Духовний світ носіїв трипільської культури

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика трипільської культури

2. Релігійні уявлення носіїв культури Трипілля-Кукутені

3. Антропоморфна і зооморфна пластика

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Трипільська культура була першою ранньоземлеробською культурою на території України, яка базувалася в економічному відношенні на відтворюючих формах господарства. Будучи поширеною від Трансільванії до Дніпра із заходу на схід та від Волині до Причорномор’я з півночі на південь, вона існувала протягом ІV-ІІІ тис. до н.е.

Населення, яке залишило пам’ятки трипільсько-кукутенської культури (Кукутені - назва даної спільноти в Румунії і Молдові за місцем відкриття першої пам’ятки), оволоділо передовими, як на той час, технологіями виробництва — землеробством і тваринництвом. Було вироблено оптимальну в умовах лісостепу переложну систему землекористування, а наявність значних природніх ресурсів — угідь — дозволили переносити поля (а разом з ними і поселення) на родючі ґрунти раз на 50−70 років. Це свідчить про значні знання в агротехніці, наявність календаря, без якого неможливе ведення землеробства.

Значними були досягнення трипільців в галузі ремесел — металообробки та гончарства. Знання про ковальську обробку міді, режими термообробки та лиття в деяких аспектах не поступалися сучасному рівню в цій галузі. Трипільцями було впроваджено поворотний пристрій у гончарстві, двоярусні горни з випалу посуду. Було засновано величезні поселення з тисячами жител (в тому числі - двоповерхових) каркасно-стовпової конструкції, що являли собою перші так звані протоміста (Тальянки, Доброводи, Майданецьке, Веселий Кут на Черкащині та ін.).

Трипілля-Кукутені постає як самобутнє, найбільш вивчене у східній Європі явище, на періодизації якого ґрунтується ряд інших синхронних культур.

Ще в кінці 40-х рр. ХХ ст. Т. С. Пассек була розроблена періодизація трипільської культури Пассек Т. С. Периодизация трипольских поселений // МИА. — 1949. — № 10. — 245 с., за якою її існування було поділено на три хронологічні етапи: ранній, А (4000−3600 рр. до н.е.), середній В (3600−3100 рр. до н.е.) та пізній С (3100−2500 рр. до н.е.). Кожен з етапів, крім того, поділяється на підетапи — це АІ і АІІ, в середньому — ВІ і ВІІ, у пізньому — СІ і СІІ. Не зважаючи на певні вдосконалення Мовша Т. Г. Хронология Триполья — Кукутени и степные культуры эпохи раннего металла в ее системе // Проблемы археологии Поднепровья. — Днепропетровск, 1984. — С. 60−83; Черныш Е. К. Энеолит Правобережной Украины и Молдавии // Энеолит СССР. Археология СССР. — М: Наука, 1982. — С. 166−320., дана система хронологічного поділу залишається основою і зараз.

Проте слід зазначити, що не всі аспекти тодішнього життя давнього населення України вивчені однаково. Це стосується, зокрема, духовної культури і світогляду трипільців — надзвичайно складної сфери, дослідження про яку є відносно малочисельними і суперечливими. Одним із яскравих проявів релігійного світогляду давніх землеробів є антропоморфна і зооморфна пластика — відтворені у глині (рідше — камені, кістці, металі) зображення людей і тварин. Без перебільшення можна сказати, що вивчення релігійних уявлень первісних землеробів не тільки почалось, але значною мірою й до цього часу залишається пов’язаним з цими артефактами. Вдалося з’ясувати, що дані види пластики широко застосовувалися трипільцями в культоій сфері. Наскрізною ідеєю, якою були «просякнуті» давні ритуали, була ідея родючості - родючості полів, людей, тварин тощо. Антропоморфні та зооморфні образи були тісно пов’язані між собою. Згідно уявлень трипільців головною богинею — володаркою всього сущого на землі, в якій замикалися всі цикли існування (народження, життя, смерть, відродження) — було жіноче божество, чоловіком якого був бог-бик — надзвичайно поширений образ у пластиці всіх ранньоземлеробських культурЛозко Г. Релігійні вірування трипільців: на матеріалі археологічних джерел // Трипільська цивілізація у спадщині України. Матеріали наук. -практ. Конфер. — К.: Вид. центр «Просвіта», 2004. — С. 223−230.

Крім того, про духовну культуру енеолітичного населення України можуть дати такі артефакти як амулети (глиняні, кістяні, мідні), знакові символи на посуді, самі форми посуду, а також виявлені в останні роки святилища.

Об'єктом даного дослідження є трипільська археологічна культура, предметом — духовний світ носіїв даної культурно-історичної спільноти.

Методологічною основою роботи є застосування загального принципу історизму у сполученні з проблемно-аналітичним підходом, а також використання базових для досліджень археологічних пам’яток методів: ретроспективного, порівняльно-типологічного, статистичного, стратиграфічного, картографічно-класифікаційного, які реалізуються відповідно до поставлених у дослідженні завдань. У роботі також залучений метод широкої кореляції археологічного матеріалу з даними етнографії.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період протягом ІV-ІІІ тис. до н.е., тобто весь час існування трипільської культури.

Географічні межі дослідження відповідають території, що охоплює регіон від Трансільванії до Дніпра із заходу на схід та від Волині до Причорномор’я із півночі на південь, тобто охоплюють весь ареал поширення досліджуваної культури.

Основними джерелами при написанні даної роботи є археологічні і етнографічні. Перші представлені колекціями з матеріалів численних археологічних розкопок і розвідок, які зберігаються у фондах ЧКМ, БЦАД та приватних колекціях. Також використовувалися вже опубліковані дослідниками матеріали, мова про які йтиме нижче. Застосування археологічних артефактів в обрядах і ритуалах було б дуже важко визначити, якби в даному дослідженні не було залучено дані етнографії, які дозволяють інтерпретувати конкретний вид пластики. Алексеева И. Л. Женский образ в антропоморфной скульптуре энеолита //Памятники древнего искусства северо — западного причерноморья. Сб. науч. Трудов. — К.: Наук. думка, 1986. — С. 43 — 50; Антонова Е. В. Антропоморфная скульптура древних земледельцев Передней и Средней Азии.- М., 1977. — 160 с.; Антонова Е. В. Обряды и верования первобытных земледельцев Востока. — М.: Наука, 1990. — 287 с.; Балабина В. И. Фигурки животных и их символика на сосудах как отражение одной из знакових систем древних земледельцев Европы //Российская археология. — 1997. — № 2. — С. 29−46.; Евсюков В. В. Мифы о мироздании: Вселенная в религиизно-мифологичиских представлениях. — М.: Политиздат, 1986. — 112 с. тощо.

Історіографія. Історіографічний огляд даної проблеми варто розпочати з перших згадок про знахідки пам’яток трипільської культури. Біля витоків дослідження трипільських пам’яток України стояв один з відомих вітчизняних археологів (чех за походженням) В. В. Хвойка. Він вперше провів розкопки у 1893 р. на Кирилівських висотах в Києві, пізніше, протягом 1896−1899 — біля с. Трипілля і Халеп’я. У 1899 р. він офіційно оголосив про відкриття нової археологічної культури Гусєв С.А. Трипільська культура Середнього Побужжя рубежу ІУ — ІІІ тис. до н.е. Вінниця: Антекс — УЛТД, 1995.- С. 14 — 15;. Одночасно він висловлював свої думки щодо вірувань носіїв досліджуваної ним культури. У 80 — 90 -х роках позаминулого Ю.Й. Сецінський обстежував старожитності Подільської губернії і наносив їх на археологічну карту. Зіставляючи низку позначених дослідником «стоянок» та «селищ» із сучасною картою, правомірно стверджувати, що певна кількість їх належала і до трипільської культури (Залужне, Селище, Лісне, Перепеличе, Бортники, Мельниківці та ін.) Гусев С. А. Топография трипольских поселений Среднего Побужжя // Раннеземледельческие поселения — гиганты трипольской культуры на Украине. — Тальянки, 1990. — С. 129 — 131;. Археологічні розкопки трипільських у Побужжі вперше провів М.Ф. Біляшівський неподалік від с. Борисівка Іллінецького району Вінницької області в 1904 — 1905 рр.

Слід зазначити, що одним із перших пунктів, де велись розкопки трипільських старожитностей, було с. Шипинці, розташоване на лівому березі р. Прут. Перші знахідки тут виявлені в 1893 р., коли місцевий вчитель В. Арейчук, проводячи господарські роботи, знайшов глиняний розмалований посуд Квітковський Д., Бриндзан Т., Жуковський А. Буковина. Її минуле і сучасне. — Париж-Філадельфія-Детройт: Зелена Буковина, 1956. — С. 63; Пивоваров С. В., Шманько О. В. Трипільська чи Шипинська культура // Час — 2000. — 2003. — 17 липня. Завдяки барону М. Мустяці про знахідки з Шипинців дізнався директор віденського «Мистецько-історичного музею» Й. Сомбатті, який того ж року проводить на поселенні спільно з Р. Ф. Кайндлем і Е. Костіним розкопки Михайлина Л, Пивоваров С. Вивчення старожитностей Буковини в ХІХ — на поч. ХХ ст. //Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства Центральної та Східної Європи: Зб. наук. праць. — Київ-Чернівці, 1987. — Вип. І. — С. 244−245; Шманько О. В. Р. Ф. Кайндль — дослідник трипільських старожитностей Буковини // Р. Ф. Кайндль. Вікно в європейську науку. Матеріали наукового семінару «Кайндлівські читання», 28−29 травня 2005 р. — Чернівці: Прут, 2005. — С. 355−357. Завдяки цьому науковий світ західної Європи познайомився з «Буковинською Троєю» Szombathy J. Prahistorische Recognoscierungst nach der Bukovina im Jahre 1893 // Jahrbuch des Bukoviner Landesmuseums. Czernowitz, 1894. — Zweiter Jahrgang. — р. 11 — 21. В 1904 р. у Шипинцях побував відомий антрополог і археолог Хв. Вовк, який серед виявлених знахідок виділив жіночі статуетки з підкресленими ознаками статі, а також фігурки тварин Весоловский Я. Розкопки в Шипинцях // Буковина. — 1904. — 3(16) жовтня; Вовк Хв. Вироби передмікенського типу у неолітичних становищах на Україні // НТШ. Матеріали до українсько — руської етнології. — Львів, 1905. — Т.6. — С. 25. У 30-ті рр. ХХ ст. археологічний комплекс Шипинців грунтовно вивчав відомий археолог О. Кандиба Гусар Ю. Шипинська земля Ольжича // Час-2000. — 2004 — 11 березня; Дерев’янчук В., Масан О., Михайлюк В. Повернення в Україну наукової спадщини Олега Кандиби // ПССІАЕ. — Чернівці: Прут, 2004. — Т. 1 (19). — С. 225 — 228. Він зібрав і систематизував шипинські знахідки, які на той час були розпорошені по багатьох музеях західної Європи. Результати проведених досліджень були викладені у спеціальній монографії Kandyba O. Schipenitj Kunst und Gerate eines neolithischen Dorfes. — Wien — Leipzig. — 1937., нещодавно перевиданій українською мовою Кандиба О. Шипинцi. Мистецтво та знаряддя неолiтичного селища / Пер. з нiм. мови Ю. Рассамакiна. Наук. ред. i передмова Л. Михайлини, С. Пивоварова, Б. Рiдуша, В. Старика й I. Чеховського/ Товариство «Украiнський Народний дiм у Чернiвцях», Фундацiя iм. О. Ольжича у Киевi, Буковинський центр ареоелогiчних дослiджень при ЧНУ iм. Ю. Федьковича. — Чернiвцi, 2004. — 208 с. В своїй роботі автор опублікував понад 35 антропоморфних та майже 30 зооморфних статуеток, систематизував їх та детально описав Там само. — С. 108−116.

Після другої світової війни у вивченні трипільських пам’яток України відбувається надзвичайний підйом. Починаючи з 1948 р. працює активно проводить свої роботи Трипільська експедиція на чолі з Т. С. Пассек. Серед виявлених поселень чи не найважливішим є Поливанів Яр, що знаходиться поблизу колишнього с. Молодове Сокирянського р-ну Чернівецької області. На цій унікальнй багатошаровій пам’ятці було виявлено близько 90 антропоморфних і понад 70 зооморфних зображень, амулети, інших предметів культу Пассек Т. С. Трипольское поселение Поливанов Яр // КСИИМК. — 1951. — Вып. XXXVII. — C. 41−63; Попова Т. А. Зооморфная пластика трипольского поселения Поливанов Яр //КСИА — 1970. — Вып. 123. — C. 8−13; Попова Т. О. Матеріали духовної культури трипільсько-кукутенського населення Поливаного Яру ІІІ // Археологія. — 1998. — № 4. — C. 109−117. Матеріали з даного поселення значно розширили уявлення археологів про світогляд тогочасного населення, дали змогу провести певні аналогії.

Протягом 1950−1953 рр. Трипільська експедиція спільно з Дністровською під керівництвом К. К. Черниш проводила розкопки ранньотрипільського поселення Ленківці, що в Кельменецькому р-ні Черныш Е. К. Раннетрипольское поселение у с. Ленковцы, Черновицкой области // КСИА АН УССР — 1955. — Вып. 4. — С. 136−137. В розкопаних десяти житлах (5 напівземлянок і 5 наземних) було знайдено майже 90 жіночих і чоловічих статуеток та їх фрагментів, кераміки тощо. На даному поселенні зафіксовано чітке місцезнаходження теракоти безпосередньо в житлах. Дуже цікавим є той факт, що в Ленківцях не було виявлено жодної статуетки тварини Черниш К. К. Ранньотрипільське поселення Ленківці на Середньому Дністрі. — К.: Наука, 1959. — 108 с.

Цікавий антропоморфний матеріал дали матеріали поселення біля с. Берново (Кельменецький р-н), яке розкопувалося на початку 50-х рр. Фігурки з цієї пам’ятки виділяються майстерністю і витонченістю, по всій їхній поверхні зустрічається заглиблений орнамент у вигляді коротких косих ліній Пассек Т. С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья // МИА. — 1961. — № 84. — Рис. 5−6.

Протягом другої половини ХХ ст. дослідження проводили В. Г. Збенович, М.М. Шмаглій, С. М. Рижов, В.П. Дудкін, Т. Г. Мовша, Т. О. Попова та ін. В публікаціях результатів досліджень духовній культурі приділена певна увага Мовша Т. Г. Работы в зоне затопления Могилёв-Подольской ГЭС // АО 1979 г. — М: Наука, 1980. — C. 307; Шмаглий Н. М., Рыжов С. Н., Шумова В. А. Раскопки трипольского поселения у с. Коновка // АО 1978 г. — М: Наука, 1979. — C. 425; Шмаглий М. Рижов С. М. Дудкін В.П. Трипільське поселення Коновка в Середньома Подністров'ї // Археологія. — 1985. — Вип. 52. — C. 42−52. Разом з тим в цей час вийшло ряд узагальнюючих монографій, присвячених трипільській культурі Збенович В. Г. Ранний этап трипольской культуры на территории Украины. — К. :Наук. думка, 1989. — C. 108 — 123; Маркевич В. И. Позднетрипольские племена северной Молдавии. — Кишинёв: Штиинца, 1981. — 196 с.; Пассек Т. С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья // МИА. — 1961. — № 10. — C. 5−203; Черныш Е. К. Энеолит Правобережной Украины и Молдавии // Энеолит СССР. Археология СССР. — М: Наука, 1982. — C. 166−320., в яких більшою чи меншою мірою представлені різні сторони життя трипільців, в тому числі духовна культура.

За останні 20−25 років було видано ряд праць, присвячених духовній культурі трипільців Погожева А. П. Антропоморфная пластика Триполья. — Новосибирск: Наука, 1983. — 145 с; Балабина В. И. Фигурки животных в пластике Кукутени -Триполье. — М.: Наука, 1998; Бурдо Н. Б. Теракота трипільської культури // Рижов С. М., Бурдо Н. Б., Відейко М.Ю., Магомедов Б. В. Давня керамшка України. Археологічні джерела та реконструкції. Част. 1. — К: Вид. дім «Академперіодика», 2001. — C. 61 — 146. В них всебічно розглядається ця складна сторона життя давнього населення України.

Дуже актуальним на даний час є питання про безпосереднє призначення трипільських статуеток, їхню роль в культових царемоніях трипільців. Воно зацікавило вже перших дослідників трипільських поселень. Так, М. Весоловський трактував статуетки як іграшки. К. Гадачек і Є. Цегак пов’язували їх з культом мертвих Погожева А. П. Антропоморфная пластика Триполья…- С. 7. В. Хвойка, Е. Штерн і Г. Обермайєр називали їх просто ідолами Там само… — С.8. Більшість дослідників пов’язують фігурки з ідеєю родючості Рыбаков Б. А. Космогония и мифология земледельцев энолита // СА. — 1965. — № 1. — С. 24−47; Бибиков С. Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре. К истории ранних земледельческо-скотоводческих племён на Юго-Востоке Европы // МИА. — М. -Л., 1953. — Гл. 5; Бурдо Н. Б. Теракота трипільської культури… — С. 91−92; Маркевич В. И. Позднетрипольские племена северной Молдавии. — Кишинёв: Штиинца, 1981. — С. 152−158; Мовша Т. Г. К вопросу о развитии трипольской антропоморфной пластики // КСИА — 1953. — Вып. 2. — С. 85−87; Мовша Т. Г. Об антропоморфной пластике трипольской культуры // СА. — 1969. — № 2. — С. 15−34; Погожева А. П. Антропоморфная пластика Триполья… — С. 108−111. Висловлюються також припущення щодо поліфункціональності пластики (зокрема антропоморфної) Кочкін І. До питання про багатофункціональність глиняних жіночих статуеток у релігійному культі трипільского населення (за матеріалами пам’яток північно- східного Передкарпаття). // kochkin. Igor @ rambler. ru.; Мовша Т. Г. Об антропоморфной пластике трипольской культуры … — С. 15−34., де кожен вид фігурок відповідав за її різновид (зерна, металу, людини тощо). Зооморфні статуетки частина науковців інтерпретують як ознаку скотарського культу, пов’язуючи його з моліннями про достаток у свійських тваринах Маркевич В. И. Позднетрипольские племена северной Молдавии… — С. 155. Дане твердження може бути спростоване, оскільки серед зображень тварин трапляються і дикі. Крім того, припускається, що протягом всього існування Трипілля беззаперечно превалював образ Великої Богині-коровиБурдо Н. Б. Теракота трипільської культури… — С. 92. Велич та всеохоплююча сила Великої Богині проявлялася, перш за все, в її регенеративних функціях.

Метою даної роботи є висвітлення духовного світу носіїв трипільської культури, як північно-східного форпосту Балкано-дунайського ранньоземлеробського світу.

Завдання роботи, виходячи з мети, наступні:

дати загальну характеристику трипільських старожитностей на території України, описати основні категорії пам’яток;

проаналізувати світогляд енеолітичного населення України, зокрема їхні космологічні та міфологічні уявлення;

описати основний пантеон божеств трипільського населення;

визначити місце і роль в ритуалах і обрядах трипільців антропоморфної і зооморфної пластики.

Джерелами при написанні даної роботи були матеріали з фондів Чернівецького краєзнавчого музею, Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю. Федьковича, а також вже опублікованими артефактами в науковій літературі.

Структурно робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, скорочень та додатків.

1. Загальна характеристика трипільської культури

Енеоліт — мідно-кам`яна епоха, що була перехідною від кам`яного віку до епохи бронзи. Це був якісно новий період розвитку продуктивних сил та виробничих відносин первісного суспільства, час дальшого вдосконалення відтворюючих форм господарства — землеробства та скотарства. На зміну примітивному, мотичному землеробству неолітичної епохи прийшло значно продуктивніше землеробство з використанням рала і тяглової сили. Дальший розвиток енеолітичними племенами скотарства зумовив потребу його спеціалізації за окремими галузями; з`явилося вівчарство та конярство. Поряд з традиційним домашним ремеслом виникли спеціалізовані галузі общинного ремесла, продукція якого йшла на задоволення потреб первісної общини в цілому. Яскравим показником розвитку енеолітичних племен є те, що вони освоїли нову сировину, оволоділи першим металом — міддю. Добування міді, особлива технологія її обробки викликали до життя нову галузь виробничої - первісну металургію міді. Зростання загального обсягу суспільного виробництва сприяло нагромадженню общинного багатства, що в свою чергу відкривало великі можливості для міжплемінного обміну. Дальший розвиток суспільного виробництва, поліпшення на його основі общинного добробуту, стимулювало зростання чисельності населення. Разом з тим збільшувалися розміри енеолітичних поселень та їх кількість. Значне зростання кількості поселень й відносне перенаселення викликали сегментацію енеологічних племен та їх розселення на нові землі. Все це не могло не позначитися вдосконалення суспільної організації енеолітичних племен.

Енеоліт був періодом розквіту патріархальних суспільних та сімейних відносин, що зрештою спричинилося до формування великих, спільних за походженням, міжплемінних об'єднань, які займали значні території. Відносне перенаселення при низькому рівні розвитку продуктивних сил зумовлювало виникнення міжплемінних сутичок та війн. Про це свідчить як ріст рухливості енеолітичних племен, так и поява значної кількості кам`яної та металевої зброї, спорудження перших укріплень. Великі зрушення в економічному та суспільному житті енеолітичного населення знайшли відповідне відображення і в складних ідеологічних уявленнях, а також у розміщенні тогочасного мистецтва. Енеолітична епоха як і епоха неоліту, характеризується нерівномірністю господарського та суспільного розвитку тогочасного населення. Поряд із передовими племенами з енеолітичним укладом культури та побуту існували племена з відносно відсталим, неолітичним характером господарства та культури, що підтверджується різним рівнем їх матеріальної і духовної культури. В епоху енеоліту в лісостеповій та степовій смугах Правобережної України проживали землеробсько-скотарські племена трипільської культури, культур Гумельниця, лійчастого посуду та кулястих амфор, у лісостеповій та степовій смугах Лівобережжя — рибальсько-скотарські племена неолітичної дніпро-донецької культури, а в пізніші часи — скотарські племена середньостогівської та ямної і скотарсько -землеробські племена кемі-обинської культур. У північній поліській смузі сучасної тереторії України, як і в епоху неоліту, продовжувало жити мисливсько-рибальське населення Давня історія України: в 3-х. т. — Т.1. Первісне суспільство. — К: Наук. думка, 1997. — С. 265.

Трипільська трипільська культура — археологічна культура часів мідного віку, пам`ятки якої вперше дослідив В. В. Хвойка біля с. Трипілля на Київщині в кінці 19 ст. Трипільська культура переважно розвивалася на Правобережній Україні і в Молдавії. Розрізняються 3 етапи розвитку трипільської культури:

— ранній (4000−3600 р. до н.е.);

— середній (3600−2800 р. до н. е.);

— пізній (2800−2000 р. до н. е.);

Спочатку носії трипільської культури жили в басейнах річок Пруту, Дністра та Пд. Бугу; згодом вони розселилися в Придністров`ї, на Волині, в пд. -зах. Причорномор`ї.

Ранньотрипільські племена. Давньотрипільська культура дістала свою назву від с. Трипілля на Київщині (тут наприкінці минулого століття вперше виявлено археологічні пам`ятки цієї культури). Питання про походження трипільської культури ще остаточно не розв’язане. Існує кілька точок зору щодо її походження. Деякі вчені вважають, що трипільська культура виникла на основі місцевої неолітичної буго-дністровської культури. Інші дотримуються думки, що джерела трипільської культури слід шукати десь на Балканах або у Східному Середземномор'ї, звідки вона у більш-менш сформованому вигляді з’явилась у межиріччі Дністра та Північного Бугу. Найвірогіднішим є погляд, згідно з яким трипільська культура виникла в результаті поєднання місцевих та прийшлих елементів. Безперечним є те, що вже у другій чверті IV тисячоліття до н. е. в Середньому Подністров'ї та на Південному Бузі проживало кілька племінних груп осілого трипільського населення. Всі вони в цілому характеризуються спільними рисами в культурі й побуті, відмінних від культури і побуту численних сусідніх племен раннього періоду енеоліту.

Ранньотрипільські племена жили у поселеннях, які розташовувалися поблизу річок, на мисах перших надзаплавних терас. Селилися трипільці також і на високих берегах річок, там, де була джерельна вода. Родові поселення налічували по кілька десятків жител та господарських споруд, які розміщувалися кількома рядами або колами. У поселеннях жило кількасот чоловік.

До найкраще досліджених належить ранньотрипільське поселення поблизу с. Лука-Врублівецька на Дністрі. На ньому виявлено сім жител-напівземлянок завдовжки 6−12 м та одну трикамерну напівземлянкову будівлю завдовжки 43 м з 11 вогнищами Бибиков С. Н. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Днестре. К истории ранних земледельческо-скотоводческих племён на Юго-Востоке Европы // МИА. — М. -Л., 1953. — С. 9 — 408. Ранньотрипільські племена будували житла двох типів: заглиблені житла, що нагадують дуже поширені в неолітичну епоху будівлі типу землянок, і наземні житла досить складної конструкції (вони найхарактерніші для трипільського населення). Підлога в них викладалася з глиняних обпалених вальків, обмазаних зверху глиною. Така підлога добре захищала житло від вологи. Наземні житла мали прямокутну форму. Їх глиняні стіни споруджувалися на дерев’яному каркасі. Найчастіше житло будувалося з двох або трьох кімнат, в яких складалася глинобитна піч. В кожному житлі проживало відповідно дві або три споріднені за походженням сім'ї.

Провідними галузями господарської діяльності трипільських племен було землеробство та скотарство. Завдяки застосуванню первісного рала підвищилась у порівнянні з неолітичною епохою загальна культура землеробства, виникла можливість перейти до перелогової системи землекористування, а також до впровадження ярих та озимих посівів. Земельні угіддя трипільців знаходилися поблизу їхніх поселень. Оброблені первісним ралом землі засівалися твердою й м’якою пшеницею, ячменем та просом. Є всі підстави гадати, що трипільці вирощували також бобові і льон.

Другою, тісно пов’язаною з землеробством галуззю господарства трипільців було скотарство — приселищне розведення переважно великої, а також дрібної рогатої худоби та свиней. Для випасу використовувалися пасовиська на плато, заплавних луках річок та їх приток. Продукти тваринництва йшли на задоволення потреб трипільців у м’ясі, молоці та шкірі. Крім того, вівчарство забезпечувало населення вовною. Велика рогата худоба використовувалась як тяглова сила на оранці, для перевезення врожаю, будівельних матеріалів тощо Круц В. О. Тваринництво у трипільців //Міжнародна археологічна конференція «Трипільське поселення Кошилівці-Обоз» (до 120-річчя відкриття). Наукові матеріали (25−27 вересня 1998 року). — Заліщики, 1998.- С. 47−49.

Ранньотрипільське населення, на відміну від трипільських племен пізнішого часу, значною мірою зберегло такі традиційно неолітичні форми господарювання, як рибальство та мисливство. Трипільці полювали на благородного оленя, козулю, кабана, рідше — на лося і тура, на різних хижаків (ведмедя, лисицю та ін.), гризунів (бобра, зайця, білку) та птахів. На кістяні та мідні гачки вони ловили в ріках веризуба, щуку, судака, сома та іншу рибу.

Багатогалузеве господарство ранньотрипільських племен вимагало постійного виготовлення значної кількості різноманітних знарядь праці, мисливської зброї, а також предметів побуту. Основною сировиною (як і в неолітичну епоху) був кремінь та камінь з місцевих родовищ. Зростаюча потреба у різноманітних виробах зумовила великий попит на кремінну сировину, внаслідок чого у трипільських племен Подністров'я виникла окрема галузь виробництва, пов’язана з добуванням кременю. Свідченням цього є численні штольні, зокрема на Білій Горі поблизу с. Студениці в Середньому Подністров'ї. Видобутий кремінь перевозився до трипільських поселень, де працювали спеціальні майстерні по виготовленню крем’яних виробів. Хоч в епоху енеоліту первісна людина почала користуватися виробами з міді, потреба у виробах з кременю не тільки не зменшилася, а, навпаки, зросла. Трипільські каменярі виготовляли широкий асортимент крем’яних виробів, які застосовувались у різних галузях господарства, а також у побуті. До них належали крем’яні та кам’яні відбійники, ретушери, точильні камені, без яких не могла обійтися жодна кремене- та каменеобробна майстерня. Для обробки дерева, яке використовувалось у житлобудівництві, з каменю та кременю виготовляли сокири, долота, тесла, свердла, скобелі та інші знаряддя. Великим попитом у трипільських племен користувався серп. З кременю виготовляли невеликі пластини-вкладиші, які вставляли у вигнуту рогову або дерев’яну оправу. Різноманітні знаряддя праці виготовляли також з кістки, рогу, дерева та глини. Це були інструменти для обробки шкур, виготовлення одягу, для плетіння та в’язання Пассек Т. С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья // МИА. — 1961. — № 10. — С. 210−211.

Ранньотрипільські племена застосовували перший механічний пристрій — ручний лучковий дриль для свердління різних матеріалів. Вони в числі перших в енеолітичну епоху на сучасній території України користувалися виробами з міді. Оскільки родовищ міді на території трипільських племен не було, то мідні вироби сюди довозилися. Серед них переважали шильця, рибальські гачки та прикраси. Найближчим центром, де існували родовища міді і де металургія міді набувала значного розвитку в енеолітичну епоху, був Балкано-Карпатський район.

У трипільських племен високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Трипільські майстри досконало оволоділи складною технологією виготовлення кераміки. Відповідно до її призначення існувало виробництво господарського та побутового посуду, для чого використовувалися різні ґатунки сировини — глини та домішок. Незважаючи на те, що трипільські гончарі не знали гончарного круга, їх вироби вражають різноманітністю та витонченістю форм. Для розпису глиняного посуду трипільці широко застосовували мінеральні фарби. На відміну від неолітичної кераміки, яку випалювали на відкритих вогнищах, трипільський посуд випалювався у спеціальних печах. Посуд виготовляли двох різновидів: так званий кухонний і столовий. Продукція керамічного виробництва трипільців йшла на задоволення господарських та побутових потреб не окремої сім'ї чи поселення, а цілої групи поселень певного району. Цим, зокрема, пояснюється та обставина, що саме в керамічній продукції трипільських племен так яскраво виражені місцеві етнографічні особливості окремих племінних груп трипільського населення. Все сказане свідчить про те, що виготовлення оригінального глиняного посуду у трипільців було справою майстрів-професіоналів, а керамічне виробництво — спеціалізованою галуззю общинного ремесла Збенович В. Г. Ранний этап трипольской культуры на территории Украины. — К. :Наук. думка, 1989. — С. 108 — 123.

Розвиток виробництва, істотні зрушення в різних галузях господарської діяльності, нагромадження виробничого та суспільного досвіду — все це знайшло відповідне відображення як в самому мисленні, так і в досить складних ідеологічних уявленнях ранньотрипільських племен, які визначалися безпосередніми потребами землеробсько-скотарського виробництва і спрямовувалися на забезпечення його успішного розвитку. Вирішальною умовою розвитку землеробсько-скотарського виробництва була, звичайно, врожайність, родючість землі. Саме тому ідея родючості Набуває домінантного значення в ідеологічних уявленнях стародавніх землеробів. З культом родючості пов’язана ціла система релігійно-магічних обрядів трипільських племен, про що буде йти мова нижче

Середньотрипільські племена. Середній період енеоліту був періодом дальших помітних зрушень у господарському та суспільному житті трипільських племен, дальшого збільшення чисельності населення. Відносна перенаселеність змушувала трипільські племена освоювати сусідні землі. Трипільські племена Середнього Подністров'я розселювалися на північний захід у Верхнє Подністров'я. Трипільські племена Побужжя просунулися далі вгору Південним Бугом і на північний схід, вздовж течії Росі, досягнувши Середнього Дніпра і витіснивши звідти племена Дніпро-донецької культури. Внаслідок збільшення трипільського населення і його розселення в середній період енеоліту на нові землі на широких просторах між Прутом і Дніпром уже проживало кільканадцять трипільських племен, кожне з яких характеризується відповідними етнографічними особливостями матеріальної культури Круц В. А. К истории населения трипольской культуры в междуречье Южного Буга и Днепра // Первобытная археология. — К.: Наук. думка, 1989. — С. 17−32.

У цей час помітно збільшилися розміри трипільських поселень, житлових та господарських споруд. В окремих поселеннях, як, наприклад, у Володимирівні на Південному Бузі, налічувалося вже понад двісті будівель, а кількість жителів сягала двох тисяч Відейко М.Ю. Трипільська цивілізація. — К.: Академперіодика, 2003. — С. 112.

У трипільських племен Побужжя та Подніпров'я простежується певна закономірність у розташуванні поселень: їх будували переважно на зручних для оборони місцях. Поряд з великими (багатосімейними) житлами будувалися малі (односімейні). В кожному приміщенні, де проживала окрема сім'я, були піч, відповідний господарський та побутовий інвентар. Крім того, в окремих камерах з випаленої глини споруджувалися жертовники, які розписувалися різноманітними фарбами. У цьому, зокрема, проявлялася одна з характерних особливостей культури середньотрипільських племен Побужжя Цвек О. В. Релігійні уявлення населення трипілля //Археологія. -1993. -№ 3.- С. 74 — 90.

Сталися зміни і в асортименті знарядь праці, зросло виробництво зброї (вістер до стріл та списів), що було зумовлено зростаючими господарськими та суспільними потребами.

Спорудження численних довгочасних жител, основним будівельним матеріалом для яких, крім глини, служило також дерево, вимагало дальшого вдосконалення і виготовлення продуктивніших деревообробних інструментів. У зв’язку з цим збільшилося виготовлення сокир і тесел з твердих порід каменю та кременю. Про зростання попиту на крем’яні сокири свідчить налагодження їх масового виробництва в спеціальних кременярських майстернях. Для господарських та побутових потреб трипільці широко використовували такі породи дерева, як дуб, ясень, граб, клен, в’яз та верба Мовша Т. Г. Хронология Триполья — Кукутени и степные культуры эпохи раннего металла в ее системе // Проблемы археологии Поднепровья. — Днепропетровск, 1984. — С. 60−63.

Незважаючи на те, що в господарство та побут трипільських племен дедалі ширше входили вироби з міді, кременеобробне виробництво продовжувало залишатися провідною галуззю у виготовленні основних знарядь праці, зброї та предметів побуту. Збільшувався асортимент крем’яних

виробів, удосконалювалася технологія кременеобробного виробництва, а разом з ним зростало і значення спеціалізованих кременеобробних майстерень. Кременедобувне виробництво Подністров'я своєю різноманітною продукцією забезпечувало потреби не тільки трипільських племен Подністров'я, а й населення інших районів, зокрема Подніпров'я, де не було родовищ кременю доброї якості.

Вищого рівня досягло в середньоенеолітичний період керамічне виробництво трипільців. Саме в цей час набуло розвитку виготовлення самобутньої трипільської розписної кераміки. Якщо в ранньотрипільський час кольоровий розпис посуду застосовувався лише зрідка, то в середньотрипільський період великого поширення набув багатобарвний орнамент, створюваний за допомогою білої, жовтої, червоної і чорної фарб. Трипільські племена не тільки досконало володіли складною технологією кольорової орнаментації посуду, а й були справжніми митцями орнаментальних композицій та сюжетів.

Особливою винахідливістю в цьому відношенні відзначалися трипільські племена Подністров'я. Кожне з них створило своєрідний стиль розпису побутового посуду. Висока мистецька майстерність трипільського керамічного розпису була зумовлена, крім усього іншого, його магічним змістом і символічним значенням окремих орнаментальних сюжетів та композицій. Не випадково в чисто орнаментальні схеми вписуються досить реалістичні зображення різних тварин, рослин, а також людини. Про безпосереднє ритуально-магічне призначення трипільської кераміки свідчать культові зображення жіночих постатей з чашами на колінах, які, безперечно, пов’язані з різними обрядами «чаклування». Насиченість прикладного мистецтва релігійно-магічним змістом є характерною рисою ідеологічних уявлень, світогляду первісних землеробів Мовша Т. Г. Святилища трипольской культуры // СА. — 1971. — № 1. — С. 201−205.

Провідними напрямами господарської діяльності, в основі якої лежали колективні форми обробітку землі та общинне утримання худоби, як і раніше, лишалися землеробство та приселищне скотарство. Питома вага мисливства та рибальства в економіці трипільців у порівнянні з ранньотрипільським періодом помітно зменшилася Виноградова Н. М. Трипольские племена пруто-днестровского междуречья в период расцвета (периодизация, хронология, локальные варианты). — М., 1974. — 17 с. Дальшого розвитку набули різні види домашнього общинного ремесла.

Зі збільшенням чисельності трипільського населення, виділенням нових племінних груп і розширенням території, з одного боку, та зростанням внутріобщинного й міжобщинного поділу праці та обміну — з другого, господарсько-суспільна структура трипільських племен ускладнюється.

Найвіддаленіші трипільські племена не могли підтримувати безпосередніх контактів між собою в усіх галузях господарського та суспільного життя. У середньотрипільський час почали виникати міжплемінні об'єднання ряду племен певного району. Крім етнографічних особливостей матеріальної культури окремих трипільських племен, уже простежуються деякі особливості культури групи племен окремих районів. Зокрема, для трипільських племен Подністров'я було характерним масове виробництво глиняного розписного посуду, а для трипільських племен Подніпров'я — майже повна його відсутність. У середньо-трипільський час міжплемінних об'єднань було щонайменше три: в Подніпров'ї, Побужжі та Подністров'ї Давня історія України: в 3-х. т. — Т.1. Первісне суспільство. — К: Наук. думка, 1997. -С. 243.

Вони складалися з окремих племен, кожне з яких мало свої особливості матеріальної! духовної культури. Своєрідність матеріальної і духовної культури окремих трипільських міжплемінних об'єднань зумовлювалася відмінностями та особливостями їх культурно-історичного середовища. Так, подніпровські племена, крім тісних зв’язків з сусідніми спорідненими трипільськими племенами Побужжя, підтримували безпосередні контакти з сусідами на півночі - племенами Дніпро-донецької культури. В свою чергу трипільські племена Подніпров'я та Побужжя вступали часом у мирні, а часом у ворожі стосунки з войовничими середньостогівськими племенами Лівобережжя. Ці нові для трипільських, особливо подніпровських, племен контакти та взаємовпливи не могли не позначитися на характері їх культури, яка увібрала у себе ряд чужих, не характерних для неї рис. Середньотрипільські племена Подністров'я, які жили майже виключно в оточенні споріднених, спільних за походженням трипільських племен, мали сприятливі умови для розвитку своєї самобутньої яскравої культури; саме тому вони найдовше зберігали й розвивали далі її традиційні елементи.

Пізньотрипільскі племена. На початку пізнього періоду енеоліту пізньо-трипільські племена продовжували розвивати традиційні форми господарства та культури, характерні для попереднього часу. Зростала кількість трипільського населення, а також розміри їх поселень. Зокрема, у Побужжі виявлено пізньотрипільські поселення поблизу сіл Доброводів, Тальянок, Майданецького, Небелівки; загальна площа кожного з них досягала 400 га. Кількість житлових споруд на кожному поселенні становила 2−4 тис Круц В. А. Корвин-Пиотровский А. Г. Рыжов С.Н. Трипольское поселение-гигант Тальянки. Исследования 2001 г. — К., 2001. -С. 15. Проте зростання розмірів поселень не врятувало трипільські племена від відносного перенаселення. Тому продовжувалася сегментація трипільських племен, які змушені були освоювати нові землі.

Нові трипільські поселення виникали на території Східної Волині, в північних районах Середнього Подніпров'я, на Поліському Лівобережжі. Частина трипільських племен Середнього Подністров'я освоїла степи Північно-Західного Причорномор’я. Виникали нові племінні групи, що ускладнювало міжплемінну організацію пізньотрипільських племен, які на той час являли собою одне з найбільших енеолітичних об'єднань у Східній Європі. Духовна й матеріальна культура кожної з племінних груп цього об'єднання мала свої особливості. Найбільш виразно ці особливості культури та побуту виявились у периферійних пізньотрипільських племен, зокрема у племен Степового Півдня (усатівські племена), Волині (городські племена), Київщини (софіївські племена). Крім згаданих, кілька груп племен відомо у Верхньому та Середньому Подністров'ї, середній та верхній течіях Південного Бугу Маркевич В. И. Позднетрипольские племена северной Молдавии. — Кишинёв: Штиинца, 1981. -С. 26.

Історія пізньотрипільських племен Верхнього Подністров'я вивчена в результаті дослідження пам’яток кошиловецького та касперівського ипів, які відображають окремі фази їх історичного розвитку. Пізньотрипільські племена Верхнього Подністров'я найдовше зберігали характерні риси трипільської культури попереднього періоду.

Поселення кошиловецького типу розташовувались у різних топографічних умовах: на низьких берегах рік, на плато корінного берега Дністра та його приток. Це були поселення з рядовим розміщенням типових трипільських наземних жител, переважно однокамерних, поява яких пояснюється виділенням у межах патріархальних родових колективів окремих сімей в самостійні господарські осередки. Крім жител та господарських ям, на поселеннях виявлено виробничі споруди: керамічні горна для випалювання посуду та печі для випалювання глиняних вальків — основного матеріалу, який використовувався при будівництві жител.

Незмінним залишався землеробсько-скотарський напрям господарства. Дальшого розвитку набували традиційні форми домашнього та общинного ремесла. Одне з чільних місць посідало керамічне виробництво: виготовлявся глиняний посуд побутового та господарського призначення. Переважну частину керамічної продукції становив розписний трипільський посуд. У зв’язку з розвитком нової галузі ремесла — ткацтва — почалося виготовлення у значній кількості глиняних пряселець, веретен та різноманітних за розмірами й формою глиняних важків для ткацьких верстатів. Основною сировиною, з якої виготовлялися знаряддя праці, зброя та предмети побуту, залишалися камінь, кремінь, кістка і ріг Археологія Української РСР: в 3-х т. Т. 1. Первісна археологія. — К: Наук. думка, 1971. — С. 145.

Трипільські племена Верхнього Подністров'я, які перебували у звичних умовах життя, в оточенні лише споріднених трипільських племен і які не мали безпосередніх контактів з чужинцями трипільської периферії, зберегли в найбільш чистій формі традиції господарства, культури, побуту та ідеологічні уявлення своїх предків Археологія Української РСР. — С. 146. З часом, коли сталися зміни у зовнішньому оточенні трипільських племен, вони також зазнали загального культурного нівелювання.

Інакше склалася історична доля сусідніх трипільських племен Середнього Подністров'я. В середині III тисячоліття до н. е. частина їх змушена була залишити свої землі і переселитися в степові райони Північного Причорномор’я. Незвичні для трипільців умови Степового Півдня виявилися малопридатними для землеробства, яке базувалося на примітивній техніці. У той же час у причорноморських степах були сприятливі умови для розвитку скотарства, яке й стало провідною галуззю господарської діяльності усатівської (від с. Усатового під Одесою, де вперше виявлено і досліджено пам’ятки цього типу) групи племен.

Усатівські поселення були оточені ровами, іноді у кілька рядів. В укріплених у такий спосіб поселеннях під час небезпеки ховалося населення разом з худобою. Крім невеликих поселень або оборонних стійбищ, усатівці мали досить великі поселення з кам’яними будівлями та різноманітними господарськими й культовими спорудами, які, найімовірніше, являли собою міжплемінні та культові центри. Навколо поселення, від критого поблизу Усатового, розміщувалося кілька курганних та безкурганних могильників Мовша Т. Г., Бузян Г. Н. Работы Позднетрипольского отряда // АО 1978 г. — М: Наука, 1979. — С. 372−373. Під курганами, які мали досить складну конструкцію, з кам’яними банями та кромлехами, усатівці ховали племінних вождів та родових старійшин. Померлим у поховальні камери клали розписаний на трипільський взірець керамічний посуд, прикраси з кістки, міді і м ні плоскі сокири, кинджали тощо. В одному курганному похованні вождя виявлено кам’яну плиту з зображеннями людей і тварин — звичайних для скотарів сюжетів. Рядових членів роду усатівці ховали в безкурганних могильниках, у невеликих ямах, іноді перекритих кам’яними плитами або кам’яними закладами. Небіжчиків звичайно супроводжував бідний поховальний інвентар. Традиційно трипільський звичай поховання в невеликих ямах, перекритих кам’яними плитами та закладами, був поширений у трипільських племен Подністров'я, звідки походили усатівці Мовша Т. Сучасний стан досліджень трипільської культури // Спадщина Олега Кандиби — О. Ольжича у контексті національного відродження України. Зб. матер. міжнар. наук конф. Тр. 1997. (за ред. проф. Алексієвця М.М.). -Тернопіль: ТДПУ, 1999. — С. 56−64.

Усатівці розводили велику рогату худобу та коней, а також кіз і овець. Скотарство мало відгінний характер, однак базувалося воно на згаданих оборонних стійбищах. Мисливство та рибальство не відігравали значної ролі у господарстві. трипільський культура світогляд божество

Як і решта пізньотрипільських племен, усатівці займалися різними видами домашнього та общинного ремесла. Високого технологічного й художнього рівня у них досягло керамічне виробництво, продукція якого відрізнялася від керамічних виробів інших пізньотрипільських племен. Місцеві майстри з сировини, яка надходила з Балкано-Карпатського рудного басейну або Кавказу, виготовляли різноманітні металеві вироби, в тому числі зброю. Усатівцям добре було відоме ткацтво та каменеобробне ремесло. Усатівські скотарі підтримували тісні господарські та культурні зв’язки як зі своїми безпосередніми сусідами, так і з племенами більш віддалених територій. Під впливом саме цих зв’язків у їхній культурі та побуті виникло чимало рис, не характерних для решти трипільських племен. Цілком можливо, що усатівські племена запозичили у кемі-обинськях обряд поховання під курганами та досвід спорудження складних кам’яних конструкцій. Від південно-західних племен, які проживали в Дунайському пониззі, усатівські племена одержували сировину для виготовлення металевих виробів. Безперечно, що найтісніші й найрізноманітніші зв’язки вони підтримували з трипільськими племенами Середнього Подністров'я.

Відіграючи в певному розумінні роль форпосту трипільського об'єднання племен на південному кордоні, усатівські племена, як найбільш войовничі, деякий час стримували натиск скотарських племен ямної культури, які постійно нападали на трипільців. Але наприкінці III тисячоліття до н. е. усатівські племена були підкорені й з часом асимільовані войовничими племенами ямної культури.

Інший шлях розвитку пройшли пізньотрипільські племена Середнього Подніпров'я — найбільш віддалені на північний схід від основного масиву трипільського населення. На заселених ще на середньому етапі розвитку трипільської культури землях, незважаючи на периферійне розташування, пізньотрипільські племена Середнього Подніпров'я продовжували розвивати характерні для трипільської культури традиції господарства та побуту.

Пізньотрипільські поселення розташовувалися на високих ділянках плато правого берега Дніпра. Це були відносно великі довгочасні поселення, на яких налічувалося до півсотні різних за розмірами жител та господарських споруд. Будівлі розміщувалися колом, з входом від центра. Своєю конструкцією вони майже не відрізнялися від типових трипільських наземних жител попереднього часу. Матеріальна культура в цілому продовжувала розвиватися в дусі місцевих традицій, зберігаючи свої особливості. Землеробство й скотарство, як і раніше, лишалися провідними формами господарства. Розвивалися ремесла. Місцеві племена підтримували постійні зв’язки з рештою трипільських племен. Це був період спокійного господарського та культурного розвитку. Проте і перед трипільськими племенами Середнього Подніпров'я постала загальна для всіх трипільських племен проблема відносного перенаселення Пассек Т. С. Звіти трипільської експедиції про розкопки поселення Коломийщина //Трипільська культура. — К.: Вид-во АН УРСР, 1940. — Т.1. — С. 143. Для того, щоб урятувати себе від голоду та злиднів, вони змушені були розселюватися на нові землі. Зі сходу на Лівобережжі трипільцям протистояли войовничі степові скотарські племена. Тому місцеве трипільське населення подалося далі на північ та північний схід, у райони, де проживали нижчі за рівнем розвитку племена з неолітичним характером господарства, культури та побуту. Окремі родові общини трипільців поступово просувалися далі на північ від гирла Стугни, освоюючи нові землі в Подніпров'ї.

Опинившись у середовищі хоч і слабкіших, але чужих і ворожих племен, пізньотрипільські родові общини для заснування поселень обирали добре захищені в природному відношенні місця. Це були невеликі поселення, які налічували з десяток жител. Спочатку споруджувалися тимчасові житла землянкового типу, а згодом, прижившись на цих місцях, переселенці почали будувати типові для трипільців довгочасні наземні житла. Поступово трипільські племена, просуваючись все далі на північ та північний схід, дійшли до гирла Десни, перейшли на лівий берег Дніпра, заснували свої поселення вище по Десні, на сході вони досягли р. Трубежа (поселення біля с. Лукашів) Пассек Т. С. Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья // МИА. — 1961. — № 10. — С. 103.

З часом у цьому районі виникло ще одне родоплемінне об'єднання з досить своєрідною, багато в чому відмінною від інших пізньотрипільських племен матеріальною культурою, яка дістала назву софіївської (від с. Софіївки поблизу Києва, де вперше було відкрито й досліджено пізньотрипільський могильник).

Софіївські племена, крім виробництва звичайних для енеолітичних племен знарядь праці та предметів побуту, багато уваги приділяли виготовленню зброї. Це були переважно оригінальні за формою бойові кам’яні сокири та молоти, а також невеликі, добре оброблені крем’яні вістря до стріл. З міді вироблялися кинджали, вістря до списів та дротиків, прикраси — пронизки, підвісні кільця.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой