Вища освіта у Франції

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

http: ///

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

«Вища освіта у Франції. «

Виконала: студентка Чудан К. А.

Перевірив: Аляєв Г. Є.

Полтава 2011

План

Вступ

1. Структура ступеневості вищої освіти

2. Система акредитації

3. Доступ громадян до вищої освіти

4. Організація навчання

Висновки

Використана література

Вступ

Кількість французьких вузів у світовому рейтингу вищих навчальних закладів можна порахувати на пальцях однієї руки. При цьому майже ніхто не сумнівається у високій якості освіти в П’ятій республіці, адже французькі вузи мало в чому поступаються суперникам з інших країн. Пояснити таку, здавалося б, недоречність можна дуже легко, знаючи особливості національної системи освіти Франції.

Сучасна система французької освіти складалася протягом останніх двох сторіч та вважається однією із самих передових у світі. Основні її особливості - перевага державних навчальних закладів і безкоштовність навчання для всіх, включаючи іноземців (правда, університети стягують зі студентів номінальну плату). Ще одна особливість — це практично однакова якість навчання як у столиці, так і у провінції.

Французька освітня система має яскраво виражену національну специфіку. У цій країні своя система дипломів та вчених ступенів, особливий розподіл на цикли. І особливе відношення до дипломів державних навчальних закладів: вони, як правило, цінуються набагато вище, ніж дипломи приватних шкіл та університетів.

Зараз Франція посідає третє місце у світі з прийому учнів-іноземців. Навчання кожного такого студента обходиться скарбниці в 35 тис. франків на рік, іноземних студентів зараховують у державні навчальні заклади на тих же умовах, що й власних.

1. Структура ступеневості вищої освіти

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ООН, ЮНЕСКО та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що регулюється Законами України «Про освіту» та «Про вищу освіту». Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку студентів.

У середині 90-х років було запроваджено ступеневу структуру підготовки фахівців. Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти. Виходячи зі структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст»; другий — «бакалавр» (базова вища освіта); третій — «спеціаліст», «магістр» (повна вища освіта). Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;

бакалавр — забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;

спеціаліст, магістр — забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Термін навчання:

молодший спеціаліст — на базі повної загальної середньої освіти — не більше 3 років; на базі базової загальної середньої освіти — не більше 4 років;

бакалавр — на базі повної загальної середньої освіти — не більше 4 років; при наявності «молодшого спеціаліста» — 2−3 роки;

спеціаліст — на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра — не більше 1 року чи 1,5 для певних спеціальностей;

магістр — на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки бакалавра — не більше 1 року чи 1,5 для певних спеціальностей; на базі відповідної освітньо-професійної програми підготовки спеціаліста — не більше 1 року.

В Україні діють такі види вищих навчальних закладів:

університет (класичний університет) — багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурно-просвітницьку діяльність серед населення, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності. Можуть створюватися технічні, технологічні, економічні, медичні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопрофільну підготовку фахівців з вищою освітою у відповідній галузі;

академія — вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

інститут — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва, провадить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний потенціал;

консерваторія (музична академія) — вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва — музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення. Навчання в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної діяльності;

коледж — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу;

технікум (училище) — вищий навчальний заклад або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.

Державна національна програма «Освіта-Україна-XXI ст.» 1996 р. передбачає: 65 напрямків підготовки та 600 спеціальностей. Основні напрямки підготовки фахівців:

1. Педагогіка, література, мистецтво, мови, гуманітарні науки.

2. Право, політичні, економічні науки, управління.

3. Технічні науки, природні науки, сільське господарство.

4. Фізична культура і спорт.

5. Охорона здоров’я (медицина, стоматологія, фармацевтика).

6. Технологічні науки (індустріальний сектор, сектор послуг).

7. Культура і мистецтво

Вища освіта у Франції поділяється на три цикли:

перший цикл триває два роки, після яких студент отримує диплом про загальну університетську освіту (DEUG);

другий цикл готує до отримання ліцензіату (університетський ступінь, один рік після DEUG) та до магістратури (університетський ступінь, рік після ліцензіату);

третій цикл має дві спеціалізації:

1. диплом про вищу спеціалізовану освіту (DESS, рік після магістратури), після отримання якого випускник може іти працювати;

2. диплом про поглиблене навчання (DEА, що готує до наукових досліджень, рік після магістратури), отримавши який випускник продовжує роботу у сфері наукових досліджень.

Університетське навчання складається з циклів послідовного ступінчатого навчання за наявності ступеня бакалавра та державних або визнаних дипломів для наступних циклів. До них відносяться програми з вивченням права, філології і гуманітарних наук. Наприкінці циклу видається державний диплом, що, однак, не завжди дає право продовжувати освіту у вищому циклі, але може дати доступ до паралельної підготовки. Як правило кожний цикл, відповідно до своїх цілей, є частиною професійної орієнтації, загальної підготовки, одержання професійної кваліфікації, наукової роботи, особистого розвитку, підготовки до усвідомлення своїх обов’язків, роботи індивідуально і в колективі.

Перший цикл. Доступ до нього мають бакалаври. Після закінчення двох років навчання їм видається диплом загальної університетської освіти (ДЗУО) або диплом науково — технічної освіти (ДНТО) — обидва державні. У деяких випадках, щоб задовольнити потреби регіону, наприкінці першого циклу може видаватися університетський диплом (УД).

ДЗУО є класичними або оновленими і можуть видаватися в одному університеті, але з різних дисциплін. Для оновлених ДЗУО характерна велика багатопредметність і впровадження більш вузьких спеціалізацій. Вони містять оцінки з різних предметів: права, економічних наук, економічного і соціального управління, літератури і мистецтва, комунікації і лінгвістики, гуманітарних наук, теології, науку про матерії і структури (ДЗУОА), природничих наук (ДЗУОБ), прикладної математики і суспільних наук (ПМСН), економіки і технології, науки і техніки у фізкультурі й спорті (НТФС), догляду за хворими.

Другий цикл. До нього допускаються студенти з дипломами ДЗУО, ДНТУО або з документами про рівнозначну освіту. Після його завершення надається звання ліценціата (бакалавр + 3 роки) або магістра (бакалавр + 4 роки). Може також бути виданий диплом інженера (бакалавр + 5 років).

Освіту інженера можна одержати в автономних відділеннях, що входять до університетів (вища інженерна школа — ВІШ) або в самих університетах (університетські школи інженерів або інститути).

Вищі інженерні школи (ВІШ). У них надається освіта інженера. Рівень цих шкіл відповідає рівню традиційних вищих шкіл. Набір до них проводиться через великий і складний конкурс: до нього готуються на курсах підготовки у вищі школи при ліцеях; до конкурсу або іспитів допускаються лише ті, хто одержали ДЗУО. Термін навчання — три роки.

ВІШ бувають таких профілів: хімічні (Лілль, Мулоз, Ренн, Страсбург, Бордо, Монпельє, Тулуза, Клермон-Ферран, Париж); механічні (Нант, Пуатьє, Безансон); фізичні (Бордо, Марсель).

У трьох університетських містах (Нансі, Гренобль, Тулуза) ВІШ об'єдналися й утворили три державні політехнічні інститути (ДПІ). Спеціалізація тут дуже різноманітна, наприклад у ДПІ Гренобля: електрохімія, електрометалургія, гідравліка, інформатика, прикладна математика.

Університетські інженерні школи та інститути. Всередині університетів освіту інженера надають 35 шкіл або інститутів. Вибір спеціальностей досить широкий (інформатика, телекомунікації, енергетика, сільське господарство, харчова промисловість і т.д.). Набір проводиться після навчання (бакалавр + 2 роки), але часто й відразу після одержання ступеня бакалавра, включаючи й освіту ДЗУО з підготовки інженерів (бакалавр + 2 + 3 роки).

Третій цикл. Це підготовка до науково — дослідницької роботи. Слід зазначити, що принцом на третій цикл навчання не є автоматичний і критерії прийому сюди відрізняються залежно від університету. Хоча наявність диплома є першою умовою прийому. Часто в обов’язковому порядку тут проводиться співбесіда і потрібен лист-обгрунтування вибору. Прийом дуже жорсткий тому, що кількість місць обмежена.

Після закінчення третього циклу видається: диплом про вищу спеціалізовану освіту (ДВСО) із забезпеченням дослідницькою роботою протягом одного року (бакалавр + 5 років), що готує безпосередньо до професійної діяльності; диплом про розширену освіту (ДРО) (бакалавр + 5 років) після першого року докторату, необхідний для продовження підготовки дисертації, тому, що ДРО, на відміну від ДВСО, вважається шляхом до реальної науково-дослідницької роботи. Термін роботи над дисертацією — від 2 до 4 років. Різні терміни навчання в доктораті відтепер приведені в єдиний режим (із скасуванням державного докторату) і, в принципі, навчальні заклади не можуть видати цей диплом, якщо запис у докторат був зроблений після встановлення нового режиму; університетські дипломи про науково-дослідницьку роботу не визнані в загальнодержавному масштабі.

2. Система акредитації

Під акредитацією розуміють процедуру надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-медичного та матеріально-технічного забезпечення.

Вищій навчальний заклад України отримує певний рівень акредитації у відповідності до спроможності цього закладу проводити освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації.

В нашій державі встановлено 4 рівні акредитації:

ВНЗ І рівня (технікум) — на базі повної загальної середньої освіти, особи здобувають неповну вищу освіту та кваліфікацію молодшого спеціаліста, на базі базової загальної середньої освіти, особи здобувають повну загальну середню освіту та кваліфікацію молодшого спеціаліста;

ВНЗ ІІ рівня (коледж) — здійснюють підготовку фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

ВНЗ ІІІ рівня (інститут, коледж як структурний підрозділ, технікум як структурний підрозділ) — здійснює підготовку фахівців за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра та спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо кваліфікаційного рівня магістра;

ВНЗ IV рівня (університет, академія, інститут, коледж як структурний підрозділ, технікум як структурний підрозділ) — здійснює підготовку фахівців за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра та спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, магістра.

В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності. До мережі входить 979 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети).

До мережі входить 979 вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, Інститути, академії, Університети).

Мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 667 вищих навчальних закладів, у тому числі 593 державної форми власності із загальною чисельністю 528 тисяч студентів.

Мережа вищих навчальних закладів I1I-IV рівнів акредитації налічує 330 закладів, у тому числі 223 державної форми власності. Серед них функціонує 106 університетів, 59 академій, 150 Інститутів. Статус Національного надано більше 60 університетам та академіям. В університетах, академіях, інститутах навчається 1403 тис. студентів. Серед них вищу професійну освіту здобувають 1086 тис. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90 відсотків до загальної кількості студентів.

Вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і фахової підготовки в Україні встановлюються Державними стандартами освіти. Державний стандарт освіти — це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня. Державні стандарти освіти розробляються з кожного напряму підготовки (спеціальності) для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Офіційних рейтингів навчальних закладів у Франції не існує, але можна говорити про сформовані репутації. Так, у Страсбурзькому університеті, як вважається, кращий у Франції факультет німецької мови, а, наприклад, в університеті Монпелье особливо добре поставлена справа на факультетах природничих наук і медицини. Серед флагманів бізнес-освіти називають Вищу комерційну школу, Вищу школу економічних і комерційних наук, Паризьку вищу комерційну школу та деякі інші.

Принципової різниці між університетами й вищими школами не існує, мова може йти скоріше про історично сформовані типи. Диплом випускника однієї з вищих шкіл за престижем іноді цінується вище, ніж диплом університету.

Кваліфікаційна система ВЗО Франції досить складна. Усі види кваліфікацій розподіляються на дві групи, пов’язані з коротко- і довготерміновим навчанням. «Короткі» програми тривають переважно два, зрідка — три роки і закінчуються присвоєнням професійних кваліфікацій, які надають право праці у промисловості, торгівлі і в секторі послуг. Цей напрям вищої освіти обирають 30% усіх випускників шкільних бакалавратів. Є чотири головні види програм короткого навчання:

— програми університетських технологічних інститутів (IUТ) у 19 окремих профілях (дисциплінах) з тривалістю два роки І присудженням університетського диплома з технології (DUT), що дає змогу потрапити на керівні посади нижчого І середнього рівня. DUT достатньо популярний, а тому кількість кандидатів часто у багато разів перевищує кількість місць, що призводить до конкурсного вступу;

— програми секцій вищих техніків (STS), що тривають переважно два роки й надаються у частині ліцеїв з післясередніми профпрограмами, схожими на щойно описані програми IUT, але такими, що відзначаються вищою спеціалізацією і присудженням диплома вищого техніка (brevet de techni-cien superieur}. Звуженість фахового змісту стає серйозним недоліком у випадку вимушеної зміни заняття, тому STS менш популярні, ніж варіант університетських інститутів. У багатьох країнах аналоги STS не відносяться до вищої освіти;

— третій вид короткої університетської програми -дворічна і високоспеціалізована програма, що завершується дипломом про університетську наукову І технологічну освіту (DEUST), який також виводить на ринок праці у сервіс чи індустрію;

— триваліші (до чотирьох років включно) програми підготовки санітарного та іншого медичного персоналу нижчої і середньої кваліфікації у спеціалізованих школах системи Міністерства охорони здоров’я. Вступ на ці програми — конкурсний.

«Довгі» програми пропонують університети та інші ВНЗ високого рівня. Контингент цих програм складають 68% власників бакалаврського рівня (з них 10% роблять це через посередництво підготовчих класів). Цю групу закладів можна класифікувати так: а) університети; б) інститути політичних студій; в) Вищі Школи кількох типів; г) Вищі нормальні школи; г) Школи мистецтва та архітектури.

Приватні вузи Франції - це п’ять католицьких університетів, приблизно j від загальної кількості (120) великих шкіл, що підпорядковуються промисловим компаніям і церкві. В приватних вузах навчається менше 10% французьких студентів.

У наш час у Франції є 20 академій (навчальних округів), більше 50 університетів і гак званих університетських центрів на правах університетів. У Парижі таких центрів -13, Греноблі - 3, Тулузі -З, Стразбурзі - 3 і т.д.

Серед великих шкіл можна виділити, зокрема, п’ять нормальних шкіл, які готують учителів для системи середньої освіти, школу хартій, школу мистецтв і ремесел, різні види інженерної школи.

Університети готують дипломованих спеціалістів більш широкого профілю, великі школи — більш вузького.

4. Доступ громадян до вищої освіти

Законодавство України гарантує право громадян на отримання вищої освіти, в т. ч. безоплатне -- в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Обов’язковість вищої освіти для громадян законодавство не унормовує.

В Україні працюють 979 вузи всіх рівнів акредитації і форм власності, що забезпечують навчання студентів за денною, вечірньою, заочною формами та екстерном. Підготовка фахівців з вищою кваліфікацією здійснюється за 70 напрямами, що охоплюють понад 500 спеціальностей.

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів «молодший спеціаліст» і «бакалавр», а також «спеціаліст» як післядипломна. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей — екстерном. Останнім часом як експеримент розвивається дистанційна освіта.

Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей і незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Для отримання права навчатися у ВНЗ необхідно мати атестат за 11-річну загальноосвітню школу чи диплом середніх проф- і техшкіл, еквівалентний у доступі до вищої освіти шкільному атестату. Абсолютна більшість молоді складає конкурсні вступні екзамени, програми яких встановлює Міністерство освіти і науки України з огляду на зміст предметів середньої школи і вимоги вищої освіти до рівня знань вступників. Університети та інші ВНЗ достатньо автономні у проведенні вступних екзаменів (форма, кількість, введення додаткових дисциплін, час і т. ін.) І деталях відбору абітурієнтів. Переможці предметних олімпіад високого рівня (міжнародних і всеукраїнських) зараховуються до закладу за їхнім вибором без іспитів, медалісти, зазвичай, складають один вступний екзамен (менше, ніж решта конкурентів).

Доступ на вищі рівні навчання у ВНЗ також конкурсний, як правило, зі вступними іспитами чи з іншими формами відбору (програми магістра, аспірантура тощо).

Прийом іноземців до ВНЗ України

До іноземців, які прибувають на навчання, ставляться ті самі вимоги, що й до громадян України, за винятком випадків міждержавного обміну, коли вибір кандидатів здійснює країна-партнер. Практично всі іноземні абітурієнти проводять рік на підготовчих відділеннях ВНЗ, вивчаючи російську або українську мову з паралельним повторенням необхідних предметів. Випускні екзамени на підготовчому відділенні виконують роль вступних до університетів та інших закладів вищої освіти. При цьому, абітурієнт-іноземець повинен мати документ про завершену середню освіту, який би надавав йому право вступу до ВНЗ своєї країни і визнавався в Україні. Держава сповідує принцип відкритості своєї вищої освіти для іноземців, які можуть індивідуально звертатися до університетів, що мають ліцензії на підготовку іноземних громадян, та укладати угоди без попередньої згоди Міністерства освіти і науки України. Для прибуття на навчання необхідно отримати візу і завчасно оплатити вартість річного навчання.

Випускники українських середніх шкіл та студенти ВНЗ можуть навчатися за кордоном за власною ініціативою або за програмами міждержавного та міжуніверситетського обміну. Оцінки, отримані в зарубіжних ВНЗ, визнаються вітчизняними закладами освіти у відповідності з КМСОНП.

Отримати вищу освіту, маючи повну середню, можна у 78 університетах. 453 ВНЗ, переважно монодисциплінарних, мають невеликий (кілька сотень) контингент студентів. 25 відсотків студентів навчається у приватному секторі, який налічує 5 університетів і більшість з 453 спеціалізованих закладів вищої освіти. Близько 2/3 студентів країни навчаються у державних університетах, і майже кожен із них — великий заклад з десятком і більше тисяч студентів, що мас адміністративну і наукову ради, раду викладачів і студентів, якими керує президент.

Частина вищої освіти практично повністю відкрита (це переважно університети) і вступ зводиться до простого запису на навчання та сплачування символічної суми на витрати канцелярії. Інша — «закрита» (це неуніверситетські заклади) бо зарахування провадиться з жорстким відбором при кількох претендентах на одне місце. Навчаючись в останньому класі ліцею («терміналі»), учень може звернутися до його ради з проханням на основі подання вирішити питання вступу до таких закладів із селективним зарахуванням:

— підготовчих класів, які інтенсивно готують до вступу через жорсткий конкурс у популярні у Франції Вищі (чи Великі) Школи;

— університетського технологічного інституту, для отримання через два роки технологічного диплома, що є насамперед професійною і вигідною для успіху на ринку праці кваліфікацією;

— секції вищих техніків, з виходом через два роки на посвідчення «вищого техніка»;

— спеціалізованої (вищої) профшколи.

Для запису в університети необхідно мати документ про середню освіту (12 чи 13 років навчання), який у Франції має назву «бакалавра» і отримується після складання комплексу випускних екзаменів, що проводяться одночасно по всій країні. Дані про ці екзамени (включаючи й результати учнів) оприлюднюються у пресі.

Особи без бакалаврату можуть отримати перепустку у вищі заклади шляхом складання екзаменів на диплом доступу до вищої школи (DAEU), який визнається еквівалентним замінником. DAEU має лише дві версії: А — гуманітарну, В — природничі та інші спеціальності.

У Вищі Школи, які готують державних службовців і гарантують випускникам постійне місце роботи, надаючи освіту дуже високого гатунку, вступають за конкурсом після дворічних післяшкільних підготовчих (репетиторських) класів, програми і вимоги яких вищі, ніж на двох курсах університетів. Вступ до цих класів теж селекційний і лише за рекомендаціями шкіл та ліцеїв. У випадку невдачі під час вступу до Вищих Шкіл випускники підготовчих класів вільно продовжують навчання відразу на третьому курсі університетів (за профілем). Громадськість Франції вважає Вищі Школи з їхньою ґрунтовною системою підготовчих класів кращим Досягненням національної системи освіти.

Однак абсолютна більшість абітурієнтів записується у відкриті Університети. З регіону Парижа поширюється практика введення учнями даних про себе і бажані заклади освіти у комп’ютерний банк, який після отримання всіх замовлень і врахування безлічі параметрів надає свій висновок про місце навчання у ВНЗ.

Прийом іноземців до ВНЗ Франції

Вступити до ВНЗ іноземцеві дуже складно — кожна справа розглядається в індивідуальному порядку, часті відмови. Найкращі шанси — у власників атестата ВАС, однак навіть їм потрібно буде ще один-два роки займатися в спеціальних підготовчих класах (classes preparatoires), витримавши найжорстокіший конкурс.

Вступ у французькі навчальні заклади — процес досить складний. Рішення про визнання рівня отриманої вами в Україні освіти еквівалентним необхідному в кожному конкретному випадку приймає керівництво університету.

Шляхів вступу у французькі ВНЗ небагато. Перший — найпростіший з формальної точки зору — полягає в тому, щоб одержати французький ВАС — атестат бакалавра. Цей документ — стовідсотковий пропуск в університет, але, на жаль, одержати його можна, тільки здавши екзамен після закінчення французького ліцею та показавши при цьому гарний результат. Тому цей шлях при всій його простоті найлегшим не назвеш.

Є й інші варіанти. Людині, що твердо знає, у якому саме французькому ВНЗ вона хоче вчитися, найкраще спробувати направити лист у приймальну комісію цього ВНЗ, викласти причини, що спонукали його зупинити свій вибір саме на цьому навчальному закладі, і, зрозуміло, розповісти про себе. Шанси одержати позитивну відповідь набагато зростають у тих, хто провчився рік або два в українському ВНЗ та готовий принести їх у жертву, погоджуючись знову стати першокурсником, тільки тепер уже французьким.

Те ж саме можна зробити за посередництвом Французького культурного центру. Одержавши в офісі центра бланк заяви, її варто заповнити й разом із завіреним перекладом на французьку мову свідоцтва про народження, атестата про середню освіту, а для студентів — ще й транскрипту (переліку прослуханих у ВНЗ курсів з оцінкою за кожний) здати співробітникам центра.

Якщо ваша кандидатура у Франції сподобається, вам надішлють запрошення на здачу тесту з французької мови DALF (Diplome approfondi de langue francaise). При цьому, щоб вас допустили до іспиту на одержання DALF, попередньо варто здати ще один, менш важкий, іспит та одержати Диплом про вивчення французької мови (DELF).

При багатьох університетах діють підготовчі курси для іноземців, на які приймають і українських випускників середніх шкіл. Головний наголос у програмах робиться на оволодіння французькою мовою. Кожний, хто витримає екзамен після закінчення курсів, стає студентом даного ВНЗ.

В останні кілька років у багатьох вищих навчальних закладах, особливо приватних, з’явилися магістерські програми англійською мовою. Вони орієнтовані на іноземців і розраховані на 1−2 роки навчання. На них приймаються випускники українських ВНЗ, що володіють англійською мовою. Щоб вступити на них, потрібно надати диплом та академічну довідку про прослухані курси й отримані оцінки, а також результат тесту TOEFL (550−700 балів) або IELTS (6,0−7,0 балів). Іноді екзамен з англійської влаштовує сама школа. Навчання на таких програмах платне.

5. Організація навчання

Навчальний рік розпочинається 1 вересня, поділяється на два або три семестри і триває до червня наступного року з невеликими перервами на свята й канікули між семестрами. Тижневе навантаження встановлено 54 год, з яких 24−30 припадає на аудиторні заняття, серед яких домінують лекції. Окрім лекцій, використовуються активніші форми навчання -- семінари, практичні та лабораторні заняття, навчальні та виробничі практики. Для самостійної роботи студентам надаються додаткові послуги в бібліотеках, інформаційних центрах, комп’ютерних класах, методичних кабінетах тощо.

Вивчення важливих дисциплін закінчується екзаменом, який може бути тестовим.

Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що встановлюються вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, реєструється прийнятим у вищому навчальному закладі чином з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ЕСТS.

Оцінки студентам можна виставляти так:

За шкалою ЕСТS

За національною шкалою

За шкалою ВНЗ

А

5 (відмінно)

91−100

В

4(дуже добре)

81−90

С

4 (добре)

71−80

D

3 (задовільно)

61−70

Е

3 (задовільно (достатньо))

51−60

2 (незадовільно) з можливістю повторного складання

31−50

F

2 (незадовільно) з обов’язковим повторним курсом

1−30

означає: «незадовільно» -- необхідно виконати певну додаткову роботу для успішного складання іспиту;

F означає: «незадовільно» -- необхідна значна подальша робота.

Включення даних про незадовільні оцінки до залікової книжки є необов’язковим.

Державна атестація студентів проводиться відповідно до чинної нормативної бази.

Найрідше стала використовуватися п’яти бальна система оцінювання: найвища оцінка -- 5 (відмінно), 4 (добре), 3 (задовільно), чого достатньо для зарахування дисципліни, 2 (незадовільно), що не дає змоги продовжувати навчання. Менш істотні дисципліни можуть оцінюватися за двобальною шкалою: «зараховано» (студент виконав вимоги) та «незараховано» (дисципліна має бути повтореною чи вивченою самостійно).

Академічний рік має два семестри, розпочинається у вересні і закінчується у червні. До літніх канікул додаються двотижневі перерви на Різдво і Великдень, інколи ще тиждень у лютому між семестрами. Дати залежать від ВЗО і щороку змінюються. Заняття проводяться традиційним способом, але наголошується на самостійній роботі студентів, для якої створені прекрасні умови (бібліотеки, бази даних, комп’ютеризовані робочі місця для студентів тощо). Серйозні дисципліни закінчуються екзаменами. Шкала оцінок досить своєрідна: від 20 (найвища) до 0 (найнижча): 16−19 -- дуже добре і відмінно, 14−15 -- добре, 12−13 -- досить добре, 10−11 -- задовільно (прохідні бали), нижче 10 -- незадовільно.

Більшість вищих навчальних закладів організує багато вільних і платних лекційних курсів актуального змісту для дорослих. Поряд з вечірнім навчанням є і дистанційне (понад 30 000 студентів у 23 університеті і Національному центрі заочної освіти), а також специфічні форми фахової підготовки в таборах чи майстернях різної тривалості влітку чи у вечірній час під егідою Національної консерваторії мистецтв і ремесла. Наполегливість у виконанні програм цих таборів може привести аж до отримання диплома інженера. Цікавою особливістю Франції є поширеність «вільних слухачів» -- дорослих осіб, які за символічну плату (за користування бібліотеками, лабораторіями тощо) можуть відвідувати за власним бажанням академічні програми університетів, але без права складати екзамени й отримувати диплом про вищу освіту.

вищий освіта навчальний державний

Висновки

Система освіти в країнах Західної Європи суттєво відрізняється від тієї, яка склалася в Україні та країнах колишнього СРСР. У зв’язку з цим існує невідповідність між вступними вимогами до вузів, термінами навчання, різними ступенями (бакалавр, магістр) та дипломами, що дають своїм випускникам учбові заклади

Якщо порівнювати час навчання в учбових закладах Західної Європи та України то видно, що ступінь бакалавра у Франції відповідає атестату зрілості на Україні, а коледж у Франції відповідає українській середній школі (гімназії).

А для того, щоб вступити до вузу Франції, необхідно закінчити один курс українського університету.

На відміну від українських студентів, які можуть одержати вищу освіту виключно в університетах, у студентів-французів є вибір між «університетами» і «вищими школами». Останні - це відмітна риса французької освіти, що підкреслює її самобутність і несхожість на фоні інших країн. Освіта у «вищих школах» вважається більш престижною і елітною серед французів. Аби бути зарахованим, учень повинен мати відмінний атестат про середню освіту і здати кілька складних іспитів. Конкурси в «вищих школах», як правило, досить великі - по 7−10 (а то й більше) бажаючих на одне місце, відповідно — селекція претендентів дуже сувора. Характерною рисою «вищих шкіл» Франції є те, що в них готують висококласних фахівців більш вузького профілю, ніж, наприклад, в університетах. Тому при вступу в університет складностів не виникає, в порівнянні з «Вищою школою» і більша частка студентів навчається в університетах.

У Франції після одержання диплома бакалавра (Lіcence) зовсім не обов’язково продовжувати освіту в магістратурі, як заведено в нас в Україні. Диплом бакалавра у Франції, як, утім, і в інших європейських країнах — це закінчена вища освіта. До речі, для іноземних студентів дешевше і вигідніше буде одержати диплом бакалавра в себе на батьківщині, а до Франції вирушити по диплом магістра.

Вступити до ВНЗ Франції іноземцеві дуже складно в порівняні з ВНЗ України. Кожна справа у Франції розглядається в індивідуальному порядку і можливі часті відмови.

Використана література

1. А. П. Ефремов, В. Н. Чистохвалов. Кредиты и учебный процесс; научное издание. — М: Изд-во РУДН, 2003.

2. Величко О. Г. Болонськии процес — це конкретні рішення і дії // Теория и практика металлургии. — Днепропетровск, 2004.- 313 с.

3. Вища освіта України і Болонський процес: Навч. Посіб. за ред.В. Г. Кременя. — Тернопіль: Навчальна книга. — Богдан, 2004. — 384 с.

4. Вульфсон Б. Л. Стратегия развития образования на Западе на протяжении XXI столетия. — М: Изд-во УРАО, 1999. -114 с.

5. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник. — К.: «ЕксОб», 2001. — 304 с.

6. Фіцула М. М Педагогіка вищої школи: Навч. Посіб. — К.: «Академвидав», 2006. — 352с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой