючими показниками в статистиці природних ресурсів можуть бути тільки вартісні показники. Даючи економічну оцінку природних ресурсів, застосовують два методи: затратний (оцінювання в ресурсі результатів праці) та рентний (оцінювання можливих доходів від ресурсу), а також різні їх комбінації.

Основи трудового (затратного) методу закладені були С. Т. Струміліним, хоча він і обмежився лише встановленням розміру витрат на первинне освоєння ресурсів без урахування витрат на підтримання їх відтворення в процесі експлуатації. Тобто обчислювалась сукупність затрат праці на освоєння природного ресурсу. При використанні цього методу зберігається єдність підходу до оцінювання всіх елементів національного багатства як споживчих вартостей, що беруть участь у відтворенні. Але водночас вони не дістають вартісного вираження, необхідного для обміну на ринку. Найважливішими джерелами інформації про прямі та непрямі затрати праці є міжгалузеві баланси.

Сутність рентного методу полягає в установленні доходів від природного ресурсу на базі розробки диференційованої ренти. Цей метод почав застосовуватися ще в 30-ті роки для оцінювання сільськогосподарських угідь та інших природних ресурсів у балансі народного господарства колишнього СРСР за 1923—1924 рр. Розрахунки виконувались розкладанням приросту національного доходу з виділенням доходів від цих природних ресурсів. На цих самих принципах виконано більшість повоєнних переоцінок, які дозволили оцінити роль природного фактора в реальних фінансових операціях. Тут на допомогу прийшла інформація кадастрів ресурсів, про які йшлося раніше. Але й перший, і другий методи оцінювання природних ресурсів потребують у нашій країні подальшого розвитку та докладної розробки.

Єдина державна система дослідження навколишнього середовища та природних ресурсів — багатоцільова інформаційна система, що включає спостереження за станом навколишнього середовища та природних ресурсів, а також аналіз даних про їх фактичний стан для прийняття управлінських і господарських рішень з метою забезпечення екологічної безпеки, охорони, відтворення і раціонального використання природних ресурсів, а також санітарно-епідеміологічного благополуччя населення.

циркуляція атмосфера вітер ландшафт.

Розділ ІІ. Кліматичні ресурси Хмельницької області.

Клімат Хмельницької області зумовлений її географічним положенням в центральній частині Правобережної України та впливом Волино-Подільської височини. Загалом клімат помірно-континентальний з м’якою зимою та досить теплим вологим літом. Значна протяжність області з півночі на південь зумовлює деякі відмінності клімату між північними та південними районами, особливо щодо теплозабезпеченості.

2.1 Радіаційний та температурний режими Радіаційний баланс — це різниця між сумарною сонячною радіацією, поглинутою земною поверхнею, та ефективним випромінюванням цієї поверхні. У цілому за рік він становить 43,3 ккал/см2. Тільки у грудні та січні при найменшій тривалості дня радіаційний баланс від'ємний. Найвищих значень він досягає у червні та липні. У цілому з травня по серпень на земну поверхню поступає ¾ річної суми тепла.

Температура повітря зумовлюється як радіаційним балансом, так і атмосферною циркуляцією (фізичними властивостями повітряних мас, баричними системами та напрямом вітру в них). На температуру приземного шару повітря певний впливає поверхня: рельєф, рослинність, водоймища. Наприклад, циклони з повітрям морського походження в холодну пору року зумовлюють підвищення температури, інколи відлиги, значну хмарність, тумани. Влітку, навпаки, з ними пов’язані не тільки опади, але й зниження температури. Антициклони та східні вітри влітку зумовлюють суху ясну погоду, зростання температури, повітря, а зимою — зниження.

Внаслідок зростання швидкості вітру, більшої активізації атмосферних процесів взимку міждобова зміна температури у 1,5 рази вища, ніж влітку. У зв’язку зі значною меридіональною протяжністю області найбільше температури змінюються з півночі на південь, особливо весною та восени, коли вони досягають 1,5оС.

У кінці весни та на початку осені майже щорічно бувають приморозки. Останній приморозок в середньому спостерігається 20 — 28 квітня, причому його закінчення залежить не тільки від широти, але й характеру рельєфу: на півночі області та в замкнутих улоговинах приморозки більш тривалі та інтенсивні. Перший приморозок в середньому настає у кінці вересня або в першій декаді жовтня. Але в окремі роки він може бути в середині вересня або лише в середині листопада. Таким чином, середня тривалість безморозного періоду становить від 152 (Ямпіль) до 176 (Кам'янець-Подільський) днів.

Річний хід температури повітря на території області найбільше змінюється від березня до квітня (зростає на 7°С), від вересня до жовтня у північній половині області (знижується на 5,5…6,0°С), від жовтня до листопада на південній половині (знижується на 6,1…6,2°С).

Найменше змінюється температура повітря в періоди січень — лютий та липень — серпень — від 0,7оС до 1,2°С. Річна амплітуда температури повітря збільшується з північного заходу на південь і схід від 23,6°С (Ямпіль) до 24,5°С (Кам'янець-Подільський, Вовковинці), що свідчить про зростання континентальності клімату на південний схід. У добовому ході найменші коливання температури зимою. Максимум їх звичайно припадає на 14 год., а мінімум — перед сходом сонця.

2.2 Циркуляція атмосфери. Вітер та опади Протягом року на території області переважає західно-східний перенос. Інтенсивно відбувається трансформація атлантичного повітря в континентальне.

Циклони, що надходять з північної Атлантики, захоплюють територію області своєю південною периферією. У холодну пору року збільшується вплив циклонів середземноморського походження. Циклони зумовлюють значну хмарність та опади, зниження температури влітку та підвищення її взимку. Зі Скандинавії у тилу атлантичних циклонів надходить холодне повітря, що викликає приморозки у перехідні пори.

Напрям вітру визначається розподілом тиску повітря та характером атмосферної циркуляції. На території області у перехідні пори року найчастіше повторюються південно-східні вітри (20…30% усіх напрямків), трохи рідше (на 5% менше) — північно-західні вітри, які влітку стають переважаючими (30…40%), а на друге місце виходяті, західні вітри. Разом північно-західні та західні вітри у липні становлять 50… 55% усіх вітрів.

У січні повторюваність південно-східних і північно-західних вітрів майже однакова — в середньому по 20%. Влітку порівняно з зимою майже у півтора рази збільшується кількість днів з тихою погодою.

Північно-західні та південно-східні вітри протягом року мають і найбільшу швидкість. Особливо це підтверджують спостереження у Кам’янці-Подільському.

Збільшення швидкості вітру в холодну пору року пов’язане з ростом баричних і термічних градієнтів як між Атлантичним океаном та Європою, так і між екватором та Північним полюсом.

Протягом доби найбільша швидкість вітру о 13 год., найменша — вночі. Особливо помітна ця різниця влітку, коли серед дня швидкість вітру не менше ніж у два рази перевищує швидкість о 1 год. ночі.

У теплу пору року переважають купчасті хмари, в холодну — шаруваті.

Річний хід абсолютної вологості повітря характеризується максимумом у липні (15,0…15,5 мб), коли найбільше випаровування, і мінімумом у січні (3,7…4,0 мб).

Відносна вологість порівняно з абсолютною температурою повітря має зворотний хід. Максимум її в листопаді грудні (86…88%), а мінімум звичайно у травні (6,6…70%). Особливо чітко виражений добовий хід відносної вологості влітку — серед дня близько 50%, а вночі понад 80%.

Від кількості опадів значною мірою залежить зволоження території. У той же час кількість опадів може досить сильно коливатись у часі. Найчастіше вони пов’язані з проходженням атмосферних фронтів циклонів, які пересуваються з Атлантики на схід по центральних і північних районах Європи. Збільшення опадів влітку зумовлено розвитком конвекції, особливо в умовах складного рельєфу.

У холодну пору року на території області випадає від 125 до 175 мм опадів. З північного заходу на південний схід кількість опадів знижується. У теплу пору року (з квітня до жовтня включно) інтенсивність опадів збільшується в середньому и три рази і становить від 370 мм на південному сході до 468 мм на північному заході, тобто змінюється майже на 100 мм.

Залежно від кількості опадів у теплу пору року їх річний розподіл по території від 500 мм на південному сході до 600 мм у північній частині області.

Сніговий покрив на території області з’являється в середньому у другій половині листопада на початку грудня. Стійкий сніговий покрив встановлюється на місяць пізніше — у другій половині грудня. На початку березня сніговий покрив починає руйнуватись, а його третій декаді сходить. Таким чином, загальна кількість днів зі сніговим покривом становить в середньому до 95 на півночі, зменшуючись на півдні до 75. На півдні майже в ¼ усіх зим сніговий покрив нестійкий, а на півночі зим з нестійким сніговим покривом трохи менше. Це зумовлено значним зростанням кількості відлиг на півдні області.

Найбільшої висоти сніговий покрив досягає у другій декаді лютого (10…16 см), зменшуючись на південь Однак висота снігового покриву значною мірою залежить під рельєфу, рослинності, переносу його вітром у більш захищені місця.

2.3 Агрокліматичне районування області.

За забезпеченістю теплом, кількістю днів з сніговим покривом, опадами, зволоженням і тривалістю сонячного сяйва територію області умовно можна поділити на три агрокліматичні райони:

· північний помірний займає приблизно третину території області на північ від Волино-Подільської височини (Славутський район, частина Шепетівського і Полонського районів). Сума активних температур до 2450 °C, кількість днів з опадами більше 160 за рік, підвищена вологість повітря, тривалість сонячного сяйва менше 1800 год за рік, зі сніговим покривом від 90 до 95 днів.

· помірно-теплий охоплює більшу частину території області, яка розташована на Верхньобузькій та Случ-Хоморській височинах. Сума активних температур від 2450оС до 2700 °C. Кількість опадів у деяких місцях найбільша в області.

· південний теплий займає райони, які прилягають до Дністра. Сума активних температур за вегетаційний період тут становить не менше 2700°. Кількість опадів і зволоження найменші в області, хоча здебільшого вони оптимальні для розвитку рослин. Сніговий покрив лежить 75 днів, а тривалість сонячного сяйва — близько 1900 год. за рік. Особливо теплий клімат у долині Дністра, гирлових ділянках долин його лівих приток. Тут вирощують баштанні культури, абрикоси, персики, виноград, кращі ґатунки тютюну тощо.

Розділ ІІІ. Водні ресурси Хмельницької області.

Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво).

Водні ресурси Хмельницької області складаються з поверхневого стоку (в середньому 2.1 млрд. м3/рік) і запасів підземних вод (прогнозні - 720 тис. м3/рік, затверджені - 160 млн. м3/рік). Водозабезпеченість місцевим поверхневим стоком одного жителя області становить 1,5 тис. м3 при середній по державі 1,1 тис. м3, проте води нерівномірно розподіляються як по території, так і по сезонам року, але в основному всі галузі забезпечені необхідною кількістю води, хоча якість не завжди відповідає вимогам.

3.1 Гідрологічна сітка Хмельницької області.

Хмельницька область має досить густу сітку річок, ставків і водосховищ, але природних озер на її території дуже мало. Тут налічується 3733річок загальною довжиною 12 880 км. Переважають річки з довжиною менше 10 км., тому що на території області лежать переважно верхів'я річок Південного Бугу або притоки ще більших річок — Дністра та Горині.

Річок довжиною більше 10 км — 211 шт., загальною довжиною 4872 км, у тому числі дві великі річки: Південний Буг (довжина в межах області 140 км), Дністер (довжина в межах області 152 км); три середні річки: Збруч, Случ, Горинь (відповідно довжина в межах області 247, 119 та 150км), а також 206 малих річок загальною довжиною 4064 км.

Річки області відносяться до басейну Дністра, Південного Бугу та Дніпра і відзначаються дуже характерними планами: ріки басейну Дністра всі течуть на південь, причому строго паралельно одна до одної; ріки центральної частини області (Південний Буг, його притоки та Случ і Хомора) течуть на схід, а ріки північної частини (Горинь, Корчик) — на північ.

Такий план річкових систем території тісно залежить від її орографії і тектонічної будови. Вододільною смугою області є її центральна гіпсометричне найвища частина з абсолютними висотами 340… 350 м (максимально 384 м), на якій лежать витоки майже усіх річок області (Південного Бугу, Случі, Хомори, Збруча, Смотрича, Ушиці тощо). Річки південної, східної і північної частин області вирізняються не лише напрямками, але будовою і формою долин. Річки південного напрямку — дністровського басейну — на більшій частині течій виробили глибокі каньйопоподібні долини, річки східного напрямку мають неглибокі долини з положистими схилами і дуже розгалуженою мережею балок, а річки північних напрямків течуть по молодих невироблених долинах майже без придолинних схилів.

До басейну Дніпра належить 40% території області, до Південного Бугу 22,4%, решта територія 37,6% - до басейну Дністра.

Озер в області дуже мало і вони невеликі за розмірами та розташовані в основному в лісових масивах на землях Держлісфонду. На півночі області у басейні Горині знаходяться найбільші озера Святе та Теребіж, площа водного дзеркала яких відповідно 4,2 і 2,6 га.

Голубою перлиною подільського краю називають озеро Святе, яке славиться своєю мальовничістю та чистою, прозорою водою. Середня глибина озера близько 4 м, найбільша біля 9 м, у центрі озера розташований острів, а навколо озера ліс.

Стік річок характеризується нерівномірністю на протязі року. Для вирішення питання водозабезпечення різних галузей господарства необхідно регулювання стоку шляхом будівництва штучних водойм. Інтенсивне будівництво ставків і водосховищ в області велось у 60−80х роках минулого століття.

Уся річкова система області зарегульована великою кількістю водосховищ та ставків. На території області нараховується 54 водосховища загальною площею 116,245 км? і об'ємом 267,8 млн. м3, кількість ставків змінюється і в 2009 році склала 2428 при загальній площі 19 900 га. Площа під штучними каналами, колекторами, канавами складає 5637 га.

Більшість водосховищ мають об'єм менше 10 млн. м3 і лише два з них Щедрівське і водойма-охолоджувач Хмельницької атомної електростанції (ХАЕС) мають відповідно повний об'єм 30 і 120 млн. м3. Частина водосховищ мають об'єм трохи більше 1 млн. м3. За час експлуатації водосховищ частина об'єму замулилось, верхів'я їх позаростало водною рослинністю і тому площі водного дзеркала і об'єми зменшилися.

В даний час в області рахується 55 водосховищ. Більшість водойм сезонного регулювання, за винятком водосховища ХАЕС, яке є водосховищем багаторічного регулювання та водосховищ малих ГЕС, які здійснюють добове регулювання стоку. Об'єм води зарегульований водоймами (без водосховища ХАЕС) складає біля 14% від середнього річного стоку річок області. Існуючі ставки і водосховища сезонного регулювання значно не впливають на хід внутрішньо річного розподілу стоку, так як більша частина їх не спрацьовується в літньо-осінній період і лише деякі із них випорожнюється на зиму.

Значна частина зрегульованого стоку (близько 81%) акумулюється в водосховищах і ставках площею більше 10 га і лише 19% - в ставках площею менше 10 га.

3.2 Підземні та мінеральні води Хмельниччини Територія Хмельницької області розташована у межах двох гідрогеологічних областей: Українського кристалічного щита та Волино-Подільського артезіанського басейну. Підземні води характеризуються тут специфічними умовами формування і особливостями хімічного складу.

Підземні води Українського кристалічного щита У зоні щита є декілька горизонтів підземних вод:

1) підземні води у зоні тріщинуватості докембрійських метаморфічних і магматичних порід;

2) підземні води у продуктах вивітрювання давніх кристалічних порід щита;

3) підземні води у молодих морських і континентальних осадочних утвореннях, які покривають щит.

Підземні води зони розвитку тріщин вивітрювання кристалічних порід найбільш поширені у межах щита. У північно-східній та східній частинах області вони є основним джерелом водопостачання населення. Здебільшого глибина зон залягання вод становить 60…80 м, хоч місцями вона 100…150 м і більше. Вивчення підземних вод у зонах розломів заслуговує на увагу не лише з точки зору водопостачання, але й використання цих вод для лікувальних потреб.

Підземні води у продуктах вивітрювання кристалічних порід щита гідравлічно зв’язані з водами тріщинної зони. Водовмісні товщі характеризуються значною непостійністю. Мінералізація підземних вод продуктів руйнування кристалічних порід щита невисока. Води задовільної якості, їх можна використовувати для водопостачання.

Підземні води у молодих осадових породах, які перекривають щит, приурочені до палеогенових, неогенових та четвертинних утворень. Особливо високу водоносність цих відкладів виявлено у районі міста Шепетівка. Якість вод задовільна. Найменш водоносними є леси та лесоподібні суглинки. Води часто забруднені, тому не завжди придатні для використання.

Підземні води Волино-Подільського артезіанського басейну Волино-Подільський артезіанський басейн займає велику територію, яка включає західний схил Українського кристалічного щита і Львівський крайовий прогин. У Хмельницькій області лише східна периферійна частина цього басейну розташована в межах пологопадаючого західного схилу щита. Моноклінальний характер залягання давніх осадочних порід створює сприятливі умови для взаємозв'язку водоносних горизонтів і виникнення спільної зони живлення підземних вод.

Водоносні горизонти приурочені тут до верхньопротерозойських, палеозойських (кембрійських, силурійських) та, покриваючих їх, мезо-кайнозойських (верхньокрейдових, палеогенових, неогенолнх та четвертинних) відкладів. У верхній частині розрізу цих відкладів, яка розміщена близько до поверхні, залягають переважно підземні води з загальною мінералізацією до 1 г/л. За складом аніонів вони здебільшого гідрокарбонатні, за катіонами — кальцієві.

На території Хмельницької області за допомогою свердловин у ряді пунктів виявлено мінеральні води. Найбільш перспективними з них є мінеральні води, поширені у районах смт. Сатанів та міст Кам’янець-Подільський і Полонне.

Вперше мінеральні води на Хмельниччині були виявлені в 1965 р. в долині річки Збруч поблизу смт. Сатанова. На сьогодні на території області розвідані 8 родовищ з переважанням вод типу «Нафтуся» (Збручанське, Маківське, Зайчиківське, Кам’янське, Жабенецьке, Волочиське, Мукшинське, Сокиренецьке родовища). Це найбільш цінні води Хмельниччини, які застосовуються для лікування в санаторіях «Товтри» і «Збруч», що функціонують на базі Збручанського родовища, і «Україна», що діє на базі Маківського родовища. За хімічним складом води типу «Нафтуся» гідрокарбонатні різного катіонного складу з мінералізацією від 0,7 до 1 г/дм3 і загальним вмістом органічної речовини від 8 до 26 мг/дм3 [5].

Також на території області є родовища з запасом вод малої мінералізації типу «Миргородська» — Теофіпольське, Маківське і Кам’янець-Подільське родовища. За хімічним складом — це хлоридні натрієві води з мінералізацією від 3,6 до 5 г/дм, без специфічних бальнеологічних компонентів. Перспективними на води малої і середньої мінералізації є долини Дністра і річок його басейну — Жванчика, Смотрича, Мукші, Студениці, Тарнави, Ушиці, Калюса, Немиї, Серебрії, Мурафи, Русави, а також долини р. Горині та її притоки — Полкви.

Хлоридні натрієво-бромні води високої мінералізації розвідані на двох родовищах в Хмельницькій області - Зайчиківське та Кам’янецьке родовища. Перспективними на бромні води високої мінералізації є долина р. Збруч в середній і нижній течії і р. Смотрича — в нижній течії, а також долина річки Дністер між устями Збруча і Студениці.

На Збручанському родовищі існують запаси хлоридних кальцієво-натрієвих бромних слабких розсолів. За хімічним складом це слабкі розсоли хлоридні кальцієво-натрієві з мінералізацією від 35 до 40 г/дм3 і вмістом брому від 70 до 115 мг/дм3.

На Полонському та Шепетівському родовищах існують запаси радонових вод, які за хімічним складом слабомінералізовані і маломінералізовані різного катіонного складу.

3.3 Використання та екологічний стан водних ресурсів Хмельницької області.

З поверхневих водних об'єктів забрано 105,98 млн м3, у тому числі з річок Дніпровського басейну — 53,78 млн. м3, Дністровського басейну ;

21,13 млн. м3, Південно Бузького басейну — 31,04 млн. м3 води. Забір води з підземних водоносних горизонтів становить 51,02 млн. м3.

Загальні обсяги використаної води складають 89,09 млн. м3, що на 16,51 млн. м3 менше ніж минулого року (2008 р. — 105,6). Зменшилось використання води підприємствами промисловості порівняно з 2009 роком з 47,77 млн. м3 до 32,25 млн. м3, що пояснюється зменшенням обсягів виробництва; комунальні господарства зменшили використання води з 32,25 млн. м3 до 30,37 млн. м3, сільськогосподарськими формуваннями використано 25,7 млн. м3 в тому числі на риборозведення 17,74 млн. м3, іншими галузями — 18,543 млн. м3.

Останнім часом спостерігається тенденція до відновлення малих ГЕС, які експлуатувалися в 60−70х роках минулого століття. В області працює 11 малих ГЕС на річках Горинь, П. Буг, Збруч. Робота окремих ГЕС відновлена в останні роки.

На території Хмельницької області cкид зворотніх вод у водні об?єкти здіснюють 77 водокористувачів. Повна біологічна очистка з подальшим скидом очищених стічних вод у водні об'єкти здійснюється на 52 комплексах очисних споруд. Загальні скиди стічних вод становили 53,81 млн. м3 в 2010 році.

Одним з напрямків роботи Держуправління є екологічний моніторинг транскордонних природних об'єктів, які є спільними з сусідніми з Хмельницькою областями України: Чернівецькою, Тернопільською, Рівненською та Вінницькою. Це поверхневі води річок Дністер, Збруч і Горинь. Між нашим управлінням та управліннями в цих областях здійснюється обмін протоколами досліджень за станом цих природних об'єктів.

Стан якості води у поверхневих об'єктах прирівнюється до нормативів гранично допустимих концентрацій (ГДК) — максимальна кількість токсичної речовини в одиниці об'єму або маси водяного, повітряного середовища або ґрунту, яка практично не впливає на здоров’я. Всі річки басейнів трьох великих річок (Дністер, Південний Буг, Дніпро) є слабко забрудненими, за виключенням р. Косецька, яка помірно забруднена .

Основними забруднюючими речовинами водних ресурсів є: амоній сольовий та нітритні сполуки (концентрація амонію сольового у р. Південний Буг сягає 4,38 — 8,96 ГДК), забруднення річок фосфатами зменшилось проте, досить високі концентрації ще зафіксовані в річках Південний Буг, Збруч, Гуска, Дністер; солі важких металів, зокрема заліза, міді, нікелю та цинку спостерігаються у річках Південний Буг, Бужок, Случ). Перевищень допустимих норм вмісту нафтопродуктів у річках області не зареєстровано. Кисневий режим річок в межах норми.

З метою недопущення негативного впливу на водні об'єкти забезпечують своєчасне проведення ремонтних робіт та експлуатацію очисних споруд, згідно технологічного регламенту, що проводиться силами підприємств за рахунок власних коштів та за рахунок субвенцій.

Незважаючи на значні гідромінеральні ресурси, використання мінеральних вод Хмельницької області незначне. Санітарно-курортні заклади діють на базі 2 родовищ — Маківського та Збручанського, для промислового розливу використовується лише 5 найменувань лікувально-столових вод Збручанського, Зайчиківського, Теофіпольського і Волочиського родовищ.

В області здійснюється промисловий розлив 5 найменувань лікувально-столових вод. В цьому відношенні освоєння родовищ також незначне — Збручанського — 10%, Зайчиківського — 1,5%, Теофіпольського — 1%, Волочиського — 1% від затверджених запасів. Такі родовища, як Полонське і Кам’янець-Подільське родовища зовсім не використовуються, а Шепетівське в мізерних обсягах використовується районною лікарнею.

Хмельницька область є багатою на мінеральні води, роль яких для здоров’я людини важко переоцінити. Це робить її перспективним регіоном для розвитку рекреаційного господарства, зокрема санаторно-курортного лікування з використанням мінеральних вод.

Розділ ІV. Біологічні ресурси Хмельницької області.

4.1 Флора Хмельницької області.

Флора Хмельницької області налічує понад 1500 видів вищих спорових і насінних рослин, що належать до понад 100 родин та 500 родів. Формування флори та рослинності пов’язане з льодовиковим і післяльодовиковим періодами, з міграціями рослин, які відбувалися протягом антропогену. Сучасна рослинність складається з ряду географічних елементів, які проникли у різні часи на територію області. Це бореальні (тайгові, неморальні (широколистяних лісів), понтичні, або степові, та середземноморські географічні елементи.

Рослинний світ Хмельницької області налічує багато ендемічних та реліктових видів. До реліктових належать медунка м’яка, осока біла, хвощ великий, чина ряба: синяк червоний, юринея вапнякова, волошка рейнська, бруслина карликова, клопоніг смердючий та ін. Ендемічні види: шиверекія подільська, берекка, чебрець подільський, рокитник подільський, молочай багатоколірний, мінуарція дністровська, шавлія кременецька, зіновать Блоцького та ін. Багато рослин на Хмельниччині знаходяться на межі знищення і тому занесені до «Червоної книги України»: мигдаль степовий, молодило руське, волошка східна, цибуля ведмежа, шафран Гейфелля, ясенець білий, самосил панонський, рутвиця мала, сон широколистий, ковила весняна, підсніжник звичайний та ін.

Ліси вкривають понад 13% території області. Основна частина лісових масивів зосереджена у поліській частині області, де вони займають близько 40% площі області. У межах інших географічних районів площа під лісом набагато менша і приблизно становить у Придністров'ї 17%, Подільському Побужжі 15%, північному Поділлі 12% від загальної лісовкритої площі.

Лісова рослинність на території області сформувалася у четвертинному періоді. В минулому великі площі були вкриті лісами, з роками їх по-хижацьки вирубали. Нині половина існуючих лісів — штучні лісонасадження. Вчені розрахували, що оптимальнии показник лісистості для даної території повинен становити 17 — 18%. Вирубування цінних порід дерев (бук, дуб) призвело до зміни видового складу лісів. В них зросла частка малоцінних порід (граб, осика, береза та ін.).

Більшу частину лісових ділянок, займають листяні ліси — грабово-дубові та дубові. Хвойні (соснові) займають близько третини лісовкритої площі; зустрічаються також мішані (дубово-соснові) ліси.

Грабово-дубові (груди) поширені по всій території області, найбільше на півдні. В першому ярусі їх переважає дуб, домішується ясен, клен, явір, у другому ярусі - граб, липа, берест, осика. В підліску ростуть бруслина, глід, ліщина, вовчі ягоди, жимолость та ін.

Дубові ліси (діброви) ростуть вперемішку з грабово-дубовими лісами. В їх деревостої переважає дуб звичайний (в Придністров'ї - дуб скельний), а також ясен, береза, явір, а в підліску — терен, клен, глід, ліщина, бузина, черемха та ін.

Окремими невеликими ділянками на схилах Товтрового кряжу розкинулися букові ліси (бучина). Тут панує бук, трапляються і дуб, ясен, явір, клен та ін. Підлісок дуже розріджений, з поодинокими кущами калини, плюща, ліщини, жимолості.

Соснові (бори) разом з мішаними формують на півночі області. найбільші лісові масиви на дерново-підзолистих, супіщаних і піщаних грунтах. В деревостої панує сосна, часто домішується береза, значно рідше — дуб та ялина. Підлісок в таких лісах практично відсутній.

Заплавні або чорновільхові ліси займають притерасні частини заплав річок, а також, зниження на вододілах і північній частині області;. Основою є чорна вільха, домішки інших порід дерев і чагарників незначні.

Лісові ресурси області мають грунтово-, водоохоронне і рекреаційне значення. На промислову переробку надходить незначна кількість деревини. Це визначається невеликою площею лісів і їх якісним складом. Запаси деревини у Хмельницькій області становлять 33,3 млн. м3, а в розрахунку на людину — 22 м³. Видовий склад лісів представлений переважно листяними породами (71%), а високопродуктивні хвойні породи займають 29% від лісопокритої площі. Більшість лісів — молодняк, який займає 30% від загальної маси деревини; і середньовікові насадження — 37%, достигаючі - 19%, а стиглі і перестиглі ліси, які найбільш придатні для рубок, займають лише 14% від площі лісів.

Степова рослинність в природному вигляді збереглася в Хмельницькій області на схилах Товтрового кряжа і на відшаруваннях вапняків в долині Дністра. Вона представлена трав’янистими угрупуваннями (ковила волосиста, осока низька, типчак борознистий, горицвіт весняний, оман мечолистий, куцоніжка пірчаста, бородач звичайний) та заростями чагарників (глід, жостер, кизил, терен та ін). На окремих горбах Товтр рослинність погано збереглася внаслідок інтенсивного випасання худоби.

В давнину великі площі на рівнинних ділянках Поділля займала лучно-степова рослинність. Тепер лучні степи повністю розорані. Окремими ділянками збереглися заплавні луки — на перезволожених місцях в долинах Горині, Південного Бугу, верхів'ях приток Дністра. Найпоширенішими видами в них є: куничник наземний, мітлиця біла, тонконіг лучний, костриця лучна, тимофіївка лучна, осока рання та ін.

Трав’яна рослинність вкриває також пустища в поліській частині області. На них ростуть різні види костриці, біловус стиснутий, келерія звичайна, котячі лапки, нечуйвітер волохатенький, мохи.

4.2 Геоботанічне районування У геоботанічному відношенні територія Хмельницької області розташована у смузі переходу від Європейської широколистянолісової області до Східноєвропейської лісостепової області, що зумовило характер рослинного світу.

У Європейській широколистянолісовій області виділяють такі геоботанічні райони:

1) Ганнопільський (Гощанський) з дубово-грабовими і дубово-сосновими лісами, сильно розладнаними і заміненими значною мірою орними угіддями;

2) Славутський (Шепетівсько-Баранівський) з поширенням дубово-соснових і соснових чорнице-зеленомохових лісів, заплавних лук і боліт.

Східноєвропейську лісостепову область поділяють на такі геоботанічні райони:

3) Білогірський з грабово-дубовнмн га дубовими лісами, що замінені на значних площах орними землями;

4) Волочисько-Антонінський район з поширенням остепнених лук та боліт по долинах річок;

5) Старокостянтинівський (Уланівський) район, в якому колись переважали остепнені луки та лучні степи, повністю перетворені тепер на родючі орні землі і глибокими чорноземами;

6) Летичівський (Літинський) район з поширенням дубових, дубово-грабових і дубово-соснових лісів, а також трав’яних боліт і болотистих лук;

7) Товтровий, в якому поширені дубово-грабові ліси з середземноморськими елементами (дерен справжній, калина цілолиста, перлівка ряба тощо) та рештками букових лісів.

8) Городоцько-Дунаєвецький район грабово-дубових і дубових лісів, більша частина яких замінена орними землями;

9) Жванчицький (частина Бучацько-Борщівського геоботанічного району), в якому поширені дубово-грабові та дубові ліси, що займають зараз не більше 10% загальної площі, для яких характерні субсередземноморські та степові елементи (особливо на «стінах») — мигдаль низький, бородач звичайний тощо;

10) Новоушицький (Муровано-Куриловецький) геоботанічний район, природна рослинність якого представлена дубово-грабовими, грабовими та дубовими лісами з поширенням дуба скельного. У цьому районі трапляється такий реліктовий елемент, як берека, а також дерен справжній, осока парвська, горобейник пурпурово-голубий та ін.;

11) Віньковецький геоботанічний район характеризується наявністю дубово-грабових та грабових ліси. У складі цих лісів трапляються поодинокі екземпляри береки.

Геоботанічне районування показує, що на північ від Шепетівки і Полонного поширені широколистяно-соснові ліси, які характерні для Українського Полісся. Північне і Центральне Поділля лежить переважно в зоні лучних степів і остепнених лук, а південне, Придністровське Поділля зайняте лісостеповою рослинністю.

4.3 Фауна Хмельницької області.

Тваринний світ Хмельницької області представлений лісовими і степовими видами. Тут водяться 311 видів хребетних, зокрема 40 видів риб, 11 видів земноводних, 10 видів плазунів, 190 видів птахів, 60 видів ссавців, 10 видів рептилій.

Для лісових формацій характерними є: вовки, лисиці, козулі, лосі, кабани, лісові куниці, багато видів птахів (дятли, синиці, сойки, дрозди, зяблики), вужі, ящірки, жаби, тритони, їжаки та ін.

Досить поширеними є представники тваринного світу степу — зайці, ящірки, тхори, горностаї, ховрахи, миші, їжаки, хом’яки, ворони, граки, круки, горобці, посмітюхи, щиглики, коноплянки, жайворонки, ластівки, чайки, лелеки, деркачі, горлиці, перепели та ін.

До ендемічних видів тварин відносяться кутора мала, подільський кріт, плямистий ховрах, малий підковоніс та ін. Внаслідок нераціонального господарювання на території Хмельницької області винищено великі стада європейських козуль, лосів, диких кабанів та ін. Деякі види тварин перебувають під загрозою цілковитого знищення, тому потребують охорони. Серед них — рідкісні, які занесені до «Червоної книги України»: тхір степовий, кутора мала, підковоніс малий, вечірниця мала, вечірниця велетенська, полоз лісовий, гадюка степова східна та ін. Нині на території області заборонено (або обмежено) відстріл дикого кабана, оленя, видри, ондатри, сірої ворони, собаки єнотевидного та ін.

4.4 Проблеми використання та збереження біологічних ресурсів Хмельницької області.

Найбільшого розмаху вплив людини на природу набув у нинішньому тисячолітті у зв’язку з подальшим класовим розшаруванням суспільства і формуванням державних.

Тваринне населення як надчутливіший компонент природи у першу чергу і найбільше змінюється під впливом господарської діяльності людини. Почавши з раннього палеоліту, мешканці території області постійно займались мисливством і рибальством, що зумовлювало збіднення фауни та зооценозів .

Але найбільш відчутно впливає на тваринне населення зміна біотопів, що виражається у вирубуванні лісів і розорюванні земель, формуванні населених пунктів, осушенні перезволожених земель і боліт. Внаслідок цього тварини позбавляються потрібних для них місць перебування, живлення та розмноження. Одні з них зникають зовсім, інші пристосовуються до створених людиною біотопів, стають її «нахлібниками», так званими синантропними видами.

Рослинний покрив почав зазнавати інтенсивних змін з часу розвитку землеробства. Спочатку розорювали землі у південній подністровській частині області, а потім землеробство поширилось на північ, на всю територію області. Розорювання степових і лучних ділянок призвело до поступового, але неухильного зменшення площ зі степовою та лучною рослинністю. Рештки степової рослинності збереглись на крутосхилах річкових долин і на товарах.

Ліси області почали зменшуватись з часу впровадження підсічної системи землеробства, коли для збільшення площ сільськогосподарських угідь спочатку на рівних ділянках, а пізніше і на схилах різної крутизни, вирубувались і викорчовувались лісові масиви на великих площах. Тепер в області ліси займають 13% її території. До впровадження підсічної системи землеробства площа лісів області становила близько 56,2%. Лісами були вкриті землі з різними типами опідзолених і дернових грунтів з хвилястим і горбистим рельєфом у подільській частині області, на рівнинах і річкових заплавах Шепетівського полісся.

Невідкладною для Хмельницької області є проблема встановлення оптимальної лісистості кожного природного району з метою відновлення водорегулюючих і ґрунтозахисних властивостей лісів, боротьби з лінійною та площинною ерозією грунтів на крутосхилах, зсувами, повенями та паводками у річкових долинах. Не менш важливого значення набуває відновлення корінних лісостанів на місці розладнаних насаджень[4].

Для збереження і відтворення окремих видів рослин і тварин, охорони природних комплексів, об'єктів неживої природи на території області створено 269 територій та об'єктів природно-заповідного фонду на площі 13,5 тис. га (0,7% від площі області). Деякі з об'єктів відомі не тільки в нашій країні, а й за кордоном. Серед них Кам’янець-Подільський ботанічний сад, ландшафтні заказники — Кармалюкова гора, Княжпільський, Панівецька Дача (Кам'янець-Подільський район), Іванковецький (Городоцький район), Сокіл (Чемеровецький район); ботанічні заказники — Сатанівська дача (Городоцький район), товтра «Самовита» (Чемеровецький район), Чапля (Кам'янець-Подільським район): гідрологічні заказники — Моломолонцівський (Хмельницький район) та інші.

Розділ V. Ландшафтні ресурси Хмельницької області.