Грошові системи та їх еволюція

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство фінансів України

Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі

Фінансово-економічний факультет

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

Грошові системи та їх еволюція

Виконала студентка І групи

Якубовська О.О.

Науковий керівник

Вірченко В.В.

Київ-2012 р.

Зміст

Вступ

1. Сутність, функції грошей та історія їх еволюції

2. Особливості виникнення та розвиток теорії грошей

3. Зміст, види та складові грошової системи

4. Основні етапи еволюції грошових систем

5. Грошова система та сучасний стан ринку грошей в Україні

6. Напрями вдосконалення грошово-кредитного регулювання в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Гроші існують так давно, як і людська цивілізація. Протягом століть гроші постійно змінювалися і сьогоднішній їх стан не є завершальною і остаточною стадією їх розвитку.

Роль грошей з давніх часів привертала увагу вчених. Однак, як справедливо помітив в середині минулого сторіччя англійський прем'єр — міністр У. Гладстан, «навіть кохання не зробило стільки людей дурнями, скільки роздуми з приводу сутності грошей».

Таким чином гроші - історична категорія, яка розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладнюється із міною умов виробництва.

Гроші розв’язали протиріччя товарного виробництва: між споживчою вартістю і вартістю. З появою грошей товарний світ поділився на дві частини: одна — товар — гроші, друга — всі інші товари. Споживча вартість сконцентрована збоку всіх товарів, а їх вартість — з боку грошей. Товари, які беруть участь в обміні, виступають як споживчі вартості. Гроші стають виразником цих споживчих вартостей всіх товарів через свою вартість.

Грошова система -- це законодавче встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою. Валютний курс -- це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

Грошові системи сформувались в XVI --XVII століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з’явились в більш ранній період. З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі. Грошові реформи, що проводились в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися за своїми цілями, глибиною реформування діючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів.

Основними з них є:

1) найменування грошової одиниці; 2) масштаб цін; 3) валютний курс; 4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу; 5) регламентація безготівкового обороту; 6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР -- карбованець (рубль), сотою долею якого була копійка. Найменування «рубль» закріпилося за грошовою одиницею Росії відносно пізно — в XVII ст. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі -- гривні. Зважаючи на актуальність даної проблеми темою курсової роботи обрано питання «Грошові системи та їх еволюція».

Мета курсового проекту — сформулювати теоретичне уявлення про проблеми грошової системи, надати загальну характеристику соціально — економічних аспектів в становленні сучасної грошової системи, визначити дослідження формування та розвиток економічних відносин в суспільстві.

Завдання курсової роботи: 1. Опрацювати психологічну літературу. 2. Скласти план дослідження над поставленим питанням. 3. Узагальнити отримані знання та сформулювати певні висновки.

Курсова робота складається зі вступу, шести пунктів, висновків та списку використаних джерел.

1. Сутність, функції грошей та історія їх еволюції

На стадії виникнення товарного виробництва обмін був рідкісним і випадковим. Досить рідко общини обмінювали свої вироби на інші. Але з розвитком поділу праці, підвищенням її ефективності кількість продукції збільшувалась і обмін ставав частішим, а згодом і регулярним. Він набував характеру ділових господарських стосунків. І коли в обмін стали систематично надходити у великих кількостях продукти праці, виникли певні труднощі, бо потреби обох учасників цього процесу збігалися рідко.

Такі труднощі обумовили стихійне виділення одного товару, на який обмінювались інші товари. У науці він отримав назву загального еквівалента, У різних країнах таким еквівалентом були різні товари: слонова кістка, шкіра, худоба, сіль та інші -- переважно ті, які можна було швидше обміняти на інший товар.

Але коли обмін ставав масовим, такий еквівалент не вирішував проблеми. Бо товари, які служили засобом обміну, повинні були весь час перебувати в обігу і обслуговувати акти купівлі-продажу. Вони швидко зношувались і втрачали свою вартість. Крім цього, могли бути інші труднощі. Кожен регіон міг мати свій еквівалент. Розвиток обміну призводить до того, що роль загального еквівалента поступово закріплюється за металами -- бронзою, залізом, а потім за сріблом і золотом. Так з’являється грошова форма вираження вартості. Вона відрізняється від попередньої тим, що роль загального еквівалента міцно закріплюється за одним товаром -- золотом, яке стає справжніми грішми. Воно було для цього найбільш придатне -- досить тверде, тугоплавке, кислототривке, легко ділиться на частини, трудомістке і тому має високу вартість.

Отже, гроші виникли в процесі розвитку обміну внаслідок виділення з нього окремого товару, який виконував роль загального еквівалента. Вони виконують роль посередника у зв’язках між товаровиробниками і спрощують мінові операції.

Із появою грошей з’являється ціна. Вона визначає суму грошей, яку необхідно заплатити за товар. У різні часи в економічній літературі з’являлися різні теорії походження грошей. Одні вважали, що гроші -- це результат угоди, домовленості між людьми. Другі доводили, що гроші впроваджуються державою як інструмент для вимірювання цін товарів. На думку третіх, золото і срібло є грішми за своєю природою. Насправді гроші не є результатом суб'єктивних дій людей чи державних органів. Вони виникли в процесі об'єктивного багатовікового розвитку обміну.

Історично першою формою був натуральний обмін. Він і тепер може мати місце в період економічної нестабільності. Але він має свої недоліки:

1) виникають складнощі в знаходженні партнера з відповідними потребами. Наприклад, працівникові взуттєвої фабрики видали зарплату взуттям. Йому необхідно обміняти її на інші продукти. Звичайно, що знайти партнера, якому потрібне саме таке взуття і який має потрібні продавцеві товари, важко. І ця справа ускладнюється зі збільшенням предметів обміну;

2) збільшується тривалість обміну. Це пов’язано з тим, що в умовах натурального обміну потрібно більше часу на пошук партнера для обміну. Треба знайти суб'єкта з необхідним товаром і бажанням;

3) уповільнюється розвиток виробництва і розширення господарських структур. Якщо товар реалізується повільно, то це стримує розвиток виробництва. При натуральному обміні стають довшими всі фази виробничого циклу -- пошук ресурсів, виробництво і збут. Унаслідок цього стає повільнішим оборот капіталу;

4) збільшуються затрати на реалізацію і зберігання товару. Обмін товарів на гроші дає можливість подолати ці недоліки.

Грошовий обмін -- це така форма обміну, коли люди спочатку обмінюють свої товари на гроші, а потім за гроші купують інші товари. Гроші тут виступають у формі посередника, проміжної ланки обмінних операцій. Товар обмінюється через посередника -- гроші. Здається, що обмінні операції ускладнюються. Однак тут зробити обмін удвоє простіше, ніж поміняти товар на товар.

Гроші, завдяки їх високій ліквідності, полегшують обмін і прискорюють його. Вони є важливим фактором економічного прогресу. Наше життя сьогодні важко уявити без грошей.

Гроші виконують певні функції:

1. Засобу обігу товарів. Продукти праці в розвинутому товарному виробництві обмінюються через посередника. Ним є гроші. Це спрощує обмін, прискорює його. Гроші можна використовувати для будь-яких купівель.

2. Міри цінності (вартості) товару. Гроші виступають як загальноприйнята одиниця обліку цінності різних товарів. Вони є вигідним і єдиним мірилом цінності. За допомогою грошей встановлюється ціна товару, порівнюються їх цінності, вимірюється багатство.

3. Засобу збереження цінності або нагромадження. Власник товару, продавши його, одержує гроші. Через певний час за одержані гроші (за відсутності інфляції) він зможе купити відповідну кількість інших товарів.

4. Засобу платежу. У результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками, гроші, виступаючи засобом сплати боргового зобов’язання, виконують функцію засобу платежу. Маючи таку функцію, вони обслуговують широку сферу розрахунків, включаючи оплату праці, сплату податків, виплату трансфертних платежів і так далі.

5. Світових грошей. У цій функції вони виступають на світовому ринку. У минулому функцію світових грошей виконувало золото. Зараз воно є звичайним товаром, а функцію світових грошей виконує американський долар.

Гроші -- це загальновизнаний засіб обміну товарів і оплати різних платежів. Вони полегшують обмін, роблять його ефективним. Роль грошей може виконувати товар, який визнається всіма продавцями і покупцями як засіб обміну. У ролі грошей у процесі розвитку обміну використовувалось багато товарів. Ми вже відзначали, що на ранніх стадіях розвитку товарного виробництва існував простий товарний обмін товару на товар. На зміну товарному обміну прийшла епоха товарних грошей, у ролі яких використовувались хутро, слонова кістка, худоба, зерно та інші речі (рис. 1).

На зміну товарним грошам прийшли металеві гроші, спочатку в зливках, а потім у монетах. їх поява сприяла розвиткові обміну. Вважають, що вперше монети з’явились у Китаї і на Близькому Сході у VIII--VI ст. до н.е. у формі золотих і срібних кружечків.

Рис. 1 Еволюція грошей

На території України-Pyci візантійські монети були в обігу в VI ст. Лише в кінці X ст. Київська Русь почала карбувати власні монети. Гроші з коштовних металів -- золота, срібла -- мали значні переваги в порівнянні з іншими грішми. Вони добре зберігалися, мали привабливий вигляд, були компактними і вигідними. Але перебуваючи в обігу тривалий час, золоті і срібні монети поступово стиралися, втрачали частину своєї вартості і перетворювались у титул вартості. Крім того, з розвитком обміну стало не вистачати золота для карбування монет. На цій основі у XVIII ст. в Європі починають поширюватися паперові гроші. У Китаї вони з’явилися ще у VIII ст.

Спочатку паперові гроші обмінювались на золоті. Але періодично цей обмін припинявся. На грошових знаках указувалась їх золота основа, тобто та кількість золота, яку вони заміщують. Паперовим грошам був гарантований обмін на золото на першу ж вимогу. Однак під час Першої світової війни обмін паперових грошей на золото було припинено майже в усіх країнах. Остаточно його припинено для приватних осіб у 1929--33 pp. А у сфері міжнародних відносин він зберігався до початку 70-х років XX ст. Така грошова система називалася золото-стандартною.

У 1978 р. вступила в дію Ямайська угода Міжнародного валютного фонду, яка скасувала офіційний золотий вміст долара і золото стало самостійним товаром, тобто відбулася демонетизація золота.

У сучасній економіці поряд із готівкою -- паперовими грішми і розмінною монетою -- використовуються так звані банківські гроші. Це безготівкові гроші, якими володіють підприємства. Вони записуються на спеціальних рахунках підприємств у комерційних банках. Банки допомагають підприємствам здійснювати взаємні розрахунки, оплачувати товари і послуги. Оплата товару здійснюється шляхом зменшення суми на рахунку одного підприємства і збільшення на рахунку іншого. Безготівкові розрахунки становлять 75--95% у загальній сумі грошового обігу.

Рис. 2 Види кредитних грошей

Технологія банківських розрахунків, їх форми постійно змінюються. Тут активно використовуються досягнення НТП. Сьогодні не тільки в країнах з високо розвинутою економікою, а й у нас широко розповсюджені електронні гроші, які мають вигляд магнітних карток і дають змогу здійснювати широке коло платежів як безпосередньо в магазинах, установах, банках, так і не виходячи з дому, через комп’ютерну мережу.

Комерційні банки надають кредити і приймають вклади. Унаслідок надання кредитів кількість грошей в обігу збільшується, а при поверненні кредитів -- зменшується, причому без участі готівки, бо кредити можуть надаватися іншими засобами.

Грошові засоби, які не мають внутрішньої товарної вартості, називаються кредитними грішми (рис. 1. 12). Кредитні гроші -- це узагальнююче поняття. Вони включають різні види грошових засобів -- чеки, векселі, банкноти, кредитні картки та електронні гроші. Готівкові гроші -- це розмінна монета, паперові гроші і банкноти.

Серед значної частини населення досі панує думка, що паперові гроші мають золотий вміст, тобто забезпечуються золотом. Насправді в основі сучасного грошового обігу не лежить ні золото, ні будь-який інший товар. Грошова маса в розвинутих країнах формується сьогодні на основі кредиту. Це означає, що банки відкриваючи кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим випускають у грошовий обіг додаткову кількість загальних купівельних засобів, збільшуючи грошову масу. Сучасні гроші поділяють на готівкові і безготівкові (рис. 3).

Рис. 3 Сучасні гроші

Процес демонетизації золота розпочався ще після Першої світової війни. Але офіційно золотий вміст національних валют було скасовано Ямайською валютною угодою 1975 p., яка вступила в дію в 1978 р. Тепер курс національної валюти визначається купівельною спроможністю, виходячи з оцінки «споживчого кошика» відповідних споживчих товарів, на які в кожній країні встановлюються свої ціни в національних грошових одиницях, і попиту на гроші. Наприклад, нехай ціна «споживчого кошика» у США становить 100 дол., а в Україні -- 550 грн. Отже, курс долара до гривні буде дорівнювати

550/100=5,5.

На валютний курс впливає також попит на гроші. Зростання попиту на гроші приводить до зростання їх цінності. Курси валют щоденно встановлюються Національним банком і публікуються в засобах масової інформації.

Валютний курс -- це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. За допомогою валютного курсу: 1) долається національна обмеженість грошової одиниці; 2) зіставляються продуктивність праці, витрати виробництва, заробітна плата, темпи економічного зростання валового національного продукту і національного доходу; 3) зіставляються національні ціни і національні умови виробництва; 4) через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які мають зовнішньоекономічні зв’язки [1].

2. Особливості виникнення та розвиток теорії грошей

Гроші мають багатотисячну історію. Це складний і найважливіший елемент ринкової економіки. Зрозуміти економічну сутність грошей можна лише на основі всебічного розуміння причин їх виникнення та закономірностей розвитку. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична та еволюційна.

Раціоналістична концепція пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента (грошей) для здійснення обміну товарів. Вона панувала до кінця ХVIII ст. Ця концепція має прихильників і серед деяких сучасних економістів. Так, П. Самуельсон визначає гроші як «штучну соціальну умовність», а Дж. К. Гелбрейт вважає, що закріплення грошових функцій за благородними металами та іншими предметами — «продукт угоди між людьми».

Однак спроби пояснити походження грошей угодою між людьми чи законодавчими актами держави, з нашого погляду, є не дуже переконливими. Адже гроші у своїх найпростіших проявах виникли на ранніх етапах розвитку окремих народів, коли ні фактор взаємної угоди, ні влада держави не могли відігравати істотної ролі у конституюванні такої складної категорії, як гроші. Можна припустити, що держава лише на певній стадії розвитку законодавчо закріпила певний товар, який стихійно виконував роль еквівалента, як «декретні гроші».

І сьогодні, коли значно зросла регулятивна роль держави щодо грошей, не означає що вона є творцем сучасних грошей. Держава може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей — їх форму, номінал, масу, порядок емісії грошових знаків, курс обміну валют з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання своєї суспільної ролі. Але всі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їх родової сутності і не заперечують їх об'єктивного походження, зумовленого тривалим розвитком товарного виробництва й обміну.

Еволюційна концепція стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей, у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва та обміну. Вона була вперше сформульована засновниками класичної політекономії А. Смітом, Д. Рікардо, а потім була розвинута К. Марксом. Вони аргументовано довели, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку суспільного поділу праці, товарного виробництва, обміну та послідовної зміни форм вартості.

На ранньому етапі розвитку людського суспільства появі грошей передувала епоха натурального (бартерного) товарообміну (Т1-Т2), коли товар Т1 виражав свою вартість у протиставному йому товарі-еквіваленті Т2. При бартері необхідно знайти партнера, у якого є те, що вам потрібно, а він повинен хотіти те, що ви пропонуєте до обміну. У міру розвитку товарного виробництва та насичення ринку товарами прямий товарообмін дедалі більше ускладнювався, і міг взагалі не здійснитися, оскільки інтереси учасників товарної угоди не збігалися. Це вимагало вишукування багатьох потенційних партнерів по обміну, здатних задовольнити потреби один одного в товарах і послугах, а потім і досягнення кінцевої мети обміну. Для того щоб отримати потрібний товар, необхідно було попередньо відшукувати товар — посередник, який задовольняв би партнера по обміну, а з часом і товар, який би відповідав інтересам усіх учасників обмінних операцій, тобто був загальним еквівалентом.

Поступово розвиток обміну стимулював стихійне виокремлення із безлічі товарів якогось одного, найбільш ходового за своїми властивостями й тому придатного для виконання ролі загальновизнаних еквівалентів, були: худоба, хутро, сіль, риба, зерно, чай, рис, дорогоцінні раковини, залізо, мідь, бронза та ін. З подальшим розвитком товарних відносин роль товару — посередника, який виконував функцію загального еквівалента, закріпилась за дорогоцінними металами — сріблом та золотом, а згодом — тільки за золотом.

Золото стало краще інших товарів виконувати роль загального еквівалента і називатися грошима завдяки своїм природним властивостям (рідкісність, висока вартість, однорідність, подільність без втрати вартості, портативність, тривалість зберігання, здатність до приймання скрізь, де розвинута торгівля тощо).

З появою грошей увесь товарний світ ніби розділився на два полюси: на одному знаходяться всі звичайні товари, на одному — особливий товар — гроші, що виконують роль загального еквівалента і мають абсолютну ліквідність (здатність до реалізації).

Гроші сприяли трансформації бартерного товарообміну (Т1 — Т2) у товарно — грошовий обіг (Т1 — Г — Т2).

Отже, гроші - це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає міцні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

Все це свідчить про те, що гроші є об'єктивною категорією ринкової економіки, яка не може бути скасована чи змінена за згодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і вони не можуть бути введені там, де таких відносин не існує. Дії держави і відповідно її юридичні норми і грошова політика мають бути адекватними цим об'єктивним умовам і утворювати механізм їх реалізації.

Зауважимо, що витоки деяких концепцій грошей (особливо монетаристських напрямів) починаються в теоріях, які зародилися ще у XVII-XVIII ст. — металевій, номіналістичній, кількісній.

Рис. 4 Теорії грошей

Серед означених теорій грошей найбільшого розвитку набула кількісна теорія, яка поступово трансформувалась в монетаристську концепцію сучасної економічної науки. Відомі прихильники цієї концепції М. Фрідмен, І Фішер, Дж. Хікс та інші з кількісних позицій обґрунтовують визначальну роль грошей в регулюванні макроекономічних процесів країни[2, с. 152 — 156].

3. Зміст, види та складові грошової системи

Грошова система -- це запроваджена державою форма організації грошового обігу в країні. Основними елементами грошової системи є:

-- грошова одиниця (встановлений у законодавчому порядку грошовий знак; призначений для вимірювання цін товарів і послуг);

-- масштаб цін (законодавча фіксація вагової кількості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею);

-- емісійна система (установи, які здійснюють випуск грошей і цінних паперів та визначають порядок емісії);

-- форми грошей (матеріалізована в певному типі загального еквівалента вартість, яка забезпечує стабільність обігу товарів і є стабільним платіжним засобом у готівковому обігу. До основних форм грошей належать банківські білети, казначейські білети та розмінні монети. Суттєвою відмінністю видів грошових знаків є механізм їх емісії);

-- валютний курс (співвідношення між грошовими одиницями різних країн, що використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни);

-- регламентація готівкового та безготівкового обігу (охоплює визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо).

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

Типи грошових систем класифікуються:

1. Як елемент господарського механізму:

-- грошова система ринкового зразка (при цьому регулювання грошового обігу відбувається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси);

-- грошова система неринкового зразка (характерна наявністю обмежень функціонування грошей; талони, картки). Регулювання грошового обігу здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів та ін.).

2. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин:

-- грошова система відкритого типу (відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно введена у світову);

-- грошова система закритого типу (передбачає використання валютних обмежень. Національна грошова система ізольована від світової).

3. Відповідно до загальних законів функціонування грошей:

-- саморегулююча грошова система (характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обігу. Саморегульованими були системи металевого обігу);

-- регульована грошова система (порядок регулювання грошового обігу є окремим елементом грошової системи).

Еволюція грошових систем характерна виникненням і розвитком таких систем, як: металевого, паперово-грошового та кредитного обігу.

Історично система металевого обігу реалізувалась у формі біметалізму та монометалізму. При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами -- золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

-- система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі;

-- система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

-- система «кульгаючої» валюти, коли один із видів монет карбується в закритому порядку.

Монометалізм -- це грошова система, за якої лише один вид металу виконує роль грошей. Різновидами монометалізму є:

-- золотомонетний стандарт (передбачав безпосередній обіг золотих монет, а також вільний обмін грошових знаків (банкнот) на золото);

-- золотозлитковий стандарт (згідно з яким монети в обіг не випускались, але забезпечувався обмін банкнот на стандартні золоті злитки);

-- золотодевізний стандарт (національні грошові одиниці обмінювалися на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото).

Отже, система металевого обігу -- це обіг металевих грошових знаків (монет).

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може бути у двох формах: випуск казначейських білетів; покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії. Регулювання грошового обігу здійснюється заходами, спрямованими на оздоровлення фінансів і збалансування бюджету.

Система кредитного обігу -- це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Органом регулювання грошового обігу є банківська система[3].

4. Основні етапи еволюції грошових систем

Грошові системи в самій своїй суті передбачають інституційне законодавче закріплення, а тому є важливим атрибутом кожної держави. Водночас досягнення макроекономічної стабільності є неможливим без стабілізації грошового обігу, що активізує порушену проблему.

Різні аспекти функціонування грошових систем, грошового регулювання економіки та впливу грошей на соціально — економічний розвиток досліджено в працях українських економістів М. Артуса, Б. Івасіва, В. Лагутіна, А. Мороза, М. Савлука, Т. Смовженко, В. Стельмаха, З. Скринник. Проте фінансово — економічні кризи останніх років породжують чимало нових питань стосовно стабільності сучасної грошової системи та ролі держави в її стабілізації. Нерідко економісти звертаються до історичного досвіду грошових систем, базованих на золоті та до переваг їх стабільності. Водночас зазначені питання залишаються незалежно висвітленими в економічній літературі [18, c. 137].

Еволюція грошових систем характерна виникненням і розвитком таких систем, як: металевого, паперово-грошового та кредитного обігу [3, с. 146].

Уперше впорядкувати грошовий обіг наважилися багаті міняйли, які почали вказувати на золотих монетах пробу та масу. З часом право ставити клеймо на золотих виливках, карбувати монети і випускати їх в обіг перебрала держава. Грошові системи сформувалися приблизно в ХVІ-ХVІІ ст.

Грошова система — це форма організації грошового обігу в країні, яка породжена її економічним і політичним розвитком та оформлена юридичними законами. Тобто — це щось більше, ніж просто інструмент, який сприяє роботі економіки. Правильно діюча грошова система стимулює кругообіг доходів і витрат, який уособлює всю економіку, сприяє повній зайнятості, стабілізації цін у країні. І навпаки, деформована грошова система може стати головною причиною безробіття, інфляційних процесів, різких перепадів рівня виробництва, недовикористання основних фондів, інших негативних явищ. Фахівець з питань грошових відносин Дж.М. Кейнс зазначав, що не існує і не

може існувати «надійнішого» засобу, здатного повністю розвалити не лише економіку, а й усю суспільну структуру держави, ніж розладнана грошова система [18, с. 139]. Подібно висловлювався свого часу і російський міністр С.Ю. Вітте, на переконання якого сила держави, її міжнародний авторитет визначаються не кількістю гармат і чисельністю солдатів, а насамперед стійкістю її грошової одиниці [18, с. 139 — 140]. Тому обов’язком кожної держави є встановлення правильної, надійної форми організації грошового обігу. В історії важливе значення має класифікація грошових систем за характером їх функціонування. За цим критерієм грошові системи поділяють на саморегульовані та регульовані. Саморегульовані грошові системи відповідали етапу раннього розвитку ринкових відносин, коли держава незначно втручалася в економічні процеси. Такі системи базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та обслуговуванні сфери обігу повноцінними монетами і розмінними банкнотами. Саморегулювання полягало в тому, що обіг таких грошей містив у собі передумову для врівноваження маси грошей в обігу з потребами обігу та підтримування сталості грошової одиниці.

За металевого обігу регулятивні можливості державних органів були обмежені, тому вирішальна роль держави зводилася до законодавчого встановлення вмісту золота чи срібла у грошовій одиниці. Такими заходами держава захищала інтереси учасників обігу від псування монет. Якщо вміст металу в монетах внаслідок зношення зменшувався більше, ніж було встановлено нормою, такі монети вважали неповноцінними, вони підлягали перекарбуванню.

Було введено систему відкритого карбування монет, яка давала змогу будь — якому власнику неповноцінних монет за певну плату отримати відповідну суму повноцінних.

Історично саморегульовані грошові системи виступали у формах біметалізму та монометалізму. Біметалізм — це грошова система, за якої роль узагальненого еквівалента відіграють два метали: золото і срібло, — що мають платіжну силу як рівні грошові знаки. Перевагою біметалізму було те, що він полегшував забезпечення потреб обігу в благородному металі (для карбування монет).

Але він мав і недолік — на ринку паралельно діяли дві валюти та існували дві системи цін, тобто за обома металами була законодавчо закріплена роль грошей, що суперечило природі грошей як єдиного товару, який виконує функцію узагальненого еквівалента. Через золоту і срібну валюти постійно виникали суперечності, що призвели до державного втручання. Залежно від ступеня такого втручання, розрізняють три види біметалевих грошових систем: система паралельних валют, система подвійної валюти і система «кульгаючої» валюти [18, с. 139].

Першою, найпослідовнішою формою біметалізму була система паралельних валют, коли законодавство не встановлювало ціннісних пропорцій (курсів) між золотом і сріблом, а золоті і срібні монети приймалися для купівлі - продажу відповідно до ринкової вартості золота і срібла. Однак ця система створювала технічні незручності в організації обміну, оскільки ринкові зміни у співвідношенні валют спричинювали постійні перепади подвійної системи цін.

На зміну цій системі прийшла система подвійної валюти, за якої держава почала встановлювати фіксований курс ціннісних пропорцій між двома металами, за якими має здійснюватися їх обіг. Ця система дала змогу дещо упорядкувати систему ціноутворення, оскільки рівень цін одного виду автоматично перераховувався у другий за встановленим фіксованим співвідношенням. Але незабаром система подвійної валюти зазнала краху через те, що ринкове співвідношення між золотом і сріблом почало дедалі частіше відхилятися від офіційно фіксованого. Як наслідок, золото виявлялося переоціненим, а срібло недооціненим; золоті монети стали витісняти з обігу срібні.

У багатьох країнах було введено закрите карбування срібних монет з метою запобігти витісненню золота сріблом. Така система біметалізму отримала назву «кульгаючої» валюти. Але й ця спроба врятувати біметалізм не була успішною. Через заборону відкритого карбування срібних монет срібло почало знецінюватися щодо золота, збільшився притік дешевого срібла в країни, де ще зберігалися системи подвійної валюти, і відтік з них золота за кордон.

Унаслідок цього, карбування срібних монет зовсім припинилося, золото було оголошено єдиним грошовим товаром, а срібні монети, що залишилися в обігу, — розмінною монетою. У наш час біметалізм є вже історією, хоча був дуже поширеним до ХІХ ст. у Франції, Бельгії, Італії та інших країнах. Але без знань з історії неможливо осмислити й оцінити грошові системи сьогодення.

Монометалізм — це грошова система, за якої тільки один метал слугує узагальненим еквівалентом і є основою грошового обігу. Як правило, це золото, але історія знає випадки існування і срібного монометалізму, зокрема в Індії (1852−1893), Голландії (1847−1875) і Росії (1843−1852). Золотий монометалізм існував у трьох видах: золотомонетного стандарту, золотовиливкового стандарту і золотодевізного (золотовалютного) стандарту. Золотомонетний

монометалізм проіснував у багатьох країнах до Першої світової війни і характеризувався тим, що золото слугувало не лише мірилом вартості, а й було засобом обігу. Золоті монети вільно розмінювалися на банкноти емісійних банків, але з часом цей розмін дедалі більше скорочувався, поки він не дійшов логічного завершення. Після Першої світової війни золотомонетний стандарт був відновлений лише в США, де проіснував до 1933 р. Деякі країни, зокрема Франція і Англія, запровадили золотовиливковий стандарт, за якого золоті монети в обіг не випускалися, але грошові знаки обмінювалися на золото у виливках. Після війни більшість країн не були спроможні відновити золотий монометалізм навіть у формі золотовиливкового стандарту. Деякі з них ввели систему золотодевізного стандарту. Девізи — платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків (чеки, перекази, акредитиви, іноземні банкноти і монети тощо). За золотодевізного стандарту золоті монети не були в обігу, було скасовано вільне їх карбування, а обмін неповноцінних грошей на золото відбувався через обмін на валюту країн із золотовиливковим стандартом. Отже, за золотодевізного стандарту валюти одних держав залежали від валют держав інших.

Внаслідок світової економічної кризи 1929−1933 рр. золотий стандарт було скасовано в усіх країнах. Система золотого стандарту відіграла значну роль у становленні внутрішніх грошових систем країн і ще більшу — у налагодженні міжнародних відносин за допомогою експорту та імпорту золота.

Недоліками біметалізму, монометалізму і золотого стандарту є їх обмеженість через залежність від видобутку золота, дороговизна і недостатня еластичність. Основним недоліком золотого стандарту є неможливість у економічно відсталих країнах проводити власну валютно-грошову політику, оскільки у разі знецінення власних грошових знаків їм треба розраховуватись з іншими країнами золотом.

Після панування системи золотого стандарту розпочалася епоха регульованих грошових систем. В обіг починають входити паперові та металеві грошові знаки, які не мають власної внутрішньої вартості; золото вже не є обов’язковим елементом у грошових системах; держава стає монополістом щодо емісії грошових знаків; курси валют формуються ринковими методами на базі паритету їх купівельної спроможності. Регульовані грошові системи також поділяють на кілька видів. За характером механізму регулювання пропозиції грошей виокремлюють системи паперового та кредитного обігу.

Система паперово-грошового обігу ґрунтується на використанні емісії грошей для покриття бюджетного дефіциту. Випуск грошових знаків в обіг визначається не попитом на гроші, а бюджетним дефіцитом. Цей крок створює загрозу знецінення грошових знаків, тому система обігу паперових грошей неперспективна і може використовуватися як перехідна, тимчасова.

Система кредитного обігу базується на використанні емісії грошей також і для кредитування економіки. Вона забезпечує еластичність грошової пропозиції, дає змогу, на відміну від попередньої, не лише збільшувати пропозицію грошей, а й зменшувати її відповідно до зниження попиту на гроші. Завдяки цим перевагам, системи кредитного обігу приходять на зміну грошово-паперовим системам. За характером економічної системи, в межах якої відбувається грошовий обіг, регульовані грошові системи поділяють на системи ринкового і неринкового типу. Неринкові грошові системи притаманні командно-адміністративним економічним системам, які існували в країнах колишнього соціалістичного табору. Ці системи розмежовували грошовий обіг на готівку й безготівкові розрахунки, заперечуючи їх внутрішню єдність, не визнавали існування грошового ринку тощо.

На сучасному етапі для країн з ринковою економікою характерні регульовані грошові системи, що базуються на кредитних грошах. Розвинені країни запроваджують у своїх грошових системах обіг електронних грошей у вигляді платежів на основі сучасних електронних технологій. Отже, різні грошові системи зі своїми позитивними і негативними елементами існували з давніх-давен. На зміну старим приходили нові, більш досконалі та впорядковані. Вивчати й аналізувати слід усі грошові системи, бо без цих знань не можна повністю оцінити і проаналізувати сучасні грошові системи.

У наш час грошова система формується і функціонує на базі банківської системи і може розглядатися як її складник. Усі держави, незалежно від устрою, доручають формування грошових систем центральним органам влади. Місцеві органи влади усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів. Грошова система є дворівневою: на першому рівні - центральний банк (у США — Федеральна резервна система), а на другому — мережа комерційних банків та інших розрахунково-кредитних установ. Центральний банк — це інституційний центр грошової системи. Йому належить вирішальна роль у забезпеченні ефективного функціонування грошової системи країни.

Для всіх центральних банків світу основною функцією є підтримання стабільності національної валюти.

Від діяльності центрального банку залежить і функціонування грошової системи, і стабілізація вартості національних грошей як на внутрішньому ринку (через зниження темпів інфляції), так і на зовнішньому (через зміцнення обмінного курсу) [18, с. 140 — 141].

5. Грошова система та сучасний стан ринку грошей в Україні

Розвиток товарного виробництва і посилення економічних взаємозв'язків у суспільстві привели до формування регіональних, а потім і загальнонаціональних ринків. Ці об'єктивні процеси вимагали й упорядкування грошового обігу для створення гнучкої системи, яка б сприяла розвитку товарно-грошових відносин. Створення такої системи забезпечувала держава, що закріплювала відповідними законами об'єктивно сформовані елементи грошового обігу та їх взаємодію. Процес формування грошових систем має довгу й цікаву історію. Спочатку це були грошові системи, що базувались на загальному еквіваленті, який мав товарну природу. В сучасних умовах грошові системи побудовані на базі загального еквівалента, що має кредитну природу [5, с. 56].

Грошова система — це форма організації грошового обороту в країні, установлена загальнодержавними законами. Ці закони визначають основні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб'єктами грошового обороту. Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Місцеві органи влади, навіть у країнах з федеративним устроєм, по суті усунені не тільки від формування грошових систем, а й від контролю за функціонуванням їх окремих елементів [6].

Невід'ємною складовою частиною сучасних товарно-грошових відносин є грошовий (фінансовий) ринок. В умовах розвитку соціально орієнтованої і регульованої ринкової економіки організація цього ринку і рівень ефективності його функціонування -- це один з вирішальних важелів вирішення економічних і соціальних завдань, які ставить перед собою суспільство.

Сьогодні грошовий ринок має складну внутрішню структуру, що складається з низки взаємопов'язаних між собою елементів. Їх взаємозв'язок і спосіб функціонування врешті-решт і формують механізм грошового ринку. Об'єктивні основи дії цього механізму, його особливості і припустимі межі втручання держави в його роботу -- усе це стає занадто значущим моментом не тільки для пізнання та формування певного світогляду, але й для практичних дій щодо забезпечення необхідного втручання держави в механізм ринкового саморегулювання. Останнє особливо важливо сьогодні з огляду на широке використання монетаризму як теоретичної підвалини організації й забезпечення ефективного суспільного відтворення та економічного зростання.

Фінансовий ринок -- це сукупність економічних відносин, що складається у процесі руху грошей. Таке визначення цього ринку розкриває його суть. У більш вузькому розумінні фінансовий ринок -- це сукупність фінансово-кредитних інститутів, які опосередковують рух грошей від їх власників до позичальників, і в зворотному напрямку [5,с. 43].

Грошовий ринок у механізмі сучасної економіки формує системні зв’язки, які з'єднують у національну економіку окремі економічні аспекти, забезпечує співставлення витрат та результатів економічної діяльності та, щонайважливіше, визначення внутрішньої та зовнішньої вартості грошей.

В сучасних ринкових економіках грошовий ринок досліджують у структурі ринку капіталу і цей термін переважно використовують для торгівлі кредитними інструментами, випущеними терміном до одного року. У визначенні суті грошового ринку, на наш погляд, важливим є розмежування макроекономічного та фінансового аспектів.

Дослідження грошового ринку є складовою більшості монетарних теорій, що пов’язано з його важливою роллю в економічних процесах. Сучасні моделі грошового ринку розвиваються в межах, окреслених, з одного боку, кейнсіанцями, з другого — монетаристами. Неокейнсіанці та представники неокласичного синтезу намагаються поєднати переваги державного регулювання економіки з можливостями ринкових сил в оптимізації функціонування механізмів грошового ринку.

Становлення та розвиток грошового ринку в Україні можна розглядати у контексті трансформаційних процесів, що пов’язано із синхронним розвитком ринкових механізмів та основних ринкових інститутів: банківської та грошової систем, розвитком ринку цінних паперів та платіжної системи.

В системі ринкових механізмів стан реформування грошового ринку України виступає одним з найбільш адекватних індикаторів глибини трансформаційних перетворень. Фінансово-економічна стабілізація таким чином, пов’язана з використанням потенціалу можливостей сучасного грошового ринку, а стабільність внутрішньої та зовнішньої вартості національних грошей є передумовою макроекономічної стабільності.

Державні заходи стабілізації грошового ринку в перехідній економіці України мають поєднувати довгострокове, стабілізаційне, а також тактичне або короткострокове регулювання. Стабілізаційне регулювання виходить за сферу компетенції НБУ і може реалізовуватися у складі урядових програм та має узгоджуватися із заходами бюджетно-фіскальної та валютно-курсової політики.

До цільових пріоритетних орієнтирів регулювання грошового ринку відносяться формування динаміки монетарних процесів, спроможних забезпечити існування ринкового середовища, яке адекватно реагує на заходи грошово-кредитної політики.

Поглиблення трансформаційних процесів пов’язано із поступовим зменшенням масштабів застосування методів прямого або адміністративного впливу та розширенням можливостей регулювання грошового ринку ринковими методами, в основі яких покладене використання механізму попиту та зміни пропозиції грошей.

Ринкові методи регулювання грошового ринку в перехідній економіці України представлені такими інструментами: визначення норм обов’язкових резервів, процентна політика, операції на відкритому ринку, політика рефінансування комерційних банків. Проте, більшість ринкових методів та інструментів регулювання грошового ринку застосовуються в обмеженому або деформованому вигляді порівняно з можливостями їх використання в сучасних ринкових економіках.

Така обмежена або низька ефективність державного регулювання грошового ринку обумовлена недостатнім розвитком ринкового середовища, низьким рівнем монетизації економіки, що не забезпечує адекватну реакцію на заходи грошово-кредитної політики. В широкому розумінні ефективність регулювання грошового ринку пов’язана з можливістю досягнення певних цільових орієнтирів: розміру процентних ставок, параметрів грошової маси, грошових агрегатів та обмінного валютного курсу. В міру відхилення отриманих результатів від цільового орієнтиру регулювання грошового ринку можна визнати низько ефективним або неефективним.

Низька ефективність процентної політики НБУ пов’язана з неспроможністю зміни облікової ставки впливати на динаміку кредитних операцій комерційних банків і стимулювати економічну активність. В сучасних умовах ринкової трансформації найбільш суттєвий дефект регулювання грошового ринку пов’язаний з відсутністю достатньої кореляції між зміною пропозиції грошей та динамікою цін.

В умовах довгострокової політики НБУ на ревальвацію української гривні зростає значення ефективності валютно-курсової політики, яка пов’язана із забезпеченням цінової стабільності. Актуальною є розробка довгострокової програми забезпечення стабільності грошового ринку та збереження реальної купівельної спроможності національних грошей.

Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні переходять з площини інституційного становлення, пов’язаного з розвитком ринкового середовища, яке поступово стає все більш чутливим та прогнозованим для впливу ринкових методів регулювання в площину ринкового регулювання [8].

6. Напрями вдосконалення грошово-кредитного регулювання в Україні

Однією з необхідних умов стійкого рівноважного розвитку вітчизняної економіки є формування чіткого законодавчого механізму грошово-кредитного регулювання. В контексті переходу до режиму, що базується на ціновій стабільності правовим основам регулювання монетарної політики повинна приділятися значна увага.

У липні 2010 р. Президент підписав ЗУ № 2478 — VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів про діяльність Національного банку». Його ухвалення було однією з основних умов надання Україні Міжнародним валютним фондом кредиту stand-by. Незважаючи на внесені зміни в законодавче регулювання грошово-кредитної політики, залишається низка проблем, які потребують вирішення для забезпечення ефективної реалізації режиму інфляційного таргетування.

Основними позитивними змінами, внесеними до ЗУ «Про Національний банк України» є:

1. Конкретизація головної мети НБУ, а саме: пріоритетом стають низькі темпи інфляції в період від трьох до п’яти років. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи, збереженню стійких темпів економічного зростання.

2. НБУ не має права надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України.

3. Зміцнена політична незалежність Національного банку через посилення вимог до членів Ради: не може бути членом Ради особа, яка має представницький мандат, займає посаду керівника органу державної влади або є керівником політичної партії чи членом керівних органів політичної партії.

4. З метою збільшення довіри суспільства керівники НБУ зобов’язані інформувати громадськість про його діяльність шляхом опублікування відповідних відомостей на офіційному сайті та в офіційному виданні НБУ, проводити прес-конференції, виступи на радіо і телебаченні.

Не зважаючи на внесення цих істотних змін, багато важливих проблем у законодавчій сфері грошово-кредитного регулювання потребують вирішення. Можна надати такі пропозиції щодо її вдосконалення:

1. Виправити існуючі неузгодженості термінів розроблення загальнодержавних програмних документів. Прийняття КМУ Прогнозу економічного і соціального розвитку України передбачено до 15 травня, а Основних напрямів бюджетної політики — до 25 травня. НБУ до 1 квітня року, що передує плановому зобов’язаний подавати до Верховної Ради та Кабінету Міністрів України проект Основних засад грошово-кредитної політики на наступний рік для розроблення Основних напрямів бюджетної політики. Таким чином, НБУ визначає напрями монетарної політики в умовах повної невизначеності фіскальної політики та основних прогнозних макроекономічних показників уряду.

2. Законодавчо заборонити авансоване перерахування перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами НБУ до державного бюджету до закінчення поточного року. На практиці ЗУ «Про Державний бюджет України» щороку встановлює норму перерахування НБУ до державного бюджету суми коштів, яка ще не отримана, а лише передбачена кошторисом НБУ як перевищення доходів над витратами. Це за своєю суттю є авансовим перерахуванням до державного бюджету доходів, які ще реально не отримані, і є не чим іншим як здійсненням НБУ емісії на покриття бюджетного дефіциту.

3. У статті 15 ЗУ «Про Національний банк України» необхідно внести зміни щодо питань емісії валюти, встановлення процентних ставок Національного банку, умов допуску іноземного капіталу до банківської системи, розмірів та порядку формування обов’язкових резервів для банків, які повинні вирішуватися не лише Правлінням, а спільно з Радою НБУ.

4. Законодавче посилення скоординованості грошово-кредитної та фіскальної політики, дій уряду та Національного банку України як на рівні вироблення політики, так і на рівні проведення поточних операцій.

5. У низці законодавчих актів, які стосуються прогнозування економічного і соціального розвитку потрібно виключити пункти щодо надання НБУ прогнозу інших, ніж цільовий орієнтир грошово-кредитної політики. Оскільки прогноз інших показників, що характеризують стан грошово-кредитних відносин офіційно надавати не доцільно, бо він може трактуватися як певні зобов’язання НБУ, яких немає бути при встановленні однієї цілі.

6. Стаття 6 ЗУ «Про Національний банк України» передбачає, що НБУ при виконанні своєї основної функції має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Одночасно стаття 2 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України» визначає, що одним з основних завдань КМУ є забезпечення здійснення цінової політики. Проте, на сьогодні не існує чіткого розподілу відповідальності державних установ за забезпечення цінової стабільності. Тому необхідним є підписання Меморандуму між НБУ та КМУ про взаємодію з метою досягнення цінової стабільності, в якому будуть визначені спільна ціль, принципи діяльності, розподіл відповідальності [9].

Висновки

Гроші - це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Отже, гроші - це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Вони можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой