Дидактичні умови організації самостійної роботи у початкових класах

Тип работы:
Магистерская работа
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

Дидактичні умови організації самостійної роботи у початкових класах

Зміст

Вступ

Розділ 1. Психолого-педагогічні основи організації самостійної роботи учнів

1.1 Самостійна робота: дефініції поняття

1.2 Види і структура організації самостійної роботи на уроці в початкових класах

1.3 Психологічні особливості молодших школярів та їх врахування в організації самостійної роботи

Розділ 2. Дидактичні умови організації самостійної роботи у початкових класах

2.1 Різноманітність змісту та характеру навчальних завдань

2.2 Диференціація навчальних завдань

2.3 Організація контролю і самоконтролю навчальної діяльності

Розділ 3. Дослідно-експериментальна перевірки ефективності виділених дидактичних умов організації самостійної роботи молодших школярів

3.1 Методика експериментального дослідження

3.2 Аналіз результатів експериментального дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Спеціальні дослідження показали, що навчання може не тільки сприяти просуванню вперед, але і уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання ґрунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на запам’ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток учня.

Зараз кардинально змінюється мета навчання. Якщо раніше навчання ставило за мету здобути певну суму знань, умінь і навичок, то зараз це не стає самоціллю. Адже з кожним роком об'єм інформації майже в кожній галузі науки подвоюється, а то й потроюється і дальше зростання за передбаченнями вчених йтиме в геометричній прогресії. Тобто, людина не в змозі мати повний об'єм знань з того чи іншого предмета. Тому на перше місце виступає не здобуття суми знань, а розвиток особистості.

Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості та розвитку особистості неможливо без систематичної самостійної праці, готовність до якої закладається у шкільному віці. У зв’язку з цим велика увага приділяється самостійній роботі учнів.

Питання удосконалення організаційних форм і методів самостійної роботи знайшли своє відображення в роботах Я. А. Коменського, Й. Песталоцці, О. Ващенка та ін. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів навчання розглядалися в працях А. М. Алексюка, В. О. Онищука, О. Я. Савченко, І.М. Чередова, Ю.І. Мальованого, Вихрущ В. О. тощо.

Практичною стороною організації самостійної роботи учнів у навчальному процесі займалися відомі педагоги Б.П. Єсипов, О.А. Нільсон, Р.М. Мікельсон, П.І. Підкасистий, І.І. Левіна, Н. В. Промоторова, В.А. Тюнін, О. Г. Мороз, Р. Б. Срода та інші.

Якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, самостійно працювати, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

Використання самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвивального навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. У ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхній інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань.

Актуальність проблеми визначається потребами сучасної школи і завданнями модернізації освіти, що передбачають розвиток самостійної особистості, готової до виконання соціальних ролей у суспільстві.

Недостатня розробленість проблеми як в теоретичному, так і в практичному плані, її актуальність зумовили вибір теми магістерської роботи: «Дидактичні умови організації самостійної роботи у початкових класах».

Об'єктом дослідження є процес організації самостійної роботи у початкових класах, а предметом дослідження — дидактичні умови організації самостійної роботи у початкових класах.

Мета дослідження — виділити дидактичні умови організації самостійної роботи у початкових класах і перевірити їх ефективність.

Гіпотеза: рівень навчальних досягнень учнів значно підвищиться, якщо в процесі організації самостійної роботи дотримуватись таких умов:

1) диференціація навчальних завдань;

2) різноманітність змісту і характеру навчальних завдань;

3) організація контролю і самоконтролю навчальної діяльності.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження.

2. Вивчити стан досліджуваної проблеми у масовому педагогічному досвіді.

3. Визначити дидактичні умови ефективної організації самостійної роботи на уроках у початкових класах.

4. Експериментально перевірити ефективність виділених дидактичних умов організації самостійної роботи у практиці роботи початкової школи.

Методи дослідження: аналіз, порівняння, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду, анкетування вчителів початкових класах, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту.

Наукова новизна роботи полягає в уточненні змісту поняття «самостійна робота», в удосконаленні технології організації самостійної роботи на уроках у початкових класах.

Теоретичне значення дослідження полягає у виділенні і обґрунтуванні дидактичних умов ефективної організації самостійної роботи у початкових класах.

Практичне значення дослідження полягає у розробці методики та системи навчальних завдань забезпечення реалізації виділених дидактичних умов організації самостійної роботи на уроках у початкових класах.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження заслуховувалися на засіданні методичного об'єднання вчителів початкових класів ЗОШ № 24 м. Тернополя, обговорювалися на засіданні кафедри педагогіки і методики початкового навчання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Психолого-педагогічні основи організації самостійної роботи учнів

1. 1 Самостійна робота: дефініції поняття

Самостійність учнів у навчанні - найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто і правильно застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов’язковість і різноманітність самостійних робіт [83].

У розумінні самостійної роботи учнів у навчальному процесі існує багато різних точок зору. Аналіз педагогічної літератури дає підстави виділити такі підходи до категорії самостійної роботи. Зважаючи на те, що вони не завжди чітко розмежовуються, то про них можна говорити як про переважаючі тенденції.

Один із підходів полягає в тому, що самостійну роботу розглядають як відповідну форму навчального процесу. Критерієм для її відгалуження від не самостійної роботи є безпосередня участь учителя в навчанні. Мається на увазі, що цей вид роботи характеризується певною тривалістю у часі. Дослідники, що розглядають дану проблему з цих позицій, виділяють навчальні ситуації, в яких учні зайняті протягом досить тривалого відрізку часу, але тривалість його чітко не визначена. Так, в Педагогічному енциклопедичному словнику самостійну роботу учнів визначено як «індивідуальна або колективна навчальна діяльність, що здійснюється без безпосереднього керівництва вчителя» [74, с. 528].

І.І. Левіна вважає, що самостійна робота — «форма навчальної діяльності учнів, у процесі якої вони планують роботу, здійснюють самоконтроль, коригують хід і результати її виконання. Ця робота може виконуватися як за завданням викладача, так і за власним задумом учнів і, як правило, без безпосередньої допомоги вчителя, але за його керівництвом» [52, с. 6]. З таких позицій розглядає самостійну роботу Н. В. Промоторова та інші автори [81].

Існують і інші підходи, коли самостійну роботу розуміють як засіб досягнення конкретної мети. Вчитель повинен організувати учнівську діяльність для досягнення поставленої мети. В.А. Тюнін під самостійною роботою розуміє таку роботу, під час виконання якої школярі, оволодіваючи знаннями, вчаться під керівництвом вчителя здобувати з різних джерел ці знання і застосовувати їх на практиці [99]. Самостійну роботу часто трактують і як мету. Наприклад, у дослідженні О. Г. Мороза самостійну роботу визначено як набуття вмінь і навичок самоосвіти [66].

У педагогічній літературі зустрічаються найрізноманітніші визначення самостійної роботи. Р.М. Мікельсон під самостійною роботою розуміє «виконання учнями завдань без будь-якої допомоги, але під наглядом вчителя» [62, с. 28]. Це визначення не задовольняє нас насамперед тому, що в ньому опущена ознака активності учнів в їх розумових і практичних діях. Окрім того, викликає сумнів те, чи справді під час виконання учнями завдань відкидається будь-яка допомога зі сторони вчителя.

Спробу дати визначення самостійній роботі учнів робив Р. Б. Срода. Під самостійною роботою учнів він розуміє «таку їх діяльність, яку вони виконують, проявляючи максимум активності, творчості, самостійного мислення, ініціативи» [91, с. 7]. Це визначення може бути віднесене лише до робіт, у яких учні проявляють найвищу степінь самостійності («максимум активності»). Воно звужує коло різноманітних видів самостійної роботи.

Як відомо, кожне поняття має свій обсяг (об'єкти, які до нього входять) і зміст (ті суттєві ознаки, завдяки яким його можна відрізнити від інших понять). Одні автори занадто обмежують обсяг поняття самостійної роботи, інші - неправомірно розширюють його, через що воно втрачає свою специфіку.

Б.П. Єсипов пропонує, на наш погляд, найоптимальніше визначення поняття «самостійна робота». «Самостійна робота учнів, яка входить у навчальний процес, — це така робота, яка виконується без безпосередньої участі вчителя, за його завданням у спеціально виділений для цього час; при цьому учнів свідомо прагнуть досягти поставленої в завданні мети, використовуючи свої зусилля і висловлюючи в тій чи іншій формі результати розумових і фізичних (або тих чи інших разом) дій» [29, с. 15]. Це сукупність різноманітних навчальних прийомів і дій, за допомогою яких учні самостійно закріплюють і поглиблюють раніше набуті теоретичні знання, практичні навички і вміння, а також оволодівають новими.

Також Б.П. Єсипов зауважує, що у визначенні самостійної роботи вживається вираз «без безпосередньої участі вчителя». Воно правильніше відображає суть справи, ніж вираз «без допомоги вчителя». Допомога зі сторони вчителя уже полягала в його інструктуванні, коли він давав учням завдання; допомога його не виключена і під час виконання завдання учнями, коли окремі з них не можуть подолати труднощі, які виникнули. Зрозуміло, що ця допомога надається прийомами, які направляють учня все-таки на самостійну діяльність. Наприклад, вчитель нагадує учню будь-який знайомий йому приклад; формулює запитання, яке викликає в учня труднощі; вводить додатковий етап в роздуми учня, полегшуючи йому розуміння того, в чому він повинен розібратися тощо.

Інколи під самостійною роботою розуміють тільки самостійність висновків і роздумів учнів, викликаних матеріалом, запропонованим учителем. Так активна мислительна діяльність дуже цінна, але не можна зводити до неї самостійну роботу учнів.

Для самостійного виконання роботи потрібен такий час, коли в діяльність учня ніхто не вмішується, коли він сам зосереджує свої зусилля, сам вирішує поставлене перед ним завдання.

Розуміння самостійної роботи, при якому остання зводиться до роздумів учня, які виражаються тільки в усних відповідях, приховує в собі небезпеку обмеження навчання діяльністю лише словесного характеру; воно не приведе до всебічного розвитку самостійності і ініціативи учнів у процесі навчання.

Самостійна робота учнів на уроці входить органічною частиною у всі ланки процесу навчання. Залежно від змісту, характеру навчального матеріалу завдання можуть бути простими, нетривалими і складними, тривалими за часом, такими, що вимагають від учнів інтенсивної пізнавальної діяльності.

Основні дидактичні вимоги, які висувають при побудові системи самостійних робіт:

Система самостійних робіт повинна сприяти вирішенню основних дидактичних завдань — оволодінню учнями глибокими і міцними знаннями, розвитку у них пізнавальних здібностей, формуванню уміння самостійно здобувати, розширювати і поглиблювати знання, застосовувати їх на практиці.

Система повинна відповідати основним принципам дидактики, і, перш за все принципам доступності і систематичності, зв’язку теорії з практикою, свідомої і творчої активності, принципу науковості.

Завдання, які входять у систему, повинні бути різноманітні за навчальною метою і змістом, щоб забезпечити формування в учнів різноманітних умінь і навичок.

Послідовність виконання домашніх і класних самостійних робіт повинна логічно випливати з попередніх і готувати ґрунт для виконання подальших. У цьому випадку між окремими роботами забезпечуються не тільки «ближні, але і дальні зв’язки». Успіх вирішення цього завдання залежить не тільки від педагогічної майстерності вчителя, але і від того, як він розуміє значення і місце кожної окремої роботи в системі робіт, у розвитку пізнавальних здібностей учнів, їх мислення і інших якостей.

Проте лише одна система не визначає успіху роботи вчителя у формуванні в учнів знань, умінь і навичок. Для цього потрібно ще знати основні принципи, керуючись якими можна забезпечити ефективність самостійних робіт, а також методику керівництва окремими видами самостійних робіт.

Ефективність самостійної роботи досягається, якщо вона є однією із складових, органічних елементів навчального процесу, і для неї передбачається спеціальний час на кожному уроці, якщо вона проводиться планомірно і систематично, а не випадково і епізодично.

Тільки при цій умові в учнів виробляються стійкі уміння і навички у виконанні різних видів самостійної роботи і нарощуються темпи в її виконанні.

При відборі видів самостійної роботи, при визначенні її об'єму і змісту слід керуватися, як і у всьому процесі навчання, основними принципами дидактики. Найважливіше значення в цій справі мають принцип доступності і систематичності, зв’язок теорії з практикою, принцип поступовості у наростанні труднощів, принцип творчої активності, а також принцип диференційованого підходу до учнів. Вживання цих принципів до керівництва самостійною роботою має наступні особливості:

1. Самостійна робота повинна носити цілеспрямований характер. Це досягається чітким формулюванням мети роботи. Завдання вчителя полягає в тому, щоб знайти таке формулювання, яке викликало б у школярів інтерес до роботи і прагнення виконати її якнайкраще. Учні повинні ясно уявляти, в чому полягає завдання і яким чином перевірятиметься його виконання. Це додає роботі учнів осмислений, цілеспрямований характер, і сприяє більш успішному її виконанню.

Недооцінювання вказаної вимоги призводить до того, що учні, не зрозумівши мети роботи, роблять не те, що потрібно, або вимушені в процесі її виконання багато разів звертатися за роз’ясненням до вчителя. Все це приводить до нераціональної витрати часу і зниження рівня самостійності учнів у роботі.

2. Самостійна робота повинна бути дійсно самостійною і спонукати учня при її виконанні працювати напружено. Проте тут не можна допускати крайнощів: зміст і об'єм самостійної роботи, пропонованої на кожному етапі навчання, повинні бути посильними для учнів, а самі учні - підготовлені до виконання самостійної роботи теоретично і практично.

3. На перших порах в учнів потрібно сформувати найпростіші навички самостійної роботи. У цьому випадку самостійній роботі учнів повинен передувати наочний показ прийомів роботи вчителем, супроводжуваний чіткими поясненнями, записами на дошці.

Самостійна робота, виконана учнями після показу прийомів роботи вчителем, носить характер наслідування. Вона не розвиває самостійності в справжньому значенні слова, але має важливе значення для формування складніших навичок і умінь, більш високої форми самостійності, при якій учні виявляються здатними розробляти і застосовувати свої методи розв’язання завдань навчального характеру.

4. Для самостійної роботи потрібно пропонувати такі завдання, виконання яких не допускає дії за готовими шаблонами, а вимагає вживання знань у новій ситуації. Тільки в цьому випадку самостійна робота сприяє формуванню ініціативи і пізнавальних здібностей учнів.

5. В організації самостійної роботи необхідно враховувати, що для оволодіння знаннями, уміннями і навичками різним учням потрібен різний час. Здійснювати це можна шляхом диференційованого підходу до учнів.

Спостерігаючи за ходом роботи класу в цілому і за окремими учнями, вчитель повинен вчасно направляти тих, що успішно справилися із завданнями на виконання складніших. Деяким учням кількість тренувальних вправ можна звести до мінімуму. Іншим дати значно більше таких вправ у різних варіаціях, щоб вони засвоїли нове правило і навчилися самостійно застосовувати його для виконання навчальних завдань. Переведення такої групи учнів на виконання складніших завдань повинно бути своєчасним. Тут шкідлива як зайва квапливість, так і надмірно тривале «топтання на місці», яке не просуває учнів вперед у пізнанні нового, в оволодінні уміннями і навиками.

6. Завдання, пропоновані для самостійної роботи, повинні викликати інтерес учнів. Він досягається новизною завдань, що висуваються, незвичністю їх змісту, розкриттям перед учнями практичного значення пропонованого завдання або методу, яким потрібно оволодіти. Учні завжди виявляють велику цікавість до самостійних робіт, у процесі виконання яких вони досліджують предмети і явищ.

7. Самостійні роботи учнів необхідно планомірно і систематично включати в навчальний процес. Тільки при цій умові у них вироблятимуться стійкі уміння і навички.

Результати роботи в цій справі виявляються більш відчутними, коли прищепленням навичок самостійної роботи у школярів займається весь колектив вчителів, на заняттях з усіх предметів, у тому числі на заняттях в навчальних майстернях.

8. При організації самостійної роботи необхідно здійснювати розумне поєднання викладу матеріалу вчителем із самостійною роботою учнів щодо оволодінню знаннями, вміннями і навичками. У цій справі не можна допускати крайнощів: зайве захоплення самостійною роботою може уповільнити темпи вивчення програмного матеріалу.

9. При виконанні учнями самостійних робіт будь-кого виду керівна роль повинна належати вчителю. Вчитель продумує систему самостійних робіт, їх планомірне включення в навчальний процес. Він визначає мету, зміст і об'єм кожної самостійної роботи, її місце на уроці, методи навчання різним видам самостійної роботи. Він навчає учнів методам самоконтролю і здійснює контроль за його якістю, вивчає індивідуальні особливості учнів і враховує їх при організації самостійної роботи.

Значення самостійної роботи в навчальному процесі важко переоцінити. Самостійна робота сприяє формуванню самостійності як якості особи, сприяє реалізації принципу індивідуального підходу, дозволяє диференціювати навчальні завдання і тим самим сприяти досягненню дійсно свідомого і міцного оволодіння знаннями.

1. 2 Види і структура організації самостійної роботи на уроці в початкових класах

Мета організації самостійної роботи визначає її зміст і методику. Тому види самостійних завдань надзвичайно різноманітні й водночас вони відбивають специфіку формування основних умінь і навичок саме з конкретного предмета. Назвемо найхарактерніші види самостійних завдань.

М.Г. Казанський та Т. С. Назарова класифікують самостійні роботи наступним чином [35]:

1. За дидактичною метою — спрямовані на:

— підготовку учнів до сприймання нового матеріалу;

— засвоєння нових знань;

— закріплення, розширення і удосконалення засвоєних знань;

— вироблення, закріплення і удосконалення умінь і навичок.

При використанні самостійної роботи з метою одержання нових знань вчитель детально продумує план цієї роботи, тобто формулює її мету та шляхи досягнення. Відповідно до цього план самостійної роботи містить два основних розділи: що учень повинен зробити для виконання нового завдання і що потрібно для цього знати.

Проте в такій самостійній роботі всі її структурні елементи задані вчителем в готовому вигляді. Тому рівень самостійності учнів в такій роботі недостатньо високий. Її можна і потрібно розглядати як певний ступінь в озброєнні учнів умінням самостійно здобувати нові знання.

До самостійної роботи, що вимагає виконання нового завдання, учнів необхідно готувати. Слід учити дітей самостійно прочитати завдання в підручнику, на дошці або на картці, розібратися в послідовності майбутньої роботи, виконати її і в результаті зробити потрібний висновок. У міру того як учні оволодівають необхідними уміннями, їм слід надавати більше самостійності в знаходженні способів виконання завдання, у плануванні роботи і т.п.

Особливо велике місце в початкових класах займають самостійні роботи, направлені на вироблення, закріплення і вдосконалення вмінь, навичок, раціональних навчальних дій в цілому. Наприклад, під час вивчення теми «Відмінювання іменників в однині» з української мови можна використовувати такі завдання для самостійної роботи:

1. Записати в одну колонку словосполучення з іменниками у називному відмінку, а в другу — у знахідному.

Вийшли на вулицю, широка вулиця; закувала зозуля, почули зозулю; виросла кукурудза, посадили кукурудзу; одержали квартиру, нова квартира; рогатий олень, плямистого оленя.

2. Записати речення, замінивши називний відмінок іменників потрібним за змістом відмінком.

Я подарував (товариш) цікаву книжку. У цій (місцевість) багато кам’яного вугілля. Ластівка низько літає перед (дощ). Мама подарувала (Ірина) нову стрічку. Україна славиться багатою (рослинність).

Однією з найважливіших умов успішного формування у молодших школярів умінь і навичок є усвідомлення школярами як самих дій, так і послідовності дій, які треба застосувати, щоб виконати запропоноване завдання, вирішити орфографічну, математичну, трудову або іншу задачу. Усвідомленню учнями дій, необхідних для успішного виконання завдання, формуванню певного способу дії і тим самим чіткого, послідовного мислення сприяють такі вправи, запропоновані для самостійної роботи, в яких подаються: вказівки-розпорядження про характер і послідовність дій, необхідних для правильного виконання завдання, або програма дій, яка визначає, які операції потрібно виконати учню і в якій послідовності, або розпорядження алгоритмічного типу.

Наприклад, на уроці математики при вивченні множення виду 43 · 2, доцільно дотримуватися такої послідовності:

1) Заміни перший множник сумою розрядних доданків.

2) Помнож на число кожний з доданків цієї суми.

3) Додай одержані добутки.

Обчисли: 23 · 2; 44 · 2; 21 · 3.

2. За навчальним матеріалом — пов’язані із лічбою, вимірюванням, спостереженням, постановкою дослідів, роботою з книгою і т. ін. Навчальним матеріалом можуть бути предмети і явища оточуючої дійсності.

Самостійні роботи, пов’язані із спостереженням, постановкою дослідів, мають дуже велике значення, оскільки сприяють, розвитку в учнів спостережливості, дослідницьких умінь і навичок. К. Д. Ушинський зазначав, що основа розуміння суто людської мови полягає в правильному логічному мисленні, а правильна логіка мислення виникає з правильних і точних спостережень.

Безпосередньо розвитку в учнів спостережливості сприяють уроки з навчального предмету «Я і Україна». З перших днів занять у школі вчитель повинен організувати систематичні, цілеспрямовані спостереження за погодою, сезонними змінами в рослинному, тваринному світі та в праці людей. На спостереження не відводяться спеціальні години, вчитель планує цю роботу щоденно. Кожного дня в ті самі години на одному з уроків певний час відводиться на бесіду про спостереження, які учні проводять самостійно.

Значне місце у початкових класах займає самостійна робота з навчальною книгою, її текстом, ілюстраціями, картинами і т. ін. Уміння працювати з книгою — одне з найважливіших умінь вчитися. Без оволодіння умінням раціонально працювати з навчальною книгою неможливе здійснення навчального процесу, неможливе повноцінне засвоєння знань, оскільки такі важливі структурні компоненти процесу засвоєння, як осмислення і закріплення, здійснюються в процесі роботи з підручником. Невміння працювати з книгою призводить до того, що навчальна праця втрачає свою привабливість, стає мукою для учня.

Величезне значення роботи з книгою багато в чому пояснюється особливостями письмової мови. При сприйнятті письмової мови на відміну від сприйняття усної немає примусового темпу, немає безперервності - учень, читаючи, може зупинитися, щоб обдумати прочитане, може повертатися неодноразово до одного і того ж матеріалу, висловленого в одній і тій же системі, для того, щоб глибше продумати, осмислити матеріал або окремі, найважчі для розуміння частини.

Все це (можливість зупинитися, продумати, перечитати кілька разів текст, зіставити його з раніше прочитаним) забезпечує глибоке, осмислене, свідоме і міцне засвоєння знань, вживання їх до вирішення навчальних завдань. Навчання учнів умінню працювати з книгою, навчання читанню, в широкому значенні цього слова, в початкових класах здійснюється на уроках читання і природознавства, на уроках математики і граматики.

Виходячи з того, що дидактичними засобами пред’явлення навчального матеріалу в підручнику є текст, завдання і вправи, ілюстративний матеріал тощо, важливо правильно організувати роботу з кожним із основних структурних компонентів навчальної книжки.

Чільне місце у підручнику займає текст, а робота над текстом — важливий етап кожного уроку.

Складання плану прочитаного тісно пов’язане з умінням встановлювати послідовність подій та виділяти головну думку твору. Щоб сформувати у другокласників узагальнений підхід до з’ясування структури тексту (відношення «спочатку — потім»), радимо звернути увагу учнів на такі взаємопов'язані моменти: про що йде мова на початку оповідання; що було потім; чим закінчується твір.

Пропедевтикою до самостійного складання плану є такі прийоми:

— демонстрування зразка складеного плану;

— відповіді на запитання, які є вузловими (канвою) для подальшої роботи над складанням плану;

— поділ тексту на логічно завершені (смислові) частини (як на основі плану, запропонованого вчителем, так і самостійно);

— підбір до них заголовків;

— пошук частин тексту за сформульованим планом;

— складання малюнкового плану;

— відновлення деформованого плану відповідно до тексту тощо.

Зауважимо, що план не лише сприяє глибшому усвідомленню та розумінню змісту прочитаного, а й є важливим прийомом запам’ятовування навчального матеріалу, необхідною умовою підготовки учнів до переказу твору. Поширеними видами переказів у початкових класах є такі: дослівний, стислий, вибірковий, творчий. Як свідчить практика, молодшим школярам найбільш доступний детальний переказ (його різновидом є переказ тексту за поданим планом), що передбачає переважно репродуктивну діяльність (основний акцент робиться на дитячу пам’ять). З іншого боку, він формує уміння висловлювати одну й ту ж думку різними способами, тобто розвиває синонімічність мовлення.

Для керівництва самостійною роботою з підручником пропонуємо алгоритм, розроблений Т. С. Назаровою. Щоб правильно виконати самостійну роботу, потрібно:

1. Підготуватися до неї: подумати, чого я буду навчатися, виконуючи самостійну роботу, і що потрібно знати та вміти, щоб її виконати.

2. Виконати роботу.

3. Перевірити виконане.

Даний алгоритм діти засвоюють колективно, з детальним роз’ясненням дій, які включає кожен пункт пам’ятки.

Самостійна робота з підручником може застосовуватися на різних етапах уроку: у процесі підготовки до вивчення нового матеріалу, на етапі закріплення вивченого і рідше — під час ознайомлення з новим матеріалом.

На етапі актуалізації опорних знань вона використовується для повторення того навчального матеріалу, без якого не може відбуватися ефективне засвоєння нового. Це — читання однієї чи навіть кількох статей з метою пригадати певні відомості (вчитель дає чітку установку, на що потрібно звернути увагу); повторення правила, способу виконання завдання тощо; ознайомлення учнів з так званими перед текстовими запитаннями та ін.

Самостійна робота на ознайомлення з новим матеріалом рідко практикується у початковій школі, особливо на перших порах навчання. Мотивується це тим, що у молодших школярів ще не сформовані навички самостійного учіння. Не заперечуючи вказаного твердження, вважаємо, що майстерність вчителя саме і полягає в тому, щоб правильно визначити, що із нового матеріалу пояснити учням, а що запропонувати на самостійне опрацювання. Знаючи рівень розвитку свого класу, такі розрахунки можна зробити досить точно. Доречною у зазначеному аспекті є установка на сприймання тексту (Прочитайте і подумайте, чому…, Прочитайте і дайте відповідь…, Прочитайте і порівняйте… та ін.); проведення підготовчої бесіди; аналіз ілюстративного матеріалу підручника тощо.

Закріплення вивченого передбачає виконання певних завдань підручника — тренувальних (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчих; повторне читання матеріалу.

В початкових класах широко застосовується самостійна — робота з дидактичним матеріалом. У наш час дидактичний матеріал, який використовується в початкових класах, дуже різноманітний. Це набір карток з малюнками, буквами, складами, словами, текстом, цифрами, задачами; розрізна азбука; рахунковий матеріал — палички, кухлі; моделі геометричних фігур; трафарети овочів, тварин тощо.

Дидактичний матеріал може бути трьох видів:

а) для закріплення і повторення набутих знань, умінь і навичок;

б) пропедевтичний — по-своєму змісту складений за програмою, але він веде дітей вперед і допомагає їм легше і швидше засвоювати матеріал, що вивчається;

в) позапрограмовий — не відноситься до програми, але розширяє кругозір дітей, пробуджує у них інтерес до знання.

Своєрідність самостійної роботи з дидактичним матеріалом полягає в тому, що в ході такої роботи діти мають справу з предметами і речами. Вони можуть їх тримати в руках, складати, перекладати, комбінувати і т.д. Все це відкриває великі можливості для задоволення потреби маленьких дітей все чіпати, все обмацувати, для формування моторного відчуття.

В останній час поширилися самостійні роботи над таким матеріалом, як навчальні фільми, радіо- і телепередачі тощо.

3. Самостійні роботи розрізняють за характером навчальної діяльності, якої вони вимагають від учня. З цієї точки зору розрізняють роботи:

— за заданим зразком (наприклад, написання букв, цифр, склеювання коробочки тощо), тобто роботи, засновані головним чином на наслідуванні;

— за правилом або цілою системою правил — це роботи, що вимагають від дітей самостійного застосування знань, умінь, засвоєних раніше під керівництвом вчителя;

— конструктивні, які вимагають творчого підходу.

Поступове наростання самостійності учнів у виконанні самостійної роботи можна продемонструвати на прикладі оволодіння орфографічними навичками.

Для того, щоб навчитися користуватися вивченим правилом на письмі, учні, перш за все повинні навчитися розпізнавати в тексті, який вони пишуть, засвоювані орфограми. Цьому сприяють різноманітні вправи, серед яких певне місце займає такий вид діяльності учнів, як списування із завданням. Так, при вивченні теми «Правопис ненаголошених голосних в коренях слів» широко поширені завдання типу: списати і вставити пропущену букву в слові. Наприклад, на дошці запис:

… — п… кар … — л… сти

… — г… рби … — ж… та

Завдання: до слів, в яких пропущена голосна буква в ненаголошеному складі, підібрати і замість крапок написати перевірне слово, позначити наголос, а потім вже вставити пропущену букву, довести, чому її потрібно писати в слові. В даній вправі підказана орфограма, яка вимагає перевірки, і учень всю свою увагу зосереджує на ній. Іншими словами, виконуючи дану вправу, учні вправляються у вживанні правила в тому місці, де в слові пропущена буква.

Проте учні тоді навчиться самостійно застосовувати правило, коли не тільки знатимуть і вмітимуть використовувати його там, де вказано, але й вмітимуть самі знаходити в слові місце вживання цього правила, тобто знаходити орфограму, що вимагає перевірки. Тому разом з вказаними вище вправами (вставити пропущену букву) значне місце на уроці потрібне відводити вправам, що розвивають орфографічну уважність: вибірковим диктантам і вибірковому списуванню (пишуть тільки слова з ненаголошеними, що перевіряються, голосними в корені), виписуванню з тексту речень з словами, в яких є ненаголошені голосні в корені тощо.

У всіх вищеназваних вправах учень вирішує одне з орфографічних завдань, пов’язаних із застосуванням правила: або вживання правила у вказаному місці, або встановлення об'єкту вживання правила.

Складнішою самостійною роботою, направленою на вироблення навичок, є контрольний диктант, в процесі якого учнів одночасно вирішують обидва завдання, розподіляючи свою увагу між орфограмами, що вивчаються і раніше засвоєними.

Але на цьому, як відомо, робота не закінчується. Завдання полягає в тому, щоб орфографічно правильне письмо стало не тільки свідомим умінням писати за правилами, а навичкою, тобто автоматизованою дією.

Для цього потрібно так організувати роботу учнів, щоб орфографічна правильність письма була лише однією із сторін вирішення завдання. Це здійснюється при написанні, учнями переказу. Предметом розумової діяльності учнів є виклад змісту, порядок думок, їх оформлення. Звичайно, учень приділяє увагу грамотності, але не вона є центральною. Це і створює умови для вироблення орфографічної навички. Подальші ускладнення умов для формування навички створюються, коли метою самостійної письмової роботи учнів буде твір на задану тему або на одну із заданих тем за вибором учня. Якщо при переказі учню був даний зміст, який треба передати своїми словами, то в творі потрібно самому розкрити, сконструювати зміст теми. В цих умовах турбота про орфографічно вірне написання ще більш відкладається.

Даний вид самостійної роботи виражається у цілісній системі окремих завдань, спрямованих на розв’язання тих чи інших задач. У цій системі учні поступово, крок за кроком, просуваються вперед, стаючи все більш самостійними.

4. За способом організації виділяють такі види самостійної роботи:

а) фронтальна, коли всі учні виконують однакове завдання;

б) групова, коли різні групи учнів працюють над різними завданнями;

в) індивідуальна, коли кожен учень виконує особливе завдання.

Найчастіше самостійна робота організовується фронтально, однак у цьому випадку одні учні працюють не на повну силу, для інших вона виявляється непосильною.

Групова форма організації самостійної роботи проводиться з метою попередження списування і пов’язана з організацією непостійних груп. Застосування на уроці групових форм самостійної роботи, коли діти виконують якесь завдання в парі або по троє-четверо, виховує вміння працювати в колективі, організовуватися на співпрацю. Діти тягнуться на уроці до спілкування у процесі виконання групових завдань, треба не тільки не присікати їхню природну схильність, а використати її для взаємного навчання. Спостерігаючи за учнями під час виконання групових завдань, учитель відкриє для себе чимало нового в їхній поведінці, здібностях до навчання. Великі можливості для групових завдань є на уроках малювання і трудового навчання, де учні вдвох можуть виконувати роботу на одну тему (на одному аркуші або на двох, а потім об'єднати). Звичайно, цього молодших учнів треба вчити, не дратуючись їхніми наївними запитаннями, робочим шумом.

Індивідуальна форма самостійної роботи використовується лише у випадку необхідності (хвороба, пропуск занять, відставання учнів).

Для того, щоб конкретизувати сказане вище про самостійну роботу і характеризувати психологічну і логічну сторону даного методу, звернемося до фактичного матеріалу.

Перед ознайомленням дітей з розв’язанням рівнянь виду х · 3 = 21 вчитель запропонував дітям самостійну роботу: виконати вправу — знайти результат кожного другого прикладу, користуючись першим.

8 · 6 = 48 7 · 9 = 63 6 · 4 = 24

48: 8 = 63: 9 = 24: 6 =

Після того, як учні виконали запропоновану самостійну роботу, вчитель приступив до її перевірки. Пояснюючи виконання вправи, учні формулювали відоме їм правило: якщо добуток поділити на один з множників, то вийде інший множник. Спираючись на це знання, вчитель легко підвів дітей до розв’язання рівнянь вказаного виду.

Самостійна робота, виконана учнями, була запропонована з метою підготовки їх до засвоєння нового матеріалу, який повинен був стати предметом вивчення на даному уроці; учні працювали над математичними виразами (прикладами).

Виконуючи вправу, учні оперували раніше засвоєними знаннями, вони застосовували правило — знання про взаємозв'язок між компонентами і результатом дії множення — до конкретних прикладів. Логічний шлях руху їх думки був дедуктивним. За способом організації самостійна робота носила фронтальний характер.

Охарактеризовані нами види самостійної роботи можна представити у вигляді схеми 1.

Схема 1 Класифікація самостійних робіт учнів

На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні.

Основна функція перевірних самостійних робіт — контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання.

Щоб актуалізувати опорні знання учнів, їхні уміння і навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні й письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій, попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, замальовок якихось об'єктів, знаходження даних тощо.

До навчальних самостійних робіт відносять ті, які пропонують дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу [83].

Самостійна робота займає вагоме місце у навчальному процесі початкової школи. З метою розвитку самостійності в учнів, виробленню у них здатності міркувати, запобіганню формалізму в засвоєнні знань у практичній діяльності використовуються різні види самостійних робіт.

В ході самостійної роботи учні розвивають ті пізнавальні здібності, здобувають і удосконалюють ті уміння і навички, без яких неможливе оволодіння знаннями як в школі, так і в житті.

Самостійна робота учнів має певну структуру. Вона включає три етапи: підготовчий (орієнтувальний), виконавчий і перевірний.

І (підготовчий) етап ознайомлення із завданням та орієнтування в ньому полягає у тому, що учень, прослухавши завдання, розглядає предмет, читає або перечитує умову задачі, зміст тексту і т. ін. У процесі цього орієнтування учень здійснює аналіз завдання і пов’язаний з ним синтез, тобто осмислює його (виділяє, що дано в завданні, що потрібно взнати, які знання і дії для цього необхідні).

ІІ (виконавчий) етап полягає у тому, що учень, зрозумівши завдання і склавши план дій, виконує навчальну роботу. Учитель може здійснювати поточний контроль за роботою, допомогу невстигаючим учням.

ІІІ (перевірний) етап полягає у тому, що учень, виконавши завдання, за власною ініціативою перевіряє і оцінює власну роботу, тобто здійснює самоконтроль і самооцінку.

Таким чином, у структуру самостійної роботи входить: аналіз завдання, пошук способів розв’язання завдання, планування роботи, виконання завдання, перевірка і оцінка виконаної роботи.

Окремі види самостійної роботи можуть включати або все, або деякі з цих елементів. Чим більше вказаних вище елементів входить в самостійну роботу учнів, тим вище її рівень, а значить, і рівень самостійності школярів.

Перед початком самостійної роботи вчителю необхідно підготувати учнів до цього процесу. Підготовка може полягати в повторенні, повідомленні нового матеріалу вчителем, проведенні спостережень і т.д. Кількість часу, що відводиться на підготовку до самостійної роботи, залежить від ступеня складності і об'єму пропонованої самостійної роботи, а також від підготовленості учнів.

Після підготовки учнів до самостійної роботи слід дати їм чіткі вказівки про об'єм і зміст майбутньої самостійної роботи, про її цілі, а також про техніку виконання, якщо ця техніка їм ще невідома, тобто проінструктувати учнів про те, що робити і як виконувати завдання. В керівництві самостійною роботою учнів на перших порах необхідно використовувати докладний інструктаж і показ зразка роботи.

Учням надається час для осмислення завдання до самостійної роботи і для з’ясування вимог до його виконання. Потім вчитель перевіряє, чи всі учні зрозуміли, як вони повинні виконати роботу. Особлива увага при цьому звертається на повільних і менш підготовлених учнів. При необхідності вчитель дає додаткові пояснення.

Познайомившись з інструкцією до завдання, учні приступають до його виконання. В цей момент, коли особливо напружена думка школярів, вчитель стежить за тим, чи всі учні почали працювати, що їх утрудняє, який темп роботи класу в цілому і окремих учнів.

Велику увагу потрібно приділяти контролю результатів самостійної роботи. Яким би простим не було виконане учнями завдання, його треба проаналізувати. Оцінці піддається характер, повнота і зміст виконаної роботи. Такий аналіз необхідний з кількох причин.

Відомо, що навіть при умілому керівництві з боку вчителя учні можуть допустити помилки в самостійній роботі, неправильно зрозуміти завдання. Якщо після закінчення роботи підсумки не підводяться, то зроблені помилки можуть закріпитися в свідомості учнів. Отже, контроль самостійної роботи учнів необхідний перш за все для того, щоб додати впевненість учням в правильності виконаної роботи, якщо немає помилок, допомогти школярам розібратися під керівництвом вчителя в знайдених помилках і виправити їх. Регулярна перевірка самостійних робіт учнів відразу ж після їх виконання дає вчителю можливість усунути помилки і прогалини в знаннях і уміннях школярів, що є дуже важливим в цілях досягнення високої успішності учнів.

Для підвищення ефективності самостійної роботи учнів вельми важливо, щоб в навчальному процесі разом із зовнішньою існував внутрішній зворотній зв’язок. Під ним мається на увазі та інформація, яку учень сам одержує про хід і результати своєї роботи. Однією з можливостей створення внутрішнього зворотного зв’язку при самостійній роботі є використовування елементів самоконтролю і самоперевірки.

Раціонально організована і систематична самостійна робота учнів на уроці сприяє оволодінню усіма учнями глибокими і міцними знаннями, активізації розумових операцій, розвитку пізнавальних сил і здібностей до тривалої інтелектуальної діяльності, а також навчанню учнів раціональним прийомам самостійної роботи.

1. 3 Психологічні особливості молодших школярів та їх врахування в організації самостійної роботи

Зі вступом дитини до школи змінюється система цінностей: епоха ігор змінюється епохою учіння. Такі психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку, як авторитетність для них учителя, віра в істинність всього, чому навчають, довірлива виконавчість сприяють підвищенню чутливості. На початку учіння діти виключно все вбирають у себе і мають для цього, як свідчить практика, всі задатки: відомими є свіжість, гострота сприймання молодших школярів, спрямованість їх розумової активності на те, щоб повторити, внутрішньо сприйняти наслідуваність багатьох дій і висловлювань. Саме такими є вікові умови психічного розвитку на даному етапі життя.

Учні по-різному реагують на вимоги вчителя залежно від особливостей індивідуальної їх готовності до навчальної діяльності в школі. Одні поводяться цілком адекватно до них, інших вони гальмують і викликають надмірну стриманість, деякі не приймають і навіть намагаються діяти всупереч їм. Діти, які не були в дитячих садках, нерідко губляться в нових умовах, не відразу знаходять підстави для контакту з учителем та однокласниками. Звідси стає зрозумілою важливість індивідуального підходу до дітей у процесом їх входження в шкільне життя, з його новим для них змістом, формами і об'єктивними вимогами, які повинні стати суб'єктивними вимогами учнів до себе самих, внутрішніми регуляторами їх поведінки.

Важливу роль у становленні такої саморегуляції поведінки молодшого школяра відіграє оцінювання, а згодом і самооцінювання дій і вчинків. Для першокласника оцінка вчителя є справжньою подією. Якщо її використовувати вміло, то вона зміцнює інтерес дитини до школи та учбової діяльності, посилює відповідальність за виконання навчальних завдань.

У молодших школярів навчальна діяльність стає провідною і набуває характерних особливостей. ЇЇ основні компоненти: дії і операції, за допомогою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми спілкування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набуття знань, умінь і навичок виступає як прямий її результат, складається поступово в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють перші навички вміння вчитися.

Молодший шкільний вік характеризується значними якісними змінами, які відбуваються в розвитку пам’яті дитини. В учнів цього віку значно підвищується здатність заучувати й відтворювати. Розвиток пам’яті молодших школярів полягає в зміні співвідношення мимовільного й довільного запам’ятовування, образної та словесно-логічної пам’яті. У молодому шкільному віці особливо інтенсивно розвивається словесно-логічна пам’ять. Цей розвиток обумовлений мовленням учнів у зв’язку із засвоєнням навчальної програми.

В учнів початкових класів відбувається інтенсивний розвиток довільної пам’яті, довільного запам’ятовування й відтворення. Але без спеціального керівництва розвитком пам’яті молодші школярі звичайно використовують тільки найпростіші способи довільного запам’ятовування і відтворення (переказ).

Основна тенденція у розвитку уяви молодших школярів полягає в переходах від переважно репродуктивних її форм до творчої переробки уявлень, від простого їх комбінування до логічно обґрунтованої побудови нових образів. Розвитку репродуктивної уяви у дітей молодшого шкільного віку важливо надавати особливої уваги. На думку деяких психологів, якщо не розвивати відтворювальну уяву у молодшому шкільному віці, то це призведе до гальмування художнього сприймання не тільки у цьому віці, а й на наступних етапах розвитку особистості.

У першокласників увага мимовільна, вони активно реагують на все нове, яскраве і незвичайне. Їм важко довільно керувати своєю увагою. Першокласник, здобувши знання про правила поведінки на уроці, може порушувати їх, заважаючи іншим учням. Але це робиться переважно через те, що він не може розподілити свою увагу одночасно на виконання завдання і контроль власної поведінки.

Увага школярів тісно пов’язана із значущістю для них навчального матеріалу. Усвідомлення учнями необхідності, важливості його засвоєння, інтерес до його змісту є умовою стійкості їх уваги. Увага залежить від доступності навчальних завдань, поставлених перед ними. Діти із захопленням працюють над тим, що є нелегким, але доступним для них.

Так як увага молодших школярів характеризується нестійкістю, тому зміст навчального матеріалу має бути оптимальним. Великий за обсягом матеріал неминуче призведе до втоми учнів, зниження інтересу до навчання, погіршення і гальмування інтелектуального розвитку учнів, до формального поверхневого засвоєння змісту навчання.

Майже вся навчальна діяльність пов’язана із стресами учнів і класоводів. Стрес виникає в людини в процесі діяльності, найбільш складних умов життя. Не є винятком і молодші школярі. Стрес у них виникає при виконанні не дуже приємного навчального завдання, при неможливості виконати його у поставлений вчителем термін, при одержанні небажаної оцінки тощо. Кожний стрес пов’язаний з витратою енергії, але не кожний негативно впливає на навчання учнів. Відносно невеликий стрес може навіть може навіть стимулювати учнів до учіння, але тут проявляються не тільки вікові, а й індивідуальні особливості дітей. У деяких молодших школярів невеликий стрес стимулює їх до швидшого закінчення навчального завдання, до появи внутрішньої впевненості в тому, що вони з успіхом виконали вказівки класовода.

У процесі навчання здійснюється розвиток в учнів пізнавальних процесів, який характеризується кількісними та якісними їх змінами. Вони виявляються зокрема в розвитку сприймання. Кількісні зміни полягають у зростанні швидкості перебігу процесу сприймання, у збільшенні числа сприйнятих об'єктів, розширенні обсягу їх запам’ятовування тощо. Якісні зміни являють собою певні перетворення структури сприймання, виникнення нових його особливостей, які знаменують собою піднесення його пізнавальної ефективності. У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів.

Спостережливість розвивається успішніше, якщо вчитель не тільки супроводжує поясненнями демонстрацію наочних об'єктів, хоч це й дуже важливо, а й організовує самостійне розглядання цих об'єктів, пошуки їх характерних ознак, створення цілісних їх образів. Таким чином школярі вчаться точно, чітко їх сприймати — бачити, слухати, спостерігати й узагальнювати, визначати словами результати своїх спостережень.

Для дітей молодшого шкільного віку характерна велика сприйнятливість до кожного слова та кожної дії вчителя. Як правило, учитель користується в учнів цього віку великим авторитетом, його вимоги дитина намагається виконати, хоч, звичайно, не завжди так, як цього вимагає вчитель. Учитель початкових класів повинен враховувати своє положення серед дітей його класу, здійснювати самоконтроль за своєю поведінкою, дбати про тактовне ставлення до кожного учня, розуміти переживання і прагнення дитини, пам’ятаючи, що авторитет учителя, його спілкування з класом і кожним учнем є важливою складовою успішного навчання і виховання.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой