Застосування монетарних заходів для регулювання виробництва і цін

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Финансы


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

Застосування монетарних заходів для регулювання виробництва і цін

Зміст

Вступ

1. Вихідні дані

2. Теоретичний розділ

3. Розрахунково-аналітичний розділ

4. Проектний розділ

5. Дослідний розділ

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Фіскальні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної політики мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх у свій час стало причиною розходження між кейнсіанцями та монетаристами щодо методів державного регулювання. Дж. М. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль держави в регулюванні економіки, віддавали перевагу заходам фіскальної політики. Монетаристи на чолі з М. Фрідманом. абсолютизуючи здатність ринкової економіки до саморегулювання, легко довели, що сформульовані кейнсіанцями переваги фіскальної політики суто абстрактні і не проявляються в реальній дійсності.

У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічній політиці. Більше того, нині намітилося явне зближення позицій кейнсіанців і монетаристів щодо оцінки ролі фіскальної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки. Зараз вони розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнювальні в єдиній системі кон’юнктурної політики, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на сукупний попит. Це значно розширило регулятивні можливості та збагатило інструментарій кон’юнктурної політики в цілому.

Особливо наочно ці недоліки заходів фіскальної політики проявилися в Україні. Хоч ще в середині 1996 p. Президент Л. Д. Кучма визнав за необхідне реформувати податкову систему з метою послаблення податкового тиску на товаровиробників, проте і в 2000 p. відповідні закони не були прийняті.

Метою даної курсової роботи є вивчення механізму впливу монетарних заходів на регулювання виробництва і цін.

В процесі виконання курсової роботи планується вирішення наступних завдань:

проаналізувати три можливих варіанти фінансово-економічної ситуації;

вибрати з них кращий та запропонувати і оцінити відповідні монетарні заходи поліпшення ситуації;

виконати теоретичне дослідження на тему «Інфляція як багатофакторний процес».

1. Вихідні дані

В якості вихідних даних маємо інформацію про:

відносний приріст обсягів виробництва В/В;

відносний приріст грошової маси М/М;

відносний приріст швидкості обороту грошей V/V.

Названі показники приведені у трьох можливих варіантах (таблиця 1. 1)

Таблиця 1.1 — Вихідні дані

№ ситуації

Відносний приріст показників,%

В/В

М/М

V/V

1

-5

+6

+31

2

+2

+10

+35

3

+9

+14

+40

2. Теоретичний розділ

В країні продовжується розвиток реформ шляхом державного регулювання в ринкових відносинах, виходячи з діяльності систем у природі, а також базового закону макроекономіки — закону обміну.

Ми намагаємось запозичити досвід розвинутих країн, де функціонують регульовані, соціально-орієнтовані ринкові відносини. В цих країнах регулювання застосовується як системний підхід до організації свого виробництва з наданням пріоритету своїм громадянам. Причому, за аналогією з технічними системами, в розвинутих країнах, як правило, діють пропорційні закони регулювання — чим більше збурення системи викликає той чи інший чинник (а отже може призвести до відхилення від економічної стабільності), тим більша регулююча дія, що зменшує вплив збурення.

Для того, щоб ефективно регулювати, необхідно чітко визначити причини, які руйнують власне виробництво, аби їх усунути.

Сьогодні це:

нераціональна структура виробництва;

монопольна залежність від постачальників енергоносіїв з одного джерела;

недостатня захищеність виробництва та внутрішнього ринку України законодавчими та нормативними актами державних органів;

недосконалий рівень фінансово-грошової системи, при якому вона працює проти власного виробництва, проти інтересів широких верств населення і в якій, до речі, криється головна причина кризи неплатежів та неконтрольованого вивозу капіталу за кордон.

Розв’язання всіх цих проблем повинно здійснюватись законодавчо та економічними методами.

Найбільша перешкода розвиткові власного виробництва — недосконалість нашої грошово-кредитної системи.

Мета регулювання тут полягає в усуненні невідповідності між надходженнями грошей із державного виробництва у приватні, не керовані державою, банки, які це виробництво не підтримують, не надають йому кредитів за прийнятною процентною ставкою.

Нам слід врахувати досвід розвинених країн, в яких здійснювалось активне регулювання діяльності банків державою. Досвід розвинених країн підтверджує також необхідність державного впливу на розвиток власного виробництва через рівень заробітної плати. У розвинутих країнах фонд зарплати в національному продукті становить 50−70%, в той час як в Україні - 9−10%. Наш рівень середньої заробітної плати сьогодні такий, що власне виробництво наукомістких та складних побутових товарів широкими верствами населення не фінансується.

Отже, низька купівельна спроможність населення є гальмом у розвитку власного виробництва.

Склалася макроекономічна невідповідність між вартістю нашої продукції, вартістю робочої сили, курсом гривні і, врешті, рівнем заробітної плати.

Про цю невідповідність свідчить таке співвідношення. Якщо виробництво впало у два рази, то інтегральна купівельна спроможність населення теж повинна впасти в кілька разів, а не в 10 разів, як зараз.

Необхідність посилення та зміни державного регулювання у грошово-фінансовій системі випливає також із аналізу макроекономічного закону обміну, згідно з яким добуток цін (Ц) на обсяг виробництва (В) дорівнює добутку величини грошової маси (М) на швидкість обороту грошей (V), тобто:

Ц*В=М*V. (2. 1)

Посилаючись на закон обміну, рід фахівців вважають головною причиною зростання цін емісію грошей. В дійсності це не зовсім так. Як правило, фактор впливу емісії грошей на зростання цін перебільшується, а вплив на нього швидкості зростання обороту грошей не висвітлюється. Останнє, тобто зростання швидкості обороту грошей, є природним бажанням банківської діяльності. Саме ця діяльність, як буде показано нижче, потребує жорсткого державного регулювання.

Припустимо, що всі величини в законі обміну отримують однаковий приріст: Ц, В, М, V, тоді із закону обміну можна отримати формулу оцінки відносного приросту цін у=Ц/Ц від відносного приросту інших величин:

, (2. 2)

де х=В/В — відповідний приріст виробництва;

(2. 3)

Графік залежності «у» від «х» зображений на рисунку 2.1.

Як видно з наведеного графіка, залежність відносного зростання ціни (у) від відносного приросту виробництва (х) є нелінійною і має таку особливість. Що при спаданні виробництва (значення «х» від'ємні) ціни наростають на значно більшу величину, ніж величина спаду виробництва.

При цьому крива 1 характеризує значення залежності у разі, коли емісія грошей повністю відсутня (М=0) і банківська діяльність повністю контролюється (V=0), тобто немає приросту швидкості обороту грошей. В такій ситуації при спаді виробництва на 10% (х=-0,1) ціни повинні були б збільшитися на 11% (у=0,11).

Якби при цьому допустити відносну емісію на рівні 25%, то ціни б мали збільшитися на 40% (у=0,4).

В той же час, якби при тому спаді виробництва на 10% не відбувалось зовсім емісії грошей, а приріст швидкості обороту грошей становив 100% (крива 3), що означає «прокрутити грошову масу» один раз, а окремі банки встигають «прокрутити» кілька разів, то ціни повинні б були зрости на 122% (у=1,22).

І, нарешті, четвертий випадок (крива 4), коли відносна емісія грошей становить 25%, а приріст швидкості обороту — 100%, то в цьому разі приріст цін становив би 180% (у=1,8) при тому ж спаді виробництва на 10%.

Останній випадок дуже близький за змістом до ситуації, що склалася в Україні в другій половині 1994 року, коли цільова емісія грошей для забезпечення для забезпечення сільського господарства була 21,3%, а ціни, як відомо, зросли на 250%.

Ця обставина, згідно з макроекономічним законом обміну, свідчить про те, що головною причиною зростання цін в другій половині 1994 року була не емісія грошей, а неконтрольований приріст швидкості обороту грошей, який перевищив 100% та спровокував значний приріст цін та відповідну інфляцію.

Якби в той період регулювалась державою банківська діяльність таким чином, щоб V=0, тобто щоб не було контрольованого приросту швидкості обороту та пов’язаних з ним зловживань, то приріст цін при відносній стабільності виробництва на той час не повинен був би перевищувати 40%.

Ці розрахунки показують, що є альтернативні шляхи переходу до ринку без одночасного зубожіння широких верств населення і бурхливого «шокового» збагачення інших верств.

Один з таких шляхів — це посилення державного впливу (регулювання) на всі складові, що входять в об'єктивний економічний закон обміну:

в сфері виробництва (В);

в грошово-фінансовій системі (М та V);

в сфері ціноутворення (Ц).

Причому, найбільш ефективним напрямком державного регулювання, який може дати віддачу дуже швидко, а головне — не потребує майже зовсім фінансових затрат, є регулювання банківської діяльності, в першу чергу швидкості обороту грошей. Сьогодні цьому регулювання приділяється все більша увага.

Підтвердженням цього висновку є історичний досвід розвинутих країн, зокрема США: «новий курс», який передбачав активне втручання держави в банківську діяльність, був обраний президентом Рузвельтом як головний і довів свою надзвичайну ефективність.

З аналізу наведеного закону обміну можна зробити ще один важливий висновок: досягнення економічної стабілізації або переважно монетарними методами, в яких задіяні ціни (Ц), грошова маса (М) та банківська діяльність (V), безумовно збіднює можливості стабілізації, тому, що вони не повністю використовують вплив виробництва (В) в макроекономіці, а найголовніше не відображають інтересів широких верств населення. Саме вони і тільки вони безпосередньо зв’язані з виробництвом (В), а виробництво в монетарній політиці є, нажаль, другорядним пасивним фактором.

3. Розрахунково-аналітичний розділ

Застосовуючи положення та формули, викладені у попередньому розділі, і вихідні дані до курсової роботи, проведемо необхідні розрахунки відносного приросту цін та побудуємо графік залежності відносного приросту цін від відносного приросту таких показників, як обсяги виробництва, грошова маса, швидкість обороту грошей.

Щоб отримати достатню кількість пунктів для побудови кривих цієї залежності, використаємо кілька додаткових вільно вибраних значень показника відносного приросту обсягів виробництва для кожного із трьох завданих варіантів, що характеризують дану фінансово-економічну ситуацію.

Почнемо з розрахунку відносного приросту цін для першої економічної ситуації, що склалася на ринку.

За формулою (2. 3) розрахуємо коефіцієнт а:

а=0,06+0,31+0,06*0,31=0,3886,

тобто функція залежності (2. 2) матиме наступний вигляд:

.

Для заданого значення приросту обсягів виробництва (В/В=-0,05) матимемо наступне значення у:

=0,4617.

Це означає, що при відносному зростанні грошової маси на 6%, швидкості обороту грошей на 31% та скороченні обсягів виробництва на 5% спостерігатиметься ріст цін на 46,17%.

Для другої економічної ситуації, що склалася на ринку, отримали такі значення.

Коефіцієнт а:

а=0,1+0,35+0,1*0,35= 0,485,

тобто функція залежності (2. 2) матиме наступний вигляд:

.

Для заданого значення приросту обсягів виробництва (В/В=0,02) матимемо наступне значення у:

Це означає, що при відносному зростанні грошової маси на 10%, швидкості обороту грошей на 35% та обсягів виробництва на 2% спостерігатиметься ріст цін на 45,59%.

Виконаємо розрахунки по третій економічній ситуації, що склалася на ринку.

Коефіцієнт а:

а=0,14+0,40+0,14*0,40= 0,596,

тобто функція залежності (2. 2) матиме наступний вигляд:

.

Для заданого значення приросту обсягів виробництва (В/В=0,09) матимемо наступне значення у:

Це означає, що при відносному зростанні грошової маси на 14%, швидкості обороту грошей на 40% та обсягів виробництва на 9% спостерігатиметься ріст цін на 46,42%.

Для зручного порівняння отриманих результатів складемо таблицю 3.1.

Таблиця 3.1 — Порівняння відносних приростів цін

№ ситуації

В/В,%

М/М,%

V/V,%

Ц/Ц,%

1

-5

+6

+31

+46,17

2

+2

+10

+35

+45,59

3

+9

+14

+40

+46,42

Графік залежності відносного приросту цін від відносного приросту виробництва зображений на рисунку 3.1.

На основі виконаних розрахунків і отриманих графічно кривих залежності відносного приросту цін від відносного приросту інших показників проведемо аналіз кожної з трьох ситуацій, що склалися на ринку, та визначимо кращу з них.

Кращий варіант визначимо як такий, де при спаді виробництва відносне зростання ціни буде найменшим. Для прикладу візьмемо відносний спад виробництва на 20%. При цьому для першої ситуації відносне зростання цін становитиме 73,58%, для другої - 85,63% і для третьої - 99,50%. Таким чином, найкраща ситуація — перша. З графіку на рисунку 3.1 видно, що дана крива ближче за інші знаходиться до початку координат.

Рисунок 3.1 — Графік зміни відносного приросту цін

4. Проектний розділ

виробництво фінансовий ціна інфляція

Визначений в попередньому розділі кращий з трьох варіантів фінансово-економічної ситуації використаємо як основу для подальшого поліпшення шляхом проектування (застосування) відповідних монетарних заходів.

Основна задача — досягти зниження відносного приросту цін при відносному зниженні обсягів виробництва. До зміни пропонуються два показника: відносний приріст грошової маси (М/М) та відносний приріст швидкості обороту грошей (V/V). Як зазначалося в теоретичному розділі, регулювання грошової маси має ряд побічних ефектів, потребує врахування великої кількості фінансово-економічних чинників та значних витрат. В той же час, контроль за швидкістю обороту грошей є набагато ефективнішим та дієвішим. Тому до зміни вибираємо показник відносного приросту швидкості обороту грошей.

За даними по першій ситуації, що склалася на ринку, V/V=31%. Припустимо в результаті застосування монетарних заходів вдалося досягти значення цього показника у розмірі 20%. Тобто, коефіцієнт, а дорівнює:

а=0,06+0,20+0,06*0,20= 0,272.

Функція залежності (2. 2) матиме наступний вигляд:

.

Побудуємо графік отриманої після застосування монетарних заходів функції залежності відносного приросту цін від відносного приросту виробництва (рисунок 4. 1).

Рисунок 4.1 — Порівняння поліпшеної ситуації з заданими

Як видно з рисунку, застосування запропонованих заходів поліпшить ситуацію, що склалася на ринку. Це видно з того, що оптимізована крива знаходиться ближче до початку координат.

5. Дослідний розділ

Інфляція як багатофакторний процес

Інфляція — це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Наприклад, збільшення маси грошей за місяць на 15% протягом двох-трьох років неминуче викличе інфляційне знецінення грошей, оскільки економіка жодної країни не в змозі забезпечити відповідне збільшення фізичних обсягів пропозиції на товарних ринках. Таким же буде результат, коли грошова маса залишається незмінною чи зростає незначно, наприклад на 5% на рік, зате фізичні обсяги виробництва товарів і послуг скорочуються щорічно на 10−15% протягом кількох років, тобто постійно грошова маса буде швидко зростати відносно спадаючих обсягів виробництва у натуральному виразі.

Не зовсім коректно називати інфляцією і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне в суспільному житті та дає можливість економічним суб'єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності. Це зовсім інше за своїми економічними і соціальними наслідками явище. На жаль, у літературі воно не знайшло поки що специфічної назви і більшістю дослідників розглядається як особливий вид інфляції.

Одні економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його розбуханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції.

Найбільш послідовно і повно цей підхід до визначення сутності інфляції розвивають представники монетаристської теорії. Зокрема, М. Фрідман без будь-яких застережень стверджує, що «інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом». Сутність інфляції він ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту і цін, а в зростанні цін убачає її прояв. Фрідман вважає, що, зменшуючи пропозицію грошей, можна придушити інфляцію і навіть викликати рефляцію.

Деякі економісти вважають, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, такі як, наприклад, зростання витрат виробництва. Джерела інфляції вони переміщують углиб економіки, а розбухання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок інфляції. Виходить так, що зростання витрат виробництва нібито безпосередньо спричинює зростання цін, а останнє зумовлює збільшення маси грошей в обороті і переповнення нею каналів обороту. Сама економіка оголошується інфляційною, і зростання цін та інфляція стають неминучими, незалежними від монетарної політики держави. Таку інфляцію називають інфляцією витрат і надають їй відносно самостійного статусу як явища об'єктивного і навіть прогресивного, а по суті заперечують її як загальновизнане економічне явище.

Інфляція — явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв’язків між грошима і товарами на ринку.

Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монет або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася вартість самої монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних пертурбацій чи соціальних потрясінь і не розглядалося як самостійне економічне явище.

Помітного суспільного «звучання» зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли переставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння вартості грошей, що призводило до відчутних соціальних збурень. Ці процеси стали привертати до себе пильну увагу науковців і практиків, які розгледіли в ньому складне економічне явище і назвали його «інфляція».

Уперше термін «інфляція» почав вживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон. Особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу і більш ранніх епох — докапіталістичної і домонополістичного капіталізму, причому саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду Французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII — початку XIX ст. та ін.). Як правило, це були періоди війн та внутрішніх політичних і соціальних потрясінь.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю.

Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо.

У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний видимий зв’язок грошових знаків з ним, лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу втратили своє значення.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння їх купівельної спроможності. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей відносно іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції. Якщо держава вводить обмеження на зростання цін, тобто запроваджує регулювання ринку, то за наявності надмірного попиту інфляція не зникає, а набуває форми широкомасштабного товарного дефіциту, як це було в СРСР.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами.

Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

Указані процеси зумовлюють ще один чинник послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових на громаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності праці, що призводить до розширення виробництва та реалізації товарів і поліпшення співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками:

— у певний момент власники грошових нагромаджень починають розуміти їх надмірність і пред’являють на ринок для купівлі товарів. Це прискорює швидкість руху грошей у поточному обігу та збільшує платоспроможний попит порівняно з поточною емісією;

— одночасно зменшується відплив у нагромадження нових пропозицій грошей, унаслідок чого ще більше зростає швидкість обігу всієї грошової маси;

— виникають і швидко поширюються бартерні операції, звужуючи товарну основу грошової маси в обігу;

— знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі сфери виробництва у сферу спекулятивного обміну, що зумовлює падіння виробництва і товарообороту, через що зменшується попит на гроші.

Унаслідок дії зазначених чинників з’являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов’язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизації валового внутрішнього продукту.

Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період — рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види:

— індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

— індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

— індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду. Тому поряд можуть вживатися такі поняття інфляції, як інфляція цін, імпортована інфляція, інфляція попиту, інфляція податкова, інфляція витрат тощо. При такій класифікації інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності.

Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції.

За формами прояву інфляції можна виділити:

— цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

— інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;

— девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище.

За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

— повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін — до 5% на рік;

— помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5−20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб'єктів, і вони починають вживати адаптаційні заходи. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо «природним монополістам». Зайняті тут підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту. Їх покупці починають нести додаткові витрати, а тому підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку;

— галопуюча інфляція, коли зростання цін 20−50%, а інколи 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;

— гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін — більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо.

За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції:

— інфляцію витрат;

— інфляцію попиту.

Скорочення реальних обсягів виробництва та товарної пропозиції: в 1992 p. — майже на 10%, у 1993 — більш ніж на 14%, у 1994 — майже на 23%, а за три роки в цілому — на 40,4%.

Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійним у проблемі інфляції. Це можна пояснити не тільки значною множинністю чинників, що спричинюють тиск на ціни, а й досить складними і різнонаправленими соціально-економічними і політичними наслідками інфляції. Для одних економічних структур та соціальних груп інфляція може виявитися дуже «дохідною справою», а для інших — надто збитковою. Тому захисники інтересів перших шукатимуть об'єктивні причини інфляції, щоб виправдати інфляційну політику, а виразники інтересів других робитимуть наголос на свідомому розкручуванні інфляції у фіскальних цілях.

Об'єктивне з’ясування причин інфляції має важливе значення для правильного розуміння самої її сутності, а також для розроблення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції.

У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого «рівняння І. Фішера» М*V= Q*Р. Середній рівень цін (Р) за цією формулою матиме вигляд:

P=M*V/Q,

тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (Q). З огляду на те, що швидкість грошей визнається відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q чи обидва чинники одночасно. Амплітуда коливання Q визначається більш об'єктивними чинниками і тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей.

Ці положення покладені в основу так званої грошової теорії інфляції, якої дотримуються представники монетаристської школи. Найвідоміший представник сучасного монетаризму М. Фрідман єдиною причиною інфляції вважає надмірну пропозицію грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і платоспроможний попит. Піднімається ринкова планка зростання цін. Ця залежність сьогодні набула найширшого визнання.

Розходження між ними починаються, коли аналізуються причини зростання пропозиції грошей.

Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається виключно грошово-кредитною політикою держави. Вона може спрямовувати її на досягнення таких цілей, за яких пропозиція (маса) грошей залишається незмінною і інфляція буде неможливою. Такими цілями є стабілізація цін та підтримання у рівновазі кон’юнктури ринку.

Якщо ж монетарна політика націлюється на забезпечення високої зайнятості та економічного зростання, то неминуче почне зростати пропозиція грошей і маса їх в обороті, що спричинить підвищення попиту і цін на товарних ринках, тобто інфляцію. Така монетарна політика набуває інфляційного характеру. Отже, за монетаристською концепцією, для розгортання в країні інфляційного процесу органи монетарного управління повинні проводити інфляційну монетарну політику, перш за все політику грошового стимулювання зайнятості й економічного зростання. Відмовившись від такої політики, вони зупинять інфляцію.

Ніяких інших чинників інфляції, крім проведення органами монетарного управління інфляційної політики, спровокованої їхнім бажанням підтримати високу зайнятість, економічне зростання та монетизацію бюджетного дефіциту, представники монетаристської теорії не визнають. Тим самим усю відповідальність за інфляцію в країні вони покладають на ці органи.

Кейнсіанці сьогодні принципово погоджуються з тезою монетаристів, що інфляція розвивається лише при тривалому зростанні пропозиції грошей, можливому за ліберальної грошово-кредитної політики. Вони вже не заперечують, що дія затратних чинників інфляції, які, на їхню думку, є ключовими, може призвести до безперервного і швидкого зростання цін лише за умови швидкого і тривалого зростання пропозиції грошей. Відмінність їхньої позиції від монетаристської полягає лише в тому, що ліберальну грошово-кредитну політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричинами — чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозиції. Тому, на їхню думку, неможливо ефективно вирішити проблему стримування інфляції лише ужорсточенням монетарної політики, а потрібно «докопуватися» до першопричин її.

На перший погляд, ці розбіжності в поглядах монетаристів і кейнсіанців щодо причин інфляції можуть видатися несуттєвими, пов’язаними лише з політичними аспектами діяльності уряду. Насправді це не так. Ця відмінність має важливі практичні наслідки. З позиції монетаристів випливає той висновок для практики, що заходами жорсткої монетарної політики можна стримати інфляцію і створити сприятливі умови для того, щоб економіка самостійно могла подолати кризу. З позиції кейнсіанців можна зробити висновок, що монетарна політика не повинна заважати розв’язанню внутрішніх суперечностей економіки і мусить бути настільки ліберальною, наскільки це потрібно, щоб забезпечити пропозицію грошей на необхідному рівні. Тому прибічники кейнсіанських поглядів легко виправдовують емісію грошей для монетизації бюджетного дефіциту, підтримання високої зайнятості, зростання виробництва тощо. І уряди нерідко користуються таким виправданням, проводячи явно інфляційну політику, як це було в Україні в 1991—1993 pp.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Проте в реальній дійсності ця закономірність не завжди реалізується так однозначно. Адже підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар — робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає. Тому виграш чи втрати від інфляції можуть мати представники будь-якої соціальної групи.

Якщо ціни на товари, що продає підприємець, зростають повільніше, ніж ціни на товари, які він купує, то він зазнає збитків. Разом з тим якщо заробітна плата працівника збільшується відповідно чи швидше за зростання цін на товари народного споживання, то його матеріальне становище не зміниться або навіть поліпшиться. Усе залежить від здатності того чи іншого економічного суб'єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо.

Проте є соціальні групи населення, які не мають можливості захистити себе від втрат унаслідок інфляції. Це передусім пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці, студенти та ін.

Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім.

Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість економічних суб'єктів, її негативними соціальними наслідками є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економічного становища, загострення соціальних суперечностей, посилення групового егоїзму. Все це спричинює соціальну і політичну нестабільність у суспільстві, що нерідко закінчується бурхливими потрясіннями, унаслідок яких установлюється в тій чи іншій формі диктатура.

Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни.

Спочатку, зокрема на стадії повзучої інфляції, остання забезпечує тимчасове стимулювання розвитку виробництва завдяки тому, що держава шляхом дефіцитного фінансування розширює свої замовлення підприємствам, допомагає їм у поновленні основного капіталу, у створенні соціально-економічної інфраструктури тощо. Водночас виникає особлива економічна ситуація, в якій, з одного боку, зростає попит на інфляційне фінансування, а з іншого — притупляється відчуття небезпеки надмірного насичення обороту грошовими коштами, внаслідок чого інфляція піднімається на вищий щабель і перетворюється у гальмо економічного розвитку, якщо її своєчасно не зупинити.

Інфляція спричинює посилення хаотичності і диспропорціональності розвитку суспільного виробництва. Позичкові капітали спрямовуються переважно в галузі зі швидким зростанням цін і відволікаються з інших галузей, де може настати застій і занепад виробництва. Часті коливання і стрибки цін посилюють економічний ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання науково-технічного прогресу. Технічному регресу сприяє також те, що в період інфляції ціна робочої сили нерідко зростає повільніше, ніж ціна засобів виробництва, і застосування ручної праці виявляється вигіднішим, ніж техніки.

Скорочуючи платоспроможний попит населення, інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що може викликати затухання темпів їх зростання чи навіть скорочення обсягів виробництва. Нерідко виникає затоварення на цих ринках при абсолютному скороченні особистого споживання.

Спад виробництва може зумовлюватися також відпливом капіталів з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією, яка зумовлює прискорення обігу капіталу та зростання прибутків. У сферу спекулятивної торгівлі відволікається також значна частина робочої сили, що також стримує розвиток виробництва. Гонитва за спекулятивною наживою призводить до розриву сталих господарських зв’язків між економічними суб'єктами, до значних нераціональних перевезень товарів, внаслідок чого дезорганізується виробництво, зростають витрати обігу.

Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв’язки та виробництво, а також викликає перерозподіл багатства в суспільстві. Ті економічні суб'єкти, які спромоглися ціни на свої товари підвищити якнайбільше, у тому числі й спекулятивним шляхом, одержані надприбутки вміщують переважно в реальні цінності - земельні ділянки, золото, картини, ювелірні прикраси, будівлі тощо. Одночасно зменшують свої традиційні витрати, насамперед виробничого призначення, які пов’язані з підвищеним ризиком при знеціненні грошей.

У міру поглиблення інфляції, особливо на гіпервисокій стадії, виникає «голод» на грошові знаки, бо дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і перестають функціонувати. Тому швидко зростає потреба у великих купюрах, за якою не встигає їх випуск емісійним центром. Створюється парадоксальна ситуація, коли за наявності в обігу великої маси зайвих грошей усі економічні суб'єкти відчувають недостачу платіжних засобів (грошовий «голод»). Поступово цей «голод» поширюється і на оборот грошового капіталу, внаслідок чого у дедалі більшої частини підприємств посилюється недостача основного й оборотного капіталу. Розвивається глибока криза неплатежів. Це пояснюється тим, що випереджаюче знецінення грошей порівняно з ростом їх емісії призводить до зменшення реальної цінності грошової маси в обігу.

Негативно впливає інфляція і на фінансову систему, особливо на другій стадії, коли емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Реальна вартість всієї суми державних доходів постійно зменшується. Тому держава змушена весь час використовувати друкарський верстат, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це неможливо, то їй доводиться так чи інакше зменшувати свої витрати, передусім на соціальні потреби, що ще більше загострює соціально-політичну нестабільність у країні. На певній стадії інфляції подальше зростання емісії стає фінансове невигідним і соціальне небезпечним.

Особливої уваги заслуговує питання впливу інфляції на зовнішньоекономічні зв’язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами.

Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку. При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо. Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв’язки, вносять до них значний спекулятивний елемент, стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку.

Висновки

Поставлені в даній курсовій роботі задачі були виконані. Так, згідно вихідних даних були розглянуті три варіанти фінансово-економічної ситуації, що склалася на ринку. Встановлено, що в умовах першої ситуації, при відносному зростанні грошової маси на 6%, швидкості обороту грошей на 31% та зменшенні обсягів виробництва на 5% спостерігатиметься ріст цін на 33,89%. В умовах другої ситуації при відносному зростанні грошової маси на 10%, швидкості обороту грошей на 35% та обсягів виробництва на 2% спостерігатиметься ріст цін на 45,59%. Для третьої ситуації при відносному зростанні грошової маси на 14%, швидкості обороту грошей на 40% та обсягів виробництва на 9% спостерігався ріст цін на 46,42%.

В результаті порівняння ситуації, було встановлено, що найкращою є перша, так як вона забезпечує найменший відносний приріст цін при однаковому відносному приросту виробництва.

В проектному розділі було зроблено висновок про необхідність державного впливу на відносний приріст швидкості обороту грошей. Побудувавши нову функцію залежності за формулою (2. 2) та проаналізувавши її, побачили, що запропоновані монетарні заходи є ефективними, так як забезпечують менший відносний приріст цін при однаковому відносному приросту виробництва.

Крім того, в роботі проведено коротке дослідження з питань інфляції.

Список використаної літератури

Банківська енциклопедія / Під ред. А. М. Мороза. — К.: Ельтон, 1993.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997.

Гордеева Л.П., Редина Н. И. Финансы Украины: Учебное пособие. — Днепропетровск: Наука и образование, 1997.

Гроші та кредит. Підручник / М.І. Савлук, А. М. Мороз — К.: Либідь, 2000.

Нікбахт Є., Гроппеллі А. Фінанси: Пер. з англ. — К.: Основи, 1993.

Сабанти Б. М. Теория финансов: Уч. пособие — М.: Менеджер, 1998.

Теория финансов: Учеб. пособие / Н. Е. Заяц, М. К. Фисенко, Т. Е. Бондарь и др. — Мн.: Высш. шк., 1997.

Финансы / Под ред. В. М. Родионовой. — М.: Финансы и статистика, 1996.

Финансы, денежное обращение и кредит / Под ред. Л. А. Дробозиной. — М.: ЮНИТИ, 1997.

Финансы: Учеб. пособие / Под ред. А. М. Ковалевой. — М.: Финансы и статистика, 1996.

Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А.М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ, 1998.

Додаток

ЗАСТОСУВАННЯ МОНЕТАРНИХ ЗАХОДІВ ДЛЯ РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І ЦІН

Вихідні дані

№ ситуації

Відносний приріст показників, %

В/В

М/М

V/V

1

-5

+6

+31

2

+2

+10

+35

3

+9

+14

+40

Порівняння відносних приростів цін

№ ситуації

В/В, %

М/М, %

V/V, %

Ц/Ц, %

1

-5

+6

+31

+46,17

2

+2

+10

+35

+45,59

3

+9

+14

+40

+46,42

Порівняння поліпшеної ситуації із заданими

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой