Дидактична гра як засіб умотивування навчальної діяльності молодших школярів на уроках іноземних мов

Тип работы:
Статья
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Дидактична гра як засіб умотивування навчальної діяльності молодших школярів на уроках іноземних мов

Ю.І. Федусенко канд. пед. наук,

Інститут педагогіки НАПН України

Відомо, що у навчальній діяльності дітей особливе місце посідає мотивація. За свідченням учених мотивація — це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які пробуджують у людини прагнення займатись певним видом діяльності, спрямовують цю діяльність, орієнтують особистість на досягнення певних цілей. (Л.І. Божович, О. А. Гузенко, А. Г. Ковальов, О.В. Малихіна, О. Я. Савченко та ін.).

Навчальна діяльність, за свідченням науковців, охоплює практично всі роки становлення особистості, її успішність залежить від багатьох чинників психологічного та педагогічного порядку (соціально-психологічних і соціально-педагогічних) і спонукається адекватними мотивами. І.П. Підласий вказує на те, що вивчення та правильне використання чинних мотивів, що скеровують розвиток особистості й їх спрямування у потрібному напрямі, — серцевина педагогічної праці [11].

Навчальна мотивація — це «загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти». Цей погляд ґрунтується на розумінні у сучасній психології мотивації (лат. moveo — рухаю) як сукупності чинників, які енергезують і спрямовують поведінку, а також дають змогу визначити вихідні причини та групи змінних (як зовнішніх, так і внутрішніх), що задають той чи інший напрям поведінки людини [2].

Відповідно до бінарності процесу навчання можна стверджувати, що мотивація залежить від спільної діяльності учителя й учнів. Маючи на увазі перших, говоримо про мотивацію навчання, з позицій же того, кого навчають, розуміємо мотивацію учіння.

На основі дослідження особливостей мотивації учіння молодших школярів А. К. Макарова зробила висновок про те, що їхня мотивація має як позитивні, так і негативні аспекти. Позитивними характеристиками вона вважає:

загальне позитивне ставлення дітей цього віку до школи (новизна, зміна видів діяльності, колективу, авторитет учителя тощо);

широту їхніх інтересів (нові явища життя);

допитливість, яка є виявом широкої розумової активності.

До негативних рис мотивації дослідниця відносить:

недостатня дієвість мотивів навчальної діяльності;

ситуативність мотивів, які без достатньої уваги вчителя можуть згаснути і вже не відновитися;

недостатня усвідомленість, яка виявляється у невмінні учнів визначати своє ставлення до того чи іншого предмету;

слабка узагальненість, характерна психологічним особливостям учня початкової школи;

орієнтація на результат діяльності, а не на способи навчальної діяльності;

страх перед подоланням труднощів у навчальній роботі.

Аналіз відповідної наукової літератури засвідчив, що учіння молодших школярів полімотивоване: дитиною залежно від конкретної ситуації керують різні мотиви, але серед них є один найбільш істотний. Найсильнішою виявляється мотивація учіння, яка зумовлюється пізнавальними потребами, інтересом до способів пізнання. О. Я. Савченко називає сукупність умов, які необхідно забезпечити для того, щоб сформувати повноцінну мотивацію учіння:

збагачення змісту особистісно орієнтованим цікавим матеріалом;

утвердження справді гуманних стосунків з усіма учнями, повага до особистості дитини;

задоволення потреб у спілкуванні з учителем і однокласниками;

збагачення мислення інтелектуальними почуттями;

формування допитливості та пізнавального інтересу;

формування адекватної самооцінки своїх можливостей;

підтримання прагнення до саморозвитку і самовдосконалення;

використання різних способів педагогічної підтримки;

виховання відповідального ставлення до навчальної діяльності, почуття обов’язку [12].

У психолого-педагогічній науці мотив — це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до активної діяльності. Мотиви перебувають у залежності від зовнішніх спонук, які сприяють або не сприяють здійсненню активної діяльності. Спонуками до діяльності можуть бути матеріальні, духовні та культурні потреби, які, у свою чергу, породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об'єкти з метою пізнати їх, оволодіти ними [4].

Мотиви, які діють у системі навчання, грунтовно описані у науковій літературі (Л.І. Божович, Т.О. Ільїна, А. К. Макарова, М.В. Матюхіна, І.П. Підласий, Г.І. Щукіна, П. М. Якобсон та ін.). Результати дослідження цієї проблеми свідчать, що діяльність учіння спонукається не одним мотивом, а системою різноманітних мотивів, які взаємодіють між собою. Учені поділяють їх на дві великі групи: соціальні й пізнавальні мотиви.

Соціальні мотиви пов’язані з різними соціальними взаємодіями школяра з іншими людьми. Пізнавальні мотиви пов’язані зі змістом навчальної діяльності та процесом її виконання. Соціальні та пізнавальні мотиви, у свою чергу, підрозділяються на підгрупи (І.П. Підласий називає їх рівнями).

Установлено, що різні мотиви не однакові за своїм проявом, вони по-різному проявляють себе у процесі учіння, і можна співвіднести з різними видами мотивів та їхніми рівнями різноманітні прояви активного ставлення школярів до учіння.

Аналіз психологічної літератури дозволив визначити підгрупи соціальних й пізнавальних мотивів та їхні прояви у навчальній діяльності учнів.

Соціальні мотиви:

1) широкі соціальні мотиви полягають у прагненні здобути знання, щоб бути корисним суспільству, у бажанні виконати свій обов’язок, у розумінні необхідності навчання, у почутті відповідальності. Зрештою — це прагнення особистості завдяки учінню утвердити себе у суспільстві.

Відомо, що широкі соціальні мотиви проявляються так: учинками, що свідчать про розуміння школярами значущості учіння; готовність поступитись особистими інтересами заради суспільних; включенням у різні види суспільної діяльності; участі в іграх тощо;

2) вузькі соціальні мотиви (позиційні) полягають у прагненні зайняти певну позицію, місце у стосунках з оточенням, дістати схвалення від батьків, здобути авторитет й утвердитись у класі, стати переможцем у грі, одержати винагороду, заслужити похвалу вчителя, страх перед покаранням, бажання одержати гарну оцінку тощо.

Позиційні мотиви проявляються у прагненні до взаємодії, в контактах з однолітками; у намірах з’ясувати думку інших про себе; у допомозі товаришу; у внесенні та прийнятті пропозицій про участь у колективній роботі; у реальному включенні у колективну роботу; у бажанні поділитися своїми знаннями з іншими тощо;

3) мотиви соціального співробітництва полягають у тому, що школяр не тільки орієнтується на спілкування, взаємодію з іншими людьми, а й прагне проаналізувати, усвідомити спроби та форми свого співробітництва, а також удосконалювати їх. Ці мотиви є важливою основою самовиховання, самовдосконалення особистості.

Мотиви соціальної співпраці виявляються у прагненні усвідомити способи колективної роботи та вдосконалити її; у зацікавленні до обговорення різних способів групової роботи у класі та прагненні до пошуку найбільш оптимальних варіантів; в інтересі до переключення від колективної форми роботи до індивідуальної й навпаки [8, 9].

Пізнавальні мотиви:

широкі пізнавальні мотиви полягають в орієнтації учнів на оволодіння новими знаннями, виявляються як орієнтація на ерудицію, реалізуються як задоволення від самого процесу учіння та його результатів. Широкі пізнавальні мотиви розрізняють за рівнями, які визначаються глибиною інтересу до знань (інтерес до нових цікавих фактів, явищ, властивостей, висновків, ідей тощо).

Широкі пізнавальні мотиви виявляються в успішному виконанні навчального завдання; позитивній реакції на ускладнення завдання; зверненні до вчителя за додатковими відомостями про те чи інше явище; позитивному ставленні до виконання додаткових завдань тощо;

навчально-пізнавальні мотиви полягають в орієнтації школярів на засвоєння способів здобування знань, на методи наукового пізнання, на способи саморегуляції щодо навчальної діяльності та на раціональну організацію своєї навчальної праці.

Зазначені мотиви виявляються у таких діях учнів: самостійному зверненні учнів до пошуку способів праці; поверненні до аналізу розв’язання завдань після одержання позитивного результату; характері запитань до вчителя, що стосуються пошуку способів діяльності; інтересі до аналізу власних помилок, самоконтролі під час роботи тощо;

3) мотиви самоосвіти полягають в орієнтації учнів на здобуття додаткових знань і у спрямованості на самостійне вдосконалення способів їх здобування. Мотиви самоосвіти виявляються таким чином: зверненням до вчителя із запитаннями про способи раціональної організації навчальної праці та прийоми самоосвіти, а також участю в обговоренні цих способів; діями учнів щодо здійснення самоосвіти (читання додаткової літератури, відвідування гуртків, студій тощо) [8, 9].

Перелічені рівні пізнавальних мотивів можуть забезпечувати наявність у школяра так званого «мотиву досягнення», що полягає у прагненні до успіху, у бажанні добиватися дедалі вищих результатів [7]. Пізнавальні мотиви забезпечують подолання школярами труднощів у навчанні, викликають пізнавальну активність, на їх основі розвивається бажання людини бути компетентною, відповідати вимогам часу.

Навчальна діяльність, як і кожна інша, спонукається ієрархією мотивів, причому в одного й того самого учня можуть домінувати то соціальні, то пізнавальні мотиви. Як зазначає А. К. Макарова, важлива не сама наявність цих мотивів, а їхня спрямованість, яка може мати як колективістський, так і вузько індивідуалістичний характер, саме тому якість мотивів визначає сутність особистості школяра та її спрямованість [7].

Слушною, на наш погляд, є думка, що групи мотивів перебувають у динамічному зв’язку між собою, сполучаючись різним чином залежно від виникаючих обставин. Із цього сполучення різних мотивів виникає рушійна сила учіння, характер, спрямованість і обсяг якої визначається сумарною дією мотивів. Коли різні мотиви є односпрямованими, мотивація підсилюється, а коли мотиви різнопланові, виникає боротьба мотивів і відбувається вибір найбільш значущого, який і визначає перебіг подальшої діяльності [11]. Ученими доведено, що будь-якого школяра мотивує тією чи іншою мірою і спрямованість на оволодіння способами пізнання, і спрямованість на соціальну віддачу, на включення у соціальну практику. Ці види спрямованості визначають і поведінку учня на уроці, де він здійснює як навчальну діяльність (під час виконання завдань), так і діяльність соціального спілкування (стосунки з однолітками, вчителем). Беручи до уваги полімотивацію учіння, є сенс підсилювати то один, то інший мотив школяра, намагаючись зробити їх особистісно значущими (наприклад, у процесі дидактичної гри, яка включає у себе і виконання навчального завдання, і спілкування з іншими гравцями та педагогом).

Дослідження мотивів, які активізують прагнення молодших школярів вивчати іноземні мови є, на думку науковців, однією з важливих педагогічних проблем у цій сфері, оскільки мотиви, як уже зазначалось, мають вирішальне значення для стимуляції активної навчальної діяльності.

Діагностика мотивів навчання учнів початкової школи свідчить про те, що вони нестійкі й епізодичні.

За нашими спостереженнями, у першому та другому класах у молодших школярів превалює інтерес до зовнішньої сторони шкільного життя (зустріч із однолітками, участь у масових заходах, екскурсії, змагання та вікторини у позаурочний час тощо).

Враховуючи результати опитування молодших школярів, ми з’ясували, що процес навчання іноземних мов у початковій школі характеризується наявністю в учнів таких мотивів (рис. 1).

Рис. 1. Мотиви, які активізують прагнення молодших школярів вивчати іноземні мови

За результатами проведеного опитування для 24% респондентів участь у грі є одним із найвагоміших мотивів вивчення іноземної мови. А відтак, розглянемо мотиви включення учнів початкової школи у дидактичну гру. Серед них виділяємо такі:

прагнення до самовираження:

— можливість проявити себе у колективній діяльності;

— стати лідером (капітаном);

— бути негіршим за інших;

— докласти власні зусилля для перемоги команди;

— успішно виконати свою роль у грі;

можливість здобути та поглибити власні знання;

наявність неформального оточення у процесі дидактичної гри;

особиста зацікавленість та інтерес до ігрової діяльності;

задоволення фізіологічних і духовних потреб:

— подолати втому;

— займатися руховою діяльність;

— відчути себе членом колективу;

— переключити увагу з одного виду діяльності на інший.

Спостереження за навчальним процесом у початковій школі засвідчують, що у процесі дидактичної гри кожен учень є безпосереднім учасником процесу навчання, який самостійно шукає шляхи і засоби розв’язання навчальних завдань. Таким чином, засвоєння необхідних знань є його внутрішньою потребою школяра, що породжує мотиви навчальної діяльності, котрі дозволяють активізувати процес навчання та підвищити його ефективність.

За нашими спостереженнями, організація різного виду дидактичних ігор на уроках іноземних мов у початковій школі викликає в учнів позитивне ставлення до цього предмету. Якісні ознаки такого ставлення ґрунтуються на самозадовільних, самосвідомих, самопотребних, особистісно значущих судженнях: емоції, пізнання, інтерес, задоволення, потреби. На думку Л.І. Божович, вони є складовими елементами, які так чи інакше входять в ієрархічну систематику, що становить загальне поняття мотивації [1].

Відомо, що дидактична гра розробляється й організовується як спільна колективна діяльність учасників, яка має характер рольової взаємодії, що здійснюється відповідно до прогнозованих або створюваних у процесі гри правил і норм і є обов’язковою умовою процесу повноцінної та результативної гри.

У колективній навчально-ігровій діяльності виникає і проявляється різна за характером і надзвичайно важлива для навчання взаємодія учасників: наслідування, переконання, співробітництво, змагання тощо. Отже, є усі підстави стверджувати, що конкретні навчальні дії, усвідомлені одним учнем, підхоплюються іншими, стають надбанням всього колективу. Ще видатний педагог В. О. Сухомлинський наголошував, що потреба набувати знання найкраще стимулюється тоді, коли людина змушена навчати інших, надавати їм допомогу у здобутті знань, а цього можливо успішно досягти у процесі навчально-ігрової діяльності.

Колектив (команда) характеризується єдністю мотивів, які адекватні цілям діяльності (бажання досягти перемоги, почуття обов’язку перед товаришами тощо.). Однак, це зовсім не виключає наявності у молодшого школяра й особистої мотивації (бути кращим, проявити свої знання, виявити власні організаторські здібності), яка повинна гармонійно поєднуватись з суспільно-значущими мотивами колективу.

За нашими спостереженнями у процесі дидактичної гри учня може задовольняти і зміст того, що він робить, і ті цілі, до яких він прагне. У такому разі можна говорити, що від ставлення молодших школярів до участі у грі, значною мірою залежить їхнє ставлення до навчальної діяльності, оскільки дидактична гра допомагає у виконанні навчальних завдань, слугує засобом розумового, фізичного і морального розвитку. Це пояснюється тим, що сам процес організації та проведення гри передбачає поєднання розумових і фізичних зусиль для досягнення поставленої мети (перемоги). А це, у свою чергу, виховує у дитини наполегливість, самовпевненість, рішучість й інші якості, які є необхідними в інших видах діяльності. Вірогідність цих тверджень можна довести за допомогою схематичного зображення (рис. 2).

дидактична гра мотивація іноземний

Рис. 2. Механізми умотивування навчальної діяльності молодших школярів засобами дидактичної гри

Таким чином, вдало підібрана і організована дидактична гра слугує дієвим мотивом навчання у початковій школі, а також сильним емоційним подразником, який дозволяє долати психологічні перешкоди, які заважають іншомовному спілкуванню, підвищує ініціативність й активність учнів, а також стимулює позитивні емоції, розвиває інтерес до іноземної мови, який з’являється за рахунок задоволення і радості від участі у грі.

Список використаних джерел

1. Божович Л. И. Избранные психологические труды: Проблемы формирования личности / Божович Лидия Ильинична — М.: Междунар. пед. академия, 1995. — 209с.

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. — К.: Либідь, 1997. — 376 с.

3. Журавлев В. И. Сочетание методов и средств воспитания / В. И. Журавлев // Сов. педагогика. — 1985. — № 6. — С. 38 — 41.

4. Ильин Е. П. Мотивация и мотивы / Е. П. Ильин. — СПб: Питер, 2000. — С. 114 — 254.

5. Кудикіна Н.В. Ігрова діяльність молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі: [монографія] / Н.В. Кудикіна. — К.: КМПУ, 2003. — 272 с.

6. Леонтьев А. А. Основы психолингвистики: Учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. «Психология» / Леонтьев Алексей Алексеевич. — 3. изд. — М.: Смысл, 2003. — 286с.

7. Макарова А. К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте / А. К. Макарова. — М.: Просвещение, 1983. — С.8 — 28.

8. Макарова А. К. Формирование мотивации учения в школьном возрасте / А. К. Макарова. — М.: Просвещение, 1990. — С. 22 — 29.

9. Малихіна О.В. Мотивація учіння молодших школярів / О.В. Малихіна. — К.: Навч. книга, 2002. — 304 с.

10. Педагогические проблемы формирования познавательных интерессов учащихся / [под ред.Г.И. Щукиной]. — Л., 1976. — С. 122 — 123.

11. Подласый И. П. Педагогика. / И. П. Подласый. — М.: Владос, 1999. — С. 360 — 362.

12. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: [підручник для студентів пед. факультетів] / О. Я. Савченко. — К.: Генеза, 1999. — 368 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой