Військове мистецтво таборитів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст курсової роботи

  • Вступ
  • 1. Військове мистецтво таборитів в історичних дослідженнях
  • 1.1 Чеська історіографія
  • 1.2 Українська історіографія
  • 1.3 Російська історіографія
  • 1.4 Інша зарубіжна історіографія
  • 2. Джерела до військової історії гуситів
  • 2.1 Джерельна база. загальні зауваження
  • 2.2 Хроніки та літописи
  • 2.3 Джерела офіційного характеру
  • 2.4 Листи Яна Жижки
  • 2.5 Гуситські пісні
  • 2.6 Речові джерела
  • 2.7 Зображальні джерела
  • Висновки
  • Список використаних джерел та літератури
  • Додатки

Вступ

Актуальність теми. Українській державі, сьогодні як ніколи, потрібне професійне військо, яке могло б швидко й ефективно реагувати в різних частинах країни. Наявність такого війська суттєво підвищувала б шанси на збереження цілісності українських територій, і могла б запобігти вторгненню іноземного агресора. Такі армії зараз існують в країнах з високим рівнем економіки. В нашій державі ще й досі не минула криза масових армій, які можуть функціонувати на основі мобілізації підготовлених резервів. Ця проблема зараз досить гостро стоїть в українській армії. Незважаючи на специфіку сучасного розвитку і на те що вже минуло понад пів тисячоліття ці процеси мають багато спільного з відповідними процесами, які протікали в Європі в XIV-XV ст., коли криза лицарського війська привела до початків формування професійного війська Кривизюк Л. Криза лицарства і початки формування професійного війська // Actes testantibus. Ювілейний

збірник на пошану Леонтія Войтовича / Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.

Львів, 2011. — Вип. 20. — С. 369 — 376. Криза лицарської кавалерії та безперспективність подальшого нарощування обладунків проявилася в таких битвах, як при Моргартені 1315 р., при Кресі 1346 р., при Пуатьє 1356 р., біля Азенкуру 1415 р. та ін., де перемогу здобула піхота. Цим були закладені початки формування професійної армії, яка утверджувалася протягом XV — поч. XVI ст. І поряд з цими першими військами, які стояли біля початків формування професійного війська стояли гусити, які першими використали мобільну артилерію, вагенбург та інші елементи реальної протидії лицарській кавалерії і, звичайно весь набір засобів броньованої піхоти з різновидами алебард Войтович Л. Зародження професійного війська // Scripta manent. Ювілейний збірник на пошану Богдана Якимовича / Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Вип. 21. — Львів, 2012. — С. 164−175. І в силу цих причин, на сучасному етапі розвитку української науки, дослідження військового мистецтва таборитів та пов’язаних з ним процесів є актуальним та своєчасним.

Щоб проводити будь яке історичне дослідження, незалежно від теми, потрібно мати якусь основу, на щось опиратися, як правило це досвід попередників та джерельні матеріали до цієї теми. Дослідження військової історії таборитів так само є неможливим без аналізу історіографії та виявлення і оцінки джерельної бази. Саме цим важливим питанням буде присвячене наше дослідження.

Об'єктом дослідження є виявлення, опрацювання та аналіз історіографії та джерельної бази до теми військового мистецтва таборитів. Предметом дослідження є встановлення ступеня вивченості проблеми військового мистецтва таборитів в історіографії, виявлення та опрацювання якомога більшої кількості джерел до даної теми.

Мета дослідження — проаналізувати якомога більшу кількість праць з нашої теми, виявити з-поміж них найбільш авторитетні праці, на які можна в подальшому опиратися; встановити рівень вивченості теми в історіографії, виявити маловивчені, не вивчені, або неправильно трактовані питання; проаналізувати та оцінити всі доступні нам джерела, виявити не автентичні чи недостовірні джерела, погляд під іншим кутом на давно відомі джерела але неправильно трактовані або трактовані з іншою метою, пошук нових джерел.

Означена мета потребує виконання таких завдань:

1) опрацювання історіографічних праць, збірників джерел та хрестоматій;

2) виявлення якомога більшої кількості праць з різних національних шкіл та їх опрацювання;

3) опрацювання доступних джерел та погляд на них з точки зору дослідника саме військового мистецтва гуситів, а не гуситського руху загалом;

4) класифікація виявлених нами праць та джерел;

5) скласти перелік недоступних або непосильних нам праць та джерел;

6) по можливості виявити не взяті досі до уваги джерела;

7) об'єктивне трактування джерел, та виявлення трактованих не об'єктивно;

Методи дослідження. В процесі дослідження ми використовували такі методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція, класифікація, типологізація, аналогія, абстрагування, конкретизація та ін.), спеціально-історичні (історико-порівняльний, історико-генетичний, історико-типологічний, хронологічний, історичний опис тощо) та конкретно-наукові.

Територіальні та хронологічні межі. Ми маємо певні сумніви щодо доцільності окреслення територіальних та хронологічних меж у роботі присвяченій історіографії та джерелам. Та все ж коротко їх опишемо. Левова частина джерел походить з території сучасної Чехії, деякі з сусідніх з нею країн, а також з територій військове мистецтво яких зазнало впливу гуситського. Більшість праць походить з території Чехії, Росії, а також України, Німеччини та інших країн Європи.

Хронологічні рамки появи джерел до теми охоплюють в основному період гуситських воєн — 1419−1434 рр., а також декілька десятиліть після них. Зацікавлення темою військового мистецтва гуситів появилися в середині XIX ст., а під кінець століття помітно активізувалися, і як результат — вихід кількох праць на цю тему. Друга хвиля активізації дослідження цієї теми відбулася в середині XX ст., що також ознаменувалося виходом декількох праць. З цього часу і до наших днів не було якихось конкретних підйомів та зрушень в дослідженні теми, за винятком декількох дослідників.

Огляд літератури та джерел. Дослідження нашої теми є неможливим без аналізу історіографії та виявлення та оцінки джерел, і наша цьогорічна робота стосується саме цього питання. І з огляду на це, у вступі, замість звичного огляду літератури та джерел, ми розглянемо основні історіографічні праці та збірники документів з нашої теми.

військове мистецтво таборит гусит

При огляді історіографічних праць скористаємося порадою Наталії Яковенко, і розмістимо їх за принципом конуса Яковенко Н. Вступ до історії / Наталя Яковенко. — К.: Критика, 2007. — С. 317−319. На «верхівці конуса» ми розмістимо працю написану колективом МДУ, яка вийшла у 1987р Историография истории южных и западных славян. М.: Издательство Московского университета, 1987. -

132с. В ній автори пишуть про розвиток слов’янознавства з кінця XVIII ст. і до другої пол. XX ст. Багато уваги відведено авторам, які досліджували національну історію.

Далі слід згадати про праці Лаптєвої Людмили — їх кілька. Перша стосується історіографії гуситського руху від сер. XIX ст. — до 1917р Л. П. Лаптева. Русская историография гуситского движения (40-е годы XIX в. — 1917 г.).М., Изд-во Моск. Ун-

та, 1978. 340с. В другій праці Гуситское движение в освещении современников. Источники и материалы для практических занятий / Сост.

и пер. Л. П. Лаптева. Москва, 1992. автор розміщає певні документи та до кожної теми літературу, як російську так і зарубіжну. Короткий та чіткий огляд історіографії, з поділом за національними школами (чеська, німецька, польська та російська) зробив Озолін А. І Озолин А. И. Из истории гуситского движения. Саратов, 1962. Наступною є праця Галямічева А.П. А. Н. Галямичев. Гуситское движение в освещении либеральной немецкой медиевистики второй половины

XIX века. / Под ред. проф.С.М. Стама/ Издательство Саратовского университета. 1988. — 86с., яка охоплює другу пол. XIX ст. і включає лише ліберальну німецьку медієвістику. Незважаючи на наявність певної інформації в цих працях, вони послужили нам лише стрижнем, більшість праць було безпосередньо опрацьовано.

Без сумніву найважливішим збірником джерел є «Гуситська хроніка» Лаврентія з Бржезової Лаврентий из Бржезовой. Гуситская хроника. Москва, 1962., яку розглядаємо двояко: як хроніку, та як збірник джерел часів автора. Про цю працю нема потреби говорити більше, її детально розглянемо в другому питанні. Одною з найбільш загальних є праця А. Люблінської Люблинская А. Д. Источниковедение истории средних векав. Л.: Издательство Ленинградского

университета, 1955. — 374 с, в якій зроблена загальна характеристика джерел до середньовічної історії. Певні документи містяться в хрестоматіях, наприклад, М. Фрейденберга Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. / Отв. ред.М. М. Фрейденберг. Минск, 1987.Т. 1., С. Сказкіна Хрестоматия по истории средних веков: В 3 т. / Под ред. С. Д. Сказкина. Москва, 1963. Т. 2., В. Степанова та В. Шевеленко История средних веков (XV-XVII века). Хрестоматия. Пособие для учителей. Сост.В.Е. Степанова

В.Я. Шевеленко. Ч II. Москва, «Просвещение», 1974. 320 с., та ін. Також треба відмітити праці вже згадуваної Л. Лаптєвої, особливо збірник джерел Лаптева Л. П. Письменные источники по истории Чехии пери ода феодализма (до 1848 г.).

Москва, 1985., де джерела спочатку поділені за своїм видом, а потім хронологічно. Є окремий параграф з джерелами до нашої теми. Також джерела до військового мистецтва гуситів є у іншій, вже відомій нам праці цього ж автора Гуситское движение в освещении современников. Источники и материалы для практических занятий /

Сост. и пер. Л. П. Лаптева. Москва, 1992. Джерельні матеріали є і в працях інших авторів, наприклад, в А. Озоліна Озолин А. И. Из истории гуситского движения. Саратов, 1962., Мацека Мацек Й. Табор в гуситском революционном движении. Том 1−2. М.: Изд-во иностранной литературы,

1956. та ін. Багато джерел є в інтернеті, особливо на сайті http: //husitstvi. cz/, та багатьох інших.

Структура роботи. Дана робота складається зі вступу, який містить традиційні для себе елементи, двох питань, перше — «Військове мистецтво таборитів в історичних дослідженнях», в якому зроблено аналіз доступної нам історіографія, всі праці згруповані за національною приналежністю їх авторів. В другому питанні - «Джерела до військової історії гуситів», ми робимо огляд основних джерел до теми, джерела згруповані за прийнятою в джерелознавстві класифікацією. Після двох розділів підведено висновки, розміщено список використаних джерел та літератури. І останньою структурною одиницею розміщено додатки.

1. Військове мистецтво таборитів в історичних дослідженнях

1.1 Чеська історіографія

Найбільш авторитетним чеським дослідником гуситського військового мистецтва є Г. Томан Toman H. Husitske valecnictvi za doby Zizkvy a Prokopovy. Praha, 1898. Однак крім його є ряд не менш цікавих робіт інших авторів.

Військовому мистецтву таборитів присвячені монографія та декілька статей Я. Дурдіка J. Durdik, Husitske vojenstvi, Praha, 1954, Druhe vydani. Ця праця є однією з кращих на дану тему. Військове мистецтво таборитів розглядається в ній на тлі соціально-економічного розвитку передгуситської Чехії, подій гуситських воєн і в порівнянні з феодальною армією Західної Європи. Подано характеристику військ суперника. Аналізується соціальний склад гуситських військ, принципи їх організації. Підкреслено, що головна сила народної армії полягає в її високому моральному рівні і справедливих, демократичних цілях. Вказано на значну перевагу плебейсько-селянських озброєних сил у порівнянні з військами помірних гуситів. Демократичний характер гуситської армії, пошук нових форм і методів ведення військових операцій чітко окреслені в монографії Дурдіка. В заключній частині книги розповідається про використання гуситського військового досвіду народними масами Угорщини, Польщі, Німеччини, України Інформація про це розміщена в невеличкій статті цього ж автора: J. Durdik, Husitske velecnictvi a jeho

mezinarodni ohlas. «Mezinarodni ohlas husitstvi», Praha, 1958..

В книзі Я. Дурдіка, яка «витримала» вже кілька видань, вперше подано цілісну картину гуситського військового мистецтва на основі марксисько — ленінського вчення. В подальшому важливо більш повно показати місце гуситського військового мистецтва в зародженні нової військової організації в Європі.

До питання про еволюцію гуситського військового мистецтва Я. Дурдік повернувся в окремій статті J. Durdik, Poznamky k etapam ve vyvoji husitskych (taborskych) brannych sil. «H. aV», 2, Praha, 1954. де висувається теза про те, що «на певних етапах руху змінюється і основний характер збройних сил революційного руху». В іншій статті J. Durdik, Kroje, zbroj a zbrane doby predhusitske a husitske, Praha, 1956. він дає характеристику чеського зброярного ремесла в передгуситський час в основному на матеріалах не опублікованих джерел, характеризує різні види бойового одягу гуситів, їх атакувальну і захисну зброю та облогові механізми. В спеціальній статті Дурдік зупинився на стані зброярної справи в одному з великих моравських міст того часу — місті Знаймі J. Durdik, Znajemske puskarstvi v prvni tretine 15 stoleti, «HV», Praha, 1955., виявив у нім досить високий технічний рівень чеського ремесла.

Р. Урбанек в невеличкій брошурці Р. Урбанек, Гуситское военное искусство и Європа, Прага, 1946. зупинився на значенні гуситського військового мистецтва в розвитку військової справи у Європі. Однак автор на висвітив причин, які дали можливість піднятися на такий високий рівень гуситському військовому мистецтву. Він не вловив корінної різниці між феодальною і народною таборитською армією, яка боролася за прогресивні цілі. В цій брошурці применшено та недооцінено значення таборитського війська. Ян Жижка ідеалізується. Рудольф Урбанек є також автором інших праць з даної теми, які на жаль нам недоступні. R. Urbanek, Lipany a konec polnich vojsk, Praha 1934; Zizkuv sbornik, usporadal R. Urbanek, Praha 1924.

Праці відомого чеського історика Ф. Палацького займають особливе місце в історії вивчення гуситського руху. Саме з написанням цих праць пов’язують початок сучасної гуситології. Головним історичним твором Палацького, справою всього його життя стала відома «Історія чеського народу», третій том якої присвячений гуситському періоду. Завдяки своїй самовідданій праці вчений вводить багато нових, до цього невідомих джерел.

Справжнім гуситством для Палацького було таборитство. Він пише, що великі перемоги гуситів забезпечили нечувано сильний вплив невеликої країни на хід всесвітньої історії. На його думку Табор зазнав поразки, оскільки «дух тодішнього часу» ще не дозрів для прийняття проголошених ним ідеалів. Деяку інформацію про військову історію гуситів можна знайти в сучасників і наслідників Палацького, які часто виступали прихильниками доволі різних оцінок стосовно гуситів, це такі вчені як В. Томск, Я. Голл, Й. Пекаж, Т. Масарик, З. Неедли, К. Крофт, Б. Мендл, К. Конрад, Ф. Шмагел, І. Кейрж, А. Мікі, Б. Варсік, Фр. Бартош, М. Полівка та ін.

Військовому мистецтву таборитів присвячені й напрацювання іншихчеських істориків, опрацювати які ми не маємо змоги. O. Frankenberger, Nase velka armada I-III; Jak bula svedena bitva u Lipan? — Vojenski historicky sbornik VI. 2., 1937; Vudcove a vedeni husitskych vojsk, tamtez 1938; J. Macurek, Dejiny narodu ceskego III; J. Pekar, Zizka a jeho doba I-IV; Z. Winter, Dejiny remesel a obhodu v Cechach ve XIV. a XV. stol. Kulturni obraz ceskych mest, I;

K. Konrad, Svoboda a zbrane, Praha 1949; F. Palacky, O valecnem umeni Cechuv v XV. stol., Dilo III, 161−168; K. Titz, Ohlasy husitskeho valecnitctvi v Evrope, Praha 1922. Doplnky ke spisu ''Ohlasy husitskeho valecnitctvi'', Voj. hist sbornik VII, I; H. Toman Husitskй vбleиnictvн za dob Ћiћkovy a Prokopovy, Praha 1898; H. Kuffner, Bitva u Lipan, Sokol иeskobrodskэ 1899 (1. vydбnн); Frantiљek Љmahel, Husitskб revoluce 1−4, UK, vydavatelstvн Karolinum, Praha 1996.

1.2 Українська історіографія

На жаль в українській історіографії питання військового мистецтва таборитів з певних причин не є висвітленим. Окремі аспекти з цієї теми зачіпали деякі українські дослідники в своїх працях. Одним з таких авторів є Леонід Косенко. Він у своїй книзі Косенко Л. О. Козаки: Лицарський орден України: Факти. Міфи. Коментарі. — Вид. 2-ге, доопр. / Леонід Косенко. — Х.: ВД «ШКОЛА», 2013. — 608 с., [8] арк. кол. вкл. дотримується думки, що в запорозьких козаків було багато попередників та сучасників які багато в чому нагадували їх. Автор робить спробу порівняти козаків з аналогічними явищами всесвітнього історичного процесу.

Одним з тих аспектів з життя козаків які автор розглядає в паралелі з іншими вільними спільнотами була військова справа. Він порівнює козацький табір з табором гуситів, у використанні якого ті та інші досягли неперевершеної майстерності.Л. Косенко наводить багато елементів, які є спільними та відмінними у таборитів та козаків, тому ми вважаємо за доцільне виділити основні положення із запропонованого автором матеріалу.

Це те, що Ян Жижка враховуючи складний рельєф Чехії пішов далі в розвитку табору з возів. Якщо в козаків табір виступав елементом бойового порядку, який виникав у разі потреби, то у гуситів він перетворився на постійний рід військ. На відміну від гуситського, козацький табір будувався залежно від тактичної обстановки і мав на меті створення штучної перепони для супротивника. Для його побудови використовували звичайні вози, обладнані пристосуваннями для запрягу коней з обох боків. Вози козаки ставили в декілька рядів (6−12). Таборити ж використовували спеціальні вози, за якими воювали до 20 людей, вози ставили тільки в один ряд, на окремих з них були гармати. Були і в одних і в інших також мінуси — це неможливість їх використання на пересічній місцевості, де були яри, болота, діброви та ін.

Незважаючи на певні недоліки висока майстерність побудови та використання табору, якою володіли і гусити і козаки, забезпечувала його захисні функції проти німецького лицарства та польської гусарії.

Питання про поширення гуситських здобутків на території Укроїни порушував у своїх працях Леонтій Войтович — український історик; доктор історичних наук; старший науковий співробітник відділу історії середніх віків Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; завідувач кафедри історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка. Він у своєму історико — генеалогічному дослідженні княжих династій Східної Європи Леонтій Войтович. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. — Львів: Інститут українознавства ім.І. Крип’якевича, 2000. — 649 с. згадує про двох учасників гуситських війн — Федора Острозького та Зигмунта Корибутовича — вони завезли на українські землі гармати, які отримали назву «хуфниць» (гусити ставили їх на ковані вози, а потім на лафети — спеціально розроблені станки на колесах). Тут також йдеться, про те, що з часів гуситських війн масово почали використовувати трубки калібром 25−33 мм і довжиною 6−12 калібрів, прикріплені до дерев’яного ложа. Такі праобрази ручної зброї важили до 7,5 кг. Згадані вище люди сприяли також використанню козаками та поляками вагенбургу (також запозичений в гуситів) — укріплення з табірних кованих возів, які були зручні і проти важкої панцирної кавалерії і проти легкої татарської кінноти. Зигмунт Корибутович певний час навчав тевтонських лицарів тактиці та нововведенням гуситської піхоти.

Про завезення на українські землі гармат калібром 122 — 150 мм і довжиною 42 — 58,5 см з вагою до 12 кг (все тими ж Острозьким та Корибутовичем) Л. Войтович пише також у своїй статті Історія української культури. Том 2 (Українська культура XIII — першої половини XVII століть)

КИЇВ — 2001. Деяка інформація міститься в інших працях цього автора, це зокрема про нововведення З вдосконаленням артилерії вежі в фортецях почали змінюватися півкруглими бастеями, бастиліями або

ронделями на яких розташовувалися гармати. Яна Жижки у фортефікацію при будівництва фортеці в Таборі та ін.

Дещо про військове мистецтво таборитів міститься в дисертації Валентини Микитишин Микитишин В. Військова справа в Україні у другій половині XIV — першій половині XV ст. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20. 02. 22 — Військова

історія. Львівський регіональний інститут державного управління Української академії державного

управління при Президенті України. — Львів 2003., кандидата історичних наук з Львівської Політехніки. Це зокрема про впливи військового мистецтва гуситів на військову справу на українських земель, про участь в запровадженні здобутків гуситів згадуваних вже Корибутовича та Острозького, вказується на запровадження конкретних видів зброї. Автор відзначає, що винайдення та випробування вогнепальної зброї, придатної для польової битви, було здійснено в ході гуситських воєн.

Військового мистецтва таборитів побіжно торкається у своїх працях кандидат історичних наук з Чернівецького національного університету ім.Ю. Федьковича Інна Кубай.

Праці цього автора присвячені в основному впливу гуситських ідей на різні процеси в чеських та українських землях і не тільки в них. Це зокрема в авторефераті десертації Кубай І.М. Вплив гуситської революції на інституційні та етнонаціональні процеси в чеських землях

наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук: спец. 23. 00. 02 — політичні інститути та процеси / І.М. Кубай. — Чернівці, 2008.

19 с. та одній із статтей (про відголос гуситських реформаційних ідей на теренах Південно-Західної Русі наприкінці XV — у першій половині XVII ст.). Тут є деяка інформація, яка входить в сферу наших зацікавлень. Це інформація про те, що воїни з терен сучасної України брали участь в гуситських війнах, згадується про відомих нам князя Сигізмунда Корибутовича та Фредерика (напевно, Федора — від автора) Острозького.

Там йдеться про впровадження, запозичених в гуситів модерних тактик ведення бою й технологічно кращих видів озброєння, про поширення застосування вагенбургу у Східній Європі. Міститься короткий опис битви над р. Святою під Вількомиром 1435 р., де досить невдало застосовано вагенбург. Слід звернути увагу на ще один дуже цікавий момент — автор статті посилаючись на Ф. Палацького Palackэ F. Dмjiny nбrodu иeskйho v Иechach a v Moravм. — D VI. — Praha: Bursнka a Kohout, 1906. — S. 259., пише: із зміною просторової дислокації військових загонів «братчиків» із Чехії в Словаччину, а звідти на самий кордон українських земель, кількість русинів серед них не зменшувалася, а навпаки зростала, незабаром ж у задніпровських порогах з’явилося нове військове братство — козаки.

Посилаючись на Р. Урбанека Урбанек Р. Гуситское военное искусство и Европа. — Прага: Орбис, 1946. — С. 18., автор пише, що доказом безпосереднього впливу гуситів на українські землі є запозичення козаками чеських назв зброї: чес. «piљиali» і укр. «пищалі», чес. «houfnice», укр. «гаубиця», чес. «tarasnice», укр. «тарасниця» є спорідненими словами.І. Кубай пише що жителі Чехії та Моравії наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. підтримували військово-політичні контакти з козаками.

1.3 Російська історіографія

Історіографія військового мистецтва таборитів висвітлена в російській історіографії в основному в загальних працях про гуситські війни або військове мистецтво. Однією з таких праць є монографія професора, генерал — майора Е.А. Разіна Разин Е. А. История военного искуства VІ - XVI вв.С. — Пб.: ООО «Издательство Полигон»; 1999. — 656 с., яка охоплює розвиток військового мистецтва за тисячолітній період VІ - XVI, тобто середньовіччя. Військовому мистецтву гуситів тут відведено також певне місце Там само. -. С489−516. Автор у цій праці підкреслює, що головною рушійною силою в цій війні було чеське селянство. Таборитів же він поділяє на дві общини: «община працюючих у війську» та «та община працюючих вдома» які систематично чергувалися між собою. Саме військо таборитів Разін називає постійною армією в основі організації якої лежали демократичні начала. Тут наведено декілька цитат з військового статуту Яна Жижки, зроблено загальний огляд основного озброєння, тактики та стратегії таборитського війська. Крім того в цій праці автор «зачіпив» військове мистецтво гуситів в контексті окремого огляду кожного христового походу на Чехію.

Важливим для розуміння основних закономірностей та особливостей війська таборитського є те, що автор поетапно описує низку військових операцій та битв з доданням до цього картосхем цих операцій: битва на Витковій горі, битва на горі Владарь, похід в Угорщину, битва біля Малешова, битва при Усті на Лабі та ін. Також автор віддав належне таланту головних провідників війська: Яна Жижки та Прокопа Великого. На завершення Разін підбиває підсумки, де підкреслює головні особливості та здобутки військового мистецтва таборитів і його вплив на стан військового мистецтва загалом.

Незважаючи на те, що пройшло вже більше ніж 120 років з часу виходу праці А. Пузиревського Пузыревскій А. История военного искусства вь Средніе вька (V-XVI стол.). Часть І-ІІ.С. — Петербургь. 1884. вона й досі не втратила своєї актуальності. Нашої теми в основному стосується друга частина. Тут автор пише, як і більшість інших дослідників, про озброєння, тактику, стратегію та ін. Але подекуди дає детальну характеристику окремих аспектів, наприклад про устрій та структуру війська. Слід відмітити деякі цікаві моменти, наприклад, коли автор пише про учасників війн, то згадує «галичан», а винайдення бастіонів приписує Жижці. Є у праці й деякі неточності, проте вони не надто суттєві.

Багато цікавої інформації про військове мистецтво таборитів зібрано у військово — історичному альманасі «СОЛДАТ» («Новий СОЛДАТ» № 96), який випускається Артемівським військово-історичним клубом «Ветеран», для його членів. Головним редактором альманаху є Киселев В.І.

Цей альманах є, напевно, одним з тих нечастих випадків де практично цілісно відтворено картину гуситського військового мистецтва. «Візитною карткою» усіх випусків цього альманаху є велика кількість різних зображень. Винятком не став і згаданий випуск. В ньому вміщено багато середньовічних мініатюр, карт, малюнків, матеріалів реальної та комп’ютерної реконструкції, музейних експонатів, фотографій пам’яток архітектури, зображень гуситських прапорів та гербів тощо. Відведено увагу також супернику гуситів — реконструйовані зображення німецьких воїнів. Деяких відомих воїнів та воєначальників (з обох сторін) зображено у повному обладунку персонально. Розглянуто тактику та стратегію таборитів, а також їх ідеологію. Але попри всі позитивні моменти до цього журналу слід підходити критично.

У праці Сергія Жаркова Жарков С. Средневековая пехота в бою. «Эскимо». 2008 г. розповідь про середньовічну піхоту побудована на прикладах найвизначніших битв цієї доби за участі піхоти. Військове мистецтво таборитів представлене в цій праці на прикладі битви на Витковій горі, яка відбулася в червні 1420 року. Перед тим, як автор приступив до самого викладу подій та особливостей битви він характеризує події, що передували їй та гуситським війнам загалом. Тут чітко розмежовані поняття «чашники» та «таборити», коротко викладені їхні програмні вимоги, є деяка інформація про Яна Жижку та про його життя до війни, про озброєння війська та його організацію.

Жарков пише, що імператор Священної Римської імперії прибув з 80-ти тисячним військом. Першого дня імперське військо поступилося, але виключно через недооцінку суперника. Наступного разу плани імператора були куди кращими і єдине чого він не врахував — це полководницький талант свого суперника Яна Жижки. Після цього імператор Сигізмунд продовжив облогу, але зайняв вичікувальну позицію. Але облога тривала недовго — військо почало страждати від хвороб, сварок та суперечок. До кінця червня облогу було знято.

Також слід згадати про мініатюри та матеріали реконструкцій, яких тут досить багато. І слушно зроблено висновок Там само. -. С359−360. про те що до XV ст. добре озброєна піхота стає головною силою на західноєвропейських полях, суттєво потіснивши лицарську кавалерію.

Внесок в розвиток російської гуситології зробив також Борис Рубцов. У своїй праці Рубцов Б. Гуситские войны (Великая крестьянская война XV века в Чехии). Государственное издательство

политической литературы. Москва, 1955. він розглядає історію Чехії з рубіжу XIV-XV ст., пише про чеську реформацію та гуситські війни, описує всі хрестові походи на Чехію та походи таборитів за межі Чехії. Тут знаходимо досить інформації і по військовій справі. В іншій праці Рубцов Б. Подвиги таборитов. Издательство А Н СССР. Москва, 1961. Рубцов більше уваги звертає якраз на військове мистецтво таборитів. Він детально описує багато битв таборитів, діяльність та внесок в перемоги полководців війська, книга ілюстрована малюнками видатного чеського художника М. Алеша.

Непоганий доробок по гуситському русі зроблений Людмилою Лаптєвою. На її рахунку декілька праць по цій темі, в яких ми можемо знайти деяку інформацію по нашій темі. Найбільш повна інформація про військове мистецтво знаходиться в навчально-методичному посібнику для студентів істориків Лаптева Л. П. Гуситское движение в Чехии XV века: Учеб. — метод. пособие. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. -

С57−65. В інших працях Гуситское движение в освещении современников. Источники и материалы для практических занятий /

Сост. и пер. Л. П. Лаптева. Москва, 1992.; Л. П. Лаптева. Русская историография гуситского движения (40-е

годы XIX в. — 1917 г.).М., Изд-во Моск. Ун-та, 1978. 340с. цього автора ми знаходимо біль розкидану інформацію, яка стосується окремих аспектів нашої теми.

І. Івашин у своїй статті, в історичному журналі «Вопросы истории» Ивашын И. Гуситские войны и тобориты / И. П. Ивашын // Исторический журнал. — 1938. — № 2. — С. 87−102., подає інформацію, яка загалом нічим суттєвим не відрізняється від того що писали по цій темі інші радянські історики. Проте тут є декілька моментів, які хотілося б підкреслити. Це те, що гусити почали використовувати артилерію, а багато піхоти на озброєнні мало рушниці. І таким чином чехи перші почали змінювати середньовічне військове мистецтво військовим мистецтвом нового часу; описано які міри гусити приймали під час своїх походів за кордон — вони наводили страх на феодалів, громили їхні помістя, монастирі, звільняли від податків селян, нерідко залишали свої гарнізони, чинили грабежі, а награбоване інколи спалювали; і на думку автора на таборитів згубний вплив чинила наявність поділу таборитів на декілька груп — «пікарди», «адаміти» або «ніколаїти» та ін., які посприяли розколу серед таборитів.

Питання військового мистецтва гуситів порушували й інші російські автори Гусакова Н. Из истории борьбы плебейской оппозиции против феодально-католической реакции в начале

гуситського движения (1419−1422рр.) Минск, «Высшая школа», 1963. 59с.; Руколь Б. Гуситское движение.

Метод. Указания для студентов ІІ курса ист. ун-тов. Москва, Изд-во Моск. ун-та, 1964. 64с.; Бабин А.

Отечественная и зарубежная военная история. Указатель докторских и канд. дессертаций. Москва, 1970.

196с.; История военного искусства. Под общ. ред. д-ра ист. наук проф. полк.А. А. Строкова. Москва,

Воениздат, 1966. 655с.; История военного искусства. Под общ. ред. д-ра воен. наук проф. глав. маршала

бронеианковых войск П. А. Ротмистрова.Т. 1−2. Москва, Воениздат, 1963.; История войн и военного

искусства. Учебник для слушатилей-офицеров высш. воен. — учеб. заведений Советских Вооруж. Сил. [Ред.

комис.: Маршал Советского Союза И. Х. Баграмян и др.] Москва, Воениздат, 1970.; Прочко И. История

развития артелерии. С древнейш времен и до конца XIX века. Полигон. Санкт-Петербург 1994.; История

Чехословакии под. ред. Г. Е. Санчука и П. Н. Третьякова. Издательство Академии Наук СССР. Москва,

1956.; Любченков Ю. Н. Все полководцы мира. Древний мир. Среднии века. — Москва: Вече, 2001. — 432. ;

та ін..

1.4 Інша зарубіжна історіографія

Безсумнівно найкраще серед європейських науковців про військове мистецтво таборитів писав Пйотр Роберт Марчак — польський історик, народився у 1973 році в м. Отвоку, закінчив історичний інститут Варшавського університету. Співпрацює з «Pregladem Historyczno-Wojskowym». У своїй книзі Piotr Marczak. «Wojny husyckie». Agencja Wydawnicza «Ergos». Warszawa. Марчак представляє гуситські війни в найдрібніших подробицях, акцентуючи увагу насамперед на військовій стороні проблеми і на середньовічному мистецтві війни загалом. Водночас вказує, що гусити зробили навіть «військову революцію» за допомогою нових методів боротьби і організації сучасної армії. Звичайно, автор також торкається політичних та соціально-релігійних питань.

Військовому мистецтву відведено окремий розділ (Від кам’яного муру до бойового возу Od kamiennego muru po wozy bojowe.), який поділяється на кілька параграфів. Спершу зроблено загальну характеристику військового мистецтва таборитів, далі йде параграф про кінноту, де охарактеризовано гуситську кавалерію та її озброєння. Наступний параграф присвячений піхоті, в якому детально проаналізовано захисне спорядження війська, багато видів зброї. Далі автор розглядає артилерію, бойові вози та тактику таборитів. Тут використано багато ілюстрацій, які дають змогу краще розібратися зі зброєю та артилерією. (Більшість ілюстрацій з книги З. Дробна, Я. Дурдіка і Е. Вагнера Drobne Z., Durdik J., Kroje, zbroj, a zbrane doby predhusitske, a husitske, Praha 1956.)

Ганс Дельбрюк — відомий німецький історик та політик, написав низку праць з військової стратегії. Найважливішою працею з цього циклу є «История военного искусства в рамках политической истории» Мовою оригіналу: «Geschichte der Kriegskunst im Rahmen der politischen Geschichte, 7

Bd., 1900 — 1936. «. Про військове мистецтво таборитів йдеться у третьому томі цієї праці, який стосується доби Середньовіччя. Розділ присвячений нашій темі побудований таким чином, що спочатку автор викладає всю відому йому інформацію з даної теми, а потім розглядає все окремо, при чому підкреслює те, що на його думку дійсно було, а що вимисел.

В першу чергу Дельбрюк наводить дані та аналізує працю Макса Іене Max Jehns «Handbuch einer Gesichichte des Kraiegswesens. «, який у свою чергу через посередництво чеського історика Палацького Frantisek Palacky «Gesch. Bohmens», ІІІ, 2, 67. опирається на розповіді Папи Пія ІІ Папа Пій ІІ (Еней Сільвій Пікколіміні) був не тільки сучасником гуситських воєн, але й людиною близькою до кращих знавців цього руху. Він брав участь в Базельському церковному соборі; відомо про його близькі стосунки з кардиналом Чезаріні, який очолював останній хрестовий похід проти гуситів. На прохання Чезаріні воєначальник гуситів Прокоп під час мирних переговорів особисто пояснив йому військову організацію гуситів. Еней Сільвій сам був в Богемії і навіть в таборі, а пізніше особисто спілкувався з ватажками гуситів, які лишилися живими. Більш обізнаного свідка ніж папа — письменник годі пошукати., як на першоджерело. Іене був офіцером прусського генерального штабу, викладачем військової академії, він посилається на найкращі джерела. Але на думку Ганса Дельбрюка все описане Максом Іене є плодом фантазії. Це наприклад твердження про те, що таборитська община поділяється на осілу та польову або військову. Перша веде господарство, забезпечує провіантом другу, а друга тільки воює і вони по черзі змінюються; те що тактика таборитів базується на зв' язаних ланцюгами возах, на яких військо атакує, та під час руху набуває різних форм, наприклад, у вигляді букв V, C, E та ін. Або те що гусити під час бою рухаються заздалегідь визначеними фігурами і частинами захоплювали вороже військо і розрізнене його розбивали Пікколоміні про це писав «Військо Жижки було подібне на чотирируке чудовисько, яке несподівано та

швидко захоплює свою здобич, душить її та шматками ковтає"..

Розвіявши, на свою думку сумнівні, свідчення автор приступив до висвітлення свого бачення картини військового мистецтва таборитів. Він чітко та зрозуміло окреслює тактику та похідний порядок таборитів, особливості розміщення табору, підкреслює те що воєначальники завжди намагалися з користю для себе використати особливості місцевості. Зроблено цікаве припущення, що таборити у своєму військовому мистецтві пройшли певну еволюцію. Що на початку воєн вони ще не могли протистояти німцям і програли їм багато битв. Але з часом таборитам вдалося створити своє своєрідне військо, яке змогло встояти перед важкоозброєними лицарями. Автор пише, про велику роль в успіху таборитів їх релігійно — національних настроїв, на основі яких натовп отримав військове виховання в дусі довіри до своїх начальників, а керівники були впевнені в своїй армії і міцно тримали її в руках. Зроблено порівняння чисельності чеського та німецького війська в окремих битвах. В таборитів Дельбрюк розрізняє 5 армій — 2 постійних та 3 ополчення, які всі разом ніколи не виступали.

Досліджуючи тему військового мистецтва таборитів потрібно ознайомитися з десертацією Макса Вульфа Wulf M. Die husitische Wagenburg. Berlin, 1889., де автор виявляє вразливість джерельної бази, яка слугує основою традиційних уявлень про ведення бою із застосуванням бойових возів.

У праці з військової історії Меринг Ф. История войн и военного искусства. — Санкт-Петербург: ООО «Издательство Полигон», 1999 —

528 с., ил. Франц Мерінг пише про гуситів у порівнянні з швейцарцями. Він підкреслює, що ті та інші вперше зуміли створити піхоту, яка змусила відступити лицарські війська. Далі йдеться про те, що військова сила гуситів була сконцентрована в комуністичному таборі в Таборі і загинула разом з ним, військова сила швейцарців зуміла продати себе за високу ціну інтересам капіталізму, який почав створюватися Там само. -. С74. Гуситська сила загинула, проте вона серйозно вплинула на процес розвитку військового мистецтва в країнах Європейського континенту. Точно відомо про використання гуситського військового досвіду народними масами Угорщини, Польщі, Німеччини, України J. Durdik, Husitske velecnictvi a jeho mezinarodni ohlas. «Mezinarodni ohlas husitstvi», Praha, 1958..

Роблячи огляд історіографії про військове мистецтво таборитів слід згадати про праці присвячені гуситським полководцям — Яну Жижці, Прокопу Великому, Мікулишу з Гусі, Яну Рогачу та ін. Життя та діяльність цих людей викликали інтерес в багатьох дослідників та письменників з різних країн світу. Це такі автори як, Ф. Бартос, Л. Гофман, К. Крофта, А. Неубауер, Й. Пекаж, Й. Суста, В. Томек, Р. Урбанек, Г. Ревзін, Ж. Занд, В. Томек, В. Більбасов, А. Васільєв, С. Венгеров, Й. Мацек, Б. Рубцов, П. Вісковатов, А. Клеванов, В. Надлер, І. Пальмов, Н. Ястребов, А. Ясінский, Х. Ящуринскій, Я. Альберт, М. Граціанскій, Ф. Мерінг, В. Печіта, А. Строков, О. Шишов, Ю. Любченков, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін.

Фрідріх фон Бецольд ввійшов в історію медієвістики як автор «Історії реформації в Німеччині» Bezold F. Geschichte der deutschen Reformation. Berlin, 1886// Рос. пер. Бецольд Ф. История реформации в Германии. Спб., 1900.Т. І-ІІ., але в його доробку є праці з військово-політичної історії Чехії та Німеччини періоду гуситських воєн. Найвідомішою з цього циклу є праця про короля Сигізмунда та його війни проти Чехії Bezold F. Konig Sigmund und die Reichskriege gegen die Husiten. Bd. I-III. Munchen, 1872−1877., яка охоплює величезну кількість матеріалів. Тут Бецольд говорить, що причина поразки імперських військ полягає тільки у військовій стороні справи. Це в першу чергу недисциплінованість лицарського війська Там само Bd.I. S. 55; Bd. II. S. 82, 100, 117; Bd. III. S. 156., відсутність єдиного командування та взаєморозуміння Там само Bd.I. S. 73; Bd. II. S. 101; Bd. III. S. 145., «високомірне недотримання всіх правил військового мистецтва» Там само Bd. III. S. 100., а також обмеженості полководницьких здібностей провідників хрестових походів.

Вагомою причиною поразки німців на думку автора був також стан німецького суспільства та держави загалом в гуситський час, зокрема сильна децентралізація німецьких територій. Слід відмітити, що Бецольд не забував і про те, що військові успіхи гуситів були пов’язані зі створенням «нового не лицарського способу ведення війни'', який мав великий вплив на розвиток військового мистецтва в Європі.

Так би мовити ввідною працею до теми може послужити праця Френсіса Дворніка Френсіс Дворнік. Словяни в Європейській історії та цивілізації. / Пер. з англ. — К.: Дух і Літера, 2000. — 528с — американського священника, історика, славіста і візантиніста чеського походження. В якій міститься розділ про чеську реформацію.

2. Джерела до військової історії гуситів

2.1 Джерельна база. загальні зауваження

Для дослідження військового мистецтва таборитів ми користуємося різними типами джерел — це декілька груп писемних, зображальні та археологічні. При цьому ми не можемо віддати значну перевагу якійсь з цих груп, тому що всі вони є в тій чи іншій мірі дуже важливими в залежності з якої точки зору їх розглядати. Наприклад, для відтворення елементів зброї та захисного спорядження безперечно важливішими є археологічні та зображальні джерела, а для вивчення тактики та стратегії таборитів більше інформації містять писемні джерела.

Для зручності опрацювання та використання наші джерела доцільно розділити на декілька груп: хроніки та літописи; джерела офіційного характеру; листи Яна Жижки; гуситські пісні; речові джерела; зображальні джерела. Звичайно цей поділ не є усталений на постійно, в процесі дослідження можуть з’являтися нові групи джерел.

Іншою проблемою є дослідження самих джерел, їх змісту, автентичності, вірогідності інформації яка в них міститься та ін. В процесі опрацювання джерел, особливо писемних, приходиться зустрічатися з неправдивою, недуже правдивою, а подекуди і фантастичною інформацією. Поява недостовірної інформації може бути пов’язаною як з ворожою позицією автора до описуваних ним подій так і з незнанням та нерозумінням того про що він пише. Певну перепону для повного дослідження всіх джерел з нашої теми складає те що багато з них є просторово недосяжними для нас (відсутність в бібліотеках України та інтернеті) та розумово непосильними (вимагають знання відповідних мов).

Вивчаючи проблему військового мистецтва таборитів багато доступних джерел потрібно опрацьовувати заново і дивитися на них з точки зору дослідника військової історії гуситів, тому що більшість джерел дослідники опрацьовували вивчаючи інші аспекти гуситського руху, а деякі джерела є трактовані не зовсім правильно.

2.2 Хроніки та літописи

Хроніки є основним видом писемних джерел з історії середніх віків. Авторами хронік були сучасники та свідки хоча б частини того що викладається. Деякі автори середньовічних хронік відомі по іменах, але більшість — аноніми. У XV ст., в Чехії авторами хронік було, як правило духовенство та люди світського походження. До XV ст. Хроніки в Чехії писалися, майже, виключно латинською мовою. З часу гуситського руху появляється велика кількість хронік на чеській мові, але й пишуться на латині.

Хронік про гуситський рух є не так уже й багато. Найважливішою є «Гуситська хроніка» Лаврентія (Вавржінца) з Бржезовой Лаврентий из Бржезовой. Гуситская хроника. Москва, 1962. Її автор народився в 1370 або 1371 р. в сім'ї дрібного феодала, навчався в Празькому університеті і в 1390 р. став бакалавром, а в 1394 р. магістром вільних мистецтв. Після цього він ще записався на юридичні курси, які, вочевидь, не закінчив. З дозволу папи займав церковні посади, втім духовній кар'єрі себе так і не присвятив. Близько 1407 р. почав служити в королівській канцелярії, де займався літературною роботою.

Перебуваючи під впливом вчень Вікліфа, Якоубека з Стржібра, Яна Гуса та Ієроніма Празького, Лаврентій прийшов у табір гуситів, але суспільне становище не дозволило йому захопитися радикальними течіями гуситського руху. Тому виступаючи проти великих феодалів та патриціату за своїми політичними переконаннями він був близький до бюргерства. Після початку революційного руху Лаврентій залишився в Празі, де працював у канцелярії. Він брав активну участь в підготовці гуситської делегації на Базельський собор в 1431 р. Останні згадки про Лаврентія відносяться до 1437 р. Йому було 71 рік і він вочевидь уже відійшов від справ.

Лаврентій відомий як перекладач і як талановитий поет. Його перу належить не тільки «Пісня про перемогу біля Домажліц», а й велика кількість віршів, які відображають духовне та військове життя гуситів. Не виключається що він був автором деяких гуситських маніфестів. Проте шедевром багатосторонньої діяльності Лаврентія стала «Гуситська хроніка» Так назвав цей твір Я. Голл, видавши його в 1877р. Хроніка починається з 1414 р., описані події пов’язані з Констанцьким собором і подальшими подіями до битви на Витковій горі. Після цього Лаврентій пояснює програму пражан, викладає 4 празькі та 12 таборитських статтей. В хроніці є детальний опис виникнення табору таборитів, їх програми та вчення. Виклад доведено до 1421р. і несподівано обривається на середині фрази. Ймовірно, закінчення хроніки втрачено вже в оригінальному рукописі.

Лаврентій описує події зі своєї класової точки зору, з позиції забезпеченого та освіченого бюргера, якому не до душі таборитський радикалізм та намагання чеської бідноти. Він побачив в революційному русі руйнування «колись щасливого та славетного міста Праги», і він вважав, що хроніка не повинна пропагувати нащадкам «цей жахливий приклад». Але все ж Лаврентій розповідає про радикальне крило гуситського руху без аффектації, визнає військовий талант Яна Жижки та інших представників руху. В усій хроніці відчувається національний патріотизм автора.

«Гуситська хроніка» як історичне джерело як гуситського руху загалом, так і окремих аспектів військової історії гуситів володіє високим ступенем достовірності. З літературної точки зору хроніка належить до кращих зразків цього жанру в Чехії. Багато авторів використовували уривки з хроніки в своїх творах Наприклад в «Хроніці Празького університету», якогось Прокопа — писаря з Праги, який помер в 1482 р., в «Старих чеських літописах», в творах Вацлава Гаєка з Лібочан, Прокопа Лупача з Главочова, Даніела Адама з Велеславіна та ін..

Найбільш докладно події в хроніці викладено за 1419−1421 рр. Лаврентій торкається в цьому творі практично всіх аспектів військового мистецтва таборитів. Він описує велику кількість боїв та військових компаній, які було проведено за цей період, і в контексті цього подає цінну інформацію про військову справу гуситів. З цього цінного джерела ми можемо почерпнути інформацію про тактику та стратегію ведення військових дій таборитами на початкових етапах війни, про зброю та спорядження війська, які були далеко не однорідними, про геніальні військові та дипломатичні здібності Яна Жижки, про регламентацію внутрішнього життя війська та ін.

На превеликий жаль хроніка охоплює тільки початок воєн. А як нам відомо здібності війська, манера ведення війни, озброєння та спорядження на початку воєн та в кінці трохи різнилися. Отже ми втратили можливість на прикладі одного (дуже добре початого але незавершеного) твору прослідкувати еволюцію розвитку таборитського війська від початку його формування до повного краху.

Є декілька текстів хроніки, найповніший відноситься до 1467 р. З латинської мови хроніка була переведена вочевидь в кінці XV ст. Одна з частин хроніки була опублікована ще в 1724 р., повний текст в 1856 р. (К. Гехлер) Geschichtsschreiber der hussitischen Bewegung in Bohmen.I. — В кн.: Fontes Rerum Austricarum, Scriptores. II. Wien, 1856, s. 321−527., але найкраще видання на латинській та чеській мовах, з великим науковим апаратом здійснив у 1893 р.Я. Голл ''Fontes rerum Bohemicarum. Prameny dejin ceskych'', dil 5, v Praze, 1893, Vavrince z Brezove, Kronika Husitska. З цього видання хроніка була переведена на російську мову Лаврентий из Бржезовой. Гуситская хроника. Москва, 1962..

З інших хронік, які стосуються гуситського руху і містять інформацію про військове мистецтво гуситів, до нас дійшли «Старі чеські літописи» Є декілька видань цього джерела: Stari letopisowe cessti, ed. Palacki F., w Praze, 1829; новіші видання J. Charvata, Praha, 1940. Stare letopisy ceske, ed. Simek., Praha 1937.; Simek F. Stare letopisy ceske z rukopisu Krizovnickeho. Praha, 1959.; Ze starych letopisu ceskych. Ze starocheskeho originalu prevedli J. Porak a J. Kaspar. Praha, 1980. Під цією назвою з часів Ф. Палацького відомо зібрання невеличких хронік написаних після закінчення гуситських воєн. Писалися вони протягом 80 років, починаючи з 30-х., групою авторів, які писали незалежно один від одного. Ці автори були учасниками революційного руху, при цьому займали різне суспільне становище, належали до різних вікових категорій, і мали різні релігійні та політичні погляди. На даний момент відомо 35 рукописів цього джерела, написаних чеською мовою. В «Старих чеських літописах» описується історія Чехії з 1378 до 1527 р., але головна увага прикута до гуситського періоду. Події викладаються в хронологічному порядку, зрідка з пропусками.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой