Економічна ефективність виробництва великої рогатої худоби у ТОВ "Аграрій СВПП" с. Краснопілка, Уманського району, Черкаської області

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Сельскохозяйственные науки


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки

студента

групи 32-ф

«Економічна ефективність виробництва ВРХ у ТОВ „Аграрій СВПП“ с. Краснопілка, Уманського району, Черкаської області»

Курсова робота з економіки підприємства

Керівник:

кандидат економічних наук,

доцент …

Умань 2009

Зміст

Вступ

1. Сучасні проблеми розвитку виробництва ВРХ

1.1. Значення і розвиток виробництва ВРХ

1.2. Проблеми ринку ВРХ

1.3. Показники ефективності виробництва ВРХ. Методика їх визначення

2. Ефективність виробництва ВРХ у підприємстві

2.1. Характеристика природно-економічних умов підприємства

2.2. Показники розвитку галузі тваринництва: поголів'я, відтворення стада, продуктивність, валове виробництво

2.3. Умови і рівень годівлі

2.4. Показники ефективності виробництва і продуктивності галузі (ціни реалізації, собівартість, рентабельність) і їх факторний аналіз

3. Шляхи підвищення ефективності виробництва продукції у підприємстві.

3.1. Резерви зміцнення кормової бази

3.2. Поліпшення породного складу

3.3. Резерви збільшення прибутку

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Потреби населення України у м’ясі і м’ясопродуктах не задоволені. Присутність ряду штучних причин неефективної роботи ринку м’яса, висока збитковість тваринництва в аграрних формуваннях, наявність стримуючих моментів в організації виробництва та реалізації м’яса особистими підсобними господарствами одночасно з формуванням на селі інституту приватної власності, а в найближчій перспективі - ринку землі, обумовлюють необхідність дослідження нових, більш ефективних способів організації відтворювального процесу в м’ясопродуктовому підкомплексі країни.

В період проведення аграрних реформ у специфічних умовах області не приділялося достатньої уваги обстеженню особистих підсобних господарств відносно стану та перспектив виробництва тваринницької продукції. Дослідження питань ресурсо- та енергозбереження, ефективності способів організації виробництва у скотарстві в аграрних формуваннях не мали комплексного характеру, не визначалися нормативні затрати ресурсів, витрати на них. Необхідність прийняття практичних рішень економічних проблем функціонування м’ясопродуктового підкомплексу обумовило використання даних спеціальних досліджень розвитку особистих підсобних господарств й економічної оцінки способів організації виробництва у великотоварних аграрних формуваннях.

Виробництво м’яса великої рогатої худоби (ВРХ) відповідає вимогам повноцінного харчування населення, дозволяє раціонально використовувати ресурсний потенціал і природні умови регіонів України. Тому його ефективність необхідно розглядати з загальнодержавних позицій — до якого суспільного ефекту воно призводить, і використовувати при характеристиці ринку м’яса поняття «народногосподарська ефективність».

Гостра проблема сьогодення — недовиробництво, дефіцит м’ясної продукції, хоча через низьку купівельну спроможність населення створюється видимість її перевиробництва. Недовиробництво — явище тимчасове. Протягом тривалого періоду при врегулюванні цін та доходів споживачів крива сукупної пропозиції (що обмежується лише потребами споживачів) приймає вертикальний вигляд.

Низький попит на м’ясну продукцію призводить до адекватного рівня попиту на м’ясну сировину, пропозиція якої, через високу збитковість, постійно знижується. Передовий досвід показує можливості високої ефективності скотарства. Окрім отримання прибутку, воно має розвиватися в цілях покращення економіки агроформувань. Джерелами росту пропозиції м’яса є недовикористання виробничого потенціалу м’ясопродуктового підкомплексу, незадоволені потреби населення та тенденція росту попиту на м’ясо і м’ясопродукти. Джерела росту попиту на м’ясо і м’ясопродукти — низький рівень їх споживання (менше фізіологічного прожиткового мінімуму — 79,5% українців), тенденція підвищення реальних доходів населення.

1. Сучасні проблеми розвитку виробництва ВРХ

1.1 Значення і розвиток виробництва ВРХ

Найважливішою галуззю продуктивного тваринництва України в скотарство, яке постачає незамінні продукти харчування і цінну сировину для харчової і переробної промисловості.

У результаті господарського використання великої рогатої худоби одержують молоко, що відзначається високими харчовими якостями і сировиною для виробництв молочних продуктів.

Молоко і молочні продукти становлять основу повноцінного харчування населення. За науково-обґрунтованими нормами харчування, людина має споживати, в середньому, 380 кг (у перерахунку на молоко) молока і молочних продуктів, у тому числі 120 кг молока у свіжому вигляді.

Скотарство дає основну масу м’ясної продукції, цінною за вмістом високоякісних білків і незамінних амінокислот [1].

Формула успіху продуктивного тваринництва добре відома:

ь 33% -- правильна годівля тварин;

ь 33% -- умови утримання й експлуатації

ь 33% (за деякими даними, -- 40%) -- племінні якості тварин.

Таким чином, успішне ведення молочного й м’ясного бізнесу від власника корови не багато й залежить. У сучасних умовах він зможе (якщо зуміє) правильно й досита нагодувати тварину. А дві третини успішного скотарства закладаються у «високих кабінетах» Києва.

Чому селянство вічно бідне, звідки це фатальне жебрання виробників сільськогосподарської продукції? Чи така вже безнадійна й непоправна селянська доля? [3]

Головна причина -- політична. Це ставлення держави до селянства. Три чверті (!) власників худоби -- це приватний сектор, що, в основному, напуває країну молоком і часто виживає за рахунок його продажу. Інших доходів у сільської родини може просто не бути. Найбільш безправний, скривджений владою, сектор економіки. Його маленький молочний бізнес із однією-двома коровами залежить від наявності пасовища й косовиць, від близькості міста, від милості закупівельників молока з їхніми низькими закупівельними цінами.

Племінні заводи, не одержавши статусу державних, віддали Богові душу. Фахівці штучного осіменіння на селі дорогою спермо-продукцією «не зловживають». Якісна закордонна сперма може коштувати близько сотні гривень за дозу. Це значить, що за нинішніх цін на молоко -- 1 грн. /л -- власникові корови потрібно вручну (!) надоїти центнер молока, щоб один раз осіменити корову якісною спермою племінного бика [6].

При загальному зменшенні поголів'я великої рогатої худоби, зменшується кількість поголів'я на вирощуванні та відгодівлі. Якщо у 1990р. усі категорії господарств України у живій вазі великої рогатої худоби поставили на вирощування 3248,1 тис. тонн, то у 2002р. — лише 1131,5 тис. тонн, або 35% до 1990 року. Крім того, знижується продуктивність худоби. Середньодобовий приріст великої рогатої худоби на вирощуванні, відгодівлі та нагулі у сільськогосподарських підприємствах України в 1990р. становив 431 г, а в 2002р. лише 322 г, що менше до 1990р. на 25,3%. Відповідно зменшується середня вага однієї голови худоби, яка продана переробним підприємствам: у 1990 р. вона становила 393 кг, а в 2002 р. — 385 кг, що на 35 кг менше [14].

В той же час витрати кормів для отримання приростів живої маси великої рогатої худоби зростають вже у 2002р. на 1 ц приросту було витрачено 15,72 ц корм, од., що більше проти 1990р. на 2,19 ц корм. од.

Рівень економічної ефективності вирощування і відгодівлі молодняка великої рогатої худоби є досить низьким. Якщо в 1990р. рівень рентабельності м’яса великої рогатої худоби досяг 20,6%, то у 2002р. рівень збитковості становив 40,5% у сільськогосподарських підприємствах України.

Аналогічна ситуація з виробництвом м’яса яловичини і в Черкаській області.

1.2 Проблеми ринку ВРХ

У 2006 році на територію України було завезено близько 230 тис. тонн м’яса та м’ясопродуктів (в тому числі в останньому кварталі -- 96 тис. тонн) через вільні економічні зони (ВЕЗ) Донецької області [4], 2008 250 тис. тонн.

Такий шлях потрапляння на ринок сировини означає несплату податків до Держбюджету на суму понад 930 млн. грн.

Крім зазначеного безмитного потрапляння через ВЕЗ, на українському ринку присутнє також м’ясо, завезене за давальницькими схемами, мито з якого також не сплачується.

Спроби через суди примусити імпортерів сплатити податки ні до чого не призвели. Судова влада була на боці порушників Закону, не відносячи групу товарів «1,24» до звільнення від оподаткування при імпорті (мито та податок на додану вартість) [8].

Вартість завезеної продукції не перебільшувала 2,5−3,5 грн. /кг для м’ясопереробної промисловості.

Ціна на м’ясо «Україні відповідно впала на 25%. Сьогодні м’ясопереробні підприємства не беруть українських тварин на переробку або пропонують ціну 5,5−6 грн. /кг, що нижче за собівартість.

На початку березня уряд нібито почув заклики виробників м’яса: «Ми розглядаємо можливість проведення антидемпінгового розслідування щодо імпортерів цієї продукції в Україну, -- запевняв заступник міністра аграрної політики Борис Супіханов. -- 1 розслідування — це тільки один із варіантів захисту українських виробників. Міністерства і відомства, які причетні до вирішення проблеми, отримали доручення розробити заходи для посилення контролю за виконанням законодавства, що регулює торгівлю через ВЕЗ і ТПР, а також додаткові заходи щодо боротьби з контрабандою». Проте реальних зрушень вітчизняні виробники так і не відчули, а імпортне м’ясо і далі надходить до України… [16]

Закони ринку прості: не хочемо допомагати власному виробникові, будемо фінансувати закордонного. Принаймні років шість-сім. Щоб одержати, виростити майбутню корову й замінити поголів'я, потрібно три з половиною роки, щоб його подвоїти -- ще стільки ж.

Прописна істина: якщо селянська продукція потрібна державі, вона повинна скуповуватися й сприяти збільшенню виробництва.

В усьому світі, дотуючи виробництво молока і м’яса, держава укладає із сільськогосподарським виробником «джентльменську угоду»: ми (держава) компенсуємо частину ваших витрат, ви поставляєте продукцію першої потреби за помірними цінами.

Перша частина цієї угоди для основної маси українських виробників продукції -- так і не запрацювала. Наші джентльмени селянських подвір'їв дружньої підтримки уряду наразі позбавлені й сподіваються лише на удачу. А помірні ціни влада (на шкоду селу) штучно стримує завезенням дешевого продовольства з країн із дотаційним с. -г. виробництвом. Як не крути, але дві третини нереалізованого потенціалу у виробництві молока й м’яса залежать від аграрної політики однойменного міністерства і його фінансового забезпечення. Дві третини -- це диспаритет цін на м’ясо-молочну продукцію селян і низька продуктивність стада великої рогатої худоби [16].

Завезення дешевої сировини (імпорту) відбувається на тлі реального збільшення виробництва м’яса в Україні. До того ж, згідно з планами на 2007 рік, українські товаровиробники взяли на себе зобов’язання випустити на ринок додатково ще 150 тис. тонн м’яса. А це свідчить про те, що в країні є повна можливість забезпечити населення високоякісною продукцією без участі імпорту [17].

ЄС не пошкодував 2,3 млрд. екю (попередниця євровалюти), щоб напередодні другого тисячоріччя спробувати зрозуміти, чому три колишні радянські «сестри» (Росія, Білорусія, Україна) не здатні виробляти прибуткове молоко в умовах вільного ринку. В Україні під мікроскоп експертів Європейського Союзу (проект ТАСІ5) потрапила молочна індустрія Кіровоградської і Чернівецької областей.

Завжди цікаво подивитися на себе збоку очима європейських сусідів. З цього великого за обсягом аналізу (на 60 сторінок тексту) випливає, що:

ь наші пасовища, зарослі бур’яном, -- це лише майданчики для прогулянок корів. Щоб стати повноцінними кормовими столами, вони повинні бути засіяні райграсом і білою конюшиною, з розрахунку 1−1,5 га на корову, й бути розташованими на відстані не далі 1 км від ферми;

ь солома -- не корм (підкреслено кілька разів!) і має бути вилучена з раціону корів;

ь раціони худоби незбалансовані, у них завищена частка зернових як плата за низькоякісне випасання й нікудишній за якістю силос;

ь технологію якісного силосування повсюдно порушують (запізніла стадія збирання трав, недостатнє подрібнення, сильне забруднення силосної маси, задовгі терміни заповнюваності силосних траншей, для їхнього укриття не завжди використовують плівку). Втрати якості силосу з цих причин сягають 40−60%;

ь дуже висока витрата пального на виробництво фуражу: 200−400 л/га проти 50−100 л/га в ЄС;

ь відтворення стада залишає бажати кращого навіть там, де ним займаються;

ь ідентифікація поголів'я не стала повсюдною й повсякденною нормою життя;

ь річне виробництво молока в країнах ЄС досягло, в середньому, 5000 л (у лідерів -- 6000 л) на корову за рік [14].

Завдяки відчайдушному «ринковому» вирізуванню молочного стада, за надоями молока. Україна сьогодні займає нестабільне й малопочесне лідерство серед країн співдружності, але відстає від цивілізованої Європи й розвинутих країн Північної Америки, відповідно, вдвічі-втричі [16].

1. 3 Показники ефективності виробництва ВРХ. Методика їх визначення

Ефективність виробництва яловичини і телятини характеризується системою таких показників:

Ш продуктивність тварин — середньодобовим і річним приростом живої маси молодняка,

Ш живою масою однієї голови відгодівельного поголів'я при реалізації;

Ш затрати праці і кормів на 1 ц приросту живої маси;

Ш собівартістю 1 ц приросту і 1 ц живої маси молодняка;

Ш ціною реалізації 1 ц живої маси;

Ш прибутком з розрахунку на 1 ц живої маси; рівнем рентабельності виробництва яловичини [1].

Специфічними показниками економічної ефективності виробництва м’яса є вихід валової продукції з розрахунку на 100 корм. од., на 1 грн. витрат на корми та витрати кормів (у кормових одиницях) на виробництво 1 ц молока[13]. Перший з них визначається відношенням обсягу валового виробництва м’яса ВРХ до витрат кормів у натуральному чи вартісному виразі. Другий показник є оберненим до нього. Крім них застосовують також показник окупності кормів, тобто покриття їх вартості за рахунок отриманої продукції.

До показників продуктивності праці належать:

а) вихід валової продукції на середньорічного працівника;

б) те ж, на 1 людино-годину та 1 людино-день;

в) затрати праці на виробництво одиниці продукції [3].

Перші три з них обчислюються відношенням обсягу валового виробництва яловичини до відповідної кількості людино-годин, людино-днів витрачених на виробництво даної продукції, або середньорічної кількості працівників. Затрати праці на виробництво одиниці продукції є оберненим показником до вищезазначених.

Рівень економічної ефективності виробництва яловичини можна визначити лише з використанням системи взаємопов'язаних показників[13].

Основою об'єктивної оцінки господарської діяльності сільськогосподарських підприємств є прибуток від реалізації м’яса та рівень рентабельності, який визначають як процентне відношення прибутку до собівартості товарної продукції. Він залежить від собівартості одиниці продукції та реалізаційних цін.

Собівартість виробництва одиниці продукції - це виробничі витрати на одиницю продукції. З урахуванням показника собівартості здійснюється спеціалізація сільського господарства, тобто в кожній зоні, в кожному регіоні в першу чергу виробляється той вид продукції, який обходиться з найменшою собівартістю.

Рівень рентабельності здебільшого обчислюють лише для товарної продукції, використовуючи інформацію про обсяг реалізованої продукції, грошові надходження від її реалізації та про собівартість товарної продукції. У господарствах, де є збиткові галузі, крім рівня рентабельності, доцільно обчислювати показник відношення виручки від реалізації продукції (в процентах) до її собівартості. Коли виробництво продукції рентабельне, цей показник буде на 100% більший від рівня рентабельності, а якщо збиткове, то він буде менший від 100% на рівень збитковості [5].

На детальність і точність аналізу ефективності і прибутковості виробництва валової продукції молока значно впливають ціни, у яких вона обчислюється. Для визначення вартісних показників рівня продуктивності праці використовують порівнянні ціни 2005 року. Однак для обчислення окупності витрат в скотарстві такі ціни непридатні. Для розрахунку окупності витрат необхідно валову продукцію тваринництва визначити у фактичних цінах реалізації. Фактичну суму прибутку також обчислюють як різницю між виручкою від реалізації продукції тваринництва та її повною собівартістю.

Отже, вихід валової продукції на 1 грн. витрат є одним з підсумкових показників ефективності виробництва м’яса ВРХ [13].

2. Ефективність виробництва ВРХ у підприємстві

2. 1 Характеристика природно-економічних умов підприємства

Сільськогосподарське підприємство ТОВ «Аграрій СВПП» розташоване в с. Краснопілка, Уманського району, Черкаської області. Природно-кліматичні умови обумовлюються його місцезнаходженням в Лісостеповій зоні. Так середньорічна кількість опадів в даному регіоні складає 500−550 мм ртутного стовпчика, середня температура взимку знаходиться на рівні -5єC, а влітку коливається в межах 19−20єC, переважаючий напрям вітру — північно-західний. Переважними є такі типи ґрунтів: чорноземи опідзолені і темно-сірі опідзолені, чорноземи реградовані, ясно-сірі та сірі лісові. Ресурси місцевого стоку складають 50−75 тис. м3 на 1 м2 у рік. Таким чином, такі сприятливі природно-кліматичні умови зумовлюють розвиток сільського господарства в даному регіоні.

Не менш важливими для розвитку господарства є й такі показники, як наявність ресурсів та віддаленість від пунктів реалізації певних видів продукції. Крім того, економічні умови виробництва характеризуються розмірами і організаційною структурою, спеціалізацією і галузевою структурою, інтенсивністю виробництва.

Проведемо аналіз основного засобу виробництва даного підприємства — земельних ресурсів у таблиці 2.1. :

Таблиця 2.1.

Структура земельних ресурсів ТОВ «Аграрій СВПП»

Угіддя

Усього, га

В середньому за три роки

2008 р у % до:

2006р

2007р

2008р

2006 р

2007 р

Усього сільськогосподарських угідь

1614

2480

2707

2267,0

167,7

109,2

у тому числі рілля

1614

2480

2707

2267,0

167,7

109,2

Провівши короткий аналіз складу земельних ресурсів підприємства та динаміки його зміни (табл. 2.1.) можна сказати, що розораність земель у даному підприємстві сягає 100%, трансформації за наведені роки не спостерігається. В період 2006−2008 рр. відбулось збільшення розміру оброблюваних земель — загальна зміна при цьому склала 67%, тобто відбувся приріст земель у господарстві на 67% у тому числі з 2006 по 2007 роки на 58,6% та з 2007 по 2008 роки на 9,2%.

Далі проведемо аналіз структури трудових ресурсів підприємства у таблиці 2.2. :

Таблиця 2.2.

Структура трудових ресурсів ТОВ «Аграрій СВПП»

Показники

Усього, осіб

2006р

питома вага, %

2007р

питома вага, %

2008р

питома вага, %

В середньому за три роки

Середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у с-г виробництві - всього

51

100

70

100

83

100

68

у тому числі: в рослинництві

26

51,0

41

58,6

52

62,7

40

тваринництво

25

49,0

29

41,4

31

37,3

28

Провівши аналіз складу і структури трудових ресурсів, наявних на підприємстві у таблиці 2.2., зазначимо що на початок аналізованого періоду задіяність трудових ресурсів була майже в однаковому співвідношенні у галузях рослинництва і тваринництва. Але за даний, наведений період з 2006 по 2008 роки дане співвідношення змінилось на користь галузі рослинництва і у даній сфері виробництва на 2008 рік питома вага трудових ресурсів була в розмірі 62,7%.

Проведемо аналіз напрямку спеціалізації та визначимо рівень спеціалізації підприємства у таблиці 2.3. :

Таблиця2.3.

Об'єм і структура товарної продукції ТОВ «Аграрій СВПП»

Галузі і види продукції

2006 р

2007 р

2008 р

середнє значення

питома вага

порядковий номер

ym (2i-1)

сума тис. грн.

%

сума тис. грн.

%

сума тис. грн.

%

Зернові

982

86,9

1275

113

2745

243

1667,3

39,5

1

39,52

Технічні

90,1

8,0

1436

127

2554

226

1359,9

32,2

2

96,70

Інші види

26,2

2,3

445

39,4

333

29,5

268,1

6,4

4

44,48

Рослинництво

1098

97,2

3156

279

5632

499

3295,2

78,1

-

-

ВРХ

9,5

0,8

100

8,9

354

31,3

154,6

3,7

6

40,30

Свині

0

0

318

28,1

1135

100

484,2

11,5

3

57,39

Молоко

21,8

1,93

276

24,4

476

42,1

257,8

6,1

5

54,99

Інші види

0

0

79,2

7,01

2

0,18

27,1

0,6

7

8,34

Тваринництво

31,3

2,8

773

68,4

1967

174

923,6

21,9

-

-

Всього по підприємству

1129

100

3928

348

7599

673

4218,8

100

-

-

К с підприємства

0,29

Аналізуючи дані таблиці 2.3., зазначимо що підприємство має зерново-технічний напрям виробництва із розвиненим тваринництвом. Коефіцієнт спеціалізації підприємства складає 0,29, що свідчить про середню спеціалізацію підприємства. Даний показник спеціалізацію говорить про стратегію діяльності підприємства, що спрямована на діяльність у кількох сферах виробництва культур, спрямовану на зниженню ризику отримання збитків у сумарній величині діяльності підприємства.

2.2 Показники розвитку галузі тваринництва: поголів'я, відтворення стада, продуктивність, валове виробництво

Проведемо аналіз показників розвитку галузі - виробництва м’яса ВРХ у таблиці 2.4. :

Таблиця 2.4.

Показники розвитку виробництва яловичини в ТОВ «Аграрій СВПП»

Показники

2006 р

2007 р

2008 р

В середньому за 3 роки

Виробничі витрати, тис. грн.

159,0

560,7

970,4

563,4

Середньорічне поголів'я, гол.

34

239

294

189

Валове виробництво, ц

48

354

536

312,7

Середньодобовий приріст, г

387

406

499

431

Щільність поголів'я на 100 га с-г угідь

2

10

11

8

Отримано приросту на 100 га с-г угідь

24

16

18

20

З аналізу таблиці 2.4. зазначимо якісні зміни щодо діяльності підприємства у даній сфері, зокрема ріст середньоденного приросту молодняку, також відбувається значний приріст поголів'я у 2007 році в порівнянні з 2006 та у 2008 в порівнянні з 2007, але при цьому відмічається надто високий приріст виробничих витрат, зокрема у 2008 році, коли приріст затрат сягнув майже 90%, а приріст чисельності поголів'я відбувся лише у розмірі 45 голів. Дані зміни повинні відбуватись у оптимальному співвідношенні. А коли темпи витрат перевищуватимуть темпи якісних змін і зокрема прибутку за рахунок цих змін то зрештою підприємство відмовиться від ведення діяльності у даній галузі, яка буде збитковою для нього.

Проведемо огляд динаміки середньодобового приросту на малюнку 2.1. :

З огляду мал. 2.1. спостерігається чітка тенденція у якісній зміні даного показника ефективності виробництва: середньодобовий приріст м’яса ВРХ має щорічну тенденцію до збільшення на даному підприємстві.

Проведемо огляд зміни виробничих витрат підприємства на мал.2.2. :

Проводячи огляд росту виробничих витрат по виробництву м’яса ВРХ (Мал.2. 2) зазначимо що за даний період розмір виробничих витрат значно зріс і надто високі темпи росту даної статті зобов’язує керівництво підприємства внести зміни у технологію виробництва даної продукції що вирівняти ситуацію стосовно відповідності росту показників.

2. 3 Умови і рівень годівлі

Корми -- один з найважливіших видів матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва тваринницької продукції, оскільки продуктивність тварин на 50 — 80% залежить від факторів зовнішнього середовища, з яких найголовнішим є годівля.

Годівля має велике значення. Тільки при забезпеченні тварин повноцінними кормами можна забезпечити їх високу продуктивність.

Від годівлі залежить не тільки кількість, а й якість продукції. При відгодівлі корів застосовують зелені корми, відходи технічного виробництва: борошняного, цукрового; комбікорми.

На практиці згодовують концентровані корми у вигляді пійла. Чим кращі грубі і соковиті корми, тим менше потрібно кормів.

Організація кормової бази включає певну систему виробництва і використання кормів, що характеризується відповідною структурою посівних площ кормових культур, технологією виробництва, заготівлі, зберігання і приготування кормів.

Використовується багато різноманітних кормів, які за походженням поділяють на такі групи: рослинні, корми тваринного походження і мінеральні. Корми рослинного походження, в свою чергу, поділяються на концентровані (зерно фуражне, комбікорми, висівки, макуха, шроти та ін.), соковиті (силос, коренеплоди, бульбоплоди, баштанні культури), грубі (сіно, сінаж, солома, полова), зелені (сіяні трави, трави природних лук і пасовищ).

Міцна кормова база передбачає виробництво різних видів кормів залежно від галузі тваринництва, враховуючи при цьому природно-економічні умови господарства. Загальну кількість кормів і окремих їх груп обчислюють у кормових одиницях.

За одиницю кормів прийнята поживність 1 кг вівса середньої якості.

Співвідношення кормів за їх загальною поживністю характеризує структуру кормової бази господарства. Головне завдання кормової бази г це забезпечення раціональної годівлі тварин збалансованими за всіма поживними речовинами кормами. При цьому в раціонах тварин має забезпечуватися оптимальне співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів.

Повноцінність і збалансованість кормових раціонів — найважливіша умова підвищення ефективності годівлі та продуктивності тварин.

Відповідно до біологічних особливостей худоби кормові раціони значно відрізняються за співвідношенням у них різних видів кормів. У раціонах годівлі найбільшу питому вагу займають концентровані корми.

У кормових раціонах скотарства концентровані корми становлять 25%. У раціонах годівлі ВРХ 19−20% кормів припадає на силос, 18% - на сіно, сінаж і солому, до 30% - на зелені корми сіяних трав, природних лук і пасовищ. У вівчарстві переважають пасовищні та грубі корми.

Рівень розвитку кормової бази визначається такими показниками: обсягом виробництва кормів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 га кормової площі, на 1 умовну голову худоби (в ц корм. од.).

Кормова площа — це частина сільськогосподарських угідь підприємства, яка використовується для виробництва різних видів кормів для тваринництва.

Для розрахунку кормової площі господарства використовують формулу

де,

Кп — кормова площа господарства, га;

По — площа кормових культур на орних землях, га;

Пп — площа природних кормових угідь, га;

В1, В2, В3 — частина валового збору окремих сільськогосподарських культур, що виділяється на корми, ц;

y1, y2, y3, — урожайність сільськогосподарських культур, частина валового збору яких виділяється на корми, ц/га.

2.4 Показники ефективності виробництва і продуктивності галузі (ціни реалізації, собівартість, рентабельність) і їх факторний аналіз

Проведемо огляд показників ефективності виробництва м’яса ВРХ у таблиці 2.5. :

Таблиця 2.5.

Показники ефективності виробництва яловичини в ТОВ «Аграрій СВПП»

Показники

2006 р

2007 р

2008 р

В середньому за 3 роки

Виробничі витрати, тис. грн.

159,0

560,7

970,4

563,4

Валове виробництво, ц

48,0

354,0

536,0

312,7

Фізична маса реалізованої продукції, ц

18

156

403

192

Собівартість реалізації, тис. грн.

21,0

146,2

450,5

205,9

Виручка від реалізації, тис. грн.

9,5

100,2

354,0

154,6

Собівартість виробництва 1 ц, грн.

3,31

1,58

1,81

2,24

Рівень товарності, %

37,5

44,1

75,2

52,3

Ціна реалізації, грн. /ц

527,78

642,31

878,41

682,83

Собівартість реалізації, грн. /ц

1166,67

937,18

1117,87

1073,90

Прибуток (збиток) від реалізації 1 ц, грн.

-638,89

-294,87

-239,45

-391,07

Рентабельність виробництва, %

-54,8

-31,5

-21,4

-35,9

Аналізуючи дані таблиці 2.5., зазначимо що виробництво яловичини для підприємства було щорічним постійним збитком. Але дане підприємство на противагу ситуацію в Україні щодо даної галузі, коли відбувається скорочення і зникнення виробництва яловичини у підприємствах, не лише не прийняло рішення про ліквідацію даного виробництва, а й проводило і відмітимо що ефективно проводило заходи по підвищенню рентабельності виробництва даної продукції. Результат даних заходів був помітний у щорічній зміні показників. За рахунок постійного росту якісних показників підприємство щорічно збільшувало кількість поголів'я, створюючи таким чином додатковий ефект від наявності високого рівня росту середньоденного приросту.

Проведемо факторний аналіз зміни рентабельності у таблиці 2.6. :

Таблиця 2.6.

Факторний рентабельності виробництва реалізованого м’яса ВРХ в ТОВ «Аграрій СВПП»

Показники

2006 р

2008 р

Умовний показник

Зміна показника

Зміна рентабельності за рахунок, %

Прибуток на 1 ц, грн.

-638,89

-239,45

-

399,4

34,2

Собівартість реалізації 1 ц, грн.

1166,67

1117,87

-

-48,8

-0,9

Рентабельність, %

-54,8

-21,4

-20,5

33,3

-

Провівши аналіз рентабельності виробництва даної продукції в таблиці 2.6., зазначимо, що підприємству при постійному, щорічному рості цін майже на всі товари і сировину в країні, вдалося зберегти собівартість продукції на майже незмінному рівні 2006 року. Це забезпечило зміну рентабельності на 33,3% у тому числі на 34,2% за рахунок зміни ціни на продукцію і на -0,9% за рахунок зміни собівартості реалізованої продукції.

3. Шляхи підвищення ефективності виробництва продукції у підприємстві

3. 1 Резерви зміцнення кормової бази

Основною умовою прискореного розвитку виробництва м’яса ВРХ в країні є створення міцної кормової бази в кожному господарстві. Саме це безпосередньо визначає можливості збільшення поголів'я ВРХ і підвищення його продуктивності.

Створення міцної кормової бази в кожному господарстві передбачає таку систему і структуру виробництва кормів, яка б повністю забезпечувала протягом року поголів'я ВРХ якісними і повноцінними кормами.

Під кормовою базою розуміють обсяг і структуру кормів, систему їх виробництва та використання в тваринництві. Створення кормової бази в кожному підприємстві передбачає таку систему і структуру виробництва кормів, яка повністю забезпечує поголів'я різноманітними, якісними і повноцінними за поживністю кормами [2].

При вирощуванні і відгодівлі молодняку ВРХ треба мати необхідну кількість кормів, багатих на перетравні поживні речовини.

Основним напрямом дальшого розвитку скотарства і підвищення його економічної ефективності є інтенсифікація виробництва яловичини на основі зміцнення кормової бази і підвищення рівня годівлі тварин, впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів та переведення галузі на індустріальні технології, широкого використання спеціалізованих порід худоби, пристосованих до машинної технології, удосконалення організації і оплати праці в умовах колективного підряду і орендних відносин.

Сучасний рівень виробництва кормів у господарствах України є недостатнім. Збільшення обсягів виробництва кормів повинна забезпечити інтенсифікація польового кормовиробництва на основі підвищення врожайності сільськогосподарських культур, зокрема кормових, шляхом поліпшення культури землеробства, більш ефективного внесення добрив, підвищення рівня механізації виробничих процесів, застосування матеріальної зацікавленості в кормовиробництві [8].

Головним напрямком збільшення виробництва біологічно повноцінних кормів, як основного фактора інтенсифікації тваринництва є підвищення врожайності зернофуражних і кормових культур. У середньому з гектара ріллі необхідно одержувати не менше 35−40ц — на Поліссі [10].

Особливу увагу слід звернути на максимальне збільшення виробництва високобілкових концентрованих кормів за рахунок зернових і зернобобових культур, а також трав’яного борошна з бобових багаторічних трав, соковитих — за рахунок сіножатей, комбінованого силосу, коренеплодів.

Прогресивна технологія заготівлі, зберігання та підготовки кормів до згодовування включає насамперед: консервування вологого зерна, приготування комбікормових силосу з консервантами, виробництво трав’яного борошна із стабілізаторами каротину, заготівлю вітамінної сінної січки, досушеної активним вентилюванням, брикетування та гранулювання кормів, приготування монокорму, будівництво типових силосних споруд, безстінних чи механізованих циліндричних скиртоутворювачів з активним вентилюванням.

Інтенсифікація скотарства ставить нові вимоги перед кормо виробництвом: в кормах необхідно підвищити вміст протеїну, біологічно активних речовин, поліпшити їх засвоюваність. Заготівлю і зберігання кормів слід організувати так, щоб протягом усього року максимально зберегти їх поживні якості і біологічну цінність [16].

Істотне значення має підготовка кормів до згодовування: подрібнення, запарювання та здобрення грубих кормів, дріжджування, використання кормових сумішей тощо. Значний ефект має впровадження прогресивних способів заготівлі кормів: приготування сінажу, застосування при суміші сіна активного вентилювання, виробництво білково-вітамінного трав’яного борошна.

Годівля тварин повинна бути збалансованою за всіма елементами живлення — енергією, перетравним протеїном, незамінними амінокислотами, мінеральними речовинами і вітамінами [12].

3. 2 Поліпшення породного складу

Ефективність скотарства значною мірою залежить від:

· характеру і умов використання поголів'я,

· санітарно-гігієнічного стану ферм.

Сучасний етап розвитку скотарства значно підвищує вимоги до селекційно-племінної роботи. Важливого значення набуває проблема формування тварин у такому напрямі, що найповніше відповідає особливостям промислового виробництва продуктів тваринництва [5].

Чим інтенсивніше ведеться господарство тим більше зростає роль і значення породи худоби. При інтенсифікації виробництва кількість продукції збільшується головним чином за рахунок підвищення індивідуальної продуктивності тварин.

Племінна робота в скотарстві спрямована на підвищення продуктивності, поліпшення якості продукції і зниження її собівартості.

Основними елементами племінної роботи є відбір, методи розведення, техніка відтворення, спрямоване вирощування молодняку, зоотехнічний та племінний облік [3]. В удосконаленні племінних та продуктивних якостей тварин вирішальне значення має відбір. Племінну цінність тварин (ПЦ) за всіма селекційними ознаками визначають за формулою:

(3. 1), де

П — це величина селекційної ознаки тварин;

СП — стандарт породи за відповідною ознакою.

Після закінчення бонітування складають звіт із відповідним аналізом роботи.

На підставі цих матеріалів розробляють план комплектування стада племінними тваринами визначають кількість молодняку, який необхідно виростити для власних потреб і реалізації іншим господарствам [7].

У створенні нових і вдосконаленні існуючих порід ВРХ застосовують чистопородне розведення, відтворене і ввідне схрещування. Продуктивні та племінні якості молочних і комбінованих порід поліпшують за рахунок генофонду гомитинської, англерської, червоної, датської порід та шведської американської селекції.

В системі заходів по підвищенню продуктивності одним з основних напрямів є вдосконалення районованих м’ясних і молочно — м’ясних порід великої рогатої худоби. Тварини цих порід були і залишаються на перспективу основними, тому що екологічно пристосовані до умов природно-економічних зон розведення.

У сучасних умовах ведення скотарства на великих спеціалізованих фермах і комплексах виникає необхідність впровадження нових методів селекції і вдосконалення структури поголів'я та якісних характеристик тварин в племінних господарствах [5].

Тому в останніх технологія утримання тварин повинна наближатися до технології, застосовуваної на промислових комплексах.

Важливий напрям поліпшення якісних показників худоби при чистопородному розведенні - створення в кожній породі високопродуктивних типів та заводських ліній.

Саме так створюють жирномолочний тип атлеризованої худоби, підвищують на основі широкого впровадження перевірки та оцінки плідників за якістю потомства.

На сучасному етапі завдання полягає в тому, щоб

1) на основі великомасштабної селекції з використанням методів біотехнології прискорити якісне оновлення стада,

2) різко підвищити питому вагу висококласних тварин, які при даних кормових ресурсах забезпечують вищу продуктивність [11].

3.3 Резерви збільшення прибутку

Чистий дохід — показник, який найповніше відображає ефективність виробництва і являє собою різницю між грошовою виручкою та собівартістю. Складовими грошової виручки є вартість виробленої продукції з урахуванням її якості, а також витрати на доставку в місця реалізації.

Собівартість продукції є головним фактором формування цін на продукцію сільського господарства. Ціна встановлюється на основі необхідності відшкодування тих виробничих витрат, що включаються у собівартість. Ціни повинні відшкодовувати передусім витрати, що входять до складу собівартості продукції [3].

Прибуток розподіляють відповідно до діючих нормативних актів, які регулюють економічні відносини між підприємствами і бюджетом, а також регламентують внутрішньогосподарські відносини сільськогосподарських підприємств.

Велике значення для багатьох видів продукції має ступінь транспортабельності, що впливає на формування ринків її збуту і відповідно масштабів виробництва. Однак скотарство в приміських залах розвине ще недостатньо, що зумовлює необхідність завозити м’ясо в міста і великі промислові центри з віддалених районів [9].

Усуненню такого становища повинна активно сприяти система цін. З метою стимулювання виробництва молока в сировинних зонах молокозаводів, безперебійного постачання населення їх продукцією, необхідно підвищити закупівельні ціни на даний продукт порівняно з іншими цінами.

Економічна необхідність встановлення підвищеної ціни на молоко для господарств приміських зон зумовлена її більш високим рівнем оплати праці в цих районах, оскільки у великих містах створюються реальні можливості для працевлаштування жителів цих зон. Тому для закріплення кадрів в такій складній галузі, як скотарство необхідно їх матеріально зацікавити — забезпечити вищий рівень оплати праці при інших рівних умовах, ніж у глибинних районах [8].

Первинною територіальною одиницею при формуванні цінових зон на молоко в умовах України повинен бути адміністративний район. Оптимізації рівня сукупної рентабельності підприємств у районах можна досягти не ціновими, а іншими методами: планування заготівель, поглибленням спеціалізації, вдосконаленням як механізму міжгосподарських зв’язків при кооперуванні виробництва, так і матеріально-технічного постачання тощо.

При розробці конструктивної концепції територіальної диференціації цін на молоко слід враховувати формування ринку збуту цього продукту.

Для розв’язання проблеми оптимальної диференціації рентабельності і цін на яловичину необхідно виходити з єдиних методичних передумов. Слід вирішити при якому розмірі міста (по чисельності населення) виникає постійна потреба в організації м’ясного виробництва на промисловій основі [6].

Основними шляхами зниження собівартості одиниці продукції є:

у галузі тваринництва — зростання продуктивності тварин на основі раціональної спеціалізації і індустріалізації галузі, зміцнення кормової бази, збалансованої за всіма елемента ми годівлі тварин;

розвиток механізації та автоматизації виробництва, застосування нових машин і обладнання, підвищення ефективності використання основних засобів та зростання на цій основі продуктивності праці;

зниження матеріаломісткості виробництва продукції шляхом впровадження ресурсо- та енергоощадних технологій;

суворе дотримання режиму економії на всіх етапах виробничого процесу;

оптимальна концентрація та спеціалізація аграрних підприємств;

удосконалення організаційної структури та системи управління виробництвом, запровадження наукової організації праці, належного матеріального стимулювання;

підвищення якості і скорочення втрат сільськогосподарської продукції.

Для того щоб збільшити виробництво продукції потрібно перш за все збільшити середньодобовий приріст. Для цього потрібно покращити раціон тварин.

Висновки і пропозиції

Дану курсову роботу було проведено на основі статистичних звітних даних приватного підприємства «Аграрій СВПП».

Під час проведення аналізу даних підприємства було виявлено збитковість підприємства у виробництві даної продукції. Але при цьому проведено аналіз роботи підприємства у цій сфері діяльності і виявлено ефективні зрушення у вираженні показників ефективності виробництва яловичини.

Якісні зміни у виробництві у поєднанні з кількісними забезпечили зниження збитковості галузі. Підприємство врахувало якісний ріст виробництва і взявши курс на концентрацію і спеціалізацію виробництва у даній сфері, забезпечило позитивні зміни у сфері виробництва м’яса ВРХ.

В цілому, по Україні наявний занепад виробництва у цій сфері, національні виробники не спроможні впроваджувати досягнення науки. До загальної нестабільності і, як правило, збитковості галузі додається надто великий вплив імпорту продукції, що просто вбиває національного виробника.

В даній ситуації не можливо щось дійсно ефективно зробити без втручання держави, яка натомість не проводить дієвих заходів у наведеній сфері.

Підвищення мита на імпорт продукції ВРХ, встановлення квот на ввезення яловичини дало б змогу підприємствам більш ефективніше проводити діяльність у сфері виробництва м’яса ВРХ. Тому що поки держава зволікає «невидима рука» ринку може зробити непоправне у національному виробництві.

Список використаної літератури

1. Аграрна економіка: Підручник/ Семенда Д. К., Здоровцов О.І., Котик П. С., Школьний О. О., Бурляй О. Л., М.А. Коротєєв, Л. Ф. Бурик, А. П. Бурляй, А.І. Кисіль, К. Г. Гайдай: За ред. Д. К. Семенди та О.І. Здоровцова. — Умань, 2005 — 318 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. — 2-ге вид., доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. — 624с.

3. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. — К.: КНЕУ, 2001. — 528 с.

4. Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2004. — 495 с.

5. Семенда Д. К. Роль кормової бази у розвитку тваринництва// Економіка АПК, 2002, № 2, с. 24 — 27.

6. Наказ Міністерства Аграрної політики України «Про затвердження Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств» № 132 від 18. 05. 2001 зі змінами// Інфодиск «Законодавство України» від 01. 04. 04, ліцензія №: 15АЕ0Е76

7. Економіка підприємства. — К.: КНЕУ, 2001. — 528 с.

8. Економіка сільського господарства / П. П. Руснак, В. В. Жабка,

М.М. Рудий, А. А. Чалий: за ред. П. П. Руснака. — Урожай, 1998. — 201 с.

9. Економіка сільського господарства. Коваленко Н. Я. — М.: ЄКМОС, 1998р.

10. Данилевська О.Є. Економічні та зоотехнічні аспекти породної структури молочної худоби України//Економіка АПК, 2002, № 3, с. 35 — 41.

11. Опря А. Т. Статистика — К.: «Урожай», 2002р.

12. Статистика. Підручник /Головач А.В. та ін. / - К.: Вища школа,

1996. — 623 с.

13. Чекотовський Е. В. Основи статистики сільського господарства. Навчальний посібник. К.: 2001

14. Правдюк А. Л. Державна реєстрація сільськогосподарських тварин і розвиток галузі тваринництва//Економіка АПК. — 2008. — № 4. С. -98−102.

15. Сонячна М. М’ясну кризу не зупинити? // Агробізнес сьогодні - 2008. — № 7. — с. -14−15.

16. Олійник В. М’ясна справа — не пріоритет? // Агробізнес сьогодні. — 2007 — № 5 — с — 28

17. Оляднійчук Н.В. Ефективність інноваційних технологій при виробництві яловичини // Економіка АПК. — 2008 — № 3 — с. 55−60

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой