Економічна ефективність виробництва соняшнику і шляхи її підвищення в ТОВ "Савранський ЗПТ"

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

з економіки підприємництва

Економічна ефективність виробництва соняшнику і шляхи її підвищення в ТОВ «Савранський ЗПТ»

Савранського району, Одеської області

План

Вступ

1. Теоретико-методологічні основи формування ринку насіння соняшнику

1.1 Економічна сутність ринку соняшнику

1.2 Світовий ринок соняшнику і місце України в його формуванні

1.3 Економічна кон’юнктура і тенденції розвитку ринку соняшнику в Україні

2. Ефективність виробництва насіння соняшнику і аналіз його досягнутого рівня у ТОВ «СЗПТ»

2.1 Економічна характеристика ТОВ «СЗПТ» та визначення місця виробництва соняшнику в його економіці

2.2 Досягнутий рівень ефективності виробництва насіння соняшнику у ТОВ «СЗПТ» і дослідження його тенденцій

2.3 Факторний аналіз ефективності виробництва насіння соняшнику

3. Шляхи підвищення ефективності виробництва насіння соняшнику

3.1 Заходи щодо формування повноцінного насіння соняшнику

3.2 Підвищення врожайності соняшнику і поліпшення посівних площ

3.3 Зниження трудомісткості і собівартості насіння соняшнику на основі впровадження інтенсивної технології його виробництва

3.4 Вибір ефективних ринків збуту соняшнику

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність цієї теми полягає в тому, що Україна належить до тих країн, де традиційно вирощуються олійні культури і насамперед, соняшник, який входить до структури сівозмін природно-кліматичних зон Степу, центрального та східного Лісостепу. Під ними зайнято понад 90% посівних площ усіх вирощуваних в Україні олійних культур.

Основною метою даної курсової роботи являється визначення тенденції і закономірностей в розвитку виробництва соняшника та підвищення його ефективності в ТОВ «Савранський ЗПТ» Савранського району Одеської області.

Основні задачі:

— аналіз виробництва насіння соняшнику за певний період часу;

— аналіз динаміки собівартості насіння соняшнику;

— визначення резервів підвищення ефективності виробництва соняшника і зниження собівартості.

Об'єктом даної курсової роботи являється дослідження діяльності ТОВ «Савранський ЗПТ». Предметом — виробництво соняшника.

В даній курсовій роботі були застосовані такі методи дослідження: факторний аналіз за допомогою якого було визначено вплив факторів:

— урожайності

— площі - на валовий — збір,

— ціни та собівартості на прибуток.

При написанні курсової роботи були використані дані фінансової звітності.

У соціально-економічному розвитку країни сільське господарство посідає особливе місце. Це одна з основних галузей народного господарства, яка забезпечує виробництво продуктів харчування і є найпершою умовою суспільства. Продукти сільського господарства і промислові товари, що виробляються з сільськогосподарської сировини, становлять 75% фонду народного споживання. Провідна роль у розвитку продуктивних сил країни належать галузям промисловості, однак неодмінною умовою соціально-економічного прогресу є підвищення ефективності сільського господарства [1, ст. 112].

Увага до проблеми підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому та вирощування соняшника зокрема викликана, насамперед тим, що від успішного розв’язання її залежить зростання дохідності підприємств, підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та світовому ринках, забезпечення сталого розвитку агропромислового комплексу [11, ст. 67].

Насіння олійних культур — унікальна сировина для отримання харчових та технічних олій, дешевих харчових та кормових видів білка з особливими біологічними та функціональними властивостями, високим вмістом біологічно активних речовин та широким набором макро-, мікро- та ультрамікроелементів. Рослинні олії необхідні всім галузям народного господарства. Вони можуть бути надійним джерелом валютних надходжень. Серед українських олійних культур найбільше значення для цієї мети мають соняшник, соя та ріпак. За обсягом посівних площ олійні культури поступаються лише зерновим (пшениці та ячменю). Серед них, особливо в останні роки, домінуюче місце займає соняшник, частка якого у структурі виробництва олійних культур становить понад 90%. Очевидна важливість цієї культури — нині в Україні соняшник є основною культурою для виробництва рослинної олії та високобілкових кормів, а його експорт приносить значний валютний прибуток. Україна займає одне з провідних місць серед соняшникосіючих держав, виробляючи щорічно близько 10% насіння соняшнику у світі. У структурі валової продукції сільського господарства соняшник також відіграє помітну роль. [12, ст. 89].

1. Теоретично — методологічні основи формування ринку соняшнику

1.1 Економічна сутність ринку і місце в ньому соняшнику

Ринкова інфраструктура об'єднує систему державних, приватних і громадських організацій і установ та технічних засобів, що обслуговують суб'єкти ринкових відносин і забезпечують їх ефективну взаємодію. Всі інституції ринкової інфраструктури разом з іншими державними та приватними суб'єктами оптимізують процес руху грошових коштів і товарів між ними, встановлюють вартісну рівновагу, тобто створюють умови для вільного обміну фінансовими, трудовими, товарними, сировинними, інформаційними, технологічними та інтелектуальними ресурсами.

Ринкова інфраструктура сприяє товаровиробникам сільськогосподарської продукції та підприємствам харчової промисловості отримувати всі необхідні матеріально-технічні засоби і сировину в оптимальні строки, інформувати їх про стан кон’юнктури ринку продукції, забезпечувати її збут та надавати інші послуги. Загальний рівень ефективності галузі доцільно визначати наявністю перехідних запасів, поточним виробництвом продукції, майбутньою ціновою кон’юнктурою, що буде сформована попитом та пропозицією в результаті торгів на товарній біржі, а також державною політикою з урахуванням міжнародних правил торгівлі. Орієнтована на ринок стратегія розвитку інфраструктури повинна забезпечувати: підтримку приватної власності, виконання зобов’язань по контрактах, ліберальний режим ціноутворення, низькі податки, привабливі умови для іноземних інвестицій тощо [1, ст. 431].

Ефективне просування продукції олійножирового підкомплексу на світовий ринок і підвищення її конкурентоспроможності вимагають здійснення виваженої політики в галузі виробництва і реалізації за такими основними напрямами:

1. У найближчі роки Україна може значно збільшити обсяги виробництва насіння соняшнику, а отже і олії, але для цього необхідно поліпшити технологію вирощування соняшнику, підвищити його врожайність та олійність, зменшити собівартість продукції за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій та ефективного застосування хімічних препаратів, здійснити технічне переозброєння заводів.

2. Найважливішим чинником підвищення конкурентоспроможності продукції олійножирової промисловості є зниження ціни на олію, що, в свою чергу, вимагає зниження собівартості виробництва соняшнику, технічного переоснащення підприємств і підвищення ефективності виробництва та проведення дотаційної цінової політики закупівлі соняшнику у товаровиробників.

3. Оскільки Україна не має достатнього практичного досвіду в галузі міжнародної торгівлі, то для неї проблема поставок олії на світовий ринок є дуже складною і вимагає підвищення кваліфікації кадрів шляхом їх участі у міжнародних виставках, ярмарках, міжнародній біржовій торгівлі [6, ст. 89].

Дослідження показали, що на тлі сучасного споживчого попиту ринок олійної продукції сьогодні все ще є нестабільним. Збільшення виробництва соняшникової олії в останні роки ХХ ст. призвело до зростання обсягу споживання. Виробництво олій вочевидь не встигало за попитом, що зумовило перше за останні роки його перевищення над обсягами виробництва. Випереджальні темпи зростання потреби в рослинних оліях і жирах значною мірою обумовлено все більш широким їх використанням у харчовій, фармацевтичній, хімічній та парфумерній промисловості. Водночас світове виробництво соняшнику має тенденцію до зменшення за рахунок скорочення посівних площ та збільшення виробництва альтернативних олійних культур.

Головними імпортерами олійної сировини, шротів і олії є промислово розвинені країни, а експортерами — країни, що розвиваються. Україна тут посідає проміжне місце: вона одночасно є імпортером й експортером олійної сировини.

Ситуація, що складається на світовому ринку олійних культур, може сприяти підвищенню ефективності економіки АПК України. Враховуючи значний приріст населення в світі, а також той факт, що низка економічно розвинених країн (зокрема, країни ЄС) вже вичерпали власні агротехнічні можливості подальшого збільшення врожайності і, відповідно, обсягу виробництва олійних культур, Україна має посісти одне з чільних місць на світовому ринку із забезпечення потреб в олійно-жировій продукції, для чого має проводити відповідну активну політику у сфері зовнішньоекономічної діяльності [3, ст. 134].

Дослідження показують, що найголовнішим фактором, який визначає експортний потенціал України, є обсяг виробництва насіння олійних, 95−97% якого складає насіння соняшнику. На сьогодні Україна є другим найбільшим виробником насіння соняшнику у світі (після Росії), виробляючи щорічно близько 10−16% світового і 20−30% європейського обсягу. Аналіз показників виробництва свідчить, що з 1991 р. у зв’язку з економічною кризою в АПК країни, інтенсивне вирощування соняшнику змінилося екстенсивним, що виявилося у зростанні посівних площ (у середньому на 8% за рік) з одночасним зниженням урожайності (на 19%) і валового збору (на 16%), за винятком 2000 та 2002 років. Встановлено, що оптимальна посівна площа під соняшником не повинна перевищувати 10% орних земель, тобто знаходитись в межах 1,6−1,8 млн. га. Фактично вони вдвічі перевищують рекомендації, що негативно впливає на врожайність та ефективність землекористування. Проте, сьогодні виникає необхідність переглянути структуру посіву сільськогосподарських культур, оскільки визначена науково-обґрунтована площа ще в 80-х роках минулого століття не відповідає потребам сучасності. Тому ця норма потребує перегляду на рівні наукових закладів і державних установ. Адже за останні роки створено нові гібриди, більш спроможні і більш стійкі до захворювань, що дають підстави дещо збільшити концентрацію посівів цієї культури в сівозмінах і рекомендувати оптимальну площу цієї культури в Україні 1,8−2,0 млн. гектарів. Сьогодні лише 40% посівних площ засівається високопродуктивним насінням, внаслідок чого втрачається 0,4−0,5 млн. т валового збору. Збільшення продуктивності виробництва певною мірою обмежується відсутністю ринку земель сільськогосподарського призначення. Зрозуміло, що орендарі землі не вкладатимуть в неї такі ж засоби, як це робили б власники.

Визначено, що зниження урожайності соняшнику зумовлено, насамперед, фінансовими нестачами господарств: обмежено використовуються мінеральні добрива; більшість господарств не забезпечують задовільну підтримку родючості земель і не здатні забезпечити себе технічними засобами виробництва. У нинішніх умовах підвищення урожайності соняшнику за рахунок розширеного використання мінеральних добрив не знижує, а навпаки, підвищує його собівартість, оскільки додаткові витрати на добрива не покриваються приростом урожаю [13, ст. 341].

За сучасних умов на ринку соняшнику існує парадоксальна ситуація, коли подорожчання засобів виробництва приносить реальні прибутки і загальна виручка виробників зростає, що є наслідком державного регулювання, яке дозволяє виробникам закладати подорожчання ресурсів у ціну, що в кінцевому випадку відображається на споживачеві.

За цих умов економічна сутність нарощування обсягів виробництва цієї культури обумовлюється високою ефективністю від її реалізації. У багатьох аграрних підприємствах соняшник забезпечує 40−60% прибутку від рослинництва за відносно високих показників рівня рентабельності порівняно з іншими культурами.

1.2 Світовий ринок соняшнику і місце України в його формуванні

Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшило або збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь — якої держави. Експортний потенціал України визначається обсягами товарів та послуг, які можуть бути вироблені в економічній та соціальній сферах і реалізовуватися на світовий ринку з максимальною користю для країни[2, ст. 132].

Олійні культури відіграють стратегічну роль у формуванні світових та вітчизняних продовольчих та кормових ресурсів. Їхнє насіння — унікальна сировина для одержання як харчових, так і технічних олій для виробництва екологічно чистого біопального, дешевих кормів із високими біологічними властивостями й значним вмістом активних речовин і широким набором мікро та ультрамікроелементів, вони є добрими медоносами. Серед олійних культур розрізняють власне олійні, які вирощують виключно з метою одержання олії, та культури комплексного використання, з яких як побічний продукт одержують олію. Насіння соняшнику, як і всі інші сільськогосподарські культури, — це сировина для переробних підприємств. Після його переробки одержують основний продукт — олію. Залежно від виду та якості олії, її споживачами є підприємства кондитерської, миловарної, комбікормової, лакофарбової, косметичної та хімічної галузей. При цьому домінуючим є використання соняшнику для виробництва харчової олії. Крім того, частину внутрішньої пропозиції насіння соняшнику експортують.

У 2008/2009 році світове виробництво насіння соняшнику було на рівні 33,1 млн. т, що більше порівняно з відповідним періодом на 32%. Але слід зазначити, що соняшник не належить до основних олійних культур. За світового виробництва олійних культур минулого року на рівні 391,4 млн. т частка соєвих бобів становила 56,4%, ріпаку — 12,4, а соняшнику лише 7%.

Основними світовими виробниками насіння соняшнику в 2008/2009 році є Російська Федерація — 21% загального виробництва, ЄС — 27−21, Україна — 19, Аргентина — 11, Туреччина — 3 та інші країни — 25% [4, ст. 312].

Усі провідні світові виробники насіння соняшнику, крім Аргентини, порівняно з минулим сезоном, збільшили своє виробництво. А тому міністерство сільського господарства США прогнозує збільшення обсягів світової торгівлі. Україна при цьому має посісти лідируючі позиції серед країн — експортерів. Частки світового експорту в нинішньому сезоні мають розподілитися таким чином: Україна — 27%, ЄС — 20, Російська Федерація — 7, Аргентина — 5, інші країни — 41% [7, ст. 97].

Така сама ситуація буде з торгівлею соняшникової олією. Основними споживачами цього продукту є країни ЄС, Пн. Африки та Близького Сходу. Україна, маючи 20% світового виробництва, може стати найбільшим експортером сезону. За прогнозного експорту соняшникової олії в світі на рівні 4,1 млн. т вітчизняна продукція становитиме 1,58 млн. т, або 39% обсягу зовнішнього продажу. Все було б добре у наших виробників, якби збільшення виробництва насіння соняшнику та продуктів переробки не призвело до зростання їхніх перехідних запасів. Очікується, що на кінець 2008/2009 року світові запаси насіння соняшнику збільшаться на 29, а олії - на 91%. Все це впливатиме на підтримку низького рівня цін як на світовому, так і на внутрішньому ринках [5, ст. 320].

1.3 Економічна кон’юктура і тенденції розвитку ринку зерна в Україні

В процесі розвитку сільського господарства сформувались спеціалізовані регіони та зони по виробництву зернових, технічних і спеціальних культур. Протягом багатьох років спеціалізовані райони визначають рівень забезпечення потреб населення продуктами харчування та розподілу їх між країнами. Провідними аграрними державами світу була обрана стратегія оптимального розвитку і взаємодії усіх основних факторів інтенсифікації виробництва — біологічних, технологічних, організаційно-економічних, екологічних. Ці держави почали створювати зони гарантованого виробництва зерна, олійних культур, овочів за рахунок розміщення відповідних культур в найсприятливіших для їх вирощування ґрунтово-кліматичних умовах. Основна частина вирощуваного соняшнику використовується для виробництва олії та шроту. Вихід олії з очищеного соняшнику становить 43−48% і шроту — 37−40 відсотків. Переробка насіння соняшнику знаходиться в прямій залежності від валового його виробництва. У загальносвітовому виробництві для виробництва олії в 2001 р. було направлено 18,9 млн. т або 90,4% його валового збору. Кількість насіння соняшнику, що направляється на переробку, з кожним роком збільшується: у 2000 р. порівняно з 1999 р. на 754,7 тис. т (тобто на 3%), а в 1999 р. порівняно з 1998 р. — на 905,5 тис. т (тобто на 4%). Обсяги світового виробництва соняшнику знаходяться в прямій залежності від державної політики Уряду кожної країни щодо підтримки його виробництва та світової ціни, що склалася протягом минулого сезону. На формування ціни соняшнику впливають розміри його посівних площ в поточному році, рівень урожайності, кінцеві запаси насіння соняшнику та обсяги його споживання в поточному році. Величина коефіцієнту відношення кінцевих запасів до обсягу загального споживання є одним із факторів коливання ціни на соняшник та продукти його переробки [11, ст. 213].

Цінова політика та обсяги переробки насіння соняшнику відображають цінову кон’юнктуру на олію соняшникову. Слід зазначити, що в собівартості олії вартість сировини становить від 75 до 84% всіх виробничих витрат. Крім того, на собівартість олії значно впливають витрати на енергоносії та оплату праці. В країнах ЄС вартість переробки соняшнику становить 15−17 доларів США, тоді як в Росії - 18−20 доларів США за 1 т. Якщо країни Європейського Союзу постачають на світовий ринок продукт глибокої переробки, то і вартість його збуту на рівень вища від вартості нерафінованої олії, яка постачається на ринок Аргентиною та країнами Східної Європи.

Наша країна посідає значне місце в світовому виробництві олійних культур, які є джерелом одержання продукції продовольчого і технічного призначення. В Україні вирощуються такі олійні культури: соняшник, ріпак озимий та яровий, соя, гірчиця, рицина, які є основою для виробництва рослинної олії та високобілкових кормів. У загальному обсязі їх виробництва соняшник займає 97%, а вироблена продукція безпосередньо реалізується на споживчому ринку та використовується у виготовленні широкого асортименту майонезу, маргарину, хлібобулочних, кондитерських, кулінарних виробів, овочевих і рибних консервів та інших видів харчової продукції. Частину олії використовують для виробництва мила, оліфи та інших виробів [4,ст. 79].

Площі, на яких вирощували соняшник в Україні у 70-і та 80-і роки, становили у середньому 1,6 млн. га на рік. Цей показник був відносно незмінним. Починаючи з 1993 р. посівні площі під соняшником поступово збільшувалися і в 2001 р. досягли 2,4 млн. га, тобто зросли на 66,7 відсотків. Частка соняшнику у загальній площі орних земель зросла за цей період з 6,0 до 10,6 відсотків. Екстенсивне розширення посівних площ соняшнику суттєво вплинуло на зниження рівня його урожайності: з 12,7 в 1993 р. до 9,4 ц/га — в 2001 р. (на 26%). Розширення площ і одночасне зниження урожайності соняшнику в Україні призвели до того, що обсяг його валового виробництва залишився незмінним.

Актуальним завданням успішного розвитку виробництва є застосування прогресивних технологій вирощування соняшнику, раціоналізація посівних площ, підвищення врожайності. Ефективність виробництва олійних, як і інших сільськогосподарських культур, залежить від рівня цін на внутрішньому та зовнішньому ринках, державної політики щодо підтримки та регулювання внутрішнього ринку. Досвід показує, що низька ефективність виробництва соняшнику обумовлена незадовільною підтримкою родючості земель, низьким рівнем матеріально-технічного забезпечення, недосконалістю виробничих відносин, слабою матеріальною зацікавленістю працівників у результатах своєї праці. Внутрішній та зовнішній ринки насіння соняшнику насичуються з використанням традиційних каналів його реалізації: вільний продаж торговельним компаніям, продаж масложиркомбінатам для переробки, бартерний обмін, продаж через власні магазини та ларки, видача населенню в рахунок оплати праці, тощо. Протягом останніх років попит на насіння соняшнику зберігається на достатньо високому рівні. Зокрема, на внутрішньому ринку він становить щорічно в межах 2,2−2,3 млн. т. Крім значних обсягів виробництва соняшнику, Україна має достатні виробничі потужності по його переробці. Станом на 1 січня 2001 р., за даними асоціації «Укролієжирпром», середньорічна потужність переробних підприємств становила 3,36 млн. т, у тому числі потужності екстракційних та пресових заводів — 2,96 млн. т, дрібних олійниць — 0,4 млн. т. В останні роки питома вага виробництва олії потужними підприємствами становила в середньому 80−85% загального її обсягу і невеликими підприємствами — 15−20 відсотків. Глибина переробки олії на українських олійно-екстракційних підприємствах неоднакова. На 13 підприємствах виробляється лише нерафінована олія, яка відрізняється за смаком, запахом та прозорістю, а на 8 — можливе виробництво рафінованої дезодорованої олії, яка переважно фасується у відповідну тару. Поєднання державного та ринкового регулювання цін і доходів сільськогосподарських виробників повинне досягатись шляхом удосконалення та розширення їх державної підтримки; посилення антимонопольного контролю за формуванням цін на матеріально-технічні ресурси і послуги, що надаються сільському господарству; впровадження механізмів забезпечення рівно вигідності в розподілі доходів усіх учасників процесу виробництва, заготівель, зберігання і переробки та численних посередників при реалізації сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів; державної підтримки доходів товаровиробників через фінансування окремих державних програм; підтримання експорту системою субсидування, удосконалення регулювання імпорту продовольства, цін на окремі види продукції внутрішнього ринку; створення власності на землю та формування власного господаря [7,ст. 245].

1.4 Технологічні і економічні показники ефективності виробництва соняшнику і методика їх визначення

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в колективних, державних і міжгосподарських підприємствах і об'єднаннях необхідно правильно визначати систему взаємозв'язаних показників, які повинні найбільш об'єктивно відображувати її рівень. З цією метою широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Доцільно застосовувати насамперед натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості, які є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Показники урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці досить об'єктивно характеризують рівень ефективності виробництва, проте вони не можуть бути єдиними для всього сільськогосподарського виробництва. Водночас одні й ті са­мі рівні врожайності і продуктивності худоби досягаються при різних витратах або різні показники продуктивності одержують при рівновеликих витратах виробництва [3, ст. 214].

Для одержання порівнянних величин витрат і результатів обсяг виробленої однорідної і різнойменної продукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливішими показниками, що характеризують обсяг сільськогосподарського виробництва (результат), є вартість валової і товарної продукції господарства, на основі яких можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток. В умовах свободи підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків та господарського розрахунку [1, ст. 312].

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не тільки обчислити одержаний при цьому результат (ефект), а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. У процесі сільськогосподарського виробництва як затрати (ресурси) функціонують сільськогосподарські угіддя; затрати живої праці працівників матеріального виробництва; основні і оборотні виробничі фонди; витрати спожитих засобів і предметів праці (матеріальні витрати); річні витрати виробництва. При цьому категорія витрат набуває певних функціональних форм, які визначають класифікацію витрат сільськогосподарського виробництва в господарствах.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності:

— вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 1 люд. -год., на 100 грн. виробничих витрат, на 1000 грн. основних виробничих фондів і оборотних засобів; · розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника на 1 люд. -год., на 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів;

— рівень рентабельності й норма прибутку сільськогосподарського виробництва [9, ст. 342].

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3--5 років. Вони характеризують ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, Тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності виробництва.

Показники технологічної ефективності характеризують рівень розвитку застосовуваної технології. Вони є специфічними для кожної окремої галузі і визначаються переважно в натуральних показниках або коефіцієнтах:

1) урожайність (відношення валового збору соняшнику у фізичній вазі до площі його збирання);

2) трудомісткість (затрати праці на вирощування 1 га або 1 ц соняшнику);

3) показники продуктивності праці (кількість виробленої продукції (ц) ділять на затрати праці (люд. -год.));

4) рівень механізації (відношення затрат механізованої праці до загальних затрат праці);

5) ефективність застосування технологічних ресурсів. Наприклад, економічна ефективність застосування трудових ресурсів дорівнює відношенню вартості прибавки урожаю до суми затрачених коштів на технологічні ресурси. Для соняшника, як сировини для переробної промисловості, показники якості є надзвичайно важливими. Вони визначають подальшу ефективність і якість готової продукції. Показники економічної ефективності:

1) Первинним показником, який характеризує затрати на виробництво продукції рослинництва є виробничі витрати на 1 га. Їх визначають діленням загальної суми витрат на соняшник до площі посіву.

2) Собівартість одиниці продукції дорівнює відношенню загальної суми витрат до обсягу виробленої продукції або відношенню затрат на 1 га до урожайності, урожайність визначається як відношення валового збору до площі сільськогосподарських угідь.

3) Урожайність, визначається як відношення валового збору до площі угідь.

4) Ціна реалізації 1 ц, визначається діленням виручки на кількість реалізованої продукції.

5) Рівень рентабельності, визначається як відношення прибутку до собівартості реалізованої продукції.

6) Прибуток, визначається як різниця виручки від реалізації і собівартості продукції. [4, ст. 142].

україна соняшник насіння собівартість

2. Ефективність виробництва соняшнику у ТОВ «СЗПТ» і аналіз її досягнутого рівня

2.1 Економічна характеристика підприємства ТОВ Савранський ЗПТ? і визначення місця і ролі виробництва насіння соняшнику в його економіці

ТОВ «Савранський ЗПТ» Савранського району Одеської області знаходиться в с.м.т. Саврань на відстані 240 км від обласного центру м. Одеса. Завод є виключно приватною формою власності. Населення складає близько 2500−3000 осіб. Більшість населення зайнята у сільському господарстві, оскільки клімат в даній місцевості є сприятливим для сільського господарства, лише 30% населення є працюючими в інших сферах: державна служба, навчання, творча діяльність і т.д.

Поверхня господарства представлена у вигляді рівнини, що не дозволяє змиванню грунту і земля зберігає свої цінності.

Літо в цій місцевості жарке у другій половині, близько + 25−38. Зима найхолодніша у січні близько -13−20. Основним джерелом зволоження земель є атмосферні опади. Атмосферні опади, завдяки однорідності поверхні рельєфу розподіляється рівномірно по всій площі.

Але є негативні сторони клімату — це сильне випаровування вологи, низька відносна вологість повітря, пилові бурі та суховії, висока температура повітря і ґрунту в період росту с/г культур.

Спеціалізація ТОВ «Савранський ЗПТ» — це вирощування зернових та технічних культур і тваринництво. Основний напрямок діяльності господарства є найважливіша його частина рослинництво. Більшою частиною в загальній структурі землеробства є зернові.

Таблиця.2. 1

Динаміка земельних угідь «Савранського ЗПТ» Одеської області за 2007−2009 р.

Показники

20 007р.

2008р.

2009р.

Питома вага площі с-г угідь, ріллі,%

Площа сільськогосподарських угідь, га

7441,88

9549

10 065,71

100

Із них рілля, га

7370,66

8760

9115,84

93

З таблиці 2.1 можна зробити висновок, що підприємство має тенденцію до збільшення площі своїх угідь з кожним роком, що надалі надасть йому в майбутньому більше прибутку від зібраної площі, але при правильному обробітку та в залежності від кліматичних умов. Вся земля в даному підприємстві є орендованою. Найбільше площі підприємство мало у 2009 році - 10 065,71 га сільськогосподарських угідь.

Таблиця 2. 2

Чисельність та ефективність використання трудових ресурсів на ТОВ «Савранський ЗПТ»

Показники

2007 р.

2008р.

2009р.

Порівняльні дані 2009р. до 2007р. ,%

Середньорічна кількість працівників, чол.

110

194

165

150

— рослинництво

105

194

165

157

— тваринництво

5

0

0

0

Вироблено валової продукції в порівняних цінах 2005р., всього тис. грн.

3768,57

17 665,26

42 365,16

1124

— рослинництво

3712,3

17 623,04

42 365,16

1141

— тваринництво

56,27

42,22

0

0

У 2007 р. працівників підприємства у галузі рослинництва-105 осіб, тваринництва-5 осіб, 2008 р. у рослинництві-194 особи, тваринництві-о, 2009 р. рослинництво — 165, тваринництво — 0. Тож можна сказати, що тваринництво не має місця на підприємстві.

Таблиця 2. 3

Динаміка показників забезпеченості та ефективності використання фондів ТОВ «Савранський ЗПТ» Савранського району Одеської області

Показники

2007р.

2008р.

2009р.

+/-; %

1) Вартість ВП рослинництва в порівняльних цінах 2005р, тис. грн

3712,3

17 623,04

42 365,16

38 652,86

2) Вартість фондів, тис. грн

21 039,1

35 545

63 377

42 283,9

3)Фондозабезпеченість, тис. грн

282

415

629

347

4) Фондоозброєність, тис. грн

191,26

183,22

384,1

192,84

5) Фондовіддача, грн

0,17

0,49

1,16

0,99

6) Фондомісткість, грн

0,005

2,01

1,49

1,48

7) Норма прибутку (збитку), тис. грн.

-8,8

-1,1

-26,5

-6,2

8) Чистий прибуток (збиток), тис. грн

-5560,0

-402

-5590

-3850

Виходячи з даних наведених у Табл. 2.3 можна зробити висновок, що вартість валової продукції з кожним роком збільшувалась. Фондозабезпеченість підприємства в середньому становить — 347 тис. грн. Фондоозброєність підприємства в середньому — 192,84 тис. грн. Фондовіддача — 0,99. Фондомісткість в середньому — 1,48, норма прибутку складає - -3%, що є негативним наслідком для підприємства. Найбільше збитку у 2009 році - - 5590 тис. грн.

Таблиця 2. 4

Об'єм і структура товарної продукції «Савранського ЗПТ «Савранського району, Одеської області

Галузь і вид продукції

Реалізація продукції

Чистий дохід (виручка)тис. грн.

2007р.

2008р.

2009р.

Всього за 3р.

тис. грн

%

тис. грн

%

тис. грн

%

Тис. грн

%

Рослинництва (всього)

В тому числі:

7870,1

99,2

24 990

99,6

22 093

100

18 317

99,6

Зернові і зернобобові:

5028,0

63,3

14 495

57,7

6507,6

40,3

— пшениця озима

4131,6

52

6717

26,7

9839

44,5

6896,2

41

— жито

15,7

0,19

158

0,71

57,9

0,3

— кукурудза на зерно

30,5

0,38

113

0,45

44

0,19

62,5

0,34

— ячмінь озимий

251,1

3,16

6138

24,4

5034

22,7

3807,7

16,7

— ячмінь ярий

599,1

7,5

1392

5,5

344

1,55

778,3

4,8

— горох

130

0,5

25

0,11

51,6

0,2

— овес

5

0,01

1

0,004

2

0,004

соняшник

2187,4

27,5

2794

11,1

528

2,4

1836,4

13,6

соя

14,2

0,17

37

0,14

17

0,1

ріпак озимий

650,2

8,19

7612

30,3

6120

27,7

4794

22

цукрові буряки

67,1

0,84

22,3

0,28

Тваринництво, (всього)

60

0,75

93

0,003

51

0,25

свині

57

0,71

92

0,002

49,6

0,23

Інша продукція тв.

3

0,03

1

0

1,3

0,01

Продукція С/Г

7930,1

100

25 083

100

22 093

100

19 335,7

100

З таблиці 2.4 можна побачити, що підприємство більше спеціалізується на продукції рослинництва, тому що продукція тваринництва реалізовувалась не у великих обсягах, а у 2009 році у зв’язку з відсутністю технологій та працівників для галузі тваринництва підприємство повністю перейшло до галузі рослинництва. Найбільший дохід підприємство мало в галузі рослинництва у 2008 році - 24 990 тис. грн.

Таблиця 2. 5

Характеристика основних економічних показників діяльності ТОВ «Савранського ЗПТ»

Показники урожайності, ц/га

2007р.

2008р.

2009р.

— соняшник

13, 84

16, 64

2,24

— ріпак озимий

114,7

17,7

10,8

— пшениця озима

19, 02

39, 05

0

Чистий прибуток (збиток), тис. грн

-5560,0

-402

-5590

Виробнича собівартість продукції, грн

7202,3

24 911

22 797

Повна собівартість, грн

11 074,9

32 315

29 056

Рівень рентабельності,%

-77

-1,6

-24,5

Валовий прибуток, тис. грн

727,8

172

-704

Таблиця 2.5 показує, що прибуток має тенденцію до зниження, найбільший валовий прибуток у 2007 році - 727,8 тис. грн. та найменший у 2008 — 172 тис. грн., у 2009 році збиток складає - 704 тис. грн. Виробнича собівартість продукції найбільша у 2008 році - 24 911 тис. грн., найменша у 2007 році - 7202 тис. грн.

2.2 Досягнутий рівень ефективності виробництва соняшнику і дослідження його тенденцій

Економічна ефективність виробництва соняшнику визначається такими показниками: урожайність, собівартість, ціна реалізації, прибуток на 1 га та на 1 ц, рівень рентабельності, валовий дохід, виробнича собівартість,

Таблиця 2. 6

Показники економічної ефективності виробництва соняшнику на ТОВ «Савранський ЗПТ» в с.м.т. Саврань, Одеської області

Показники

2007р.

2008р.

2009р.

1. Фактична ціна реалізації 1ц соняшнику, грн

185, 7

98,6

165,2

2. Виробнича собівартість 1ц реалізованого соняшнику, грн

119,5

121,4

246,8

3. Прибуток на 1ц соняшнику, грн

66,2

— 22, 8

— 81, 6

4. Прибуток на 1 га посіву соняшнику, грн

2,5

1,64

0,37

5. Валовий дохід на 1га соняшнику, грн

0,33

— 0,02

0,06

8. Рентабельність виробництва соняшнику, %

55,4

— 18,7

— 33,06

Таблиця 2.6 показує, що найбільш рентабельним виробництво соняшнику було у 2007 році - 55,4%, це означає, що 1 грн. затрачена на виробництво продукції принесла прибуток 50 коп., у 2009 році найбільш нерентабельне виробництво — -33,06%, що є негативним наслідком для підприємства. Найбільший прибуток на 1 ц та 1 га від виробництва соняшнику також отриманий у 2007 році. Найбільша виробнича собівартість 1ц соняшнику у 2009 році - 246,8 грн. і найбільша ціна 1ц соняшнику у 2007 році - 185,7 грн.

Для того, щоб підвищити врожайність культури і знизити витрати праці, палива та інших засобів виробництва, а загалом знизити собівартість виробництва соняшника у господарстві необхідно вирішити наступні задачі та впровадити слідуючи заходи:

— запровадити раціональні методи використання гербіцидів та добрив з метою зниження енерго- та працезатрат, а також зниження їх вартості; поступово відновлювати склад машинно-тракторного парку, звертаючи увагу на високопродуктивну та надійну роботу техніки; поліпшити організацію праці, умови праці та матеріальне стимулювання працюючих; скоротити витрати на невиробничі процеси.

Таблиця 2. 7

Динаміка показників використання насіння соняшнику на ТОВ «Савранський ЗПТ»

Показники

2007 рік

2008 рік

2009 рік

Площа посіву, га

851

1702

1423

Урожайність, ц/га

13,8

16,6

2,24

Валовий збір, ц

11 780

28 333

3196

Дані таблиці 2.7 показують, що площа посіву у 2008 році була найбільшою — 1702 га, що принесло найбільше урожаю — 16,6 ц/га. Валовий збір також був найбільшим у 2008 році - 28 333 ц. Тож можна зробити висновок, що збільшення посівних площ для вирощування соняшнику і принесе найбільше урожаю. Також цьому можуть сприяти ефективні заходи обробки землі і удосконалення збиральної техніки.

2.3 Факторний аналіз ефективності виробництва соняшнику

Факторний аналіз — це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Причому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), тобто роздроблення результативного показника на складові частини, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник. Прибуток промислового підприємства створюється в процесі виробництва продукції, хоча реального змісту, форми він набуває тільки після реалізації продукції. Аналіз прибутку, одержаного в процесі виготовлення продукції, дозволяє оцінити ефективність діяльності виробництва. Власне, в процесі виробництва приховуються найбільші резерви зростання прибутку підприємства. Тому нарівні з аналізом прибутку від реалізації продукції слід проводити аналіз прибутку від виробництва продукції [13, ст. 121].

Величина прибутку від реалізації продукції цікавить не тільки управлінців підприємства, але і зовнішніх споживачів (аудиторів, податківців, інвесторів тощо). Для визначення чинників, які сприяли зростанню або зниженню прибутку, необхідно провести факторний аналіз. Зростання прибутку відбувається під впливом таких факторів: обсягу реалізації продукції -- необхідно значення прибутку за попередній рік перемножити на темп приросту обсягу чистого доходу (виручки) за незмінних цін на продукцію; собівартості продукції -- враховуючи, що між собівартістю і прибутком існує зворотний зв’язок, то для оцінки впливу собівартості необхідно від собівартості фактично реалізованої продукції відняти собівартість фактичної реалізації за витратами попереднього періоду і змінити знак одержаного результату; ціни на продукцію -- потрібно від фактичного обсягу реалізації відняти фактичну реалізацію за цінами попереднього періоду. Приклад у Таблиці 2.8.

Факторний аналіз впливу обсягу реалізації, ціни, собівартості на формування прибутку ТОВ"СЗТП" показав, що загальне відхилення прибутку у 2009 році порівняно з 2008 — 58,8 грн., що свідчить про недоодержання прибутку у 2008 році на — 58,8 тис. грн. Та слід відзначити, що підвищення ціни у 2009 році досить негативно вплинуло на прибуток, який був відємним у 2008 році та у 2009 році.

Таблиця 2. 8

Вплив зміни обсягу реалізації, ціни, собівартості на відхилення прибутку від соняшнику ТОВ"СЗТП"

Культура

Обсяг реалізації, ц

Ціна за 1 ц, грн.

Собівартість 1 ц, грн.

Прибуток

тис. грн.

Ум 1, грн.

Ум 2, грн.

Прибуток, тис. грн.

Відхилення по прибутку, тис. грн.

200р.

2009р.

2008р.

2009р.

2008р.

2009р.

2008р.

-72,8

139,9

2009 р.

Загальне

За рах. обсягу реаліз. тис. грн

За рах ціни, тис. грн

За рах. Зміни собівартос,

тис. грн

Соняшник

2833

3196

98,633

165,2

121,4

246,8

— 22,8

-81,6

— 58,8

-50

212,7

— 221,5

3. Шляхи підвищення ефективності виробництва соняшнику

3.1 Заходи щодо формування повноцінного ринку соняшнику

Україна має достатні умови для насичення внутрішнього продовольчого ринку продукцією олієпродуктового підкомплексу та її експорту в економічно доцільних для товаровиробників і держави параметрах. Зокрема, потреба вітчизняного ринку може забезпечуватись переробкою 700−800 тис. т соняшникового насіння (нині його вирощується 2,3 млн. т або 10% від світових обсягів). Останніми роками наша країна посідає 1−2 місце серед основних експортерів світу (Росії та Аргентини). Однак вона має орієнтуватись на світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі економічно міцні держави. На сучасному етапі галузь функціонує на екстенсивній основі - розширюються посівні площі (від 1574 тис. га в середньому в 1986—1990 рр. до 2431 тис. га в 1998 р.) при динамічному спаді урожайності (від 16,5 до 9,3 ц/га). Тобто в «доринковий» період урожайність знаходилась на рівні середньої світової (близько 16 ц/га), зараз нижча на 30−40%. Відповідно знизилася економічна ефективність галузі [7,ст. 651].

Для підвищення ефективності вирощування соняшнику необхідним є врахування товаровиробниками наступних факторів: удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту; неухильне додержання вимог чергування посівів соняшнику в полях сівозміни; застосування інтенсивних технологій вирощування і збирання з метою зниження витрат на одиницю продукції, впровадження високоврожайних гібридів з високим вмістом олії; залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, насіння, гербіцидів, десикантів) шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого відбору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод; інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і раціонального використання урожаю [9,ст. 51].

Для ефективного функціонування внутрішнього і зовнішнього ринку насіння соняшнику, попередження подальшого економічного занепаду «стратегічної» галузі, крім державного втручання (зокрема щодо регулювання експортно-імпортних операцій), необхідно вжити ряд заходів і на господарському рівні.

Для підвищення ефективності каналів реалізації насіння соняшнику основними заходами господарств мають бути: орієнтація на найбільш ефективні канали збуту насіння на основі аналізу маркетингової інформації внутрішнього і зовнішнього ринків; активізація участі в біржовій торгівлі.

Створення інтегрованих агропромислових, агропромислово-фінансових формувань (асоціацій, систем, корпорацій та ін.) в складі виробників насіння соняшнику і олієдобувних підприємств, а також в разі доцільності фінансово-кредитних, заготівельно-збутових, науково-виробничих, проектних, консалтингових, страхових структур тощо, в тому числі зарубіжних, є одним з напрямів вирішення окремих проблем олієпродуктового під комплексу [11,ст. 253].

3.2 Підвищення врожайності соняшнику і удосконалення структури його посівних площ, поліпшення якості продукції

Причина зниження врожайності соняшнику полягає в тому, що часто господарства не мають у своєму розпорядженні штат кваліфікованих працівників, вдосконаленою технікою та обладнанням для ефективного обробітку великих площ, що тягне за собою їх нераціональне використання і як наслідок, зниження врожайності. Для підвищення рентабельності соняшнику необхідно використовувати високотехнологічних і високогетерозісних гібридів, адаптованих до умов вирощування і стійких до хвороб і шкідників.

В даний час у Реєстрі сортів Україні зареєстровано близько 200 гібридів соняшнику, рекомендованих для вирощування. Досвідчені аграрії при виборі гібридів висувають безліч вимог до якості насіння: високий рівень врожайності, тривалість вегетативного періоду, технологічність, висока калібрування, стійкість до шкідників, хвороб, шкідників, а також несприятливих погодних умов. При високому генетичному потенціалі насіння багатьох вітчизняних гібридів, але без дотримання рекомендованої технології вирощування при розмноженні гібридів їх якість зводиться до мінімуму. Елементарне недотримання норм просторової ізоляції свідомо призводить до зниження гетерозисного ефекту, низького рівня гібридності і як наслідок, зниження врожайності. Тому часто вітчизняні гібриди поступаються місцем закордонним. Основною перевагою зарубіжних насіння перед вітчизняними є калібрування, яка грає далеко не останню роль в одержанні високих врожаїв. Погано відкалібрований насіннєвий матеріал тягне за собою перевитрату насіння при посіві, отримання недружні сходів, нерівномірне дозрівання, несвоєчасне прибирання і, як наслідок, недобір урожаю олієнасіння з одиниці площі. Багато закордонних гібриди вже отримали прописку на наших землях завдяки якісній калібрування, інкрустації, оформлення, однак ціна дуже висока [12,ст. 151]. Але, незважаючи на високі ціни, хлібороби не можуть ризикувати і змушені закуповувати дорогі імпортні насіння, вважаючи, що дорожче — значить краще. Дуже часто аграрії при цьому не отримують високі врожаї, так як більшість імпортних гібридів погано пристосовані до наших кліматичних умов, мають розтягнутий період вегетації, уражаються вовчка, хворобами та шкідниками. Виходить, що на сьогоднішній день внутрішній ринок насіння соняшнику і різноманітний, а частка якісних гібридів незначна. Виробники насіння повинні розуміти, що відхилення від технології вирощування гібридів неминуче призведе до зниження ефекту гетерозису, недобору урожаю. Щоб галузь рослинництва була ефективною і рентабельної необхідно забезпечити аграріїв високоякісним посівним матеріалом гібридів соняшнику. Це можливо при дотриманні виробниками гібридів наступних умов:

— Дотримання сівозміни (повернення на колишнє місце вирощування не раніше 7−8 років);

— Дотримання технології вирощування (просторова ізоляції на ділянках гібридизації повинна становити не менше 1500 м;

— Якісна калібрування насіння;

— Інструктація насіння. Використання якісного посівного матеріалу дозволяє підвищити врожайність соняшнику на 20−35% [14, ст. 250].

3.3 Зниження трудомісткості і собівартості соняшнику на основі впровадження інтенсивної технології його виробництва

Із проведеного аналізу ефективності виробництва соняшнику на основі отриманих даних планується для підвищення економічної ефективності виробництва соняшнику ввести такі заходи:

Впровадження технологій з мінімального обробітку ґрунту. Ґрунтозахисна технологія відкриває шлях до повноцінного використання таких переваг:

— скорочення затрат на придбання та експлуатацію техніки, зменшення зносу машин;

— зменшення витрат поливу;

— зменшення ущільнення ґрунту під впливом техніки;

— зменшення водної та вітрової ерозії;

— підвищення родючості ґрунту за рахунок збільшення вмісту гумусу, мікроелементів, вуглецю, азоту;

— стабільні врожаї;

— економія робочого часу;

— поліпшення інфільтрації води у ґрунт, краще насичення ґрунту вологою;

— зростання біологічної активності у ґрунті і на полях;

— поліпшення стану довкілля за рахунок зменшення викидів паливних газів, виносів гербіцидів та добрив з полів [2, ст. 245]. Потрібно контролювати вирощення гібридного і сортового насіння з високими генетичними і посівними якостями.

Зниження собівартості - одна з першочергових і актуальних задач

суспільства кожної галузі, підприємства. Від рівня собівартості продукції залежить сума прибутку і рівень рентабельності, фінансовий стан підприємства і його платоспроможність темпи розширеного відтворення, рівень закупки і роздрібних цін на сільськогосподарську продукцію [10,ст. 311].

Особлива актуальність — проблема зниження собівартості набуває на сучасному стані. Пошук резервів її зниження допомагає багатьом господарствам підвищити свою конкурентоспроможність, уникнути банкрутства і вижити в умовах ринкової еконо м іки. Важливу роль в цьому повинен відіграти аналіз господарської діяльності підприємства, основним завданням якого є:

— здійснення системного контролю за виконанням плану зниження

собівартості продукції;

— вивчення впливу факторів на зміну її рівня;

— вивчення резервів зниження собівартості продукції;

— об'єктивна оцінка діяльності підприємства по використанню можливостей зниження собівартості і розробка заходів спрямованих для засвоєння виявлення резервів [11, ст. 651]. Резерви зниження собівартості можна згрупувати таким чином:

1. ті які можуть бути використані без додаткових витрат. До них відносять резерви, які можуть бути виявлені за рахунок таких джерел: ліквідація додаткових витрат по окремим статтям витрат, по конкретному виду продукції, зниження вартості поданих основному виробництву послуг допоміжних і обслуговуючих виробництв, приведення в дію резервів збільшення виробництва валової продукції.

2. ті які потребують незначних витрат і можуть бути використані в календарному або господарському році: покращення структури посівних площ, правильне комплектування агрегатів, внесення оптимальних доз добрив.

3.4 Вибір ефективних ринків збуту соняшнику

В контексті перспектив розвитку ринку соняшника є актуальними заходи держави щодо розвитку інституту посередництва між товаровиробником і біржею, а саме: сприяння по формуванню на всіх рівнях заготівельно-збутових кооперативів, торгових домів, інших елементів інфраструктури ринку, які в змозі взяти на себе функції по формуванню оптових партій та представленню інтересів реформованого товаровиробника в сфері крупнооптової торгівлі.

За останні десятиріччя в Україні вже напрацьовано певний досвід діяльності інтегрованих господарських структур, створення яких спрямовувалось на активізацію підприємництва і розвивалося при поєднанні інтересів спільної діяльності сільськогосподарських формувань, переробних підприємств та обслуговуючих галузей АПК [6, ст. 332]. Таким чином, пріоритетними напрямами подальшого реформування ринку соняшнику та олійної продукції є: розвиток сільськогосподарської кооперації, реалізація цінової політики шляхом поєднання вільного ціноутворення з елементами державного регулювання; розширення зовнішніх ринків збуту через підвищення конкурентоспроможності насіння соняшнику та вітчизняних продуктів його переробки та оперативне формування відповідної митної політики в залежності від кон’юнктури світового ринку. Нині є актуальним питання щодо набуття Україною членства у СОТ. Набуття членства у СОТ передбачає скасування експортного мита на соняшник. Це може негативно вплинути на внутрішніх виробників, оскільки вони купують за зниженими внутрішніми цінами. Якщо експортне мито відмінять відразу, то всю сировину для виробництва олії буде вивезено за кордон. Зараз ціна соняшника на зовнішньому ринку становить $ 1000 за тону, на внутрішньому — близько $ 650 [7, ст. 113]. У такому разі слід очікувати зростання ціни на олію до 50%. забороняється вивезення з митної території України насіння соняшнику, яке використовується в операціях з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах. Таким чином, вивізне мито на насіння соняшнику вивело із кризи і сприяє стабілізації стану всього олійно-жирового комплексу України, і тому не повинно бути відмінене. Подальший розвиток зовнішньої торгівлі насінням соняшнику залежатиме переважно від формування внутрішнього продовольчого ринку. Наповнення його товарами власного виробництва буде створювати базу для розширення експорту. Товаровиробники на українському ринку олійної продукції мають бути захищені на тому ж рівні, як їх партнери в зарубіжних країнах. Отже, Україна, насамперед, має забезпечити захист власного ринку від зовнішньої експансії, а також вести активний пошук споживачів (покупців) своєї продукції, відповідно до кон’юнктури ринку і на ринку довгострокового партнерства [13, ст. 215].

Висновки та пропозиції

Таким чином, проаналізувавши значення соняшнику в народному господарстві та сучасний стан його виробництва на прикладі ТОВ «Савранський СЗП» можна зробити деякі висновки. Вирощування соняшнику в Україні розвинулась давно, чому у великій мірі сприяли вигідні природно-кліматичні умови нашої країни, при цьому найбільш сприятливі умови для вирощування соняшнику має зона Лісостепу. На прикладі даного підприємства ми можемо стверджувати, що виробництво соняшнику пішло помітно вниз. За останні 2007−2009 роки валовий збір соняшнику по Україні зріс з 4,17 млн. т. до 6,36 млн. т. Але нажаль валовий збір збільшився не тільки через зріст урожайності на 3 ц з 12,2 ц до 15,2 ц, а також через збільшення посівних площ на 33%. Це можна сказати, що одна з найголовніших проблем, бо фермери в погоні за прибутком не зважають на те, що соняшник дуже виснажує ґрунт, що призводить далі до його низької родючості. Необхідно проводити комплексну інтенсифікацію виробництва. Вона передбачає концентрацію засобів виробництва і праці на одиницю земельної площі з метою збільшення виходу сільськогосподарської продукції, поліпшення її якості і підвищення економічної ефективності виробництва. Головними заходами інтенсифікації повинна бути комплексна механізація та хімізація галузі, меліорація земель, застосування насіння високопродуктивних сортів та гібридів, впровадження раціональних сівозмін, поліпшення та оптимальні строки проведення робіт з догляду за посівами. Однак на сьогодні держава не забезпечує ні на законодавчому, ні на організаційному рівні належних процесів вирощування та реалізації даної культури, хоча має орієнтуватися на світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі економічно міцні держави. Виконавши аналіз по ТОВ «СЗПТ», можна зробити висновки по землезабезпеченості бачимо, що за досліджуваний період площа сільськогосподарських угідь у 2007р. — 7441,88 га, у 2009р — 10 065,71, а площа ріллі у 2007році - 7370,66 га, у 2009 році - 9115,84 га. За рахунок збільшення площі с. г угідь та зменшення кількості працівників підприємство має тенденцію до зниження прибутку. Щодо динаміки наявності та використання трудових ресурсів можна прослідкувати такі тенденції: середньорічна чисельність працівників господарства збільшилась (з 132 чол. у 2007. до 165 чол. у 2009.). Але працівники збільшились лише у галузі рослинництва. Щодо забезпеченості основними виробничими фондами та ефективність їх використання на підприємстві, можемо зробити висновки: враховуючи збільшення площі сільськогосподарських угідь та зменшення кількості працівників, показники оснащеності підприємства основними фондами змінилися таким чином: фондозабезпеченість підприємства в середньому становить — 347 тис. грн. Фондоозброєність підприємства в середньому — 192,84 тис. грн. Фондовіддача — 0,99. Фондомісткість в середньому — 1,48, норма прибутку складає - -3%, що є негативним наслідком для підприємства. Найбільший дохід підприємство мало в галузі рослинництва у 2008 році - 24 990 тис. грн.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой