Еволюція теорій міжнародної торгівлі

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота на тему:

«Еволюція теорій міжнародної торгівлі«

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Теоретичні основи досліджень теорій міжнародної торгівлі

1.1 Торгівельні відносини: сутність та еволюція

1.2 Роль міжнародної торгівлі у розвитку світового господарства

1.3 Сучасний зміст та механізми реалізації міжнародної торгівлі

Розділ 2. Аналіз теорій міжнародної торгівлі та її історичний розвиток

2.1 Аналіз класичних теорії міжнародної торгівлі

2.2 Порівняння неокласичних та альтернативних концепцій міжнародної торгівлі

2.3 Характеристика сучасного стану розвитку теорії міжнародної торгівлі

Розділ 3. Напрями модернізації теорій міжнародної торгівлі в сучасному суспільстві

3.1 Розвиток теорій міжнародної торгівлі в умовах еволюції моделей суспільно-економічних формацій

3.2 Перспективні теоретичні концепції міжнародної торгівлі XXI ст.

ВИсновки

Список ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в системі світогосподарських зв’язків, так як в ній віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами та юридичними особами. Незважаючи на те, що вона почала активно розвиватися ще з ХУІІІ-ХІХ століття, найбільш високих темпів вона досягла у ХХ століття, особливо в його кінці. Сьогодні вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва, включаючи спільну виробничу діяльність господарюючих суб'єктів з різних країн, міжнародний трансфер технологій і т. п.

В економічній літературі не завжди можна зрозуміти сутність деяких категорій, що пов’язані з міжнародними торговельними відносинами. Це стосується понять «зовнішня торгівля», «міжнародна торгівля», «світова торгівля». Категорія «міжнародна торгівля» за змістом ширша, ніж «зовнішня торгівля», тому що перш за все вона охоплює широке коло відносин між суб'єктами світогосподарських зв’язків. Поняття «міжнародна торгівля» та «світова торгівля» в науковій та навчальній літературі, як правило, ототожнюються. Так, наприклад, у підручнику «Світова економіка» міжнародна торгівля визначається, як сфера міжнародних товарно-грошових відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами та послугами) між продавцями і покупцями різних країн [4, с. 113]. Далі зазначається, що міжнародна торгівля являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу; в подальшому поняття «світова та міжнародна торгівля» вживаються як рівнозначні. На наш погляд, якщо мова йде про сукупність потоків зовнішньої торгівлі всіх країн світу, доцільніше вживати термін «світова торгівля», оскільки термін «міжнародна торгівля» правомірно застосовувати у випадку торгівлі декількох країн (наприклад, країн ЄС та СНД). Сучасні наукові розробки і дослідження міжнародної торгівлі пов’язані з такими іменами: Базелер У., Барсуков Е., Бураковський І., Гольцберг А., Загашвілі В., Кальченко Т., Киреев А., Кириченко А., Королєв І., Крачило М., Львов Д., Мішко С., Оніщенко В., Осика С., С, Пахомов Ю., Петрашко Л., Рогач О., Румянцев А., Рут Ф., Савел'єв Є., Сіденко В., Собольніков Л., Стонер Д., Туров С., Тєор Т., Урицький Н., Федотов Л., Філіпенко А., Фомічев В. Циганкова Т. та інші.

Завдання курсової роботи. Міжнародна торгівля виступає як найважливіша форма міжнародних економічних відносин, показники якої водночас відображають рівень економічного потенціалу країн і характерних відносин між ними. Тому міжнародній торгівлі належить вирішальна роль серед інших форм міжнародних економічних відносин на сучасному етапі розвитку світової економіки. В зв’язку з цим, наша задача розглянути теорії міжнародної торгівлі, а також сучасні особливості її розвитку і розкрити основні фактори її зростання.

Предмет курсової роботи — теорії міжнародної торгівлі.

Об'єкт курсової роботи — еволюція теорій міжнародної торгівлі.

торгівля міжнародний концепція світовий

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи досліджень теорій міжнародної торгівлі

1.1 Торгівельні відносини: сутність та еволюція

Міжнародна торгівля виступає як одна з найважливіших форм міжнародних економічних відносин, показники якої водночас відображають рівень економічного потенціалу країн і характерних відносин між ними. Тому міжнародній торгівлі належить вирішальна роль серед інших форм міжнародних економічних відносин на сучасному етапі розвитку світової економіки. В зв’язку з цим, наша задача розглянути сучасні особливості розвитку міжнародної торгівлі і розкрити основні фактори її зростання.

Міжнародні торговельні відносини — це форма економічних відносин за рахунок експорту-імпорту товарів і послуг національних економік різних країн.

Загальна сума експорту й імпорту становить товарообіг із зарубіжними країнами.

Фактори, що обумовлюють необхідність міжнародної торгівлі:

1. Поділ праці, що потребує обміну товарами.

2. Нерівномірність розподілу й забезпеченості економічними ресурсами різних країн (наприклад, Бразилія: тропічний клімат, родючі землі, багато дешевої робочої сили. Все це дає змогу виробляти дешеву каву й інші тропічні культури.)

3. Наявність різного рівня ефективності технологій у різних країнах. Наприклад, Японія завдяки висококваліфікованій робочій силі спеціалізується на виробництві трудомісткої продукції (радіоапаратури й ін.). Австралія — власниця величезних земельних ресурсів, але не має достатньої кількості робочої сили й капіталу, отже спеціалізується на виробництві пшениці, м’яса, вовни.

У світі немає жодної країни, що не змогла б знайти свого місця на світовому ринку.

Значна кількість багатих країн досягли благополуччя саме завдяки активній участі в міжнародній торгівлі. Тому очевидно, що міжнародна торгівля має величезне значення, яке полягає в такому:

— подоланні обмеженості національної ресурсної бази;

— розширенні місткості внутрішнього ринку і установленні зв’язку національного ринку зі світовим;

— збільшенні масштабів виробництва й створенні нових робочих місць.

Обсяг міжнародної торгівлі виражається показниками експорту, імпорту товарів і послуг. Відношення кожного з цих показників до ВНП показує їхнє місце в національній економіці й загальну динаміку зростання.

Розрізняють такі види міжнародної торгівлі:

1. Традиційна — торгівля між суб'єктами різних національних економік за традиційними правилами, тобто за формою Т-Г (згідно з попитом і пропозицією).

2. Торгівля продукцією в межах кооперації - спосіб реалізації продукції між суб'єктами міжнародної виробничої кооперації.

3. Зустрічна торгівля — сукупність міжнародних торговельних угод, при укладанні яких закупівля продукції супроводжується відповідною зворотною поставкою товарів, з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій.

Вигідність міжнародної торгівлі різними економічними школами оцінювалася по-різному. Розглянемо основні економічні теорії розвитку міжнародної торгівлі.

Теорія світової торгівлі з XVI до XVII століття формувалася як теорія меркантилізму. Меркантилісти багатство країни вимірювали золотом (експорт, імпорт). Сучасні теорії міжнародної торгівлі беруть початок від класичної політекономії А. Сміта й Д. Рікардо — теорії порівняльних переваг.

Сучасною модифікацією цієї теорії є теорія співвідношення факторів виробництва. Країни по-різному наділені цими факторами — землею, працею, капіталом. Країнам з дешевою робочою силою вигідно виготовляти трудомісткі товари і їх експортувати, країнам з надлишком капіталу — капіталомісткі товари і їх експортувати, а ввозити трудомісткі.

Сучасну структуру світової торгівлі й торговельну політику допомагають пояснити концепції незалежності, взаємозалежності й залежності.

Повна незалежність — це відсутність потреби в деяких товарах, послугах і технологіях у певній країні.

Взаємозалежність — миттєве реагування торговельних партнерів на торговельні змінення й зв’язки на основі взаємних потреб. Занадто велика залежність призводить до того, що одна країна стає залежною від змінень, що відбуваються в інших країнах.

1.2 Роль міжнародної торгівлі у розвитку світового господарства

Основними причинами зростання ролі світової торгівлі є:

1. поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;

2. значне збільшення (випереджаюче зростання) частки послуг (т. зв. «невидимого експорту»);

3. активна діяльність транснаціональних корпорацій на світовому ринку;

4. розвиток економічної і передусім торговельної інтеграції: усунення регіональних бар'єрів, формування спільних ринків, зон вільної торгівлі тощо[2].

Початковий етап розвитку світової торгівлі характеризувався переважанням в ній вивозу із аграрних країн сировини і продовольства й зворотними поставками в ці країни із розвинутих держав готової продукції. Але з подальшим розвитком вивозу капіталу все більшого значення набував експорт обладнання із промислово розвинутих держав у країни, що розвиваються. НТР змінила характер вивозу капіталу, надала новий імпульс зрушенням у структурі світового експорту, а саме: зростанню частки продукції обробної промисловості і зниженню добувних галузей. Під впливом імпорту капіталу і розширенням діяльності ТНК найшвидшими темпами і в товарному експорті країн, що розвиваються, зростає частка промислової продукції. Необхідно підкреслити, що одним із факторів збільшення у світовій торгівлі продукції промисловості, в тому числі й обробної, стало зниження в середині 80-х років цін на нафту. Запровадження досягнень науково-технічного прогресу в сільському господарстві в розвинутих країнах сприяло зростанню власного виробництва, що обумовлювало зниження попиту на зовнішньому ринку [4].

Постійні зміни у співвідношенні сил між різними країнами і групами країн на світовому ринку виступають ще однією характерною тенденцією сучасного розвитку світової торгівлі. В останній, починаючи з 60-х років ХХ ст., неухильно знижується частка американського експорту в світовому обсязі. Зниження конкурентоспроможності американського виробництва обумовило послаблення позицій США на світовому ринку, що пояснюється наступними факторами. По-перше, в 60−80-і роки з' явилося відносне здешевлення японських і європейських товарів порівняно з американськими, причиною якого стало зростання вищими темпами продуктивності праці в Японії і Західній Європі, ніж у США. По-друге, в цьому ж напрямі діяв фактор різниці в рівні заробітної плати — в США він був найвищим. Це не могло не вплинути на ціни багатьох японських товарів, особливо на побутову радіоелектроніку, а саме: вони були нижчими, ніж на аналогічну американську продукцію. По-третє, в багатьох галузях, передусім новітніх, вироблялась японськими і західноєвропейськими компаніями якісніша продукція. По-четверте, країни ЄЕС заважали проникненню на їхній ринок американських товарів, використовуючи засоби у вигляді єдиного митного тарифу, компенсацій на сільськогосподарську продукцію і т.п. [9]. В середині 90-х років ситуація на світовому ринку дещо змінилася: США знову виходять на перші позиції в світі по конкурентоспроможності, обігнавши Сінгапур, Гонконг, а також Японію, яка до цього протягом шести років посідала перше місце.

Стосовно країн, що розвиваються, то розширення масштабів їхнього експорту здійснювалося головним чином за рахунок нових індустріальних країн Південно-Східної Азії: з 1970 по 1992 рр. їх частка в світовому експорті збільшилася з 18,4 до 26,25. Це обумовлюється тим, що більшість країн, що розвиваються, залишаються постачальниками сировини і продовольства, тоді як НТР викликала відносне зниження попиту на дані види продукції на світовому ринку. Сьогодні розвинуті країни самі прагнуть експортувати продовольчі товари і, встановлюючи високе мито, перешкоджають імпорту з країн, що розвиваються. Значна зовнішня заборгованість і зменшення експортних можливостей викликають зниження темпів зростання імпорту в країнах, що розвиваються.

На світовому ринку відбуваються зміни у співвідношенні сил, що призводять до різного стану торгових балансів головних промислово розвинутих країн світу. Стосовно США, у 80-і роки було характерним дедалі більше перевищення імпорту над експортом, тобто торговий баланс був від' ємним. У 1979−1981 рр. таке перевищення становило 38 671 млн. дол., а в 1988—1990 рр. — 130 177 млн. дол. Водночас торгові баланси основних конкурентів США на світовому ринку — Японії і ФРН — залишалися позитивними, причому перевищення експорту над імпортом зростало. В 1979—1981 рр. в Японії експорт перевищував імпорт на 3203 млн. дол., в ФРН — на 9740 млн. дол. У 1988−1990 рр. аналогічний показник становив для Японії - 64 683 млн. дол., а для ФРН — 67 047 млн. дол. Іноземні корпорації витісняють американські компанії вже не тільки на світовому ринку, а й всередині США [6].

На сучасному етапі надзвичайна динамічність зовнішньої торгівлі зумовлена значною мірою розвитком спеціалізації та кооперування виробництва в міжнародному масштабі, скасуванням багатьох обмежень у міжнародній торгівлі, високими темпами розвитку «нових індустріальних країн». У світовій торгівлі панівні позиції займають розвинуті країни, на частку яких припадає 2/3 обсягу експорту і така ж частка імпорту. Відповідно близько 1/3 світових експорту та імпорту припадає на країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою. Німеччина, США, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія є найбільшими експортерами світу.

Світова торгівля розвивається під впливом багатьох чинників, основними з яких є:

а) розвиток та поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;

б) зростання торговельно-економічної інтеграції з формуванням спільних ринків, зон вільної торгівлі тощо;

в) лібералізація міжнародної торгівлі;

г) науково-технічна революція;

д) формування у країнах з перехідною економікою економічних моделей, орієнтованих на зовнішній ринок [5].

На сучасному етапі збільшується вплив зовнішньої торгівлі на світовий економічний розвиток, в якому рух капіталу і технологій набувають високої мобільності. Саме діяльність ТНК сприяє перетворенню світу в єдине ціле, де його окремі частини стають функціонально взаємозалежними і де виникають нові тенденції і закони розвитку [6]. Ми поділяємо точку зору тих економістів, які вважають, що глобальні тенденції інтернаціоналізації виробництва й капіталу, приватизації, стратегічних альянсів і лібералізації зовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. З огляду на них і подальший перерозподіл світових ринків та сфер впливу, можна прогнозувати можливість появи найближчим часом міжнародних суперкорпорацій шляхом злиття, поглинання та об'єднання найбільших компаній світу [3].

В структурі товарообороту та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни. В сучасних умовах в міжнародній торгівлі суттєво скорочується питома вага сировини і різко підвищується частка готових виробів. В Німеччині та Японії частка готової продукції в експорті становить близько 90%. Загалом у товарній структурі світового експорту понад 2/3 складає продукція обробної промисловості, питома вага якої постійно зростає, а менш ніж 1/3 — сировина і продовольчі товари. Високими темпами здійснюється міжнародна торгівля машинами і обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості. Дедалі більше експортується наукомісткої продукції, що сприяє розширенню торгівлі послугами. У 90-ті роки темпи зростання торгівлі послугами значно перевищили темпи зростання міжнародної торгівлі «видимими» товарами. Міжнародна торгівля товарами виробничого характеру стимулюється експортом — імпортом послуг.

Характерною рисою сучасного стану є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою. На неї припадає понад 70% всесвітньої торгівлі, а частка країн, що розвиваються, у світовій торгівлі не досягає і 20%. Посилення позицій економічно менш розвинутих країн досягається в результаті диверсифікації її (світової торгівлі), тобто одночасного розвитку багатьох її напрямків та розширення асортименту товарів.

В умовах сьогодення важливого значення набуває торгівля патентами, ліцензіями, ноу-хау та іншими експертними документами і пов’язаний з нею розвиток інноваційної діяльності, в якій значну роль відіграють ТНК. Являючись ключовою ланкою процесу інновацій, вони володіють більш ніж 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технологію, ноу-хау. Близько 75−80% загальносвітового обсягу наукових досліджень і розробок здійснюється в рамках ТНК [3].

Значну роль у вирішенні проблем зовнішньої торгівлі відіграють щорічні наради керівників семи провідних промислово розвинутих країн світу — Великобританії, Німеччини, Італії, Канади, США, Франції, Японії. В останні роки партнери Японії здійснюють натиск на неї з метою досягнення торгових поступок, які обмежували б японський експорт і збільшували б імпорт Японією продукції компаній США і країн ЄС. Міжнародне регулювання світової торгівлі розвивається і шляхом створення спеціальних організацій, метою яких є узгодження цін на продукцію, встановлення експортних квот для кожної країни-учасниці, обмеження виробництва. Найбільшою популярністю серед них користується організація країн-експортів нафти (ОПЕК).

1.3 Сучасний зміст та механізми реалізації міжнародної торгівлі

В сучасних умовах розвитку світової торгівлі намітилися позитивні процеси. Передбачаючи збільшення переміщення товарів і послуг за межі державних кордонів країн, світова торгівля відіграє з-поміж основних форм міжнародних відносин вирішальну роль.

Структура й обсяг експорту, імпорту, товарообіг різних країн і регіонів світу постійно змінюється в сторону зростання. За післявоєнний період відбулося стрімке зростання експорту товарів, їх обсяг в американському еквіваленті у поточних цінах збільшився з 25 млрд. доларів у 1939 році до приблизно до 2,5 трлн. доларів у 1987 році. У 90-ті роки ця тенденція не змінилась. За аналітичними матеріалами СОТ, обсяги світової торгівлі зросли у 2004 році на 7,5% порівняно із зростанням у 2003 році на 4,5%. В 2004 році зростання світового ВВП склало — 3,5%, а обсяги світової торгівлі -- 7,5%. Однак, якщо подивитися на світову картину, то темпи росту торгівлі залишаються нерівномірними і на шляху світової торгівлі зберігається багато бар'єрів.

Німеччина увійшла в лідери світової торгівлі за обсягом експорту. Німецькі експортери збільшили обсяг угод до 748,4 млрд. доларів, потіснивши США з 724 млрд. доларів. Проте лідерство експерти СОТ пояснюють лише зростанням вартості товарів через зміцнення євро. Третє місце традиційно дісталося Японії (471,9 млрд. дол.), а Китай (438,4 млрд. дол.) обійшов Францію (384,7 млрд. дол.) і зайняв четверте місце в рейтингу. [1, с. 22−23]. Найбільшим імпортером як і раніше, залишалося США (1,305 трлн. дол.), друге місце традиційно зайняла Німеччина (601,7 млрд. дол.). Свою позицію в списку основних імпортерів змінив лише Китай, що піднявся із шостого місця на третє (412,8 млрд. дол.). Географічна структура міжнародної торгівлі також неоднозначна. Інтенсивність торговельних зв’язків значно розрізняється по країнах. На частку тільки промислово розвинутих країн доводиться близько 70% міжнародної торгівлі й більше ¾ усього торговельного обороту, включаючи послуги. В основному вони ведуть цю торгівлю один з одним: близько 80% експорту промислово розвинених країн призначається для інших промислово розвинутих країн.

Нині світова торгівля перевищила показник минулого століття більш ніж в 330 разів. [3, с. 108].

Після суттєвого скорочення в 2009 році, світова торгівля демонструє постійне зростання. Так, за підсумками першого півріччя 2010 року було зафіксовано вартісне зростання обсягів світової торгівлі товарами приблизно на 25% в порівнянні з аналогічним періодом 2009 року. Світовий експорт товарів збільшився приблизно на 7% у другому кварталі 2010 року в порівнянні з першим кварталом попри те, що у квітні і травні торгівля товарами скоротилася. В третьому кварталі темпи зростання уповільнились і склали 4% [3].

З січня по вересень 2010 року товарооборот збільшився на 23%, продовживши відновлення, яке почалося в другому кварталі 2009 року. Незважаючи на цю позитивну тенденцію, вартісний обсяг світової торгівлі залишається суттєво нижчим рівня, зафіксованого перед початком фінансової кризи в 2008 р.

Протягом другого кварталу 2010 року динаміка розвитку торгівельних потоків суттєво відрізнялася в регіональному розрізі. Найбільші показники зростання експорту товарів по відношенню до відповідного періоду 2009 року були зафіксовані в країнах СНД (зростання на 44%) та Азії (зростання на 37%), а також країнах Африки і Близького Сходу (зростання на 35%). Трохи інша ситуація спостерігається в частині зростання імпорту, де найбільше зростання продемонстрували Азія (зростання на 38%), а також Південна та Центральна (зростання на 36%) і Північна Америки (зростання 32%). Збільшення об'ємів торгівлі було досягнуто більшою мірою за рахунок зростання попиту в країнах Азії та США, а також вищих цін на товари. Найгірші показники динаміки торгівлі продемонстрував Європейський Союз [4].

Однак, крім позитивної сторони міжнародної торгівлі існують певні проблеми:

1) зростання зовнішньої заборгованості країн-імпортерів;

2) погіршення зовнішніх умов (нерівномірне відновлення та збереження нестабільності на фінансових ринках);

3) зростання світової торгівлі послугами — «невидимого експорту», що підвищує рівень тіньової торгівлі тощо.

Щодо перспектив розвитку, то якщо більш консервативні чинники з МВФ та Світового банку схиляються до прогнозів з позитивною динамікою, то чинники, що орієнтуються на більш нестабільну ринкову кон`юнктуру, як The Economist Intelligence Unit, фактично прогнозують спадну динаміку ВВП та торгівлі в 2011 р. та слабо позитивну в 2012—2014 рр. Виключення щодо спаду в 2011 р. становлять лише країни, що розвиваються, причому за умови збереження актуальних на кінець 2011 року курсових пропорцій [4].

Отже, міжнародна торгівля виступає як домінанта процесу глобалізації забезпечуючи фізичне переміщення вантажів, сприяючи розвитку світової транспортної й логістичної інфраструктури. Якісний розвиток торговельних відносин сприяє розширенню участі країн у міжнародному поділі праці й одержання доступу до нових технологій, збільшенню ринків збуту, розвитку й удосконаленню методів конкуренції, поширенню інформації й формуванню нових знань, стимулюючи, таким чином, загальносвітове економічне зростання і людський розвиток.

Таким чином, кінець ХХ — початок ХХІ століття характеризується подальшим розвитком міжнародної торгівлі. Цьому сприяють багато факторів: поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва; НТР; активізація діяльності ТНК; лібералізація міжнародної торгівлі в рамках СОТ; торгово-економічна інтеграція; крах системи колоніалізму і соціалізму; розвиток сфери послуг, тощо. Їх безліч, у сфері торгівлі на світовому ринку продовжує діяти закон нерівномірності економічного розвитку. Між розвинутими країнами та світовими економічними центрами він діє ще інтенсивніше. Найбільш яскраво він виявляється у сфері торгівлі послугами. Так, 12 із 20 наймогутніших світових експортерів послуг забезпечують понад 50% світового експорту, тоді як у середині минулого століття менше 16%. На думку експертів, така тенденція буде зберігатися і далі.

РОЗДІЛ 2. Аналіз теорій міжнародної торгівлі та її історичний розвиток

2.1 Аналіз класичних теорії міжнародної торгівлі

Очевидно, першою систематизованою теорією міжнародної торгівлі можна вважати меркантилізм, хоча вона не має конкретного автора. Однак у цієї теорії є багато підтверджень, що свідчать про її панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Вона базувалася на двох положеннях:

— багатство країни визначається володінням певними цінностями, як правило, золотом;

— для зростання добробуту свого населення держава повинна більше експортувати, ніж імпортувати, і в цьому випадку вона одержить вартість активного сальдо торгового балансу у вигляді золота, що надходить із країн, які мають дефіцит торгового балансу. Для цього необхідна державна монополія на торгівлю, введення обмежень на велику частину імпорту і надання субсидій більшій частині експортних виробництв.

Заслугою меркантилістів є те, що вони першими запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі, показали її значення для економічного зростання країн, розробили можливу модель її розвитку, вперше описали те, що в сучасній економіці називається платіжним балансом. Меркантилісти ототожнювали гроші й капітал. Вони вважали, що єдиний засіб збагачення країни — це реальні гроші, які одночасно були основою як для розвитку виробництва, так і для збільшення обсягів торгівлі. Для раннього (монетарного) меркантилізму механізм зростання багатства — це приплив грошей у країну, нагромадження скарбів; для пізнього — постійний рух грошей, що забезпечує їхній приріст за умови активного сальдо торгового балансу країни, підтримування дисбалансу міжнародної торгівлі. Роль регулятора торгового балансу належала державі, що здійснювала активну протекціоністську політику щодо грошових потоків [1, 11]:

— експорт товарів і послуг є необхідною передумовою збільшення припливу грошей у країну;

— експорт дорогоцінних металів прямим наслідком має збільшення виробництва та експорту товарів;

— імпорт капіталу у формі іноземних інвестицій або прибутків від інвестицій за кордон чи іноземних позик означає зростання виробництва й обсягів майбутнього експорту товарів;

— надання грошових кредитів іншим країнам сприяє припливу грошей;

— збільшення кількості грошей у країні призводить до їх здешевлення, тому вигідно вкладати гроші у виробництво товарів.

Появу теорії абсолютних переваг зумовив розвиток міжнародної торгівлі в період переходу провідних країн до великого машинного виробництва [2, 10−13]. Суть цієї теорії полягає в тому, що добробут нації залежить не стільки від кількості накопиченого нею золота, скільки від її здатності виробляти кінцеві товари і послуги. Тому основне завдання полягає в розвитку виробництва за рахунок поділу та кооперації праці [3, І2−13]. Якщо якась країна може виробляти той чи інший товар у більшій кількості і дешевше, ніж інші країни, то вона володіє абсолютною перевагою [4, 10]. Наприклад, із двох країн, які виробляють зерно та цукор, одна володіє абсолютною перевагою у виробництві цукру, друга — зерна. Абсолютними перевагами можуть бути природні фактори — особливі кліматичні умови чи наявність природних ресурсів. Природні переваги відіграють важливу роль у сільському господарстві та в галузі добувної промисловості. З іншого боку, переваги у виробництві різноманітної продукції (перш за все в галузі добувної промисловості) залежать від виробничих умов, що склалися: технології, кваліфікація працівників, організація виробництва та ін.

За відсутності міжнародної торгівлі кожна країна може споживати тільки певну кількість товарів, які вона може виробляти, а відносні ціни цих товарів на ринку визначаються національними витратами на їх виробництво.

Внутрішні ціни на одні й ті самі товари в різних країнах завжди відрізняються в результаті особливостей забезпечення факторами виробництва, технологіями, що використовуються, кваліфікацією робочої сили та ін. Для того щоб торгівля була взаємовигідною, ціна будь-якого товару на зовнішньому ринку має бути вища, ніж внутрішня ціна на той самий товар у країні-експортері, і нижча, ніж у країні-імпортері. Виграш країн полягає в споживчому прирості, що зумовлений спеціалізацією виробництва [5, 4].

Отже, згідно з теорією абсолютних переваг кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві того товару, у виробництві якого вона володіє абсолютними перевагами.

Д. Рікардо довів, що для нації вигідною є міжнародна спеціалізація. Це — теорія порівняльних переваг, або теорія порівняльних переваг виробництва. Д. Рікардо взяв два суб'єкти дослідження — Америку та Європу, а для простоти розрахунків -два види товарів (продовольчі товари та одяг). Усі витрати виробництва вимірюються робочим часом. Торгівля між Америкою та Європою повинна бути взаємовигідною. Для виробництва одиниці продовольчого товару в Америці потрібно менше робочих днів, ніж в Європі, тоді як на виробництво одиниці одягу в Європі потрібно менше робочих днів у порівнянні з Америкою. Зрозуміло, що в такому разі Америка спеціалізується на виробництві продовольчих товарів, експортує певну їх кількість і отримує в обмін певну кількість одягу, виробленого в Європі. Однак Рікардо лише цим не обмежився. Він довів, що порівняльні переваги залежать від співвідношення продуктивності праці.

Виходячи з теорії абсолютних переваг, коли між країнами зберігається співвідношення внутрішніх цін, зовнішня торгівля завжди залишається вигідною для обох країн. Кожна країна буде володіти порівняльними перевагами, тобто володіти певним товаром, виробництво якого буде вигіднішим за наявного співвідношення витрат, ніж виробництво будь-якого іншого товару. Прибуток від продажу продукції буде найбільшим, коли кожен товар вироблятиметься тією країною, в якій альтернативні витрати менші.

При порівнянні ситуацій абсолютних і порівняльних переваг можна зробити висновок: в обох країнах виграш від торгівлі залежить від різного співвідношення витрат, тобто напрям торгівлі визначається відносними витратами незалежно від того, чи має країна абсолютні переваги у виробництві будь-якого товару, чи не має їх. Країна максимізує свій виграш від зовнішньої торгівлі, якщо повністю спеціалізується на виробництві товару, щодо якого вона володіє порівняльними перевагами.

Насправді такої повної спеціалізації не відбувається, тому що витрати заміщення, як правило, зростають відносно підвищення обсягів виробництва. В умовах підвищення витрат заміщення фактори, що визначають напрям торгівлі, ті самі, що й при постійних витратах (незмінних). І Америка і Європа можуть отримати виграш від міжнародної торгівлі, якщо будуть спеціалізуватися на виробництві тих товарів, щодо яких вони володіють порівняльними перевагами. Але коли витрати зростають, по-перше, повна спеціалізація стає невигідною і, по-друге, в результаті конкуренції між країнами граничні витрати заміщення вирівнюються. Із цього випливає, що з поглибленням спеціалізації та збільшенням виробництва продовольчих товарів та одягу буде досягнута точка, в якій співвідношення витрат у двох країнах вирівняється. У цьому випадку основа для поглиблення спеціалізації та розширення торгівлі - різниця у співвідношенні витрат — є вичерпаною, і наступна спеціалізація буде економічно недоцільною. Таким чином, максимізація виграшу від зовнішньої торгівлі відбувається з частковою спеціалізацією.

Суть теорії порівняльних переваг полягає в такому: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), й імпортують ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких перевага належить їхнім торговельним партнерами) [6, 12−13]. Принцип порівняльних переваг може набути загального характеру, якщо його поширити на будь-яку кількість країн і товарів.

Недоліком принципу порівняльних переваг є його статичність. Ця теорія ігнорує будь-які коливання цін і заробітної платні, вона абстрагується від інфляційних розривів, від проблем платіжного балансу. Вона виходить з того, що коли робітники покидають одну галузь, то вони не перетворюються на безробітних, а неодмінно переходять в іншу галузь, більш продуктивну.

Теорія порівняльних переваг є досить логічною теорією. Вона відіграє важливе значення, незважаючи на свою спрощеність. Країна, яка ігнорує принцип порівняльних переваг, відзначається зниженням життєвого рівня та уповільненням потенційних темпів економічного зростання.

У класичних теоріях торгівля між країнами пояснюється тим, що в них абсолютні та відносні витрати праці на виробництво товарів різні, тобто порівняльна перевага виникає лише в умовах міжнародної відмінності продуктивності праці. Однак у цих теоріях не пояснюються причини походження порівняльних переваг, які має та чи інша країна -торговельний партнер.

2.2 Порівняння неокласичних та альтернативних концепцій міжнародної торгівлі

Дослідження чинників, що впливають на товарну номенклатуру й обсяг міжнародної торгівлі, дало змогу шведським ученим Е. Хекшеру і Б. Оліну (20−30-ті роки ХХ ст.) уточнити й доповнити ключові положення теорії порівняльних переваг і сформулювати концепцію факторів виробництва [1, 45].

Не відмовляючись від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні вартості беруть участь, крім праці, також й інші фактори виробництва, такі як земля та капітал.

Згодом положення теорії Хекшера -- Оліна були математично підкріплені Полом Самуельсоном. Він визначив жорсткі передумови, з дотриманням яких твердження Хекшера -- Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

1) існують дві країни, два товари та два фактори виробництва (звичайне спрощення 2x2x2);

2) пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх переміщення можливе між секторами всередині країн, але не між країнами;

3) країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю факторами виробництва;

4) в обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера -- Оліна такий: країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них факторів.

Щоб довести правильність цього твердження, необхідно насамперед визначити, що розуміють під надлишком факторів виробництва та інтенсивністю їх використання.

Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між її кількістю та рештою факторів у неї більше, ніж у решті країн світу.

Продукт вважається праце містким, якщо частка затрат на робочу силу в його вартості більша, ніж у вартості інших продуктів.

Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва

У 1948 р. американський економіст Пол Самуельсон довів теорему вирівнювання цін на фактори виробництва, яка отримала назву теореми Хекшера -- Оліна -- Самуельсона -- міжнародна торгівля приводить до вирівнювання абсолютних та відносних цін на гомогенні фактори виробництва у країнах, що торгують.

Гомогенний капітал -- це капітал, який має однакові продуктивність та ризикованість; гомогенна праця -- це праця з однаковим рівнем підготовки, освіти та продуктивності; гомогенні землі -- це землі з однаковою родючістю, станом ґрунтів тощо.

До переваг теорії різної відносної забезпеченості факторами виробництва, що складається із двох взаємозв'язаних теорем -- теореми Хекшера -- Оліна та теореми Хекшера -- Оліна -- Самуельсона, належить те, що вона є важливим інструментом аналізу міжнародної економіки, який ілюструє та доводить принцип загальної рівноваги, якому повинен підпорядковуватись економічний розвиток.

Парадокс Леонтьєва та його пояснення

У 1953 р. американський вчений, майбутній лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв опублікував результати своїх досліджень, присвячених практичній перевірці положень та концепції Хекшера -- Оліна.

В. Леонтьєв у своїй роботі проаналізував висновок теорії Хекшера -- Оліна про те, що країни експортують товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори виробництва, та імпортують товари, у виробництві яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, він одночасно перевіряв два припущення: 1) теорія Хекшера -- Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Парадокс Леонтьєва: теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера -- Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені -- працемістку.

Сам Леонтьєв та інші економісти робили численні спроби пояснити цей парадокс. Отже, незважаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в основному підтвердили наявність парадокса Леонтьєва, вчені почали вводити в модель Хекшера -- Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва, такі як технологія, кваліфікація робочої сили.

Той факт, що продукція може вироблятися різними методами, є одним із пояснень парадокса Леонтьєва.

Той факт, що робоча сила не є однорідним товаром, є ще одним поясненням парадокса Леонтьєва.

Наступним поясненням парадокса Леонтьєва є те, що США імпортують значну кількість сировини, видобування якої вимагає значних затрат капіталу. Якщо американські експортні товари потребують значної кількості такої сировини, це робить експорт США капіталомістким.

Американець Джеймс Хартіген повторив розрахунки Леонтьєва на базі даних тих самих років, але виключив галузі, які значною мірою залежать від капіталомісткої сировини. Результати показали, що парадокс зник, теорія Хекшера -- Оліна виявилася справедливою.

Ще одне пояснення парадокса Леонтьєва у 1971 р. дав американський економіст Роберт Белдвін, який врахував існування американського імпортного тарифу. Цей тариф вводився для того, щоб захистити від іноземної конкуренції працемісткі галузі американської промисловості, перешкоджаючи тим самим імпорту працемістких товарів. Перерахунки, зроблені Белдвіном, показали, що відміна тарифів зменшує ефект парадокса Леонтьєва на 5%, але не скасовує його зовсім.

Теорія життєвого циклу товару

У 1961 р. англієць М. Позер запропонував теорію технічного розриву, яка є особливим частковим видом теорії Хекшера -- Оліна з введеним у неї додатково технологічним фактором. Центральний пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають спочатку в якій-небудь галузі в одній з країн, що торгують. Внаслідок цього обмін технікою та технологією асиметричний. Країна-інноватор володіє тимчасовою квазімонополією на виробництво продукції (нової або з меншими витратами) та експортує її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом технологічний розрив зменшується внаслідок передачі технології, заміщення імпорту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.

Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу до нових технологій з боку власника. Запропонована у 1966 р. Раймондом Верноном теорія міжнародного життєвого циклу продукту враховує нереалістичність думки про універсальну доступність будь-якої (зокрема нової) технології для кожного виробника будь-якої країни. Ця теорія відображала реальність 60-х рр., коли розроблені для американського ринку товари почали поступово розповсюджуватися в інших країнах.

Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів -- впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу.

На першому етапі (впровадження) розробляються нововведення у відповідь на виявлену потребу. Як правило, головна роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК).

На другому етапі (зростання) країна нововведення паралельно із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього ж товару може почати й іноземний конкурент, причому він може зробити це за (допомогою незначних змін у товарі, обминаючи патентний захист або придбавши які-небудь експертні документи. Але у будь-якому випадку виготовлена продукція майже повністю залишається у тій (країні, де створено нове підприємство.

На третьому етапі (зрілість) світовий попит на новий продукт починає вирівнюватись. Задум та технологія виробництва нового товару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знання вже не настільки необхідні для зниження витрат. Продукт стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з високим рівнем технології (ПРК) втрачає зміст.

Виробництво товару переміщається в інші країни, які можуть використовувати стандартну вже технологію, знижуючи собівартість одиниці продукції. Нижча собівартість дає можливість збільшувати збут у слаборозвинених країнах (СРК).

Нарешті, на четвертому етапі (занепад) технологія та обладнання настільки вдосконалюються, що для виробництва товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно переміщається у СРК, які мають надлишок дешевої робочої сили.

Переваги теорії міжнародного життєвого циклу продукту полягають в тому, що вона пояснює закономірності розвитку зовнішньої торгівлі великою групою товарів, зокрема синтетичних матеріалів, консервів (у Аргентині та Бразилії), бавовняних тканин та виробів (Пакистан, Індія), шкіряних та гумотехнічних виробів, паперу, електроніки, технологічно складних товарів, нафтопродуктів, конторського обладнання.

Недоліки цієї теорії:

1. Існує багато видів продукції, які не проходять усі стадії життєвого циклу (предмети розкоші)

2. Теорія закріплювала за США лідерство, оскільки вони його вже завоювали.

3. Теорія не поширюється на продукцію ТНК.

Теорія подібності країн, або теорія попиту, що перетинається

Значна частка міжнародної торгівлі здійснюється між країнами з подібними характеристиками -- між промислове розвиненими країнами, які мають населення з високим рівнем освіти та розміщені у помірному кліматі. Усі розглянуті традиційні теорії міжнародної торгівлі базувалися не на подібності країн, а навпаки, на їх відмінностях.

Одну із перших спроб пояснити особливості сучасної міжнародної торгівлі зробив Стефан Б. Ліндер у 1961 р. Розглядаючи особливості технологічно нових товарів (холодильники, телевізори), з якими американські фірми вийшли на європейський ринок у 40--50-х рр., він звернув увагу на те, що основні відкриття, покладені в основу розроблення цих товарів, були зроблені європейцями. Ці відкриття практично були втілені в Америці у вигляді технологічно нових товарів, які потім завоювали зовнішній ринок в Європі. Багатий американський споживач виявився більш схильним до споживання нових дорогих товарів. Потім зі зростанням життєвого рівня європейців нові американські товари знайшли шлях до Європи.

С. Ліндер зробив висновок про те, що технологічно складні вироби створюються фірмою як реакція на потреби, що вже існують, тобто передовсім на потреби внутрішнього ринку. І тільки після розширення виробництва, після насичення внутрішнього ринку фірма прагне захопити зовнішній. Виходити на зовнішній ринок фірма буде на базі товару, підготовленого нею для національних споживачів, отже, структура споживання країни-імпортера має бути (максимально подібною до структури споживання країни-експортера. Таким чином, всупереч теорії співвідношення факторів виробництва, не тільки відмінності, але й подібність між країнами може бути передумовою для торгівлі.

Теорія подібності країн стверджує, що, розробивши нову продукцію у відповідь на знайдену ринкову потребу на внутрішньому ринку, виробник потім звертається до ринків, котрі найбільш подібні до ринків його країни. Ця теорія -- одна з небагатьох новітніх теорій, яка пояснює міжнародну торгівлю переважно з боку попиту, а не пропозиції.

Чим більше перетинаються структури попиту в країні-експортері та імпортері, підкріплені високим рівнем доходу, тим вищий рівень торгівлі між ними. Це і є феномен попиту, що перетинається, відкритий Стефаном Ліндером.

Недоліком теорії подібності країн є те, що коли розрив у рівнях доходів різних груп населення дуже значний, застосування її для пояснення міжнародної торгівлі є дуже обмеженим. Наприклад, усі мешканці країни 1 мають мінімальний рівень доходу А, і тільки одна людина -- максимальний С, а у країні 2, навпаки, одна особа має мінімальний рівень доходу В, а усі решта -- максимальний О, то торгувати у такому випадку можуть тільки дві особи, хоча перетин у якості товарів, що цікавлять мешканців обох країн, є суттєвим.

Переваги теорії полягають у тому, що вона пояснює торгівлю між подібними країнами.

Теорія конкурентних переваг

Для того щоб з’ясувати, чому країни досягають конкурентної переваги у тих чи інших галузях, а також зрозуміти вихідні положення політики фірм та національної економіки, професор Гарвардської школи бізнесу, радник низки провідних компаній та член Президентської комісії з промислової конкуренції Майкл Портер наприкінці 80-х рр. здійснив чотирирічне дослідження десяти країн, які займають важливе місце у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.

У центр уваги проведеного дослідження М. Портер поставив завоювання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 відносно складних галузях економіки та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони є ключем до високої та зростаючої продуктивності у країні й найменше можуть бути проаналізовані з використанням традиційних та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослідження, як видно із переліку, були відібрані країни, які відрізняються за економічним розвитком (ПРК та ПІК), розміром, державною політикою щодо промисловості, за суспільною філософією, географічними умовами та розташуванням, але водночас їх об'єднує одна спільна риса -- усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей або показують себе більш здатними успішно конкурувати. Аналізували конкурентоспроможність галузей за три періоди: у 1971, 1978 та 1985 рр.

Розроблена в результаті проведеного дослідження всеосяжна теорія конкурентної переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, розглянута у фундаментальній праці Майкла Портера «Конкурентна перевага країн», опублікованій у 1991 р.

Згідно з цією теорією відповідь на запитання: «Чому країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі?» передбачає чотири властивості країни загального характеру, що формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

1. Факторні умови, тобто ті конкретні фактори (наприклад, кваліфікована робоча сила певного профілю або інфраструктура), які необхідні для успішної конкуренції у даній галузі.

2. Умови попиту, тобто який на внутрішньому ринку попит на продукцію чи послуги, що пропонуються даною галуззю.

3. Споріднені галузі та галузі, що підтримують, тобто наявність або відсутність у країні споріднених галузей чи галузей, що підтримують, конкурентоспроможних на міжнародному ринку.

4. Стратегія фірми, її структура та конкуренти, тобто умови у країні, які визначають те, як утворюються та управляються фірми, і характер конкуренції на внутрішньому ринку.

Детермінанти національної конкурентоспроможності -- це комплексна система, яка постійно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему «ромбом» (в оригіналі -- алмаз, діамант). Кожний детермінант у цій системі впливає на всі інші.

Перевагою цієї теорії є те, що вона показує роль, яку відіграють економічне середовище установи, політика, культурні цінності та лідери країни у забезпеченні успіху фірм цієї країни у певних сегментах ринку та конкретних галузях економіки. Іншими словами, вона пояснює властивості нації, які є передумовою успіху національної промисловості у міжнародній конкуренції.

2.3 Характеристика сучасного стану розвитку теорії міжнародної торгівлі

В основі сучасної теорії управління лежать насамперед дві основні течії економічної науки: кейнсіанство і класичний підхід, або неокейнсіанство та монетаризм (неокласичний підхід). Саме ці два теоретичні напрями створили і визначають сьогоднішні механізми, інструменти та критерії оцінки управління зовнішньоекономічною діяльністю країн із ринковою економікою і міжнародних економічних та фінансових інституцій.

Уся система управління зовнішньоекономічною діяльністю й економікою загалом, починаючи з термінології, статистичних показників, багатофакторних економічних моделей і закінчуючи виробленням зовнішньоекономічної політики і стратегії, ґрунтується на вченні Джона Мейнарда Кейнса та класиків монетаризму.

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років XX ст. Кейнс працював над створенням теорії управління народним господарством. Економічні кризи вже тоді викликали необхідність теоретичного осмислення і створення системи управління економікою, включаючи і зовнішню торгівлю. «Велика депресія» 1929−1932 pp. трагічно підтвердила таку потребу і змусила політичні кола й уряд переглянути свої ліберальні погляди на можливість активного втручання в господарське життя, побудоване на принципах вільного підприємництва.

Іншими словами, наукові погляди Кейнса, котрий закликав до більшої ролі держави в управлінні економікою, збіглися з історичною необхідністю розвитку інституційного управління. На початку 30-х років макроекономіка стала не тільки основним розділом економічної науки, а й найважливішою галуззю державного управління.

Підсумкова праця Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) стала фундаментом сучасної економічної думки і практики. Новий крок у розвитку економічної думки про управління був зроблений вже в останні три десятиліття, коли інтернаціоналізація господарського життя і взаємозалежність стали всеосяжним процесом і роль зовнішньоекономічних зв’язків як чинника зростання і процвітання значно зросла. Саме в цей період узгодження національної зовнішньоекономічної політики окремих країн та її координація на міжнародному рівні стали особливо важливими для стабільності й економічного зростання.

Участь країни в міжнародному поділі праці, з одного боку, і забезпечення її міжнародної економічної безпеки, з іншого, є стратегічними напрямками управління зовнішньоекономічною сферою країни.

Загальновідома істина — «Теорія випереджає практику" — підтвердилася практичним застосуванням як кейнсіанства, так і монетаризму. МОНЕТАРИЗМ. Ще в 50−60-ті роки кейнсіанский напрям дістав гідного суперника — монетаризм, який, однак, почав застосовуватися у практиці державного регулювання лише на початку 80-х років. Інтелектуальним лідером монетаристів став професор Чиказького університету Мілтон Фрідман.

Теоретичним положенням про неприйнятність жорсткого кейнсіанського підходу до регулювання світової економіки монетаристи пояснювали потребу в ліберальних методах управління (що не порушують принципів суверенітету), сутність яких полягає у широкому застосуванні фінансово-кредитних, антиінфляційних, цінових і грошових інструментів.

Монетаристи стверджують, що пропозиція грошей є головною детермінантою короткострокових змін валового національного продукту і довгострокових змін у цінах. Звичайно, кейнсіанська теорія макроекономіки також визнає роль грошей у визначенні сукупного попиту. Основні ж відмінності між двома течіями полягають: а) у підході до визначення чинників, що впливають на зміну сукупного попиту (кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом багатьох чинників, а монетаристи головним називають пропозицію грошей); б) у трактуванні ролі держави (кейнсіанці виступають за більший ступінь втручання, монетаристи — за менший, за дерегулювання).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой