Економіко-географічна характеристика хімічної промисловості України

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
География


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Дипломна кваліфікаційна робота

зі спеціальності 6. 40 104- Географія промисловості

ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

РОЗДІЛ 2. ТЕРЕТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2.1 Гірськохімічна промисловість

2.2 Основна хімія

2.3 Хімія органічного синтезу

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПРЕСПЕКТИВНІ ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Промисловість — найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого у народному господарстві. Промисловість як провідна ланка господарства України визначає рівень її економічного розвитку, спеціалізацію економіки, масштаби участі в територіальному поділі праці й інтенсивності територіально-економічних зв’язків.

Хімічна промисловість — комплексна галузь промисловості, яка забезпечує всі галузі господарства хімічними технологічними матеріалами та виробляє товари масового споживання.

Хімічна промисловість має велике значення в народному господарстві України. Вона відіграє важливу роль у розширенні асортименту виробництва товарів народного споживання. У той же час, хімізація виробництва дозволяє постійно збільшувати випуск нових видів хімічних матеріалів для задоволення господарських потреб, забезпечує глибоку переробку природних ресурсів, підвищує ефективність сільського господарства тощо. Хімічний комплекс України є однією з важливих ланок її виробництва.

Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей промисловості, транспорту, сільського господарства, побутового обслуговування і інше.

Хімічна промисловість — одина з ведучих в структурі сучасної економіки. Розвиток хімічної промисловості, створення нових матеріалів, виробів, використання як сировини відходів інших галузей промисловості, тобто вторинних ресурсів, виступає в ролі одного з найактивніших чинників науково-технічного прогресу.

Хімічна промисловість відрізняється від більшості інших галузей можливістю створювати нові матеріали з певними властивостями.

Розвиток хімічної промисловості в тому чи іншому районі зумовлюється природними, економічними і соціальними причинами.

Характер спеціалізації хімічної промисловості та розміщення її підприємств в Україні залежать від наявності сировини та необхідності найповнішої переробки відходів інших галузей господарства. Важливий чинник розміщення хімічних підприємств -- споживач.

Тому розгляд хімічної промисловості України і вивчення її структури, аналіз сучасних тенденцій її розвитку, дозволить вникнути в суть хімічного комплексу, глибоко розкрити її значення і необхідність нашій країни. А також виявити деякі негативні моменти і неминучі проблеми, пов’язані з розвитком і функціонуванням хімічного комплексу, а також шляхи їх вирішення.

Тому актуальність даної теми є беззаперечною, і економіко- географічна характеристика хімічної промисловості, дозволить не лише розібратися в проблемах даної галузі, а й дозволить краще зрозуміти проблеми сучасного українського господарства в умовах ринкової економіки.

Об'єкт дослідження:

Предмет дослідження:

Мета: розгляд хімічної промисловості України, вивчення її структури, аналіз сучасних тенденцій розвитку, проблем та шляхів їх вирішення.

Завдання:

1. Розглянути історико-географічні особливості розвитку хімічної промисловості України

2. Проаналізувати тереторіальні особливості розвитку та розміщення підприємств хімічної промисловості України

3. Виявити проблеми та преспективні шляхи розвитку хімічної промисловості України

Для вирішення поставлених у роботі завдань були використані загальнонаукові та прикладні методи досліджень, а саме:

— Історичний

— Стаціонарний

— Аналізу

— Порівняння

— Статистичний

Практичне значення: Зібрані та систематизовані матеріали, що висвітлюють економіко-географічні особливості хімічної промислвості України, виявленні проблеми даної галузі та запропоновані шляхи їх вирішення, розглянуті перспективні шляхи розвитку Хімічної промисловості України.

Може використовуватись вчителями, студентами, учнями при написанні наукових робіт.

Особистий внесок автора: Було проведенно узагальнення досліджень які проводили Доценко А. С., Душина І.В., Краснопольский О. С. та інших.

Структура роботи: Робота складається з вступу, трьох розділів, висновку та списку літератури.

В першому розділі досліджуеться розглядаються історико-географічні особливості розвитку хімічної промисловості України. Висвітлюється зародження хімічної промисловості в Україні, основні віхи її розвитку в радянський період, та роль і значення, хімічної промисловості в сучасній економіці України

В другому розділі аналізуються тереторіальні особливості розвитку та розміщення підприємств хімічної промисловості України, розкривається роль галузей, основні показники та фактори розміщення.

В третьому розділі досліджується проблеми та преспективні шляхи розвитку хімічної промисловості України. Розкриваються основні проблеми, причини їх виникнення та шляхи подолання.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНИІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

хімічна промисловість географія

Хімічна промисловість — одна з авангардних галузей науково-технічної революції, разом з машинобудуванням, це найдинамічніша галузь сучасної індустрії. Комплекс хімічної індустрії складають підприємства, які, застосовуючи хімічні методи переробки сировини і матеріалів, проводять різноманітну хімічну продукцію, яка налічує на сьогоднішній день тисячі найменувань. Це замінники шкіри, металу, дерева, стекла і так далі.

Значну частину продукції хімічного комплексу використовують підприємства інших галузей як сировину або напівфабрикати. Хімічній промисловості властива широка різноманітність, взаємозамінюваність і комплексна переробка початкової сировини, розгалужені міжгалузеві і внутрішньогалузеві зв’язки, широко розвинені процеси комбінування і кооперації, єдність економічного призначення продукції, специфічні умови праці[Додаток, А рис. 1].

Приналежність хімічного комплексу до найбільш складних міжгалузевих утворень обумовлено різноманітністю використовуваної на підприємствах сировини, а також особливостями технологічних процесів, високим діапазоном використання в народному господарстві, АПК і в побуті його готової продукції і напівфабрикатів. Хімічний комплекс України грає виключно важливу роль в розвитку продуктивних сил, забезпеченні життєвих потреб населення[Додаток, А кар. 1].

На хімічних і електрохімічних процесах заснована виплавка чавуну і сталі, виробництво більшості кольорових металів. Хімічні методи займають провідне місце в переробці сировини в целюлозно-паперовій і гідролізній промисловості. На хімічних процесах засновано виробництво фармацевтичної і парфюмерної продукції[11].

Використання хімічної продукції в промисловості дає можливість проводити велику кількість високоякісних товарів, необхідних таким прогресивним галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка і так далі Продукція хімічної промисловості часто замінює природну сировину, яка дорого стоїть, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості товарів.

Великим споживачем хімічної продукції є галузь машинобудування. Сучасне машинобудування неможливо уявити собі без застосування полімерних матеріалів — пластичних мас і синтетичних смол, гумових технічних виробів, шин, лакофарбною і іншій продукції хімічної промисловості. Але найголовніше, хімічна промисловість грає нині найважливішу роль в забезпеченні щонайперших потреб людини — у виробництві продуктів харчування, одягу і взуття. Величезне застосування хімічної продукції відбувається в легкій промисловості (хімічні волокна і нитки, синтетичні фарбники, текстильно-допоміжні речовини)[15].

У сільському господарстві уживаються мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин, плівки і труби з термопластов, шини і гумотехнічні вироби; у будівництві - лакофарбні і резиноазбестові вироби, полімерні покриття, полімерні композиції для виготовлення конструкційних, теплоізоляційних і декораційних матеріалів, хімічні добавки до бетону і так далі.

У побуті - синтетичні миючі засоби, фармацевтичні препарати, вироби з пластмас, кино- і фотоплівка, хімреактіви, що полірують, склеюють засоби. Взагалі, у наш час важко знайти галузь господарства, де б не використовувалася хімічна сировина, хімічні продукти або матеріали, хімічні методи [16].

Початки хімічної промисловості були покладені в Україні у XVIII ст., коли розвинулося виробництво стрільного пороху. Проте, 1764 р. Московський сенат, боячися повстання козаків, наказав розмонтували всі порохові заводи в Україні, але 1777 р. їх відновили, і вже в 1790 -- 95 pp. один лише завод у Шостці покривав половину попиту на порох всієї Російськоїімперії. Продукція пороху у невеликих кількостях була наладнана в інших місцевостях України, у тому чіслі й у Львові. Відома була в Україні також продукція салітри (амонієвої), але в XIX ст. вона зовсім занепала. До ранніх підприємств хімічної промисловостів Україні належить фабрика мідяного купоросу в Путивлі (1743р.).

Однією з старовинних галузей Xімічної промисловості в Україні є виробництво лаків і барвників. Фарби й емалі виготовляли в Україні ще за Київської Русі (XI -- XIIст.); спочатку виробництво базувалося на переробці сирих матеріалів та рослин, пізніше (з XIV ст.) почали вживати природні смоли і бітуми. Першими продуцентами фарб були в Україні гончарі, а також монастирі (Михайлівський у Києві), у XIV -- XVIIIст. кустарі. Першими великими фірмами лакофарбової промсти були завод в Одесі (з 1856), далі завод у Харкові (1857 р.), Києві (1860 р.), Полтаві (завод олов’яних білил, 1870 р.);в кінці 19 ст. збудовано лакофарбові заводи у Львові і Харкові. В 1910 -- 14 рр. лакофарбова промисловість була винятково добре розвиненою галуззю хімічної промисловостів Україні [7].

Як і в інших галузях народного господарства царської Росії, в розвитку хімічної промисловостів Україні велику роль відігравав закордонний капітал. Так, одним з перших промисловихпідприємствхімічної промисловостібув завод Шульце в с. Іванівка на Харківщині (з 1843), що почав виробляти сірчану кислоту. Менші заводи були в Києві й на Чернігівщині [36].

До дуже давніх галузей хімічної промисловості України належить соляна промисловість. Лише в 1913 -- 16 pp. почалася переробка калію в Калуші (Галичина). Цю переробку поширено після першої світової війни на Стебник, який у 1922 -- 32-х pp. постачав для сільського господарствамзахідних земель. Продукція соди почала вироблятися в Україні вкінціXIX ст. У 1870-х pp. розвинулася коксохімічна промисловість.

Центром виробництва сірників з 1850-х pp. був Львів, згодом і Чернігівщина.

На початку XX ст. почалося в Україні виробництво каучукових виробів; перший завод, на потреби війни збудовано в Києві. 1915 р. наладнано випуск деяких хімічних речовин на заводі «Коксобензоль» у Донбасі, а 1916 -- 17 рр. побудовано завод синтетичної азотової кислоти в Юзівці (тепер Донецьк) та на содовому заводі в Слов’янському. Хімічні фабрики побудовано також в Одесі (суперфосфатна, лакофарбова), Костянтинівці, Маріуполі (ультрамариновий завод). Тоді ж вступив у дію завод анілінових барвників у Рубіжній. Всі ці заводи, значно розбудовані, працюють донині, а деякі з них (Рубіжанський, Донецький) належать до найбільших хімічних заводів в Україні [11].

Вартість всієї хімічної промисловостіУкраїни на 1913 р. перевищувала 20 млн. крб. золотом, що становило 10% вартости Xімічної промисловостіРосійської Імперії. За видами хімікатів продукція України 1913р становила (в млн т):

А. Первинні хімікати:

а) кам’яновугільна смола = 38,6

б) 25%-ова амоніячна вода = 16,1

Б. Вторинні продукти:

а) сірчанокислий амоній = 13,5

б) важкі мастила = 10,9

в) пек = 12,6

Воєнні дії першої світової війни та революція 1917 р. дуже пошкодили підприємства хімічної промисловостів Україні. 1921 -- 27 pp. були добою реорганізації. У листопаді 1921 р. створено в Україні трест «Хімвугілля», який перейменовано 1922 р. на «Південхімтрест» (кілька хімічних фабрик України увійшли до всесоюзного тресту «Фосфатотук»). У 1927 р. -- 28 р. Україна давала 15,4% всієї продукції хімічної промисловостіСРСР, вартістю на 56,5 млн. золотих крб [34].

У 1928 р. створено Комітет хімізації при Раді народних комісарів УРСР; тогож року продукція хімічної промисловостідосягла рівня 1914. За першої п’ятирічки булозаплановано вкласти в хімічну промисловість УРСР 320 -- 340 млн. крб. Особливо велика увага приділяласьзбільшенню випуску мінеральних добрив для сільского господарства і виробництво продукції хімікатів воєнного значення. Для цього побудовано ряд нових заводів: суперфосфатний у Костянтинівці, кіно-фотоплівки в Шостці, завод «Харпластмас» у Харкові та завод пластиків у Прилуках.

З посиленням централізації і ліквідацією системи Вищої Ради Народного Господарства (1932) укр. хімічної промисловость. підпала під керівництво новоствореного всесоюзного Наркомату важкої промисловостісти в Москві.

До нових підприємств того часу належить Горлівський комбінат (синтетичний аміак з коксового газу), Дніпропетровський галалітовий завод, лако-барвникові фабрики в Дніпропетровському і Гуляй-Полі, фабрика етеру в Києві, суриковий завод у Кривому Розі (залізні піґменти) і перший в Україні завод штучного віскозного шовку -- «Київського» [36].

З проектів 3 п’ятирічки (1938 -- 42pp.) здійснено лише деякі новобудови: азотнотуковий завод у Дніпродзержинську, Слов’янський новосодовий завод та перші цехи Лисичанського хімкомбінату. 1940 хімічної промисловістьдавала (в тис. т): мінеральних добрив -- 1 012, сірчаної кислоти -- 407, кальцинованої соди -- 434, кавстичної соди -- 64, калійних добрив -- 82, лаків -- 45, фарб і барвників -- 8, синтетичного волокна -- 1,6; у продукції суперфосфатів УРСР здобула 1941 р. майже монопольне становище в СССР. 1939 р. з Всесоюзного Наркомату важкої промисловості виділено окремий наркомат Хімічної промисловості, і йому передано найважливіші українські підприємства первинної хімії. Швидке зростання хімічної промисловості, видно зі збільшення її основних фондів (у млн крб.): 1928 р. -- 154, 1932 р. -- 464, 1937 р. -- 1270 [29].

Війна 1941 -- 45 рр. знову зруйнувала хімічну промисловость і її відбудова тривала довше, ніж інших галузей промисловості, бо рівночасно з відбудовою доцільно було модернізувати технологію виробництва, зокрема у видобутку сірчаної кислоти, кавстичної соди та калійних добрив. Довоєнний рівень у цих галузях досягнено лише в 1952 -- 56-х pp [16].

Великий крок вперед зробила Хімічна промисловость України у 1955 -- 70-х pp., коли планувальні органи республіки мали змогу дещо більше керувати її розбудовою. За ці pp. побудовано нові хімічніпідприємства: хімічних реактивів у Шостці та Черкасах, бромовий завод в Красноперекопську на Криму, хімічний комбінат у Сумах, завод у Львові, сірчаний хімічно -гірничий комбінат у Роздолі, завод фарб у Донецьку, завод штучного волокна в Черкасах, Чернігові й Сокалі, шинний завод у Дніпропетровську, хімічно -металургійний комбінат у Калуші, калійний комбінат у Стебнику, сірковий комбінат у Яворові. В ціж роки на існуючих хімічних комбінатах Донбасу побудовано нові цехи, які опановували нові види продукції, передусім пластмас та композитів.

Разом з тим частка України в хімічної промисловості всього СРСР зросла з 10% у 1913 р., до 21% в 1940 р. і 23% у 1970 р.; у тому числі продукція мінеральних добрив до 29% СССР, сірки -- 64%, сірчаної кислоти -- до 18%, синтетичних барвників -- до 32%, соди кальциновинної -- до 25%, соди кавстичної -- до 12%, пластмас -- до 25%, отрутохімікатів -- до 12%, побутової хімії -- до 33% [3].

Значення хімічної промисловості зросло ще більше в 1970 -- 80-х pp., коли побудовано нові заводи синтетичного волокна в Житомирі, тонкого органічного синтезу в Івано-Франківську, новий шинний комбінат у Білій Церкві, завод азотних добрив у Рівному, завод двоокису титану в Криму, фабрику капролактаму на Северодонецькому комбінаті й ін.

Випуск синтетичних волокон в Україні (в тис. т).

Волокна

1950

1965

1970

1981

хімічні волокна

2,9

43,9

65,3

164,3

штучні волокна і нитки

2,9

20,3

23,3

61,1

синтетичні волокна і нитки

___

23,6

41,9

103,2

штапельне волокно

___

2,2

7,0

15,9

Випуск штучного волокна в УРСР становив у 1975 р. 19% продукції СРСР, віскозних ниток -- 37%. Виріб штапельного волокна і целофану розпочато в 1974 -- 80-х pp. Продукція пластмас, синтетичних смол та склопластиків було налагоджено в Україні відносно задовільно; тут працювало близько 30 великих фабрик, побудованих переважно після 1950 р. Випуск карбомідних смол становив у 1970 р. -- 47 000 т, алькідних смол -- 14 400 т., кремнієвих органічних сполук -- 3 660 т [15].

У зв’язку зі збільшенням видобутку сірки в зах. обл. України змінилася структура вихідної сировини для виробу сірчаної кислоти (на 1975 р. у % до всієї сировини; в дужках -- 1960 р.): колчедан -- 48,9 (66,9), елементарна сірка -- 37,1 (16,8), похідні гази -- 14,0 (16,3). Також у структурі вихідної сировини для виробу азотових хімікатів відбулися великі зміни: збільшення природного газу коштом коксового: у 1965 р коксовий газ становив 50,7% вихідної сировини, природний газ -- 49,3%; відповідні числа на 1975: 23,9% і 76,1%.

Однією з найголовніших галузейхімічної промисловості в Україні є мінеральні добрива. Продукцію (в тис. т) видно з таблиці:

Добрива

1965

1970

1975

1981

фосфатні

2777

3761

6302

7844

азотні

3905

6810

10 840

12 513

калійні

630

959

1096

759

всього

7312

11 541

18 265

21 146

Налагоджено також випуск метилового спирту, ацетальдегіду, винної (оцтової) кислоти, вініль-ацетатів, нітрону та різних емульсій, потрібних для виробу субститутів для одягу (штучна шкіра, штучні хутра, покриття для сидінь в автомобілях тощо). У секторі лаків і фарб введено в дію цехи, які почали продукувати прозорі лаки для покриття дерев’яних меблів, цехи, що продукують похідні алкідних смол; збільшено виробництво мумій та залізного сурика, ультрамаринових сполук [19].

Близько половини продукції української лакофарбової продукції вивозилось за межі УРСР, у тому числі до багатьох іноземнихкраїн. У ділянці гербицидів українськахімічна промисловість перейшла в 1970-х pp. на випуск безпечніших з екологічного та гігієнічного погляду й ефективніших продуктів (етеросульфонат, дихоральмочовина, трихлорацетат натрію, кельтан та ін.). Але продукція препаратів ДДТ та ДНОК все ще становилазначну частину гербицидів.

Частка українськоїхімічної промисловості в продукції всього СРСР на 1965 р. становила-- 70%: всі мінеральні добрива -- 21%, сірчана кислота -- 18%, сода кальцинована -- 64%, отрутохімікати -- 12%, вироби побутової хімії (пластмаси, волокна й ін.) -- 33%. Зміна відбулася ще тому, що в 1960-х pp. переважала в українськійхімічній промисловості первинна (велика) хімія, а в 1970-х pp. різко підвищилася частка виробів вторинної хімії. Особливо гальмувало зростання хімічної промисловостів Україні потреба скорочувати випуск тих хімікатів і синтетичних матеріалів, що виробляються на базі переробки нафти, а також вугілля.

Xімічна промисловість належить до малотрудомістких ділянок важкої промисловості. Вона потребує коштовного устаткування, значної кількости джерел енергії, великої кількости хімічної первинної і допоміжної сировини, але порівняно невеликого числа робітників, але з високим відсотком фахівців високої кваліфікації [14].

На кінець 1973 р. на підприємствах хімічної промисловостіпрацювало 19 170 спеціалістів з вищою та 36 000 з середньою спеціальною освітою, тобто 6,4% і 4,5% всіх залучених у промисловості України. Питома вага хімічної промисловості. в продукції всієї промисловості УРСР становилау 1975 -- 80- pp. незмінно 6,3% (за вартістю продукції в оптових цінах 1975); частка виробів хімічної промисловості в структурі предметів споживання -- 2,4% всіх промислових товарів широкого вжитку.

Продукція хімічної промисловости України в радянський період

Види продукції (в тис. т)

1913

1928

1940

1945

1950

1960

1970

1980

мінеральні добрива

36

57

1012

136

1536

3853

11 541

19 739

сірчана кислота

45

72

407

72

395

1311

2223

4507

сода кальційована

113

167

413

122

531

773

871

1077

сода кавстична

36

39

78

8

41

104

218

396,4

лаки та фарби

10

__

55

__

96

205

400

1100

отрутохімікати

__

__

__

__

__

7

34,6

84,4

хімічне волокно

__

__

1,6

__

2,9

14,2

65,3

161,2

Потужний хімічний комплекс дістався Україні в спадок від СРСР. По обсягах виробництва підприємства республіки займали друге місце після РРФСР, виробляючи до 20% хімічної продукції.

Розпад Радянського Союзу на початку 90-х привів до кризи промисловості: у 1991−1999 роках випуск хімічної продукції в Україні скоротився майже на 60%. Про це свідчить таблиця виробництва хімічної продукції.

Продукція

1989

1990

1992

1993

1994

1995

Мінеральні добрива (в перерахунку на 100% поживних речовин), млн т

5,5

4,8

3,3

2,5

2,3

2,2

Хімічні засоби захисту (в 100%-му обчисленні за діючою речовиною), тис. т

60,2

50,5

21,7

16,7

3,9

4,1

Сірчана кислота в моногідраті, млн т

4,3

4,2

3,0

1,8

1,64

1,58

Каустична сода, тис. т

471,6

444,5

401,9

291,7

266,0

213,4

Сода кальцинована, тис. т

--

1120,0

1091,0

7750

656,0

475,0

Хімічні волокна і нитки, тис. т

191,4

179,2

118,9

76,3

38,9

41,3

Синтетичні мийні засоби, тис. т

283,8

300,9

216,8

133,1

107,9

178,3

Мило, тис. т

господарське

130,4

129,1

107,8

75,4

--

--

туалетне

45,8

47,2

40,7

30,0

--

--

Але на початку XXI століття галузь стала показувати позитивні тенденції -- щорічний приріст виробництва перевищує 6%. Цьому сприяв повний або частковий перехід хімічних підприємств під контроль приватного капіталу [2].

Сьогодні основу хімічного комплексу складають виробники мінеральних добрив, на які доводиться понад 60% всієї виробленої в країні хімічної продукції.

Потужності по виробництву мінеральних добрив дозволяють виробляти 8 млн т продукції в рік і зосереджені на десяти хімічних підприємствах: азотних -- концерн «Стирол», Одеський припортовий завод, «Азот» (Черкаси), Північнодонецьке об'єднання «Азот», «Днепроазот» і «Ровноазот»; фосфорних -- «Кримський титан», «Сумихімпром» і Константіновський державний хімзавод; калійних -- Дніпровський завод мінеральних добрив.

Фактичне відчуження державних підприємств хімічного комплексу України почалося в 1993—1995 роках, коли в обіг були введені компенсаційні і приватизаційні сертифікати. Це дало можливість громадянам країни обміняти ваучери на акції заводів.

Працівникам заводів тоді було надано право першочергового викупу акцій підприємств, на яких вони працювали. Таким чином мільйони українців стали акціонерами промислових об'єктів, але в більшості випадків вони не отримали вигоди у вигляді дивідендів із-за серйозних економічних і фінансових проблем пострадянського періоду.

Вузли хімічної промисловості особливо ефективно розвиваються в районах видобутку сировини і інколи складаються з багатьох територіально близько розташованих підприємств, що мають прямі виробничі зв’язки, а також загальні під'їзні шляхи, водні джерела і так далі [8].

Найбільший розвиток і територіальне зосередження для підприємств хімічної промисловості властиво в Донбасі, Придніпров'ї і Прикарпатті. Орієнтуючись в розміщенні на певну сировину, споживача і трудові ресурси, хімічні підприємства утворюють промислові центри і вузли [Додаток, А кар. 2].

Поступово хімічні заводи (особливо крупні гірничо-хімічні комбінати) доповнюються супутніми, допоміжними і іншими виробництвами. Під час комплексної переробки сировини в промислових вузлах, підприємства хімічної промисловості переробляють відходи різних галузей господарства, підвищуючи ефективність виробництва.

Крупні вузли хімічної промисловості сформувалися в Прикарпатті (Дрогобичсько-роздольський і Калушсько-долінський) і Донбасі (Слов'янсько-артемівський, Лісичансько-рубежанський, Горлівський і Маріупольський). У Прикарпатті вони об'єднують гірничодобувну, газову, нафтопереробну галузі, виробництво калійних добрив, завод технічного вуглецю та інші. На Донбасі вузли сформувалися на базі використання відходів чорної і кольорової металургії, переробці природної хімічної сировини, виробництва лакокрасящих матеріалів і ін.

Хімічна галузь України налічує близько 200 підприємств і об'єднань, в яких зайнято понад 350 тис. чоловік. За даними Мінпромполітики, вони виробляють до 20 тис. найменувань продукції на суму 40−45 млрд грн. (близько $ 8−9 млрд). У 2007 році в структурі промислового виробництва хімічна галузь зайняла 6,4% (шосте місце), в структурі ВВП -- 2,7%. За даними Держкомстату, торік доля хімічної продукції в структурі експорту склала 8,2% [Додаток, А табл. 1].

Основу хімічного комплексу складають виробники мінеральних добрив. У 2008 р. підприємства України знизили виробництво добрив на 5,8% і склали 2673 тис. тонн (у перерахунку на 100% зміст азоту), в порівнянні з 2007 р. У 2009 р., за даними Міністерства аграрної політики, потреба аграрного сектора в мінеральних добривах склала 775 тис. т. (у плані постачань цей показник рівний 753,6 тис. т.). Динаміка розвитку хімічного комплексу наочно представлена на малюнку [2].

На 14,8% знизилося в 2008 р. виробництво синтетичних смол і пластмас і склало 435,5 тис. тонн. Провідні українські виробники синтетичних смол і пластмас — ВАТ «Концерн «Стирол» (Донецька обл.), ТОВ «Карпатнефтехим» (Івано-франківська обл.) в структурі «Лукойл-нефтехима», ВАТ «Лісичанськнефтеоргсинтез» (Луганська обл.). Коксохімічні підприємства України в січні-грудні 2008 р. зменшили виробництво на 5,4% (19,546 млн. т.).

У 2007 р. об'єм хімічного виробництва складав 31,02 млрд. грн., що вище на 23%, чим в 2006 р. Частка хімічного виробництва в хімічній промисловості в цілому склала 4,3%. Об'єми виробництва кальцинованої соди на українських підприємствах в січні склали 46,3 тис. т, знизившись на 39,4%. Випуск кальцинованої соди в 2008 р. збільшився на 4,3% (977,8 тис. т.). Понад 50% виробленої в країні соди (504,4 тис. т) було експортовано. Середня експортна ціна в 2008 р. складала 260,3 дол. за тонну. Основними покупцями української кальцинованої соди є Росія і Італія (понад 60% всього експорту).

Згідно малюнку 3. 2, зростання експорту в 2007 р. було рівне порядка 19,5%, що на 6,1 пунктів вище, ніж в 2006 р [2].

На 1 лютого 2009 р. залишки на складах хімічних волокон і ниток знизилися з 1439 т. до 1153 т; кордової тканини з 1287 тис. кв.м. до 1106 тис. кв.м. В зовнішній торгівлі хімічними волокнами і нитками в 2008 р. імпорт у вартісному виразі в 8,8 разів перевищив експорт (виняток становить кордонна тканина — +26,2 млн. дол.). У 2008 р. імпортні постачання поліетилентерефталату до України зменшилися порівняно з 2007 р. в натуральних показниках на 19% і склали всього 201,2 тис. т. (302,2 млн. дол.).

При цьому спостережуваний в останні вісім років приріст виробництва і експорту хімічної продукції свідчить про те, що принаймні в найближчі декілька років хімічна галузь гратиме ключову роль в українській економіці.

Хімічна промисловість відрізняється від більшості інших галузей можливістю створювати нові матеріали з певними властивостями, що зажадалося в космічній техніці і будівництві, фармацевтичній, харчовій і легкій промисловості України [25].

Розвиток хімічної промисловості в окремому районі країни зумовлюється трьома основними чинниками — природним, економічним і соціальним. Характер спеціалізації хімічної промисловості і розміщення її підприємств в Україні залежать від наявності сировини, необхідності повної переробки відходів інших галузей господарства, відносно близького розташування споживача продукції хімічних підприємств і наявності кваліфікованої робочої сили.

Сировиною для хімічної промисловості є кам’яне і буре вугілля, нафта, кам’яна і калійна солі, фосфоріти, мів, вапняки, сірка і деякі інші. Крім того, в хімічній промисловості використовуються відходи чорної і кольорової металургії, харчової і лісопереробляючої промисловості.

Окремі види продукції хімічної промисловості України (азотні і калійні добрива, сірка, синтетичні фарбники, кальцинована сода, бром, титанові білила, окремі продукти органічного синтезу) експортуються в інші країни.

Експорт продукції збільшується лише в кількісному вираженні, але в загальному експорті доля продукції хімічної промисловості зменшується, що видно з таблиці:

Період

Експорт $ млн

Зростання експорту %

Доля в загальній структурі експорту %

2004 рік

2782,029

43,16

8,51

2005 рік

2990,247

7,49

8,72

2006 рік

3387,259

13,4

8,8

2007 рік

4047,218

19,5

8,2

I півріччя 2008 років

2576,106

29,4

7,9

Хімічна промисловість складається з декількох галузей: гірська хімія (видобуток сировини), основна хімія (виробництво мінеральних добрив, неорганічних кислот і соди) і хімія органічного синтезу (виробництво полімерних матеріалів) [2].

Географія сировинних ресурсів, їх потужність, умови залягання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті і газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу і нафтохімічної промисловості, посилює вплив фактора сировинних ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

Обгрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов’язане з урахуванням факторів, що випливають із структури витрат на одержання і споживання хімічної продукції. Це передусім:

— сировинний фактор (частка сировини і матеріалів в 1 т готового продукту);

— енергетичний фактор (витрати палива в умовних тоннах на одну тонну готового продукту);

— водний фактор (розміри водоспоживання і кількості стічних вод, які потребують очищення);

— трудовий фактор (виділення виробництв з високими затратами живої праці на одиницю готової продукції);

— споживчий фактор (наявність споживача готової продукції).

У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується вода. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну, і вдесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді, свинцю або цинку. Загалом норми витрати води у хімічній промисловості коливаються від 50 м³ у виробництві хлору й соди — до 6000 м³ у виробництві синтетичних волокон [19].

Фактор водомісткості дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

У багатьох галузях хімічної промисловості спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва синтетичного каучуку на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору — до 20 тис. кВт-год на 1 т продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія — пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.

Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії - на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливий також вибір робочої сили [19].

На форми розташування хімічної промисловості також впливає технологічний фактор. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціонування підприємств, їх розміщення має форму взаємопов'язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

Дуже важливим фактором, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких і газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення кожного фактора випливає з структури витрат на виробництво продукції в хімічній і нафтохімічній промисловостях.

Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний прогрес. Істотно змінюється значення сировинного та енергетичного факторів. Поступово зменшується їх граничний вплив. Впроваджуються безвідходні технології, автоматизація виробництва.

Ефективність розміщення окремих підприємств у хімічній промисловості прямо залежить від форм організації виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування й комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу.

Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств, так і завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів і технологічних ліній, від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої раціональні межі, порушення яких призводить до зниження ефективності її.

Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на доставку сировини, палива й води, збільшує радіус перевезення готової продукції, строків будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій.

Так. підвищення за один рік потужності агрегатів для виробництва, етилену від 50 до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т — тільки на 7% [19].

Оптимальний розмір виробництва залежить від багатьох факторів — розвитку транспорту (особливо трубопровідного), забезпечення сировиною, наявності трудових ресурсів, надійності технологічних апаратів тощо.

Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості слід здійснювати одночасно з кооперуванням, що створює сприятливі умови для організації неперервних технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм організації праці, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищує рівень використання устаткування і виробничих потужностей; спрощує виробничу структуру хімічних підприємств; удосконалює матеріально-технічне постачання і збут; активно сприяє зростанню продуктивності праці.

Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості різний. У багатьох з них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, яке зумовлюється наявністю великої кількості процесів, що грунтуються на послідовній і комплексній переробці мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, які характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих і допоміжних цехів.

Комбінування виробництва поєднується з його концентрацією і зменшує в нафтохімічній промисловості використання нафти й газу на 25−31%, а в промисловості хімічних волокон — зниження собівартості 1 т волокна на 4%.

Комбінування на базі комплексної розробки родовищ або комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розв’язувати проблеми охорони навколишнього середовища.

За особливостями розміщення хімічнає однією з найскладніших. Численні міжгалузеві, внутрішньогалузеві та технологічні зв’язки, широкий асортимент продукції, використання великої кількості палива, енергії та води зумовлюють своєрідність територіальної організації хімічної промисловості.

Отже, рівень розвитку хімічної промисловості різних країн є важливим показником її індустріального розвитку і економічної незалежності. Що стосується України, хімічна промисловість є одній з провідних галузей її народно-господарського комплексу, галуззю її спеціалізації в міжнародному розподілі праці. Україна має великі потенційні можливості для розвитку хімічної промисловості.

Важливе значення в цьому має радянська спадщина, оскільки могутній хімічний комплекс дістався Україні в спадок від СРСР, але її становлення вдбувалося ще за часів Російської імперії [31].

РОЗДІЛ 2. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

2.1 Гірничохімічна промисловість

Україна має потужну сировинну базу для хімічної промисловості, тобто запаси майже всіх видів мінеральної хімічної сировини: вугілля, природного газу, нафти, сірки, карбонатної сировині кухонної і калійної солей, титанових руд тощо. З основних виді мінеральної сировини в країні поки що не виявлені великі родовища фосфорної сировини (відомі лише незначні родовища фосфоритів і апатитів) [13].

Відповідно, в основному вони розміщуються в районах видобутку корисних копалин, використовуваних як хімічна сировина.

Гірничо-хімічні корисні копалини України, млн. т

Назва

корисної копалини

Кількість родовищ

Запаси, 2005 р.

Відкрито

Розробляється

Апатит

3

0

1955,1

Барит

1

0

2,5

Бром

2

2

0,2

Сапоніт

1

0

29,6

Карбонатна сировина для:

вапнування кислих грунтів

31

2

88,9

кормових добавок

2

0

6,6

цукровій промисловості

14

10

334,5

Мів для виробництва соду

4

3

72,3

Сіль калійна

13

2

2350,6

Сіль кухонна

14

11

16 674,1

Сіль магнієва

5

4

87,1

Сірка

12

5

525,9

Сировина для фарб

11

3

11,3

Фосфоріл

5

1

300,0

Фтор

2

0

905,2

Родовища самородної сірки в Україні розташовані у межах Львівської області, а також частково в Івано-Франківській області. Починаючи з 50-х рр. розроблялось Роздільське родовище, з 60-х -- Подорожненське родовище, а з 70-х років -- Язівське та Немирівське родовища. На даний час відкрита розробка сірчаних родовищ кар'єрним способом завершена в силу як економічних, так і екологічних проблем. Продовжується лише розробка Немирівського родовища методом підземної виплавки сірки.

Найбільш відомі це — Роздільське ДГХП «Сірка» та на Яворівській ДГХП «Сірка». Родовища калійних солей розташовані на території Львівської та Івано-Франківської областей.

Найважливішими родовищами, що зараз експлуатуються, є Стебникське (ДГХП «Полімінерал») і Калуш-Голинське (ДГХП «Хлорвініл») родовища.

У Прикарпатті є ряд родовищ калійних солей, що йдуть на виробництво безхлорних добрив і магнію. Розробляються великі родовища в Івано-Франківській (Калуш) і Львівській (Стебник) областях.

Україна має великі та унікальні за якістю поклади сировини для кухонної солі. За хімічною чистотою їх можна вважати кращими в світі. Основні запаси знаходяться на території Донбасу, Придніпровської низовини, Прикарпаття та Закарпаття, а також у Криму [12].

Крім кам’яної солі є родовища, представлені ропою озер, а також пов’язані зі зосередженням підземних розсолів. Запаси кам’яної солі та природних розсолів в Україні досить значні і при сучасному рівні видобутку практично невичерпні (їх запаси становлять понад 9 млрд т по категорії А + В + С). Найбільші запаси кам’яної солі зосереджені на Донбасі, де у потужних пластах на незначних глибинах (Слов'янськ, Артемівськ) залягають ресурси дуже високої якості.

Загальна потужність шару солі в Донбасі коливається від 100 до 200 м. Тут видобувається найбільша кількість кам’яної солі в Європі. В обмежених обсягах кам’яну сіль видобувають у Дрогобичі, Калуші, Долині (Прикарпаття).

Родовища кам’яної солі виявлено також на Лівобережжі -- в межах Дніпровсько-донецької западини (біля Лубнів, на горі Золотусі біля Ромен).

Цінні продукти одержують із вод Сакського і Перекопського соляних озер. Значні запаси солі мають інші розташовані на півдні України озера і лимани.

Високоякісні кам’яні солі є важливою статтею експорту України.

Карбонатна сировина (крейда, вапняк), що використовується у хімічній промисловості, є у багатьох місцях країни (Причорномор'я, Донецько-Придніпровська низовина, Донбас тощо). Забезпечення України цим видом сировини для хімічної промисловості не є проблемою.

Хімічна промисловість використовує в значних обсягах як сировину і промислові відходи. Вони створюються у значних обсягах в деяких галузях промисловості (насамперед в чорній та кольоровій металургії, нафтопереробці, тепловій електроенергетиці, лісовій промисловості тощо). В цьому відношенні особливо слід відмітити коксохімічне виробництво, на базі якого з вугілля (поряд з коксом, що направляється у доменне виробництво) отримують багато інших цінних продуктів: аміак, смоли, бензол тощо.

Коксохімічне виробництво — одна з найбільш розвинених областей хімічної промисловості, що базується на потребах чорної металургії Донбасу і Придніпров'я.

Коксохімічна промисловість — область гірської хімії, що вимагає комплексного підходу і що успішно об'єднується з металургійним виробництвом. Наприклад, низькокалорійний доменний газ використовується для обігріву коксових печей, а що утворюється при коксуванні вугілля висококалорійний газ поступає в мартенівські печі для виплавки стали, використовується в прокатному виробництві і при виробленні азотних добрив[Додаток Б сх. 1].

Основною сировиною для коксохімічної промисловості служать вугілля.

Структура і будова вугілля можуть бути вивчені за допомогою мікроскопа. Грубаструктура вугілля, виявляється неозброєним оком, називаєтьсямакроструктурою. Звичайний мікроскоп дозволяє бачити тонку структуру вугілля, звану мікроструктурою.

У вугіллі можна розрізнити більш-менш однорідну блискучу масу (вітро), сірувату масу (Дюрен), що містить різні включення, волокнисту частина (фюзен), схожу на деревне вугілля, і мінеральнівключення. Витри, Дюрен і фюзен — основні компоненти вугілля, що представляютьйого петрографічні склад.

При використанні кам’яного вугілля для коксування необхідно знати також їхтехнічний склад, спекаемость, Коксівність, розподіл мінеральнихдомішок у класах вугілля за їх крупності і насипною вага вугільної шихти [25].

Під технічним складом палива зазвичай мають на увазі дані, характеризують технічну можливість застосування палива. Технічний склад вугіллявизначається вмістом вологи і мінеральних домішок, виходом леткихречовин, вмістом сірки і фосфору, вуглецю, водню та азоту, а такожтеплотою згоряння палива.

Вологість вугілля. При нагріванні вугілля до 100−105 ° С з нього випаровуєтьсявода. Кількість випаруваної води при цих умовах звичайно виражають увідсотках до ваги палива і називають вмістом вологи у вугіллі, або коротше --вологістю вугілля [35].

Зміст мінеральних домішок у вугіллі характеризується йогозольністю. Зольність палива визначається по виходу залишку після спалюваннявугілля при температурі 800 ° С. Зольність вугілля, як і вологість, виражається ввідсотках до його вазі. Чим менше зольність вихідної шихти, тим меншезольність одержуваного металургійного коксу.

Вихід летких речовин являє собою кількість утворилисягазоподібних продуктів в результаті різних хімічних реакцій в процесітермічного розкладання палива. Вихід летких речовин характеризуєхімічний вік (зрілість) вугілля. Чим менше вихід летких речовин звугілля, тим вище їх вік.

Спекаємостью вугілля називається здатність суміші вугільних зеренутворювати при нагріванні без доступу повітря спеченого або сплавленнянелетучих залишок. Спікання вугілля-результат процесів термічноїдеструкції, що викликає перехід їх у пластичне стан з наступнимосвітою напівкоксу — протікає головним чином у зоні температур

400−450 ° С [26].

Коксівність вугілля обумовлюється сукупністю всіх процесів, які протікають при нагріванні їх до більш високих температур (1000−1100 ° С)і включають крім процесів спікання зміцнення і усадку матеріалу напівкоксуі коксу, утворення тріщин і інші явища. Тому коксівністю називаютьздатність вугілля самостійно або в суміші з іншими вугіллям припевних умовах підготовки і нагрівання до високих температурутворювати кусковий пористий матеріал — кокс, що володіє певною? ает чотири коксових батареї і обладнується валковим і ситові віброінерціоннимі гуркотом, бункерами для коксу, конвеєрами і жолобами для переміщення коксу. Металургійний кокс відокремлюється від дрібних класів коксу на валкових гуркоту і надходить потім у бункери крупного коксу або надсилається транспортером безпосередньо в доменний цех. Розділяється дрібний кокс на ситові віброінерціонних гуркіт [19].

Найбільш поширеним є тип сортування коксу з передачею доменного коксу транспортером на металургійний завод

Заслуговують на увагу схеми сортування коксу з попередніми дробленням великого класу коксу, наприклад вище 80 або 100 мм. Зазвичай великі шматки коксу менш міцні. тому перетворення їх на більш міцні шматки доцільно при наявності достатньої кількості коксу для доменних печей.

Сортування коксу являє собою один з істотних методівполіпшення якості коксу.

Велике народногосподарське значення мають хімічні продукти, виходять при коксуванні вугілля. Незважаючи на швидкі темпи розвиткунафтохімічної промисловості, коксохімія залишається одним з основнихпостачальників сировини для виробництва пластичних мас, хімічних волокон, барвників та інших синтетичних матеріалів [25].

Це обумовлюється великими масштабами коксохімічного виробництва ішироким асортиментом продукції, що випускається. Частка коксохімічних продуктівв сировинній базі промисловості основного органічного синтезу складаєблизько 50%, а таких важливих продуктів, як бензол, досягає 80%, нафталін ікрезоли-100%. Кольорова металургія є споживачем малозольногопекового коксу і сполучного, одержуваних з кам’яновугільної смоли. Коксивикористовуються для приготування анодного маси, що застосовується при виплавціалюмінію. На 1 т одержуваного алюмінію витрачається приблизно 450 кг. малозольного коксу і близько 150 кг. пов’язує. Іншими словами, дляодержання 1 т алюмінію треба витратити 1 т пеку або скоксовати близько 70 т. вугілля.

Коксохімічна промисловість постачає сільському господарству ціннедобриво — сульфат амонію. Крім того, на базі водню коксового газу іазоту кисневих станцій металургійних комбінатів виробляються самідешеві азотисті добрива. Водень є складовою частиною коксовогогазу, одержуваного в значній кількості при коксуванні вугілля[19]. Азот ікисень, складові частини повітря. Кисень потрібен для інтенсифікаціїметалургійних процесів. Азот кисневих станцій може раціональновикористовуватися у згаданому комплексі, що поєднує чорну металургію тахімічну промисловість.

Хімічні продукти коксування використовуються також для виробництвахімічних засобів захисту рослин і тварин. Більше 20 найменувань продуктів та препаратів для потреб сільського господарства постачає коксохімія.

Асортимент хімічних продуктів, що виділяються з кам’яновугільної смоли, сирого бензолу і коксового газу налічує 134 найменування і більше 240сортів.

Коксохімічне виробництво служить основою для розвитку великої кількості супутніх і допоміжних підприємств, що переробляють доменні і коксові гази, феноли, смоли і тому подібне З них виробляють сірчану кислоту, медичні препарати, пестициди і гербіциди, фарбники, пластмаси, мінеральні добрива.

У 2007 р. в Україні при виробництві 18,7 млн. т доменного коксу використано 28,1 млн. т вугільних концентратів, при цьому частка українського вугілля у шихті складала 66,5%, а 33,5% - імпортного вугілля (найбільше з Росії). Згідно з планами виробництва чавуну в Україні очікується збільшення потреби в коксі і збільшення його виробництва. Це обумовлює збільшення потреби у вугільних концентратах для коксування — з 28 млн. т у 2007 р. до 41 млн. т у 2015 р [2].

Найбільші підприємства на території України:

«Алчевськкокс»

Донецьккокс

«Запоріжкокс»

Макіївкокс

Авдіївській коксохімічний завод

Дніпродзержинський коксохімічний завод

Єнакіївський коксохімічний завод

Ясинівський коксохімічний завод

ВАТ"Алчевський коксохімічний завод" -- коксохімічне підприємство в Луганської області (місто Алчевськ) -- одне з найбільших в Донбасі, забезпечує потреби сусіднього Алчевського металургійного комбінату в коксі, контролюється корпорацією «Індустріальний союз Донбасу».

Обсяг продукції в 2005:

Кокс -- 2 629 900 тонн (3-тє місце в Україні -- 13,9%).

Інша продукція: кокс доменний, коксовий горішок, коксова дрібниця, смола кам’яновугільна, бензол сирий, кислота сірчана технічна, сульфат амонію, смола важка для дорожнього будівництва, газ коксовий очищений.

ВАТ «Донецьккокс» складався з трьох технологічно самостійних коксохімічних заводів: Рутченківського (4 батареї), Донецького (2 батареї) і Смолянинівського (1 батарея)[Додаток Б рис. 1].

Найбільший виробничий потенціал мала Рутченківський ділянка — чотири коксові батареї проектною потужністю 1219 тис. т валового коксу на рік. Дві батареї Донецької ділянки здатні виробляти до 492 тис. т коксу на рік. Смоляниновська ділянка спеціалізувалася на виробництві ливарного коксу для машинобудівників. Тут була розташована одна батарея з проектною потужністю 284 тис. т коксу на рік [31].

ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод» -- найбільше коксохімічне підприємство у Європі, розташоване в місті Авдіївці Донецької області.

На долю АКХЗ приходиться до 20% виробництва доменного коксу в Україні. В 2007 році АКХЗ виробив більш ніж 3 млн. тонн коксу для металургії.

АКХЗ постачає продукцію на українські підприємства, а також експортує продукцію до Росії, Молдови, Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, Туреччини, Єгипту та інших країн.

На АКХЗ працюють 7 тис. осіб.

ВАТ"Ясинівський коксохімічний завод (ЯКХЗ)" (ПФТС: YASK) — коксохімічне підприємство в Донецькій області (місто Макіївка). Розташований на півночі міста (Кіровський район Макіївки).

Обсяг продукції в 2005 році:

Кокс — 1,3749 млн. тонн (6-е місце на Україні - 7,3%).

ЯКХЗ виробляє більше 1 млн. тонн на рік кам’яновугільних коксів різних сортів: кокс доменний, кокс низький вміст сірки, кокс ливарний, горішок коксовий, дрібниця коксова і велику гаму коксохімічних продуктів: смола кам’яновугільна, сульфат амонію, бензол сирий, бензол для синтезу, толуол, сольвент, ароматична добавка до моторних палив має низький вміст сірки та іншу продукція [36].

ВАТ «Макіївський коксохімічний завод» -- коксохімічне підприємство у Донецькій області (місто Макіївка), за радянських часів забезпечувало потреби сусіднього Макіївського металургійного комбінату імені Кірова у коксі.

ЗАТ"Макіївкокс" -- одне з найбільших підприємств України з виробництва шихти вугільної, коксу доменного та хімічної продукції на основі технології термічної переробки вугілля. Макіївський КХЗ спеціалізується на виробництві коксу, шихти, концентрату і інших видів коксохімічної продукції

Обсяг продукції у 2005 році:

Кокс -- 0,7591 млн. тонн (8-е місце на Україні -- 4,0%).

В цілому, не дивлячись на наявність могутньої сировинної бази хімічної промисловості, для країни ще характерна істотна залежність від імпортних постачань сировини (природного газу, апатитових концентратів, сірчаного колчедану і так далі) і напівфабрикатів (синтетичного каучуку, целюлози), що особливо згубно впливає на розвиток галузі останнім часом у зв’язку з переходом до ринкових відносин і недосконалим законодавством з приводу їх регулювання.

2.2 Основна хімія

Основна хімія виготовля різні види реактивів, а саме кислоти, соду, мінеральні добрива. Виробництва цієї галузі концентруються в основному в районах видобутку гірничо-хімічної сировини, вугілля і металургійних баз, а також поблизу центрів виробництва електроенергії.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой