Грошова реформа як шлях оздоровлення грошового обігу

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Полтавський університет споживчої кооперації України

Кафедра грошового обігу і кредиту

Курсова робота

з дисципліни «Гроші і кредит»

на тему: «Грошова реформа, як шлях оздоровлення грошового обігу»

Полтава 2014

ЗМІСТ

Вступ

  • 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ
  • 2. ГРОШОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ
  • 3. ГРОШОВІ РЕФОРМИ В СРСР
  • ВИСНОВОК
  • СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту відповідно до нових соціально-економічних умов. Важливість грошових реформ виявляється в тому, що без них майже неможливо б було подолати наслідки інфляції, стабілізувати грошовий обіг в країнах, відновити механізм регулювання грошового обороту, вдосконалити грошову систему, змінити її кількісні і якісні характеристики. Саме зараз ця тема актуальна в Україні тим, що у важкому становищі нашої країни постраждав і валютний ринок. Через коливання світової валюти, долара, українська гривня втрачає свою цінність, також інфляційні процеси, які тривали досить довго, порушили механізм регулювання грошового обігу. Якщо в найближчі пару років ситуація в Україні не зміниться нашій країні знову буде потрібна грошова реформа, яка змогла б впорядкувати грошову системи та грошовий обіг в країні.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе як теоретичне так і практичне значення. Це пояснюється тим, важливість грошових реформ виявляється в тому, що без них майже неможливо б було подолати наслідки інфляції, стабілізувати грошовий обіг в країнах, відновити механізм регулювання грошового обороту, вдосконалити грошову систему, змінити її кількісні і якісні характеристики. Разом з тим практика потребує досконалого вивчення цього питання з метою підвищення ефективності як готівкового обігу зокрема, так і грошового обігу в цілому.

Основна мета курсової роботи — розкрити сутність, необхідність проведення, методи, основну класифікацію грошових реформ та основні аспекти грошової реформи в незалежній Україні і СРСР. Курсова робота складається з трьох частин, в яких поступово аналізується ця проблема. Виходячи з мети і задач дослідження структура роботи включає три розділи. Перший розділ присвячено визначенню економічної сутності грошових реформ, ролі грошової реформи в економіці, методам та меті її проведення. Другий розділ присвячено аналізу підготовки до грошової реформи, механізму проведення грошової реформи, визначенню проблем, що виникають в процесі проведення грошової реформи в Україні та підсумку грошової реформи 1992−1996рр.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОВЕДЕННЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ

Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави вдаватися до таких радикальних заходів, як грошові реформи.

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Грошова реформа — повна чи часткова структурна перебудова грошової системи країни, яку проводить держава, з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту відповідно до економічного та політичного становища країни, ступеня знецінення грошей. Іншими словами — це проведення деномінації грошей, вилучення з обігу знецінених паперових грошей, випуск нових грошових одиниць, зміна їх золотого вмісту з метою зміцнення грошової системи. Грошові реформи завжди були вимушеною дією. Їх головною функцією є стабілізація грошового обігу.

Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і специфічною за змістом. Реформи значно різняться за цілями, глибиною реформування грошових систем, методами стабілізації валют тощо. Грошові реформи можна класифікувати по-різному.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи реформи можна класифікувати так:

1. Створення нової грошової системи. Реформи такого типу були типовими за здійснення в окремих країнах переходу від біметалізму до золотого стандарту і далі до золотовалютного та паперово-грошового обігу чи кредитного обігу в умовах створення нових держав. У процесі таких переходів здійснювалася структурна перебудова як усієї системи грошових відносин, так і кожної її структурної ланки. У зв’язку з масштабністю й різноплановістю структурних змін та інституційних перетворень створення нової грошової системи є тривалим у часовому вимірі процесом та триває, як правило, декілька років Прикладом такої реформи є грошова реформа Вітте 1895−1897 рр. у Росії, за якою був введений золотий обіг і встановлений вільний обмін кредитного рубля на золото, і грошові реформи в країнах, що звільнилися від колоніальної залежності, тощо.

2. Часткове перетворення грошової системи, тобто це коли реформуються окремі елементи грошової системи: порядок емісії, масштаб цін, назва грошової одиниці, види грошових знаків, органи, що регулюють грошовий обіг. Такі перетворення усувають деякі негативні наслідки, що сформувалися у цій сфері та не супроводжуються усуненням причин, які призвели до тих чи інших недоліків. (рис. 1. 1)

Рис 1.1 Класифікація грошових реформ

Прикладом таких реформ є зміна порядку емісії і забезпечення банкнот в Англії згідно з Актом Роберта Після 1844 р., за яким обмежувалася емісія незабезпечених золотом банкнот Банку Англії [10, c. 88]

3. Проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою утримання інфляції чи подолання її наслідків.

Не рідко окремі грошові реформи мають ознаки всіх трьох типів, як приклад, грошова реформа 1922−1924 рр. у СРСР. Створення принципово нової держави спричинило виникнення і нової грошової системи. Глибока інфляція в країні вимагала проведення ефективніших стабілізаційних заходів. Усе це визначило кардинальне реформування всіх елементів попередньої грошової системи.

Також, за тією ж ознакою (грошові реформи в залежності від проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи) грошові реформи поділяються на:

— Грошові реформи у вузькому розумінні

— Грошові реформи у широкому розумінні

Грошові реформи у вузькому розумінні: грошові реформи формального типу (зводяться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням функціональної), грошові реформи з деномінацією грошового обігу (Головною метою є заміна через обмін грошових купюр дійсного масштабу цін), грошові реформи конфіскаційного характеру (Під час її проведення використовують диференційовану шкалу обліку старих грошей на нові) [14, c. 319].

Грошові реформи у широкому розумінні. Вони передбачають не лише впровадження в обіг нової структурної одиниці, а й структурну перебудову діючої системи грошово-валютних та кредитних відносин. Були характерні при здійсненні в окремих країнах переходу від біметалізму до золотого монометалізму і далі до системи паперово-грошового обігу. Проведення структурної грошової реформи у широкому розумінні цього поняття передбачає також перехід від грошей адміністративно-командної економіки до грошей ринкової економіки Грошові реформи у широкому розумінні в зв’язку з масштабністю і різноплановістю структурних змін та інституційних перетворень є тривалими у часовому вимірі. Вони проводяться, як правило, кілька років. Кожна реформа специфічна за змістом, так як вона проводиться в різні часи і вирішує конкретно визначне коло завдань структурної перебудови грошового обігу в окремо взятій країні [13, c. 268]. Однак світова практика показує, що грошові реформи можна класифікувати через виділення певної групи спільних ознак.

Враховуючи мету проведення та глибину перебудови державною наявної грошової реформи (за глибиною реформаційних заходів) поділяються на два типи:

Повні (структурні) грошові реформи передбачають насамперед структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних і кредитних відносин, а також впровадження в обіг нової грошової одиниці.

В процесі такої грошової реформи передбачається структурна перебудова як всієї системи грошових відносин, так і кожної окремо взятої структурної ланки. Такі структурні зміни диктуються особливостями нової національної валюти, що запроваджується в обміні і повинні забезпечувати передумови для їх успішного функціонування. Є тривалими в часовому вимірі. Повні структурні реформи проводяться при створенні нових держав, які виникають у наслідок війни або розпаду колоніальних імперій, надвеликих держав. реформи часткового типу стосуються самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. При таких реформах змінюється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії.

У сучасних умовах досить часто проводяться часткові реформи, це насамперед пов’язано з тим, що у всіх країнах світу запроваджені неповноцінні гроші, які мають здатність до швидкого знецінення.

Грошові реформи часткового типу мають кілька різновидів:

— Реформи формального типу;

— Деномінацій ні реформи

Також ці реформи ще розрізняють за повнотою здійснення змін у грошовій системі.

Реформи формального типу — зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої. Необхідність проведення такого виду реформи може визвати зміни зовнішнього вигляду банкноти, або поліпшення фізичних, посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти. Усі ці причини здійснення грошової реформи мають в основному суто формальній, неконфіскаційних характер.

Прикладом формальної грошової реформи є реформа яка проводиться в США, в результаті якої поступово замінюються купюри 50 і 100 доларів. Приводом для цієї реформи стала необхідність поліпшення міцності і захисту від підробки.

Деномінаційні реформи проводиться шляхом обміну старих купюр на нові та перерахуванням всіх грошових показників за певним співвідношенням, внаслідок чого грошова маса в обігу зменшується, а грошова одиниця збільшується.

Необхідність деномінації пояснюється тим, що внаслідок інфляційних процесів збільшується масштаб номінальних грошових знаків, це призводить до проблеми в оперуванні надто великими числами як у готівкових, так і у безготівкових розрахунках, що дуже ускладнює їх, а також збільшуються витрати на забезпечення грошового обігу. Тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії.

Основною метою грошової реформи є стабілізація національної валюти. Тому важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації національної валюти. У процесі грошових реформ можуть застосовуватися наступні методи стабілізації валюти — дефляція, рефляція, нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація, дезінфляція:

1. Дефляція — зниження середнього рівня цін в результаті вилучення штучно з обігу частини надлишкової грошової маси порівняно з потребами грошового обігу паперових грошей: підвищення оподаткування з метою збільшення доходу держави і скорочення купівельної спроможності населення; заморожування зарплати; зменшення витрат на соціальні заходи та інше.

2. Рефляція — уряд намагається уникати відвертої політики дефляції, а допускає лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м’яко гальмує економічну активність без глибокого спаду виробництва.

3. Нуліфікація — оголошення державою знецінених паперових грошових знаків недійсними. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші і в такій крайній формі зустрічається рідко.

Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними повністю знецінені асигнації і вилучені з обігу без будь-якого відшкодування.

Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них має суто символічне значення.

Так, в СРСР у 1922−1923 рр. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн крб. старими, в 1924 р. у Німеччині 1 нова рейхсмарка — на 1 трлн. старих марок. У всіх цих випадках по суті проводилася нуліфікація знецінених грошей, хоча за формою вона нагадувала девальвацію

4. Девальвація — офіційне зниження державою металевого вмісту та курсу (або тільки курсу) національних грошей щодо іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. На першому етапі (до 1929−1933 рр.) девальвація призводила до поновлення обміну банкнот на золото тільки за зниженим паритетом. На другому етапі обмін на золото не поновлювався, проте зниження валютного курсу дещо сприяло стабілізації внутрішнього ринку і грошового обігу, оскільки стимулювало експорт і зміцнювало конкурентоспроможність національних підприємців на світовому ринку, а також робило дорожчим імпорт. Після скасування розміну банкнот на золото значно змінився зміст і механізм девальвації валюти. Девальвації стали рідше проводитись в межах грошових реформ з метою стабілізації внутрішнього грошового обігу, а передусім як метод валютної політики для регулювання зовнішньоекономічних відносин: підвищення конкурентоспроможності, регулювання платіжного балансу тощо. В цих умовах девальвацією стали називати будь-яке законодавче зниження офіційного фіксованого валютного курсу [5,c. 176].

5. Ревальвація — це офіційне підвищення державою золотого вмісту та валютного курсу або тільки валютного курсу національної валюти країни.

У першому варіанті ревальвації валют проводились в епоху вільного обміну банкнот на метал. Ними закінчувались зусилля держави по відновленню купівельної спроможності валюти після періоду інфляції. В результаті ревальвації, як правило, відновлювався обмін банкнот на метал за паритетом, який діяв до початку інфляції. Одночасно відновлювався і попередній курс валюти. Тому такий засіб в літературі інколи називають реставрацією.

6. Деномінація — обмін усіх грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у ці пропорції цін, тарифів, зарплати, пенсій, стипендії, балансової вартості фондів, платіжних зобов’язань тощо. Відбувається укрупнення масштабу цін, що веде до швидкого зменшення грошової маси в обігу, спрощуються і здешевлюються всі розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу.

7. Дезінфляція — стримувальна політика держави, що спрямована на повільне, контрольоване зростання грошової маси і зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні.

Обираючи комплекс методів і заходів реформування грошової системи, потрібно звернути увагу на взаємодію проблем оздоровлення економіки і грошово-кредитної сфери, забезпечення стабільності обмінного курсу національної валюти і стабільності цін та усунення інфляції. Дані аспекти формують інші сторони процесу оздоровлення грошового обігу. Ось чому кожна грошова реформа здатна успішно використати досвід проведення реформ в інших країнах і саме, виходячи із конкретно-історичних умов, обрати свою методологію, набути свого особливого змісту й спрямування. Для досягнення успіхів важливо вірно оцінити провідні чинники інфляційного процесу і метод проведення грошових реформ.

Світовий досвід знає два основних методи проведення грошових реформ:

— метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений термін. Важливо, що перший із вказаних методів надає необхідний оперативно-економічний простір урядові країни для збалансування грошової і товарної маси, а заморожені кошти повертаються власникам після нормалізації економіки і зростання суспільного виробництва. Цивілізованість методу блокування банківських рахунків полягає в тому, що заблоковані кошти можна конвертувати у цінні папери, що не будуть знецінюватися і одночасно приноситимуть їх власникам дохід. А з іншого боку, впровадження цього методу гарантує захист грошових нагромаджень населення і підприємців та одночасно надає свободу дії ініціаторам реформи для стабілізації товарного ринку і розбудови стабільної грошової системи.

— метод списання готівки і коштів населення на банківських рахунках за одночасної їх заміни на нову грошову одиницю за єдиним або диференційованим співвідношенням. Цей метод переважно використовується в процесі проведення одномоментних грошових реформ. В ньому доцільність застосування диференційованого співвідношення може обґрунтовуватися різними причинами: досягнення соціальної справедливості відносно зубожілої більшості громадян, потребами покриття витрат на проведення грошової реформи тощо. Але внаслідок цього впроваджується зрівнялівка, яка інколи здатна принести більше шкоди, ніж очікувані доходи чи соціальна справедливість

Реформатори можуть за необхідності використати різні варіанти комбінування цих методів, вдаватися до застосування інших важелів і прийомів. Але слід мати на увазі, що вони дають найкращий результат лише за умов: одночасного і узгодженого реформування відносин економіки, кредиту, фінансів і грошового обігу; формування ефективної нормативно-економічної бази; впровадження єдиних паритетів стосовно усіх іноземних валют; встановлення обґрунтованого розрахункового курсу національної грошової одиниці. Першочерговість досягнення стабілізації валюти диктує необхідність застосування методів деномінації, нуліфікації, ревалоризації, реставрації, девальвації, ревальвації валюти та запровадження політики дефляції[8, c. 57−59]

2. ГРОШОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ

В літературі з питань грошових відносин найчастіше вітчизняними спеціалістами розглядається грошова реформа в Україні, яка проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Але необхідно зазначити, що особливі умови проведення реформи в Україні визначили її тривалість і багатоетапність, а реформа 1996 р. є тільки її окремим етапом.

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Якщо взяти до уваги вжиті за цей період заходи і досягнуті результати, то можна виділити три етапи реформи (табл. 2. 1).

Україна першою з країн колишнього СРСР, почала будувати власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань не мало сенсу вести мову про політичну самостійність і економічну незалежність України. Україна з 1991 р. після виходу із складу СССР, опинилася без власного емісійного центру і без власної національної валюти, а рублі виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла Росії. Зрозуміло, що за цих умов запровадження з 10 січня 1992 р. в обіг купонів багаторазового використання як доповнення до рубльової готівки було дуже своєчасним кроком. Передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватись в обігу поступово, заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність. При цьому уявлялось, що купон як тимчасова грошова одиниця використовуватиметься в обігу обмежений термін часу, який не перевищить 4−6 місяців. Але враховуючи те, що грошова реформа почалася у винятково-складних умовах становлення національної економіки, ці сподівання стосовно даної валюти не виправдалися.

Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець заповнив весь готівковий оборот, а рубль продовжував обслуговувати безготівковий оборот, що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця і сприяло його швидкому знеціненню.

Таблиця 2.1 Історичні аспекти розвитку грошової реформи в Україні (з січня 1992- до вересня 1996р.)

Етапи реформи

Основні результати реформи

Перший етап (січень — листопад 1992 р.)

В грошовий обіг з 10 січня 1992 р. було запроваджено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування. В той час це було єдино можливим кроком забезпечення хоча б відносного збалансування грошового обігу та відповідного обслуговування товарного ринку. На цьому етапі уряд України розпочав формувати власний емісійний механізм і отримав можливість самостійно забезпечувати потреби обороту в грошовій масі

Другий етап (листопад 1992 р. — серпень 1996 р.)

7 листопада 1992 р. Президент України підписав Указ «Про реформу грошової системи України», за яким з 12. 11. 1992 р. купоно-карбованець було впроваджено і у сферу безготівкового обігу. Функції рубля в грошовому обігу на території України припинилися. Український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні і фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу.

Третій етап (2−16 вересня 1996 р.)

Успішно була проведена грошова реформа, в результаті якої була введена в оборот постійна грошова одиниця — гривня. Головним досягненням було дотримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків.

7 листопада 1992 р. указом Президента України «Про реформу грошової системи України» купоно-карбованець був запроваджений ще ширше в оборот завдяки поширенню і на безготівковий оборот, тобто він став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Але також необхідно було врахувати, що тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкової економіки — функцію нагромадження, без реалізації якої не можна подолати спад виробництва, зупинити гіперінфляцію, відплив за кордон капіталу, а також підняти міжнародний престиж країни.

Структурна перебудова, стабілізація та зміцнення грошово-кредитної системи України є досить складним, тривалим процесом, який потребував негайного введення постійної, повноцінної національної валюти. Поліпшення макроекономічної ситуації в Україні, яке було досягнуто в 1995 р. більш послідовним і активним застосуванням інструментів ринкової економіки, створило належні умови для проведення у вересні 1996 р. завершального третього етапу грошової реформи.

Відповідно до Указу Президента України третій етап грошової реформи в Україні проводився з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження повноцінної національної валюти — гривні. При введені в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1: 100 000 усіх готівкових і безготівкових запасів грошей, всіх поточних доходів (заробітної плати, пенсій, стипендій) для всіх категорій фізичних і юридичних осіб.

У цей період купоно-карбованець працював на поступове вилучення з обігу. В безготівковому обігу всі операції з перерахувань у нову грошову одиницю були проведені в перший же день реформи — 2 вересня 1996 р.

За період з 2 по 16 вересня 1996 р. банківською системою вилучено з обігу, кас банків у резервні фонди Національного банку готівки на загальну суму 327,9 трлн. Карбованців, або 97,3% карбованців готівки, емітованої Національним банком України. Після закінчення реформи залишилися не вилученими 10,2 трлн. карбованців [13, с. 45−47].

Поряд з обміном карбованців на гривні, вилучення карбованців з готівкового обігу здійснювалося також іншими шляхами: використанням їх населенням на купівлю товарів, оплату послуг та внесення на вклади в банки, від підприємств зв’язку та інші надходження та платежі, в тому числі комунальні.

17 вересня 1996 р. закінчилася грошова реформа і функціонування у готівковому обігу карбованців було припинено, і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета — копійка.

За час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень [14, с. 305].

Підводячи підсумок, необхідно зазначити що в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до структурних реформ.

Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валового ринків, що сприяло цілеспрямованому розвитку економіки України.

Грошова реформа (1992 — 1996рр.) в Україні, це надзвичайна подія для молодої, незалежної держави, в результаті якої створено власну національну валюту, як один із невід'ємних атрибутів державності.

3. ГРОШОВІ РЕФОРМИ В СРСР

В третьому розділі я розглянув три основні реформи в СРСР, так як вони впливали на розвиток грошової системи України.

Грошова реформа 1922--1924 років — реформа у новоствореному Радянському Союзі з обміну старих знецінених рублів («радзнаків») шляхом деномінації на нові та впровадження твердої, забезпеченої золотом валюти — червінця. Реформа мала на меті впорядкувати грошову систему країни, яка опинилась на межі колапсу після перших років свого «комуністичного» існування. Зупинити інфляцію. Створити підґрунтя для успішного впровадження НЕПу. Перші роки радянської влади та економічна політика «воєнного комунізму» призвели до цілковитого розбалансування товарно-грошового обігу та гіперінфляції.

У цей час емісія грошей різко зросла, через це з року в рік зростав дефіциту бюджету (в 1920 р. він склав 1055 млрд рублів), посилилося знецінення грошей, яке викликало у населення прагнення перетворювати гроші у матеріальні цінності, що збільшило швидкість їх обігу, але ще більше — зниження їх вартості.

У 1921 році реальна вартість 100 тис. «радзнаків» (перші радянські рублі) дорівнювала вартості однієї дореволюційної копійки.

В обігу перебували царські кредитні білети, думські гроші, «керенки», цінні папери і «радзнаки», які не користувалися довірою у населення.

Країну поглинала натуралізація господарських відносин, що вела до остаточного розладу грошової системи — була введена карткова система, що свідчило про порушення принципу еквівалентності обміну, коли гроші вже не могли нормально виконувати головну свою функцію — міру вартості. На місцевих ринках з’явилися натуральні еквіваленти (зерно, сіль тощо), що підривало фінансову базу держави.

Оздоровлення фінансів було визнане одним із елементів нової економічної політики. 10 жовтня 1921 року Всеросійський ЦВК, а 4 січня 1922 року ВУЦВК прийняли декрет «Про заходи щодо впорядкування фінансового господарства». Основну роль в оздоровленні фінансів мав відіграти Державний банк, заново заснований 12 жовтня 1922 р.

Перша деномінація 1922 р. (обмін був зроблений у співвідношенні 1 «радзнак» емітований 1922 року прирівнювавсь до 10 000 емітованих раніше) впорядкувала грошову систему, але не зупинила інфляцію. На XI з'їзді РКП (б) було прийнято рішення про створення стійкої радянської валюти.

В основу реформи було покладено ідею співробітника Інституту економічних досліджень Наркомату фінансів РСФРР В. Тарновського про обіг кількох грошових одиниць. Одна забезпечувалась урядом золотом, інша — це «простий» інфляційний паперовий рубль («радзнак»). Тобто в країні, протягом деякого часу мало існувати кілька грошових систем.

«Радзнаки» випускалися для швидкого покриття бюджетного дефіциту шляхом емісії, а «золоті» гроші мали забезпечувати господарчий обіг.

Виникла дискусія про те, як назвати нові «золоті» гроші. Були пропозиції відмовитися від старих найменувань і ввести нові, «революційні», що тоді було дуже популярно. Наприклад, працівники Наркомфіну пропонували назвати нову валюту «федерал». Пропонувалися також і традиційні назви: «гривня», «рубль» і «червінець». Але у зв’язку з тим, що гривнями називалися банкноти, які були в обігу УНР, а «рубль» асоціювався зі старим срібним рублем, було прийнято рішення назвати нові гроші «червінцями».

25 червня 1922 р. заступник голови Уряду РСФРР О. Риков підписав декрет про надання Державному банку права випуску банківських білетів -- червонців. Стійкість червінця забезпечувалася Державним банком на 25% дорогоцінними металами та іноземною валютою, а на 75% - ліквідними товарами, векселями та іншими зобов’язаннями.

Одночасно з випуском паперових червінців, було прийнято рішення про випуск золотих червінців у вигляді монет. Металеві червінці в основному використовувалися урядом для зовнішньо-торгівельних операцій, а паперові для внутрішніх.

З листопада 1922 почалося надходження в обіг «золотих» паперових банкнот номіналом в 1, 3, 5, 10 і 25 червінців. Від купюр в ½, 2 і 50 червінців було вирішено відмовитися, хоча у 1928 р. купюра в 2 червінці все ж таки була введена в обіг. На банкнотах було зафіксовано, що 1 червінець містить 1 золотник 78,24 долі (8,6 г) чистого золота, та уточнення що початок обміну його на золото «встановлюється окремим урядовим актом».

Десятирублевий золотий червінець оцінювався на ринку в 12 500 руб. «радзнаків» зразка 1922 р., але Держбанк, керуючись кон’юнктурою, оцінив його в 11 400 рублів «радзнаків», тобто трохи нижче реального курсу.

Населення прийняло червінці з довірою, але вони розглядалися швидше не як засіб повсякденного обігу, а як цінні папери. Багато хто розраховував, що відбудеться обмін паперових червінців на золото, що викликало додатковий попит, проте ніякого урядового акту про вільний обмін червінців на золото так і не вийшло. Але населення охоче обмінювало паперові червінці на царські золоті монети і навпаки, іноді навіть з невеликою переплатою за паперові гроші (зважаючи на більшу їх ліквідність та зручність зберігання). Завдяки цьому курс червінця залишався стабільно високим. Протягом 1923 року питома вага червінців в грошовій масі зросла з 3% до 80%.

Всередині країни діяли дві валютні системи: забезпечені червінці та незабезпечені рублі «радзнаки» емітовані в різний час. Державний банк щодня оголошував новий курс червінця по відношенню до рубля, що породжувало спекуляцію і створювало труднощі для розвитку торгівельної та господарської діяльності. Червінець став переважно міської валютою. На селі його придбати могли дозволити собі тільки заможні селяни, в той час як для основної маси селян він був занадто дорогим.

Популярність «радзнаків», порівнянно з червінцем була нульовою, вважалось що продавати свій товар за рублі невигідно, це викликало зростання цін на сільськогосподарські продукти, що послужило причиною для проведення другої деномінації (1 радянський знак 1923 року прирівнювавсь до 100 емітованих в 1922 р. чи до 1 000 000 емітованих раніше). Це була друга деномінація за час реформи.

У міру відновлення промисловості і сільського господарства зростав товарообіг, зменшувалася дефіцитність бюджету. Так були підготовлені умови для проведення другого, завершального етапу грошової реформи. На цьому етапі, в лютому 1924 р., були випущені в обіг казначейські квитки в 1, 3 і 5 рублів золотом. Крім того, за посередництвом повноважного представника СРСР у Великій Британії Х. Раковського Державний банк розмістив замовлення на карбування срібних монет на британських підприємствах. Емісія старих грошових знаків — «радзнаків» — було припинена. Складовою частиною реформи було проведення обов’язкового обміну «радзнаків» на нові гроші. Для обміну встановлювавсь курс: 1 рубль 1924 року дорівнював 50 тис. руб. «радзнаків» 1923 року і 50 млрд руб. емітованих до 1923 року. Обмін закінчився до червня 1924. В Україні викуп «радзнаків» розпочався 10 травня 1924 року.

Таким чином, була створена єдина грошова система, яка включала однакових за платіжною силою банківські квитки (червонці), казначейські квитки (рублі) та розмінні монети. Грошовий обіг став регулювати Держбанк. Введення в країні твердої конвертованої грошової одиниці (червонця) дозволило зупинити інфляційний процес, забезпечити відбудову народного господарства. Стабілізація курсу валюти сприяла розвитку кредитування. У 1921−1923 рр. була створена радянська кредитно-банківська система.

Одночасно з грошовою реформою була проведена податкова реформа, за якою з кінця 1923 р. промислові підприємства стали відраховувати до державного бюджету 70% всіх прибутків. Це означало, що основним джерелом надходження доходів бюджету стали прибутки підприємств, а не податки з населення. У 1923−1924 рр. бюджет був збалансований, 50% його доходів дали неподаткові надходження. Основна частина витрат спрямовувалася на відновлення і розвиток народного господарства і соціально-культурні заходи.

Грошова реформа 1947 року або «Сталінська» реформа -- комплекс заходів, здійснених урядом СРСР у грошово-фінансовій сфері та спрямованих на ліквідацію відповідних економічних наслідків Другої світової війни 1941--1945.

В роки війни різко зросли військові витрати, тоді як виробництво споживчих товарів значно скоротилося, зменшився роздрібний товарообіг. Для покриття зростаючого дисбалансу емітувалась велика кількість грошей. Крім того на території, звільненій від німців, в обігу виявилося чимало фальшивих емітованих Третім Рейхом, та просто по злочинному залишених, через неготовність комуністів до війни в підвалах банків грошових знаків. Цих грошей було так багато, що порівняно з ними особисті збереження населення становили невелику суму. Все це збільшило надлишок грошей в обігу, що викликало незабезпеченість грошей товарною масою, як наслідок зниження їх купівельної спроможності.

14 грудня 1947 РМ СРСР та ЦК ВКП (б) прийняли постанову «Про проведення грошової реформи та про відміну карток на продовольчі та промислові товари». Завданням реформи було зміцнення курсу радянського карбованця шляхом вилучення значної маси грошей з обігу.

Грошова реформа полягала в обміні перебуваючих в обігу грошових знаків на нові у співвідношенні 10:1 і диференційованій переоцінці трудових грошових заощаджень населення: дрібні вклади в ощадних касах (до 3000 руб.), не підлягали переоцінці. По вкладах від 3 000 до 10 000 тис. руб. заощадження скорочувалися на третину, а понад 10 000. -- на дві третини. Слід зазначити що накопичення населення були мізерними, так у 1940 р. вони дорівнювали лише 17,3 млн крб., тобто в середньому по 42 крб. на один вклад, або лише 27% середньомісячної зарплати. При таких збереженнях держава вигравала двояко з одного боку, можна було просто нехтувати офіційними особистими збереженнями і надати їм пільговий режим, а з іншого — населення мало зрозуміти, що ощадкаса — надійне сховище збереження готівкових грошей адже вони знецінились значно менше, а вклади до 3000 крб. взагалі не зазнали збитків.

Переоцінені були також і накопичення в облігаціях державної позики: облігації масової позики обмінювалися на облігації нової позики у співвідношенні 3: 1, облігації 1938 року — у співвідношенні 5: 1, облігації 1947 року переоцінці не підлягали.

Одночасно з Грошовою реформою на території СРСР ліквідовувалася введена в роки війни карткова система на продовольчі та промислові товари й запроваджувався перехід до продажу їх у відкритій торгівлі за єдиними державними роздрібними цінами. Грошова реформа привела об'єм грошової маси, що перебувала в обігу, у відповідність з потребами господарства і повністю позбавила можливості використовувати як фальшиві гроші, так і старі радянські, які були вивезені з СРСР. Пільговий обмін заощаджень сприяв швидкому зростанню вкладів населення. Вже в 1960 р. вони зросли в 3 рази, а середній вклад став у 3 рази більшим за середньомісячну зарплату.

Більше того, розпочалося періодичне зниження цін, І це благодійно впливало на настрої населення та зміцнення грошової й фінансової стабільності. Якщо ж глибше глянути на реформу 1947 р., то дії Сталіна були зумовлені суворою необхідністю. Адже з розширенням виробництва внаслідок відбудови народного господарства нагромаджувалася надлишкова кількість товарів, які не могло придбати населення, тому що не мало відповідної кількості готівкових грошей. Щоб цього в майбутньому не трапилося, економісти пропонували здійснити обмін грошей на нові купюри у відношенні 5:1. Сталін же в поданому проекті закреслив цифру «5» і написав «10». Внаслідок цього склалася невідповідність між товарною масою, яка з відбудовою народного господарства швидко зростала, та грошима, маса яких кожного разу ставала недостатньою; тому щорічно потрібно було усувати цей розрив черговим зниженням цін.

Однак реформа призвела до конфіскації грошей у тих, хто заощадив певні суми вдома, чи мав суму більшу за 3 000 крб. Особливо боляче реформа вдарила по селянству, яке знову було ошукане державою. В умовах повної відсутності установ Ощадбанку на селі, обмін готівкових грошей, що зберігалися у селян вдома, здійснювався за невигідним співвідношенням 1: 10. В перший рік після реформи роздрібні ціни знизилися на 17%, найбільший зиск з цього отримали громадяни які тримали гроші в ощадкасі і вклад їх не перевищував 3000 крб. Найбільших збитків зазнали ті хто тримав гроші вдома, вони були вимушені обміняти їх на суму в 10 раз меншу, тому зниження цін на 17% було слабою втіхою. В умовах грошової реформи 1947 р. був використаний накопичений країною досвід проведення попередніх реформ. Грошова реформа 1947 року значно відрізнялася від реформ 1922−1924 років, що пояснюється відмінностями в організації військової економіки в 1941—1945 рр. і в період «воєнного комунізму» в 1918—1920 рр.

Друга грошова реформа була проведена в дуже короткий термін, у той час як перша реформа тривала протягом двох років при великій протидії населення.

Грошова реформа в СРСР 1961 року -- грошова реформа, що була проведена в СРСР в 1960--1961 роках у формі «чистої» деномінації. ЦК КПРС назвав цю реформу «найгуманнішою у світі».

У 1958 році в обстановці суворої таємності обговорювалися питання загального оздоровлення грошової системи СРСР, деномінації карбованця та випуску грошей нового зразка. 24 лютого 1958 року Рада міністрів СРСР прийняла постанову про карбування монет нового зразка.

Про майбутню реформу населення було повідомлено заздалегідь. 4 травня 1960 року в Кремлі було підписано постанову № 470 Ради міністрів СРСР «Про зміну масштабу цін і заміні нині обігових грошей новими грошима». На наступний день вона була опублікована, після чого різко збільшилися закупівлі товарів повсякденного попиту, посилився приплив вкладів населення в ощадкасу. У столичних ювелірних магазинах виручка 5--6 травня підскочила в три рази. У універмагах стрімко розпродувалося вовняні тканини, шуби, хутряні манто.

У жовтні--грудні 1960 року гроші нового зразка заповнили сховища Держбанку на місцях. У жовтні 1960 року розпочався перерахунок вкладів в ощадних касах. При перерахунку вкладникові не треба було бути в ощадкасі, всі внески перераховуються за єдиною методикою -- 10:1. З 1 січня 1961 року почали випускатися банкноти нового зразка номіналом 1, 3, 5, 10, 25, 50 і 100 карбованців. Монети нового зразка чеканилися номіналами 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 50 копійок та 1 карбованець. Грошові банкноти зразка 1947 року і срібні, нікелеві, мідні і бронзові монети, випущені в СРСР починаючи з 1921 року, вилучаються з обігу і змінювалися на нові у співвідношенні 10:1. Обіг старих грошей з однієї десятої їх номінальній вартості тривав без обмежень до 1 квітня 1961 року. Тим не менше у деяких обласних центрах вже через два тижні після початку обміну продавці відмовлялися приймати від покупців гроші старого зразка. Стара розмінна монета номіналом 1, 2 і 3 копійки (до 1957 року випуску) зберігалася в обігу. З 2 січня були відкриті 28,5 тисяч обмінних пунктів. У районах з невеликою щільністю населення, працювали передвижні обмінні пункти. У найбільш напружені періоди обміну касири переводилися на півтора і двозмінну роботу. Інтенсивний обмін грошей здійснювався в основному до середини січня 1961 року, після чого п’ята частина обмінних пунктів була достроково закрита. Через обмінні пункти пройшло трохи більше третини загальної суми старих грошей. До лютого понад 90% старих грошей було вилучено з обігу. Населення обмінювало гроші спокійно і в зручний час. Близько 4,5% старих грошей населенням до обміну не було надано. Дрібна частина копійки, півкопійки і більше, збільшувалася при перерахунку цін і тарифів до цілої копійки, і тільки у вигляді винятку (для хліба, молочнокислих продуктів і товарів дитячого асортименту) округлення цін, що закінчуються на 0,5 копійки, проводилося в бік зниження.

Нові радянські гроші мали золоте забезпечення. На балансі Держбанку СРСР значилося 497,1 тонн золота. Курс карбованця з 1961 року визначався 90 копійок за 1 долар США. Покупна ціна на золото встановлювалася 1 карбованець за грам. Вміст золота в карбованцях підвищувалося не в 10 разів, а в 4,4 рази (до 0,987 412 г). Зміна масштабу цін і заміна грошей старого зразка новими обтяжувалась низкою обставин -- зокрема, браком товарних фондів. Їх дефіцит становив у 1961 році приблизно 1,2 млрд карбованців. Особливо гостро в торгівлі відчувався брак м’яса, риби, тваринного масла і рослинної олії, круп та борошна, трикотажних виробів, меблів, будматеріалів, товарів культурного і господарського вжитку. Спостерігається зростання цін на колгоспних ринках. Перерахунки заробітної плати та платежів нерідко проводилися з помилками -- оклади в новому масштабі цін завищували, державні пенсії та допомоги занижували, в магазинах частіше зустрічалося завищення цін, ніж заниження.

У лютому 1961 року в країні було відзначено ходіння фальшивих грошей, виконаних за новими зразками. Найпоширенішими способами підробки паперових грошей були друк грошових білетів з фотонегативів і кліше, виготовлених граверним або фотомеханічим способом, а також одноразове копіювання за допомогою розм’якшення хімічним способом фарб на справжніх купюрах, малювання олівцями і фарбами. Монети виготовлялися шляхом лиття в гіпсових, алебастрових або металевих формах, штампування (карбування) і гальванопластики. З монет найчастіше підробляли 50 копійок і карбованці, але зустрічалися і п’ятаки, зроблені з м’яких металів.

Підготовлений для введення в обіг новий випуск монет з датою 1958 року мав змінений зовнішній вигляд. Монетний двір викарбував мільйонними тиражами монети наступної вартості: 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 50 копійок і 1, 2, 3, 5 карбованців. Тисячі мішків з новою розмінною монетою були відправлені в різні регіони країни, і керівництво місцевих відділень Ощадбанків чекало лише вказівок зверху про випуск монет в обіг. Проте вказівка поступила здати всі монети 1958 року на переплавлення і чекати на монети 1961 року випуску для реформи. Проте після реформи монети 1958 року зустрічались в Азербайджані, Вірменії і Грузії, де були випадки підміни або розриву мішків. Таким чином монети 1958 року є на сьогодні нумізматичною цінністю, оскільки вони так і не були випущені в обіг.

ВИСНОВОК

грошовий реформа економічний оздоровлення

Як показали проведені дослідження, грошова реформа — це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо. Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обігу особливе місце займають грошові реформи. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу відповідно до нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи класифікуються за наступними ознаками:

— За способом проведення грошові реформи поділяються на три типи;

— За повнотою здійснюваних змін у грошовій системі;

— В залежності від часового періоду формувань;

— За глибиною перетворень і вдосконалень механізму регулювання грошового обороту.

Світовий досвід знає два основних методи проведення грошових реформ:

— метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений термін і метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках з одночасною заміною їх на нову грошову одиницю за єдиним чи диференційованим співвідношенням.

— метод списання готівки і коштів населення на банківських рахунках за одночасної їх заміни на нову грошову одиницю за єдиним або диференційованим співвідношенням. Цей метод переважно використовується в процесі проведення одномоментних грошових реформ.

Основною метою грошової реформи є стабілізація національної валюти. Тому важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації національної валюти. У процесі грошових реформ можуть застосовуватися наступні методи стабілізації валюти — дефляція, рефляція, нуліфікація, ревальвація (реставрація), девальвація, деномінація, дезінфляція.

В Україні грошова реформа проводилась у декілька етапів:

— перший етап (січень — листопад 1992 p.), на якому в обіг було випущено купоно-карбованець і забезпечено його функціонування.

— другий етап (листопад 1992 — серпень 1996 p.), на якому український карбованець остаточно закріпився в обороті як єдина національна, хоч і тимчасова, валюта, а також були створені економічні та фінансові передумови для її стабільного функціонування, насамперед як засобу обігу та засобу платежу;

— третій етап (вересень 1996 p.), яким успішно завершилася грошова реформа введенням в оборот постійної грошової одиниці гривні.

Також було розглянуто, що основною передумовою проведення грошової реформи в Україні був високий рівень інфляції. Це спричиняло підвищення цін на товарних ринках. Тривалий інфляційний процес в економіці є свідченням неспроможності існуючого виробничого потенціалу функціонувати в умовах ринку на засадах самофінансування. Останнє зумовлено застосуванням застарілого основного капіталу та втратою внаслідок гіперінфляції обігового капіталу.

Також було розглянуто три основні реформи СРСР, які також вплинули на економіку України.

За період першої грошової реформи 1922−1923 рр. була створена єдина грошова система, яка включала однакових за платіжною силою банківські квитки (червонці), казначейські квитки (рублі) та розмінні монети. Грошовий обіг став регулювати Держбанк. Введення в країні твердої конвертованої грошової одиниці (червонця) дозволило зупинити інфляційний процес, забезпечити відбудову народного господарства. Стабілізація курсу валюти сприяла розвитку кредитування. У 1921−1924 рр. була створена радянська кредитно-банківська система. Друга реформа 1947 р. привела об'єм грошової маси, що перебувала в обігу, у відповідність з потребами господарства і повністю позбавила можливості використовувати як фальшиві гроші, так і старі радянські, які були вивезені з СРСР. Пільговий обмін заощаджень сприяв швидкому зростанню вкладів населення

Якщо ж глибше глянути на реформу 1947 р., то дії Сталіна були зумовлені суворою необхідністю. Адже з розширенням виробництва внаслідок відбудови народного господарства нагромаджувалася надлишкова кількість товарів, які не могло придбати населення, тому що не мало відповідної кількості готівкових грошей. Однак реформа призвела до конфіскації грошей у тих, хто заощадив певні суми вдома, чи мав суму більшу за 3 000 крб.

Друга грошова реформа була проведена в дуже короткий термін, у той час як перша реформа тривала протягом двох років при великій протидії населення.

Грошова реформа в СРСР 1961 року, ЦК КПРС назвав цю реформу «найгуманнішою у світі».

На наступний день, після публікації постанови № 470, різко збільшилися закупівлі товарів повсякденного попиту, посилився приплив вкладів населення в ощадкасу. У столичних ювелірних магазинах виручка 5--6 травня підскочила в три рази. У універмагах стрімко розпродувалося вовняні тканини, шуби, хутряні манто.

Нові радянські гроші мали золоте забезпечення. На балансі Держбанку СРСР значилося 497,1 тонн золота. Курс карбованця з 1961 року визначався 90 копійок за 1 долар США.

Покупна ціна на золото встановлювалася 1 карбованець за грам. Зміна масштабу цін і заміна грошей старого зразка новими обтяжувалась низкою обставин -- зокрема, браком товарних фондів.

Спостерігається зростання цін на колгоспних ринках. Перерахунки заробітної плати та платежів нерідко проводилися з помилками -- оклади в новому масштабі цін завищували, державні пенсії та допомоги занижували, в магазинах частіше зустрічалося завищення цін, ніж заниження.

На сучасному етапі, Україна вирішує питання, що до вступу до ЄС. Дивлячись на основні положення євроінтеграції, якщо це відбудеться наша країна має перейти на нову валюту — Євро. Що призведе до грошової реформи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Указ Президента України; Про реформу грошової системи України"

2. Пиріг О. НЕП: більшовицька політика імпровізації. К., 2001.

3. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус, Європейський ун-т. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. -166 с.

4. Афанасьєв А. О Гроші та кредит: Конспект лекцій — Харків 2006. — 179 с.

5. Гроші, банки та кредит: Навч. Посібник/ За ред. Луціва Б.Л. -2-ге видання, перероб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2000. — 598.

6. Гроші в Україні: факти і документи. К., 1998;

7. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука, М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2006

8. Денисенко М. П. Гроші та кредит у банківській справі: Навч. посібник. -К. Алерта, 2004. -478с.

9. Гроші, банки та кредит у схемах і коментарях/ за ред. Б. Л Луціва — Тернопіль 2000. — 225 с.

10. Колесніченко В. Ф Гроші та кредит: Навчальний посібник у схемах та таблицях — Харків 2008 — 160 с.

11. Колесніченко В.Ф. Гроші та кредит: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун- т. -- Х.: Видавництво ХНЕУ, 2007. -- 208с.

12. Колодізєв О.М. Гроші та кредит: Начальний посібник — Харків 2006. — 156 с.

13. Бубенко С Інфляція та експортна політика в Україні//Банківська справа. -2000.- № 2. -С. 45−47.

14. Боринець С Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й доп. -К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. -305с.

15. Указ Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25. 08. 1996 № 762/96 // Вісник НБУ. — 1996. — № 5. — С. 5−8.

16. Гроші та кредит: Підручник /М.І. Савлук, А. М. Мороз, І.М. Лазепенко та ін.; За заг ред. М.І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2006. — 744 с.

17. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. — К.: 1999. — 521 с.

18. http: //pidruchniki. ws

19. http: //ru. wikipedia. org

20. http: //ukrainestory. ru/

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой