Грошовий ринок та взаємозв’язок його окремих сегментів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ГРОШІ ТА КРЕДИТ» на тему:

«ГРОШОВИЙ РИНОК ТА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ЙОГО ОКРЕМИХ СЕГМЕНТІВ»

м. Суми, 2014 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ГРОШОВОГО РИНКУ

1.1 Сутність та еволюція становлення грошового ринку

1.2 Загальна характеристика структури грошового ринку та специфіка функціонування окремих його елементів

1.3 Специфічні особливості регулювання грошового ринку

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ГРОШОВИХ РИНКІВ РІЗНИХ КРАЇН

2.1 Аналіз грошового ринку Німеччини

2.2 Аналіз грошового ринку України

2.3 Шляхи та перспективи розвитку грошового ринку України

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Як відомо, ринок у найпростішому розумінні - це система економічних відносин з приводу купівлі - продажу товарів. Він представляє сукупність товарного і грошового обігу. У функціональному розумінні сучасний ринок — поняття більш глибоке, комплексне і представляє систему ринків, серед яких важлива роль належить грошовому ринку.

Грошовий ринок — це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщуються (розподіляється та перерозподіляються) під впливом попиту та пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Грошовий (фінансовий) ринок — це ринок, який опосередковує розподіл коштів серед учасників економічних відносин. Головна роль фінансового ринку у сучасній економічній системі полягає в акумуляції заощаджень економічних агентів і використанні цих коштів для створення нового капіталу.

Процеси реформування власності супроводжуються структурною перебудовою економіки і обумовлюють створення фондового ринку, як складової фінансових відносин, який забезпечує вільний обіг коштів у вигляді цінних паперів. Фондовий ринок сприяє обігу та раціональному розміщенню фінансових коштів, дає можливість самостійно оцінювати ефективність управління підприємствами та створює умови для конкуренції. Фондовий ринок дає необмежені можливості для формування фінансових ресурсів і його роль набуває все більшого значення. В силу цього дослідження проблем формування і функціонування фондового ринку є актуальним і важливим.

Метою курсової роботи є дослідження та аналіз грошового ринку.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

— дослідити сутність та еволюцію становлення грошового ринку;

— охарактеризувати структуру грошового ринку та специфіку функціонування окремих його сегментів;

— визначити специфічні особливості регулювання грошового ринку;

— здійснити аналіз грошового ринку Німеччини;

— провести аналіз грошового ринку України;

— дослідити шляхи та перспективи розвитку грошового ринку України.

Об'єктом дослідження курсової роботи є економічні відносини між суб'єктами, що функціонують на грошового ринку.

Предметом дослідження є грошовий ринок в сукупності його сегментів, їх взаємозв'язку і взаємозалежності.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають теоретичні напрацювання вітчизняної та світової економічної науки, положення сучасної економічної теорії, наукові праці вчених-економістів, присвячені дослідженню проблем розвитку грошового ринку.

У процесі дослідження залежно від його цілей і задач використовувалися наступні методи: при визначенні закономірностей розвитку базових сегментів грошового ринку — метод аналізу; при дослідженні взаємозв'язків розвитку грошового ринку Німеччини та України, а саме ринків цінних паперів та кредитного, методи порівняння, групувань, вибірок. Також в роботі використано такі методи дослідження, як: логічне узагальнення, системно-структурний аналіз (при визначенні структурних зрушень на кредитному ринку України), статистичний, табличний методи.

Інформаційною базою дослідження є: офіційні дані Державного комітету статистики України, Національного банку України, Асоціації українських банків, Державної комісії з цінних папері та фондового ринку України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, звітно-аналітична інформація міжнародних організацій, зокрема Дойчебундесбанку, Статистична служба Німеччини, Федерального агентства Німеччини по нагляду за фінансовим ринком, наукові статті вітчизняних та закордонних дослідників, періодичні видання, публікації видавництв (Вісник Національного банку України), посібники, підручники з даної області дослідження та закони.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ

1.1 Сутність та еволюція становлення грошового ринку

Роль грошового ринку в економічному розвитку країни є надзвичайно важливою. В загальному розумінні ринок -- місце взаємодії продавців і покупців для визначення ціни та необхідної кількості товару.

Ринок має такі специфічні ознаки: економічна вільність суб'єктів ринку та інституціональні механізми, що складаються з ринкової інфраструктури і нормативних регуляторів [1].

Грошовий ринок звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар.

Грошовий ринок як сегмент фінансового ринку, на якому здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції (на термін до 1 року), обслуговує рух оборотних коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення [2].

Розглядаючи сутність грошового ринку, слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі. У радянській літературі грошовий ринок ототожнювали або з ринком позичкових капіталів, або з ринком короткострокових фінансових активів. У західній літературі грошовий ринок нерідко ототожнюють з фінансовим ринком. З таким підходом можна погодитися, якщо сам фінансовий ринок трактувати широко -- як особливий сектор ринку, на якому формуються і балансуються попит і пропозиція на всі види фінансових активів, а значить, і на гроші.

Саме такої точки зору дотримується англійський економіст Л. Харріс, який ставить знак рівності між грошовим і фінансовим ринками і з цих позицій аналізує класичну та кейнсіанську моделі грошового ринку.

На погляд М. І. Савлука, більш логічною є позиція тих дослідників, які визначають грошовий ринок самостійним економічним явищем. Наприклад, дослідник теорії грошей А. С. Гальчинський, який розглядає грошовий ринок як самостійний механізм, на базі якого формується й урівноважується попит на гроші та пропозиція грошей. [3,C. 108−112].

Під грошовим ринком слід розуміти цілісну систему фінансово-банківських інститутів, яка регулюється чинним законодавством, забезпечує реалізацію попиту та пропозиції грошей, формує їх відносну рівновагу.

Інструментами грошового ринку служать скарбницькі та комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, облігації. Ціною «товару», що продається і купується на ринку, є позичковий процент. Важливий елемент усієї грошово-кредитної політики держави — визначення та регулювання на грошовому ринку рівня процента, що є базовим для процента на фінансовому ринку [2].

Для розуміння сутності грошового ринку важливе значення має визначення його суб'єктів. Суб'єктами цього ринку є юридичні та фізичні особи, які здійснюють операції купівлі-продажу грошей. Усі ці операції можна розділити на три групи: з продажу грошей (кредитори), з купівлі грошей (позичальники) і посередницькі. В операціях з продажу грошей беруть участь сімейні господарства, фірми і структури державного управління [3,C. 107−108].

Як показує світовий досвід, основними (класичними) суб'єктами ринку виступають комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ [2].

Обєкт купівлі-продажу є тимчасово-вільні кошти:

1) підприємств та організацій;

2) фінінсово-кредитних установ та організацій;

3) державного бюджету;

4) домашніх господарств [1].

Основним джерелом утворення позичкового капіталу стають заощадження домашніх господарств. Як правило, їх акумулюють фінансові посередники і на ринковій основі передають у позику функціонуючим товаровиробникам як інвестиції. Добуті тут гроші стають допоміжним інструментом, що використовується для розширення виробництва й обслуговування товарів.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного активу визначає такі особливості грошового ринку:

по-перше, купівля-продаж грошей відбувається лише тоді, коли вони є вільні у наявності в одних субґєктів та створилися потреби їх витрачання іншими;

по-друге, передача товар — гроші відбувається умовно у формі позички під зобовґязання повернути кошти у встановлений строк або у вигляді купівлі облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів та інших фінансових інструментів;

по-третє, внаслідок купівлі-продажу грошей власник (продавець грошей) не втрачає права власності на відповідно продану суму грошей, а добровільно передає право розпорядження нею покупцеві лише на заздалегідь визначених умовах;

по-четверте, у момент продажу продавець не отримує еквівалента, а покупець — відповідного реального права власності. Він розпоряджається купленим як ліквідністю тимчасово, тобто не відчужує еквівалентну суму вартості в товарній формі;

по-пґяте, на грошовому ринку гроші перетворюються у визначальний обґєкт, у їх самоціль [4].

Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об'єкта -- грошей. З цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

Метою утворення та функціонування грошового ринку є акумулювання та ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу, значною мірою зумовлений ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих, хто має заощадження, до тих, у кого на даний момент є потреба в капіталі. Чим різноманітніша, з точки зору суб'єктів і розмірів, структура заощаджень та можливостей інвестицій, тим більшою є необхідність в існуванні грошового ринку [2,C. 8].

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов’язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов’язання їх можна поділити на неборгові і боргові. До неборгових належать зобов’язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов’язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов’язання, за якими покупець грошей зобов’язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов’язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк.

Дії на фінансових ринках визначаються основними функціями, що притаманні грошам, тому зупинимося на них більш докладно, відобразивши їх в таблиці 1.1.

Гроші володіють абсолютною ліквідністю, оскільки вони використовуються як засіб платежу і, виконуючи функцію міри вартості, не змінюють своєї власної номінальної вартості у термінах масштабу цін. Усім іншим видам активів ліквідність властива у більшому або меншому ступені.

І хоч абсолютна ліквідність грошей повинна робити їх ідеальним засобом накопичення, це можливо тільки протягом коротких періодів часу.

Таблиця 1.1. — Характеристика основних функцій грошей

Функції грошей

Характеристика функції

Засіб обігу

Ця функція грошей реалізується тоді, коли гроші використовуються як засіб оплати за товари і послуги. Вона стимулювала розвиток торгівлі та спеціалізації у виробництві. В умовах високого рівня інфляції використання грошей як засобу обігу знижується, і торгівля за допомогою бартеру за цих умов переважає.

Міра вартості

Це здатність грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх товарів, бути посередником під час визначення ціни.

Засіб накопичення

Гроші є особливого роду активами, що зберігаються після продажу товарів та послуг і забезпечують власникові цього активу купівельну спроможність у майбутньому.

Засіб платежу

Гроші обслуговують погашення боргових зобов’язань між суб'єктами економічних відносин.

Світові гроші

Гроші обслуговують рух вартості у міжнародному економічному обігу. Функція світових грошей реалізується при обслуговуванні світових ринків.

Кажучи про гроші як засіб накопичення, не можна забувати про те, що навіть у країнах, які нормально розвиваються, присутня так звана повзуча інфляція, яка при незначних розмірах (1 — 3% на рік) все ж призводить до знецінення грошей, тому що за одну і ту ж грошову масу можна придбати меншу товарну масу. Проаналізувавши функції грошей в умовах інфляції, можна зробити висновок, що інфляційні процеси призводять до їх зміни і порушення.

Визначившись із основними функціями грошей і зрозумівши природу створення грошових ринків, ми можемо відзначити, що, діючи на фінансовому ринку кожен з його учасників керується однією метою — примножити свій капітал, тобто одержати додатковий прибуток [4,C. 35−39].

Сама ж категорія грошовий ринок з’явилася з появою фінансів і в умовах подальшого розвитку товарно-грошових відносин перетворилася в особливу сферу економічних відносин. Розвиток товарного виробництва на певному етапі призвів до появи у його учасників гострої потреби у додатковому капіталі, необхідного для подальшого розширення виробництва. Цей капітал називається інвестиційним капіталом. Використовується інвестиційний капітал на створення робочих місць, придбання знарядь праці, основних фондів, нових технологій та інших елементів виробництва.

Вільні грошові кошти (заощадження) перетворюються на інвестиційний капітал з моменту їх надходження до споживачів. Таке перетворення може бути прямим та опосередкованим. Заощадження прямо перетворюються на інвестиції, коли підприємство використовує свій нерозподілений прибуток для придбання нових технологій, основних фондів або коли уряд здійснює будівництво шляхів за рахунок відповідної статті державного бюджету. Прямо перетворюватись на інвестиції можуть лише власні кошти, а чужі повинні пройти певний опосередкований шлях, який лежить через грошовий ринок.

Розвинений національний (внутрішній) фінансовий ринок може суттєво полегшити інтеграцію в світовий грошовий ринок і створити канал для інвестування іноземного капіталу у вітчизняну економіку через розміщення цінних паперів. Атрибутом світового грошового ринку є направлення національного капіталу (певних фінансових активів) за кордон, у розпорядження іноземного банку або залучення іноземного капіталу. Історично світовий грошовий ринок з’явився на базі міжнародних фінансових операцій національних грошових ринків, потім сформувався на основі їх інтернаціоналізації [2,C. 10−11].

1.2 Загальна характеристика структури грошового ринку та специфіка функціонування окремих його елементів

грошовий ринок регулювання україна

Для вивчення механізму функціонування грошового ринку важливе значення має також його структуризація. Виділення окремих сегментів ринку можна здійснити за кількома критеріями:

1) за видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців;

2) за інституційними ознаками грошових потоків;

3) за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За першим критерієм, у грошовому ринку можна виділити три сегменти: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. В організаційно-правовому аспекті ці ринки функціонують самостійно, але між ними існує тісний внутрішній зв’язок. Грошові кошти можуть легко переміщатися з одного ринку на інший, одні й ті ж самі суб'єкти можуть здійснювати операції одночасно чи поперемінно на кожному із них [3,C. 112].

За інституційними ознаками грошових потоків можна виділити такі сектори грошового ринку: фондовий ринок; ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ.

На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського позичкового капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, середньо- і довгострокових облігацій, бондів, інших фінансових інструментів тривалої дії). Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. Інституційними органами, що здійснюють регулювання фондового ринку, є фондові біржі.

Усі фінансові інструменти, що застосовуються на фондовому ринку, можна розділити на дві групи: 1) акції, що є вимогами на частку в чистому доході і в активах корпорації; 2) боргові зобов’язання середнього (від одного до 10 років) та тривалого (10 і більше років) термінів дії, що є зобов’язаннями емітентів перед власником виплачувати йому погоджену суму грошового доходу у формі процентів через певні проміжки часу аж до повного погашення.

Виділення сегмента ринка банківських кредитів зумовлено тим, що банки мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші фінансові інститути. Банки акумулюють вільні кошти кредиторів, у процесі кредитної діяльності самі створюють депозитні грошові кошти, здійснюють розрахунково-касове обслуговування всіх інших фінансово-кредитних інститутів, а тому можуть мобілізувати і тимчасово використовувати їх вільні кошти.

Ринок послуг небанківських фінансово-кредитних інститутів на грошовому ринку формують договірні (контрактні) фінансові інститути: страхові, лізингові, факторингові компанії; пенсійні фонди, ломбарди та інвестиційні фінансово-кредитні установи: фінансові компанії, кредитні спілки, інвестиційні фонди тощо [5,C. 193−196].

За третім критерієм — економічним призначенням купівлі грошей — грошовий ринок поділяють на два сектори:

1) ринок грошей;

2) ринок капіталів.

На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк (до 1 року). Класичними операціями грошового ринку є операції з міжбанківського кредитування, з обліку комерційних векселів, операції на вторинному ринку з короткостроковими державними зобов’язаннями, короткострокові вклади фінансово-кредитних інституцій у комерційних банках та кредити банків цим інституціям. Ці кошти використовуються в обороті позичальника (покупця) як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.

Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до будь-яких змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому попит і пропозиція тут надто мінливі, а процент як ціна грошей часто змінюється під їх впливом. Через це він є найбільш реальним індикатором кон’юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні. Це дає підстави розглядати механізм формування попиту і пропозиції на грошовому ринку тільки на підставі ринку грошей.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше 1 року) термін. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальника.

Класичними операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами -- акціями, середньо- та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній.

На ринку капіталів можуть працювати всі суб'єкти грошового ринку -- кредитори, позичальники і фінансові посередники. Зокрема, банки емітують фінансові інструменти (акції, облігації) для нарощування власного капіталу, а також можуть купувати чужі фондові цінності для зберігання, інвестуючи тим самим своїх клієнтів.

Характерною особливістю ринку капіталів є те, що попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон’юнктури, як на ринку грошей. Це повинні враховувати банки у своїй процентній політиці, з тим щоб створити сприятливі умови для інвестування економіки.

Розмежування грошового ринку на ринок грошей і ринок капіталів має досить умовний характер. Адже запозичення грошей на строк до одного року зовсім не гарантує того, що наявний в обороті позичальника капітал не збільшиться протягом цього терміну, і навпаки. Проте навіть умовне розмежування цих ринків має важливе практичне значення для їх функціонування, оскільки дає можливість їх суб'єктам здійснювати свою діяльність більш цілеспрямовано й ефективно.

Грошовий ринок відображає співвідношення попиту і пропозиції на гроші.

За характером зв 'язку між кредиторами та позичальниками виділяють два сектори грошового ринку.

У секторі прямого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним.

Наявність сектора прямого фінансування має важливе економічне значення. Для покупців грошей розширюються можливості вибору найвигідніших умов купівлі, зниження ціни грошей та скорочення плати за користування позиками.

У секторі опосередкованого фінансування зв’язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені.

Сектор опосередкованого фінансування є об'єктивно необхідною складовою грошового ринку. Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а створює спеціальний механізм реалізації тих зв’язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через сектор прямого фінансування. [6,C. 110−113].

За функціональними ознаками грошовий ринок поділяють на відкритий, обліковий і міжбанківський. Відкритий ринок забезпечує купівлю-продаж цінних паперів (короткострокових зобов’язань держави) центральними банками. Провідними інструментами відкритого ринку грошей є скарбницькі і комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Міжбанківський ринок -- це частина ринку позикових капіталів (грошового ринку), де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних інститутів залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі короткострокових міжбанківських депозитів на короткі терміни.

Обліковий ринок -- частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з терміном погашення, як правило, до одного року [7].

Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що між усіма елементами грошового ринку існує внутрішній взаємозв'язок.

1.3 Специфічні особливості регулювання грошового ринку

Грошовий ринок у механізмі сучасної економіки формує системні зв’язки, які з'єднують у національній економіці окремі економічні аспекти, забезпечує співставлення витрат та результатів економічної діяльності та, щонайважливіше, визначення внутрішньої та зовнішньої вартості грошей.

Ефективне функціонування грошового ринку країни з сучасною ринковою економікою, неможливе без втручання держави. Її роль у діяльності грошового ринку є надзвичайно великою, оскільки грошові ринки розвиваються все стрімкішими темпами, тому їм просто необхідне державне втручання, яке повинно контролювати правові основи ринкових відносин, насамперед права власності, встановлювати базові правила економічних стосунків учасників ринку.

Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства. Відмінність в поглядах окремих теоретиків стосуються лише в ступеня та методів реалізації такого впливу [8].

Кейнсіанцями, вважають, що такий вплив повинен бути прямим, безпосередньо спрямованим на окремого економічного суб'єкта, індивідуалізовано стимулювати відповідну його поведінку. Монетаристами, вважають, що економічні суб'єкти по природі своїй «запрограмовані» на високоефективну діяльність у ринковому середовищі, спроможні самостійно забезпечити найбільш доцільну поведінку з позицій окремого індивіда та суспільства в цілому. Тому державі немає потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних суб'єктів, а свій вплив на економіку вона повинна звести до гарантування їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.

Для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику.

Ними визнаються:

— забезпечення певного рівня економічного зростання;

— забезпечення максимальної зайнятості;

— контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

— урівноваження активів і пасивів платіжного балансу [9,C. 175−176].

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовна їх можна розділити на чотири групи:

— структурна політика;

— політика конкуренції;

— соціальна політика;

— кон'юнктурна політика.

Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань. Так, структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика). Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена в енергетиці, сільському господарстві тощо. Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів [10].

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон’юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон’юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон’юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.

Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках. Наприклад, при збільшенні пропозиції грошей знижується рівень процента, що стимулює зростання інвестицій і розширення виробництва. А переорієнтація коштів завдяки зниженню рівня оподаткування з потоків чистих податків і державних закупівель у потоки інвестицій скорочує шлях надходження їх у сферу реальної економіки і теж сприяє розширенню виробництва. Подібними регулятивними заходами в грошовому обороті держава має можливість активно впливати на всі процеси в економіці - на виробництво, розподіл, обмін і споживання, що робить кон’юнктурну політику універсальним, глобальним способом досягнення цілей загальноекономічної політики [11].

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон’юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:

— заходи фіскальної політики;

— заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

— заходи прямого впливу.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика — це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво не інфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування [12].

Грошово-кредитна політика — комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України шляхом використання визначених Законом «Про Національний банк України» засобів і методів. Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Держава створює загальні умови для реалізації цих відносин, формує нормативно-законодавчу базу, визначає загальну орієнтацію функціонування фінансово-кредитних установ і законодавчі основи здійснення грошової емісії та випуску цінних паперів [13,C. 177−179].

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

— експансійна;

— рестрикційна.

Експансійна політика полягає в довільному, швидкому зростанні пропозиції грошей, завдяки чому гроші стрімко «дешевіють», а інфляція набуває високих темпів. Тому цю політику називають ще політикою інфляції, або політикою «дешевих грошей». На етапі розгортання експансійної політики послаблюються контроль і обмеження на емісійну діяльність та операції з рефінансування центрального банку, на кредитну діяльність комерційних банків (знижується норма обов’язкового резервування, облікова ставка, ставки рефінансування, ставки на ринку міжбанківського кредиту тощо).

У короткостроковому періоді вказані цілі можуть бути досягнуті завдяки інтенсивному нарощуванню платоспроможного попиту та зменшенню процента за кредит. Ці чинники спричинюють зростання кредитних вкладень у реальний сектор, зростання інвестицій та обсягів виробництва, кількості робочих місць та зайнятості. Одночасно зростають доходи та заощадження населення, збільшуються інвестиційні ресурси, у тому числі банківські резерви, розвивається кредитування споживчих потреб населення. На цій основі активно розширюється попит на споживчому ринку, що стимулює зростання виробництва товарів та послуг для населення.

Проте довготривале проведення такої політики призводить до безконтрольного нарощування пропозиції грошей та високої інфляції, яка спричинює тяжкі негативні наслідки в економіці. Зупинити нарощування інфляції і попередити чи усунути її негативні наслідки буває досить складно і потребує значних витрат. Тому уряди за нормальних обставин у країні намагаються уникати експансійної політики.

Другий тип — це рестрикційна грошово-кредитна політика (політика «дорогих грошей»), яка спрямована на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування темпів зростання грошової маси в обороті. Така політика застосовується як з метою згладжування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та для стабілізації грошової системи [14].

Механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні та селективні (вибіркові). Загальні методи забезпечують вплив центрального банку на кредитний ринок в цілому, а селективні дозволяють регулювати окремі види кредитної діяльності комерційних банків.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто, як виняток.

Головним завданням кон’юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон’юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон’юнктури може забезпечуватися заходами як грошово-кредитної політики, так і фіскальної, або ж заходами обох політик одночасно.

Пожвавлення ринкової кон’юнктури може бути досягнуто як заходами монетарної політики — зниженням процентної ставки та збільшенням пропозиції грошей, так і заходами фіскальної політики — зростанням бюджетних витрат та скороченням рівня оподаткування. Стримування ринкової кон’юнктури теж може бути досягнуто заходами монетарної політики — підвищенням рівня процента і зменшенням пропозиції грошей (грошової маси) та заходами фіскальної політики — зростанням рівня оподаткування і скороченням бюджетного фінансування [15,C. 62−63].

Крім спільності цілей впливу на ринкову кон’юнктуру, заходи монетарної і фіскальної політики пов’язані між собою механізмами дії. Так, зростання бюджетних витрат за стабільності оподаткування викличе зростання попиту на грошовому ринку і підвищення ставки процента, яка є важливим інструментом монетарної політики. І навпаки, зниження облікової ставки у складі монетарної політики призведе до зростання курсової вартості облігацій державних позик, збільшення попиту на них, що розширить можливості уряду щодо випуску і розміщення нових позик та зростання на цій основі бюджетних витрат.

Все це дає підстави розглядати заходи монетарної та фіскальної політики не як альтернативні, а в нерозривній єдності, і враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту [13].

Висновки до розділу 1

грошовий ринок регулювання україна

Під грошовим ринком слід розуміти особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі.

Механізм грошового ринку має істотні відмінності від механізму звичайного товарного ринку: продаж грошей виступає у формі надання позичок чи купівлі особливих фінансових інструментів; купівля грошей — у формі одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші - у формі бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей — у формі запасу грошей, який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування; ціна грошей — у формі процента.

В інституційній моделі грошового ринку виокремлюються два сектори з різним характером руху грошей -- сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування. Перевагою першого сектору є те, що безпосередній характер взаємовідносин між продавцями (кредиторами) і покупцями (позичальниками) істотно знижує їх витрати на здійснення операцій. Перевагою другого сектору є те, що участь у взаємовідносинах між кредиторами і позичальниками фінансових посередників істотно знижує ризики, пов’язані з розміщенням грошових коштів.

Грошовий ринок класифікується за різними критеріями. Основними з них є: види інструментів, з допомогою яких гроші переміщуються від продавців до покупців; інституційні ознаки грошових потоків; економічне призначення купівлі грошей. За першим критерієм грошовий ринок поділяється на такі сегменти: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок; за другим критерієм -- на фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ; за третім критерієм -- на ринок грошей і ринок капіталів.

Ефективне функціонування грошового ринку країни з сучасною ринковою економікою, неможливе без втручання держави. Її роль у діяльності грошового ринку є надзвичайно великою, оскільки грошові ринки розвиваються все стрімкішими темпами, тому їм просто необхідне державне втручання.

Для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Розрізняють: структурну політику, політику конкуренції, соціальну політику і кон’юнктурну політику.

Структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика). Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена в енергетиці, сільському господарстві тощо. Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон’юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон’юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Заходи кон’юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи: заходи фіскальної політики, заходи грошово-кредитної (монетарної) політики, заходи прямого впливу.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика — це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво не інфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію.

Грошово-кредитна політика — комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на забезпечення стабільності грошової одиниці України шляхом використання визначених Законом «Про Національний банк України» засобів і методів.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ГРОШОВИХ РИНКІВ РІЗНИХ КРАЇН

2.1 Аналіз грошового ринку Німеччини

На сьогоднішній день сформувалися різні типи моделей фінансових ринків, розподілених з урахуванням тієї ролі, яку виконує банківська система у процесі нагромадження й розміщення капіталу у всіх галузях економіки, а також у забезпеченні необхідних умов економічного зростання.

Для Німеччини характерна так звана банкоцентрична або континентальна модель. Відповідно до неї основою фінансового ринку є діяльність банків, а їх роль у механізмі економічного зростання є визначальною.

Ця модель характеризується переважанням кредиту (в різних формах) в сукупності фінансових інструментів і пріоритетністю розвитку банків як фінансових установ. У країнах з цією моделлю фінансового ринку діяльність банків має універсальний характер, тобто одночасно банками здійснюються комерційні та інвестиційні операції, а також надаються окремі послуги при активному контролі з боку держави. Інвестори (переважно універсальні банки) мінімізують ризики шляхом встановлення контролю над діяльністю корпорацій у цілому та над ходом реалізації окремих інвестиційних проектів.

У рамках цієї моделі фінансового ринку банкам відкрито вільний доступ на ринок фіктивного капіталу, дозволено сполучати звичайні банківські операції (депозитно-позичкові й розрахункові) з більшістю інвестиційних операцій на ринку цінних паперів [14,C. 216−218].

Ринок цінних паперів Німеччині неоднорідний і в залежності від емісії цінних паперів розділяється на первинний, де відбувається реалізація нових видів цінних паперів, і вторинний ринок, на якому здійснюється їх продаж.

Залежно від місця проведення угод з цінними паперами є біржовий і позабіржовий ринок, на який припадає 90% продаж цінних паперів. У залежності від ступеня регулювання, «свободи» ринку німецьке біржове право поділяє ринок цінних паперів на три сегменти:

1) офіційний (amtlicher Handel), 95% усього біржового обороту;

2) регульований (geregelter Markt), 5% біржового обороту;

3) вільний (frei Verkehr) (позабіржовий оборот), на якому здійснюється торгівля цінними паперами, не допущеними на офіційний і регульований ринки [15,C. 94].

Первинний ринок в Німеччині є біржовим ринком. Всі види цінних паперів, за винятком єврооблігацій, розміщуються на офіційному біржовому ринку, а звичайні акції реалізуються на регульованому ринку.

Вторинний ринок представлений біржовим та вільним ринками. На території країни розміщено вісім фондових бірж, з яких Франкфуртська найбільша і найважливіша. Інші знаходяться в Берліні, Бремені, Дюссельдорфі, Гамбурзі, Ганновері, Мюнхені, Штутгарді, серед яких виділяються фондові біржі Франкфурта і Дюссельдорфа, що реалізують 51% і 39% усього біржового обороту станом на 01. 01. 2012 року [16].

Ринок акцій незначний, капіталізація корпорацій складає біля 580 млрд. марок. Ринок облігацій більш розвинутий, але там обертаються, насамперед, державні і банківські облігації. Традиційно тісні зв’язки між банківським і промисловим капіталом пояснює превага використання середньо- і довгострокових банківських кредитів стосовно використання цінних паперів. Німецькі банки «віддають перевагу видавати кредити, чим опосередковано виходити на фондову біржу». Монопольні банки майже цілком монополізують фондовий ринок. Вони займаються емісією і розміщенням цінних паперів, активно беруть участь на ринку і самі володіють значними пакетами цінних паперів. Вплив, заснований на власному, безпосередньому володінні акціями (біля 9% всіх акцій). Таким чином, частка німецьких банків у розпорядженні капіталу дуже значна [16].

Фінансовий капітал Німеччини відрізняється високою організованістю і відносною усталеністю структур. Біля 48% всіх акцій знаходиться в постійному володінні й обертається лише формально. Багато угод реалізуються прямо між банками в обхід біржі. Державне втручання слабке. Лише 6% населення Німеччини володіє акціями [17].

Німецький фондовий індекс DAX за підсумками 2013 року зріс на 26%. На торгах 30 грудня 2013 року індексу DAX вдалося досягти 9283 пунктів. Головною причиною того, що DAX, досягнув такого результату, експерти одностайно називають оголошене Європейським центральним банком (ЄЦБ) зниження базової процентної ставки в єврозоні до рекордного рівня в 0,5 відсотка [28].

Станом на 27. 01. 2011 року Німеччина привернула на борговому ринку 1,6157 мільярда євро в ході розміщення своїх 30-річних боргових паперів за ставкою 3,58%, що більше прибутковості в 3,33%, яка була зафіксована в процесі попереднього розміщення аналогічних паперів.

Німеччина розмістила на фінансових ринках облігації на суму 4,912 млрд. євро з терміном погашення в грудні 2012 року. Попит на них в 2,1 рази перевищив пропозицію. Прибутковість встановлена в 1,17% [28].

На фінансовому ринку Німеччини найбільш розвиненим та потужним є кредитний сегмент, через його інфраструктуру акумулюється і перерозподіляється більша частина вільних фінансових ресурсів держави. Небанківські комерційні установи розподіляють та перерозподіляють набагато меншу частину фінансових ресурсів Німеччини. Єдине виключення складають страхові компанії, оскільки значні інвестиційні ресурси в Німеччині акумулюються за допомогою страхування життя. Таким чином, в Німеччині провідне місце в механізмі розширеного відтворення, розподілі і перерозподілі фінансових ресурсів належить банківській системі [16].

Проведемо аналіз та визначимо взаємозв'язок між основними параметрами розвитку фінансової системи, фондового ринку та макроекономічними індикаторами економічного розвитку Німеччини. Встановлення даних взаємозв'язків дає змогу провести прогнозні розрахунки параметрів функціонування банківської системи, ринку небанківських послуг, фондового ринку та ВВП Німеччини.

Вихідна статистична інформація для проведення такого аналізу представлена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 — Систематизація вихідних даних для проведення аналізу параметрів функціонування банківської системи, ринку небанківських послуг, фондового ринку та ВВП в Німеччині за 2011−2013 роки, млн. євро

Показники

Роки

Середній абсолютний приріст в порівнянні 2011 до 2013 рр., млн. євро

Середній коефіцієнт зростання в порівнянні 2011 до 2013 рр., частка од

Середній темп приросту в порівнянні 2011 до 2013 р., %

2011

2012

2013

Об'єм кредитів, виданих комерційними банками фірмам

2 536 100

2 556 000

2 686 900

75 400

1,06

5,95

Сумарні активи центрального банку

373 535

483 674

612 563

119 514

1,64

63,99

Сумарні активи комерційних банків

7 187 714

7 625 737

7 956 390

384 338

1,11

10,69

Сумарні активи небанківських комерційних установ

2 858 361

2 898 840

2 943 570

42 604

1,03

2,98

Активи фінансової системи

10 419 610

11 008 251

11 512 523

546 456

1,10

10,49

Капіталізація фондового ринку

10 419 610

11 008 251

11 512 523

546 456

1,10

10,49

ВВП

2 302 700

2 423 000

2 489 400

93 350

1,08

8,11

Виходячи з даних таблиці 2. 1, можна стверджувати, що в Німеччині прослідковуються тенденції щодо зміни всіх розглянутих показників, крім тенденції зміни капіталізації фондового ринку. Так, протягом 2011−2013 рр. об'єм кредитів, виданих комерційними банками фірмам в середньому в Німеччині за кожен рік підвищувався на 75 400 млн. євро.

Аналогічна тенденція прослідковується і за показниками активів фінансової системи, а також активів центрального банку, комерційних банків та небанківських установ. Це стосується як абсолютних, так і відносних статистичних показників, що характеризують фінансову систему країни. Середній абсолютний приріст сумарних активів центрального банку Німеччини протягом аналізованого періоду становить 119 514 млн. євро. Середній коефіцієнт зростання сумарних активів комерційних банків Німеччини протягом 2011−2013 рр. дорівнював 1,11 одиниць. Середній темп приросту сумарних активів небанківських комерційних установ в Німеччині складав 2,98%. В результаті зростання сумарних активів банківських та небанківських установ прослідковується збільшення активів фінансової системи Німеччини.

Зростаюча тенденція має місце і по відношенню до ВВП. Так, в Німеччині даний показник потягом аналізованого періоду збільшився в середньому на 8,11%.

Ще один показник, який демонстрував зростаючу тенденцію з 2011 р. до 2013 р. є капіталізація фондового ринку Німеччини. Так, протягом аналізованого періоду даний показник в середньому збільшувався на 10,49% [17].

Розглянемо динаміку окремих індикаторів структури фінансової системи Німеччини за 2011−2013 рр. у % до ВВП (таблиця 2. 2) [16].

Таблиця 2.2 — Динаміка окремих індикаторів структури фінансової системи Німеччини за 2011−2013 рр., у % до ВВП

Німеччина

Рік

Приріст за 2011−2013 рр., %

2011

2012

2013

Сукупні банківські активи

216

303

146

48,2

Сукупні активи фінансових інститутів

259

353

-

36,3

Вартість цінних паперів:

— акцій

17

48

38

79,2

— облігацій

67

112

70

62,5

Частка банківських активів у сукупних активах фінансових інститутів

83

86

-

3,6

На основі досліджуваних показників визначено та кількісно обраховано основні показники розвитку фінансового ринку і банківської системи, виявлено прогнозні значення кожного окремого показника, що досліджувався (обсяг кредитів, виданих комерційними банками фірмам, сумарні активи центрального банку, сумарні активи комерційних банків тощо), здійснено обгрунтоване прогнозування зміни обсягу ВВП на коротко- і середньострокову перспективу. В кінцевому підсумку проведені розрахунки дають змогу чітко визначити напрямки підвищення інвестиційного потенціалу банківської системи, сформувати план стратегічних та тактичних дій з метою розширення інвестиційного потенціалу банківської системи, розробити пріоритетні заходи щодо підтримки розвитку фондового та кредитного сегментів фінансового ринку Німеччини.

Кредитний ринок у Німеччині представлений наступними видами кредитування:

1) іпотека;

2) освітній кредит;

3) споживчий кредит;

4) кредити на охорону навколишнього середовища.

У Німеччині студентам надається можливість безкоштовно отримати освіту, однак питання про витрати на оплату житла та інші побутові потреби залишається відкритим. Держава зацікавлена в тому, щоб майбутні фахівці якомога більше часу і сил присвячували навчанню, тому в Німеччині існує одна з найбільш розвинутих на сьогоднішній день система освітніх кредитів. Якщо ви хочете спокійно займатися навчанням, не турбуючись про пошук роботи і не напружуючи своїх рідних — ви можете звернутися в банк за кредитом на освіту. Існує закон про сприяння в отриманні освіти, згідно з яким студентам надається безвідсоткова позика на час навчання.

Споживчі кредити в Німеччині коштують 9 — 12% річних (за умови, що кредит видається на три роки). У Німеччині споживчі кредити складають 23% ВВП.

Один з основних джерел кредитування — депозити. У Німеччині обсяги депозитів великих банків складають 96% ВВП.

Найбільш важливими відмінними ознаками пільгових кредитів у Німеччині є надання кредитів у рамках державних програм, що здійснюються за єдиними та зрозумілими всім правилами відповідно до звичайних принципів банківського кредитування, тобто ніяким заявникам не надається перевага, а кредити видаються лише кредитоспроможним клієнтам. Заяви на отримання кредитів подаються до німецьких комерційних банків, вони ж займаються видачею кредитів та подальшою роботою з клієнтами. Комерційні банки укладають з державним банком угоду про рефінансування кредитів, відповідно до якої беруть на себе зобов’язання щодо повернення наданих їм коштів [17].

Державний банк переводить гроші комерційним банкам, а ті, в свою чергу, надають кредити малим та середнім підприємствам. Комерційний банк укладає з підприємствами кредитну угоду, в якій вказується мета отримання кредиту, зазначена в договорі про рефінансування з державним банком. Виплати підприємства по відсотках та по основному кредиту переводяться комерційним банком державному. Комерційні банки несуть відповідальність від 50 до 100% за повернення наданих кредитів, за послуги по реалізації пільгових кредитів.

Крім системи пільгового кредитування, в Німеччині здійснюється також підтримка через надання гарантій та поруки. Спеціалізовані гарантійні банки, створені як інститути підтримки німецької економіки, беруть на себе ризик неповернення кредитів до 80% сум кредиту або часткової участі в капіталі (максимальна сума 1,5 млн. євро) через надання гарантій та порук новим та вже існуючим підприємствам. З їх допомогою стає можливим отримання кредитів тими підприємствами, які не мають або мають у недостатній кількості власні можливості по забезпеченню кредитів. Федерація та федеральні землі, на території яких знаходиться гарантійний банк, покривають у сукупності до 60% ризику гарантійного банку через надання йому власних гарантій.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой