Еколого-біологічні дослідження місцевості

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Экология


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

  • Вступ
  • 1. Базова частина. Загальні відомості про екологічний стан Чернігівського району
    • 1.1 Фізико-геграфічна частина району
    • 1.2 Екологічний стан атмосферного повітря
    • 1.3 Населені пункти, райони
    • 1.4 Екологічний стан грунтів і відходів
    • 1.5 Рослинний і тваринний світ та заповідні об`єкти
    • 1.6 Техносфера
    • 1.7 Демографія
  • 2. Практична частина
    • 2.1 Екологічна стежка
    • 2.2 Природоохоронна робота в регіоні
    • 2.3 Історико-географічні та екологічні маршрути
  • 3. Економічна частина
  • 4. Вивчення рослинного світу вздовж річки Десна
  • Висновки
  • Перелік використаних джерел

Вступ

Найважливішим засобом екологічної освіти є організація різноманітних видів діяльності школярів безпосередньо в природному середовищі, в світі природи. Дане положення вимагає створення «учбового кабінету в природі».

Складовою цього є екологічна стежка — спеціально обладнана в освітніх цілях природна територія, на якій створюються умови для виконання певних видів завдань. Завдання виконуються під час екскурсій, а також польового практикуму.

Маршрут екологічної стежки вибирається так, щоб в ньому були представлені не тільки ділянки незайманої «дикої» природи, але і антропогенний ландшафт. Це дозволяє проводити порівняльне вивчення природного і перетвореного середовища, вивчати характер природовідтворюючої діяльності людини, вчитися прогнозувати всілякі наслідки такої діяльності.

Екологічна стежка розрахована на три категорії відвідувачів:

1) педагогів і студентів;

2) старших дошкільників, шкіл, що вчаться, і ПТУ;

3) батьків, відпочиваючих, організованих в екскурсійні групи і ін.

Особливо широко екологічні стежки дозволяють розвернути екологічне виховання серед молоді. Добре відомо, що далеко не завжди батькам вдається прищепити дітям любов до природи, бажання її берегти і, що ще складніше, порушити в кожного майбутнього громадянина" відчуття" відповідальності за її долю.

Особливість процесу екологічного навчання і виховання на стежках природи полягає в тому, що він будується на основі невимушеного засвоєння інформації, ціннісних орієнтації і ідеалів, норм поведінки в природному оточенні. Досягається це шляхом органічного поєднання відпочинку і пізнання під час руху по маршруту стежки, в тому числі екологічної.

Методика розробки екологічної стежки за своєю дидактичною конструкцією є інтегративною. Кожен крок алгоритму передбачає розробку оригінальної або використання традиційної часткової методики, що мають самостійне наукове значення. Як правило, розробка екологічної стежки вимагає поєднання творчого потенціалу різноманітних фахівців — науковців, інженерно-технічних працівників, творчих працівників та представників громадських екологічних організацій.

В Україні існує досвід створення навчальних, навчальио-пізнавальиих та загальноосвітніх екологічних стежок, іцо були організовані станціями дитячого та юнацького туризму, шкільними туристсько-краєзнавчими гуртками, турклубами та аматорами екологами-краєзнавцями. З’являються перші наукові розробки педагогічних колективів вищих навчальних закладів та наукових установ. Серед них досить вдалою дидактичною конструкцією та науковою розробкою вирізняється модельна стежка Лісники, що розташована в зеленій смузі на південь від м. Києва.

Основне призначення екологічних стежок та маршрутів складається з таких взаємопов'язаних компонентів, як оздоровлення, рекреація, просвіта, навчання і виховання.

Традиційно стежки прокладаються по буферних зонах навкруги заповідників, зонам організованого туризму національних парків, ландшафтним заповідникам. Крім того, для створення навчальних стежок підходять, наприклад, міські ліси, лісопарки, зони відпочинку, зелені зони міст і навіть ліси промислового використовування і нелісові площі: тундра, степ, напівпустеля, тобто території, що не відносяться до тих, що особливо охороняються.

З метою підвищення навчальної і виховної функцій екологічної стежки на маршруті встановлюють щити з різноманітною пізнавальною інформацією екологічного, історичного, правового характеру, викладеною в цікавій, емоційній формі. Цей метод дозволяє пов’язати теоретичні знання з реаліями об'єктивної дійсності, розвивати на безпосередніх прикладах прагнення до активної природоохоронної діяльності, виховувати почуття відповідальності за її наслідки.

1. Базова частина. Загальні відомості про екологічний стан Чернігівського району

1.1 Фізико-географічна частина району

Утворений у: 1923 р. Площа: 254,0 тис. га. Населення: 59,0 тис. чол. Центр: м. Чернігів

Межує з Ріпкинським, Городнянським, Менським, Куликівським, Козелецьким районами Чернігівщини. На заході (по р. Дніпро та Київському водосховищу) — з Чорнобильським районом Київщини та Гомельською областю Республіки Білорусь.

Через район пролягають міжнародний автошлях Одеса — Санкт-Петербург, Південно-Західна залізниця.

128 населених пунктів.

Поверхня — низовинна слабохвиляста рівнина, подекуди розчленована долинами річок. Корисні копалини: торф, піски, глина. Річки — Дніпро з Київським водосховищем, Десна (з притоками Снов, Білоус). Ґрунти — в основному, дерново-підзолисті. Змішані ліси (сосна, береза, вільха, дуб, осика) займають 48,4 тис. га.

Центр району — місто Чернігів.

Чернігівський район є одним з найбільших в області.

Основною галуззю економіки району є сільськогосподарське виробництво, у якому працюють 109 сільськогосподарських підприємств, що дають 95% загальної валової продукції. Далеко за межами району відомі дослідне господарство «Чернігівське» у с. Ягідне та ЗАТ НВО «Еліткартопля» у смт. Седнів.

Господарства спеціалізуються на вирощуванні зернових, картоплі, льону, овочів, кормових культур, виробництві молока і м’яса великої рогатої худоби, свинини та яєць.

Територія Чернігівського району лежить в межах Чернігівського Полісся. Для території району характерні поліські - 63% та лісостепові - 37% ландшафти.

Райони моренно-зандрових піщаних рівнин з островами опіль — це Чернігівський і Менській. Розташовані ці райони по правобережжю річок Десни і Снів, а також на Снов-деснянськом. Їх відрізняє складна ландшафтна структура.

Ландшафти лесових ерозійних рівнин-опіль. Перший тип найбільш поширений в Чернігівському фізико-географічному районі. Ландшафти другого типу найбільш характерні для Чернігівського району. Найбільший лесовий «острів» розташований в Менському районі, а два менших — в околицях Чернігова, на правобережжі Снову [27].

В oпільських ландшафтах Чернігівського Полісся домінують територіальні комплекси трьох видів. Це, перш за все, плоскі і слабохвилясті межиріччя, складені лесовидними суглинками, з сірими і темно-сірими лісовими опідзоленими чорноземами. До другого вигляду відносяться плоскі ускладнені западинами вододільні простори, характерні лесовидними oпісчаненими суглинками з комплексом сірих і темно-сірих лісових типових і обглеєних суглинистих ґрунтів. Третій вид об'єднує крайні слабо- і полого нахилені міжярно-балочні вододільні простори. Вони складені лесовидними суглинками з сірими, темно-сірими лісовими легко- і середньо суглинистими ґрунтами, еродованими на схилах.

Своїм походженням міжярно-балочні комплекси зобов’язані розчленовуванню країв опіль ярами і балками. Інші фонові територіальні комплекси певним чином приурочені до окремих частин лесових «островів», Комплекси першого типу розташовуються в центральних частинах цієї території, тоді як плоскі із западинами вододільні простори, як правило, прилягають до тилових частин комплексів.

Землі всіх вододільних комплексів опіль розорані майже повністю (80 відсотків), ліси тут зведені, боліт мало, яри і балки використовуються для випасання худоби і сінокосіння.

Під час вивчення окремих компонентів природних умов території району ми постійно звертали увагу на взаємозв'язки між ними та закономірності їх поширення чи розподілу в просторі. Зміна компонентів відбувається також у часі: за сезон, рік, століття, тисячоліття, мільйони років.

Розрізняють природний і антропогенний ландшафти. Природний ландшафт складається з природних, взаємодіючих між собою компонентів, що формується під впливом природних фізико-географічних процесів -- ландшафтоутворючих чинників. Антропогенний ландшафт складається з природних і змінених людиною компонентів, що взаємодіють між собою. Антропогенні ландшафти сформувалися за історичний час під впливом господарської діяльності людини. Основними природними компонентами ландшафтів є гірські породи, повітря, вода, ґрунти, рослинність, тваринний світ. Антропогенними компонентами ландшафту є сільськогосподарські угіддя, меліоративні системи, населені пункти, лісонасадження, штучні водосховища, кар'єри, дороги тощо. Назви природних ландшафтів відбивають їх приналежність до теплових поясів, фізико-географічних зон, рівнин, гір. За цими ознаками виділяють арктичні, тайгові, мішано-лісові, лісостепові, степові, пустельні, субтропічні, тропічні, екваторіальні, рівнинні і гірські ландшафти. Назви антропогенних ландшафтів залежать від виду господарської діяльності, під впливом якого змінений природний ландшафт. Серед антропогенних ландшафтів виділяють сільсько-, лісо-, водогосподарські, промислові, селитебні (населені пункти), рекреаційні, природоохоронні [27].

Компоненти ландшафту мають певну послідовність розташування. Якщо, наприклад, розглядати їх розташування по вертикалі (знизу вверх), то ця послідовність така: гірські породи з підземними водами -- ґрунти -- поверхневі води -- рослинність і тварини -- приземний шар повітря. Таке взаємопов'язане розташування компонентів ландшафту характеризує його вертикальну структуру.

Кожний ландшафт у територіальному відношенні не є однорідним. Він поділяється на місцевості. Наприклад, у долинному поліському ландшафті помітно виділяються місцевості річкової лучної заплави, борової тераси з сосновими лісами, високого берега з широколистими насадженнями, вододільної ділянки, зайнятої сільськогосподарськими угіддями. В межах місцевостей виділяються менші від них за площею ділянки -- урочища. Такими є, наприклад, притерасне болото, схил річкової долини, окремий яр, частина річкової заплави, вершина гори, однорідна лісова ділянка тощо. Просторове поєднання ландшафтних місцевостей і урочищ характеризує просторову (горизонтальна) будову (структура) ландшафту.

Ландшафти виникли в результаті взаємодії природних чинників (сонячна радіація, атмосферна циркуляція, земна поверхня) і природних компонентів. Ця взаємодія здійснюється через природні процеси (тепло-, вологообмін, обмін мінеральних та органічних речовин) і під впливом господарської діяльності. Розрізняють природні комплекси суходолу і водні. Для вивчення природних комплексів проводяться ландшафтні дослідження, в результаті яких складають ландшафтні карти, описи територій. На основі цього в географії сформувалась нова галузь -- ландшафтознавство [28].

У поширенні ландшафтів спостерігається зональність як одна з найважливіших рис географічної оболонки. Зональність ландшафтів виявляється в зміні їх природних характеристик (кількість тепла, зволоження, типи ґрунтів, рослинність, тваринний світ, фізико-географічні процеси і явища) залежно від зміни географічної широти. Основними чинниками зональності є кулястість Землі та її положення щодо Сонця. Від цього залежать величина кута падіння сонячних променів на земну поверхню, інтенсивність і кількість сонячної радіації. Остання збільшується від північних районів до південних. Із зональним розподілом тепла, сонячної енергії пов’язана зональність кліматичних умов, поверхневого стоку, ґрунтів, рослинності і тваринного світу, ландшафтів [27].

У північній частині Чернігівської області були поширені лісові ландшафти з сосни і широколистих лісів на бурих лісових, лучних і болотних ґрунтах. Вони заходили далі на південь порівняно із сучасними. Клімат був теплішим і вологішим, ніж тепер. Середньолипнева температура досягала 20… 21 °C, а середньосічнева -7 °С. Безморозний період тривав приблизно 170 днів. Річна сума опадів коливалася від 700 мм на заході до 600 на сході. У Середньому Придніпров'ї і Придністров'ї в прилуцький етап були поширені лісостепові ландшафти з сосново-широколистими і дубовими лісами та різнотравними степами на чорноземних ґрунтах. Вони також заходили далі на південь порівняно із сучасними. Ці ландшафти формувалися в теплому, вологому кліматі. Середня температура найтеплішого місяця становила 23 °C, найхолоднішого −1… +2 °С. Річна сума опадів не перевищувала 550--600 мм. Середньорічна температура прилуцького етапу в Причорномор'ї була на 2--З °С вища, а річна кількість опадів приблизно на 100 мм більша, ніж тепер. У Причорномор'ї і Приазов'ї в той час переважали сухі степові ландшафти.

Сучасні ландшафти України сформувались в період після закінчення останнього зледеніння протягом 12 тис. років. У цей період кліматичні умови були не сталими. Вологі умови змінювались досить посушливими, теплі -- порівняно холодними, але середні кліматичні показники були близькими до сучасних. Такі кліматичні умови були сприятливими для формування зональних типів ґрунтово-рослинного покриву в сталих межах: Полісся, Лісостеп, Степ. Найбільш сталою була межа між Поліссям і Лісостепом, зумовлена головним чином складом антропогенових відкладів.

У межах Полісся на піщаних і супіщаних відкладах поширились ландшафти мішаного лісу, що представлені борами і суборами, під якими сформувались дерново-підзолисті ґрунти.

На підвищених рівнинах, височинах і високих берегах річок Лісостепу в цей час формуються дібровні ландшафти (дубові, грабово-дубові, липово-дубові ліси) з сірими лісовими ґрунтами. На рівнинах, складених лесовими породами, поширилися лучно-степові ландшафти з чорноземами типовими.

У XX ст. чинниками антропогенних змін ландшафтів стають індустріалізація виробництва, осушення заболочених земель, будівництво водосховищ і каналів, хімізація сільськогосподарських угідь та ін.

Нераціональна господарська діяльність людини руйнує ландшафти. Добування корисних копалин призводить до утворення кар'єрів, відвалів, териконів. Забруднюючі речовини, що викидаються підприємствами в атмосферу і гідросферу, впливають практично на всі ландшафти. Осушення та зрошення змінюють природний водний режим ландшафтів і викликають не властиві для них фізико-географічні процеси (видування торфовищ, підтоплення і засолення чорноземів та ін.) [27].

Отже, в наш час не змінених господарською діяльністю людини ландшафтів в Україні практично не залишилось. Мало змінені ландшафти становлять 15--20% території. Це, головним чином, вторинні лісові насадження, заболочені ділянки, території заповідників. За оцінками фахівців, для компенсації антропогенного впливу таких ландшафтів має бути 40%.

Мішано-лісові ландшафти поширені в північній частині району. Вони сформувалися в умовах помірно теплого і вологого клімату на водно-льодовикових, льодовикових і давніх річкових суглинкових і піщаних відкладах, де переважають дерново-підзолисті ґрунти під сосново-дубовими лісами. Серед мішано-лісових ландшафтів трапляються льодовикові, річково-долинні, лучні і болотні ландшафти. Землеробський вплив на мішано-лісові ландшафти найбільше проявляється в процесі хімічних (вапнування кислих ґрунтів) та осушувальних меліорацій.

Широколисто-лісові ландшафти сформувалися в умовах помірного теплого клімату з близьким до оптимального співвідношенням тепла і вологи. Для них характерним є помітно виражений період активної вегетації (6--7 місяців), протягом якого відбувається накопичення органічних речовин у ґрунті і рослинному покриві. Широколисто-лісові ландшафти поширені переважно на височинах у західній та північній частинах лісостепової зони, в Передкарпатті, на схилах хребтів Українських Карпат і Кримських гір. Широколисто-лісові ландшафти західної частини України характеризуються помірно теплим літом з вегетаційним періодом 200 днів і сумою температур 2 700°, річною сумою опадів 600--620 мм. Серед широколисто-лісових ландшафтів переважають височинні глибоко розчленовані лесові рівнини з сірими і темно-сірими лісовими ґрунтами під грабовими дібровами, а на високих вододілах -- буковими лісами. На правобережжі і лівобережжі Дніпра в межах лісостепової зони широколисто-лісові ландшафти розвинулись на височинах та їх схилах і високих правобережжях приток Дніпра.

Прояв зональних ландшафтоутворюючих процесів, істотні зміни елементів теплового і водного балансів, балансів органічних і мінеральних речовин залежать від континентально-океанічного перенесення тепла і вологи, від особливості будови поверхні. Цим обумовлюються внутрішньозональні відмінності рівнинних ландшафтів та ярусна відмінність гірських ландшафтів, що враховуються у фізико-географічному районуванні.

1.2 Екологічний стан атмосферного повітря

Найбільша кількість промислових підприємств знаходиться в м. Чернігів — 66%. Найбільша кількість викидів припадає на м. Чернігів — 34% викидів області.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1655 від 13. 12. 2001 р. на державний облік взято, станом на 31. 12. 2008 р., 531 промислове підприємство, організація, установа та підприємство агропромислового комплексу.

Як і в попередні роки роздержавлення промислового сектору економіки є основними причинами наявності на підприємствах проблем щодо стану природоохоронної діяльності у сфері охорони атмосферного повітря. Все це ускладнюється виникненням значної кількості малих підприємств різних форм господарювання, низьким рівнем вимогливості керівників до екологічної безпеки виробництва та фахової компетенції працівників.

Кількість викидів від пересувних джерел забруднення залишається майже незмінною з 2003 р. і становить 45,496 тис. тонн — 53% від загальної кількості викидів в атмосферне повітря. Динаміка викидів в атмосферне повітря по Чернігівському району з 2003 р. по 2008 р. представлено в табл. 3. 1, перелік основних забруднювачів в таблиці 3.2.

Табл. 3.1. Динаміка викидів в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел забруднення. (тис. тонн)

2003

2004

2005

2006

2007

2008

Всього:

66,675

69,711

73,008

84,142

82,901

85,655

в т. ч. від пересувних

48,507

48,099

46,856

46,856

46,226

45,496

Всього від стаціонарних

18,168

21,612

26,152

37,916

37,537

40,159

в тому числі:

тверді

2,244

3,188

4,575

5,654

4,475

4,655

сполуки азоту

3,084

2,959

3,389

3,563

3,247

6,083

діоксид та інші сполуки сірки

3,367

5,284

8,119

10,155

7,199

8,086

оксид вуглецю

4,391

5,057

4,969

4,693

3,942

3,549

В 2008 році в регіоні суб'єктами господарської діяльності впроваджено 29 повітроохоронних заходів. Загальний обсяг витрат за кошторисною вартістю склав 4178,2 тис. грн., при цьому зменшення викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря після впровадження заходів очікувалось 96,681 т, фактично зменшення відбулось на 96,344 т.

Регулювання та налагодження котлів опалення (30 одиниць) зменшує викиди до 10%.

Середньорічна концентрація діоксиду азоту (речовини 2-го класу небезпеки) перевищувала середньодобову граничнодопустиму концентрацію (ГДК) в 2,5 рази. Середньорічні концентрації інших домішок були нижче допустимих норм і складали: діоксиду сірки — 0,6 ГДК, оксиду вуглецю — 0,4, пилу — менше 0,1 ГДК. Вміст важких металів та бенз (а)пірену був значно нижчим за відповідні ГДК.

Максимальна з разових концентрацій діоксиду азоту перевищувала максимально разову ГДК в 2,5 рази і спостерігалась у липні на ПСЗ № 1. Повторюваність випадків перевищення максимально разової ГДК з діоксиду азоту дорівнювала по місту і на обох постах — 51%.

Максимальна концентрація оксиду вуглецю досягла 0,6 ГДК, пилу — 0,1, діоксиду сірки — 0,1 ГДК. Максимальні з середньомісячних концентрацій важких металів та бенз (а)пірену були значно нижчими за відповідні граничнодопустимі концентрації.

Рівень забруднення повітря на обох постах суттєво не відрізнявся.

У річному ході звітного року спостерігалось зростання середньомісячних концентрацій діоксиду азоту у березні та листопаді - грудні. Річний хід концентрацій пилу, оксиду вуглецю та діоксиду сірки не зазнав значних змін.

У порівнянні з попереднім роком спостерігалося деяке підвищення рівня забруднення атмосферного повітря діоксидом азоту, вміст інших домішок не змінився.

У 2008 році потужність експозиційної дози гамма-випромінювання по області становила 8−13 мкР/год, сумарна бета-активність випадінь у м. Чернігові - 764,6 Бк/м2 (при допустимому рівні 3300 Бк/м2).

Чернігівською обласною санітарно-епідеміологічною станцією за 2006 р. проведено 2438 досліджень проб забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, з них з перевищенням ГДК 49 (1,9%), в т. ч. в міських поселеннях 2146 проб, з них з перевищенням ГДК 42 проби (1,9%), в сільських поселеннях 222 проби, з них з перевищенням ГДК 7 проб (2,4%). Дослідження шкідливих речовин в атмосферному повітрі проводились за такими показникам: пил, сірчаний ангідрид, окис вуглецю, двоокис азоту, фенол, формальдегід, сірчана кислота, диніл, аміак, свинець, ацетон, толуол, ксилол, бензол.

В місті Чернігові, згідно вказівки МОЗ України з 1995 р. проводиться спостереження забруднення атмосферного повітря на маршрутному посту (м. Чернігів — 13). по 16 інгредієнтах: пил, сірчаний ангідрид, окис вуглецю, двоокис азоту, фенол, формальдегід, сірчана кислота, диніл, толуол, аміак, свинець, ацетон, сірководень, ртуть, ксилол, бензол.

В перелік підприємств — основних забруднювачів навколишнього природного середовища Чернігівської області входить Комунальне енергогенеруюче підприємство «Чернігівська ТЕЦ» ТОВ фірми «ТехНова», яке занесено до «Переліку екологічно-небезпечних об'єктів загальнодержавного рівня». Контроль за обсягом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами у 2006 р., проводився ЗАТ «Техенерго» (м. Львів). Перевищень нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин не зафіксовано.

Табл. 3.2. Динаміка викидів в атмосферне повітря, в тому числі за найпоширенішими речовинами (пил, діоксид сірки, діоксид азоту, оксид вуглецю) в цілому по області та в розрізі населених пунктів

тис. тонн

Населені пункти, райони

2006 р.

2006 р.

Всього

В т.ч.

Всього

В т.ч.

Стаціонарні джерела

Пересувні джерела

Стаціонарні джерела

Пересувні джерела

Разом

В т.ч.

Разом

В т.ч.

пил

Діоксид сірки

Діоксид азоту

Оксид вуглецю

пил

Діоксид сірки

Діоксид азоту

Оксид вуглецю

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

м. Чернігів

31,705

17,011

4,186

8,838

2,389

1,166

14,694

27,951

12,310

3,211

6,043

2,067

0,488

15,641

Чернігівський

3,032

1,730

0,081

0,090

0,099

0,196

1,302

4,626

3,434

0,06

0,058

0,089

0,173

1,192

Населені пункти, райони

2008 р.

(+/-)2008р. до 2007р.

Всього

В т.ч.

Всього

В т.ч.

Стаціонарні джерела

Пересувні джерела

Стаціонарні джерела

Пересувні джерела

Разом

В т.ч.

Разом

В т.ч.

пил

Діоксид сірки

Діоксид азоту

Оксид вуглецю

пил

Діоксид сірки

Діоксид азоту

Оксид вуглецю

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

м. Чернігів

29,509

13,185

3,423

6,978

1,859

0,420

16,324

1,558

0,875

0,212

0,936

-0,21

-0,068

0,683

Чернігівський

6,309

5,148

0,045

0,036

0,089

0,079

1,161

1,683

1,714

-0,015

-0,023

-0,01

-0,093

-0,031

1.3 Екологічний стан водного середовища

Загальний забір води в 2008 році в області згідно з даними державної статистичної звітності форми № 2-ТП (водгосп) становив 147,9 млн. м3. У порівнянні з 2007 роком (160,4 млн. м3) забір свіжої води зменшився на 12,5 млн. м3, або на 7,8% (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Забір свіжої води

У зв’язку зі зменшенням виробництва електричної енергії КЕП «Чернігівська ТЕЦ» ТОВ фірма «ТехНова» загальний забір води з поверхневих джерел зменшився в порівнянні з минулорічним на 10,07 млн. м3, або на 10,8%, і становить 83,02 млн. м3. Динаміка забору води з поверхневих джерел за останні десять років представлена на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Динаміка забору води з поверхневих джерел

Загальний обсяг забору підземних вод становить 64,88 млн. м. 3 і, в порівнянні з 2007 роком (67,31 млн. м3), зменшився на 2,43 млн. м3, або на 3,6%. Динаміка забору води з підземних джерел за останні десять років наведена на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Динаміка забору води з підземних джерел

Структура загального водозабору

млн. куб. м

%

2005р.

2006

Різниця

(+ збільш.

— зменш.)

(+збільш.

— зменш.)

Загальний водозабір

160,4

147,9

-12,5

-7,8

— забір води поверхневої

93,09

83,02

-10,07

-10,8

— забір води підземної

67,31

64,88

-2,43

-3,6

Структуру забору води по галузям економіки представлено на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Структура загального водозабору

Загальне використання водних ресурсів у 2006 році становило 136,7 млн. м3 і зменшилось, в порівнянні з 2005 роком (148,6 млн. м3), на 11,9 млн. м3, або на 8,0%.

Використання води у промисловості становить 80,48 млн. м3, або 58,9% від загального використання води. Зменшення загального водокористування проти минулого року (98,22 млн. м3, або 66,1% від загального використання) пояснюється зменшенням забору поверхневої води КЕП «Чернігівська ТЕЦ» ТОВ фірма «ТехНова» у зв’язку зі зменшенням виробництва тепло- та електроенергії (рис. 1.5.).

Використання води в комунальному господарстві становить 32,14 млн. м3, або 23,5% загального використання. Водоспоживання населення у комунальному секторі у межах 31,44 млн. м3 на рік, або 122,6 літрів на добу на одного мешканця.

Використання води в сільському господарстві становить 20,34 млн. м3, або 14,9% загального використання води і збільшилось в порівнянні з попереднім роком (14,46 млн. м3) на 5,88 млн. м3, або на 40,7%. Це пов’язано зі збільшенням використання води для риборозведення.

1.4 Екологічний стан грунтів і відходів

Екологічну стійкість земельних ресурсів Чернігівської області характеризує ступінь розораності земель. Найбільш нестійкими в екологічному відношенні є ті райони, в яких розорані землі значно переважають над умовно стабільними угіддями.

За даними Державної станції захисту рослин Чернігівської області в 2006 році використано в сільському господарстві 501,1 тонн пестицидів на загальній площі 732,71 тис. га. Зокрема, використано інсектицидів — 35,715 тонн на площі 232,7 тис. га, фунгіцидів — 78,73 тонн на площі 92,21 тис. га, гербіцидів — 284,348 тонн на площі 394,6 тис. га, протруювачів — 65,91 тонн, інших засобів захисту рослин — 36,4 тонн на площі 4,54 тис. га. Оброблено біометодом 4,542 тис. га сільськогосподарських угідь.

Земельний фонд регіону станом на 1 січня 2007 року складає 3190,3 тис. га. Структура земельного фонду свідчить, що 2090,9 тис. га (65,5%) зайнято сільськогосподарськими угіддями; ліси та інші лісовкриті площі по області становлять 724,0 тис. га (22,7%.); забудовані землі становлять 99,8 тис. га (3,1%); заболочені землі 123,2 тис. га (3,9%); відкриті землі без рослинного покриву складають 28,3 тис. га (0,9%); води 67,7 тис. га (2,1%); інших земель 56,4 тис. га (1,8%).

Табл. 1.5. Структура земельного фонду

Типи земель та угідь

Площа земель та угідь за роками, тис. га

2002

2003

2004

2005

2006

Всього земель

3190,3

3190,3

3190,3

3190,3

3190,3

Сільськогосподарські угіддя всього, в т. ч.

2105,5

2105,7

2103,4

2099,0

2090,9

— рілля

1358,0

1364,3

1372,8

1373,4

1376,1

— перелоги

96,1

89,9

81,6

79,3

76,0

— багаторічні насадження

25,0

24,9

24,9

24,7

24,6

— сіножаті

330,7

330,5

329,3

327,2

322,6

— пасовища

295,7

296,1

294,8

294,4

291,6

Ліси та інші лісовкриті площі

713,3

713,6

715,4

717,7

724,0

Забудовані землі

100,8

100,7

99,6

99,7

99,8

Відкриті заболочені землі

118,7

118,5

119,5

121,4

123,2

Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски, яри тощо)

27,9

27,8

28,4

28,2

28,3

Поверхневі води суходолу

67,5

67,7

67,7

67,8

67,7

Інші землі

56,6

56,3

56,3

56,5

56,4

Структура земель, в порівнянні з 2005 роком, майже не змінилася і використання земель за цільовим призначенням свідчить про високе антропогенне навантаження на земельні ресурси.

До основних земельних угідь, від стану яких в значній мірі залежить екологічна ситуація в області, відносяться сільськогосподарські угіддя, землі лісового та природно-заповідного фонду. Питома вага площ сільськогосподарських угідь відносно до площі суші в різних адміністративних районах області становить від 50 до 84 відсотків.

Розораність території області в 2006 році складала 43,1% до загальної площі області, планується зменшення розораності на 2015 рік до 40%.

Частка ріллі до площі сільськогосподарських угідь по області в 2006 році складає 65,8%, планується зменшення цієї частки до 64% на 2015 рік.

Для державних та громадських потреб у 2006 році відведено 168,7 га земель з них сільськогосподарських угідь 34,3 га, в тому числі ріллі - 23,9 га.

Рис. 1.5. Структура земельного фонду по основних видах угідь та функціональному використанню

Рис. 1.6. Структура сільськогосподарських угідь.

Рис. 1.7. Структура земельного фонду за власниками землі та землекористувачами

Аналіз стану земельних ресурсів області свідчить про наявність деградованих та малопродуктивних земель, які підлягають консервації на загальній площі 138,3 тис. га. У 2006 році здійснено консервацію 0,5 тис. га малопродуктивних земель, консервація деградованих земель не проводилась. Станом на 01. 01. 2007 року потребують консервації 137,8 тис. га земель.

Проблеми відтворення і підвищення родючості ґрунтів не можна вирішувати ізольовано від проблеми ерозії ґрунтів. Разом з природними факторами, розвитку ерозійних процесів сприяють високий ступінь розораності території.

Вилученню зі складу ріллі підлягають площі всіх середньо — та сильнозмитих ґрунтів схилів крутизною більше 50 градусів, площі слабозмитих ґрунтів схилів крутизною 30−50 градусів з переведенням в кормові угіддя та під залісення.

Всього сільськогосподарських угідь, що зазнають впливу водної ерозії, налічується біля 81 тис. га, в т. ч. ріллі 50,6 тис. га. Консервацію цих земель рекомендується проводити залуженням із переведенням (шляхом трансформації угідь) під сіножаті, пасовища та залісення. Тимчасову консервацію слід здійснювати залуженням із наступним поверненням до складу орних земель. Ґрунти легкого механічного складу необхідно вилучати зі складу сільськогосподарських угідь. Для ґрунтів важкого механічного складу потрібно проводити залуження. Дуже змиті й розмиті ґрунти повинні вилучатись зі складу орних земель із залученням їх до луко-пасовищних угідь або залісення. Землі із середньозмитими ґрунтами доцільно залужити (забезпечити тимчасову консервацію). Після певного часу фітомеліоративного періоду їх доцільно повернути до складу орних земель за умови відновлення модульних показників, характерних для даного ґрунту.

З огляду на екологічну доцільність необхідно провести оптимізацію структури ґрунтового покриву луко-пасовищних угідь. Ці угіддя традиційно приурочені до менш родючих, відносно ріллі, ґрунтів, які мають певні обмеження щодо використання під польові культури, але цілком придатні для вирощування трав.

Реалізація запропонованих заходів щодо консервації деградованих, малородючих ґрунтів орних земель та трансформації луко-пасовищних угідь дозволить отримати в першому наближенні екологічно оптимізовану структуру земельного фонду.

Оптимізація співвідношення ріллі, сінокосів і пасовищ має велике значення, тому що це — найдешевший доцільний спосіб врегулювання еколого-економічних взаємозв'язків у природно-антропогенних відносинах.

Аналіз динаміки агрохімічних показників ґрунтів за 7 останніх років показав, що вміст основних елементів живлення (фосфору і калію), кальцію суттєво знизився, ґрунти підкислились, вміст гумусу дещо підвищився.

Слід відмітити, що ґрунтовий покрив області представлений здебільшого малогумусними, легкими за гранулометричним складом ґрунтами, які мають низьку буферну здатність, що обмежує їх можливості до інактивації техногенних важких металів. Тому вміст в таких ґрунтах навіть відносно невеликих кількостей важких металів може привести до небезпечного забруднення ними сільськогосподарської продукції.

Вміст залишкових кількостей ДДТ, ГХЦГ в 2006 році в ґрунті був визначений в 403 зразках ґрунту на територіях, що прилягають до складів пестицидів. В 2006 році пестицидами було забруднено: ДДТ — 19%, г-ГХЦГ- 3% зразків ґрунту. У 8 зразках ґрунту виявлено перевищення ГДК по ДДТ.

В 403 зразках ґрунту визначали вміст пестицидів симм-тріазинової групи. Так було виявлено забруднення: прометрином — 3% зразків, 2 з яких мають перевищення ГДК, атразином — 6%, симазином — 3%, 1 зразок з перевищенням ГДК.

У 8 зразках рослинницької продукції, відібраних на контрольних ділянках, визначався вміст ДДТ, г-ГХЦГ та 2,4-Д-амміної солі. Залишкових кількостей цих пестицидів не виявлено. За проведенням досліджень 12 зразків зерна, вмісту в них залишкової кількості ДДТ, г-ГХЦГ, 2,4-Д-амміної солі не виявлено. В 5 зразках картоплі визначали вміст пестициду конфідор, залишкової кількості цього токсиканту також не виявлено.

Охорона земельних ресурсів від деградації - одна з найважливіших проблем сучасності. Високий рівень сільськогосподарського освоєння і розораності території області та наявність значних площ еродованих земель вимагає нових підходів до вирішення цієї проблеми. Одним з найефективніших ресурсних засобів підтримання родючості ґрунтів на оптимальному рівні є застосування органічних та мінеральних добрив. Дози та співвідношення їх повинні відповідати біологічним особливостям культур, враховувати вміст у ґрунтах елементів живлення, повністю компенсувати винос їх урожаєм та забезпечувати до певної міри нагромадження необхідних поживних речовин у ґрунті.

До 1991 року інтенсивність деградаційних процесів значною мірою послаблювались за рахунок збільшення обсягів застосування органічних і мінеральних добрив, проведення вапнування, інших заходів з відтворення родючості ґрунтів.

В період інтенсивної хімізації (1971−1990 роки) обсяги застосування добрив постійно зростали і в 1986—1990 роках досягли в середньому 164 кг/га поживних речовин туків і 10,7 т/га органічних добрив. При цьому добрива застосовувались комплексно, збалансовано за елементами живлення.

Таким чином, створювались передумови для досягнення стану родючості ґрунтів, який забезпечував би одержання стабільних урожаїв сільськогосподарських культур досить високого рівня.

Проте, за останнє десятиріччя обсяги застосування добрив значно зменшились. В середньому за 2001−2005 роки на 1 га посівної площі було внесено по 31 кг поживних речовин мінеральних і 1,6 тонни органічних добрив, що, порівняно з 1986−1990 роками менше, відповідно, в 5,3 і 6,7 разів.

Аналіз даних статистичної звітності (форми 29-с. -г. «Збір урожаю сільськогосподарських культур та плодоягідних насаджень у 2006 році» і форми 9-б-с. -г. — «Внесення мінеральних та органічних добрив під урожай 2006 року в сільськогосподарських підприємствах області») показує, що під урожай 2006 року було внесено 33,9 тис. тонн поживних речовин мінеральних добрив, що на 10,7 тис. тонн більше, ніж в середньому за 2001−2005 роки. Відповідно, і рівень удобрення 1 га збільшився з 31 до 48 кг на 1 га. Незважаючи на збільшення обсягів застосування туків, компенсація ними виносу основних елементів живлення урожаєм сільськогосподарських культур була дуже низькою і становила: по азоту — 47%, по фосфору — 22%, по калію — 9%.

Ситуація ускладнюється суттєвим дисбалансом внесених у ґрунт поживних речовин. При рекомендованому співвідношенні N: P: K=1,0:0,8:1,0 фактично в 2006 році воно становило 1,0: 0,17:0,17. Значна перевага в обсягах застосування туків азотних добрив приводить до нераціонального, малоефективного та збиткового їх використання, подальшого підкислення ґрунтів, збільшення інтенсивності забур`янення полів. Висока ефективність одностороннього внесення азоту спостерігається лише на ґрунтах, які мають оптимальний вміст фосфору і калію, проте, такі ґрунти займають лише 9−16% орних земель.

Використання мінеральних добрив в гранично допустимих нормах сприяє збагаченню грунтів мікро- та мікроелементами, поліпшується структура грунту.

Порівнюючи рівень внесення мінеральних добрив під урожай сільськогосподарських культур в 2006 році з попереднім 2005 роком, слід відзначити, що 12 районів області збільшили обсяги застосування туків. Решта районів допустила зменшення їх застосування.

В цілому по регіону в 2006 році мінеральних добрив не застосовували 230 господарств (40%), ще 94 господарства (16%) внесли їх менше 10 кг/га. Площа внесення мінеральних добрив у 2006 році склала 51% від загальної посівної площі, що на 12% більше, ніж у 2005 році. На 1 гектар посівної площі було внесено в середньому 48 кг поживних речовин, з них азоту — 36, фосфору — 6, калію — 6 кг.

В 2006 році погіршилась ситуація з виробництва та застосування органічних добрив. Порівняно з 2001−2005 роками обсяги їх використання зменшились на 306 тис. тонн і становлять лише 952 тис. тонн, а рівень внесення на 1 га знизився на 0,2 т і дорівнює 1,4 т. Органічні добрива внесено лише 37 тис. га, що становить 5% від загальної посівної площі. Просапні культури забезпечені органічними добривами лише на 9% площ. Науковими дослідженнями доведено, що для бездефіцитного балансу гумусу в ґрунтах області необхідно вносити на 1 га по 8−10 тонн органічних добрив. Проте, таку кількість органіки сьогодні вносять лише 2% господарств.

Розрахунки згідно з нормативами можливого виходу органічних добрив від наявного поголів`я у великотоварних господарствах і фактичне його внесення показали, що значні кількості органіки недовиробляються або втрачаються. В цілому по області не доходить до поля 629 тис. тонн гною (40%). В ряді районів ситуація ще гірша.

Недостатні обсяги застосування добрив, відсутність інших значних джерел поповнення ґрунту елементами живлення обумовили, починаючи з 1993 року, формування гостродефіцитного балансу поживних речовин та гумусу.

До 1990 року в ґрунтах регіону спостерігався близький до бездефіцитного баланс гумусу. Пізніше, коли почали знижуватись обсяги внесення органічних добрив, а в результаті спаду урожайності зменшилась кількість пожнивно-кореневих залишків, баланс гумусу став суттєво від`ємним.

В середньому по регіону від`ємне сальдо балансу гумусу в 1996—2000 р.р. склало 376 кг, в 2001—2005 рр. — 333 кг, в 2006 році - 345 кг, коливаючись від 149 кг до 538 кг. Основна причина прискорення процесів мінералізації і втрат гумусу — це різке зниження обсягів застосування органічних добрив. В зв`язку з цим, найбільш гострою проблемою в землеробстві щодо родючості ґрунтів є поповнення їх органічною речовиною.

В ґрунтовому покриві області переважають малогумусні ґрунтові відміни. В зв`язку з цим, середній вміст гумусу становить лише 2,30%. Враховуючи, що в останні роки частина малогумусних піщаних ґрунтів, які не обробляються, не обстежувалась, то, фактично, середній вміст гумусу ще нижчий. Низький вміст гумусу поширений на площі 433 тис. га (42%). Результати останнього туру обстеження показали, що, в порівняні з максимальними показниками, вміст гумусу в середньому по області зменшився на 0,08%. Особливо відчутні втрати його в лісостеповій частині області (- 0,10%).

Сальдо балансу поживних речовин в землеробстві до 1993 року було додатнім по всіх трьох елементах живлення, що пояснює нагромадження в ґрунтах залишкових кількостей фосфатів, обмінного калію, повністю компенсувало витрати азоту. Проте, починаючи з 1993 року сальдо балансу стає від`ємним по всіх макроелементах, що свідчить про виснаження ґрунтів, зниження в них запасів необхідних поживних речовин.

В останні роки сальдо балансу поживних речовин було від`ємним і щороку становило 50−66 тис. тонн елементів живлення, вартість яких складає 120−140 млн. гривень.

Про це ж свідчать і розрахунки балансу поживних речовин в землеробстві області в 2006 році, які показали, що втрати основних елементів живлення в ґрунтах склали 64 тис. тонн поживних речовин, з них: азоту — 19, фосфору — 10, калію — 35 тис. тонн. Ґрунти втратили поживи на 158 млн. грн. З одного гектара посівної площі винесено, в середньому, на 104 кг поживних речовин більше, ніж надійшло до ґрунту. В зональному відношенні інтенсивніше вичерпуються запаси елементів живлення в зоні Лісостепу, де отримують більш високі врожаї сільськогосподарських культур.

Результати агрохімічної паспортизації земель вказують на значне зменшення вмісту фосфору, калію, гумусу в ґрунтах області, а також їх підкислення.

На даний час за вмістом рухомих форм фосфору урожай сільськогосподарських культур лімітується на площі 874 тис. га (84%). Серед цих земель дуже низький і низький вміст фосфору виявлено на площі 67 тис. га. За останні 5 років запаси фосфору зменшились на 7%.

Становище з калієм ще гірше. Його нестачу рослини відчувають на площі 943 тис. га (91%). За 5 років запаси калію зменшились в середньому по області на 2%. Найбільше площ з недостатнім вмістом калію виявлено у Городнянському, Корюківському та Щорському районах — 99%. Для інших районів Полісся та більшості районів Перехідної зони недостатній вміст калію характерний для 97−98% площ. Площі з дуже низьким і низьким вмістом калію поширені на 34% орних земель області. Таким чином, в умовах області калій є елементом другого мінімуму після азоту.

Однією з найгостріших проблем в землеробстві області є зростаюча кислотність ґрунтового покриву. Цей процес набув великих масштабів, спричиняючи значні негативні наслідки. Його висока інтенсивність пояснюється тим, що за останні роки значно зменшилось внесення органічних добрив, які являються вагомим джерелом повернення в ґрунт кальцію, а з мінеральних добрив вносяться, в основному, азотні, які є фізіологічно кислими і змінюють реакцію ґрунтового комплексу в сторону підкислення. Основною ж причиною підвищення кислотності є припинення вапнування кислих ґрунтів через відсутність фінансування, як з державного, так із місцевого бюджетів.

Надмірна кислотність спричиняє погіршення фізичних, фізико-хімічних, агрохімічних і біологічних властивостей ґрунту. Як наслідок, пригнічується ріст і розвиток більшості сільськогосподарських культур, що зумовлює втрати рослинницької продукції в перерахунку на зерно понад 105 тисяч тонн, на 20−40% зменшується ефективність мінеральних добрив. Через пригнічення кореневої системи знижується зимостійкість та посухостійкість сільськогосподарських культур, збільшується засміченість полів бур`янами, бо більшість їх витримують кислу реакцію ґрунтового розчину. На кислих ґрунтах також пригнічується мікробіологічна діяльність, зростає ураження рослин грибковими хворобами, посилюється засвоєння рослинами радіонуклідів, важких металів, в них збільшується вміст нітратів, що знижує якість продукції.

На даний час в області кислі ґрунти поширені на 525 тисячах гектарів (51%) орних земель, з них сильно і середньокислі - на 216 тисячах гектарів (21%).

В останні роки роботи по зниженню кислотності і одночасно збагаченню ґрунтів кальцієм проводили в незначних кількостях. В 2004 році вапнування кислих ґрунтів було проведено на площі - 7,6 тис. га, з них 3,1 тис. га за рахунок коштів з держбюджету та 4,5 тис. га за рахунок власних коштів господарств, в 2005 році провапновано 5,4 тис. га, з них 2,1 тис. га за кошти держбюджету та 3,3 тис. га за власні кошти господарств.

В 2006 році в області було провапновано 3,2 тис. га кислих ґрунтів, що на 2,2 тис. га менше проти минулого року. У зв`язку із призупиненням дії державної програми робіт з докорінного поліпшення земель в 2006 році за рахунок бюджетних коштів ця робота була виконана на площі 0,1 тис. га, власних коштів господарств — на 3,1 тис. га.

Гіпсування засолених ґрунтів в регіоні не проводиться.

Багатий землеробський досвід і результати численних наукових досліджень засвідчують, що ігнорування хімічної меліорації ґрунтів призводить до суттєвого недобору врожаїв, особливо кальцієфільних культур, а в процесі тривалого сільськогосподарського використання — до інтенсифікації процесів декальцинації, підвищення рухомості важких металів і радіонуклідів та їх накопичення в рослинницькій продукції.

У зв`язку із призупиненням дії державних програм з вапнування, відсутністю коштів на його проведення у землекористувачів, стрімкого підкислення ґрунтів, в усіх без виключення районах, в області виникла нагальна потреба в розробці дієвої програми, яка б докорінно покращила ситуацію із станом ґрунтів.

Центром «Облдержродючість» розроблено проект програми «Вапнування кислих ґрунтів у Чернігівській області на 2007−2011 роки», в якому вапнування кислих ґрунтів розраховане на 5 років, протягом яких має бути поліпшено якість кислих ґрунтів на площі 142,8 тис. га. Програма спрямована на зменшення площ кислих ґрунтів, здійснення постійного моніторингу ґрунтів за станом їх кислотності та заходів щодо посилення відповідальності землевласників і орендарів за стан використання земель, показники їх родючості.

Проведення заходів по докорінному поліпшенню земель є не тільки необхідною передумовою створення екологічно збалансованих агроекосистем, але й обумовлюючим фактором значного поліпшення продуктивності ґрунтів, що забезпечує високу економічну ефективність вкладених ресурсів.

Малогумусність, підвищена кислотність, легкий гранулометричний склад ґрунтів області обумовлюють їх малу ємність вбирання, слабку буферність. А звідси й низьку здатність нагромаджувати і утримувати значні запаси поживних речовин, ефективно протистояти зовнішньому впливу на ґрунтовий розчин.

Отже, в сучасному землеробстві області створились вкрай несприятливі умови, коли еколого-агрохімічний стан ґрунтів погіршується не в результаті перевантаження агроекосистем надмірно високими дозами агрохімікатів, а внаслідок порушення основного екологічного закону агрохімії, за яким винос поживних речовин з ґрунтів необхідно компенсувати внесенням екологічно доцільних норм добрив.

З метою охорони земель в минулі роки розроблено 83 проекти землеустрою з контурно-меліоративною організацією територій на площі 330,5 тис. га. Проведено повне закріплення в натурі (на місцевості) контурних меж полів і робочих ділянок на площі 193,2 тис. га.

У 2006 році заходи з контурно-меліоративної організації територій не проводились.

В ході реалізації практичних заходів щодо охорони земель створено 1000 га захисних лісових насаджень, проведено берегоукріплювальних робіт на ділянці 0,15 км.

За наслідками господарської діяльності на території області налічується 3,1 тис. га порушених земель, з них відпрацьованих — 1,8 тис. га. Проведено рекультивацію порушених земель на площі 90 га.

В ході виконання регіональної програми «Екологія 2010» у 2006 році проведено виконання комплексу природоохоронних заходів на загальну суму 3540,1 тис. грн.

Табл. 1.6. Розподіл земельного фонду області за власниками землі та землекористувачами станом на 01. 01. 2007року

Основні власники землі та землекористувачі

Загальна площа земель

з них

тис. га

% до загальної площі

с/г угідь

в т.ч. ріллі та перелогів

тис. га

%

тис. га

%

Сільськогосподарські підприємства, всього

861,7

27,0

832,8

39,8

719,2

49,5

в т.ч. — недержавні с/г підприємства, всього

822,8

25,8

800,6

38,3

691,3

47,6

з них: — сільськогосподарські кооперативи

71,4

2,2

68,3

3,3

50,0

3,4

— сільськогосподарські товариства

516,9

16,2

501,5

24,0

440,4

30,3

— інші недержавні с/г підприємства

229,6

7,2

226,4

10,8

197,7

13,6

— державні с/г підприємства, всього

38,9

1,2

32,2

1,5

27,9

1,9

Громадяни, яким надані землі у власність і користування

1009,2

31,6

989,0

47,3

625,9

43,1

в т.ч. селянські (фермерські) господарства

66,4

2,1

65,7

3,1

60,6

4,2

Заклади, установи, організації

14,3

0,4

6,3

0,3

4,4

0,3

Промислові та інші підприємства

11,7

0,4

5,1

0,3

4,9

0,3

Підприємства та організації транспорту, зв’язку

28,5

0,9

2,5

0,1

1,0

0,1

Частини, підприємства, організації, установи оборони

47,9

1,5

2,9

0,1

0,2

0,1

Організації, установи природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

2,5

0,1

0,0

0,0

0,0

0,0

Лісогосподарські підприємства

586,0

18,4

5,6

0,3

0,6

0,0

Водогосподарські підприємства

5,6

0,2

0,0

0,0

0,0

0,0

Спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб

0,2

0,0

0,0

0,0

0,0

0,0

Землі запасу та землі, не надані у власність та постійне користування в межах нас. пунктів (які не надані у тимчасове користування)

622,7

19,5

246,7

11,8

95,9

6,6

Всього земель

3190,3

100,0

2090,9

100,0

1452,1

100,0

В забезпеченні раціонального використання і охорони земельних ресурсів, крім державного управління, суттєву роль відіграє внутрігосподарське управління, що здійснюється конкретними суб'єктами права на землю — власниками земельних ділянок і землекористувачами, в обов’язки яких входить забезпечення в процесі господарської діяльності раціонального використання і охорони земель.

Станом на 01. 01. 2007 р., згідно структури за формами власності, в області у державній власності знаходиться 50,4% земельного фонду, та у приватній власності 49,6%.

1.5 Рослинний і тваринний світ та заповідні об`єкти

Рослинність регіону у природному стані збереглася приблизно на третині її території, переважно у поліській частині області, у вигляді лісів, покриву луків і болотної рослинності. У лісах на півночі області переважає сосна звичайна, а на півдні - листяні породи.

Найбільш розповсюджені в регіоні ліси, в яких, в якості домінанта, виступає сосна звичайна, це так звані бори та субори. Сосна звичайна є основною лісоутворюючою породою на Чернігівщині. Вона надає неповторної краси борам та суборам, завдяки їй повітря в них цілюще, духмяне та багате на фітонциди.

Загальна площа земель лісового фонду на 01. 01. 2007 р. становить 724,0 тис. га, у тому числі вкритих лісовою рослинністю — 658,8 тис. га (20,7% від загальної площі області).

До того ж відсоток площ, вкритих лісом, у різних районах не однаковий. Якщо в північних районах лісистість становить від 20 до 41% від загальної площі району, то в південних — лише 7 — 20%.

Ліси першої групи становлять 258,2 тис. га, площа лісів другої групи — 414,5 тис. га. Вікова структура лісів області нерівномірна, в лісовому фонді переважають молодняки — 33,5% площі, середньовікові насадження займають 47%, пристигаючі - 14,2%, стиглі - 5,3% від загальної площі лісів.

Запас деревини області становить 124,2 млн. м3, з них стиглої - 7,6 млн. м3 (6,2%). Середній запас деревини на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель становить 189 м3, стиглих і перестійних деревостанів — 210 м3, середній приріст на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель складає 4,1 м3.

Веденням лісового господарства в області займаються 58 постійних лісокористувачів, з них 11 державних підприємств Чернігівського обласного управління лісового господарства.

Розподіл лісового фонду у 2006 році (тис. га)

Розрахункова лісосіка рубок головного користування, в порівнянні з 2005 роком, збільшилася на 9,2% і становила понад 800 тис. м3. Збільшення розрахункової лісосіки відбулося за рахунок підприємств КП «Чернігівоблагроліс». До їх розробок залучаються значні фізичні і матеріальні сили, в тому числі і лісової охорони, а відповідно не приділяється належна увага технології створення лісових культур та догляду за ними, особливо в перші роки.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой