Екологізація вирощування товарної риби при дворічному обороті в умовах Уланівського рибцеху

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Кваліфікаційна робота

на тему:

«Екологізація вирощування товарної риби при дворічному обороті в умовах Уланівського рибцеху»

Вступ

Вітчизняне рибництво за останні 40 років зазнало значних змін, зумовлених динамічністю процесів науково-технічного прогресу та кардинальними змінами у системі управління виробництвом і характері економічних відносин у країні. Впродовж 70−80-х років минулого століття спостерігалось збільшення обсягів виробництва продукції за докорінних змін у технологічних підходах відтворення і вирощування риби, розширився набір об'єктів культивування, насамперед за рахунок інтродукції далекосхідних рослиноїдних риб та високопродуктивних представників північноамериканської іхтіофауни. В цей період основну увагу приділяли проблемам комплексної інтенсифікації рибництва, розвитку індустріальних методів вирощування риби та спрямованій реконструкції іхтіоценозів водойм із переорієнтацією на управління їх функціонуванням, тобто забезпечувався перехід від рибальства до переважної експлуатації водойм шляхом розвитку аквакультури.

Упродовж наступного десятиліття рибне господарство України, як і вся економіка країни, натикалось на істотні труднощі, властиві періоду переходу до ринкових відносин. Багато підприємств галузі не змогли відразу адаптуватись до роботи в нестабільних економічних умовах за гострого дефіциту обігових коштів та інвестиційних ресурсів, високих кредитних ставок і зниження загального рівня платоспроможності населення. За таких обставин виконати весь комплекс технологічних вимог щодо інтенсивного ведення рибництва вдається далеко не завжди. Найбільші проблеми виникали у зв’язку з дорожнечею високоякісних гранульованих рибних комбікормів. У результаті загальні обсяги виробництва продукції рибництва в аквакультурі разом із промислом у внутрішніх прісноводних водоймах України в період 1991−2000 рр. зменшились з 84 до 35 тис. т, або у 2,4 рази. Багато вітчизняних рибогосподарських підприємств стали збитковими. Як харчовий продукт риба містить цінні для живлення людини компоненти, насамперед — повноцінні білки, що включають майже всі незамінні амінокислоти, ліпіди, ферменти, біологічно активні речовини, значну кількість мікроелементів. У рибних продуктах дуже низький вміст холестерину, вони мають здатність регулювати холестериновий обмін в організмі людини і підвищувати стійкість його до серцево-судинних захворювань. Вихід поживної (їстівної) частини, вміст протеїну у рибі свідчать про високі її харчові якості.

Порівняно з м’ясом тварин у рибі майже в 5 разів менше сполучної тканини, що забезпечує швидке розварювання і ніжну консистенцію риби після теплової обробки та легке перетравлювання.

Попит на рибу в Україні з давніх часів задовольнявся приватними рибодобувниками, які жили на узбережжі Азовського п Чорного морів, а також лиманах, що впадають у Дніпро, Південний Буг, у гирлі Дунаю та інших річок. Рибу розвозили по всій Україні свіжою, солоною та в’яленою. У ставах культивували коропів, линів, карасів, щуку та інші види риб. Завдяки значному попиту населення на рибу і рибопродукцію, прибутковості її вилову та вирощування в Україні протягом останніх 80−100 роки створено відповідну матеріальну базу для розвитку рибного господарства на внутрішніх водоймах. Побудовано рибоводні стави, створено величезні штучні водосховища на каскаді великих річок, водойми-охолоджувачі ДРЕС, лиманні господарства, водойми комплексного призначення. Для вирощування риби почали використовувати природні водойми, озера, штучні басейни, садки, індустріальні комплекси тощо.

Значна увага приділялась також рибальству в морях і океанах. Це дало змогу в 1988—1990 рр. довести обсяг загального вилову риби та морепродуктів в Україні до 1,2 млн. т, а споживання на душу населення — до 18−19 кг за рік, з них 8,6 кг — рибних продуктів.

1. Сучасний стан питання про технологічну ефективність вирощування товарної риби в ставах

Основним завданням рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах є відтворення та використання водних живих ресурсів, переважно риби для одержання різних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції.

Термін «внутрішні водойми» наводиться за Постановою Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» від 27 липня 1998 р. № 1147: «Внутрішні води України (далі - внутрішні водойми) — це обмежені лінією державного кордону води річок, озер та інших водойм, а також морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, прийнятих для відліку ширини територіального моря України».

За спеціалізацією основного виробництва підприємства рибної галузі на внутрішніх водоймах поділяються на такі групи:

Ш рибовідтворювальні комплекси — нерестово-вирощувальні рибні господарства, риборозплідники, розплідники рослиноїдних риб, рибоводні заводи частикових риб, осетрові та форелеві рибоводні заводи;

Ш виробничі об'єднання рибного господарства, рибоводні та рибницькі підприємства — риборозплідники, повносистемні та нагульні ставові, басейнові, садкові, лиманні, озерно-товарні (замкнуті водойми) рибні господарства;

Ш риболовецькі господарства та підприємства; рибоводно-меліоративні станції (РМС).

Рибогосподарські підприємства на внутрішніх водоймах розміщені на території всіх областей країни. Найбільша їх концентрація в А Р Крим, Дніпропетровській, Київській, Черкаській та південних приморських областях. Товарні рибні і риболовецькі господарства розташовані на території сформованих систем розселення України і мають вихід на існуючу транспортну мережу, а в перспективі - на майбутні автомагістралі міжнародного класу, що сприяє швидкому надходженню риби і рибної продукції до ринків збуту в густо населених районах.

Табл. 1. Наявність рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах України

Підприємства

Наявність

Рибовідтворювальні комплекси:

Головрибвод

Укррибгосп

1 (6)

2

Виробничі рибокомбінати, об'єднання, рибницькі підприємства

43 (6)

Риболовецькі підприємства:

на узбережжі морів

на водосховищах рік

64

36

Рибоводно-меліоративні станції

23

Усього

165 (12)

Серед основних продуктів харчування, що споживаються населенням України, найбільше зменшення припадає на рибу і рибопродукти (у 1998 році - в 2,6 рази щодо рівня 2004 року). [1,3]

Питома вага продукції рибогосподарських підприємств на внутрішніх водоймах за 9 останніх років у загальних обсягах вилову риби становила 15−30%, а у виробництві харчової рибної продукції - 17−27%; частка океанічного рибопромислового флоту дорівнювала 70−85% вилову риби та 73−83% випуску харчової рибної продукції. Порівняно з 1996 роком спад виробництва на окремих групах підприємств сягнув 61−75% за виловом риби і 40−78% - за виробництвом харчової рибної продукції (табл. 2). Порівняно з 1996 роком виробництво харчової рибної продукції в 2004 році зменшилося у рибній галузі з 684 тис. т до 292,1 тис. т, що становить 42,7%.

Найбільший спад на підприємствах «Укррибгоспу» — 21,3%.

Для повнішої характеристики стану рибного господарства внутрішніх водойм України постала необхідність розглянути його за категоріями водойм.

Основним видом діяльності рибовідтворювальних комплексів (нерестово-вирощувальних господарств, риборозплідників, рибоводних заводів) є вирощування молоді різних видів риб та вселення їх у внутрішні водойми (стави, водосховища на річках, водойми-охолоджувач і енергетичних об'єктів, озера, лимани, затоки та прибережні води Азовського і Чорного морів) для подальшого вирощування, підвищення рибопродуктивності водойм та збільшення обсягів вилову товарної риби.

Табл. 2. Вилов риби підприємствами орендного господарства України

Океанічний рибопромисловий флот

Виробничі об'єднання, рибокомбінати, рибницькі підприємства

Риболовецькі кооперативні господарства на

Рибоводно-меліоративні станції

Підприємства на внутрішніх водоймах, разом

узбережжі морів

водосховищ рік

879 774

86 098

81 433

19 589

1843

186 226

770 913

63 697

60 670

14 106

1614

140 087

418 785

52 605

46 515

12 980

1115

113 215

269 687

42 737

36 237

7986

1353

88 313

214 537

41 353

42 835

7267

1008

92 463

300 122

40 060

44 300

7509

1009

92 878

318 424

31 450

29 800

7553

773

69 516

297 517

21 567

33 936

6642

505

44 483

314 746

22 451

31 671

7416

703

62 784

У сфері управління Головрибводу перебувають 9 рибовідтворювальних комплексів, з яких статус юридичної особи має тільки Дніпровський експериментальний рибоводний осетровий завод (ЕРОЗ) у Херсонській області. Несамостійними господарствами, що підпорядковуються облдержрибінспекціям та басейновим управлінням рибоохорони, є:

Ш два форелевих рибозаводи в А Р Крим (Алуштинський) і Чернівецькій області (Лопушнянський);

Ш два рибоводних заводи управління «Південрибвод» — Ново-Каховський завод частикових риб і Херсонський вирощувальний експериментальний завод;

Ш два господарства управління «Кримчоррибвод» — Каркінітський риборозплідник і Сиваський рибоводний пункт;

Ш дві нерестово-вирощу вальні експериментальні дільниці управління «Одесарибвод» — Дністровська та Палієвська.

До складу об'єднання «Укррибгосп» входять 9 рибовідтворювальних комплексів:

Ш два підприємства зі статусом юридичної особи — Іркліївський розплідник рослиноїдних риб (Черкаська область) і Червонооскільське рибоводне господарство (Харківська область);

Ш сім рибоводних господарств, що є структурними підрозділами обласних виробничих рибокомбінатів, з них п’ять нерестово-вирощувальних рибних господарств (НВРГ) — Канівське, Каховське, Кременчуцьке, Цюрупинське і «Ладинка», Дніпродзержинсь-кий розплідник рослиноїдних риб та риборозплідник «Південний» на Сергіївському лимані.

Для виробничих об'єднань рибного господарства, рибокомбінатів і рибницьких підприємств визначальними є такі види діяльності: розведення і вилов товарної риби та її реалізація; вирощування молоді риб, що використовується як рибопосадковий матеріал для власних потреб та зарибнення ставів, озер, водосховищ, лиманів, заток; виробництво харчової рибної продукції. Крім того, деякі підприємства займаються вирощуванням і переробкою сільськогосподарської продукції (землеробство, тваринництво, птахівництво) та її збутом. 4]

Розміщені вони в усіх без винятку областях країни. До цієї групи входять 52 об'єднання, рибокомбінати і підприємства з поділом на ряд самостійних підприємств об'єднань. Виробничий потенціал цих підприємств визначається наявністю ставів, лиманів, технічних водойм, озер, водосховищ, басейнів і садків для вирощування та вилову риби, сумарна площа яких становить відповідно 115 тис. га та 177 тис. м3.

Природно-кліматичні умови України дають змогу вирощувати товарну рибу при дволітньому циклі наважкою 400−500 г., що має попит у споживачів. Разом з тим зростає попит і на більшу рибу, вагою 1−1,5 кг. Товарною якістю риби цікавляться і зарубіжні покупці.

Щоб одержати рибу наважкою 400−500 г., її вирощують два роки, а 1−1,5 кг — три роки і більше. Це за умови, що її підгодовуватимуть збалансованими комбікормами та підтримуватимуть необхідні показники гідрохімії й гідробіології. Така технологія вирощування товарної риби була у всіх господарствах. [1]

У зв’язку з погіршенням екологічної ситуації водойм, забрудненням води шкідливими речовинами, що потрапляють разом з промисловими та сільськогосподарськими зливами, відсутністю коштів на придбання комбікормів, мінеральних і органічних добрив для внесення їх у стави, впровадженням полікультури стало неможливим вирощувати при дволітньому циклі товарну рибу, яка б мала попит у населення, оскільки дволітки коропа при цих умовах досягають наважки 200−250 г., а рослиноїдних риб ще менше — 150−200 г.

Порівняно з попередніми роками та нормативними показниками якість рибопосадкового матеріалу гірше майже вдвоє. Внаслідок порушення технології вирощування (не підготовлені стави через відсутність коштів тощо) середня наважка цьоголітків у 2004 р. становила 14 г. при нормативі - 20−25 г. Дуже низький вихід цьоголітків від посаджених на вирощування личинок — 25,5−37,3% при нормативах для України 50−60%. У зв’язку з недорозвиненістю вгодованість вирощених риб залишається низькою, що негативно позначається на їх перезимівлі. [5]

На кількість та якість рибопосадкового матеріалу негативно впливає відсутність у ряді рибних господарств маточного поголів'я, невчасне проведення нерестової кампанії, недотримання технології інкубації ікри риб в інкубаційних цехах, що в підсумку призводить до пізньої посадки личинок риб на вирощування, масової їх загибелі. Нова технологія інкубації ікри рослиноїдних риб (басейновий метод) застосовується не скрізь. Зокрема, можливості його в Полтавському, Закарпатському та Вінницькому підприємствах використано в 2004 р. лише на 1,2−35%. Значну частину личинок риб завозять з інших господарств в непристосованій тарі, що призводить до їх загибелі під час транспортування.

Унаслідок низької якості рибопосадкового матеріалу (мала наважка), порушення технології вирощування товарної риби, відсутності повноцінних кормів для годівлі риби та інших чинників у більшості рибгоспів практикують велику густоту посадки рибопосадкового матеріалу, що нічим не обґрунтовується. Згідно з рибоводними нормативами на 1 ц товарної риби в нагульні стави слід пересаджувати 330−400 екз. річняків. Фактично цей показник перевищує норматив у кілька разів. У 2004 році на виловлений 1 ц товарної риби витрачено 1219 штук рибопосадкового матеріалу, а вихід дворічок становив 47,5%.

Ефективність використання рибопосадкового матеріалу для вирощування товарної риби в господарствах різна. Так, у 2005 році вихід товарних коропів від посаджених навесні в Сумському ВАТ був на рівні 91,3%, а рослиноїдних риб — 93,7%. У сусідньому Чернігівському об'єднанні вихід коропів становив лише 40%, рослиноїдних риб — 37%. В окремих підприємствах показники ще гірші: в Херсонському — відповідно, 14 і 29%, Вінницькому — 25 і 54%, Львівському ВАТ — 25,2 і 32% за нормативного показника — 75−80%. Відсутність належної уваги й контролю за використанням ресурсів та їх збереженням призводить до великих втрат рибопродукції і збитків.

За інвентаризації ставкового фонду було встановлено, що в Україні більш як у 200 адміністративних районах площі ставів перевищують 300 гектарів. Треба було знайти можливості раціонально використати ці водні площі для вирощування риби. І такий шлях було знайдено — це міжгосподарська кооперація.

За кожною рибоводно-меліоративною станцією були закріплені зони для рибогосподарського обслуговування і при допомозі РМС були створені базові господарства, що мали порівняно кращі стави, кадри, матеріально-технічну базу і були в змозі освоювати в рибництві деякі елементи інтенсифікації. Таких господарств з так званим інтенсивним веденням рибництва було понад 250.

Є підстави вважати, що тільки завдяки концентрації, спеціалізації та міжгосподарській кооперації рибництва стало можливим виробляти щорічно в сільськогосподарських водоймах 15,4- 18 тис. т товарної риби, або в 3,8 раза більше, ніж було в 1974 році до початку цієї роботи. Пошук шляхів подальшого розвитку рибництва тривав. Для деякої централізації окремих функцій міжгосподарських підприємств (племінна справа, впровадження нових видів риб, науково-технічного прогресу тощо) на обласному рівні почали створювати виробничі об'єднання в Черкаській та Вінницькій областях, асоціацію рибних господарств — у Дніпропетровській, виробничо-наукову систему «Риба» — в Тернопільській області.

Проте внаслідок реорганізації рибоводно-меліоративні станції ввійшли до ВО «Укррибгосп» Держагропрому України, в обласних управліннях сільського господарства було ліквідовано відділи (групи) ставкового рибництва, всі управлінські функції щодо рибництва перейшли до обласних рибокомбінатів, що мали чимало й своїх проблем. Рибоводно-меліоративні станції зменшили вплив на сільськогосподарські підприємства, що займалися рибництвом. Міжгосподарські підприємства розпалися, а рибницькі ферми було занедбано. Таким чином сільське господарство, взагалі жителі України втратили 12−15 тис. т риби, яку раніше без дотацій держави щороку виробляли рибоводно-меліоративні станції, міжгосподарські підприємства, об'єднання, асоціації і спеціалізовані рибницькі ферми колгоспів і державних господарств республіки.

1.1 Технологічні схеми вирощування товарної риби

У рибоводній практиці напрацьовано багато технологічних схем вирощування риби на різних стадіях: одержання личинок, їх підрощування, вирощування цьогорічок, зимівлі річняків, вирощування двохрічок та їх зимівлі, вирощування трьохрічок. Виходячи з конкретних природно екологічних умов, можуть бути прийняті та чи інша схема (варіанти) з економічною оцінкою кожного варіанта на всіх стадіях виробництва. Всі вони згруповані і викладені в таблиці 3.

Табл. 3. Технологічні схеми вирощування товарної риби. Стадії А-Д, варіанти 1−6

Варіант

А

Одержання личинок коропа

Б

Підрощування личинок

В

Вирощування цьогорічок (перший рік)

Г

Зимівля цьогорічок

Д

Вирощування двохрічок

1

В нерестовиках в звичайні для в звичайні для зони терміни

В нерестовиках в звичайні для в звичайні для зони терміни

В виростних ставах

В зимувальних ставах в звичайному для зони температурному режимі

В нагульних ставах з годівлею комбікормом при щільній посадці

2

В нерестовиках в ранні терміни (підігрів води, плівкові та інші покриття)

В лотках і басейнах при звичайній для зони температурі

В лотках і басейнах при звичайній для зони температурі

В зимувальних басейнах

В водоймах без годівлі при розрідженій посадці

3

В інкубаторі в звичайні для зони терміни

В личинкових ставах з застосуванням плівкового покриття

В нагульних ставах з годівлею комбікормами

В нагульних ставах (осіннє зариблення, безперервне вирощування)

В лотках і басейнах при звичайній для зони температурі

4

В інкубаційному цеху в ранні терміни

В лотках і басейнах з регульованою температурою в будь-які терміни

В лотках, басейнах і садках з підігрівом води до оптимальної температури

В нагульних водоймах (озерах, ВКП)

В лотках, басейнах і садках при частковому підігріванні води

5

В інкубаційному цеху в будь-які терміни

В малькових ставах

В сітчастих садках при звичайній для зони температурі і годівлі

В умовах підігрівання води і годівлі

В лотках, басейнах і садках в регульованих умовах

6

Придбання личинок

Зариблення без підрощування

В нагульних водоймах без застосування кормів

Літньо-осіння реалізація з застосуванням селективного лову

В комбінації з водоплавною птицею в складі аквасівозмін

1.2 Заходи інтенсифікації при вирощуванні риби в ставах

Інтенсифікація передбачає оптимальну концентрацію ресурсів на одиниці ставової площі для одержання максимальної кількості риби високої якості при достатній рентабельності виробництва. При цьому досягають найбільш ефективного використання ставових площ.

Методи інтенсифікації базуються на механізмах, які визначають взаємовідносини риби і навколишнього середовища, її абіотичних, біотичних та антропічних факторів. При цьому вирішального значення набувають адаптаційні можливості культивованих риб протягом усього онтогенезу при вираженій астатичності ряду екологічних параметрів.

У зв’язку з цим інтенсифікаційні спрямовуються на оптимізацію навколишнього середовища. При цьому особливу увагу приділяють стимуляції розвитку гідробіонтів, які є природним кормом певних видів риб.

Методи інтенсифікації опираються на специфіку міжвидових і внутрівидових взаємовідносин риб, зокрема харчових. Це положення є вирішальним при встановленні щільності посадок, визначенні кількісних і якісних параметрів раціону, співвідношення окремих видів риб у складі полі-культури.

Рибницькі стави в результаті експлуатації зазнають суттєвих змін, викликаних природними процесами й активною дією людини з метою підвищення рибопродуктивності. Поєднання природних процесів і господарської діяльності на ставах призводить до замулювання і заболочування. При цьому змінюються фізико-хімічні параметри води й погіршується санітарний стан. Ці негативні фактори, на фоні адаптивного характеру росту риб, призводять до зниження темпів росту, відставання у розвитку, що зумовлено не тільки прямою дією на рибу, а й на кормову базу. Наслідком такого становища є зниження природної рибопродуктивності та різке обмеження здійснення інтенсифікаційних заходів.

Меліорація — це система заходів, орієнтована на докорінне поліпшення ставу і прилеглої території для оптимізації середовища мешкання риби. Всю різноманітність меліоративних заходів можна поділити на дві групи: докорінні, що забезпечують глибокі зміни режиму водойми, дія яких зберігається протягом ряду років, і поточні, що діють нетривалий період.

Екологічна меліорація. Тенденція зростання щільностей посадок від монокультури до полікультури коропа та рослиноїдних зумовила необхідність збільшення глибини ставів до 2−3 м.

Гідрохімічний режим ставу значною мірою впливає на екологічні параметри, що дає можливість регулюванням водообміну оптимізувати ряд фізико-хімічних показників, які визначають умови вирощування риби. При ущільнених посадках риби доцільно забезпечувати водообмін у літній період на рівні 20−25 діб. При появі ознак заморних явищ водообмін збільшують.

Використання мінеральних добрив не тільки забезпечує оптимальне співвідношення розчинених у воді азоту і фосфору, а й сприяє збагаченню води киснем у денні години за рахунок інтенсивного розвитку фітопланктону, що можна розглядати як біологічне аерування. Ефекту-хімічного аерування можна досягти внесенням калію перманганату з розрахунку 20−50 мг/л у поєднанні з вапнуванням.

Використання вапна або вапнування ставів має багатоплановий характер. Цей захід сприяє поліпшенню фізико-хімічного режиму середовища і може розглядатись як удобрення. Але головне значення вапнування ґрунтів — меліорація, яка сприяє облагороджуванню води і ґрунту ложа ставів, знижує можливість виникнення ряду захворювань риб.

Вапнування ставів найефективніше восени і навесні після опускання води. Вапно вносять на вологу поверхню ложа ставів за 15−25 днів до заповнення водою, рівномірно розсипаючи по дну, або вносять на пониження ложа, в яких затримується вся вода.

Біологічна меліорація ставів. Біологічна дія на середовище мешкання риб при їх культивуванні в ставах може бути орієнтована на пригнічування рослинності, скорочення видів риб, які самопливом потрапляють у стави, профілактику виникнення захворювань. Біологічні принципи меліорації мають перевагу, бо не виключають невластиву природним процесам дію і характеризуються високою вибірковістю й цілеспрямованістю.

Для пригнічення вищої водної рослинності та макроформ нижчих рослин широко використовують білого амура.

Для пригнічення розвитку м’якої і плаваючої, водної рослинності ефективним є вселення однорічок білого амура з розрахунку 150−1500 шт/га. Для знищення надлишкової жорсткої рослинності доцільно утримувати спеціальне меліоративне стадо, представлене дво- і трирічними особинами.

Радикального ефекту досягають механічними (викошування, випалювання, знищення коренів болотних рослин) та біологічними методами меліорації, що дає змогу білому амуру поїдати молоді пагони, сприяючи інтенсивному очищенню водойм та їх оздоровленню.

Для максимального зменшення в ставу видів риб, які не об'єктами культивування (плотва, карась, пічкур, йорж, окунь), але конкурують у живленні з об'єктами ставкового рибництва чи поїдають молодь культивованих видів риб, переносять захворювання, як біологічних меліораторів використовують риб-хижаків.

Добрива у технологічному циклі виробництва риби в сучасних умовах сприяють не тільки підвищенню природної рибопродуктивності, а й виступають як регулятор гідрохімічного режиму. Крім того, дефіцит концентрованих фізіологічно повноцінних кормів потребує часткової компенсації потреб риби в поживних речовинах за рахунок високо цінних кормових гідробіонтів. [4,5]

Мінеральні добрива. В рибництві дія хімічних добрив, як і в рослинництві, базується на стимулюванні утворення первинної продукції за рахунок забезпечення рослин елементами мінерального живлення, яких не вистачає, головним чином азотом і фосфором. Однак механізм дії в ставах значно складніший. У рослинництві добрива діють безпосередньо на культуру, яку вирощують, а у водоймах вони забезпечують розвиток першої ланки трофічного ланцюга — водоростей. Фітопланктон не є кормом винятково для організмів зоопланктону та бентосу, значна його частина може бути утилізована рибами — фітопланктофагами.

Мінеральні добрива представлені азотними та фосфорними сполуками, які іноді поєднуються з калійними, кальцієвими, органічними добривами та мікроелементами.

Використання добрив може бути ефективним за певних умов: вода має нейтральну або слаболужну реакцію; активна реакція ґрунту нейтральна або слабокисла (рН сольової витяжки не нижча 6,0); водойма не заростає жорсткими надводними рослинами або має не менше 70% площі, вільної від заростей; проточність або зовсім відсутня, або не перевищує зміни води в ставу за 15 днів, очевидний дефіцит біогенних елементів.

Удобрювальний коефіцієнт — число, яке показує, скільки необхідно внести добрив для одержання одиниці приросту риби. Згідно з рибницько-біологічними нормативами, удобрювальний коефіцієнт прийнятий рівним 2,5−3,0. Удобрювальний коефіцієнт дає можливість зробити правильний розрахунок кількості добрив для ділянки ставу. Для цього необхідно виходити з природної рибопродуктивності (нормативної або середньої по господарству), планового приросту рибопродукції за рахунок добрив та удобрювального коефіцієнта. Якщо прийняти природну рибопродуктивність за 200 кг/га і передбачити довести її до 400 кг/га, то за рахунок добрив слід одержати 200 кг/га риби. При удобрювальному коефіцієнті 3 витрата добрив на 1 га становитиме 200 кг 3 = 600 кг/га. При співвідношенні азоту і фосфору 1: 1 потрібно внести на гектар 300 кг аміачної селітри і 300 кг суперфосфату. Розраховану кількість добрив на 1 га множать на площу ставів (ставу) і одержують загальну кількість потрібних добрив.

Органічні добрива. До органічних добрив належать гній, компост, пташиний послід, зелені добрива. На бідних піщаних, солонцюватих, підзолистих ґрунтах, де відсутній шар родючого мулу, вони дають більший ефект, ніж мінеральні.

Велика різноманітність за якістю органічних добрив утруднює встановлення норми їх внесення.

Гній є одним з найпоширеніших видів органічних добрив. Застосовують добре перепрілий гній великої рогатої худоби, коней, свиней, птиці, а також свіжий гній свиней і коней, рідкий свіжий гній великої рогатої худоби.

Кількість внесеного гною не може бути однаковою внаслідок різної його якості, різного стану ставів, форми їх використання, ґрунтових умов. Тому наведені норми можна використовувати як орієнтовні. У стави з піщаними, супіщаними, глинистими й солонцюватими ґрунтами вносять по 10−15 т і більше гною на 1 га. Для таких же ставів, але з відкладеним вже родючим шаром мулу, норму зменшують до 5−10 т/га. На родючих ґрунтах вносять по 3−5 т/га гною. Вносять його також по-різному: восени розкидають по осушеному ложу і приорюють на глибину до 5−15 см чи розкладають купами по 2−3 т у мілководних зонах ставів, краще в шаховому порядку; взимку — на льоду у зонах мілководдя у неспускних ставах чи по замерзлому ложу; весною — по ложу ставу, до заливання (вирощувальні стави) чи по урізу води, тобто розкладають вздовж берегової лінії купами, потім бульдозером зіштовхують у воду так, щоб вони постійно наполовину чи на 2/3 омивались водою. 10]

Переробка і утилізація гною великих тваринницьких комплексів — це перспективний напрям у рибництві, оскільки дає змогу значно скоротити затрати на годівлю риби і певною мірою забезпечити охорону навколишнього середовища від забруднення.

Кращий ефект дає застосування органо-мінеральних добрив, тобто комплексне застосування органічних і мінеральних добрив у різних поєднаннях залежно від екологічних умов ставу, форми водопостачання, господарських можливостей.

Види мінеральних добрив, які використовують нині, не задовольняють сучасних вимог ставового рибництва. Широко застосовувана аміачна селітра містить до 34−35% азоту і не має небажаних для риби домішок. Але це дуже дороге водорозчинне азотне добриво. Внесення його в стави у високих дозах значно здорожує собівартість рибної продукції. Крім того, внаслідок швидкої розчинності аміачної селітри у воді відбуваються величезні невиробничі втрати азоту внаслідок фільтрації та проточності ставів.

Як добрива добре зарекомендували себе складні і комбіновані види мінеральних туків — нітрофоски, амофоски. До їх складу входить комплекс біогенів, що значно знижує затрати на внесення їх у стави, крім того, вони не містять баластних речовин і токсичних домішок.

Основним методом підвищення рибопродуктивності ставів є годівля риби при високій інтенсифікації рибництва. її роль неухильно зростає у міру підвищення інтенсифікації виробничих процесів, а вартість годівлі до цього часу становила близько 40% вартості риби із тенденцією до підвищення. Тому раціональне використання кормів — найбільш актуальне завдання у загальному технологічному процесі вирощування риби.

Проблема годівлі коропа у ставових господарствах складається із загальних і спеціальних завдань. Найбільш серйозним залишається питання про загальну рибницьку культуру. Його вирішення повністю перебуває у компетенції керівництва риборозплідника. Захист ставів від смітної риби, викошування жорсткої водної рослинності, меліорація ложа, правильний режим годівлі, здійснення санітарно-профілактичних заходів, селекційно-племінна робота, механізація — все це резерви підвищення ефективності годівлі. До загальних питань належить і взаємодія годівлі з іншими засобами комплексної інтенсифікації. Це питання ще далеке від повного практичного вирішення і потребує серйозних розробок наукового характеру

Підвищення щільності зариблення коропа — вихідний компонент інтенсифікації, проте паралельне зростання щільності зариблення і кількості кормів, які вносять у став, до нескінченності неможливе. При високій щільності зариблення коропа й інтенсивній його годівлі удобрення ставів набуває нової функції регулятора кисню, а не лише засобу підвищення запасів природних кормів. Ефективність годівлі коропа тісно пов’язана з впровадженням полікультури. Таким чином, щільність посадки коропа і його годівля виявляються тісно пов’язаними не лише між собою, а й з іншими компонентами інтенсифікації. [11]

Крім згаданих проблем загального характеру, існують також проблеми якості кормів і правил годівлі. Рецептура комбікормів для коропа багато років залишається найактуальнішим питанням. Практично в усіх дослідницьких організаціях працюють над тим, як зробити корми добрими і дешевими. Добрі корми — це корми повноцінні, збалансовані за білками (незамінними амінокислотами), жирами, вуглеводами і біологічно активними речовинами. Але такі корми дорогі, а найдорожчий компонент у них — білки, тому й проводиться пошук синтетичних білкових речовин. У вартісному відношенні питання зводиться до визначення оптимального мінімуму білкової цінності комбікорму. У ставових умовах невигідно застосовувати абсолютно повноцінні кормосуміші протягом усього періоду годівлі.

Режим годівлі, тобто розподіл, раціону за часом, представляє собою завдання переважно технічне: чим більший відносний раціон, тим частіше і дрібно його необхідно згодовувати, що прямо пов’язане з механізацією і автоматизацією годівлі.

Основою підвищення природної рибопродуктивності є спільне вирощування різних видів риби на одній площі включаючи утримання як мирних, так і хижих. При цьому, чим більше об'єктів з несхожим спектром живлення перебуває в ставу, тим вища його віддача. Спільне вирощування кількох цінних видів риби, підібраних за характером їх живлення з таким розрахунком, щоб найповніше використати природний корм і одержати максимально високу рибопродуктивність, не виключаючи при цьому стимуляції збільшення природної рибопродуктивності шляхом застосування різних методів меліорації та удобрення, і є суттю поняття полікультури. [11]

Полікультура з давніх часів емпірично є основною формою озерного й ставового господарств. Вони розрізняються за ступенем конструювання штучної екосистеми, що забезпечує управління продукційним процесом. Доцільність посадки риби того чи іншого виду для спільного вирощування визначається в значній мірі конкретними умовами З бентосоїдних риб для цієї мети можуть бути рекомендовані срібний карась (Carassius auratus gibelio (Bloch)); з хижих — судак, щука; з рослиноїдних — білий амур, та білий товстолобик.

Звичайними культурами з бентосоїдних риб можуть бути короп, веслоніс; з планктоноїдних — строкатий товстолобик (Aristichthys nobilis (fichardson)).

У повністю спускних ставах з добрим кибневим режимом можливе спільне вирощування з коропом сигових риб, зокрема зоопланктофага — пеляді. Це дасть змогу додатково одержувати 90−180 кг риби з 1 га площі ставу.

Введення консументів першого порядку (білий і строкатий товстолобики, білий амур) в екосистему інтенсивно експлуатованих коропових ставів дає можливість одержати значну кількість додаткової товарної продукції за рахунок скорочення довжини харчових ланок і перетворення невикористовуваних коропом кормових ресурсів у кормову базу рослиноїдних риб.

Рівень природної кормової бази в рибницьких ставах при полікультурі визначається також впливом рослиноїдних риб на середовище водойми за рахунок так званого ефекту самоудобрення водойми: рослиноїдні риби споживають нижчу і вищу водну рослинність, їх екскременти є добривом для ставів.

Полікультуру можна розглядати як ефективний інструмент ресурсозберігаючої технології: споживаючи сестон, використовуючи його для нарощування маси, товстолобики повертають у вигляді тваринного білка біогени, втрачені виробництвом. Крім того, представники комплексу амурських риб відіграють певну роль у компенсації втрат, які є в теплоенергетиці, шляхом часткової утилізації тепла у водоймах-охолоджувачах.

Полікультуру як метод підвищення рибопродуктивності ставів застосовували в господарстві здавна. Проте вирощування спільно з коропом додаткових риб — карася, лина, хижаків (судак, щука, сом) — давало незначний приріст продукції. Рослиноїдні риби зробили полікультуру провідним фактором інтенсифікації ставового рибництва без докорінної ломки біотехніки вирощування коропа к монокультурі. Рослиноїдні риби нині вже дають у середньому 25% продукції товарного рибництва.

Таким чином, значне збільшення рибопродуктивності ставів можливе насамперед за рахунок білого товстолобика. Цей вид є провідним у полікультурі, а основним засобом спрямованого формування кормової бази при цьому є удобрення ставів. Певне значення у даному плані мають строкатий товстолобик. Товстолобики відіграють суттєву роль у формуванні якості води: відфільтровуючи значну кількість фітопланктону, детриту та іншої органіки (в тому числі й борошнистих частин корму). Вони докорінно змінюють хід продуційних процесів, прискорюють кругообіг речовин і енергії в екосистемі, стабілізують гідрохімічний режим, поліпшують санітарний стан водойм, у кінцевому рахунку забезпечуючи підвищення рибопродуктивності по коропу.

Білому амуру в ставовому господарстві відводиться роль ефективного біологічного меліоратора. Його меліоративні здатності збільшуються з віком і широко використовуються у боротьбі із заростанням водойм. Разом з тим відмічається пряма залежність природної продуктивності по коропу від величини продуктивності по амуру. В умовах інтенсивного рибництва білий амур може бути рекомендований лише як додаткова риба до основної вирощуваної культури для біологічної меліорації ставів, оскільки при нестачі природних кормів він переходить на живлення комбікормами.

В умовах ставів, де рибництво ведеться за екстенсивною чи напівінтенсивною формами, білий амур може відіграти певну роль у створенні нових форм полікультури, заснованих на годівлі амура наземною рослинністю і утриманні інших компонентів її на природних кормах.

Чорний амур (Mylopharyngodon piceus (Richardson) у ставовому господарстві також є біологічним меліоратором, споживаючи молюсків — проміжних господарів ряду паразитів, — він поліпшує цим епізоотичну обстановку. Комбікорми з низьким вмістом білка чорний амур вживає незадовільно, тому не можна розраховувати на значне підвищення рибопродуктивності за рахунок чорного амура.

Канальний сом, як високоцінний об'єкт ставової полікультури, перспективний для господарства. [10]

Подальше удосконалення і впровадження в практику полікультури в дадуть можливість розширити асортимент вирощуваної риби, підвищити рибопродуктивність і ефективність ставового рибництва.

2. Основні об'єкти ставового господарства

2.1 Короп

Короп (Cyprinus carpio L.) — найбільш розповсюджена цінна промислова риба, яка швидко росте та дуже плодюча (рис. 1.). М’ясо коропа має добрі смакові якості, містить близько 16% білків та 15% жиру. Високу калорійність, засвоєння та приємний вигляд мають страви, виготовлені із цієї риби. Короп не дуже вимогливий до умов середовища. Для нього важливо, щоб була тепла вода — + 22−27 °С, та 5−7 мг/л кисню. За таких умов приріст його може досягати не менше 5−7 грамів за добу.

Їжа коропа різноманітна — від дрібних рачків (дафнії, циклопи та їх личинки) до личинок комарів, інших комах, черв’яків та інших організмів. Крім природної їжі, добре засвоює такі штучно виготовлені корми, як комбікорм, зерновідходи, макуха тощо, особливо якщо у ставку сприятливий кисневий режим та температура води. Статева зрілість самки коропа настає в 4−5-літньому віці, самця — на рік раніше. Ікру відкладає на траву серед мілководдя. Тому для розведення необхідно мати спеціальні нерестові ставки з м’якою рослинністю. Нерест коропа проходить звичайно при температурі води не нижче + 17−18°С, при тихій сонячній та безвітряній погоді. На 1 кг своєї маси самка відкладає близько 180 тис. ікринок. [5]

Розвиток ікри продовжується за нормальних умов від 3 до 5 діб. Личинка через 3−5 днів перетворюється у малька.

Від однієї самки може вийти кілька сотень тисяч мальків, що залежить від умов середовища. Через 5−10 днів мальків виловлюють із нерестових ставків і пересаджують у вирощувальні, де вони живуть до осені. Стандартна маса їх до осені повинна бути не менше 20−30 г. Такі риби називаються цьоголітками.

Важливо, щоб вони були добре вгодованими, що гарантує нормальну їхню зимівлю. Після зимівлі в спеціальних ставках цьоголіток (тепер річняки) пересаджують у нагульні ставки для вирощування товарної риби. Восени річняків (тепер дволітки) масою не нижче 450−500 г. виловлюють і реалізують.

По лускатому покриву коропів розрізняють лускатих, дзеркальних, голих, рамкових, яких було виведено як нову породу в 50-их роках минулого століття науковими співробітниками Українського науково-дослідного інституту рибного господарства. Український рамчастий короп відрізняється від інших коропів наявністю на тілі здвоєних лусок по краях тіла у вигляді рамки, тіло його високе, голова порівняно має малий розмір. Цей короп більш ефективно використовує підгодівлю різними кормами та дає приріст у віці 3-х років до 3 кг.

Продуктивність ставків при вирощуванні рамкового коропа підвищується на 25%. Вихід личинок від одного гнізда плідників становить 200−600 тис. шт., а річняків із зимувальних ставків — понад 90%.

Український лускатий короп також створений Українським науково-дослідним інститутом рибного господарства під керівництвом селекціонера О.І. Кузьоми. Цей короп досить ефективно використовує природні корми. Маса дволіток на 17% більша контрольних коропів. Вихід личинок з одного гнізда 300−600 тис. шт., а із зимівлі - 90−95%. Статева зрілість самки настає в трирічному віці, а самця навіть у дворічному віці. Трилітки досягають маси 3, а чотирилітки — 5−6 кг.

Зустрічаються також гібридні форми коропа — курський, білоруський, казахстанський, російський та ін. Вони виведені в результаті схрещування коропа місцевого з амурським сазаном. Ці форми добре ростуть, більш витривалі під час зимівлі, а також стійкі проти інфекційних хвороб.

Вирощування коропа. Короп, без сумніву, є одним із найбільш розповсюджених об'єктів товарного рибництва в нашій країні. Технологія його відтворення і вирощування добре освоєна. Вважаємо, що бажаючі зайнятися рибництвом цілком можуть оволодіти методами розведення та вирощування цього об'єкту аквакультури. Ми постараємось допомогти у цьому, трансформувавши наявні наукові розробки і технологічні прийоми в більш доступні для сприйняття та виконання в умовах любительського рибництва, а також з урахуванням складної в даний час ситуації із забезпеченням кормами та іншими необхідними ресурсами. Організувати розведення і вирощування коропа можливо, володіючи відповідними знаннями біології цієї риби та освоївши запропоновані методи відтворення і одержання товарної риби.

Короткі відомості з біології коропа, деякі поняття і терміни. Короп — одомашнена форма сазана, виведена шляхом багаторічної селекції. Він добре пристосований до життя в неглибоких, добре прогріваємих сонцем непротічних або повільнопротічних водоймах, розташованих в різних кліматичних зонах, завдяки чому він досить широко розповсюджений. Статевої зрілості досягає у віці 3−4 роки в південних областях України, і у віці 5−6 років — у північних. Плодючість коропа висока і коливається в широких межах — від 200−300 тис. до 1 млн. ікринок та більше. При цьому розрізняють абсолютну плодючість (число всіх зрілих ікринок у рибі) та робочу (число ікринок, одержаних від однієї риби при штучному розведенні), залежну від майстерності і кваліфікації рибоводів. У природних умовах короп нереститься при настанні стійкої температури води вище 17−18 °С (слід зауважити, що нерідко нерест відбувається і при більш низькій температурі). Для нересту, крім сприятливої температури води, необхідна наявність відповідного субстрату, переважно м’якої водяної рослинності.

В процесі викладення матеріалу ми будемо використовувати деякі терміни, зокрема:

ь личинка — стадія розвитку риби з моменту вилуплення із ікри;

ь мальок — стадія розвитку риби після личинки, яка визначається початком формування лускатого покриву;

ь цьогорічок — риба, вирощена від личинки протягом одного літа;

ь річняк — перезимувавший цьогорічок (його часто неправильно називають мальком); використовується для зариблення нагульних водойм та одержання товарної продукції;

ь дволіток — вік риби, починаючи з другої половини літа до осені; на цьому етапі часто закінчується вирощування до товарної маси.

Короп — всеїдна риба (водяна «свиня»), добре засвоююча штучні корми. Оптимальна температура для його життєдіяльності 25 °C. При зниженні температури нижче 14 °C інтенсивність харчування знижується, хоч здатність вживати корм у коропа зберігається і при температурі 3−4°С. При підвищенні температури води до 28 °C та більше ефективність годівлі також різко знижується. При сприятливих умовах зовнішнього середовища в ставках цьогорічки коропа досягають маси 25−30 г., дволітки — 400−800 г., трьохлітки — 1,5 кг і більше.

Отримання потомства коропів різними методами. Практика розведення коропа використовує два методи — природний нерест плідників в ставках, який був до 60-х років двадцятого століття основним, та одержання личинок заводським способом (при штучній стимуляції дозрівання). Обидва методи мають свої переваги та недоліки. Вибір того чи іншого із них пов’язаний з конкретними можливостями відтворення та необхідною потребою в молоді коропа. Для того, щоб розрахувати цю потребу і найти оптимальний для себе метод одержання потомства, зробимо відступ у викладенні, який допоможе нам визначитися у його виборі.

Розраховуємо необхідну кількість личинок для вирощування товарного коропа в різних умовах у південних та північних областях України, у водоймах на дачних та присадибних ділянках (назвемо їх дачними) і в малих водоймах (ставках, озерах), на яких може бути організоване індивідуальне рибництво в більш широких масштабах (назвемо їх фермерськими). Розрахунок проведемо на одиницю площі 1 га для фермерських водойм і на 0,01 га — для дачних водойм. Виживання риби на окремих етапах вирощування — від личинок до кінцевої товарної маси — приймаємо за 70%, показники щільності посадки риби, штучної маси та товарної продуктивності на дачній водоймі - в 2−3 рази більш високими, ніж у фермерській водоймі, завдяки можливості кращого управління рибоводними процесами на дуже невеликій площі. Скориставшись наслідками даного розрахунку (див. таблицю), легко визначити кількість посадочного матеріалу, необхідну для зариблення дачних та фермерських водойм будь-якої площі.

Із даних таблиці видно, що для зарибнення дачної водойми потрібна дуже невелика кількість личинок. Більш значною є потреба в них при зарибленні фермерської водойми. Проте і вона в абсолютній величині невисока. В будь-якому випадку вирішити питання придбати личинок коропа в сучасних умовах при тій кількості спеціалізованих рибних господарств в Україні не складе особливих труднощів.

Однак ми пропонуємо декілька варіантів одержання вирощування рибопосадкового матеріалу своїми силами. Ось декілька практичних прикладів, накопичених окремими рибоводами-любителями.

Взяти метрів 300 шпагату, нарізати прапорців із старої мішковини, пришити їх на шнурок і, вибравши підходящий сонячний ранок, закинути у ставок впродовж берегу (зрозуміло, коли нереститься короп). Через три дні в поліетиленовий мішок, залитий ставковою водою, зібрати всі прапорці і перевезти на свою водойму. Акуратно розпакувати мішок, розрізати шпагат з прапорцями на шматки, промити їх у мішку з водою і розлити воду в ставку на глибині 30−50 см. Такий метод є одним з достатньо апробованих в рибництві, який можна пропонувати, як найбільш доступний спосіб одержання потомства коропа. 6]

Природний нерест. В практиці розведення коропа нерест в ставках починається при досягненні стійкої температури води 18−20 °С та проходить в тиху сонячну погоду. Необхідною умовою для успішного його проведення є також наявність підходящого субстрату, в основному м’якої водяної рослинності. Слідкувати потрібно також за тим, щоб рівень води в нерестовому ставку не знижувався і рослинність не осушувалась. Як бути у тому випадку, коли відсутній рослинний субстрат ми уже знаємо (описано вище) і як було сказано, з допомогою прапорців можна одержати потомство коропа у невеликих об'ємах та дачних водоймах.

Нерест на штучному субстраті. Поряд з описаним способом зариблення водойми личинками можна застосовувати й інший — проводять нерест безпосередньо в дачній водоймі на штучному субстраті (очевидно, кожен із господарів такої водойми старається утримувати її чистою, вільною від водяної рослинності). В якості субстрату придатні штучні нерестилища, зроблені з хвойних гілок, пучків трави, мочала та ін. Добре використовувати і штучний субстрат із полімерних матеріалів (такі субстрати виготовляються промисловістю). Пучки штучного субстрату притоплюються на дно, або в заякореному стані (плаваючі).

На нерест в дачну водойму досить посадити одне гніздо плідників (самця і дві самки). Після того як риба викинула ікру, а це ви зможете спостерігати, шматочки субстрату з ікрою потрібно вийняти із водойми та помістити в посуд з водою (в емальований чи поліетиленовий таз, скляні балони та ін.). Плодючість коропа досить висока навіть з урахуванням того, що у вас може бути невелика, вперше нерестуюча риба. Тому ви зможете виділити субстрати з ікрою іншим любителям рибництва. Воду в ємностях, де інкубувалася ікра, потрібно періодично, не рідше одного разу на добу, міняти. Краще використовувати для цього воду з вашої водойми (в крайньому випадку іншу, але попередньо відстояну). Потрібно слідкувати за тим, щоб наповнення водою було такої ж температури, як і в ємність. Воду в ємностях можливо також аерувати будь-якими доступними методами — з допомогою акваріумних розпилювачів повітря, груші - сифону чи просто періодично її розприскуючи. В процесі інкубації частина ікри може загинути. Таку ікру (білі, непрозорі ікринки) по можливості збирають пінцетом. На мертвій ікрі розвиваються збудники грибкового захворювання сапролегнії, які потім уражують і живу ікру.

З метою профілактики слід провести обробку ікри барвником. Найбільш ефективне використання фіолетового «К» (0,5 мг/л води). Можна використати і формалін в розведенні 1: 1000. Розбавляють 1,5 мг барвника фіолетового «К» в трьохлітровій скляній банці і опускають у банку ікру приблизно на одну годину, потім знову переносять її в чисту воду. Температуру води в ємностях, де інкубується ікра, підтримують на рівні 22 °C. Не допускають різких перепадів температури води (3−4°С і більше) протягом доби. Через 3−4 доби (залежно від температури води) з ікри виклюнуться личинки. На цей період слід забезпечити їх можливість для прикріплення. Личинки будуть приклеюватися до стінок ємності, а тому потрібно, щоб поверхня приклеювання була великою. Можна помістити в ємність додатковий субстрат чи екрани з матеріалу, не травмуючи личинок. На період їх витримування також слід аерувати та міняти воду в ємностях. Через 3 доби плавальний міхур у личинок заповнюється повітрям, що свідчить про перехід їх спочатку на змішане, а потім на зовнішнє харчування. З цього часу можна починати підрощувати личинок. [9,11]

Не виключена можливість, що у вашій нерестовій водоймі залишиться на субстраті та інших предметах ікра — вона успішно може проінкубуватися. Якщо ви побачите личинок на плаву, то приблизно через тиждень після цього виловіть їх невеликими (2−3 метри) марльовими чи капроновими сітками (бреднями). У випадку, якщо ваша потреба в молоді забезпечена повністю, випустіть залишки в близько розташовані природні водойми.

Нерест на рослинному субстраті (в ставках). Це традиційний метод одержання потомства коропа за допомогою природничого нересту, який забезпечує вихід в середньому від 100 до 200 тисяч личинок від однієї самки (від дуже добрих самок одержують близько 500 тисяч личинок). Цілком придатним при одержанні вихідного посадкового матеріалу для зариблення фермерських водойм. Для одержання потомства таким методом необхідний нерестовий ставок площею 0,05−1,0 га, який має джерело водозабезпечення, водовпускні та водовипускні споруди. В ставку повинна бути рівна улоговина з невеликим скатом до водовипуску. Добре також, починаючи від середини ставка, нарізати по його центрові неглибокі (від 10−15 см з початку до 30−40 см в кінці, у водовипуску, але не нижче його порогу) рибозбірні рівчаки для повного скату личинок в рибоуловлювач, розташований за водовипуском. Якщо улоговина ставка не має природної рослинності, то її осінню засівають травами — тимофієвкою, м’ятником та ін. В такому випадку, крім того, що утворюється субстрат, покращується розвиток природної кормової бази для личинок. Нерестовики заливають водою через сміттєзбірник (ящик-жолоб довжиною 1,5−2 м з дрібної металевої сітки, натягнутої на каркас, відкритий зверху: торець його, що виходить до ставу, скошений під кутом 45° для зручності очистки від сміття та дрібної сміттєвої риби). Дуже добре також насаджувати на трубу водовпуску рукав з капронового сита № 10−20. Це попереджає попадання в ставок хижих безхребетних, які завдають значних збитків личинкам в перші дні після вилуплення. Ставок повинен бути заповнений водою протягом одного — максимум двох днів. До нересту приступають при досягненні стійкої (без значних перепадів протягом доби) температури води 18 °C та вище. В ставок висаджують від одного до трьох4 гнізд плідників (досить одного гнізда, але необхідна підстраховка, так як риба може бути по-різному готовою до нересту). Посадку на нерест проводять раннім ранком чи під вечір. Стараються забезпечити після посадки риби такі умови, щоб вона не турбувалася. Постежте за ходом нересту!

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой