Виховання ціннісного ставлення до природи у дітей старшого дошкільного віку

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

До найактуальніших проблем сьогодення, що торкаються кожного жителя планети й від якого залежить майбутнє людства, слід віднести проблеми екологічні. Викликані недалекоглядним, нерозумним, необґрунтованим ставленням людини до природи, вони виникли не сьогодні і не вчора. Ще в 1866 році німецький природовихователь-дарвініст Ернст Геккель ввів у науку слово «екологія». Він і не сподівався, що через сто років воно стане популярним у масовій свідомості. Термін «екологія» походить від грецького oikos — дім, родина, місцезнаходження. Сам термін охоплює проблему природного балансу, так званої рівноваги видів, що дотепер є одним з найважливіших аспектів екології. Отже, екологія -- це наука про взаємовідносини живих організмів з середовищем їх існування.

Аналіз екологічної ситуації на нашій планеті свідчить про те, що нинішня криза охопила сфери мислення людини, її екологічну свідомість і практичну діяльність. Глобальне знищення природи — це лише побічний результат згубної діяльності суспільства. Сутність сучасної екологічної кризи полягає не лише у відокремленні людини від природи і в конфлікті з нею, а в нашому нерозумінні або й упертому небажанні осягнути, що людство може вижити лише усвідомлюючи себе невід'ємною часткою природи. Щоб навести лад у головах людей щодо розуміння проблем довкілля, законів існування та гармонійного розвитку людини у біосфері, необхідна чітка система відповідної освіти. Саме освіта спираючись на культуру формує основу духовності та моральності людини. Освічена особистість здатна зрозуміти сутність створеного людством, оцінити наслідки, вибрати варіанти виходу з несприятливої ситуації.

Стратегічною метою освіти має стати екологічне мислення, основу якого складають наукові знання, екологічна культура й етика. Тема екологічної свідомості має ототожнюватися зі світовими життєвими вартостями.

Сучасна екологічна освіта має бути спрямована в майбутнє, спиратися на ідеї гармонії природи та людини, стійкого розвитку біосфери, сприяти подоланню наявних у суспільстві стереотипів шляхом формування духовної, моральної, екологічно освіченої особистості та створення умов для її розвитку і, врешті-решт, стати чинником соціальної стабільності суспільства.

Так, у Державній національній програмі «Освіта. Україна XXI століття» визначено одне із завдань освіти, а саме: «…формування світоглядної та екологічної культури школярів, загальних уявлень, понять про навколишній світ». Національна доктрина розвитку освіти України в 21 статті ставить завдання: «…забезпечити екологічне виховання й формування високої гуманістичної культури, здатності протидіяти проявам бездуховності; наступність рівнів освіти і неперервність навчання».

Актуальність вибраної нами проблеми пояснюється не тільки вище сказаним, а також аналізом практичного досвіду вихователів, вчителів початкової школи у цьому плані.

Об'єкт дослідження — моральний розвиток дітей у процесі екологічного виховання.

Предмет дослідження — педагогічні умови формування у дітей старшого дошкільного віку цілісного ставлення до природи.

Робоча гіпотеза: виховання у дітей старшого дошкільного віку ціннісного ставлення до природи здійснюється ефективно за дотримання таких педагогічних умов: забезпечення єдності впливу на інтелектуальний, емоційний та діяльнісний розвиток особистості,: гармонізації виховного впливу природного та соціального середовища; використання особистнісно зорієнтованих технологій екологічного виховання.

Мета: вивчити педагогічні формування у дітей старшого дошкільного віку ціннісного ставлення до природи.

Завдання:

1. З’ясувати стан досліджуваної проблеми у науковій літератури та практиці роботи дошкільних закладів.

2. Визначити показники ціннісного ставлення до природи у старших дошкільників.

3. З’ясувати участь батьків у екологічному вихованні дітей та прищепленні їм екологічної культури.

4. Виробити практичні рекомендації щодо екологічного виховання дітей

Розділ 1. Загальні положення екологічного виховання дошкільнят

1.1 Завдання екологічного виховання

Закладати основи екологічної культури, на наше глибоке переконання, слід розпочинати з раннього віку. Ці функції можуть успішно виконувати батьки, які мають достатній для цієї роботи життєвий досвід і бодай елементарну підготовку.

Основне програмно-методичне забезпечення екологічного виховання дошкільнят відображене в програмах «Малятко» (С. Ку-лачківська, Т. Кондратенко, С. Тищенко та ін. -- К., 1991),-«Дитина» (Є. Бєлкіна, Н. Бібік, М. Вашуленко та ін. -- К., 1993), «Українське дошкілля» (упор. Н. Міськів -- Львів, 1993), у публікаціях журналу «Дошкільне виховання». Згадані програми включають розділи «Рідна природа», «Віконечко в природу», «Рідний край», у яких визначено головні параметри екологічної освіти в дошкіллі.

На жаль, в Україні ще не практикується розробка цільових програм екологічної освіти, як це робиться, наприклад, у Росії, де створюються спеціальні програми «Ми відкриваємо світ», «Формування екологічної культури», «Юний еколог», які мають еколого-освітній характер.

Проблема екологічного виховання дітей дошкільного віку набуває великого значення в психолого-педагогічних дослідженнях, а в останні роки -- і в роботі практиків. Творчим розвитком прогресивних ідей і поглядів на природу, що закладені О. Водовозовою, Л. Шлегер, Є. Тіхеєвою, є праці сучасних учених, у яких основна увага акцентується на глибокому ознайомленні дітей з рослинним і тваринним світом рідного краю (3. Плохій, Н. Яришева). При цьому автори при доборі об'єктів дотримуються краєзнавчого принципу дидактики. На їхню думку, саме він забезпечує комплексне вивчення природи рідного краю, сприяє глибокому розумінню її внутрішніх взаємозв'язків, забезпечує яскраві враження дітей від спостереження природи свого краю і загалом Батьківщини. Сьогодні наголошується на необхідності комплексного підходу до виховної роботи з дітьми, тобто завдання природничого змісту необхідно вирішувати в єдності з вихованням у дітей почуття патріота і громадянина (С. Козлова, Н. Виноградова); активно розробляються системи дошкільних знань про захисні пристосування тварин (С. Ніколаєва, К. Фабрї); вивчаються можливості засвоєння дітьми знань про сезонні зміни в житті рослин (Е. Замкінд), виділяються основні напрями систематизації знань про живу природу (П. Саморукова) та ін. У багатьох працях вирішальне значення надається матеріальній базі дошкільного закладу -- створенню кімнат-і кутків природи, теплиць, зимових садів (К. Золотова, М. Марковська), раціональному озеленню ділянки дитячого садка.

Цікавий матеріал з даної про-блеми зібрано в посібниках «Екологічне виховання дошкільників» (Н. Лисенко -- К, 1993), «Дошкільник і екологія: Методичні рекомендації» (упор. Н. Лисенко. — К., 1991), «Екологічне виховання дітей дошкільного віку» (0. Білан. -- Львів, 1996), «Український фольклор та народні традиції в житті дошкільника» (укладачі М. Бальон, О. Максимова. -- Чернівці, 1996). У цих та інших публікаціях визначені мета та завдання екологічної освіти і виховання у дошкільних закладах.

Мета екологічної освіти і виховання -- формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та дійового ставлення до навколишнього природного середовища. Зміст навчально-виховної роботи в цьому напрямі полягає в розкритті перед дітьми багатогранної цінності природи.

У сучасній літературі наявні й інші формулювання мети екологічного виховання. Вона визначається так:

«Формувати мотиваційні основи екологічної свідомості -- в практичній, мотиваційній діяльності, в спільній діяльності, з дорослими, в орієнтації на культурні еталони, спираючись на біологічні та соціокультурні джерела розвитку мотиваційних основ образу світу» (Г. Філіппова «Екологічне виховання: психологічні основи» // Дошкільне виховання. -- 1996 -- № 10). При цьому знання розглядаються як засоби, що вводяться в діяльність і спрямовуються мотивацією певного змісту. Це визначення доцільніше, бо відповідає логіці розвитку структури і діяльності дитини і її бачення світу.

Коротко основні завдання екологічної освіти та виховання можна сформулювати таким чином:

/ формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи та очевидні взаємозв'язки І залежності;

виховувати у дітей діяльну любов до природи, вміння піклуватися про рослини і тварини, нетерпимість до безглуздого псування рослин, знищення тварин;

і пізнання дошкільниками взаємозв'язків у природі;

1 розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів взаємодії із середовищем та живлення;

2 стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи описами її об'єктів та явищ;

3 активізувати знання і практичний досвід дітей у різних видах діяльності в природі;

4 показати дошкільнятам живі барометри природи -- пристосування рослин і тварин до іеін у неживій природі;

5 ознайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбай-шве ставлення до природи;

6вчити культурно поводитись 1 природі (див. Є. Бєлкіна та ін. Цитина. -- К, 1993; С. Кулач-ивська та ін. Малятко. -- К, 1991).

Та найголовнішим завданням, на наш погляд, є формування постійної потреби в зміцненні й охороні власного здоров’я і здоров’я інших. Про це часто забувають педагоги і батьки.

При здійсненні екологічної освіти педагог-дошкільник повинен використовувати найрізноманітніші методи. Саме в дошкільному віці поліметодич-на варіативність сприяє глибшому засвоєнню матеріалу. Найбільшого поширення в практичній роботі набули такі методи, як спостереження (епізодичні, короткотривалі, довготривалі); демонстрація картин, ілюстрацій, фотографій; дослідницько-пошукова робота; праця на природі; ?, ігри (ігри-медитації, ігри-подорожі, ігри-драматизації, дидактичні); емпатія; бесіда (вступна, супроводжуюча та заключна); словесно-логічні завдання; проблемні ситуації.

Цікавими формами роботи для дошкільників можуть бути:

заняття-вистави «Цілюще зілля», «Дідусь Лісовичок», акторами в яких виступають діти;

прогулянки; екскурсії на природу, в музей, на поле, в ліс, на ферму;

робота дитячих організацій, гуртків, студій «Зелена аптека», «Природа і фантазія», «Голубий патруль», «Зелений патруль», «Юні друзі природи»;

перегляд кінофільмів, діафільмів, діапозитивів на природничу тематику;

збирання лікарських рослин, приготування квіткових чаїв та фітококтейлів;

комп’ютерні ігри та використання спеціальних комп’ютерних програм екологічного спрямування;

створення навчальних екологічних стежин, які можуть розпочинатися з групової кімнати і закінчуватися далеко в парку, в лісі, в полі;

організація експериментальної роботи на городах, проведення елементарних дослідів з рослинами та тваринами;

вивчення казок, легенд, загадок, народних прикмет, обрядів та свят;

використання художньої літератури.

Звичайно, екологічна освіта та виховання дошкільників повинні здійснюватись постійно та систематично. Вона не обов’язково має бути «заангажована» в якусь форму роботи, якесь заняття. Але саме заняття таїть у собі надзвичайно великі можливості. В практичній діяльності вихователі найчастіше проводять такі заняття: милування природою, мандрівки; показові, комплексні, інтегровані, сюжетно-рольові, тематичні, дидактичні ігри та ін.

Зрозуміло, що вирішити складні завдання екологічної освіти без сім'ї неможливо. Сім'я є тим ланцюжком, який з'єднує здобуті дитиною у садку початкові уявлення про світ природи з її практичним досвідом у повсякденному житті, розширює, поглиблює педагогічний вплив на особистість дошкільника.

Ефективними формами роботи з батьками є бесіди за «круглим столом», проблемні семінари. Останнім часом у нас набули поширення екологічні сімейні уроки.

Оскільки всебічний розвиток особистості розглядається в системі психолого-педагогічних дисциплін як процес її «входження» у світ людських взаємовідносин, ставлення людини до суспільства, природи і процес оволодіння перлинами культури, що опосередковує ці відносини, то формування особистості дитини поза світом природи неможливе -- адже саме вона і є одним з невичерпних джерел моральних, духовних і матеріальних цінностей особистості.

Концепція дошкільного виховання націлює практиків на докорінну переорієнтацію з репродуктивних методів на продуктивні, тобто на формування у дітей навичок пізнання природи, активних дій, самостійних «відкриттів» її таємниць. Адже саме такий підхід посилює інтерес дітей, стимулює їх прагнення до діяльності. Оскільки екологічне виховання, та наш погляд, є ефективним за умови розв’язання його завдань з урахуванням цілісного впливу на весь розвиток дитини, то принципове значення має чітке визначення його місця, мсти, а також організаційних форм, засобів і умов, що забезпечує очевидний результат у роботі педагога.

Зосередження уваги на поєднанні в єдине ціле різних способів подачі дітям певного обсягу знань про природу, формування у них практичних вмінь і навичок взаємодії з нею та виховання дбайливого ставлення до природи на основі взаємодоповнення і взаємозбагачення сприяє одночасному впливу на інтелектуальний, дійово-вольовий та емоційно-чуттєвий розвиток особистості. Наприкклад, під час ручної праці, де виготовляються іграшки, діти збагачують і удосконалюють не лише вміння і навички, оволодівають елементарними трудовими операціями, а й поглиблюють знання про властивості природного матеріалу: жолудів, шишок, насіння, їх значення у житті людини, у раціоні тварин, зокрема, птахів, що харчуються дарами лісу восени і взимку, а також про ретельне їх збереження. Виконуючи трудові операції, діти моделюють ту чи іншу іграшку, композицію, знайомляться з можливістю об'єднання різних предметів у єдине ціле: шишка, пір'я, соломинка, насіння, трави тощо. Естетична насолода від очевидного результату власної праці облагороджує, спонукає до творчої активності в час дозвілля, тривалого пошуку.

Отже, основи екологічного виховання особливо інтенсивно формуються у процесі трудової діяльності. Тут якоюсь мірою можна стверджувати, що праця дошкільника стає екологічно спрямованою (екологізованою), тобто має екологічну сутність. І сутність ця виявляється не лише у майстерності педагога, його винахідливості, вмінні запроваджувати нові форми подачі дітям необхідного матеріалу зі світу природи, а й у творчому осмисленні трудових завдань, реалізації творчої уяви дітей на практиці у конкретні результати.

Екологізація праці можлива лише в тому випадку, коли дитина активно самостійно працює чи взаємодіє з дорослими під час посадки городу, саду, квітника, збирання врожаю тощо.

Оскільки дошкільний вік -- це період початкового становлення особистості, впродовж якого відбувається колосальне збагачення і впорядкування її чуттєвого досвіду, оволодіння нею специфічно людськими формами сприймання і мислення, то стає очевидним той факт, що рівень готовності дошкільнят до екологічної освіти і виховання у школі визначається саме системою виховання і навчання дитини у дитячому садку, тобто в період дошкільного дитинства. Метою екологічної освіти і виховання є формування системи наукових знань, поглядів, переконань, які закладають основи відповідального та дійового ставлення особистості до навколишнього середовища. У зв’язку з цим зміст навчально-виховної роботи вихователя полягає у розкритті багатогранної цінності природи: естетичної, гігієнічної, рекреаційної, практичної.

Однак системи знань про природу можуть бути різноманітні за структурою. Найрезультативнішими у розвитку інтелектуальної сфери є такі, що побудовані за ієрархічним принципом: наявність у системі опірного, вихідного поняття, з якого випливають всі інші. Саме у процесі предметно-чуттєвої діяльності у природі дитина може виділити суттєві, центральні зв’язки явищ і відтворити їх в образній формі -- у формі уявлень. Звідси очевидним стає той факт, що в дошкільному віці потрібно формувати уявлення і елементарні поняття про світ природи, наприклад: рослини -- дерева, кущі, трави тощо; тварини --- свійські, дикі, ссавці, гризуни, риби, птахи, які можуть стати стрижнем системи знань дітей під час шкільного навчання. Це відкриває новий принцип добору і систематизації знань і вимагає розробки конкретної програми екологічного виховання у дитячому садку.

Формування знань про природу у повсякденному житті, а також під час занять -- вирішальний фактор у вихованні правильного ставлення до неї: природа -- це світ постійних чудес, самостійних «відкриттів», джерело невичерпного пізнання. Очевидно і цілком закономірно, що в процесі безпосереднього чуттєвого пізнання (на цільових екскурсіях, заняттях, погулянках та ін.) вихователь повинен формувати у дітей поряд зі знаннями відповідальне ставлення до природи, пробуджувати прагнення гуманного спілкування з її об'єктами та явищами. Знання дітей про природу -- дидактична основа екологічного виховання. У зв’язку з цим екологічне виховання у дитячому садку необхідно розглядати і в плані знань, що подаються вихователем, і в плані організації раціональних форм дитячої діяльності, де можлива методично правильна реалізація цього змісту.

Ефективність екологічного виховання значною мірою залежить від всебічного розвитку особистості, від того, як часто дитина залучається до різних видів діяльності. Основні ступені вікового, інтелектуального та соціального розвитку дітей демонструють нам динаміку таких змін у дошкільному дитинстві, які характеризуються збереженням раніше набутих знань, формуванням на їх основі вмінь і навичок, значно складніших за суттю й обсягом. Таким чином, щоб виховати дошкільника екологічно грамотним, педагог повинен мати перед собою чіткі завдання і, враховуючи вік малюка, виконувати їх, зокрема:

формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори у розвитку живої природи (світло, температура, волога), поживність грунту (харчування) та очевидні взаємозв'язки і залежності;

розвивати вміння класифікувати живу природу (рослини -- трави, кущі, дерева; тварини -- за основними особливостями зовнішнього вигляду) на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів взаємодії з середовищем;

стимулювати допитливість та інтерес до пізнання природи описами її об'єктів та явищ (у народній творчості -- народні прислів'я, загадки, приказки, прикмети, вірші, легенди, повір'я, пісні, авторські твори та ін.);

-- активізувати знання і практичний досвід дітей у різних видах діяльності (гра, праця, науково-дослідна діяльність, навчання);

--показати дошкільнятам живі барометри природи -- пристосування рослин і тварин до змін у неживій природі тощо;

-- познайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення людей до природи.

1.2 Умови екологічного виховання

Мета, зміст і завдання екологічного виховання дітей великою мірою зумовлені наявністю у педагогічному процесі об'єктивних і суб'єктивних умов. При цьому до об'єктивних умов належать:

рівень педагогічної діяльності й майстерності вихователів, їх загальна і спеціальна підготовка з питань екологічного виховання;

екологічна спрямованість педагогічного процесу дитячого садка загалом і в кожній віковій групі зокрема (реальна можливість спілкування з об'єктами живої і неживої природи);

єдність і взаємодія суспільного та сімейного виховання. До суб'єктивних умов ми відносимо:

готовність дітей дошкільного віку до сприймання, розуміння і засвоєння уявлень про природи (інтелектуальна сфера);

готовність дітей до практичної реалізації знань у доступних видах діяльності;

формування суспільно значимих мотивів їх поведінки (емоційно-чуттєва і дійово-вольова сфери).

Остання умова синтезує в собі знання не лише як доступні для засвоєння наукові відомості, а й як оцінку навколишнього, мотив до діяльності. А це означає, що шляхом практичної діяльності уже забезпечується трансформація знань дітей в основу тих почуттів, які виховуються в дошкільному віці. Зміст почуттів становлять знання, уявлення, теоретичні припущення. Саме вони функціонують як обов’язкова складова практичних методів пізнання природи -- природничого досліду, праці в природі, творчої діяльності та ін. Ось тут і спрацьовує практична спрямованість знань та уявлень дітей.

Таким чином, активне засвоєння дітьми дошкільного віку доступних знань, їх аналіз як основи почуттів, а почуттів -- як основного регулятора взаємодії дітей з природою у різних видах діяльності є визначальним фактором ефективного формування екологічних знань, екологічного виховання.

У низці об'єктивних умов особливу роль виконує вихователь, його вміння активізувати, стимулювати розвиток інтелектуальної, емоційно-вольової сфери особистості, виходячи з конкретних індивідуальних і вікових особливостей дітей. У становленні екологічних знань чимале значення має моральна та інтелектуальна сприйнятливість дитини, здатність до розумових операцій -- аналізу, синтезу, порівняння тощо, а також їх експресивно-емоційне ставлення до об'єктів і явищ, які пізнаються. Ця особливість домінує в дошкільному віці й виступає у роботі педагога необхідною передумовою *.

Розглядаючи екологічне виховання з позицій комплексного підходу, ми визначаємо діалектичну єдність об'єктивних і суб'єктивних умов як запоруку ефективності його організації й результату. Викладачам спеціальної методики ознайомлення дітей дошкільного віку з природою варто врахувати, що вихователь повинен бездоганно володіти всіма компонентами цієї складної й багатогранної проблеми. Звертаючись до її завдань, у концепції екологічної освіти і виховання І. Звєрєв виділяє такі:

засвоєння провідних ідей, основних екологічних понять, на основі яких досягається оптимальний вплив людини на природу відповідно до її законів;

розуміння різноманітної цінності природи як одного з основних джерел розвитку виробництва і культури;

оволодіння прикладними знаннями, практичними навичками раціонального природокористування, вміння оцінювати стан навколишнього середовища, приймати правильне рішення і не допускати негативних впливів на природу в громадській діяльності;

свідоме дотримання норм впливу на природу, які виключають спричинення їй шкоди, забруднення чи руйнування природного середовища;

розвиток духовної потреби людини у спілкуванні з природою, усвідомлення її благочинного впливу, прагнення до пізнання закономірностей природи;

активізація діяльності щодо поліпшення природного і штучно створеного середовища, нетерпиме ставлення до дій людей, які приносять їй шкоду, пропаганда природоохоронних ідей.

Абсолютно очевидний той факт, що такі завдання можуть розв’язуватись успішно в тому випадку, коли навчально-виховного процес вузу буде ґрунтуватися на принципово важливому дидактичному положенні -- аналізові екологічної освіти студентів дошкільних відділень і факультетів дошкільного виховання як складової частини їх загальної професійної підготовки та всебічного виховання. Сучасний дошкільний працівник є не лише вихователем, а її носієм знань з різних галузей. Отже, він володіє великими можливостями одночасного впливу на формування елементарних знань і відносин, практичних вмінь і навичок у своїх вихованців.

Для того, щоб провести екологічні ідеї найраціональнішими і найсприятливішими «шляхами» до дітей, вихователь повинен сам бути носієм високої екологічної культури, мати цілісну систему наукових поглядів на проблему взаємовідносин і співіснування з природою. Лише за цих умов вихователь зможе визначати різноманітність матеріальної, морально-естетичної й пізнавальної цінності природи, підпорядкувавши цьому роботу з дітьми у дитячому садку і пропагандистську діяльність серед батьків.

Отже, екологічна культура, якщо її розглядати в широкому соціальному аспекті, має бути оцінена сьогодні як один зі складників кваліфікаційної характеристики вихователя. У цьому зв’язку зупинимось на аналізові об'єктивних умов, виділимо аспекти, що видаються нам найважливішими з погляду даної проблеми у сучасному педагогічному процесі дошкільного закладу, наприклад, рівень педагогічної кваліфікації й майстерності вихователів, їх загальна і спеціальна підготовка до екологічного виховання. Вона передбачає знання та розуміння педагогом провідних положень наукових основ пізнання, охорони і збереження природи, розуміння значення природного середовища, що виступає компонентом еколого-педагогічної характеристики вихователя.

Стає очевидним той факт, що важливим орієнтиром у загальній і спеціальній підготовці вихователів дошкільних закладів є їх чіткі знання про взаємодію членів суспільства з навколишнім середовищем у кожному окремо взятому регіоні та Україні загалом, про об'єкти охорони живої і неживої природи у рідному районі, про зміст і призначення Червоної книги на всіх рівнях її видання.

Еколого-педагогічна підготовка вихователя передбачає достатньо високий рівень його громадської та професійної відповідальності за стан, збереження і охорону навколишньої природи. Громадська позиція простежується у конкретній практичній діяльності, спрямованій на збереження природи. Еколого-педагогічна підготовка вихователя переконує його в необхідності й важливості передачі своїх знань дітям та їхнім батькам, стимулює творчий пошук різноманітних форм природоохоронної діяльності в мікрорайоні, місті чи селі з залученням широких верств населення.

Водночас з узагальненими знаннями теоретичних основ охорони природи педагогові важливо знати й пропагувати історію та сучасний стан проблем природного середовища у рідному краї, вміти обґрунтовувати необхідність екологічної просвіти всіх вікових груп населення.

Оволодіння конкретними знаннями, розуміння завдань, умов, використання форм організації та засобів екологічного виховання дітей дошкільного віку як складової частини всебічного розвитку особистості, вміння моделювати педагогічні ситуації, конкретну практичну діяльність дітей з адаптованими завданнями, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дошкільнят, конкретні можливості.

1.3 Екологізація діяльності дітей у дошкільному закладі

Невід'ємним показником підготовки педагогів є оволодіння глибокими, систематизованими знаннями про природу як теоретичного, так і практичного змісту. Вихователі повинні чітко знати деякі питання морфології та екології тих рослин найближчого оточення, які безпосередньо сприймають дошкільнята, а також закономірності розвитку рослин залежно від екологічних факторів навколишнього середовища, показати дітям різноманітні життєві форми рослинного світу, дати уявлення про неживу природу, тобто адаптувати знання про значення і суть впливу сонця на землю, зумовленість існування живої природи факторами неживої, причини змін пір року та їх вплив на живу природу, людину, її діяльність тощо.

Вихователеві необхідно в достатньому обсязі мати знання з морфології та екології тварин, з якими потрібно ознайомити дошкільнят безпосередньо і опосередковано (птахи, земноводні, плазуни, риби, молюски, комахи тощо).

Закономірно виникає запитання: як найдоцільніше дати студентові ці знання з екології для того, щоб вони стали основою, невід'ємним елементом тієї системи, яка передбачена змістом екологічного виховання дітей? Спробуємо відповісти.

Як відомо, оволодінням елементами систематизованих науково достовірних екологічних знань дітей керує вихователь. Засвоюючи механізм екологізації специфічних для дошкільника видів діяльності (пошуково-дослідна, трудова і творча), він повинен дуже чітко уявляти собі:

місце і призначення кожного з них у процесі екологічного виховання;

функції окремих методів роботи з вихованцями і ті методичні прийоми, що стимулюють і спрямовують діяльністьтой, сприяють виникненню і закріпленню їх достовірних знань на основі узагальнення і систематизації;

можливості кожного із засобів та методику роботи з ними у різних вікових групах в обсязі різних конкретних методик (розвитку мови, формування елементарних математичних уявлень, зображувальної діяльності тощо).

Утворення елементарних екологічних уявлень і формування на їх основі понять, тобто перехід дітей від конкретно-образного до словесно-логічного мислення, висувають перед вихователем завдання: добирати доступний зміст знань, що відповідає провідним формам мислення і водночас викликає у дитини необхідність постійно шукати нові способи пізнання, тобто веде шляхом вдосконалення.

Наприклад, поняття жива і нежива природа. Розуміння своєрідності живого в світі природи надзвичайно важливе, хоч процес формування цього поняття складний і дуже суперечливий. На прикладі характеристики процесу і його механізмів проаналізуємо роботу вихователів. Отже, студентам необхідно пояснити, що вихователь посилається на знання, якими вже оперує дитина, активізуючи емоційний та дійово-практичний фактори. Саме поняття життя виходить за межі розуміння дошкільнят. У біології -- це позначення способу існування живого організму, яке характеризується обміном речовин між ним і навколишнім середовищем. Організм задовільняє свої потреби у життєво необхідних для нього речовинах шляхом їх споживання з середовища існування. Діалектично існуючі два процеси -- асиміляція (ілюстрація в тексті вище) і дисиміляція (розпад елементів в організмі) неподільні в часі й функціонують як взаємозумовлюючі (закінчення одного з них означає перехід у протилежнії стан -- неживе).

Оскільки прояви цих процесів у рослин і тварин неоднакові (зелені -- автотрофи, тварини -- гетеротрофи), існування живого можливе лише за умов обміну речовий з середовищем, то саме ці ознаки і є основними у демонстрації єдності організму з середовищем.

Існуючи в різних середовищах, організми упродовж всієї історії з часу виникнення виробили певні адаптації (пристосування). Це перша особливість живого, і її необхідно пояснити у зв’язку з іншою -- особливістю самовідтворення. Суть цієї особливості -- привласнення у середовищі речовин, які за хімічним складом суперечать його змістові, але організм перетворює їх у тотожні собі. Внаслідок цього виникає енергія, що використовується ним для росту і руху живого. Рух -- третя властивість (механічний -- пересування і рух як розвиток).

Маючи суттєві розбіжності свого виявлення у рослинних і тваринних організмах, у біологічній сутності, рух зумовлюється подразненням. Рух тварин ілюструється їх пересуванням у просторі: ходьба, біг, політ, плавання, а рух рослин -- це спрямованість росту. Студентам необхідно усвідомити геліотрофний рух (демонстрування рослин -- барометрів за реакцією на сонячні промені) та гетеротрофний (спрямованість деяких рослин у середовище існування: корінь, стебло тощо, з метою засвоєння екологічних факторів: вологи, поживності грунту та ін.).

Обмін речовин не є незмінний. Взаємодіючи з середовищем, його якісні зміни зумовлюють етапи і стадії, через які проходить розвиток організму.

Оскільки процес розвитку відрізняється від інших присутністю в ньому послідовних морфологічних, біохімічних і фізіологічних змін, що відбуваються впродовж всього життя, то саме це і відрізняє його від інших процесів.

Отже, сукупність послідовних морфологічних і фізичних змін має чітко виражений індивідуальний характер, тісно пов’язаний з кількісними (ріст) і якісними (диференціювання) перетвореннями. Кількісні зміни означають збільшення об'єму організму, якісні -- новоутворення нових органів та їх функцій. Процеси діють у неподільній єдності: ріст -- диференціювання -- подальший ріст. В єдності з ростом перебуває розмноження -- утворення організмом нових видів, збільшення їх кількості на Землі, забезпечення безперервності життя.

Необхідні ознаки живого, його зв’язку з середовищем -- харчування, дихання, виділення і рух -- засвідчують неподільність понять: живе, живий організм, жива природа.

У цьому зв’язку вимальовується певним чином поняття, яке має пряме відношення до означення рослин і тварин як живих організмів.

Помилково думати, що дітям достатньо показати об'єкт природи з числа живих організмів, пояснити у доступній формі те чи інше поняття, як воно зразу буде зрозуміле і засвоєне. Екологізація видів діяльності, про які вже йшлося, вимагає від вихователів чіткого орієнтування на всі сфери особистості, зокрема на дійово-практичну. Студентові необхідно орієнтуватися на те, що відсутність чуттєвого сприйняття у дітей заважає формуванню чітких уявлень.

Які ж можливості дітей дошкільного віку в засвоєнні знань про ріст і розвиток живого з демонстрацією ознак варіантності та збереження? У будь-якому конкретному явищі (наприклад, розвиток живця бегонії, пуголовка жаби та ін.) вони виступають у єдності. Звідси -- сприймання дітьми розвитку живого пов’язане з розумінням ними варіантності ознак (наприклад, рослина може змінюватись, залишаючи незмінною свою сутність). Ось чому у розв’язанні питання екологізації видів діяльності, необхідних в екологічному вихованні, створення належного матеріального природного середовища дошкільної установи розглядається нами як умова, що дає змогу добирати найефективніші форми організації пізнання природи і методи взаємодії з її об'єктами та явищами. Ще однією умовою успіху є вміння педагога підібрати найефективніші методи пізнання природи та методи засвоєння дітьми знань про неї. З погляду на зміст, мету і завдання екологічного виховання поряд із традиційними спостереженнями вихователь повинен вміти організувати і провести дослідну діяльність дітей (або пошуково-дослідну, яка найбільшою мірою ознайомлює дитину з проблемою), а винагородою за активність та допитливість малюків є їх самостійні «відкриття» в природі. Адже під час досліду дитина сама виконує пізнавальне завдання, спрямоване на досягнення мети. Причому розв’язує пізнавальне завдання зі застосуванням уже наявних у неї знань, вмінь і навичок, виконуючи при цьому різні перетворюючі дії, і знаходить правильні шляхи його розв’язання, а також подібних завдань, з варіативністю змісту і ознак.

Об'єкт пізнання при цьому постає перед дитиною у різних зв’язках, співвідношеннях зі спорідненими об'єктами, речами, явищами. Дитина на правах відкривача пізнає динаміку і статичність природних явищ, а варіативність ознак, їх порівняння та зіставлення переконують її у багатстві й неповторності світу природи. Роль вихователя полягає в тому, щоб знайти індивідуальний підхід, приділити максимум уваги кожній дитині, зайнятій цікавим завданням, уміти своєчасно допомогти, скоригувати, «підштовхнути» думку до варіативної діяльності, чим стимулювати допитливість та інтерес.

Оскільки внаслідок дослідної діяльності у дітей формуються елементарні навички пошукової роботи, виникає посиленні! інтерес до явищ живої та неживої природи і тим самим активізується стан розумової діяльності, а вона (дослідна діяльність) значною мірою залежить від уміння вихователя своєчасно спрямовувати увагу дітей на визначення внутрішніх властивостей об'єктів та їх залежність від зовнішніх умов.

Так, вихователь може розпочати дослід, спрямований на розв’язання проблемного завдання про залежність життя рослин від наявності світла і води, з такого запитання до дітей. Наприклад: «Що трапилося б з рослинами, якби настала вічна ніч?» та ін. Після таких припущень дітей залучають до досліду. Обрати для нього варто чотири-п'ять цибулин, деякі занурити у воду, інші поставити у порожню банку і почергово виставляти їх на світло.

Можливий варіант, коли діти самі виконують дослід, а як висновок -- запитання і відповіді, аргументовані висловлювання тощо. Однак у вихователя є ще й демонстраційний дослід, який виконує педагог, і ототожнювати його з навчальним не варто. Обов’язковою вимогою перед демонстрацією такого досліду є чітке пояснення дітям його мети, завдання і змісту, а після закінчення висновки й аргументи діти роблять самостійно. Вихователь лише коригує їхні знання, спонукає до самостійного тематичного добору аналогічних дослідів. У всіх випадках необхідно пам’ятати, що головною умовою ефективності пошуково-дослідної1 роботи дітей є їх активна діяльна позиція. Дії з об'єктами природи -- обов’язковий компонент її пізнання, причому вони повинні бути адекватні завданням, умінням і навичкам, які засвоюються, а матеріальне середовище для проведення досліду має допускати його варіативність і проблемність, стимулюючи дітей до подальшого пізнання.

Характер дій дошкільників визначається:

рівнем розвитку дітей, можливістю створення мікрогруп із диференційованими завданнями, адаптованим змістом, засобами тощо;

рівнем розвитку мови, можливістю аргументувати власні припущення, міркування;

рівнем розвитку словесно-понятійного мислення, вмінням узагальнювати шляхом порівняння, виділення загального у ряді ознак, об'єктів, а також абстрагування;

змістом конкретного завдання, яке залежно від ситуації треба виконувати поетапно чи у повному обсязі.

Педагог має оптимальні можливості спрямувати пізнавальну активність дитини на систематичне сприйняття об'єктів і явищ природи. Це у свою чергу є вирішальним у формуванні переконань, оскільки саме сприйняття пов’язане з вибірковою і суто суб'єктивною активністю, акумулюючи в собі потреби, оцінки, інтереси, а в майбутньому -- нахили, принципи.

Емоційне життя дитини виявляється у формі почуттів, а почуття як стійкі емоційні стани можуть перетворюватися на характерні риси особистості, тобто в стійку особливість її реакції на ті чи інші явища природи. Тому важливо виховати у дітей таке емоційно-вольове ставлення до навколишнього світу, яке б допомогло формувати переконання й у старшому віці. Емоційно-вольовий фактор виступає як система відгуків, реакцій, відношень у формі почуттів. Цей фактор -- рушійна сила у формуванні елементів переконань. Тому чим вищий рівень емоційно-позитивного ставлення до навколишньої природи і стійкіше негативно-критичне, емоційно-вольове до фактів згубного впливу на неї, тим ефективніше буде проходити процес формування установки на екологічну культуру у всіх видах діяльності дитини.

Величезну роль у формуванні екологічної свідомості виконує емоційно-вольовий аспект ставлення особистості до дійсності. Основа ж такого ставлення формується у дошкільному віці, на тому генетичному ступені, коли закладаються основи всього наступного її розвитку.

При спілкуванні дитини з природою виникають особливі почуття -- моральні, інтелектуальні, естетичні. Всі вони характеризуються як вищі; під їх сутністю розуміється таке ставлення до навколишнього світу, людей, їх поведінки, і до власної поведінки, що відображає дотримання прийнятих у суспільстві моральних норм, правових актів, народних звичаїв і традицій природокористування.

Дослідження П. Якобсона, О. Кульчицької, Л. Анциферової, Г. Люблінської засвідчили, що саме дошкільний вік -- найсприятливіший період у житті людини для виховання основ вищих моральних почуттів, розуміння нею елементів складних взаємовідносин, викликаних особистісним ставленням до навколишнього середовища.

Позитивне емоційно-вольове ставлення до природи -- не абстрактне почуття, а свідоме бажання дитини пізнати і захистити навколишній світ, примножити багатство і зберегти неповторність середовища. При цьому О. Петровський, Л. Анцифсрова та інші вважають навчання обов’язковою умовою успішного виховання позитивних емоцій.

Дуже цікавим з цього погляду є дослідження О. Зосімовського. Вивчаючи проблему становлення і розвитку почутів дитини, він дійшов висновку, що у діяльності вихователя чільне місце посідають не лише знання про потенційні можливості дитини, рівень її фізіологічної та нервово-психічної готовності, а й добір педагогічних впливів з мстою досягнення високої результативності процесу навчання і виховання. У зв’язку з цим вихователь, плануючи і здійснюючи свою роботу, повинен враховувати, наскільки те, чим оволоділа дитина, допоможе пізнавальній діяльності у майбутньому.

У спілкуванні дитини з навколишнім світом надзвичайне значення мають моральне та інтелектуальне сприйняття, які характеризуються активністю мислення, емоційністю пізнання. Саме ці риси є передумовою успішного формування екологічної свідомості. Адже діти часто переймають від дорослих їх поведінку, ставлення до природи, беручи «все на віру» і стихійно вводячи це у власний світоглядний потенціал. Більшість висловлювань, аргументацій, оцінок ще не стали результатом власних роздумів дітей, хоч до спостережуваних явищ природи у них уже є власне ставлення, що виникло на основі виявлення елементарних причин-но-наслідкових залежностей.

Значні якісні зміни у формуванні елементів майбутніх переконань відбуваються в умовах спеціального навчання, коли знання про світ природи стають повнішими, систематичнішими, узагальненішими. Продовжується формування системи знань, які ґрунтуються на наукових поняттях.

Як показує аналіз педагогічного процесу дошкільної установи взагалі та екологічного виховання зокрема, формування системи узагальнюючих понять, які лежать в основі ставлення дитини до природи, протікає нерівномірно. Поняття, що відтворюють характерні особливості об'єктів, їх спільні та відмінні ознаки (наприклад, овочі, фрукти, свійські тварини тощо), засвоюються швидше і легше, ніж ті, які відтворюють причинно-наслідкоізі зв’язки і відношення. Це пояснюється більшою динамічністю розумових операцій під час обстежувальних дій у процесі спостереження, тривалішим терміном їх пізнання, обстеження, наочним показом ознак та їх доступністю для сприйняття цілим комплексом аналізаторів. Ті ж поняття, які мають меншу практичну значимість для дітей і грунтуються на більшій кількості абстрактних знань, уявлень, засвоюються тяжче (наприклад, залежність сезонних змін у житті рослин від змін у неживій природі). Емоційна сторона, яка яскравіше вимальовується у поясненні практичної значимості об'єктів природи, об'єднаних у поняттях (овочі, фрукти та ін.), виконує значну роль у переході дітей від розрізнених уявлень до узагальнених понять, формуючи основи почутті в, що менш відчутно у роботі зі змістом другого поняття. Отже, емоційність змісту відбивається на оволодінні дітьми адекватним ставленням до навколишнього. Однак у їх свідомості можливе існування двох паралельних категорій ставлення до одного і того самого поняття. Одна з них реалізується у відповідях на заняттях, у діях під керівництвом вихователя, інша -- у свідомості й поведінці дитини поза заняттями, дошкільною установою, підкріплюючись побутовими умовами, наприклад, ставлення до ранньовесняних квітучих рослин, занесених до Червоної книги, та їх збір у лісі під час поїздки з батьками у вихідні або святкові дні. Існування таких паралелей у процесі формування екологічної свідомості призводить до конфліктів, гальмує виховання почуттів до навколишнього. Ось чому єдність і неподільність впливу всіх інститутів виховання особистості -- необхідна умова високої результативності в роботі вихователя.

Найчастіше вплив життєвого емпіричного досвіду дітей відчувається на формуванні їх свідомості сильніше, ніж спеціально організована з цього напряму робота у дитячому садку. Адже у сімейному вихованні рушійною силою є емоції, глибоко інтимні почуття любові до батьків, отже, і зразки їх поведінки -- еталон для наслідування, що не підлягає критичному осмисленню і сумніву.

Ось чому вихователеві у зв’язку із засвоєнням дітьми навчального матеріалу дуже важливо закріплювати суть кожного поняття, не зупиняючись на досягнутому, поглиблювати їх новими, яскравішими переживаннями. Цьому сприяє формування часткових понять (наприклад, овочі, фрукти) і узагальнених (наприклад" жива природа), розуміння найважливіших взаємозв'язків явищ, які відповідають їх логіці. Для цього необхідно:

регулювати процес введення нових ознак до системи знань при формуванні понять, чим постійно посилювати інтерес до пізнання, допитливість, позитивне емоційно-вольове відношення; забезпечувати умови для емоцій і переживань;

створювати чітку і послідовну систему причинно-часових та причинно-наслідкових зв’язків, які можуть опановувати діти па рівні відособлених, розрізнених уявлень з наочним підтвердженням;

практикувати створення таких еколого-педагогічних ситуацій, які б постійно вимагали від дитини не лише оперування знаннями, а й проявів ставлень до об'єктів та явищ природи, сприяючи закріпленню сформованих понять і навичок пізнавальної й природоохоронної діяльності.

Робота над формуванням ставлення дитини до природи має незавершений характер. Деякі з понять, які лежать в основі почуттів, поглиблюються і стають конкретнішими у період шкільного навчання; інші, моделюючись у процесі розвитку й удосконалення, переливаються одне в одне, взаємодоповнюються і взаємозбагачуються з досвідом дитини. Однак саме у дошкільному віці закладаються їх основи, розвиваються суттєві ознаки. Це передбачає подальшу роботу вихователя в такому напрямі: неодноразове повернення до попереднього засвоєного матеріалу з метою його закріплення; поглиблення і розширення змісту та збудження позитивних ставлень до нього; встановлення його зв’язків з іншими поняттями на основі емоційних переживань та пізнавальних інтересів. Вихователеві потрібно враховувати і той факт, що без достатнього нагромадження фактологічного матеріалу емоції і почуття дитини можуть мати поверховий характер. Ось чому в навчанні дуже важливо знайти правильне співвідношення між фактами, їх узагальненнями, які вони викликають у дітей під час сприйняття, і зробити цей процес відносно завершеним. При цьому одна група уявлені" усвідомлюється і засвоюється при первинному формуванні, а позитивне емоційно-вольове ставлення продовжує процес пізнання. Дитина усвідомлює через порівняльні спостереження, дослідницьку діяльність не лише знання па їх якісно вищому рівні, а й почуття у завершенішому вигляді на основі стійкого інтересу до природи. Інша група потребує ретельнішої роботи над їх конкретизацією, для переведення їх на якісно вищий рівень.

Варто виділити також низку питань, на які може опиратись вихователь при аналізі спостережуваних явищ у живій і неживій природі:

природні явища перебувають у постійному розвитку;

вони взаємопов'язані і взаємозумовлені;

їх розвиток відбувається внаслідок нагромадження кількісних змін і виникнення якісних, значно вищих ознак;

кожне явище, розвиваючись, залишає незмінними свої основи, сутність, причини і наслідки;

у кожному явищі необхідно визначити основний напрям;

у процесі пізнання явищ природи відбувається удосконалення і розвиток особистості, її формування, якісне зростання.

Отже, екологічне виховання здійснюється на рівні формування свідомості й поведінки. Оскільки екологічна свідомість є не що інше, як психічне явище, яке, маючи екологічну спрямованість, проходить через розум і волю дитини, опосередковується нею, то вона виступає виразником ставлення дитини до свого буття, природи, до знань. Отже, екологічна свідомість -- усвідомлення ставлення до свого буття і природного середовища з екологічних позицій.

Виступаючи компонентом інтелектуальної діяльності, вона визначає зміст поведінки особистості. Тому так важливо формувати екологічну свідомість вже з дошкільного віку. Організовуючи роботу з екологічного виховання у дошкільній установі, вихователеві потрібно мати на увазі, що вона залежить від таких факторів; рівня розвитку пізнавальних інтересів дітей; співвідношення особистісних потреб кожної дитини у забезпеченні знаннями, вміннями і навичками з потребами всіх груп дітей; можливості організувати спілкування дітей з об'єктами природи у їх натуральному, а не в штучно створеному середовищі в умовах урбанізації; розкриття теоретичного матеріалу в неподільному зв’язку з конкретними прикладами, що дає змогу глибше проникнути дітям у їх сутність.

Таку рису екологічної свідомості, як управління, можна розглянути лише у зв’язку з практичною діяльністю дітей, спрямованою на інтелектуальне й естетичне сприйняття природи та її перетворення і охорону. Вихідними в організації діяльності дітей є принципи систематичності, безперервності, міжпредметний зв’язок (функції предметів .у педагогічному процесі дошкільної установи відіграють конкретні методики).

Для того щоб максимально визначити міжпредметний принцип, потрібно виділити в обсязі кожної методики провідні екологічні ідеї, узагальнюючі поняття, навколо яких групуються більш часткові поняття та наукові факти. Системи цих ідей ми подали за конкретним змістом (Додаток 1). Перші ж функціонують як принципово важливі загальноприйняті дидактичні положення.

Діяльність, будучи основою формування і виявлення таких рис екологічної свідомості, як відображення і ставлення, керується і спрямовується особистістю, отже, взаємодіючи з навколишнім світом, свідомість ілюструє свою управлінську рису. її характеристику необхідно здійснювати як двостороннє явище, де через спрямованість і управління діяльністю дитини досягається вплив її пізнавальних інтересів та можливостей, рівня спрямованості інтелектуальних і практичних вмінь, навичок -- з одного боку, а з іншого -- динаміка видів діяльності, їх змісту, спрямованості впливу на формування екологічної свідомості дитини загалом, її переходу на якісно вищий рівень.

У дошкільній установі екологічне виховання дітей здійснюється, як уже зазначалося, в індивідуальних, групових і колективних (фронтальних) формах організації. Кожна має свої переваги. Особливість їх використання полягає у встановленні відповідності між рівнем сформованості у дітей екологічних понять і формами їх використання.

Враховуючи легку контактність дошкільників, чітко виражену готовність прийняти загальновідомі вимоги до своєї поведінки і діяльності, високу емоційність, тобто ті психологічні умови, без яких важко сформувати позитивне ставлення до навколишнього і негативно-критичне до згубного впливу на нього, фронтальні форми організації діяльності повинні надати допомогу в правильній орієнтації пізнавальних інтересів дітей. Індивідуальні й групові форми організації покликані максимально диференціювати й індивідуалізувати роботу з кожною окремо взятою дитиною чи їх мікрогрупами з трьох-п'яти осіб. Вони створюють умови для їх діяльності, взаємодії і з об'єктами, явищами природи, і між собою. Відбувається розвиток особистості, формується її свідомість і основи переконань. Практичні дії кожної дитини виступають джерелом її знань (внаслідок взаємодії з середовищем), засобом перетворення засвоєних знань у переконання. Діяльність дитини, пов’язана з самостійним набуттям знань та їх використанням, має переважно пошуково-дослідний зміст. Діяльність дітей значною мірою визначається особистісними пізнавальними інтересами, закладеними в мету, характер і зміст вольових зусиль; використанням досвіду; який діти набули попередньо; індивідуальними особливостями протікання психологічних процесів.

Педагогічний аспект управління екологічною діяльністю формує такі інтелектуальні вміння й навички: самостійне набуття знань у нових або дещо змінених умовах; захист власних суджень і припущень; позитивно-емоційне ставлення до об'єктів і явищ природи; природоохоронна діяльність у нескладних організаційних формах.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой