Застосування бесіди в екологічному вихованні школярів

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичні основи теми дослідження
  • 1.1 Дидактичні особливості словесних методів навчання і виховання у початковій школі
  • 1.2 Сутність, зміст та види бесіди у навчально-виховному процесі початкової школи
  • Розділ 2. Особливості використання бесіди у виховному процесі початкової школи
  • 2.1 Використання методу етичної бесіди як засобу виховання моральних цінностей молодших школярів
  • 2.2 Особливості використання бесіди в екологічному вихованні молодших школярів
  • 2.3 Практичні аспекти застосування бесіди як виховного методу в роботі початкової школи
  • Висновки
  • Список використаних джерел і літератури
  • Додаток

Вступ

Організація навчання і виховання у початковій школі залежить як від об'єму та змісту навчального матеріалу, так і від правильного вибору методів його викладання. Відомо, що тільки правильно підібрані методи навчання, які відповідають змістові навчального матеріалу і вікові учнів, забезпечують ефективне засвоєння знань, підвищують їх якість, посилюють виховну функцію засвоєних знань.

Виходячи з того, що навчально-виховний процес у школі являє собою поєднання педагогічної діяльності вчителя і навчальної діяльності учнів, під методом навчання логічно слід розуміти спосіб передачі знань вчителем і одночасно спосіб засвоєння їх учнями. Тобто метод навчання — це упорядковані способи взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на вирішення навчально-виховних завдань.

Як бачимо, методи навчання — це система послідовних дій вчителя, спрямованих на організацію пізнавальної і практичної діяльності учнів, які забезпечують найбільшу оптимізацію навчально-виховного процесу. Отже, метод навчання поєднує дві взаємозв'язані сторони: діючу — вчителя і сприймаючу — учнів. Характер такої взаємодії залежить від джерела знань.

На сучасному етапі розвитку шкільної практики при вивченні навчальних предметів розроблені і широко використовуються різноманітні методи навчання, які за найбільш суттєвими ознаками класифікують на певні групи. Слід відмітити, що в сучасній дидактиці виділяють кілька класифікацій методів. Найбільш важливими серед них вважаються:

1) класифікація за джерелами знань і взаємозв'язаної діяльності вчителя і учня;

2) за характером дидактичних завдань;

3) за рівнем пізнавальної самодіяльності учнів.

Найбільш простою і широко відомою серед вчителів і методистів є класифікація методів за джерелами знань. Враховуючи джерело надходження знань, дію вчителя і учнів, всі методи навчання розділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. В першій групі методів джерелом знань є слово, в другій — показ, а в третій — практична робота.

При застосуванні методів навчання першої групи учні набувають знань у словесній формі (через слово) з повідомлень учителя або з книг. У разі потреби використовуються відповідні види наочних засобів навчання. До цієї групи можна віднести розповідь, бесіду, пояснення, читання підручника, науково-популярної літератури тощо. Діяльність учнів полягає переважно в слуханні, осмисленні знань і наступних усних або письмових відповідях. Отже, слово в даній групі методів має вирішальне значення.

Cучасне виховання теж засноване на слові, це завжди об'єднання наукових знань про людину, досвіду людської культури, народної мудрості. Якщо один з цих компонентів не враховується, виховання стає неминуче збитковим, де зароджуються педагогічні помилки, що породжуються ускладненням задач виховання.

Корені треба шукати головним чином у недоліках знань дитячої психології, особливостей дитини, його розвитку, у педагогічних оманах і самовпевненості.

Якщо вчитель допустить промахи у своїх діях, то може нормальна дитина перетворитися у важковиховувану.

І тільки тоді, коли виховання буде взаємодіяти в сукупності із самовихованням і перевихованням, з різними методами, формами виховання і буде забезпечений позитивний психічний розвиток молодшого школяра, тяжковиховуваність буде переборена.

Отже, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єкт дослідження: навчально-виховний процес.

Предмет дослідження: процеси виховання та застосування бесіди як форми позакласної роботи з молодшими школярами.

бесіда екологічне виховання школярів

Метою курсової роботи є дослідження особливостей використання бесіди як словесного методу у виховній роботі початкової школи.

Для досягнення мети роботи необхідно розв’язати такі завдання:

1. Описати дидактичні особливості словесних методів навчання.

2. Висвітлити сутність, зміст та види бесіди у навчально-виховному процесі початкової школи

3. Виявити особливості використання бесіди у виховному процесі початкової школи

4. Охарактеризувати використання бесіди як засобу виховання моральних цінностей молодших школярів

5. Охарактеризувати використання бесіди як засобу екологічного виховання у початкових класах.

6. Розкрити практичні аспекти використання бесіди у позакласній роботі початкової школи

Розділ 1. Теоретичні основи теми дослідження

1.1 Дидактичні особливості словесних методів навчання і виховання у початковій школі

Виходячи з того, що навчально-виховний процес у школі являє собою поєднання педагогічної діяльності вчителя і навчальної діяльності учнів, під методом навчання логічно слід розуміти спосіб передачі знань вчителем і одночасно спосіб засвоєння їх учнями. Тобто метод навчання — це «упорядковані способи взаємозв'язаної діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на вирішення навчально-виховних завдань» [18, с. 213].

На сучасному етапі розвитку шкільної практики розроблені і широко використовуються різноманітні методи навчання, які за найбільш суттєвими ознаками класифікують на певні групи. Слід відмітити, що в сучасній дидактиці виділяють кілька класифікацій методів. Найбільш важливими серед них вважаються:

1) класифікація за джерелами знань і взаємозв'язаної діяльності вчителя і учня;

2) за характером дидактичних завдань;

3) за рівнем пізнавальної самодіяльності учнів [18, с. 214].

Найбільш простою і широко відомою серед вчителів і методистів є класифікація методів за джерелами знань. Враховуючи джерело надходження знань, дію вчителя і учнів, всі методи навчання розділяють на три групи: словесні, наочні і практичні. В першій групі методів джерелом знань є слово, в другій — показ, а в третій — практична робота.

При застосуванні методів навчання першої групи учні набувають знань у словесній формі (через слово) з повідомлень учителя або з книг. У разі потреби використовуються відповідні види наочних засобів навчання. До даної групи можна віднести розповідь, бесіду, пояснення, читання підручника, науково-популярної літератури тощо. Діяльність учнів полягає переважно в слуханні, осмисленні знань і наступних усних або письмових відповідях. Отже, слово в даній групі методів має вирішальне значення.

Успіх навчання і виховання при даних методах залежать від уміння учня розуміти зміст матеріалу в словесному викладі.

Словесні методи навчання жадають від учителя логічної послідовності і доказовості в поясненні, вірогідності матеріалу, образності й емоційності викладу, літературно правильної, чіткої мови. До словесних методів навчання відносяться насамперед такі види усного викладу знань учителем, як розповідь, бесіда, шкільна лекція. В перші роки роботи радянської школи до словесних методів навчання відносилися негативно, необґрунтовано розцінюючи їх як пережиток минулого. Надалі, починаючи з 30-х років, словесні методи, навпаки, стали переоцінюватися, навчання здобувало словесний, вербальний характер, унаслідок чого спостерігався відомий відрив навчання від життя.

Сучасна дидактика надає великого значення словесним методом навчання, одночасно відрізняючи неприпустимість їхньої ізоляції від інших методів і гіперболізації їхнього значення. Слово мудрого і шановного наставника, що відповідає найважливішим педагогічним вимогам, не тільки відіграє роль справжнього світоча знань для учнів, але і робить на них незгладимий емоційний вплив, має величезне значення, що виховує, є важливим засобом формування наукового світогляду, поводження, позитивних якостей особистості всебічно розвитої людини.

Різні види словесного викладу матеріалу вчителем повинні задовольняти наступним основним педагогічним вимогам:

1. Науковості й ідейності спрямованості, що полягають у строго науковому підході до добору матеріалу й оцінці його ідейно-політичної значимості.

2. Логічній послідовності і доказовості, що забезпечує систематичний характер знань, їхня усвідомленість.

3. Ясності, чіткості і дохідливості, що сприяють міцному засвоєнню знань, створенню необхідної основи для правильних узагальнень і висновків.

4. Образності, емоційності і правильності мови вчителя, що полегшують процес сприйняття й осмислювання досліджуваного матеріалу, що викликають інтерес і залучають увагу учнів, що діють не тільки на розум, але і на їхні почуття.

5. Обліку вікових особливостей учнів, що передбачає поступове ускладнення усного викладу матеріалу вчителем на послідовних етапах навчання і посилення абстрактного мислення учнів [10, с. 21].

При усіх видах усного викладу знань варто прагнути до сполучення їх з іншими методами (застосовуючи в ході викладу демонстрації, ілюстрації, вправи і т.п.) і забезпеченню максимальної активності учнів (шляхом попереднього ознайомлення їх з темою, короткого розкриття мети і плану викладу, постановки в ході викладу, проблемного характеру викладу, постановки в ході викладу питань, що змушують працювати думка учнів). Має велике значення темп і тон викладу матеріалу вчителем. Занадто швидкий темп утрудняє сприйняття і розуміння почутого, при дуже уповільненому темпі губиться інтерес і увага учнів; зайво голосне і занадто тихий, монотонний виклад також не дають гарних результатів. Бувають дуже доречні веселий жарт, гостре слово, влучне порівняння.

Словесні методи займають ведуче місце в системі методів навчання. Були періоди, коли вони були майже єдиним способом передачі знань. Прогресивні педагоги (Я.А. Коменський, К. Д. Ушинський і ін.) виступали проти абсолютизації їхнього значення, доводили необхідність доповнення їх наочними і практичними методами. В даний час їх нерідко називають застарілими, «неактивними». До оцінки цієї групи методів треба підходити об'єктивно. Словесні методи дозволяють у найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед тими, кого навчають, проблеми і вказати шляхи їхнього вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам’ять, почуття учнів.

Методи навчання з’явилися як узагальнення величезного досвіду вчителів, набутого в процесі викладання фізики в школі. Тому в них знайшли відображення всі методи пізнання і логічного мислення, які стали теоретичного основою кожного методу навчання.

Словесні методи навчання основані на спілкуванні вчителя та учнів за допомогою мови (вербальні форми). Слово вчителя є одночасно не тільки носієм інформації, але і організуючим та стимулюючим чинником.

У структурі методики початкового навчання провідне місце займають такі словесні методи, як розповідь і бесіда. Виходячи з суті методу навчання, розповідь є способом організації взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів, в якій учитель виконує функції джерела навчального змісту і суб'єкта керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

У цьому методі поєднуються інформаційна й керівна функції учителя, які рівнозначно важливі і здійснюються одночасно. У практичній діяльності змістовий аспект часто стає для учителя основним, а керування пізнавальною діяльністю школярів залишається поза увагою.

Інформаційна функція реалізується шляхом підготовки і монологічного викладу змісту навчального предмета. Викладений зміст може запам’ятовуватися учнями механічно або засвоюватися ними свідомо.

Отже, при монологічному викладі керівна функція учителя, з урахуванням зазначених особливостей, може реалізовуватися через:

а) зміст навчального матеріалу (його структуру, логічну побудову, добір фактів);

б) прийоми, які відображають об'єктивні процеси пізнання (аналіз, порівняння, встановлення зв’язків і т. ін);

в) спеціальні прийоми активізації (застосування засобів наочності, цікавих матеріалів та ін.) і забезпечення зворотного зв’язку через складання схем, таблиць, плану);

г) техніку й культуру мови, спілкування [13, с. 29].

Розповідь має чітко визначену ціль і будується на матеріалі логічно завершеної частини теми власне предметного змісту, яка відображає певний елемент знань. Зміст та обсяг його (уявлення або поняття) визначаються програмою, їх не можна розширювати, але необхідно довести до глибокого розуміння кожним учнем. У зв’язку з цим фактичний матеріал, на основі якого формується уявлення чи поняття, може змінюватися, доповнюватися у порівнянні з підручником. Він добирається з урахуванням підготовки дітей, їхніх інтересів, життєвого досвіду та особливостей того природного оточення, в якому вони живуть.

На відміну від розповіді бесіда, як метод навчання, є діалогом між учителем і учнем, який підпорядковується конкретній меті. Цей метод широко застосовується у процесі навчання молодших школярів і має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю [13, с. 30].

За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань, так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає учнів до висловлення власних міркувань, оціночних суджень. Це дозволяє виявити якість і глибину засвоєння навчального змісту, рівень мислення і здібностей дітей. Тим самим забезпечується постійний зворотний зв’язок, на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання. Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь, зіставлення їх зі змістом запитань і завдань з відповідями інших учнів привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку.

Постановка запитань активізує учнів, дозволяє залучати до роботи дітей з різною підготовкою, враховувати їхні індивідуальні можливості. Диференціація запитань створює ситуацію успіху, яка підтримує увагу та інтерес до навчання.

Насамперед слід чітко визначити зміст, на якому будується бесіда, та її цілі. Зміст ділиться на частини. Але поділ на малі за обсягом частини порушує цілісність, а на великі - створює недоступність для розуміння матеріалу. Ці частини повинні бути смисловими. До кожної з них ставиться запитання. Внаслідок цього створюється система запитань, яка будується за принципом наступності та веде до досягнення цілей.

Основним «інструментом» у бесіді є запитання. Від них значною мірою залежить успіх бесіди. Запитання вчителя повинні бути конкретними за змістом, тобто учень повинен розуміти, про який об'єкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними. На уроках природознавства, наприклад, навіть у досвідчених учителів можна почути запитання такого типу: «Розкажіть, що ви знаєте про лисицю (або інший предмет чи явище)? «Невизначеність запитання передбачає різні варіанти відповіді. У цій ситуації виникає запитання і до вчителя: «А що відповідно до теми уроку повинна знати й розказати дитина про цю тварину? «Якщо вивчається тема «Тварини — частина живої природи» (2 клас), то під час формування поняття «хижі тварини» запитання для актуалізації необхідно формулювати таким чином: «Ви багато чули, читали про лисицю. Розкажіть, що є для неї кормом (тобто чим вона живиться)? «Адже істотною ознакою хижих тварин є те, що вони живляться іншими тваринами. Щоб осмислити суть поняття, діти повинні сприйняти істотну ознаку в різних тварин цієї групи. А в темі «Тварини лісу» (2 клас) під час встановлення причин великої різноманітності тварин у лісі (багато корму, можна заховатися від ворогів, легко збудувати житло) ставляться такі запитання: «Пригадайте, чим живиться лисиця? Чи може вона відшукати собі корм у лісі? Чи є у лисиці вороги у лісі? Де вона будує собі житло? «[13, с. 30].

Слід уникати альтернативних запитань. Вони дають можливість випадкового вибору відповідей або спонукають до простого ствердження («так») чи заперечення («ні»). Наприклад: «Спекотне чи холодне літо у степах?», «Чи відчуває людина шкірою дотик, тепло, холод і біль?», «Пшениця — це дикоросла чи культурна рослина? «Коли запитання має такий зміст, то в ньому вже містяться певні варіанти відповіді, і школярі, не осмислюючи суті запитання, намагаються відгадати правильну відповідь, щоб задовольнити вчителя.

Запитання не повинні бути подвійними чи потрійними. Особливо такими, що стосуються різних об'єктів або різних сторін одного предмета, явища, їх несумісних ознак, властивостей. Наприклад, запитання: «Які рослини і тварини є у лісостеповій зоні України?», «Які властивості має торф, як його добуває і використовує людина?». Ці запитання спричиняють неглибокі і непослідовні відповіді. Дитина розповідає про «все відразу». Вона переходить від одного об'єкта до іншого, розповідає про те, що випадково пригадає, цілеспрямовано не напружує свою думку і пам’ять.

Велике значення для сприймання запитання має не тільки його зміст, але й словесна форма вираження. Не можна у запитання включати невідомі або маловідомі терміни, складні підрядні речення, повторювати запитання кілька разів у різних формулюваннях. Переформулювання запитання здійснюється тоді, коли діти не проявляють активності або здебільшого відповідають на питання неправильно. Причиною цього є те, що вони недостатньо або зовсім не розуміють зміст запитання. У таких ситуаціях спочатку разом з учнями слід провести аналіз запитання і з’ясувати, чи розуміють вони терміни, об'єкти, про які запитується, і те, що про них запитується.

Щоб зосередити увагу дітей на запропонованому запитанні, воно ставиться перед усім класом, а для відповіді викликається один учень. Для інших дітей обов’язковою є настанова з її мотивацією на уважне слухання відповіді: «Слухайте уважно, щоб змогли проаналізувати відповідь і доповнити її», «Слухайте уважно, щоб змогли поставити запитання про те, що не скаже учень», «Слухайте уважно, щоб змогли дати відповідь на наступні запитання» [6].

Бажано, щоб усі запитання були індивідуалізовані. На кожне з них відповідає той учень, рівень підготовки і розвитку якого дозволяє успішно це зробити. Так, якщо запитання складне, то відповідь на нього дає «сильний» учень, а «середній» чи «слабкий» її повторює. Якщо просте, воно адресується «слабкому» учневі, а інші доповнюють і коригують його відповідь.

Урахування вимог до бесіди, зокрема до запитань в ній, а також активне ставлення самого вчителя до бесіди, його емоційний настрій, використання різних організаційних прийомів, уміння тримати в полі зору кожного учня дозволяють залучати до роботи весь клас і підтримувати увагу та інтерес протягом усієї бесіди [13, с. 30].

У молодших класах можна часто спостерігати, як на початку бесіди діти починають активно працювати. Вони прагнуть відповідати. На кожне з запитань дається відповідь одним із учнів. Здається, всі захоплені роботою, але швидко частина дітей втрачає інтерес до неї. Вони «губляться» у процесі бесіди. Це відбувається з різних причин: не зрозуміли зміст наступного запитання, швидко не змогли дати відповідь на попереднє або усвідомити відповідь товариша тощо. Такі діти втратили взаємозв'язок між частинами бесіди. Основна причина такого стану полягає у тому, що вчитель не стежив за роботою усього класу, а задовольнився лише відповіддю одного учня.

1.2 Сутність, зміст та види бесіди у навчально-виховному процесі початкової школи

Отже, бесіда — словесний питально-відповідний метод навчання і виховання, завдання якого — спонукати учнів до актуалізації відомих і засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Бесіда активізує мислення учнів, є важливим засобом діагностики засвоєних знань, умінь, сприяє розвитку пізнавальних здібностей учнів, створює умови для оперативного управління процесом навчання. Водночас цей метод доцільно використовувати в поєднанні з розповіддю, лекцією, наочними методами, які забезпечують формування цілісної системи знань. Слід пам’ятати, що бесіда «не зможе» сформувати практичні уміння і навички. Цей метод широко застосовується у процесі навчання і виховання молодших школярів і має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю.

Бесіда — це «складний спосіб організації пізнавальної діяльності учнів. Особливість цього методу навчання полягає у тому, що інформація відтворюється або сприймається школярами частинами, у формі запитання — відповідь» [10, с. 131]. Якщо «поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту, знання стають фрагментарними, втрачається їхня сутність, у дітей зникає інтерес і бажання працювати» [2, с. 103].

За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань, так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає учнів до висловлення власних міркувань, оціночних суджень. Це дозволяє виявити якість і глибину засвоєння навчального змісту, рівень мислення і здібностей дітей. Тим самим забезпечується постійний зворотний зв’язок, на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання [2, с. 103]. Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь, зіставлення їх зі змістом запитань і завдань з відповідями інших учнів привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку.

Постановка запитань активізує учнів, дозволяє залучати до роботи дітей з різною підготовкою, враховувати їхні індивідуальні можливості. Диференціація запитань створює ситуацію успіху, яка підтримує увагу та інтерес до навчання.

Важливе значення має використання бесіди на уроках образотворчого мистецтва, оскільки дає змогу у комплексі перевірити наявні знання та повідомити нові факти.

Як же забезпечити постійну активність учнів у бесіді, цілісне розуміння її навчального змісту? Якими дидактико-методичними вимогами визначається ефективність бесіди у процесі навчання молодших школярів?

Насамперед слід чітко визначити зміст, на якому будується бесіда, та її цілі. Зміст ділиться на частини. Але поділ на малі за обсягом частини порушує цілісність, а на великі - створює недоступність для розуміння матеріалу. Ці частини повинні бути смисловими. До кожної з них ставиться запитання. Внаслідок цього створюється система запитань, яка будується за принципом наступності та веде до досягнення цілей.

У дидактиці визначено такі функції методу бесіди:

· створення психологічної установки на засвоєння нового матеріалу, мотивація пізнавальної діяльності учнів під час вивчення певної теми, постановка перед учнями проблемної ситуації;

· розкриття змісту фактичного матеріалу; опис певного об'єкта, повідомлення про події, явища;

· розкриття причинно-наслідкових та інших зв’язків між предметами та явищами навколишнього середовища;

· зведення знань у певну систему;

· інструктування учнів щодо їхньої діяльності [10, с. 125].

Широкі функції бесіди у системі навчання і виховання молодших школярів зумовлюють її місце у навчальному процесі. Бесіди можуть застосовуватися на всіх етапах навчання: під час підготовки до засвоєння нового матеріалу, в процесі його пояснення, засвоєння, застосування та узагальнення.

Основним «інструментом» у бесіді є запитання. Від них значною мірою залежить успіх бесіди.

Запитання вчителя повинні бути конкретними за змістом, тобто учень повинен розуміти, про який об'єкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними. На уроках навіть досвідчених учителів можна почути запитання такого типу: «Розкажіть, що ви знаєте про лисицю (або інший предмет чи явище)?» Невизначеність запитання передбачає різні варіанти відповіді. У цій ситуації виникає запитання і до вчителя.

Слід уникати альтернативних запитань. Вони дають можливість випадкового вибору відповідей або спонукають до простого ствердження («так») чи заперечення («ні»). Коли запитання має такий зміст, то в ньому вже містяться певні варіанти відповіді, і школярі, не осмислюючи суті запитання, намагаються відгадати правильну відповідь, щоб задовольнити вчителя.

Запитання не повинні бути подвійними чи потрійними. Особливо такими, що стосуються різних об'єктів або різних сторін одного предмета, явища, їх несумісних ознак, властивостей. Наприклад, запитання: «Які жанри мистецтва ви знаєте?». Ці запитання спричиняють неглибокі і непослідовні відповіді. Дитина розповідає про «все відразу». Вона переходить від одного об'єкта до іншого, розповідає про те, що випадково пригадає, цілеспрямовано не напружує свою думку і пам’ять.

Велике значення для сприймання запитання має не тільки його зміст, але й словесна форма вираження. Не можна у запитання включати невідомі або маловідомі терміни, складні підрядні речення, повторювати запитання кілька разів у різних формулюваннях. Переформулювання запитання здійснюється тоді, коли діти не проявляють активності або здебільшого відповідають на питання неправильно. Причиною цього є те, що вони недостатньо або зовсім не розуміють зміст запитання [18, с. 123]. У таких ситуаціях спочатку разом з учнями слід провести аналіз запитання і з’ясувати, чи розуміють вони терміни, об'єкти, про які запитується, і те, що про них запитується.

Крім основних, у бесіді є додаткові запитання, які виконують функцію коригування відповіді, уточнення і доповнення. Вони не повинні бути підказуючими, а тим паче — невизначеними.

Часто на уроках після неповної відповіді учитель ставить додаткові запитання: «А ще що ти можеш сказати? Що ти можеш доповнити? А ще? Ще??? і т. ін.» Учень починає відповідати все, що знає, і навіть те, що не стосується конкретного запитання. Учитель запитує («Ще що???») школярів до того часу, поки хтось із них не дасть правильну відповідь.

Потрібно пам’ятати, що після кількох таких запитань — відповідей клас виключається з роботи. Чому? Справа в тім, що, відповідаючи на такі запитання, діти не розуміють, що від них хоче почути вчитель. Вони бачать, що їх відповіді не задовольняють учителя, і втрачають інтерес до роботи. Отож додаткове запитання ставиться до тієї частини змісту, яка охоплювалась основним запитанням і не була подана у відповіді. Додаткове запитання можуть поставити учні під керівництвом учителя.

Щоб зосередити увагу дітей на запропонованому запитанні, воно ставиться перед усім класом, а для відповіді викликається один учень. Для інших дітей обов’язковою є настанова з її мотивацією на уважне слухання відповіді: «Слухайте уважно, щоб змогли проаналізувати відповідь і доповнити її», «Слухайте уважно, щоб змогли поставити запитання про те, що не скаже учень», «Слухайте уважно, щоб змогли дати відповідь на наступні запитання» [14, с. 237].

Бажано, щоб усі запитання були індивідуалізовані. На кожне з них відповідає той учень, рівень підготовки і розвитку якого дозволяє успішно це зробити. Так, якщо запитання складне, то відповідь на нього дає «сильний» учень, а «середній» чи «слабкий» її повторює. Якщо просте, воно адресується «слабкому» учневі, а інші доповнюють і коригують його відповідь.

Урахування вимог до бесіди, зокрема до запитань в ній, а також активне ставлення самого вчителя до бесіди, його емоційний настрій, використання різних організаційних прийомів, уміння тримати в полі зору кожного учня дозволяють залучати до роботи весь клас і підтримувати увагу та інтерес протягом усієї бесіди.

У молодших класах можна часто спостерігати, як на початку бесіди діти починають активно працювати. Вони прагнуть відповідати. На кожне з запитань дається відповідь одним із учнів. Здається, всі захоплені роботою, але швидко частина дітей втрачає інтерес до неї. Вони «губляться» у процесі бесіди. Це відбувається з різних причин: не зрозуміли зміст наступного запитання, швидко не змогли дати відповідь на попереднє або усвідомити відповідь товариша тощо. Такі діти втратили взаємозв'язок між частинами бесіди. Основна причина такого стану полягає у тому, що вчитель не стежив за роботою усього класу, а задовольнився лише відповіддю одного учня.

Запитання, які складають бесіду, бувають різними за характером:

а) репродуктивно-мнемічні - активізують пам’ять і спонукають до відтворення раніше здобутих знань і умінь;

б) репродуктивно-пізнавальні - стимулюють репродуктивну пізнавальну діяльність, результатом якої є здобуття готових знань з різних джерел: підручників, засобів наочності, спостережень і т. ін. ;

в) продуктивно-пізнавальні - відповіді на такі запитання отримуються в результаті здійснення операцій логічного мислення з уже відомими знаннями або під час розв’язання проблеми.

У кожного з цих видів є свої істотні ознаки, які обов’язково повинен враховувати учитель, оскільки вони впливають на зміст запитань, структуру бесіди (включення різних прийомів і засобів навчання), її хід і результативність.

Якщо дитина засвоїла зміст, то, відповідаючи на репродуктивно-мнемічні запитання, вона цілеспрямовано відтворює його. На правильність і швидкість відтворення впливають місце, цілісність і час оволодіння знаннями й уміннями. Адже вони засвоюються у процесі:

а) цілеспрямованого навчання (на уроці, в позаурочній і позакласній роботі) або здобуті у процесі життєвого досвіду: читання науково-популярної літератури, перегляду телепередач, спілкування з дорослими і т. ін. ;

б) вивчення теми на одному уроці чи кількох тем на різних уроках. Із цих тем актуалізуються ті знання й уміння, які стосуються конкретного запитання [18, с. 221].

Крім того, слід враховувати час засвоєння змісту, який відтворюється (вивчався в попередній темі уроку, розділі, класі).

Для полегшення керування процесом відтворення знань і умінь школярам надається опора для згадування. Вона буває словесною або наочною. Словесна передбачає вказівку на місце, час, джерело засвоєння (Наприклад, «пригадайте екскурсію в парк, якого кольору бруньки на деревах і кущах взимку? Розкажіть про відтінки снігу. Пригадайте, у другому класі ви вивчали…, як називається?» і т. ін.). Наочна опора — це різні види засобів наочності (наприклад, подивіться на малюнок і пригадайте, якими є кущі і т. ін.).

Необхідні знання, які здобуваються з різних джерел, для відповіді на репродуктивно-пізнавальні запитання бесіди є результатом виконання пізнавальних дій. Серед них: перцептивні (подивіться…, послухайте…, торкніться…, назви частин); практичні (виміряйте довжину…, зважте…, підніміть…) і т. ін.

У формулюваннях такого виду запитань зазначається дія, яку потрібно виконати, щоб відповісти на них. (Наприклад, подивіться на небо, якого кольору воно стало з настанням осені; прочитайте у підручнику абзац… на сторінці… і розкажіть… і т. ін.). Ці запитання спрямовують пізнавальну діяльність дітей. Однак відповідь учень зможе дати тоді, коли він володіє умінням виконувати зазначені дії, знає об'єкти, яких вони стосуються, і має достатній запас слів, щоб побудувати речення.

Значна частина запитань у бесіді спрямована не тільки на відтворення чи отримання готових фактів, а й передбачає складну розумову діяльність: порівняння, виділення істотних ознак, узагальнення, систематизацію, встановлення взаємозв'язків і взаємозалежностей. Не на всі продуктивно-пізнавальні запитання молодші школярі можуть відповісти самостійно.

Обов’язковим є аналіз змістової та процесуальної сторони кожного запитання в бесіді. Порівняння їх із можливостями учнів дозволяє зробити бесіду ефективним методом не тільки оволодіння змістом, але й розвитку пізнавальної активності школярів.

З іншого боку, бесіда — це структурний елемент — прийом усіх інших методів. Основна її функція у цій якості - це «керування різними видами навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів».

Постановка запитання вимагає відповіді. Відповідь значною мірою зумовлюється змістом і правильним формулюванням запитання. Крім того, правильна, осмислена, послідовна відповідь залежить від уміння її побудувати.

Спостереження за молодшими школярами показують, що причини неточних або неправильних відповідей можуть бути різними. В одних випадках — це неглибоке розуміння змісту навчального предмета, в інших — невміння проаналізувати запитання й зрозуміти його сутність або словесне сформулювати відповідь. Тому з перших днів навчання у школі учитель повинен вчити кожну дитину будувати свою відповідь на поставлене запитання. Ця робота дає результат, якщо вона цілеспрямована, систематична й починається з аналізу вчителем запитання та показом зразка відповіді на нього. Далі така робота здійснюється педагогом разом з учнями.

Спочатку аналізується запитання (фронтально або одним учнем), а потім проводиться аналіз відповіді дитини: що треба було відповісти (що вивчали), що викладено і про що не сказано у відповіді. До тієї частини, яка не була висвітлена, формулюється додаткове запитання. Поступово рівень самостійності школярів зростає. Так, пропонуючи запитання, учитель відразу дає завдання: слухати уважно і поставити додаткове запитання. Щоб усі діти правильно виконали це завдання, їм пропонується вголос або про себе пригадати, що для цього треба робити [14, с. 134].

Формувати уміння відповідати на запитання слід розпочинати із запитань, які вимагають простих, невеликих за обсягом відповідей. Пізніше використовуються запитання з ширшими відповідями, які учні вчаться будувати за планом.

У всіх випадках дитина повинна розуміти те, про що вона розповідає і чому вона про це розповідає. Якщо на поставлене запитання дається неправильна відповідь, то, щоб з’ясувати причину цієї невідповідності, учитель зупиняє учня і разом із ним аналізує зміст запитання. При потребі запитання формулюється інакше або уточнюється. До такої роботи можна залучати весь клас. Після цього учень продовжує відповідати. У випадку, коли причиною є відсутність знань, для відповіді викликається інший школяр, а попередній слухає й повторює відповідь.

У ході бесіди питання можуть бути адресовані одному учневі (індивідуальна бесіда) або учням всього класу (фронтальна бесіда).

Успіх проведення бесід багато в чому залежить від правильності постановки питань. Питання задаються учителем усьому класові, щоб всі учні готувалися до відповіді.

Питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними, сформульованими так, щоб заставляли учня думати. Не слід ставити подвійних або що наштовхують на угадування відповіді питань. Не слід формулювати альтернативних питань, що вимагають однозначних відповідей типу «так» або «ні».

У цілому, метод бесіди має наступні переваги:

активізує учнів;

розвиває їхню пам’ять і мову;

робить відкритими знання учнів;

має велику виховну силу;

є гарним діагностичним засобом.

Недоліки методу бесіди:

вимагає багато часу;

містить елемент ризику (школяр може дати неправильну відповідь, що сприймається іншими учнями і фіксується в їхній пам’яті);

необхідний запас знань.

Отже, як ми бачимо однією із переваг бесіди є її виховний вплив, тому її застосовують і як засіб виховання молодших школярів.

Зробимо узагальнюючи висновки, словесні методи навчання і виховання основані на спілкуванні вчителя та учнів за допомогою мови (вербальні форми). Слово вчителя є одночасно не тільки носієм інформації, але і організуючим та стимулюючим чинником.

Бесіда, як один із словесний методів навчання і виховання, є діалогом між учителем і учнем, який підпорядковується конкретній меті. Цей метод широко застосовується у процесі навчання молодших школярів і має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю

За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань, так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає учнів до висловлення власних міркувань, оціночних суджень. Тому її можна використовувати і як метод у різних напрямках виховної роботи з молодшими школярами. Вона дозволяє виявити якість і глибину засвоєння навчального змісту, рівень мислення і здібностей дітей. Тим самим забезпечується постійний зворотний зв’язок, на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання і виховання. Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь, зіставлення їх зі змістом запитань і завдань з відповідями інших учнів привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку.

Основним «інструментом» у бесіді є запитання. Від них значною мірою залежить успіх бесіди. Запитання вчителя повинні бути конкретними за змістом, тобто учень повинен розуміти, про який об'єкт питає вчитель і що саме про нього треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними.

Метод бесіди має наступні переваги: активізує учнів; розвиває їхню пам’ять і мову; робить відкритими знання учнів; має велику виховну силу; є гарним діагностичним засобом.

З цього ми робимо висновок, що цей метод застосовується не тільки у дидактичних цілях, а й як метод виховання, далі розглянемо саме у яких напрямках виховання можна використовувати цей метод.

Розділ 2. Особливості використання бесіди у виховному процесі початкової школи

2.1 Використання методу етичної бесіди як засобу виховання моральних цінностей молодших школярів

У вихованні будь-якої моральної якості застосовуються різні засоби виховання. У загальній системі морального виховання важливе місце займає група засобів, спрямованих суджень, оцінок, понять на виховання моральних переконань. До цієї групи відносяться етичні бесіди.

Етична бесіда — метод систематичного і послідовного обговорення знань, що припускає участь обох сторін — вихователя і вихованців. Вихователь вислуховує і враховує думки, точки зору своїх співрозмовників, будує свої відносини з ними на принципах рівноправності і співробітництва. Етичної бесіда називається тому, що її предметом найчастіше стають моральні, моральні, етичні проблеми [6, с 157].

Мета етичної бесіди — поглиблення, зміцнення моральних понять, узагальнення і закріплення знань, формування системи моральних поглядів і переконань.

Етична бесіда — метод залучення вихованців до вироблення правильних оцінок і суджень з всіх питань, які їх хвилюють. Обговорюючи ситуації, конкретні вчинки, учні легше осягають їх сутність і значення.

Особливість проведення етичних бесід у початкових класах в тому, що в них можна включати інсценування, читання уривків з художніх творів, декламацію, але при цьому не можна забувати, що в етичній бесіді повинен переважати живий обмін думками, діалог. Після її проведення класному керівнику необхідно провести роботу з поглиблення виявлених моральних понять, норм поведінки, організовуючи практичну діяльність дітей.

Ефективність етичної бесіди залежить від дотримання ряду важливих умов:

Розмова має носити проблемний характер. Вихователь повинен стимулювати нестандартні питання, допомагати школярам самим знаходити на них відповіді.

Не можна допускати, щоб етична бесіда розвивалася по заздалегідь складеному сценарію з заучування готових або підказаних дорослими відповідей. Потрібно дітей з повагою ставитися до думок інших, терпляче й аргументовано виробляти правильну точку зору.

Не можна допускати також, щоб бесіда перетворювалася в лекцію: вихователь говорить, вихованці слухають. Лише відверто висловлені думки і сумніви дозволяють вихователю направити бесіду так, щоб хлопці самі прийшли до правильного розуміння сутності обговорюваного питання. Успіх залежить від того, наскільки теплим буде характер бесіди, розкриють у ній вихованці свою душу [6, с 158].

Матеріал для розмови може бути близький емоційному досвіду вихованців. Тільки при опорі на реальний досвід бесіди на абстрактні теми можуть бути успішними.

У ході бесіди важливо виявити і зіставити всі точки зору. Нічиє думка не може бути проігноровано, це важливо з усіх точок зору — об'єктивності, справедливості, культури спілкування.

Правильне керівництво етичною бесідою полягає в тому, щоб допомогти вихованцям самостійно прийти до правильного висновку. Для цього вихователю потрібно вміти дивитися на події чи вчинки очима вихованця, розуміти його позицію і пов’язані з нею почуття.

Високопрофесійні вчителі проводять бесіди не часто і готуються до них ґрунтовно. Етичні бесіди будуються за таким приблизно сценарієм: повідомлення конкретних факторів, пояснення цих факторів і їх аналіз з активною участю всіх співрозмовників; обговорення конкретних аналогічних ситуацій; узагальнення найбільш істотних ознак конкретних моральних якостей і зіставлення їх з раніше засвоєними знаннями, мотивація і формулювання морального правила; застосування учнями засвоєних понять при оцінці своєї поведінки, поведінки інших людей. [Богданова, 2007: 90]

У школі першого ступеня етична бесіда має більш просту структуру. Тут кращий індуктивний шлях: від аналізу конкретних фактів, їх оцінки до узагальнення і самостійного виведення.

Проведення етичних бесід включає в себе: підготовчий етап; проведення бесіди; організацію та оцінку повсякденної діяльності і відносин дітей на основі засвоєних моральних норм і правил.

Досвід проведення етичних бесід показує, що доцільно проводити їх в позаурочний час двічі на місяць. Підготовка до кожної розмови займає 7−8 днів.

Підготовчий етап, самий тривалий і трудомісткий, включає в себе різноманітну діяльність вчителя і дітей. Можуть бути різні варіанти підготовки до бесіди, ми рекомендуємо наступний:

1. Залежно від рівня розвитку дитячого колективу і моральних проблем визначається тема бесіди.

2. Мета бесіди — засвоєння певних норм, понять, які повинні усвідомити учні; ті практичні висновки, які будуть зроблені.

3. Підбірка фактичного матеріалу, де розповідається, як потрібно поступати, що потрібно робити.

4. Продумуються питання бесіди.

5. Підготовка учнів до бесіди:

а) заздалегідь оголошується тема бесіди, вказується література, готуються ситуації, питання, над якими слід подумати, підібрати приклади;

б) при необхідності визначаються індивідуальні завдання, оскільки це психологічно налаштовує учнів на самоаналіз поведінки, і вони переконуються в необхідності його поліпшення;

в) визначаються групові завдання [6, с 158].

Проведення бесіди вимагає великої майстерності від учителя. Головна вимога — забезпечити активність дітей у процесі самої бесіди. Правильно надходить вчитель, який провівши бесіду, задає питання, призводить яскраві приклади, робить короткі переконливі зауваження, спрямовує і уточнює висловлювання дітей, не дає закріпитися невірним думкам.

При проведенні бесіди з прочитаного матеріалу, дуже важливо вміти ставити питання. Питання повинні зачіпати розум і почуття дітей, примушувати їх звертатися до фактів, прикладів, подій навколишнього життя.

Послідовність питань повинна підвести дітей до виведення морального правила, якого треба дотримуватися при спілкуванні з іншими людьми, виконанні своїх обов’язків. При постановці питань у бесідах на моральні теми, можна дотримуватися наступних рекомендацій:

1. Питання має спрямовувати увагу дітей на моральну сторону життя, вчинків, явищ, схованих за предметними діями людей.

2. Питання має змушувати дитину задуматися над мотивами вчинку, побачити складний взаємозв'язок мотиву і результату вчинку.

3. Питання має примушувати дітей побачити моральні наслідки будь-якого вчинку для інших людей.

4. Питання має привернути увагу школярів до внутрішніх переживань людей, навчити дитину за зовнішніми ознаками дізнаватися про стан людини, розуміти цей стан і, отже, співпереживати.

Дуже важливі питання, які допомогли б школярам пов’язати прочитане з власним моральним досвідом, їх колективними переживаннями.

Етичні бесіди з дітьми повинні проходити у невимушеній обстановці. Вони не повинні носити морализующего характеру, містити повчання, докори і глузування. Діти висловлюють свої судження, вільно діляться враженнями.

У етичних бесідах з молодшими школярами повинні бути присутніми елементи цікавості. Для цього в зміст розмов доцільно включати різні ситуації, які містять моральну проблему. Дуже важливо, щоб об'єктом громадської думки були позитивні вчинки школярів і не слід направляти громадську думку тільки на вчинки, пов’язані з поганою успішністю та дисципліною. Розвиток громадської думки відбувається за рахунок введення нових і коригування наявних моральних понять, навчання дітей правилам обговорення та оцінки подій колективного життя, вчинків окремих дітей. Вироблені правила життя дитячого колективу виступають в якості критеріїв моральної оцінки.

Можливі різні варіанти послідовності проведення етичних бесід:

1. Визначення теми бесіди і збудження у школярів інтересу до сприйняття і засвоєння матеріалу.

2. Обґрунтування актуальності, значущості обговорюваної теми.

3. Розкриття теми бесіди на прикладі життя і діяльності видатних людей, а також на матеріалі навколишнього життя.

4. Аналіз стану справ у класі у зв’язку з обговорюваною проблемою і визначення конкретних завдань (рад, рекомендацій) щодо поліпшення роботи і поведінки учнів.

5. Узагальнення підсумків бесіди і короткий опитування учнів щодо основних положень викладеного матеріалу.

Звичайно, вказана структура бесіди не повинна перетворюватися на трафарет. Як у цілому у виховній роботі, так у проведенні бесіди не може бути трафаретів, рецептів на всі випадки життя. Однак, чим більше подібних рецептів буде знати педагог, тим більше шансів він має на їх реалізацію. Вони не обмежують творчу діяльність вчителя, а стимулюють її.

При визначенні теми на початку бесіди необхідно порушити інтерес школярів до сприйняття і засвоєння етичного матеріалу.

Для цього можна використовувати такі прийоми:

а) поставити питання, пов’язані із з’ясуванням сутності морального поняття, яке лежить в основі змісту бесіди. Наприклад, що таке ввічливість і т.п. ;

б) перш ніж оголосити тему, можна розповісти про який-небудь цікавому подію або факт, що має відношення до наміченої темі;

в) перш ніж оголосити тему, потрібно згадати про якомусь випадку з класної життя, який дозволяє обґрунтувати необхідність поглибленого розкриття та осмислення відповідної моральної норми;

г) оголосивши тему, спробувати надати їй особливу важливість і підкреслити її значення за допомогою змістовного висловлювання або афоризмів [6, с 159].

Методика викладу морального матеріалу може поєднувати в собі питально-відповідну форму, розповідь і пояснення педагога, короткі повідомлення учнів з окремих питань, читання з книг, газет, використання художніх картин і т.д. При цьому головна роль залишається за педагогом, так як тільки він може глибоко і кваліфіковано розкрити сутність моралі.

При аналізі поведінки школярів найкраще акцентувати увагу на позитивних прикладах і фактах, а про недоліки говорити в доброзичливому тоні, всіляко підкреслюючи свою впевненість у тому, що учні їх ліквідують.

Узагальнюючи підсумки бесіди, слід навести яскраві висловлювання з тим, щоб розмова глибше проникла у свідомість і почуття школярів. Чітко виділити ті категорії, які становили мету бесіди. [Богданова, 2007: 34]

Таким чином, підготувати і змістовно провести етичну бесіду — справа дуже складна. Недарма досвідчені педагоги кажуть, що провести бесіду на моральну тему набагато важче, ніж урок.

2.2 Особливості використання бесіди в екологічному вихованні молодших школярів

Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього — екологічні знання, наслідок — екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності.

Система екологічного виховання передбачає врахування основних її аспектів:

національного та регіонального підходів до вибору навчального матеріалу екологічного спрямування;

гуманістичну спрямованість і зростаючу роль екологічних чинників у вирішенні глобальних проблем людства (раціонального використання природних ресурсів, забезпечення населення екологічно чистими продуктами харчування, захисту середовища від забруднення промисловими та побутовими відходами);

збереження фізичного і духовного здоров’я людини;

об'єктивності у розкритті основних екологічних законів та понять, що дають підстави вважати екологію наукою, яка розвивається, намагаючись вирішувати проблеми довкілля;

зв’язку між набутими екологічними знаннями і життям, розкриття їх цінності не лише у виробництві, а й у повсякденному житті людини [7, с. 45].

Отже, практична реалізація завдань і мети екологічної освіти будується на засадах: комплексного розкриття проблем охорони природи; взаємозв'язку теоретичних знань з практичною діяльністю дітей у цій сфері; включення екологічних аспектів у структуру предметних, спеціальних узагальнюючих тем та інтегрованих курсів, які розкривають взаємодію суспільства і природи; поєднання аудиторних занять з безпосереднім спілкуванням з природою (екскурсії, трудові екологічні практикуми тощо); використання проблемних методів навчання (рольові ігри та ін.).

Велику вагу має у цьому аспекті проведення бесід з учнями на природі. У педагогічній літературі бесіда визначається як цілеспрямована, організована розмова з дітьми. Значення бесіди полягає в тому, що вона активізує розумову діяльність дітей, оскільки в процесі бесіди створюються можливості для використання раніше набутих знань. В ході бесіди ці знання закріплюються, збагачуються і уточнюються. У процесі бесіди діти підводяться до встановлення причинних зв’язків і залежностей у природі, розвивається зв’язна мова дітей, формуються розумові операції. Під час бесід виховується ставлення дітей до природних об'єктів.

У процесі ознайомлення учнів з природою використовуються вступні, супровідні і заключні бесіди.

Вступна бесіда ставить за мету пов’язати попередні знання дітей з вивченням нових, викликати інтерес до них, з’ясувати, що діти недостатньо засвоїли і на що треба звернути увагу. Найчастіше такі бесіди проводяться перед спостереженнями, екскурсіями. Наприклад, перед екскурсією на річку вчитель запитує: «Як називається наша річка? Що цікавого бачили ви на річці?» [7, с. 46]

Досить часто використовується супровідна бесіда у поєднанні із спостереженнями, розгляданням ілюстрацій, під час дослідів тощо. Питання, які ставить вихователь, повинні активізувати думку дітей, вести їх від виділення зовнішніх ознак до порівнянь, встановлення зв’язків і залежностей. Наприклад, під час спостережень за погодою з’ясовують, яка сьогодні погода. Чи такою ж вона була вчора? Чому сьогодні стало прохолодніше? (Хмари закрили сонце, дме холодний вітер тощо).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой