Громадські організації як соціальний інститут

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Социология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ І. Громадські організації як соціальний інститут: теоретико-методологічні основи

1.1 Концептуальні засади визначення поняття «громадські організації»

1.2 Історія виникнення та становлення громадських організацій в Україні та світі

1.3 Види громадських організацій

1.4 Нормативно-правова база, яка регулює функціонування

Висновок до першого розділу

Розділ ІІ. Громадські організації як соціальний інститут

2.1 Інституціоналізація громадських організацій

2.2 Ознаки громадських організацій як соціального інституту

2.3 Функції громадських організацій як соціального інституту в Україні

2.4 Тенденції розвитку громадських організацій як соціального інституту в Україні

Висновок до другого розділу

Висновки

Використана література

Вступ

Одним із важливіших конституційних прав громадян в демократичній державі є право на об'єднання (свобода спілок та асоціацій) тобто право вільно створювати різного роду об'єднання, приєднатись до них і виходити з них. Майже у всіх країнах (включаючи країни тоталітарного соціалізму) говориться про волю об'єднання в політичні партії, культурні, спортивні та інші громадські організації.

Конституція України гарантує (ст. 36) громадянам нашої держави право на свободу об'єднання у політичні партії, громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод і задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Права людини — це не дарунок держави, уряду, політичної партії чи її лідера, а суверенний, не відчужуваний атрибут кожної людини, кожної особистості, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, віросповідання, політичних поглядів і переконань, соціального чи походження майнового положення; не народ існує для держави чи уряду, а держава й уряд — для народу, не народ для Конституції, — а Конституція для народу.

Саме через громадські об'єднання, громадсько-політичні рухи до активної державотворчої діяльності залучаються широкі верстви населення, реалізуються й захищаються політичні та економічні інтереси тієї чи тієї частини суспільства (народу, нації, соціальної групи). Вони є формою здійснення зв’язків між громадянським суспільством і державою. Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя.

Конституційне право на свободу об'єднання є юридичною основою створення і діяльності громадських організацій, політичних партій та професійних спілок.

Усвідомлення змісту діяльності громадських організацій та політичних партій, їхнього місця та ролі в суспільстві має не лише науково-пізнавальне, а й практичне значення. Без цього неможливо об'єктивно проаналізувати реалії сьогоденного життя, виявити протиріччя, які виникають в суспільстві.

Актуальність теми. Громадські організації - це соціальні інститути, які реалізовують приватні, корпоративні економічні, політичні, культурні та інші інтереси різноманітних соціальних груп, здійснюють значний вплив не лише на становлення громадянського суспільства, а й на демократизацію держави, сприяють налагодженню ефективного соціального діалогу між ними.

Саме громадські організації можуть забезпечити поступальний розвиток громадянського суспільства, сприяти розв’язанню важливого завдання підвищення ефективності комунікації між основними соціальними групами всередині суспільства, налагодженню паритетного соціального діалогу між державною владою і громадянами.

Тому для України, в якій одночасно відбуваються процеси побудови демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства, неабиякого значення набуває наукове осмислення процесів виникнення, розвитку та функціонування громадських організацій як чинника становлення громадянського суспільства. Адже без цього неможливо створити оптимальні умови для їхнього ефективного функціонування, а, отже, й становлення громадянського суспільства в Україні.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є розкриття сутності громадських організацій як соціального інституту.

Реалізація цієї мети передбачає необхідність вирішення таких дослідницьких завдань:

— проаналізувати концептуальні засади визначення поняття та видів «громадських організацій»;

— з'ясувати історію виникнення, розвитку громадських організацій в Україні та світі;

— охарактеризувати ознаки громадських організацій;

— узагальнити умови утворення, зміст, принципи діяльності громадських організацій в сучасній Україні;

— з'ясувати тенденції розвитку громадських організацій як соціального інституту.

Об'єктом дослідження є громадські організації.

Предмет дослідження — громадські організації як соціальний інститут.

При підготовці до написання представленої роботи я досліджувала дуже багато нормативних документів, таких як закони, кодекси.

Розділ І. Громадські організації як соціальний інститут: теоретико-методологічні основи

1.1 Концептуальні засади визначення поняття «громадські організації»

У повсякденній практиці часто використовується поняття «організація», причому в нього вкладаєтьcя різний зміст. А.І. Пригожин дає три найпоширеніших значення терміна «організація» [22, с. 39−41].

По-перше, організація позначає деяку діяльність по розробці нових норм, налагодженню стійких зв’язків, а також координації зусиль окремих членів соціальної групи. Ця діяльність найкраще характеризується словом «організування». Інакше кажучи, це діяльність, спрямована виключно на досягнення ефекту сінергіі шляхом забезпечення умов для узгоджених дій, кооперації і інтеграції індивідів в групі. Наприклад, керівник організовує виробничий процес. Це означає, що він повинен розставити людей по робочих місцях таким чином, щоб забезпечувалася безперервність і швидкість виконання операцій. Крім того, він повинен забезпечити взаємозамінність і встановити норми вироблення, режим робочого дня, взаємодія робочих ділянки і постачальників. Ця діяльність називається організацією виробничої процесу[30,с. 45].

По-друге, організація часто розуміється як атрибут будь-якого об'єкта, його властивість мати впорядковану структуру. Це означає, що соціальний об'єкт має деяку внутрішню будову і складається з частин, певним чином пов’язаних. Зазвичай термін «організація» в цьому сенсі застосовується для розрізнення організованих і неорганізованих структур. Кажуть, зокрема, що будь-яка група організована, якщо в ній існують стійкі соціальні ролі (тобто кожен виконує свою частину спільної справи), правила, регулюючі поведінку людей, а також впорядковані зв’язки з навколишніми групами.

По-третє, під організацією розуміється штучно створена соціальна група інституційного характеру, що виконує визначену суспільну функцію. Банк у цьому відношенні представляє собою організацію, члени якої беруть участь у виконанні функції накопичення, розподілу і впорядкованого використання грошей, а школа — організацію, колектив якої бере участь у виконанні функцій передачі знань молодому поколінню і його соціалізації. Всі три значення поняття «організація» тісно пов’язані між собою. Будь-яка організована група (третє значення цього поняття) повинна формуватися в ході її «організування», тобто діяльності з формування її внутрішньої структури, системи комунікації, культурних особливостей, а також з розподілу соціальних ролей. Ймовірно, що коли така організована група сформується, то вона буде володіти тією внутрішньою якістю, яке ми назвали організованістю.

Розглянуті значення терміна «організація», прийняті в суспільстві, дають нам важливий ключ до розуміння сутності організації і формулювання її наукового визначення.

Визначення організації. Існує безліч визначень організацій, з яких зазвичай виділяється концепція організації як раціональної системи, або системи, спрямованої на досягнення мети. Можна виділити чотири напрями у визначенні організації:

1) У відповідності з теорією К. Барнарда [1, с. 25−27] організація — це такий вид кооперації людей, який відрізняється від інших соціальних груп свідомістю, передбачуваністю і целенаправлінощів. К. Барнард і його послідовники приділяли увагу в основному спільним діям людей, їх кооперації, а вже потім необхідності досягнення цілей.

2) Це напрямок найкраще характеризує точка зору Д. Марча і Г. Саймона [17, с. 19], згідно з якою організація — це спільнота взаємодіючих людських істот, що є найпоширенішим у суспільстві і що містить центральну координуючу систему. Висока специфічність структури і координацію всередині організації відрізняють її від дифузних і неупорядкованих зв’язків між неорганізованими індивідами. Все це робить організацію схожою на окремий складний біологічний організм. 3) П. Блау і У. Скотт представляють третій напрямок у визначенні організації [6, с. 8]. У цьому визначенні вказується основна, на їхню думку, характеристика ситуації, що організації - те, що вона для досягнення специфічних цілей повинна бути формалізована, володіти формальною структурою.

4) На думку А. Етціоні, організації - це соціальні об'єднання (або людські групи), свідомо конструюються і реконструюються для специфічних цілей. Основний акцент тут робиться на свідоме членство в організації та свідому дію її членів [31, с. 45−46]. Аналізуючи всі ці чотири напрями у визначенні організації, можна виділити дві специфічні риси, які відрізняють організації від інших видів соціальних груп.

На думку Л. Лойко: «Громадські організації - це формалізовані самодіяльні (неурядові) неприбуткові об'єднання громадян, спрямовані на реалізацію різноманітних колективних інтересів і захист колективних прав» [13,с. 51]. У такому широкому значенні до розряду громадських організацій потрапляють досить різні за суттю інституції - політичні партії, власне громадські організації, організації за інтересами, благодійні фонди, тощо. Вочевидь ці групи організацій необхідно розглядати окремо, хоча, з іншого боку не можна не бачити їх спільної сутності як організацій громадянського суспільства.

Організації - це перш за все соціальні групи, орієнтовані на досягнення взаємопов'язаних і специфічних цілей. Кожна організація доцільна в тому сенсі, що дії її членів певним чином скоординовані для досягнення спільного для неї результату в цілком певній галузі людської діяльності. Так, підприємство існує для забезпечення випуску конкретної продукції, політична партія — для реалізації політичної програми, лікарня — для лікування хворих.

Крім того, організації - це такі групи, яким властивий високий ступінь формалізації. Їх внутрішня структура високо формалізована в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки се членів. Вони ясно і точно сформульовані і охоплюють всі ролі та рольові зв’язку, наказують рольові дії незалежно від особистісних якостей індивідів, що займають ті чи інші позиції в структурі організації. Директор, його помічники або рядові виконавці - всі вони підпорядковані правилами, визначає їх обов’язки, взаємовідносини на службі і субординацію незалежно від їхніх особистісних якостей.

На підставі перерахованих основних специфічних рис можна дати визначення організації як соціальної групи, орієнтованої на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і на формування високоформалізованних структур. Часто до визначення організації додають такі специфічні риси, як наявність координуючого і керуючого органу та розподіл праці між її членами. Однак ці риси проявляються в основному і великомасштабних організаціях і не є строго обов’язковими для всіх організованих соціальних груп.

У загальному означенні громадські організації являють собою добровільні формування, що виникають у результаті цільного волевиявлення громадян на основі спільних інтересів і завдань. Відносна відстороненність від політики пов’язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації на відміну від державних інститутів не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони й від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння державною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угруповань пов’язана з особливостями функціонування (виникнення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників незалежно від мети та характеру об'єднання, нетрадиційність) та принципами діяльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, гласність). Отже, за своєю природою і характером діяльності громадські організації не є політичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичного характеру, оскільки громадські організації, по-перше, об'єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національне орієнтовані групи, прихильники реформування суспільства та ін.), по-друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

1.2 Історія виникнення та становлення громадських організацій в Україні та в світі

Громадські організації в Україні існували ще за часів Радянського Союзу, але діяльність переважної більшості з них була жорстко централізованою. Тому діяльність таких організацій, через заборону опозиційної політичної діяльності, довгий час була обмежена культурними, екологічними чи економічними напрямами роботи [32,с. 20].

Відродження політичного плюралізму наприкінці 1980-х — початку 1990-х рр. сприяло виникненню незалежних громадських організацій в Україні. Першими на політичній арені заявили про себе дисидентські правозахисні групи, які стежили за дотриманням гуманітарної частини Гельсінських угод 1976 року. Влітку 1988 року Українська Гельсінська Спілка (УГС) зробила надбання гласності «Декларацію принципів» і почала діяти не як суто правозахисна, а як політична організація.

У цей період громадські організації, сформовані творчою інтелігенцією, звертають свою діяльність переважно в політичній сфері.

Іншими відомими об'єднаннями того періоду були Культурологічний клуб у Києві (1987 р.), Товариство української мови ім. Т. Шевченка, культурологічне Товариство Лева у Львові, екологічний рух «Зелений світ», товариство захисту колишніх в’язнів тоталітарного режиму «Меморіал» та інші.

З початку 1990-х рр. кількість громадських об'єднань в Україні неухильно і стрімко зростає. У 1991 році в країні діяло приблизно 300 організацій, у 1996 році - понад 12 тисяч, а в 2000 році - приблизно 27 тисяч. Одночасно в середині 1990 рр. з’являються так звані «Ресурсні центри» — громадські організації, метою діяльності яких є надання послуг та різного роду безкоштовної допомоги іншим громадським організаціям.

Законодавство України в залежності від території, на яку поширюється діяльність громадських організацій, вирізняє об'єднання громадян з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Близько 40% організацій поширює свою діяльність на кордоні одного з міст, а всеукраїнський та міжнародний статус мають в цілому лише 8%. Цей факт вказує на високу зацікавленість, насамперед, у місцевих справах, в облаштуванні найближчого життєвого простору, що відкриває широкі перспективи для співпраці громадського сектора та органів місцевого самоврядування. За кількістю громадських організацій лідером серед міст є Київ — 14% від загальної їх кількості. На другому місці стоїть Львів і Львівська область. Конституція України закріпила демократичні здобутки в сфері громадянського суспільства. Стаття 36 стверджує: «Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів …». Іншими важливими законами, які регулюють діяльність громадських організацій, є Закон України про об'єднання громадян «(1992), Закон України про благодійництво та благодійні організації» (1997), Закон України про професійних творчих працівників і творчих спілок «(1997) та Закон України про молодіжні та дитячі громадські організації» (1998) [16,с. 48].

Джерелами фінансування українських громадських організацій є пожертви бізнесменів, державні кошти та власноруч зароблені гроші, гранти. Серед організацій, які надають фінансову допомогу і мають свої представництва в Україні, найбільш активними й найвідомішими є Фонд «Євразія», Freedom House та ISAR. Міжнародний фонд «Відродження», який належить до мережі фондів, створених Джорджем Соросом, засновано за участю українських організацій, таких як Всеукраїнське товариство «Просвіта», Українська Рада Миру та Українська екологічна асоціація «Зелений світ». Розвиток українського громадського сектору свідчить про відхід суспільства від тоталітарних настанов. Українські громадські організації виявляють значну активність, надають такі соціальні послуги як допомога бідним, інвалідам, дітям, репрезентують інтереси суспільства перед владою та надають можливість представникам суспільства брати участь у громадському та політичному житті. Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка — громадська культурно-просвітницька організація. Товариство є правонаступником «громади» (1860 р. — поч. ХХ ст.), «Просвіти» (1868−1939 рр.) І Товариства української мови ім. Тараса Шевченка (1989−1991 рр.). Мета діяльності Товариства — відродження історичної пам’яті українського народу, формування національної свідомості.

Пласт — українська скаутська організація, яка була заснована ще в 1911 році за ініціативи доктора Олександра Тисовського. Організація була відновлена 1989 році. Метою Пласту є підготовка підростаючого покоління до труднощів життя, прищеплення почуття самостійності і самодисципліни, розвиток міцної мотивації до соціальної активності у місцевій, регіональної та державної громаді. Зараз Пласт є однією з найбільших молодіжних організацій (близько 10 тисяч членів), яка має понад 130 місцевих осередків в усіх областях України і республіці Крим (9 осередків).

Національна Спілка письменників України — добровільна творча організація професійних літераторів України: поетів, прозаїків, драматургів, критиків і перекладачів. Створена в 1934 році як складова частина колишнього Союзу письменників СРСР на І з'їзді письменників України. У 1989 році письменницький з'їзд проголосив Спілку письменників незалежною від будь-яких союзних структур, які тоді ще існували. Наприкінці 1980 рр. Спілка письменників України став центром суспільно-громадського руху за незалежність України, у середовищі українського письменства були започатковані відомі національно-визвольні організації - «Рух», «Просвіта», «Меморіал».

Національна спілка художників України — всеукраїнська громадська творча організація професійних митців та мистецтвознавців. Заснована 1938 року. До Спілки входять всесвітньо відомі художні центри — Петриківка (декоративний розпис), Косев (різьблення, кераміка, вишивка), Львів (художнє скло, кераміка), Опішня (кераміка, ткацтво, вишивка) та інші.

Український Союз Миру (в минулому Український республіканський комітет захисту миру) був заснований у вересні 1951 року з ініціативи кращих представників української творчої інтелігенції та вчених — В. Комісаренка, О. Палладіна, Б. Патона, Л. Первомайського, Н. Рибака, М. Рильського, П. Тичини, М. Семененка, Н. Ужвій та інших знаних в Україні людей. За роки свого існування Українська Рада Миру став всесвітньо визнаною і неодноразово нагороджувався високими відзнаками Всесвітньої Ради Миру, ЮНЕСКО, ООН та інших авторитетних міжнародних організацій. Головна мета організації - об'єднання зусиль громадськості на утвердження миру та злагоди в Україні та за його межами.

Всеукраїнська громадська організація «Союз Чорнобиль України» об'єднує громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та учасників ядерних випробувань, сімей померлих учасників та потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС, які об'єдналися для вирішення і захисту своїх прав і свобод. Метою діяльності «Союзу» є захист законних інтересів і надання допомоги членам «Союзу» та їхнім сім'ям у вирішенні соціально-побутових, медичних, економічних (матеріальних) та інших проблем.

Спілка Української Молоді - всеукраїнська молодіжна громадська організація, яка об'єднує українську молодь на добровільних засадах, виховуючи відданих українців-державників, які виробляють світогляд на національно-християнських традиціях та ідеалах. СУМ має свої осередки в більшості областей України, співпрацює з осередками Спілки Української Молоді в 9 країнах на чотирьох континентах світу.

Український Союз Промисловців і Підприємств був створений в 1992 році, нині є потужною громадською структурою, в яку входять тисячі представників усіх галузей економіки з усіх регіонів країни. За роки роботи УСПП переріс рамки звичайної корпоративної організації та перетворився на своєрідний «холдінг» захисту і підтримки інтересів національного товаровиробника.

Рада підприємців України при Кабінеті Міністрів України була заснована 22 березня 1993 року. Відповідно до постанови Уряду України, головною метою Ради є забезпечення ефективної співпраці підприємницьких структур з Урядом України та іншими органами державної виконавчої влади у проведенні державного розвитку підприємництва та формування ринкової інфраструктури. Комітет виборців України (КВУ) — провідна українська громадська організація, головним завданням діяльності якої є спостереження за ходом виборчих кампаній, підтримка взаємозв'язків між виборцями та органами влади, захист виборчих прав громадян. КВУ створено на початку 1994 року. На сьогодні відділення організації працюють у 25 областях, А Р Крим, Києві та Севастополі та в понад 200 районах України.

1.3 Види громадських організацій

Ще кілька століть тому все соціальне життя, задоволення соціальних потреб, турбота про здоров’я, навчання, піклування про старих відбувалися в межах родини, сусідської групи, сільської спільноти. Формування сучасних індустріальних та постіндустріальних суспільств з їхньою складною соціальною структурою, розгалуженим поділом праці, диференціацією соціальних потреб та інтересів вимагало нових форм задоволення їх, нових способів встановлення і збереження соціального порядку. Виникла потреба у створенні великої кількості організацій. Як зауважив Н. Смелзер, ми починаємо наше життя в організації і організовано залишаємо цей світ. Пологовий будинок, дитячий садок, школа, виробництво або установа, армія, міліція, банки, магазини, установи охорони здоров’я, соціального захисту і наприкінці бюро ритуальних послуг — всі ці та багато інших організацій регламентують все публічне життя. Спробуємо упорядкувати цей різноманітний світ організацій. Організації, які регулюють соціальне життя, можна передусім поділити на такі, що сформовані свідомо, рефлексивно, немовби заздалегідь сплановано, та організації, які створюються поступово в процесі спільного життя, нагромадження соціального досвіду, коли рефлексія відіграє не плануючу, а швидше коригуючу роль [25,с. 55]. Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні земляцтва, фонди, асоціації, товариства і т. ін. [29,с. 85].

Профспілки

Серед громадських організацій чільне місце, і перш за все за масовістю, займають профспілки. Вони зайняті питаннями, які стосуються самих різних сторін життя: економічної, соціальної, культурної - і спрямовані на поліпшення праці, побуту, відпочинку людей. Але головне значення для профспілок має захист прав та інтересів працівників, залучення їх до участі у вирішенні виробничих і громадських справ. Саме в цьому з найбільшою повнотою виявляються самостійність і творчість профспілок. Аналіз їх роботи свідчить, що профспілки мають суттєві резерви. У той же час соціологічні дані показують, що в суспільній думці сформувалося досить негативне ставлення до їхньої діяльності.

Це, перш за все, стосується участі профспілок у розвитку самоврядування. Багато органів профспілок відстали від реальності, перетворилися в організації, що мало впливають на життя трудових колективів. Відносини, що виникають у процесі їх роботи, за своєю суттю не зачіпають корінних інтересів людини, і їх вплив дуже обмежений у часі і в просторі. Це не може не фіксувати суспільну свідомість і відповідно реагувати на таку систему, яка практично не виходить на вирішення принципових питань трудової та повсякденному житті. Ефективність роботи багатьох об'єднань профспілок, їх компетенція (права та обов’язки) і роль в управлінні підприємствами, організаціями, установами, як показують дослідження, є дуже низькими і слабкі, щоб адекватно відображати інтереси більшості народу.

Незважаючи на всі витрати, профспілки стоять біля витоків того руху протесту, яке набуває дедалі більшого поширення. Найбільш часто використовуються такі форми тиску на органи державної влади, як страйки, демонстрації, маніфестації, мітинги, пікети. Зазвичай ці форми виражають економічні вимоги, а в ряді випадків, особливо коли вони проводяться спільно з партіями лівої орієнтації, висуваються і політичні гасла. Іноді ці акції координуються профспілками в рамках всієї країни (наприклад, Всеросійська страйк в березні 1997 р.). Однак, безсумнівно те, що невизначеність профспілок в системі розподілу суспільного влади є однією з причин їх слабкості, неефективного функціонування і великого відриву від реального життя людей. [16,с. 48].

Молодіжні організації

Участь молоді у громадському житті завжди було одним із значущих напрямів в соціології. Молодь завжди уособлювала собою все нове, народжуване. Молоді люди завжди більше за інших бажали (і здійснювали) змін у суспільстві. Енергія молодих часто вносила корективи в політичне життя. Молодіжні об'єднання завжди носили бойовий характер, проявляли велику активність. Тому знання стану і тенденцій свідомості молодих, їх поведінки цікавить дослідників всіх без винятку країн.

До початку 90-х років монополізм, який довгий час панував у молодіжному русі, був підірваний: з’явилася велика кількість як формалізованих, так і самодіяльних організацій молоді з найрізноманітніших злободенним суспільних проблем. Докорінна зміна форм і методів їх роботи, рішуча відмова від монополії, заорганізованості, безпосередній зв’язок з життям молоді стали реальним джерелом життєздатності цих молодіжних організацій [11,с. 63].

Разом з тим відсутність точного розуміння стану та ролі молодіжних організацій загрожує негативними наслідками, яких можна і потрібно уникнути, якщо проблеми ставлення молоді до суспільства і суспільства до неї будуються на обліку реально створених тенденцій у суспільному житті. У вітчизняній соціології нагромаджено певний досвід дослідження проблем молоді. Соціологи проводили вивчення широкого кола питань, що хвилюють молодих людей нашої країни. Поряд з апологетичних досліджень серед них було чимало і таких, які досить об'єктивно і всебічно характеризували стан суспільної свідомості молоді та основні тенденції зміни її поведінки. З одного боку, за основними ціннісним орієнтаціям молодь дотримувалася тих же переконань, що і старше покоління. Результати соціологічних досліджень свідчили, що переважна більшість молодих людей не так вже й погані, як здається на перший погляд: 98% вірять у любов як вищу цінність життя, 75% відповіли негативно на пропозицію кинути роботу, якщо б вони отримали спадщину. Не менш яскраво виявляються і суспільно-політичні інтереси молоді: вони багато в чому були зліпком з того, що відбувалося у свідомості всього суспільства.

З іншого боку, у свідомості та поведінці молодих людей на перший план виходила проблема статусу молодої людини, її положення і місця в житті суспільства. Молодь не влаштовували низькі можливості швидкого просування по службових сходах, погане матеріальне забезпечення, сильна опіка, обмеження в прояві творчості. Одним з перешкод на шляху громадянського становлення молоді стало нерозуміння старшим поколінням її інтересів. Молодь давно вже не сприймає поблажливо-заступницького ставлення до себе з боку старших. У її середовищі сильний критичний настрій. У молодого покоління визріли важкі для суспільства питання: як ставитися до старшого покоління у світлі того, що творилося в нашій дійсності? хто несе відповідальність за злочини проти мільйонів людей? як уникнути повторення помилок? Доводиться визнати, що у багатьох з старших немає особливих підстав вчити молодих того, як жити. Повернути довіру молодих нудним моралізаторством і розповідями про те, як героїчно і важко жили, не вдається. Основа для спільної роботи — той процес очищення, який важливо довести до кінця. Товариство знаходиться нині в такому положенні, коли віра старого штибу валиться. Руйнується там, де вона будувалася на наївною мрійливості, непродуманих політичних рішеннях і програмах, на соціальній демагогії. Місце такої віри займає сумнів, що піддають перевірці нові плани і програми.

Якщо необхідно відродити в душах молоді ідеали, то слід, як справедливо стверджує І.М. Ільїнський, боятися не викриття помилок минулого, а невизначеності в тому, що і як робити в сьогоденні, куди і як рухатися далі. Молодь за всієї її потреби мати чесну історичну пам’ять помислами і планами спрямована вперед. Але щоб по-справжньому захопити молодь перспективами завтрашнього дня, її треба зацікавити вже сьогодні.

А для цього знати реальні орієнтації, цінності, мотиви, якими керуються молоді. Соціологічні опитування показують, що молодь більш оптимістично оцінює свій настрій: хорошим і нормальним його вважають 57,5% опитаних у порівнянні з 38,5% людей середнього віку і 34,5% - людей старшого віку. Молодь більшою мірою влаштовує життя, яке вони ведуть, — 20,2% в порівнянні з 7 і 9,3% відповідно осіб середнього і старшого віку. Але молодь лякає майбутнє - безробіття, очікування погіршення економічного і соціального стану [20,с. 45].

Дитячі організації

Дитячі демократичні організації-добровільні масові об'єднання дітей і підлітків, які здійснюють під керівництвом прогресивних організацій або в контакті з ними ідейно-політичне і моральне виховання підростаючого покоління. [14,с. 5]

Аналіз сучасної практики дозволяє класифікувати дитячі організації за наступними критеріями:

З точки зору цілей, завдань і змісту діяльності виділяються:

Орієнтовані на соціалізацію особистості дитини, її громадянське становлення, гармонізацію особистого і громадського, індивідуального та колективного начал (представлені, перш за все, об'єднаннями, що діють на основі досвіду і традицій піонерської організації);

Соціально-індивідуальної спрямованості (головним чином скаутські організації); пов’язані з початковою професійною підготовкою дітей («Бізнес-клуби», «Школи підприємців», «Ліги юних журналістів» та т. д.); Дитячі громадські структури, що пропагують патріотичне, громадянське виховання (клуби юнармейцев, друзів міліції і т.д.);

Культурологічного та практичного характеру (з відродження традицій, вивчення історії і культури народів Росії, народних промислів);

Ті, які борються за утвердження здорового способу життя (спортивні, туристські).

За ідеологічною ознакою існуючі юнацькі громадські організації можна розділити на:

Світські, релігійні, загальнолюдської спрямованості, вузьконаціональною спрямованості.

За ступенем самостійності, відкритості, демократичності різняться:

Щодо самостійні об'єднання, що мають статус юридично оформленої структури і діють на основі договору з іншими структурами (державними, громадськими) як партнери;

Існуючі в якості бази численних дорослих громадських організацій (Багато з них чомусь зареєстровані як «дитячі»), або дорослих політичних рухів (наприклад, екологічного).

З точки зору специфіки реалізації ними своїх найважливіших завдань-функцій: Організації, які вирішують як першорядну завдання задоволення інтересів та потреб дітей, передачу їм знань і умінь, але обов’язково включають підлітків на соціальну практику, в тому числі даючи їм можливість реалізувати в справі свої знання та вміння;

Ті, які пропонують їм, спираючись на їх інтерес, конкретні види соціально значущої діяльності (на базі одного її профілю) і через них і з їхньою допомогою включають підлітків на соціальну практику;

Організації, які свідомо будують свою життєдіяльність на певній системі цінностей, на основі якої базується їх, найчастіше, багатопрофільна, соціально орієнтована діяльність, системи відносин і самодіяльні за своїм характером принципи функціонування організацій[18,с. 115].

Згідно з результатами дослідження, найбільшою увагою (у сумі понад 35% опитаних) в них користуються профільні дитячі громадські об'єднання, виграють в очах дітей конкретністю своєї предметної діяльності, привабливою для підлітків і задовольняє їхні інтереси і потреби. Скаутські організації користуються пріоритетом у 6,8% опитаних, комунарські об'єднання — у 0,8%, членство в релігійних, національних та політизованих дитячих об'єднаннях дітей явно не схильні афішувати. Свою приналежність до такого роду формуванням в сумі відзначили лише близько 8% респондентів [19,с. 23].

Отже, очевидно, що існує безліч різних дитячих громадських організацій. Їх спрямованість найрізноманітніша, що надає широкий вибір підліткам. Кожен з них може вступити в ту організацію, яка задовольняє його потребам.

Самодіяльні організації

Як показує життя, існуюча структура державних і громадських організацій не могла задовольнити все різноманіття устремлінь і сподівань людей. Саме це невідповідність реального стану і бажаних змін призвело до виникнення багатьох самодіяльних організацій, громадських рухів та громадських ініціатив.

Спектр їх діяльності виявився самим широким. Їх різноманіття насилу піддається класифікації. Але при всіх складнощах, на наш погляд, все ж таки можна виділити кілька груп таких рухів: суспільно-політичні, соціальні, екологічні, соціально-культурні.

Дещо осібно стоять об'єднання, пов’язані з проведенням дозвілля, організацією відпочинку, проведенням часу. Ці організації в тій чи іншій мірі намагаються заповнити ту нішу в суспільному житті, яку довгі роки обходили увагою, не займалися нею і навіть ігнорували її [8]. Не всі з них витримали випробування часом. Крім того, багато істотно відрізняються один від одного по регіонах, за своїми програмами, цілям, установкам. Але, тим не менш, позначилися тенденції, які об'єднують їх між собою.

Що стосується суспільно-політичних рухів, то вони або прогресували у бік створення на їх основі політичних партій типу «Демократичний вибір Росії», або стали замикатися на професійні проблеми. Так, рух «Меморіал» на перших порах свого існування в кінці 80-х років мало чітко і яскраво виражене політичне забарвлення, зібрало під свої прапори значну кількість людей, зацікавлених не просто у вивченні історичних коренів сталася деформації суспільства, але і в отриманні уроків для майбутніх поколінь. Поступово цей рух значною мірою втратило свій політичний запал, перетворившись в одну з організацій, пов’язаних з історичною пам’яттю народу. Ще більш показова доля народних фронтів, у діяльності яких поряд з власне політичними проблемами яскраво проявилися і національні мотиви. Їх розвиток відбувався в досить суперечливій ситуації. Певна непослідовність, крайнощі в політичних акціях, амбіційність лідерів призвели до різкого зниження їх авторитету і практично вивели з реального політичного життя. Досить чітко викристалізовуються і екологічні рухи, суть діяльності яких — об'єднати однодумців, забезпечити збереження навколишнього середовища, середовища проживання людини, здоров’я нинішнього і особливо майбутніх поколінь. Ці рухи висунули своїх лідерів світового звучання (С.П. Залигін, А. А. Яблоков, А. Л. Яшин та ін), які багато в чому визначають стратегію і тактику дій. На їхньому рахунку вже чимало перемог: припинення робіт з перекидання стоку північних річок в Казахстан і Середню Азію, битва за Аральське море, заморожування будівництва каналу Волга — Чограй. Стимулювала зростання цього руху катастрофа в Чорнобилі.

Разом з тим цей рух в умовах кризової ситуації в Росії в середині 90-х років пішло на спад: суспільна свідомість, яке реєструвало екологічну стурбованість людей в кінці 80-х років як четверту за значимістю проблему (після проблеми економічної невлаштованості, політичної та національної напруженості), стало відводити проблемам екології дуже незначне місце (5−6% проти 36% у 1989 р.) під натиском проблем фізичного виживання людей. Але немає сумніву, що за екологічними рухами майбутнє: вони багато в чому будуть визначати обличчя суспільства, мобілізуючи волю і свідомість людей на забезпечення екологічно безпечного життя на Землі. Трохи інакше розвиваються руху соціальної орієнтації. Вони зазвичай створюються для вирішення конкретних проблем. Мова йде про рухи соціального захисту, милосердя, турботи про пенсіонерів, людей похилого віку, про дітей без батьків. Наскільки гострі ці проблеми, говорить хоча б один факт: 8 з 10 вихованців дитячих будинків мають батьків. Тут тісно переплетені моральні, моральні проблеми з власне соціальними, які не меншою мірою ставлять питання як про відповідальність суспільства, так і про відповідальність людей, які дали дитині життя.

На соціально-культурному напрямі поряд зі сформованими рухами по збереженню пам’яток історії та культури потужний імпульс отримали товариства сприяння мистецтву, літературі, живописі, музиці, рідної мови та національної культури. Практично всі національні утворення — республіки, округу, діаспори — створюють товариства, які прагнуть реалізувати права на суверенітет у сфері духовного життя. У всіх великих містах виникли національно-культурні спільноти і клуби, в яких представники територіально розосереджених націй і народностей — діаспор — отримують можливість реалізувати право спілкування рідною мовою, брати участь у виробництві та споживанні духовних цінностей, розвивати і підтримувати національну культуру. У середині 90-х років став організаційно оформлятися ще один вид самодіяльних організацій — земляцтва. Отже, процес становлення і збагачення роботи як склалися, так і нових суспільних рухів та громадських ініціатив — це запорука мобільності, життєвості і ефективності оновлюваного суспільної свідомості і поведінки людей.

1.4 Нормативно-правова база, яка регулює функціонування

Розвиток громадянського суспільства в Україні пов’язаний як із зростанням кількості громадських організацій, так і з активним здійсненням ними своєї діяльності. Важливу роль при цьому відіграє здатність громадських організацій бути учасниками цивільних правовідносин, тобто володіти цивільною правоздатністю та дієздатністю. Однак проблеми цивільної правоздатності та дієздатності громадських організацій залишились поза належною увагою сучасної вітчизняної юридичної науки, натомість детально досліджується цивільна правосуб'єктність інших учасників цивільних правовідносин [7,с. 8].

Громадська організація як один із видів об'єднання громадян, передбачений Законом України «Про об'єднання громадян»:

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, не залежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Відповідно до ст. 3 цього Закону [9]:

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Це широке коло організацій, які мають будь-яку мету, крім політичної. Останні віднесені Законом до інших видів об'єднань -- політичних партій. Поняття громадської організації не охоплює також і релігійних, господарських та інших об'єднань громадян, порядок і діяльність яких визначаються відповідним законодавством. Профспілки належать до громадських організацій. Особливості правового статусу їх регулюються Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Держава сприяє розвиткові активності та творчої ініціативи громадян, створює рівні умови для діяльності всіх громадських організацій. Спільними для всіх громадських організацій ознаками є принципи добровільного членства, рівноправності, самоврядування, законності і гласності. Громадські організації вільно обирають напрям своєї діяльності. Разом з тим належність чи неналежність до тієї чи іншої громадської організації не може бути приводом для обмеження прав і свобод або надання державою будь-яких пільг та переваг. Залежно від територіальних меж діяльності створюються громадські організації із загальноукраїнським, місцевим та міжнародним статусом. Усі вони можуть також на добровільних засадах створювати або вступати у спілки (асоціації тощо), укладати між собою угоди про співробітництво та взаємодопомогу.

Згідно із Законом України «Про об'єднання громадян» засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України та інших країн, особи без громадянства, які досягли 18 років, а щодо молодіжних та дитячих організацій -- 15 років. Членами громадських організацій, за загальним правилом, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних і дитячих громадських організацій повинен відповідати характеру їхньої діяльності. Учасниками деяких громадських організацій, наприклад, наукових, можуть бути також колективні члени. Громадські організації діють на підставі статутів, прийнятих на загальних зборах їх членів. Офіційне визнання (легалізація) громадських організацій здійснюється реєстрацією в органах, зазначених у ст. 14 Закону «Про об'єднання громадян», або повідомленням про створення цих органів. Відмова в реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку. З моменту реєстрації громадських організацій визнається юридичною особою, тобто може бути учасником цивільно-правових відносин, набувати від свого імені майнових та особистих прав, а також бути носієм інших прав, передбачених ст. 20 Закону «Про об'єднання громадян». З цього моменту вона набуває права засновувати підприємства, а також інші господарські організації із статусом юридичної особи, які необхідні для виконання її статутних цілей. Власністю громадських організацій є кошти та інше майно, передані їй засновниками, членами або державою, набуті від вступних внесків, пожертвувані громадянами та організаціями, а також набуті внаслідок діяльності створених підприємств, господарських організацій, за рахунок власних коштів або на інших засадах, не заборонених законом. За порушення законодавства до громадських організацій можуть бути застосовані покарання у вигляді попередження, штрафу, тимчасової заборони діяльності або окремих видів її примусового розпуску (ліквідації).

Права зареєстрованих громадських організацій

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані громадські організації користуються правом:

1) виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;

2) представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;

3) проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

4) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші громадські організації, надавати допомогу в їх створенні;

5) створювати установи та організації;

6) одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

7) вносити пропозиції до органів влади і управління;

8) розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

9) засновувати засоби масової інформації.

Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.

Громадські організації користуються іншими правами, передбаченими законами України.

Права фахових об'єднань регулюються окремим законами України.

ЗАКОН УКРАЇНИ «Про громадські організації» [10]

Цей Закон визначає правові та організаційні основи реалізації права осіб на свободу об'єднання у громадські організації для здійснення і захисту прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших суспільних інтересів, гарантованого Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також засади утворення і діяльності громадських організацій.

Згідно зі статтею 4 Розділу ІІ Закону України «Про громадські організації»

Засади утворення та діяльності громадських організацій, філій та представництв іноземних громадських (неурядових) організацій в Україні:

1. Громадські організації, філій та представництв іноземних громадських (неурядових) організацій в Україні утворюються та діють на засадах:

добровільності участі у громадській організації;

рівності членів громадської організації у вирішенні питань, пов’язаних з її діяльністю;

рівності громадських організацій перед законом;

самоврядності;

законності;

відкритого характеру діяльності.

2. Громадські організації вільні у виборі території, напрямів і видів своєї діяльності.

Стаття 5. Спілки громадських організацій

1. Громадські організації, легалізовані у порядку, встановленому цим Законом, мають право об'єднуватись у спілки громадських організацій.

2. Утворення та діяльність спілок громадських організацій здійснюється на засадах та у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 8. Розділа ІІІ Закону України «Про громадські організації»

Утворення громадських організацій

1. Утворення громадської організації здійснюється за рішенням установчих зборів її засновників.

Громадська організація вважається утвореною з моменту її легалізації в порядку, встановленому цим Законом.

2. Установчі збори засновників громадської організації після прийняття рішення про її утворення:

1) визначають найменування громадської організації відповідно до статті 9 цього Закону;

2) затверджують статут (положення) громадської організації відповідно до статті 10 цього Закону;

3) утворюють (обирають) органи управління громадської організації відповідно до затвердженого статуту (положення) громадської організації.

3. Громадські організації -- засновники спілки громадських організацій -- за взаємною домовленістю визначають представництво, порядок проведення та спосіб прийняття рішень установчих зборів спілки громадських організацій.

4. Установчі збори засновників спілки громадських організацій після прийняття рішення про утворення їх спілки:

1) визначають найменування спілки громадських організацій відповідно до статті 9 цього Закону;

2) затверджують установчий договір спілки громадських організацій, передбачений статтею 10 цього Закону;

3) утворюють (обирають) органи управління спілки громадських організацій відповідно до затвердженого установчого договору спілки громадських організацій.

5. Рішення про утворення громадської організації не підлягає нотаріальному посвідченню.

Висновок до першого розділу

Громадські організації - це добровільні об'єднання громадян, які виникають за видами діяльності, соціальної активності та самодіяльності для задоволення і захисту їх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених в їхніх статутах.

Громадські організації, виникають як прояв свідомої і цілеспрямованої діяльності людей, відображення суспільних зв’язків, активності людей у різних сферах їх життя, їх диференційованих інтересів і потреб, які усвідомлюються і вимагають відповідної діяльності.

Для громадських організацій вирішальним є тип об'єднання, встановлення довгострокових відносин між членами, факт фіксованого членства в даному об'єднанні. У зв’язку з цим мета вже не є вирішальним елементом, навпаки, створюється певний простір для зміни цілей, а домінуючим інтегратором організації є поряд із спільністю інтересів і членство.

Для громадських організацій характерно, що в процесі реалізації інтересів її членів висуваються і реалізуються конкретні цілі. Інтереси, які спонукають людей до створення об'єднань, умовно можуть бути розділені на інструментальні, коли для членів їх членство і діяльність є засобом для досягнення певної задачі, і інтереси заради об'єднання, з метою отримання задоволення від зв’язку зі своїми друзями та звільнення від почуття загубленості серед супротивників.

Громадська організація є добровільним об'єднанням в тому сенсі, що особа, планує вступити в неї, повинна заявити про причину свого вступу хоча б формально. Це, однак, не означає, що до громадської організації може вступити і бути її членом кожен. Більшість організацій у своїх документах регулюючих правила вступу і принципи членства. Можуть існувати деякі обмеження, наприклад, вік, стать, освіта, національність, походження, система інтересів і т.п.

В організаціях члени обирають функціонерів — голову, секретаря тощо, а також колективний орган керівництва, мета яких полягає у здійсненні необхідних керівних функцій. Формування керівних органів і їх функції мають велике значення для організації. Обрання керівних органів цілком логічний крок і не загрожує інтересам його членів, оскільки члени можуть контролювати обрані органи й окремих осіб.

громадський соціальний інституціоналізація

Розділ ІІ. Громадські організації як соціальний інститут

2.1 Інституціоналізація громадських організацій

Інституціоналізація тлумачиться як виникнення і трансформація соціального інституту (у нашому випадку — інституту громадських організацій), який володіє низкою ознак, а саме здатністю до внутрішньої узгодженості і самовідтворення, зокрема, за рахунок системи соціальних норм і ролей, а також гнучкістю, котра уможливлює і незалежність від зовнішнього середовища, і співпрацю з ним. Це дозволяє стверджувати, що в системі координат підходів до інституціоналізації, сформованій двома лініями: статичне/динамічне розуміння інституціоналізації та врахування внутрішніх/зовнішніх ознак[4,с. 657].

Первинна інституціоналізація громадських організацій. Вихідною точкою цього процесу є соціальний рух, а основним джерелом — різноманітні потреби суспільства. Емпірично підтверджено, що у процесі габітуалізації та типізації взаємної діяльності громадські організації сформували свою статусно-рольову систему (різні організації виконують різні соціальні ролі: одні виховують молодь, інші займаються соціальною діяльністю, ще інші поширюють політичні ідеї тощо; існують організації, метою яких є задоволення певних суспільних потреб, а є й такі організації, що обслуговують особисті, часто фінансові, інтереси певних осіб тощо), нормативну систему (котра є подібною у багатьох організацій (базується на принципі вертикальної ієрархічності або горизонтальної автономності), а також легітимізували та легалізували їх, що дає їм право вважатися соціальним інститутом.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой