Військові терміни, утворені від вторинних значень загальновживаних слів

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Иностранные языки и языкознание


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК

Кафедра філології та перекладу

Військові терміни, утворені

від вторинних значень загальновживаних слів

Дипломна робота

Виконав: Каркач Роман Петрович

курсант 120 навчального взводу

Науковий керівник

кандидат філологічних наук,

доцент Михайлова Оксана Георгіївна

Рецензент

кандидат філологічних наук

доцент Гончар Олена Валентинівна

Харків 2010 р.

ВСТУП

Вивчення військової термінології в аспекті зіставлення та перекладу є актуальним у зв’язку з низкою факторів. Україна як незалежна держава поширює свої зв’язки з іншими країнами, бере участь у миротворчих операціях, що викликає потребу у фахівцях з галузі військового перекладу. Необхідність якісної підготовки таких фахівців, розроблення нових лінгвістичних технологій спонукає до детального дослідження семантики військових термінів, шляхів формування їхніх значень.

Питання лексичного значення є досить дослідженим у науковій літературі. Ним займалися такі науковці, як В. В. Виноградов, Д. М. Шмельов, Л. Д. Лисиченко, Л. М. Пелепейченко, А.А. Уфімцева та інші. Досить повно розглянуто проблему видів лексичних номінацій у роботах Г. В. Колшанського, О.І. Смирницького, В.М. Телії та інших вчених. Сфера термінології широко досліджувалася такими вченими, як Б. Ю. Городецький, Т. Р. Кияк, Н. З. Котелова, А.С. Д’яков, Ф.А. Циткіна та інші.

Зазначена проблема тісно пов’язана з особливостями мовної картини світу, вивченими в роботах І.В. Кононенко, В.І. Постовалової, Т.П. Соколовської та інших. Картина світу, що відображена в терміносистемах різних сфер діяльності, — це не тільки те, що змальовується названими реаліями (предметами, явищами, ситуаціями), але водночас і відтворення зв’язків і відношень, що існують між ними. Дуже цікавим з цієї точки зору є дослідження термінів, утворених від вторинних значень загальновживаних слів. Компонентне значення, що використовується при термінологізації вторинних значень, є специфічними у кожній мові. Знання цієї специфіки є необхідними для вдосконалення перекладу та розроблення оптимальних перекладацьких стратегій. Ці аспекти семантики військової термінології досі не були предметом дослідження, незважаючи на те, що сама військова термінологія вивчалася раніше на матеріалі як однієї мови, так і в плані зіставлення. У той же час, без розв’язання цієї проблеми неможливим є забезпечення якісного перекладу у військовій сфері. Все викладене зумовлює актуальність обраної теми.

Об'єктом роботи є фахова термінологія.

Предметом роботи є військові терміни, утворені від вторинних значень загальновживаних слів в англійській, французькій та українській мовах.

Метою роботи є визначення особливостей перекладу військових термінів, утворених від вторинних значень загальновживаних слів.

Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:

1. Сформулювати наукову концепцію зіставного аналізу термінів, утворених шляхом вторинної номінації.

2. Виявити семантичні особливості військових термінів, утворених від вторинних значень загальновживаних слів в англійській, французькій та українській мовах.

3. Створити класифікацію за типами переносів та семантичну класифікацію військових термінів, утворених шляхом вторинної номінації.

4. Виділити типи перекладацьких відповідностей при перекладі військових термінів з англійської та французької мов українською.

5. Створити англо-український та французько-український навчальні словники військових термінів, утворених від вторинних значень загальновживаних слів.

Методи дослідження:

На першому (науково-ознайомлювальному) етапі дослідження було застосовано метод добору наукової літератури, який дозволив створити наукову концепцію дослідження, та метод суцільної вибірки із словників, за допомогою якого було зібрано матеріал дослідження.

На другому етапі було використано метод компонентного аналізу, який дозволив виявити семантичні особливості досліджуваних термінів.

На третьому етапі було застосовано метод класифікації, за допомогою якого вдалося створити класифікацію за типами переносів та семантичну класифікацію досліджуваних термінів.

На четвертому етапі було використано порівняльний (зіставний) метод, за допомогою якого були виявлені основні типи перекладацьких відповідностей досліджуваних термінів.

Матеріалом дослідження слугували військові терміни-іменники, утворені шляхом вторинної номінації, підібрані шляхом суцільної вибірки із словників.

Новизна дослідження полягає в тому, що створено класифікацію за типами переносів та семантичну класифікацію військових термінів англійської та французької мов, утворених шляхом вторинної номінації.

Теоретичне значення зумовлене тим, що в магістерській роботі узагальнена інформація про шляхи вторинної номінації, внесено уточнення до способів творення термінів військової сфери.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані у викладанні англійської та французької мов та у практичній роботі військових перекладачів.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження військових термінів, утворених від вторинних значень загальновживаних слів

1.1 Питання про значення слова та його макрокомпоненти в науковій літературі

Проблема значення слова завжди цікавила вчених. Існує дуже багато дефініцій значення, але жодне з них не є загальновизнаним. Найбільш поширеною останнім часом є так звана відображувальна концепція, представлена в роботах таких науковців як В. В. Виноградов, Л. А. Лисиченко, Л. А. Новиков, О.І. Смирницький, І.А. Стернин, А.А. Уфімцева, Д. М. Шмельов та інші [6; 21; 31; 39; 43; 48; 51], згідно з якою значення розглядається як відображення в свідомості людини навколишньої дійсності. Ця концепція лягла в основу теорії компонентної будови лексичного значення. Структуру значення складають семи — мікрокомпоненти сенсу, елементарні одиниці мови, які відображають різноманітні види інформації про реалію, позначену словом. Так у значенні слова ліс виділяються семи «природне середовище», «багато дерев», «дикі звірі» тощо. Як і саме значення слова, сема — абстрактна одиниця, її виділення можливе лише в теоретичній абстракції з метою наукового аналізу лінгвістичних явищ. Поняття семи ні в якому разі не виключає поняття цілісності лексичного значення. Носій мови сприймає значення слова в цілому, подібно до того, як глядач сприймає в цілому малюнок, картину та інші засоби об'єктивації мислення. При сприйнятті малюнка, як і слова, велику роль відіграє здатність людського мислення до синтетичної діяльності. Однак це не виключає можливості аналізу, який становить пресупозицію [2] при сприйнятті, і в процесі якого глядач може виділити деталі малюнка, що відображають окремі ознаки предмета (колір, форму, розмір та ін.), а носій мови — відповідні ознаки, які називаються в лінгвістиці семами. Класифікація та опис сем необхідні для адекватного опису значення слів і інших мовних одиниць.

За спільністю змісту представленої інформації семи об'єднуються в макрокомпоненти, що складають просторово-багатовимірну структуру [46].

Семи, що представляють інформацію про логіко-предметну віднесеність значень, утворюють денотативно-сигніфікативний компонент. Сигніфікативний компонент інтерпретується в науці як інтенсіонал значення, його понятійна основа [30; 48]. На думку Ю.C. Степанова, «сигніфікат в цілому те ж саме, що і поняття» [42, с. 297]. Автор вбачає відмінності між вказаними термінами в тому, що вони належать різним наукам: перший -- лінгвістиці, а другий -- логіці.

Поняття денотата і, як наслідок, денотативного компоненту значення в лінгвістиці трактується по-різному. Ю. С. Степанов визначає його як предмет дійсності, з яким співвідноситься слово [42]. А.А. Уфімцева розрізняє дві модифікації денотата: «типізоване уявлення про унікальний або серійний предмет як цілісну сутність» і «реальний предмет, що відповідає певному значенню і виступає в ролі його конкретного експонента в настільки ж конкретному висловленні в мові, тобто референт слова в мові» [48, с. 93]. Автор підкреслює, що денотативний і сигніфікативний компоненти значення являють собою «взаємозалежні і взаємозв'язані в єдине діалектичне ціле рівні освоєння предметної сфери» [48, с. 109]. Саме тому макрокомпонент, що представляє інформацію про логіко-предметні особливості реалій, доцільно називати денотативно-сигніфікативним: зазначений термін підкреслює, по-перше, цілісність денотативного і сигніфікативного компонентів значення, по-друге, необхідність їхнього розмежування.

Денотативні і сигніфікативні компоненти можуть по-різному співвідноситися в мові і мовленні. У мові в значенні слова посилені сигніфікативні семи, що дозволяє виділити дане поняття, відмежувати його від інших. Коли ми знаходимо, наприклад, слово ведмідь у словнику, ми знайомимося з інформацією, яка дозволяє відмежувати дане значення від значень, наприклад, слів вовк, лисиця й інших, тобто розмежувати поняття, сигніфікати відповідних слів. Денотативні семи є в значеннях усіх наведених слів, але вони послаблені, ніби мають статус потенційних.

У мові може реалізуватися мовне значення в цілому і співвідношення денотативних і сигніфікативних сем залишитися тим самим:

Улюблена порода собак Юрка — ротвелер, Роману подобається боксер, а Грицько у захваті від доберманів.

Але може відбутися і перерозподіл значущості сем, можуть підсилитися денотативні семи і послабитися сигніфікативні:

У ротвелера, якого приводили вчора, була пошкоджена лапа.

Сигніфікативні семи в наведеному прикладі послабилися: актуальною стала інформація, що відмежовує конкретну собаку від інших собак цієї породи, а не від інших порід. Звідси випливає, що співвідношення Д і С сем зумовлює не характер функції слова, а характер його актуальної інформації в мові та мовленні.

Інформація про емоційно-експресивні, оціночні, асоціативні, національно-культурні й інші ознаки реалії, що не належать до логіко-предметних, представлена у конотативному макрокомпоненті значення. У науці немає єдиного підходу до визначення складу конотативних сем. Одні вчені до конотативних відносять тільки асоціативні семи чи тільки емотивні. Інші тлумачать поняття конотації ширше і включають до розряду конотативних оціночні, емотивні й асоціативні семи. Треті включають до складу конотативного макрокомпонента всю інформацію, що виходить за межі логіко-предметної. Остання позиція виглядає більш переконливою, тому що вузький підхід до поняття «конотативна сема» диктує необхідність пошуку нових термінів для позначення блоків сем, що представляють різні види інформації. Виходячи із широкого розуміння терміна конотативний макрокомпонент, можна визначити такі основні види сем, що утворюють його:

1. Семи емоційної оцінки — семи, що представляють інформацію суб'єктивного плану про позитивне чи негативне ставлення людини до реалії, позначеної словом (любов +, ненависть —).

2. Семи раціональної оцінки (або інтелектуальної) — семи, що представляють інформацію про суспільне визнання реалії як позитивної чи негативної. Наприклад, для слова смерть сема раціональної оцінки «погано», для слова життя — «гарно».

3. Емотивні семи представляють інформацію про почуття й емоції людини, пов’язані з відповідною реалією, наприклад, «ласкаве» для значення слова матуся, зневага у ставленні до людини, названої словами свиня (образне значення — «неохайний, невихований»), баран (образне значення — «дурна та вперта людина») тощо.

4. Асоціативні семи — семи, що представляють інформацію про асоціації, які викликає реалія, позначена словом. Наприклад, море — «сонце», «чайки», «курорт», «солона вода» тощо.

5. Національно-культурні семи — семи, що представляють інформацію про національно-культурні особливості реалії, позначеної словом. Наприклад, гопак — сема «український національний танець», самурай — семи «японець, лицар», каста — сема «індійський».

Крім денотативно-сигніфікативного і конотативного макрокомпонентів, у значенні слова представлена інформація власне мовного плану — інформація вже не про реалію, а про саме слово: його граматичні ознаки і особливості вживання, відповідно до чого виділяється граматичний макрокомпонент значення, що представляє інформацію про граматичне значення слова, і соціолінгвістичний, що представляє інформацію про належність слова до активного чи пасивного запасу лексики, сфери вживання, стилістичної маркованості. Не всі вчені включають зазначені типи інформації до семантичної структури слова, хоча наявність граматичної оформленості слова і граматичного значення ніхто не заперечує. Дискусійним є питання про те, чи належить граматичне значення до семантичної структури слова. У дослідженнях останніх років переконливо доведено, що граматичне значення безпосередньо пов’язане з лексичним і зумовлене ним. Це дві нерозривні сутності значення, одна з яких звернена до дійсності (денотативно-сигніфікативний макрокомпонент), а інша, похідна від першої, — до мови (граматичний макрокомпонент). Зміна загальнокатегоріальної семи сигніфікативного компонента (наприклад, «предмет» — «ознака»: повітря — повітряний) спричиняє зміну категоріально-граматичної семи значення (іменник — прикметник). Граматичне значення — це додаткове абстрактне значення, виражене формальними типізованими засобами, яке представляє інформацією про належність слова до певного лексико-граматичного класу (частини мови), про можливості його зміни у сполученні з іншими словами, а також денотативні ознаки, які уточнюють значення словоформ. Наприклад, граматичне значення слова будинок — іменник чоловічого роду у формі називного відмінка однини. Формальні типізовані засоби, що виражають зазначені ознаки граматичного значення, — нульова флексія з кінцевим твердим приголосним основи. У реченні За останній рік побудовано багато будинків флексія ~ів виражає значення родового відмінка й уточнює денотативні ознаки значення словоформи: «множинність», «об'єкт».

Щодо питання про кількість і типи макрокомпонентів позиції вчених розходяться, але ці розходження в більшості випадків не носять принципового характеру.

Таким чином можна умовно сформулювати таку структуру значення слова:

I. Макрокомпоненти, що представляють інформацію екстралінгвістичного плану:

1. Денотативно-сигніфікативний (Д--С) макрокомпонент, який включає блоки родосем, видосем і субстанціональних сем.

2. Конотативний (К) макрокомпонент, який включає семи, або блоки сем: емотивні (радість, презирство, насмішка і т. д.); емоційно-оціночні (схвалення -- несхвалення, позитивна або — негативна оцінка); раціонально-оціночні (позитивна або негативна оцінка); асоціативно-образні, соціокультурні і ін.

II. Макрокомпонент, що представляє інформацію лінгвістичного плану:

1. Граматичний (Г) макрокомпонент, який включає блоки сем, що представляють інформацію про категоріально-граматичні ознаки слова.

III. Макрокомпонент, що представляє інформацію про зв’язок між лінгвістичними і екстралінгвістичними чинниками:

1. Соціолінгвістичний (СЛ) макрокомпонент, який включає блоки сем, що представляють інформацію про стиль вживання, сферу розповсюдження, походження слова, його віднесеності до активного або пасивного лексичного складу.

1.2 Проблема семантичної структури багатозначного слова у сучасному мовознавстві

Багатозначність, або полісемія, — це наявність у слова декількох значень. Вона виникає внаслідок того, що мова являє собою систему, обмежену в порівнянні з нескінченним різноманіттям реальної дійсності, так що говорячи словами академіка Виноградова, «Язык оказывается вынужденным разносить бесчисленное множество значений по тем или иным рубрикам основных понятий» [8].

Полісемія належить до найважливіших явищ мови і має універсальний характер, тобто властива всім природним мовам. Наприклад у слова коса в українській мові є такі значення: 1. Знаряддя для косіння сіна. 2. Сплетене волосся. 3. Острів або група островів, які мають продовгувату форму. Англійське commission має такі значення: 1. Доручення, повноваження. 2. Комісійний продаж. 3. Комісійна винагорода. 4. Комісія. Прикладом полісемії у французькій мові є слово etat. Воно має наступні значення: 1. Стан, становище. 2. Професія, спеціальність. 3. Держава. 4. Штат.

Вважається, що існування полісемії зумовлене насамперед розбіжністю між обмеженою кількістю мовних одиниць (слів) і нескінченною кількістю предметів та явищ навколишнього світу [57]. Проте нерідко слово набуває нового (метафоричного) значення при позначенні предмета, який уже має загальноприйняте найменування («стрічка» замість «фільм»). Це свідчить про те, що виникнення багатозначності зумовлене не лише принципом економії зусиль (principle of least effort), а й іншими факторами, пов’язаними з виконанням мовою і номінативної, і емотивно-експресивної функцій.

Найважливішою ознакою справжньої полісемії, яка відрізняє її від омонімії, є наявність зв’язку між окремими значеннями слова. Цю особливість багатозначного слова можна умовно назвати семантичною цілісністю.

Як свідчать психолінгвістичні експерименти, зв’язок між значеннями слова відчувається носіями мови й може бути виміряний [13; 19; 27; 55], а перехід від полісемії до омонімії має поступовий (градуальний) характер. За допомогою емпірично (інтуїтивно) знайдених граничних величин можна встановлювати відмінності між вживаннями слова (варіації одного й того самого значення), різними значеннями одного й того самого слова (полісемія) і різними словами (омонімія).

При обговоренні проблеми цілісності семантичної структури слова деякі семасіологи оперують не поняттям «зв'язок між значеннями», а поняттям «спільна сема» («ядерна сема») [54; 56; 57]. Однак, на думку інших вчених [13; 19; 27; 55], все ж таки варто надати перевагу поняттю «зв'язок», а не «спільна сема», оскільки зв’язок, як зазначалося, має у психіці носія мови відповідний корелят, а сема -- конструкт, вичленування й визначення якого пов’язані з певними труднощами, а в деяких випадках узагалі виявляються неможливими.

Проблема взаємозв'язку значень багатозначного слова не може бути відокремлена від проблеми співвіднесення цих значень у семантичній структурі слова. Більшість семасіологів вважає, що значення багатозначного слова пов’язані між собою ієрархічними відношеннями й поділяються на основні та другорядні, прямі та переносні [6; 32].

Значення багатозначного слова називають лексико-семантичними варіантами (ЛСВ). Цей термін введено до наукового обігу О.І. Смирницьким. Лексико-семантичні варіанти утворюють семантичну структуру багатозначного слова. У залежності від ієрархії ЛСВ у структурі полісемантичного слова виділяються різні топологічні типи полісемії. У більшості випадків у структурі багатозначного слова виділяється головний ЛСВ, який називають опорним, первинним. Наприклад, у семантичній структурі слова коса головним є ЛСВ-1 (знаряддя для косіння сіна). Інші ЛСВ називаються вторинними, похідними. Лексико-семантичні варіанти багатозначного слова можуть бути послідовно підпорядкованими один одному, коли кожен наступний ЛСВ мотивується попереднім. Саме таку топологічну структуру становлять значення слова чай: 1. Культурна вічнозелена рослина. 2. Висушені й оброблені листи такої рослини. 3. Напій, настояний на таких листах. 4. Те ж, що і чаювання. У цьому разі топологічна схема має такий вигляд:

Представлений топологічний тип полісемії називається ланцюговим.

Вторинні ЛСВ можуть бути супідрядними, мотивуватися тим самим значенням, первинним чи вторинним. Наприклад, у семантичній структурі слова дума вторинні ЛСВ мотивуються первинним. 1. Думка, роздум. Думу думати. Думи про батьків. 2. Різновид української народної пісні. 3. Назва деяких державних установ в Росії. Державна дума. Міська дума. В цьому випадку 2 та 3 значення між собою не пов’язані.

Полісемія такого типу називається радіальною.

У семантичній структурі слова зелений деякі ЛСВ підпорядковані послідовно, деякі є супідрядними: 1. Кольору трави, листя. Зелена трава. Зелена фарба. 2. Про колір обличчя: блідий, землистого відтінку (розм.). 3. Що має відношення до рослинності; зроблений із зелені. Зелені насадження. Зелений корм. 4. Про плоди рослин: недоспілі. Зелені яблука. Зелені сливи. 5. перен. Недосвідчений по молодості (розм.). Зелена молодь. Молодо-зелено.

Полісемія представленого типу називається радіально-ланцюговою.

У всіх охарактеризованих типах полісемії вторинні ЛСВ мають прозору внутрішню форму, тому що їхня вмотивованість легко встановлюється: внутрішню форму мотивованого ЛСВ розкриває мотивуючий. Вторинні ЛСВ перебувають у відношеннях дериваційної залежності стосовно мотивуючого. Мотивація такого типу називається внутрішньослівною, тому що нові значення формуються в результаті розвитку семантики цього ж слова.

Іноді в семантичній структурі багатозначного слова первинний ЛСВ виділити важко. Наприклад, слово земля має такі значення: 1. Третя від Сонця, населена нами планета. 2. Суша (на відміну від водяною простору). 3. Верхній шар кори нашої планети. 4. Поверхня, площина, на якій ми можемо стояти, по якій можна рухатися. 5. Територія, яка належить комусь, яка оброблюється, використовується в сільському господарстві; ґрунт. 6. Країна, держава. ЛСВ-2 є невмотивованим, хоча в деяких словниках цей ЛСВ представлений як опорний. Його внутрішня форма, як і внутрішня форма ЛСВ-1, є стертою. Невмотивовані значення в структурі полісемантичного слова перебувають у відношеннях невзаємовиключної диз’юнкції.

Семантична структура багатозначного похідного слова (утвореного від іншого за допомогою афіксів) має свої особливості. Вони полягають у тому, що часто в семантичній структурі слова немає ЛСВ, який був би дериваційно залежним від іншого ЛСВ цього слова, оскільки всі вони мотивовані іншим словом. Наприклад, два значення слова заячий (1. Прикм. до заєць. 2. Боязкий, боягузливий) мотивовані значеннями мотивуючого слова заєць (1. Тварина. 2. Боягузлива людина).

Мотивація такого типу називається міжслівною, а ЛСВ багатозначного похідного слова перебувають у відношеннях дериваційної паралельності: стосовно один одного вони незалежні. У словниках вони повинні представлятися в тій же послідовності, що і значення твірного слова, які їх мотивують.

Слід відзначити, що слова, які позначають ті самі реалії, в різних мовах можуть мати різну семантичну структуру. У них можуть збігатися одне, два чи більше значень. Щоб зрозуміти механізм розвитку семантики слова іншої мови, слід знати загальні закономірності розвитку полісемії і особливості асоціативної діяльності носіїв певної мови. Асоціативна діяльність мовного колективу залежить від багатьох чинників — від власне лінгвістичних до соціальних.

Багатозначне слово завжди є дещо «небезпечним» для перекладача, бо ЛСВ, які відрізняються, можуть відіграти роль його «хибних друзів». Тому треба добре знати процеси, на яких базується розвиток полісемії, та враховувати ці фактори під час виконання перекладу. Окрім семантичної структури слова для перекладу має велике значення виявлення належності лексеми до певної лексичної групи з точки зору сфери вживання.

1.3 Поняття терміна в сучасній лінгвістиці. Шляхи утворення термінів

Лексика (словниковий склад) будь-якої мови з точки зору сфери її вживання поділяється на дві великі групи. Одну утворюють загальнонародні слова — загальновідомі та вживані всіма людьми, що розмовляють даною мовою. Друга група — це слова, обмежені у вживанні певним мовним колективом, певним діалектним або соціальним середовищем. До неї належать діалектизми (територіально обмежена лексика), термінологія (професійно обмежена лексика) та арготизми (соціальне обмежена лексика).

Вивчення закономірностей утворення термінологічної лексики, її структури та семантики стало одним з найважливіших завдань сучасної лінгвістики. В її надрах виникла нова прикладна дисципліна -- термінознавство, яка поступово утверджує свої самостійні функції на перетині кількох наук -- лінгвістики, логіки та відповідних науково-технічних спеціальностей. Загальна мета термінознавства -- турбота про те, щоб процес утворення та вживання термінів зробити більш керованим, сприяти раціоналізації професійного спілкування, взаєморозумінню фахівців. Нині постала необхідність вивести національну термінографію на світовий рівень, що залежить також і від правильного відтворення українською мовою запозичених термінів, їх правильного використання тощо.

Термін, як і всі інші мовні універсали, важко піддається визначенню. Через складність та дискусійність такого завдання в лінгвістиці існує чимало найрізноманітніших спроб визначення термінів. Узагальнюючи думки різних вчених [10; 11; 18; 49 та ін.] можна вивести більш загальну дефініцію терміна, що відображає та синтезує різні міркування з цього приводу. Отже, термін — це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами й утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю.

Звідси можна також зробити висновок, що термінологія -- це сукупність термінів, котрі висловлюють поняття певної галузі науки й техніки, що сформувалися історично, взагалі -- спеціальної сфери людських знань чи діяльності.

Говорячи про термінологію, вчені, як правило, розрізняють:

a) науку про терміни (в цьому значенні все популярнішим стає термін «термінознавство»);

б) фахову лексику в складі всіх слів певної мови (ми говоримо, наприклад, «термінологія української мови», «німецька термінологія» тощо);

в) спеціальну лексику, що обслуговує певну галузь науки чи техніки (наприклад, «термінологія обчислювальної техніки», «військова термінологія» тощо).

Така багатозначність не в останню чергу зумовлена тим, що для кожної термінологічної одиниці визначена точка координат як у мові в цілому, так і в субмові зокрема. Термін є невід'ємним елементом системи, якщо підсистемою розуміти сукупність елементів цілого, між котрими існує обов’язковий та тривкий зв’язок. Сукупність зв’язків у межах такого цілого визначає його структуру. Таким чином, системність є однією з найважливіших умов існування терміна. Термін може існувати лише як елемент терміносистеми, якщо під останньою розуміти впорядковану сукупність термінів, які адекватно висловлюють систему понять теорії, що описує певну спеціальну сферу людських знань чи діяльності.

Значення термінологічної одиниці залишається об'єктом особливої уваги термінологів. Узагальнюючи думки вітчизняних і зарубіжних учених щодо зв’язку семантики терміна із науковим поняттям, можна зробити висновок, що усе різноманіття поглядів на семантичні особливості термінологічної мовної одиниці зводиться до такого питання: чи різниться її значення від значення загальновживаного слова [10; 11; 18; 20; 25 та ін.].

У науковій літературі визначається, що терміни функціонують за законами і загальномовної і термінологічної систем, тому цілком логічно було б визнати термінологію функціональним різновидом загальнолітературної лексики.

Оскільки терміни є мовними одиницями, а кожна з них, як відомо, становить єдність звукової (графічної) оболонки і значення (специфічного мовного відбитку дійсності), це дозволяє стверджувати, що значення термінів і загальновживаних слів мають бути однорідними категоріями з певними відмінностями, які зумовлюються насамперед зв’язком цих одиниць із поняттями різного типу.

Для виявлення специфіки значення терміна потрібно зіставити його з лексичним значенням слова. На підставі аналізу великої кількості концепцій мовного значення лексичної одиниці, запропонованих вітчизняними й зарубіжними мовознавцями, можна дати наступну дефініцію. Лексичне значення слова — це закріплене суспільною практикою у свідомості мовців об'єктивне відбиття предмета, явища реальної дійсності, яке становить зміст слова. За своєю суттю значення терміна й лексичне значення слова — категорії однорідні. Певну однорідність цих категорій доводить те, що обидва значення: а) є продуктом розумової діяльності людини, виникають унаслідок таких розумових процесів, як порівняння, класифікація, узагальнення, тому вони мають узагальнений та узагальнювальний характер; б) пов’язані з тією самою логічною категорією, щоправда, лексичне значення слова — з поняттям побутовим, а значення терміна — з науковим; в) позначаються мовними одиницями.

Справді, ці аргументи свідчать про певну близькість значення терміна й лексичного значення слова, але, поряд з цим, вони не є тотожними, бо мають значні відмінності. Основні відмінні ознаки наведені в таблиці 1.

військовий термін англійський французький переклад

Таблиця 1 ВІДМІННІ ОЗНАКИ ЗНАЧЕННЯ СЛІВ-ТЕРМІНІВ І ЛЕКСИЧНОГО ЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОВЖИВАНИХ ОДИНИЦЬ

Ознака зіставлення

Лексичне значення слова

Значення слова-терміна

1

Зв’язок з поняттям

Зв’язок не лише з побутовим поняттям, а й з уявленням, емоцією, вольовим імпульсом, естетичним переживанням тощо.

Зв’язок з науковим поняттям.

2

Наявність дефініції

Наявність тлумачення, потенційна можливість дефініції.

Необхідність дефініції.

3

Рівень абстрагування

Нижчий рівень абстрагування

Вищий рівень абстрагування

4

Логічний зв’язок з іншими однорідними одиницями мови

Відсутність суворо логічного зв’язку з іншими словами, системність завдяки як логічним, так й емоційним, естетичним та іншим ознакам.

Суворо логічна пов’язаність зі значеннями інших термінів у межах певної системи.

5

Сфера використання

Зв’язок з непрофесійними потребами людського спілкування.

Зв’язок з певною професійною діяльністю.

6

Спосіб засвоєння

Засвоєння поза межами певної професійної діяльності

Засвоєння лише у професійній сфері.

Проведене зіставлення значень загальновживаних і термінологічних одиниць свідчить про наявність спільних та відмінних рис між ними і створює можливість для порівняння виявів семантичних відношень у загальновживаній лексиці й термінології.

Кількість термінів у розвинених мовах багатократно перевищує чисельність загальновживаних слів і досягає зараз кількох мільйонів лексичних одиниць. І ця величина невпинно зростає.

Термінологічні одиниці надходять до мови різними шляхами. Перший шлях -- надання статусу термінів загальновживаним лексичним одиницям рідної мови. При такому варіанті утворення термінів часто мають місце переосмислення, метонімічне або метафоричне перенесення, коли слову надається нове значення (наприклад, терміни «плече», «голова», «ланцюг» тощо). З метою диференціації подібних лексичних одиниць терміни часто змінюють форму написання, вимови, відмінювання, наголосу.

Популярним є шлях утворення термінів шляхом запозичення з інших мов. На різних етапах становлення суспільства терміни запозичуються з різних мов, що зумовлюється історично. Так, музична та комерційна термінологія провідних європейських мов є, в основному, італійського походження (легато, адажіо, анданте, банк, авізо, лоро, альпарі), театральна та поштова -- французького (антракт, партер, афіша, кур'єр, бандероль), спортивна -- англійського (футбол, спорт, чемпіон, ринг). Навігаційна термінологія в українській, російській, англійській та деяких інших мовах складається, в основному, з голандських лексичних елементів (рос. киль, рубка, боцман). Загальнотехнічна, реміснича та військова термінологія багатьох слов’янських мов має численні запозичення з німецької мови (верстат, кронштейн, еркер, плац, бруствер, фельдфебель, штандарт).

Особливий тип запозичень -- вживання слів і словотворчих моделей грецької та латинської мов. Такі терміни утворювалися на різних етапах розвитку мови і в різних терміносферах. Церковна термінологія у народів, що сповідують католицизм, складається, в основному, з латинських елементів, у православних народів -- з грецьких. В деяких субмовах не завжди можна віддати перевагу будь-якій одній мові. Надто у теперішній час нові терміни нерідко утворюються за змішаним типом: один корінь грецького походження, інший -- латинського (наприклад, слово «термінологія «складається з латинського елемента terminus -- межа, та грецького «логос"-- наука).

Необхідно зазначити, що цілком нові терміни, як правило, не вигадуються. За всю історію розвитку науки та техніки можна навести лише кілька випадків такого утворення термінів.

Як окремий випадок термінотворення можна навести шлях запозичення одиниць з інших наукових сфер. При цьому термін нерідко набуває нового значення (наприклад, «морфологія» у мовознавстві та біології; «мовлення» у мовознавстві, риториці, психології, фізіології та медицині).

Для словотворчої структури термінологічних одиниць характерні в цілому ті ж принципи, що й для загальновживаних одиниць. Можна запропонувати таку класифікацію словотворчих типів термінів.

A. Терміни — кореневі слова:

1) корінна непохідна лексика (ніс);

2) запозичена непохідна лексика (атом).

B. Похідна лексика:

1)терміни, утворені за допомогою суфіксації (перезаряджати);

2) терміни, утворені за допомогою префіксації (завантажувати).

C. Терміни-складні слова (бронетранспортер).

D. Терміни-словосполучення (водометна машина).

E. Терміни-абревіатури (МВС — Міністерство Внутрішніх Справ).

F. Літерні умовні позначення (гамма-випромінювання).

G. Символи (знаки)-- наприклад, математичні, хімічні, астрономічні та інші символи: +,-,=; Zi, О, H, Pb.

1.4 Вторинна номінація як засіб поповнення терміносистеми

Первинні процеси номінації украй рідке явище в сучасних мовах. Номінативний інвентар мови поповнюється в основному за рахунок запозичень або вторинної номінації, тобто використання в акті номінації фонетичного вигляду вже існуючої одиниці як ім'я для нового позначуваного [46]. Результати первинної номінації усвідомлюються носіями мови як первісні: «море», «пісок», «собака», «квас» тощо. Похідність таких номінацій може бути розкрита тільки шляхом етимологічного або історичного аналізу. Результати вторинної номінації сприймаються як похідні за морфологічним складом або за змістом. Способи вторинної номінації розрізняються залежно від мовних засобів, що використовуються при створенні нових імен, і від характеру співвідношення «ім'я -- реальність».

В основі всіх видів вторинної номінації лежить асоціативний характер людського мислення. В актах вторинної номінації установлюються асоціації по подібності або по суміжності між деякими властивостями елементів позамовного ряду, відображеними у вже існуючому значенні імені, і властивостями нового позначуваного, називаного шляхом переосмислення цього значення. Асоціативні ознаки, що актуалізуються в процесі вторинної номінації, можуть відповідати компонентам значення, що переосмислюється, а також таким смисловим ознакам, які, не входячи до складу відмінних ознак значення, співвідносяться з фоновим знанням носіїв мови про дану реалію або про внутрішню форму значення.

Залежно від виду спільних ознак розрізняють два основних типи вторинної номінації: метафору і метонімію.

Метафора — це перенос найменування з однієї реалії на іншу за схожістю окремих ознак реалій. Схожими можуть бути різні типи ознак первинного і вторинного денотатів. Наведемо приклади найбільш поширених типів ознак, на підставі яких формується метафора:

1) перенос за схожістю кольору: укр. золоті вироби — золоте волосся, воскова фігура — воскове обличчя; англ. ironwire — iron-grey hair; фр. un braslet argente — une barbe argentee. Цей тип переносу поширений у всіх трьох мовах.

2) перенос за схожістю форми: укр. крила птаха — крила літака; англ. one’s arm — arm of river; фр. doigt de main — doigt de piston. Аналізований тип переносу поширений у всіх трьох мовах.

3)перенос за схожістю розташування у просторі: укр. ніс людини — ніс корабля; англ. one’s nose — nose of car; фр. pied de l’homme — pied d’arbre. Цей тип переносу поширений у всіх трьох мовах.

4) перенос за схожістю віку і статі: укр. бабуся (мати батька чи матері - рос. бабушка) — бабуся (жінка похилого віку ~ рос. бабушка), тітка (рос. тётя), дядько (рос. дядя). Охарактеризований тип переносу найменування притаманний українській та російській мовам. Очевидно, це пояснюється тим, що в названих мовах одиниці номінації віку і статі вживаються для привернення уваги, звертання. У англійській та французькій мовах цю функцію виконують спеціальні одиниці.

5) перенос за схожістю способу уявлення про дію: укр. спиратися на палицю — спиратися на авторитетну думку; англ. lean on a stick — lean on a friend’s advice; фр. s’appuyer sur un baton — s’appuyer sur un ami. Поширений у всіх мовах тип переносу.

6) перенос за схожістю функцій: укр., фр. і англ. атака, attaque, attack у військовій справі - атака, attaque, attack у футболі) Це тип переносу, поширений у всіх трьох мовах.

7) перенос за схожістю результату: укр., фр. і англ. ламати, demolire, break матеріальний предмет (стіл, la maison, an arm) — ламати, demolire, break щось нематеріальне (старі порядки, le vieil ordre des choses, the law). Тип переносу, поширений у всіх трьох мовах.

8) перенос за схожістю оцінки: укр. золотий годинник — золота людина; англ. a heart of gold — as good as gold; фр. un cadeau cher — cher ami. Поширений тип переносу.

9) перенос за схожістю асоціацій: укр. гіркий смак — гірке почуття, солодке печиво — солодке життя; англ. sweet chocolate — sweet love, sweet sound; фр. les mains nettes — le poids net. Найбільш поширений тип переносу у всіх мовах.

Метафора за схожістю асоціацій — це одне із явищ, у якому виражаються особливості світосприйняття, національної культури, вірувань і уявлень носіїв мови. Саме асоціативна метафора є найбільш складною при перекладі з однієї мови на іншу. Метафоричні значення функціонують у кожній мові, тобто подібність різних реалій навколишнього світу усвідомлюється всіма людьми.

Метонімія — перенос за суміжністю ознак двох реалій. Суміжність може бути різних типів: просторова, процесуальна, якісна, часова. Наведемо приклади метонімічних переносів:

1) «Приміщення, частина простору — люди, що в ньому перебувають»: укр. просторий клас -- випускний клас, гарний двір -- зустрічали всім двором; фр. la Cour Supreme — Messieurs, la Cour!; англ. house (театр) -- house (публіка, глядачі).

2) «Матеріал — предмет, вироблений із матеріалу (або явище, яке пов’язане з використанням матеріалу»: укр. шовк -- одягтися в шовки; фр. cuir (шкіра) — cuir (шкіряна куртка); англ. iron (залізо) — iron (праска). Поширений тип переносу.

3) «Процес, дія — результат дії»: укр. робота, фр. travail, англ. work, research (як процес) — робота, travail, work, research (як вже зроблений предмет, витвір). Найбільш поширений тип перносу у всіх трьох мовах.

5) «Дія — місце дії»: укр. вихід у відкритий космос — вихід закритий, англ. exit of an actor was amasing — no exit!, фр. la sortie pour prendre l’air — la sortie de secours.

6) «Той, хто перебуває в певному стані - те, що виражає цей стан»: сумна людина — сумна пісня; фр. un homme violent — la conduite violente, англ. bitter man — bitter experience. Поширений тип переносу.

Різновидом метонімії є синекдоха — перенос назви частини на ціле і назви цілого на частину: вишня (дерево) — вишня (плід дерева).

Метафора і метонімія — це універсальні у своїй понятійній основі способи переосмислення та формування змісту вторинних найменувань. Розходження між ними зводиться до того, що метафора як прийом — це предикація нової властивості, отриманої на основі аналогії, і вибір імені на основі такої подоби, а метонімія — це витяг якої-небудь властивості з відображення дійсності, що уже має назву, в силу його суміжності з властивістю нового позначуваного і вибір йому імені, що відображає у своїй семантиці цю суміжність. Між метафорою і метонімією немає чіткої межі; вони не є контрадикторними [29].

Необхідно відмітити, що процес вторинної номінації в загальнонародній мові та термінології має деякі відмінності.

Справа в тому, що у мові загального користування має місце опосередковане відображення дійсності, і вторинна номінація, відповідно, є не прямою назвою об'єкта, що позначається, а лише його «образним прізвиськом» або перенесеним найменуванням. Останнє не може бути зрозумілим без опори на відповідну пряму назву об'єкта. Для розуміння вторинної номінації необхідний відповідний контекст, у якому цей же об'єкт повинен бути названий своїм прямим основним ім'ям.

Отже, вторинна номінація у загальновживаній мові створюється завдяки одночасному існуванню двох планів: прямої і переносної назви. Тільки рівноправне співіснування обох найменувань дозволяє їй досягти своєї головної мети і мати пізнавальну цінність. Остання полягає у виявленні нових властивостей знайомих об'єктів і нових носіїв цих властивостей. Однак, виявлені нові характеристики носять факультативний характер, тому що вони не вносять зміни в поняття про об'єкти і їхні властивості та діють лише в межах певного контексту.

Відмінною рисою вторинної номінації в термінології є те, що вона виступає як первинне найменування об'єкта, що позначається, з тієї причини, що іншої назви в нього немає. Наприклад, для поняття «військовий наряд, який виконує завдання по оточенню району (ділянки місцевості) з метою заборони неорганізованого проходу в нього громадян, а також створення спрямовуючих коридорів для руху громадян і розмежувальних прямокутників у місцях розміщення учасників масових заходів і глядачів» немає іншої номінації, крім «ланцюг» або для позначення поняття «первинний військовий підрозділ, що входить до складу взводу «існує лише термін «відділення». Отже, у термінології на відміну від загальновживаної лексики виключена можливість рівноправного існування двох найменувань: прямого і переносного. Однак сутність вторинної номінації припускає одночасне існування двох планів. Щоб розкрити ці два плани в терміносистемі, звернемося до її генезису на матеріалі військових термінів французької та української мов. Так як терміни є первинними найменуваннями об'єктів, варто враховувати зв’язок між формуванням понять даних об'єктів і утворенням термінів. Цей факт дає підставу провести паралель між метафоризацією у термінотворенні і функціональним використанням знака в процесі мислення. Експериментальні дослідження Л. С. Виготського довели, що утворення поняття є результатом помилкової розумової діяльності, істотним моментом якої є функціональне вживання словесного знака. Якщо говорити про застосування теорії Л. С. Виготського до проблеми метафори, то це найкраще може бути виражено його ж власними словами. Він писав: «Відношення думки до слова є живий процес народження думки в слові… Думка не виражається, а відбувається в слові».

На нашу думку, доцільно було б виділити три умовних етапи в становленні терміна і пов’язаного з ним поняття шляхом вторинної номінації. На першому етапі здійснюється вичленення об'єкта дослідження за деякими відмітними ознаками, що складають первісне поняття про даний об'єкт. Це первісне поняття, вірніше основна ознака в цьому понятті, визначає вибір слова, що підходить їз загальновживаної лексики або терміна з іншої сфери діяльності для позначення нового об'єкта. При цьому слово береться не у всьому обсязі його значень, а вичленовується лише потрібне. Вибір найменування відбувається на основі подібності двох гетерогенних об'єктів за якою-небудь ознакою, що є істотною у понятті про новий об'єкт на конкретному етапі його пізнання. Виявлення подібної ознаки, у свою чергу, вимагає зіставлення двох планів: значення загальновживаного слова і поняття термінованого об'єкту, що об'єднані під одним найменуванням. Візьмемо для прикладу терміни, що позначають окремі деталі пістолета: мушка (прицільна) в українській мові та chien (курок) у французькій. На першому етапі становлення цих термінів (основні значення загальновживаних слів мушка — вид комах, chien — собака) подібною ознакою виявилася візуальна схожість їх форм із формами первинних об'єктів.

Другий етап термінотворення — це етап концептуалізації. Він полягає в подальшому формуванні поняття об'єкту дослідження під впливом повного значення загальновживаного слова, що як би задає модель пізнання об'єкта. При цьому виявляються точки зіткнення, а також розходження понять, що зіставляються, виявляються можливі напрямки в пізнанні об'єкта. Метафора сприяє розгортанню процесу концептуалізації і створенню найбільш повного (стосовно конкретного рівня пізнання) наукового поняття досліджуваного об'єкта.

Третій етап термінотворення — це етап закріплення обраної одиниці номінації за новим поняттям і розведення двох семантичних планів (відштовхування нового поняття від значення повсякденного слова на тій підставі, що новий зміст найменування володіє «автономною спрямованістю» на дійсність. У зв’язку з цим одиниця номінації здобуває «самостійну номінативну цінність» і стає терміном. З цього моменту на неї поширюються всі правила функціонування терміна.

Залишається з’ясувати характер відносин між терміном-метафорою, що ввійшов у вживання, і повсякденним словом, на базі якого створений перший. З огляду на діаметральну протилежність цих двох типів одиниць найменування, на перший погляд, може здатися, що повсякденне слово й омонімічний йому термін мають лише спільну звукову оболонку. Однак, маючи своїм джерелом природну мову, терміни-метафори залишають її і стають штучними концептуальними знаками в мові іншого функціонального стилю. Мова науки, подібно до мови мистецтва, являє собою лише функціональний різновид природної мови. Специфіка мови науки зумовлена особливостями її головної задачі - забезпечити наукову комунікацію фахівців, що одночасно є носіями природної мови і володіють загальновживаною лексикою. Таким чином, неминуче існує зв’язок між терміном і відповідним йому словом загальновживаної лексики. Безсумнівно, що цей зв’язок має семантичний характер, тому що, завдяки значенню повсякденного слова фахівцям вдається створити представлення про новий об'єкт і в ході подальшої пізнавальної діяльності розробити наукове поняття про нього.

Після того, як термін створено (мається на увазі оформлення зв’язку між одиницею номінації і новим поняттям), повсякденне значення займає місце внутрішньої форми терміна і як таке служить для його мотивації. У той же час повсякденне значення як внутрішня форма терміна-метафори не є його рівноправним елементом, а представляє лише фонове значення, що дозволяє фахівцеві уявити об'єкт, що позначається.

Конкретне уявлення, таким чином, є важливим моментом — свого роду опорою в абстрактній діяльності розуму, що створює наукові поняття і категорії та розкриває закономірності взаємозв'язку і співвідношень між об'єктами в досліджуваному фрагменті дійсності.

Вторинна номінація в термінології - це семантичний процес вибору найменування на основі предметної, ознакової або функціональної подібності двох гетерогенних об'єктів. Процес вторинної номінації починається з відштовхування нового терміна від повсякденного слова, якому передує особливого роду розумова діяльність фахівця, що підшуковує придатне слово в загальновживаній лексиці. У термінологічному полі слово втрачає своє лексичне значення і здобуває відповідне наукове поняття, що вимагає вже не тлумачення, а дефініції.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

1. На основі уявлень про структуру лексичного значення, що склалися у сучасній лінгвістиці, можна умовно сформулювати таку структуру значення слова: макрокомпоненти, що представляють інформацію екстралінгвістичного плану (Д — С та К); макрокомпонент, що представляє інформацію лінгвістичного плану (Г) та макрокомпонент, що представляє інформацію про зв’язок між лінгвістичними та екстралінгвістичними чинниками (СЛ).

2. До найважливіших явищ мови належить полісемія. Проблема взаємозв'язку значень багатозначного слова не може бути відокремлена від проблеми співвіднесення цих значень у семантичній структурі слова. Значення багатозначного слова називають лексико-семантичними варіантами. Між ЛСВ одного слова існують складні взаємозв'язки, основні типи яких можна звести до 3-х: ланцюжковий, радіальний та ланцюжково-радіальний. Окрім семантичної структури слова для перекладу має велике значення виявлення належності лексики до певної лексичної групи з точки зору сфери вживання. Однією з таких груп є термінологія.

3. У сучасній науці не існує загальноприйнятого визначення терміна. Ми у своїй роботі будемо дотримуватися такого визначення. Термін — це слово чи словесний комплекс, що співвідноситься з поняттям певної організованої галузі пізнання (науки, техніки), що вступає у системні відносини з іншими словами та словесними комплексами й утворює разом з ними в кожному окремому випадку та в певний час замкнену систему, що характеризується високою інформативністю, однозначністю, точністю та експресивною нейтральністю. Значення слова-терміна відрізняється від значення загальновживаного слова тим, що воно має зв’язок із науковим поняттям, потребує дефініції, вищий рівень абстрагування, пов’язане суворою логікою зі значеннями інших термінів у межах певної системи, пов’язане лише з певною професійною діяльністю.

Терміни утворюються різними шляхами. Найпоширенішими є шляхи запозичення та вторинної номінації.

4. В основі всіх видів вторинної номінації лежить асоціативний характер людського мислення. Залежно від виду спільних ознак розрізняють два основних типи вторинної номінації: метафору і метонімію. Відмінною рисою вторинної номінації в термінології є те, що вона виступає як первинне найменування об'єкта, що позначається, з тієї причини, що іншої назви в нього немає. Водночас неминуче існує зв’язок між терміном і відповідним йому словом загальновживаної лексики. Безсумнівно, що цей зв’язок має семантичний характер, тому що, завдяки значенню повсякденного слова фахівцям вдається створити представлення про новий об'єкт і в ході подальшої пізнавальної діяльності розробити наукове поняття про нього.

5. Зіставний аналіз військових термінів, утворених шляхом вторинної номінації французької та англійської мов, з нашої точки зору, має включати у себе декілька аспектів.

По-перше, необхідно виявити порівняльну кількість таких слів у кожній мові. Далі слід зіставити основні, прямі значення слів, від яких утворені розглядувані військові терміни з метою виявлення кількісних та якісних характеристик, що збігаються у досліджуваних мовах, та таких, що є специфічними для кожної з мов. Зіставне дослідження військових термінів, утворених від вторинних значень загальновживаних слів, має спиратися на аналіз семантики відповідних одиниць кожної з мов з метою осмислення значень термінів та їх асоціативних зв’язків. Слід виявити дериваційні особливості відповідних одиниць різних мов. На основі виявлених особливостей слід розробити класифікацію вторинних військово-термінологічних значень слів у французькій та англійській мовах. Оскільки всі ці терміни утворені шляхом метафоричного або метонімічного переносу, ми маємо визначити типи переносу, що застосовані при утворенні військової термінології та розробити класифікаційну систему таких вторинних номінацій.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой