Економічна безпека підприємства

Тип работы:
Научная работа
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний технічний університет

Кафедра економіки підприємства

Науково-дослідницька робота студента

тема: «Економічна безпека підприємства»

Виконав:

Студент гр. ЕПР — 06а Ліненко А.Є.

Керівник: Фіщенко О.М.

Донецьк — 2009

Зміст

Вступ

1. Поняття економічної безпеки господарюючого об'єкта

2. Комерційна таємниця

3. Концепція комплексної системи забезпечення економічної безпеки підприємництва

Висновки

Вступ

Прогрес у розвитку інформаційних технологій стимулював розвиток всіх сфер бізнес-відносин, де підприємницька діяльність все більше почала розвиватися в бік конкурентоспроможних взаємин. Це, у свою чергу, призвело до необхідності перегляду проблеми розробки та використання систем економічної безпеки (СЕБ) на підприємстві

Перехід економіки на ринкові відносини вимагає від керівників підприємств не тільки розробки ринкової стратегії, але й стратегії безпеки, обов’язково включає спеціальні програми із захисту інтелектуальної власності та економічної безпеки. Відповідно, роль підрозділу, відповідального за проведення даної роботи на підприємстві, що виконує функції дотримання правил політики безпеки і плану захисту, управління засобами захисту, контролю за правильністю їх експлуатації, виявлення спроб та фактів порушень та вжиття заходів щодо їх нейтралізації, також виходить на перший план. Ослаблення практично будь-якої складової інфраструктури підприємства безпосередньо позначається на його безпеці, тому процес управління підприємством знаходяться в тісному взаємозв'язку з питаннями безпеки

У сучасних умовах процес успішного функціонування і економічного розвитку українських підприємств багато в чому залежить від вдосконалення їх діяльності у сфері забезпечення економічної безпеки. Слід зазначити, що сьогодні не всі керівники підприємств готові повною мірою оцінити необхідність створення надійної системи економічної безпеки.

У суспільній свідомості усе ще сильні стереотипи, згідно яким дана область відноситься багатьма до сфери компетенції держави і спеціальних органів. Саме в цьому криється коріння «слабкого» розуміння специфіки цих проблем насамперед першими керівниками підприємств і організацій, віднесення їх до не основної діяльності. Особливо ж складно буває визначити конкретні дії, необхідні для захисту тих чи інших життєво важливих ресурсів. Внаслідок цього, багато керівників обмежуються створенням на підприємстві охоронних структур, майже повністю виключаючи з арсеналу організаційно-технічні і правові методи, засоби і способи захисту інформації.

Предмет дослідження — економічна безпека підприємства.

Головною метою науково-дослідницької роботи є теоретичне обґрунтування, розробка методичних підходів і рекомендацій, пов’язаних з економічною безпекою підприємства.

Відповідно до поставленої мети вирішено такі задачі:

1) Проведено теоретичний аналіз і сутність економічної безпеки підприємства;

2) Досліджено основи і особливості функціонування вітчизняних підприємств;

3) Проаналізовано поняття комерційної таємниці;

4) Розкрито основи концепції комплексної системи забезпечення економічної безпеки підприємництва

У процесі науково-дослідницької роботи застосовувалися методи теоретичного узагальнення і порівняння, системний підхід, методи формалізації та економіко-математичного моделювання, комплексний підхід.

1. Поняття економічної безпеки господарюючого об'єкта

Проблеми власної економічної безпеки виникають перед кожним підприємством не тільки в кризові періоди, але і під час роботи в стабільному економічному середовищі, комплекс розв’язуваних при цьому цільових задач має істотне розходження.

Для промислових підприємств оцінка економічної безпеки важлива, в першу чергу, тому, що їх активно задіяний потенціал є визначальним стабілізуючим фактором антикризового розвитку, гарантом економічного росту і підтримки економічної незалежності і безпеки країни. Його втрата сполучена з важко передбачуваними наслідками деіндустріалізації федеративної держави, у якій багатогалузева високо інтегрована індустрія (на противагу регіональному відокремленню ресурсно-сировинних галузей і тенденціям роз'єднання таким чином єдиного економічного простору) є одним з найсильніших засобів зміцнення його єдності.

Під економічною безпекою підприємства (суб'єкта господарювання) слід розуміти захищеність його науково-технічного, технологічного, виробничого та кадрового потенціалу від прямих (активних) чи непрямих (пасивних) економічних погроз, наприклад, пов’язаних з неефективною науково-промисловою політикою держави чи формуванням несприятливого зовнішнього середовища, і здатність до його відтворення [2, 15].

В режимі стійкого функціонування підприємство при вирішенні задач своєї економічної безпеки акцентує головну увагу на підтримці нормального ритму виробництва і збуту продукції, на запобіганні матеріального і / або фінансового збитку, на недопущенні несанкціонованого доступу до службової інформації і руйнування комп’ютерних баз даних, на протидію недобросовісній конкуренції та кримінальним проявам.

Виробнича сфера ефективно працюючого підприємства, якщо вона вчасно піддається необхідній модернізації, не є джерелом економічного неблагополуччя (економічної небезпеки) як для колективу підприємства і його власника, так і для тих агентів ринку, які користуються продукцією підприємства, тобто його суміжників і споживачів.

У кризові періоди розвитку найбільшу небезпеку для підприємства представляє руйнування його потенціалу (виробничого, технологічного, науково-технічного та кадрового), як головного фактора життєдіяльності підприємства, його можливостей. При цьому умови господарювання такі, що не забезпечується здатність потенціалу до відтворення. Ресурси для цього підприємство може здобувати тільки виходячи з результатів своєї діяльності (точніше — амортизаційних відрахувань і прибутку), а також за рахунок позикових коштів. Обидва ці джерела інвестицій у кризовій ситуації у підприємства, як правило, виявляються перекриті [2].

Бізнес в Україні відрізняється складністю, постійним станом боротьби і гострою конкуренцією фірм. Стійкі «правила» не існують ні для партнерів, ні, певною мірою, для держави.

Підприємства змушені постійно пристосовуватися до недосконалості законодавчої бази, брак кваліфікованих працівників, зношеність виробничого обладнання, дефіциту обігових коштів, жорсткої грошової і податкової політики держави, неплатоспроможності партнерів та ін.

Неповне завантаження потужностей, а тому і неефективне їх використання, а тим більше руйнування створеного потенціалу підприємства становлять загрозу економічним, матеріальним основам життєдіяльності колективу і суспільства, для підтримки яких він створювався і розвивався.

Жодне підприємство не може відчувати себе в економічній безпеці, якщо його продукція не затребувана ринком; ні одне підприємство, що виробляє засоби виробництва, не може відчувати себе в безпеці, якщо відбувається тривалий спад у технологічному розвитку країни.

Види загроз економічній безпеці підприємства: катастрофічні (природні та техногенні), інформаційні, конкурентні, пов’язані з некомпетентністю власника у виробничо-фінансових і інституціональних питаннях, організаційні.

Суттєву загрозу економічній безпеці фірм становить небезпека захоплення зарубіжними інвесторами контрольних пакетів акцій провідних українських підприємств. У відповідній ситуації вони здатні заблокувати виробництво конкурентоспроможної продукції і не допустити її не тільки на світовий ринок, а й на внутрішній ринок України [12].

Економічній безпеці фірм істотно загрожують також криміналізація всіх сфер життя суспільства, корумпованість чиновників, агресивність мафіозних структур, загрози особистої безпеки керівництва. Ступінь цих загроз залежить від комерційної діяльності, масштабів організацій, що функціонують на ринку.

У цілому економічна безпека підприємства передбачає:

— Високу фінансову ефективність, незалежність і стійкість роботи підприємства;

— Розвиненість і конкурентоспроможність технологічної бази підприємства;

— Високий рівень організації управління підприємством;

— Жорсткий кадровий відбір;

— Забезпечення відповідності екологічним стандартам;

— Ефективний механізм правового регулювання всіх напрямків діяльності підприємства;

— Забезпечення інформаційної безпеки роботи підприємства;

— Гарантії безпеки працівників підприємства, а також збереження їх майна та професійних інтересів [7].

Від точної ідентифікації загроз, від правильного вибору вимірників їх прояви, тобто системи показників для моніторингу (їх ще називають індикаторами), залежить ступінь адекватності оцінки економічної безпеки підприємства існуючої у виробництві і комплекс необхідних заходів щодо попередження та парирування небезпеки, що відповідають масштабу і характеру загроз.

Форми прояву погроз економічній безпеці на різних рівнях ієрархії організаційно-економічних структур мають відмінності, незважаючи на спільність дії дестабілізуючих факторів в умовах єдиного економічного простору. До числа таких глобальних факторів варто віднести загальний спад виробництва, розлад фінансової системи, зростання соціальної напруженості, криміналізацію суспільства й економіки, подальше ослаблення конкурентоздатності і т.д.

Найбільш повно критерії та показники економічної безпеки підприємства розкриті в книзі «Економіка підприємства», автора Мельника Л. Г. [30], та доповнено у статтях Г. А. Пастернака-Таранушенка [11,, 12, 15] та Терехова І. С. [4, 5].

В якості однієї з цілей моніторингу економічної безпеки підприємства є діагностика його стану за системою показників, що враховують специфічні галузеві особливості, найбільш характерних для даного підприємства і які мають для останнього важливе стратегічне значення [23].

Якщо використовувати подібну методику для побудови системи кількісних і якісних показників економічної безпеки на рівні підприємства, то в неї необхідно включити наступні індикатори, представлені в таблиці1 (цей перелік потребує його конкретизації для кожного виду виробництва, ранжирування показників на основні та другорядні):

економічний безпека комерційна таємниця підприємництво

Табл. 1. Індикатори економічної безпеки підприємства

Група індикаторів

Індикатори

1.

Індикатори виробництва

* динаміка виробництва (ріст, спад, стабільний стан, темп зміни);

* реальний рівень завантаження виробничих потужностей;

* частка НДДКР у загальному обсязі робіт;

* частка НДР у загальному обсязі НДДКР;

* темп відновлення основних виробничих фондів (реновації);

* стабільність виробничого процесу (ритмічність, рівень завантаженості протягом певного часу);

* питома вага виробництва у ВВП (для особливо великих підприємств-монополістів);

* оцінка конкурентоспроможності продукції;

* вікова структура і технічний ресурс парку машин та обладнання;

2.

Фінансові індикатори

* обсяг «портфеля» замовлень (загальний обсяг передбачуваних продажів);

* фактичний і необхідний обсяг інвестицій (для підтримки і розвитку наявного потенціалу);

* рівень інноваційної активності (обсяг інвестицій у нововведення);

* рівень рентабельності виробництва;

* фондовіддача (капіталомісткість) виробництва;

* прострочена заборгованість (дебіторська і кредиторська);

* частка забезпеченості власними джерелами фінансування оборотних коштів, матеріалів, енергоносіїв

3.

Соціальні індикатори

* рівень оплати праці по відношенню до середнього показника по промисловості чи економіці в цілому;

* рівень заборгованості по зарплаті;

* втрати робочого часу;

* структура кадрового потенціалу (вікова, кваліфікаційна).

Стосовно до специфіки підприємства та у відповідності з фактичними і нормативними значеннями його техніко-економічних показників і величиною їх відхилення від бар'єрних (порогових) значень індикаторів економічної безпеки стан цього підприємства можна характеризувати як:

а) нормальне, коли індикатори економічної безпеки знаходяться в межах граничних значень, а ступінь використання наявного потенціалу близька до технічно обґрунтованих нормативів завантаження устаткування і площ;

б) передкризовий, коли переступає бар'єрне значення хоча б одного з індикаторів економічної безпеки, а інші наблизилися до деякої межі своїх бар'єрних значень і при цьому не були втрачені технічні і технологічні можливості поліпшення умов і результатів виробництва шляхом прийняття до погроз мір попереджувального характеру;

в) кризовий, коли переступає бар'єрне значення більшість основних (на думку експертів) індикаторів економічної безпеки і з’являються ознаки незворотності спаду виробництва і часткової втрати потенціалу унаслідок вичерпання технічного ресурсу устаткування і площ, скорочення персоналу;

г) критичне, коли порушуються всі (або майже всі) бар'єри, що відокремлюють нормальний і кризовий стан розвитку виробництва, а часткова втрата потенціалу стає неминучою і невідворотною.

Найбільш високий рівень економічної безпеки підприємства забезпечується максимальним захистом функціональних складових його діяльності.

Під функціональними складовими розуміються всі найважливіші сфери (фінансова, сировинна, кадрова і т.д.) економічної безпеки підприємства, різні за своєю суттю і спрямованістю [30]. Ці моменти відображені в таблиці 2.

Таблиця 2. Функціональні складові економічної безпеки фірми (ЕБФ)

Найменування складових ЕБФ

Умови ЕБФ

Шляхи забезпечення ЕБФ

Фінансова

Раціональне використання основних оборотних коштів, форми його капіталу, оптимізація відсотка виплат з цінних паперів, курсу цінних 6умаг на фондовій біржі.

Досягається шляхом: а) формування стратегії виробничої, кадрової, управлінської, кредитної та ін політики підприємства; в) практичної реалізації напрямів розробленої стратегії; с) постійного аналізу ефективності проведеної політики.

Техніко-технологічна

Відповідність застосовуваних на підприємстві технологій світовим стандартам, їх конкурентоспроможність і можливість подальшого вдосконалення.

1. Вивчення стану техніко-технологічної складової безпеки підприємства за результатами дослідження фінансово-господарської документації та технічних даних з підрозділів підприємства.

2. Складання інструкцій забезпечення техніко-технологічної складової безпеки на певний строк.

З. Розробка плану щодо забезпечення техніко-технологічної безпеки підприємства.

Політико-правова

Дотримання юридичних вимог фірмою як юридичною особою і її співробітниками

Створення та розробка методики аналізу збитку і дослідження можливих загроз негативних факторів. Розгляд окремих конкретних ситуацій, що створюють проблеми, і розробка шляхів їх вирішення на основі конкретного прецеденту. Консультації фахівців, які не працюють у даній фірмі.

Інформація

Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності фірми, специфічних операцій (прогнозування потенційних загроз економічної безпеки підприємства та ін.)

Збір інформації (голосні контакти з джерелами офіційної інформації, негласні контакти з джерелами секретної інформації та ін). Опрацювання та сортування добутої інформації (внутрішня картотека та ін.) Аналітична ра6ота з інформацією. Заходи щодо недопущення несанкціонованого доступу до інформації. Інформаційна діяльність за межами фірми (робота над іміджем і пр.).

Екологічна

Оптимізація витрат для дотримання норм екологічних стандартів з технологій і продукції, що випускається, мінімізація витрат на штрафи за порушення норм екологічного законодавства.

Збір інформації (голосні контакти з джерелами офіційної інформації, негласні контакти з джерелами секретної інформації та ін.). Опрацювання та сортування добутої інформації (внутрішня картотека та ін.) Аналітична ра6ота з інформацією. Заходи щодо недопущення несанкціонованого доступу до інформації. Інформаційна діяльність за межами фірми (робота над іміджем і пр.).

Силова

Гарантії фізичної недоторканності, збереження майна співробітників. силові елементи інформаційної безпеки виробничого об'єкту і створення сприятливого впливу зовнішнього середовища на 6ізнес, стабільність підприємства.

Збір інформації (голосні контакти з джерелами офіційної інформації, негласні контакти з джерелами секретної інформації та ін.). Опрацювання та сортування добутої інформації (внутрішня картотека та ін.) Аналітична ра6ота з інформацією. Заходи щодо недопущення несанкціонованого доступу до інформації. Інформаційна діяльність за межами фірми (робота над іміджем і пр.).

Економічна безпека підприємства (фірми) — це стан захищеності життєво важливих інтересів підприємства від внутрішніх і зовнішніх загроз (джерел небезпеки), що формується адміністрацією і колективом підприємства шляхом реалізації системи заходів правового, економічного, організаційного, інженерно-технічного та соціально-пси -хологічного характеру.

На думку авторів [28, 42, 15] у визначенні економічної безпеки підприємства слід особливо відзначити три моменти:

1. стан захищеності носить динамічний характер;

2. загроза, що йде зсередини підприємства (фірми), не менш небезпечна, ніж ззовні;

3. система економічної безпеки підприємства може стикатися і навіть взаємодіяти на правовій основі з державною системою забезпечення безпеки.

З урахуванням цього діяльність із забезпечення економічної безпеки підприємства включає в себе чотири основних напрямки:

Рис. 1. Складові забезпечення економічної безпеки підприємства

Результатом забезпечення економічної безпеки підприємства є стабільність (надійність) його функціонування, ефективність фінансово-економічної діяльності (прибутковість), особиста безпека персоналу.

До ресурсів забезпечення надійного існування і прогресивного розвитку підприємства відносяться: персонал підприємства, матеріальні та інтелектуальні (інформаційні) ресурси.

За оцінками експертів [20, 12], витрати на створення системи безпеки фірми і її оптимальне функціонування можуть досягати 25% витрат на весь процес виробництва.

У решті решт можна сказати, що економічна безпека підприємства (фірми) — це стан захищеності життєво важливих інтересів підприємства від внутрішніх і зовнішніх загроз (джерел небезпеки), що формується адміністрацією і колективом підприємства шляхом реалізації системи заходів правового, економічного, організаційного, інженерно-технічного та соціально-психологічного характеру. Від точної ідентифікації загроз, від правильного вибору вимірників їх прояви, тобто системи показників для моніторингу (їх ще називають індикаторами), залежить ступінь адекватності оцінки економічної безпеки підприємства існуючої у виробництві і комплекс необхідних заходів щодо попередження та парирування небезпеки, що відповідають масштабу і характеру загроз.

2. Комерційна таємниця

В економіці нашої країни держава в особі своїх численних органів тривалий час займала монопольне становище в області засекречування та охорони різної інформації. Це пояснювалося переважною часткою державної власності на засоби виробництва і продукти праці. Нерідко виникали й такі ситуації, коли країна поступалася пріоритетами в різних галузях науки і виробництва через безгосподарного ставлення до ідей раціоналізаторів, винахідників і вчених. Продукти інтелектуальної діяльності йшли за кордон, а через деякий час за значні валютні суми нам доводилося купувати там продукцію, виготовлену з використанням наших розробок.

У сьогоднішніх умовах ринкових конкурентних відносин витік такої інформації може негативно відбитися положенні підприємства в боротьбі за споживача. Саме тому в даний час доцільно юридично точно визначити категорію і правовий статус комерційної таємниці, розробити механізм відповідальності за її розголошення.

Зародження ринкової економіки і поява підприємництва зажадало появи нового, раніше невідомого радянському праву, інституту регулювання та захисту комерційної таємниці. Вперше це знайшло своє відображення в ст. 27 закону СРСР «Про підприємства в СРСР» від 4 червня 1990 року [36]. Положення цієї статті встановлювали право підприємств не надавати контрольним органам відомостей, що становлять комерційну таємницю. При цьому перелік таких відомостей становив керівник підприємства, а рада міністрів країни повинна була визначити, які відомості не можуть складати комерційну таємницю. Ряд положень містився також в Законі Української РСР «Про власність у РСФСР» від 24 грудня 1990 року [37], що відносив секрети виробництва до об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються, Законі Української РСР «Про підприємства і підприємницьку діяльність» від 25 грудня 1990 р. [38] та ін. нормативних правових актах.

У подальшому, після розпаду СРСР, правове регулювання питань пов’язаних з комерційною таємницею розвивалося самостійно в кожній з країн колишнього радянського союзу.

Термін «комерційна таємниця» був введений у правовий обіг Законом України «Про підприємства в Україні» о т 27. 03. 91 г [39]. Під комерційною таємницею підприємства розуміються відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, які не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам. Комерційна таємниця має наступні, властиві тільки йому, відмінні ознаки. А саме: 1) предмет комерційної таємниці; 2) суб'єкт комерційної таємниці; 3) заборона розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю; 4) наявність збитку і несприятливих наслідків для особи, яка заподіяла збиток власникові комерційної таємниці.

Відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07. 06. 98 г. 40] розголошення комерційної таємниці - це ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на це, до відомостей, які відповідно до чинного законодавства України, становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, у разі якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Треба відзначити один з правових прогалин допущений законодавцями нашої країни. Так згідно із Законом України «Про підприємства в Україні» право визначати коло відомостей що становлять комерційну таємницю надано підприємцю. У той же час відповідно до Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» такі відомості визначаються відповідно до чинного законодавства. Фактично законодавство надає підприємцю право самостійно визначати коло відомостей, що є комерційною таємницею. У той же час нормативними актами України встановлюються тільки обмеження на віднесення інформації до комерційної таємниці. Вищевказана ситуація, є прикладом того, що регулювання будь-якого правового інституту різними нормативними актами, за відсутності конкретної правової норми, а також практика застосування відсильних норм, призводить до істотних правових прогалин, коли норма посилається на неіснуючі положення.

У Законі України «Про підприємства в Україні» встановлено дві форми розголошення відомостей що становлять комерційну таємницю: передача і витік відомостей що становлять комерційну таємницю. Передача відомостей що становлять комерційну таємницю — це незаконне ознайомлення третіх осіб з відомостями, віднесеними суб'єктом підприємницької діяльності до комерційної таємниці, особою, якій такі відомості відомі у зв’язку з виконанням своїх трудових обов’язків або у якого є доступ до них і зв’язку з виконанням посадових обов’язків. Під витоком відомостей що становлять комерційну таємницю розуміються навмисні чи ненавмисні дії осіб, які мають доступ до комерційної таємниці, які сприяють ознайомленню з такими відомостями третіх осіб.

В даний час за порушення прав власника комерційної таємниці законодавством України встановлені такі види відповідальності:

1. Відповідальність у рамках трудових відносин. За недотримання режиму роботи з інформацією, що становить комерційну таємницю, до працівників суб'єкта підприємницької діяльності може бути застосована матеріальна і дисциплінарна відповідальність. Залучення до матеріальної та дисциплінарної відповідальності здійснюється на загальних підставах, з урахуванням особливостей правового статусу «комерційної таємниці».

2. Цивільно-правова відповідальність. Згідно зі статтею 440 Цивільного кодексу України заподіяна шкода повинна бути відшкодована в повному обсязі. При цьому, відповідно до статті 440 зазначеного кодексу, відшкодування моральної шкоди не пов’язане з відшкодуванням матеріальної, а розмір відшкодування визначається судом. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі. У будь-якому випадку розмір відшкодування не може бути менше 5 мінімальних розмірів заробітної плати.

3. Адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність за порушення, пов’язані з комерційною таємницею, встановлюється за одержання, використання, розголошення комерційної таємниці ч. З ст. 164−3 Кодексу про адміністративні правопорушення України. Встановлене для порушника покарання-штраф у розмірі від 10 до 20 мінімальних розмірів заробітної плати.

Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачено відповідальність за неправомірне збирання комерційної інформації (ст. 16), розголошення комерційної таємниці (ст. 17), схилення до розголошення комерційної таємниці (ст18.), неправомірне використання комерційної таємниці (ст. 19). Цим же законом регулюється порядок подання та розгляду заяв по зазначених правопорушеннях в Антимонопольний комітет України.

4. Кримінальна відповідальність. Кримінальний кодексом України [41] передбачені наступні злочини пов’язані з порушенням вимог охорони комерційної таємниці:

А) Стаття 148−6 незаконний збір з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Встановлене покарання: позбавлення волі на строк до 3 років або штрафом до п’ятисот мінімальних розмірів заробітної плати;

Б) Стаття 148−7 розголошення комерційної таємниці. Встановлене покарання: позбавлення волі до 2 років, або виправні роботи до 2 років, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або штрафом у розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітних плат.

Таким чином, очевидно, що в Україні вже давно назріла необхідність у прийнятті закону про комерційну таємницю, який зміг би ефективно врегулювати необхідні відносини у цій сфері і крім цього усунув б правові прогалини і колізії.

Найбільш докладна і в той же час укрупнена класифікація відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства, представлена на рис.

При віднесенні тієї чи іншої інформації до категорії комерційної таємниці слід враховувати дві обставини.

По-перше, на практиці можливі випадки, коли під приводом охорони комерційної таємниці можуть приховувати відомості та документи, що свідчать про факти зловживань, безгосподарності та інших порушеннях. Для виключення подібних ситуацій необхідно на загальнодержавному рівні створити спеціальну систему регулювання відносин підприємства і контролюючих його органів.

По-друге, в умовах ринку надмірно засекречувати інформацію стає невигідно з економічної точки зору. Інформація все частіше виступає як ринковий товар, що має певну ціну і попит. В окремих промислово розвинених країнах близько половини валового національного продукту дають виробництво, розповсюдження і переробка інформації в різних видах.

На думку фахівців, відомості, що становлять комерційну таємницю і підлягають охороні, повинні задовольняти наступним п’ятьма критеріями оцінки [23, 44, 45]:

a) їх відкрите використання пов’язане зі збитком для. підприємства

b) вони не є загальновідомими чи загальнодоступними на законних підставах

c) підприємство зможе здійснити належні заходи щодо збереження їх конфіденційності з міркувань економічної та іншої вигоди

d) ці відомості мають потребу в захисті, так як вони не є державними секретами і не захищені авторським і патентним правом

e) приховування цих відомостей не завдає шкоди суспільству.

Аналіз законодавчих актів промислово розвинених країн з питань захисту комерційної таємниці дозволяє визначити сукупність відомостей, приховування яких суперечить інтересам держави і суспільства. У найбільш загальному вигляді це інформація [42]:

a) про нераціональне природокористування

b) про наднормативне забруднення навколишнього середовища

c) про недотримання техніки безпеки у виробництві, що представляє реальну загрозу здоров’ю і життю людей

d) про порушення спеціального законодавства, що регулює діяльність підприємців (наприклад, законів про якість продукції та захисту прав споживача)

e) про заняття діяльністю, не передбаченою статутом даного підприємства або забороненою законами даної країни

f) про зловживання і недобросовісність керівників і працівників фірми

g) про факти прояву недобросовісної конкуренції

h) про можливості і реальні випадки, ухилення від правильної сплати податків

i) про причини і факти невиконання договорів тощо

У нашій країні, за оцінками фахівців, невиправдана таємність приносить народному господарству великої шкоди [3, 12]. Сучасне суспільство зацікавлене в розкритті багатьох «таємниць» виробництва з метою обміну інформацією та прискорення науково-технічного прогресу.

Слід мати на увазі, що при охороні державних таємниць у багатьох випадках неможливо визначити кількісно вартість інформації, що захищається. Тому рівень витрат суспільства на захист державних секретів визначається необхідністю забезпечити максимально високий ступінь захисту. Дещо іншим повинен бути підхід до обґрунтування розмірів витрат підприємства на захист своєї інформації. Практика показує, що при охороні комерційної таємниці можливі втрати від витоку інформації часто мають конкретну вартісну оцінку. Тому й витрати на захист такої інформації повинні бути економічно обмежені сумою можливих втрат.

При зайвій засекречуваності комерційної інформації зростання витрат на ці цілі неадекватне зниженню ймовірності витоку найбільш цінних відомостей. Доцільно охороняти як комерційну таємницю лише ту частину інформації підприємства, яка забезпечує можливість розширювати ринок збуту продукції, істотно поліпшувати її якість, укладати особливо вигідні угоди з партнерами.

Якщо держава при розміщенні держзамовлення на промисловому об'єкті вважає за необхідне засекретити будь-яку інформацію, то вона зобов’язана за це платити підприємству. У подібній ситуації спеціальним договором визначається перелік відомостей, які зберігаються в таємниці, обговорюються витрати підприємства на забезпечення захисту і ступінь участі держави в цих витратах.

На практиці досить часто керівники і підприємці не цілком чітко, уявляють собі, що входить у поняття «комерційна таємниця», як її слід охороняти і як результати подібної роботи можуть впливати на економічний стан підприємства.

За оцінками експертів [24, 43], втрата лише чверті інформації, що відносять до категорії комерційної таємниці, забезпечує вагомі переваги конкурентам і протягом декількох місяців призводить до банкрутства половини фірм, що допустили витік відомостей. Є всі підстави вважати, що в міру розвитку ринкових відносин з властивими їм конкуренцією і господарським розрахунком підходи до охорони комерційної таємниці радикально зміняться.

У ринковій економіці інформація є товаром і її отримання, зберігання, передача і використання повинні підкоряться законам товарно-грошових відносин. Кожен власник має право охороняти свої інтереси і захищати необхідну інформацію, отримуючи при цьому певну свободу підприємництва. Право на таємницю означає обмеження державного втручання в економічне життя підприємства і захист його інтересів при взаємодії з іншими суб'єктами ринкових відносин. На відміну від державних і військових секретів, комерційна таємниця є власністю конкретного підприємства. Її головне призначення — забезпечувати підприємству економічні переваги в конкурентній боротьбі.

Інтереси окремих підприємств повинні бути безумовно підпорядковані інтересам країни. Паралельно з розвитком приватизації і становленням підприємництва в нашій країні необхідне створення системи, що забезпечує продаж інформації підприємства за кордон без збитку для держави в цілому. У промислово розвинених країнах такі системи є Вони передбачають різні ефективні методи економічного впливу на приватних підприємців, що дозволяють собі на шкоду національним інтересу країни порушувати заборони держави на експорт; науково-технічної продукції.

У нашій країні в даний час відсутній законодавчий захист комерційної таємниці, не практикується широке застосування заходів економічної відповідальності при вирішенні цієї проблеми, не напрацьована відповідна судова практика. Можливо, саме тому в реальному житті підприємств процвітає явне і таємне безоплатне запозичення інтелектуальної власності і комерційної інформації конкурентів (кооперативів, малих підприємств та приватних осіб).

Економічна безпека підприємств порушується перш за все, в тому випадку, коли його співробітники підробляють за сумісництвом в інших місцях, використовуючи при цьому документацію (методики, креслення, програми та іншу створену на основному підприємстві, але юридично не закріплену в його власності. Адже саме ця інтелектуальна продукція (знання і технологія) нерідко складає найбільш цінний капітал підприємства. Будь-який суб'єкт господарських відносин, що використовує дану інформацію при цьому зобов’язаний укладати з підприємством договір і віддавати йому частину прибутку, одержуваної від використання досягнень. Однак нинішня економічна і правова опрацювання даного питання не дає змоги підприємству — власнику інформації заявити і реалізувати свої претензії.

Для вирішення цієї проблеми доцільно законодавчо обмежити (а в окремих випадках — повністю заборонити) безкоштовний доступ до досвіду окремих підприємств. У той же час необхідно регламентувати порядок купівлі-продажу пріоритетних розробок з урахуванням їх реальної ринкової вартості. Підприємці повинні підготуватися до переходу внутрішнього ринку на патентно-ліцензійну систему охорони промислової власності. На підприємствах доцільно зміцнити відповідні підрозділи патентно-ліцензійних відділів, ввести необхідних фахівців в маркетингові служби, організувати власними зусиллями ефективну систему захисту інформації.

У перспективі на макрорівні необхідно розробити і прийняти спеціальний закон про комерційну таємницю. Саме при переході до ринкових відносин може стати надійним гарантом захисту інтересів окремих підприємств з країни в цілому.

Фахівці науково-технічних, виробничих, економічних та інших служб підприємства повинні навчитися правильно і конкретно (у вартісній формі) оцінювати передбачувані і реальні втрати фірми внаслідок витоку інформації, відносять до категорії комерційної таємниці.

У найбільш загальному вигляді втрати підприємства від недотримання умов конфіденційності зводяться до того, що [6]:

a) знижуються можливості продажу ліцензій на власні наукові розробки, втрачається пріоритет в освоєних областях науково-технічного прогресу, ростуть витрати на переорієнтації діяльності дослідних підрозділів

b) з’являються (або штучно створюються конкурентами) труднощі в закупівлі сировини, технології, обладнання та інших компонентів нормальної виробничої діяльності

c) обмежується співпрацю підприємства з діловими партнерами, знижується ймовірність укладення вигідних контрактів, виникають проблеми у виконанні договірних зобов’язань

d) ростуть витрати підприємства на створення нової ринкової стратегії, зміна структури маркетингових досліджень та ін

e) виникає реальна загроза застосування економічних санкцій до винних у розголошенні комерційної таємниці.

Точний вартісний розрахунок сукупної величини всіх втрат досить складний, трудомісткий, а іноді й неможливе через відсутність достовірних вихідних даних. Тому в більшості випадків досить укрупненій експертної оцінки втрат підприємства, зумовлених недотриманням вимог захисту інформації.

Компенсація перерахованих вище втрат підприємства нерідко вимагає значних додаткових витрат, що знижує ефективність виробництва в цілому та можливість успіху в конкурентній боротьбі. Саме тому питанням захисту комерційної таємниці в даний час приділяється все більше уваги.

Ринкове виробництво включає в себе економічну свободу та конкуренцію. Щоб запрацював механізм товарно-ринкового саморегулювання, необхідна величезна кількість товаровиробників, які будуть мати і реалізовувати на практиці свої економічні інтереси.

В умовах насичення ринку товарами та послугами покупець отримує можливість вибору більш придатного йому товару з маси аналогічних — виникає ринок покупців. Конкуренція товарів різко загострює і конкуренцію (суперництво) їх виробників, постачальників. Щоб створити умови для активної економічної діяльності, виробникам товарів потрібно не тільки орієнтуватися на задоволення потреб покупців, а й випускати вироби, що мають певні переваги перед продукцією конкурентів. Будь-яка перевага, що реалізується за допомогою цінової і нецінової конкуренції, може бути відображена за допомогою конкретних відомостей. Фактор переваги в процесі економічного суперництва буде існувати тільки до тих пір, поки ці відомості не вийдуть з володіння власника.

Таким чином, в основі конкурентних відносин, боротьби за споживача та отримання благ у вигляді прибутку лежить розходження економічних інтересів суб'єктів ринкових відносин і певну недовіру між ними.

За аналогією з природою ринок функціонує як система відбору, де підприємства, які не в змозі йти в ногу з конкурентами в розвитку ефективності виробництва, приречені на економічне вимирання. Виживуть ті виробники і продавці, які найкраще пристосовані до навколишніх умов. Саме в такий спосіб ринок забезпечує оптимальне використання ресурсів суспільства[18]. Характерною рисою ринкової економіки є і те, що власний інтерес людини служить мотиваційною основою його діяльності.

У період становлення ринку у взаєминах між партнерами буде переважати недовіра. Проблема полягає в тому, що багато суб'єктів підозрюють своїх партнерів по угодах у таких же задніх думках, які мають самі. Це невід'ємний наслідок системи егоїстичної мотивації для отримання прибутку.

У зв’язку з цим заслуговує на увагу проведений за кордоном ігровий аналіз дій двох партнерів по угоді [17]. У грі два учасника можуть здійснити вибір між двома різними стратегіями — співробітництва або шахрайства. При цьому обидва учасника бажають домогтися максимального задоволення своїх інтересів, одержати максимальну вигоду.

Умови гри ведуть до того, що, виходячи з короткочасних економічних інтересів, вигідніше виявляється поводитися нечесно по відношенню до іншого учасника. Аналіз показує, що це вигідно і в тому випадку, коли інший учасник співробітничає, і коли він шахраює.

Слід особливо відзначити, що при тривалих відносинах економічних партнерів обидва учасники отримують найбільшу вигоду від погоджених дій, але такі відносини стануть основною формою ведення справ тільки в найближчому майбутньому.

Перехід до ринкових відносин неминуче веде до посилення конкуренції між підприємствами (фірмами). Закордонний досвід показує - хто не піклується про захист своєї інтелектуальної власності, той втрачає до 30% можливої виручки. За оцінкою закордонних експертів, щорічний втрат американського бізнесу від крадіжки виробничих і торгових секретів перевищує 4 млрд. доларів [25].

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок, що комерційна таємниця є породженням ринкових конкурентних відносин. Неправомірне заволодіння чужими інформаційними ресурсами з метою їх використання — небезпечна форма несумлінної конкуренції. Захист комерційної таємниці - важлива умова одержання підприємством максимального прибутку, запобігання банкрутства.

3. Концепція комплексної системи забезпечення економічної безпеки підприємництва

В основі розробки комплексної системи забезпечення економічної безпеки підприємництва повинна лежати певна концепція [27]. Концепція включає мету комплексної системи забезпечення безпеки, її завдання, принципи діяльності, об'єкт і суб'єкт, стратегію і тактику.

Мета цієї системи — мінімізація зовнішніх і внутрішніх загроз економічного стану суб'єкта підприємництва, в тому числі його фінансових, матеріальних, інформаційних, кадрових ресурсів, на основі розробленого комплексу заходів економіко-правового та організаційного характеру. Слід мати на увазі, що найбільше значення в справі забезпечення економічної безпеки підприємництва належить первинним — економіко-правовим та організаційним заходам, що забезпечують фундамент, основу системи безпеки, на відміну від вторинних — технічних, фізичних та ін

Ефективною може бути лише комплексна система захисту, організована відповідно до чинного законодавства [39, 40, 41], що розроблена Митрофановим А. А., і що поєднує в собі наступні заходи:

* фізичні (створення перешкод для доступу до майна, устаткування, інформації);

* адміністративні (уведення відповідного режиму, порядку проходу і виходу тощо);

* технічні (використання технічних засобів охорони);

* криптографічні;

* програмні;

* економічні;

* морально-етичні.

Для кожного підприємства використовується відповідний комплекс заходів, що адекватно відповідає як його внутрішній, так і зовнішній обстановці.

Перехід до ринкових відносин вимагає від фахівців з безпеки здатності орієнтуватися в таких нових галузях діяльності, як організація захисту комерційної таємниці і персоналу підприємства.

Забезпечення збереження комерційної таємниці (інформації) — це не лише правова, організаційна, а й психологічна задача.

Приступаючи до конкретної роботи, важливо зрозуміти її цінність, необхідність.

В основі прояву таємниці - професійної, державної, комерційної - лежить недовіра між суб'єктами діяльності. І чим більше тріщина недовіри, тим більше таємниць, які використовують як засіб оборони чи нападу, одержання вигод.

У процесі досягнення поставленої мети здійснюється вирішення конкретних завдань, які об'єднують всі напрямки забезпечення безпеки.

Завдання, які вирішуються системою забезпечення безпеки:

* прогнозування можливих загроз економічній безпеці;

* організація діяльності з попередження можливих загроз (превентивні заходи);

* виявлення, аналіз та оцінка реальних загроз економічній безпеці;

* прийняття рішень та організація діяльності з реагування на ті загрози;

* постійне вдосконалення системи забезпечення економічної безпеки підприємництва.

Організація та функціонування комплексної системи забезпечення економічної безпеки підприємницької діяльності з метою максимальної ефективності повинні ґрунтуватися на низці наступних принципів, що представлені у роботах Г. А. Пастернака-Таранушенка.

Табл. 3. Принципи організації та функціонування комплексної системи забезпечення економічної безпеки підприємства.

Принцип

Сутність принципу

1.

Принцип законності

Вся діяльність фірми, у тому числі її служби безпеки повинна носити безумовно законний характер, інакше система забезпечення безпеки може бути зруйнована з вини самого суб'єкта підприємництва. В якості негативних наслідків можуть бути різного роду санкції правоохоронних органів, залучення в якості відповідача в суд, шантаж з боку кримінальних структур.

2.

Принцип економічної доцільності

Слід організовувати захист тільки тих об'єктів, витрати на захист яких менше, ніж втрати від реалізації погроз цих об'єктів. Тут також повинні враховуватися фінансові можливості фірми з організації системи економічної безпеки.

3.

Поєднання превентивних та реактивних заходів

Поєднання превентивних та реактивних заходів. Превентивні - заходи попереджувального характеру, що дозволяють не допустити виникнення або реалізації загроз економічній безпеці. Реактивні - заходи, що вживаються в разі реального виникнення загроз або необхідності мінімізації їх негативних наслідків.

4.

Принцип безперервності

Функціонування комплексної системи забезпечення економічної безпеки підприємництва має здійснюватися постійно.

5.

Принцип диференційованості

Вибір заходів для подолання виниклих загроз відбувається в залежності від характеру загрози і ступеня тяжкості наслідків її реалізації.

6.

Координація

Для досягнення поставлених завдань необхідно постійне узгодження діяльності різних підрозділів служби безпеки, самої фірми і поєднання організаційних, економіко-правових та інших способів захисту.

7.

Повна підконтрольність системи економічної безпеки керівництву суб'єкта підприємницької діяльності

Це необхідно по-перше, для того, щоб система безпеки не перетворилася на замкнуте утворення, орієнтоване на рішення вузьких завдань, без урахування інтересів фірми в цілому, а по-друге, для оцінки ефективності діяльності системи та її можливого вдосконалення.

Об'єкт і суб'єкт системи забезпечення економічної безпеки підприємництва тісно взаємопов'язані. Об'єктом системи в цілому, як уже говорилося, виступає стабільний економічний стан суб'єкта підприємницької діяльності в поточному та перспективному періоді. Конкретними ж об'єктами захисту виступають ресурси: фінансові, матеріальні, інформаційні, кадрові.

Суб'єкт системи забезпечення економічної безпеки підприємництва носить більш складний характер, оскільки його діяльність обумовлюється не лише особливостями і характеристиками об'єкта, але і специфічними умовами зовнішнього середовища, що оточує суб'єкт підприємницької діяльності. Виходячи з цього, можна виділити дві групи суб'єктів, що забезпечують економічну безпеку підприємництва:

* зовнішні суб'єкти;

* внутрішні суб'єкти.

До зовнішніх суб'єктів належать органи законодавчої, виконавчої та судової влади покликані забезпечувати безпеку всіх без винятку законослухняних учасників підприємницьких відносин; причому діяльність цих органів не може контролюватися самими підприємцями. Ці органи формують законодавчу основу функціонування та захисту підприємницької діяльності в різних її аспектах і забезпечують її виконання.

До внутрішніх суб'єктів належать особи, які безпосередньо здійснюють діяльність щодо захисту економічної безпеки даного конкретного суб'єкта підприємництва. В якості таких суб'єктів можуть виступати:

* працівники власної служби безпеки фірми (підприємства);

* запрошені працівники зі спеціалізованих фірм, що надають послуги з захисту підприємницької діяльності.

Суб'єкти, що забезпечують економічну безпеку підприємництва, здійснюють свою діяльність на основі певної стратегії і тактики [24].

Стратегія — це довгостроковий підхід до досягнення мети. Генеральна стратегія економічної безпеки виражається через загальну концепцію комплексної системи забезпечення економічної безпеки підприємницької діяльності. Крім генеральної стратегії виділяються також спеціальні стратегії (наприклад, в залежності від стадії підприємницької діяльності)[31]. Нарешті, можуть застосовуватися функціональні стратегії безпеки:

1. Стратегія економічної безпеки включає, перш за все, систему превентивних заходів, що реалізується через регулярну, безперервну, роботу всіх підрозділів суб'єкта підприємницької діяльності з перевірки контрагентів, аналізу передбачуваних угод, експертизи документів, виконання правил роботи з конфіденційною інформацією і т.п. Служба безпеки в цьому випадку виконує роль контролера.

2. Стратегія реактивних заходів, що застосовується у разі виникнення або реального здійснення будь-яких загроз економічної безпеки підприємництва. Ця стратегія, заснована на застосуванні ситуаційного підходу та обліку всіх зовнішніх і внутрішніх факторів, що реалізується службою безпеки через систему заходів, специфічних для даної ситуації [11].

Тактика забезпечення безпеки припускає застосування конкретних процедур і виконання конкретних дій з метою забезпечення економічної безпеки суб'єкта підприємництва. Цими діями, залежно від характеру загроз і тяжкості наслідків їх реалізації, можуть бути, наприклад:

* розширення юридичної служби фірми;

* прийняття додаткових заходів щодо збереження комерційної таємниці;

* створення підрозділу комп’ютерної безпеки.

* пред’явлення претензій контрагенту-порушнику;

* звернення з позовом до судових органів;

* звернення до правоохоронних органів [25];

Більшість експертів [3, 23, 28, 30] вважають, що основними функціями служби економічної безпеки фірми є наступні:

* організація та здійснення спільно з підрозділами фірми захисту конфіденційної інформації;

* перевірка відомостей про спроби шантажу, провокацій та інших акцій по відношенню до персоналу, що переслідують мету отримання конфіденційної інформації про діяльність фірми;

* організація збору, накопичення, автоматизованого обліку та аналізу інформації з питань безпеки;

* проведення перевірок у підрозділах фірми і надання їм практичної допомоги з питань безпеки їх діяльності;

* розробка і впровадження положення про комерційну таємницю;

* перевірка правил ведення закритого діловодства;

* перевірка працівників на предмет дотримання правил забезпечення економічної, інформаційної та фізичної безпеки;

* надання сприяння відділу кадрів по роботі з персоналом в питаннях добору, розстановки, службового переміщення та навчання персоналу;

* збір, обробка, зберігання, аналіз інформації про контрагентів з метою запобігання угод з недобросовісними партнерами;

* виконання доручень керівництва фірми, що входять до компетенції служби [23, 30].

Але декотрі (Терехов, Солов’йов) доповнюють, що робота СЕБ не може відбуватися без таких заходів, як:

* взаємодія з правоохоронними органами, проведення заходів з виявлення та попередження різного роду фінансово-господарських правопорушень;

* проведення службових розслідувань за фактами розголошення конфіденційної інформації, втрати службових документів працівниками фірми і дій загрозливих економічній безпеці фірми[6].

Практична діяльність служби економічної безпеки повинна ґрунтуватися на використанні типових схем, процедур і дій. Перш за все слід сказати про загальний алгоритм дій, на якому заснована робота служби безпеки. Він включає наступну послідовність операцій:

Рис 3. Схема послідовності операцій роботи СЕБ[3]

Система запобіжних заходів включає діяльність з вивчення контрагентів, аналіз умов договорів, дотримання правил роботи з конфіденційною інформацією, захист комп’ютерних систем і т.д. Ця діяльність здійснюється регулярно і безперервно. Вона забезпечує захист економічної безпеки на основі постійно діючої системи організаційних заходів.

Рис 4. Активна модель реагування при виявленні шахрайства

Проте навіть найкраща система запобіжних заходів не може передбачити, а тим більше подолати раптово виникають нестандартні загрози, що можуть завдати значної шкоди фірмі, наприклад шахрайського характеру. Для протидії цим загрозам необхідно застосовувати специфічний механізм. Американські фахівці в галузі виявлення, розслідування і попередження шахрайства, пропонують, наприклад, використовувати активну модель реагування при виявленні шахрайства [21]. Така модель включає наступні блоки, представлені на рисунку 3.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой