Грошово-кредитна система та грошово-кредитна політика держави

Грошово-кредитна система та грошово-кредитна політика держави

грошовий система депозит бюджет У світі існують різні системи грошового обігу, які склалися історично і закріплені законодавчо кожною державою.

До найважливіших компонентів грошової системи відносяться:

1. національна грошова одиниця (долар, євро, гривня і т.д.)

2. система кредитних (чеки, кредитні картки, векселі і т.д.) і паперових грошей, розмінних монет, які є законними платіжними засобами, наявними в обороті.

3. система емісії грошей, тобто законодавчо закріплений порядок випуску грошей в обіг.

4. державні органи, які займаються питаннями регулювання грошового обігу (УБ) В залежності від виду обертаємих грошей, можна виділити дві основні типи системи грошового обігу:

системи обігу металічних грошей, коли в обігу знаходяться повноцінні золоті і срібні монети, які виконують всі функції грошей.

Системи обігу кредитних і паперових грошей, які не можуть бути обмінені на золото, а саме золото витіснене з обігу.

Історично сформувалися різновидності системи обігу металевих грошей як біметалізм і монометалізм.

Біметалізм — базувався на використання в якості грошей двох металів, золота і срібла, існував у ряді країн Західної Європи в XVI-XIX ст. Але і кінці XIX ст. обезцінення срібла привело до формування монометалізму.

Світова економічна криза 1929 — 33 рр. поклала кінець епохи монометалізму. В західних країнах поступово формуються системи нерозмінних кредитних і паперових грошей на золото і відміна їх золотого вмісту. Цей процес було завершено на початку 70-рр. ХХ ст.

З структури грошової маси виділяють грошові агрегати М_1, М₂ і М₃.

Мультиплікаційне розширення банківських депозитів. Незалежно від емісійної діяльності ЦБ, розмір грошової маси зростає за рахунок розширення кредитів комерційних банків.

Банки створюють нові гроші, коли видають позики і навпаки, грошова маса скорочується, коли клієнти повертають банкам взяті раніше позики.

Існує межа розширення банківських депозитів. Оцінити розміри розширення грошової маси шляхом створення банками нових грошей дозволяє мультиплікатор грошової пропозиції або банківський мультиплікатор. (m)

Він розраховується по таким формулам:

R — норма обов’язкових резервів

;

М — приріст депозитів

R — приріст резервів У нашому прикладі m = 10, тобто кожна гривня збільшення резервів приведе до зростання депозитів на 10 грн.

А початковий депозит 100 тис. грн. обернувся мультиплікаційним ефектом розширення банківських депозитів на 1 млн. грн.

Величина мультиплікатора знаходиться в оберненій залежності від обов’язкових резервних вимог.

Якщо норма обов’язкових резервів знизиться до Б, то М складе 20, а якщо підвищиться до 20% то знизиться до Б.

В реальному житті мультиплікаційний ефект розширення банківських депозитів в значній мірі залежить від величини «витоків» в систему поточного обігу.

Так як далеко не всі гроші взяті формі позик в банках повертається туди на депозити, частина їх продовжує циркулювати в якості готівки.

Наприклад, в Україні значна частина грошей перебуває у тіньовій економіці.

У випадках вилучення грошей із резервів банків мультиплікаційний ефект буде працювати у протилежному напрямку.

Наприклад, купівля комерційним банком у ЦБ облігацій вартістю 1000 грн. скорочує резервні ресурси банку на цю суму, що у кінцевому рахунку приводить до зменшення банківських депозитів на 10 000 грн. при мінімальній ставці резерву 10х.

В економіці непорушним законом є то, що гроші повинні знаходитись в постійному обороті, здійснювати безперервний обіг. Цьому допомагає функціонування кредитної системи.

Кредит являє собою рух позичкового капіталу здійснюваний на основі строковості, поверненості і платності.

Кредит виконує важливі функції в ринкові економіці.:

1) історично кредит дозволив суттєво розширити рамки суспільного виробництва.

2) Кредит виконує перерозподільну функцію. Дякуючи йому, приватні збереження, прибутки підприємств, доходи держави перетворюються в позиковий капітал і направляються в прибуткові сфери народного господарства.

3) Кредит сприяє економії витрат обігу. В процесі його розвитку з’являються різні засоби використання банківських рахунків і вкладів (чеки, кредитні картки, депозитні сертифікати) відбувається прискорення руху грошових потоків.

4) Кредит виконує функцію прискорення концентрації і централізації капіталу; кредит активно використовується в конкурентній боротьбі, сприяє процесу поглинання і злиття фірм.

В процесі історичного розвитку кредит набув різноманітних форм, основні з яких — це комерційний і банківський кредит.

Комерційний кредит — це кредит, який надається підприємствам, об'єднанням, іншими господарськими суб'єктами один одному. Цей кредит надається в товарній формі шляхом відстрочки платежу. В більшості випадків комерційний кредит оформляється векселем.

Комерційний кредит має певні обмеження. Ці обмеження переборюються шляхом розвитку банківського кредиту.

Банківський кредит — це кредит, який надається кредитно-фінансовими установами будь-яким господарським суб'єктам у вигляді грошових позик. Банківські кредити діляться на короткострокові (до 1 р.), середньострокові (до 5 р.), довгі - (більше 5 р.).

До інших розповсюджених форм кредиту слід віднести:

1) міжгосподарський грошовий кредит: надається господарюючими суб'єктами один одному, шляхом випуску підприємствами і організаціями акцій, облігацій, цінних паперів.

2) Споживчі кредити: надається приватним особам при купівлі споживчих товарів довготривалого користування.

3) Іпотечний кредит (кредит-застава): надається у вигляді довгострокових позик під заставу нерухомості (землі, споруд). Цей кредит використовується головним чином для оновлення основних фондів в сільському господарстві і сприяє концентрації капіталу і цій сфері.

4) Державний кредит являє собою систему кредитних відносин, в якій держава виступає позичальником, а населення і приватний бізнес кредиторами грошових засобів. Джерелом засобів державного кредиту служать облігації держави, які можуть випускатися не тільки централізованими, а й місцевими органами влади.

5) Міжнародний кредит являє собою рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Міжнародний кредит надається в товарній або грошовій (валютній) формі. Кредиторами і позичальниками є банки і приватні фірми, держави, міжнародні і регіональні організації.

Сучасні кредитні системи виділяють 3 основні ланки: центральний банк, комерційні банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Головне положення — ЦБ, який історично виділився з маси комерційних банків ще у XVIII-XIX ст. на ранніх стадіях капіталізму.

ЦБ виконують ряд важливих функцій:

1) емісія банкнот (паперових грошей);

2) зберігання державних золотовалютних резервів;

3) зберігання резервного фонду інших кредитних установ;

4) грошово-кредитне регулювання економіки;

5) кредитування комерційних банків і здійснення касового обслуговування державних установ.

6) Контроль за діяльністю кредитних установ.

Комерційні банки являють собою головні центри кредитної системи. Сучасний банк — кредитно-фінансовою установою універсального характеру. Він не тільки приймає внески населення і підприємств, видає кредити, але й виконує фінансове обслуговування клієнтів.

Особливе місце в сучасній ринковій економіці займають спеціалізовані, кредитно-фінансові установи, такі як пенсійні фонди, страхові компанії, позичково-зберігальні асоціації. Акумулюючи грошові ресурси, ці інститути приймають активну участь у процесах нагромадження та ефективного розміщення капіталу. Наприклад, сумарні активи всіх цих спеціалізованих кредитно-фінансових установ США майже у двічі перевищують активність комерційних банків.

Макроекономічна рівновага передбачає наявність певних пропорцій і на грошовому ринку. Найважливіша з них — рівновага між пропозицією і попитом грошей.

Теоретично, аналіз попиту на гроші і вивчення умов рівноваги на ринку привели до виникнення 2-х шкіл у цьому питанні і відповідно до розробки двох базисних макроекономічних моделей:

— монетаристської;

— кейнсіанської;

Монетаристська теорія базується на неокласичних традиціях і успадкувала основні положення кількісної теорії грошей, яка виникла ще у 18 ст. і безроздільно панувала в економічній науці до 30−40 рр. ХХ ст. (Д. Юн, Дж. Міль, А. Маршал, Фінлер, Кассель, Хансен). Основний постулат кількісної теорії полягає у наступному: чим більше пропозиція грошей, тим вище рівень цін навпаки.

Фішер у своїй роботі «Покупна сила грошей» — 1911 р. ввів рівняння, яке базується на кількісній теорії:

HV — PV,

де V — швидкість обігу грошей;

Макроекономічна модель грошового ринку в уявлення неокласиків базується на тому, сукупний попит на гроші - це функціонування рівня грошового доходу. (РУ), а пропозиція грошей є екзогенно-фіксованою величиною, тобто встановлюється автономно, незалежно від попиту на гроші.

На графіку відображена залежність попиту на гроші від рівня цін. Чим вищій рівень цін, тим більший попит приділяється на гроші. Нахил кривої попиту на гроші залежить від рівня доходу.

Неокласична модель грошового ринку знаходиться в зрівноваженому стані точці пересікання кривих попиту и пропозиції грошей, коли ціни встановлюються на рівні Р^А. якщо загальний рівень цін знизиться до величини Р^В, то виникає надлишкова пропозиція грошей, рівна MS — MS¹. в такому випадку гроші починають обезцінюватись і відбувається підвищення цін, яке наближує їх до рівня Р^А. таким чином проявляється тенденція до підтримання автономної рівноваги на ринку.

Кейнсіанська теорія внесла нові аспекти в пояснення попиту на гроші. В кейнсіанській термінології, попит на гроші - це перевага ліквідності. Кейнс висунув 3 психологічних мотиви, які спонукають людину зберігати збереження в грошовій (ліквідній) формі:

— трансакційний;

— спекулятивний;

— обережність.

1) трансакційні залишки грошових засобів зберігаються з метою здійснення угод (попит на гроші для угод).

2) Спекулятивний мотив зберігання залишків так, як і мотив обережності відрізнялися від попередніх ідей неокласиків. Кейнс надавав цьому мотиву ключове значення т. попиту: пропозиція. Він вважав, що в умовах невизначеності і ризику на фінансовому ринку — попит на гроші залежить від рівня доходу по облігаціях.

3)

Спекулятивний попит на гроші (з боку активів має такий вигляд.

Він залежить від величини відсоткової ставки. Ця залежність обернена.

Мотив обережності пов’язаний з ризиком втрати капіталу. Якщо індивід вважає, що процентна ставка в майбутньому вище на стільки, що це принесе чистий збиток від облігації, то він буде зберігати гроші. Які хоча і не принесуть доходу, але і не причинять збитки. Отже цей мотив дуже близький до спекулятивного і також пов’язаний із зміною ставки%.

Крива загального попиту на гроші називається кривою переваг ліквідності. Рівновага на грошовому ринку по Кейнсу встановлюється на рівні певного відсотка.

Пересікання ліній попиту на гроші і пропозицію грошей показує, що рівновага на грошовому ринку встановлюється на рівні відсотка М₀.

В Теорії Фрідмена стверджується, що існує стабільна функція попиту на гроші. Це положення відрізняється від поглядів Кейнса, який вважав, що попит на гроші відрізняється невизначеністю і непередбачуваністю.

Попит на гроші визначається так званим, постійним доходом, який розраховується як середньозважена величина, на основі рівнів доходу за поточний і попередні роки. (3−4% в рік — темп зростання грошової маси, що відповідає середнім темпам економічного зросту розвитку країн.

Деякі як вважають, що чисту теорію Фрідмана, можна назвати не теорією попиту, а теорією пропозиції грошей, бо саме пропозиція визначає ситуацію на ринку.

Макроекономічна модель монетаристів відводить пріоритетну роль в регулюванні сукупного попиту, грошовій, або монетарній політиці держави. Неокейнсіанці підкреслюють важливість поряд з грошовою також фіскальної політики.

Грошова (монетарна) політика являє собою комплекс взаємопов'язаних заходів здійснюваних центр центральним банком, з метою врегулювання сукупного попиту, шляхом планування впливу на стан кредиту і грошового обігу.

Фіскальна політика полягає в державному регулюванні сукупного попиту, шляхом плануємих змін державних витрат і податків. Більшість економістів вважають, що центральний банк відіграє ключову роль і займає монопольне положення не тільки в сфері емісії грошей, але і в сфері проведення монетарної політики держави, яка розрахована на короткострокові періоди і ведеться непрямими методами.

Грошову політику ЦБ може здійснювати при допомозі слідуючого:

— ставка міжбанківського кредиту і облікова ставка, норма обов’язкових резервів.

— Операції з державними борговими обов’язками на ринку цінних паперів.

У 80-ті роки ХХ ст. в західних країнах внесли серйозні зміни в кредитно-грошову політику центрального банку. Було введено таргетування грошової маси, що мало на увазі встановлення верхньої і нижньої межі зростання грошової маси на наступний період. (така політика проводиться в США, Німеччині, Англії).

Якщо поетапно розглянути механізм реалізації прийнятих ЦБ рішень, то він зводиться до слідуючого:

1) на першому етапі ЦБ своїми діями (наприклад, купуючи облігації у комерційних банках, або знижуючи мінімальну ставку резервних вимог) збільшує грошову масу.

2) На другому етапі відбувається мультиплікаційне розміщення банківських депозитів. Пропозиція грошей зростає.

3) На третьому етапі зростання пропозиції грошей веде до їх здешевлення, тобто зниження відсоткової ставки, що розширює попит на інвестиції.

4) На четвертому етапі результатом зниження відсоткової ставки, буде збільшення приватних і державних інвестицій.

5) На п’ятому етапі збільшення капіталовкладень викличе збільшення доходів, розширення виробництва, збільшення зайнятості, прискорення темпів інфляції.

М^s r I Y

В реальному житті грошова політика приводить до непередбачених результатів, її ефективність знижується як результат процесів побічних, супутніх процесів (наприклад, ЦБ збільшив пропозицію грошей, надіючись понизити відсоткову ставку, але збільшення грошової маси викликає інфляційні процеси. Це зростання цін змушує банки підвищити національну ставку відсотка до рівня реального (яка враховує відсоток інфляції). Таким чином дії ЦБ привели до підвищення відсоткової ставки, що не дозволяє досягнути кінцевої мети грошової політики, зростання ВВП.

У зв’язку з вищесказаним слід розрізняти короткострокові і довгострокові результати грошової політики. В короткостроковому плані уряд, може добитися шляхом збільшення грошової маси, згідно розглянутої схеми. В довгостроковому ця грошова політика вона не приведе до значного зростання ВВП, а викличе інфляцію.

Відомий англійський економіст Джон Хікс розробив на базі кейнсіанської теорії стандартну зрівноважену модель ринку. Загальна рівновага на реальному и грошовому ринку досліджується за допомогою апарату кривих: ІS — LM.

Чим менше рівень реального доходу, тим вищою повинна бути ставка відсотка, щоб досягнути точки рівноваги. Крива LM (ліквідні гроші) характеризує рівновагу в грошовому секторі економіки і проходить через точки, які представляють комбінацію, ставки відсотка і рівня реального доходу, при яких грошовий ринок знаходиться в рівновазі, тобто існує рівновага попиту і їх пропозиції. Більшість економістів сьогодні визнає той факт, що при допомозі монетарної політики можна вплинути на макроекономічні пропорції в економіці. Така політика на відміну від фіскальної політики не вимагає багато часу у її проведенні.

Термін фінанси походить від латинського «finantia», що в перекладі означає дохід, платіж.

Фінанси — це є система створення і використання фондів грошових ресурсів, які необхідні для забезпечення процесу відтворення. Фінанси пов’язані з функціями грошей як засіб нагромадження і платежу. Фінансам властиві дві функції:

— розподільча;

— контрольно-стимулюючІ;

В своїй розподільчій функції фінанси обслуговують процес розподілу і перерозподілу ВВП і національного доходу. В результаті цієї функції утворюються різні грошові фонди і здійснюється їх використання.

Тут фінанси виступають як засіб економічного контролю за процесом утворення розподілу, перерозподілу і утворення грошових ресурсів.

Фінансові відносини утворюються між державою і підприємством, між підприємствами, між підприємствами і комерційними банками, між державами і бюджетними організаціями, між державою і населенням.

Фінансова система у будь-якій країні складається з трьох основних взаємозв'язаних підсистем:

— державні фінанси;

— фінанси підприємства;

— фінанси населення;

Державні фінанси — це система грошових фондів зосереджених у руках держави і призначена для забезпечення їх функцій (державний бюджет, пенсійні фонди, фонди майнового і особистого страхування).

Фінанси населення — грошові фонди, що формуються з доходів громадян, отриманих на основі трудової, господарської та іншої діяльності, спадщини.

Усі названі підсистеми фінансів тісно пов’язані між собою.

Стан фінансової системи значною мірою залежить від гармонійного взаємозв'язку та розвитку всіх її складових.

Центральне місце в системі держаних фінансів займає державний бюджет (це річний план державних витрат і джерел їх фінансового покриття).

Структура бюджету країни залежить від її держаного устрою. В країнах, які мають унітарний устрій — бюджетна система має двухрівневу побудову: державні і місцеві фінанси. В країнах з федеративним устроєм (Росія, Німеччина, США) має місце проміжкові ланка — бюджети республік, земель, штатів.

В 2001. ВР прийняла «Бюджетний кодекс України». Бюджети районів і міст обласного підпорядкування незалежні від обласного бюджету, безпосередньо контролюється Міністерством фінансів України.

Важливою складовою частиною фінансової системи держави є місцевий бюджет. За рахунок їх витрат фінансуються у першу чергу об'єкти комунальної класності, будівництво доріг, шкіл, розвиток засобів зв’язку, а також житлове будівництво.

При формуванні місцевих бюджетів можуть використовуватись дотації, субсидії і субвенції.

Дотації надаються нижчому місцевому бюджету як допомога на певну суму тоді, коли він не може скоротити витратні видатки.

Дотації не носять строго цільового призначення.

Субсидії видаються на фінансування конкретних закладів чи заходів, тобто мають цільове призначення, тобто видаються на збалансування поточного бюджету.

Субвенції також мають строго цільовий характер. Видаються вони переважно на цілі розвитку: на основі паєвої участі і фінансуванні передбачуваних витрат.

Державний бюджет являє собою компроміс, який відображає співвідношення сил основних груп, носіїв різних соціально-економічних інтересів в Україні. Це насамперед між:

1) власниками і працюючими по найму попивання оподаткування власності з приводу бюджетних витрат на соціальні цілі.

2) Компроміс між загальнодержавними процесами.

3) Компроміс між промисловими, сільськогосподарськими районами по відношенню розподілу податків і бюджетних дотації.

4) Компроміс між інтересами окремих галузей і монополій з приводу податків і субсидій державних замовлень.

Доходи державного бюджету складаються у першу чергу з податків, які вилучаються як центральними, так і місцевими органами влади, державних позик, доходу від державної власності.

Структура бюджетних витрат і питома вага окремих статей і державного країн з ринковою економікою виглядає так: (%)

1) витрати на соціальні послуги (охорона здоров’я, освіта, соціальна допомога — 40−50%.

2) Витрати на господарські потреби — 10−20%

3) Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики — 10−20%

4) Адміністративно-управлінські витрати — 5−10%

5) Платежі по державному боргу — 708%

Витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання. В періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарські цілі як правило зростають, а під час перегріву кон’юнктури — скорочуються.

Структура витрат державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і капіталовкладення, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, на національну конкурентоздатність цінових ринків.