Економічний зміст податку на додану вартість

[Введите текст].

ВСТУП.

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо регулювання економічних процесів належить податкам.

Актуальність дослідження. На шляху переходу нашої країни до ринкових відносин особливо актуальною є проблема своєчасного забезпечення грошовими ресурсами дохідної частини державного бюджету. Вирішення цієї вкрай важливої проблеми значною мірою залежить від ефективності діяльності податкової служби, а також розробки науково-обґрунтованої системи оподаткування, яка б відповідала реаліям сьогоднішнього дня, забезпечувала зростання податкових надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору податкових платежів.

Податок на додану вартість останнім часом привертає до себе значну увагу, тому що він став предметом широких дискусій щодо доцільності його застосування та наслідків справляння для економічного розвитку і бюджету країни.

З цього приводу існують неоднозначні думки та прямо протилежні позиції. Одні автори пропонують його скасувати як податок, що стримує розвиток споживчого ринку, створює фіскальну нестабільність, стимулює корумпованість контролюючих органів, інші - його збереження і вдосконалення як одного із стабільного і достатньо простого джерела доходів бюджету, з високою фіскальною ефективністю і нейтрального до собівартості товарів чи послуг.

Вивчено й узагальнено чинне законодавство України щодо оподаткування податком на додану вартість, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про Державний бюджет України», Закон України «Про систему оподаткування», Указ Президента України «Про деякі зміни в оподаткуванні» та ряд інших.

Обґрунтовано шляхи вдосконалення податку на додану вартість, які, на нашу думку, дали б можливість досягти максимальної його ефективності в найкоротші строки.

Мета дослідження — це вивчення економічної сутності податку на додану вартість, характеристика його ролі та значення у формуванні Державного бюджету України.

Для досягнення мети дослідження були поставлені наступні завдання: розкрити економічну сутність доданої вартості та податку на додану вартість як найбільш адекватної форми сучасного непрямого оподаткування; проаналізувати причини виникнення і динаміку розвитку, переваги і недоліки системи оподаткування доданої вартості; процес формування, сучасний стан і проблеми вітчизняного механізму ПДВ, його вплив на діяльність суб'єктів господарювання та стан державних фінансів України; визначити основні напрями удосконалення вітчизняної системи оподаткування доданої вартості; обґрунтувати можливість і доцільність використання в Україні позитивного досвіду застосування ПДВ в розвинених країнах.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти з питань оподаткування в Україні, проекти Податкового кодексу України, офіційні видання Верховної Ради України, матеріали Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, монографічна, періодична, довідкова література, інформаційно-аналітичні бюлетені і огляди, матеріали конференцій, збірники наукових праць.

Предмет дослідження — економічні відносини, які виникають між державою, суб'єктами підприємницької діяльності і громадянами в процесі вилучення державою частини валового внутрішнього продукту у вигляді податку на додану вартість.

Об'єкт дослідження — механізм податку на додану вартість і його вплив на економічні процеси.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ПОДАТКОМ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ В УКРАЇНІ.

1.1 Суть та призначення ПДВ, як непрямого податку в економічному житті країни.

Податки за формою оподаткування класифікуються на прямі та непрямі.

Непрямі податки — це податки, закладені в ціні реалізованого товару чи наданої послуги.

Одним із основних видів непрямих податків є акцизи (специфічні та універсальні).

Акцизи — це непрямі податки, які встановлюються державою на високорентабельні та монопольні товари (продукцію) і сплачуються покупцем.

Специфічні акцизи включаються до ціни окремих товарів. Як правило, це товари, рівень споживання яких є малоеластичним щодо рівня цін, а також специфічні товари. Ставки цього податку є більш низькими на товари вітчизняного виробництва і більш високими на імпортні товари. Така диференціація ставок зумовлена політикою держави на підтримку вітчизняних виробників.

Історія універсальних акцизів бере початок лише в нашому столітті, від специфічних вони відрізняються універсальними ставками на всі групи товарів та більш широкою базою оподаткування.

Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари. Роль їх у формуванні доходної частини бюджету на відміну від специфічних акцизів зростає. Поширення універсальних акцизів зумовлене рядом чинників. Широка база оподаткування забезпечує стійкі надходження в бюджет, які не залежать від змін в уподобаннях споживачів та асортименті реалізованих товарів.

Універсальні акцизи доволі нейтральні до процесів ціноутворення, оскільки податковий тягар рівномірно розподіляється між усіма групами товарів. Недоліком цього виду акцизів є підвищення рівня цін у країні, де вони вводяться або де на них підвищуються ставки, а також регресивність у соціальному аспекті.

У податковій формі існують три форми універсальних акцизів:

— податок з продажу (купівлі) у сфері оптової або роздрібної торгівлі;

— податок з обороту;

— податок на добавлену вартість.

Об'єктом оподаткування податку з продажу (купівлі) у сфері оптової або роздрібної торгівлі є валовий доход на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів, тобто оподаткування проводиться лише один раз, на одному ступені руху товарів.

Податок з обороту також стягується з обороту але вже на всіх ступенях руху товарів. Із цим повязаний значний недолік податків цієї групи — кумулятивний ефект, який полягає в тому, що в обєкт оподаткування включаються податки, котрі були сплачені раніше, на попередніх стадіях руху товарів.

Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів, але об'єктом оподаткування виступає вже не валовий оборот, а добавлена вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але в той же самий час ліквідує його головний недолік — кумулятивний ефект[1].

Розглянемо більш конкретніше одну з найпоширеніших форм універсальних акцизів податок на додану вартість.

У 1954 році француз М. Лоре описав схему дії податку, здатного замінити податок з обороту. Цей податок вперше було апробовано в Республіці Кот-дІвуар у 1960 році, в 1967 році - у Данії та частково в Бразилії, у 1968 році - у ФРН і Франції. В 70 — 80х роках податок на додану вартість дістав широке розповсюдження. На даний момент він є важливою складовою частиною податкових систем більш ніж у сорока країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах. В Україні податок на додану вартість був введений в 1992 році Декретом КМУ «Про податок на додану вартість» і разом з акцизним збором замінив податки з обороту і з продажу.

На сьогоднішній день в Україні порядок обчислення і сплати податку на додану вартість регламентується Законом України «Про податок на додану вартість» .

Податок на додану вартість — є частиною новоствореної вартосі і сплачується до Державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконаних робіт, наданих послуг[7].

У загальній системі податків та обовязкових платежів податок на додану вартість посідає особливе місце. Цей податок, що охоплює найбільшу кількість субєктів господарювання, є одним з основних джерел наповнення Державного бюджету України. Податок на додану вартість має високо ефективність з фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботу і послуги. Сприяє вагомому зростанню доходів держави від цього податку. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма субєктами підприємницької діяльності. Універсальні, тобто єдині, ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни.

Також до переваг податку на додану вартість можна віднести і його роль «вбудованого стабілізатора» економічного циклу. Багатовіковий досвід ефективного функцінування податкових систем розвинутих країн привів до розуміння, що сучасна бюджетна система має властивість помякшувати циклічні коливання економіки, навіть якщо не проводяться ніякі дискреційні заходи. Це, так звана, автоматична, або вбудована, стабільність бюджетної системи. Податок на додану вартість, один з непрямих податків, який виконує роль «вбудованого стабілізатора» економічного циклу.

Ефективність дії непрямих податків, а отже і податку на додану вартість, як «вбудованих стабілізаторів», залежить від двох основних факторів. Перший — це частка ВВП, яка вилучається державою.

Другим фактором є еластичність податкової системи — показник, який відбиває зміну величини податкових надходжень залежно від зміни величини ВВП або національного доходу. Кожен окремий податок впливає на еластичність податкової системи України залежно від еластичності цього податку і питомої ваги податку в загальній сумі податкових надходжень. Збільшення першого і другого факторів збільшує еластичність податкової системи в цілому.

Еластичність окремого податку визначається, по-перше, еластичністю обєкта оподаткування щодо ВВП; по-друге, видом податкових ставок: фіксовані ставки зменшують еластичність надходжень від відповідного податку, в той час як процентні ставки призводять до її збільшення.

Недоліком податку на додану вартість є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

Обчислення та стягнення ПДВ потребує чіткого визначення обєкта оподаткування — добавленої вартості. Вона є часткою нової вартості товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові:

1. Вартість матеріалів чи сировини, а також послуг виробничого характеру, що відносять на собівартість;

2. Заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуги;

3. Прибуток.

Очевидно, що перша складова частина вартості товару чи послуги не залежить від зусиль виготовлювача, вона суто арифметично включається в нову вартість товару чи послуги. У свою чергу, заробітна плата та прибуток є тими частинами нової вартості, які створюються на цьому етапі в процесі виробництва, а тому є добавленою вартістю[9].

Обчислити її обсяг можна двома методами:

перший — від повної вартості відраховується вартість сировини, матеріалів, послуг виробничого характеру;

другий — скласти величини заробітної плати та прибутку.

Найзручнішим і найпоширенішим є перший метод, він і застосовується в Україні.

Обчислення добавленої вартості на кожному етапі виробництва товарів і надання послуг дає змогу уникати подвійного оподаткування і створює умови для рівномірного включення податку в ціни товарів та послуг на всіх етапах виробництвах в реалізації.

Для обчислення ПДВ може застосовуватись як одна так і декілька ставок. З точки зору податкової адміністрації найкраще мати єдину уніфіковану ставку, що полегшить контроль за стягненням податку. Але, як правило, існують декілька ставок на різні групи товарів, що зумовлюються соціально-політичними чинниками. В Україні відповідно до Закону України «Про податок на добавлену вартість» обєкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20%, а також податок обчислюється за нульовою ставкою.

Ставка 20% застосовується при включенні ПДВ до ціни реалізованих товарів, робіт, послуг.

Для обчислення ПДВ до обороту, що включає у себе суму цього податку, застосовується коефіцієнт 0,1667 (20%/120%).

1.2 Платники податку на додану вартість та об'єкти оподаткування.

Платники податку на додану вартість.

Платниками ПДВ являються як резиденти так і нерезиденти; фізичні і юридичні особи; тобто — це всі юридичні особи та громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу та іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання[14].

До фізичних осіб — платників ПДВ — відносяться громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодавством або ввозять (пересилають) товари на митну територію України.

До юридичних осіб — платників ПДВ — відносяться створені згідно законодавства України:

— прибуткові підприємства і організації;

— неприбуткові підприємства і організації;

— філії, відділення, відокремлені підрозділи підприємств і організацій;

— інші субєкти підприємницької діяльності, а також створені згідно законодавства інших держав;

— міжнародні неурядові організації та міжнародні обєднання;

— іноземні юридичні особи, їх філії та представництва, які мають розрахунковий рахунок в установах банків України та здійснюють підприємницьку діяльність на території України.

Згідно статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платником податку являється особа, яка згідно з цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України[4].

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» платниками податку є:

— особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

— особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платники податку, в разі коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно з законодавством;

— особа, яка здійснює на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством;

— особа, яка на митній території України надає послуги, пов’язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України;

— особа, яка відповідальна за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, що визначена у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

— особа, яка надає послуги зв’язку і здійснює консолідований облік доходів та витрат, пов’язаних з наданням таких послуг та отриманих (понесених) іншими особами, що знаходяться у підпорядкуванні такої особи.

Об'єкти оподаткування.

Об'єктом оподаткування є обороти з реалізації товарів, робіт, послуг. При оподаткуванні товарів враховуються предмети, вироби, продукція, теплоенергія, газ, вода, нерухоме майно тощо.

При реалізації товарів — об'єктом оподаткування є обороти з відвантаження товарів, як власного виробництва так і придбаних.

При реалізації імпортних товарів, які придбані за іноземну валюту:

— об'єктом оподаткування є їх митна вартість або мінімальна вартість встановлена законодавством;

При реалізації робіт:

— об'єкт оподаткування — це обсяг виконаних будівельно-монтажних, науково-дослідницьких, ремонтних робіт в т. ч. виконаних господарським способом, але при цьому об'єктом оподаткування є фактична собівартість;

При реалізації послуг — об'єктом оподаткування є:

— послуги транспорту, транспортування енергетики, вантажно-розвантажувальні роботи тощо;

— послуги пов’язані із здачею в оренду рухомого та нерухомого майна;

— послуги побутового характеру;

— рекламні та інформаційні послуги;

— послуги зв’язку та з обробки даних;

— послуги поза відомчої охорони;

— послуги з підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та інші.

З метою зменшення випадків ухилення від сплати ПДВ до об'єктів оподаткування відносять:

1. Обороти з реалізації товарів, робіт, послуг без оплати їх вартості в середині підприємства для потреб власного споживання, а також для своїх працівників;

2. Обороти з передачі товарів, робіт, послуг без оплати їх вартості;

3. Обороти з передачі безоплатно або з частковою оплатою товарів, робіт, послуг іншим підприємствам або громадянам;

4. Та інше.

У громадян, які займаються підприємницькою діяльністю теоретично об'єкт оподаткування — це чистий доход, тобто різниця між реалізацією та фактичними матеріальними витратами, включаючи ПДВ на виробництво товарів[17].

Відповідно до статті 3 пункту 3.1 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

— продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

— ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;

— вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України;

Відповідно до статті 3 пункту 3.2 Закону України «Про податок на додану вартість» не є об'єктом оподаткування операції з:

— випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України;

— передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами договору оренди (лізингу) та його повернення орендодавцю (лізингодавцю) після закінчення дії такого договору;

— надання послуг із страхування і перестрахування, передбачених Законом України «Про страхування», соціального і пенсійного страхування;

— обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної валюти), банківських металів, банкнот та монет Національного банку України, за винятком тих, що використовуються для нумізматичних цілей;

— надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення грошових коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, страхування або доручення; надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства;

— оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та обов’язковість отримання (надання) яких встановлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (дозволу), сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;

— виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом;

— безоплатної передачі у державну власність чи комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об'єктів всіх форм власності, які перебувають на балансі одного платника податку і передаються на баланс іншого платника податку;

1.3 База, ставки та пільги податку на додану вартість.

База оподаткування Відповідно до статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» .

База оподаткування може визначатися:

— база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування;

— у разі продажу товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку;

— для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, комісійних та інших видів винагород;

— для готової продукції, виготовленої на території України з давальницької сировини нерезидента, у разі її продажу на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість такої продукції з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну такої готової продукції згідно із законами України з питань оподаткування;

— вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається. У разі коли протягом терміну позовної давності, визначеної законом, з моменту отримання зворотної тари, вона не повертається відправнику, вартість такої зворотної тари включається до бази оподаткування отримувача.

— у випадках коли платник податку здійснює підприємницьку діяльність з продажу вживаних товарів (комісійну торгівлю), що придбані в осіб, не зареєстрованих платниками податку;

Зазначене правило не поширюється на операції з вивезення товарів за межі митної території України або з ввезення (пересилання) товарів на митну територію України[6].

Ставки податку.

Податок на додану вартість з відповідними ставками 21,875 та 28% був введений в Україні в 1992 році. У 1993 році Україна впровадила нові ставки: 16,67% - для визначення суми ПДВ і 20% - для включення ПДВ у ціни реалізації. Та в України ці ставки проіснували недовго, з 15 травня 1993 року обчислення ПДВ знову почало проводитися за відповідними ставками 21,875% і 28%, що було зумовлено необхідністю збільшенню податкових надходжень в умовах надзвичайно великого дефіциту бюджету. З 1995 року ПДВ пропонується сплачувати за ставками 16,67% та 20%.

В Україні на даний час встановлено дві ставки: 20% та 0%. Ставка 20% є домінуючою, нею оподатковується переважна більшість товарів, робіт, послуг, вона застосовується при включенні ПДВ у ціни реалізованих товарів, робіт, послуг, а для обчислення ПДВ до обороту, що включає у себе суму цього податку, застосовується коефіцієнт 0,1667 (20%/120%)[19].

Нульова ставка застосовується при обчисленні ПДВ у разі реалізації товарів на експорт. Використання даної ставки означає повне відшкодування податку, сплаченого постачальником за товари, послуги, матеріальні ресурси, що використовуються для здійснення зазначених вище поставок.

Податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеною статтею 4 Закону України «Про податок на додану вартість» та додається до ціни товарів, робіт, послуг.

За цією ж ставкою оподатковуються:

— продаж товарів для постачання залізничного та автомобільного транспорту на митну територію України незалежно від його належності та видів перевезень, що здійснює такий транспорт;

— продаж послуг з туризму резидентам на митній території України безпосередньо особою, що здійснює туристичну діяльність або через її агентів, що не є резидентами.

Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:

— продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.

У тому числі:

1. Поставки для заправки або постачання морських суден, що:

— використовуються для навігаційної діяльності, перевезення пасажирів або вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або риболовецької діяльності, здійснюваної за межами територіальних вод України;

— використовуються для рятування або подання допомоги у нейтральних або територіальних водах інших країн;

— входять до складу військово-морських сил України та відправляються за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

2. Поставки для заправки або постачання повітряних суден, що:

— виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;

— входять до складу військово-повітряних сил України та відправляються за межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового базування;

3. Поставки для заправки (дозаправки) та постачання космічних кораблів, а також супутників.

Пільги щодо податку на додану вартість.

Діючим податковим законодавством України передбачено широку систему пільг з податку на додану вартість. Вірогідно, що перелік пільг продиктований намірами соціальної справедливості. Звільнення того чи іншого товару (роботи, послуги) від ПДВ передбачає автоматичне зменшення його ціни на суму нарахованого податку. Зацікавлені в цьому і платники податку, і його носії, оскільки у перших зявляється можливість завдяки зниженню цін збільшити обсяг реалізації продукції за кількісними параметрами, а для других істотно послаблюється податковий тиск.

Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання. По-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення, тобто соціально-політичні мотиви; по-друге, стимулювання випуску окремих видів товарів (робіт, послуг)[15].

З моменту введення ПДВ в Україні діяло 64 пільги. На сьогодні згідно чинного законодавства регулює подання пільг з:

— продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції роздаточних пунктів;

— надання згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію);

— продажу товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

— послуг з доставки пенсій та грошової допомоги населенню;

— продажу лікарських засобів та виробів медичного призначення;

— утримання дітей у дошкільних закладах, школах-інтернатах;

— утримання осіб у будинках для престарілих та інвалідів;

— харчування та облаштування на нічліг осіб, які не мають житла, у спеціально відведених для цього місцях,.

— харчування дітей у школах, професійно-технічних училищах та громадян у закладах охорони здоров’я;

— надання послуг з перевезення пасажирів міським і приміським пасажирським транспортом та автомобільним транспортом;

— виконання робіт (вартість робіт) з будівництва житла незалежно від джерел фінансування;

РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПДВ В УКРАЇНІ.

2.1 Переваги та недоліки оподаткування ПДВ в Україні.

Узагальнення різних теоретичних поглядів, а також результати власних досліджень світової та вітчизняної практики застосування податку на додану вартість дають змогу окреслити комплекс переваг та недоліків, притаманних цьому податку, виходячи з його економічної природи. Зрештою, саме на розширення перших та усунення або принаймні мінімізацію прояву других має бути спрямована система його вдосконалення. Адже фактично регулюючий вплив будь-якого податку є свого роду компромісом між перевагами та недоліками, рівень якого залежно від зовнішнього середовища завжди є різним[13].

До очевидних переваг податку на додану вартість можна віднести такі:

1. Виступає чинником, за допомогою якого можна регулювати фонд заробітної плати і ціни.

2. Створює передумови для ліквідації зайвих ланок господарського управління.

3. Забезпечується відносно точна оцінка реальної вартості кожного товару.

4. Може виступати важелем стримування кризи перевиробництва та прискореного витіснення з ринку слабких товаровиробників.

5. Йому властиві економічні та організаційно-технічні переваги справляння, простота нарахування.

6. Характеризується нейтральністю щодо платників, до переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів, а також відносно вибору між споживанням та накопиченням капіталу.

7. Передбачає механізм взаємної перевірки платниками податкових зобов’язань, тим самим знімаю чи цю функцію з держави, оскільки при єдиній податковій ставці загальна сума залученого доходу за лишається незмінною, адже зменшення податку од ним платником рівнозначно збільшенню платежів для іншого.

8. Забезпечується можливість вилучення кон’юнктурного прибутку, ефективного використання податку як антиінфляційного інструмента.

9. Як форма універсального акцизу він наділений найвагомішими соціальними преференціями, основне завдання яких зводиться до максимального запобігання негативному ставленню до нього широких, насамперед найменш соціальне захищених, верств населення.

10. Виступає як унікальний фіскальний інструмент оптимального розподілу ресурсів, що сформувало погляд на нього як на чинник економічного зростання, оптимальний спосіб модернізації податкових систем.

11. Забезпечується стійка та широка база формування бюджету завдяки універсальності податку, а також більш ефективно вирішуються проблеми галузевого та територіального розміщення фінансових ресурсів.

12. За рахунок його стягнення на всіх етапах руху товарів, робіт і послуг забезпечується рівномірний роз поділ податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності.

13. Забезпечується можливість регулювання споживання предметів розкоші, а також шкідливих для здоров’я людини товарів.

14. Забезпечує надходження коштів ще до того, як відбудеться кінцева реалізація готової продукції (робіт, послуг).

15. Виділення податку на додану вартість окремим рядком у банківських та інших розрахункових доку ментах ускладнює спроби ухилення від його сплати, а також підвищує ефективність контролю з боку податкових органів, що знижує ризик фіску[5].

16. Висока ефективність при значних обсягах «тіньової» економіки, що нині особливо притаманно Україні. На відміну від прямих податків, сплати яких сьогодні досить легко уникнути, податок на додану вартість, оскільки він сплачується споживачем, є найбільш від критим з погляду фіску.

Переважна більшість притаманних податку на додану вартість недоліків значною мірою зумовлена передусім середовищем, в якому він функціонує. Основними рисами такого середовища є низький рівень впорядкованості ринкових відносин, низька і несвідома фіскальна дисципліна, відсутність цивілізованої громадянської поведінки та загалом податкової культури. Разом з тим більшість положень, що характеризують податок на додану вартість з негативного погляду, є суперечливими і дискусійними. Основні з них такі:

1. За умов значних інфляційних коливань та зниження реальних доходів громадян високі ставки податку пригнічують виробництво.

2. Високі ставки податку спричиняють зростання інфляції, одночасно негативно впливаючи на високотехнологічні та наукомісткі виробництва.

3. Має масовий регресивний характер, передусім щодо малозабезпечених верств населення.

4. Допускається ухилення від сплати податку при недосконалому бухгалтерському обліку, що має досить серйозні негативні соціальні наслідки, які виявляються в поляризації суспільства, загостренні соціальної напруги, порушенні соціальної справедливості.

5. В умовах насиченого ринку ускладнюється процес його перенесення на споживача, що пригнічує ділові інтереси підприємців. Водночас слід виходити з того, що при цьому він виступає стимулом для вдосконалення маркетингових стратегій з боку товаровиробників та торговців виходячи не з власних можливостей, а з реальних потреб споживачів. У такому разі йдеться про поліпшення якісних параметрів товарів та послуг, розширення асортименту пропозиції та вдосконалення цінової політики тощо[8].

6. Певні економічні труднощі, пов’язані з тимчасовим відволіканням частини оборотного капіталу виробників і торговців, можуть виникати у зв’язку з авансуванням сплати податку на додану вартість на проміжних етапах процесу виробництва товару. Водночас така особливість має також зворотній бік, а саме — спрямована на стимулювання виробників і торговців вдосконалювати власні товарні та маркетингові стратегії, підвищувати споживчі якості продукції, що ви водиться на ринок.

7. Як зазначають О. Василик та К. Павлюк, податок «чи не найважливіший деструктивний елемент податкової системи України. Річ у тім, що тут об'єктом оподаткування виступає не дохід, а видатки. Він входить до ціни товару чи послуги, що при високих цінах скорочує споживання, а скорочення споживання веде до скорочення виробництва». Проте у такої властивості є зворотний бік. На думку В. Суторміної, В. Федосова, В. Андрущенка, «у фіскальній практиці давно враховується, що податок на споживання часто менше викривлює економічну поведінку, ніж податок на дохідній базі». Дійсно, на практиці, як свідчить аналіз поведінки споживачів при цінових коливаннях, а також при запровадженні різних режимів оподаткування їх власних доходів, більш дійовим є саме другий висновок[11].

Протиставлення позитивних та негативних властивостей податку на додану вартість значною мірою стало підґрунтям досить гострих дискусій щодо співвідношення прямих і непрямих податків у податкових системах. Однак які б аргументи на користь тих чи інших видів податків не наводились, історичний досвід реалізації податкової політики в різних країнах світу довів, що переважання непрямих податків характерне для країн з низькими рівнями доходів більшості населення, податкової культури та економічного зростання загалом.

На нашу думку є вірним твердження В. Буряковського, що саме завдяки цим чинникам «найближчим часом основу податкової системи будуть становити непрямі податки, і лише в стратегічному напрямі реформування податкової системи України, можливо, в її основу будуть покладені прямі податки» .

Аналізуючи трансформацію наукових підходів до проблеми співвідношення різних за своєю природою податків, слід зазначити, що навіть у розрізі одного виду податку існує кілька різновидів, про доцільність яких на сьогодні в законодавчому процесі ведуться гострі дискусії. Така активність особливо пов’язана з тривалим процесом прийняття Податкового кодексу України. Йдеться про два діаметрально протилежних підходи: бути податку на додану вартість чи податку з промислового обороту (попередня ідея передбачала запровадження податку на кредиторську вимогу). Авторами останнього підходу є Ю. Тимошенко, яка пропонує замінити податком з реалізації податок на додану вартість і податок на прибуток підприємств.

Слід зазначити, що подібний податок застосовувався у світі до Другої світової війни і наприкінці 40-х років був замінений на його модифікацію — податок з роздрібного продажу. Головним мотивом такої заміни виступало бажання в умовах швидкого технологічного переозброєння зберігати кумулятивний податок[22].

Що стосується можливостей застосування такого виду податку в Україні, то вони досить незначні. Взяти хоча б такий факт, як традиційний продаж споживчих товарів поза межами загальноприйнятої торгівлі, тобто на базарах, що передбачає наявність значних обсягів офіційно необлікованого продажу. Останнє, з одного боку, робить фіскальне беззмістовним застосування роздрібного податку в Україні, а з другого, — спонукатиме закриття або перехід легальних суб'єктів торговельної діяльності у «тіньовий» сектор. Крім того, такому виду податку властива висока вартість адміністрування. На практиці існування роздрібного податку зумовить законодавче стимулювання «тіньового» роздрібного ринку, збільшення накладних витрат виробників, а також усунення податкового конфлікту, що має місце при застосуванні податку на додану вартість.

2.2 Зарубіжний досвід обчислення універсальних акцизів та можливості його використання в Україні.

Податок з обороту (універсальний акциз) — один із наймолодших у фінансовій історії. Декілька десятиліть його віку — мить у тисячолітній історії оподаткування. Податок на суму товарного обороту був уперше прийнятий німецьким рейхстагом у 1916 році за проектом Мюллер-Фульда. Уже тоді побачили в ньому прототип доходно-прибуткового оподаткування, але поставленого в залежність не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання. Оскільки податок з обороту здатний уловлювати кон’юнктурний приріст вартості, точніше цінності оподатковуваних товарів і послуг, це зближує його з оподаткуванням прибутків і спадщини.

У своєму первозданному вигляді податок з обороту був задуманий, як податок на всякий оборот товарів (продаж, поставок) за цінністю обороту незалежно від того, оплачується товар безпосередньо готівкою, в кредит чи збувається за якійсь еквівалент[26].

Що сьогодні являє собою нащадок первісного податку з обороту — податок на додану вартість. Якими є природа цього податку, проблеми функціонування, його призначення й організація?

Податок на додану вартість (ПДВ) обкладає споживання товарів і послуг. Податок на споживання стягується у двох формах:

— специфічних та універсальних акцизів;

Найкрупнішими специфічними акцизами, якими оподатковуються окремі види товарів масового споживання є акцизи на:

— спиртні напої;

— бензин та інші види палива;

— тютюн і тютюнові вироби;

З розвитком виробництва товарів довгострокового користування розширюється й сфера підакцизних товарів: телевізори, мотоцикли, автомобілі, холодильники та інше. Розширення асортименту споживчої продукції обмежувало розвиток акцизів у специфічній формі. Введення нових акцизів на кожний товар (або товарну групу) та послугу збільшувало витрати на збір податків. Динамічні зрушення у споживанні почали вимагати відповідних змін і в законодавстві про оподаткування. Ось чому розширюється сфера застосування універсального акцизу, яким оподатковується валовий оборот торговельного або промислового підприємства. Оподатковуються всі товари, що надходять у продаж.

Універсальний акциз автоматично враховує всі зміни в товарному асортименті й стягується у трьох формах:

1.Податку з обороту в однорівневій формі;

2.Податку з обороту в багаторівневій формі;

3.Податку на додану вартість;

У першій формі він виступає як податок з продажу (США, Швеція до 1969 року, Норвегія до 1970 року) чи податок із купівель (Великобританія до 1973 року, Данія до 1967 року, Португалія до 1986 року) або як податок на виробників обробної промисловості (Франція, Греція, Фінляндія, Туреччина до податкової реформи відповідно 1968, 1987, 1964 та 1988 роки). Податок з обороту в однорівневій формі справляють на одному ступені руху товару[24].

Друга форма складніша, бо при її застосуванні обкладається валовий оборот на всіх ступенях руху товару, що викликає кумулятивний ефект. До оподатковуваного обороту потрапляють суми податків, сплачені при купівлі товарів виробничого призначення та послуг. Таким чином, податок утримується не тільки з обороту товарів і послуг, а й з податків уже раніше сплачених за рахунками — фактурами. Перевагу здобувають фірми, у витратах виробництва яких переважають сировина і напівфабрикати, послуги власного виробництва. Ця форма штучно збільшує оподатковуваний оборот.

Третя форма — ПДВ — введена в більшості країн Західної Європи. Вона зберігає переваги багаторівневого податку з обороту щодо оподаткування всіх ступенів руху товару, але в той же час ліквідує його головний недолік — каскадний ефект. У 1954 році француз М. Лоре описав схему дії податку, здатного замінити податок з обороту. Цей податок вперше було апробовано в Республіці Кот-д'ївуар у 1960 році - у Данії та частково в Бразилії, у 1968 — у ФРН і Франції. В 70−80 роках ПДВ дістав широке розповсюдження. На даний момент він є важливою складовою частиною податкових систем більш ніж у 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах.

Широке застосування ПДВ зумовлене численними його перевагами, серед яких найголовнішими є те, що оподаткуванню підлягає переважно дохід, який спрямовується на споживання; інша його частина значною мірою використовується на нагромадження, яке опосередковано стимулює процес інвестування. Широка база оподаткування ПДВ сприяє вагомому зростанню доходів держави від податків на споживання. Вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності. Єдині ставки полегшують як обчислення податку безпосередньо для платників, так і контроль державних податкових органів за дотриманням платіжної дисципліни. Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва чи просування товарів наближають ПДВ до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування.

Встановлення нульових ставок на експортні товари створює позитивні передумови для збільшення його обсягу та підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку[18].

Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість створена на даному конкретному ступені руху товару.

Визначення доданої вартості дає змогу обчислити всі ті податки, які дана господарська структура заплатила при купівлі товарів виробничого призначення, робіт, послуг. Саме це призводить до ліквідації кумулятивного ефекту.

Поняття доданої вартості в теоретичному плані спирається на вчення про суб'єктивну вартість, яке не визначає різниці між матеріальними і нематеріальними благами, між продуктивною й непродуктивною працею, оперуючи загальними поняттями корисностей та споживчих вартостей. Тоді в статистичному підрахунку показник доданої вартості дуже простий і зручний — це різниця між вартістю реалізованої продукції й затратами на її виробництво й реалізацією, між виручкою та витратами в будь-якому виді діяльності. Додану вартість можна також інтерпретувати як створений дохід, або вартість чистої продукції. У цьому випадку додана вартість вираховується шляхом сумування їх складових елементів — заробітної плати, процента, прибутку (дивіденди плюс нерозподілений прибуток), ренти, тобто всіх платежів на сторону, крім платежів тим господарським суб'єктам, які самі є платниками ВАТ. Але тотожній результат простіше, звичайно, одержати шляхом віднімання закупок від продажів.

Саме четвертий метод, свого часу прийнятий країнами ЄС при запровадженні ВАТ, поширений у практиці оподаткування. Застосування цього методу не потребує визначення величини доданої вартості. Дана схема обчислення податку за розрахунками — фактурами вписується в теорію американського економіста В. Лєонт'єва «витрати — випуск». Цей метод має ряд переваг:

1) з’являється можливість обчислювання податкових зобов’язань щотижня, щомісяця, щокварталу залежно від обсягу товарообороту, найповнішого охоплення всіх реалізованих товарів і застосування більш ніж однієї ставки ;

2) дає змогу застосовувати ставку при укладанні угоди, що створює юридичну й технічну зручність для податкових органів ;

3) дає змогу простежити рух товарів ;

4) забезпечується певна «нейтральність» податку відносно виробництва продукції;

5) утворюється можливість збільшення об'єктів оподаткування за рахунок послуг, розвиток яких проходить швидко в найрізноманітніших формах;

6) знижується можливість ухилення від сплати податку;

Простота, економічні та організаційно-технічні якості забезпечили ВАТ перевагу над усіма іншими типами оподаткування з обороту чи універсальних акцизів. На початок 1989 року ВАТ був запроваджений у 50 країнах світу, зовсім різних за рівнем соціально-економічного розвитку. Серед країн, що дотримуються цієї системи оподаткування, поряд із провідниками світової економіки (крім США) — Чилі (ВАТ запроваджено після воєнного перевороту Піночета), Гаїті, Сенегал, Гондурас. Від незручного податку з обороту традиційного типу з тисячами ставок, неефективного як з адміністративної так і з економічної точки зору, вже відмовились деякі колишні соціалістичні країни Східної Європи (Польща, Угорщина), модернізувавши і зміцнивши свої податкові системи за рахунок ВАТ. Частка ВАТ у загальних податкових надходженнях бюджетів уже перебуває у межах 10−25%, а в Чилі сягає майже 40%; щодо валового продукту — від 1 до 10%[23].

Відмовилися або зіткнулись зі значними проблемами при запровадженні ВАТ (США, Канада, Австралія, Японія, Ісландія, Американці) поки що задоволені звичайною існуючою системою універсального акцизу за типом податку з продажів на штатному та місцевому рівнях. ВАТ ускладнив би фінансові стосунки штатів із федерацією. У США не пройшло декілька проектів запровадження ВАТ. Американська суспільна думка, від якої залежать політичні рішення, з різних причин досі настроєна проти. Ліберали протестують проти ВАТ як регресивного податку, консерватори вбачають у ньому індиферентну до людей і бізнесу «машину грошей». І ті, й інші побоюються інфляційних наслідків ВАТ.

Звичайно, фіскальні чиновники всіх рівнів не хочуть втрачати вже набутих традиційних навичок практичної роботи, а також очікують неминучих стартових труднощів адміністративного характеру при запровадженні ВАТ.

Емпірично розроблений ВАТ за словами американського професора К. Шоуна, колишнього члена фінансового комітету СС і президента Міжнародного інституту державних фінансів, став «найповнішою й, певно, остаточною формою історичної еволюції податків з обороту» .

Він демонструє переваги більш успішного, ніж за допомогою інших податків, вирішення проблем галузевого й територіального розміщення фінансових ресурсів, подвійного оподаткування, зменшення кількості податкових пільг[10].

Загалом у світі сучасних державних фінансів ВАТ учинив справжній переворот в оподаткуванні, який можна порівняти за значенням із введенням свого часу податків доходно-прибуткової групи, що стало епохою в історії фінансів. У 60−70-ті роки очні називали ВАТ монстром, інші - панацеєю. Тепер, схоже, суспільне ставлення до ВАТ цілком узгоджується з відомим емпіричним правилом сприймання нововведень:

— спочатку шок;

— потім опір;

— розуміння;

— нарешті, згода;

2.3 Удосконалення ПДВ в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду.

У кожній окремій країні система оподаткування формувалась під впливом специфічних, конкретно-історичних, політичних та релігійних умов, які визначають її довгостроковий розвиток. Тому податкові системи різних країн, навіть у рамках західноєвропейського регіону, розрізняються між собою.

Питання, пов’язані з використанням ПДВ, його роллю у системі оподаткування, а також проблеми застосування цього податку та механізму його справляння виступають предметом дослідження цілої низки вітчизняних науковців та практиків, зокрема В. Андрущенка, В. Буряковського, О. Василика, Т. Єфименко, В. Опаріна, А. Соколовської, В. Федосова та ін. Вагомий внесок у дослідження механізму справляння податку на додану вартість також зробили відомі західні фахівці: Ш. Бланкарт, Ж.-П. Боден, А.Дж. Райте, В. Саммерс. Предметом уваги європейських колег традиційно є імплементація податку на додану вартість. Незважаючи на широкий спектр фахових досліджень, деякі питання щодо механізму справляння ПДВ залишаються актуальними і остаточно не вирішеними.

Протягом останніх років в Україні докладалося чимало зусиль для створення та вдосконалення податкової системи, перетворення податків на дієві важелі економічної політики. При цьому стратегічною метою є створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечила достатній обсяг надходжень платежів до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки держави та справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків[21].

Метою статті є проведення аналізу податку на додану вартість у деяких країнах Європи та їх роль у формуванні доходної бази бюджету, а також поетапне зниження ставки ПДВ в Україні та створення умов для формування сприятливого інституційного середовища в частині справляння податку на додану вартість.

Оподаткування доданої вартості - одна з найважливіших форм непрямого оподаткування. Часто ПДВ називають «європейським» податком, віддаючи належне його ролі в становленні і розвитку західноєвропейського інтеграційного процесу. У країнах — членах ЄС ПДВ є важливим джерелом прибуткової бази бюджету EEC. Ставки податку на додану вартість в окремих країнах наведені у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

З даної таблиці видно, ставка ПДВ в Україні єдина та помітно перевищують у середньому ставки ПДВ багатьох західних країн[12] .

Оцінка місця і ролі ПДВ в українській податковій системі неоднозначна. Практики вважають, що цей податок як не можна краще забезпечує потреби, а аналітики критикують цей податок за зайву фіскальність, невідпрацьованість податкової бази і надмірно високі ставки. Вчені вважають, що ПДВ не адаптований до вітчизняної економіки на етапі її переходу до ринку, що пояснює існування недоліків у формуванні бази оподаткування і в техніці числення ПДВ.

В останні роки в Україні докладалося чимало зусиль для створення та вдосконалення податкової системи, перетворення податків на дієві важелі економічної політики. При цьому стратегічною метою є створення в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечила достатній обсяг надходжень платежів до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки держави, справедливий підхід до оподаткування всіх категорій платників податків, а також створення умов для подальшої інтеграції України у світове співтовариство.

ПДВ є одним з основних бюджетоформуючих податків в Україні та приносить скарбниці 29,3% усіх податкових надходжень. Дійсно, будучи, з одного боку, найбільш збираним, з другого боку, ПДВ відрізняється масою недоліків. Крім того, фіскальні міркування розповсюдили ПДВ не тільки на всі стадії виробництва і обіг, але і на операції, які за рубежем не вважаються об'єктом оподаткування (грошові операції і т.п.). Багато підприємств зіткнулися з такою ситуацією, що цей податок «вимиває» у них всі оборотні кошти. Вони виявилися не в змозі фінансувати своє виробництво. Тому для врегулювання цих проблем і стабільності законодавчих норм необхідно запровадити Податковий кодекс.