Закон, або Кодекс Хаммурапі

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Культура и искусство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ КОЛЕДЖ РАКЕТНО-КОСМІЧНОГО МАШИНОБУДУВАННЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ім. ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни «Культурологія»

на тему: «Закон, або Кодекс Хаммурапі»

Виконав: студент групи

ЕП-13у-1

Койнаш Максим

Перевірив викладач: Полтавець О. С.

Дніпропетровськ, 2013р.

Введення

Хаммурапі (букв. «Старший родич — цілитель») — цар Вавилона, правив приблизно в 1793 до — 1750рр. до н. е., в Вавилонської (аморейскої) династії. Син Синму-Балліта. Хаммурапі був майстерним політиком і полководцем, його ім'ям пов’язано з піднесенням Вавилона.

1. Розбудова Вавилону та його історичний розвиток

Вавилон — примітивно-рабовласницька держава Стародавнього Сходу, що розташовувалося по середньому і нижньому плині рік Євфрату та Тигру. Назву свою отримала від міста Вавилона, колишнього найбільшого політичного і культурного центра держави, досягав свого розквіту двічі - у XVIII і VII століттях до нашої ери. Власне Вавилон займала лише середню частину Дворіччя, від гирла нижнього Заба (притока Тигру) на півночі до міста Ніппур на півдні, тобто країну Аккад, яка в стародавніх написах часто протиставлялася країні Шумер, розташованої в Південній Месопотамії. На схід від Вавилонії простиралися гірські області, населені еламітами[1] та іншими племенами, а до заходу простягався великий пустельний степ, в якій кочували в 3−2му тисячоліттях до нашої ери племена Ammoret.

Древньовавилонська держава досягла розквіту за царювання Хаммурапі (1792−50 до нашої ери). Головним пам’ятником цього періоду є кодекс Хаммурапі. Різкий розподіл суспільства на класи рабовласників і рабів, виділення з загальної маси вільних людей великих багатіїв, що володіли рабами, худобою і землею, поява проміжних верств населення у вигляді неповноправних жителів завойованих територій (мушкену), нарешті, масове руйнування общинників характеризують більш складну, ніж раніше, структуру вавілонського суспільства, в якому розгорталася гостра класова боротьба. Це в свою чергу призводило до централізації і зміцнення державного апарату, необхідного рабовласникам для придушення й експлуатації трудових мас рабів і бідняків. Так, за царювання Хаммурапі оформляється типова для Стародавнього Сходу деспотія.

Хаммурапі зійшов на трон дуже молодим. Як і багато царів Дворіччя[2], він почав своє царювання з традиційного заходу — встано-влення «справедливості», тобто скасування боргів і прощення недоїмок[3]. Наступні шість років він присвятив храмовому будівництву. Весь цей час Хаммурапі, вочевидь, таємно готував війну проти Ларс, царя Рим-Сін був у той час наймогутнішим правителем Месо-потамії. У 1787 р. до н. е. вавилоняни, раптом напавши, захопили Иссин і Урук. Але в наступні роки Рим-Сіну вдалося повернути втрачені міста, після чого між двома державами на чверть століття вдалося встановити мир. Для Вавилонії це були роки бурхливого розквіту.

Під управлінням Хаммурапі країна швидко міцніла і багатіла. У 1768 р. до н. е. він провів важливу адміністративну реформу, в результаті якої було урізано самоврядування місцевих громад і значно зміцнилася царська влада. Для Вавилонії це були роки бурхливого розквіту. Під управлінням Хаммурапі країна швидко міцніла і багатіла. У 1768 р. до н. е. він провів важливу адміністративну реформу, в результаті якої було урізано самоврядування місцевих громад і значно зміцнилася царська влада. Всі храми в адміністративному і господарському відношенні виявилися підпорядковані цареві, а країна була розділена на області, керовані царськими чиновниками. Хаммурапі упорядкував збір податків, заборонив продаж землі (щоб не допустити розорення хліборобів, наділі яких переходили в руки лихварів[4]) і обмежив приватну торгівлю (була введено державна монополія на багато видів товарів, а всі купці зараховані до розряду державних чиновників). Дуже багато сил віддав Хаммурапі на вдосконалення законодавства. Справою всього його життя стало створення знаменитого збірника законів, який складався і редагувався до самої його смерті. Це зведення вважається найбільшим і найважливішим пам’ятником права стародавньої Месопотамії і являє собою результат ретельного узагальнення та систематизації різночасових написаних і неписаних норм права. За своєю продуманості, логічністю й послідовністю Кодекс Хаммурапі впродовж багатьох століть не мав собі рівних у законодавчій практиці Стародавньому Сході.

царювання хаммурапі месопотамія право

2. Закони Хаммурапі як джерело древневавилонского права

Звід законів вавилонського держави, виданий у роки царя Хаммурапі (1792 — 1750 рр. до н.е.) являє собою найбільший і найважливіший пам’ятник Месопотамії. Цей звід законів (що називається також Кодексом або Законником) був виявлений в 1901 р. французькою археологічною експедицією під час розкопок міста Сузи.

Судебник зберігся майже повністю. З 282 статей законника (розбивка на статті була зроблена сучасними вченими) повністю збереглося 247; решта вдалося відновити за численними фрагментами пізніших копій законника, знайдених при розкопках інших міст Месопотамії. Всі статті були записані на великому базальтовому камені двох метрів висоти. На стовпі висотою близько 2-х метрів мається рельєфне зображення Хаммурапі, якому бог Шамаш[5] вручає свиток з текстом законів. А далі йде напис, що покриває весь стовп з обох сторін. Цар Хаммурапі говорить у своїй написи, що боги закликали його керувати Вавилоном: «Для впровадження в країні справедливості й винищення беззаконних і злих, щоб сильний не гнобив слабшого, так щоб, Я подібно Шамашу сходив над чорноголовими і висвітлював країну для блага народу».

Все життя вавилонського суспільства відображена в цих законах. Ми дізнаємося, що в цей час у Вавилоні жили багаті рабовласники і купці, торгові агенти і лікарі, будівельники судів і палаців. Але найбільше в країні було бідних людей, які працювали з ранку до ночі, бідних землеробів, обтяжених боргами орендарів і закатованих важким підневільним працею безправних рабів.

Головним джерелом Кодексу були норми звичаєвого права, матеріали судової практики, законотворчість самого Хаммурапі.

Основні цілі законника Хаммурапі полягали в законодавчому закріпленні станово-класового поділу суспільства, у зміцненні рабовласницьких порядків, у забезпеченні інтересів панівних верхів від посягань на їхню власність. Законник проявляє певну турботу про середніх і дрібних власників, намагається призупинити процес їх збіднення і обезземелення, оскільки від їх розорення можуть постраждати податкові та військові інтереси держави, отже, опиниться під загрозою стабільність положення все тих же правлячих кіл.

Кодексу Хаммурапі характерні примітивна правова техніка та казуїстичності правових[6] норм. Законник представляє собою зіб-рання конкретних судових ви-падків, наочних і зрозумілих для сприйняття.

Чітких розподілів в галузях права в Законнику немає. За звичай переважають норми цивільного, кримінального права, хоча і в них виявляються досить численні прогалини.

2.1 Кодекс Хаммурапі складався із 7 основних правил законів

v Обов’язкове право

Джерелом зобов’язань були договори. Найпоширенішим видом договорів був договір купівлі-продажу, що історично передавав договір обміну. Для дійсності договору було необхідне дотримання трьох умов: 1) продавець повинен бути дійсним власником речі. 2) відчужуване майно не повинно бути вилучено з обігу. 3) угода повинна бути абсолютно при свідках (щоб останні в разі необхідності могли підтвердити її законність).

v Шлюбно-сімейне право

Пануюче становище в сім'ї займав чоловік. Він міг продати дружину і дітей в довічне рабство або віддати на три роки в боргову кабалу. Дружина могла без відома чоловіка розпоряджатися своєю часткою майна, купувати землю і рабів, виступати в суді з майнових спорів в якості свідка. Заборонялися шлюби між родичами і між мачухою і пасинком.

v Судовий устрій

Колись у горах Шумера і Аккада судили старійшини. У них не було записаних законів, і вони вирішували всі справи, погодившись зі старими звичаями.

Царські суди при Хаммурапі були введені у всіх великих містах. Вони розглядали головним чином справи царських людей. Але цар не виступав ні вищої, ні нижчої касаційної, ні апеляційною інстанцією. Він мав право помилування у разі винесення смертного вироку. Йому приносили скарги на судову тяганину, на зловживання суддів, на відмову в правосудді. Скарги передавалися царем для вирішення відповідним адміністративним або судовим органам: общинним чи царським. Царські намісники майже повсюдно могли здійснювати виклик до суду, арешт і розшук злочинців.

v Спадкоємне право

Спадкоємство за законом: Сини, незалежно від віку ділили спадщину в рівних частках. Частку померлого сина отримували його діти — онуки спадкодавця, які також ділили її порівну. Усиновлені діти брали участь у розділі тільки рухомого майна і не могли претендувати на майно. Первісно доньки призивалися до спадкоємства лише за відсутності синів. Згодом вони були зрівняні в спадкових правах зі своїми братами. За відсутності низхідних спадкоємців майно переходило до братів померлого, а якщо ні - до братів батька померлого. Якщо дружина переживала чоловіка то отримувала придане і передшлюбний подарунок чоловіка і продовжувала жити в будинку померлого чоловіка. Це майно вона не мала право продати, оскільки воно було після її смерті призначене в розділ дітям. Якщо дружина помирала раніше чоловіка, останній мав право розпоряджатися її приданим як своєю власністю, — це придане також йшло в розділ дітям померлої, а за їх відсутності - поверталося в дім батька померлої.

Спадкоємство за заповітом: Батько міг за згодою суду позбавити будь-якого сина спадщини за неодноразову тяжку образу. Він міг також за рахунок дарування, зробленого ще за життя, збільшити спадкову частку одного з синів за рахунок ущемлення інтересів інших синів. чоловік міг подарувати частину земельної майна дружині в обхід прямих спадкоємців — синів. Враховуючи всі ці факти, можна зробити висновок, що панування за законом переходило до заповідальній свободі, що відбиває досить високий рівень розвитку інституту приватної власності.

v Право власності

Власникам землі у Вавилоні могли виступати цар, храмів, громади та приватні особи. Царська і храмова земельна власність могла передаватися у володіння або в оренду різним категоріям вільного і залежного населення; з цього ж фонду йшли пожалування за державну службу. Досить докладно змальовані в Законнику поземельні відносини всередині громади. Вона зберігала контроль над угіддями і над зрошувальною системою. Присадибні ділянки, сади, орна земля перебували у володінні окремих сімей. Селянин мав право достатньо вільного розпоряджатися своєю земельною ділянкою — він міг його продавати, міняти, закладати, здавати в оренду, передавати у спадок — для цього не вимагалося згоди громади. Необхідно було лише дотримуватися двух умов:

Всі ці угоди міг здійснювати тільки повноправний член громади, і відхід з громади призводив до втрати всіх прав на земельну ділянку;

Всі ці операції здійснювалися лише в межах громади: відчуження землі за ці межі було неможливим.

v Кримінальне право

Основну групу кримінально — правових норм становили злочини проти особистості, до них ставилися: нанесення тілесних ушкоджень, образу словом і дією, дача неправдивих звинувачень, злісний наклеп.

До другої групи належали злочини проти власності: крадіжка і грабіж, шахрайство, пошкодження або знищення чужого майна.

Третя група — злочини проти сім'ї та моральності: подружня невірність, інцест, крадіжка дитини, згвалтування.

До четвертої групи можна віднести військові злочини: мародерство, а також до цієї групи можна віднести і посадові злочини: хабарництво судді. У системі покарань переважала смертна кара. Смерть за непокору царю, за крадіжку власності, за вбивство, навіть якщо воно було скоєно випадково. А якщо хто-небудь зламав іншій людині кістку, пошкодив око, то у винного теж виб’ють очі або зламають кістку. Іноді судді не могли винести рішення, так як не було достатніх доказів; тоді підсудного піддавали випробуванню водою: його кидали у воду, і якщо він випливав, його виправдовували.

v Військова справа

Особливо важливо було для Хаммурапі мати сильне військо на півдні, в Шумері, який тільки при ньому був приєднаний до Вавилону. Щоб зміцнити там свою владу, Хаммурапі розселив там своїх воїнів. Для них відводилися великі ділянки землі, де були поля, дім ??і сад. «Реду» — були важко озброєні воїни, у них було довгий спис, щит і шолом. Вони отримували не тільки землю з угіддями, а й худобу: волів і овець. А «Баїр» — легко озброєні стрілки — користувалися тільки будинком і угіддями.

Військові земельні ділянки повністю виключалися з цивільного обороту, так що всякі угоди з ними були незаконними. Навіть потрапивши в полон, воїн зберігав право на земельний наділ, на частину ділянки зберігалася право його малолітнього сина (ст. 27−29). Якщо заради позбавлення від служби воїн кидав наділ, він не втрачав права на нього на протязі року за умови повернення до своїх обов’язків. Коли воїн за віком або хвороби вже не міг продовжувати службу; але в його родині підростав син, здатний продовжити службу замість батька, — земельна ділянка могла бути закріплений за даною і в другому поколінні.

Якщо ж син був малолітнім і не міг продовжити службу батька, його матері виділялася одна третина з майна «ілку», щоб вона могла виховувати сина до його повноліття. Однак верховна власність на ці землі незмінно залишалася за царем: він міг у будь-який час вилучити земельну ділянку з рук військовослужбовця. Коли воїн потрапляв у полон, за нього платили викуп з царської скарбниці.

2.2 Законник Хаммурапі

У 1901 році французька археологічна експедиція, розкопуючи м. Сузи в Елам (на схід від Вавилона), знайшла базальтовий стовп, з усіх боків покритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого на землі зводу законів. Він був складений з часів царювання Хаммурапі, царя Вавилона, у XVIII столітті до н. е.

Прагнення представити закони вихідними від бога було у звичаї в усіх древніх законодавців. Таким, чином намагалися додати їм велику силу. У стародавніх євреїв бог особисто є на гору Синай, щоб вручити Мойсеєві скрижалі законів. В іншому випадку єврейські законодавці намагалися представити складені ними закони зненацька знайденими в храмі. Стародавні єгиптяни вірили в те, що їхній легендарний цар-законодавець Сесостріс отримав закони з рук самого бога.

Законник опинився в Еламі швидше за все у вигляді трофея. Захоплений і вивезений з Вавилона якимсь переможним еламським царьком, він повинен був нагадувати про поразку Вавилона. Для цього на очищеному від старих написів місці передбачалося накреслити щось хвалебне. Але дні слави Еламу, очевидно, були за надто короткими.

На відміну від римлян і слов’ян, які писали свої закони на дерев’яних дошках, давньосхідні народи використовували камінь. Дерева тут мало, каменю багато. Виставлений на міській площі «стовп законів» повинний був служити правосуддю, що проходить тут же, і одночасно нагадувати: ніхто не може відмовлятися незнанням права.

В деякій своїй частині Законник сходить до більш найдавнішим — шумерийским законам. Багато спільного є між ним і недавно знайденим Законником царя Білалами з міста Ешнунну, який складений на 200 років раніше. Можна припустити, що об'єднавши в єдину державу різні народи, Хаммурапі прагнув дати їм усім загальне законодавство.

Деякі статті із законника наводять на думку, що важливою причиною кодифікаційної[7] діяльності Хаммурапі було бажання пом’якшити соціальні протиріччя вавілонського суспільства, викликані крайніми формами експлуатації села багатими землевласниками-орендодавцями і лихварями. Кодекс до деякої міри обмежує можливості цього кола користолюбців, піклуючись головним чином про податкових і військових інтересах держави: платником податків і солдатом був селянин, і тому слід було запобігти його руйнування.

Висновок

Розглядаючи життя у Вавилоні після появи Кодексу Хаммурапі, розумієш, яку важливу роль він відіграв у розвитку та становленні міста. Законник «змусив» людей відповідати за скоєні ними злочини і навчив їх жити за законами. Велику увагу Хаммурапі приділяв армії. Він розумів, що чим краще умови для життя солдатів, тим сильніше і згуртованіше буде його військо. За роки свого правління Хаммурапі перетворив убогий, непомітний Вавилон в багате і могутне місто.

Закони Хаммурапі - збірник моральних встановлень, або звіт пануючи перед богами з описом тих судових справ, які розбирав Хаммурапі - так досі думають багато істориків, не дійшовши єдиної думки. Закони ці дають історикам широку картину життя Стародавнього Вавилона. У цілому ж, Закони Хаммурапі були спрямовані на підтримку існуючого життя і, на думку ряду істориків, перешкоджали змінам у суспільстві.

Слід врахувати, що Хаммурапі, істотно посиливши роль держави в суспільному і господарському житті країни (згодом частково втрачену), не змінив основ цього життя, як вони склалися на початку тисячоліття і зберігалися аж до його кінця, а частково і пізніше

Після смерті Хаммурапі вавилонські царі правили ще сто п’ятдесят років. Близько 1600 р. до н. е. цар хеттів Мурсіль напав у Вавилон. Він увірвався до столиці, розгромив її, захопив незліченні скарби і повів безліч полонених. Так впала могутня держава царя Хаммурапі, який багато років тримав в страху сусідні країни.

Список використаних джерел

1. В. В. Кучма. «Государство и право древнего мира и средних векав», Волгоград 2001

2. Под редакцией академика В. В. Струве Издание 3, 1958 г.

3. «История государства и права зарубежных стран». Часть 1 Под общей редакцией О. А. Жидкова и Н. А. Крашенниковой. Москва 1996г

4. «Всемирная история государства и права». Под редакцией А. В. Крутских. Инфа-м, 2001

5. Артемов В. В. «Всемирная история: вопросы и ответы». 1996 г.

6. Черниловский З. М. «Хрестоматия по всеобщей истории». 1993 г.

7. Владимиров Б. Н. «Всеобщая история государства и права». 1996 г.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой