Економічні основи розвитку та сучасний стан підприємництва в Україні

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Курсова робота

Економічні основи розвитку та сучасний стан підприємництва в Україні

Вступ

економічний підприємництво адміністративний командний

Тема даної курсової роботи дуже актуальна, адже сучасний стан та розвиток українських підприємств знаходиться у тяжкому становищі. Значний вплив дану ситуацію зумовила адаптація до ринкових відносин, а також наслідки світової економічної кризи. Для покращення ситуації необхідним є створення механізмів, які б стимулювали суб'єктів господарювання нарощувати обсяги та підвищувати ефективність виробництва, оновлювати виробничу матеріально-технічну базу. Але реальне становище підприємств в економіці свідчать, що процес розвитку вітчизняного виробництва натрапляє на ряд істотних перешкод. Відслідковуючи стан українських підприємств, можна побачити, що на їх діяльність певним чином впливає спадщина радянської системи господарювання.

Саме тому проблема кардинального поліпшення параметрів динаміки, структури та ефективності вітчизняного промислового виробництва відповідно до викликів і вимог як поточного, так і перспективного соціально-економічного розвитку країни залишається дуже актуальною.

Враховуючи все вищесказане, можна сформулювати основну мету даної курсової роботи, яка буде полягати у всебічному аналізі умов розвитку та вивченні сучасного стану підприємництва в Україні.

Об'єкт дослідження. Підприємницьке середовище та підприємництво в цілому.

Предмет дослідження. Розвиток та стан підприємництва в Україні.

Відповідно до об'єкту, предмету і мети дослідження були поставлені такі завдання:

— аналіз теорії планової системи економіки;

— опис переваг і недоліків командної систем;

— доказ неефективності планової економіки на практиці;

— характеристика економічних умов необхідних для формування та заохочення підприємництва;

— аналіз становлення підприємництва в Україні;

— показ основних факторів гальмування розвитку підприємств в Україні.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Діяльність підприємств регулюється Господарським та Цивільним кодексами України, Законами України «Про власність», «Про господарські товариства», Указ Президента України «Про державну підтримку малого підприємництва» і ін.

Проблему розвитку підприємництва в Україні, досліджується в працях вчених: З. Варналія, Л. Воротіної, Я. Жаліла, В. Кредісова, Д. Ляпіна, І. Манцурова, В. Найдьонова, С. Соболя та інших. Визначення проблем економіки, розробка обґрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності діяльності мають базуватися на загальних засадах теорії підприємництва та його ролі в економічній еволюції.

Методи дослідження. Зауважимо, що методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, конкретизація.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

1. Основні економічні причини занепаду розвитку підприємництва в Україні за часів адміністративно-командної системи управління

1. 1 Поняття та основні риси адміністративно-командної системи

Зазначимо, що адміністративно-командну систему характеризують суспільна власність практично на всі матеріальні ресурси і колективне прийняття економічних рішень, що здійснюється за допомогою централізованого планування. Усі вагомі рішення щодо обсягу ресурсів, їхнього використання, структури і розподілу продукції, організації виробництва приймаються центральним плановим органом. Підприємства — власність держави і здійснюють виробництво на основі державних директив. Співвідношення між капітальними благами і споживчими благами (засобами виробництва і предметами споживання) встановлюється централізовано. Таким самим способом здійснюється і розподіл засобів виробництва та предметів споживання. [11]

Таким чином, підкреслимо, що адміністративно-командна економіка є господарством, в якому панує державна форма власності і основні, а також менш значимі, економічні рішення приймаються на вищому рівні управління і адміністративно, у вигляді команд, обов’язкових для виконання, доводяться до кожної економічної одиниці. Методи та механізми товарного виробництва та ринкової економіки не застосовуються або застосовуються в обмеженому, а іноді й у спотвореному вигляді. Централізована бюрократична система управління використовує в основному неринкові важелі виконання директивних завдань та рішень. [14, с. 14]

Планова система економіки проголошує таку цільову функцію: економіка та виробництво, зокрема, орієнтовані на задоволення суспільних і особистих потреб. Виробництво в інтересах підвищення добробуту і розвитку всієї спільноти трудящих і кожного його члена є основним проголошуваним мотивом встановлення планової системи господарювання. [19, с. 381]

Забезпечувався порівняно однорідний рівень споживання серед членів суспільства, при порівняно однорідному рівні прибутків кожного. Так задовольнялися потреби як виробників, так і споживачів. [19, с. 409]

Досвід впровадження планової економіки показує, що для цього типу економічної системи, економічне зростання залишився лише кількісним показником. Характерною особливістю адміністративно-командної економіки на практиці був екстенсивний спосіб розширення виробництва, що не забезпечувало якісної сторони економічного зростання. Теоретично, проголошувалося так зване «нова якість економічного зростання», яке включало постійне оновлення виробничих потужностей, підвищення якості продукції і структурну перебудову економіки. [21]

Основною ланкою всієї структури народного господарства держави з плановою економікою було виробниче підприємство (або кооператив). Воно було номінальним власником і реальним розпорядником засобів виробництва. Підприємство наділяється функціями первинної ланки поділу праці, основної ланки економіки, забезпечує доведення благ до споживача. [20]

В адміністративно-командної економіки, щоб уникнути відриву пропозиції від попиту, що випливають звідси підвищенням цін, відставанням в якості продукції та фінансову незбалансованість, використовувалися різні методи управління як попитом, так і пропозицією. В умовах командної економіки найважливішим важелем впливу і на попит і на пропозицію є ціни. При цьому держава володіє монополією на встановлення цін на всі види продукції. в залежності від різних обставин, що встановлюється державна ціна може відрізнятися від реальної ціни на продукції, що може негативно позначитися на її виробників. [19, с. 523]

Таким чином, егалітарно-колективістські цінності при унітарному політичному правлінні не можуть створити економічну систему іншою, ніж такою, яка характеризується державною або «колективною» власністю, максимізацією виробництва продукції, абсолютно заорганізованим ринком, вирішальною роллю уряду (чи як у колишньому СРСР — комуністичної партії) у розв’язанні економічних питань, що здійснюються через централізоване планування та адміністративний розподіл ресурсів. Економічна система з такими ознаками є «звичайною» адміністративно-командною системою.

1. 2 Позитивні моменти командної системи економіки

Охарактеризувавши в загальних рисах адміністративно-командну систему, слід зупинитися на її перевагах. Відтак зазначимо, що незважаючи на те, що органи управління господарською діяльністю керуються переважно завданням задоволення мінімальних потреб, такі потреби задовольняються абсолютно для всіх. Це виключає проблему бідності, особливо характерну для ринкової економіки. Це слід вважати основним позитивним моментом цієї економічної системи, і саме воно свого часу призвело до встановлення її як чільної на теренах Східної та Центральної Європи, Азії та в деяких регіонах Африки та Центральної Америки.

Зазначимо ще, що порівняльна схожість рівнів доходів всього населення повністю виключає можливості класового розшарування суспільства. Це пояснюється ще і наявністю у держави з адміністративно-командною економічною системою функції розподілу. Вона полягає у розподілі та перерозподілі сукупного продукту, виробленого в державі з метою найбільш повного задоволення потреб суспільства і людини. Узагальнюючи, можна сказати, що все зроблене в такій економічній системі за певний період розподіляється по строго встановленим квотам між різними сферами, галузями, соціальними групами, колективами, окремими людьми, при цьому ніхто не отримує більше, але й ніхто не отримує менше.

Вкажемо, що існування централізованого планування формально значно полегшувало роботу виробничої сфери економіки: виробнику немає необхідності думати, що, як і для кого виробляти, відповіді на ці запитання дає директива з відповідного керуючого органу влади. Проголошення суспільної власності дає теоретичну можливість і створює реальне враження для кожного члена суспільства в причетності до управління ресурсами і засобами виробництва, на які вона поширюється. Це відіграє важливу роль у мотивації персоналу, що не завжди легко вдається при використанні ринкових механізмів.

Всі товари продаються і купуються за цінами, встановленими спеціальними державними органами. Це не дає можливості ринку диктувати свої умови в утворенні ціни на товар, що, у свою чергу, забезпечує деяку стабільність цін на значно більший період, ніж це можливо при ринковій економіці. Планова економіка теоретично спрямована на задоволення суспільних і особистих потреб.

Таким чином, в цілому, можна сказати, що планова економіка в теорії вирішує багато практичних проблем. У той же час, ця система сама собою породжує безліч негативних явищ, які не можуть з’явитися при ринку.

1. 3 Недосконалість адміністративно-командної системи, що призвела до занепаду розвитку підприємництва

Незважаючи на всі ті позитивні елементи адміністративно-командної системи господарювання, описаних нами вище, варто вказати, що вона є досить недосконалою, через що, в кінці-кінців, і призвело до її розкладанню як панівної у багатьох державах світу, в тому числі і в Україні. Адже зрештою можна сказати, що адміністративно-командна система управління в Україні, протягом усієї історії свого існування ставила непереборні перепони підприємництву.

Відтак зазначимо, що господарський механізм адміністративно-командної системи передбачає безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру — вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб'єктів. Держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, в результаті чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими підприємствами. Державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно директивних методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці. Діють планові завдання, які детально визначають доводяться до кожного підприємства у вигляді докладної розпису натуральні і вартісні показники. Розподіл матеріально-технічних засобів (машин, обладнання, сировини і матеріалів) і реалізація готової продукції також строго регламентовані. Результатом цього є неможливість підприємству реагувати швидко на зміни на ринку. [17]

Також слід вказати, що при надмірній централізації виконавчої влади розвивається бюрократизація господарського механізму та економічних зв’язків. За своєю природою бюрократичний централізм не здатний забезпечити зростання ефективності господарської діяльності. Повне одержавлення господарства викликає масштабну монополізацію виробництва і збуту продукції. Монополії при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження нововведень техніки і технології. Для породжуваної монополізмом дефіцитної економіки характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів на випадок порушення збалансованості народного господарства.

Вкажемо, що розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувалося центральними органами за допомогою повсюдно застосовується тарифної системи, а також централізовано затверджуваних нормативів коштів фонду заробітної плати. Це вело до переваги зрівняльного підходу до оплати праці, а, отже, і до зниження зацікавленості в результатах своєї праці кваліфікованого персоналу. [20]

Планова економічна система України (на той час УРСР) існувала і перебувала під керівництвом єдиної партії - Комуністичної Партії Радянського Союзу, і її територіальної організації - Комуністичної Партії Української РСР. Це накладало певний відбиток як на економічну систему в цілому, так і на її дію у конкретних областях. КПРС прийняла на себе практично всі функції держави, при цьому для КП УРСР залишалася єдина функція, яка полягає у прийнятті та узаконення всіх вказівок і приписів з центру на місцевому рівні, їх поширення на території УРСР і приведення їх у дію. Масштаб всього Радянського держави при цьому у багато разів збільшував всі негативні сторони системи, так як від конкретного підприємства, а тим більше людини до центральної влади в Москві було занадто далеко. У результаті цього в економіці з’являлися такі не властиві ринковій системі явища, як дефіцити товарів першої необхідності, перевиробництво окремих складових товару, екстенсивні методи розширення виробництва і ведення сільського господарства тощо. [23, с. 343]

Незважаючи на спроби реформування і децентралізації директивного планування, саме його неефективність послужила одним з головних факторів краху одержавленої економічної системи СРСР. Несприйнятливість цієї системи, до досягнень НТР і нездатність забезпечити перехід до інтенсивного типу економічного розвитку зробили неминучими корінні соціально-економічні перетворення майже у всіх соціалістичних (комуністичних) країнах. Стратегія економічних реформ в цих країнах визначається законами розвитку світової цивілізації, в результаті чого з більшою чи меншою швидкістю там будується сучасна ринкова економіка.

Таким чином, в цілому адміністративно-командна економіка — це господарство малоефективне, його важко реформувати і воно характеризується постійним дефіцитом виробничих ресурсів і товарів для споживання населення. Перехід від адміністративно-командної економіки до ринкової, що почався в 2-ій половині 1980-х рр., Виявився тривалим і досить складним процесом, що вимагає зваженої концепції та науково обґрунтованої програми дій, що враховують як загальносвітові цінності, так і особливості, менталітет, ресурсну базу, науковий, технічний потенціал і конкретну соціально-економічну ситуацію в кожній країні з такою економічною системою.

2. Основні економічні умови, які необхідні для підприємницької діяльності

2.1 Економічні умови необхідні для формування підприємництва

Зазначимо, що економічні умови — це в першу чергу пропозиції товарів і попит на них; види товарів, що можуть придбати покупці; обсяги коштів, що вони можуть витратити на ці покупки; надлишок чи недостатність робочих місць, робочої сили, що впливають на рівень заробітної плати працівників, тобто на їхню можливість придбання товарів.

Створення економічних умов для розвитку підприємництва в Україні вимагає реалізації комплексу заходів, які пов’язані з:

— роздержавленням економіки і приватизацією державної і комунальної (муніципальної) власності;

— реформою фінансової, кредитно-грошової системи і системи ціноутворення;

— демонополізацією економіки;

— створенням ефективної системи соціального захисту населення. [27]

На економічну ситуацію суттєво впливають наявність та доступність грошових ресурсів, рівень доходів на інвестований капітал, а також величина займаних сум, до яких готові звернутися підприємці для фінансування своїх ділових операцій і які готові передати їм кредитні установи.

Усім цим займається безліч різноманітних організацій, що складають інфраструктуру ринку, за допомогою якої підприємці можуть установлювати ділові взаємини і вести комерційні операції. Серед них:

— банки — надання фінансових послуг;

— постачальники — постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, що комплектують виробами, енергією, машинами й устаткуванням, інструментами й ін. ;

— оптові і роздрібні продавці - надання послуг по доведенню товарів до споживача;

— спеціалізовані фірми й установи — надання професійних юридичних, бухгалтерських, посередницьких послуг;

— агентства по працевлаштуванню — надання допомоги в підборі робочої сили;

— навчальні заклади — навчання робітників і фахівців-службовців;

— інші агентства — рекламні, транспортні, страхові й ін. ;

— засоби зв’язку і передачі інформації. [25]

2. 2 Створення соціально-економічного клімату для заохочення підприємництва

Зазначимо, що ефективна підприємницька діяльність можлива лише за певних соціально-економічних умов при певному політичному устрої, який заохочує підприємництво. Історична практика підтверджує це. Зокрема, в країнах, де підприємництво бурхливо розвивалося й розвивається, як правило, завдяки цілеспрямованим зусиллям держав, створювався соціально-економічний клімат, сприятливий для цієї діяльності (СІЛА, Японія, ФРН, Гонконг, Сінгапур і т.д.) і навпаки — СРСР, країни Східної Європи. Які ж умови найбільш сприяють розвитку підприємництва? Незважаючи на специфіку кожної країни, їх можна звести в таку систему:

— стабільність державної економічної й соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва;

— позитивна суспільна думка по відношенню до підприємців і підприємництва;

— пільговий податковий режим, який забезпечує дійовий стимул для підприємництва;

— наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва (наявність інноваційних центрів; спеціалізованих фірм, що надають фінансову допомогу початкуючим підприємцям; консультативних центрів з питань управління, маркетингу, реклами; курсів і шкіл підготовки підприємців і т.д.);

— існування ефективної системи захисту інтелектуальної власності, дія якої розповсюджується не лише на винаходи, але й на всю продукцію, новаторські ідеї, концепції і методи ділової активності;

— дебюрократизація процедур регулювання господарської діяльності з боку державних органів (скорочення форм звітності, полегшення правил реєстрації і т.д.);

— підприємницька етика. [6, 11. 3]

Слід зазначити, що формуванню цих умов певною мірою сприяє Господарський кодекс України [1], який гарантує загальні й майнові права підприємців, передбачає державну підтримку підприємництва й державне його регулювання. Але мало прийняти закони (Це робиться досить швидко); треба створити умови для його реалізації. А цього поки що в Україні немає. З одного боку, стара бюрократично-адміністративна система всілякими методами гальмує його виконання, бо розвиток підприємництва неминуче веде до зламу старих структур, робить непотрібною діяльність цілої армії бюрократів-чиновників. З іншого боку, нові чиновники, які прийшли у владні структури на хвилі руйнування, основу своєї діяльності, як правило, вбачають лише в особистому збагаченні і тому процес державної реєстрації та забезпечення державних прав і гарантій підприємництва, передбачених Законами, обставляють цілою системою хабарництва, поборів, що, звичайно, робить неможливим розгортання підприємництва в потрібних масштабах, прищеплює йому криміногенні риси.

Але в умовах відродження капіталістичної системи господарювання зупинити розвиток підприємництва неможливо. Підприємницька революція стає об'єктивно неминучою. Тому ми повинні бути готові до майнового розшарування суспільства, бо зняття обмежень на підприємницьку діяльність неминуче приведе до значного збільшення осіб з великими доходами. Будуть і люди з доходами незначними і зовсім без доходів. Це є об'єктивні результати дій закону вартості, який в умовах ринкової економіки є визначальним. [6, 11. 3]

3. Становлення українського підприємництва в сучасних економічних умовах

3.1 Розбудова сучасного підприємництва України та основні фактори гальмування його розвитку

Слід зазначити, що сучасний стан та розвиток українських підприємств знаходиться у тяжкому становищі. Відслідковуючи стан українських підприємств, можна побачити, що на їх діяльність певним чином впливає спадщина радянської системи господарювання. Особливо яскраво це відбувається на вітчизняних машинобудівних підприємствах. На цих підприємствах значною мірою збереглися керівні кадри, які сформувалися за умов радянської системи господарства, що негативно позначається на результатах діяльності. Зокрема, на вітчизняних машинобудівних підприємствах зберігається високий рівень затрат, через що їхня продуктивність стає неконкурентоспроможною навіть на національному ринку. Високий рівень затрат часто супроводжується невисокою якістю продукції, низькою ефективністю інноваційної діяльності.

Також вагомою причиною нинішнього стану економіки України стало багаторічне випереджувальне зростання засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання. Внаслідок такої політики Україна успадкувала від СРСР нераціональну структуру промисловості, три чверті виробництва якої становила продукція важкої промисловості і лише чверть — продукція, призначена для задоволення потреб споживачів. [9]

Нами встановлено, що в економіці України роль промисловості залишається провідною. В цьому секторі виробляється близько 40% загальноукраїнського випуску товарів і послуг, 80% їх експорту, створюється понад 30% ВДВ. У цій галузі сконцентровано приблизно третину основних засобів виробництва і зайнятих в економіці. При всій складності сьогоднішньої ситуації промислове виробництво є одним з основних джерел оплати праці найманих працівників, прибутків підприємств, податкових і валютних надходжень держави. [8]

Відслідковуючи показники металургійної промисловості, можна побачити, що збитки у 2012 р. зросли в 3,3 рази, тобто на 9,5 млрд. грн., а в порівнянні з 2011 р. — до 13,7 млрд. грн. Від'ємна рентабельність метпідприємств у 2013 р. зросла до 8% порівняно з 3,4% за підсумками 2012 р.

За інформацією Держстату в металургійній галузі України в 2012 р. не було жодного рентабельного підприємства, тобто всі дістали збитки. Перебіг кризових процесів у промисловості підтвердив песимістичні оцінки і прогнози щодо її високої кон’юнктурної уразливості та недостатньої конкурентоспроможності в умовах загострення проблеми збуту на світових ринках. [26]

Аналізуючи стан легкої промисловості, можна побачити, що з перших років незалежності в Україні створювалися демпінгові умови для вітчизняних товаровиробників внаслідок широкого імпорту з Китаю, Польщі, Туреччини та інших країн. Тим самим було підготовлено катастрофічний занепад вітчизняної легкої промисловості. [7]

Щодо транспортних компаній, то вантажооборот авіаційного транспорту порівняно з минулим роком зменшився на 12,2%, трубопровідного — на 21,2%, а водного — на 26,5%. При цьому перевезення вантажів залізницями залишилися практично незмінними, а підприємства автомобільного транспорту збільшили вантажооборот на 2,8%. За даними Державної служби статистики аграрні підприємства України у 2012 р. порівняно з 2011 р. знизили реалізацію власне вироблених зернових на 4,9%. У тому числі обсяг реалізації пшениці за вказаний період зменшився на 13%, ячменя — на 36,1%, кукурудзи — на 1,7%. Разом з тим реалізація жита зросла на 22,8%. Обсяг реалізованого аграріями насіння соняшнику зросло на 1,7%, сої - на 1,2%, а продажі ріпаку знизився на 11,7%. Також зменшилися продажі продукції тваринництва на 4,3%, а реалізація птиці впала на 12,6%. Загальний обсяг реалізованої аграрними підприємствами власно виробленої продукції за січень 2013 р. порівняно з січнем 2012 р. збільшився на 0,5%, продукція рослинництва збільшилась на 1%, а обсяг продукції тваринництва не змінився. [26]

Таким чином видно, що за сучасних умов вітчизняні підприємства перебувають у не найкращому стані. Однією з причин спаду виробництва в Україні є незавершеність виробничого циклу в національній економіці. Адже на момент здобуття незалежності в Україні вироблялось лише 15−20% кінцевої продукції промисловості. Тому розрив старих господарських зв’язків негативно вплинув на вітчизняну економіку. Що ж стосується експорту, то переважну більшість становить продаж сировини. Значно невеликий відсоток становить продаж продукції з високим відсотком доданої вартості. Не досить дієвою є митна політика та підтримка вітчизняного товаровиробника. Адже на прикладі високорозвинених країн ми бачимо, що досить вигідно встановлювати високі митні збори на трудомісткий товар. Для порівняння можна розглянути ефективну митну політику США, де наприклад Латиноамериканські фермери можуть з 2% митом експортувати в США помідори, а з 12% - томатний соус). [8]

Непослідовність у проведенні економічних реформ призвела до того, що перехід від адміністративно-командної системи до ринкової супроводжується зростанням тіньової економіки. При цьому створюються сприятливі умови для корупції, хабарництва, кримілізації економіки. Так, за даними Міжнародної фінансової корпорації та Світового банку Україна посідає 137 місце серед 185 країн за показниками легкості ведення бізнесу. Україна має найгірші у Східній Європі та Центральній Азії рейтинги з реєстрації майна та закриття неплатоспроможних підприємств.

Недосконалою є чинна податкова система, що характеризується надмірним податковим тиском і обтяжливою системою звітності. Негативно впливають на розвиток підприємництва складні та довготривалі після реєстраційні процедури суб'єктів підприємництва, надмірне втручання органів державної влади в їхню діяльність. [5]

Розвиток підприємств ускладнюється великим ступенем енергозалежності держави (в Україні частка імпорту в загальному обсягу витрат первинних енергоресурсів перевищує 60%) і високим рівнем енергомісткості внутрішнього виробництва (який у 2,5 рази перевищує аналогічний показник у країнах ЄС). Динаміка цін вітчизняних виробників залежить від зміни цін на імпортовані енергоресурси. Це спричинено високим рівнем енергомісткості фундаментальних галузей національної економіки, а також присутністю витрат на енергоспоживання у собівартості практично всіх товарів і послуг.

Для виробництва значні наслідки спричинило зниження зовнішньоторговельних потоків внаслідок кризового скорочення попиту на вітчизняний експорт, насамперед, металургійної продукції. Також скоротився споживчий попит населення через зниження реальних доходів, зумовленого поширенням рецесійних явищ у національній економіці. [8]

Розглядаючи показники малого бізнесу, можна відмітити, що показник кількості суб'єктів підприємницької діяльності на тисячу осіб населення в Україні у 10 разів менший, ніж у розвинених європейських країнах. А внесок малих підприємств у валовий внутрішній продукт складав лише 10%, це у 3 — 4 рази нижче, ніж у більшості європейських країн. Особливо негативним явищем є те, що значна кількість зареєстрованих малих підприємств займається лише такими швидко прибутковими видами господарської діяльності, як торгівля та посередницькі послуги. Як свідчить статистика, тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними, 35% зникають вже протягом першого року діяльності. Решта 60% ледве зводять кінці з кінцями. [22]

Як стверджують самі підприємці, найхарактернішими факторами, які гальмують розвиток підприємств є:

— організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності;

— недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв’язки з міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і гарантій;

— переважно декларативний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази;

— несприятлива податкова політика;

— доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності;

— обмежені можливості для захисту від протиправних посягань;

— криза неплатежів та проблеми з формуванням нових взаємозв'язків, каналів збуту;

— недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим та середнім бізнесом. [15]

Взагалі, розвиток підприємств малого та середнього бізнесу є важливим,

оскільки за його допомогою вирішуються проблеми створення нових робочих місць, формується конкурентне ринкове середовище. Зокрема, в країнах з ринковою економікою такі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2 — 2,5 рази більше, ніж великі компанії. Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами. Значно менше дестабілізується ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих малих підприємств в порівнянні ситуацією банкрутства крупних підприємств. Невеликі підприємства є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів. [18]

Аналіз стану підприємницької діяльності в Україні показує, що сектор малого і середнього бізнесу потребує ефективної фінансової підтримки як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична система в отриманні ліцензій. Малий і середній бізнес не має покращень умов щодо доступу до кредитів, судового захисту, захисту від свавілля контрольних органів і рейдерських захватів. [13]

3. 2 Перспективи розвитку підприємництва та заходи покращення ситуації

Розглядаючи перспективи розвитку українських підприємств та пропонуючи заходи щодо покращення ситуації можна звернути увагу на досвід зарубіжних країн.

Наприклад у Японії бізнес розвивався в рамках групових об'єднань, партнери яких були однодумцями в одному напрямі. Такі угруповання не сумісні з вільною конкуренцією країн Заходу, але саме це сприяло концентрації зусиль для досягнення поставлених цілей. Таким чином, саме групові об'єднання стали найефективнішим фактором зростання економіки порівняно з вільною конкуренцією, і це має слугувати прикладом для відсталих країн і країн, що розвиваються. Японія зробила ставку на складні інформаційні системи, в яких використовувалися нові досягнення телекомунікаційних технологій, що дало їй можливість згодом здійснити потужний прорив у виробничій сфері, забезпечити різкий стрибок у підвищенні продуктивності праці, досягти високих якісних показників продукції. За допомогою «дешевого» кредиту, податкових стимулів, амортизаційних пільг, премій, моральної і матеріальної заінтересованості у країні стимулювалося винахідництво. Така політика сприяла розвитку прикладної науки, де створювалися лабораторії, науково-дослідні сектори, техноцентри. Також це сприяло створенню ряду нових галузей, наприклад електронної, комп’ютерної, радіотехнічної, з виробництва хімічних волокон тощо. В основі економічної політики цієї держави лежав захист вітчизняного виробництва.

Також слід звернути увагу на формування вигідної митної політики Китаю, де встановлюється обмеження на вивіз сировини з країни (в особливості на швидко вичерпні та цінні копалини), а також створюються умови для експорту готової продукції, яка має великий відсоток доданої вартості.

Світова практика розвитку та захисту підприємництва свідчить, що доступним джерелом фінансування малого бізнесу є надання урядом гарантій повернення позик у разі неплатоспроможності малих підприємств. Це зменшує кредитні ризики і усуває головну перешкоду на шляху надання позик суб'єктам малого підприємництва, особливо початківцям малого бізнесу. [24]

Важливими передумовами розвитку підприємництва є подальша демократизація та урізноманітнення форм власності, подолання недоторканності принципу підпорядкування нижчих економічних структур вищим, формування повноцінного конкурентного ринку, забезпечення законних прав господарств тощо.

Першочерговими завданнями для України в процесі втілення в життя європейських підходів до розвитку малого та середнього бізнесу є досягнення і формалізація домовленостей з ЄС щодо впровадження в Україні принципів, викладених в «Акті з питань малого бізнесу» (АМБ). Для України характерною є складна система адміністрування податків, неналежний державний контроль та нагляд, невиправдана кількість технічних бар'єрів, складні процедури регулювання підприємницької діяльності як на загальнодержавному так і регіональному рівнях. Зокрема, у звіті Світового банку «Ведення бізнесу 2010» Україна займає 134 місце з 183 країн щодо легкості заснування бізнесу (компанії), і є ознаки того, що негативний розрив між Україною та Європейськими країнами збільшується. Пряма державна підтримка малих та середніх підприємств в Україні є незначною. До того ж, відсутня середньострокова стратегія розвитку малих і середніх підприємств (МСП), яка б визначала пріоритетні напрямки державної підтримки. Доступ до фінансування залишається досить складною проблемою для українських МСП. В Україні продовжують існувати значні проблеми зі стандартизацією, які перешкоджають розвитку експортної та інноваційної діяльності. Певні проблеми відзначаються і в системі підготовки та підвищення кваліфікації підприємців, зокрема, в Україні відсутня установа, яка б була відповідальною за забезпечення такої діяльності. Україні також потрібно активізувати та інтегрувати наукову діяльність.

Пріоритетним завданням є створення чітких правил гри, прозорих і зрозумілих для бізнесу, які не будуть залежати від політичної ситуації у країні. Це сприятиме запровадженню в Україні принципів АМБ, спрямованих на надання підтримки малому та середньому бізнесу за такими основними напрямами, як освіта та підготовка кадрів, створення пільгових умов для початку діяльності, забезпечення доступу до інформації і сучасних технологій, створення адекватної правової та податкової бази.

Для вирішення зазначених проблем необхідна консолідація дій політиків в Україні, спрямована законодавче забезпечення та запровадження практичних заходів з їх реалізації таких принципів. Діяльність всіх гілок політичної влади (президентської, парламентської, урядової, місцевих органів влади), а також опозиційних сил, громадських організацій, об'єднань підприємців, роботодавців доцільно сконцентрувати на прийнятті виважених рішень щодо впровадження європейських підходів до розвитку малого та середнього бізнесу в Україні.

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів мають вирішальне значення в формуванні підприємництва, яке відповідає вимогам сучасного етапу розвитку країни та націленого на прискорення науково-технічного прогресу, забезпечення ефективного використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів, посилення соціальної відповідальності бізнесу. Забезпечення підприємницької діяльності фінансовими ресурсами, впровадження нових засобів державного регулювання, імпорт новітньої техніки і технології не будуть давати належної віддачі без запровадження виважених, раціональних підходів до підготовки підприємців, націлених на вирішення задач бізнесу в умовах ринкової економіки з урахуванням специфіки економічного та соціального розвитку нашої крани, особливостей державного регулювання економіки та стану підприємництва в регіонах України.

Водночас, рівень кваліфікації підприємців, зайнятих у сфері бізнесу, в Україні є невисоким, що значно ускладнює перспективи його інноваційного розвитку. Відсутність спеціальних знань у сфері бізнес-освіти, неефективний менеджмент знижують конкурентоспроможність бізнесу, погіршують якість його персоналу.

Для вирішення зазначених проблем необхідно запровадити заходи з реформування підготовки кадрів для забезпечення підприємницької діяльності. Така система повинна стати комплексною та охоплювати як початковий рівень навчання, так і підготовку у вищих начальних закладах, впровадження спеціальної післявузівської освіти, орієнтованої на підвищення рівня підприємців, запровадження постійно діючої системи перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців, зайнятих у сфері бізнесу.

Потрібно подолати інерційний характер розвитку системи підготовки кадрів для сфери малого бізнесу, удосконалити роботу навчальних центрів з підготовки та перепідготовки спеціалістів для малих підприємств, формування економічних знань, підприємницької культури, набуття практичних навичок роботи в умовах підприємницького середовища.

В рамках Європейського Союзу провідна роль стосовно ініціатив щодо освітніх програм для підприємців належить Європейській Комісії.

Європейська Комісія прийняла низку рекомендацій щодо розвитку освітніх програм в рамках ЄС:

— продовження роботи Європейської Комісії щодо впровадження «підприємництва» у навчальні плани навчальних закладів всіх рівнів;

— мульти-дисциплінарна освіта (студенти технічних спеціальностей вивчають підприємництво з метою активізації впровадження своїх розробок у життя);

— стимулювання національних ініціатив щодо впровадження підприємництва в освіту на початковому рівні і в рамках існуючих МСП;

— стимулювання внутрішньогалузевих ініціатив з метою розширення підприємницьких знань;

— стимулювання підприємництва в університетах;

— впровадження фінансових ініціатив (податкові канікули для компаній, які підтримують своїх працівників у створенні власних фірм);

— доступна система відпустки з вагітності для жінок — підприємців;

— стимулювання студентів і випускників до роботи в МСП у вільний від навчання час;

— розробка державного інструментарію щодо заохочення МСП брати на роботу студентів і випускників.

Виходячи з необхідності одночасного подолання кризових явищ та забезпечення економічного зростання, грошово-кредитна політика держави має охоплювати як короткострокові заходи, спрямовані на обмеження кризових явищ, так і інструменти довгострокового, перспективного характеру, що націлені на проведення структурної перебудови економіки. Особливого значення набуває запровадження дієвих механізмів стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності вітчизняного бізнесу.

Насамперед, необхідним є посилення координації монетарної та фіскальної політики з метою обмеження емісійних антикризових заходів та ризиків курсової і цінової стабільності. Такими заходами мають бути: створення відповідної інфраструктури (гарантійної, страхової, кредитної та ін.), визначення режимів кредитування (загального, пільгового, компенсаційного, стимулюючого) та податкових стимулів (як для кредиторів, так і для позичальників) для забезпечення кредитування пріоритетних напрямів розвитку країни.

Зазначимо, що малому та середньому бізнесу належить важлива роль у забезпеченні сталого економічного зростання, підвищенні інноваційного та експортного потенціалу країни. Підприємства малого та середнього бізнесу в розвинутих країнах забезпечують більше половини ВВП, біля двох третин загальної кількості робочих місць, четверту частку експорту та прямих іноземних інвестицій. У розвинутих країнах проводиться цілеспрямована державна підтримка розвитку малого та середнього бізнесу, яка враховує галузеві та регіональні його особливості та виконує важливу роль у підвищенні його конкурентоспроможності.

У зв’язку з цим, доречно звернутися до зарубіжного досвіду побудови державної підтримки експортноорієнтованих підприємств, яка включає кредитування, страхування, надання експортних гарантій, підтримки венчурного інвестування. До джерел фінансування такої підтримки відносяться залучення державних коштів, ресурсів міжнародних фінансових організацій, капіталів приватних фірм.

Позитивний зарубіжний досвід слід використовувати в Україні. В розвинутих країнах інвестиції в інновації перетворилися на основний фактор економічного зростання. Саме тому знаннєво-інноваційний розвиток стає центром економічної політики країн, які спрямовані на забезпечення високого динамізму національної економіки.

Міжнародна конкурентно-здатність країни у першу чергу залежить від інвестицій в інновації. Більшість країн світу активно включилися у змагання з конкурентно-здатності, тому зволікання України з проведення адекватної економічної політики щодо формування базових засад знаннєво-інноваційної економіки, з інвестуванням у відповідні структурні зміни не просто спричинить гальмування розвитку країни, а й може призвести до її економічної деградації. [2]

Тому головним завданням політики щодо розвитку інноваційного підприємництва є забезпечення сприйнятливості суб'єктів підприємництва до позитивних сигналів з боку ринкового середовища та спеціальних заходів, які стимулюють інноваційну активність та забезпечують поширення інновацій по усіх сферах національної економіки. Таких результатів можна досягнути лише шляхом посилення співпраці між різними гілками законодавчої та виконавчої влади, широкого залучення до вирішення зазначених проблем громадськості. Особлива роль належить проведенню діалогу бізнесу і влади та виробленню узгоджених підходів до створення адекватних умов для активізації інноваційної діяльності в Україні.

Висновки

Отже, підводячи підсумок розглянутої курсової роботи ми дійшли наступних висновків:

Нині особливо важливою умовою для розвитку підприємництва є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів — значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій — високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе і невідповідне сучасності господарське законодавство, тінізація економіки тощо. Для збільшення кількості товарів та послуг, які продукує національна економіка необхідна концентрація державних інвестицій на стратегічно важливі напрямки.

У сфері зовнішньоекономічних зв’язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм.

Що ж стосується перебудови структурної політики, то вона повинна ґрунтуватися, з нашої точки зору, на визнанні пріоритетності наукомістких і високотехнологічних галузей економіки, які не зруйновано до кінця і які в змозі зберегти здатність України ввійти у світовий економічний простір з високим технологічним потенціалом.

На нашу думку, щоб зменшити залежність від ціноутворення у паливно-енергетичній сфері потрібно розробляти систему щодо економного використання ресурсів, знижувати енергомісткість базових галузей, приділяти більшої уваги розробці енергоефективних технологій.

На основі вищезазначеного пропонуємо брати до уваги основні напрямки прискорення розвитку підприємництва в економіці України:

— подальше удосконалення законодавчої та нормативної бази щодо створення сприятливих умов для розвитку підприємництва;

— удосконалення кредитної політики, організація державних кредитних установ з метою пільгового кредитування суб'єктів підприємницької діяльності;

— удосконалення податкової політики, тобто забезпечення функціонування спрощеної системи оподаткування;

— посилення державної підтримки суб'єктів малого та середнього підприємництва;

— стимулювання розвитку підприємництва в галузях, що забезпечують найвищу ефективність суспільного виробництва та його конкурентоспроможність завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, ресурсозберігаючих технологій,

випуску принципово нових видів продукції;

— посилення відповідальності органів виконавчої влади, державних службовців за виконання відповідних законів щодо розвитку підприємницької діяльності, зокрема малого бізнесу;

— встановлення відповідних законів з метою посилення боротьби з корупцією;

— формування потужного внутрішнього сукупного попиту на вітчизняну продукцію;

— орієнтація на експорт, що вимагає створення наукомістких робочих місць з метою використання інтелектуального потенціалу у виготовленні високоякісної продукції.

Україна повинна формувати вигідну митну політику, сприяти іморту сировини, а не готових товарів. Також необхідно вміло організовувати власне виробництво необхідної продукції, щоб уникати залежності від аналогічного імпорту.

Таким чином, лише за розробки ефективної якісної моделі розвитку вітчизняних підприємств Україна зможе збільшити виробництво національних товарів та послуг. Такі покращення сприятимуть економічному зростанню, поліпшенню рівня життя та зниженню безробіття.

Список використаних джерел

1. Бандирська О. В. Соціальна відповідальність бізнесу в Україні. / О. В. Бандирська // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 10 — 15 с.

2. Башнянин Г.І., Лазур П. Ю., Медведєв В.С., Ч. 1; Ч. 2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. — К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. — 527 с.

3. Бондаренко С. С Застосування системи «Бережливе виробництво» навітчизняних підприємствах./ С. С. Бондаренко // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 10 — 31 с.

4. Бурлай Т. Прогнозна економетрична модель для оцінки змін реального ВВП України з урахуванням потенціальних шокових впливів./ Т. Бурлай // Економіка України. — 2009. — № 11 — 7 с.

5. Ващенко К. О., Варналій З.С., Воротін В.Є., Геєць В.М., О. М. Кужель, Лібанова О. В. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь./ К. О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, О. М. Кужель, О.В. Лібанова. — К.: Держкомпідприємництво, 2008. — 52 с.

6. Грузинов В., Грибів В. Підприємництво: форми і методи організації підприємницької діяльності - М., 1996

7. Дзюбик С. Д., Ривак О. С. Основи економічної теорії: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 481 с.

8. Клочко Ю., Черняк Т. — Проблеми малого бізнесу в Україні // Економіка України. — 2000. — № 1

9. Кручок С. Г. Оцінка фінансового стану підприємств. /С.Г. Кручок // Фінанси України. — 2009. — № 8. — 10 с.

10. Маркс К. Капітал, — М.: Державне Видавництво Політичної Літератури, 1954 р. т. 1−2

11. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: навч. посібн. для вищ. навч. заклад. / В. О. Мец — К.: КНЕУ, 1999. — 437 с.

12. Основи підприємницької діяльності / За редакцією Осипова Ю. М. — - К., 2002

13. Основи економічної Теорії: політекономічній аспект: Підручник / Г. М. Климко, В. П. Нестеренко, А.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — 2-ге видання, доповнений — К.: Вища школа — Знання, 1997. — 743 с.

14. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду./ М. Павловський — К.: Техніка, 1999. -231 с.

15. Політична економія: Підручник для вузів / Медведєв В.А., Абалкін Л. І., Намисто О. І. І ін — М.: Політвидав, 1988. — 735 с.

16. Популярна економічна енциклопедія — К.: ВАТ «Єнісей Груп», 2005 р.

17. Радянська економіка: нова якість економічного зростання: Учеб. посібник. / Под ред. Л. І. Абалкін. — М.: Політвидав, 1988 р., 350 с.

18. Савицька Г. В. Економічний аналіз діяльності підприємств: навч. посібн. Для вищ. навч. заклад. / Г. В. Савицька. — К.: Знання, 2005. — 323 с.

19. Сторінки історії КПРС: факти, проблеми, уроки. — Під ред. Купцова В.І. — К.: Вища школа, 1989. — 498 с.

20. Фісун А. Економіка зарубіжних країн. // Економіка України./ А. Фісун — 2009. — № 8 — 28 с.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой