Гуситський революційний рух: причини, основні етапи, наслідки

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

кафедра всесвітньої історії

Курсова робота

з історії південних та східних слов’ян

на тему:

Гуситський революційний рух: причини, основні етапи, наслідки.

Виконала: студентка І курсу

заочного відділу історичного факультету

Смоленг Наталія Василівна

Перевірив: викладач Слісаренко А.В.

Рівне-2004

Зміст

  • Вступ
  • Розділ I. Становлення класових сил в Чехії на рубежі XIV-XV ст.
  • 1.1 Боротьба проти католицької церкви і німецького засилля
  • 1.2 Ян Гус і гуситський революційний рух
  • 1.3 Розрив з папською курією і загострення боротьби проти католицької церкви (1412−1419 рр.)
  • Розділ ІІ. Початок селянської війни в Чехії
  • 2.1 Розстановка класових сил
  • Розділ ІІІ Боротьба за національну незалежність Чехії під час селянської війни
  • 3.1 Хрестові походи проти гуситів
  • 3.2 Вплив селянської війни в Чехії на країни Європи. Базельський церковний собор
  • Висновок
  • Література

Вступ

У XIII ст. Чеська держава стала однією з найсильніших у Європі. Проте вже на початку XIV ст. і вона розпалася. Місцеві феодали пересварилися за королівський трон, який дістався німецькому імператору. Чехам явно не поталанило в політичному житті, але це не загальмувало їх культурного розвитку. У чеській столиці Празі було відкрито перший в Центральній Європі університет.

Німці рішуче прибирали Чехію до своїх рук, вона стала німецькою окраїною. Чеська знать онімечувалася. Але не лише це допікало до живого чехів. Їх грабувала католицька церква (більшість духовенства в Чехії була з німців). Тому розпочалася боротьба народу проти церкви.

Актуальність проблеми.

У своїй курсовій роботі я намагалася дослідити виникнення гуситського революційного руху. Основні хронологічні рамки руху — це XIV-XV ст. Основні причини, які спонукають до виникнення гуситського руху — це зростання феодальної повинності, німецька колонізація, католицька церква, яка була найбільшим землевласником у Чехії. Вона володіла третиною найродючіших земель. Тому гнів народу обрушився на католицьку церкву.

Гуситська революція (1419−1471) виділяє основні етапи: 1419−1437рр. — Гуситські війни; 1437−1471рр. — період розвитку трансформованого чеського суспільства й прагнення до компромісу з навколишнім світом.

У своїй курсовій роботі я використала підручники таких авторів: Яровий В.І. та ін., Крип’якевич І., Семенов В. Ф., також підручники з історії західних і південних слов’ян та інші. У моєму дослідженні основними підручниками були: История южных и западных славян, Краткая история Чехословакии та інші. Я порівнювала матеріали, які були написані у підручниках 1957р., 1975р. і ті, які написані у підручниках 2001р.

гуситський революційний католицький чехія

Структура роботи. Робота складається з вступу, де коротко описані причини і етапи руху, а також використана література. З трьох розділів, перший з яких включає в себе три підпункти. В цих підпунктах описується про становлення класових сил, зміни які відбулися в становищі феодалів і селян. Описується боротьба проти католицької церкви, боротьба бюргерів і плебеїв з патриціями за свої права. В боротьбі проти німецького засилля приймали участь соціальні групи. Про героя чеського народу Яна Гуса, який вважав несправедливим, що селяни живуть у злиднях і не мають ніяких прав. Описується боротьба і загибель Яна Гуса.

У другому розділі описується про початок селянської війни у Чехії. Основним осередком був селянсько-плебейський рух під керівництвом Яна Женевського, Яна Жижки, створення таборитів та чашників. Найрішучішу частину гуситів становили таборити, а другу групу становили чашники, до яких належали заможні майстри і торговці, а також більшість чеських феодалів.

У третьому розділі описується боротьба за національну незалежність Чехії. Цей розділ має два підпункти. Тут описується про п’ять хрестових походів, які організували папа та імператор, щоб придушити гуситський рух, проте закінчилися вони безславно — поразкою. Ці походи розгромило повстання під керівництвом Жижки, а після його смерті справу продовжив Прокоп Великий — представник поміркованого крила таборитів. Також описується і Базельський церковний собор, який включає в себе знищення гуситського руху, який все ж таки був знищений, а його вожді були покарані. Після кожного розділу є невеличкі висновки, тобто підсумки, також є зноски. Курсова робота закінчується висновком по цілій темі. В кінці роботи список використаної літератури в алфавітному порядку і додатки по даній темі.

Розділ I. Становлення класових сил в Чехії на рубежі XIV-XV ст.

В XIV ст. відбулися зміни в становищі класових феодалів. Ріст товарно-грошових відносин сприяв складенню у феодалів нових потреб. Середні і дрібні феодали розорялися. Особливо в кінці XIVст. Зросла заборгованість рицарства, яке було змушене закладати і продавати своє майно. Феодали хотіли за рахунок експлуатації селян збільшити свої доходи [4 ст. 72]

Становище селян різко погіршилося. З розвитком товарно — грошових відносин, зросли всі види феодальної ренти. З’явилася нова данина на користь церкви, світський феодалів і держави. Збільшилися розміри державного податку, який селяни платили за себе і за феодалів. Але особливо багато нових податків з’явилося у селян, які володіли церковними землями. До середини XIV ст. Церква стала отримувати з чеських селян десятину грішми [Додаток 2]

В кінці XIV — початку XV ст. загострилися основні класові протиріччя феодального суспільства — протиріччя між феодалами і селянами. В чеському місті до кінця XV ст. визначилися три соціальні групи: малочисельний, але економічно могутній в місті патриціат, серед якого було багато німців. Основну масу міського населення становили бюргерство, ремісники, об'єднання в цехи. Ремісниками були чехи. Експлуатаційною групою в місті був плебс. В нього входили майстри, які розорилися, вічні «підмайстри», які перетворилися в найманих робітників, учні, підсобні робітники. Плебс експлуатувався заможними бюргерами і патриціями, які розоряли його податками. Католицька церква також збирала податок з плебсу. Міські закони сприяли інтересам патриціїв і не захищали права бюргерів і плебсу.

В кінці XIVст. в місті посилилася боротьба бюргерів і плебеїв з патриціями за свої права. Зростаючі протиріччя між бюргерством і плебсом з одного боку, і німецьким патриціатом з іншого, приймали форму національної боротьби і доходили до відкритих сутичок.

На початку селянської війни різко погіршилося становище плебсів. В цехах були введені багаточисельні обмеження, які робили можливість доступу в цех тільки вузького кола людей з родичів майстрів або з заможних сімей. Для підмайстрів і учнів це означало, що вони стають найманими робітниками. В зв’язку з політичною боротьбою, яка розгорілася близько 1400 року в Імперії і Чехії, розорювалися дрібні ремісники, падала реальна заробітна плата підмайстрів, чорноробочих. Цього заробітку ледь вистачало щоб не померти з голоду, так як ціни на продукти першої необхідності різко піднялися.

Виникли протиріччя і в класах феодалів. Чехи — рицарі були ворогами для німецьких панів, які збагачували за їх рахунок свої володіння. В той же час рицарі разом з панами дивилися на великі володіння католицької церкви. Між церквою і феодалами виникла боротьба за землю. В 1415 р. рицарі неодноразово нападали на монастирські землі. Їх підтримувало бюргерство міста, яке вело боротьбу проти католицької церкви.

Отже, в країні погіршилося становище селян, загострилися основні класові протиріччя феодального суспільства. Розпочалася селянська війна, яка різко погіршила становище плебсу.

1.1 Боротьба проти католицької церкви і німецького засилля

Тісні зв’язки Чехії з папством привели до того, що володіння католицької церкви в Чехії починаючи з середини XIV ст. збагачувалися і досягли майже половини всіх земель країни. Багатства католицької церкви належали, головним чином, вищому духовенству, яке було провідником папського впливу в Чехії. Чеська церква була повністю підкорена папській курії. З середини XIV ст. папи назначали єпископів і вмішувалися в вибори абатів в монастирях. За отримання кожної церковної посади в Чехії потрібно було платити папі. [Додаток 3]

Збільшення поборів зі сторони німецького католицького духовенства в Чехії і ріст фінансів папської курії були причиною боротьби з католицькою церквою в кінці XIV — початку XVст.

Боротьба очолювалася розвиваючим чеським бюргерством. Так як в Чехії вище духовенство належало німцям, боротьба проти нього була національною боротьбою і перетворювалась в широкий народний рух роти засилля німців в країні. Оскільки німці в Чехії належали до вищого класу, боротьба розгорнулася проти німецького патриціату в місті і німецьких панів у селі.

В боротьбі проти німецького засилля приймали участь соціальні групи. Чеське бюргерство разом з міським плебсом виступало проти німецького католицького духовенства і німецького патриціату, але у плебса в цій боротьбі були і свої особисті інтереси, які відрізнялися від інтересів бюргерства. Чеське кріпацтво приєдналося до руху, ведучи боротьбу проти всіх феодалів, як церковних, так і світських. Чеські феодали приєднувалися до руху лише тоді, коли критика католицької церкви пов’язувалася з вимогами секуляризації церковних земель. Рицарі хотіли за рахунок церковних земель повернути свої, пани хотіли збільшити свої володіння. Король також підтримував цей рух, так як хотів провести секуляризацію церковних земель в свою користь і послабити політичний вплив папства в країні.

Рух почався з виступу проти зловживання католицькою церквою і критики її вчення. Так, Ян Міліч з Кромержижа (1320−1374) у своїх проповідях чеською мовою сміливо викривав вади духовенства: користолюбство, розбещеність, невігластво, здирництво. Він критикував справжніх винуватців розбещення церкви й підготував власну програму «виправлення суспільства». Критика католицизму була підхоплена магістром Празького університету Матвієм з Янова (1350−1394), який у своїх працях обґрунтував необхідність церковної реформи. В 1391 році у Празі була заснована Віфлеємська каплиця. У проповідях, які читалися тут лише чеською мовою, викривалися зловживання католицької церкви. [3 ст. 151]

У Празькому університеті відбувалися диспути, на яких обговорювалися питання реформації католицької церкви. За необхідність змін виступали чеські магістри — послідовники вчення відомого реформатора, професора Оксфордського університету Д. Вікліфа (1320−1384). Серед прихильників Д. Вікліфа був і магістр Празького університету Ян Гус.

Отже, розпочалася боротьба проти католицької церкви, яку звинувачували у привласненні земель, збільшенні поборів і ріст фінансів папської курії.

1.2 Ян Гус і гуситський революційний рух

На початку XV ст. боротьбу бюргерства проти римсько-католицької церкви і німецького засилля очолив патріот і герой чеського народу Ян Гус (1371−1415рр). Народився в невеликому селі на півдні Чехії в 1371р. З дитинства він був знайомий з гіркою народною долею. Поміщики, духовенство і король жорстоко гнітили селян. З року в рік зростала кількість податей, все виснажливішою ставала праця на панщині. Війни і стихійні лиха остаточно розорили трудящий люд. Доведені до відчаю, селяни дедалі частіше повставали проти гніту феодалів.

Ще юнаком Ян переселився до Праги, щоб дістати вищу освіту в Празькому університеті. Стародавня столиця Чехії була вже тоді одним з найбільших і найкращих міст Європи, недарма її назвали «Золота Прага»

[1 ст. 159]. Разом з тим тут особливо впадала в очі різниця між розкішними палацами і вбогими хатинами, багатством одних і злиднями інших.

У Празі так само було неспокійно. Біднота виступала проти міських багачів — купців, лихварів, верхівки духовенства, які дуже часто були німцями. Цих чужоземців привела до Чехії жадоба наживи. Вони нещадно експлуатували чехів. Тому боротьба народних мас проти гнобителів зливалася з національною боротьбою.

Керівництво університетом, де вчився Ян Гус, так само належало німцям. У стінах університету відбувалися безперервні сутички між чеськими і німецькими студентами і професорами. Ця боротьба була частиною боротьби чеського народу за свою національну культуру.

Незабаром після закінчення університету Гус дістав звання магістра (так називалися тоді професори) і почав читати лекції в університеті. Тут він почав активну боротьбу із засиллям чужоземців у Чехії. Насамперед Гус і його прибічники добилися щоб керівництво Празьким університетом перейшло до рук чехів.

Університет за тих часів цілком підлягав церкві. Церква володіла ще більшою кількістю земель, ніж князі і дворяни. Лицемірно проповідуючи покору і відмовлення від усіх земних благ, церковні слуги на ділі були жорстокими і зажерливими хижаками. Голові чеської церкви, архієпископу Празькому, належало 900 сіл і міст, які приносили йому величезні прибутки.

Ян Гус дедалі наполегливіше почав виступати і проти католицької церкви, ненависної народу. «Навіть останню копійчину, яку ховає бідна стара бабуся, — писав він, — і ту уміє витягнути негідний піп, якщо не за сповідь, то за обідню, якщо не за обідню, то за священні реліквії, якщо не за реліквії, то за відпущення гріхів, якщо не за відпущення, то за молитви, якщо не за молитви, то за поховання. Як же не сказати після цього, що він хитріший і зліший від злодія.» [1 ст. 160]

Гус викривав всіляке шахрайство служителів церкви. З гнівом засуджував він і продаж індульгенцій [Додаток 4] - папських грамот про відпущення гріхів і злочинів. Гус не просто критикував духовенство, а боровся за перетворення всієї католицької церкви. Він не тільки викривав жадібність і паразитизм попів, але й вимагав покарання їх і закликав народ відібрати від церкви всі загарбані нею землі.

Церковні і соціально-політичні погляди Гуса розвинулися під впливом сучасного йому англійського реформатора Джона Уїкліфа. Стосунки його з папством набрали різкого і непримиренного характеру. Гус різко виступав проти торгівлі індульгенціями, проти розбещеності звичаїв вищого католицького духовенства, проти церковного землеволодіння, що надзвичайно розрослося, проти підвищення плати за різні обряди здійснювані духівництвом. Гус вимагав, щоб богослужіння проводилося рідною, чеською мовою. Як найближчу реформу Гус рекомендував урядові секуляризацію церковних земель для державних потреб. Церква і духовенство повинні повернутися до «Євангельської бідності», вчив Гус [9 ст. 232].

Ян Гус очолив боротьбу і проти засилля німців в Паризькому університеті. З часу заснування університету в ньому склалися чотири студентських земляцтва — чеське, польське, баварське і саксонське. В університеті навчалося багато польських, українських, білоруських студентів, а починаючи з 60-х рр. стало багато словаків, які входили до чеських земель. Після відкриття в 1364 р. університету у Кракові число студентів з слов’янських земель в Празькому університеті зменшилось і на польському земляцтві залишилися німці з Сілезії. Внаслідок цього німцям вдалося тимчасово зайняти владу в університеті. Але разом з кількістю чеських студентів і викладачів в університеті почалася боротьба чехів з німцями. Вона тривала двадцять п’ять років (1384−1409) і закінчилася передачею управління університетом чехам, які отримали три голоси з чотирьох при вирішенні всіх питань.

В 1412 р. чеське бюргерство, виступаючи під керівництвом Яна Гуса проти німецького патриціату, добилося участи в міському самоуправлінні Праги. [4 ст. 75]

Отже, Ян Гус очолив боротьбу проти торгівлі індульгенціями, проти церковного землеволодіння, проти підвищення плати за різні обряди і проти засилля німців у Празькому університеті.

1.3 Розрив з папською курією і загострення боротьби проти католицької церкви (1412−1419 рр.)

В 1412р. боротьба проти римсько-католицької церкви ще більше загострилася і привела до розриву з папською курією. Ієронімом Празьким було організовано осміювання папських булл. Король і великі феодали побачили в цих виступах небезпечність для себе. За наказом короля було покарано трьох виступаючих проти торгівлі індульгенціями юнаків-ремісників. Їхнє покарання викликало хвилювання народних мас в місті, а поховання перетворилося в демонстрацію. Ян Гус був відокремлений від церкви і залишився без опіки короля. Тому Гус з Ієронімом повинні були в кінці 1412р. залишити Прагу.

Ієронім відправився в Польщу, Литву і на Русь, де виступав проти католицької церкви і викликав хвилювання громадян у Кракові. При відвідуванні руських міст Вітебська і Пскова він викликав довіру до руського народу і його церкви.

Ян Гус після вигнання з Праги оселився на півдні Чехії. Він вів переписку зі своїми послідовниками у Празі, направляючи їхню діяльність. Гус багато виступав перед селянами.

В цей час ним була перекладена Біблія і написано ряд творів на чеській мові. Ян Гус збагатив словниковий запас літературної мови словами народної мови.

Римський папа викликав Яна Гуса на Констанцскій собор. Імператор Сигізмунд віддав Гуса на розправу собору. Йому було запропоновано: зректися свого вчення або вмерти. Він не збирався відступати від свого вчення, в якому закликав: «Шукай правду, слухай правду, навчайся правді, люби правду, дотримуйся правди, захищай правду аж до смерті, бо правда звільнить тебе від гріха, від чорта, від смерті душі і, нарешті, від смерті вічної.» [3 ст. 153] За це він був засуджений собором і спалений на вогнищі 6 липня 1415року.

1414р. Із повідомлення італійського вченого Поржо Браччоліні про розгляд Констанцьким собором справи Яна Гуса.

Архієпископ Лондонський: «Коли б цей чех мав десять життів, я забрав би в нього сім життів за його промови про таємницю причастя [Ян Гус вважав, що між мирянами і духовенством не повинно бути нерівності, тому намагався щоб не лише духовні особи, а й миряни причащалися і хлібом, і вином з чаші]. Але й решту життів я б йому не залишив. По — перше, тому що він принижував намісника Христового (папу). По — друге, тому що він оголив духовенство, не залишивши йому шматинки для того, щоб прикрити свою наготу. По — третє, тому що він збив з пуття багатьох людей, надавши народу право самому розбиратися в питаннях віри, тим часом народу для його спасіння більше годилося б нічого не знати й простодушно вірити.». [7 ст. ]

Послідовники Яна Гуса з селян і плебса стали виганяти католицьких священиків і робили богослужіння по — новому, причащаючи народ під обома видами (вином і хлібом). Раніше так могло причащатися тільки католицьке духовенство. Новий обряд причащання з чаші був направлений проти духовенства. Обрядом причащання з чаші підкреслювалося рівноправство багатих і духовенства. Починаючи з 1416р. на півдні Чехії, де було більш всього малоземельних і безземельних селян, боротьба проти церкви розгорнулася з особливою силою. На півдні Чехії на горі Табор проходили найбільші в країні зібрання селян і плебса.

Організаторами селянських мас і плебса виступали бідні сільські і міські священики, які закликали не платити десятини церкві, руйнувати і спалювати костьоли і монастирі, знищувати церковний інвентар. Бідні священики, теоретики та ідеологи народних мас, використовували чеський переклад Біблії, сформулювали вимоги селян і плебса. В складеній ними фантастичної картини нового світу були використані уявлення раннього християнства про кінець світу і початок тисячолітнього царства. Селяни і плебс готувалися до боротьби за царство Боже на землі, яке мало бути в Чехії до лютого 1420р. [4 ст. 76]

Отже, боротьба проти католицької церкви загострилася і привела до розриву з папською курією. В цей час Яна Гуса було засуджено собором і спалено на вогнищі. Його послідовники продовжили боротьбу.

Розділ ІІ. Початок селянської війни в Чехії

2.1 Розстановка класових сил

Таборити і чашники.

Найбільшого розмаху селянський рух досягнув на півдні Чехії. 22 липня 1419р. на горі Табор зібралося 40 тис. Селян і плебса з усієї країни. Проповідник Вацлав Коранда закликав до захисту «правди Божої» мечем. Після його заклику в усій країні спалахували виступи селян. Літом 1419р. в Чехії почалася «національно — чеська селянська війна релігійного характеру проти німецького дворянства і верховної влади германського імператора» [4 ст. 76]

30 липня 1419р. повстав міський плебс Праги на чолі з священником Яном Женевським. Плебсу вдалося на деякий час взяти владу в Празі і вибрати нову міську раду. Подальша боротьба плебса і найбіднішої частини бюргерства була підтримана селянами на чолі з Яном Жижкою (1378−1424) — видатним організатором народних мас. Ця боротьба привела в кінці 1419р. до вигнання німецького духовенства і німецького патриціату з Праги. Під керівництвом Вацлава Каранда повстав міський плебс в Пльзні, піднявся на боротьбу плебс в містах північно-західної Чехії.

Виступ селян і міського плебса злилося в одне, склався революційний селянсько-плебський рух, який став головною рушійною силою селянської війни.

Центром селянсько-плебейського осередку було м. Великий Табор на півдні Чехії, військове укріплення, побудоване повстанцями в 1420р. під керівництвом Яна Жижки. За назвою міста прибічники селянсько-плебейського осередку стали називатися таборитами. До складу таборитів входили поляки разом з чехами, які боролися феодального ладу.

У Таборі виникла комуна — «товариство братів і сестер», де була зроблена спроба ввести спільність майна. На вулицях стояли діжки, куди всі, хто приходив до міста, складали своє майно для спільного користування. Діяло правило: «В Таборі немає ані „мого“, ані „твого“, але всі мають порівну, в усіх все завжди має бути спільним, і ніхто не має права мати що-небудь для себе одного». Населення Табора ділилося на «общину працюючих вдома» та «общину працюючих на ратному полі». Послідовники Яна Гуса — «таборити» — у своєму віровченні відкидали все, на що не було прямих посилань у Священному Писанні; поклоніння іконам і мощам, різні церковні обряди, вчення про чистилище. [3 ст. 155]

В селянсько-плебейському осередку не існувало єдиних програмних вимог. За відміну феодальних поборів, в тому числі церковної десятини, оброків, панщини, за ліквідацію станових привілеїв були всі. Рахуючи всіх людей рівноправними, вони називали себе братами і сестрами. Вони відкидали королівську владу, спираючись на те, що на землі повинен правити Христос.

Селянсько-плебейський осередок не мав єдиної організації. Найбільш прибічників цього осередку було на півдні, але в східній Чехії існувала община поблизу міста Градец-Кралове (Малий Табор). В Празі і її містах, в містах північно-західної Чехії і інших районах країни було багато прибічників цього осередку. Ліве крило в Великому Таборі розпалося на декілька окремих, не пов’язаних між собою груп, на чолі яких стояли священники Вацлав Коранда, Мартин гуска. Ліве крило було слабшим, було повалене ще на початку руху на протязі 1421−1422рр.

Хоча селянсько-плебейський осередок не володів єдиною програмою і організацією, він рішуче виступав проти феодального устрою. Повсталі селяни і плебс вели війну з феодалами і перш за все з німецьким вищим духовеними панами і патриціатом, для чого була організована армія під керівництвом Жижки. [4 ст. 77]

Чеське бюргерство і чеське рицарство, яке мало свої інтереси в боротьбі проти панів, патриціату і католицької церкви, коли почалася селянська війна, зробили «крок назад від Гуса і Ієроніма». Вони організували осередок під керівництвом майстра Якоубка з Стржибра і іншими магістрами Празького університету. Цей осередок був неоднорідний: в той час як більш радикальна його частина наполягала на реформі церкви, більш консервативна була за погодження з панами і католицьким духовенством, а для всього осередку в цілому були характерні непослідовність в боротьбі за свої вимоги. Магістром Якубком з Стржибра була складена напівпрограма реформи церкви, знаменита під назвою чотирьох празьких статей, в яких були вимоги секуляризації церковних земель на користь феодалів: бюргерства, причащання з чаші для мирян, вільні проповіді і контроль за моральною поведінкою віруючих. Чотири празькі статті як мінімальна програма, які були направлені проти католицької церкви, визнавалися і таборитами. Прибічниками цього осередку були чашники.

Чашники не підтримували революційного перевтілення феодального суспільства і бачили в таборитах своїх ворогів. Після смерті короля Вацлава (серпень 1419р.) чашники від страху перед могутньою силою селянсько-плебейського осередку намагалися відновити королівську владу в Чехії і готові були визнати королем Сигізмунда, якого чехи ненавиділи, за те що він засудив Яна Гуса і Ієроніма. Коли Сигізмунд не прийняв вимог чашників і в 1421р. на Чеславському сеймі його лишили престолу, вони проголосили на чеський престол польського короля Владислава Ягайло і великого князя Литви Вітовта.

Отже, склався революційний селянсько-плебейський рух, який був рушійною силою селянської війни. Прибічником цього руху були таборити, які боролися проти феодального ладу. Також були чашники, які бачили в таборитах своїх ворогів.

Розділ ІІІ Боротьба за національну незалежність Чехії під час селянської війни

3.1 Хрестові походи проти гуситів

Антифеодальний рух в Чехії викликав широкий відгук в країнах Європи, і перш за все в Німеччині. Німецькі феодали і феодали інших країн побачили в селянській війні в Чехії непослідовну загрозу своїм володінням. Цим були викликані п’ять хрестових походів проти Чехії, на чолі з папою, метою якого було повалення селянської війни і знищення незалежності чеської держави.

В Чехії хрестоносців підтримували чеські і німецькі пани, німецький міський патриціат і вище духовенство, які організували небагато чисельний реакційний феодально-католицький осередок.

Коли виникла загроза незалежності Чехії в зв’язку з першим хрестовим походом (1420р), таборити і чашники об'єдналися.

Створене під керівництвом Яна Жижки гуситське постійне військо, що складалося в меншій частині з рицарів, а в більшій — з селян (піхота), було народним військом. Воно було пройняте ненавистю до ворога і визначалося високою дисципліною. Жижка застосовував нові методи у військовій справі. Він запровадив легкі гармати, які пересували на візках. Його піхота відзначалася великою рухомістю. Її звичайно перевозили (під час походів) на возах, які використовували також у вигляді своєрідних укріплень. Для цього на зупинках їх скріплювали ланцюгами, а вільний простір між ними загороджували дошками; таким способом утворювався імпровізований, що легко споруджувався і легко розбирався, рухомий укріплений табір, який, проте, був недосяжний для ворожої кінноти. [9 ст. 235]

14 липня 1420р. Ян Жижка розгромив хрестоносні війська під самою Прагою — битва під Вітковою (нині Жижковою) горою. Перемога Жижки під Прагою викликала нове піднесення революційного руху, що охопив усю країну. В боротьбі за Прагу таборити — чоловіки і жінки — проявили масовий героїзм і отримали перемогу над великими силами ворога. Армія таборитів в боротьбі з хрестоносцями не знала поразки. Особливо видатну перемогу гусити здобули над хрестоносцями у битві під Німецьким бродом на початку 1422р. (другий похід хрестоносців). Влітку 1424р. Жижка розбив хрестоносців під м. Малишовом і захопив важливий пункт — м. Кутенберг (по-чеськи — Кутна Гора), — основний центр німецької колонізації в Чехії. В цій битві Ян Жижка командував, будучи вже сліпим, і, незважаючи на це, здобув блискучу перемогу. Незабаром, після відбиття третього походу хрестоносців Ян Жижка відбув у Моравію, де й помер від епідемії морової язви.

Антифеодальна і національна боротьба таборитів була дуже важливим в суспільстві Європи того часу. Ця боротьба викликала відгуки у слов’янських народів. В ці роки в Чехії знаходилося багато польських і українських селян, які приїхали разом з польськими князями, які вели переговори про заміну чеського престолу. Польські і українські селяни переходили до таборитів і воювали в їх військах. На боці таборитів воював польський князь Сигізмунд Корибутович і руський князь Федор Островський [4 ст. 78]

Після смерті Яна Жижки його наступником став Прокоп Великий, представник поміркованого крила таборитів, який успішно продовжував війну, розбивши німецьке рицарське військо в 1426р. під м. Усть-Лаба (четвертий похід хрестоносців проти гуситів). У цій битві вбито до 15 тис. німецьких рицарів. Успіхи таборитського війська сіяли жах серед німецьких феодалів. Самого лише гуркоту військових возів, на яких пересувалося гуситське військо, було достатньо, щоб німецькі рицарі кидалися навтіки. Так було, наприклад, у 1427 р., коли хрестоносці під м. Чехов накивали п’ятами, навіть не побачивши живого ворога. Відбивши навалу німецьких феодалів, таборити самі перейшли в наступ проти них. У 1428р. вони проникли у Саксонію, Бранденбург і навіть Прибалтійську Прусію. В 1430р. гусити вторглися в Саксонію і Франкенію.

Останньою перемогою гуситів над німецькими феодалами було відбиття в 1431р. п’ятого походу хрестоносців — битва під м. Домажліце (на південний захід від м. Пльзень). Відмовившись від планів нової лобової атаки проти гуситів, папа Євгеній IV та імператор Сигізмунд вирішили змінити тактику. Вони поставили за мету розколоти гуситів і перетягти на свій бік чашників. Це їм вдалося зробити. Для чашників дедалі більше обтяжливими ставали успіхи таборитів, вони побоювалися дальшого поглиблення революції. Зростання Табора, наплив туди селян-втікачів і міської бідноти, вимога проведення демократичних реформ лякали панів і розбагатілих празьких міщан. Під час своїх походів в Німеччину таборити підходили до Балтійського моря, розповсюджуючи скрізь серед селян і плебса свої навчання.

Отже, п’ять хрестових походів, які були направлені на повалення селянської війни, закінчилися поразкою. Основним керівником, який виступав проти хрестових походів був Ян Жижка.

3.2 Вплив селянської війни в Чехії на країни Європи. Базельський церковний собор

Пригнічене селянство Європи вітало таборитів. Німецькі селяни вступали в таборитську армію. Зачастили виступи селян проти світських і особливо церковних феодалів в Германії. Плебс багатьох німецьких міст посилив свою боротьбу проти патриціата. В Польщі і Венгрії відбулися селянські повстання. Хвилювання плебса і селянства мали місце в Фландрії і Франції. Таборити сприяли підняттю соціальної боротьби в Європі.

Потерпівши поразки у відкритому бою з таборитами в п’яти хрестових походах і боячись, що селянські війни можуть спалахнути в сусідніх з Чехією країнах, де повчання таборитів отримало широке розповсюдження серед селян і плебса, феодали і вище католицьке духовенство, зібравшись в 1431р. на Базельський собор, вступили в переговори з відокремленими від католицької церкви чехами.

Отці собору вирішили використати протиріччя між чашниками і таборитами, яке посилилося після того, як загроза національної незалежності Чехії минула. Бюргерство і дворянство за роки селянської війни здійснили секуляризацію церковних земель. Після вигнання патриціату заможні чеські ремісники встановили свою владу і захопили землі з закріпаченими селянами. Вони ще більш посилили експлуатацію «вічних» підмайстрів і учнів, лишивши їх права залишати роботу у майстрів і заборонити їм організовувати союзи.

У січні 1433р. в Базелі розпочалися слухання (окремі статті обговорювалися кілька місяців). Однак консенсусу досягти не вдалося й собор припинив свою роботу. Відсутність результатів влаштовувала обидві сторони. Було вирішено продовжити переговори в Празі. На Базельському соборі представники Римської курії намагалися скористатися з відсутності єдності та чварами між різними гілками гуситського руху, й досягти послаблення русизму. Це їм зрештою вдалося. У той час, коли радикальні гусити (таборити) не бажали поступатися своїми вимогами, помірковані виступали лише за «чашу» нехтуючи іншими пунктами. Так утворилася «панська коаліція» чашницької та католицької шляхти, яка почала готуватись до вирішальних битв. [3 ст. 158]

Після цього об'єднання сили чеського дворянства і бюргергства при підтримці панів і Базельського собору накинулися на таборитів і розбили їх в боротьбі 30 квітня 1434р. поблизу містечка Ліпани (в районі Праги). В цій боротьбі загинули вожді таборитів Прокоп Великий і Прокупек. Над таборитами була вчинена жорстока розправа, в якій не щадили полонених, жінок, старих і дітей. Але після битви у Ліпані окремі селянські організації продовжували боротьбу. До 1437р. героїчно відстоював мури Сіона (біля Кутної Гори) організація Яна Рогача, яка складалася з чеських і польських бійців, до 1452р. тримався Великий Табір.

Результати битви відкривали шлях до компромісу: делегати церковного собору визнали причастя під обома видами, проте інші статті прийняли із застереженням. З цим рішенням погодилися помірковані утраквісти, особливо, коли Сигізмунд запевнив їх, що ре секуляризація церковного майна не відбудеться й церкві не повернуть відібраної маєтності. Ця угода дістала назву «Базельських (Празьких) контактів», які урочисто проголосили на сеймі в Іглаві 5 липня 1436р. Згодом їх схвалив Сигізмунд, який підтвердив також цілу низку інших земельних прав і привілеїв. На сеймі в Іглаві Сигізмунда було проголошено чеським королем. [3 ст. 158]

Коли Сигізмунд помер (у 1437р.) престол перейшов до сина його дочки, що одружилася з одним із Габсбургів. Це був малолітній король, і вся влада при ньому перебувала в руках панів. Пізніше, в період 1458−1471рр. чеський престол займав Юрій (Іржі) Подебрад, один з лідерів чашників. Після його смерті у чехів деякий час правила парость польської династії Ягеллонів. Останній представник її помер у 1526р. Оскільки Чехії в той час загрожували турки, що були тоді в зеніті своєї могутності, чеські пани ухвалили знов передавати корону Габсбургам. Отже, Чехія знову увійшла до складу Німецької імперії. [9 ст. 236]

З прийняттям «Базельських контактів» і легалізацією русизму Чехія стала своєрідним острівцем віротерпимості серед християнських країн Заходу.

Отже, селянська війна мала великий вплив не тільки в Чехії, але й в країнах Європи. Був створений Базельський собор на якому представники Римської курії скористалися чварами між різними гілками гуситського руху й досягнули послаблення гусизму.

Висновок

Незважаючи на те, що гусити зазнали поразки, гуситський рух мав велике значення в житті чеського народу і народів усієї Європи. Він ніс удар католицької церкви як в самій Чехії, так і в інших Європейських країнах. У гуситських війнах перепліталися в одне ціле один з найбільших селянських рухів кінця середніх віків, широкий національний рух проти іноземного, німецького панування. Чехія була першою країною в Європі, де перемогла народна реформація; було зруйноване церковне землеволодіння і церква лишилася без політичної влади. Перемога гуситів над учасниками п’яти хрестових походів, які були організовані папою, підірвали авторитет католицької церкви в усій Європі і викликали посилення боротьби проти вищого католицького духовенства.

Гуситські війни дали відсіч засиллю німців у Чехії і припинили їх дальше проникнення в країну. Вони надовго (понад 100 років) забезпечили Чехії цілком незалежне від Німецької імперії політичне становище. В країні посилилося чеське бюргерство, яке взяло в свої руки міське управління і політичну владу в сеймі. Щоправда, потім Чехія знову увійшла до імперії, але вже на певних договірних началах. Тільки Тридцятилітня війна в першій половині XVII ст. надовго перетворила Чехію у завойовану провінцію.

Період гуситських воєн, що були, таким чином, періодом національного визволення Чехії, був також добою піднесення чеської культури. Чеська мова і чеська література зробили великі успіхи в XV-XVI ст. Ян Гус написав чеську граматику і створив орфографію чеської мови, якою ще й тепер користується чеський народ. Його твори лягли в основу сучасної чеської літературної мови. Епоха гуситських воєн лишила багато літературно-політичних пам’яток-памфлетів, сатир, військово-революційних гімнів, пісень. Великого розвитку у XV і XVI ст. досягло у Чехії складання історичних хронік, багатий і драматичний матеріал для яких давали грандіозні події епохи.

В 50-х роках XV ст. після спаду революційної хвилі серед гуситів почали переважати більш поміркована течія так званих «чеських братів», ідеологом яких був письменник Петро Хельчицький (1390−1460). Твори Хельчицького містили глибоку критику католицької церкви і всього феодально-кріпосного ладу, але уже з відмовою від революційної боротьби. Хельчицький заперечував насильство, вважав «гріховною» будь-яку державу, засуджував війни, участь в суді, сплату податків. Водночас Хельчицький і його послідовники приділяли багато уваги розвитку освіти серед народу. Ці просвітительські традиції «чеські брати» зберегли і надалі. Вони організували школи, займалися питанням педагогіки. З їх середовища вийшов пізніше відомий чеський педагог, творець нової педагогіки Ян Амос Коменський (1592−1670).

Будучи загалом успішним як національний рух, гуситський рух зазнав невдачі як селянське повстання. Таборити, що представляли інтереси селян та інших демократичних верств, були розбиті. В результаті цього залишилось нерозв’язаним і питання про ліквідацію в Чехії феодально-кріпосницького режиму. Використовуючи політичну владу в своїх вузькокласових інтересах, чеські пани в другій половині XV ст. навіть посилили кріпосне право. Сейми 1474 і 1487рр. провели закони, що повністю заборонили «вихід» селян з помістя без згоди на те пана. Були встановлені найжорстокіші покарання кріпакам за втечі, а також тим, хто приймав їх на нових місцях.

Вузькостанову політику проводили пани і щодо громадян. На сеймі 1497р. було ухвалено постанову про те, що вищі державні посади в Чехії повинні займати виключно особи з дворянського стану. Представництво міщан у сеймі з кінця XV ст. було зменшене і обмежене депутатами від самого лише міста Праги.

Селянська війна в Чехії викликала підйом соціальної боротьби в країнах Східної і Західної Європи. Селянство і плебс Німеччини, Польщі, Венгрії, Англії, Фландрії, Франції, Іспанії в різних формах підтримували соціальну і національну боротьбу таборитів.

Чеська історіографія ще в першій половині XIX ст. дала високу оцінку русизму як національному руху. Історіографія народно-демократичної Чехословаччини і історики пішли дальше і розкрили соціальний бік гуситського руху. Гуситський рух положив початок революційним традиціям чеського народу.

Література

1. Дитяча енциклопедія. — К., Державне учбово-педагогічне видавництво «Радянська школа», 1964. — 665с. Т.7. / Ян Гус і Ян Жижка. — Б. Т. Рубцов.

2. Вакурко В. Є. Ілюстративні матеріали з історії середніх віків. — К.: «Радянська школа», 1970. — 102с.

3. Історія західних і південних слов’ян (з давніх часів до ХХ ст.) Курс лекцій: Навчальний посібник / В.І. Яровий, П. М. Рудянов, В. П. Шумило. — К.: Либідь, 2001. — 632с.

4. История южных и западных славян. — М., Изд-во Моск. Ун-та 1957. — 574с.

5. Кіндер Г., Хігельман В. Всесвітня історія: dtv — Atlar: Пер. з нім. /худож. Гаральд і Рут Букор. Наук. ред. пер.: А. Г. Слюсаренко, О.Ф. Іванов. — К.: Знання — Прес, 2001. — 631с.

6. Краткая история Чехословакии. — М.: Наука, 1988. — 576с.

7. Крижанівський О.П., Хірка О.О. Історія середніх віків. Підручник для 7-го класу середньої школи. Видання друге, виправлене і доповнене. — К.: «Аквілон — Плюс», 2001. — 288с.

8. Крип’якевич І. Всесвітня історія: у 3 кн. Кн.2. Середньовіччя і нові часи. — К.: Либідь, 1995. — 424с.

9. Семенов В. Ф. Історія середніх віків. — К.: Вища школа, 1975. — 527с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой