Генезис поняття "технологічна культура"

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Ніконенко Ганна.

Реферат на тему «Генезис поняття «технологічна культура»

Харків, 2003.

Сучасний етап розвитку педагогічної освіти України визначається тенденціями до інтеграції в європейський освітній простір. Подальша демократизація системи освіти, її гуманізація, здійснення особистісно зорієнтованого підходу до учня зумовлюють істотні зміни освітніх пріоритетів і висувають принципово нові вимоги до професійно-педагогічної підготовки вчителя.

Фахова досконалість сучасного вчителя все більше характеризується рівнем його педагогічної культури, що визначає ефективність педагогічних дій.

Технологічна культура як складник професійності вчителя віддзеркалює його здатність приймати рішення та діяти відповідно до особливостей застосування сучасних педагогічних та інформаційних технологій.

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях приділяється значна увага певним аспектам професійної підготовки майбутнього вчителя, зокрема змістові педагогічної освіти (А.М. Алексюк, А. М. Бойко, С. У. Гончаренко, В.І. Євдокимов, М.Б. Євтух, І.А. Зязюн, В.І. Луговий, І.П. Підласий, І.Ф. Прокопенко, В. В. Сагарда, Г. В. Троцко), вдосконаленню технологій навчання майбутнього вчителя (В.І. Бондар, О. Г. Мороз, О. Я. Савченко, Т. С. Яценко та ін.), підготовці майбутніх учителів до формування творчої особистості учня (В.О. Моляко, С.О. Сисоєва), професійній готовності до педагогічної праці (К.М. Дурай-Новакова, Л. В. Кондрашова, В. О. Моляко, В.О. Сластьонін), педагогічній компетентності як сукупності якостей, що визначають ефективність професійно-педагогічної підготовки (В.П. Бездухов, Ю. В. Варданян, В.Г. Моторіна, Г. О. Михані, Л.Л. Хоружа), порівняльному аналізові моделей професійної підготовки вчителя (Н.В. Абашкіна, О. В. Сухомлинська, Л.П. Пуховська), формуванню професійної культури майбутнього вчителя та окремих її складників (В.М. Гриньова, В. Й. Гриньов, Т.В. Іванова, Н. Б. Крилова, Н. В. Морзе, В. О. Семиченко, Л.В. Столяревська).

Водночас технологічна культура вчителя не знайшла спеціального вивчення у психолого-педагогічних дослідженнях. Аналіз наукових розробок з окресленої проблеми засвідчує, що дослідження технологічної культури вчителя знаходяться на периферії наукового пошуку. Передусім відсутні роботи, в яких науково обґрунтовані саме поняття, зміст, система і чинники формування технологічної культури майбутніх учителів у процесі професійно-педагогічної підготовки.

В умовах формування інформаційно-технологічного суспільства та підготовки вчителя нової генерації особливого значення набуває проблема технологічної культури вчителя інформатики.

Таким чином, суперечність між об'єктивною необхідністю підготовки вчителя інформатики, здатного до виконання професійної діяльності в умовах упровадження педагогічних та інформаційних технологій, з одного боку, і відсутністю науково обґрунтованого варіанта педагогічної технології формування технологічної культури у процесі професійно-педагогічної підготовки студентів — майбутніх учителів інформатики, з іншого боку, дозволили сформулювати наукове завдання цього дослідження, яке полягає в необхідності розробки педагогічної моделі технологічної культури майбутніх учителів інформатики.

Актуалізація проблеми культури особистості та культурних цінностей зумовила звернення цілого спектру наук до вивчення сутності і функціонування такого феномену, як культура. Особливого значення проблема культури набула в контексті загальноєвропейської інтеграції України з орієнтацією на цінності загальносвітової культури, впровадження європейських норм і стандартів в освіту, науку й техніку. Проте інтеграція до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного простору, намагання встановити європейську культурну ідентичність не повинні призвести до втрати кращих національних традицій. Українська культура має свою унікальність, своє місце і роль у становленні загальноєвропейської культури. Ось чому на тлі інтеграційних процесів необхідно забезпечити її збереження і розвиток. Адже, як зазначено у Болонській декларації, життєздатність і ефективність будь-якої
нації зумовлені цінністю, яку її культура має для інших країн. За визначенням дослідника М. Александрової, культура є духовним виміром
цивілізації, її творчою інтенцією [1, с. 11]. На думку В. Кременя, В. Андрущенка саме культура у суспільстві є гарантом його стабільності.

Збереження європейського культурного багатства і мовної різноманітності повинно ґрунтуватися на культурній спадщині різних традицій. Європа завжди була різноманітною щодо культури і мов, однак її майбутнє залежить від спроможності організувати те цінне розмаїття так ефективно, щоб мати позитивні результати. Нагальній потребі взаємного пізнання і взаємодії різних культур при побудові єдиної Європи багато уваги приділено у Великій хартії університетів, які є хранителями традицій європейської культури. Проте, як стверджує В. Межуєв, культура — це не тільки важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна галузь
суспільно-теоретичного знання, а й реальна проблема сучасного історичного
розвитку, що вимагає практичного розв’язання на всіх рівнях [2, с. 3−4].

Вцілому сучасне розуміння культури ускладнюється наявністю надто
великої кількості її визначень. І якщо в 1952 році антропологи А. Кребер і К. Клакхон наводять 164 формальні визначення поняття культури, то вже в
1963 році систематизованих ними дефініцій культури було 257 [3]. На
сьогодні, за твердженням B.C. Полікарпова, існує більше п’ятисот
тлумачень поняття культура [3, 8]. Жодне поняття, на думку В.М. Межуєва, не викликає такого розходження в поглядах, такої різноманітності суджень і визначень, як поняття «культура». Така багатозначність формулювань свідчить про поліфункціональність, місткість і різноманітність даного поняття, що пояснюється широтою використання цього терміна в конкретних дисциплінах. Дослідник А.І. Арнольдов пояснює складність наукового аналізу поняття «культура» складністю і багатогранністю самого цього соціального явища як специфічного способу життєдіяльності, що включає різні сторони людського існування, зв’язки і відносини людини з навколишнім світом. М. Гончаренко критикує позицію деяких учених стосовно «малоцінності» теоретичних досліджень без наявності визначень культури. На думку дослідника, вичерпних визначень взагалі не буває. Тим більше, як зазначає Louis S. Jeevanantham, поняття «культура» може набувати різних значень залежно від мети, з якою воно використовується [3].

У цьому контексті цікавими є результати дослідження А. Кребера, які наводить у своїй роботі С. Прийма. Дослідник, аналізуючи та класифікуючи зібрані ним дефініції культури, виокремлює:

* дескриптивні визначення культури, що обмежуються лише переліком
складових культури;

* історичні визначення, які роблять акцент на механізмі передачі
культурної спадщини;

* нормативні визначення, які наголошують на підпорядкуванні людської
поведінки загальним взірцям, цінностям і моделям;

Значне підвищення інтересу до дослідження проблеми культури викликало швидкий ріст визначень поняття «культура». Термін «культура», як зазначає В. Межуєв, як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII століття. До цього часу він використовувався в словосполученнях, визначаючи «функцію чого-небудь»: «cultura juris» («виробка правил поведінки»), «cultura scientiae» («придбання знань, досвіду»), «cultura litterarum» («вдосконалення писемності») [3]. Дослідник стверджує, що у більшості лінгвістів не викликає сумніву те, що своїм походженням як лексичної одиниці термін «культура» зобов’язаний латинському слову «colere-culture», що означає обробку землі. В класичній латині це слово використовується, як правило, саме в цьому сполученні. І тільки з часом термін «культура» все частіше став використовуватися саме в значенні освіченості, вихованості людини [2]. Як зазначає дослідник І. Пасисниченко, поняття «культура» в його сучасному розумінні було введене англійським етнографом та істориком культури Е. Тайлором у 1871 році в роботі [267]. Проте, як стверджують дослідники А. Кребер і К. Клакхон, більше п’ятдесяти років воно не знаходило відображення в жодній американській чи англійській енциклопедії. Перша чітка дефініція поняття «культура» з’явилася лише в 1930 році [4]. З плином часу поняття культури не тільки природно збагачувалося змістом, а й варіювалося залежно від того, в якому аспекті розглядалися ті чи інші культурні явища [5]. У Великому енциклопедичному словнику поняття «культура» визначено як сукупність створених людиною в ході її діяльності і специфічних для неї життєвих форм, а також сам процес їх створення. У цьому значенні поняття культури -- на відміну від поняття природи -- характеризує світ людини і містить у собі цінності і норми, вірування й обряди, знання й уміння, звичаї і настанови (включаючи такі соціальні інститути, як право і держава), мову і мистецтво, техніку і технологію тощо. Різні типи культури характеризують визначені історичні епохи (антична), конкретні суспільства, народності і нації (культура майя), а також специфічні сфери діяльності (культура праці, політична культура, художня культура) [4].

* ііиилилшічш визначення, які акцентують увагу на процесах навчання та формування культурних умінь, враховуючи вплив культури на особистість індивідів;

* структурні визначення, що зосереджують увагу на внутрішньо культурних зв’язках та інструментальному характері культури;

* генетичні визначення, які тлумачать культуру як специфічно людську
форму адаптації до навколишнього середовища, підкреслюють роль мови
як головної умови переходу від природи до культури [2].

Ось чому в сучасній культурологічній літературі використовуються не
конкретні визначення поняття культури, а різні підходи до її вивчення. Зокрема, автори праці [270], що присвячена теорії та історії світової і вітчизняної культури, виділяють такі підходи: антропологічний, соціологічний, філософський, діяльнісний та аксіологічний [4]. У праці [6] наведено перелік, що складається з цілісного, компетентнісного, особистісно-діяльнісного, культурологічного та аксіологічного підходів до розуміння сутності поняття культури. Дослідник В. Межуєв виокремлює емпіричний, аксіологічний, антропологічний, історичний, цілісний, діяльнісний підходи до пояснення культури [4]. З метою впорядкування множини визначень поняття «культура», А. Кармін наводить таку їх типологізацію: антропологічні, ціннісні, соціологічні, історичні, функціональні, символічні, описові, нормативні, адаптивні, семіотичні, психологічні та дидактичні [4].

Аналізуючи наведені переліки підходів, зазначимо що:

* Філософський підхід до осмислення культури, на наш погляд є
недостатнім для цілісного розуміння теорії культури, адже, як
стверджують самі автори наведеної класифікації, «…культура втілена у
всіх галузях людського життя, що, у свою чергу, потребує врахування
їхньої конкретної специфіки» [5],

* Не пояснює сутності поняття «культура», на нашу думку, і
антропологічний підхід. Антропологічна тенденція, що знайшла своє
відображення в розвитку конкретних наук про людину, базується на визнанні будь-якого способу людської діяльності.

* Цілісний підхід — це спосіб дослідження, програма дослідної роботи, яка визначає, як, яким чином досліджувати об'єкт, але не відповідає на питання щодо сутності культури.

* Не зрозумілим залишається і сутність компетентнісного підходу, який, на думку В. Гриньова, «…орієнтує дослідника на визначення певних вимог до освітньої підготовки студентів» [6].

З позиції досліджуваного предмета цікавою, на наш погляд, є класифікація підходів В. Гриньової. У своїй докторській дисертації дослідниця виділяє особистісний, діяльнісний та аксіологічний підходи [6]. Коротко охарактеризуємо зазначені підходи.

Визначення культури як специфічного способу людської діяльності лягло в основу так званого діяльнісного підходу, прихильниками якого стали В. Давидович, Ю. Вишневський, В. Жариков, Ю. Жданов, Н. Злобін, М. Коган, Е. С. Маркарян, О. Ханова, 3. Хелус та ін.

У сучасному пізнанні поняття діяльності відіграє центральну, методологічну роль, оскільки саме за його допомогою дається універсальна характеристика людського світу. Саме через призму принципу діяльності, на думку Е. Юдіна, відкривається цілісний спосіб бачення тієї чи іншої соціальної реальності і створюється можливість узагальненого пояснення різних соціальних явищ з однієї теоретичної позиції [5]. Дослідник називає діяльність '"універсальним пояснювальним принципом", який поєднує емпіричну достовірність з теоретичною і методологічною конструктивністю [5, 6].

Концепція діяльності лежить в основі розкриття сутності багатьох явищ, зокрема і такого, як культура. Недаремно автори монографії [6] зазначають, що діяльнісний підхід — прагнення пояснити культуру, виходячи з сутності людської діяльності, є методологічно важливим витоком будь-якого сучасного культурологічного дослідження.

Література

1. Александрова М. В. Культура та цивілізація: становлення проблематики в українській філософській думці (кінець ХІХ початок ХХ століть): автореф. Дис. канд. пед. н: 17. 00. 01 Х, -2003−17с.

2. Межуев В. М. Культура и история.- М. Политиздат, 1977.- 199с.

3. Прийма С. М. Формування технологічної культури майбутніх учителів інформатики у процесі професійно-педагогічної підготовки: дис. канд. пед. н. 13. 00. 04 Мелітополь, 2005. -242с.

4. Прийма С. М. Системний підхід у вивченні технологічної культури вчителя інформатики // Проблеми сучасного підручника: Зб. наук. пр. — К. :Педагогічна думка, 2004. — Вип.5.- Ч. ІІ. — С. 153−156.

5. Прийма С. М. Формування технологічної культури майбутніх учителів інформатики у процесі професійно-педагогічної підготовки // Зб. наук. пр. БДПІ - Вип.3. Серія: Педагогічні науки. — Бердянськ: БДПУ, 2005. — С. 162−174.

6. Прийма С. М., Чорна Ж. А. Технологічна компетентність як компонент професійної підготовки майбутнього вчителя // Гуманізація навчально-виховного процесу: Зб. наук. пр. — Вип. XX. — Слов'янськ: ВЦ СДПУ, 2003. -С. 130132.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой