Виявлення основних проблем розвитку сучасного сільського господарства

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Виявлення основних проблем розвитку сучасного сільського господарства

Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблеми і перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні

1.1 Теоретичні основи організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах

1.2 Методичні положення визначення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції

Розділ 2. Організація та економічна ефективність виробництва продукції в сільськогосподарському підприємстві

2.1 Організаційно-економічна характеристика господарства

2.2 Організація основних виробничих процесів

2.3 Економічна ефективність виробництва сільськогосподарської продукції

2.4 Форми організації праці, оплати праці, матеріальні і грошові витрати при виробництві сільськогосподарської продукції

Розділ 3. Шляхи підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринку

3.1 Підвищення ефективності виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринку

3.2 Обґрунтування доцільності інтенсивних технологій при виробництві сільськогосподарської продукції

Висновки і пропозиції

Список літератури

Вступ

сільськогосподарський економічний праця

На початку 90-х років в Україні почались економічні реформи, які не обминули і сільське господарство. На селі розпочалася приватизація державних сільськогосподарських підприємств. Утворювалися колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, зароджувався рух фермерів, відроджувався кооперативний рух.

Державна політика в аграрній сфері повинна йти у напрямку пошуку оптимальної моделі трансформації економічних відносин суб'єктів господарювання.

Актуальність теми. На всіх етапах розвитку сільського господарства одним із основних напрямів є виробництво продукції рослинництва, а обґрунтування заходів щодо його стабілізації і підвищення ефективності - загальнодержавним завданням.

Актуальність проблеми ефективності сільськогосподарського виробництва, зокрема галузі рослинництва, за сучасних умов виходить на перше місце серед інших важливих проблем. Вирішення та реалізація проблеми — це формування реального добробуту населення країни, підвищення її продовольчої безпеки.

Мета курсової роботи полягає у виявленні основних проблем розвитку сучасного сільського господарства та обґрунтуванні організаційно-економічних заходів з підвищення ефективності його виробництва на прикладі ТзОВ «Теофіпілка» Козівського району Тернопільської області.

Об'єктом дослідження є ТзОВ «Теофіпілка».

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми підвищення економічної ефективності та тенденції розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкової економіки.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали системний підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі та інші нормативні акти з питань аграрної реформи і сучасні концепції підвищення економічної ефективності в нових умовах господарювання.

У процесі дослідження застосовувалися статистичний, економіко-математичний методи.

Під час виконання курсової роботи були використані економіко-статистичний та розрахунково-конструктивний методи дослідження, а також використані форми державної звітності.

На сьогоднішні день більшість господарств в тому числі і ТзОВ «Теофіпілка» спрямовують своє виробництво на екстенсивний шлях розвитку, прагнучи збільшити обсяги виробництва сільськогосподарської продукції не за рахунок додаткових капіталовкладень на одиницю земельної площі, а за рахунок збільшення посівних площ при найменших втратах.

Розділ 1. Проблеми і перспективи розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні

1.1 Теоретичні основи організації виробництва в сільськогосподарських підприємствах

Концепція реформування аграрного сектора економіки до ринкових відносин базувалась на безкоштовному розподілі майна і землі між працівниками колгоспів і радгоспів та особами, які в них працювали і мешкають у цій місцевості або вибули з поважних причин: призов до лав армії, виборну посаду, направлення на навчання. Це є закономірний процес оскільки колгоспи не були державними підприємствами і майнова власність належала їм як колгоспно-кооперативна, але вона не була персоніфікована, а радгоспи були створені переважно на базі колгоспів, яким перейшла ця власність. Земля була державною власністю, але була довічно закріплена за колгоспами, що також мало підставу її персоніфікувати і передати у власність безкоштовно.

Метою приватизації майна колективних господарств передбачалось визначити на селі реального власника і господаря як найважливішої передумови подолання економічної кризи, збільшення виробництва продукції та підвищення її економічної ефективності за рахунок дії соціально — психологічних факторів, зміни на краще ставлення робітників до праці, майна, землі, виробленої продукції. Тобто, головна мета — здійснити такі зміни у відносинах власності, які дають змогу перетворити члена колективного господарства з власника умовного у власника реального, який може розпорядитись на власний розсуд: передати у спадок, продати, подарувати. При цьому кількісним вимірником належної частки кожному члену господарства є його індивідуальний майновий пай, який повинен відповідати трудовому внеску пайовика, створеного ним майна за період роботи в даному господарстві.

Побудовані в реформованих підприємствах внутрішньогосподарські економічні відносини за попередніми госпрозрахунковими принципами, коли підрозділам доводились завдання кінцевого економічного результату, не знаходили своєї реалізації, оскільки порушений еквівалентний обмін між сферами Агропромислового комплексу об'єктивно призводив до збитковості підрозділів, які виробляли трудомістку продукцію і не могли відшкодувати витрат виробництва.

Однак зростаючий диспаритет цін зумовив і зростаючий рівень збиткових новостворених колективних і приватних підприємств, який склав 92% від їх загальної кількості. Такий негативний стан економіки аграрної галузі вимагав певних державних заходів щодо подальшого реформування сільськогосподарських підприємств ринкові структурі приватного спрямування.

Все це дало змогу селянам здійснити подальше реформування неефективних колективних сільськогосподарських підприємств у структури приватного спрямування з наданням широких можливостей майнової та земельної оренди, з майновою робочою силою і збереженням традиційних великих розмірів господарств саме за рахунок оренди. Така система подальшого реформування сільськогосподарських підприємств була сприйнята селянами позитивної з надією на кращі умови, оскільки гарантована орендна плата і наймана праця за договором забезпечує її своєчасну виплату.

Протягом останніх років Верховна Рада України прийняла ряд законів, спрямованих на стабілізацію і розвиток агропромислового виробництва.

В Конституції України, прийнятій Верховною Радою України передбачено функціонування державної, комунальної і приватної власності. Залежно від форм власності Господарським Кодексом України передбачено функціонування підприємств таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання; підприємство що діє на основі колективної власності; комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство засноване на змішаній формі власності.

Поряд із сільськогосподарськими підприємствами в Агропромисловому комплексі України можуть функціонувати міжгосподарські та агропромислові формування (виробничі та наукові об'єднання, агрофірми, виробничі та науково-виробничі системи).

Якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менше як десять відсотків, воно вважається підприємством з іноземними інвестиціями. Якщо ж іноземна інвестиція підприємства становить сто відсотків його статутного фонду, воно вважається іноземним підприємством.

До недержавних сільськогосподарських товариств відносяться: господарські товариства (товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства та ін.), сільськогосподарські виробничі кооперативи, приватні підприємства, підсобні господарства несільськогосподарських підприємств, міжгосподарські підприємства, фермерські господарства та ін.

Таким чином на організаційній, територіальній та матеріальній основі сформовані великі спеціалізовані сільськогосподарські підприємства, засновані на добровільних засадах на основі приватної власності та персональної відповідальності за результати праці.

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя народу. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні подальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості в сировині.

В умовах переходу до ринкової економіки проблема підвищення ефективності аграрного виробництва є визначальним фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Одним із головних вимірювачів успішної діяльності підприємства є конкурентоспроможність. Для точного й достовірного визначення рівня конкурентоспроможності економічного суб'єкта та його конкурентів у ринкових умовах господарювання важливого значення набуває вибір методологічного підходу.

Специфика сільськогосподарського виробництва полягає у значній залежності від погодних умов і природних ресурсів. Тому можлива ситуація, коли сільськогосподарське підприємство, конкурентоспроможне впродовж декількох років, за останній виробничий цикл через несприятливі погодні умови значно знизило рівень конкурентоспроможності або навіть перетворилося на неконкурентоспроможне. Очевидно, для оцінки конкурентоспроможності в довгостроковому періоді доцільно використовувати реалізацію продукції за досліджуваний період у вартісному виразі.

Розвиток ринкових відносин в Україні неможливий без ефективного та стабільного зростання економіки та виробництва конкурентоспроможної продукції, що відображає не лише ефективність діяльності окремого підприємства, але і економіки країни загалом. Важливими умовами здобуття певної «ніші» в міжнародній торгівлі є забезпечення вітчизняної продукції необхідними якісними стандартами, що сприятимуть її конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках торгівлі.

Створення ринку сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки є важливою складовою аграрної політики в Україні на сучасному етапі.

Ринкові відносини розвиваються на основі ринкового механізму, головними функціями якого є: регулювання системи «попит — пропозиція» та організація виробництва, яке відповідає суспільним потребам.

Ринок сільськогосподарської продукції (зерна, овочів, картоплі, та інших культур) і продуктів її переробки формується суб'єктами ринкових відносин — приватними і державними підприємствами.

В умовах поглиблення ринкової трансформації і структурної перебудови аграрного сектора економіки України особливого значення набуває розвиток та удосконалення інтеграційних процесів між сільськогосподарськими товаровиробниками і переробниками сировини, об'єктивною передумовою яких є суспільний поділ праці.

В ринкових умовах господарювання інтеграційні відносини у сфері виробництва і переробки сільськогосподарської продукції змінилися. В основі їх лежить принцип створення таких механізмів інтеграції, які забезпечують еквівалентний обмін між інтегрованими структурами, що досягається завдяки встановленню паритету цін врегулюванням структури витрат на виробництво кінцевої продукції, яка давала б змогу відшкодовувати нормативні витрати товаровиробника сировини, збільшені на рівнозначний коефіцієнт прибутковості переробного підприємства.

1.2 Методичні положення визначення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції

Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва характеризує і комплекс показників, які відображають ефективність використання оборотних і необоротних активів (рівень фондовіддачі і фондомісткості, прибуток на гривню основних фондів і т. д).

Ефективність сільськогосподарського виробництва характеризує і рівень собівартості продукції - чим нижча собівартість, тим за однакових умов вище рівень ефективності його виробництва. Ефективність окремих видів продукції сільського господарства характеризується показниками урожайності, собівартістю одиниці продукції, прибутком, рівнем рентабельності.

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище, тому для її визначення необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображати специфіку і особливості сільського господарства.

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємозв'язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємозв'язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів.

У здійсненні аграрної реформи ціни є важливим стимулюючим фактором прискорення розвитку сільськогосподарського виробництва, підвищення його ефективності і якості. Закупівельні ціни які органічно пов’язані з роздрібними цінами на продовольство і товари з сільськогосподарської сировини, відображують інтереси всього населення і забезпечують відповідний рівень його добробуту.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не тільки обчислити одержаний при цьому результат, а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої праці.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності: вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 100 грн. виробничих витрат, розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд — год. На 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів; рівень рентабельності і норма прибутку сільськогосподарського виробництва.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3 — 5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, рівень рентабельності виробництва.

Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Для кількісного виміру рентабельності в цілому по аграрних підприємствах використовують такі три традиційні показники: рівень рентабельності, норму прибутку і приведену до земельної площі масу прибутку. Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

Р = П * 100 / Вв,

де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг);

Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Для повнішої уяви про реальну ефективність певного виду товарної продукції доцільно цей показник обчислювати з врахуванням витрат на її збут, зменшивши при цьому валовий прибуток на величину цих витрат і водночас збільшивши на них знаменник формули.

Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображає її рівень використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нп) за формулою:

Нп = П * 100 / Фос + Фоб,

де Фос і Фоб- середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

Матеріальні затрати з оплатою праці складають собівартість валової продукції ©. Отже, якщо із валової продукції виключити собівартість, то отримаємо чистий доход:

ЧД = ВП — С

Для порівняльної оцінки показника спеціалізації необхідно розрахувати коефіцієнт спеціалізації (Кс), провівши відповідні розрахунки, виходячи із суми реалізації товарної продукції в середньому за 3 — 5 років за формулою:

Кс = 100:? ПВ (2і - 1),

де? — сума питомих ваг видів товарної продукції

ПВ — питома вага виду товарної продукції в структурі реалізації;

і - порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: першою визначається вид продукції з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останньою — з найменшою;

1 і 2 — коефіцієнти.

Фондовіддача — відношення вартості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів: Ц2

Фвід= П/Ф,

де: П — обсяг товарної, валової чи реалізованої продукції, грн;

Ф — середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.

Фондовіддача показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність вкладення цих коштів.

Фондомісткість продукції - величина, обернена фондовіддачі. Вона показує частку вартості основних фондів, що припадає на кожну гривню продукції, що випускається:

Фміс = Ф/П

Фондоозброєність характеризує ступінь технічної оснащеності праці. Фондоозброєність визначають як співвідношення вартості основних фондів до чисельності працівників:

Фо = Вф/ Чп

Для забезпечення необхідного рівня доходів та гарантування стабільності виробництва й постачання населенню продовольства держава обирає особливу форму взаємовідносин із сільським господарством, якому вона надає повну самостійність. Конкуренція на ринку змушує підприємства збільшувати виробництво продукції і тим самим забезпечувати ринок. Функції держави полягають у створенні умов для її збуту з гарантією, що зниження цін на сільськогосподарському ринку не буде нижчим від того рівня, який дозволяє працювати на принципах самофінансування.

Отже, в умовах ринку держава гарантує успішний розвиток сільського господарства, створюючи йому пріоритетні умови порівняно з іншими галузями народного господарства.

Розділ 2. Організація та економічна ефективність виробництва продукції в сільськогосподарському підприємстві

2.1 Організаційно-економічна характеристика господарства

Товариство з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка «являє собою добровільне об'єднання на основі оренди власників земельних і майнових паїв з метою виробництва і реалізації продукції рослинництва і тваринництва, й переробки, а також здійснення інших видів діяльності незаборонених чинним законодавством.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка» є юридичною особою і має статут, самостійний баланс, власні основні засоби і оборотні кошти, розрахунковий та інші рахунки в банку, круглу печатку і кутовий штамп зі своєю назвою.

Керівництво підприємством здійснює директор, який одночасно є його власником.

Господарство розташоване в південно-східній частині Козівського району Тернопільської області в селі Теофіпілка. Товариство з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка» находиться на відстані 6 км. до районного центру, і 35 км. до обласного.

В березні 1961 року було створено радгосп імені Мічуріна, де входили три села: Теофіпілка, Вікторівка, Плоска. Господарство було одним з кращих у районі. Займалося вирощуванням елітного насіння та тваринництвом.

В 1996 році в березні місяці господарство було реформовано в колективне сільськогосподарське підприємство спілки селян імені Мічуріна, а землі села Вікторівка відійшли до селянської спілки «Батьківщина» смт. Козова.

Пізніше в середині 1997 року було перейменовано в сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка», директором якого залишився Сказка Степан Йосипович.

Товариство з обмеженою відповідальністю розміщується в зоні Подільської височини. Клімат помірно-континентальний, середньорічна кількість опадів 600 мм. Середня врожайність без морозного періоду 115 днів, а вегетаційного — 165 днів.

На території господарства поширені такі грунти:

· Чорноземи опідзолені

· Темно-сірі опідзолені

· Чорноземи опідзолені середньо злиті

· Болотні политі осушені

· Лучні политі грунти

Територія господарства являє собою рівнинну місцевість. Найбільше у підприємстві чорноземів. Для даних грунтів характерна природна висока родючість с/г культур.

Функціональні особливості використання землі визначають її важливе місце серед природних ресурсів. Вона є одночасно предметом, засобом праці, базисом для розміщення продуктивних сил, основою для відтворення всіх факторів економічного зростання.

З розвитком різних форм господарювання і власності потрібно вдосконалювати структуру земельних угідь. Підвищення ефективності використання землі є основним шляхом збільшення виробництва продукції, тому питання раціонального використання землі є надзвичайно актуальном.

ТзОВ «Теофіпілка» знаходиться в лісостеповій зоні України, вона характерними рисами якої є:

1. значна кількість опадів, для зими характерні часті відлиги;

2. помірна річна амплітуда повітря. Мінімальна температура сягає -20−25 °С і припадає на січень — лютий, максимальна близько 30 — 33 °C і вона може спостерігатись у липні - серпні.

3. помірно тепле літо з достатньою кількістю опадів під час вегетаційного періоду, без стійких атмосферних посух, сухостоїв.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка» складає 8,0 тис. гривень. Загальна земельна площа становить в середньому 1024 га.

Територія господарства являє собою рівнинну місцевість. Найбільше у підприємстві чорноземів. Для даних грунтів характерна природна висока родючість с/г культур.

Природно-кліматичні умови господарства цілком придатні для вирощування зернових, цукрових буряків та інших с/г культур, а також для ефективного розведення тварин.

Господарство має також в своєму складі 459 земельних паїв розміром 2,2 га. і 1800 майнових паїв, розмір яких залежить від трудового внеску кожного власника майнового паю.

Розглянемо структуру земельних угідь господарства.

Таблиця 2.1. Структура земельних угідь ТзОВ «Теофіпілка»

Показники

2009р.

2010р.

2011р.

Відхилення (+,-) 2011р. до 2009р.

га

%

га

%

га

%

га

%

Земельна площа

З них:

1024

100

935

100

975

100

-49

0

рілля

935

91,3

836

89,4

930

95,4

-5

4,1

Аналізуючи дані наведені в таблиці 2.1 можна зробити висновок, протягом останніх трьох років розмір загальної земельної площі зменшився і становить 975 га. Також видно, що значна кількість сільськогосподарських угідь занята під ріллею і в 2011 році їх площа становить 930 га. або 95,4% загальної земельної площі господарства.

Підприємство не може функціонувати без наявності трудових ресурсів, тому проаналізуємо забезпеченість Товариства з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка» трудовими ресурсами та ефективність їх використання на основі даних таблиці 2. 2

Таблиця 2.2. Показники забезпеченості трудовими ресурсами та ефективність їх використання ТзОВ «Теофіпілка»

Показники

Одиниці виміру

Роки

Відхилення (+; -) 2011 до 2009р.

2009р.

2010р.

2011р.

Середньорічна кількість працівників

осіб

20

20

20

0

в тому числі:

в рослинництві

осіб

20

20

20

0

в тваринництві

осіб

-

-

-

-

Питома вага в загальній чисельності працівників:

працівників рослинництва

%

100

100

100

0

працівників тваринництва

%

-

-

-

-

Припадає в середньому на 1 працівника:

сільськогосподарських угідь

га

51,2

46,75

48,75

-2,45

Основних виробничих фондів

тис. грн

141,95

131,8

131,8

-10,15

валової продукції

тис. грн

119,38

159,86

139

19,62

прибутку

грн.

1,84

-0,16

29,6

27,76

З даних таблиці 2.2 видно, що протягом 2009−2011 років середньорічна чисельність працівників зменшилась на 20 і в 2010 році становила 20 осіб; питома вага працівників рослинництва залишилася в незмінному складі і становить 20 осіб.

Матеріальну основу виробничої потужності підприємства становлять основні засоби, які визначають характер матеріально — технічної бази виробничої сфери підприємства. Тому проаналізуємо склад і структуру основних виробничих засобів.

Таблиця 2.3. Склад і структура основних виробничих засобів.

Групи основних засобів

2009р.

2010р.

2011р.

Відхилення (+; -) 2011 до 2009.

тис. грн

%

тис. грн

%

Тис. грн

%

тис. грн

%

Будинки, споруди та передавальні пристрої

1396

49,1

1522

57,7

1522

57,7

126

8,6

Машини та обладнання

1190

41,9

363

13,8

363

13,8

-827

-28,1

Транспортні засоби

-

-

754

28,8

754

28,8

-

-

Разом

2839

100

2639

100

2639

100

-200

0

Дані таблиці 2.3 свідчать, що протягом 2009−2011 років середньорічна вартість основних виробничих фондів у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка» зменшилось на 200 і в 2011 році становить 2639 тис. грн., найбільшу питому в структурі середньорічної вартості основних виробничих засобів займають будинки, споруди та передавальні пристрої і в 2011 році становить 57. 7% або 1522 тис. грн.

Для більш повної характеристики основних виробничих фондів проаналізуємо забезпеченість ними господарства та ефективність їх використання на основі даних таблиці 2.3.

Таблиця 2.4. Забезпеченість основними фондами та їх використання

Показники

Роки

Відхилення (+; -) 2011 до 2009р.

2009р.

2010р.

2011р.

Вартість основних виробничих фондів, тис. грн.

2839

2639

2639

-200

Вартість валової продукції, тис. грн.

2387,5

3197,1

2780,0

392,5

Площа сільськогосподарських угідь, га.

1024

935

975

-49

Середньорічна кількість працюючих, чол.

20

20

20

0

Фондозабезпеченість, грн. /га

277,2

282,2

270,7

-6,5

Фондоозброєність, грн. /чол.

142

131,8

139

-3

Фондовіддача, грн.

0,8

1,2

1,1

0,3

Фондомісткість, грн.

1,2

0,8

0,9

-0,3

За даними таблиці 2.4 можна зробити висновок, що протягом останніх трьох років фондозабезпеченість підприємства знизилася — на 6,5 грн/га. і у 2011 році становила 270,7 грн/га., фондоозброєність знизилась — на 3 грн/чол. і у 2011 році становила 139 грн/ чол., фондовіддача зросла — на 0.3 грн. і у 2011 році становила 1.1 грн., за цей же період фондомісткість знизилась на 0.3 грн. і у 2011 році становила 0.9 грн., зростання фондовіддачі та зниження фондомісткості свідчить про підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства.

Оскільки прибуток господарства в основному формується за рахунок грошових надходжень від реалізації продукції, то значну увагу необхідно приділити товарній продукції. З огляду на це проаналізуємо структуру

товарної продукції Товариства з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка» за даними таблиці 2. 5

Таблиця 2.5. Структура товарної продукції ТзОВ «Теофіпілка»

Види продукції

Виручка від реалізації продукції тис. грн.

В середньому за 3р.

Структура %

В сер. за з роки

2009р.

2010р.

2011р.

Зернові і зернобобові;

— усього

1130,1

1589,8

2333,2

1684,4

61,8

Ріпак озимий

573,5

712,8

-

428,8

15,7

Інша продукція рослинництва

373,2

623,3

836,4

611

22,4

Разом по рослинництву

2076,8

2925,9

3169,6

2724,2

100

всього

2076,8

2925,9

3169,6

2724,2

100

З одержаних розрахунків видно, що в структурі товарної продукції підприємства в середньому за останні три роки найбільшу питому вагу займає виручка від реалізації зернових і зернобобових культур — 61,8%, друге місце займають грошові надходження від реалізації іншої продукції рослинництва — 22,4%, значна питома вага припадає на виручку від реалізації ріпака озимого — 15,7%. На підставі цих даних виробничий напрям Товаристра з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка» можна сформувати як зерновий з розвинутим ріпаківництвом. Розрахуємо коефіцієнт спеціалізації за даними таблиці 2.5 за формулою:

Кс = 100:? ПВ (2і - 1),

де? — сума питомих ваг видів товарної продукції

ПВ — питома вага виду товарної продукції в структурі реалізації;

і - порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: першою визначається вид продукції з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останньою — з найменшою;

1 і 2 — коефіцієнти.

Кс=100/61,8(2*1−1)+22,4(2*2−1)+ 15. 7(2*3−1)=0,5

Отже, коефіцієнт спеціалізації дорівнює 0. 5, тому можна зробити висновок, що в господарстві склався середній рівень спеціалізації.

Кожне підприємство намагається досягти стабільного фінансового стану, тобто створити достатній обсяг фінансових ресурсів, що є гарантом своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів збільшення його прибутковості, рентабельності та платоспроможності.

Якщо підприємство досягає у вказаних напрямках необхідних оптимальних параметрів, його фінансовий стан є стійким. Якщо ж воно не отримує, скажімо, прибутку, який би забезпечував необхідний приріст ласних фінансових ресурсів, його фінансовий стан не може бути стійким. Тому розгляд змісту, порядку розрахунку вказаних показників, їх взаємозв'язку і впливу на фінансовий стан дуже важливий для підприємства.

Оцінка фінансового стану підприємства має здійснюватись шляхом обчислення системи економічних показників, які характеризують господарсько-фінансове становище суб'єктів господарювання. Отже розглянемо таблицю 2.6 виробничо-фінансової діяльності підприємства.

Таблиця 2.6. Виробничо-фінансова діяльність ТзОВ «Теофіпілка» за 2011рік

Вид продукції і галузь виробництва

Виробництво, ц

Реалізація, ц

Рівень товарності, %

Виручка від реалізації, тис. грн

Собівартість реалізованої продукції, тис. грн

Собівартість 1ц реалізованої продукції, тис.

Ціна реалізації 1ц продукції, грн

Прибуток (збиток), тис. грн

Рівень рентабельності, %

Зернові і зернобобові-всього

24 165

18 087

74,8

2333,2

1887,2

104,3

129

44,6

23,6

Інша продукція рослинництва

х

х

х

836,4

690,6

х

х

145,8

21,1

Разом по рослинництву

х

х

х

3169,6

2577,8

х

х

591,8

23

Всього по підприємству

х

х

х

3169,6

2577,8

х

х

591,8

23

Отже виходячи з даних таблиці 2.6 можна зробити висновок, що ТзОВ «Теофіпілка"є прибутковим і аналізуючи 2011 рік ми бачимо, що прибуток від реалізації зернових складав 44,6 тис. грн, від іншої продукції рослинництва 145,8 тис. грн, і тому можна сказати що його фінансовий стан є стійким.

2.2 Організація основних виробничих процесів

Організація виробничого процесу на підприємстві, в будь-якому його цеху, на ділянці базується на раціональному поєднанні в часі і в просторі всіх основних, допоміжних і обслуговуючих процесів. Це дозволяє випускати продукцію при мінімальних витратах живої і матеріалізованої праці.

Проаналізуємо посівні площі сільськогосподарських культур в Товариства з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка»

Таблиця 2.7. Динаміка і структура посівних площ сільськогосподарських культур в ТзОВ «Теофіпілка»

Культура

Роки

2009

2010

2011

га

Структура, %

га

Структура, %

га

Структура, %

Пшениця озима

360

46,2

330

50

320

69

Кукурудза на зерно

-

-

60

9,1

70

15,1

Гречка

-

-

10

1,5

14

3

Ячмінь ярий

120

15,4

70

10,6

60

12,9

Горох

50

6,4

-

-

-

-

Овес

50

6,4

-

-

-

-

Ріпак озимий

200

25,6

190

28,8

-

-

Всього

780

100

660

100

464

100

З таблиці 2.7 видно що протягом 2009−2011 років динаміка посівних площ значно зменшилась зменшилася Це в свою чергу можна пояснити тим, що підприємство у 20 011році взяло в оренду меншу кількість сільськогосподарських угідь ніж у 2009 році.

Розглянемо динаміку урожайності сільськогосподарських культур в Товаристра з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка»

Таблиця 2.8. Динаміка урожайності сільськогосподарських культур в ТзОВ «Теофіпілка»

Культура

Роки

Відхилення (+/-) 2011р. до 2009р.

2009р.

2010р.

2011р.

Пшениця озима

36,23

24,87

40,58

4,35

Кукурудза на зерно

-

48,33

84,11

-

Гречка

-

3

10,5

-

Ячмінь ярий

25,14

18,03

45,27

20,13

Ячмінь озимий

-

43,60

47,93

-

Горох

20,54

-

-

-

Овес

26,88

-

37,75

10,87

Ріпак озимий

13,78

13,16

-

-

З таблиці 2.8 видно, що урожайність сільськогосподарських культур за 2009−2011роки значно збільшилась. Отже, можна зробити висновок, що підприємство використовує нові технології вирощування сільськогосподарських культур, для покращення урожайності.

Основою виробництва продукції рослинництва є технологія вирощування сільськогосподарських культур. За послідовністю виконання технологічних операцій у процесі виробництва рослинницької продукції можна виділити чотири основних періоди:

1) основний обробіток ґрунту і внесення добрив; 2) передпосівний обробіток ґрунту і сівба; 3) догляд за посівами; 4) збирання врожаю.

При організації виробничих процесів у рослинництві необхідно дотримуватись принципів пропорційності, ритмічності, узгодженості і безперервності.

· Принцип пропорційності передбачає встановлення оптимального співвідношення між засобами, предметами праці та робочою силою з метою забезпечення його безпосередності і досягнення високої продуктивності.

· Принцип ритмічності полягає у виконанні всіх пов’язаних між собою операцій в одному темпі (ритмі). Ритм у технологічному процесі визначається роботою агрегату, який зайнятий на основній операції. Наприклад, ритм роботи комбайна на збиранні зернових культур залежить від таких операцій, як транспортування зерна, його післязбиральна обробка, збирання соломи.

· Принцип узгодження вимагає виконання окремих виробничих операцій у чітко визначеній послідовності. Невиконання цього принципу доводить до порушення технологічної дисципліни.

· Принцип безперервності означає виконання взаємопов'язаних операцій у виробничому процесі без перерв або з мінімальними перервами між ними.

Розглянемо валовий збір сільськогосподарських культур в табличці 2. 9

Таблиця 2.9. Валовий збір та площа посіву сільськогосподарських культур у ТзОВ «Теофіпілка»

Культура

Роки

2009р.

2010р.

2011р.

Площа, га

Валовий збір, ц

Площа, га

Валовий збір, ц

Площа, га

Валовий збір, ц

Пшениця озима

360

13 043

330

8207

320

12 985

Жито

-

-

-

-

-

-

Гречка

-

-

10

30

14

147

Ячмінь озимий

-

-

30

1308

30

1438

Ячмінь ярий

120

3017

70

1262

60

2716

Горох

50

1027

-

-

-

-

Овес

50

1344

-

-

20

755

Ріпак озимий

200

2755

190

2501

-

-

Інші зернові та зернобобові

28

820

10

208

20

236

Виходячи з даних таблиці 2.9 можна зробити висновок, що хоча в 2011 році зменшилась площа посіву озимої пшениці 320 га, але валовий збір при цьому не зменшився і становить 12 985 ц, аналізуючи гречку можна сказати що

Валовий збір гречки теж збільшився і становить 147 ц, озимий ячмінь хоч і при незмінні площі посіву все ж таки збільшився валовий збір і в 2011 році дорівнює 1438, ярий ячмінь при зменшенні площі посіву збільшив валовий збір і в 2011 році становить 2716 ц. Це говорить про те що підприємство використовує більш сучасні технології обробітку і удобрення сільськогосподарських культур.

Машинно-тракторний парк є важливою складовою матеріально-технічної бази господарства, без якої неможливо було б проводити виробництво продукції як рослинництва так і тваринництва. Наявність техніки для обробітку ґрунту, перевезення вантажів є важливою передумовою ефективного розвитку господарства.

Таблиця 2. 10. Наявність тракторів і с/г машин у ТзОВ «Теофіпілка»

Назва машини

2009р.

2010р.

2011р.

Трактори всіх марок

15

14

13

Трактори на яких змонтовано машини

3

3

2

Тракторні причепи

6

6

6

Сівалки

6

6

4

Картоплесаджалки

1

1

1

Сінокосарки

2

2

-

Зернозбиральні комбайни

5

5

3

Кукурудзозбиральні комбайни

-

-

-

Кормо збиральні комбайни

21

2

2

Картоплезбиральні комбайни

-

-

1

Бурякозбиральні комбайни

1

1

-

Жатки валкові

-

-

2

Доїльні установки та агрегати

3

3

3

Як бачимо з наведених даних в машинно-тракторному парку не відбувається оновлення техніки. Оскільки на сьогоднішній день підприємство невзмозі закупити нову техніку через брак коштів.

2.3 Економічна ефективність виробництва сільськогосподарської продукції

Для характеристики ефективності галузі рослинництва в цілому відносять валовий дохід і чистий доход до ресурсів, площі землі, витратам праці, спожитому основному і оборотному капіталу. Крім оцінки стану галузі, дані показники в той же час є основою для вибору більш дохідних культур.

Ефективність сільськогосподарського виробництва — результативність фінансово — господарської діяльності господарюючого суб'єкта в сільському господарстві, здатність забезпечувати досягнення високих показників продуктивності, економічності, прибутковості, якості продукції. Критерієм даного виду ефективності є максимальне одержання сільськогосподарської продукції при найменших витратах живої і матеріалізованої праці. Ефективність сільськогосподарського виробництва вимірюється за допомогою системи показників: продуктивність праці, фондовіддача, собівартість, рентабельність, врожайність сільськогосподарських культур і т.д.

Ефективність можна визначити як відношення між результатом і витратами на цей результат. Економічна ефективність використовується для оцінки результативності всього суспільного виробництва. З точки зору всього народного господарства ефективним буде вважатися такий стан, коли найбільш повно задоволені потреби всіх членів суспільства за даних обмежених ресурсах. Точніше це положення може бути сформульовано таким чином: економічна ефективність господарської системи — це стан, при якому неможливо збільшити ступінь задоволення потреб бодай однієї людини, не погіршуючи при цьому положення іншого члена суспільства.

Проаналізуємо ефективність використання земельних ресурсів в ТЗОВ «Теофіпілка»

Таблиця 2. 11. Ефективність використання земельних ресурсів в ТзОВ «Теофіпілка»

Показники

Роки

Відхилення (+/-) 2011р. до 2009р.

2009

2010

2011

Площа сільськогосподарських угідь, га

1024

935

975

-49

Валова продукція, тис. грн

2387,5

3197,1

2780,0

392,5

Товарна продукція, тис. грн

1949,8

2995,3

2547,8

598

Чистий прибуток тис. грн

2076,8

3012,5

3169,6

1092,8

Одержано в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь

— валової продукції, грн

233,2

341,9

285,1

51,9

— товарної продукції, грн

190,4

320,4

261,3

70,9

— прибутку, грн

202,8

322,2

325,1

122,3

З таблиці 2. 11 можна зробити такий висновок, що товариство з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка» у 2011 році орендує значно меншу площу сільськогосподарських угідь ніж у 2009 році, але незважаючи на це збільшує виробництво сільськогосподарської продукції,і у 2011 році валова продукція становить 2780,0 тис. грн порівняно з 2009 роком. Чистий прибуток у 2011 р. на 1092,8 тис. грн більше ніж у 2009 р. Це зумовлено тим що підприємство почало використовувати більш нові технології обробітку грунту і удобрення сільськогосподарських рослин.

Виходячи з комплексу вимог, в сучасних умовах головний критерій ефективності виробництва в сільськогосподарському підприємстві і його спеціалізації виражає необхідність одержання найбільшої кількості необхідної суспільству сільськогосподарської продукції з одиниці земельної площі при найменших витратах праці і матеріальних засобів на виробництво її одиниці. У зазначеному критерії підкреслюються важливість продуктивного використання землі в силу її особливої ролі у створенні продукції та необхідність підвищення ефективності витрат живого і минулого матеріалізованої праці. Головний критерій ефективності представляє своєрідне поєднання двох напрямків: отримання максимуму продукції при обмежених ресурсах і мінімізація собівартості одиниці продукції при гарантованих обсягах виробництва. Розглянемо таблицю 2. 12 динамік виручки від реалізації продукції рослинництва.

Таблиця 2. 12. Динаміка виручки від реалізації продукції рослинництва в ТзОВ «Теофіпілка»

Культура

2009 р.

2010 р.

2011 р.

Відхилення по виручці від реалізації продукції. (+;-) 2009до2011р.

Реалізовано, ц

Виручка, тис. грн

Реалізовано, ц

Виручка, тис. грн

Реалізовано, ц

Виручка, тис. грн

Пшениця озима

9356

782,3

8979

938,4

5083

582,7

-199,6

Гречка

-

-

-

-

117

45,9

-

Ячмінь озимий

-

-

1308

196,2

1501

230,1

-

Ячмінь ярий

1082

55,6

3183

363,2

2554

404,3

348,7

Горох

1112

149,7

8

1,1

-

-

-

Овес

765

41,0

1428

90,9

45

6,6

-34,4

Ріпак озимий

2500

573,5

2501

712,8

-

-

-

Інші зернові та зернобобові

761

101,5

-

-

-

-

-

Порівнявши динаміку виручки від реалізації продукції рослинництва за останні три роки можна зробити такий висновок, що протягом останніх років підприємство найбільше отримало виручки від реалізації ярого ячменю і в 2011 році виручка становила 348,7 тис. грн. Це зв’язано з тим що підприємство значно покращило обробіток ґрунту внесенням мінеральних добрив, завдяки чому покращило урожай цієї культури.

В сучасних ринкових умовах господарювання з метою підвищення його ефективності кожне підприємство повинно досягти не лише запланованого обсягу валової і товарної продукції, але і відшкодувати витрати на її виробництво та одержати прибуток. Необхідним показником при визначенні фінансового положення підприємства є показник рентабельності.

Проаналізуємо рентабельність продукції рослинництва.

Таблиця 2. 13. Рентабельність продукції рослинництва в ТзОВ «Теофіпілка»

Культура

2009р.

2010р.

2011р.

Відхилення (+/-) 2011р. до 2009р.

Пшениця озима

11,2

11,2

30,4

19,2

Пшениця яра

-

-

-

-

Гречка

-

-

2,2

-

Ячмінь ярий

-4,3

53,1

38,2

42,5

Кукурудза на зерно

-

-

13,7

-

Овес

-1,4

38,6

43,5

44,9

Інші зернові та зернобобові

4,5

-

-

-

Ріпак озимий

11,7

6,6

-

-

З таблиці 2. 13 ми бачимо що підприємство рентабельне, і в основному спеціалізується на вирощуванні зернових культур. Аналізуючи таблицю по трьох роках можна сказати що на 2011 рік рентабельність по озимій пшениці збільшилась на 19,2%, по ячменю ярому на 42,5%, і рентабельність вівса зросла на 44,9%.

Будучи узагальнюючим показником економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, рентабельність відображує ефективність використання спожитих виробництвом ресурсів галузі, рівень керування й організації виробництва і праці, кількість, якість і результати реалізації продукції, можливості здійснення розширеного відтворення й економічного стимулювання працівників. На даний час одним із основних напрямками регіональних програм розвитку є аналіз аспектів їх сталого розвитку, регулювання регіональних економік, реалізації принципів соціальної безпеки, проблем інтелектуально-інноваційного розвитку та інвестиційної привабливості регіону, проблем моніторингу, прогнозування та планування соціально-економічного розвитку регіону.

У розвитку агропромислового комплексу області намітились позитивні тенденції, які за останні роки набули стабільного характеру.

Хочеться відмітити, що за досліджуваний період в області відмічається стійка тенденція до збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції у господарствах населення. Це зауваження доцільне як до темпу росту в регіоні так і в порівнянні із середніми показниками по Україні.

2.4 Форми організації праці, оплата праці, матеріальні і грошові витрати при виробництві сільськогосподарської продукції

Форми організації праці -- це її різновиди, які відрізняються особливостями розв’язання-- індивідуальна -- передбачає персоніфікований питань з окремих напрямів організації праці. Вони визначаються відповідними системо-утворювальними ознаками та критеріями.

Колективні форми організації праці поділяють за різними ознаками.

Залежно від способу поділу та кооперації праці при колективній формі організації праці розрізняють такі виробничі підрозділи:

-- з повним поділом праці -- передбачає зайнятість відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня працівників на одному робочому місці;

— з частковою взаємозамінністю -- передбачає суміщення виконуваних робіт;

— з повною взаємозамінністю -- передбачає можливість використання праці на будь-якому робочому місці підрозділу, а також обмін робочими місцями відповідно до розробленої схеми.

Залежно від способу управління при колективній формі організації праці виокремлюють такі підрозділи:

-- з повним самоуправлінням -- за умови визначення підрозділу виробничого завдання, а вирішення решти питань щодо організації виробництва і праці здійснює колектив підрозділу;

-- з частковим самоуправлінням -- частина функцій управління централізована, а інша -- делегована колективу підрозділу;

— без самоуправління -- централізація всіх функцій управління підрозділом.

На підприємствах України незалежно від форм власності і господарювання трудові відносини регулюються згідно з чинним законодавством. Одним з основних законодавчих актів є Закон України «Про оплату праці». Цей закон визначає економічні правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та господарювання, а також окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, і спрямований на забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати.

Таблиця 2. 14. Середньомісячна номінальна заробітна плата працівників в ТзОВ «Теофіпілка»

Показники

2009р.

2010р.

2011р.

Відхилення (+/-) 2011р. до 2009р.

Середня заробітна плата

1185,5

1100

1150

-35,5

Виходячи з даних таблиці 2. 14 можна зробити висновок, що за останні роки в підприємстві з обмеженою відповідальністю «Теофіпілка» заробітна плата не зросла, а навпаки в порівнянні з 2009 роком зменшилась на 35,5грн.

Оплата праці -- це винагорода за працю, яку вкладає працівник у сільськогосподарське виробництво. В умовах ринкових відносин значно зростає роль нормування праці. За його допомогою можна оцінити трудовий внесок працівників з урахуванням кількості та якості, витраченої на виробництво певної продукції. Для цього необхідно застосовувати обгрунтовані нормативи часу, виробітку, обслуговування, точного обліку праці кожного працівника, обсягу виробленої ним продукції.

Рівень оплати праці в кожному сільськогосподарському підприємстві залежить від кінцевого результату його роботи, тобто від валового прибутку. Взаємозв'язок міри праці та її оплати здійснюється через форми і системи оплати праці, які залежать від особливостей сільськогосподарського виробництва, від нових економічних та трудових відносин.

Специфіка праці в аграрному секторі виробництва полягає в тому, що при її однакових затратах можна отримати різні кінцеві результати, які залежать також від погодно-кліматичних умов, від родючості землі, від сортів насіння. Все це необхідно враховувати при застосуванні відповідних форм та систем оплати праці.

Існуюча в сіль господарських підприємствах оплата праці поділяється на основну та додаткову.

Основна оплата праці -- це винагорода, що являє собою заробіток, який нараховується за тарифними ставками, посадовими окладами, з урахуванням виробленої продукції, її кількості та якості. Додаткова оплата -- це винагорода за працю понад установлені норми, за одержання зверхпланового врожаю, за винахідливість, трудові успіхи. Вона включає доплати, надбавки, компенсаційні виплати, премії.

Законодавство передбачає також можливість оплати праці в сільському господарстві поряд з грошовою і натуральну. В сучасних умовах, при наявності гострої нестачі коштів, зросла роль натуральної оплати праці. Підприємство самостійно розпоряджається виробленою продукцією і вирішує, яку її частину віддати на натуральну оплату. Це відображається в Положенні про оплату праці конкретного сільськогосподарського підприємства, яке приймається загальними зборами трудового колективу.

Натуральна оплата праці може застосовуватись тільки як частка основної грошової оплати, а може повністю здійснюватися за рахунок продукції сільського господарства. Вона широко застосовується при розрахунках з сезонними найманими працівниками при оплаті за збирання врожаю картоплі, цукрових буряків, овочів, плодів, ягід. Натуральна оплата може здійснюватись не тільки рослинницькою продукцією, а й молоком, м’ясом тощо.

Витрати — це грошова оцінка вартості матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів на виробництво та реалізацію продукції за певний період. Як видно з визначення, витрати характеризуються:

1) грошовою оцінкою ресурсів, забезпечуючи принцип вимірювання різних видів ресурсів;

2) цільовою установкою (пов'язаною з виробництвом і збутом продукції в цілому або з якоюсь із стадій цього процесу);

3) певним періодом, тобто віднесенням на продукцію за даний період часу. Відзначимо ще одну властивість витрат: якщо витрати не залучені у виробництво і не списані (не повністю списані) на певну продукцію, то вони перетворюються на запаси сировини, матеріалів, запаси в незавершеному виробництві, запаси готової продукції тощо. Витрати мають властивість бути запасомісткими і належать до активу підприємства.

При формуванні витрат звичайної діяльності повинно бути забезпечено їх групування за елементами, єдиними й обов’язковими для організацій всіх галузей:

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація;

— інші витрати (поштово-телеграфні, телефонні, відрядження тощо.

Склад витрат

— Операційні

Витрати, пов’язанні з наданням організації активів у тимчасове користування за певну плату.

Витрати, пов’язанні з наданням прав за певну плату, виникаючих з патентів на винахід, промислові зразки й інших видів інтелектуальної власності.

Витрати, пов’язанні з участю в статутному капіталі інших організацій.

Витрати, пов’язанні з продажем, вибуттям і іншим списанням основних засобів та інших активів, відмінних від грошових засобів, товарів, продукції.

Проценти, які виплачуються організацією за користування грошовими засобами (кредитами, позиками). Витрати, пов’язанні з оплатою послуг, які здійснюють кредитні організації. Інші операційні витрати

— Фінансові

Штрафи, пеня, неустойка за порушення умов договору, відшкодовування збитків, спричинених організацією. Збитки минулих років, які визнані в звітному році. Сума дебіторської заборгованості, за якою вийшов термін позовної давності, інших боргів, нереальних для повернення. Курсова різниця.

Сума оцінки активів (за винятком поза оборотних активів). Інші позареалізаційні витрати

— Звичайні

Витрати на закупівлю сировини, матеріалів, товарів та їхніх матеріально-технічних запасів (МТЗ). Витрати з переробки МТЗ для цілей виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг та їх продажу (перепродажу) товарів (витрати з утримання й експлуатації основних засобів та інших поза оборотних активів, а також з підтримки їх у робочому вигляді, комерційні витрати, управлінські витрати тощо). Витрати з оплати праці. Відрахування до страхового фонду. Амортизаційні відрахування

— Надзвичайні

Витрати, пов’язанні з надзвичайними обставинними (стихійні лиха, пожежі, аварії тощо)

Склад витрат, який враховуються в оподаткуванні, відрізняється від складу витрат, що визнаються в бухгалтерському обліку.

Витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією, поділяються на:

— матеріальні;

— витрати на оплату праці;

— амортизація;

o- інші витрати.

Витрати в рослинництві обліковують за такими статтями: витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; насіння і садивний матеріал; добрива; засоби захисту рослин; роботи та послуги; витрати на утримання основних засобів; інші витрати; витрати на організацію виробництва й управління.

На статті «Витрати на оплату праці» відображують основну і додаткову оплату праці штатних працівників, найманих і залучених осіб, зайнятих безпосередньо на вирощуванні культур і на роботах незавершеного виробництва. На цю ж статтю відносять витрати на заохочення за якість виконаних робіт, своєчасне і якісне збирання врожаю, економію матеріальних витрат, надбавки трактористам за класність та інші доплати, які включаються до заробітної плати працівників рослинництва. За цією статтею враховують також натуральну оплату працівникам рослинництва.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой