Зовнішньоторговельні зв’язки України

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВЗАЄМОВІДНОСИН УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ СНД

1.1 Співдружність незалежних держав та їх співробітництво

1.2 Економічні проблеми СНД

1.3 Відносини України із Росією

РОЗДІЛ 2. ІНТЕГРАЦІЙНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ З КРАЇНАМИ СНД

2.1 Аналіз стану зовнішньоторгівельної політики України з країнами СНД

2.2 Співробітництво з країнами-учасницями СНД

2.3 Вільна торгівля в рамках СНД

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ ВЗАЄМОВІДНОСИН УКРАЇНИ З СНД

3.1 Проблеми інтеграції в межах СНД

3. 2 Перспективи інтеграційних процесів в СНД

3.3 Перспективи направлення взаємовідносин у зовнішньоторгівельній сфері України та СНД

3.4 Стратегічні засади розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України з країнами СНД

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Визначення країн СНД як потенційно важливого регіону для активізації зовнішньоекономічної діяльності та розвитку української економіки обумовлюється тісною взаємодією в межах колишнього єдиного народногосподарського комплексу; можливістю доступу до сировинних ресурсів; відносною близькістю ринків збуту продукції; можливістю обміну продукцією, яка є менш конкурентоспроможною в інших регіонах світу; залишками кооперації між підприємствами країн Співдружності.

На сучасному етапі розвитку і взаємодії України з країнами СНД існують проблеми, які полягають у посиленні нерівномірності розвитку країн, скороченні обсягів зовнішньої торгівлі внаслідок встановлення торговельних бар'єрів через відсутність реального впровадження нормативно-правових положень. Для вирішення цих проблем постає необхідність розроблення зовнішньоторговельної стратегії на основі удосконалення механізму регулювання зовнішньої торгівлі, що надасть можливості ефективної взаємодії з країнами-торговельними партнерами та здійсненню внутрішніх економічних перетворень на основі співдружності України та СНД.

Окремі аспекти вдосконалення зовнішньоекономічного механізму інтеграції України та торговельно-економічного співробітництва України з країнами СНД, її участі в різноманітних інтеграційних об`єднаннях розглядалися у працях українських вчених Бураковського І.В., Гальчинського А. С, Дудченка М. А., Кістерського Л.Л., Макогона Ю. В., Поручника А. М., Соколенка С.І., Філіпенка А.С., Шниркова О.І.

Метою роботи є дослідження особливостей та проблем інтеграціі України в межах СНД.

Згідно з метою дослідження в роботі були поставлені і вирішені такі завдання:

· СНД та їх співробітництво;

· визначення проблеми розвитку Співдружності Незалежних Держав (СНД);

· комплексна оцінка напрямів розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України з країнами СНД.

Розділ 1. Загальна характеристика взаємовідносин України з країнами СНД

1.1 Співдружність незалежних держав та їх співробітництво

Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію її існування. Власне, СНД виникла як механізм розв’язання протиріч, що виникли в часи «перебудови» ще у колишньому СРСР між союзним Центром і периферією, яку утворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції «центру» перехопила одна з новоутворених держав — Російська Федерація, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала «збирати землі» навколо Москви.

Утворення СНД в цілому можна вважати історично виправданим на етапі становлення нових держав пострадянського простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її існування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і що негативним у діяльності СНД за останні роки, необхідно проаналізувати реальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також, що кожна з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно з різними концептуальними схемами бачення СНД:

а) Культурно-історична функція зумовлена спільним минулим і полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема — подібні системи освіти, «російськомовність», родинні зв’язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом’якшило «шок» у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору.

б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов’язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм «розлучення»). Після закінчення цього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ, міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс і має отримати інше навантаження. В ситуації, що склалася Співдружність як об'єднання незалежних держав поступово трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючи на те, що «столицею» СНД за Біловезькими угодами було проголошено Мінськ, основні структури й органи СНД перебувають у Москві.

в) Економічна функція. При створенні СНД важливо було зберегти раціональні економічні зв’язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує взаємодоповнюваність та взаємозалежність економічних систем країн — членів СНД, спільні проблеми у здійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено. Однак сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічних зв’язків так і не справдилися. В економічних органах СНД закріплено російське домінування.

г) Військово-політична функція і проблеми безпеки. На початковій стадії існування СНД зберігалися елементи спільного військового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця функція поступово відмерла [1, с. 141]

У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна позиція РФ.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин між країнами СНД, а також претензії РФ на політичне, економічне, інформаційне та соціокультурне домінування.

2. Намагання Р Ф розглянути весь пострадянський простір як зону «легітимних» жит-тєво важливих її інтересів.

3. Несумісність вимог РФ щодо координації зовнішньої й економічної політики країн СНД з повним ігноруванням нею інтересів і пріоритетів країн-партнерів.

4. Постійні спроби РФ сформувати в рамках СНД новий військово-політичний блок чи систему колективної безпеки (для кого і проти кого?).

5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Від початку створення Співдружності з’ясувалися дві діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму «цивілізованого розлучення» республік колишнього СРСР, як до організації, в якій Україна перебуватиме лише певний час — до подальшої інтеграції з Об'єднаною Європою.

Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і спроби від'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створення перманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошуком аргументів, вони приписують українцям сподівання, що начебто вони, спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово вигнати частину росіян з України, українізувати решту росіян і російськомовних українців. Власне, такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж спосіб мислення українців.

Для України та деяких інших республік головна притягальна сила СНД полягала як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує на своєму статусі асоційованого члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною сферою. Туркменистан та Азербайджан здебільшого утримуються або відмовляються підписувати угоди СНД, брати участь у реальній кооперації.

Більшість саммітів СНД теж закінчувалися провалом. Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москві пропозиції щодо митного і монетарного союзів разом з пропозиціями Російської Федерації по приєднанню України до запропонованого економічного союзу як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, що пропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не були враховані при підготовці відповідних документів [2, с. 247].

Неодноразове перенесення зустрічей на найвищому рівні лідерів країн СНД свідчить про їхнє прохолодне ставлення до майбутнього Співдружності. Фактично країни СНД мають між собою мало спільного, крім історичного минулого.

Зростає критика на адресу РФ, яка намагається використати структури Співдружності у власних інтересах, зневажаючи інтереси інших її членів, що найбільшої гостроти набуло на саміті лідерів країн СНД у Кишиневі.

1.2 Економічні проблеми СНД

У 1991 р. усі держави СНД почали економічні реформи, які характеризуються як загальними так і специфічними мірами. Але лібералізація цін зумовила неефективність багатьох коопераційних зв’язків, а лібералізація зовнішньоекономічної діяльності виявила не конкурентоспроможність більшість виробництв. Приватизація власності породила некерованість і безвідповідальність в економічній сфері.

Економічне зростання, що позначилося останніми роками в країнах СНД, поки не в силах здолати деформації відтворювального процесу, що склалися в них. Можна говорити лише про деяке послаблення їх негативних наслідків для макроекономіки за минуле десятиліття. В середньому по країнам СНД за 1991−2000 рр. ВВП знизився на — 34, об'єми промислового виробництва — на 40, продукція сільського господарства — на 28, інвестиції в основний капітал — на 67. Майже в усіх країнах Співдружності ще не досягнуто до реформаційного рівня ключових економічних показників.

Перехід на світові ціни призначив високий рівень незбалансованості структури промисловості, створив сприятливі умови для розвитку сировинних галузей і несприятливі - для переробних, в першу чергу для машинобудування, легкої і харчової промисловостей. Хоча в окремих випадках частка взаємної торгівлі досить висока, її загальний обсяг в рамках Співдружності, як і раніше поступається обсягами торгівлі з далеким зарубіжжям. Росія, як і раніше, залишається для більшості країн Співдружності їх основним партнером, що пояснюється в основному залежністю від її поставок енергоресурсів, окремих видів сировинних товарів і машино-технічної продукції. Частка Росії в зовнішньоторговельному обороті окремих країн СНД складає від 54 до 88%. Вельми істотно її участь і в торговельному обороті з далеким зарубіжжям (78% експорту і 57% імпорту).

Включення країн СНД у світову економіку — головне досягнення їх незалежного господарювання. Загальний обсяг експорту з СНД в інший світ склав в середині 90-х рр. 80 млрд. дол. Проте загальний обсяг зовнішньої торгівлі не відповідає їхньому економічному потенціалу. На країни СНД припадає лише 4,5% світового обороту. Експорт товарів і послуг в країни поза СНД у розрахунку на душу населення в середині 90-х рр. становив у середньому по Співдружності всього 277 дол. на рік [2, с. 253]

В експорті країн СНД знизилася частка готових товарів і послуг, а також комплектуючих виробів, зросла частка необробленої сировини. Більше 40% експорту Росії - сира нафта і природний газ, майже третину загального обсягу експорту Білорусії становить сира нафта (реекспорт з Росії), 80% експорту Азербайджану — нафта і продукти її переробки; 52% експорту Казахстану — кам’яне вугілля, нафта сира, продукти її переробки, феросплави, мідь і мідні необроблені сплави, латунь, алюміній; 50% експорту центральноазіатських республік — бавовняне волокно.

Утворена у зв’язку з падінням вітчизняного виробництва нішу на споживчому ринку країн СНД все інтенсивніше заповнює імпортна продукція. У 1991 р. товарне забезпечення роздрібного товарообігу приблизно на 90% формувалося за рахунок продукції власного виробництва, а в 2000 р. в Росії і на Україні, наприклад, воно наполовину складалося з імпортних товарів, за окремими видами одягу і взуття — на 60−80%. Між тим надмірна залежність внутрішнього ринку від імпортних поставок продовольства і споживчих товарів створить загрозу економічної безпеки.

Стабільне положення на споживчих ринках Співдружності в останні роки досягнуто багато в чому за рахунок імпортної продукції. Все більше проявляється тенденція залежності від країн далекого зарубіжжя не тільки в сфері високотехнологічних виробництв, але й звичайних споживчих товарів. При цьому вони витісняють неконкурентоспроможні товари національних виробників. В результаті цілі галузі виявилися витісненими з ринку.

Структури імпорту та експорту країн Співдружності свідчать про те, що в далеке зарубіжжя стійко поставляються поновлювані товари, а в ближнє надходять споживчі товари. Крім того, немає ефективного механізму, який переорієнтував б виручку від зовнішньоекономічної діяльності країн СНД у сферу реального виробництва. Вона йде або в офшори, або поповнює спекулятивний капітал.

Одна з найгостріших проблем економічного розвитку країн СНД на початку XXI ст. — погашення та обслуговування зовнішнього боргу. Україна входить до числа 30 країн світу, які мають зовнішній борг понад 12 млрд. дол. За відносним рівнем заборгованості лідирує Киргизстан, чий зовнішній борг склав по відношенню до ВВП 104%, а до експорту товарів і послуг — 228%. За витратами на обслуговування зовнішнього боргу Туркменістаном виділяється 14,5% до ВВП і 31% до експорту.

Незбалансованість торгівлі і низька платоспроможність країн-учасниць СНД призвели до утворення їх заборгованості РФ. Незважаючи на те, що частина боргів була переоформлена в технічні кредити, прострочена заборгованість за постачання за прямим господарськими договорами постійно росте і може бути віднесена до розряду безнадійних боргів. Тільки за енергоресурси країни ближнього зарубіжжя заборгували Росії більше 2,5 млрд. дол., в тому числі Україна — 1,4 млрд. дол. Уряд Р Ф і зараз розглядає можливість збільшення обсягів кредитування партнерів по інтеграції, тоді як надання нових кредитів слід було б пов’язати з поверненням боргів, їх трансформацією в державні борги, або, що більш ефективно, майновим забезпеченням боргу. У рахунок погашення заборгованості держава-боржник може передавати свої об'єкти власності або пакети акцій приватизованих підприємств, що представляють інтерес для кредитора [2, с. 253−257 ].

Таким чином, можна позначити ряд проблем, пов’язаних з економічним розвитком країн-учасниць СНД: деіндустріалізація виробництва і зниження його ефективності, деформації відтворювального процесу перетворення країн СНД в ресурсні сегменти світового ринку через занадто сильного розвитку добувної промисловості, зниження частки готових товарів в експорті країн СНД, проблеми з погашенням зовнішнього боргу. Ці проблеми є на даний момент найбільш гострими і вимагають невідкладного рішення.

1.3 Відносини України із Росією

зовнішньоторгівельний політика країна зв’язок

Історія українсько-російських відносин досить давня і суперечлива. Починаючи від виникнення Київської Русі по даний час український та російський народи живуть по сусідству, економічно та культурно співпрацюють, конкурують, інколи не знаходять спільну мову.

Сьогодні Україна для Росії є стратегічним партнером в СНД і на міжнародній арені. Для народів наших країн характерні традиційно дружні, теплі, практично родинні стосунки. Це дуже благодатне підґрунтя, на якому зусиллями керівництва наших країн, простих росіян та українців ми будуємо нову систему міждержавних відносин. Засновується вона на засадах рівноправності, добросусідства, взаємовигідного співробітництва. Зрештою, все це і є складові стратегічного партнерства для майже 200 мільйонів людей, які живуть на величезному просторі, від Карпат до Тихого океану.

Російська Федерація -- держава-сусід України, відносини з якою мають стратегічне значення для України і значною мірою визначають її зовнішню, а часом і внутрішню політику.

З часу розпаду Радянського Союзу відносини між двома країнами часто були складними і наразі перебувають у станi покращення. Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найбільш сприятливими і певною мірою добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України.

Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентськ і перегони восени 2004 р., але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України [10, с. 312].

Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими, але загальне втручання російської влади в суверенні справи України призводить до поступовго зниження довіри між двома народами.

Розділ 2. Інтеграційні відносини України з країнами СНД

2.1 Аналіз стану зовнішньоторгівельної політики України з країнами СНД

Головною особливістю відносин України з країнами — членами Співдружності незалежних держав є висока їх залежність від позаекономічних, суто політичних чинників. Разом з тим ціла сукупність економічних факторів визначає цей регіон як потенційно особливо важливий для розвитку українського господарства. Найвагоміші з них — історичні традиції взаємодії в межах єдиного народногосподарського комплексу, відносна близькість ринків збуту продукції, можливість обміну продукцією, що менш конкурентоспроможна в інших регіонах світу, залишки колишньої виробничої кооперації між підприємствами різних країн тощо.

Але на шляху використання цих сприятливих передумов збереження й розгортання взаємовигідних економічних відносин дуже часто поставали і постають перешкоди політичного характеру, що найвиразніше виявлялися у відносинах між Україною та Росією.

Друга особливість відносин України з іншими країнами СНД пов’язана з повільним перебігом економічних реформ у цьому регіоні. Крім трьох прибалтійських республік, що рішуче відкинули різні варіанти участі в Співдружності й швидко адаптуються до європейських параметрів господарського розвитку, всі інші пострадянські держави або зберегли переважно директивну модель економіки (Туркменістан, Білорусь), або спромоглися лише на половинчасті, несистемні та суперечливі заходи щодо трансформації економічних основ суспільства. Внаслідок цього всі вони до останнього часу перебували в стані глибокої економічної кризи. Падіння валового внутрішнього продукту в більшості з них закінчилося лише в 1998—1999 рр., а в Україні та Молдові - аж у 2000 р.

Скорочене відтворення ВВП неминуче призводило до згортання потреб в обміні товарами й послугами. Деяке зростання взаємного товарообігу було пов’язане в основному з розширенням товарного обміну між учасниками Митного союзу (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, а також Таджикистан, які в жовтні 2000 р. утворили нову організацію — Євразійське економічне співтовариство). Україна не спромоглася збільшити свої поставки до інших країн Співдружності. Її експорт у регіон СНД у 1999 р. склав лише 79,3% вартості поставок у 1992 р., а при зростанні вивозу до цих країн у 2000 р. його вартісна величина практично дорівнювала показникові першого року незалежності нашої держави (4100 млн. дол. у 1992 р. та 4497 млн. дол. у 2000 р.).

Ще однією особливістю співробітництва України з країнами цього регіону є непропорційне регіональне спрямування її зовнішньоекономічних зв’язків із домінуванням у них одного партнера — Росії. Від торгівлі з РФ суттєво залежить український експорт та особливо імпорт. Висока, а стосовно регіону СНД — панівна позиція Росії в українському експорті та її цілковите домінування в імпорті України самі по собі свідчать про значну залежність від російського партнера. Рівень цієї залежності зростає ще більше за рахунок кількох додаткових факторів. При аналізі українсько-російських економічних відносин уже звичайним висновком є констатація того, що саме з РФ Україна одержує переважну частку товарів так званого критичного імпорту (насамперед енергоносіїв та комплектуючих для вітчизняного машинобудування) і що лише Росія (разом з іншими країнами СНД) у сучасних умовах спроможна поглинути неконкурентоспроможні в інших регіонах світу українські вироби. Недостатньо уваги в такому аналізі приділяється низці не менш важливих факторів залежності України від економічного співробітництва з Росією.

2.2 Співробітництво з країнами-учасницями СНД

Україна розглядає СНД як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнює процес формування двосторонніх взаємин між державами-учасницями Співдружності, оскільки за таких умов СНД має перспективи на існування і відповідно слугуватиме забезпеченню національних інтересів усіх країн-учасниць. Водночас, Україна виступає проти надання Співдружності статусу суб'єкта міжнародного права. Загалом же можна констатувати, що досвід існування СНД засвідчив: двостороння співпраця країн-учасниць у різних галузях розвивається набагато ефективніше, ніж багатостороння. З огляду на це, країна намагається активізувати свою роль в СНД, налагоджуючи двостороннє співробітництво на взаємовигідній основі. Це стосується, перш за все, українсько-російських взаємин, які є стратегічно важливим і пріоритетним напрямком зовнішньої політики України.

Важливе завдання для України — не послабити співробітництва з іншими країнами, що з’явилися на пострадянському просторі. До таких країн на європейському континенті, зокрема, належить Молдова. З огляду на наявність чисельної української громади в цій державі, Україна постійно прагне до розширення й поглиблення двосторонніх зв’язків із своєю сусідкою. Свідченням цього стала активна участь України у вирішенні дністровської проблеми та укладення низки нових угод, які стали значним кроком у напрямку економічного зближення України з Молдовою. Це, зокрема, стосується Декларації про основні принципи двостороннього Митного союзу та інші не менш важливі домовленості.

Пріоритетне місце у зовнішній політиці України належить Беларусі. Цей акт, зокрема, відбивається на зовнішньоторговельному обсязі між двома країнами, який минулого року становив майже 1,4 млрд. дол. США. Україна в цілому посідає друге місце в зовнішньоторговельному обороті Білорусі. Ефективною формою зв’язків з нею стала співпраця прикордонних областей двох країн. Україна, крім того, підтримує зважений політичний діалог з Білоруссю, в т. ч. і на вищому рівні. В результаті цього підписано українсько-білоруський Договір про державний кордон.

Особливу увагу Україна приділяє Закавказзю. У взаєминах з Азербайджаном, Грузією та Вірменією наша держава виходить із пріоритету економічної взаємовигідності. Так, з першими двома державами пророблені, укладені багатообіцяючі тристоронні угоди про створення транспортного коридору Закавказзя-Європа. Ряд важливих політичних і економічних домовленостей підписано з Вірменією (зокрема, Договір про дружбу і співробітництво, Угода про запобігання подвійному оподаткуванню тощо). У Баку, слідом за Тбілісі і Єреваном, розпочало роботу Посольство України, завдяки цьому наша держава посилила зв’язки з регіоном, який у кінцевому результаті має особливе економічне значення для України — саме звідси надходить значна частина енергоносіїв, а невдовзі тут будуть реалізовані важливі транспортні проекти, зокрема, українсько-грузинсько-азербайджанська Угода про створення Євроазіатського транспортного коридору.

З Республікою Казахстан досягнуто важливих домовленостей щодо кооперації в галузі машинобудування, енергетичного комплексу та енергоємних виробництв. При підтримці Казахстану Україну прийнято в якості спостерігача до наради із взаємодії та заходів довір'я в Азії (10 червня 1996 p.).

Характер поглибленого, власне стратегічного, партнерства мають взаємини України з Узбекистаном, з яким було підписано низку двосторонніх угод про запобігання виникненню подвійного громадянства, співробітництво в галузі митної справи, співробітництво в галузі фармацевтичної промисловості тощо. При цьому особливо важливо те, що досягнуто домовленості щодо поставок в Україну із Узбекистану 10 млрд. куб. м. природного газу. З урахуванням розробки існуючих перспективних газових і нафтових родовищ на території Узбекистану, ця країна може стати важливим партнером України в справі вирішення проблем енергозабезпечення. Останнє, як відомо, поки що значною мірою залежить від Туркменистану, з яким Україна намагається зберегти найкращі взаємини. Політичною базою для цього є те, що Туркменистан і Україна прагнуть затвердитися як нейтральні позаблокові держави. Плідними складаються зв’язки з Киргизькою Республікою, з якою наша держава уклала новий основний політичний Договір та низку двосторонніх угод економічного і правового характеру. Вище згадані моменти багато в чому визначають перспективи співробітництва України з країнами-учасницями СНД на взаємовигідній двосторонній основі.

Слід зауважити, що для України доцільно було б дедалі повніше входити до міждержавних координуючих структур Економічного союзу при збереженні статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму вільного руху товарів, а також формування ефективної міждержавної розрахункової системи. Без налагодження такого типу інтеграційних зв’язків Україна може втратити «свої» зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Виникає реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективних науково-технічних та виробничих зв’язків [11, с. 234−247].

В цілому інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Важливо підкреслити, що існують різні варіанти «інтеграційної поведінки» України у межах СНД, де формуються як нові взаємовідносини на двосторонній основі, так і секторальні (галузеві), субрегіональні й інституціональні (наднаціональні) інтеграційні структури.

2.3 Вільна торгівля в рамках СНД

Найбільш актуальним завданням розвитку інтеграційних процесів країн СНД є реалізація домовленостей щодо запровадження режиму вільної торгівлі з використанням інструментів двосторонніх відносин заінтересованих країн та на базі багатостороннього співробітництва. Така модель відносин передбачає поступове скасування взаємних митних обмежень -- як тарифного, так і нетарифного характеру, -- гармонізацію законодавств та нормативно-регулятивних процедур, створення ефективнішої системи взаємних розрахунків.

Практично всі регіональні економічні організації починалися з введення ре -жиму вільної торгівлі на багатосторонній основі. У Декларації, що була прийнятою на саміті держав -- учасниць СНД 2 квітня 1999р. про основні напрямки розвитку Співдружності Незалежних Держав, визначено, що створення зони вільної торгівлі СНД є об'єктивною необхідністю з погляду формування в Співдружності повноцінної ринкової інфраструктури, переходу до вищих ступенів господарського співробітництва, розвитку в майбутньому загального економічного простору, заснованого на вільному переміщенні товарів, послуг, робочої сили та капіталу. Створення зони вільної торгівлі СНД сприятиме входженню держав-учасниць у світову господарську систему, зокрема до СОТ, адаптації до норм та вимог відповідних регіональних та універсальних міжнародних структур.

Щоправда, Киргизія, Грузія та Молдова вже є членами СОТ, і це є певним застереженням до сказаного. Несинхронність руху до СОТ країн СНД зумовило ускладнення при формуванні торговельного режиму між ними, використання територій малих країн членами СОТ для транзиту через них товарів до порівняно великих ринків Росії та України.

Перспективи створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) обговорювалися в рамках СНД чимало разів, і протягом першого десятиріччя незалежного існування цих країн ідея конструктивного розв’язання цієї проблеми була торпедована Росією.

Саме ця країна відстоювала для себе право на жорсткі імпортні обмеження, зокрема на поставки до себе агропромислової продукції. Уряд Р Ф активно використовує вивізні мита в торгівлі енергоносіями, деревиною, міндобривами. Значного прогресу в цьому питанні було досягнуто наприкінці 2001 р., зокрема в грудні, коли відбулася українсько-російська нарада в Харкові. Великого прогресу було досягнуто на саміті країн СНД вже на початку 2002 р., коли ідеї ЗВТ країн СНД прозвучали як ніколи раніше. Створення режиму вільного переміщення товарів і послуг за умов узгодження правової бази, розвитку коопераційних механізмів є об'єктивним фактором подальшого поглиблення економічної інтеграції.

Реалізація такого підходу є еволюційним шляхом розвитку інтеграції, що означає поступальний перехід від початкових її форм до вищих, відповідно до створення для цього об'єктивних економічних передумов.

Перспективи геоекономічної стратегії України можуть пов’язуватися не тільки з формуванням загальної ЗТВ країн СНД, а й з усебічним розвитком двосторонніх торговельних контактів з країнами СНД згідно з загальновизнаними у світовій прак-тиці механізмами податкового, митного, правового регулювання міжнародного співро-бітництва на основі принципів національної безпеки, запровадженням двосторонніх ЗВТ з окремими країнами цього угруповання, розвитком багатостороннього торгове-льного співробітництва в рамках субрегіональних угруповань (ГУУАМ, ЧЕС).

Такий підхід дасть змогу проводити більш виважену політику внутрішнього регулювання із запровадженням гнучкого вибіркового підходу до встановлення розмірів ввізного мита з урахуванням наявності власного виробництва імпортоконкурентних товарів, рівня насиченості внутрішнього ринку відповідними товарами, їх технологічної значущості для вітчизняної економіки.

Розділ 3. Перспективи взаємовідносин України з СНД

3. 1 Проблеми інтеграції в межах СНД

Інтеграція України у світовий економічний простір вимагає від неї чіткого визначення стратегічних і тактичних інтеграційних цілей. До стратегічних цілей слід віднести орієнтацію на інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Тактичні цілі полягають у посиленні співробітництва України в межах Економічного союзу країн СНД при збереженні її статусу асоційованого члена, а також із країнами Східної Європи. Це створить умови, з одного боку, для зміцнення її становища на ринках колишнього постсоціалістичного простору, а з іншого -- дасть змогу нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів, послуг, робочої сили та технологій, в яких Україна відчуває гостру потребу.

Для прискорення процесу входження України у світове господарство слід брати до уваги такі обставини:

— основними орієнтирами українських товаровиробників мають бути технологічні фактори, світові стандарти, культура виробництва та динаміка ємності світового ринку. Природні фактори у таких випадках практично не відіграють суттєвої ролі, тому що визначальна роль належить суто технологічним можливостям. Під впливом дії технологічних факторів підприємство переходить на параметри світового виробничого процесу: якість продукції, її асортимент, відповідність моді, рівень витрат. Уніфікується також його виробництво незалежно від розмірів країни;

— необхідною умовою сучасного ефективного виробництва стало наближення потужностей підприємств, технологій, технічного оснащення та серійності до таких світових критеріїв оптимальності, як орієнтація не на масове виробництво, а на конкретного споживача. На ці критерії повинні орієнтуватись експорто-орієнтовані підприємства, що дасть змогу інтегрувати національну економіку зі світовим господарством;

— внаслідок інтернаціоналізації продуктивних сил немає потреби створення в країнах світового господарства максимально галузево розгалужених виробничих систем, включно з підприємствами з повним технологічним циклом, що на попередніх етапах розвитку країн світу випливало з концепції максимального самозабезпечення.

В нинішніх умовах економічно доцільною стала активна участь країн у міжнародній спеціалізації; характерними тенденціями розвитку світового товарного ринку стало розширення його меж, зростання обсягу потреб та зміна їх структури, що потребує динамічного оновлення товарної номенклатури. В нинішніх умовах жодна країна не може тривалий час залишатись монополістом навіть у виробництві, де застосовуються новітні технології; вплив таких традиційних факторів МПП, як природні ресурси, географічне положення, виробничий досвід значно зменшився порівняно з факторами, що визначаються науково-технічним прогресом [9, с. 201].

Крім врахування цих обставин інтеграція України у світове господарство у постсоціалістичний період залежить від ринкових трансформаційних процесів, які будуть сприяти посиленню конкурентоспроможності національних товаровиробників на зовнішніх ринках та позбавленню нашої економічної системи від державного монополізму, невизначеності напрямків структурної перебудови національної економіки, нерозвиненості ринкової інфраструктури, визначення шляхів подальшого розвитку військово-промислового комплексу.

Для подолання негативних рис, притаманних сучасній економічній системі України, необхідне здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення її інтеграції у світове господарство. Серед них важлива роль належить формуванню механізму зовнішньоекономічних зв’язків на ринкових засадах. Під останнім мають на увазі сукупність конкретних форм зв’язків та систему інституціональних, правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних регуляторів, які забезпечують ефективну взаємодію національних суб'єктів підприємництва зі світовими на макро- та мікрорівнях, з метою розвитку продуктивних сил та соціально-економічного прогресу суспільства. Механізм зовнішньоекономічної діяльності має забезпечити найбільш оптимальне входження економіки України у світове господарство шляхом досягнення певних цілей у процесі трансформації національної економіки. Серед них слід виокремити:

— формування ефективно функціонуючої ринкової системи, яка базувалася б на загальних ринкових принципах, нормах, економічних механізмах та інститутах;

— використання можливостей світового господарства для структурної перебудови національної економіки;

— перетворення зовнішньоекономічного комплексу на активний фактор динамічного економічного зростання національної економіки.

Основою функціонування та розвитку зовнішньоекономічного механізму мають бути принципи демократизації, демонополізації зовнішньоекономічних зв’язків, що передбачає максимальне скорочення адміністративних обмежень на експорт та імпорт товарів і послуг, підвищення ролі митного й валютного регулювання міжнародних господарських зв’язків, надання суб'єктам зовнішньоекономічної підприємницької діяльності широкої самостійності відповідно до світової економічної практики. Зовнішньоекономічний механізм має діяти відповідно до національних інтересів держави, забезпечуючи розвиток конкуренції між учасниками зовнішньоекономічних відносин з метою підвищення якості продукції та послуг на українському ринку.

Основними складовими зовнішньоекономічного механізму є валютна, кредитна, податкова, депозитна, цінова та митно-тарифна політики. В Україні використання цих складових зовнішньоекономічної політики має ще недосконалий характер і потребує загального поліпшення.

Входження України у світове господарство на основі лібералізації зовнішньоторговельних зв’язків має розвиватися поступово, щоб пом’якшити втрати, пов’язані з пристосуванням до ринкових правил, та наслідки можливих банкрутств підприємств, зниження прибутковості [9, с. 212].

Відповідно до існуючих форм міжнародних економічних відносин інтеграція України у світове господарство можлива на основі використання набутих та наявних переваг у цих сферах. Серед них міжнародне виробниче наукове-технічне співробітництво необхідно розвивати на основі максимально ефективного використання як науково-технічного потенціалу нашої країни, так і можливостей, які надають ці форми міжнародних економічних відносин.

Виробнича кооперація українських товаровиробників з іноземними можлива у трьох формах: на грунті вже існуючої предметної, подетальної та технологічної спеціалізації при збереженні взаємних зобов’язань, які зафіксовані у контрактній формі на відповідний період; на основі єдиного технологічного циклу, коли кооперуються підприємства різних країн, які є нерозривними ланками єдиного технологічного ланцюжка. В такому разі підприємства можуть бути трансформовані в організаційно-господарські структури за типом ТНК, зв’язки між якими здійснюються у вигляді внут-рішньокорпораційних поставок; спільні розробки, тобто фінансування та реалізація наукових та виробничих програм зі створення спільних підприємств у різних галузях виробництва.

З урахуванням рівня розвитку коопераційних зв’язків країн-членів СНД, обсяги яких зберігаються на рівні 20% міжреспубліканського обігу (цей показник у країнах ЄС менший — 18%), доцільно і в майбутньому розвивати міжфірмові коопераційні зв’язки в тих галузях, де рівень інтеграції найвищий. Це стосується енергетичного, хімічного, важкого, електронного машинобудування, авіа-, авто- та суднобудування, радіотехнічної та мікроелектронної промисловості. Адже більшість галузей машинобудування України на 50% залежать від коопераційних поставок з інших держав СНД.

Щодо виробничої кооперації України з економічно розвиненими країнами світу, то її масштаби незначні. Такий стан зумовлений невідпрацьованістю інституціональних, правових, організаційно-економічних та валютно-фінансових аспектів співробітництва, а головне — відсутністю зацікавленості західних підприємців у таких контактах з Україною.

Розвиток міжнародної науково-технічної кооперації українських товаровиробників з підприємцями інших країн можливий у таких формах:

— використання науково-технічних коопераційних зв’язків для модернізації та будівництва підприємств у матеріальній та нематеріальній сферах;

— обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими та проектними матеріалами, сприяння їх використанню в усіх галузях національної економіки;

— співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної та економічної інформації, створення спільних баз даних для розвитку науково-технічної та науково-виробничої сфери в Україні. Для цього необхідне прийняття Державної програми розвитку науково-виробничої сфери, яка передбачала б як один з напрямків використання науково-технічного потенціалу нашої країни, так і можливостей міжнародної науково-технічної та виробничої кооперації, міжнародного обміну науково-технічними знаннями.

У процесі інтеграції національної економіки України у світове господарство необхідне створення національних високотехнічних експорто-орієнтованих виробництв. З цією метою доцільно спрямувати державну підтримку підприємствам, які мають високу базисну кваліфікацію робочої сили і намагаються вийти на ринок з новітньою продукцією. Значна частина інноваційної продукції (наприклад, мікроелектроніка) виробляється тільки за наявності висококваліфікованої робочої сили й невеликих прямих інвестицій, які можуть бути забезпечені за допомогою спеціальних методів фіскальної і монетарної політики. Це сприятиме забезпеченню експорту інноваційних виробів на окремих підприємствах.

Для забезпечення відповідності зовнішньоторговельного сектору України сучасним світовим тенденціям, пріоритетами його розвитку мають стати:

— модернізація металургійної галузі на основі застосування новітніх технологій;

— виробництво верстатів, літаків, суден, приладів, побутової техніки, надтвердих матеріалів, кераміки, продукції порошкової металургії та інших товарів з високою часткою доданої вартості;

— переробні галузі агропромислового комплексу, продукція яких характеризується високим ступенем обробки;

— різноманітні послуги (туристичні, транспортні, включно з використанням центрально-континентального розташування країни), транзитні (перевезення вантажів, транспортування нафти, газу), науково-технічні послуги та ін.

Значна роль у вирішенні проблем реструктуризації трансформаційної економіки та її інтеграції у світове господарство належить прямим іноземним інвестиціям. Вона полягає у можливості передачі сучасних технологій, які допоможуть виробляти конкурентну продукцію, що користуватиметься попитом на зовнішніх ринках.

Однією з найбільш поширених форм вкладення прямих іноземних інвестицій в економіку України є створення спільних підприємств (СП). Їх кількість на початок 2007 р. складала 5291. Найбільше СП створено з фірмами Німеччини, Росії, США, Польщі, Австрії, Болгарії, Угорщини. Розвиток мережі СП ставить на меті як довгострокові цілі, так і короткострокові завдання.

Серед останніх слід виокремити:

— ліквідацію дефіциту на споживчому ринку товарів та послуг України;

— збільшення кількості високооплачуваних робочих місць;

— залучення іноземної валюти для ведення підприємницької діяльності та її одержання за рахунок розширення експорту.

До завдань перспективного характеру належать:

— доступ до передових технологій, ноу-хау тощо;

— надходження інвестицій у галузі, які гостро потребують інвестиційних ресурсів;

— отримання новітніх управлінських технологій;

— підвищення рівня фахової підготовки працівників;

— підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

— розвиток експортно-орієнтованого сектору економіки України.

Використання прямих іноземних інвестицій в національній економіці не відповідає вимогам формування високотехнічного експортно-орієнтованого сектору. Основні потоки прямих іноземних інвестицій спрямовуються не у наукомісткі галузі, а у внутрішню торгівлю та харчову промисловість, тобто в галузі, які працюють на внутрішній ринок. У машинобудування, у розвиток фінансово-кредитної сфери, в інші галузі надходить незначний відсоток від загального обсягу прямих іноземних інвестицій. Нині не отримано значних соціально-економічних наслідків від діяльності СП і на інших напрямках. Шляхом створення спільних підприємств передбачалося отримати доступ до новітньої техніки, технології та менеджменту. Проте їх обсяги досить скромні та істотно не впливають на рівень технологічного розвитку нашої країни. Реалізуючи свою продукцію за кордоном, спільні підприємства поки що не прагнуть отриманий прибуток інвестувати в економіку України, а залишають його на рахунках в іноземних банках [7, с. 409].

Економіка України на початок XXI ст. вимагає докорінної технологічної і технічної модернізації промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту та переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Для цього необхідне максимально ефективне використання можливостей передачі технологій. Це передбачає закупівлю нашими товаровиробниками ліцензій на різні види промислової власності, ноу-хау, надання іноземними фірмами інженерно-консультаційних послуг та ін. Використання прогресивних зарубіжних технологій -- це найбільш раціональний спосіб у короткі строки здійснити оновлення основного капіталу, підняти його технічний рівень.

3.2 Перспективи інтеграційних процесів в СНД

Необхідність співпраці з країнами СНД зізнавалася і декларувалася з моменту створення СНД. Але в початковий період існування Співдружності масштабні проекти по інтеграції в рамках СНД залишалися на папері. Тривалий час в офіційних заявах по суті бажане видавалося за дійсне. Нерідко домовленості про поглиблення співпраці супроводжувалися суперечливими діями. В даний час необхідно відзначити реальність, яка укладається в документах.

В основу подальшого розвитку інтеграційних процесів країн СНД повинні бути покладені наступні принципи:

· повна рівноправність країн-учасниць СНД;

· забезпечення гарантованого функціонування суверенітету, політичної незалежності й національної самобутності кожної держави;

· добровільна участі в інтеграційних процесах;

· опора на власний потенціал і внутрішні національні ресурси;

· взаємовигідність, взаємодопомога і кооперація в економіці, яка включає свободу пересування робочої сили і капіталу, об'єднання національних ресурсів для реалізації спільних економічних та науково-технічних програм, непосильних для окремо взятих країн;

· поетапність, різнорівневий і різношвидкісний характер інтеграції, неприпустимість її штучного формування;

· наявність ефективних механізмів вирішення спірних питань, протиріч. Необхідність першої тези не викликає сумнівів — тільки за умови рівноправності, відкритості та довіри можлива ефективна інтеграція. Як і вимога збереження суверенітету, орієнтація на власні сили логічні і взаємообумовлені. Справжня інтеграція можлива лише на основі добровільності, у міру дозрівання об'єктивних умов.

Інтеграція в СНД здійснюється і повинна здійснюватися поступово, поетапно, одночасно зі зміцненням ринкових відносин й вирівнюванням умов господарської діяльності в кожній з країн СНД на основі узгодженої концепції економічного розвитку.

Інтеграція «на різних швидкостях» — це найбільш оптимальний варіант розвитку СНД, який враховує різний рівень стану та перспективи розвитку країн СНД. У кожної з країн Співдружності свої політичні та економічні системи, свої погляди на інтеграцію. Між тим, в СНД вже накопичений досвід різнорівневого інтеграційного розвитку. Так, у 1996−1997 році почали реалізовуватися інтеграційні ініціативи, які визначили багатоярусну структуру взаємодії суверенних держав, що відрізняються один від одного різними рівнями реформування економіки і соціальної сфери. У цю багаторівневу структуру входять:

— структура Росія — Білорусь як найбільш глибока форма Співтовариства із загальними і наднаціональними особливостями, у тому числі політичними органами управління;

— структура Росія — Білорусь — Казахстан — Киргизія, яка покликана стати поглибленою насамперед в економічній інтеграційній формі, що базується на Митній і Платіжній спілках;

— структура країн-учасниць СНД, яка склалася після розпаду СРСР (міждержавне об'єднання дванадцяти колишніх республік СРСР.

Подальша інтеграція країн СНД має свою потенційну можливість і реальність. Необхідно, щоб економічні, соціальні і політичні цілі, які сьогодні переслідують країни СНД, враховували інтереси й інших країн-учасниць Співдружності.

3.3 Перспективи направлення взаємовідносин у зовнішньоторгівельній сфері України та СНД

Співробітництво держав СНД в області транспорту визначено ключовою сферою взаємодії в 2009—2012рр. в рамках Співдружності. У проекті Пріоритетних напрямів співпраці держав-учасниць СНД у сфері транспорту на період до 2020 року виділені актуальні напрямки узгодженої транспортної політики, визначені пріоритетні напрямки співробітництва та першочергові завдання щодо їх реалізації по кожному з видів транспорту.

Проект Основних напрямів розвитку ринку міжнародних автотранспортних послуг розроблений з метою створення рівних і сприятливих умов для здійснення міжнародних автомобільних перевезень в рамках Співдружності та інтеграції автомобільного транспорту СНД у світовий ринок транспортних послуг. Прем'єр-міністри також розглянуть питання про стан конкуренції на ринках авіаперевезень держав-учасників СНД, що особливо актуально зараз, в умовах нестабільності енергоринків.

Передбачається, що результати проведеної оцінки міжнародного досвіду і реальної судової практики в цій сфері, підсумки аналізу відповідності міжурядових угод в рамках СНД вимогам антимонопольного законодавства, а також структури витрат авіакомпаній та умов їх доступу до послуг паливно-заправних комплексів і аеропортів будуть враховуватися відповідними структурами держав Співдружності при підготовці управлінських рішень в цій області.

Глави урядів планують також схвалити низку міжнародних договорів, у тому числі угоду про основні принципи політики у сфері валютного регулювання і валютного контролю, угоду про спільне фільмовиробництво, а також ряд рішень у сфері охорони здоров’я. Зокрема, угоду про співпрацю в боротьбі з обігом фальсифікованих лікарських засобів зобов’яже інформувати один одного про факти виявлення, розповсюдження та знищення фальсифікованих лікарських засобів, способи захисту лікарських засобів, методиках підтвердження їх достовірності.

Серед міграційних документів особливо слід виділити Конвенцію про правовий статус трудящих мігрантів і членів їх сімей, яка повинна забезпечити принцип рівності звернення відносно мігрантів і громадян приймаючої держави.

Чисельність іноземних працівників, залучених з держав-учасників СНД до трудової діяльності на території країн-учасників, в 2008 році становила близько 350 тисяч людей, а в першому півріччі 2009 р. — понад 1,3 мільйона людей.

3.4 Стратегічні засади розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України з країнами СНД

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой