Економічна ефективність використання основних виробничих фондів і шляхи її підвищення (на прикладі ПАТ Племзавод "Василівка")

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

Вступ

Теоретичні основи ефективності використання основних фондів

1.1 Класифікація, оцінка та облік основних фондів

1.2 Амортизація і показники зношеності основних фондів

1.3 Показники відтворення і використання основних фондів

2. Ефективність відтворення і використання основних фондів на підприємстві

2.1 Коротка характеристика підприємства

2.2 Структура основних фондів та фактори, що на неї впливають

2.3 Формування джерел фінансування відтворення основних фондів

3. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів підприємства в сучасних умовах

3.1 Оптимізація структури і термінів служби основних фондів

3.2 Напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів

3.3 Шляхи підвищення ефективного використання основних фондів підприємства

Висновок

Використана література

Вступ

Кожне підприємство для здійснення діяльності має в своєму розпорядженні спеціальні споруди, будівлі, склади, силові й робочі машини та устаткування, транспортні і переробні установки, засоби механізації й автоматизації, технічне обладнання контролю, зв’язку, управління та інші основні фонди.

Як правило, вони діють у незамінній матеріальній формі, а їх внутрішній простір служить для розміщення стаціонарних або рухомих робочих місць, здійснення різноманітних операцій, проведення ремонтів, використовується в ролі складів матеріалів чи готової продукції. Крім того, приміщення споруд і будівель повинні задовольняти вимоги техніки безпеки, санітарії, протипожежного захисту.

Отже, основні засоби -- це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання послуг, здавання в оренду іншим особам або здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один рік). [1]

Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» «основні фонди" — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Об'єкт основних засобів — це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, внаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс — певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк експлуатації, то кожна з цих частин може визнаватися як окремий об'єкт основних засобів.

Строк корисного використання (експлуатації) — це очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватись підприємством.

Метою написання курсової роботи є вивчення економічної ефективності використання основних фондів підприємства.

Завдання даної роботи полягає в узагальненні початкових знань про підприємство як систему, призначену для випуску продукції на продаж, виконання робіт на замовлення та надання послуг, а також визначити ефективність використання основних фондів та основні шляхи їх підвищення. Ці знання відображають стан і динаміку структури, функцій і цілей виробництва з точки зору корисно-вартісних або соціально-економічних відносин.

Об'єкт дослідження — Публічне акціонерне товариство «Племзавод Василівка».

Предметом дослідження є основні фонди даного підприємства, та ефективність їх використання.

В процесі дослідження даної теми були використані такі методи: економічно-статистичні, економічно-математичні та інші методи групування та аналізу даних.

Період дослідження — 2009−2011 роки.

Вихідна інформація: баланс підприємства та звіт про фінансові результати за даний період дослідження.

1. Теоретичні основи ефективності використання основних фондів

1. 1 Класифікація, оцінка та облік основних фондів

Основні фонди являють собою частину виробничих фондів у вигляді сукупності засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і властивості, а також переносячи свою вартість на вартість готового продукту частинами, у міру спрацьовування.

Основні фонди підприємства поділяються на дві групи:

— основні виробничі фонди;

— основні фонди невиробничого призначення.

— основні фонди невиробничого призначення.

До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:

— житлово-комунальні помешкання;

— побутові, спортивні приміщення;

— будинки та устаткування медичних закладів;

— дитячі дошкільні заклади;

— багаторічні насадження.

Усі ці приміщення, будники тощо с основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів.

До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95−98% загальної вартості основних фондів підприємства.

Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв’язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та пасивну частини.

До активної частини основних виробничих фондів відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).

До пасивної частини основних виробничих фондів належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів (будинки, споруди тощо).

Відношення вартості окремих груп основних виробничих фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:

— виробничо-технологічних особливостей підприємства;

— науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;

— ступеня розвитку різних форм організації виробництва;

— відтворювальної структури капітальних вкладень у створеній нових основних фондів;

— вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;

— територіального розміщення підприємства та ін.

Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно виливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.

Облік основних виробничих фондів підприємства ведеться у натуральному та вартісному виразі. Облік основних фондів у вартісному виразі називається їх оцінкою.

Облік у натуральному виразі потрібен для визначення технічного складу основних фондів. Він здійснюється за даними технічних паспортів, які ведуться стосовно кожної одиниці фондів. У таких паспортах дається розгорнута технічна характеристика кожного об'єкта, а саме:

— дата виготовлення;

— кількість ремонтів та модернізацій;

— реконструкція;

— ступінь зносу;

— технічна продуктивність та ін.

Такий облік дає змогу визначити кількісний склад основних фондів за їх марками та видами. Але з його допомогою неможливо дати загальну оцінку наявних на підприємстві фондів, особливо, коли їх велика кількість і значна видова різноманітність. Неможливо поєднати у натуральному виразі кількість будинків і ліній електропередач. Підрахувати можна лише кількість фондів одного виду або однієї марки. Це обумовлює певні труднощі в обліку фондів. Для того щоб їх уникнути, застосовують оцінку основних виробничих фондів.

Оцінка основних фондів підприємства -- це грошовий вираз їх вартості. Вона потрібна для того, щоб правильно визначити загальний обсяг основних фондів, їх динаміку і структуру, розрахувати економічні показники господарської діяльності підприємства за певний проміжок часу. Така оцінка проводиться з метою встановлення ступеня зносу та планування витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних фондів.

З огляду на тривале функціонування та поступове спрацювання засобів праці, постійну зміну умов їх відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів:

1. Залежно від моменту проведення оцінки засоби виробництва оцінюються за первісною та відновленою вартістю.

2. З урахуванням стану основних фондів оцінка їх проводиться за повною та залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів -- це їх фактична вартість на момент уведення в дію або купівлі. До її складу входять прейскурантна ціна придбання засобів праці, витрати, пов’язані з доставкою їх до місця використання та з монтажем, та інші витрати, передбачені для введення фондів в експлуатацію.

Сперв =Спридб +Сдост +Смонт + Сін,

де Спридб-- ціна придбання устаткування;

Сдост -- транспортні витрати на його доставку;

Смонт -- витрати, пов’язані з монтажем устаткування;

Сін-- інші витрати, пов’язані з уведенням основних фондів у дію.

Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження. У процесі експлуатації ціни на засоби праці можуть змінюватись, але первісна їх вартість завжди буде сталою.

Цінові зміни та інфляційні процеси у вартості основних фондів враховуються з допомогою відновленої вартості.

Відновлена вартість основних фондів -- це вартість їх відтворення у сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за теперішніми, діючими цінами. Оцінка основних виробничих фондів за відновленою вартістю дає змогу порівняти вартість основних фондів, уведених в експлуатацію у різні роки.

Свідн=Сперв і,

де і -- індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів).

Показник індексації основних фондів розраховується на основі індексу інфляції року. В Україні індексація основних фондів не проводиться, якщо індекс інфляції року менший за 110%. На нашу думку, індексація має здійснюватись як при інфляційних процесах, так і при деінфляційних. Насамперед це зумовлюється тим, що зазначені процеси викликають зміни ефективності виробництва, передусім продуктивності праці, які, у свою чергу, ведуть до зміни ціни виробництва. При інфляційних процесах ціна виробництва збільшується, а при деінфляційних -- зменшується.

Повна вартість основних фондів -- це їх вартість у новому стані, тобто без урахування вартості зносу. Саме за цією вартістю основні фонди значаться на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування. Зауважимо, що первісна та відновлена вартості також не враховують вартості зносу основних фондів і тому залежно від строків експлуатації та мети досліджень вони можуть являти собою повну вартість основних фондів.

Залишкова вартість основних виробничих фондів -- різниця між первісною або відновленою вартістю і вартістю зносу.

Сзал=Сперв — Сзн ,

де Сперв -- первісна вартість основних фондів;

Сзн-- вартість зносу.

Якщо первісна і відновлена вартість відбивають кількісний бік використання основних фондів, то залишкова -- якісний. Економічне значення цієї оцінки полягає в можливості не тільки визначити реальну вартість, яка надалі має бути перенесена на вартість продукції, що випускається, а й установити ступінь зносу основних виробничих фондів виходячи з вартісної оцінки.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів, як правило, відбувається нерівномірно протягом року, то розраховувати їх середньорічну вартість краще кількома такими методами:

1. Середньорічна вартість основних фондів для тих підприємств, на яких рух фондів протягом року неінтенсивний,

де Сп. р -- вартість основних фондів на початок року;

Сн, Св -- вартість фондів, які відповідно надійшли та вибули протягом розрахункового року;

Nпр, Nн. пр -- кількість місяців, коли фонди відповідно працювали і не працювали протягом року.

2. Середньорічна вартість основних фондів на тих підприємствах, де їх рух протягом року інтенсивний,

де С1, С2… С12 -- вартість основних фондів на початок кожного місяця поточного року;

С'12 -- вартість основних фондів на 31 грудня поточного або на 1 січня наступного року.

3. Середньорічна вартість орендних основних фондів

де Сор -- сумарна балансова вартість основних фондів, які орендувалися;

Nор -- кількість місяців оренди.

Одиницею обліку основних фондів є інвентарний об'єкт, включаючи всі пристрої та прибори окремий конструктивно відділений предмет, призначений для виконання окремих самостійних функцій, або ж окремий комплекс, що складається з конструктивно з'єднаних предметів, котрі є єдиними і орієнтовані на сумісне використання під час виконання окремої роботи. [7]

1. 2 Амортизація і показники зношеності основних фондів

Амортизація — це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію для накопичення коштів для повного їх відновлення.

Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування, що відповідають ступеню спрацювання основних фондів. Амортизаційні відрахування є важливою частиною поточних витрат на виробництво продукції і фінансових ресурсів народного господарства. Система амортизації відіграє важливу роль в економічному механізмі, виконуючи такі функції:

— формування фондів для повного відновлення основних фондів, що вибувають, після закінчення терміну їх придатності;

— накопичення коштів для розширеного відтворення;

— створення системи планово-фінансових нормативів, необхідних для планування народногосподарських пропорцій відтворення основних фондів і розподілу ресурсів обладнання;

— створення системи госпрозрахункових нормативів, які використовуються у розрахунках собівартості., прибутку і рентабельності;

— створення фонду розвитку виробництва, науки і техніки;

— стимулювання більш швидкого відновлення основних фондів.

Якщо раніше амортизаційні відрахування складалися з двох частин (повне відновлення і капітальний ремонт), то тепер капітальний ремонт, як і інші види ремонту, здійснюється за рахунок поточних витрат виробництва. Відповідно до чинного законодавства у випадку, якщо витрати на ремонт перевищують 5% балансової вартості всіх основних фондів, то їх відносять на збільшення балансової вартості основних фондів.

Амортизація здійснюється на основі річних норм амортизаційних відрахувань. Під нормою амортизаційних відрахувань розуміють частку вартості основних фондів, що має бути перенесена на готову продукцію протягом року. Норми амортизації встановлюються державою у відсотках від вартості основних фондів.

У процесі експлуатації всі основні фонди старіють і зношуються. Розрізняють два види зносу: фізичний і моральний.

Фізичний знос, при ньому деформуються деталі, метал піддається корозії, зношуються тертьові поверхні. Фізичний знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації.

Фізичне спрацювання будь-якого засобу праці можна поділити умовно на дві частини: одну з них періодично ліквідують шляхом проведення ремонтів, другу ж частину зносу в такий спосіб усунути неможливо. З часом цей знос поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого засобу праці новим аналогічного призначення. У зв’язку з цим розрізняють усувний (тимчасовий) і неусувний фізичний знос.

Ступінь фізичного зносу окремої одиниці основних фондів можна визначити двома розрахунковими методами:

1) за строком її експлуатації (порівнянням фактичної і нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

2) за даними обстеження технічного стану (обчисленням відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вар тості, перенесеної на вартість готової продукції до загальної балансової вартості на кінець року (Кзн)).

Моральний знос характеризується втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення нових засобів виробництва, упровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції.

Моральне старіння властиве передусім знаряддям праці та транспортним засобам. Воно завдає реальних економічних збитків підприємствам.

Ступінь морального зносу основних фондів можна визначити за допомогою коефіцієнта Kм.

,

де С0, С1, -- повна вартість (ціна) відповідно застосовуваних і нових основних фондів;

П0, П1, -- продуктивність відповідно застосовуваних і нових основних фондів або витрати на їх експлуатаційне обслуговування.

Основні фонди є морально застарілими, коли Км1. Про загальний рівень морального старіння може дати певне уявлення також питома вага засобів праці, що експлуатуються понад 10, 15, 20 років і більше.

Фізичне спрацювання та моральне старіння діючих основних фондів можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує взаємозв'язок.

Відшкодування фізичного зносу засобів праці здійснюється з допомогою поточного та капітального ремонтів, а попередження -- шляхом своєчасного проведення технічного огляду та обслуговування. На підприємствах (фірмах) застосовують різні види технічного обслуговування. Сутність його зводиться до попередження несправностей у роботі основних фондів через проведення своєчасних мастильних, регулювальних, контрольних операцій та ін.

У результаті зношення виробничих засобів втрачається їх вартість і споживна вартість. Цим і зумовлюється необхідність їх відтворення.

Окремі види засобів праці складаються з великої кількості конструктивних елементів, які зроблені з різних матеріалів (деталі, вузли). Через це, а також у зв’язку з різним експлуатаційним навантаженням деталі мають різні строки експлуатації, тобто спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів. Така заміна відбувається шляхом здійснення відповідних ремонтів. Отже, сутність ремонтів зводиться до усунення тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів.

Призначення поточного ремонту -- збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані завдяки здійсненню регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних несправностей і попередження прогресуючого фізичного зносу. Витрати на поточний ремонт є постійними порівняно рівномірними впродовж експлуатаційного періоду і тому відносяться на собівартість продукції.

Призначення капітальних ремонтів полягає у відшкодуванні нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів основних фондів та максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два альтернативні варіанти: здійснити капітальний ремонт чи придбати повий основний фонд. За кожним із варіантів визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт і різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини і вартістю пової, а для другого — вартість придбання (ціна) і втрати від недоамортизації діючої машини. Для того щоб вирішити, котрий із варіантів доцільніший, визначають коефіцієнт економічної ефективності капітального ремонту, який обчислюється як відношення витрат за першим варіантом до витрат за другим варіантом. Таким чином,

,

де Ек. р — коефіцієнт ефективності капітального ремонту;

 — вартість очікуваного капітального ремонту;

Sс — різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини і вартістю пової машини:

Sc=Cзал.в — Сзал. н ,

де Сзал. в — залишкова вартість капітально відремонтованої машини;

Сзал. н — залишкова вартість нової машини (у даному випадку зносу у неї немає, тому залишкова вартість дорівнює її повній вартості);

Цп — ціна придбання нового основного фонду;

 — недоамортизована частина капітально відремонтованої машини;

б — коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючої (П0) і нової (П1) машин:

в — коефіцієнт, що враховує співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно діючої і нової машин:

,

де Тн. 0, Tн.1 — тривалість ремонтного циклу (або нормативні строки експлуатації до здійснення капітального ремонту).

Слід зазначити, що після капітального ремонту основному фондові надається додатковий строк до наступного капітального ремонту, який і враховується у формулі.

Знизити втрати від морального зносу допомагає модернізація.

Під модернізацією розуміють конструктивне удосконалення діючих машин, які підвищують технічний рівень і поліпшують економічні показники. Дуже часто модернізація проводиться під час капітального ремонту фондів, тому метод визначення витрат на модернізацію аналогічний попередньому.

,

де Ем — коефіцієнт ефективності модернізації основних фондів;

М — витрати на модернізацію.

При цьому величини б, в, Sa треба визначити за даними модернізованої та нової машин.

У процесі експлуатації основних фондів накопичуються кошти для відшкодування їх зносу. Ці кошти утворюють амортизаційний фонд підприємства.

Повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний строк експлуатації засобів праці повинна дорівнювати сумі їх первісної вартості та витрат на підтримку їх у робочому та технічно досконалому стані.

А=Сперв + Ск. р + См — Слік ,

де, А -- повна сума амортизаційних відрахувань;

Сперв — первісна вартість основних виробничих фондів;

Ск. р, См — витрати на капітальний ремонт та модернізацію фондів відповідно;

Слік — ліквідаційна вартість засобів виробництва.

Вартість ліквідаційна -- це вартість металолому вузлів та агрегатів, вона визначається нормативним порядком і дорівнює:

— для будівельного та ремонтного устаткування -- 4%;

— для рухомого складу -- приблизно 10% від первісної вартості фондів.

Така ліквідаційна вартість залишається після списання основних виробничих фондів.

Сума амортизаційних відрахувань розраховується на підприємствах щорічно. Розрахункову річну суму амортизаційних відрахувань можна визначити так:

,

де Тн -- нормативний строк експлуатації основних фондів у роках.

За нормативний береться той граничний строк експлуатації засобів праці, по досягненні якого доцільно замінити їх новими. Технічний прогрес часто потребує заміни основних фондів або їх модернізації ще до повного фізичного зносу. Тому доцільний строк експлуатації фондів може бути меншим, ніж фізичний термін використання.

У практичній діяльності дуже важко розраховувати суми капітальних ремонтів та можливих модернізацій засобів праці. Це можна зробити приблизно для одного чи десятка основних фондів. Але на підприємствах їх завжди майже кілька десятків видів. Тому кошторисні суми амортизаційних відрахувань визначають за допомогою річних норм амортизації.

Норма амортизації -- це відношення річної суми амортизації до вартості основних фондів, виражене у відсотках. У загальному вигляді вона визначається так:

,

де п — норма амортизаційних відрахувань;

Сб — балансова вартість основних фондів.

Є група основних виробничих фондів, у яких нормативний строк експлуатації визначається через фактичне навантаження. Тому норма амортизації для них визначається з урахуванням фактичного навантаження, наприклад для деяких груп автотранспорту

,

де  — нормативний пробіг автомобіля до капітального ремонту, тис. км.

У загальному вигляді сума річних кошторисних амортизаційних відрахувань становить:

.

1. 3 Показники відтворення і використання основних фондів

Існують різні форми простого і розширеного відтворення. Просте відтворення передбачає відновлення капіталу в незмінних розмірах, а розширене -- у постійно зростаючих масштабах (підвищення обсягу і/або номенклатури виробів, випуск більш якісної продукції, тобто з вищою продуктивністю, новими властивостями чи функціями та ін.). Форми простого відтворення -- заміна застарілих засобів праці на аналогічні та капітальний ремонт. Грошовим джерелом простого відтворення є амортизаційні відрахування.

Розширене відтворення основних фондів здійснюється шляхом реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих і бу дівництва нових підприємств і цехів. Усі роботи, пов’язані зі створенням основних фондів, називаються капітальним будівництвом.

Капітальне будівництво є особливою сферою матеріального виробництва, що поєднує будівельну індустрію, діяльність замовників, які створюють умови для інвестування, проектно-дослідні організації, наукові інститути. Ця сфера забезпечує впровадження в дію основних фондів і виробничих потужностей, а також окремих об'єктів будівництва.

Капітальне будівництво є головним джерелом розширеного відтворення основних фондів, а також сферою практичного здійснення капітальних вкладень, або інвестування.

У сучасних умовах інвестиції є найважливішим засобом забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці, поліпшення якісних показників діяльності на мікро- та макро- рівнях. Чим більше масштабні обсяги і вище ефективність інвестицій, тим швидше відбувається відтворювальний процес.

У період переходу до ринкової економіки, коли відбувається спад економіки і багато підприємств припиняє свою діяльність через нестачу коштів, перевага віддається реконструкції і технічному переозброєнню діючих підприємств.

Реконструкція діючих підприємств — це перебудова існуючих цехів і об'єктів, як правило, без розширення будівель і споруд основного призначення. Вона пов’язується з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу. Реконструкція здійснюється за комплексним проектом розвитку підприємства в цілому. її завдання — збільшити виробничі потужності, поліпшити якість і змінити номенклатуру продукції. При цьому чисельність працюючих звичайно не збільшується, проте поліпшуються умови їх праці і передбачаються заходи щодо охорони навколишнього середовища.

При реконструкції виробнича потужність підприємства збільшується насамперед унаслідок усунення диспропорцій у технологічних ланках; упроваджуються маловідходна і безвідходна технології, гнучкі виробництва; скорочується кількість робочих місць; підвищується продуктивність праці; знижуються матеріаломісткість виробництва і собівартість продукції; підвищується фондовіддача і поліпшуються інші техніко-економічні показники діючого підприємства.

Показники використання основних виробничих фондів здебільшого поділяються на дві великі групи:

— натуральні;

— вартісні.

Інколи додатково виокремлюють ще одну групу показників -- умовно-натуральних.

До натуральних показників належить показник продуктивності за одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така продуктивність називається технологічною і вимірюється в натуральних одиницях (шт/год; км/год; т/год тощо). Вона заноситься у технічний паспорт основного фонду. Проте натуральні показники використання основних виробничих фондів не дають змоги реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Неможливо порівняти продуктивність, наприклад, доменної печі та металорізального верстата. Тому на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники. їх сутність зводиться до того, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі розраховуються індекси зведення, з урахуванням яких визначається продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують продуктивність в умовно-натуральних одиницях.

Натуральні й умовно-натуральні показники використання основних виробничих фондів обчислюються стосовно активної їх частини. Але визначити в натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо -- майже неможливо. Тому для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовуються вартісні показники.

Вартісні показники можна поділити на три основні групи:

І. Показники, які характеризують технічний стан основних виробничих фондів.

1. Коефіцієнт оновлення. Характеризує інтенсивність уведення в дію нових виробничих потужностей і визначається відношенням вартості введених основних фондів (Сввед) до первісної вартості всіх основних фондів на кінець року (Cперв.к. р).

2. Коефіцієнт вибуття. Відображає інтенсивність вибуття основних фондів упродовж розрахункового періоду і визначається відношенням вартості основних фондів (Cвиб), що вибули, до первісної вартості фондів на початок року (Сперв.к. р).

3. Коефіцієнт зносу. Показує, яка частина вартості основних фондів уже перенесена на вартість готової продукції. Іншими слова ми, він характеризує ступінь зносу основних фондів і визначається відношенням величини зносу (Сзн) до первісної вартості основних фондів на кінець року (Сперв.к. р).

4. Коефіцієнт придатності. Характеризує ступінь придатності основних фондів до експлуатації і визначається як відношення недоамортизованої вартості основних фондів (Сзал) до їх первісної вартості на кінець року (Сперв.к. р)

Слід пам’ятати, щоКзн + Кпридб = 1.

II. Показники, які характеризують технічне оснащення підприємства.

1. Фондооснащеність. Характеризує, яка частина загальної вартості основних фондів припадає на одиницю головного устаткування.

,

де Сср — середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства;

Аобл — облікова кількість устаткування на підприємстві, що має найбільшу питому вагу.

2. Фондоозброєність. Відбиває ступінь озброєності фондами одного робітника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одного середньооблікового працівника.

,

де Чп -- середньооблікова чисельність працюючих.

3. Енергоозброєність. Показує, яка частка виробничих енергетичних потужностей припадає на одного робітника.

,

де Wсл — сумарна потужність усіх електродвигунів устаткування на підприємстві;

III. Показники, які характеризують ефективність використання основних виробничих фондів підприємства.

1. Фондовіддача. Показує, яка сума валового доходу припадає на 1 грн. вартості основних виробничих фондів.

,

де ФВ -- фондовіддача підприємства;

ВД -- валовий дохід за розрахунковий період.

2. Фондомісткість. Характеризує, яка частка вартості основ них виробничих фондів припадає на 1 грн. валового доходу підприємства. Цей показник обернений до фондовіддачі.

,

На збільшення фондовіддачі та зменшення фондомісткості іноді суттєво можуть виливати інфляційні процеси або підвищення рівня ціп, тобто фактори, від яких не залежить ступінь використання фондів. Для того щоб уникнути необґрунтованого збільшення або зменшення цих показників, їх визначають в умовно-натуральних одиницях.

,

де П — чиста продукція підприємства.

Рентабельність основних виробничих фондів.

Визначається як відношення балансового прибутку Пб) до середньорічної вартості фондів.

Інтенсифікація використання основних фондів може бути досягнута завдяки застосуванню комплексу заходів, що охоплюють весь виробничий процес, а саме впровадженню передових технологій, інтенсифікації технологічних процесів, зменшенню планових і усуненню позапланових простоїв обладнання, виключенню непродуктивної роботи устаткування (до цього, зокрема, призводить випуск браку, завищення припусків на механічну обробку тощо), поліпшення якості сировини, матеріалів і вихідних заготівок, поліпшенню стану обладнання, підвищенню рівня спеціалізації виробництва та ін.

2. Ефективність відтворення і використання основних фондів

2.1 Коротка соціально-економічна характеристика підприємства

Публічне акціонерне товариство ПЛЕМЗАВОД «Василівка» розташовано Сумській області. За своїми розмірами товариство «Василівка» є одним із великих господарств району. За господарством закріплено 3635 га землі, з якої 3032 га ріллі.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «СТАРТ» створене шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності учасників Товариства для здійснення спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного та соціального стану і одержання прибутку. Товариство здійснює свою діяльність згідно чинного законодавства України.

Предметом діяльності Товариства є:

— виробництво та переробка сільськогосподарської продукції;

— організація розмноження і впровадження у виробництво нових сортів і гібридів різних культур;

— Вирощування зернових та технічних культур;

— впровадження у всіх галузях рослинництва досягнень науки і передового досвіду сучасної техніки і технологій.

— Вирощування свиней;

У сільському господарстві земля — це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земельні ресурси є основою матеріального і духовного виробництва. Від характеру і рівня ефективності використання землі залежить розвиток продуктивних сил, масштаби виробництва і матеріальне благополуччя народу. Земельні ресурси необхідні всім галузям народного господарства, однак їх роль у різних сферах суспільного виробництва не однакова. Якщо в промисловості, крім добувної, земля є лише просторовим базисом, то в сільському господарстві вона головний засіб виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва.

Отже, розглянемо ситуацію з даним видом ресурсів в аналізованому господарстві.

Таблиця 2. 1

Структура земельного фонду публічного акціонерного товариства «Племзавод Василівка».

Показники

2009 р.

2010 р.

2011р.

Відхилення (+; -), га

2011р.в % до 2009р.

га.

%

га.

%

га.

%

С. -г. угіддя, всього

3643

100

3635

100

3055

100

-588

3444

в т.ч. рілля

3043

83,5

3032

83,4

2582

84,5

-461

83,8

Аналізуючи дані таблиці 2.1 слід відмітити, що за період 2009 р. — 2011 р. площа с-г угідь господарства змінювалася, але не в значному розмірі. Рівень розораності земель складає 83,8%.

В цілому можемо зробити висновок, що земельний фонд господарство використовує ефективно.

Основою збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і підвищення матеріального добробуту населення є раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів. У зв’язку з цим очевидна необхідність всіх господарств та їх виробничих підрозділів на господарський розрахунок, самофінансування і самоуправління. В сучасних умовах лише наукова організація виробництва і праці в змозі створити умови для високоефективного використання трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва.

Таблиця 2. 2

Динаміка трудових ресурсів та ефективність їх використання

Показники

Роки

Відхилення (+; -), чол.

2009

2010

2011

Середньорічна чисельність працівників

78

72

56

-22

Середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у с. -г. виробництві, чол.

70

64

44

-26

в т. ч.: в рослинництві

56

51

33

-23

в тваринництві

14

13

11

-3

Не дивлячись на те, що середньорічна чисельність працівників господарства за досліджуваний період скоротилася на 22 чол., а середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у с. -г. виробництві - на 26 чол., в тому числі на 23 чол. — в рослинництві та на 3 чоловік — в тваринництві, ефективність використання трудових ресурсів підвищилася, так як продуктивність праці працівників господарства зросла в 2,3 рази. Разом з тим слід відмітити підвищення середньомісячної заробітної плати 1-го працівника господарства на 87,4%. Позитивним є перевищення темпів росту продуктивності праці над темпами росту заробітної плати.

Розвиток сільського господарства значною мірою залежить від стану матеріально — технічної бази, головною ланкою якої є основні фонди, їх якісний склад і раціональне співвідношення. Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом і основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи зростання виробництва продукції та підвищення продуктивності праці.

Важливим напрямом зростання ефективності сільськогосподарського виробництва будь-якого господарства є підвищення рівня забезпеченості господарств основними і оборотними фондами та поліпшення їх використання. Із зростанням фондооснащеності сільськогосподарського виробництва відбувається підвищення його ефективності. Тому очевидне значення раціонального використання машинно-тракторного парку, автомобілів, виробничих приміщень і їх обладнання, кормів, насіння, мінеральних добрив та інших засобів виробництва. На рівень ефективності виробництва в господарствах істотно впливають склад виробничих фондів, співвідношення основних виробничих фондів і оборотних засобів, частка технічних засобів в основних виробничих фондах. Підвищення віддачі основних фондів є одним з головних факторів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва і зростання його ефективності.

Таблиця 2. 3

Забезпеченість і ефективність використання основних виробничих фондів.

Показники

2009

2010

2011

Відхилення 2011р до 2009 +/-

1

Валова продукція, тис грн

15

70

658

643

2

Чистий прибуток (збиток), тис грн

3798

4187

5180

1382

3

Середньорічна вартість ОФ, тис. грн

13 706

13 621

13 389

-317

4

Фондовіддача, тис. грн

0,28

0,31

0,39

0,11

5

Фондомісткість, тис. грн

3,61

3,25

2,58

-1,02

6

Фондоозброєність, тис. грн

195,80

212,83

234,89

39,09

7

Норма прибутку, %

25,80

28,69

36,43

10,63

8

Рівень рентабельності (рівень збитковості), %

27,71

30,74

38,69

10,98

Аналізуючи дану таблицю видно, що середньорічна вартість основних фондів зменшилась на 317 грн. в порівнянні 2011 р. з 2009 р.; валова продукція збільшилась на 643 грн, фондовіддача збільшилась на 0,11%, відповідно за досліджуваний період. А фондомісткість зменшилася на 1,02 грн. та збільшилась фондоозброєність на 39. 09 грн. відповідно.

Показник фондовіддачі вказує, що спостерігається покращення ефективності використання основних фондів це відбувається внаслідок збільшення виробництва валової продукції.

Показник фондомісткості вказує на те, яка частка вартості основних засобів припадає на 1 грн. валової продукції. За вказаний період вона значно знизилась — на 1,02 грн, що є позитивною тенденцією для підприємства, оскільки це означає, що внаслідок збільшення ефективності використання основних засобів зросла кількість вироблюваної продукції, тому це й вплинуло на зниження цього показника.

Отже, керівництво підприємства правильно управляє ресурсами та втілює методи управління в політику виробництва.

Показник фондоозброєності відбиває ступінь озброєності фондами одного робітника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів підприємства припадає на одного середньооблікового працівника.

Показник норми прибутку зріс на 10,63 в.п. за період 2009−2011 років. Рівень рентабельності має позитивну тенденцію і тому у 2011 році становить 38,69% в порівнянні з 2009 роком — 27,71%, коли в підприємства мав місце чистий збиток. Зростання рівня рентабельності пояснюється тим, що значно зросли обсяги чистого прибутку для підприємства за досліджуваний період.

Отже, узагальнюючи все вище розглянуте, можна зробити висновок про те, що підприємство забезпечено основними виробничими фондами, які використовуються ефективно, та підприємству слід приділяти увагу їх ефективному використанню задля отримання вищих результатів фінансової діяльності підприємства.

Кожне аграрне підприємство, виходячи з власних потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов’язань, розподіляє вироблену продукцію. В певних пропорціях воно спрямовує її на виробничі потреби для наступного циклу розширеного відтворення (кормів, насіння, посадочного матеріалу відтворення стада та ін.), на громадське харчування і забезпечення продуктами дитячих ясел і садків, на оплату праці натурою і, нарешті, на продаж.

Спеціалізація сільського господарства — це переважний розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції.

Для того, щоб виявити спеціалізацію господарства, потрібно ознайомитися зі структурою товарної продукції (табл. 2. 4). Спеціалізація — це важливий фактор збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, зниження її собівартості та підвищення рентабельності.

Таким чином, товарна продукція — це та частина валової продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам. Розглянемо структуру товарної продукції Іванівської дослідно — селекційної станції (див. табл. 2. 4).

Аналізуючи дані таблиці 2.4 можна сказати, що господарство має зернову спеціалізацію. В цілому фактично складена спеціалізація відповідає природним і економічним умовам розвитку господарства.

Таблиця 2. 4

Об'єм та структура товарної продукції підприємства

Показники

2009 р.

2010 р.

2011р.

В середньому

Ц.

%

Ц.

%

Ц

%

тис. грн.

%

Зернові та зернобобові

41 536

97,39

26 494

59,30

36 873

119,02

34 967,67

91,90

Жито

234

0,55

2081

4,66

4725

15,25

2346,67

6,82

Гречка

98

0,23

116

0,26

451

1,46

221,67

0,65

Кукурудза на зерно

140

0,33

2352

5,26

7400

23,89

3297,33

9,83

Ячмінь ярий

764

1,79

228

0,51

5492

17,73

2161,33

6,68

Овес

87

0,20

4537

10,15

3214

10,37

2612,67

6,91

Просо

148

0,35

2220

4,97

2599

8,39

1655,67

4,57

Показники

Ц

%

Ц

%

Ц

%

Тис грн

%

Ріпак озимий

88

0,21

-

-

416

1,34

168,00

0,52

соняшник

275

0,64

6651

14,89

4484

14,47

3803,33

10,00

Всього по рослинництву

42 372

99,36

44 679

100,00

30 981

100,00

39 344,00

99,79

М’ясо: ВРХ

102

0,24

-

0,00

-

0,00

34,00

0,08

Свиней

102

0,24

-

0,00

-

0,00

34,00

0,08

Мед

71

0,17

-

0,00

-

0,00

23,67

0,06

Всього по тваринництву

275

0,64

-

-

-

-

91,67

0,21

Всього по підприємству

42 647

100

44 679

100

30 981

100

39 435,67

100

Для оцінки рівня спеціалізації виробництва розраховують коефіцієнт спеціалізації.

Як свідчить обчислений коефіцієнт кореляції дане господарство відноситься до господарств із середнім рівнем спеціалізації.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва та живої праці. Ефективність виробництва — узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва.

Ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування і товарах широкого вжитку із сільськогосподарської сировини залежить від кінцевих результатів виробничої діяльності аграрних підприємств. Фінансові результати діяльності господарства характеризуються сумою отриманого прибутку і рівнем рентабельності. Прибуток підприємства отримують головним чином від реалізації продукції, а також від інших видів діяльності. Чим більше підприємство реалізує рентабельної продукції, тим більше отримує прибутку, тим кращий його фінансовий стан.

Обсяг реалізації і величина прибутку, рівень рентабельності залежать від виробничої, постачальницької, збутової і комерційної діяльності, тобто ці показники всі сторони господарювання.

Таблиця 2. 5

Динаміка основних економічних показників діяльності підприємства.

Показники

Роки

Відхилення (+; -) 2011 до 2009р

2009

2010

2011

Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

4557

5024

6216

1659

Податок на додану вартість

759

837

1036

277

Чистий доход (виручка) від реалізації

3798

4187

5180

1382

Собівартість реалізованої продукції

3783

4117

4522

739

Валовий: прибуток

15

70

658

643

збиток

-

-

-

-

Інші операційні доходи

686

689

702

16

Адміністративні витрати

208

256

307

99

Витрати на збут

-

-

-

-

Інші операційні витрати

443

453

937

494

Фінансовий результат від операційної діяльності:

прибуток

50

50

116

66

Збиток

-

-

-

-

Інші доходи

24

6

40

16

Фінансові витрати

-

48

81

81

Інші витрати

69

8

73

4

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування:

прибуток

5

48

2

-3

Збиток

-

-

-

-

Податок на прибуток від звичайної діяльності

-

-

-

-

Фінансовий результат від звичайної діяльності

прибуток

5

48

2

-3

Збиток

-

-

-

-

Чистий прибуток

5

6

2

-3

Збиток

-

-

-

-

Як видно з даних таблиці 6 в 2011 році господарство в результаті своєї діяльності отримало збиток в розмірі 3 тис. грн. Але в 2009 — 2010 р. р. господарство спрацювало прибутково. Розмір чистого прибутку склав відповідно 5 і 6 тис. грн. Такі позитивні зміни відбулися в результаті випереджаючих темпів росту виручки від реалізації продукції (зросла на 43%) над темпами росту собівартості реалізованої продукції, яка підвищилася за досліджуваний період на 31%. Як позитивний момент слід відмітити значне підвищення (на 494 тис. грн.) інших операційних доходів та підвищення адміністративних витрат на 66 тис. грн., фінансових витрат — на 81 тис. грн. та інших витрат на 4 тис. грн. Такі зміни сприяли низькому рівню прибутковості.

Для подальшого підвищення прибутковості та рентабельності господарству необхідно і надалі працювати над зниженням собівартості продукції за рахунок впровадження високопродуктивних сортів і гібридів культур, автоматизації виробництва, хімізації рослинництва, меліорації, широкого використання досягнень науки і передового досвіду. Зміцнення матеріально-технічної бази, впровадження інтенсивних технологій виробництва, прогресивних форм організації праці, поліпшення матеріального стимулювання праці мають сприяти підвищенню врожайності основних культур та збільшенню обсягів виробництва продукції.

2. 2 Структура основних фондів та фактори, що на неї впливають

Від кількості, вартості, технічного рівня, ефективності використання основних виробничих фондів значною мірою залежать кінцеві результати діяльності підприємства: виробництво продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність, стійкість фінансового стану.

Розглянемо структуру основних виробничих фондів Іванівської дослідно — селекційної станції в динаміці за 2009 — 2011 роки (табл.2. 6).

Таблиця 2. 6

Динаміка і структура основних виробничих фондів.

Показники

2009 р.

2010 р.

2011р.

Відхилення (+; -), тис. грн.

2011р.в % до 2009р.

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Будинки, споруди,

6993

82,5

6970

80,0

7078

83,8

85

101,2

Машини та обладнання

743

8,8

899

10,3

934

11,1

191

125,7

Транспортні засоби

355

4,2

333

3,8

402

4,8

47

113,2

Інструменти, прилади,

31

0,4

29

0,3

35

0,4

4

112,9

Робоча і продуктивна худоба

358

4,2

478

5,5

-358

РАЗОМ

8480

100,0

8709

100,0

8449

100,0

-31

99,6

На основі даних таблиці 2.6 слід відмітити, що вартість основних виробничих фондів у 2009 році в порівнянні з 2011 роком зменшилася на 31 тис. грн., або на 0,4%. Це відбулося за рахунок виведення робочої і продуктивної худоби зі складу основних виробничих фондів і включення їх в окрему статтю в балансі підприємства: «Довгострокові біологічні активи». Вартість же машин та обладнання за досліджуваний період зросла на 191 тис. грн., або на 25,7%, будинків, споруд та передавальних пристроїв — на 85 тис. грн., що склало 1,2%, транспортних засобів — на 47 тис. грн., або на 13,2%, інструментів, приладів, інвентарю — на 4 тис. грн., або на 12,9%.

В структурі основних виробничих фондів найбільшу питому вагу займає пасивна їх частина — будівлі, споруди та передавальні пристрої. Якщо в 2009 р. їх частка становила 82,5%, то в 2011 р. — 83,8%, тобто зросла на 1,3%. Позитивним є збільшення питомої ваги машин та обладнання за аналізований період на 2,3%.

Зобразимо зміну вартості фондів графічно.

Рис. 2.1 Динаміка вартості фондів підприємства

2. 3 Формування джерел фінансування основних фондів

Джерелами простого і розширеного відтворення основних засобів є власні, позичкові і залучені кошти та цільові надходження і благодійні внески.

До власних джерел відносять прибуток від основної операційної та іншої операційної діяльності; від фінансово-інвестиційної діяльності та від позареалізаційних операцій; амортизаційні відрахування; надходження від реалізації вибулих основних засобів. Специфічним джерелом фінансування відтворення основних засобів, що не вимагає вкладень, є їх індексація. До позичкових коштів відносять кредити банків та інших фінансово-кредитних установ, а до залучених -- випущені підприємством акції й облігації.

Головним джерелом відтворення основних засобів в Іванівській дослідно — селекційній станції є амортизаційні відрахування і прибуток. Саме завдяки їм підприємство може здійснювати не лише просте, а й розширене відтворення цього ресурсу. Амортизаційні відрахування є джерелом здійснення простого відтворення основних засобів. Проте вони нерідко стають і джерелом розширеного відтворення у випадках, коли підприємству ще немає потреби замінювати працюючі основні засоби, а отримані суми амортизаційних відрахувань завдяки введенню прискореної амортизації є досить значними і можуть бути використані для придбання додаткової кількості основних засобів

Підприємство не акумулює амортизаційні відрахування у спеціальному амортизаційному фонді з цільовим реноваційним призначенням, а здійснює просте і розширене відтворення в міру потреби за рахунок наявних власних або зовнішніх джерел фінансування. Проте підприємство вводить в практику своєї діяльності закріплення фінансових ресурсів за формами відтворення основних засобів. Це такі т три форми їх відтворення:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой