Витрати виробництва і вартість в аспекті альтернативних формувань і практики господарювання

Курсова робота

На тему: «Витрати виробництва і вартість в аспекті альтернативних формувань і практики господарювання»

Вступ

На етапі переходу до ринкових відносин багато підприємств, втративши державну підтримку, стали самостійними суб'єктами економічного життя. Питання вибору виду діяльності, організації виробничого процесу, випуску і збуту готової продукції стали прерогативою самих підприємств. В умовах самофінансування основним завданням для підприємств стало завдання отримання прибутку в розмірі, достатньому для відтворювального процесу. Основною умовою збільшення прибутку підприємства є зниження витрат виробництва і збуту продукції, зокрема собівартості продукції, що випускається.

Ефективне використання ресурсів підприємства неможливе без цілеспрямованого впливу на формування витрат, контролю за їх рівнем та економічного стимулювання їх зниження, що є суттю управління витратами. Вміння ефективно управляти витратами та отримувати від них максимальний результат є вирішальним чинником стабільності функціонування підприємства в ринкових умовах господарювання.

Тому питання управління витратами є вельми актуальними для сучасних підприємств.

Метою даної курсової роботи є розглядання питань витрат на підприємстві та вартості в аспекті альтернативних формувань і практики господарювання.

1. Витрати виробництва. граничні витрати

1.1 Сутність і види витрат виробництва

У процесі виробництва здійснюються витрати живої та уречевленої праці. Слід розрізняти витрати суспільства і витрати підприємства.

Сукупність матеріальних витрат уречевленої та живої праці, що показує вартість виробництва того чи іншого продукту для суспільства, становить витрати суспільства

Витрати суспільства визначають за формулою:

Вс = ЗВ + ЗЛ + П,

де 3В — спожиті засоби виробництва; ЗП — заробітна плата і винагорода підприємців; П — прибуток.

Сукупність матеріальних витрат і витрат живої праці, що характеризує вартість виробництва для підприємства, є витрати підприємства

Витрати підприємства можна обчислити так:

Вп = 3 В + ЗП.

Витрати суспільства виступають у формі вартості продукції, а витрати підприємства — собівартості продукції.

Витрати виробництва можна розглядати як зовнішні та внутрішні.

Зовнішні витрати — це плата за ресурси постачальникам, які не належать до власників цього підприємства. Це, по суті, грошові видатки підприємства на придбання машин, верстатів, устаткування, сировини, матеріалів, виплату заробітної плати працівникам тощо. Фірма виплачує ці гроші зовнішнім по відношенню до неї господарським суб'єктам. Зовнішні витрати іноді називають бухгалтерськими.

Кожне підприємство може використовувати також певні ресурси, що належать йому самому. Наприклад, сільськогосподарські підприємства відгодовують худобу власними кормами — зерном, сіном, буряками, картоплею тощо.

Витрати на власні ресурси — це внутрішні витрати.

Розрізняють також постійні та змінні витрати виробництва.

Постійні витрати містять видатки на утримання управлінського персоналу, страхування, охорону підприємства. Ці видатки залишаються незмінними незалежно від того, скільки продукції виготовляє підприємство. Вони оплачуються навіть тоді, коли продукція не виробляється.

Змінні витрати охоплюють видатки на заробітну плату, сировину, електроенергію, напівфабрикати, амортизаційні відрахування. Вони зростають зі збільшенням обсягів випуску продукції. При відсутності продукції ці витрати не оплачуються.

Економічні витрати виробництва — це вартість усіх чинників виробництва, незалежно від того, купуються вони на ринку чи є власністю фірми.

Витрати виробництва мають оцінюватися з точки зору альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати. Будь-який підприємець, обираючи сферу вкладення свого капіталу, порівнює альтернативні варіанти з позиції очікуваної вигоди і обирає найефективніші. Вирішивши, наприклад, вкласти капітал у виробництво пральних машин, він, по суті, відмовляється від одержання доходу в сільському господарстві або у страховій справі. Згідно з економічною теорією цей альтернативний доход має входити до витрат власника капіталу.

Витрати виробництва — це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. Склад і взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат та прибутку наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку

У короткостроковому періоді сукупні витрати підприємства поділяються на постійні та змінні. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними.

Постійні витрати (ТFС) — це витрати, які не залежать від змін обсягу виробництва і мають місце навіть тоді, коли не виробляється продукція (заробітна плата управлінського персоналу, орендна плата, плата за кредит, амортизаційні відрахування та ін.).

Змінні витрати (ТVC) — це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.).

Сукупні витрати підприємства (ТС) — це сума постійних і змінних витрат.

ТС (Q) = TFC + TVC (Q). (1)

Середні постійні та середні змінні витрати визначаються діленням сукупних постійних і сукупних змінних витрат на обсяг випуску продукції:

; (2)

(3)

тобто

АТС (Q) = АFC (Q) + AVC (Q). (4)

Рис. 1. Типовий характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді: а — сукупні витрати; б — середні та граничні витрати

Типовий характер динаміки витрат виробництва ілюструє рис. 8.1. Як бачимо, змінні та сукупні витрати змінюються зі збільшенням обсягу виробництва (рис. 8.1, а). Темпи зміни витрат залежать від особливостей виробничого процесу. Крива середніх постійних витрат має тенденцію до зниження (рис. 8.1, б), оскільки зі збільшенням обсягу виробництва загальна сума постійних витрат лишається незмінною.

Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U-подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва. Тому закон спадної віддачі змінного фактора виробництва тлумачать як закон неухильного збільшення граничних витрат. Зауважимо, що крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму.

У динаміці витрат виробництва можна також вирізнити кілька фаз (рис. 8.1, табл. 8.2).

витрата виробництво собівартість продукція

Таблиця 2. Характер зміни витрат виробництва у короткостроковому періоді

Динаміка витрат зумовлює поведінку підприємства. За даної технології та організації виробництва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім сукупним витратам. Якщо маркетингові дослідження потверджують, що фірмі доцільно розширювати виробництво, то саме на третій або навіть на другій фазі слід вжити випереджальних заходів. На рішення підприємця про збільшення обсягу продукції, особливо в умовах невизначеного попиту, впливають саме граничні витрати, оскільки вони показують, як дорого фірмі обійдеться додаткове виробництво одиниці продукції.

На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабів виробництва. Варіанти кривих середніх витрат підприємства у довгостроковому періоді наведено на рис. 2.

Найпоширенішим є випадок комбінації зазначених варіантів (рис. 3).

Зауважимо, що навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка, А на рис. 3).

У деяких випадках у підприємства виникають витрати, які воно не в змозі собі відшкодувати, якщо, приміром, припинить свою діяльність та вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, альтернативна вартість яких дорівнює нулю. Їх не слід брати до уваги при економічному аналізі подальшої поведінки підприємства.

Рис. 2. Криві середніх коротко — та довгострокових витрат за сталої (а), зростаючої (б) та спадної (в) віддачі від зміни масштабів виробництва

Рис. 3. Типовий характер динаміки середніх і граничних витрат у довгостроковому періоді

Основні терміни

Витрати змінні - витрати виробництва, які залежать від випуску продукції і змінюються залежно від збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Витрати незворотні - витрати, пов’язані з наявністю у власності господарського суб'єкта капітального блага, для якого не існує альтернативної можливості використання.

Витрати постійні (фіксовані) — витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від обсягу випуску продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли продукція не випускається.

Середні змінні витрати (АVC) — кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Середні постійні витрати (АFC) — кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Середні сукупні витрати (АТС) — кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.

Сукупні (загальні) витрати (ТС) — сумма постійних (фіксованих) і змінних витрат.

1.2 Граничні витрати

У теорії витрат виробництва особливе значення має поняття граничних витрат.

Граничні витрати — це приріст витрат у результаті 1 виробництва однієї додаткової одиниці продукції.

Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу продукції ОБ підприємства, граничні витрати залежать від зростання лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції. Цю залежність відбиває така формула:

де ГВ — граничні витрати; ДЗВ — зростання змінних витрат виробництва; ДОВ — випуск додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю, їх можна обчислити, виходячи як із змінних, так і з загальних витрат. Загальні витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які залишаються сталими, коли обсяг випуску продукції змінюється.

1.3 Середні витрати

Середні витрати (СВ) — це витрати на одиницю випуску продукції. Є три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні валові (загальні) витрати.

Середні постійні витрати (СПВ) являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ПВОБ).;

Оскільки постійні витрати не змінюються, середні постійні витрат ти знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції.

Середні змінні витрати (СЗВ) — це змінні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ЗВОВ).

Середні загальні витрати (СЗВ) розраховують діленням валових витрат на обсяг випуску продукції (ВВОВ).

У цілому середні витрати — це витрати на виробництво одиниці продукції. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво.

1.4 Закон спадної віддачі

Витрати виробництва пов’язані з дією закону спадної віддачі. Іноді його називають законом спадного граничного продукту. У чому сутність цього закону?

Процесом-причиною закону є необхідність збільшення витрат для ржання нового продукту. Зростання потреб зумовлює необхідність збільшення виробництва продукту. Однак одного бажання для цього по. Потрібні витрати живої та уречевленої праці. Проте збільшення витрат наштовхується на граничний продукт. Ця суперечність є процесом спадної віддачі. Справа тут в тому, що починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу |(наприклад, капіталу або землі) дає спадний додатковий, або граничний продукт в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Іншими словами, якщо кількість робітників, що обслуговує це устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва поступово уповільниться пропорційно до кількості нових робітників. Закон спадної віддачі грунтується на припущенні, що усі одиниці змінних ресурсів якісно однорідні. Граничний продукт почиває зменшуватись не тому, що найняті пізніше працівники менш кваліфіковані, а тому, що за незмінної величини наявних капітальних фондів зайнято більше працівників. Витрати розглядаються до певного виду змінних ресурсів при незмінності інших ресурсів.

Отже, вкладання певного ресурсу має певну обмеженість віддачі цього рівня науково-технічного прогресу.

Кількісне вираження закону спадної віддачі можна показати за |допомогою умовної таблиці. В ній зроблено припущення, що кількість праці змінюється, і кількість землі є постійною (табл. 1).

Таблиця 1. Зміни додаткової продукції та граничного продукту

З табл. 1 видно, що зростання кількості праці кожного разу має однаковий розмір (на 2 одиниці). Однак воно супроводжується зменшенням граничного продукту.

Для виробника дія закону спадної віддачі має велике практичне значення. Він мусить знати приріст витрат у результаті виробництва однієї одиниці додаткової продукції. Якщо приріст витрат на одиницю продукції на певній ділянці перевищує приріст на іншій ділянці, витрати слід спрямовувати на ту ділянку, де віддача більша.

Падіння віддачі витрат певного ресурсу свідчить про необхідність вивчення і врахування виробничих чинників, які можуть припинити спадну віддачу. Одним з них є науково-технічний прогрес.

2. Собівартість продукції

2.1 Вартість

Вартість — втілена й уречевлена в продукті суспільна праця; економічна категорія, яка виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов’язані суспільним поділом праці і обміном товарами та послугами.

За означенням класичної економіки вартість — це суспільно необхідна праця, яку потрібно затратити на виготовлення продукту.

Таким чином, вартість визначається не індивідуальними затратами праці на виготовлення чого-небудь, а характерними для даного суспільства й способу виробництва. Таке визначення дозволяє абстрагуватися від ефективності чи неефективності конкретного виробника.

Вартість отримує грошовий еквівалент лише при тоді, коли продукт стає товаром при товарних відносинах у суспільстві.

2.2 Структура і значення собівартості

Собівартість — це сукупність витрат, виражена в грошовій формі, яка йде на виробництво і збут продукції

До собівартості входять такі витрати:

* вартість спожитих у процесі виробництва предметів праці (сировини, напівфабрикатів, палива, електроенергії);

* перенесена вартість засобів праці;

* витрати на оплату праці;

* видатки на реалізацію продукції.

Собівартість — це частина вартості продукту праці (рис. 2).

Акумулюючи поточні витрати, собівартість продукції підприємства є одним з найважливіших показників ефективності виробництва.

У процесі її зниження виявляються майже всі складові підвищення ефективності виробництва: зростання продуктивності праці, економія матеріально-сировинних і паливно-енергетичних ресурсів поліпшення використання основних фондів.

Водночас цей показник не є кінцевим у характеристиці ефективності діяльності підприємства, оскільки в ньому не відбивається

Рис. 2. Структура вартості товарів результативність невиробничої, а також позавиробничої діяльності.

Значення обліку собівартості величезне.

По-перше, зниження витрат на одиницю продукції дає змогу збільшити обсяг виробництва на підприємстві при наявних ресурсах, забезпечити тим самим прискорення оборотності оборотних засобів.

По-друге, зниження собівартості є істотним джерелом зростання прибутковості (доходності) виробництва, а отже, підвищення конкурентоспроможності підприємства.

По-третє, зменшення видатків матеріальних ресурсів в обробних галузях сприяє економії капітальних вкладень у галузях добувної промисловості.

По-четверте, зниження собівартості продукції - реальна основа зниження цін, а отже, підвищення життєвого рівня населення.

2.3 Види собівартості

Залежно від обсягу витрат на промисловому підприємстві розрізняють цехову, виробничу і повну собівартість продукції.

Цехова собівартість включає витрати, пов’язані з виготовленням продукції. Такий вид собівартості існує тільки в цехах, де виробляється продукція.

Виробнича собівартість охоплює виробничі видатки підприємства в цілому, її нараховують, додаючи до цехової собівартості загальнозаводські та інші цільові видатки.

Повна собівартість містить витрати підприємства на випуск і реалізацію продукції. Для її обчислення до виробничої собівартості додають позавиробничі видатки.

Розрізняють індивідуальну і середньогалузеву собівартість.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати на виробництво і збут продукції в умовах окремого підприємства.

Середньогалузева собівартість показує витрати на виготовлення і збут продукції в середньому в галузі.

У галузях виробництва існують деякі особливості у визначенні видів собівартості. Наприклад, у будівництві розрізняють такі її види: кошторисна, планова і фактична.

Кошторисну собівартість будівельно-монтажних робіт визначають за кошторисними нормами споживання виробничих ресурсів. Вона виражає витрати нормально працюючих будівельних організацій.

Планова собівартість будівельно-монтажних робіт — це витрати, які будівельні організації встановлюють на певний період їхньої діяльності, виходячи з конкретних реальних умов виробництва. Вона визначає граничний, верхній рівень витрат виробничих ресурсів на виконання будівельно-монтажних робіт.

Фактична собівартість будівельно-монтажних робіт показує фактичні витрати (продуктивні та непродуктивні) будівельних організацій. Вона фіксує усі відхилення від нормальних умов виробництва. Вони можуть бути пов’язані з порушеннями технології, з безгосподарністю, простоями техніки, псуванням матеріальних цінностей.

У сільському господарстві крім індивідуальної собівартості обчислюють зональну собівартість. Вона дає змогу правильно визначити спеціалізацію сільськогосподарських зон. В Україні найнижча собівартість вирощування зернових культур, соняшнику в Донецько-Придніпровському економічному районі, овочів — у Південно-Західному районі. Найвища собівартість картоплі в Південному районі.

2.4 Шляхи зниження собівартості продукції

Зниження собівартості продукції має винятково важливе значення для розвитку виробництва, піднесення добробуту населення. Зниження собівартості продукції залежить від економії живої та уречевленої праці.

Головними шляхами зниження собівартості продукції є такі:

* механізація і автоматизація виробництва;

* застосування прогресивних технологій;

* прогресивні зрушення у структурі виробництва;

* спеціалізація і кооперування виробництва;

* удосконалення структури управління;

* здешевлення утримання апарату управління;

* раціональне розміщення виробництва;

* зниження цін на засоби виробництва, економічне стимулювання економії живої та уречевленої праці.

Зниження собівартості не завжди є доцільним. Будь-яке зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не є економічно виправданим. Наприклад, у меблевій промисловості іноді застосовують дешеву тканину для оббивання меблів. Це знижує собівартість продукції, але при цьому меблі слугують їхнім господарям значно менше. Таке зниження собівартості не можна вважати доцільним.

3. Прибуток, сутність прибутку

Одним з важливих показників, що характеризує кінцеві результати діяльності підприємств, є прибуток.

Прибуток — це грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво

В умовах ринкової економіки значення прибутку істотно зростає.

По-перше, раніше прибуток розглядався як грошове вираження додаткового продукту. Це означало, що він не міг бути використаний для задоволення особистих потреб людини. Сьогодні прибуток уже не вважають тільки додатковим продуктом. Частина прибутку може становити винагороду такого специфічного чинника, як підприємництво (так званий нормальний прибуток). Крім того, працівники підприємства також можуть брати участь у розподілі прибутку, який далі використовується для задоволення особистих потреб. Отже, не весь прибуток є додатковим продуктом.

По-друге, деякі економісти визначали прибуток як частину чистого доходу. Іншу частину чистого доходу відносили до податку з обороту, який був одним з головних складових доходу державного бюджету. Сьогодні податок з обороту не застосовується, і тому прибуток уже не є частиною чистого доходу.

В умовах ринкової економіки прибуток є узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємств, метою їхньої діяльності.

3.1 Види прибутку

Є прибуток обліковий (бухгалтерський) і економічний.

Чистий обліковий (бухгалтерський) прибуток обчислюють як різницю між вартістю реалізованої продукції та витратами на її виробництво.

Економічний прибуток розраховують як різницю між обліковим і нормальним прибутком, який, як уже зазначалося, становить винагороду за підприємницьку діяльність і є складовою витрат виробництва.

Нормальний прибуток входить до складу так званих нефінансових витрат виробництва. Вирішальним критерієм визначення реальної прибутковості підприємства вважають величину економічного прибутку. Вона показує, наскільки обліковий прибуток перевищує нормальний:

де ЕП, ОП, НП — відповідно економічний, обліковий і нормальний прибуток.

Отже, економічний прибуток виникає тоді, коли загальна виручка перевищує всі зовнішні та внутрішні витрати, включаючи в останні нормальний прибуток на капітал у вигляді відсотка.

Одержання прибутку стимулює найбільш ефективне використання економічних ресурсів, зниження витрат, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, освоєння нових виробництв.

Більшу частину прибутку підприємство отримує від основної виробничої діяльності.

Деяка частина прибутку утворюється за рахунок виконання для інших підприємств різноманітних непромислових робіт і послуг (будівельних, транспортних тощо), реалізації продукції підсобного Нільського господарства, надання платних послуг населенню. І частину прибутку називають прибутком від іншої реалізації. Крім того, підприємство може мати прибуток від позареаліза-їійної діяльності. Це різниця (сальдо) між штрафами, пенею, неус-зйками, що одержані та сплачені, доход за операціями з тарою, зендна плата від здавання в оренду приміщень тощо.

Загальна сума прибутку від усіх видів діяльності утворює балансовий прибуток. Його відображують у бухгалтерському балансі.

Розрізняють також прибуток засновницький і чистий (розрахун-звий) прибуток.

Засновницький прибуток — це доход, який одержують заснов-їки акціонерного підприємства (товариства) при відкритій підписці Іа акції у формі різниці між сумою, що одержана від реалізації, і ста-гним капіталом товариства. Цей вид прибутку утворюється за раху-|иок продажу акцій за ціною, що перевищує номінальну вартість акції. Чистий (розрахунковий) прибуток — це частина загального або |балансового прибутку підприємства, що залишилась у його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету. Чистий прибуток є джерелом коштів для розвитку і розширення [виробництва, задоволення соціальних потреб трудового колективу, зріального заохочення працівників.

Зростання прибутку досягається передусім за рахунок збільшення виробництва і відповідно виручки від реалізації продукції та зникення її собівартості.

Виручка від реалізації продукції, в свою чергу, залежить від ькості виробленої продукції, її складу (асортименту, номенклатури) і цін, що склалися.

3.2 Розподіл прибутку

В умовах багатоукладної економіки не існує єдиної схеми Мподілу прибутку. Безумовно, є відмінності розподілу прибутку на риватному підприємстві та в кооперативних і державних підприєм-с. Однак для всіх учасників виробництва є загальні засади щодо дйснення цієї процедури.

Насамперед з прибутку вираховують податки до державного бюджету. В розд. 26 ми дізнаємось, наприклад, як справляється податок з прибутку на українських підприємствах.

Частина прибутку вилучається на орендну плату (за користування землею, будівлями, які знаходяться в розпорядженні інших власників). Підприємства за рахунок прибутку сплачують відсотки за позичені кошти банківським установам.

Із прибутку створюються благодійні та інші фонди. В Законі України «Про благодійництво та благодійні організації» визначені основні напрями благодійництва і благодійної діяльності. Підприємства, які віддають частину своїх прибутків на благодійну діяльність, користуються податковими та іншими пільгами.

Кошти, що залишаються після перелічених відрахувань, утворюють чистий прибуток. З нього здійснюються нагромадження (тобто розширення виробництва, збільшення фондів невиробничого призначення).

За рахунок прибутку забезпечуються охорона навколишнього середовища, підготовка кадрів, створюються соціальні фонди (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл валового прибутку

Частина прибутку може розподілятися за власним бажанням підприємця. Зауважимо, що нормальний прибуток, який становить матеріальну винагороду підприємця, вже вилучений з облікового (бухгалтерського) прибутку, і є частиною витрат виробництва. Проте певна частина економічного прибутку може розподілятися на різні цілі за бажанням підприємця.

У кожній країні є певні особливості розподілу прибутку. Наприклад, якщо в Україні відсотки за кредит сплачуються за рахунок валового прибутку, то у США вони входять до складу витрат виробництва. Для підприємців такий порядок більш вигідний. По суті за користування позикою платять покупці товарів і послуг. Крім того, витрати виробництва — більш надійна матеріальна база для сплати відсотків за кредит. Як відомо, прибуток є тоді, коли виручка від реалізації продукції за ринковими цінами перевищує витрати виробництва. Якщо ринкові ціни різко знизяться, то прибуток зменшується або ж його немає зовсім. У цьому разі платити за кредит важко або зовсім неможливо.

Соціальні фонди, порядок їх формування у різних країнах також зізнаються.

3.3 Прибуток і рентабельність

Прибуток є важливим показником ефективної діяльності. Проте якість роботи підприємства не можна оцінювати за масою прибутку. Припустімо, відомо, що одне підприємство держало 10, а інше — тільки 2 млн. грн. прибутку. Сказати, що перше підприємство, яке має прибуток у 5 разів більший, працює країв, ніж друге, — означає зробити помилковий висновок. Для того щоб точно обчислити прибутковість підприємства, потрібно зіставити прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з обсягом виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Таке зіставлення характеризує рентабельність. Рентабельність показує прибутковість, доходність підприємства.

Є два варіанти визначення рентабельності. Якщо прибутокгь до собівартості продукції, визначають рентабельність продукції. її формула така:

(Р1 — норма рентабельності продукції; П — прибуток; Сб — собівартість продукції.

Ця формула дає можливість визначити, яка продукція більш прибуткова, тобто вигідніша для виробництва. Однак треба мати на увазі, до собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін. В умовах адміністративно-командної економіки, їли ціни визначалися вольовим, суб'єктивним шляхом, собівартість, t і ціни, відображала економіку в кривому дзеркалі, а отже, визначення справжньої рентабельності не було.

Відношення прибутку до виробничих фондів характеризує рентабельність підприємства, її можна визначити за такою формулою, у відсотках:

де Фо, Фо.з. — відповідно основні виробничі фонди і оборотні засоби.

У підприємства, яке виробляє один вид продукції, показники рентабельності, що розглядаються, пов’язані між собою через показник швидкості обороту авансованих вкладень.

Перший варіант рентабельності показує відношення прибутку до використаних фондів. Собівартість — це використані фонди Фв. Другий варіант рентабельності характеризує відношення прибутку до авансованих фондів Фа.

При одному обороті авансованих фондів протягом року норми рентабельності, обчислені обома способами, збігаються. Якщо час обороту перевищує рік, то норма рентабельності, обчислена за авансованими фондами, буде меншою, ніж норма рентабельності за поточними витратами.

При кількох оборотах на рік норма рентабельності за фондами перевищить норму рентабельності за поточними витратами.

Якщо взяти прибуток на одиницю продукції як різницю між ціною на неї Ц і собівартістю Сб, позначити обсяг продукції як V, вартість основних виробничих фондів Фо, а матеріальних оборотних фондів — Фоб, то розглянута формула рентабельності матиме такий вигляд, у відсотках:

Рівень рентабельності прямо пропорційний обсягу виробленої продукції та обернено пропорційний вартості використаних фондів та оборотних засобів. У зв’язку з цим рентабельність є інтегральним показником ефективності роботи підприємства. Зростання рентабельності відповідає інтересам як підприємства, так і суспільства в цілому,

Відношення прибутку до виробничих фондів підприємства або до всього авансованого капіталу характеризує не тільки рентабельність підприємства, а й норму прибутку.

При визначенні цього показника важливо знати чинники, що впливають на величину норми прибутку. До них слід віднести: величину маси прибутку, структуру витрат капіталу, швидкість обороту капіталу, економію засобів виробництва, масштаби виробництва.

Головним чинником, що впливає на величину норми прибутку, є величина маси прибутку. По суті, збільшення маси прибутку при тих самих фондах показує ступінь вигідності бізнесу.

Важливе значення для збільшення норми прибутку має структура авансованих на виробництво засобів, а саме частка видатків на оплату праці працівників. При однаковій величині авансованого капіталу більше прибутку буде на тому підприємстві, де відносно більше коштів витрачено на робочу силу.

На річну норму прибутку впливає швидкість обороту коштів, витрачених на виробництво.

Норма прибутку значною мірою залежить від економії витрат на засоби виробництва. Заощадження досягається завдяки впровадженню прогресивної техніки, технології виробництва, наукової організації праці. Велике значення має збільшення кількості робочих змін протягом доби тощо.

На норму прибутку впливає економія на масштабах виробництва. Досвід показує, що в багатьох галузях велике виробництво має переваги перед дрібним. Особливо це стосується автомобільної та інших галузей машинобудівної промисловості. Переваги досягаються за рахунок поточного виробництва, поглиблення поділу праці, застосування продуктивнішого устаткування та інших чинників.

Висновки

Ефективність управління витратами є одним з вирішальних факторів успішності функціонування підприємств в умовах ринкової економіки.

Витрати, як керована категорія мають досить широку класифікацію, мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні.

Управління витратами — це комплексний процес, який полягає в цілеспрямованому формуванні витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів, планування витрат за їхніми видами; облік і аналіз витрат; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.

Чинниками зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори. Зниження собівартості продукції закладається в плані по собівартості продукції і є окремим розділом цього плану.

Метою планування витрат підприємства є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних в плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї продукції підприємства. У процесі планування витрат встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати і підрозділах і в цілому по підприємств (кошториси) та на одиницю продукції.

Список використаної літератури

І.М. Бойчик «Економіка підприємства» — К.: Атіка, 2002. — 532 с.

Дерій В.А., Організація бухгалтерського обліку на підприємстві. Курс лекцій. — Тернопіль: Джура, 2004 — 92 с.

Microsoft Excel 2003. Стислий курс.: — М.: Видавничий дім «Вільямс», 2004. — 288 с.

Економіка підприємства: Підручник — в 2 т. Т 1. За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: «Хвиля-Прес», 1995 — 400 с.

Економіка підприємства: Підручник. За заг. ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 2005. — 528 с.

Савицька Г. В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навчальний посібник — К.: Знання, 2004. — 654 с.

Семенов Г. А., Панкова М. О. «Економіка підприємства». Навчальний посібник: Київ 2005 — 238 с.

Семернікова І.О., Мєшкова-Кравченко Н.В. «Економіка підприємства» Навчальний посібник — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003 — 312 с.

Шваб Л.І. Економіка підприємства: навчальний посібник для студентів в. н. з. — К.: Каравела, 2006 — 584 с.

Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства — К.: Алеута 2003 — 485 с.

Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. — К. Алерта, 2006. — 1080 с.