Географія Фастівського району

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
География


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ УМОВ РАЙОНУ

1.1. Загальні дані

Фастівський район, згідно природно-сільськогосподарського районування, в основі якого лежить ландшафтно — генетичний принцип, розташований на території трьох природно-сільськогосподарських районів. Його північна частина відноситься до Фастівського, південна до Сквирського, а східна до Білоцеркївсько-Миронівського природно-сільськогосподарських районів Лісостепової зони.

Район знаходиться в західній частині Київської області і межує на півночі з Макарівським, на сході - з Васильківським, на південному сході - з Білоцерківським, на півдні - зі Сквирським районами Київської області, на заході - з Коростишевським та Попільнянським районами Житомирської області.

Фастівський район, як адміністративно-територіальну одиницю, утворено в 1923 році. В 1930 — 1931 роках в Україні ліквідовано губернії та округи і в 1932 році створено 5 областей, в тому числі і Київську. Таким чином, започатковано новий адміністративний устрій в державі - область, район, сільська рада (рис. 1.1.)

На даний час на території Фастівського району, як обліково — кадастрова одиниця, існує 23 сільських і 2 селищних ради.

Загальна площа земель району становить 89 695 га або 3,2% від території області. Адміністративним і культурним центром району є Фастів, місто

обласного підпорядкування, яке розташоване на р. Унаві, в центральній частині району і знаходиться на відстані 64 км від столиці України м. Києва. Фастів відомий ще з 1390 р. Статус міста йому присвоєно в 1938 р.

На території району розміщено 49 населених пунктів, з них два селища — Борова та Кожанка, а решта 47 — сільські населені пункти. Чисельність сільського населення (станом на 1. 01. 2002р.) складає 37,7 тис чол., в тому числі в селищах — 11,9 тис. чол. Щільність населення 42 чол. на 1 км2.

Фастівський район має досить розвинуту шляхову мережу, яка забеспечує внутрішні і зовнішні зв’язки, а сам районний центр є великим залізничним вузлом. Залізничними станціями також є Мотовилівка (Борова) та Кожанка. Протяжність автомобільних шляхів загального користування складає 286,6 км, у тому числі з твердим покриттям — 171,4 км. Основними магістралями є автомобільні дороги державного значення такі як: Київ — Бишів — Фастів та Фастів — Митниця; обласного значення — Фастів — Кожанка, межа Житомирської області, Біла Церквава — Фастів та Кожанка — Фурси — Володарка. Через територію району пролягає Південно-Західна залізниця у напрямках Київ — Фастів, Фастів — Козятин, Фастів — Миронівка.

Сільськогосподарські підприємства району спеціалізуються на вирощуванні зернових культур та цукрового буряка, а в твариницькій галузі переважає молочно-м'ясний напрямок та свинарство.

Промисловість району представлена рядом підприємств, провідними серед яких є Кожанський цукровий та Триліський спиртовий заводи, Фастівська меблева та швейна фабрики, а також ряд підприємств по обслуговуванню залізничного транспорту; заводи машинобудування, електротермічного устаткування, газомазутних пристроїв та газовикористовуючої апаратури, які розміщені в м. Фастів, та деревообробний комбінат в селищі Борова.

Пам’ятки архітектури на території району представленні Покровською церквою — 18 ст. (1740 р.) та костьолом (1903−11 рр.) і знаходяться під охороною держави. Об'єктами туризму в фастівському районі є будинок, в якому в 1919—1922 р.р. жив український композитор К. Г. Стеценко, музей композитора та пам’ятник на його могилі знаходяться в с. Веприк.

1.2. Клімат

Клімат району помірно-континентальний з досить теплим літом та помірно холодною зимою.

Середньорічна температура повітря складає +6,7°, найбільш холодного місяця січня (-6,2°), а найтеплішого місяця (липня) — (+19. 1°). Від цих середніх багаторічних показників в окремі роки спостерігаються відхилення.

Абсолютний максимум температури досягає (+38°), мінімум — (-33°), що засвідчує можливість вимерзання в малосніжні зими озимих та пошкодження плодових багаторічних насаджень, а в окремі періоди сухого жаркого літа спостерігається підгорання озимих та ярих зернових.

Тривалість безморозного періоду, досягає в середньому 160−170 днів, а вегетаційний період продовжується з другої декади квітня до третьої декади жовтня з сумою активних температур 2650−2800°. Цих природних факторів достатньо для вирощування районованих сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень.

Середньорічна сума опадів складає 560 мм, але розподіл їх по місяцях року рівномірний. Найбільша кількість опадів випадає в липні (77 мм). В посушливі роки обливо мало опадів випадає в травні, що пагубно впливає на сходи рослин.

Для зимового періоду характерно нестійке коливання температур та висота снігового криву, яка коливається від 10 до 22 см. Досить часто спостерігається випадання зимових опадів у вигляді дощу, що в свою чергу призводить до утворення льодяної кірки і негативного впливу на сільськогосподарські культури.

Глибина промерзання грунту в середньому становить 40 см. Вона залежить не тільки від температури і глибини снігового покриву, але також від типу грунтів та їх механічного складу.

Відносна вологість досягає свого максимуму восени і взимку — 80−85%. Посушливих днів з відносною вологістю менше 30% в середньому за рік буває від 15 до 20, з них більшість припадає на травень.

Фастівський район відрізняється значним випаровуванням вологи, яке досягає 420−460 мм рік, а тому, незважаючи на позитивний баланс вологи, в окремі роки спостерігається посуха. Кожна пора року характерна своїми позитивними та негативними кліматичними умовами, перехід від однієї пори року до другої, як правило відбувається поступово.

Весна затяжна, нестійка, з частими змінами холодної і теплої погоди. Початком весни вважають кінець другої і початок третьої декади березня. Танення снігу, в зв’язку з наявністю великих площ лісів, відбувається повільно і протяжність сніготанення в середньому становить 20−25 днів.

Літо тепле, але не спекотне, дощове. В окремі роки найбільша кількість опадів, які випали негативно впливає на сільськогосподарські культури, а разом з тим призводить до вимокання та вилягання хлібів або створюються несприятливі умови для збору врожаю. В деякі роки непоправну шкоду сільському господарству наносить град. Влітку переважають півічно-західні вітри.

Перехід до осені поступовий, з частим поверненням теплої погоди. Перша половина осені, як правило, суха і тепла. Похмура, прохолодна та з дощем вона починається наприкінці жовтня. Сніг починає випадати з листопада.

Зима м’ягка, похмура, з частими відлигами. Під час відлиг відбувається танення снігу, інколи до повного його зникнення. Через деякий час сніговий покрив встановлюється знову і деколи це явище може повторюватись декілька разів. Взимку переважають південно-східні вітри.

В цілому кліматичні умови району по кількості тепла, світла, вологи сприятливі для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур.

1.3. Рельєф

Фастівський район по умовах рельєфу являє собою слабкохвилясте лесове плато, яке складає ландшафтний фон поверхні з окремими морено — зандровими гребенями, північна частина району — погорбована, а південна — частково еродована (яри, балки).

Лесове плато розчленоване долинами річок Ірпінь, Унава, Каменка, Стугна та мережею балок з досить значним поширенням їх в південно-східну та північну частину району. Річкові долини мають неширокі заболочені заплави і переважно одну, рідше дві, виражені в рельєфі надзаплавні тераси. Корінні береги річок мають пологі схили з незначними проявами ерозії, схили балок обумовлюють досить значний розвиток ерозії.

В північній частині району на переході від слабохвилястого плато до заплав річок зустрічаються вузькі борові тераси. Заплави річок неширокі від 100 до 500 метрів, як правило, заболочені і в основному використовуються для сінокосіння. Незначна частина їх осушена і розорюється. Орні землі розміщені в основному на слабохвилястому плато, що в свою чергу дозволяє інтенсивно використовувати їх в сільськогосподарському виробництві.

1.4. Гідрографія і гідрологія

Територія Фастівського району характеризується густою річковою мережею. Загальна протяжність річок та струмків на території району складає 261 км. Всі річки належать до басейну Дніпра і для них характерні східноєвропейський режим стоку з переважанням снігового живлення, доля якого перевищує 50% річкового стоку (для малих річок вона доходить до 80%). Другим за значенням джерелом живлення річок є підземні води. Найбільш крупною водною артерією району є р. Ірпінь, яка протікає в північно-західній частині району. Протяжність її в межах району складає 30 км, ширина русла коливається від 3−5 20−50 метрів, а глибина від 1 до 2 метрів. Ширина річкової долини в середньому становить 2 км, заплава річки місцями заболочена.

Річки — Стугна, Унава та Каменка відносяться до малих річок і характеризуються чітко вираженими, високими весняними паводками, низьким літньо-осіннім рівнем води, який порушується незначними дощовими паводками.

Середні схили поверхні відносно невеликі. Річки Стугна, Унава, Каменка відносяться до річок рівнинного типу. В даний час русла річок, майже на всій їх протяжності, зарегульовані ставками. Площа водного зеркала ставків та водоймищ на території району складає 1012 га. Вони використовуються в основному для риборозведення, зрошення та інших господарських потреб, а також є місцем відпочинку населення.

Грунтові води мають різну глибину залягання, яка коливається в залежності від рельєфу. Глибина залягання ґрунтових вод на широких водороздільних плато до 10−15 м, а на вершинах водорозділів до 25−30 м. Найвищий їх рівень в заплавах річок та по днищах балок — 1,5−2,0 м. На території району розміщено чотири водоносних горизонти. Основним з них є водоносний горизонт, який відноситься до крупнозернистих пісків юрського періоду. Цей водоносний горизонт широко експлуатується місцевим населенням безпосередньо шахтними колодязями та свердловинами.

1.5. Геологічна будова та грунтоутворюючі породи

В геоструктурному відношенні територія Фастівського району відноситься до північно-східного схилу Українського кристалічного щита. Український кристалічний щит зазнав впливу денудаційних процесів, розвиток яких за час від архею до третинного періоду зумовив виникнення хвилястої денудаційної рівнини, складеної дислокованими кристалічними породами докембрію. Кристалічні породи представлені гранітами та граніто — гнейсами. Поверхня кристалічних порід покрита осадовими породами третинної та четвертинної систем. Верхні шари четвертинних відкладень є грунтоутворюючими породами. Це перш за все леси, на яких сформувались найбільш родючі в районі чорноземи типові та опідзолені грунти. На водно-льодникових та давньоалювіальних відкладах утворилися бідні в агрономічному відношенні дерново — підзолисті грунти.

Делювіальні та алювіально-делювіальні відкладення розміщенні в днищах балок та заплавах річок. На них утворилися намиті, лучно — чорноземні, дернові та болотні грунти. На сучасних алювіальних відкладеннях, утворених при розливах річок, утворилися також дернові та болотні грунти.

1.6. Ґрунтовий покрив

Кліматичні умови, грунтоутворюючі породи, рельєф, геологічна будова, рослинність та агрокультурна діяльність людини — основні чинники ґрунтоутворення.

Ґрунтовий покрив району представлений переважно чорноземами типовими (43,8%) та опідзоленими грунтами (33,4%). Менш поширені лучно-чорноземні, дерново-підзолисті, лучні і чорноземно-лучні, болотні та інші грунти (див. Рис. 1.6. 1). Склад грунтового покриву сільськогосподарських угідь наведений у табл. 1.1.

Найбільш продуктивні грунти універсального використання — чорноземи типові займають площу 22,9 тис. га сільськогосподарських угідь. Використовуються вони в основному під орні землі.

Зосереджені чорноземи типові головним чином в східній частині району, де вони складають від 45 до 90% площ сільськогосподарських угідь. Гумусований профіль чорноземів типових має потужність 80 — 100 см, вміст гумусу в орному горизонті складає 2,5−3,5%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла — рН в середньому 5,6. Ці грунти мають значні запаси валових та рухомих форм поживних речовин, сприятливі фізико-хімічні властивості та водно-повітряний режим, проте схильні до запливання і утворення кірки. Вони містять також значно більше глинистих часток, внаслідок чого здатні накопичувати органічну речовину та утворювати агрономічно цінну структуру. Значна товщина гумусових горизонтів і достатня кількість гумусу в них дозволяють поглиблювати орний шар.

Таблиця 1.1.

Структура грунтового покриву сільськогосподарських угідь

№, п/п

Назва генетичних груп грунтів

Сільськогосподарські угіддя

Усього

В т.ч. рілля

га

%

га

%

1

Дерново-підзолисті грунти

3382

6,2

3170

6,5

2

Опідзолені грунти

17 511

33,4

17 265

35,4

3

Чорноземи типові

22 982

43,8

22 309

45,7

4

Лучно-чорноземні грунти

4853

9,2

4748

9,7

5

Лучні і чорноземно-лучні

657

1,2

407

0,8

6

Болотні грунти

1855

3,6

419

0,9

7

Дернові грунти

1009

1,9

366

0,7

8

Намиті грунти

239

0,5

83

0,2

9

Виходи порід і розмиті грунти

94

0,2

4

0,1

Разом обстежено

52 482

100

48 771

100

Не обстежено

7556

х

2550

х

Всього по обліку

60 038

х

51 321

х

Внесення органічних і мінеральних добрив забезпечує підвищення родючості грунту і врожаю сільськогосподарських культур. Для нейтралізації кислотності грунти потребують вапнування. Опідзолені грунти в районі займають 17,5 тис. га (33,4%) сільськогосподарських угідь, з них майже половина використовується під орними землями. Поширені вони головним чином в північно-західній частині району, де складають основний фон. Ці грунти в переважній більшості сформувалися на карбонатних лесових породах. Гумусовий горизонт у них має товщину 20−30 см. Кількість гумусу у верхньому горизонті буває досить низькою — 1,0−1,8, а у змитих відмінах — 0,5−0,8%.

Бали економічної оцінки по окупності затрат, повнопрофільних грунтів в залежності від кадастрового району складають від 37 до 54, слабозмитих відповідно — від 34 до 48, середньозмитих — від 31 до 45. На повнопрофільних грунтах і слабозмитих відмінах, поширених одороздільних плато і схилах до 3° можна вирощувати всі районовані культури.

Темно-сірі опідзолені грунти і чорноземи опідзолені (13,8 тис. га) мають більш високий рівень родючості. В них потужний (32−40 см), достатньо гумусований (3,9−2,5% гумуса в горизонті) профіль. Ці грунти, як і чорноземи типові, універсального використання. Слабокисла реакція ґрунтового розчину (рН=5,7) сприяє деякому збільшенню рухомості і живлення рослин. Так, кількість рухомих форм фосфорної кислоти становить 12−18, азоту 6−8, калію 10−15 мг на 100 гр грунту.

Бали економічної оцінки складають від 54 до 64 і навіть 72 (глеєві відміни). В зоні поширення опідзолених грунтів мають місце низькопродуктивні дерново-підзолисті грунти, які в більшості мають легкий механічний склад. Це грунти обмеженого використання, вміст гумусу в них низький — 0,5−1,0%.

З цієї групи найбільш бідними на поживні речовини є дерново-скритопідзолисті та дерново-підзолисті дефльовані піщані грунти, які крім цього, завдяки легкому механічному складу, є осередками вітрової ерозії. Покращення їх можливе шляхом посіву сидератів та нанесення родючого шару грунту.

Лучні та чорноземно-лучні грунти сформувалися головним чином на терасах річок, по днищах балок та на найбільш понижених ділянках плато. Чорноземно-лучні грунти формуються в місцях близького залягання ґрунтових вод. За морфологічними ознаками подібні до чорноземних грунтів і відрізняються від них оглеєністю нижчих горизонтів. У більшості випадків перевищують за вмістом гумусу чорноземи. Реакція ґрунтового розчину слабо-лужна (рН=7,3), мають значну кількість як валових, так і рухомих форм поживних речовин. Близьке залягання ґрунтових вод і достатня кількість поживних речовин створюють досить сприятливі умови для вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур. Здебільшого ці грунти використовують під овочеві культури або під цінні кормові (кукурудзу на силос і зерно, коренеплоди та ін.).

Болотні грунти (1,8 тис. га) поширені по днищах балок та в заплавах річок. Негативною особливістю в них є підвищена вологість, токсичність неглибоко залягаючого оглеєного горизонту. Значна частина цих грунтів використовується для сінокосіння та під пасовища. Ці грунти мають високу потенціальну родючість, але щоб їх використовувати, треба провести осушення.

Дернові грунти (1,0 тис. га) поширені в заплавах річок. Використовуються вони, головним чином, під кормовими угіддями, що є найбільш ефективним. В складі орних земель на них рекомендусться розміщувати овочеві культури.

Намиті грунти приурочені до днищ балок і великого поширення не мають. Використовуються в основному під сінокосіння.

Сільськогосподарські угіддя, розміщені біля розмитих грунтів та виходів порід становлять незначну площу. Їх доцільно засадити лісом або використовувати під постійним залуженням.

1.7. Рослинність

Природна рослинність району характеризується великою різноманітністю і багатством, але збереглася вона лише на нерозораних ділянках крутих схилів балок, їх днищах, рідше — на водороздільних плато.

Лісова рослинність району представлена сосною, дубом, грабом, березою, кленом, липою та ін. Грабово-букові ліси розміщені в основному на опідзолених грунтах району і в даний час зустрічаються рідко. Зараз зустрічаються тільки окремі екземпляри порослі дуба і граба, чагарники ліщини, брусниці. На днищах балок в основному ростуть верба, вільха та ін.

Серед травяної рослинності на схилах переважає костер безостий, пирій повзучий, тисячелистник, звіробій, гвоздика та інші рослини з проективним покриттям 50−60%. Навесні тут з’являється багато весняних багаторічників: пролісків, фіалок, жовтяків, тощо. З довговегетуючих ростуть тонконіг гайовий, куцоніжка лісова, костриці, зірочки, купина лікарська та ін.

На цілинних ділянках заплав Унави, Ірпіня, Стугни, Каменки, а також по днищах балок, росте лучна та болотна рослинність: осока, ситник, місцями очерет; із вологолюбивих злакових — тонконіг звичайний, вівсяниця лучна, польовиця болотна; із різнотрав'я — герань лучна, вербозілля лучне, калюжниця болотна, кінський щавель. На переході до напівгідроморфних грунтів зустрічаються бобові рослини. Проективне покриття травами на таких ділянках складас 70−80%. На орних землях, особливо серед просапних культур та багаторічних насаджень поширені різноманітні бур’яни — суріпка, хвощ польовий, лобода біла, волошка польова, осот, дика редька та інші.

Рослинність сіножатей, як бачимо, представлена трав’янистими та трав’яно-болотними групуваннями, які формуються відповідно до рельєфу та ґрунтового покриву.

1.8. Корисні копалини

Корисні копалини території Фастівського району представлені різноманітними породами, пов’язаними з характером геологічного розвитку даної місцевості, а саме: будівельними матеріалами та торфом.

Згідно даних Українського територіального геологічного фонду (УТГФ) у районі є будівельний камінь, пісок, цегляно-черепична сировина.

Поклади будівельного каменю (граніту та інших кристалічних порід) представлені Малоснітинською, Кощіївською та Ярошівською ділянками. Загальні відкриті запаси їх складають 732 тис. м3.

Відкриті породи представлені піском мілкозернистим глинистим, алювіальним піском та сильно вивітреними гранітами.

Розвідані запаси будівельного піску складають 192 тис. м3. Корисна товща представлена сірими та жовтувато-сірими кварцевими пісками потужністю від 0,4 до 10,0 м.

Поклади цегляно-черепичної сировини (суглинків) розміщені біля м. Фастів. Родовище розробляється місцевим цегляним заводом. Окрім цього, в районі мають місце маловивчені поклади цегляної сировини біля с. Велика Офірна; в урочищі «Унава»; біля сіл Триліси та Пилипівка, які періодично розробляються місцевими підприємствами.

Із горючих корисних копалин на території району виявлені родовища торфу. Загальна площа родовищ торфу складає 475 га, а запаси — 1,3 млн. тон.

Розробка родовищ ведеться пошарово — поверхневим способом в обсягах 130−140 тис. тон щорічно для виготовлення органічних добрив.

Ділянки, виділені під торфорозробки, після зняття шару торфу використовуються в подальшому в складі тих угідь, в яких були до розробки. 2. СУЧАСНИЙ СТАН ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ РАЙОНУ

2.1. Розподіл земель по категоріях, землекористувачах та видах угідь

За даними державного обліку земель загальна площа району станом на 01. 01. 2002 року складає 89 695,00 га, з яких 60 038,01 га або 70% становлять сільськогосподарські угіддя.

Відповідно до Земельного кодексу України, прийнятого в 2001 році, всі землі за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

· землі сільськогосподарського призначення;

· землі житлової та громадської забудови;

· землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

· землі оздоровчого призначення;

· землі рекреаційного призначення;

· землі історико-культурного призначення;

· землі лісового фонду;

· землі водного фонду;

· землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель можуть перебувати у запасі, якщо вони не заходяться у власності або користуванні громадян чи юридичних осіб.

До земель сільськогосподарського призначення віднесено 61 279 га або 68,3% всіх земель ройону. Це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення включають сільськогосподарські угіддя (рілля, перелоги, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища), несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі, які перебувають в стадії меліоративного будівництва).

В категорію земель житлової та громадської забудови виділено земельні ділянки в межах населених пунктів, а також за їх межами, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Таких земель в районі налічується 1541 га (1,7%).

До земель природно-заповідного фонду та іншого природно-охоронного призначення віднесено 3319 га (3,7%).

Це ділянки з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Земель оздоровчого призначення, до яких належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватись для профілактики і лікування людей, на території району не виявлено.

До земель рекреаційного призначення в районі віднесено 1517 га, які використовуються для організації відпочинку населення, більшу частину цих земель становлять ділянки для будівництва, а також кемпінги та водні об'єкти.

До земель історико-культурного призначення на території району віднесено 135 га цивільних кладовищ.

П’ята частина площі всіх земель припадає на землі лісового фонду (19,5%), до яких належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також невкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель водного фонду віднесено 1128 га (1,3%), зайняті річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також гідротехнічними спорудами, крім тих водних об'єктів, що віднесені до земель природно-заповідного фонду.

Землями промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони визначені земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам, організаціям для здійснення відповідної діяльності. Таких земель в районі виявлено 3225 га (3,6%).

Розподіл земель району за цільовим призначенням по категоріях земель наведено в таблиці 2.1.

Із всіх земель району майже половину території використовують сільськогосподарські підприємства (46,6%). Громадяни, яким надані землі у власність і користування складають частку в 19,4% від загальної площі району. Ще більшою є питома вага продуктивних угідь у власності та користуванні сільськогосподарських підприємств.

Зокрема, сільськогосподарські підприємства використовують 65,0% сільськогосподарських угідь, а громадяни лише 26,5%.

В користуванні несільськогосподарських землекористувачів знаходиться 24,4% земель, з них найбільш значними земельними ресурсами розпоряджаються лісогосподарські підприємства (20,3%).

Решта земель (9,6%) перебуває у запасі.

Із загальної площі земель, зайнятих у громадському виробництві, найбільша питома вага припадає на сільськогосподарські угіддя — 66,9%, з

Таблиця 2.1.

Розподіл земель району по категоріях

Назва категорій земель

Загальна площа земель, всього

В тому числі сільськогоспо-дарські угіддя

З них орні землі

га

%

га

%

га

%

1.

Землі сільськогосподарського призначення

61 279

68,3

58 855

98,0

51 219

99,8

з них землі запасу

5256

61,3

4951

100

908

100

2.

Землі житлової та громадської забудови

1541

1,7

-

-

-

-

з них землі запасу

839

9,8

-

-

-

-

3.

Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення

3319

3,7

50

0,1

-

-

з них землі запасу

489

5,7

-

-

-

-

4.

Землі рекреаційного призначення

1517

1,6

1133

1,9

102

0,2

з них землі запасу

-

-

-

-

-

-

5.

Землі історико-культурного призначення

135

0,3

-

-

-

-

з них землі запасу

120

1,4

-

-

-

-

6.

Землі лісового фонду

17 551

19,5

-

-

-

-

з них землі запасу

1236

14,4

-

-

-

-

7.

Землі водного фонду

1128

1,3

-

-

-

-

з них землі запасу

592

6,9

-

-

-

-

8.

Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення

3225

3,6

-

-

-

-

з них землі запасу

36

0,5

-

-

-

-

Всього по категоріях земель

89 695

100

60 038

100

51 321

100

з них землі запасу

8570

9,6

4951

8,2

908

1,7

них орні землі складають 85,5%, перелоги — 4,1%, багаторічні насадження — 3,2%, сіножаті - 3,8%, пасовища — 3,4%.

Сільськогосподарська освоєність району становить 66,9%, а розораність території - 60%.

2.2. Стан використання земель сільськогосподарського призначення

Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

На території Фастівського району до земель сільськогосподарського призначення віднесено 61 279 га, які включають 58 854 га сільськогосподарських угідь (51 219 га ріллі, 2476 га перелогів, 882 га багаторічних насаджень, 2259 га сіножатей та 2019 га пасовищ).

Із всіх земель сільськогосподарського призначення 56 023 га (91,4%) передано у власність та надано в користування, 5256 га (8,6%) перебувають в запасі. Третю частину земель сільськогосподарського призначення використовують громадяни 15 032 га (24,5%) для ведення особистого селянського господарства, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. В користуванні лісогосподарських підприємств знаходиться лише 0,3% земель цієї категорії.

Як зазначалось вище, 5256 га земель сільськогосподарського призначення не передані у власність і не надані у постійне користування і в даний час перебувають у запасі. Ці землі підлягають в подальшому перерозподілі за цільовим призначенням.

2.2.1. Тенденції розвитку землекористування сільськогосподарських підприємств

Процес реформування відносин власності в сільськогосподарських підприємствах значно вплинув на їх організаційно-правові і організаційно-господарські форми та змінив земельні відносини. В результаті цього суттєво збільшилось число сільськогосподарських підприємств. До 1991 року основними землекористувачами були колгоспи і радгоспи у кількості 16 (табл.2.2.).

Таблиця 2.2.

Розподіл земель району по колгоспам (радгоспам) станом на 1980 рік

Назва колгоспу (радгоспу)

Центр підпорядкування

1

радг. Унавський

м. Фастів

2

радг. Фастівський

м. Фастів

3

зоотехн. госп. Росія

м. Фастів

4

Комуніст

с. Вел. Мотовилівка

5

Рассвєт

с. Вел. Мотовилівка

6

Сніцера

с. Триліси

7

Шлях до комунізму

с. Триліси

8

Жовтень

с. Яхни

9

Нове життя

с. Малополовецьке

10

Більшовик

с. Дмитрівка

11

Заповіт Ілліча

с. Фастівець

12

Леніна

с. Дідівщина

13

Україна

с. Ставки

14

Ілліча

с. Вел. Гуляки

15

Кірова

с. Дорогинка

16

радг. Кожанський

смт. Кожанка

У процесі реформування земельних відносин вже в 1995 році колгоспи було реорганізовано в колективні сільськогосподарські підприємства на основі колективної власності на землю.

Паювання земель створило правові й організаційні передумови для здійснення реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств шляхом створення на їх основі сільськогосподарських формувань ринкового типу, виробнича діяльність яких базується на приватній власності на землю.

В процесі реформування аграрного сектора економіки створено 52 сільськогосподарських підприємств ринкового типу, з них 22 товариства з обмеженою відповідальністю, 9 приватних та приватно-орендних підприємства, 2 акціонерних товариства, 10 фермерських господарств та 9 інших суб'єктів господарювання (табл. 2.3.).

Із загальної площі земельних угідь основних сільськогосподарських товаровиробників 81,2% (33 946,4 га) використовують недержавні сільськогосподарські підприємства, 18,8% (7859,0 га) — державні.

За період з 1995 по 2002 роки кількість недержавних сільськогосподарських підприємств виросла з 24 до 28, в той же час кількість державних сільськогосподарських підприємств не змінилася. За цей же період значно зменшились розміри недержавних сільськогосподарських підприємств. Так, в 1995 році середній розмір недержавного сільськогосподарського підприємства складав 4147 га, а на початок 2002 року — 719 га. Це пов’язано з м, що на території колишніх колективних сільськогосподарських підприємств утворилися нові агроформування, землекористування, які сформувалися на землях, що перебувають в приватній власності їх засновників, а також за рахунок оренди земельних часток (паїв).

Паювання земель створило правові й організаційні передумови для здійснення реструктуризації колективних сільгосппідприємств шляхом створення на їх основі сілськогосподарських формувань ринкового типу, виробнича діяльність яких базується на приватній власності на землю.

Таблиця 2.3.

Кількість недержавних сільськогосподарських товаровиробників станом на 1. 01. 2006 р.

Назва сільських (селищних) рад

Зареєстровано агроформувань, всього

Селянські господарства (в т.ч. із спільним використанням землі) без набуття юридичної особи

Всього сільськогоспо-дарських товаровиробників

Бортниківська

1

13

1

Великогуляківська

3

-

2

Великоснітинська

-

-

-

Веприцька

6

-

6

Волицька

2

2

1

Дідівщинська

2

30

2

Дмитрівська

4

5

3

Дорогинська

4

25

2

Кищинська

1

1

1

Малополовицька

5

-

4

Малоснітинська

3

-

3

Мотовило-Слобідська

2

2

2

Оленівська

-

-

-

Паляниченська

1

-

1

Пилипівська

3

14

2

Пришивальницька

3

-

1

Скригалівська

1

-

-

Томашівська

1

23

1

Триліська

3

1

1

Фастівецька

1

-

1

Червоненська

2

4

2

Червономотовилівська

2

1

2

Яхнівська

2

-

2

Борівська селищна

-

-

-

Кожанська селищна

-

-

-

Всього:

52

121

40

2.2.2. Тенденції розвитку землекористування громадян

Реалізуючи вимоги проголошеного ще у 1994 році Президентом України курсу на дококорінну зміну соціально-економічних відносин в агропромисловому комплексі, сердцевиною якого є теза, що земля повинна належати тим, хто її обробляє, впродовж цих років вживалися відповідні заходи, а нині процес здійснення фундаментальних перетворень у сільському господарстві вступив у завершальну фазу. Цьому, як відомо, передувало проведення не менш важливих заходів, спрямованих на формування земельних відносин ринкового типу. Зокрема, започатковано процес формування недержавних сільськогосподарських підприємств на основі приватної власності, селянських (фермерських) господарств, розширено землекористування особисіих селянських господарств населення, насамперед селян.

В результаті паювання земель в Фастівському районі 9499 громадян отримали право на земельну частку (пай). 2215 власники сертифікатів або 23% оформили державними актами право приватної власності на землю, з них 121 ведуть господарство самостійно. В районі зареєстровано нотаріально посвідчених 982 переходи права на земельну частку (пай), з них 22 дарування, решта 958 — переходів права по спадщині, 2 — продано.

Одним із незаперечних досягнень земельної реформи є запровадження оренди землі. Відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки «у 2002 році договори на оренду земельних часток (паїв) уклали 8783 власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), що становить 92,5% від загальної кількості власників земельних часток (паїв), більшість з них (5470 чол. або 57.5%) пенсіонери, що дає їм можливість отримати крім оплати праці або пенсій, орендну плату за свої земельні частки (паї). Для селян — пенсіонерів це вагомий фактор їхнього соціального захисту.

Із загальної кількості договорів оренди більше половини (57%) укладено з сільськогосподарськими товариствами з обмеженою відповідальністю. Договори оренди Укладено в основному строком більше 3 років.

На території Фастівського району власниками і користувачами землі є 75 749 громадян, у власності і користуванні яких знаходиться 17 361,9 га земель, потреби яких повністю задоволені у ділянках для особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, а також земельними ділянками для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд.

Особисте підсобне господарство ведуть 15 473 громадяни на площі 3976,6 га, середній розмір одного господарства 0,26 га.

Присадибну ділянку, середній розмір якої 0,22 га, мають 22 683 громадяни. Для колективного садівництва 16 384 громадянам виділено 1497,4 га, а для колективного городництва — 2269 громадян отримали 315,2 га, середній розмір однієї ділянки відповідно 0,09 і 0,14 га.

Для сінокосіння та випасання худоби громадяни використовують 758,7 га або 4,4% всіх земель, що знаходяться у їх власності і користуванні.

Із земельною реформою пов’язано становлення фермерства. Фермерські господарства як форма господарювання на основі приватної власності на землю підтверджують правильність одного з головних принципів земельної реформи — створення умов для рівноправного розвитку цих форм господарювання.

2.2.3. Стан меліорованих земель

Меліоровані землі фактично є страховим фондом держави. Від ефективності їх використання та збереження залежить економічна, екологічна та соціальна стабільність в країні.

Внаслідок економічної кризи, якою охоплені всі галузі суспільного виробництва, суттєво знизилася ефективність використання меліорованих земель та їх роль у продовольчому забезпеченні держави. Більше того, внаслідок різкого скорочення обсягів фінансування в галузі меліорації земель з’явилися загрозливі тенденції. Насамперед це швидкі темпи морального і фізичного старіння гідромеліоративних систем та об'єктів, вихід з ладу основних меліоративних фондів та погіршення технічного стану меліоративної мережі. Експлікація зрошуваних земель в межах району наведена в табл. 2.4.

Таблиця 2.4.

Експлікація зрошуваних земель

Назва сільських рад, господарств

Загальна площа, га

Сільськогосподарські угіддя

Примітка

Рілля, га

Багаторіч-ні насад-ження, га

Сіно-жаті, га

Пасови-ща, га

1. Великоснітинська сільська рада

НДГ «Великоснітинське»

453,0

453,0

-

-

-

підлягає списанню

Разом

453,0

453,0

-

-

-

Площа осушених земель району за даними земельного обліку станом на 01. 01. 2002 р. складає 672,0 га, в т. ч. сільськогосподарських угідь — 606,0 га. Зрошуваних земель 453,0 га, в т. ч. сільськогосподарських угідь — 453,0 га.

На протязі довготривалого часу поливні землі, як зрошувані не використовувалися, так як практично вся дощувальна техніка відпрацювала свій амортизаційний термін та була списана, розподільча мережа та гідроспоруди потребують капітально-відновлювальних робіт. Керуючись матеріалами обстеження зрошувальної системи та виходячи з того, що для відновлення її роботи необхідно провести комплексну реконструкцію із застосуванням нової дощувальної техніки, що потребує великих капітальних затрат, доцільно вирішити питання про списання системи, як такої, що відпрацювала свій ресурс, а землі перевести в богарні.

В Фастівському районі експлуатуються 1 міжгосподарська осушувальна система — р. Унава та внутрішньогосподарська — р. Ірпінь.

При обстеженні меліоративних систем встановлено, що на осушених землях в Фастівському районі більше 10 років незадовільно проводилися вкрай необхідні агромеліоративні заходи (планування земель, глибоке розпушування, тощо). Понад 20% меліоративних каналів заросли чагарниками та замулилися. Незадовільний технічний стан господарських осушувальних систем призводить до неспроможності виконання ними своєї основної функції - відведення надлишкових вод, а їх руйнування створює екологічну та техногенну небезпеку. Під час паводків збільшуються зони і терміни затоплення земельних угідь. Через незадовільний технічний стан меліоративної мережі в посушливі роки не на всій площі використовуються за призначенням системи двосторонньої дії. Енергетичне обладнання польдерних насосних станцій відпрацювало нормативний термін і потребує капітального ремонту та заміни. Експлікація осушуваних земель наведена в табл. 2.5.

Вивчивши та проаналізувавши матеріали інвентаризації меліоративних систем, звіти Ірпінського експлуатаційного управління меліоративних систем і Фастівського районного відділу земельних ресурсів, а також акти щорічного обстеження технічного стану систем, пропонується списати основні меліоративні фонди, а землі перевести в богарні всього на площі 514,. 8га, а саме:

— пропонується списати осушувальну систему р. Унава на площі 514,8 га, в т. ч.: це території Томашівської сільської ради на площі 92,0 га, Малоснітинської сільської ради на площі 40,0 га, Червономотовилівської сільської ради на площі 192,0 га, Дорогинської сільської ради на площі 8 га та фермерського господарства «Берізка» на площі 6,0 га, де більше ніж 70% вийшли з ладу канали, гідротехнічні системи.

Разом з тим для підвищення технічного рівня систем необхідно провести реконструкцію 157,2 га.

Таблиця 2.5.

Експлікація осушуваних земель

Назва сільських рад, господарств

Загальна площа, га

Сільськогосподарські угіддя

Інші, га

Примітка

Рілля, га

Сіножаті, га

Пасовища, га

1. Червономотови-лівська сільська рада

Землі запасу

192,0

-

44,0

107,0

41,0

потребує списання

2. Дорогинська сільська рада

Землі запасу

157,2

141,1

-

-

16,1

потребує реконст-рукції

Землі запасу

184,8

165,9

1,0

12,0

5,9

потребує списання

СФГ «Берізка»

6,0

6,0

-

-

-

потребує списання

Разом

348,0

313,0

1,0

12,0

22,0

3. Томашівська сільська рада

Землі запасу

92,0

28,0

11,0

51,0

2,0

потребує списання

4. Малоснітинська сільська рада

Землі запасу

40,0

23,0

15,0

1,0

1,0

потребує списання

Разом по району

672,0

364,0

71,0

171,0

66,0

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках встановлюються відведення з особливим режимом користування.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства для спеціальних потреб і можуть використовуватися ними для

створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплюючих та протиерозійних гідротехнічних споруд.

Аналіз сучасного технічного та меліоративного стану осушувальних систем показує, що для розв’язання накопичених протягом тривалого часу проблем необхідні кошти, основним джерелом яких залишаються державний і місцевий бюджети та кошти підприємств усіх форм власності.

Урожайність на меліорованих землях тісно пов’язана з використанням комплексу меліоративних заходів (вапнування, глибоке розпушування земель у зоні Полісся). Застосування органічних та мінеральних добрив нині зведено нанівець. Ці та інші тенденції призвели до виникнення цілого комплексу проблем, розв’язання яких неможливе без державної підтримки, зокрема шляхом реалізації комплексу заходів:

— забезпечення сталого та надійного функціонування наявних меліоративних систем;

— зниження енерго- та матеріалоємності меліоративних систем;

— підвищення ефективності використання меліорованих земель;

— поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушуваних сільськогосподарських угідь;

— кадрове, науково-технічне та нормативно-правове забезпечення функціонування галузі;

— впровадження механізму державної підтримки, регулювання економічних та правових взаємовідносин у галузі меліорації земель як складової частини державної аграрної політики.

Розв’язання цих проблем повинно узгоджуватися з перспективою розвитку галузі, економічними можливостями держави, врахування нагромадженого вітчизняного та зарубіжного досвіду.

2.2.4 Оцінка якісного стану сільськогосподарських угідь та розвитку деградаційних процесів

Деградаційні грунтові процеси — це процеси, які погіршують властивості ґрунтів і обмежують їх родючість. Вони розділяються на природні, природно-антропогенні і власне антропогенні. Оскільки провести розмежування природних і антропогенних ґрунтових процесів що, то оцінку природних і природно-антропогенних деградаційних процесів складно, ми будемо здійснювати їх оцінку спільно. При оцінці та обліку деградаційних процесів використовуються два показники: 1 — ступінь деградації ґрунтів, 2 — відсоток участі деградованих ґрунтів у грунтовому покриві (оцінка територіального прояву деградаційних процесів).

Стан земель сільськогосподарського призначення в останні десятиліття істотно погіршився і набув загрозливого характеру. В першу чергу це стосується ґрунтового покриву, який в значній мірі втратив присутні йому властивості саморегуляції.

Відмінності в горизонтальному та вертикальному розчленуванні різних частин Фастівського району визначили розподіл орних земель за крутістю схилів (табл. 2.6.). Переважають кути нахилу орних схилів до 2° - їх 90,6% від загальної площі ріллі. Найбільш небезпечні для використання орні схили з крутістю більше 3° - їх 4,9%, а на території деяких сільських рад до 15%, що свідчить про значні, потенційні можливості для розвитку деградаційних процесів.

Табл. 2.6.

Розподіл орних земель за крутістю схилів

Розмір-ність

Всьго обстежених орних земель

У тому числі за крутістю схилів, градусів

сере-днє

< 1

1−2

2−3

3−5

5−7

7−10

10−15

> 15

1,415

га

46 298

35 353

6554

2124

1286

526

282

173

-

-

%

100,0

76,4

14,2

4,5

2,8

1,1

0,6

0,4

-

-

Горбистий характер рельєфу, значне горизонтальне та вертикальне розчленування території, часто неглибоке залягання водотривких шарів визначили розвиток процесів ерозії, дефляції, підкислення та заболочування ґрунтів та деяких небезпечних геологічних явищ (зсувів, просідань масивів лесових порід, обвалів та ін.).

Водна та вітрова ерозія.

Водна і вітрова ерозія є найбільш серйозним фактором зниження продуктивності земельних ресурсів, деградації агроландшафтів. Вона перетворилася на надзвичайне явище сьогодення, яке безпосередньо загрожує самому існуванню ґрунту, як провідному засобу сільськогосподарського виробництва і незамінному компоненту біосфери. Це обумовлено характером сільськогосподарського використання земель, при якому створюються умови для інтенсивного розвитку ерозійних процесів. Адже для штучних агроценозів максимум проективного покриття приходиться на липень — серпень, що не співпадає з піком зливової активності (кінець травня — червень).

Відповідно до схеми ерозійного районування України дана територія знаходиться в зоні, небезпечній в ерозійному відношенні, в області переважаючого розвитку водної ерозії з переважаючим впливом дощового стоку. Серед освоєних земель найбільш часто піддані змиву сільськогосподарські угіддя і в першу чергу рілля. Інтенсивність змиву ґрунтів з зябу і чорного пару часто досягає 300 т/га в рік. Однак такий змив спостерігається локально. Середньорічний розрахунковий змив родючого шару грунту з орних земель складає 12,5 т/га.

Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, складає 5645 га, в тому числі 4820 га орних земель (10,4% від обстеженої площі цих угідь). У складі еродованих орних земель обліковується 2073 га з середньо- та сильнозмитими ґрунтами. Особливе занепокоєння викликають масштаби та інтенсивність цих процесів на чорноземних та близьких до них за родючістю ґрунтах.

Щодо динаміки ерозійних процесів, то особливо високими темпами зростає площа середньо- та сильнозмитих ґрунтів, а найбільший приріст площ еродованих ґрунтів відмічається в районах відносно благополучних в ерозійному відношенні (табл. 2.7.). Остання обставина є наслідком протиерозійних заходів, що впроваджуються на найбільш підданих ділянках і недостатньої уваги до відносно благополучних територій.

Таблиця 2.7.

Динаміка еродованості ґрунтів орних земель

Ступінь еродованості грунтів

Площа змитих грунтів,

тис. га

Приріст площі змитих грунтів з 1960 по 1996 рр., тис. га

Середньорічний приріст площі змитих грунтів, га

1960 р.

1996 р.

Всього змитих грунтів

3,2

4,8

1,6

46

у тому числі:

слабо-

2,4

2,8

0,4

11

середньо-

0,6

1,3

0,7

20

сильно-

0,2

0,7

0,5

15

На пасовищах ерозійні процеси розвиваються менш інтенсивно. Однак внаслідок перевантаження пасовищ, худоба виїдає траву під корінь та пошкоджує копитами дерновий покрив, що спричиняє активізацію цих процесів. Загальна площа еродованих ґрунтів на пасовищах складає 666 га, причому 74,6% цих угідь характеризуються сильним ступенем еродованості. Сіножаті розташовані переважно в понижених елементах рельєфу і тому еродовані у самій незначній мірі.

В результаті ерозії різко падає вміст гумусу в ґрунтах та знижується їх родючість. Середньорічні втрати гумусу від ерозії в цілому для Фастівського району складають 19 тис. тон. У 1981 році вміст гумусу складав 2,8%, а у 1882 році (для порівняння використані дані В.В. Докучаєва) — 3,6%.

Поряд з площинною ерозією досить інтенсивно розвиваються процеси лінійного розмиву та яроутворення. Площа активних ярів складає 105,7 га. Негативний вплив ярів проявляється на прилеглій території площею близько 300 га. Глибина врізу ярів подекуди досягає 20−25 м. Зустрічаються всі їх генетичні форми (берегові, привододільні, балкові), з переважанням берегових ярів. Останні розчленяють правий корінний схил долин Унави, Стугни, Кам’янки та схили його приток, а також зустрічаються на схилах майже всіх балок. На крутих яружних схилах відмічаються активні обвали.

Особливості розвитку вітрової ерозії ґрунтів у межах району визначаються наявністю грунтів легкого гранулометричного складу. За даними якісного обліку земель у складі сільськогосподарських угідь району нараховується 29 272 га дефляційнонебезпечних, в тому числі 27 363 га дефляційнонебезпечної ріллі, з них 1724 га дефльовані (еродовані). Пасовища також у значній мірі дефльовані. Із 1476 га обтежених пасовищ 622 га дефльовано, що складає 23,7%.

Кислотність. Площа кислих ґрунтів сільськогосподарських угідь складає 33 162 га або 65,0% від обстеженої площі цих угідь, в тому числі 32 883 га становить рілля. Площі кислих земель постійно змінюються в залежності від внесених добрив, проведення хімічної меліорації, і можуть переходити із однієї категорії в іншу, нерідко більш деградовану. Ця трансформація — з однієї категорії кислотності в іншу і навпаки — відбувається в деяких випадках дуже швидко або ж ґрунти проявляють велику стійкість щодо зрушення кислотно-лужної рівноваги, яка генетично їм притаманна. Практика хімічної меліорації і землеробства свідчить, що саме на нестійких ґрунтах з дуже вразливим кислотно-лужним середовищем найчастіше виникають кризові агроекологічні ситуації. Так, наприклад вапнування кислих піщаних і навіть супіщаних грунтів дуже швидко переводить реакцію ґрунту із кислого середовища в нейтральне і навіть в слаболужне.

Відзначимо, що і за іншими якісними показниками (перезволоженість, заболоченість та ін.) земельний фонд Фастівського району має сталу тенденцію до погіршення. Так, наприклад, за даними Держкомзему України 998 га займають перезволожені і 2091 га — заболочені ґрунти.

Деградація ґрунтів відбувається під впливом важкої грунтооброблюючої техніки (руйнується структура, знижується водостійкість структурних агрегатів, підвищується щільність орного шару), зрошення, особливо засоленими і лужними водами (змінюється гідрологічний режим, відбувається вторинне засолення, заболочування і осолонцювання грунтів).

Сучасне вираження деградаційного процесу дуже часто пов’язане з погіршенням фізичних і фізико-механічних властивостей ґрунтів через ущільнення підорних горизонтів, збільшення брилистості, тріщинуватості і пластичності орного та більш глибоких шарів. Все це приводить до зниження накопичення вологи і об'єму коренеживного шару при достатньому забезпеченні культур елементами живлення. На такий прояв деградації звертають поки що недостатньо уваги.

Останнім часом посилились процеси деградації ґрунтового покриву, які обумовлені техногенним забрудненням. Аналіз інформації, що характеризує забруднення ґрунтів різними токсичними сполуками, свідчить, що близько 20% території України перебуває в незадовільному стані. Найбільшу небезпеку для навколишнього середовища представляє забруднення ґрунтів радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками інфекційних хвороб та ін. В ґрунтовому покриві, що прилягає до міст з розвиненою промисловістю, спостерігається забруднення важкими металами. Значні площі земельних угідь забруднені радіоізотопами (цезій, стронцій). Характеристика радіоактивного забруднення ськогосподарських угідь і ріллі наведена в табл. 2.8 та табл. 2.9.

Підсилення деградації ґрунтів в значній мірі зв’язано з різким зниженням обсягів заходів з підвищення їх родючості. Постачання мінеральних та органічних добрив у 1996 р. порівняно з 1986 р. зменшилося в 10−12 разів. Одночасно з урожаями щороку, залежно від їх величини, виноситься з ґрунту до 100−200 кг/га поживних речовин. В результаті перевищення виносу поживних речовин над їх накопиченням в орних ґрунтах склався їх від'ємний баланс.

Прискорення деградаційних процесів великою мірою обумовлено тим, що в останні 8−9 років держава різко скоротила асигнування на охорону, поліпшення і раціональне використання земельних ресурсів. Сільськогосподарські підприємства через кризовий фінансовий стан також неспроможні здійснювати інвестування землеохоронних заходів за рахунок власних коштів.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой