Залежність споживання і заощаджень від росту податків. 
Вплив податків на економіку країни. 
Рівень інфляції

Міністерство освіти України ДОНГТУ Донбаський Горнотехнічний Університет Факультет економічної підготовки Кафедра Економічної теорії

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З дисципліни «Макроекономіка»

Варіант № 7

Виконав студент Групи ІЕП — 093

Спеціальності:

«Менеджмент організацій»

Манько С.І.

м. Алчевськ, 2009

ТЕОРЕТИЧНЕ ПИТАННЯ (Завдання 1)

Поясніть детально, з використанням графіка, потенційний вплив росту податків на споживання і заощадження.

1.1 Базова модель Кейнса: роль споживання та заощадження Споживання (витрати домашніх господарств) розглядається кейнсіанською теорією у зв’язку з національним доходом, а точніше — з кінцевим доходом суспільства, або доходом після сплати податків. Заощадження — це та частина кінцевого доходу суспільства, яка не споживається. Звідси випливає, що кінцевий доход суспільства (національний доход) дорівнює сумі споживання і заощадження: Y = C+S. Споживання © і заощадження (S) тісно пов’язані, їх не можна розглядати ізольовано.

Крім того кейнсіанська модель товарного ринку будується на певних припущеннях. Вони дають можливість абстрагуватися від окремих процесів і зосередитися на тому, що є суттєвим саме для цього пояснення. Зокрема:

1) ціни розглядаються як незмінні;

2) приймається, що рівень процента є величина стала;

3) об'єктом дослідження виступає закрита економіка, тобто не

враховується зовнішня торгівля.

Наголосимо ще раз на слідуючому: сукупний попит у замкненій економіці складається з двох компонентів — споживання C і інвестиції I, які створюються заощадженнями S, тобто S = I; визначальним є сукупний попит. Позначимо його як AD. Він репрезентує всю сукупність товарів, на придбання яких домогосподарства, підприємства і держава здійснюють свої витрати. Особливістю кейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняються заплановані й фактичні витрати.

Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбаченого перевищення створеної продукції над реалізованою або, навпаки, реалізованої над створеною в межах певного періоду. Перший варіант невідповідності може мати місце тоді, коли підприємства створили більше продукції, ніж здатні реалізувати, і тому змушені її частину перетворити на запаси. Другий варіант характерний для умов, коли відбувається реалізація не лише створеної у певний період продукції, а й тієї, що була в запасах. Фактичні витрати тотожні отриманим доходам, або сукупному випуску. Останній позначатиметься як Y. Невідповідність запланованих і фактичних витрат може бути записана так:

Y = AD + uI, (1.1)

де uI — непередбачене нагромадження запасів або навпаки, їх використання для збільшення пропозиції на товарному ринку. Зрозуміло, що коли uI>0, то це означає, що підприємці зменшують пропозицію товарів (Y). Коли ж uI<0, то пропозиція збільшується (Y). Розгляд кейнсіанської моделі ми розпочинаємо з її спрощеного варіанта, є рівність:

AD = C + I, (1.2)

де C — витрати споживання домогосподарств;

I — інвестиційні витрати.

Щодо споживання приймається, що воно залежить від граничної схильності до споживання c? та сукупних доходів Y.

_{зміна в споживанні приріст С ДС}

MPC = ———————— = ————- = —— = c?; (1.3)

^{зміна в доході приріст Y ДY}

Кейнс вводить ще один показник: MPS — гранична схильність до заощадження:

_{зміна в заощадженні приріст S ДS}

MPS = ————————— = ————- = —— = S?. (1.4)

^{зміна в доході приріст Y ДY}

Сума MPC і MPS для будь-якої зміни в доході повинна завжди дорівнювати одиниці:

MPC + MPS = 1; (1.5)

адже приріст Y = приріст С + приріст S.

Приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження. В короткостроковій перспективі по мірі росту поточного доходу АРС (середня схильність до споживання) зменшується, АРS (середня схильність до заощадження) зростає, тобто з ростом доходу сім'ї відносно скорочується доля заощаджень. Але, в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується, так як на величину споживчих видатків впливає не тільки розмір поточного доходу сім'ї, але і розмір загального життєвого достатку, а також величини очікуваного і постійного доходу.

Фактори, визначаючі динаміку споживання і заощаджень:

· дохід домашніх господарств;

· багатство, накопичене в домашньому господарстві;

· рівень цін;

· економічне очікування;

· величина споживної заборгованості;

· рівень оподаткування.

Величини споживання і заощадження відносно стабільні при умові, що господарство не приймає спеціальних дій по їх зміні, в тому числі через систему оподаткування. Стабільність цих величин зв’язана з тим, що на рішення домашніх господарств «споживати» чи «зберігати» впливають відповідні традиції. До того ж фактори, не зв’язані з доходом, багатообразні і зміни в них нерідко взаємоврівноважуються.

Якщо споживчі видатки, як перший компонент сукупного попиту, відносно стабільні, то другий компонент — інвестиції, навпаки, мінливі. Математично MPC — це числове значення (тангенс) кута нахилу лінії споживання (дійсних витрат — AD) до осі абсцис, а MPS — тангенс кута нахилу лінії заощадження (яку легко побудувати на графіку, виходячи із різниці обсягу доходу і обсягу споживання).

Мал. 1 Кейнсіанська функція споживання Функція споживання має вигляд:

C = C₀ + c? Y, (1.6)

де С₀ — певний рівень споживання, який не залежить від рівня доходів і тяжіє до мінімального споживання;

c? — гранична схильність до споживання, що показує, яка частка з кожної одиниці додаткових доходів буде спрямована на споживання.

Оскільки у моделі приймається, що ставка процента є стала величина, то функція інвестицій набуває вигляду: I = I

Модель у її спрощеному варіанті має такий вигляд:

Y = AD — загальна умова рівноваги (1)

AD = C+I — структура сукупних витрат (2)

C = C₀+c?Y — функція споживання (3)

I = I — функція інвестицій (4)

AD = C₀+I+c?Y — випливає із (2), (3), (4) (5)

Y = AD = C₀+I+c?Y — випливає із (1), (5) (6) (1.7)

В економічній науці графічне зображення цієї моделі прийнято називати «кейнсіанський хрест». Він являє собою поєднання на одному графіку двох ліній, одна з яких відображає ідеальний стан повної відповідності фактичних і запланованих витрат (Y = AD), а друга заплановані витрати. Лінія що проходить під кутом 45° до горизонтальної осі, фіксує відповідність фактичних і запланованих витрат. Графічно це саме так, бо кожна точка, розташована на ній, є рівновіддаленою від горизонтальної та вертикальної осей. Лінія функції запланованих витрат (AD) має позитивний нахил до горизонтальної осі (вісь доходу), що цілком відповідає рівнянню (5), в якому сукупні витрати представлені як функція доходів. Нахил лінії до горизонтальної осі визначається граничною схильністю до споживання c?: чим схильність вища, тим нахил до горизонтальної осі більший. А у точці перетину ліній Y та AD досягається рівновага товарного ринку (Y = AD).

Як пояснити сам процес рівноваги, користуючись «кейнсіанським хрестом»? Якщо виробництво всіх підприємств країни знаходиться на рівні Y₁, то заплановані витрати (споживання) є меншими, ніж виробництво (Мал. 1). Підприємствам доводиться нагромаджувати запаси товарів. А маючи запаси нереалізованої продукції, вони змушені зменшувати виробництво, тобто відбувається рух від Y₁ до Y₀. Якщо виробництво знаходиться на рівні Y₀, то заплановані витрати (споживання) перевищують фактичне виробництво. Підприємства мають можливість розпродувати запаси, а їх скорочення змушує нарощувати виробництво.

Рецесійний розрив — величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні видатки), щоб підвищити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний об'єм випуску Y₀ нижче потенційного Y* (див. мал. 2), то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні видатки недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага AD = AS досягнута. Недостача сукупного попиту надає депресивний вплив на економіку.

Мал. 2 Рецесійний та інфляційний розриви Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, необхідно простимулювати сукупний попит і «перемістити» рівновагу з точки, А в точку В. При цьому приріст сукупного рівноважного доходу ДY складає:

величина ДY = рецесійного? мультиплікатор видатків;

розриву

Інфляційний розрив — величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні видатки), щоб знизити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску Y₁ більший від потенційного ВНП (див. мал. 2), то це означає, що сукупні видатки є надлишкові. Надлишковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, так як всі ресурси вже зайняті.

Подолання інфляційного розриву передбачає стримання сукупного попиту і «переміщення» рівноваги з точки C в точку В (повна зайнятість ресурсів). При цьому скорочення рівноважного сукупного попиту ДY складає:

величина ДY = інфляційного? мультиплікатор видатків;

розриву

1.2 Парадокс бережливості. Взаємозв'язок моделі AD-AS і Кейнсіанського хреста Парадокс бережливості - спроба суспільства більше зберігати обертається таким самим чи меншим об'ємом заощаджень. Якщо приріст заощаджень не супроводжується приростом інвестицій, то люба спроба домашніх господарств більше зберігати виявляється марною, в зв’язку зі значним спадом рівноважного ВНП, обумовленим ефектом мультиплікації.

Економіка стартує в точці А (див. мал. 3). В очікуванні спаду домашні господарства намагаються побільше заощаджувати: графік заощаджень переміщається від S₁ до S₂, а інвестиції залишаються на тому ж самому рівні І. В результаті споживчі витрати відносно знижуються, що викликає ефект мультиплікатора і спад сукупного доходу від Y₀ до Y₁. Так як сукупний доход Y знизився то і збереження в точці В виявляються тими ж, що і в точці А.

Мал. 3 Парадокс бережливості

Якщо одночасно з ростом заощаджень від S₁ до S₂ зростуть і заплановані інвестиції від І₁ до I₂, то рівноважний рівень випуску залишається рівним Y₀ і спад виробництва не виникає. Навпаки, в структурі виробництва будуть переважати інвестиційні товари, що складає добрі умови для економічного росту, але може відносно обмежувати рівень поточного споживання населення. Виникає альтернатива вибору: або економічний ріст в майбутньому при відносному обмеженні поточного споживання, або відмова від обмежень в споживанні ціною погіршення умов довгострокового економічного росту.

Ріст заощаджень може піддати економіку антиінфляційному впливу в умовах, близьких до повної зайнятості ресурсів: спад споживання і послідуюче за ним скорочення сукупних видатків, зайнятості і випуску (з ефектом мультиплікатора) обмежують тиск інфляції.

Модель Кейнсіанського хреста не дозволяє ілюструвати процес зміни рівня цін, так як передбачає фіксовані ціни. Хрест Кейнса конкретизує модель AD-AS для цілей короткострокового макроекономічного аналізу з жорсткими цінами і не може бути використаний для досліджень довгострокових наслідків макроекономічної політики, зв’язаних з ростом або пониженням рівня інфляції.

1.3 Мультиплікатор випуску за витратами. Базова модель Кейнса Виходячи з останнього рівняння моделі (Y = C+I+c?Y), можна визначити залежність між запланованими витратами і випуском. Для цього зробимо найпростіші перетворення і розв’яжемо його відносно Y. Матимемо:

Y = C+I+c?Y Y — c? Y = C + I Y (1- c?) = C + I

(2.1)

де вираз називається мультиплікатором випуску над витратами.

Мультиплікатор показує, на скільки одиниць зросте випуск, якщо витрати збільшаться на одиницю. Власне формула мультиплікатора показує, що загальний випуск залежить від схильності до споживання: чим вона більша, тим більший і випуск (доход). Збільшення доходу, писав Кейнс, «дорівнює приросту загальної суми інвестицій, помноженому на мультиплікатор…» (Зміна національного доходу = мультиплікатор? первісні зміни в інвестиціях або ДY = m ДI).

Збільшення інвестицій, стверджує Кейнс, веде до зростання зайнятості, а тому й сукупного доходу. Суспільний попит зростає тим більше, чим більша частка доходу йде на споживання і чим менша на заощадження. А чим більший попит, тим більше економічне зростання.

1.4 Ускладнена модель Кейнса. Мультиплікатор державних податків Ускладнимо модель, ввівши до неї державу спочатку в ролі збирача податків, а далі - в ролі економічного суб'єкта, що здійснює витрати на придбання товарів нарівні з домогосподарствами і підприємствами. Тобто врахуємо роль держави як провідника податково-бюджетної політики. Зрозуміло, що подібне доповнення було б неможливим для класичної моделі, яка ґрунтується виключно на ідеї саморегулювання економіки. Водночас воно є цілком природним для кейнсіанської моделі, яка виходить з необхідності державного втручання для забезпечення загальної рівноваги. В ускладненому варіанті модель має вигляд:

Y = AD (1)

AD = C+I+G (2)

C = Cr+c?(Y-T) — споживання залежить від розміру податків (3)

I = Ir (4)

G = Gr — стала величина рівняння (5)

Y = AD = Cr+c?(Y-T)+Ir+Gr ,

де T — податки, які держава вилучає з доходів;

G — державні витрати.

Скористаємось останнім рівнянням моделі Y=Cr+c?(Y-T)+Ir+Gr для визначення залежності між запланованими витратами (тепер вже з урахуванням витрат держави) і випуском. Для цього зробимо перетворення рівняння і продиференціюємо по T:

Y — c? Y = Crc? T + Ir + Gr Y (1-c?)=Cr — c? T + Ir + Gr

(3.2)

Вираз — є мультиплікатором державних податків.

Він відображає те явище, що зростання податків на певну величину зменшує випуск на іншу (більшу) величину. Чому спостерігається ефект примноження (мультиплікації)? Зростання податків зменшує доход, що зменшує рівень споживання, а це, у свою чергу, зменшує доход, який знову зменшує споживання, і так далі.

Сукупний ефект від зростання податків дорівнює мультиплікаторові, помноженому на величину зміни податків:

ДY = mY/T ДT. (3.3)

Тепер уявімо державу в ролі суб'єкта, що витрачає доходи, тобто формує попит на ринку товарів. Як державні витрати впливають на випуск? Знову звернемося до рівняння сукупних доходів (випуску), подавши його у дещо зміненому вигляді:

Y = Cr+c?(1-t)Y + Ir + G, (3.4)

де t — частка податків у сукупних доходах.

Рівняння цього виду дає змогу врахувати державну податкову політику (завдяки t) і зміни в державній політиці витрат.

Після диференціювання по G отримаємо:

mY/G; (3.5)

Цей вираз є мультиплікатором державних витрат і відображає, наскільки зміна державних витрат може змінити сукупні доходи (випуск). Загальний ефект від зміни витрат дорівнює мультиплікаторові, помноженому на величину зміни витрат (ДY = mY/G ДG).

Економічний зміст цього явища такий: більш високий доход спричиняє більше споживання, а споживання, у свою чергу, збільшує доход.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ Завдання 2

В умовах повної відсутності податків графік споживання виглядає так:

а)

1. Гранична норма споживання Де МРС — гранична схільність до споживання;

ДС — приріст споживання;

ДУ — приріст національного доходу.

ДС=770−130=640

ДУ=910−110=800

МРС=640/800=0,8

2. Мультиплікатор М=1/(1−0,8)=5

б) Система регресивних податків, яка вводиться, забезпечує державі 10 млрд. дол. податкових надходжень при любій величині ЧНП.

1. Гранична податкова ставка Де t — гранична податкова ставка;

ДТ — приріст суми внесеного податку;

ДУ — приріст доходу.

ДТ= 10 млрд. дол.

ДУ=100 млрд. дол. кожного року.

t =10/100=0,1

2. Мультиплікатор з урахуванням податків:

m=1/(1−0,8)*(1−0,1)=5,5

в) Вводиться податкова система з 15-відсотковою ставкою податку.

m=1/(1−0,8)*(1−0,15)=5,88

г) Тепер вводиться прогресивна податкова система:

Гранична схильність до споживання кожного року:

МРС=80/100=0,8

Мультиплікатор 1 рік: m=1/(1−0,8)=5

Мультиплікатор 2 рік: m=1/(1−0,8)*(1−0,05)=5,26

Мультиплікатор 3 рік: m=1/(1−0,8)*(1−0,1)=5,5

Мультиплікатор 4 рік: m=1/(1−0,8)*(1−0,15)=5,88

Мультиплікатор 5 рік: m=1/(1−0,8)*(1−0,2)=6,25

Мультиплікатор 6 рік: m=1/(1−0,8)*(1−0,25)=6,67

Мультиплікатор 7 рік: m=1/(1−0,8)*(1−0,3)=7,14

Мультиплікатор 8 рік: m=1/(1−0,8)*(1−0,35)=7,69

Мультиплікатор 9 рік: m=1/(1−0,8)*(1−0,4)=8,33

д) Вплив системи оподаткування на економіку.

Існує декілька думок про вплив податків на економіку конкретної країни, які ранжируються від теорітічеських до популістських. Багато вчених сходяться на тому, що різні податки є дуже важливим інструментом в економічному житті будь-якої країни. Податок не лише важливий але і життєвий компонент сучасних економік. Країни, орієнтовані на ринкові стосунки, уважно відстежують свою податкову політику і постійно коректують її у відповідність з поточним станом речей в світовій економіці.

Що ж являє собою податок? Згідно підручникам податки — це обов’язкові платежі стягувані державою з фізичних і юридичних осіб. Податки діляться на прямі, якими обкладаються доходи і майно, і косвенниє, збільшують ціни товарів. Розвинені країни як і ті, що розвиваються використовують налогооблаженіє як одну з основних статей державного доходу. Таким чином держава зацікавлена збирати якомога більше податків для поповнення бюджету і виконання перейнятих на себе програм. Проте підвищення податків не є правилом. Тим більше що податки використовуються як передвиборний аргумент. Політики в своїх програмах часто пропонують пониження податкового тягаря для всіх суб'єктів економічних стосунків. Часто підвищення податків на цільові групи, наприклад з високими доходами, також використовують як політичний трюк.

Як бачимо, в сучасному світі податок переріс визначення підручника і є певним індикатором соціально-економічних стосунків в країні. Як згадувалося вище, податки діляться на різні групи, які варто розглядувати окремо.

Прямі податки. Сюди входять податок на прибуток, податок на нерухомість, податок на землю і так далі Прямі податки частіше за інших використовуються як інструмент передвиборної гонки, але не лише. Проте тут виникає конфлікт інтересів між державою і платником податків, який, хоча і є невід'ємною його частиною частіше звертає увагу на стан власного бюджету. Проте, які б популістські вислови не чули б громадяни, повна відсутність податків не здійсненно.

Отримувані кошти використовуються на цільові програми уряду в області соціальних питань і медицини, освіти і військової безпеки. Тут коштує питання про те як будувати державну політику в області прямого налогооблаженія, тобто які цілі, окрім здобуття фінансових коштів держава намагається досягти. Деякі країни мають прогресивний прибутковий податок, який не є популярним, оссобенно серед людей з достатком вище середнього. У теж час державу дає право людям зменшувати суму податку шляхом введення податкових вирахувань. Наприклад витрати на лізинг автомобіля або оплата навчання можуть значно знижувати оподатковувану суму. У США діє величезний спектр легальних способів понизити податкові платежі. Така політика приводить до того, що стимулюється споживання в певних областях економіки, що у свою чергу призводить до поліпшення економічного клімату в країні. Податок на прибуток з юридичної особи також може бути таким, що впливає на економічне життя країни. Зниження ставок і податкові канікули призводять до розвитку тих або інших областей.

Непрямі податки. Сюди входять такі податки як акцизи, мита, податки з доданої вартості і так далі Тут ситуація не така проста як з прямими податками. Існує думка, що введення мит або акцизів захищає місцеве виробництво, збільшуючи ціни на товари, що імпортуються. Такий стан речей вірний, проте дуже часто забувається друга сторона — споживач. Результатом введення нових мит з боку держави є падіння споживання в країні, коли покупці вимушені купувати менше дорожчих товарів. Різні наукові дослідження показали, що доходи від введення мит у декілька разів нижче за витрати покупців даного товару. До того ж варто відзначити, що введення мит надає певний інфляційний тиск.

Така ситуація вірна практично для всіх непрямих податків. Наприклад, введення додаткового акцизу на бензин призводить до інфляційних процесів і подорожчання майже всіх груп товарів, оскільки багато перевезень здійснюються автомобільним транспортом. Міжнародна Торгівельна Організація активно бореться за вільну торгівлю між країнами і не заохочує введення яких-небудь нових непрямих податків. Природним може здатися питання про те, як все ж стимулювати власних виробників. Програми кредитування в цілях підвищення еффектівості і продуктивності місцевого виробництва з використанням державних і приватних коштів можуть мати дієвіший результат.

Ідеальна держава повинна відмовитися від будь-яких непрямих податків. Шляхом збільшення бази платників податків і стимуляцією економічного зростання держава буде здатна покривати витрати власного бюджету, збираючи лише прибутковий податок.

Завдання 3

В таблиці приведені дані, що характеризують динаміку рівнів безробіття і інфляції (у %):

Визначте лінійну функцію Філіпса, побудуйте її графік і розрахуйте:

— рівень інфляції при природному рівні безробіття;

— рівень інфляції в короткостроковому періоді, якщо рівень безробіття знизиться до 3%;

— поясніть детально криву Філіпса в освітленні теорії раціональних очікувань.

РІШЕННЯ

1. Рівень інфляції можна розрахувати за наступною формулою:

р_t= р_t^b-b (U_t-U*)

де р_t^b — базовий рівень безробіття;

b — коефіціент, який вказує реакцію зміни цін на стан на ринку праці, =2,65;

U_t і U* - фактичний та природний рівень безробіття.

Природний рівень безробіття становить 5−6%.

Фактичний рівень безробіття:

Де n — кількість років.

U_t=(6+6,2+6,5+6,7+7+7,5+7,9+8,5+8,7+9,2+9,4+10)/12=7,8

р_t^b=(13,1+12+11,9+11,2+10,8+9+8,5+8+7,5+7,3+6,5+6)/12=9,32

р_t= 9,32−2,65*(7,8−5)=1,9

2. Рівень інфляції при природному рівні безробіття.

р_t=9,32−2,65*(5−5)=9,32

3. Рівень інфляції в коротокостроковому періоді, якщо рівень безробіття знизиться до 3%.

р_t=9,32−2,65*(3−5)=14,62

4. Крива Філіпса в освітленні теорії раціональних очікуванью Помірна інфляція стимулює конкуренцію, збалансовує попит і пропозицію, грошово-фінансові та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково-технічного переозброєння виробництва. Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції природного рівня або взагалі заперечують цей позитивний ефект внаслідок його короткочасності. Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів. Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взає-мозв'язок інфляції і безробіття. Вагомий внесок в теоретичне ос-мислення взаємодії двох найдеструктивніших факторів макроеко-номічної нестабільності зробив англійський економіст кейнсіанського напряму А. Філіпс. Уважно вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної плати у Великобританії за 1861−1957 рр., він виявив нелінійну залежність між динамікою номінальної заро-бітної плати і рівнем безробіття. Якщо припустити, що існує одна-кове співвідношення між темпами змін заробітної плати і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення між без-робіттям і темпами зміни рівня цін як важливого параметра інфляції. Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією та без-робіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст но-мінальної заробітної плати, і навпаки. Крива Філіпса дає концептуальні орієнтири щодо варіантів вибору економічної політики: або достатньо висока зайнятість з мак-симальним економічним зростанням, проте за умов швидкого під-вищення цін, чи достатньо стабільні ціни, проте за умов значного безробіття. Довгі роки крива Філіпса була основою соціально-економічного регулювання в країнах розвинутої ринкової економіки. Багато за-хідних економістів і зараз виходять з того, що існують однонаправ-лений рух змін у заробітній платі і цінах, а також різноспрямова-ність між цими величинами і безробіттям. Однак події 70-х — початку 80-х років суперечили ідеї альтерна-тивного зв’язку «рівень інфляції - рівень безробіття», втіленій у кривій Філіпса. В цей час, насамперед в економіці США, виник-ло явище стагфляції - інфляції, що супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні, одночасним підвищенням рівня цін і рівня безробіття. Це викликало критику обгрунтованості кривої Філіпса як надійного регулятора в еко-номіці. Сучасна теорія інфляції грунтується на концепції природного рівня безробіття — неокласичний економічний напрям. Природний рівень безробіття — це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недо-використання ресурсів, за якого ринки праці та ринки товарів збалансовані. За теорією природного рівня немає перманентного Ви-бору між безробіттям та інфляцією, а довгострокова крива Філіпса є вертикальною. Однак прибічники теорії економіки пропозиції, проявом якої є гіпотеза природного рівня, також не мають єдиних поглядів на проб-лему взаємозалежності інфляції та безробіття. Так, представники теорії адаптивних очікувань (монетаристський напрям) визнають альтернативність інфляції та безробіття, існування кривої Філіпса в короткочасному періоді. В довгостроковому періоді крива Філіпса набуває вигляду вертикальної прямої, тобто альтернативної залежності інфляції і безробіття не існує. Теорія раціональних очікувань, що виникла пізніше, доводить, що макроекономічна політика є неефективною, оскільки її результати завчасно враховуються робітниками. Звідси випливає, що не існує навіть короткочасового альтернативного зв’язку між інфляцією та безробіттям. Хоча багато економістів визнають концепцію природного рівня, немало запитань в ній залишаються без відповіді. Аналіз сучасних тенденцій в економіці західних країн доводить дієвість основної залежності моделі Філіпса — послаблення інфляційного процесу супроводжується зростанням безробіття. Це свідчить про складність, багатоманітність способів реалізації та форм прояву глибинних соціально-економічних закономірностей. З багаточисельних альтернативних можливостей слід відшукати таке поєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за яким сукупний не-гативний ефект безробіття і інфляції був би мінімальним.

Завдання 4

Лінійні рівняння споживання і заощадження приймають загальну форму:

С=а₀+а₁Y

S=-a₀+(1- а₁)Y

а) Використайте такі дані для одержання точних значень параметрів цих рівнянь:

а₀; а₁;-а₀;(1-а₁)

б) Поясніть економічний зміст параметрів:

а₀; а₁;-а₀;(1-а₁)

в) Припустимо, що обсяг заощаджень при даному рівні національного доходу падає на 20 млрд. дол., а параметри а₁ та (1-а₁) не змінюються. Вкладіть рівняння споживання і заощадження з новими числовими значеннями і найдіть фактор, який може визвати цю зміну.

РІШЕННЯ а) Згідно даних ми можемо розрахувати:

а₁— граничну схильність до споживання.

Де МРС — гранична схільність до споживання;

ДС — приріст споживання;

ДУ — приріст національного доходу.

ДС=320−80=240 млрд. дол.

ДУ=400−0=400 млрд. дол МРС=240/400=0,6

а₀=С-а₁Y

а₀ =80 млрд. дол. Це можна перевірити на примірі першого та останнього років:

80−0,6*0=80

320−0,6*400=80

Те ж саме буде спостерігатися кожного року.

б) економічний зміст параметрів.

а₀ — автономне споживання, величина якого не залежить від розмірів поточного наявного доходу;

а₁ — гранична схильнiсть до споживання — частка приросту витрат на споживчі товари і послуги в будь-яку зміну наявного доходу;

(1-а₁) — гранична схильність до заощадження — частка прриросту заощаджень в будь-яку зміну наявного доходу.

в) Обсяг заощаджень при даному рівні національного доходу падає на 20 млрд. дол., а параметри а₁ та (1-а₁) не змінюються.

Розрахуємо на прикладі останнього року.

Y=C+ S

Спочатку згідно даних S складало 80 млрд. дол. (400−320), за нових обставин воно складатиме 60 млрд. дол.

С=400−60=340

Якщо в нас незмінними залишаються а₁ та (1-а₁), відповідно змінився параметр а₀, тобто автономне споживання. Тепер воно становитиме:

S=-a₀+(1- а₁)Y

60=-а₀+400(1−0,6)

60=-а₀+160

а₀=160−60

а₀=100

С=а₀+а₁Y

340=а₀+0,6*400

340=а₀+240

а₀=340−240

а₀=100

Таким чином автономне споживання становитиме 100 млрд. дол.

ЛІТЕРАТУРА

1. Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроэкономика / Под ред. профессора, д.э.н. А. В. Сидоровича. — М.: МГУ им. М. В. Ломоносова, Издательство «ДИС», 2005. — 416 с.

2. Базилевич В. Д., Баластрик Л. О. Макроекономіка. Опорний конспект лекцій. — К.: Четверта хвиля, 2004. — 244 с.

3. Кучерявенко І.А. Макроекономіка: Практикум: Навчальний посібник. — Київ: Вікар, 2003. — 240 с.

4. Макроекономіка: Підручник/А. Г. Савченко, Г. О. Пухтаевич, О.М. Тітьонко. — К.: «Либідь», 1999. — 288 с.

5. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Будаговської. — К.: Основи, 1998. — 358 с.

6. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. — К.: Видавничий центр «Академія», 2001. — 656 с.

7. Мочерний С. В. Економічна теорія. — К.: Видавничий центр «Академія», 1999. — 592 с.

8. Небава М. І. Теорія макроекономіки: навчальний посібник. — К.: Слово, 2003. — 536 с.

9. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г. Н. Климко. — 4-те вид., перероб. і доп. — К.: Знання-Прес, 2002. — 615 с.

10. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. — К.: «Либідь», 2001. — 614 с.

11. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. — К.: Либідь, 1999. — 288 с.

12. Солонінко К.С. Макроекономіка: Курс лекцій. — Житомир: 2000. — 419 с.

13. Старченко В. Д. Макроекономіка: (опорний конспект лекцій). — К.: Вид-во «Європейського університету», 2000. — 103 с.