Заробітня плата

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І: СУТНІСТЬ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ.

РОЗДІЛ ІІ: ОСОБЛИВОСТІ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

РОЗДІЛ ІІІ: ЗАРОБІТНА ПЛАТА В ПЕРІОД ТРАНСФОРМАЦІ

Ї ЕКОНОМІКИ

РОЗДІЛ ІV: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ПОЛІПШЕННЯ

ОРГАНІЗАЦІЇ ОПЛАТИ ПРАЦІ

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ПРИМІТКИ

Вступ

Заробітна плата як показник, залежний безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать також можливості розвитку економіки взагалі. В умовах сучасного ринкового механізму через формування сукупного попиту заробітна плата забезпечує не лише основи відтворення робочої сили. Вона стає дедалі вагомішим чинником відтворення суспільного виробництва.

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці. Однак аналізу і оцінці впливу зарплат на ринок праці й, передусім, на зайнятість в Україні не приділяється належна увага, що призводить до негативних наслідків — прискореного зростання безробіття, руйнування мотивів і стимулів до праці зубожіння більшості населення.

Сьогодні українське законодавство приділяє значну увагу питанням організації оплати праці. При цьому заробітна плата визначається як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважена ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата була, є і ще тривалий час буде важливим якісним показником економічного господарювання.

Суспільством на заробітну плату покладено значні функції щодо розвитку та вдосконалення робочої сили людини — відтворювальну і стимулюючу.

Розвиток соціально-трудових відносин багато в чому залежить від рівня оплати праці, удосконалення цих відносин, політика грошових доходів населення повинні ґрунтуватися на реальній вартості праці, щоб усунути існуючі, сьогодні, диспропорції на споживчому ринку, і в мотиваціях до праці.

Головна мета дипломної роботи полягає в тому, щоб широко і різносторонньо розкрити основні поняття форм і систем заробітної плати. Основними є питання:

структури заробітної плати, виділення номінальної і реальної її форм.

Показати важливе значення вдосконалення, існуючих на сьогоднішній день систем, таких як тарифна система оплати праці, система премій і надбавок.

Впровадження нових методів стимулювання і оплати праці, основаних на досвіді розвинених країн.

Розглянути особливості і відмінності в заробітній платі, диференціацію заробітної плати, її співвідношення із ціною, політика доходів населення.

В питанні про положення заробітної плати в період трансформації економіки показати еволюцію форм заробітної плати, вплив заробітної плати на зайнятість населення, фіксацію заробітної плати за кордоном.

Важливим є розгляд питання про основні напрямки поліпшення організації оплати праці і державне регулювання зарплати.

Ринок праці і зайнятість: теоретичний аспект проблеми. Особлива увага на загальному ринку належить ринку робочої сили. Основною ознакою переходу від простою до загального товарного виробництва є перетворення робочої сили в товар. Це сталося по двох причинах:

Завдяки позбавленню виробників засобів виробництва і всіх джерел існування, крім їх здібності до праці;

Завдяки представленню працівником юридичної свободи, права продавати їх робочу силу з власної волі.

На основі товарної форми робочої сили сформувався ринок цього товару, де трудящі, власники робочої сили, утворять пропозиції цього товару, а підприємці, власники капіталу, утворять попит на робочу силу. Співвідношення пропозиції і попиту формує ціну робочої сили, яка виражається в заробітній платі. Чим вище вартість робочої сили, тим вище попит на труд, тим менше число зайнятих. Між рівнем заробітної плати і числом зайнятих існує зворотний зв’язок.

Потрібно визнати, що поняття «труд» унікальне. Трудові послуги можна надати, самих же працівників не можна ні купити ні продати. Більш того оскільки трудові послуги невіддільні від самих працівників, то умови їх придбання часто не менш важливі, ніж сама їх ціна. Іншими словами, при наймі не грошові чинники, такі як умови праці, небезпека отримання виробничих травм, характер керівника, існуючі уявлення про «справедливість» у відношенні до людей і інші грають більш важливу роль на ринку праці, чому, наприклад, на товарних ринках.

Можна сказати, що умови, в яких роботодавці придбавають, а працівники пропонують свої послуги в сфері праці, утворять свій ринок по декількох причинах.

По-перше, існують організації, метою діяльності яких є сприяння розвиток контактів між покупцями і продавцями трудових послуг, яке здійснюється через оголошення типу «на роботу потрібні», через бюро профспілок по найму, через агентства по найму і т.д.

По-друге, поле встановлення такого роду контактів між двома сторонами відразу ж відбувається обмін інформацією про ціну і якість. Подача заяв про прийом на роботу, ділові співбесіди і навіть усна інформація від друзів все це ілюструє виникаючий обмін інформацією на ринку праці.

По-третє, по досягненні домовленості набирає чинності певний трудовий договір гарантії зайнятості, в якому відбиваються питанням оплати праці, умов праці, стабільність роботи, що пропонується, і термін, на який вона розрахована. Іноді такий договір може носити офіційний характер, наприклад, колективний договір між профспілкою і роботодавцем. У інших випадках угода письмово взагалі не оформляється, і тоді воно має неофіційний характер, і сторони в межах своєї практики і досвіду перевіряють взаєморозуміння. Проте, доцільно вважати, що, як правило, взаємовідносини в сфері зайнятості регулюються на основі контракту (договору).

Остаточним результатом операції між працівником і роботодавцем на ринку праці є розподіл людей по робочих місцях при певних ставках оплати праці. Розподіл в сфері праці служить не тільки інтересам окремих працівників, але і потребам суспільства загалом.

Таким чином, саме через ринок праці найбільш важливий національний ресурс труд розподіляється по фірмах, організаціях, галузях, регіонах і професіях.

Структура і механізми функціонування ринку праці. У західних економічних теоріях ринок праці розглядається як ринок, де реалізовується лише один з інших виробничих ресурсів. При цьому виділяються чотири основних концепції до аналізу функціонування сучасного ринку. Згідно з першою концепцією, якої дотримуються неокласики (Дж. Перрі, Р. Холл, М. Фелдстайм) і прихильники концепції економіки пропозиції (Д. Гилдер. А. Лаффер і інші.), ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги. Саме ціна робочої сили (заробітна плата) регулює попит і пропозицію робочої сили. Ціна на робочу силу гнучко реагує на потребі ринку, збільшуючись або меншаючи в залежності від попиту і пропозиції. При цьому рівновага виключає безробіття.

Відповідно до моделі цінової рівноваги, індивід «інвестує в кваліфікацію» доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. Наявність безробіття пояснюється її добровільним характером і прагненням працівників до максимально вигідної роботи.

Кейнсіанці і монетаристи розглядають ринок як явище постійної і фундаментальної не рівноваги. Вони виходять з того, що ціна робочої сили жорстко фіксована і практично не міняється регулювальником ринку, тому вона повинна бути приваблена ззовні державою. Представником школи монетаристів виходять з жорстокої структури цін на робочу силу, більше за те з передумови їх однонаправленого рішення.

Школа інституціоналістів основну увагу приділяє аналізу професійних і галузевих відмінностей в структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати.

Марксистська теорія розглядала ринок праці як ринок особливого роду, особливість якого пояснюється різницею товару «робоча сила» і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самим трудом. У зв’язку з цим ринок робочої сили, підкоряючись загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний чинник виробництва, будучи товаром, може в також час активно впливати на співвідношення попиту і пропозиції і на свою ринкову ціну.

Об'єктами ринку праці виступають товар, попит і пропозиція.

Що стосується товару, то частіше за все передбачається, що ним є робоча сила, що визначається як сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які вживаються на виробництво товарів і послуг. Це специфічний товар, який:

а) не відчужується від його власника найманого працівника в процесі купівлі-продажу;

б) є живим, одушевленим товаром, а купівля його використання підприємцем в течії якогось часу отримала назву найма;

в) зумовлює продовження відносин роботодавця і найманого працівника аж до його звільнення;

г) має ту особливість, що носієм його є людина з всіма його правами в суспільстві;

д) грає вирішальну роль в створенні прибутків суспільства;

е) не можна покласти на зберігання, як це можна зробити з іншим товаром;

ж) не приносить прибутку, якщо його не продати, і крім того, вимагає все нових життєвих благ для його підтримки і ін.

Розглянемо тепер другий об'єкт ринку праці попит на робочу силу. Виділяють індивідуальний і сукупний попит.

Індивідуальний попит це попит окремого роботодавця. Він залежить від:

попиту на продукцію фірми;

стану виробництва;

якості робочої сили.

Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т.п.

Основним матеріальним стимулом виступає заробітна плата: чим вище її рівень для окремих працівників, тим більше працівників пропонують свій труд і тим більше вони бажають працювати.

Пропозиція робочої сили формується під впливом ряду різноманітних чинників:

приріст величини трудових ресурсів;

співвідношення зайнятого і незайнятого населення;

особливості пенсійного законодавства;

культура і релігія і ін.

Основними суб'єктами ринку праці є найманий працівник, як власник, носій і продавець своєї робочої сили, і роботодавець-покупець даного товару.

Важливими умовами здійснення процесу купівлі-продажу товару робоча сила є:

юридична свобода працівника по своєму розсуду розпоряджаються своїми здібностями робочої сили;

відсутність можливостей господарювання свого як джерела отримання всіх потрібних для життя коштів або відсутність інших умов існування;

наявність на ринку праці покупця, що пред’являє попит на робочу силу певної кваліфікації і професійного профілю.

Ринок праці може бути гнучким або жорстким в залежності від того, які відносини складаються між найманими працівниками і роботодавцями, як і якими силами регулюються ці відносини.

Гнучкість ринку праці передбачає:

а) велику територіальну і професійну мобільність трудящих;

б) гнучкість витрат на робочу силу;

в) гнучкість внутрішньогалузевої і міжгалузевої диференціації заробітку;

г) гнучкість в управлінні людськими ресурсами на рівні підприємств;

д) гнучкість використання трудящих у всіляких формах найма і інш.

Жорсткий ринок праці відрізняється наступними характеристиками:

а) гарантія зайнятості;

б) стабільність зайнятості;

в) забезпечення трудящих стабільними прибутками;

г) стабільність зміст роботи;

д) безпека роботи.

На думку багатьох економістів, жорсткий ринок праці є причиною зростання безробіття.

Розділ І. Сутність заробітної плати.

У вітчизняній економічній літературі суть заробітної плати трактувалася, виходячи із суб'єктивних принципів її формування, в основі яких лежить ігнорування вартості робочої сили й привласнення командно-адміністративною системою монопольного права на визначення частки кожного працівника у створеному суспільному продукті.

Тому, не зважаючи на різноманітність формулювань, розбіжностей у суттєвій характеристиці цієї категорії не було. Зарплата розглядалась як прямий трудовий дохід, який планомірно визначається на основі врахування суспільного значення результатів праці даного колективу й робітника. Вважалося що вона відображає відносини між працівником і суспільством, а тому необхідна єдина державна політика в галузі зарплати, єдина тарифна система тощо, а також відносини між робітником і трудовим колективом, оскільки зарплата кожного встановлювалась в межах фонду заробітної плати підприємства, цеху, бригади відповідно до його вкладу у колективні результати.

У цих визначеннях, як у дзеркалі, відбилися найважливіші недоліки системи розподілу:

1. встановлення державою" зверху" фонду заробітної плати підприємствам;

2. планомірне визначення трудового доходу кожного працівника на основі єдиної державної тарифної системи.

Об'єктивною основою формування фонду зарплати вважався досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, який визначав можливості держави виділяти певні ресурси для оплати праці. Але ці можливості могли бути і не реалізовані в наслідок відволікання коштів на інші потреби — озброєння, розвиток важкої промисловості, здійснення «проектів віку», забезпечення кастових привілеїв тощо. До того ж частка, що виділялась на оплату, не була обґрунтована і мала досить малий зв’язок з народногосподарськими результатами.

Помилковим є і визначення зарплати як доходу. Це — не доход, а витрати підприємства на відшкодування трудових ресурсів. Відтворення їх на суспільно необхідному рівні є обов’язковою умовою індивідуального відтворення. Тому створення, як і використання фонду заробітної плати, має відбуватись на підприємстві. Підприємство, а не держава є повноправним власником цього фонду, що формується і відшкодовується насамперед із вартості реалізованої підприємством продукції, оскільки людина — головна продуктивна сила, розширене відтворення життєдіяльності якої виступає обов’язковою умовою і метою ефективного розвитку економіки.

Хоч капіталіст купує робочу силу, а не працю, на поверхні економічних явищ створюється видимість продажу праці. Це зумовлено тим, що робітник отримує заробітну плату після завершення процесу праці, що її величина не змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності в заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників.

Купівля -продаж робочої сили об'єктивно на поверхні виступає у формі купівлі-продажу праці, тому вартість (а отже, й ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Перетворена форма, оскільки заробітна плата враховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена в грошах, набуває форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата — це грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила та результативності функціонування робочої сили.

З усього зазначеного можна зробити висновок, що заробітна плата — це об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці трудящих. 1]

Найважливішою функцією зарплати, як бачимо, є відтворювальна, адже вона слугує засобом розподілу основної частини життєвих благ у суспільстві і засобом формування платоспроможного попиту населення, бо становить 70−75% усіх доходів працівників. Саме тому при розподілі валового доходу підприємств і суспільства загалом визначення фонду зарплаті розглядається як першочергове завдання.

Важливу роль виконує і стимулююча функція заробітної плати. Вона слугує засобом залучення громадян до суспільно корисної праці, створює заінтересованість у підвищенні класифікації, оволодінні суміжними професіями, стимулює високо продуктивну та якісну працю. Всього цього, звичайно, можна досягти в тому випадку, коли організація заробітної плати забезпечує особисту матеріальну зацікавленість індивіда в продуктивній праці.

Речовим, матеріальним змістом заробітної плати є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Це життєвий фонд робітника, який в умовах товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.

Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється також співвідношенням між попитом і пропозицією. Із зниженням попиту або збільшенням пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься і навпаки. На розміри заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці й підвищення потреб населення, співвідношення сил між робітниками і капіталістами, виступи трудящих тощо.

Одним із факторів зростання вартості робочої сили є підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників. Так, у США чоловіки без середньої освіти і зайняті певний час у середині 80-х років отримували 19тис.$ на рік, а ті хто мав вищу освіту 32тис.$. Особи які закінчили коледжі, до 65-річного віку отримали загалом 2. 5 млн $, а ті що не закінчили середньої школи, — лише 1. 2 млн $. У США повністю зайняті працівники віком понад 25років із ступінню бакалавра отримували на 49% більше, ніж працівники із вищою освітою. У 1993 році ця різниця становила вже 89%[2]. Зарубіжний досвід свідчить про необхідність визначення значення й престижності праці інженерів, керівників, людей творчої праці

Заробітна плата за своїм складом не однорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини Співвідношення між ними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну і додаткову частини і види винагород, що входять до кожної з них.

Розрізняють заробітну плату основну і додаткову. Основна заробітна плата робітника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Вона враховує стійкі відмінності у кваліфікації, складності роботи, умовах праці, інтенсивності та відповідальності.

Додаткова оплата залежить від результатів господарської діяльності підприємства і встановлюється у вигляді премій, винагород, компенсацій, надбавок і доплат, які не передбачені законодавством, або понад розміри, встановлені законодавством. Вона враховує фактори виробничого процесу, які важко передбачити наперед, і виплачується за певні індивідуальні досягнення: професійну майстерність, перевиконання норм виробітку, сумісництво професій, неперервний виробничий стаж. У ній враховуються надбавки за особливі умови роботи, колективні результати праці, що оплачуються з фонду матеріального стимулювання.

Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.

Почасова заробітна плата — це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з’ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці.

Ціна робочої сили = денна вартість робочої сили

середня тривалість робочого дня

Погодинна оплата праці як різновид почасової використовується для подовження тривалості робочого дня. Під час економічної кризи підприємці скорочують робочий час з одночасним зниженням погодинної заробітної плати, що призводить до зниження заробітної плати нижче від вартості робочої сили.

Відрядна або поштучна заробітна плата — це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів виробітку за одиницю часу. Вона є перетворенню формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюється кількістю і якістю виробленої продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед робітників. Першою найраціональнішою формою відрядної заробітної плати, що ґрунтується на хронометруванні робочого дня і встановлення норм виробітку для фізично найсильніших, найвитриваліших і найкваліфікованіших робітників, була система Тейлора (початок XX ст. У США).

Почасова заробітна плата переважала на перших етапах розвитку капіталізму. Відтак її змінила відрядна. В сучасних умовах панівною формою знову стала почасова заробітна плата (у США близько 80% робітників одержують заробітну плату залежно від відпрацьованого часу). Це зумовлено широким впровадженням у виробництво конвеєрів, напівавтоматів і автоматів з примусовим ритмом роботи, де інтенсивність праці задається швидкістю руху конвеєра.

В сучасній економічній системі застосовують такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні, колективні форми оплати. Їх вибір залежить від трьох основних факторів: а) ступені контролю робітником кількості і якості виробленої продукції; б) ретельності, з якою продукція може бути врахована; в) рівня витрат, пов’язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати праці.

Тарифна система є основою організації оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно — кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівники — залежно від їх кваліфікації за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним розрядом і ставкою. Тарифні системи оплати і посадові оклади службовців та інженерно-технічних працівників розробляються на основі оцінки різних трудових характеристик. Найширше при цьому використовується система аналітичної оцінки, коли тарифні ставки встановлюються залежно від відносної складності виконуваних робіт за такими групами факторів: кваліфікація виконавця (освіта, досвід роботи, професійна підготовка), розумові та фізичні зусилля, його відповідальність за матеріали, устаткування та ін., умови праці (тяжкі, непривабливі, тощо).

Для ретельного вивчення якості робочої сили застосовується система оцінювання заслуг, згідно з якою для кожного фактора, що оцінюється (якість праці, продуктивність, виробіток, професійне знання, здатність пристосовуватись, надійність, ставлення до роботи та інше), складається шкала оцінок робітників у балах. До оцінки заслуг вносять такі показники, як відданість фірми, готовність до співробітництва, що прирівнюється до фактора кваліфікації.

Преміальні система заробітної плати пов’язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною функціональною залежністю. Вони застосовуються там, де робота має характер одноманітних операцій, може бути виміряна і виконується в темпі, який підлягає контролю окремої особи або групи робітників. Поточний контроль за робітником зведено до мінімуму. Застосування преміальних форм оплати праці ґрунтується на прийомах відрядної і погодинної заробітної плати.

Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив береться найменш можливий обсяг виробітку, завдяки чому він поширюється на більшість робітників. Ця система передбачає інтенсифікацію праці, поліпшення морального і соціального клімату на підприємствах.

В умовах стимулювання, що ґрунтується на погодинних формах заробітної плати, за норму береться обсяг роботи, що її виконує, як правило, робітник середньої кваліфікації за одну годину. За перевиконання цієї роботи на 1% заробітна плата зростає також на 1%, але загальний розмір надбавок не перевищує 15−20% загального заробітку. Така система стимулює переважно кількість праці, а перевірку якості покладено на контролерів і майстрів.

Більшість преміальних систем передбачає застосування технологічної надбавки, розмір якої залежить від тривалості режимної частини робочого часу устаткування або від часу ручної праці, бо вона стимулює зацікавленість робітників у скороченні ручної праці. Спеціальні премії призначаються за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу або за підтримання устаткування у належному стані. Преміальні системи заробітної плати розроблені таким чином, що стимули, пов’язані з поліпшенням окремих показників роботи, доповнюють один одного, а розміри одноразових підвищень тарифних ставок і окладів для промислових робітників і конторських службовців не менші 3% основної заробітної плати, для майстрів і техніків — не менші 5%. Якщо розміри разових підвищень нижчі, вони перестають відігравати стимулюючу роль.

Застосування колективних форм оплати праці зумовлене зростанням усуспільнення виробництва, погіршення якості товарів внаслідок впровадження індивідуальних систем заробітної плати, вимогами трудящих. Одна із систем колективної оплати праці у США — система Скенлона. Представники адміністрації і профспілок заздалегідь визначають норматив частки прямих витрат на робочу силу в загальній вартості умовно чистої продукції. Якщо підприємство працює успішно і має місце економія витрат, то на суму цієї економії утворюється спеціальний фонд, з якого 25% зараховується до резерву можливих перевитрат фірми на робочу силу в майбутньому, а з суми що лишається виплачують премії (25% -адміністрації, 75% - робітникам). Премії розподіляються між робітниками відповідно до тарифних ставок. Застосування цієї системи призводить до збільшення армії безробітних, посилення експлуатації, оскільки виробіток робітників зростає такими темпами, які значно випереджають темпи зростання доплат.

Найпоширенішою формою колективної оплати праці є система «участі у прибутках». Вона передбачає, що за рахунок заздалегідь встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники отримують виплати. Премії нараховуються за підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва. Виплата премії робітникові залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і трудових характеристик. Такі виплати не оподатковуються, що стимулює впровадження цієї системи.

У межах системи «участі у прибутках» робітникам нерідко виплачують премії або їх частину у формі певних цінних паперів (акцій).

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можливо обчислити реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата — це кількість споживання вартостей (товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Рух реальної заробітної плати визначають за такою формулою: [3]

Ірзп = Ігзп/Іцін

Де Ірзп, Ігзп, Іцін — індекси відповідно реальної, грошової (номінальної) заробітної плати, а також цін на товари та послуги.

Номінальна і реальна заробітна плата не обов’язково змінюються в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитись, а реальна заробітна плата в той же час — знизитись, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартості величини мінімального споживчого бюджету. За Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995р. є державною соціальною гарантією і встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. На жаль, в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, мінімальні зарплати ніколи не ув’язувалися і не ув’язуються з величиною прожиткового мінімуму. Так, згідно постанови Верховної Ради України від 10 жовтня 1996р. для забезпечення прожиткового мінімуму мінімальна заробітна плата має становити 70.9 грн. За підрахунками профспілок — 90 грн. Фактично, враховуючи важкий економічний стан країни, вона складала на кінець 1996р. лише 15 грн. Встановлюється також середньомісячна номінальна зарплата. В Україні вона досить низька (5% від середньосвітового рівня), хоч і має тенденцію до зростання: наприкінці 1994 р. — 25 $., 1995 p. — 52 $. 4]

Підвищення середньомісячної номінальної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту трудящих. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата. Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості життя, що обчислюється зіставленням суми товарних цін, що в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

В період значного розкручування інфляційної спіралі життєвий рівень трудящих знижується, не зважаючи на підвищення зарплати робітникам і службовцям, пенсій, стипендій та різних пільг. Тут визначальними факторами є високі темпи зростання роздрібних цін і невпинна емісія паперових грошей, що посилює цінову інфляцію.

В Україні зниження реальної заробітної плати в останні роки спричинене переважно галопуючим зростанням цін. Так, у 1991−1995 рр. Споживчі ціни зросли у 118 тис. Разів, а грошові доходи населення — у 17.7 тис. разів. Частка оплати праці у виробленому національному доході знизилась в 1996 р. до 28. 0% проти 59. 1% у 1990 р. Навіть середня заробітна плата забезпечує мінімальний споживчий бюджет лише на 60%. 5]

Відчутне зниження життєвого рівня у країнах колишнього СРСР і в Україні зокрема спричинене також знеціненнями трудових заощаджень населення.

Розділ 2: Особливості заробітної плати.

Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують національні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднаковими розмірами вартості робочої сили, яка залежить від обсягу природних і історично існуючих потреб, витрат на виховання працівника, продуктивності і інтенсивності праці в країні.

Законом України «Про оплату праці» встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати (а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначаються з урахуванням:

вартості величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;

загального рівня середньої заробітної плати;

продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

У країнах ринкової економіки на величину заробітної плати впливає конкуренція, що діє на ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу є несталим.

Воно може бути сприятливе для тих, хто її продає. Це відбувається рідко і вибірково, якщо попит на робочу сілу перевищує пропозицію на неї. У цьому випадку зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановлення більш високого рівня зарплати.

В цих умовах робітник змушений погоджуватись на меншу заробітну плату, на гірші умови праці. Держава і профспілки мають право обмежувати конкуренцію на ринку праці.

Заробітна плата має тенденцію до диференціації по країнам, регіонам, різним видам діяльності і індивідуумам. Ставки заробітної плати значно вище в США, ніж в Китаї чи Індії; вони цілком вище на півночі і сході США, ніж на півдні країни; водопровідник отримує більше, ніж збиральник хлопку. Ставки заробітної плати також диференціюється за статтю.

У ставках заробітної плати є величезні відмінності. Середню заробітну плату визначити легше, ніж людину. Виконавчий директор фірми може заробляти 4 млн. дол. за рік, тоді як службовець у конторі - 15 тис., а робітник найнятий на фермі, — 12 тис. дол.

На одному і тому ж заводі кваліфікований механік може отримувати 500 дол. за тиждень, а звичайний сторож — 200. Жінкам зі значним трудовим стажем платитимуть 300 дол. на тиждень, а їхні молодші брати, можливо почнуть з 400. Кожна завершена теорія заробітної плати повинна пояснювати всі ці відмінності.

Дослідимо відмінності в рівнях заробітної плати різних категорій людей та оплати різної праці. Чому лікарі заробляють у 15 — 20 разів більше, ніж рятувальники на воді, хоч ті й інші рятують людям життя? Чому робітники на Алясці отримують на 25% більше, ніж зайняті на таких же роботах у інших штатах?

Розглянемо структуру заробітної плати і додаткових виплат у різних галузях. Як видно з табл. 1, є значні розбіжності в ставках заробітної плати серед основних груп галузей. Середня заробітна плата змінюється для основних груп галузей від високої (35 500 дол.) у сфері зв’язку до низької (12 100 дол.) у сільському господарстві.

Для вужчих груп галузей видно що, заробіток за годину різниться втричі між сталеварною промисловістю і магазинами стандартних цін. У галузях, де немає трудових спілок і переважають невеликі підприємства, таких, як сільське господарство чи роздрібна торгівля, заробітна плата нижча, тоді як у великих фірмах, наприклад, в оборонній промисловості й галузях зв’язку, рівень заробітної плати вищий у два три рази

Таблиця 1[6]

Заробітна плата в промисловості США, 1988 р.

Галузь

Середня річна заробітна плата, дол.

Середній заробіток за годину, дол.

Сільське господарство

12 100

-

Видобувна промисловість

34 900

13. 27

Оборона промисловість

27 600

10. 18

Сталевара промисловість

-

14. 72

Зв’язок

35 500

12. 76

Роздрібна торгівля

15 100

6. 31

Магазин стандартних цін

-

4. 99

Послуги

22 300

8. 91

Управління

25 200

-

Щоб пояснити відмінності в рівнях заробітної плати між галузями та індивідами, слід дослідити вплив чотирьох факторів: компенсаційних відмінностей, відмінностей в якості праці, елементів унікальної праці та сегментації ринку праці.

Компенсаційні відмінності в оплаті праці.

Деякі зі значних відмінностей у заробітній платі, що є в повсякденному житті, виникають в наслідок відмінностей в якості робочих місць. Різна праця має різну привабливість, тому заробітну плату можуть підвищувати, щоб заохотити людей до менш привабливої роботи.

Відмінності в заробітній платі, покликані компенсувати відносну непривабливість або нематеріальні відмінності самої праці, називають компенсаційними відмінностями.

Тим, хто миє вікна, платять більше, ніж двірникам, через ризик роботи на значній висоті. Робітники часто отримують 5% надбавки за працю від 4-ї години пополудні до 12-ї ночі («друга зміна») і 10% надбавки за працю від 12-ї ночі до 8-ї ранку («нічна зміна»). Понаднормові роботи, а також роботу в святкові та вихідні дні оплачують у півтора-два рази вище, ніж звичайно. Коли ми дивуємося, що лікарі мають високі річні доходи, треба пам’ятати, що частину суми становить компенсаційна відмінність, що стимулює людей затрачати багато коштів і років на навчання.

Важка фізична праця, що супроводить ся втомлюваністю, низьким соціальним престижем, нерегулярною зайнятістю, сезонним безробіттям і фізичним ризиком, є менш привабливою. Тому не дивно, що компаній змушені платити високі заробітні плати, щоб найняти людей для небезпечної та усамітненої роботи у віддалених районах. Таким же чином працю, що є особливо приємною чи психологічно вдячною, оплачується досить скромно. Справедливо зробити висновок, що вище оплачувана робота насправді не є привабливішою. Якщо віддати належне всім обставинам, пов’язаним і не пов’язаним з грошима.

Відмінності в якості праці.

Безумовно, багато різновидів високооплачуваної роботи є приємнішими від низькооплачуваних. Щоб пояснити більшість відмінностей в оплаті праці, потрібно виявити ще якісь фактори, крім компенсаційних.

Одна з головних причин нерівності у розмірах заробітної плати полягає у величезних якісних відмінностях між людьми, спричинених вродженими та фізичними здібностями, освітою, підготовкою та досвідом.

Багато з відмінностей у якості робочої сили залежить від генетичної природи і соціального виховання. Іншим важливим фактором є людський капітал, термін, що означає запас корисних і цінних знань, нагромаджених під час навчання. Лікарі, юристи та інженери багато років набувають свою освіту та професійну підготовку. Вони витрачають великі суми грошей на оплату навчання, а потім їх робочий день триває довго. Частину високої заробітної плати цих професій треба розглядати як дохід на їхні інвестиції в людський капітал, доход на освіту, завдяки якій вони стали висококваліфікованими працівниками в специфічних різновидах людської діяльності. Існує таке явище, як економічна рента в заробітній платі відомих осіб. Окремим людям слава підняла доходи до астрономічного рівня. Їхні щорічні доходи становлять такі гігантські цифри, як 5.7 млн. дол. телеведучого Білла Кобзі, 5.3 млн. дол. бейсболіста Роджера Клеменса, 3.2 млн. дол. баскетбольної зірки Майкла Джордана. Колишній державний секретар США Генрі Кісінджер, за розповідями, отримує щонайменше 25 000 дол. за виступ.

Ці надзвичайні люди мають виняткові вміння, які високо цінуються у сучасній економіці. Поза своєю професією вони навряд чи заробили б 1/10 того, що мають. Крім того, пропозиція їхньої робочої сили може зовсім не підпадати під вплив ставок заробітної плати, тобто їхня крива пропозиції праці є повністю не еластичною і вертикальною для заробітної плати у 20, 80 чи 120% від високого рівня їхньої винагороди. Економісти називають різницю між їхньою заробітною платою і найліпшими можливими доходами при інших заняттях чистою економічною рентою, оскільки логічно це те ж саме, що й рента за землю, пропозиція якої є сталою. Оскільки пропозиція праці цих найліпших консультантів, баскетболістів чи музикантів є повністю нееластичною, то їхні зусилля мало зміняться, якщо ставка податку буде 50, 60 чи 70%. Навіть якщо чиста винагорода за їхні послуги зменшиться через податки чи ринкові фактори, вони все ж продовжуватимуть консультувати, грати в баскетбол чи співати.

На ринку праці існують, так звані, не конкуруючі групи. Головною причиною нерівності у розмірах заробітної плати є той факт, що ринки праці поділені на не конкуруючі групи. На це вперше вказав століття тому Дж. Е. Кернес: «Насправді ми маємо не рівноправну конкуренцію всього населення у всіх різновидах діяльності, а ряд індустріальних прошарків, що накладаються один на одного,… при цьому ті, хто належать до різних професійних груп, у всьому, що стосується ефективної конкуренції, практично ізольовані одні від одних». 7] Тобто замість того щоб бути єдиним фактором виробництва, праця є сукупністю багатьох різних, але тісно пов’язаних факторів. Лікарі і математики, наприклад, є не конкуруючими групами, оскільки важко і надто дорого замінити одну з цих професій іншою. Є багато різновидів машин, кожною з яких керують по різному, а також багато різновидів занять і потрібних умінь, які конкурують лише в загальному плані. Визначивши, що є багато субринків ринку праці, можемо зрозуміти, чому розміри заробітної плати так відрізняються для різних груп.

Головна причина того, що ринок праці поділений на багато не конкуруючих груп полягає в тому, що потрібно затратити багато часу і коштів, щоб досягти успіху в деякій професії чи діяльності. Економісти не можуть за одну ніч стати кардіохірургами. Хірурги не вміють спроектувати будинок чи покласти акуратні ряди цегли. Оскільки люди спеціалізуються в деякій діяльності, то вони стають частиною субринку праці. Тому вони є об'єктом пропозиції та попиту на це вміння і переконуються, що їхні власні трудові доходи зростають чи спадають залежно від стану справ у цій діяльності і галузі. Завдяки такому станові речей розмір заробітної плати однієї професії може суттєво відрізнятись від розмірів заробітної плати в інших сферах.

Хоча теорія не конкуруючих груп дала змогу зрозуміти важливий аспект ринків праці, однак слід визнати, що певна конкуренція завжди існує. Подібно як ви вирішуєте орендувати сучасний комп’ютеризований трактор чи коня, щоб зорати своє поле, ви повинні вибрати між високооплачуваним персоналом і низькооплачуваним, менш умілим робітником. Таким же чином, якщо теслярі починають заробляти 200 000 дол. за рік, то доцільно вивчати ремесло, а не обирати професію вчителя. У довгостроковому періоді, якщо люди переходять у високооплачувані сектори і покидають низькооплачувані, конкуренція руйнує більшість бар'єрів для не конкуруючих груп.

Дослідження поведінки заробітної плати показують, що відмінності у розмірах заробітної плати є на диво усталеними. Чи ми розглядаємо відносні заробітки чоловіків чи жінок, чи працівників різних галузей, бачимо, що відносні рівні заробітної плати змінюються з року в рік дуже повільно.

Однак відмінності у заробітній платі не є сталими. З тим, як люди переходять від нижче оплачуваної діяльності до вище оплачуваної, як бар'єри для вільного доступу до всіх видів діяльності всіх груп поволі руйнуються із тим, як ці сили, що діють повільно, починають відігравати щоразу більшу роль, простежується тенденція до зближення рівнів заробітної плати.

Одним із головних теоретичних питань адаптації підприємництва до мінливої кон’юнктури є проблема зміни рівня зайнятості й оплати праці. Рішення про те, в якій формі й мірі доцільно, наприклад, скорочувати попит на працю під час погіршення умов збуту, роботодавець прийме під впливом багатьох чинників. Одним із них є ступінь свободи за варіювання оплати праці, що визначається, зокрема, законодавством про мінімальну оплату, силою протидії профспілок зниженню оплати праці на зміну умов реалізації продукції, підприємець має все узгоджувати із законодавством, колективною угодою, що регламентують звільнення та приймання на роботу нових фахівців.

Організації, які репрезентують інтереси працюючих, не можуть не розуміти, що, приміром, переведення працівників на неповний робочий час зі зниженням оплати буває єдиним виходом для підприємця, котрий намагається пережити важкі часи. А відтак одним із елементів сучасного соціального партнерства роботодавців і найманих працівників є погодження при укладанні колективних угод масштабів і форм скорочення оплати й зайнятості за погіршення господарської кон’юнктури. При цьому в регіональних колективних угодах роблять поправку на загальний стан місцевого ринку праці, а в генеральний стан тарифній угоді - на стан загальнонаціонального ринку.

Класична економічна теорія стверджує, що заробітна плата є гнучкою і чутливо реагує, зокрема, на зміну попиту на готову продукцію й працю. Насправді взаємодія попиту на ринку готових виробів, цін на працю і попиту на неї може бути слабкою або у багатьох випадках взагалі відсутньою. Однією з причин скорочення попиту на робочу силу в сучасних умовах є негнучкість реальної оплати на зниження. У результаті при зменшенні попиту на свою продукцію підприємець змушений звільняти людей. Не випадково в Японії - країні, де ціни на робочу силу є більш гнучкими, ніж у США або Західній Європі, рівень безробіття вже тривалий час становить усього 1,5−3%.

Оголошуючи жорсткість ринкових цін на робочу силу головною перешкодою у забезпеченні повної зайнятості, захисники вільної ринкової стихії, представники сучасного монетаризму, зокрема, піддають критиці проблеми встановлення перепон на шляху до звільнення природних ринкових сил.

Практика укладання колективних угод у багатьох випадках позбавляє ринок праці необхідної гнучкості. 2−3 річний термін дії колективних угод, упродовж якого встановлюють фіксовані ставки оплати, перекладає всі витрати адаптації до мінливої кон’юнктури на доходи підприємця, його інвестиційні витрати і зайнятість. Позиція профспілок щодо ставок оплати і зайнятості в країнах з розвинутими відносинами буває досить неконструктивною. Спостегіраються випадки, коли профспілки наполягають на збереження попередньої зарплати працівникам за загального скорочення робочих годин. Нечутливість ставок оплати до мінливих ринкових умов є наслідком політики фірм у сфері заробітної плати.

Після другої світової війни в розвинутих країнах спостерігається тенденція до збільшення гнучкості оплати, зокрема, для захисту робочих місць від скорочення в періоди кризових спадів. У середніх і великих компаніях лише частину персоналу наймають на умовах постійного доходу й повного робочого тижня. Щодо периферійної частини персоналу компаній використовуються різні форми тимчасової й часткової зайнятості, робота за тимчасовим контрактом, надомна праця та інше з відповідними гнучкими системами оплати. Гнучкість Українського ринку праці також підтримується за рахунок неповної зайнятості працівників. Якщо в 1996 році неповний робочий день працювали 1. 04 млн. чол., то вже в 1997 році - 2.6 млн. чол.

У структурі сучасних почасових систем оплати праці виокремлюється постійна, незмінна частина, що визначається тарифними умовами роботи, і змінна, яка залежить від індивідуальної продуктивності праці кожного працівника, а також виробничо — фінансових результатів діяльності підприємства. Колективне преміювання за результати роботи всього підприємства забезпечує гнучкість сучасних систем оплати праці. У багатьох країнах останнім часом спостерігається зниження тарифної частини заробітку і збільшення змінної, що безперечно, амортизує вплив господарської кон’юнктури на зайнятість в компаніях. Зазвичай системи оплати, прийняті в різних фірмах на Заході, розрізняються. У період виробництва фірми з нежорсткими системами оплати праці швидше скорочують трудові витрати, ніж фірми, які використовують більш формалізовані схеми компенсації працівників, що безперечно, позначається і на різному характері адаптації зайнятості в цих фірмах до зовнішніх впливів.

Колективне стимулювання — це забезпечення зв’язку доходів працівника з виробничо-фінансовими, комерційними результатами діяльності підприємства. Цій же меті слугують і різні схеми участі працюючих у прибутках. Схема американського фахівця М. Вейцмана полягає в тому, що частина зарплати пов’язується з доходністю компанії. При цьому додаткова частина є заздалегідь домовленою часткою від прибутку. Участь працюючих у прибутках і ризику підприємства дає змогу систему винагороди фахівця «прив'язати» до результатів роботи фірми, зробити її більш гнучкою, чутливою до господарської кон’юнктури, а зайнятість за рахунок цього — постійною. Існують відмінності контрактних умов зайнятості й оплати праці на підприємствах капіталістичного і самоврядного типу. Як, правило, у самоврядних підприємствах доходи та зайнятість усіх без винятку працівників відчувають рівний вплив «збурення» господарської кон’юнктури. В узгодженнях, складених на капіталістичних підприємствах, відсутня рівність щодо умов зайнятості й оплати різних категорій працівників. З «ядром» персоналу практично завжди складають угоду на умовах постійної зайнятості та заробітку. Для всіх інших категорій фахівців практикуються більш рухливі умови оплати і найму. В партнерствах, товариствах з необмеженою відповідальністю, де власники підприємств нерідко є і працівниками, межа прибутку й трудових заробітків досить умовна, гнучкість оплати праці та зайнятості досягає максимуму.

Певною гнучкістю зайнятості й оплати праці Україна «зобов'язана» недосконалій колективно-договірній практиці. Умови колективних угод часто не дотримуються, що не супроводжується скільки-небудь відчутною економічною чи громадсько-правовою відповідальністю. У 50% підприємств недержавного сектора новостворених підприємницьких структур нині взагалі відсутні колективні угоди, що дає змогу роботодавцям вільно варіювати умовами використання й оплати праці найманої робочої сили.

Причиною обмеженості попиту на працю й безробіття відповідно до поглядів Дж. Кейнса є негнучкість номінальної або грошової оплати праці. Інфляція дає змогу знижувати реальну оплату працівників за збереження номінальних заробітків на попередньому рівні. Таким чином, інфляція робить заробітну плату більш чи менш гнучкою і чутливою до скорочення сукупного попиту, захищаючи певною мірою робочі місця від скорочення.

Для захисту від інфляції загально прийнятою є практика індексації трудових доходів. Залежно від інфляції індексація зарплати може бути повною або частковою. Крім того, можливо проведення державної політики «заморожування» оплати праці в бюджетній сфері. У кожному разі забезпечується певна міра чутливості попиту на працю на скорочення сукупного попиту. Найбільша загроза робочим місцям спостерігається тоді, коли трудові доходи індексуються у повній відповідності з індексом споживчих цін. Інакше кажучи, за повного відшкодування працівникам збитків, пов’язаних із підвищенням цін, роль інфляції в забезпеченні гнучкості заробітної плати й захисту робочих місць зводиться до нуля. Сучасний ринок праці не є однорідною структурою, доходи будь-яких категорій фахівців індексуються різною мірою. Відповідно і забезпечувана інфляцією гнучкість оплати праці кожної категорії працівників є специфічною.

Слід визнати, що в Україні висока гнучкість оплати праці й ринку праці загалом досягаються за рахунок відкритої (1992−1995 рр.), так і прихованої інфляції, що набула за останні три роки форми не виплати людям зароблених грошей. Протягом 1997 р. в Україні понад 11 млн. працівників повністю не отримували зарплату. Можливість не платити за працю зберігає робочі місця, підтримує попит на працю на постійному рівні навіть за значного погіршення виробничо-комерційних і фінансових показників діяльності українських підприємств. Таким чином, невиплата зарплати є одним із проявів її гнучкості, своєрідним амортизатором коливання попиту.

Політика роботодавця у галузі найму робочої сили та її оплати залежить від типу ринку праці. Підприємство, що виступає покупцем робочої сили на досконало конкурентному або цілковито вільному ринку праці, приймає рівень оплати, що склався на цьому ринку, як означену величину, на яку неможливо впливати. Близьким за характеристиками до моделі досконалого ринку праці є ринок найманих продавців спиртного, цигарок та іншого дріб'язку в Україні. Щоб утримати працівника, котрий бажає торгувати в роздріб за наймом, необхідно платити йому не нижче від рівня, що склався на ринку, інакше він перейде до іншого роботодавця. Платити вище від рівня, що склався для залучення додаткової робочої сили, з економічної точки зору не має сенсу, оскільки бажаючих запропонувати свої послуги роздрібних продавців чимало. Типовою реакцією роботодавця на зміну умов його торгівлі в цьому разі є не зміна годинної оплати, а зміна зайнятості (чисельність працюючих, кількість робочих годин).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой