Екологічне виховання школярів на уроці

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

«Екологічне виховання школярів на уроці»

Зміст

Вступ

Розділ I. Основні завдання екологічного виховання школярів в практиці сучасної школи

1.1 Сутність екологічного виховання

1.2 Основні напрямки екологічного виховання

1.3 Зміст екологічного виховання у навчально — виховному процесі

Розділ II. Засоби реалізації екологічного виховання на уроці

2.1 Анкетування на тему «Поняття про екологію»

2.1.1 Аналіз результатів анкетування

2.2 Диспут на тему «Вплив людини на природу»

Висновок

Додаток

Література

Вступ

Історія людства нерозривно пов’язана з історією природи. Питання традиційної взаємодії її з людиною виросли в глобальну екологічну проблему. Забруднюється все: повітря, вода, грунт. І це, в свою чергу, не може згубно не відобразитися на рослинах, тваринах, на здоров'ї людей. Екологічні проблеми зачіпають все людство. На сучасному етапі розвитку суспільства питання екологічного виховання набуває особливої гостроти. Головна причина цього — тотальна екологічна безвідповідальність. Якщо люди в найближчому майбутньому не навчаться дбайливо ставитися до природи, вони знищать себе. У зв’язку з цим необхідно посилити і більше приділяти уваги екологічному вихованню в сучасній школі. Треба виховувати екологічну культуру та відповідальність.

Я вважаю, що екологічне виховання — одне з найважливіших в наш час. Формування у дітей відповідального ставлення до природи — складний і тривалий процес. Його результатом має бути не тільки оволодіння певними знаннями і вміннями, а розвиток емоційної чутливості, уміння і бажання активно захищати, покращувати, облагороджувати природне середовище. Учні, які отримали певні екологічні уявлення, будуть дбайливіше ставиться до природи. У майбутньому це може вплинути на оздоровлення екологічної обстановки в нашому краї і в країні взагалі.

Актуальність взаємодії суспільства і природного середовища висунула школою завдання формування у дітей відповідального ставлення до природи. Педагоги та батьки усвідомлюють важливість навчання школярів правилам поведінки на природі. І чим раніше починається робота по екологічному вихованню учнів, тим більшим буде її педагогічна результативність. При цьому в тісному взаємозв'язку повинні виступати всі форми і види навчальної та позакласної діяльності дітей.

Стає все більш ясною необхідність посилення впливу на духовну сферу особистості, формування морального компонента екологічної культури, що є прерогативою процесу екологічного виховання. На кожному віковому етапі розвитку особистості екологічне виховання має свої специфічні характеристики. Підвищення рівня екологічної вихованості підростаючого покоління знаходиться в прямій залежності від повноти наукових уявлень про своєрідність процесу екологічного виховання на кожному віковому відрізку і його практичної реалізації з урахуванням виявлених особливостей.

Актуальність зумовлена протиріччям між все збільшуючимся, негативним впливом антропогенних факторів на навколишнє середовище і відсутністю ефективних технологій екологічної освіти та виховання.

Об'єкт — процес екологічної освіти та виховання школярів.

Предмет — екологічне виховання школярів у навчальній діяльності.

Мета — пошук оптимальної технології екологічного виховання школярів.

Завдання:

1. Розкрити сутність екологічної освіти та виховання;

2. Розкрити систему організації екологічного виховання;

3. Намітити методику організації екологічного виховання школярів.

Розділ I. Основні завдання екологічного виховання школярів в практиці сучасної школи

1.1 Сутність екологічного виховання

В процесі анлізу літератури було виявлено, що виховання в широкому сенсі слова-це процес і результат розвитку особистості під впливом цілеспрямованого навчання і виховання. Навчання ж — це процес взаємодії вчителя і учня, в ході якого здійснюється освіта людини.

Щоб екологічне виховання не було безпідставним, обов’язково потрібно формування екологічної свідомості. Мета екологічного виховання — формування відповідального ставлення до навколишнього середовища, яка будується на базі екологічної свідомості.

Відповідальне ставлення до природи — складна характеристика особистості. Вона означає розуміння законів природи, які в житті людини, виявляється в дотриманні моральних і правових принципів природокористування, в активній творчій діяльності з вивчення і охорони середовища, пропаганді ідей правильного природокористування, в боротьбі з усім що згубно відбивається на навколишній природі.

Умовою такого навчання і виховання виступає організація взаємозалежної наукової, моральної, правової, естетичної та практичної діяльності учнів, спрямованої на вивчення і поліпшення відносин між природою і людиною.

Критерієм сформованості відповідального ставлення до навколишнього середовища є моральна турбота про майбутні покоління.

Мета екологічного виховання досягається у міру рішення в єдності наступних завдань:

— освітніх — формування системи знань про екологічні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення;

— виховних — формування мотивів, потреб і звичок екологічно доцільної поведінки та діяльності, здорового способу життя;

— розвивальних — розвиток системи інтелектуальних та практичних умінь з вивчення, оцінки стану і поліпшення навколишнього середовища своєї місцевості; розвиток прагнення до активної діяльності з охорони навколишнього середовища;

— інтелектуального — здатності до аналізу екологічних ситуацій;

— емоційного — відношення до природи як до універсальної цінності;

— морального — волі і наполегливості.

Було виявлено, що виховання в широкому розумінні розглядається багатьма вченими-педагогами як суспільне явище, передача соціального досвіду одного покоління людей — іншому. Однак, природне середовище не менше, ніж соціум, містить в собі розвиває, виховує потенціал, реалізація якого відбувається не тільки, умовно кажучи, «за посередництва» соціуму, а й у процесі індивідуальної взаємодії особистості з природним оточенням.

Процес екологічного виховання в широкому значенні - це процес екологізації особистості, формування її як носія певного типу культури взаємодії з навколишнім середовищем (природної і соціальної, самим собою) під впливом різних факторів навколишнього середовища (включаючи цілеспрямований педагогічний процес) і внутрішньої природи людини.

У широкому сенсі процес екологізації людини виступає більш ємним поняттям щодо процесу її соціалізації, що об'єктивно зумовлено вторинністю людини і суспільства щодо природи. [1, с. 112]

Однак, слід зауважити, що тільки завдяки процесу соціалізації екологічна культура формується як якісне новоутворення особистості, бо особистість — поняття соціального походження.

Під екологічною культурою ми розуміємо частину загальної культури — сукупність гармонійно розвинених інтелектуальної, діяльнісної, емоціанально-чуттєвої сфер, які забезпечують екологічно обгрунтовану взаємодію людини з навколишнім світом (природним і соціальним середовищем, людьми, самим собою). Загальне уявлення про екологічну культуру конкретизується на кожному етапі розвитку особистості певними показниками, що зумовлено психологічними особливостями віку. Рівень розвитку екологічної культури виступає, таким чином, в якості критерію екологічної вихованості дитини.

Поняття екологічної культури — комплексне, що розповсюджується на весь спектр взаємин людини з навколишнім середовищем і пронизує всю особистісну структуру. Це поняття включає в себе і дбайливе, відповідальне ставлення до навколишнього світу, і любов до природи і ряд інших понять, які неодноразово висувалися як самостійні цілі екологічного виховання.

Враховуючи безперервний характер розвитку особистості, необхідність надання педагогічному процесу цілісного характеру, ми вважаємо за доцільне в якості цільової установки визначити розвиток екологічної культури особистості і в процесі освіти, і у вихованні. При цьому кожен із розглянутих процесів не може виступати достатнім, але є необхідною умовою ефективності розвитку екологічної культури. [18, с. 162]

Співвідношення понять «освіта» і виховання залишається в педагогіці дискусійною проблемою. На рівні цілеспрямованих педагогічних впливів «екологічної освіту» і «екологічне виховання» — рівноцінні і самоцінні категорії, що мають свою специфіку і які відіграють особливу роль у розвитку екологічної культури особистості.

Екологічне виховання — цілеспрямований вплив на духовний розвиток дітей, формування у них ціннісних установок, морально-екологічної позиції особистості, вміння і навичок екологічно обгрунтованої взаємодії з природою і соціумом.

Екологічна освіта — цілеспрямований вплив на формування світогляду, усвідомленого ставлення до навколишнього середовища, формування екологічних знань, умінь, навичок. [20, с. 554]

Розвиток екологічної культури особистості - результат широкого процесу екологізації особистості - становлення її сутнісних сил, що забезпечує екологічно обгрунтовану взаємодію з навколишнім середовищем.

Виходячи з вище сказаного поняття «екологічне виховання» і «виховання екологічної культури» можна розглядати як тотожні за умови встановлення екологічного виховання на розвиток екологічної культури.

Слід також зупинитися на взаємозв'язку процесів екологічного виховання та освіти. Зауважимо, що спеціальної уваги заслуговують питання екологічного виховання в процесі освіти і, навпаки, екологічної освіти у виховному процесі. У першому випадку важливо простежити логічний взаємозв'язок виховної роботи з освітніми програмами, забезпечити взаємозв'язок змісту навчального процесу з діяльністю школярів у позаурочний час. У другому — забезпечити вирішення виховних завдань у процесі вивчення дітьми основ екології.

Специфіка процесу екологічного виховання об'єктивно зумовлена орієнтованістю його на навколишнє середовище. Орієнтація на зовнішній світ виступає основною щодо внутрішнього світу, а виникаючі протиріччя між внутрішньою сутністю особистості (інтересами, потребами та інше) і необхідністю порівняння «внутрішнього» з «зовнішнім» оточенням, включаючи природне середовище, — потужною специфічною рушійною силою процесу екологічного виховання.

Дане протиріччя характерне для всіх рівнів процесу екологічного виховання. Загострення глобальних екологічних проблем виступило сьогодні в найгостріше протиріччя з споживчою культурою населення планети і стимулює людство до самозміни, переорієнтації, пошуку нових принципів взаємодії з навколишнім середовищем.

Специфічними рушійними силами процесу екологічного виховання школярів виступають протиріччя між різноманіттям навколишнього світу і невеликим досвідом по взаємодії з ним, знань про явища навколишнього життя. Цим протиріччям, найбільш гострим в період шкільного віку обумовлена та інтенсивність, з якою у розглянутий період відбувається накопичення особистого досвіду, пізнавальна активність дитини.

Специфічною рушійною силою процесу екологічного виховання школярів є протиріччя між переважно негативним досвідом щодо взаємодії з навколишнім світом, в якому дитина набуває «стихійно», і знаннями, цінностями, запропонованими йому в цілеспрямованому педагогічному процесі. Загострення даного протиріччя є особливістю нашого часу, конкретно-історичної, екологічної ситуації, що склалася як в нашій країні, так і в масштабах всієї планети. Школяр спостерігає сміттєві звалища, створювані дорослими, жорстоке ставлення до тварин, безвідповідальність по відношенню до оточуючих лісів, парках, у той час як у школі, закладах додаткової освіти він дізнається про згубний вплив відношення подібної діяльності людини на природу, шкоду, яку завдають власному здоров’ю і благополуччю, переживає почуття жалості до тварин і рослин, що потрапили в біду.

Процес екологічного виховання школярів характеризується протиріччям між інтенсивністю освоєння дитиною навколишнього світу, накопичення особистого досвіду та ефективністю цілеспрямованих впливів. Останні, як правило, відступають на другий план перед «стихійним» впливом навколишнього середовища.

Процес освоєння дитиною навколишнього світу, як і процес розвитку особистості, є безперервним і, як вже було зазначено, відрізняється своєю інтенсивністю. У зв’язку з цим в екологічному вихованні школярів особливо важливий принцип «випереджаючого педагогічного впливу», лише завдяки якому можливо забезпечити дитині позитивний досвід взаємодії з навколишнім середовищем і «утримати» в системі цілеспрямованих впливів. Принцип «випередження» повинен поширюватися і на зміст процесу, і форми організації діяльності дітей. [5, с. 34 — 35 ]

Дитина шкільного віку освоює навколишній світ на предметно-діяльнісної та емоційно-чуттєвої основі. Сформована в цей період наочно-образна картина є найважливішим чинником розвитку екологічної культури особистості в підлітковому віці. Ігрова творча діяльність, заснована на досвіді взаємодії з навколишнім середовищем, виступає «другою реальністю» у дитячому світосприйнятті.

Однак, найважливішою закономірністю процесу екологічного виховання школярів є поступове подолання дитиною міфологічного світовідчуття, виділення природи і самого себе як самостійних об'єктів і перехід до усвідомленого взаємодії з навколишнім середовищем. При цьому інтенсивність емоційно-чуттєвого сприйняття не знижується протягом усього періоду.

Дослідниками в галузі екології та охорони природи розроблено основні принципи та технології екологічно доцільного взаємодії людини з природним середовищем та її окремими елементами.

Екологія як форма суспільної свідомості є частиною біологічної науки, що вивчає закономірності взаємодії та взаємовідносин всередині фауни і флори, їх представників між собою і з навколишнім середовищем.

Світ природи — середовище перебування людини. Він зацікавлений у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі та запобігання порушень біологічної взаємодії і рівноваги.

Природа є для людей об'єктом пізнання і естетичного ставлення. Її явища естетично досконалі і доставляють естетично розвиненій людині глибоку духовну насолоду. Проникнення в її таємниці сприяє формуванню наукового світогляду. Цим обумовлено необхідність здійснення загального, обов’язкового, початкового екологічного виховання, що закладає основи екологічної культури людини.

Екологічна свідомість включає в себе екологічні знання: факти, відомості, висновки, узагальнення про взаємовідносини та обміни, що відбуваються в світі тварин і рослин, а також у сфері їх проживання і в цілому в навколишньому середовищі. Його складовою частиною є естетичні почуття та екологічна відповідальність. До складу екологічної свідомості входять вольові устремління людини, спрямовані на охорону природи, на активну боротьбу з порушниками законодавства про охорону навколишнього середовища.

Екологічна свідомість виконує важливі функції. Просвітницька функція допомагає школярам усвідомити природу як середовище проживання людини і як естетична довершеність. Підростаючому поколінню навіюється думка про необхідність використання екологічних знань з метою збереження природи, запобігання небезпечного і незворотного порушення екологічної рівноваги. Розвиваюча функція реалізується в процесі формування у дітей уміння осмислювати екологічні явища, встановлювати зв’язки і залежність, що існують у світі рослин і тварин, робити висновки, узагальнення та висновки щодо стану природи; давати рекомендації розумної взаємодії з нею. Виховна функція екологічної свідомості проявляється у формуванні в учнів морального і естетичного ставлення до природи. Почуття обов’язку і відповідальності органічно зливається з почуттям захоплення і красою реального світу. Це спонукає школярів до природоохоронної діяльності. Організуюча функція полягає у стимулюванні активної природоохоронної діяльності учнів. Вони беруть участь у тому, щоб будівництво промислових підприємств, землекористування, заготівля деревини, збір трав — все вироблялося в суворій відповідності з законом про охорону навколишнього середовища. Екологічна свідомість залучає школярів у боротьбу за мир, за виживання людей, проти атомної війни. Прогностична функція екологічної свідомості полягає в розвитку у дітей уміння передбачення можливих наслідків тих чи інших дій людини в природі; до чого веде порушення екологічних процесів; які дії є екологічно нейтральними, а які заходи необхідно провести для користі природи.

Ефективна реалізація функції екологічної свідомості веде до формування у школярів екологічної культури. Вона включає в себе екологічні знання, глибоку зацікавленість природоохоронної діяльності, грамотне її здійснення, багатство морально-естетичних почуттів і переживань, породжуваних зі спілкуванням з природою. [13, с. 50]

Екологічна свідомість як важлива частина світогляду школярів формується в процесі екологічного виховання. Воно являє собою систематичну педагогічну діяльність, спрямовану на розвиток екологічної освіченості і вихованості дітей; накопичення екологічних знань, формування вмінь і навичок діяльності в природі, пробудження високих морально-естетичних почуттів, придбання високоморальних особистісних якостей і твердої волі у здійсненні природоохоронної роботи. Екологічне виховання здійснюється в результаті цілеспрямованого навчання. Учні в процесі вивчення різних предметів збагачуються екологічними знаннями. Моральне і естетичне виховання зосереджує увагу дітей на дбайливому ставленні до природи, любові до неї, умінні насолоджуватися її красою. Суспільно корисна праця привчає школярів до природоохоронної роботи. Цей взаємозв'язок і обумовленість різноманітних видів діяльності визначають систему екологічного виховання.

Мета системи — у розвитку екологічної свідомості дітей розвинути сукупність знань, мислення, почуттів і волі; у формуванні - екологічної культури; готовності до активної природоохоронної діяльності.

У формуванні екологічної свідомості школярів велику роль грає їх суспільно корисна праця природоохоронного характеру: шкільні лісництва, насадження захисних смуг, лісорозсадників і садів, роботи в мисливських господарствах, звірорадгоспах і на звірофермах. З природоохоронною діяльністю дітей нерозривно пов’язана туристко-краєзнавча робота. Вона привчає школярів дотримуватися правил поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках, вести спостереження за станом природи, накопичувати враження для художнього вираження у власному літературному, музичному, образотворчому творчості.

Чималу допомогу в екологічному вихованні дітей надають засоби масової інформації. Дитяча та юнацька література, газети і журнали (наприклад, «Сопілка», «Свірелька») приділяють багато уваги вихованню дбайливого ставлення до природи. Радіо і телебачення організують дитячу природоохоронну діяльність: роз’яснюють, як взимку допомагати тваринам і птахам, як доглядати за домашніми тваринами і рослинами, як стежити за чистотою лісу, парку, річки.

Екологічне виховання здійснюється в нерозривному зв’язку з розумовим як частина світогляду, загального пізнання світу; з трудовим, що допомагає реалізувати екологічні переконання дітей в дійсності; з естетичним, що розвиває відчуття краси природи і стимулюючим природоохоронну діяльність учнів; з моральним, формує почуття відповідальності стосовно природи і людям. Основними показниками екологічної вихованості є розуміння школярами сучасних екологічних проблем, усвідомлення відповідальності за збереження природи, активна природоохоронна діяльність, розвинене почуття любові до природи, вміння бачити красу, милуватися і насолоджуватися нею.

Критерієм ефективності екологічного виховання можуть служити як система знань на глобальному, регіональному, локальному рівнях, так і реального поліпшення навколишнього середовища у своїй місцевості, досягнуте зусиллями школярів.

екологічний виховання урок школяр

1.2 Основні напрямки екологічного виховання школярів

Аналізуючи літературу [14, с. 50 — 51; 8, с. 60 — 61] було виявлено у системі екологічного виховання виділяють такі основні напрямки:

1. Політичний. Його важливим методологічним принципом є положення про відповідність пануючих в суспільстві відносин між людьми та пануючого в ньому ставлення до природи, що випливає з основного закону соціальної екології. Цей напрямок сприяє формуванню екологічної свідомості та екологічної культури та наукового підходу до оцінки як конкретних екологічних проблем в різних соціально-політичних системах, так і характеру самих цих систем. В часи існування Радянського Союзу серед ідеологів системи «реального соціалізму» досить популярною була теза про «потенційні переваги соціалізму над капіталізмом, в тому числі і в області природокористування». Наводились численні приклади хижацького ставлення до природи в країнах Заходу і демонструвались різноманітні програми захисту природи в СРСР. Лише зняття обмежень на екологічну інформацію показало, що суспільство, основним принципом якого у ставленні до оточуючого середовища було «не ждать милостей от природы», не могло уникнути глибокої екологічної кризи. В той же час так звані «розвинуті капіталістичні країни», визнавши, підтиском широких мас населення, що скористались засобами «буржуазної демократії», наявність проблеми, далеко просунулись в її вирішенні.

Дійсно оптимальні форми взаємовідносин суспільства та природи можуть складатись лише в суспільстві, яке культивує повагу до індивіда, його гідності та невід'ємних прав, де основний економічний закон передбачає турботу і про людину, і про природу, де знайдено механізм узгодження між цілями індивіда та суспільства, суспільним виробництвом і оточуючим середовищем. Цей напрямок тісно пов’язаний з патріотичним вихованням, оскільки любов до природи, крім глобальних аспектів повинна мати і конкретне наповнення.

2. Природничо-науковий. В його основі лежить наукове розуміння нерозривної єдності суспільства та природи. Суспільство нерозривно пов’язане з природою як своїм походженням, так і існуванням. У соціальному плані суспільство пов’язане з природою за допомогою виробництва, без якого воно не може існувати. Природа створює потенційні мови для задоволення людиною своїх матеріальних та духовних потреб. Реалізуються ж ці потреби лише шляхом доцільної діяльності. В процесі виробництва людина створює власні потоки речовини та енергії, які дезорганізовують існуючі в природі і відшліфовані мільярдами років цикли енергетичного і речовинного обміну. Тим самим відбувається порушення дії механізмів самовідтворення основних якісних параметрів біосфери, тих об'єктивних умов, які забезпечують існування людини як біологічної істоти. Ці порушення породжуються обмеженістю наявних знань про закономірності розвитку природи, невмінням враховувати всі можливі наслідки людської діяльності.

Вивчення закономірностей, за якими протікають процеси енергетичного та речовинного обміну в оточуючому природному середовищі, і узгодження з ними виробничої діяльності є однією з найголовніших умов запобігання глобальній екологічній катастрофі. Людина повинна не знищувати складні механізми функціонування, саморегулювання та самовідтворення природи, а цілеспрямовано перетворювати ЇЇ в своїх інтересах із врахуванням об'єктивних закономірностей.

3. Правовий. Екологічні знання, переростаючи в переконання та дії, повинні тісно поєднуватись з активною участю індивіда в дотриманні ним самим та оточуючими норм природоохоронного законодавства, в яких повинні бути відбиті загальносуспільні інтереси. Держава як головний механізм регулювання та узгодження загальних інтересів індивіда та суспільства у їх взаємовідносинах з природою має виключне право не лише на створення екологічного законодавства, а й примусові дії щодо індивідів чи їх груп, направлені на дотримання цих законів.

Цей напрямок тісно пов’язаний з формуванням екологічної відповідальності, і не лише правової, а й моральної.

4. Морально-естетичний. Сучасна екологічна ситуація вимагає від людства нової моральної орієнтації у відносинах з природою, перегляду певних норм поведінки людини в оточуючому природному середовищі. В суспільствах, що знаходяться на індустріальному щаблі розвитку, мораль орієнтує природокористувачів на хижацьку експлуатацію природних ресурсів, на забезпечення потреб членів суспільства не рахуючись з екологічними наслідками виробничої діяльності. При переході до індустріальної стадії розвитку, коли відбувається якісний стрибок в продуктивних силах, формування екологічного імперативу, який повинен стати нормою морального регулювання конкретних способів освоєння природи, є однією з найбільш нагальних вимог.

У морально-естетичному напрямку екологічного виховання розглядається і проблема ставлення до природи як абсолюту краси, відповідальності за її збереження перед нинішнім та майбутніми поколіннями.

5. Світоглядний. Екологічне виховання не може бути ефективним, не формуючи відповідним чином основ світогляду. Для того, щоб індивід міг дійсним чином взяти участь у ліквідації загрози екологічної кризи, щоб це стало його внутрішньою потребою, необхідна його здатність дати науково обґрунтовані відповіді на питання про сутність світу, природи, людини, про цілі та межі людського пізнання та перетворення оточуючого природного світу, про сенс людського буття.

У цьому напрямку відбувається формування системи екологічних цінностей та пріоритетів індивідів і суспільства.

Головною метою екологічного виховання є формування екологічної культури, що повинна включати в себе екологічний імператив, систему екологічних цінностей та екологічну відповідальність.

Екологічний імператив — це сукупність умов взаємодії суспільства та природи, порушення яких буде мати катастрофічні наслідки для людства. Він є усвідомленням об'єк-трівної необхідності рахуватись не просто з законами природи, а й з пред’явленими нам з її боку «технічними» умовами.

Екологічний імператив виражає необхідність оцінювати наслідки будь-якої діяльності, пов’язаної з втручанням у природні процеси з точки зору загальних умов взаємовідносин суспільства та природи, збереження умов біологічного існування людини.

Соціально-екологічні цінності значимі для процесу розвитку взаємовідносин суспільства та природи людськими та культурними явищами. Вони є результатом синтезу цінностей екологічних, соціальних і політичних і виступають результатом та основою підвищення ефективності екологічного виховання.

Найбільша ефективність екологічного виховання можлива за умов забезпечення його неперервності, комплексності, охоплення цим процесом всіх членів суспільства протягом усього їх життя.

Аналіз літератури [9, 3 с. 40 — 42] показав, що підвищенню ефективності сприяє вміння використовувати засоби екологічного виховання. До них, насамперед, необхідно віднести:

* сім'ю, в якій відбувається первинна соціалізація індивіда, формуються основні риси особистості, тип світосприйняття і світоставлення;

* засоби масової інформації, що впливають на масову свідомість суспільства, дають актуальну екологічну інформацію, первинну інтерпретацію подій чи прийнятих рішень і тим самим формують громадську думку;

• неспеціалізовану освіту всіх щаблів — від дитячих садків до вищих навчальних закладів — де при викладанні практично всіх навчальних дисциплін повинна бути природоохоронна тематика, повинні формуватися основи знань природничих, технічних та соціальних знань, важливих в соціально-екологічному відношенні;

* спеціалізовану освіту, спрямовану на формування кадрів спеціалістів, що професійно займатимуться питаннями, пов’язаними з проблемами оптимізації та гармонізації взаємодії в системі «суспільство-природа»;

* систему екологічного законодавства, покликану вказувати на загальні орієнтири держави як виразника суспільних інтересів у галузі використання природних ресурсів, охорони природи, збереження придатного для життя і здоров’я людини природного середовища; * карно-наглядову систему держави, завданням якої є формування переконання, що будь-які правопорушення в галузі природокористування та дотримання екологічних прав громадян будуть відповідно оцінені державою.

1.3 Зміст екологічного виховання у навчально — виховному процесі

Екологічне виховання — складова частина морального виховання.

Тому під екологічним вихованням треба розуміти єдність екологічного свідомості і поведінки, гармонійного з природою. На формування екологічної свідомості впливають екологічні знання і переконання. Екологічні уявлення формуються на уроках природознавства. [6, с. 200]

Визначаючи сутність екологічного виховання можна виділити:

— по-перше, особливості цього процесу:

1) ступінчастий характер:

а) формування екологічних уявлень;

б) розвиток екологічної свідомості та почуттів;

в) формування переконань у необхідності екологічної діяльності;

г) вироблення навичок і звичок поведінки в природі;

д) подолання в характері учнів споживацького ставлення до природи;

2) тривалість;

3) складність;

4) cтрибкуватість;

5) активність;

— по-друге: величезне значення психологічного аспекту, який включає в себе:

1) розвиток екологічної свідомості;

2) формування відповідних (природосообразно) потреб, мотивів і

установок особистості;

3) вироблення моральних, естетичних почуттів, навичок і звичок;

4) виховання стійкої волі;

5) формування значущих цілей екологічної діяльності.

Мета екологічного виховання — формування відповідального ставлення до навколишнього середовища, яке будується на базі екологічної свідомості. Це передбачає дотримання моральних та правових принципів природокористування і пропаганду ідей його оптимізації, активну діяльність з вивчення і охороні природи своєї місцевості.

Зміст екологічного виховання включає в себе систему норм, які випливають з ціннісних орієнтацій. Система цінностей виходить з розуміння унікальності і самоцінності природи. При цьому людина розглядається як частина природи, а при характеристиці природи підкреслюється її багатостороння цінність для людини.

Зміст екологічного виховання засвоюється учнями в їх різній діяльності. Кожна з форм організації навчального процесу стимулює різні види пізнавальної діяльності учнів: самостійна робота з різними джерелами інформації дозволяє накопичити фактичний матеріал, розкрити сутність проблеми; гра формує досвід прийняття доцільних рішень, творчі здібності, дозволяє зробити реальний внесок у вивчення та збереження місцевих екосистем, пропаганду ціннісних ідей. [2, с. 70 — 72]

На перших етапах найбільш доцільні методи, які аналізують і коректують сформовані у школярів екологічні ціннісні орієнтації, інтереси і потреби. Використовуючи їх досвід спостережень і природоохоронної діяльності, вчитель у ході бесіди з допомогою фактів, цифр, суджень викликає емоційні реакції учнів, прагне сформувати у них особисте ставлення до проблеми.

На етапі формування екологічної проблеми особливу роль набувають методи, що стимулюють самостійну діяльність учнів. Завдання спрямовані на виявлення протиріч у взаємодії суспільства і природи, на формування проблеми і народження ідей про шляхи її вирішення з урахуванням концепції досліджуваного предмета. Стимулюють навчальну діяльність дискусії, сприяючи прояву особистого ставлення учнів до проблем, знайомству з реальними місцевими екологічними умовами, пошуку можливостей їх вирішення.

На етапі теоретичного обгрунтування способів гармонійного впливу суспільства і природи вчитель звертається до розповіді, в якій дозволяє представити наукові основи охорони природи в широких і різнобічних зв’язках з урахуванням факторів глобального, регіонального, локального рівнів.

Пізнавальна діяльність стимулює моделювання екологічних ситуацій морального вибору, які узагальнюють досвід прийняття рішень, формують ціннісні орієнтації, розвивають інтереси і потреби школярів.

Активізується потреба у вираженні естетичних почуттів і переживань творчими засобами (малюнок, розповідь, вірші тощо). Мистецтво дозволяє

компенсувати переважне число логічних елементів пізнання.

Властивий мистецтву синтетичний підхід до дійсності, емоційність особливо важливі для розвитку мотивів вивчення та охорони природи.

Засобом психологічної підготовки школярів до реальних екологічних ситуацій виступають рольові ігри. Вони будуються з урахуванням специфічних цілей предмета.

Ряд методів має універсальне значення. Кількісний експеримент (досліди з вимірювання величин, параметрів, констант, що характеризують екологічні явища; експериментальне вивчення екологічної техніки, технології; досліди, що ілюструють кількісне вираження екологічних закономірностей і т.п.) дозволяє успішно формувати структурні елементи екологічного знання і ставлення до них як до особистісто значущим.

Прагнучи викликати в школярів емоційні реакції, показати непривабливість безвідповідальних дій, вчитель використовує приклад і заохочення. Покарання — це крайня, виняткова міра впливу на учнів. Якщо дані методи виховання будуть використовуватися на потрібному етапі навчання, з врахуванням психологічної підготовленості учнів і з урахуванням природних умов, то вчитель може сформувати екологічно грамотну і виховану особистість.

Розділ II. Засоби реалізації екологічного навчання на уроці

2.1 Анкетування на тему: «Поняття про екологію» (для учнів 8 класу)

Мета — поглибити знання учнів про основні екологічні проблеми сучасності, розглянути причини їх виникнення, показати сучасний вплив діяльності людини на довкілля; розвивати критичне мислення, вміння передбачити можливі наслідки антропогенних чинників.

Інструкція: Зараз я Вам видам бланк з питаннями. Ваша задача — позначати правильні відповіді (на вашу думку).

1) Чи любите Ви природу?

а) так; б) ні.

Мета запитання: виявити, у чому полягає любов до природи, як учні ставляться до природного середовища. Виховувати любов до природи. Спонукати до збереження неповторної краси рідного краю.

2) Що таке «екологія»?

а) наука, що вивчає походження Землі;

б) наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію з цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її життя;

в) світорозуміння, яке включає в себе і свідоме ставлення до всього сущого, і його активний захист.

Мета запитання: виявити рівень теоретичних знань; з’ясувати ступінь розуміння поняття «екологія».

3) Чи існують екологічні проблеми в Україні? Які?

а) так; б) ні.

__________________________________________________________________________________________________________________________

Мета запитання: виявити рівень обізнаності учнів з питань існування екологічних проблем в Україні.

4) Що буде з тим куточком природи, де повністю вирубають ліс?

а) там буде поле;

б) руйнуватимуться ґрунти;

в) погіршиться повітря;

г) порушиться природний баланс, що може призвести до негативних наслідків.

Мета запитання: виявити рівень розуміння проблеми винищення лісів, бездумного втручання людини в життя природи, порушення природного балансу.

5)Чому не можна в річці мити автомобіль?

а) гине риба;

б) бензинова плівка перешкоджає надходженню кисню;

в) це погано;

г) автомобіль руйнується.

Мета запитання: виявити рівень розуміння проблеми забруднення водойм; формувати почуття господарського ставлення до навколишнього середовища.

6) Чи хвилює Вас доля природи?

а) так; б) ні.

Мета запитання: виявити, чи потрібно турбуватись про долю природи, що саме їй загрожує; формувати почуття відповідальності за стан природного середовища.

7) Чи всі люди знають правила поведінки на природі? Які правила поведінки на природі ви знаєте?

а) так; б) ні.

_______________________________________________________________________________________________________________________________

Мета запитання: виявити рівень розуміння важливості знання та використання правил поведінки на природі; виховувати бажання дотримуватись правил мирного співжиття з природою.

8) Як слід учинити з людьми, котрі забруднюють довкілля?

а) проводити роз’яснювальну та агітаційну роботу;

б) примусити прибирати після себе;

в) накласти грошове стягнення;

г) не зачіпати їх, бо однаково не буде результату.

Мета запитання: учити учнів помічати порушення та порушників, бути готовими захистити довкілля; виховувати бажання вести роз’яснювальну та агітаційну роботу серед населення з метою покращення стану природного середовища; учити самостійно мислити, знаходити раціоналізаторські рішення поставленої проблеми.

9) Які екологічні проблеми існують на території Вашого населеного пункту?

а) винищення зелених насаджень (вирубування лісів, винищення квітів);

б) нераціональне використання ґрунтів;

в) забруднення повітря (шкідливе виробництво, транспорт, спалювання листя);

г) забруднення водойм (прання в річці, миття автомобілів, викиди нечистот);

д) засмічення вулиць, відсутність смітників поза жилою зоною;

е) нема проблем.

Мета запитання: дізнатися, чи знають учні про наявність екологічних проблем безпосередньо в їхньому населеному пункті; виявити ставлення підростаючого покоління до існуючих екологічних проблем.

10) Що Ви робите для того, щоби покращити стан довкілля?

а) садимо дерева та квіти;

б) проводимо акції з охорони природи;

в) нічого;

г) очищаємо територію населеного пункту та розчищаємо русла річок;

д) збираємо макулатуру.

Мета запитання: формувати почуття господарського ставлення до навколишнього середовища; сприяти розвитку творчих здібностей учнів; формувати активну життєву позицію.

2.1.1 Аналіз результатів анкетування

На основі проведенного анкетування можно зробити висновок, що всі учні, які приймали участь в анкетуванні, полюбляють природу. Також всі учні, окрім одного знають, що екологія — це наука про навколишне середовище, оселю, людину, її взаємодію з цим середовищем і шляхи забезпечння умов для її життя. Усі учні згодні з тим, що в Україні існують екологічні проблеми та приводять приклади таких проблем як: забруднення атмосфери, виробка лісосмуг, забруднення води, забруднення повітря, винищення зелених насаджень, наслідки Чорнобильської трагедії, відсутність охорони рідкісних видів птахів та тварин, засмічення вулиць та лісів, парниковий ефект, викид в атмосферу отруйних газів, ТЕС, ГРЕС.

Більшість учнів також знають наслідки вирубки лісів та використання рік та озер для миття автомобілів.

Усі учні 100-відсотково відповіли, що їх хвилює доля природи. Але на питання про правила поведінки на природі, більшість учнів видповіли, що делеко не усі люди знають ці правила, але назвали такі: не засмічувати природу, не розпалювати вогнище у лісі, закапувати сміття на природі, не винищувати зелені насадження, не забруднювати ставки, річки. На питання: «Як слід учинить з людьми, котрі забруднюють довкілля?» більшість учнів відповіли, що потрібно накласти на них грошове стягнення та примусити їх прибирати після себе, але учні також відповіли, що потрібно проводити агитаційну роботу. Учні також виявили проблеми, які на їх думку, існують в Харківській області. Це такі проблеми: забруднення повітря, забруднення водойм, винищення зелених насаджень, засмічення вулиць та відсутність смітників поза жилою зоною. За допомогою цієї анкети ми також виявили заходи, які треба робити для того, щоб покращити стан довкілля. Треба садити дерева та квіти, проводити акції з охорони природи, очищати територію населеного пункту та розчищати русла річок.

Усі анкети з відповідям знаходяться у додатку.

2.2 Диспут на тему: «Влив людини на природу» (для учнів 8 класу)

Мета: повторити особливість і значення природи; узагальнити знання про розвиток живої природи та її залежності від неживої; розвивати уміння сперечатися і доводити свою думку у коректній формі; виховувати дбайливе ставлення до природи.

План проведення

1. Вступ (організаційний момент, мотивація цілі виховного заходу)

2. Основна частина

3. Висновок

Обладнання: картини «Природа і людина»

1. Вступ

Вчитель. В останні роки різко проявилися негативні для природи і самої людини наслідки антропогенної діяльності, які змушують пильніше вдивитися в систему екологічних взаємовідносин. Особливо важливою є проблема взаємин людини і природи, яка в нинішній переломний момент людської історії набула, на жаль, трагічного звучання. Серед численних соціально значущих проблем, які постали перед народами на порозі третього тисячоліття, головне місце зайняла проблема виживання людства і всього живого на Землі. Все це змушує задуматися над тим, якими ж повинні бути відносини людини і природи, як знайти гармонію з природою, і чому недостатньо говорити, наприклад, тільки про їх єдність.

Отже, ми спробуємо відповісти на це питання, яким же має бути ставлення людини до природи?

Давайте поділимось на дві команди. Перша команда — «Людина» буде захищати людину і його діяльність по відношенню до природи, а друга команда — «Природа» буде говорити про дбайливе ставлення до природи.

Я буду задавати питання, а ваша задача — відповідати.

2. Хід заняття

Вчитель. Перше питання я хочу поставити першій команді - «Людина».

Яку діяльність здійснює людина по відношенню до природи?

Учні. Людина будує заводи, провадження у виробленні енергії, продуктів сільського господарства. Також людина ходить у походи, на природу відпочивати і ін.

Учитель. Ми з’ясували який вплив робить людина на природу. А як вважає друга команда, цей вплив безпечний для природи чи ні?

Учні. Говорячи про заводи, фабрики і про виробництво чого-небудь можна сказати, що все це забруднює природу (ріки, озера, водойми, грунт та ін.) Так само можна і говорити про відпочинок людини: сучасна людина розпалює вогнище де завгодно і не гасить його, смітить і ін.

Вчитель. Як ви вважаєте, команда «Людина», чи справді тільки негативний вплив має людина на природу?

Учні. Ні. Звичайно, безумовно, що людина не допомагає природі, але ж якщо людина не буде будувати заводи, наприклад, з вироблення солі, то й отримувати ми її не будемо. Говорячи про відпочинок — тут можна сказати, що не всі люди забруднюють природу.

Вчитель. А що думає інша команда з цього питання.

Учні:. Ми не згодні з першою командою. Людина тільки забруднює природу, усіма відходами виробництва і побуту.

Вчитель. Питання до обох команд — а як можна запобігти поганий вплив людини на природу?

Учні. Можна ввести штрафні санкції. У лісі створити спеціальний патруль з охорони природи. Збільшити кількість сміттєвих баків. А на виробництвах ставити гарні фільтри.

3. Висновок

Есть одна планета — сад

В этом космосе холодном.

Только здесь леса шумят,

Птиц скликая перелетных,

Лишь на ней одной цветут,

Ландыши в траве зеленой,

И стрекозы только тут

В речку смотрят удивленно…

Береги свою планету —

Ведь другой, похожей, нету!

Вчитель. — Який зробимо висновок?

Учні. Потрібно берегти все компоненти живої та неживої природи.

Висновок

Екологічна криза, що сьогодні набула загальнопланетарного характеру, створює реальну загрозу виживання людства. Складається враження, що вже немає жодного місця на планеті, яке було б екологічно благополучним. Тому, визначальним для розвитку екологічних проблем сучасності є формування екологічної свідомості, відповідальності. Це педагогічне завдання можна втілювати лише через освітню виховну систему на основі принципово нових ніж це було досі, ідей, методів, підходів, які враховували структуру екологічних знань, соціальні функції сучасної екології, традиції, звичаї, історичний досвід українського народу для того, щоб збагнути себе, своє місце в природі, зв’язки між природою і Всесвітом.

Екологічна освіта та виховання — одне із актуальних завдань сьогодення і шляхи його вирішення слід шукати негайно. Екологічне виховання передбачає перш за все, формування у дитини емоційного, бережливого ставлення до об'єктів природи, здатності бачити їх красу, а не детальні біологічні знання особливостей кожного виду рослин і тварин.

Аналіз літератури довів, що завданням екологічного виховання є сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічна філософія закликає нас до самообмежень у стосунках з довкіллям. Чи готові ми? Чи її положення є нашими внутрішніми переконаннями? Чи стануть ними? Повинні стати! Інакше про яку екологічну освіту і виховання можна вести мову? Саме екологічна освіта і виховання ставлять за мету докорінну зміну психологічних особливостей людини щодо її стосунків з природою, перетворення їх зі споживацьких на екологічно відповідальні, особисто значимі.

Таким чином, в екологічному вихованні школярів природа не повинна розглядатися лише з утилітарної точки зору. Перш за все, необхідно показати дітям її унікальність, красу і універсальність (природа — середовище життя всіх істот, включаючи людину; об'єкт пізнання, задоволення її етичних і естетичних потреб; і лише потім — об'єкт людського споживання). Ми повинні охороняти природу не лише тому, що вона нам щось дає, а й тому, що вона самоцінна. Тобто девізом в роботі з дітьми повинно стати: «Не зламай — якщо можна, не рубай — якщо можна, пожалій — ти це можеш»

Сьогодні можна стверджувати: [12] екологічне світорозуміння формується в процесі засвоєння екологічної культури суспільства, яка відображує досвід взаємодії людини і природи. Засвоюючи елементи екологічної культури, особистість стає екологічно вихованою. Це нова якість особистості, яка виявляється в системі особистісних утворень, у свідомості, діяльності, в емоціях і почуттях.

Настав час, коли основну мету екологічної освіти слід вбачати у сприянні формуванню доцільної культури поведінки в довкіллі і громадської відповідальності за його збереження, а також уміння приймати правильні рішення і вирішувати екологічні проблеми

Отже, формування екологічної відповідальності у школярів це передусім навчання екологічній культурі, яку ми визначаємо як форму адаптації етносу до природних умов творення свого довкілля. Таким чином, екологічна освіта -- це безперервний процес засвоєння цінностей і понять, що спрямовані на формування умінь, які необхідні для усвідомлення і оцінки взаємозв'язків між людьми, їхньою культурою і довкіллям. Вона передбачає формування умінь приймати екологічно відповідальні рішенн

Література

1. Бачинський П. П. На шляху створення системи екологічної освіти школярів та студентів // Педагогіка і психологія. — 1999. — № 2. — 112 с.

2. Білоус С. Уроки з екологічного виховання. — Рідна школа, 1997, № 6 с. 70−72.

3. Гнилуша Н. Екологічна освіта — складова культури майбутнього вчителя // Рідна школа. — 1999. — № 7 — 8. — С. 40 — 42.

4. Голубев И. Р. и Новиков Ю. В. Окружающая среда и ее охрана: кн. для учителя. -М.: Просвещение. — 1985. — 191 с.

5. Загривий В. Екологічне виховання школярів. — Рідна школа, 1999, № 9, с. 34−35.

6. Захлєбний А.Н. Екологічне виховання школярів: Навч. посібник для вчителів. — М.: 1984. -200с.

7. Зверев И. Д. Экология в школьном обучении. Новий аспект образования. — М.: Знание, 1980. -96 с.

8. Кутова Н. Шляхи вдосконалення екологічних знань, умінь і навичок. -Рідна школа, 2001, № 6 (червень), с. 60−61.

9. Кучер Т. В. Экологическое воспитание учащихся. — М.: Просвещение, 1990.

10. Лозова В.І., Троцько Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання: навчальний посібник. — 2-ге вид. доп. — X.: «ОСВ», 2002. — С. 63 — 64.

11. Лозова В.І. Цілісний підхід до формування пізнавальної активності школярів. -2-ге вид. доп. — X.: «ОСВ», 2000.

12. Локшина О., Пустовіт Н. Сучасні тенденції екологічної освіти. — Шлях освіти. -1999. — № 2.

13. Маредпенко І. Формування екологічної культури учнів. — Рідна школа, 2003, № 8 (серпень), с. 50−51.

14. Писарчук Є.А., Кухта А. М. Екологічне виховання учнів: Посібник для вчителя. -К. :Рад. шк., 1990.- с. 3 — 87

15. Проблеми екологічної освіти // Біологія. — 2003. — № 12. — С. 12−14.

16. Реймерс Н. Ф. Охрана природи и окружающей человека среды: слов. — справ. -М.: Просвещение, 1992. с.- 320

17. Сахно А. В. Проблеми екологічної педагогіки. — Пермь: 1985. с. — 162

18. Степанюк А. В. Проблема формування цілісних знань школярів про живу природу. — Педагогіка і психологія, 1997, № 4, с. 68−77.

19. Сухомлинський В. О. Природа, праця, світогляд // Вибр. твори: В 5-ти т. -К.: Рад. шк., 1997. — т.5. — С. 554.

20. Ткачук Г. П. Формування екологічної культури учнів. -К.: 1988. -40с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой