Еколого-економічні проблеми сільськогосподарського землекористування та шляхи їх розв’язання

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

1. Сучасний стан земельних ресурсів України

2. Еколого-економічні проблеми сільськогосподарського землекористування та шляхи їх розв’язання

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сучасні світові тенденції розвитку сільськогосподарського землекористування засвідчують необхідність вирішення поряд із завданням забезпечення населення продуктами харчування проблеми захисту довкілля, збереження біорізноманіття, відтворення родючості ґрунтів. Через це формуються такі системи використання земельних угідь, які пріоритетним напрямком визначають не максимальну продуктивність культур, а збереження функціональних зв’язків між природними елементами довкілля. Цим напрямкам в повній мірі відповідають адаптивно-ландшафтні системи землекористування, основними принципами яких є екологічність, адаптивність, наукоємність та біогенність [1]. Такі принципи дають можливість перейти від концепції тотальної інтенсифікації земельних ресурсів, наслідком якої є деградація ґрунтового покриву і всього довкілля, до концепції природоохоронного адаптивно-ландшафтного землекористування і екологічно збалансованих агроекосистем.

Безумовно, важливим кроком на шляху до формування адаптивно-ландшафтних систем землекористування є раціоналізація структури посівів з врахуванням геоморфологічних, ґрунтових та господарських умов конкретних регіонів. Оптимізація структури посівних площ є основним, найбільш дешевим і екологічним засобом підвищення продуктивності агроекосистем, забезпечення більш повного використання біокліматичного потенціалу територій.

Однак, радикальні перетворення в аграрній сфері нашої країни, обумовлені, в основному, кон’юнктурою ринку без врахування вимог екологічної безпеки, призвели до значного зростання частки високорентабельних технічних культур і зменшення площі культур кормової групи, зокрема, багаторічних трав, які складають основу ґрунтозахисних сівозмін. Науково необґрунтоване розширення площ інтенсивних культур, як засвідчує практика попереднього періоду і сьогодення, обумовлює посилення деградаційних процесів: на силових територіях розвивається ерозія, на рівнинних — дегуміфікація та виснаження на поживні речовини, оскільки суб'єкти господарювання на землі, в переважній більшості, не мають змоги компенсувати винесені з ґрунту з урожаєм сільськогосподарських культур елементи живлення за рахунок органічних і мінеральних добрив. Загострення перелічених екологічних проблем сьогодні може призвести до ще більших економічних збитків та соціальних негараздів в майбутньому, пов’язаних з продовольчою безпекою країни і нормативним станом довкілля.

Тому для забезпечення високоефективного, екологічно безпечного використання земельних ресурсів необхідно оптимізувати структуру посівних площ з врахуванням нових адаптивно-ландшафтних підходів до організації території і природно-господарських умов відповідних регіонів, адже саме структура посівних площ визначає не тільки рівень економічної ефективності галузі рослинництва, а рівень технологічного навантаження на сільськогосподарські угіддя.

1. Сучасний стан земельних ресурсів України

Україна володіє потужним землересурсним потенціалом. Проте недосконалі технології землеробства, екстенсивних характер сільськогосподарського виробництва, недбале ставлення до земельних ресурсів, що знаходяться у розпорядженні суб'єктів економічної діяльності, призводять до суттєвого погіршення якості земельних ресурсів та посилення проблем техногенного характеру. Щороку в Україні відбувається утворення більше однієї тисячі гектарів порушених земель, що втратили свою господарську та екологічну цінність через порушення ґрунтового покриву внаслідок виробничої діяльності людини або дії природних чинників.

З урахуванням цього в якості індикаторів можна було б використати зміни стану земельних ресурсів, зокрема:

— Рівень розораності земель (%);

— Рівень деградації земель (% до загальної площі);

— Частка природних кормових угідь у загальній площі сільськогосподарських угідь (%);

— Частка рекультивованих земель (% від загальної площі порушених земель).

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень, що негативно впливає на стійкість агроландшафту. За площею лісів та запасами деревини Україна є державою з дефіцитом лісових ресурсів.

Структурна незбалансованість земельного фонду погіршує ефективність використання та охорону земель. Сільськогосподарська освоєність земель перевищує екологічно обґрунтовані норми. Розораність земель в Україні є найвищою в світі і досягла 56 відсотків території країни і 78 відсотків сільськогосподарських угідь. Надмірна розораність території призводить до збільшення площі еродованих сільськогосподарських угідь, яких в Україні близько 15 млн га. Щороку їх площа збільшується, що призводить до втрати родючого шару ґрунту.

Незважаючи на те, що ґрунтовий покрив України представлений на 60% чорноземами, які вважаються найбільш родючими від природи, у дійсності вони не забезпечують високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур. Враховуючи, що рівень застосування органічних і мінеральних добрив на сучасному етапі дуже низький, а врожай формується переважно за рахунок природної родючості ґрунтів, відбуваються деградаційні процеси — збіднення їх на рухомі поживні речовини, баланс яких від'ємний за всіма елементами живлення.

Великі площі займають кислі ґрунти — орієнтовно 8,5 млн га орних земель (дані «Центрдержродючості»). За іншими даними (Держземагенство), кислі ґрунти поширені на площі близько 5,5 млн га. Розбіжності різних джерел інформації щодо площ, які займають кислі ґрунти, свідчать про недосконалість існуючої системи моніторингу ґрунтів.

За даними Державного земельного кадастру, в Україні нараховується 2,8 млн га солонцевих ґрунтів. Вони малопродуктивні і використання їх у ріллі часто виявляється економічно недоцільним.

За даними Держземагенства, площі солонцюватих зрошуваних земель в Україні становлять 684 тис га.

Внаслідок техногенних викидів, аварій, застосування неякісних меліорантів, поливних вод відбувається забруднення ґрунтів важкими металами та радіонуклідами. Техногенно забрудненими є землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель та її негативного впливу на довкілля і здоров’я людей (стаття 169 Земельного кодексу). До таких земель відносять радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені важкими металами та іншими хімічними елементами. Згідно ст. 172 Земельного кодексу, техногенно забруднені землі, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, підлягають консервації, порядок якої встановлюється законодавством України.

У результаті катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції найбільшого радіаційного забруднення, серед інших природних об'єктів, зазнали ґрунти і ґрунтовий покрив.

2. Еколого-економічні проблеми сільськогосподарського землекористування та шляхи їх розв’язання

Загальновизнано, що вирішення сучасних економічних, екологічних та соціальних проблем в аграрному секторі економіки можливе лише через землеустрій, метою якого є створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів [2]. Саме землеустрій забезпечує організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекростуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовище-зміни [3].

Аналіз структури посівних площ сільськогосподарських культур за період 1990−2011 років засвідчує, що її трансформація в період радикального реформування аграрного сектора економіки, зміни форм власності на землю і майно відбувалася переважно під впливом кон’юнктури ринку: значно зросли площі технічних культур (зокрема, соняшнику з рівнем рентабельності 236% у 1990 р. і 57% у 2011 р., що є одним з найвищих серед основних видів продукції сільського господарства) і суттєво зменшилися площі кормових культур (табл. 1).

Таблиця 1 Структура посівних площ на національному та регіональному рівнях (%)

Сільськогосподарські культури

1990

1995

2000

2005

2010

2011

Україна

Вся посівна площа, тис. га / %

32 406/100

30 963/100

27 173/100

26 044/100

26 952/100

27 670/100

Зернові культури

45,00

45,71

50,22

57,61

55,99

56,83

Технічні культури

11,57

12,10

15,41

20,20

27,07

26,89

Картопля і овоче-баштанні культури

6,40

6,99

8,38

7,84

7,30

7,33

Кормові культури

37,03

35,20

25,99

14,35

9,64

8,95

Київська область

Вся посівна площа, тис. га / %

1423,6/100

1341,1/100

1217,4/100

1156,9/100

1106,2/100

1131,9/100

Зернові культури

41,69

41,44

48,24

58,72

55,34

54,79

Технічні культури

9,45

9,34

7,96

11,37

22,73

24,31

Картопля і овоче-баштанні культури

8,73

9,42

10,30

10,13

10,80

11,10

Кормові культури

40,12

39,81

33,50

19,79

11,11

9,78

Вирощування інтенсивних енергонасичених культур (соняшнику, ріпаку, кукурудзи) потребує значних затрат матеріальних і енергетичних ресурсів (застосування підвищених норм органічних та мінеральних добрив, пестицидів, неодноразовий міжрядний обробіток ґрунту тощо). А якщо отримання врожаю цих культур здійснюється за рахунок реалізації потенційної родючості ґрунтів, що нерідко спостерігається в практиці сільськогосподарського виробництва, то розвивається де гуміфікація, агрохімічна деградація, посилюються прояви ерозійних та посушливих явищ [4]. Виходячи з нормативів повернення соняшнику на попереднє місце вирощування (через 9−7 років), його частка в структурі посівів не може перевищувати 10−15% (на загальнодержавному рівні цей показник перевершено в 2003 році). Це ж стосується і інших технічних культур, площі яких за 20 — річний період зросли на 3,7 млн. га (або на 98%) без належного наукового обґрунтування.

Порушенню науково-обгрунтованого чергування культур в сівозмінах сприяла парцеляція земель сільськогосподарського призначення в результаті реформування земельних відносин (майже 85% фермерів господарюють на земельних ділянках розміром до 100 га), тоді як ефективне ведення сільськогосподарської діяльності в ринкових умовах у більшості випадків може забезпечити самекрупнотоварне виробництво. Проте, концентрація агрохолдингами великих земельних наділів у одній місцевостіі не тільки створює загрози регіонального монополізму для економіки галузі та соціального розвитку сільських територій, а й обумовлює подальше зниження родючості грунтів внаслідок вирощування високорентабельних, експортоорієнтованих сільськогосподарських культур (зернової та олійної груп), що значно виснажують землю.

Зменшення у структурі посівних площ більшості господарств частки культур кормової групи погіршило якісний склад попередників для озимої пшениці і підірвало кормову базу для тваринництва, що ускладнило і без того недостатнє виробництво органічних добрив для оптимізації агрохімічних властивостей ґрунтів. За дороговизни енергоносіїв і добрив саме багаторічні бобові трави могли бути найдешевшим засобом відновлення родючості ґрунту через те, що вони залишають після себе 70−80 ц/га рослинних решток, з яких утворюється 1,7 — 2,1 т/га гумусу. Саме завдяки їм забезпечується інтенсифікація біологічного фактора у підвищенні продуктивності сільськогосподарських угідь, поліпшуються фізичні властивості ґрунтів, зростає їх протиерозійна стійкість.

У землеробстві України спостерігаються значні втрати енергії зернобобових культур, що супроводжується вилученням з кругообігу тисяч тонн біологічного азоту, який дозволяє з найменшими затратами розв’язати питання підвищення родючості ґрунтів. Біологічна азотфіксація здійснюється за рахунок енергії Сонця і є найресурсощаднішим джерелом надходження атмосферного азоту в агроекосистему [5]. Незважаючи на це, як показує статистичний аналіз трансформації посівних площ зернобобових, їхні площі за досліджуваний період різко зменшилися (на 995 тис. га), і цей процес наразі продовжується.

І насамкінець, слід зважати на те, що саме набір культур в сівозмінах визначає рівень інтенсивності використання земельних ресурсів (норми добрив, пестицидів, кількість механічних обробітків тощо). При цьому відповідні показники повинні встановлюватися з урахуванням даних агрохімічної паспортизації земель і передбачати визначення сільськогосподарських культур, вирощування яких обмежується або забороняється, а також технологій та окремих агротехнічних операцій щодо їх вирощування [6]. Зокрема, на схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо. Показники інтенсивності використання земель сільськогосподарського призначення використовуються в процесі складання проектно-технологічної документації на вирощування сільськогосподарських культур.

Перелічені негативні аспекти носять комплексний характер (адже торкаються екологічної, економічної та соціальної сфер життєдіяльності сільського населення), а тому й заходи щодо їх подолання повинні носити системний комплексний характер. Виходячи з цього, для оптимізації структури посівних площ як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях необхідно враховувати не тільки кон’юнктуру ринку (економічний чинник), а соціальні та екологічні фактори. Реальним втіленням цього принципу є планування площ сільськогосподарських культур з врахуванням класу придатності орних земель до їх вирощування. Оцінка ґрунтового покриву орних земель Київської області представлена в таблиці 2.

Таблиця 2 Придатність ґрунтів Київської області до вирощування сільськогосподарських культур

Ґрунти [9],

Агровиробничі групи

Загальна площа

Клас придатності орних ґрунтів до вирощування культур [2]:

Тис. га

%

Озима пшениця

Озиме жито

Ячмінь

Овес

Кукурудза

Картопля

Льон

Цукрові буряки

Соняшник

Провінція Поліська правобережна та лівобережна

Дерново-підзлисті неоглеєні: 6 В, 7в

293,4

15,6

ІІІ

ІІ

ІІІ

ІІ

-

ІІ

ІІ

-

-

Дерново-підзлисті оглеєні: 8 В, 9в

87,8

4,7

ІІІ

ІІ

ІІІ

ІІ

-

ІІ

ІІ

-

-

Опідзолені неоглеєні: 30 В, 31г

317,0

16,9

ІІ

І

ІІ

І

-

ІІ

ІІ

-

-

Опідзолені оглеєні: 33 В, 45г

24,6

1,3

ІІ

І

ІІ

І

-

І

І

-

-

Болотні й торфо-болотні: 141, 142

128,7

6,9

ІV

ІV

ІV

ІV

-

ІV

ІV

-

-

Дернові: 175 В, 176г

189. 1

10. 1

ІІІ

ІІ

ІІІ

ІІ

-

ІІІ

ІІІ

-

-

Провінція Лесостепова правобережна та лівобережна

Чорноземи неглибокі: 52 В, 53д

89,7

4,8

ІІ

І

ІІ

І

ІІ

-

-

ІІ

ІІ

Чорноземи глибокі: 54 г, д

621,3

33,1

І

І

І

І

І

-

-

І

І

Лучно-чорноземні й лучні: 121 г, 124е

125,0

6,6

І

ІІ

І

І

ІІ

-

-

ІІ

ІІ

Наведені дані підтверджують високий адаптивний потенціал вирощування картоплі, льону, озимого жита (ІІ клас придатності) в поліських районах на дерново-підзолистих і опідзолених ґрунтах. Ці культури толерантні до кислої реакції ґрунтового середовища. Дослідження, проведені у Київському агроґрунтовому районі, показують, що урожай зеленої маси люпину на дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах становить від 334 ц/га за природної родючості до 449 ц/га при сумісному застосуванні добрив та вапна, зерна озимого жита — відповідно 27 і 38, бульб картоплі - 79 і 225 ц/га.

На солонцевих комплексах у лісостепових районах найбільш адаптованими є солонцестійкі культури, зокрема, сорго, просо, буркун. Для поліпшення фізичних властивостей таких ґрунтів необхідно висівати конюшину та люцерну, які маючи глибоку кореневу систему, переносять з нижніх шарів ґрунту і материнської породи кальцій і нагромаджують його в орному шарі. Важливим для збереження та відтворення родючості ґрунтів в умовах підвищеної ерозійної небезпеки є розширення посівів багаторічних трав, які є основою ґрунтозахисних сівозмін на схилах 3 — 5 градусів.

Висновки

Сучасна структура посівних площ як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях, яка сформувалася в трансформаційний період, не відповідає принципам раціонального природокористування: значна частка просапних культур обумовлює високий рівень технологічного навантаження на ґрунтовий покрив, який майже завжди перевищує його буферну здатність (екологічну стійкість), що матиме в майбутньому не тільки екологічні, а й економічні негаразди. В ринкових умовах незаперечною є необхідність удосконалення структури посівних площ на основі адаптивно-ландшафтних підходів до організації території агроформувань з обов’язковим урахуванням ресурсного забезпечення суб'єктів і ґрунтово-кліматичних особливостей певних регіонів.

В умовах Київського регіону принципам адаптивно-ландшафтного землекористування відповідатиме розширення посівних площ озимого жита, картоплі, льону, люпину в поліських районах і відмова від вирощування озимої пшениці та ячменю на середньо- та сильно кислих ґрунтах. Особливо надійного наукового обґрунтування потребує розширення посівних площ соняшнику, ріпаку, сої, частка яких в структурі посіві лісостепових районів не повинна перевищувати 10 — 15%, адже на сьогодні екологічні наслідки збільшення частки цих, без сумніву, високорентабельних культур, як для довкілля, так і земельних ресурсів досконало не вивчені. Подальші дослідження в цьому напрямку повинні носити комплексний характер із залученням фахівців землевпорядного, ґрунтознавчого, агрономічного профілів.

сільськогосподарський землекористування посів рослинництво

Список використаної літератури

1. Кисель В. И. Биологическое земледелие в Украине: проблемы и перспективы / В. И. Кисель. — Харьков: Штрих, 2000. — 162 с.

2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року 1389-ХІV // Офіційний вісник України. — 2001. — № 46. — С. 20−38.

3. Закон України «Про землеустрій» (22 травня 2003 року, № 858-ІV // Земельне законодавство України: Збірник нормативно-правових актів. — Київ: Істина, 2007. — С. 134−157.

4. Греков В. О. Місце сівозміни у збереженні родючості грунтів / В. О. Греков, Л. В. Дацько, В. М. Панасенко // Вісник аграрної науки причорномор’я. — 2008. — Вип.3 (46). — Т.2. — С. 74−79.

5. Патика В. П. Мікроорганізми і альтернативне землеробство / В. П. Патика, І.А. Тихонович, І.Д. Філіп'єв та ін. — Київ: Урожай, 1993. — 174 с.

6. Закон України «Про охорону земель» (19 червня 2003 року, № 962 ІV) // Земельне законодавство України: Збірник нормативно-правових актів. — Київ: Істина, 2007. — С. 174−197.

7. Журнал «Землевпорядний вісник» № 5 2013. — С. 48−55

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой