Зовнішньоекономічний договір (контракт) і порядок його державної реєстрації

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДАННЯ ДОГОВОРІВ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

1.1 Поняття і особливості зовнішньоекономічного договору.

1.2 Форма зовнішньоекономічного договору.

1.3 Зміст зовнішньоекономічного договору.

1.4. Види договорів із зовнішньоекономічної діяльності.

РОЗДІЛ ІІ. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЇ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ).

2.1 Правове регулювання договорів зовнішньоекономічної діяльності.

2.2 Порядок державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

3. МОВНО — ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ).

3. 1 Мовні труднощі укладення зовнішньоекономічних договорів.

3.2 Мова текстів зовнішньоекономічних договорів: вимоги законодавства та практика вимоги українського законодавства.

3. 3 Вибір іноземної мови.

3. 4 Вимоги іноземного законодавства.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Зовнішньоекономічна діяльність є однією з основних форм економічних відносин України з іноземними державами. Діяльність суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаєминах між ними, що має місце як на території України, так за її межами характеризується як зовнішньоекономічна. Всі взаємини суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності оформляються за допомогою зовнішньоекономічних договорів (контрактів), під ними розуміють матеріально оформлений правочин двох і більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Міжнародний характер договору випливає з того, що його суб'єктами (сторонами) є комерційні підприємства (фірми), що перебувають у різних країнах.

Контракт не буде вважатися міжнародним, якщо він укладений між підприємствами різної державної приналежності, підприємства яких перебувають на території однієї держави (наприклад, між філіями або дочірніми компаніями фірм різних країн, що перебувають на території третьої країни). У той же час контракт носить зовнішньоекономічний характер, якщо він укладений між сторонами однієї державної приналежності, якщо їхні фірми перебувають на території різних держав.

Відповідно до п. 9 ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991р. № 959-ХІІ (далі - Закон) «під поняттям зовнішньоекономічного договору розуміють матеріально оформлену угоду двох чи більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності» [7].

Визнання за договором торгівельного характеру підкоряє його не тільки загальним нормам цивільного права, але й спеціальним нормам торгівельного права, що визначає правила їхнього висновку й виконання.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності під час підписання контракту можуть використовувати міжнародні порядки, рекомендації міжнародних організацій («Загальні умови поставок товарів між організаціями країн — членів РЕВ 1968/1988 років», «Загальні умови інших технічних послуг, пов’язаних з поставками машин і устаткування між організаціями країн — членів РЕВ» і ін.) як факультативні документи, тобто якщо сторони прямо посилаються на них або на їхні окремі положення в контракті.

Зовнішньоекономічний договір укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Радикальна перебудова системи управління економікою, яка переходить на шлях ринкових відносин — один з найважливіших напрямків програми реформ, які проводяться в нашій державі. Особливе значення ця проблема має на рівні підприємства, положення якого в ринковій економіці змінюється корінним чином.

Становлячись об'єктом зовнішньоекономічних відносин, володіючи економічною самостійністю та повністю відповідаючи за результати своєї господарської діяльності, підприємство повинно сформувати систему управління, яка б забезпечила йому високу ефективність роботи, конкурентоздатність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, стійкість у відносно складних умовах сьогодення.

Вихід на зовнішні ринки як в якості продавця, так і в якості покупця товарів, зумовлює різного роду контакти з сторонами, які є заінтересованими у роботі з підприємством. А це в свою чергу породжує інститут контракту, тобто основного документу, що регулює взаємовідносини контрагентів того чи іншого договору на міжнародному ринку. Це потребує від підприємств створення на своїй базі потужної системи управління контрактною діяльністю. Адже правильно складений контракт — це надійна гарантія від збитків. Це, навіть, фактор, здатний принести підприємству прибуток. Справжній контракт — це свого роду витвір мистецтва. Його укладання потребує як знань законодавства та практики, так і творчих здібностей, вміння чітко та лаконічно формулювати основні умови договору та виділяти в життєвих ситуаціях юридично-значимі аспекти.

Але, як правило, на підприємствах цьому питанню приділяється не зовсім велика увага і, як результат, можна бачити як деякі підприємства страждають від того, що «спіймалися» на вміло поставлений капкан закордонних партнерів і понесли значні збитки.

На сьогодні займатися зовнішньоекономічною діяльністю і престижно, і прибутково. Можна сказати, що далеко не ідеальне те підприємство, яке не прагне займатися зовнішньоекономічною діяльністю. І це буде цілком справедливо, адже навіть для студента першокурсника зрозуміло, що в такому випадку виграє і саме підприємство, і галузь, в якій воно працює, і держава загалом.

Актуальність даного дослідження випливає з того, що важливе місце у зовнішньоекономічній діяльності посідає правове регулювання, в якому зовнішньоекономічний договір має визначальне місце.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України (п. 1 ст. 382 ГК України).

Щоб в якійсь мірі застерегти підприємства від допущення помилок при складанні зовнішньоекономічних контрактів і була виконана дана робота.

Об'єкт дослідження: зовнішньоекономічний договір.

Предмет дослідження: особливості укладання зовнішньоекономічних договорів, правове регулювання та порядок державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів, мовно-правові особливості укладення зовнішньоекономічних договорів тощо.

Мета дослідження: дослідити сутність та особливості укладення зовнішньоекономічних договорів з точки зору господарського права.

Методи дослідження: літературний, методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення.

Структура роботи: робота складається зі вступу, основної частини, яка в свою чергу складається з трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел. Загальний обсяг роботи — 44 сторінки.

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДАННЯ ДОГОВОРІВ У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Поняття і особливості зовнішньоекономічного договору

Перед підписані контракту бажано провести комплексне дослідження ринків з метою визначення попиту на товари, пропоновані до експорту, оцінити конкуренцію, рівень і тенденції до зміни цін, з’ясувати вимоги споживачів до товару. У результаті такого дослідження можна визначити найбільш перспективний для збуту товару сегмент ринку.

При імпорті товарів також необхідно попереднє дослідження зовнішнього ринку для того, щоб визначити найбільш перспективних постачальників, технічний рівень і якість їхньої продукції, виявити рівень цін і тенденції до зміни, надійність передбачуваних партнерів.

Зробивши вибір постачальника або покупця товарів, необхідно направити їм ініціативна пропозиція з обов’язковою вказівкою істотних умов майбутнього договору (яку продукцію, у якому обсязі й за якою ціною й у які строки підприємство готове закупити або може поставити).

Завершальною стадією підготовки зовнішньоекономічної операції є ділові переговори. Сторони звичайно виходять на переговори із заздалегідь складеними проектами контрактів, попередньо погодженими з юридичним відділом зовнішньоекономічних зв’язків і іншими компетентними посадовими особами свого підприємства [23].

Основні вимоги до форми й утримування зовнішньоекономічного контракту викладені в наступних нормативних актах:

1. Цивільному кодексі Україні;

2. У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

3. Положенні про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому Указом Президента України від 7 листопада 1994р. № 659/94;

4. Положенні про форму зовнішньоекономічних договорах (контрактах), затвердженому наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 06 вересня 2001р. № 201 і ін. [32].

Зовнішньоекономічний контракт складається відповідно до діючого законодавства України, а так само з використанням міжнародних норм, правил і звичаїв.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі. У випадку, якщо зовнішньоекономічний контракт підписується фізичною особою, потрібно тільки підпис цієї особи. Від імені інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності контракт підписують дві особи: особа, що володіє таким правом відповідно до посади та установчих документів, і особа, уповноважена дорученням, виданим за підписом керівника суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності одноосібно, якщо установчі документи не передбачають інше [16].

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічного договору визначаються правом місця його висновку, якщо сторони не погодили інше. Форма зовнішньоекономічного контракту визначається правом місця його здійснення. Разом з тим контракт, зроблений за кордоном, не може бути визнаний при розгляді суперечки в судах України недійсним внаслідок недотримання форми, якщо дотримані вимоги законів України [20].

До зовнішньоекономічного контракту про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється й реєструється.

Зовнішньоекономічний контракт повинен містити наступні положення:

— Назва;

— Номер контракту;

— Дату й місце його висновку;

— Преамбулу, у якій вказується повне найменування сторін і найменування документів, якими вони керуються при укладанні договору;

— Предмет договору (контракту), вказується який товар (робота, послуги) сторони повинні представляти, його марка, державний стандарт і т.д., якщо товар вимагає більше детальної характеристики, то це вказується в прикладеній специфікації;

— Кількість і якість товару, у цьому розділі визначається одиниця виміру, прийнята для товарів такого виду (тонна, кілограм, штука й т.д.), його загальна характеристика;

— Базисні умови поставки товару;

— Ціни й загальна вартість контракту, у цьому розділі визначається ціна однієї одиниці виміру товару й загальна вартість товару, що поставляється, за контрактом, валюта платежу;

— Умови платежу, цей розділ визначає спосіб, порядок і строки фінансових розрахунків і гарантії виконання сторонами взаємних платіжних обов’язків;

— Умови прийому — передачі товару, визначаються строки й місце фактичної передачі товару, перелік товаросупроводжувальних документів, прийом — передача провадитися по кількості відповідно до товаротранспортних документів і якості - відповідно до документів, що підтверджують якість товару;

— Упакування й маркування, розділ містить відомості про пакування товару (ящики, контейнери, барабани, мішки й т. д), нанесення на них маркування (найменування продавця й покупця, номер контракту, місце призначення, габарити, спеціальні умови складування, транспортування, а при необхідності також умови повернення);

— Форс-Мажорні обставини;

— Санкції й рекламації, розділ визначає застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків і пред’явлення рекламацій у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням сторонами своїх зобов’язань;

— Арбітраж, вказується місце арбітражного суду (країна, право, що застосовується), випадки, при яких сторони можуть звернутися в суд;

— Юридичні адреси реквізити, і підпису сторін [11].

Крім того, за згодою сторін у контракт можуть включатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, порядок оплати податків, митних зборів і мит, можливість і порядок внесення змін і доповнень, і т.д.

У додатку, А до даної курсової роботи даний зразок зовнішньоекономічного контракту із специфікацією: «Контракт на імпорт товарів № 08/12/1 від 03 серпня 2012 року».

Однобічне розірвання контракту можливо, якщо ця умова буде записана в контракті. Тим часом у контрактах звичайно обумовлюється, що на внесення змін у договір або на його анулювання необхідно письмова згода обох сторін, оформлена з дотриманням всіх правил про порядок підписання зовнішньоекономічних договорів.

Всі додатки й доповнення до контракту становлять його невід'ємну частину. Додатки, звичайно, включають технічну документацію, на яку є обов’язкове посилання в самому контракті.

Доповнення до контракту містять, як правило, зміни або доповнення до раніше погоджених умов контракту. Вони повинні бути погоджені та підписані сторонами [30].

Розглянемо докладніше ключові моменти зовнішньоекономічного договору (контракту), а також умови висновку й виконання контрактів учасників зовнішньоекономічної діяльності.

1.2 Форма зовнішньоекономічного договору

договір зовнішньоекономічний законодавство реєстрація

Договір міжнародної купівлі-продажу товарів — найбільш важливий із усіх зовнішньоторговельних договорів.

Шляхом виконання саме такого договору здійснюється зовнішньоторговельний товарообмін, що складає основну частину зовнішньої торгівлі України.

З даним договором тісно зв’язані різні види договору підряду, тобто правочини, спрямовані на виконання робіт і надання послуг, що супроводжують постачання товарів, машин і устаткування. Виконання договору цього виду припускає закінчення договору перевезення і страхування, а нерідко також ліцензійного договору, що підписується для того, щоб забезпечити виробництво товарів, передбачених договором міжнародної купівлі-продажу товарів [15].

Договір купівлі-продажу являє собою документ, що свідчить про те, що одна сторона договору (продавець) зобов’язується передати зазначений у контракті товар (чи інший предмет договору) у власність іншій стороні (покупцю), що, у свою чергу, зобов’язується прийняти його і сплатити за нього встановлену ціну.

У силу діючого на Україні законодавства всі учасники товарообороту незалежно від форм власності в праві самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Оскільки укладення і виконання контрактів міжнародної купівлі-продажу товарів є одним з видів зовнішньоекономічної діяльності, це означає, що в принципі стороною таких контрактів можуть бути будь-які юридичні особи, зареєстровані в якості таких на території України. Стороною договору можуть бути також діючі на території України підприємства з іноземними інвестиціями, включаючи підприємства частка іноземного капіталу, в статутному фонді, яких складає 100% [25].

Усі, що знаходяться в договірних відносинах сторони міжнародних комерційних договорів називаються контрагентами. Значна частина міжнародних комерційних операцій здійснюється приватними підприємствами.

Однією з основних умов успішного здійснення зовнішньоекономічних операцій є висновок контрактів.

Зовнішньоекономічний контракт вважається укладеним, якщо він належним чином підписаний сторонами, юридичні адреси яких, у ньому зазначені. Кожен контракт повинен мати індивідуальний номер, а також вказівку на дату і місце його підписання. Відсутність якого-небудь з цих елементів може привести до визнання контракту недійсним.

Контракт оформляється сторонами після закінчення переговорів у потрібній кількості екземплярів, кожна зі сторін одержує рівне число екземплярів контракту [17].

Умови контракту купівлі-продажу включають погоджені сторонами і зафіксовані в документі статті, що містять взаємні права й обов’язки контрагентів, відповідно до їх волевиявлення та намірів. Сторони контракту самостійно вибирають ті чи інші формулювання статей контракту, керуючись ситуацією на ринку, торговельними порядками і потребами сторін. Крім того, деякі умови контракту можуть визначатися міжнародними й іншими договорами або загальними умовами торгівлі, на які в контракті в цьому випадку робляться посилання.

Умови контракту прийнято поділяти на обов’язкові і додаткові. Обов’язковими умовами вважаються такі статті контракту, при невиконанні яких, одним з партнерів, інша сторона може відмовитися від прийняття товару, розірвати договір і стягнути понесені збитки. При порушенні додаткових умов інша сторона не має права відмовитися від прийняття товару і розірвати договір, а може тільки вимагати виконання зобов’язання і стягнення збитків. Поняття обов’язкових і додаткових умов залежить від конкретного правочину. Звичайно до істотних умов відносять предмет, якість, ціну і ряд інших умов контракту [29].

У міжнародній практиці існує звичай, відповідно до якого сторони правочину повинні домовитися про визначений мінімум умов контракту, щоб він вважався дійсним. У зазначений мінімум входять наступні умови: предмет контракту, ціна і термін виконання договору.

Отже, підсумовуючи усе вище сказане, можна зробити висновок про важливість зовнішньоторговельного контракту. Це єдиний документ за допомогою якого сторони контракту регулюють свої відносини і регламентують обопільні права й обов’язки при виконанні зовнішньоторговельних операцій. І, слід зазначити, що від грамотного і продуманого складання зовнішньоторговельного контракту залежить успіх підприємства на зовнішньому ринку.

Зовнішньоекономічна діяльність на Україні знаходиться в стадії формування, поступово оформляється відповідна їй нормативна база. Реформи, що відбулися в країні за останнє десятиліття, націлені не на будівництво демократичної правової держави, підставою якого повинна послужити ринкова економіка, а не обдирання простих громадян та наповнення карманів олігархів та керівників бандитських угруповань, які тепер займають високі державні посади, є державними чиновниками та побудували злочинну, корупційну владну вертикаль. Складовою частиною даного процесу реформування стала орієнтація України на повномасштабне включення у світову економічну систему.

Як відомо, протягом багатьох десятиліть у нашій країні панувала монополія зовнішньоекономічної діяльності, тобто виключне право держави на здійснення усіх видів зовнішньоекономічних зв’язків. Держава здійснювала свою монополію через спеціально створені органи.

Міжнародна купівля-продаж здійснювалася через Міністерство зовнішньої торгівлі (пізніше — Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків) і його галузеві експортно-імпортні об'єднання; міжнародні розрахунки — через Зовнішекономбанк СРСР.

Поступове реформування зовнішньоекономічної діяльності почалося з 1986р. Були розширені права державних зовнішньоторговельних організацій, поряд з ними на зовнішній ринок були допущені галузеві, республіканські і регіональні організації. З кінця 80-х років почали одержувати право безпосереднього виходу на зовнішній ринок виробники експортної продукції [18].

З перших днів здобуття Україною незалежності уряд нашої держави здійснює послідовну політику входження в міжнародне співтовариство. І на цьому шляху надзвичайно важливим завданням є формування нового торговельного режиму, інтегрованого у світовий економічний простір.

Зважаючи на те, що у сфері реформування економіки нашої держави першорядне місце належить вирішенню питань поглиблення структурної перебудови промислового виробництва, пожвавлення інвестиційних процесів, підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності, головними пріоритетами є:

§ підтримка вітчизняних товаровиробників на основі використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їхніх інтересів як на вітчизняному, так і на світовому ринках;

§ прискорення економічних реформ шляхом гармонізації економічного законодавства відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів;

§ взаємне зменшення технічних бар'єрів у торгівлі з провідними торговельними партнерами України.

Одним із шляхів забезпечення згаданих пріоритетів має стати повноправне членство України в міжнародній торговельній системі, найвпливовішим інститутом якої є Світова організація торгівлі (далі - СОТ).

Вступ України до СОТ залишався одним із головних пріоритетів зовнішньоекономічної політики Президента та Уряду України впродовж останніх чотирнадцяти років і в цьому контексті він розглядався, насамперед, як системний фактор розвитку національної економіки.

16 травня 2008 року Україна офіційно приєдналась до Світової організації торгівлі. А за 5 років, що минули відтоді, зробилась справжнім учасником СОТ: приєдналась до глобального переговорного процесу, почала застосовувати інструменти і статус члена СОТ в обстоюванні своїх інтересів.

За 5 років, що минули відтоді, кількість членів СОТ зросла зі 152 до 159 країн, і ще 24 ведуть переговори про вступ. Поза межами світового торгового клубу не залишилось жодної розвиненої країни, а з часом не залишиться жодної.

Не один рік в Україні тривають дискусії щодо її цивілізаційного та інтеграційного вибору. Цю проблему наша країна, на відміну від інших постсоціалістичних держав, розв’язує по-особливому. Після створення СНД (1991р.) та набуття в ній асоційованого членства Україна у 1994р. підписала угоду про партнерство та співробітництво з Європейським Союзом. Такий полярний рух України -- «з поглядом на Захід і з оглядкою на Схід» -- триває вже близько 20 років. Наразі ситуація так і не прояснилася. Нині Україна хоче підписати Угоду про асоціацію з ЄС і водночас веде переговори про співпрацю з Митним союзом [21].

Поряд з лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності, що відбулася, перетворенням широкого спектра господарських організацій у головних діючих суб'єктів у здійсненні зовнішньої торгівлі, зміні піддалося також відношення до участі держави в механізмі міжнародних економічних зв’язків.

Однак скасування державної монополії зовнішньої торгівлі і розширення числа суб'єктів зовнішньоторговельного обороту аж ніяк не означають відмову держави від втручання в систему зовнішньої торгівлі.

Більш того, світовий досвід показує, що відбувається посилення і диверсифікованість подібного впливу, пріоритети, принципи, механізми й інструменти якого взаємопогоджені на міжнародному рівні в численних двосторонніх і багатосторонніх договорах, документах міжнародних організацій.

У результаті змін, що пройшли, у цій сфері, у багатьох підприємств з’явилася можливість самостійно виходити на зовнішні ринки. Але щоб підприємство могло успішно працювати з іноземними партнерами, потрібно щоб була чітко налагоджена система керування контрактною діяльністю. Тому що, саме контракт (договір) є основним документом, що регулює взаємини сторін у зовнішньоекономічній діяльності [25].

При фіксації в контракті ціни товару велике значення має визначення її базису відносно місця поставки. Базис ціни встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські й інші видатки по доставці товару в ціну товару. Ціни, установлювані в контракті, можуть бути виражені у валюті країни експортера, імпортера або третьої країни. Залежно від способу фіксації розрізняють наступні види цін: тверда, рухлива, і змінна з наступною фіксацією.

Тверда ціна встановлюється в момент підписання контракту й не підлягає зміні в плині строку його дії. Рухлива ціна може бути переглянута надалі, якщо ринкова ціна товару до моменту його поставки змінитися, при цьому в контракті варто вказати на джерело зниження або підвищення ціни. Змінна ціна — це ціна, обчислена з момент виконання контракту шляхом перегляду договірної (базисної ціни) з урахуванням змін у витратах виробництва.

При укладанні контракту можуть бути використані опубліковані ціни, до яких ставляться довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни в загальних статистичних довідниках.

Опубліковані ціни носять довідковий характер і досить часто істотно відхиляються від цін, що сплачуються фактично покупцем, внаслідок широкого застосування системи спеціальних знижок.

Загальна (проста) знижка дається продавцем у тих випадках, коли довідкова ціна передбачає короткостроковий кредит, а покупець згодний оплатити готівкою. Вона становить 2−3% довідкової ціни.

Знижка за оборот (бонусна знижка) надається постійним покупцям на підставі спеціальної домовленості, може досягати 15−30% обороту. Бонусна знижка надається виробником своїм постійним посередникам по збуту.

Сезонні знижки надаються за покупку товару поза сезоном. Знижки при продажу бувшого у вжитку устаткування та обладнання становлять іноді до 50% первісної ціни товару [26].

При визначенні умов платежу в контракті встановлюються: валюта платежу; строк платежу; спосіб платежу й форми розрахунків; застереження спрямовані на зменшення або усунення валютного ризику.

Основними способами платежу є: готівковий платіж, авансовий платіж, платіж у кредит, комбінований (поєднує три попередні) Див. Постанова КМУ та НБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» № 444 від 21 червня 1995року.

Готівковий платіж провадитися через банк до або після передачі експортером товаросупроводжувальних документів. Авансовий платіж передбачає виплату покупцем -імпортером постачальникові - експортерові погоджених у контракті сум у рахунок належних за договором платежів до передачі товару в його розпорядження, а найчастіше до початку виконання замовлення. Платежі по договору на основі наданого партнерові кредиту здійснюються в товарній і грошовій формі.

Основними формами розрахунків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій є: акредитивна; інкасова, банківський переказ, розрахунки чеками, вексельна, за відкритим рахунком.

Акредитивна форма розрахунків має певні переваги в порівнянні з інкасовою формою. Для експортера ці переваги складаються, по-перше, у гарантії оплати відвантаженого товару банкам, що відкрили акредитив, а при підтвердженому акредитиві - також банком, що його підтвердив, по-друге, в одержанні платежу відразу ж після поставки товару й пред’явлення банку документів, що свідчать про цю поставку.

1.3 Зміст зовнішньоекономічного договору

У контракті купівлі-продажу встановлюється одиниця виміру кількості товару, порядок визначення цієї кількості, система мір і ваг.

Кількість товару, що підлягають поставці, може бути визначено фіксованою цифрою, або у встановлених межах.

Варто мати на увазі через, що в країнах Західної Європи, Центральної й Латинської Америки, більшості держав Африки й Південно-Східної Азії дотримуються метричної системи, але застосовують також і свої, національні системи мір. США й Канада вживають американську систему мір [30].

Визначення якості товару в контракті припускає встановлення якісної характеристики товару, тобто сукупності властивостей, що визначають придатність товару для використання його по призначенню.

У міжнародній торговельній практиці якість товару може бути визначена по стандарті, технічним умовам, по специфікації, прикладеної до договору, у якій можуть бути зазначені необхідні технічні параметри, за зразком, по опису, по виходу готового продукту.

При відсутності в контракті вказівок щодо якості звичайно, то якість товару, що поставляється, повинна відповідати середній якості, що є в країні продавця або в країні походження товару, звичайно для даного виду товару [26].

Умови непереборної сили (ФОРС- МАЖОР) є: обставини непереборної сили, які дозволяють переносити строк виконання договору або взагалі звільняють сторони від повного або часткового виконання своїх зобов’язань. У випадку настання обставин, що перешкоджають укладанню договору, їх можна розділити на тривалі й короткочасні.

До тривалого ставляться заборони експорту (іноді й імпорту), війна, блокада. До короткочасного ставляться пожежі, повені й інші стихійні лиха.

Сторона, для якої створилася неможливість виконання зобов’язань за договором внаслідок форс-мажорних непередбачених обставин, повинна негайно в письмовій формі повідомити іншу сторону, як про настання, так і про припинення дії цих обставин. Як правило, свідчить шляхом видачі довідки про непереборні обставини Торгово-промисловою палатою країни, де такі обставини мають місце. При обставинах непереборної сили строк виконання договору відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти ці обставини або їхні наслідки. Якщо такі обставини будуть тривати довше погодженого в контракті строку, то кожна зі сторін має право відмовитися від подальшого виконання своїх зобов’язань за контрактом, і в цьому випадку жодна із сторін не буде мати право на відшкодування іншою стороною можливих збитків [27].

Структура і зміст контракту носять багато в чому індивідуальний характер і визначаються як специфікою предмета договору, так і ступенем близькості контрагентів. У цілому зовнішньоекономічні контракти звичайно містять наступні основні статті, розташовувані у визначеній послідовності:

— преамбула і визначення сторін;

— предмет договору;

— ціна і загальна сума контракту;

— якість;

— терміни постачання;

— умови платежу;

— пакування і маркування товарів;

— гарантії;

— штрафні санкції і відшкодування збитків;

— страхування;

— форс-мажорні обставини (обставини нездоланної сили);

— арбітражне застереження.

Після того як перераховані всі умови контракту, указуються дата і місце здійснення договору, записуються юридичні адреси сторін і імена їхніх представників, а при необхідності і банківські рахунки й адреси обслуговуючих банків. Контракт скріплюється підписами уповноважених представників і печатками. Крім того, кожна сторінка контракту, якщо текст контракту написаний на декількох аркушах, повинна бути підписана представниками сторін у посвідчення того, що сторони згодні з умовами, записаними на цій сторінці, а також для того, щоб виключити можливі зловживання [25].

Контракт вважається виконаним, коли сторони належним чином виконали всі умови, записані в контракті.

Під строком поставки товару розуміється момент, коли продавець зобов’язаний передати товар у власність покупцеві або за його дорученням особі, що діє від його імені.

Строк поставки в контракті купівлі-продажу може бути встановлений визначенням календарного дня поставки або визначенням періоду, зі спливом якого повинна бути зроблена поставка (місяць, квартал, час місяця або кварталу).

Часто в контрактах зустрічається термін — «Негайна поставка». Під негайною розуміється поставка в плині певної кількості днів після укладання договору. Вона визначається торговельними порядками й практикою торгівлі окремими товарами й становить звичайно від 1 до 14 днів.

У контракті може бути передбачене право продавця поставити товар достроково. Якщо це право не застережене в контракті, дострокова поставка можлива тільки за згодою покупця. Звичайно дострокова поставка припускає й дострокову оплату товару покупцем.

Датою поставки називається дата передачі товару в розпорядження покупця. Залежно від способу доставки датою поставки може вважатися:

* дата документа, видаваного транспортною організацією, що прийняла товар для перевезення;

* дата розписки транспортно-експедиторської фірми в прийманні вантажу [24].

1.4 Види договорів із зовнішньоекономічної діяльності

У міжнародній комерційній практиці взаємне волевиявлення може наділятися у форму контракту купівлі-продажу, ліцензійного, орендного контракту, контракту страхування, перевезення, зберігання, майнового наймання, комісії, доручення, дарування, кредитування, контракту на туристичні послуги, по торгівлі технічними послугами й ін.

У міжнародній практиці використовуються два основних методи здійснення комерційних операцій: прямій і непрямий.

Прямий метод припускає встановлення зв’язків між виробником (постачальником) і кінцевим споживачем; поставку товарів безпосередньо кінцевому споживачеві й закупівлю товарів у безпосереднього самостійного виробника на основі договору купівлі продажу.

Непрямий метод припускає покупку й продаж товарів через торговельно-посередницьку ланку на основі висновку спеціального договору з торговельним посередником, що передбачає виконання останнім певних зобов’язань у зв’язку з реалізацією товару продавця[28].

Уважається, що здійснення безпосередніх комерційних операцій, особливо експортних, має ряд переваг. Зокрема, дозволяє налагоджувати більше тісні контакти з іноземними споживачами, краще вивчати умови ринку й швидше пристосовувати свої виробничі програми до попиту й вимог іноземного ринку [22].

Використання торговельних посередників доцільно при збуті стандартних видів машин і устаткування, що вимагають після продажного технічного обслуговування. При цьому наявність у посередницьких фірм власної мережі технічного обслуговування (ремонтних майстерень, кадрів фахівців, складів запасних частин і т.д.) значно полегшує освоєння нових ринків. Позитивно позначається й спеціалізація діяльності торговельних посередників на операціях з певною групою товарів [22].

Контракт разового постачання — одноразовий правочин, що передбачає постачання погодженої кількості товару до визначеної дати, терміну, періоду часу. Постачання товарів виконується один чи кілька разів протягом установленого терміну. По виконанню прийнятих зобов’язань юридичні відносини між сторонами, і власне контракт, припиняються.

Разові контракти можуть бути з короткими та тривалими термінами постачання.

Контракт із періодичним постачанням передбачає регулярне (періодичне) постачання визначеної кількості, партій товару протягом встановленого в умовах контракту періоду часу, що може бути короткостроковим (звичайно один рік), і довгостроковим (5−10 років, а іноді і більше).

Обидва вищевказаних контракти можуть мати як короткий, так і тривалий термін виконання, а основна відмінність складається в специфіці взаємин партнерів договору [17].

Контракти на постачання комплектного устаткування передбачають наявність зв’язків між експортером і покупцем-імпортером устаткування, а також спеціалізованими підприємствами, що беруть участь у комплектації такого постачання. При цьому генеральний постачальник організує і несе відповідальність за повну комплектацію і своєчасність постачання, а також за якість [29].

У залежності від форми оплати за товар розрізняють контракти з оплатою в грошовій формі і з оплатою в товарній формі цілком або частково. Контракти з оплатою в грошовій формі передбачають розрахунки у визначеній погодженій сторонами валюті з застосуванням обумовлених у контракті способів платежу (готівковий платіж, платіж з авансом і в кредит) і форм розрахунку (інкасо, акредитив, чек, вексель) [29].

Велике поширення одержали в сучасних умовах контракти з оплатою в змішаній формі, наприклад, при будівництві на умовах цільового кредитування підприємства «під ключ» оплата витрат відбувається частково в грошової, а частково в товарній формі.

У нашій країні також широке поширення одержали бартерні договори — товарообмінні і компенсаційні правочини, що передбачають простий обмін погодженої кількості одного товару на іншій. У цих договорах встановлюється або кількість товарів, поставка яких здійснюється сторонами одна одній, або обумовлюється сума, на яку сторони зобов’язуються поставити товари. Але останнім часом спостерігається тенденція до обмеження державою такого роду договорів, тому що вони не припускають присутність грошей при її здійсненні, що саме собою є збитковим для держави.

Простий компенсаційний договір, так само як і товарообмінний, передбачає взаємне постачання товарів на рівну вартість. Однак на відміну від товарообмінного, компенсаційний договір передбачає узгодження сторонами цін товарів, поставка яких здійснюється сторонами одна одній. У такому договорі звичайно фігурують не два товари, а значне число передбачуваних до обміну товарів [29].

РОЗДІЛ ІІ. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЇ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНИХ ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ)

2. 1 Правове регулювання договорів зовнішньоекономічної діяльності

До основних джерел правового регулювання зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу відносяться міжнародні договори, внутрішнє законодавство, звичаї.

Практично у всіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, що регулюють відносини по міжнародній купівлі-продажу товарів. Наприклад, у Франції, Німеччині, США, Швейцарії такі норми містяться в торгових кодексах. У Великобританії прийняті спеціальні законодавчі акти по міжнародній купівлі-продажу товару (Закон Великобританії 1979р. про купівлю-продаж товарів).

У практиці міжнародної торгівлі застосовуються наступні джерела регулювання відносин зовнішньоторговельної купівлі-продажу товарів:

* Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980р.);

* Конвенція ООН про задавнення позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974р.);

* Конвенція про право, застосованому до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985р.) [31].

У практиці міжнародної торгівлі найбільше широко застосовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона була підписана у Відні 2 квітня 1980 року і набрала сили 1 січня 1988 року для держав, що на той момент ратифікували її чи приєдналися до неї.

Віденська конвенція 1980 року складається з чотирьох частин, 101 статті і докладно визначає порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу товарів і його основні умови. Застосування її обмежується договорами купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться на території різних договірних держав, чи випадками, коли до договору застосовне право держави -- учасника Конвенції. Варто враховувати ту обставину, що Віденська конвенція 1980 р. не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона визначає спеціальні торгові терміни у відношенні постачання товарів і способів визначення ціни, а також перехід права власності на товар.

У відповідності зі ст. 7 (2) зазначеної Конвенції, якщо питання, що відносяться до предмета її регулювання, прямо в ній не вирішуються, то вони підлягають вирішенню відповідно до загальних принципів Конвенції; а у випадку їхньої відсутності -- відповідно до права, застосовного у силу норм міжнародного приватного права.

Деякі види продажу товарів під дію Віденської конвенції 1980 року не підпадають. Наприклад, продаж товарів з аукціону, продаж цінних паперів, судів повітряного і водяного транспорту, електроенергії. Конвенція не визначає порядок розрахунків за зовнішньоторговельним договором купівлі-продажу і терміни задавнення позову [31].

У практиці міжнародної торгівлі широко застосовуються міжнародно-правові звичаї - загальновизнані правила, що склалися в сфері зовнішньої торгівлі на підставі постійного й однакового повторення даних фактичних відносин.

У комерційній практиці також використовують поняття торгові звичаї, що означають заведений порядок чи фактично стале в торгових відносинах правило, що служить для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі [35].

Варто помітити, що зовнішньоторговельні операції купівлі-продажу українськими підприємцями обов’язково повинні відбуватися в письмовій формі. Недотримання форми таких договорів спричиняє їх недійсність.

По законодавству ряду закордонних країн не потрібно обов’язкового письмового оформлення зовнішньоторговельних договорів купівлі-продажу [29].

Відповідно до Віденської конвенції 1980р. (ст. II) не потрібно, щоб договір купівлі-продажу був укладений в письмовій формі чи підкорявся іншій вимозі у відношенні форми. Допускається його підтвердження будь-якими засобами, включаючи показання свідків. Однак при приєднанні Союзу РСР до зазначеної Конвенції 23 травня 1990р. було зроблене застереження про незастосовність положень ст. II Конвенції, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в СРСР. В даний час названа Конвенція, у тому числі і застереження до неї, діють і для України [31].

Що ж стосується внутрішнього законодавства, то на Україні контрактна діяльність регулюється наступними законами:

— Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16 квітня 1991р.

— Положення «Про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» № 201 від 06 вересня 2001р.

— Розпорядження «Щодо укладання суб'єктами господарської діяльності України зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» № 10−24/01−89/13 від 07 вересня 1992р.

Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» є одним з основних нормативних документів, що регулюють даний вид діяльності. Він складається з 7 розділів і 39 статей, у яких дається визначення базових термінів, таких як:

— іноземна валюта готівкою;

— платіжні документи;

— цінні папери;

— золото та інші дорогоцінні метали;

— господарська діяльність, тощо.

Також, закон описує визначення суб'єктів та принципів зовнішньоекономічної діяльності, контрактів, що укладаються суб'єктами. Але основне призначення цього закону — це державне регулювання всіх сфер зовнішньоекономічної діяльності Див. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16 квітня 1991 року.

Як бачимо, така сфера діяльності, як зовнішньоекономічна регулюється, як внутрішнім законодавством, так і підпадає під дію різного роду міжнародних договорів, що також в свою чергу вкладають свій внесок в удосконалення зовнішньоекономічних відносин, як між державами, так і між їх громадянами та підприємствами-учасниками таких зовнішньоекономічних відносин.

2.2 Порядок державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

З метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Кабінет Міністрів України, керуючись ч. 1 ст. 383 ГК України, може затверджувати їх державну реєстрацію.

Державна реєстрація обов’язкова для тих договорів, предметом яких: товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України; товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами України передбачено добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу; товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури; товари походженням з України, імпорт яких до інших країн квотується, контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів економічних угруповань, митних союзів; товари походженням з України, експорт яких здійснюється в рамках бартерних (товарообмінних) операцій або операцій із зустрічною торгівлею [25].

Для реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України, який є стороною контракту, подає такі документи:

— інформаційну картку зовнішньоекономічного договору (контракту) за формою, що встановлює Міністерство економіки України;

— оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) та його копію, завірену в установленому порядку керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. У разі, якщо зовнішньоекономічний договір (контракт) підписаний фізичною особою, його копія засвідчується в установленому порядку;

— документ про оплату послуг за реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту) [9].

У разі, коли суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України, який звернувся за реєстрацією, доручає виконання зовнішньоекономічного договору (контракту) іншому суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності України, подається також оригінал договору доручення та його копія, завірена в установленому порядку.

Оригінали зовнішньоекономічного договору (контракту) та договору доручення повертаються після розгляду матеріалів суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності України, який звернувся за реєстрацією. У разі потреби органи реєстрації можуть вимагати інші необхідні документи.

Відповідальність за достовірність інформації, наведеної у документах, поданих для реєстрації, несе керівник суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України або фізична особа, яка є таким суб'єктом.

Інформація, наведена у документах, поданих для реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту), не підлягає розголошенню. Розголошення такої інформації тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України [9].

Орган реєстрації розглядає подані для реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту) документи протягом 20 календарних днів, починаючи з дати звернення за реєстрацією. За результатами розгляду орган реєстрації приймає рішення про реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту) або про відмову у такій реєстрації.

Документом, що підтверджує реєстрацію зовнішньоекономічного договору (контракту), є картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору (контракту). Картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору (контракту) видається суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності України у двох примірниках. Перший примірник такої картки суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності залишає у митних органах після митного оформлення відповідних товарів, другий примірник залишається у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України.

Форму та порядок заповнення картки реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору (контракту) визначає Міністерство економіки України [9].

У реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту) може бути відмовлено, якщо:

— подано не всі документи,;

— умови зовнішньоекономічного договору (контракту) не відповідають законодавству України;

— до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який звернувся за реєстрацією зовнішньоекономічного договору (контракту), застосовано санкції згідно зі статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Стаття 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»: За порушення цього або пов’язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

— накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов’язків згідно з цим або пов’язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

— застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов’язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

— тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов’язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. ;

— існує заборона з боку іноземних держав щодо ввезення на їх митну територію відповідних товарів походженням з України;

— вичерпано імпортні квоти (контингенти), установлені іноземними державами, митними союзами на ввезення відповідних товарів походженням з України;

— до іноземного контрагента суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України застосовано режим індивідуального ліцензування згідно зі статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність"3;

— є офіційна інформація щодо порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності законодавства України [9].

Рішення про відмову у реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту) видається суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності України, який звернувся за реєстрацією, і повинно містити підстави такої відмови.

Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України, який звернувся за реєстрацією зовнішньоекономічного договору (контракту), оплачує послуги за реєстрацію у розмірах, які визначає Міністерство економіки України.

Картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору (контракту) дійсна для митного оформлення товарів, які є предметом відповідного договору (контракту), до кінця поточного календарного року і втрачає чинність після здійснення митного оформлення товарів, що експортуються, у повному обсязі, передбаченому договором (контрактом).

Картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору (контракту) достроково втрачає чинність у разі виникнення підстав, передбачених абзацами третім-восьмим пункту 7 Положення про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Див. Положенні про порядок реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженому Указом Президента України від 07. 11. 1994 р. № 659/94. У цьому випадку Міністерство економіки України вносить відповідне подання до Державної митної служби України або Державної податкової адміністрації України.

Внесення змін і доповнень до картки реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору (контракту) не допускається.

Переоформлення картки реєстрації-обліку зовнішньоекономічного договору (контракту) здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів) для реєстрації окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

3. МОВНО - ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНИХ ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ)

3. 1 Мовні труднощі укладення зовнішньоекономічних договорів

Якісне текстове наповнення будь-якого документа (не тільки зовнішньоекономічного договору) є не тільки ознакою професійності юриста, який працював над його розробкою, але й нагальною потребою, яка дозволяє уникнути спорів у майбутньому, коли вже договір (контракт) буде підписаний і вступить в силу в межах прав та обов’язків, що визначені сторонами. Говорячи ж про зовнішньоекономічний договір, дане питання набирає ще більшої ваги, адже сторони, котрі хочуть укласти зовнішньоекономічний договір (контракт), як правило, є різномовними, або ж ведуть переговори на нерідній для них міжнародній мові спілкування (англійська, німецька, французька).

Отже, саме на такому хиткому ґрунті часто виникають мовні та мовно-правничі питання, що почасти не піддаються вирішенню з першого разу навіть досвідченими юристами: Яку мову (мови) вибрати?; Як забезпечити якість перекладу?; Як узгодити вживання правничої термінології?; Як правильно тлумачити багатомовні тексти зовнішньоекономічних договорів (контрактів)?; Як забезпечити автентичність, юридичну силу зовнішньоекономічному договору (контракту) та інші можливі питання, що можуть виникати перед сторонами зовнішньоекономічного договору [19].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой