Витрати виробництва в короткостроковому та довгостроковому періодах розвитку підприємства

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

на тему:

«Витрати виробництва в короткостроковому та довгостроковому періодах розвитку підприємства»

КИЇВ — 2008

Вступ

Виробництво — це процес відтворення благ при залученні робочої сили і обладнання у сполученні з природними і матеріальними ресурсами для задоволення різноманітних потреб людини.

Важливої характеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюється блага, тобто має місце праця і здійснюються ї витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ.

Виробництво завжди є процесом суспільним. Суспільне виробництво в цілому це складна і комплексна система, в якій можна виділити 3 рівні:

— Працю індивідуального працівника;

— Виробництво в межах підприємства, фірми (мікрорівень);

— Виробництво на рівні суспільства, держави (макрорівень).

Процес виробництва — це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, але й нематеріальних благ і послуг.

Первинним факторами виробництва були земля і праця. З розвитком людської цивілізації з’явилися й інші речові фактори виробництва, але також похідні від землі. Речові фактори виробництва функціонують, як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили.

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах.

Мета даної роботи полягає у прогнозуванні чи максимілізації отриманих благ в процесі виробництва. Аналіз проводиться з ціллю уявити який прибуток приносить підприємство.

1. Основи виробництва

1.1 Підприємство як виробничо-ринкова система

Виробництво — це процес використання робочої сили і обладнання у сполученні з природними і матеріальними ресурсами для виготовлення товарів, послуг, інформації.

Виробництво — це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, це ще й відтворення життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Капітал — все, що створено працею людини і слугує для виробництва нових товарів (обладнання, станки, будівлі і так далі).

Праця — це людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосереднього втручання людини (наприклад: автоматизоване виробництво). У такому випадку праця переміщується у сферу регулювання, управління.

Земля — фактор виробництва, що являє собою не тільки сільськогосподарські угіддя, а і природні ресурси, що знаходяться у ґрунті - вода, нафта, золото, вугілля та інші.

Слід зазначити властивості, якими володіють фактори виробництва.

По-перше, усі фактори, що використовуються у виробництві, кількісно обмежені. Так наприклад ресурс праці обмежений не лише кількістю, а й її кваліфікацією, що ще більше обмежує даний фактор виробництва.

Підприємницькими здібностями володіють лише окремі особи (вчені вважають, що їх не більше 5−7% від загальної кількості працездатного населення). Разом з тим, потреби людства постійно зростають, що пов’язано як з кількісним приростом населення, так і з підвищенням якості життя. Тому безмежним потребам не відповідають обмежені ресурси.

По-друге, фактори виробництва є універсальними. Тобто з одних тих самих ресурсів можна виробити різні блага.

По-третє, фактори здатні приносити прибуток.

По-четверте, фактори виробництва мають властивість взаємодоповнення. Це означає що ефективне використання одного з ресурсів можливо лише за відповідності іншого.

По-п'яте, кожен ресурс може бути замінений на інший, однак до певного ступеню. Це властивість взаємозамінювання. Таким чином, один і той же результат можна отримати при різному співвідношенні факторів виробництва. Наприклад, якщо у виробництві використовуються праця і капітал, то можна визначити різні співвідношення цих факторів, що дадуть заданий результат виробництва.

Підприємство — це відокремлена економічна структура, що виробляє і реалізує певні товари, послуги, інформацію. Підприємства можуть створюватися як приватними особами, так і державою. Як правило, підприємство створюється з метою отримання прибутку. [1]

Обсяг виробленої продукції залежить від таких чинників:

1. Спосіб виробництва (технологія виробництва)

2. Кількість ресурсів

3. Ступінь використання ресурсів

Основне питання, яке постає перед підприємством у процесі виробництва — це як найраціональніше використовувати ресурси, для того щоб отримувати більший обсяг продукції.

1. 2 Параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Виробнича функція — це залежність максимальної кількості продукції, що виробляється від кількості використаних ресурсів при даній технології і повному використанню усіх ресурсів. Виробнича функція має вигляд:

Q= f (L, K, Z)

де Q — максимальний обсяг продукції при даній технології,

L — праця

K — капітал

Z — земля, природні ресурси

Властивості виробничої функції:

1. При збільшенні використання одного ресурсу відбувається збільшення обсягу виробництва продукції, але лише до певної міри.

2. Існує певна взаємозамінність та взаємодоповнюваність факторів виробництва.

3. Використання факторів виробництва в короткостроковому періоді менш еластичне, ніж у довгостроковому.

Всі ресурси у процесі виробництва поділяються на ресурси, які можна змінити швидко і легко (швидкозмінні) та ресурси, які змінюються складно та довго (довгозмінні). У зв’язку з цим періоди розвитку виробництва на:

Короткостроковий період — це період виробництва, протягом якого довгозмінні фактори є незмінними.

Довгостроковий період — це період виробництва, за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції. У короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів, тому виробнича функція у цьому випадку має такий вигляд:

Q= f (x).

Серед показників короткострокового періоду розвитку виробництва, слід виділити такі:

Сукупний продукт змінного фактора виробництва (ТР) — це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.

Середній продукт змінного фактора виробництва (АР) — це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві: АР = ТР/Х.

Граничний продукт змінного фактора виробництва (МР) — це обсяг зміни сукупного продукту цього фактора при зміні кількості фактора на одиницю (при інших рівних умовах): МР = ?ТР/?Х.

Витрати виробництва — це загальні витрати ресурсів і грошові витрати, що здійснюються підприємством з метою виробництва продукції. Окрім цього, ще виділяють бухгалтерські та економічні витрати.

Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати в грошовому виразі, підтверджені документами.

Економічні витрати включають ще й недоотриманий дохід від найкращого потенційного можливого способу використання власних ресурсів (капіталу, грошових коштів).

Їх різниця полягає у тому, що бухгалтерські витрати складаються лише з явних витрат, а економічні витрати — це сума явних і неявних витрат, тобто економічні витрати кількісно більші за бухгалтерські на величину неявних витрат.

Існують відповідні показники для витрат і виручки:

Сукупні витрати (ТС) — загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції.

Сукупна валовий дохід — грошові надходження від реалізації продукції:

ТR = РQ

де Р — ціна продукції, Q — кількість продукції.

Середні витрати (АС) — - це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС/Q

Середній дохід (АR) — це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції AR=TR/Q

Граничні витрати (МС) — приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції МС = ?ТС/?Q

Гранична виручка (МR) — приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МR=?TR/?Q.

Сукупний прибуток (ЕР) — це різниця між сукупною виручкою та сукупними втратами.

Крім того, розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток — це різниця між сукупною виручкою і бухгалтерськими витратами. А економічний прибуток — це різниця між валовою виручкою та економічними витратами.

1. 3 Однофакторна виробнича функція

У короткостроковому періоді для збільшення виробництва можна змінювати обсяги лише деяких ресурсів, інші є фіксованими. Ця особливість зумовлює відмінність виробничої функції і короткострокових витрат.

Внесок змінного фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного, середнього та граничного продукту в фізичних одиницях.

Сукупний фізичний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора (ТР) — це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного фактора в умовах незмінності інших факторів.

Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора (МР) — це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від застосування додаткової одиниці змінного фактора:.

Середній фізичний продукт або середня продуктивність змінного фактора (АР) — це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора.

Рис. 1.1. Криві сукупного, граничного, середнього змінного фактора

Припустимо, що фірма нарощує обсяги виробництва, збільшуючи лише кількість праці, яка є єдиним змінним фактором, за незмінних обсягів капіталу (рис. 1. 1). Якщо кількість змінного фактора дорівнює нулю, то обсяг продукції також дорівнює нулю. В міру залучення у виробництво все більшого числа робітників сукупний обсяг продукції зростає і досягає максимального значення, коли на фірмі працюють 9 робітників, а далі, з наймом десятого робітника, сукупний обсяг випуску починає скорочуватись. Додатковий робітник більше не додає продукції і навіть гальмує виробництво.

Конфігурація кривої сукупного продукту (рис. 1. 1а) ілюструє нерівномірність приростів випуску продукції. Початкова опуклість функції донизу показує, що до точки обсяг продукції зростає швидше, ніж обсяги ресурсу. Праворуч від точки крива стає опуклою вгору — це означає, що зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у виробництво одиницею праці. Таким чином, до точки діє закон зростаючої граничної продуктивності, після неї починає проявлятись закон спадної граничної продуктивності (спадної віддачі). Найбільш виразно ці закони відображає крива граничного продукту праці. Граничний продукт змінного фактора спочатку зростає. Динаміка граничного продукту проходить дві стадії: за низьких обсягів використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає, а за високих — додатна, але зменшується. На обох цих стадіях сукупний продукт зростає, досягаючи максимуму. Крива середнього продукту також відображає дію обох законів, проте з деяким запізненням порівняно з кривою. Продуктивність праці зростає до точки, після якої спадає більш повільно, ніж гранична продуктивність.

Всі криві взаємопов'язані. За кривою сукупної продуктивності можна визначити величини граничного і середнього продуктів. Так, в точці величину граничної продуктивності визначає нахил кривої, а величину середньої продуктивності дає, тобто нахил променя, що йде від початку координат до даної точки. В точці встановлюється рівність між граничною і середньою продуктивністю, оскільки тут промінь від початку координат є одночасно дотичною, яка показує нахил кривої. В точці С досягається найефективніше використання змінного ресурсу, оскільки відповідні криві перетинаються у максимальному значенні середньої продуктивності.

Якщо врахувати динаміку всіх показників продуктивності за умови нарощування використання змінного фактора, то можна виділити чотири стадії розвитку виробництва:

1. всі показники зростають, всі криві є висхідними до точок;

2. гранична продуктивність і крива починають спадати, але і продовжують зростати до точок;

3. зростає лише сукупний продукт (до точки), а і спадають;

4. спадають всі показники (праворуч від точок).

Закон спадної віддачі, як правило, діє в межах певної технології, тобто у короткостроковому періоді. Спадна продуктивність змінного фактора визначає динаміку короткострокових витрат виробництва.

1.4 Двофакторна виробнича функція

У довгостроковому періоді фірма може змінити як технологію виробництв, так і його масштаб. Зміна технології веде до зміни функціональної залежності між структурою затрат ресурсів і випуском. Для аналізу застосовуються дво- і багатофакторні виробничі функції. Коли виробничому процесі капітал і праця можуть замінювати один одного, пропорції між ресурсами вимірює показник капіталоозброєності праці (K/L). Функція виробництва має вигляд: Q=f (K, L).

Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній («виробнича сітка»), графічній (ізокванта) і аналітичній формах.

Ізокванта — це лінія множин комбінацій кількості праці і кількості капіталу, яка забезпечує рівну кількість виготовленої продукції.

Одна й та ж сама кількість продукції може бути отримана при різних комбінаціях ресурсів, і ізокванта виробничої функції з'єднує такі точки при переході від однієї точки до іншої точки однієї і тієї ж самої ізокванти відбувається зменшення затрат одного з ресурсів, одночасно зростають затрати іншого, причому кількість продукції залишається незмінним.

Припустимо, що при виробництві використовують два види ресурсів. Міру заміщення другого ресурсу першим характеризує кількість другого ресурсу, яка компенсує зміну першого ресурсу на одиницю при русі по ізокванті.

MRTS = - ?K / = - ((K2-K1)/(L2-L1))

Властивості:

— Завжди додатна величина, знак «-» характеризує зменшення кількості капіталу, показник, що характеризує кількість праці завжди додатній.

— На різних ділянках різна. По мірі заміщення у виробничому процесі капіталу більшої кількості праці, продуктивність останньої спадає. Тому виробництво потребує збалансованого використання виробничих факторів.

— MRTS = tg б, кута нахилу дотичної проведеної до будь-якої точки ізокванти.

1. 5 Багатофакторна виробнича функція

У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Підприємство, намагаючись збільшити обсяги виробництва продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва. При цьому спостерігається різна віддача від зміни масштабу виробництва.

Розрізняють три випадки ефекту масштабу:

1. Якщо обсяг виробництва продукції зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів, то цей процес називається зростаючою віддачею від масштабу.

Серед причин виникнення зростаючого ефекту масштабу виробництва виділяють: спеціалізація праці; спеціалізація управлінського персоналу; технічний прогрес; виробництво побічної продукції з відходів основного виробництва; неподільність виробництва.

2. Стала (нейтральна, нульова) віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно.

3. Спадна віддача від масштабу виробництва відбувається тоді, коли випуск продукції зростає менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів призводить до підвищення випуску продукції лише в півтора рази.

Спадний ефект масштабу виробництва частіше за пов’язаний з труднощами управління: ефективність рішень падає, а середні витрати виробництва зростають.

1. 6 Оптимум або рівновага виробника

Випуск одного і того ж обсягу продукції технологічно ефективно можна забезпечити різними сполученнями факторів виробництва. Але з економічної точки зору кожна комбінація ресурсів обумовить для фірми різні витрати. Тому виникає проблема вибору економічно ефективної структури факторів, яка забезпечила б виробництво даного обсягу з мінімальними витратами. У довгостроковому періоді всі фактори виробництва, отже, і всі витрати змінні, тому в аналізі не виділяються постійні витрати. Розрізняють лише: довгострокові сукупні витрати — витрати на весь обсяг продукції, довгострокові середні витрати — витрати на одиницю продукції та довгострокові граничні витрати, тобто приріст сукупних витрат

Сукупні витрати (ТС) можна визначити за формулою:

TC=PL*L+PK*K.

При фіксованих цінах на фактори виробництва можна знайти безліч різних наборів капіталу і праці, які можна придбати за ті самі сукупні витрати. Графічне зображення таких наборів називається ізокостою.

Ізокоста — це лінія незмінних витрат, що показує всі можливі комбінації праці і капіталу, які фірма може придбати за даного рівня витрат. Кожен фіксований рівень витрат зображає інша ізокоста. Множина ізокост, які ілюструють різні рівні довгострокових сукупних витрат, називається картою ізокост (рис. 1.3.) Зміна рівня сукупних витрат зміщує ізокосту паралельно вгору або вниз, а зміна ціни одного з ресурсів змінює її нахил до відповідної осі. Нахил ізокости до відповідної осі визначається співвідношенням цін ресурсів.

Рис. 1.3. Ізокоста

Властивості ізокости:

1. Кут нахилу ізокости залежить від цін на фактори виробництва. Оскільки tgA=K/L, а в точках перетину ізокости з осями К (L=0) та L (К = 0) сукупні витрати (ТС) визначаються за формулами відповідно: для L=0, ТС = РКК та для K=0, TC=PLK. То з цих формул знаходимо: К=ТС/РК, L=ТС/РL. Звідси: tgA=K/L=TC/PK*PL/TC=PL/PK.

З формули випливає, що кут нахилу ізокости збільшується при зростанні ціни праці та зниженні ціни капіталу і, навпаки, кут нахилу ізокости зменшується при зниженні ціни прав та зростанні ціни капіталу.

2. Усі точки ізокости відповідають однаковим сукупним витратам факторів виробництва.

3. Чим далі від початку координат розміщена ізокоста, тим більший обсяг ресурсів використовується у виробництві.

Рівновага виробника — це такий його стан, при якому він не бажає змінювати співвідношення факторів виробництва (праці та капіталу), що задіяні у виробничому процесі.

Умовою рівноваги є однаковий нахил ізокости та найбільш віддаленої від початку координат ізокванти, що мають спільну точку.

Оскільки нахил ізокости визначається співвідношенням Цін праці та капіталу, а нахил ізокванти — граничною нормою технологічного заміщення, то умову рівноваги можна записати рівність:

MPL/PL=МРКК

Збільшуючи фінансові видатки на всі фактори виробництва, фірма має змогу розвиватись, переходити до більших масштабів виробництва. Для кожного бажаного обсягу випуску, відображеного серією ізоквант, можна знайти ізокосту, що мінімізує витрати фірми, — це будуть ізокости, дотичні до відповідних ізоквант.

2. Витрати виробництва

2.1 Витрати виробництва за короткостроковий період

Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат — постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями. Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий — аналізу витрат на одиницю продукції.

Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами (TC). Вони включають постійні витрати (FC) і змінні витрати (VC):

TC = FC+VC

Постійні витрати — це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов’язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат дорівнює постійним витратам фірми.

Змінні витрати — це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників. Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період:

Середні постійні витрати (AFC) — це кількість постійних витрат виробництва (FC), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q):

AFC = FC/Q

Середні змінні витрати (AVC) — це кількість змінних витрат виробництва (VC), що припадає на одиницю виробленої продукції:

AVC= VC / Q

Середні сукупні витрати (ATC) — це кількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленої продукції:

ATC = TC / Q

Також середні сукупні витрати можна розрахувати як суму середніх постійних і середніх змінних витрат:

ATC=AFC+AVC=(FC+VC)/Q

Граничні витрати (МС) показують на скільки змінюються загальні витрати виробництва при зміні Q на одну одиницю:

MC=ДTC/ДQ

Граничні витрати — це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції.

Рис. 2.1. Криві витрат виробництва.

На рис. 2.1 (а) крива постійних витрат (FC) має вигляд горизонтальної лінії, крива змінних витрат (VC) — це крива сукупних витрат, зміщена паралельно вниз на величину постійних витрат. Крива сукупних витрат (TC) графічно визначається додаванням значень кривої до кривої. Відстань по вертикалі між кривими і показує значення змінних витрат, а відстань по вертикалі між кривими і дає значення постійних витрат.

Конфігурація кривих і ілюструє дію законів зростаючої та спадної віддачі. Зв’язок між динамікою продуктивності факторів виробництва і витрат обернений: гранична продуктивність змінного фактора на низьких обсягах випуску зростає, досягає максимуму, а згодом — на вищих обсягах випуску — спадає, тоді як прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають спадний характер (це показує опуклість кривих і вгору), а на вищих — зростаючий (опуклість кривих донизу).

Граничні витрати на рис. 2.1 (б) спадають приблизно до обсягу 45 одиниць, у точці b? набувають мінімального значення, після чого стрімко зростають. З деяким відставанням цю ж динаміку виказують середні витрати. Дія законів зростаючої та спадної віддачі (спадних та зростаючих витрат) обумовлює U — подібну форму кривих граничних, середніх змінних і середніх сукупних витрат у короткостроковому періоді. [4]

Проаналізувавши ці графіки можна зробити наступні висновки:

· якщо МС менше ніж АТС, то АТС зменшується;

· якщо МС більше ніж АТС, то АТС збільшується;

· якщо МС=АТС, то АТС приймає мінімальне значення.

2. 2 Витрати в довгостроковому періоді

Довгострокові середні витрати, тобто витрати на одиницю продукції, формують ціну виробника, від рівня якої залежить результат діяльності фірми, її успіх на ринку. Якщо ціна виробника виявиться нижчою за ринкову ціну, фірма одержить економічний прибуток, в іншому разі вона матиме збитки і буде витіснена з ринку, тому мінімізація середніх витрат складає основне завдання виробничої діяльності фірми.

Між середніми сукупними витратами короткострокового і довгострокового періоду існує певний зв’язок. Крива довгострокових середніх витрат будується на основі кривих короткострокових середніх сукупних витрат. Відображаючи дію закону спадної віддачі, короткострокові мають U — подібну форму. Нижня точка кривої показує ефективний масштаб виробництва для підприємства з заданою технологією. Якщо фірма буде нарощувати обсяг випуску за межі цієї точки за незмінної технології, середні сукупні витрати почнуть зростати, ефективність виробництва втрачається. Тому в умовах стійкого підвищення попиту на продукцію фірмі потрібно змінити технологію і потужності. Витрати на основний капітал відповідно зростуть, а підприємство перейде на нові масштаби виробництва — з малого перетвориться на середнє, а потім — на велике.

За цих умов фірмі необхідно відшукати для кожного технологічного рівня такий обсяг випуску, за якого середні сукупні витрати були б мінімальними. Завдання ускладнюється наявністю постійного, зростаючого і спадного ефектів масштабу. Постійний ефект масштабу спричиняє незмінність довгострокових середніх витрат, зростаючий ефект масштабу дає економію витрат на масштабі, тобто витрати на одиницю продукції зменшуються з нарощуванням обсягів випуску, а у випадку спадного ефекту масштабу маємо втрати на масштабі, — середні витрати зі збільшенням обсягу випуску зростають. В кожній з цих тенденцій крива довгострокових витрат має іншу форму.

Рис. 2.2. Крива довгострокових середніх витрат з постійним ефектом масштабу

Рис. 2.2. ілюструє побудову довгострокової кривої середніх витрат для випадку постійного ефекту масштабу. Якщо фірма хоче випускати невеликий обсяг продукції, то їй треба будувати підприємство з рівнем виробництва, який відповідає мінімальним середнім витратам, що встановлюються в точці перетину кривих. Якщо попит на продукцію зростає і фірма має намір розширити виробництво, то їй краще побудувати підприємство середнього розміру: за наявності постійного ефекту масштабу середні витрати залишаться тими ж самими лише для обсягу виробництва. Будь-який проміжний рівень виробництва дасть більші середні витрати. Так само для великого підприємства треба обрати рівень випуску, оскільки для будь-якого обсягу витрати будуть більшими.

Ламана лінія, що з'єднує криві довгострокових середніх витрат між точками перетину (позначена на графіку насічками), і є кривою довгострокових середніх витрат. З'єднавши точки найменших витрат в кожному з розмірів підприємства, одержимо криву довгострокових середніх витрат.

В умовах постійного ефекту масштабу це буде горизонтальна лінія.

Рис. 2.3. Крива довгострокових постійних витрат зі змінним ефектом масштабу

Рис. 2.3. ілюструє випадок зростаючого ефекту масштабу, або економію на масштабі на низьких обсягах випуску, які на вищих обсягах виробництва переходять у спадний ефект масштабу, або втрати на масштабі. Крива тут має U — подібну конфігурацію. Причиною її є змінний характер ефекту масштабу.

Крива довгострокових граничних витрат не огинає короткострокових кривих. Кожна точка на кривій показує граничні витрати найекономнішого варіанту підприємства для всіх можливих розмірів. Крива перетинає криву в точці її мінімуму.

3. Ринок досконалої конкуренції

3.1 Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики

Досконала конкуренція є найбільш виразною схемою ринкової структури, яку можна використовувати для аналізу економічних процесів. Вона є ідеальним типом ринкової структури, перевага якого полягає в тому, що завдяки його існуванню стає можливим чітке визначення системи обмежень, з якими стикається фірма на шляху до максимізації прибутку.

Ринок досконалої конкуренції - це ринок, який відповідає умовам досконалої конкуренції.

Умовами формування ринку досконалої конкуренції є те, що:

1. Ринок складається з великої кількості продавців, кожний з яких продає стандартизовану продукцію великій кількості покупців.

2. Кожна фірма має дуже незначну частку у загальному випуску продукції, що поступає на ринок, і ця частка не перевищує 1% загального продажу.

3. Фірма не цікавиться рішеннями своїх конкурентів. Вона не розглядає конкурентів як таких, що можуть обмежити її ринкову частку продажу.

4. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що дозволяє гнучко реагувати на зміну ринкових умов.

5. Входження в ринок та вихід з нього не обумовлені ніякими перешкодами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує повну мобільність у використанні ресурсів.

На рис. 3.1. показана залежність графіків сукупної, середньої та граничної виручки від обсягів виробництва продукції.

Рис. 3.1. Графік сукупної, середньої та граничної виручки

Сукупна виручка (TR) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції, яка визначається наступною формулою:

ТR=Q*P,

Середня виручка (AR) — це відношення сукупної виручки до кількості проданої продукції:

AR = TR/Q=P.

Гранична виручка (MR) — це приріст валової виручки, що відбувся за рахунок продажу додаткової одиниці товару:

MR = TR/AQ.

3.2 Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді

Для визначення поведінки виробника на ринку необхідно провести аналіз роботи підприємства.

Підприємство виробляє продукцію, якщо це приносить йому економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі повного припинення виробництва. Якщо сукупний дохід (МR) більше сукупних витрат (МС), то фірма вирішує завдання максимізації прибутку. Якщо М С більше МR, то фірма мінімізує збитки. У разі припинення діяльності фірми її збитки дорівнюватимуть постійним витратам. Тому якщо збитки від виробленої продукції менші ніж постійні витрати, то таке виробництво потрібно продовжувати. Тоді сукупна виручка буде перевищувати змінні витрати:

МC-МR< FC, (FC + VС) — МR< FC-VС-МR.

Вибір виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і сукупної виручки можна подати графічно.

Рис. 3.2. Графік порівняння сукупних витрат і сукупної виручки

Якщо лінія сукупної виручки (МR) перетинає криву сукупних витрат (МС) і деяка її ділянка знаходиться вище, ніж крива, то обсяги виробництва, що відповідають цій ділянці, приноситимуть підприємцеві економічний прибуток.

Якщо лінія валової виручки (МR) лежить нижче кривої сукупних витрат, але вище кривої змінних витрат (VC) (на деякій ділянці), то виробник вирішує завдання мінімізації збитків. Якщо ж лінія сукупної виручки розміщена навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки підприємець матиме тоді, коли взагалі припинить виробництво.

Розглянемо, метод граничного аналізу. Доцільно виробляти будь-яку одиницю продукції, гранична виручка від продажу якої перевищує граничні витрати на її виробництво (MR > МС). Аналогічно, якщо гранична виручка менше граничних витрат (MR < МС), то виробництво доцільно зменшувати.

Рівновага виробництва досягається тоді, коли гранична виручка зрівняється з граничними витратами (MR=МС), а підприємець отримає найбільший прибуток чи найменший збиток.

Дані фактори зображуються графічно і потім аналізуються. Якщо лінія граничної виручки перетинає криву середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Якщо лінія граничного доходу не перетинає криву середніх змінних витрат, то фірмі потрібно відмовитись від виробництва та шукати шляхи усунення постійних витрат, що в даній ситуації дорівнюють збиткам.

3.3 Ефективність ринку досконалої конкуренції

Досконала конкуренція не описує які-небудь реально існуючі ринки, а представляє ідеальний тип ринкової структури. Термін «ідеальна ринкова структура» означає те, що вона існує як абстрактна ідея. До ідеальних, ринкові структури, що існують реально, можуть тільки наближатися.

Дотримання всіх, вище вказаних, умов на практиці досягнути дуже важко. Так, товари не можуть бути цілком однаковими з позиції споживача, адже великий вплив на його рішення справляє те, в якому місці продається товар, як він запакований, яка його ціна. Відсутність бар`єрів для входження в галузь є також нездійсненою у чистому вигляді. Держава надає виробникам ліцензії для певних видів діяльності, великі переваги для започаткування справи велике виробництво має перед середнім і дрібним. А головне — виникають і існують домовленості як між виробниками, так і між споживачами.

Слід відмітити, що досконала конкуренція є моделлю ринку, яка допомагає нам вивчити і оцінювати таку економічну систему, в якій рух товарів, послуг і ресурсів є безперешкодним. Вона розкриває, як би розміщувалися ресурси і встановлювалась ціна, якби не було ніяких ринкових недосконалостей — диференціації продуктів, немобільності ресурсів, поганого знання ринку. Крім того, досконала конкуренція є зрозумілим і виразним відправним пунктом для будь-якої дискусії про визначення ціни та обсягу виробництва. Таким чином, досконала конкуренція — ідеальна структура ринку, яка має вагоме аналітичне і деяке практичне значення.

4. Показники економічної діяльності підприємства

Фірма «Солодке життя» виробляє карамельні цукерки яка за мету поставила вироблення товару вищого ґатунку, і стоїть перед проблемою якого розміру треба робити підприємство: малого, середнього чи великого, оскільки підприємство має на меті оптимізувати витрати та максимізувати прибуток. Мінімальна ціна одиниці продукції визначається коефіцієнтом К=1,2, для підприємства малого розміру Pn = K*ATCmin' = 98,175.

Значення капіталу, ціни капіталу та ціни одиниці праці:

К = 11;

Рk = 8,5;

Рl = 7,5.

Варіант 10

Отже спочатку ми подивимося динаміку сукупних, середніх і граничних витрат, сукупного доходу та прибутку підприємства малого розміру в короткостроковому періоді.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой