Динаміка і структура собівартості виробництва пшениці, рівень виробничих витрат на підприємстві

ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Витрати виробництва і собівартість рослинництва

1.1 Витрати і собівартість виробництва в сільському господарстві

1.2 Методи обчислювання та калькулювання собівартості виробництва рослинництва Розділ 2. Динаміка і структура собівартості виробництва пшениці, рівень виробничих витрат на підприємстві

2.1 Економічна характеристика господарської діяльності підприємства

2.2 Рівень виробничих витрат при вирощуванні пшениці

2.3 Динаміка і структура собівартості виробництва пшениці

2.4 Економічна ефективність виробництва пшениці

Розділ 3. Шляхи зниження виробничих витрат і собівартості вирощування пшениці на підприємстві

3.1 Зниження трудомісткості пшениці і підвищення продуктивності праці

3.2 Впровадження нових сортів при виробництві пшениці

3.3 Раціональне використання оборотних фондів Висновки і пропозиції.

Список літератури ВСТУП Становище, яке зараз має місце в нашій державі вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в економіці. Це стосується як промисловості, так і сільського господарства. Але якщо промисловий сектор хоч якимось чином здатен на сьогоднішній день відобразити свою діяльність і витрати природних ресурсів, то агропромисловість — це хворе місце України.

Реструктуризація колективних сільськогосподарських колективів і створення на їх основі агроформувань ринкової форми, прийняття нового земельного кодексу та інших важливих для сільського господарства нормативних актів, — все це є стимулювання державою підприємницької діяльності.

Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Для того щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якісь продукції і її ціна. Чим вища якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупців. Ці показники як раз і закладені у собівартості. Собівартість є основою для визначення ціни на виробництво.

Основна мета роботи полягає у виявленні основних проблем зменшення собівартості виробництва озимої пшениці.

Мета дослідження обумовлює постановку і шляхи вирішення наступних завдань:

уточнити сутність витрат і собівартості в господарюванні;

визначити динаміку і структуру собівартості виробництва пшениці, рівень виробничих витрат на підприємстві;

визначити шляхи зниження виробничих витрат і собівартості озимої пшениці на ПП «Агрос».

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми зниження собівартості озимої пшениці.

Вивчення питань собівартості виробництва пшениці здійснювалося на базі багаторічних фактичних даних ПП «Агрос».

Під час виконання курсової роботи були використані форми державної звітності:

ф.№ 50СГ, ф.№ 1 «Баланс»,

ф.№ 2 «Звіт про фінансові результати»,

інші матеріали РОЗДІЛ 1. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І СОБІВАТРОСТІ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИНИЦТВА

1.1 Витрати і собівартість виробництва в сільському господарстві

Собівартість продукції сільськогосподарського господарства складається з витрат, пов’язаних з використанням у процесі виробництва землі, сільськогосподарських машин, обладнання та інших основних фондів, трудових і матеріальних ресурсів.

Метою обчислення собівартості продукції рослинництва є своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на її виробництво, а також контроль за використанням виробничих ресурсів.

Витрати на виробництво продукції рослинництва неоднорідні і розподіляються за економічним значенням і характером участі у виробничому процесі, за якісним складом, за способом включення в собівартість. Правильний розподіл виробничих витрат має істотне значення в плануванні та обчисленні собівартості продукції.

Виробничі витрати за економічним значенням у створенні продукції поділяються на:

· основні витрати;

· витрати пов’язані з організацією та управлінням виробництвом.

Основні витрати безпосередньо пов’язані з технологічним процесом, без них виробництво неможливе. Витрати на організацію і управління виробництвом визначають по окремих виробничих підрозділах і по підприємству в цілому. Це бригадноцехові і загальногосподарські витрати.

До загальногосподарських витрат належать витрати, пов’язані з управлінням підприємствами і організацією виробництва в цілому: оплата праці працівників апарату управління; на службові роз'їзди; утримання легкового транспорту; конторські, друкарські, телефонні витрати, амортизація; витрати на утримання і ремонт будівель, на підготовку кадрів, охорону підприємства.

Витрати, які виникають в процесі здійснення всіх видів своєї діяльності є надзвичайно різноманітними. За характером виникнення і функціональним призначенням усі витрати можна поділити на такі групи:

· операційні, які виникають в процесі операційної діяльності підприємства;

· фінансові витрати;

· витрати, що виникають процесі звичайної діяльності, які не увійшли до операційних та фінансових витрат;

· надзвичайні витрати.

До прямих матеріальних витрат включають вартість тих матеріальних ресурсів, які мають бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До прямих витрат на оплату праці включають заробітну плату та інші виплати працівникам, безпосередньо зайнятими на виробництві продукції, які можуть бути прямо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До інших прямих витрат відносять усі інші витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Найбільш важливим серед них у сільськогосподарському виробництві є орендна плата за майно і за земельні ділянки.

Загально виробничі витрати охоплюють досить широке коло витрат, зокрема витрати по управлінню цехами, бригадами, дільницями, відрахування на соціальні заходи і медичне страхування, витрати на службові відрядження персоналу цехів, тощо.

Адміністративні витрати це витрати які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування.

Витрати на збут продукції (робіт та послуг) включають в себе витрати на рекламу, дослідження ринку, комісійні винагороди торговим агентам, продавцям фірмових магазинів та інше.

До інших операційних витрат, що не включаються у виробничу собівартість продукції, відносять суми безнадійної дебіторської заборгованості, витрати від знецінення засобів, визнані штрафи, пеня та інше.

Фінансові витрати: виплата процентів за користування кредитами і за випущені облігації; витрати фінансовою орендою.

До інших витрат відносять собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів за їх заліковою вартістю та реалізованих майнових комплексів.

Надзвичайні витрати виникають в результаті появи надзвичайних подій, які відрізняються від звичайної діяльності і не очікуються, що вони будуть повторюватись періодично або в кожному наступному періоді.

Собівартість, як економічна категорія, являє собою відокремлену частину вартості. Собівартість одна з найважливіших показників господарської діяльності аграрних підприємств, який характеризує виробничу і господарську діяльність підприємства. Зниження собівартості продукції свідчить про підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і має велике народногосподарське значення[4].

Показник собівартості дає можливість глибоко проаналізувати економічний стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, зміцнюється положення підприємства на товарному ринку.

Вихідним пунктом виробництва товарів у ринкових умовах служать грошові витрати підприємства на придбання засобів виробництва (постійного капіталу С) і оплату робочої сили (V). Таким чином, собівартість продукції в сільському господарстві складається із сум С + V.

Термін витрати виробництва можна використовувати в наступних значеннях:

Дійсні (іманентні) витрати виробництва, які збігаються з вартістю товару і вимірюються робочим часом. Такі витрати необхідні, щоб продукт був вироблений за будьяких суспільних умовах і безпосередньо залежать від ефективності засобів праці та її продуктивності. Дійсні витрати дорівнюють:

С + V + M, (1.1)

Витрати виробництва підприємства. Вони являють собою витрачений на виробництво продукції основний і оборотний капітал і дорівнюють С + V;

Витрати виробництва підприємця. Вони складаються з:

C + V + M 1, (1.2)

де М 1 — частини прибутку конкретного товаровиробника.

У сучасній концепції витрат виробництва з’явилися поняття економічних, зовнішніх і внутрішніх, постійних і змінних, а також граничних витрат.

Поняття економічних витрат ґрунтується на рідкості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Вибір певного ресурсу для виробництва конкретного товару означає неможливість виробництва іншого альтернативного товару.

Альтернативні витрати являють собою кількість одного виду продукту, від якого необхідно відмовитися заради отримання додаткової одиниці іншого виду продукту.

Економічні витрати являють собою виплати і доходи, які підприємство зобов’язане зробити або забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах. При цьому дані виплати можуть бути зовнішніми або внутрішніми. Зовнішні витрати являють собою грошові витрати, які підприємство виплачує постачальникам трудових ресурсів, сировини, палива, енергії, а також організаціям, що надають транспортні та інші послуги. Іншими словами, це плата за ресурси, які не належать даному підприємству.

Сума зовнішніх і внутрішніх витрат, а також нормальний розмір прибутку підприємства становлять тимчасові витрати. Нормальний прибуток це мінімальна плата, яка необхідна для утримання ресурсів у межах даного підприємства.

Для підприємства не байдужа як загальна сума витрат, так і середні витрати на одиницю продукції. Показник середніх витрат використовується для порівняння з ціною, яка також розраховується на одиницю продукції.

Середні постійні витрати визначаються шляхом ділення їх суми на відповідну кількість виробленої продукції. Оскільки сума постійних витрат не залежить від обсягу виробництва, то середні постійні витрати знижуються зі зростанням кількості виробленої продукції. Зі зростанням обсягу виробництва сума постійних витрат розподіляється на дедалі більшу кількість продукції.

Різниця між сумою загальних і сумою змінних витрат являє собою фіксований розмір постійних витрат:

І сел = І проІ пер, (1.3)

де І сел постійні витрати;

І про загальні витрати;

І пер змінні витрати.

Отже, зміна суми загальних витрат дорівнює зміні суми змінних витрат для кожної додаткової одиниці продукції.

У довготривалому періоді, який представляє собою період, достатній для зміни кількості всіх використовуваних ресурсів, всі витрати виробництва є змінними. Середні загальні витрати виробництва в початковий період розширення виробничих потужностей будуть знижуватися, а потім при нарощуванні виробництва зростуть.

Середні змінні витрати розраховуються як частка від ділення суми змінних витрат на кількість виробленої продукції. На початку виробництва середні змінні витрати знижуються і досягають свого мінімуму, а потім починають зростати. При малому обсязі виробництва виробничий процес буде відносно не ефективним і дорогим, оскільки знаходиться у підприємства устаткування і ресурси будуть недовикористані. Середні загальні витрати знаходять шляхом ділення суми загальних витрат на кількість виробленої продукції.

Показник же собівартості продукції необхідний для обґрунтування раціонального розміщення та спеціалізації с.г. виробництва, визначення його економічної ефективності, встановлення рівня цін на с.г. продукцію.

Собівартість валової продукції являє собою суму всіх виробничих витрат на її отримання. Собівартість одиниці продукції визначають як відношення виробничих витрат до обсягу валової продукції конкретного виду. Вона розраховується за формулою:

Зп = Пз / Вп, (1.4)

де Зп — собівартість виробництва продукції;

Пз сума виробничих витрат, грн.;

Вп обсяг валової продукції сільського господарства, т, ц.

1.2 Основні положення методики обчислення собівартості продукції рослинництва На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

* з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);

* віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

* додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції — факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний.

Зміна собівартості під впливом організаційнотехнічних факторів ДСОТ обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

ДСОТ=(C2C1)N2 (1.5)

де С1, С2 витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;

N2 — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Оскільки в розрахунковій собівартості Стр умовнопостійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор:

ДСу.п. = Су.п.б. * (Ру.п.Рв) 100 (1.6)

де ДСу. п — відносна зміна умовнопостійних витрат у плановому періоді;

Су.п.б — абсолютна сума умовнопостійних витрат у базовому періоді;

Рв, Ру.п. — зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовнопостійних витрат, %.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

Ср=Смп+(Сс.п.Сс.к.), (1.7)

де Ср — собівартість реалізованої продукції;

Сс.п., Сс.к. — собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.

У системі технікоекономічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання — обчислення собівартості окремих виробів.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційнотехнічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі — за їхнім фактичним рівнем.

У рослинництві виробничі витрати групують окремо з рільництва, овочівництва, луківництва, вирощування сіна, садівництва з виділенням витрат на врожай поточного року і на врожай майбутніх років.

Усі прямі витрати на рослинництво відображаються на субрахунку 231 «Рослинництво» у розрізі аналітичних рахунків: «Витрати на вирощування картоплі», «Витрати на вирощування буряку кормового» тощо.

За дебетом субрахунка 231 «Рослинництво» протягом року відображають прямі витрати на рослинництво з кредиту рахунків (субрахунків) 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення», 66 «Розрахунки з оплати праці», 65 «Відрахування на соціальні заходи тощо», 91 «Загальновиробничі витрати» тощо. Зібрані на цьому рахунку витрати становлять фактичну собівартість продукції рослинництва.

Значну частину основних витрат, що стосуються вирощування сільськогосподарських культур, протягом року неможливо віднести на той чи інший об'єкт калькулювання. Тому такі витрати попередньо обліковують протягом року у складі загальновиробничих, а потім відносять на певні види сільськогосподарських культур шляхом розподілу. У разі, якщо сільськогосподарське підприємство займається одночасно і рослинництвом, і тваринництвом, складається один розрахунок розподілу загальновиробничих витрат.

Витрати і вихід продукції рослинництва обліковують на субрахунку рахунка 231. На дебеті цього субрахунка відображають витрати на виробництво, а по кредиту — вихід продукції; дебетове сальдо відображає незавершене виробництво у рослинництві. Аналітичний облік витрат і виходу продукції рослинництва здійснюють відповідно до передбачених об'єктів в Особових рахунках підрозділу (орендаря) або у «Виробничому звіті по рослинництву». При калькулюванні собівартості окремих видів продукції рослинництва діє загальний принцип: для розрахунку собівартості продукції беруться всі понесені на вирощування даної культури витрати за мінусом вартості побічної продукції. При цьому побічна продукція враховується лише в тому обсязі, який використовується в господарстві.

Аналітичний облік витрат рослинництва ведуть у розрізі статей витрат. Для складання калькуляції собівартості продукції рослинництва необхідно визначити заданими аналітичного обліку фактичні витрати на продукцію.

Для визначення фактичної собівартості одиниці продукції складається спеціальний розрахунок, в якому використовуються або показники умовної продукції, або затверджені по підприємству ставки питомої ваги собівартості виду продукції у загальній собівартості виробництва.

Після складання звітних (фактичних) калькуляцій планова собівартість продукції коригується до фактичної собівартості, враховуючи продукцію рослинництва на складі, реалізованої і відпущеної на відгодівлю худобі.

Облік витрат у рослинництві в бухгалтерському обліку відображається проведеннями у табл. 4.7.

Виробнича собівартість продукції за видами сільськогосподарських культур визначається:

а) зерна, насіння соняшнику — франкотік (франкомісце зберігання);

б) соломи, сіна — франкомісце зберігання;

в) цукрових буряків, картоплі, баштанних культур, овочів, маточників цукрових буряків, коренеплодів — франкополе (франкомісце зберігання);

г) плодiв, ягiд, винограду, листя тютюну, продукцiї лiкарських та ефiроолiйних культур i квiтникарства, овочiв закритого ґрунту — франкопункт приймання (зберiгання);

ґ) соломки та трести льону, конопель — франкопункт зберiгання чи переробки (в пiдприємствi);

д) насіння трав, льону, конопель, овочевих та iнших культур — франкопункт зберiгання;

е) зеленої маси на корм — франкомiсце споживання;

є) зеленої маси на силос, трав’яного борошна, сiнажу, гранул — франкомiсце силосування, сiнажування, виробництва борошна, гранул.

Усi наступні витрати на виконання операцiй з пiдготовки продукцiї до реалiзацiї та її проведення вiдносяться на витрати зi збуту.

Якщо ці операції здійснюються за плату, їх розглядають як виконання робіт на сторону з відображенням в складі доходів.

Витрати на обробіток площ, на яких повністю загинув урожай внаслідок стихійного лиха, списуються як надзвичайні втрати. При пересіві повністю загиблих посівів сума витрат становитиме вартість насіння, витрати на передпосівний обробіток ґрунту, посів та інші роботи, які виконуються знову при пересіві новою культурою (повторювані витрати). Всі інші суми витрат на лущіння стерні, підняття зябу і снігозатримання, вартість добрив і витрачені на їх внесення суми тощо, тобто неповторювані витрати, списуються в розрізі статей на пересіяну культуру.

Витрати на вирощування культур, які частково загинули або по яких стався недобір продукції внаслідок стихійного лиха, списуються на втрати від стихійного лиха чи від техногенних катастроф і аварій тощо.

Собівартість соломи, гички, стебел кукурудзи і соняшнику, капустяного листя та іншої побічної продукції рослинництва визначається виходячи із розрахунковонормативних витрат на збирання, транспортування, пресування, скиртування та інші роботи, пов’язані із заготівлею побічної чи основної продукції. При складанні звітної калькуляції із загальної суми витрат на вирощування певної культури виключається вартість побічної продукції.

Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи вартість з доробки зерна на току, що проводиться в межах календарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів і соломи.

Загальна сума витрат (без вартості соломи) розподіляється між зерном і зерновідходами, при цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховується за вмістом у них повноцінного зерна[19].

Калькулювання собівартості продукції зернових культур. Витрати на вирощування і збирання зернових культур (включаючи вартість з доробки зерна на току, що проводиться в межах календарного року) становлять собівартість зерна, зерновідходів та соломи. Загальна сума витрат (без вартості соломи) розподіляється між зерном і зерновідходами. При цьому зерно приймається за одиницю, а зерновідходи прирівнюються до нього за коефіцієнтом, який розраховується за вмістом в них повноцінного зерна.

У разі вирощування насіння зернових культур загальна сума витрат, включаючи додаткові витрати, безпосередньо пов’язані з одержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартості рядового зерна та зерновідходів), розподіляється між цими класами насіння (супереліта, еліта, І і ІІ репродукції) пропорційно його вартості за реалізаційними цінами. Собівартість центнера насіння визначають діленням суми витрат, віднесених на насіння певного класу, на його вагу після доробки.

Калькулювання собівартості кукурудзи. Собівартість 1 ц кукурудзи визначається шляхом ділення витрат на вирощування і збирання продукції (без вартості кукурудзиння) на вагу сухого зерна повної стиглості. Перерахунок качанів повної стиглості в сухе зерно здійснюється за фактичним виходом зерна качанів, який визначається хлібоприймальними пунктами шляхом обмолоту середньодобових зразків з урахуванням базової вологості зерна в качанах (на рівні 14%). Качани, залишені на кінець року в господарстві та перероблені для внутрішньогосподарських потреб, перераховуються в сухе зерно за середнім процентом виходу зерна базової вологості, який встановлюється лабораторією, виходячи з обмолоту середньодобових зразків. При потребі додатково обчислюється фактична собівартість центнера кукурудзи в качанах.

Калькулювання собівартості буряків. Виробнича собівартість 1 ц буряків (фабричних і маточних) визначається діленням загальної суми витрат на їх вирощування і збирання (без вартості гички, оціненої за нормативнорозрахунковими витратами) на фактичну вагу буряків. Для розрахунку собівартості продукції буряків-маточників від витрат, віднесених на всю вироблену продукцію, віднімається вартість гички і забракованих буряків та додаються витрати на доочищення буряків, кагатування і догляд за кагатами у звітному році. Діленням цієї суми на кількість центнерів буряків, закладених у кагати, визначається собівартість одного центнера. Вирощене насіння цукрових та кормових буряків калькулюється в порядку, передбаченому для продукції зернових культур.

Калькулювання собівартості насіння соняшнику. Собівартість 1 ц насіння соняшнику визначається діленням загальної суми витрат на вирощування та збирання продукції (без вартості соняшничиння й кошиків у оцінці за нормативнорозрахунковими цінами) на фізичну масу насіння після його доробки.

Калькулювання собівартості картоплі. Для розрахунку собівартості 1 ц картоплі із загальної суми витрат на її вирощування та збирання виключається вартість картоплі, згодованої худобі, що оцінюється за собівартістю кормових буряків з урахуванням поживності. Решта суми ділиться на кількість повноцінної продукції.

Калькулювання собівартості продукції овочівництва. Собівартість 1 ц продукції овочівництва відкритого і закритого ґрунтів визначається діленням витрат (без вартості побічної продукції) на фізичну масу основної продукції. Побічною вважається бадилля і продукція, яка не реалізована, згодована худобі і оцінена за собівартістю кормових буряків з урахуванням поживності.

При веденні обліку витрат по групі овочевих культур розраховується середня собівартість продукції цих культур. Для визначення собівартості продукції окремої культури витрати на групу культур розподіляються між окремими видами продукції пропорційно її вартості за реалізаційними цінами.

Між окремими культурами, що вирощуються в теплицях, витрати розподіляються пропорційно вартості одержаної продукції за реалізаційними цінами.

Калькулювання собівартості продукції баштанних культур. Для розрахунку собівартості 1 ц продукції баштанних культур всі витрати діляться на кількість оприбуткованої продукції. При цьому фактичні витрати на вирощування баштанних культур розподіляються між видами продукції пропорційно їх вартості за цінами реалізації.

Калькулювання собівартості продукції садівництва та ягідників. Для визначення собівартості продукції садівництва та ягідників із загальної суми витрат поточного року виключається вартість живців, відсадків, паростків, оцінених за реалізаційними цінами, та падалиці, оціненої за цінами можливого використання.

Собівартість 1 ц плодів винограду розраховується діленням загальної суми витрат на вирощування певної культури (а при потребі — за її видами і сортами) на кількість одержаної продукції. У неспеціалізованих підприємствах витрати обчислюються в цілому по садівництву і калькулюється середня собівартість одержаної продукції. При потребі визначення собівартості кожного виду продукції витрати розподіляються між видами продукції пропорційно до вартості за реалізаційними цінами.

На підприємствах, які вирощують гриби, виробництво складається з двох переділів. Продукцією першого переділу є компост, собівартість якого визначається діленням загальної суми витрат на кількість отриманого компосту. Основну продукцію другого переділу становить товарний гриб, собівартість якого обчислюється сумою витрат, включаючи собівартість закладеного компосту, за мінусом вартості використаної побічної продукції, поділеної на кількість отриманих грибів. Побічним продуктом вважається використаний продукт та корінці, що оцінюється за нормативнорозрахунковими цінами можливого використання РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА І СТРУКТУРА СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ, РІВЕНЬ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Економічна характеристика господарської діяльності підприємства ПП «Агрос»

Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа — засновник приватного підприємства є власником 100% капіталу такого підприємства, включаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами.

Фінансування приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерційних чи банківських позичок. Враховуючи статус приватного підприємства, оптимальним з погляду мінімізації накладних витрат способом поповнення власного капіталу є реінвестування прибутку[18].

Характеристику діяльності ПП «Агрос» варто розпочати зі складу та структури товарної продукції, що виробляє підприємство. Товарна продукція — це економічний показник, що характеризує в грошовому виразі обсяг виробленої та готової до реалізації продукції. До складу товарної продукції промислових підприємств включається вартість готових виробів, вироблених як із власного матеріалу, так і з матеріалу замовника, зданих на склад та призначених для реалізації; вартість напівфабрикатів власного виробництва, що відпускаються на сторону, і вартість робіт промислового характеру, які виконуються за замовленнями сторонніх організацій і для власних непромислових потреб .

Аналіз складу та структури товарної продукції ПП «Агрос» наведений в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Склад і структура товарної продукції

Аналізуючи вихідні дані таблиці для визначення спеціалізації підприємства можна сказати, що ПП «Агрос» отримує найбільшу виручку від реалізації озимої пшениці, яка збільшилась у 2011р. порівняно з 2009р. на 2988,6 тис. грн.(66,34%). Виручка від реалізації соняшника значно зменшилась на 438,9 тис. грн.(33,89%). Збільшилась виручка рогатої худоби (в 7,91 р.), а свиней навпаки зменшились (на 93,14%).

Що стосується виручки від реалізації сільськогосподарської продукції, то вона збільшилась на 5405,6 тис. грн.(57,04%), у тому числі за рахунок продукції рослинництва і продукції тваринництва.

Можна сказати, що підприємство ПП «Агрос» спеціалізується на пшениці і соняшнику, так як отримують від них найбільшу виручку.

Спеціалізація це процес відособлення та створення підприємств або галузей для виробництва однорідної продукції. Зазвичай, у більшості аграрних підприємств організація виробництва передбачає розвиток однієї або двох галузей рослинництва й однієї або двох галузей тваринництва в раціональному поєднанні з додатковими та підсобними галузями. Вони формують товарну продукцію і визначають виробничий напрям підприємства.

Рівень спеціалізації найповніше характеризується питомою часткою окремих галузей в структурі товарної продукції підприємства. Він дає змогу виявити ті види продукції, з якими підприємство вступає в суспільний поділ праці. Спеціалізацію певною мірою характеризує структура валової продукції, структура виробничих і трудових затрат, структура виробничих Спеціалізація динамічний процес, який постійно розвивається й удосконалюється, але підхід до нього повинен бути виваженим, з детальним урахуванням особливостей виробництва.

Вихідні дані для визначення спеціалізації ПП «Агрос» наведені у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Вихідні дані для визначення спеціалізації підприємства

Для кількісної оцінки рівня спеціалізації розраховують коефіцієнт спеціалізація. Його визначають за питомою вагою всіх товарних галузей.

(2.1)

де 100 сума питомої ваги товарної продукції окремих галузей;

р питома вага продукції кожної галузі в структурі товарної продукції, %;

i порядковий номер виду товарної продукції за питомою вагою, яку вона займає, починаючи із найвищої.

Ксп=100/527,77=0,19

Господарство ПП «Агрос» має низький рівень спеціалізації, так як має коефіцієнт 0.19, більший напрям спеціалізації на пшеницю та соняшник.

Валова продукція сільського господарства — це первісний результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших кінцевих результатів, що в натуральній формі представлений всіма виробленими протягом року первинними продуктами рослинництва і тваринництва, а у вартісній — оцінений за порівнянними цінами відповідного року.

У вартісній формі валову продукцію сільського господарства розраховують у порівнянних цінах з метою визначення:

обсягу її виробництва в цілому по підприємствах, окремих регіонах і на державному рівні;

низки вартісних економічних показників, що характеризують рівень річної, денної і годинної продуктивності праці, фондовіддачі основних і оборотних фондів, фондомісткості виробництва, його капіталомісткості та ін.;

темпів зростання валового виробництва продукції, продуктивності праці та інших якісних показників у цілому по сільському господарству, його комплексних галузях (рослинництву і тваринництву), по окремих підприємствах і для досягнення порівнюваності цих показників у часі і просторі.

Вихідні дані для визначення вартість валової продукції в співставних цінах 2010 року наведені у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Вартість валової продукції в співставних цінах 2010 року

Аналізуючи таблицю «Вартість валової продукції в зіставних цінах 2010 року» показав, що обсяги вартості продукції сільського господарства ПП"Агрос", то у 2011 вона році зросла на 4118,91 тис. грн. (33,93%), в основному за рахунок збільшення вартості валової продукції рослинництва та зменшення вартості валової продукції тваринництва.

Розмір сільськогосподарського підприємства характеризують багато показників: вихід продукції (валової і товарної); наявність землі, основних виробничих фондів, техніки, поголів'я; площа багаторічних насаджень, число зайнятих працівників.

Розміри підприємства ПСП «Агрос» відображені у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Розміри підприємства

Аналізуючи дану таблицю, видно, що обсяги продажу продукції у 2011 році зросли на 5063 тис. грн, в основному за рахунок збільшення обсягу продажу продукції рослинництва. Також у звітному році зросли такі показники, як: вартість власного капіталу на 18,8% та авансованого капіталу на 63,4% порівняно із 2009 роком. Що стосується кількості працюючих, то вона зменшилась у 2011 році на 67 чоловік (34%), площа сільськогосподарських угідь зменшилась порівняно з 2009 роком на 176 га (3,4%).

Основні фонди — матеріальні цінності, що використовуються у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Основні виробничі фонди (основний капітал) — частина продуктивного капіталу, яка повністю бере участь у процесі виробництва, але переносить свою вартість на новостворений продукт частинами, в міру свого зношування.

Структура основних фондів ПСП «Агрос» показана у таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Структура основних фондів підприємства по сферам діяльності та галузям

Структура основних фондів ПП «Агрос» у 2011 році складалась з виробничих основних фондів на 86,6% та з невиробничих основних фондів на 13,4%. У загальному виробничі основні фонди у 2011 році зросли на 1723,3 тис. грн, за рахунок основних фондів сільськогосподарського призначення на 1461,2 тис. грн і основних фондів інших галузей — на 262,1 тис. грн, а невиробничі основні фонди збільшились на 249,7 тис. грн порівняно з 2009 роком. Питома вага виробничих основних фондів у структурі основних фондів у 2011 році збільшилась на 0,44%, за рахунок основних фондів сільськогосподарського призначення на 0,26% і основних фондів інших галузей — на 0,18%, а питома вага невиробничих основних фондів зменшилась на 0,44% порівняно з 2009 роком.

Для визначення рівня ефективності господарства основними фондами застосовують такі показники: фондозабезпеченість, фондоозброєність фондовіддача, фондомісткість.

Забезпеченість ПСП «Агрос» основними фондами та ефективність їх використання відображені у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6

Забезпеченість підприємства основними фондами та ефективність їх використання

Аналізуючи таблицю, можна сказати, що основні фонди використовуються не ефективно, тому що фондоозброєність праці та фондозабезпеченість зросли у 2011 році, чого не скажеш про, фондовіддачу, яка знизилась на 45,8% порівняно з 2009 роком. Варто також сказати, що фондомісткість у звітному періоді збільшилась на 0,081 грн. (83,5%).

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює: поперше, збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; подруге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Забезпеченість ПСП «Агрос» оборотними фондами та ефективність їх використання відображено у таблиці 2.7.

Таблица 2.7

Забезпеченість підприємства оборотними фондами та ефективність їх використання

Протягом аналізованого періоду зросли такі показники, як: середньорічна вартість оборотних активів на44,7%, фондозабезпеченість на 49,7%. Коефіцієнт забезпеченості основних засобів оборотними у 2011 році збільшився на 0,11. А коефіцієнт оборотності оборотних засобів збільшився на 0,09 порівняно з 2009 роком.

Структура персоналу підприємства представляє собою характеристику питомої ваги кожної з його складової груп, відтворену у відсотках до сумарної чисельності всього промислововиробничого персоналу підприємства .

Чисельність персоналу та рух робочої сили зображено у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Чисельність персоналу та рух робочої сили

Аналіз таблиці показав, що середня чисельність працівників, зайнятих в сільськогосподарському виробництві у 2011 році зменшилась на 67 чол., у тому числі за рахунок рослинництва та тваринництва. За 2011 рік прийнято 5 чоловік, коефіцієнт найму, коефіцієнт плинності та коефіцієнт вибуття збільшилися порівняно з 2009.

У ринкових умовах важливого значення набуває аналіз фінансових результатів діяльності підприємств і їх фінансового стану, при цьому дещо змінюється методика його проведення. Фінансові результати відображуються показниками прибутку та рівня рентабельності підприємства. Чим більше величина прибутку і вище рівень рентабельності, тим ефективніше функціонує підприємство, тим сталішим є його фінансовий стан.

Фінансові результати та склад прибутку наведені в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Фінансові результати та склад прибутку

Протягом аналізуючого періоду виручка від реалізації продукції зросла на 5588,6 тис. грн., податок на додану вартість збільшився на54,2%.Собівартість реалізованої продукції у 2011 році зросла на31,3%.Чистий прибуток зменшився на 51.7%.

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будьяке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю .

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва ПП"Агрос" відображено в таблиці 2.10.

Таблиця 2.10

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва

Аналіз економічної ефективності показав, що діяльність підприємства в 2011 році була збитковою. Хоча виручка від реалізації продукції у 2011році порівняно з 2009 роком зросла на 50,9% повна собівартість реалізованої продукції на 38,9%.

2.2 Виробничі витрати і собівартість пшениці

Витрати — це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрати і собівартість поєднуються в понятті витрати виробництва.

Собівартість продукції це сукупність поточних витрат, яких зазнає підприємство на виробництво та реалізацію продукції у грошовій формі, й які показують, що витрачає конкретне підприємство на виробництво та реалізацію одиниці продукції.

Розглянемо обсяги виробленої та реалізованої пшениці на підприємстві ПП «Агрос».

Таблиця 2.11

Обсяги виробленої та реалізованої пшениці

З таблиці видно, що обсяг виробленої продукції у 2011 році порівняно з 2009 роком зріс на 23 966 ц (54,1%), а реалізованої - на 3948ц (5,38%) .

У таблиці 2.12 показано виробничу та повну собівартість пшениці.

Таблиця 2.12

Виробнича та повна собівартість пшениці

Проаналізувавши таблицю, можна зробити висновок, що виробнича собівартість пшениці збільшилась на 1398 тис. грн., повна собівартість — на 3327,4 тис. грн. Виробнича собівартість 1 ц пшениці збільшилась на 2,27 грн., а повна собівартість збільшилась на 40,39 грн.

Розглянемо у таблиці 2.13 комерційну собівартість пшениці.

Таблиця 2.13

Комерційна собівартість пшениці

Таблиця показує, що виробничі витрати збільшились на 60,74%, а затрати на виробництво і реалізацію продукції на 88,25%, виробнича собівартість на 1 ц збільшилась, повна собівартість збільшилась, що повіяло на комерційні затрати на 1 ц пшениці, які збільшились на 38,12 грн., а комерційні затрати до виробничої собівартості збільшились на 41,98% .

2.3 Динаміка і структура собівартості пшениці

Собівартість вартість факторів виробництва, які необхідно витратити для виробництва продукції.

Розглянемо структуру основних витрат на виробництво продукції рослинництва на ПП «Агрос».

Таблиця 2.14

Структура основних витрат на виробництво продукції рослинництва

Можна сказати, що витрати збільшились на 40,68%, за рахунок збільшення витрат на оплату праці в 2,06 р., відрахувань на соціальні заходи в 4,36 разів, матеріальних затрат на 27,98%, в тому числі у тому числі насіння та садивний матеріал на 89,74%, мінеральні добрива в 3,38 разів, нафтопродукти на 42,36%, електроенергія в 2,56 разів, запасні частини, матеріали для ремонту в 5,75 разів, амортизації основних засобів в 2,05 р. та інших витрат на 37,95%, у тому числі орендна плата за земельні частки на 31,47%.