Захист прав інвесторів

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • 1. Захист прав іноземних інвесторів та інституцій, що сприяють залученню інвестицій в українську економіку
  • 2. Недоліки законодавства
  • 3. Захист прав власності інвестора як неодмінна умова реалізації інвестиційного потенціалу України
  • Висновки
  • Список літератури

Вступ

Сьогодні теза про прямий зв’язок між реалізацією інвестиційного потенціалу економіки держави і посіданням нею провідного місця у глобальному економічному просторі вже не викликає сумнівів у будь-кого з українських високопосадовців, підприємців, громадських діячів та науковців. Утім, у суспільній свідомості в нашій країні й досі не утвердилось розуміння того, що в сучасних умовах швидкої глобалізації світового господарства, інтернаціоналізації та високої мобільності інвестиційних потоків ринок іноземних інвестицій є, як ніколи, «ринком продавця».

На наднаціональному рівні точиться гостра конкурентна боротьба за іноземні інвестиції, які згідно зі світовим досвідом є найкращим механізмом трансферу найновітніших технологій, міжнародних стандартів якості, провідних know-how та управлінської «best practice».

Незважаючи на це до теперішнього часу для залучення інвесторів з-за кордону український уряд використовує досить бідний арсенал стимулів — лише податкові і митні пільги, які, як доводить світовий досвід, іноземним компаніям не так уже й потрібні.

Іноземний інвестор зазвичай і без пільг має значні переваги перед місцевими підприємствами — передові технології виробництва, управління та маркетингу, доступні дешеві кредитні ресурси, можливість компенсувати збитки місцевого виробництва за рахунок прибутків в інших країнах.

Водночас результати вивчення численними міжнародними, громадськими організаціями та урядовими установами інвестиційного клімату в Україні рік-у-рік указують на проблеми, пов’язані із захистом прав закордонних інвесторіві. Досвід багатьох країн беззаперечно доводить, що вирішення цих питань є необхідною й обов’язковою умовою реалізації інвестиційних можливостей національної економіки.

1. Захист прав іноземних інвесторів та інституцій, що сприяють залученню інвестицій в українську економіку

Де-юре іноземні інвесторам гарантовано право діяти в умовах національного режиму інвестиційної діяльності. Проблема в тому, що цей режим фактично, як і велика кількість інших питань, в діючому законодавстві не визначений, що впливає на його здатність гарантувати в першу чергу іноземним інвесторам сталість принципів так званої інвестиційної політики нашої держави, мова про що буде в наступному пункті реферату. Далі ж по тексту слід навести вихідні норми Господарського кодексу України по вище зазначеному питанню.

Згідно із статтею 394 Господарського кодексу України (ГК), «на території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передбаченими цим Кодексом, іншими законами і чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України». Разом із тим, відповідно до ч.4 ст. 394, «законом може бути обмежено або заборонено діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями в окремих галузях народного господарства або в межах окремих територій України виходячи з інтересів національної безпеки України».

У статтях 397, 398 та 399 ГК обумовлено гарантії здійснення іноземних інвестицій, переказу та використання доходів від іноземних інвестицій, а також гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. Іноземні інвестиції не підлягають націоналізації (ч.3 ст. 397), органи державної влади не мають права реквізувати іноземні інвестиції, «крім випадків здійснення рятувальних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій» (ч.4 ст. 397). До того ж, іноземні інвестори мають право на компенсацію збитків через незаконні дії або бездіяльність органів державної влади або місцевого самоврядування (ч.5 ст. 397). Іноземним інвесторам гарантовано «безперешкодний негайний переказ за кордон їхніх доходів, прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах від здійснення інвестицій» (ч.1 ст. 398). Якщо іноземний інвестор припиняє свою діяльність на території України, він «має право на повернення своїх інвестицій не пізніше шести місяців після припинення цієї діяльності, а також доходів за цими інвестиціями у грошовій або товарній формі, якщо інше не встановлено законом або угодою сторін» (ст. 399).

Наприкінці 2005 року (згідно з Указом Президента України від 30 грудня 2005 року) утворено Державне агентство України з інвестицій та інновацій. Завданнями цього органу визначено: «участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності; створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності». 31 травня 2006 року до сфери управління Державного агентства інвестицій та інновацій було передано Український центр сприяння іноземному інвестуванню, заснований у серпні 2005 року (постановою Кабінету Міністрів від 2 серпня 2005 року).

Український центр сприяння іноземному інвестуванню — незалежна й неприбуткова організація, фінансована з бюджету; Центр не є органом державної виконавчої влади. Мета діяльності Центру — сприяти залученню іноземних інвестицій в економіку України. Напрямки діяльності Центру визначені так: «сприяння залученню інвестицій в економіку України; створення привабливого інвестиційного іміджу України за кордоном; підтримка розвитку промислових зон та технологічних парків; покращення інвестиційного клімату в Україні». Центр надає безкоштовні послуги наявним та потенційним іноземним інвесторам, консультуючи їх щодо питань започаткування та ведення бізнесу в Україні.

2. Недоліки законодавства

З прийняттям 13 березня 1992 р. Закону України «Про іноземні інвестиції» (надалі - Закон-92) іноземним інвесторам, що зареєстрували іноземну інвестицію у період дії цього Закону, надавався ряд митних, валютно-фінансових, податкових пільг, а також ряд державних гарантій захисту інвестицій. Серед них — і гарантія від зміни законодавства, закріплена в ст. 9 вищезгаданого Закону, яка полягала в тому, що у разі, коли наступне спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції змінює умови захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі, до іноземних інвестицій протягом десяти років на вимогу іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій.

Тобто фактично встановлювалася ультраактивна форма дії нормативного акта. Сутність цієї форми полягає в тому, що дія нормативно-правового акта поширюється на відносини, які мають місце після втрати актом чинності. Так, з рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 р. у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст. 58 Конституції України випливає, що під ультраактивною формою дії нормативного акта необхідно розуміти перехід від однієї форми регулювання відносин до іншої шляхом встановлення перехідного періоду.

Дія Закону України «Про іноземні інвестиції» була спочатку зупинена Декретом Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. № 55−93 «Про режим іноземного інвестування» (надалі - Декрет-93), а з прийняттям Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19. 03. 1996 року (надалі - Закон-96) Закон-92 взагалі втратив чинність. Однак продовжувала діяти ультраактивна норма ст. 9 Закону України «Про іноземні інвестиції», оскільки однією з її ознак є подвійний характер дії: норма діє і в період чинності нормативного акта і після втрати ним чинності, тобто протягом так званого перехідного періоду.

17 лютого 2000 р. був прийнятий Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» (надалі - Закон-2000), який встановив для іноземних інвесторів національний режим валютного регулювання та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), встановлений законами України для підприємств, створених без участі іноземних інвестицій, незалежно від часу внесення інвестицій. Тобто оскільки на даний період у законодавстві України не визначено спеціального порядку припинення дії нормативного акта з ультраактивною формою дії, то законодавець виходив із загального порядку. Однак 20 грудня 2001 р. був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)» (надалі - Закон-2001). У ч.2 ст. 3 цього Закону зазначалося, що ст. 7 Закону-2000 викладалася у новій редакції, згідно з якою ст. 1−4 та ч.1 ст. 5 Закону-2000, які саме встановлювали національний режим правового регулювання діяльності іноземних інвесторів та скасовували пільги, набували чинності не з дня опублікування цього Закону, а з дня введення в дію Закону-96. Тобто фактично Закону-2000 надавалася зворотна дія.

Також Законом-2001 шляхом внесення змін до ст. 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» державно-правові гарантії визначалися значно вужче. Зокрема, встановлювалося, що державні гарантії захисту інвестицій - це система правових норм, які спрямовані на захист інвестицій та не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов’язкових платежів).

А потім постає питання: «Чому такий непривабливий інвестиційний імідж України серед іноземних інвесторів?» За даними заступника глави Адміністрації Президента України П. Гайдуцького, інтерес закордонних бізнесменів до українських галузей виробництва обмежується 10−15 відсотками їх інвестиційних можливостей. У результаті за сумою залучених іноземних інвестицій на душу населення українці значно відстають від інших європейців. Зокрема, в 2001 р. обсяг приросту іноземних інвестицій знизився на 10 відсотків.

Безумовно, що такі зміни призвели до неоднозначного тлумачення та застосування відповідних законодавчих норм судами загальної юрисдикції, що стало причиною звернення Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду України за відповідними роз’ясненнями. За результатами розгляду цього звернення було прийняте відповідне Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Кабінету Міністрів України щодо офіційного тлумачення положень частини першої ст. 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» та частини першої ст. 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) від 29 січня 2002 р. (надалі - Рішення), із подальшими змінами, внесеними Ухвалою Конституційного Суду України про редакційне уточнення тексту цього Рішення від 14 березня 2002 р.

У резолютивній частині Рішення зазначалося, що з дня набуття чинності ч.1 ст. 5 Закону-2000 спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених ст. 3 цього Закону та ст. 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність». Також зазначалося, що положення ч.1 ст. 5 Закону-2000 у взаємозв'язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.

Враховуючи вищенаведене, можна зробити висновок про обов’язковість виконання судових рішень, які були законної сили до 25 лютого 2000 р., тобто до моменту набуття чинності Законом-2000. Зупинення виконавчого провадження, припинення виконання рішення суду, його відстрочка або розстрочка можливі лише в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

Не може бути запереченням цього висновку той факт, що згідно зі змінами, внесеними Законом-2001, Закон-2000, за винятком кількох статей, є законом зворотної дії, тобто набуває чинності з дня введення в дію Закону-96. Оскільки згідно зі ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Практика Європейського суду. Вищезазначеної позиції дотримується Європейський суд з прав людини (справа «Агудімос та судноплавна компанія „Сефаллоніан скай“ проти Греції», рішення від 28 червня 2001 р.). У названому рішенні Європейського Суду з прав людини підкреслюється (п. 29), що прийняття нового закону не може збігатися із суспільним інтересом, оскільки щоразу, коли інтереси держави опиняються під загрозою, Уряд може вдатися до законодавчих важелів для зміцнення позиції держави. Відповідно прийняття нового Закону і застосування його Касаційним судом, констатує у своєму рішенні Європейський Суд, фактично вирішило суть спору (п. 33). Отже, держава порушила права заявників, здійснивши втручання у спосіб, який гарантував досягнення в судовому провадженні, де вона була стороною в особі уповноважених органів, результатів на її користь. Оскільки було допущено порушення п. 1 ст.6 Конвенції, Європейським Судом постановлено рішення на користь заявників.

Разом із проголошенням незалежності Україна визнала за своїми громадянами право звертатися до міжнародних контрольних та правозахисних органів за захистом порушених прав. Після вступу до Ради Європи Україна ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод з протоколами № 1, 2, 3, 4, 5, 7, 8, 11, на основі яких будь-яка особа, неурядова організація або група осіб можуть звертатися із заявами про порушення викладених у Конвенції або протоколах до неї прав до Європейського Суду з прав людини. Таким чином, Україна інкорпорувала Конвенцію у національну правову систему та визнала обов’язковою юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Для України це певною мірою новий механізм захисту прав, який пов’язаний також із проблемами реформування судової системи.

Право на звернення до міжнародних інстанцій, зокрема судових, задекларовано і в Конституції України. Згідно з ч.4 ст. 55 Конституції: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».

І вже є перші рішення Європейського Суду з прав людини, в яких задоволені позови заявників проти держави Україна. Так, у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України" (заява № 48 553/99) Європейський Суд констатував несправедливий характер судової процедури. При цьому звернув увагу на істотні відмінності в підходах, які продемонстрували судові інстанції різних рівнів при застосуванні і тлумаченні національного права, що спричинило багаторазові поновлення судової процедури і таким чином створило ситуацію постійної невизначеності стосовно питання про законність рішень «Совтрансавто-Луганськ» та актів виконкому Луганська. Крім того, на думку суду, акти втручання органів виконавчої влади держави в судові процедури істотно сприяли цій невизначеності. І, нарешті, форма, в якій завершилася судова процедура, не є сумісною з обов’язком держави реагувати з максимальною когерентністю на ситуацію, в якій перебував заявник. У результаті заявник змушений був змирюватися таку невизначеність протягом певного періоду, що зумовило зміни в повноваженнях заявника управляти «Совтрансавто-Луганськ» і контролювати його майно (п. 97 Рішення).

Беручи до уваги наведене, Європейський Суд дійшов висновку, що форма, згідно з якою проходила і завершувалася судова процедура, а також ситуація невизначеності, від якої постраждав заявник, вплинули на «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та імперативами захисту права власності заявника. Як наслідок держава не виконала свого обов’язку щодо забезпечення заявнику ефективного здійснення його права власності (п. 98 Рішення).

Таким чином, зміна в подальшому законодавства, неможливість виконання чи інші так звані «об'єктивні причини» не можуть трактуватися як передумови необов’язковості виконання рішення, аж поки останнє не буде відмінено у визначеному законодавством порядку.

3. Захист прав власності інвестора як неодмінна умова реалізації інвестиційного потенціалу України

Виконане Робочою групою з питань залучення приватного капіталу (IPCTF) дослідження щодо впливу значної кількості факторів на приплив іноземного капіталу в економіку близько 50 країн світу засвідчило, що друге місце за ефективністю після дерегулювання підприємницької діяльності посідає формування стабільного і передбачуваного правового поля, ефективної судової системи.

Щодо України, то з погляду «букви закону» права іноземних інвесторів та їхня власність відносно захищені, за винятком особливостей, наведених у попередньому пункті реферата. Так законодавством установлена рівність прав, свобод і обов’язків громадян України та інших держав. Іноземці можуть мати у власності в Україні будь-яке майно крім землі, успадковувати й заповідати його, а також можуть користуватися особистими немайновими правами. Інвестиції не підлягають націоналізації, а їх реквізиція може здійснюватися владою лише у виняткових випадках з наступною адекватною й ефективною компенсацією. За цього законодавство обіцяє інвестору відшкодування всіх збитків, пов’язаних з діями чи бездіяльністю державних органів або посадовців. Держава також надає всі інші загальноприйняті у світовій практиці гарантії, в тому числі щодо репатріації інвестицій та переказу доходів на них за кордон, а також незворотності законодавства.

Неабияку увагу приділяє захисту прав інвесторів Президент України. Зокрема торік був виданий указ «Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень іноземних інвестицій в економіку України», згідно з яким проекти нормативно-правових актів з питань інвестиційної діяльності, що розробляються органами виконавчої влади, мають обов’язково попередньо обговорюватися з інвесторами. Підготовку ж або ухвалення Кабінетом Міністрів України, міністерствами і відомствами будь-яких рішень, що можуть негативно вплинути на умови діяльності інвесторів, узагалі заборонено.

Та все ж що стосується «духу закону» або фактичного стану справ із захистом прав інвесторів, то ситуація виглядає менш оптимістично. З вражаючою регулярністю до центральних і місцевих органів влади надходять звернення іноземних підприємців, які втратили свою власність або кошти через непослідовну політику держави або недобросовісність українських партнерів.

Попри те, що держава законодавчо проголосила недоторканність прав та власності інвестора, вона ж сама часто-густо їх і порушує. Так, наприклад, майже безпрецедентними випадками у світовій практиці є неповернення українською державою ПДВ експортерам або нещодавня відмова податкових органів трактувати операції на умовах FOB (free on board (… named port of shipment) як експортні. Особливої важливості це набуває з огляду на те, що переважна частина виробництв, заснованих в Україні іноземними інвесторами, має експортну орієнтацію.

Якщо права інвесторів порушує навіть сама держава, то що вже говорити про вітчизняні підприємства? Загальнопоширеними є випадки неповернення ними кредитів іноземним партнерам, захоплення або перешкоджання поверненню обладнання.

Але й це було б не страшно іноземному інвестору, якби в нас справно працювала судова система, за допомогою якої інвестори захищають свої права у всіх цивілізованих країнах світу. Особливі нарікання в інвесторів викликають такі «особливості» національної судової системи: складність і заплутаність процедури оскарження судових рішень, формалізм та необ'єктивність у розгляді справ, фактична неможливість притягнення суддів до відповідальності за збитки, спричинені їхніми рішеннями, які згодом скасовуються судовими органами вищої інстанції.

Узагальнюючи судову практику в справах, де однією із сторін є іноземні підприємці, інвестори звертають увагу на такі недоліки в роботі судових органів:

накладення арешту на майно відповідача-іноземного інвестора до прийняття рішення по справі, що інтерпретується як ознака заздалегідь прийнятого рішення на користь позивача;

негайне виконання судових рішень, що позбавляє відповідача часу на їх оскарження;

неправильне визначення справжнього відповідача у справі;

прийняття протилежних за змістом рішень у тотожних справах;

відмова в проведенні експертних досліджень за їх необхідності;

розгляд справ без участі відповідача, без належного повідомлення його про час і місце слухання справи;

позбавлення інвестора права на ефективний судовий розгляд справ, тобто звуження можливостей подання скарг до вищих судових інстанцій.

Наочною демонстрацією першочергової важливості розв’язання згаданих питань може стати порівняння динаміки залучення іноземних інвестицій у нашій державі та в Польщі, де ці проблеми були вирішені в процесі здійснення економічних реформ.

Хоч економічний потенціал України за деякими параметрами (наприклад, кількістю робочої сили, природних ресурсів, місткістю внутрішнього ринку) й виграє порівняно з Польщею, наша держава щорічно одержує лише 500−600 млн. дол. США інвестицій проти 3−4 млрд. дол. США в Польщі. За десять років незалежності в Україну залучено всього 4,5 млрд. дол. США, тобто в 11 разів менше, ніж у Польщу. Внаслідок цього зараз у вітчизняній та польській економіці спостерігається кардинально протилежна ситуація.

У разі комплексного розв’язання в перші роки незалежності проблем інвестиційного клімату, в тому числі забезпечення надійного захисту прав власності інвесторів та ефективної роботи судової системи, до України на нинішній момент могло бути залучено 30−40 млрд. дол. США. Це дозволило б їй вирішити питання завершення структурного реформування економіки, підвищення конкурентоспроможності продукції та підприємств, переходу до інноваційної моделі розвитку, тобто тих питань, які в Польщі вже вирішені завдяки залученню іноземного капіталу.

захист право інвестор україна

Висновки

Отже, від забезпечення справжнього захисту прав власності інвесторів, який є ключовим елементом сприятливого інвестиційного клімату будь-якої держави і неодмінною передумовою реалізації її інвестиційного потенціалу, залежить увесь процес відтворення національної економіки та її виживання у глобальному просторі. Вирішення цих завдань в Україні вимагає насамперед значно активнішої позиції мерів міст та голів райдержадміністрацій, яким повинна належати провідна роль у формуванні позитивного інвестиційного іміджу регіонів та держави загалом. Саме керівники на місцях мають домагатися максимального спрощення механізмів залучення приватного капіталу, безпосередньо залучати інвесторів, особливо в депресивні райони області, захищати їхні права, прислухатися до скарг і пропозицій закордонних підприємців. Основними формами такої роботи мають бути дні відкритих дверей, громадські приймальні, «гарячі лінії» з першими особами місцевих державних адміністрацій, регулярне проведення виставкових заходів на місцях та за кордоном, відкриття представництв в іноземних державах тощо.

Суттєвого вдосконалення потребують і процедури розгляду звернень інвесторів про порушення їхніх прав та оперативного реагування на них. Необхідне створення незалежної в широкому розумінні цього слова судової гілки влади, яка нині хоч юридично й відокремлена від виконавчої влади, але в повсякденній своїй діяльності повністю від неї залежить у питаннях побутового, комунального, фінансового забезпечення. Повністю мають виділятися з бюджету асигнування, призначені для утримання судових органів. Функціональна спроможність та ефективність роботи судової системи напряму залежить від забезпечення судових органів сучасною комп’ютерною і телекомунікаційною технікою, відкриття їм доступу до нормативних баз даних, регулярного проведення практичних тренінгів з питань сучасної комерційної і юридичної практики.

Суттєвого покращання вимагає робота виконавчої служби, в тому числі щодо впровадження рішень стосовно відшкодування державою збитків, завданих інвесторам діями чи бездіяльністю чиновників.

Окремо сліт відмітити, що, можливо, найефективнішими формами захисту прав іноземних інвесторів в Україні можуть стати економічні неюрисдикційні форми, що базуються на самостійних діях осіб, без звернення до державних або уповноважених органів (зменьшення регуляторного тиску на учасників фондового ринку, послаблення податкового навантаження угод на організованому ринку цінних паперів, створення компенсаційних фондів іноземних інвесторів, впровадження технологій хеджування інвестицій).

Список літератури

1. Стойка В. Развитие инвестиционного законодательства // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2001. — № 12. — С. 3−5.

2. Стойка В. М. Особенности развития законодательства об инвестиционной деятельности // Вісник Донецького університету. Серія В: Економіка і право. — 2001. — № 1. — С. 225−228.

3. Стойка В. Правовые проблемы защиты прав инвесторов // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2002. — № 3. — С. 5−7.

4. Зельдина Е. Р., Стойка В. М. Проблемы защиты прав инвесторов в условиях специального режима инвестиционной деятельности // Економіка та право. — 2002. — № 1. — С. 72−76. (Особистий внесок здобувача полягає в обгрунтуванні необхідності збереження пільг у випадку дострокової ліквідації СЕЗ чи ТПР та при зміні законодавства про СЕЗ чи ТПР).

5. Стойка В. Страхування і порука як способи захисту прав інвесторів // Правничий часопис Донецького університету. — 2002. — № 1 (7). — С. 36−39.

6. Стойка В. М. Совершенствование законодательства об инвестиционной деятельности // Тези виступів учасників Круглого столу. «Проблеми вдосконалення господарського законодавства України». — К.: АПрН України, ІЕПД НАН України. — 2001. — С. 131−134.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой