Зовнішня торгівля України

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

1. Дослідження особливостей зовнішньої торгівлі України

2. Роль зовнішньої торгівлі в економічному розвитку України

3. Проблема залучення України до МПП і напрямки її вирішення

Висновки

Література

1. Дослідження особливостей зовнішньої торгівлі України

Історично склалося так, що зовнішня торгівля є найстарішою формою міжнародних зв’язків, економічна суть якої полягає, по-перше, у перерозподілі результатів людської праці від однієї стадії виробництва до іншої; і, по-друге, у передачі товарів від виробників до споживачів. Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Як відомо, Україна завжди мала досить значний експортний потенціал. Україна має можливості для поліпшення своїх позицій на світовій господарській арені і тому постає гостра необхідність вивчення основ зовнішньоторговельної діяльності.

Актуальність даної теми полягає в тому, що зовнішня торгівля України є одним з найважливіших засобів поповнення державного бюджету. Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки України.

Дослідження особливостей зовнішньої торгівлі України. Досягненню поставленої мети сприятиме характеристика поняття «зовнішня торгівля» та відповідно розкриття особливостей і проблем розвитку зовнішньої торгівлі в Україні. Зовнішня торгівля — це торгівля однієї країни з іншими, яка полягає у оплачуваному вивезенні (експорті) та ввезенні (імпорті) товарів та послуг. Зовнішня торгівля базується на міжнародному поділі праці, спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів і послуг. Зовнішня торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Зовнішню торгівлю як і міжнародну торгівлю характеризують такі важливі параметри як географічна структура і товарна структура. Основними показниками зовнішньої торгівлі є: обсяги і динаміка експорту та імпорту, торговий баланс, умови торгівлі [3, с. 614].

Україна належить до країн із високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП) та до держав з відкритою економікою, на яку припадає 0,07% світового ВВП і 0,3% світового експорту. Зовнішня торгівля є пріоритетним напрямком зовнішньоекономічної стратегії України, оскільки сьогодні вона забезпечує значні надходження до державного бюджету країни [4]. Зовнішній торгівлі України притаманне випереджальне зростання імпорту товарів порівняно з їх експортом. В Україні сформувалася стійка тенденція до дефіцитності зовнішньоторговельного балансу [2, с. 223].

Розвиток зовнішньої торгівлі України відзначився рядом проблем, серед яких, у першу чергу, нераціональна структура вітчизняного експорту, в якому домінують сировина та продукція з низьким рівнем переробки. Також ключові проблеми розвитку зовнішньої торгівлі України пов’язані з диверсифікацією її геополітичних або регіональних пріоритетів, з оптимізацією структури експорту й імпорту, з гармонізацією національного законодавства відповідно до вимог і норм ГАТТ/СОТ [4].

Таблиця 1 Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами за 2009−2011 рр. у тис. дол. США [5]

Проаналізувавши географічну структуру зовнішньої торгівлі України 2009−2011рр., можна стверджувати, що вона носитла відносно стабільний характер. Домінуючу роль продовжувала відігравати Російська Федерація (53% українського імпорту), Туркменістан, Білорусь, Казахстан, Китай, Туреччина, Німеччина, Польща, Італія й Угорщина. Проте, важливу роль у географічній структурі експорту та імпорту товарів відіграють країни СНД, на які припадає найбільша частка цих показників. А від'ємне сальдо, яке збільшується протягом років відіграє негативну роль у економіці країни. Хоча Україна збільшувала обсяги експорту та імпорту щорічно. А тому проаналізувавши темпи росту і приросту показників зовнішньої торгівлі, слід сказати, що дані показники були більшими у порівнянні 2011 року із 2009 роком, ніж у порівнянні із 2010 роком. Доцільно відзначити слабку диверсифікацію географічної структури експорту як наслідок неефективної моделі міжнародної спеціалізації (таб. 1).

Таблиця 2 Товарна структура зовнішньої торгівлі України товарами за 2009−2011 рр. у тис. дол. США [5]

Аналіз товарної структури експортно-імпортних зв’язків засвідчує, що в товарній структурі українського експорту в регіон ЄС все більше місце займають мінеральні продукти, недорогоцінні метали та вироби з них, продукція агропромислового комплексу, текстиль та текстильні вироби. Порівняння товарної структури зовнішньої торгівлі України і країн ЄС вказує на вузькість асортименту, який відображає структуру обміну ЄС з країнами, що розвиваються. Товарна структура експорту України є вкрай несприятливою. Вона свідчить про нездатність держави подолати структурні диспропорції економіки, сформованої в рамках колишнього СРСР. Аналіз співвідношення між експортом та імпортом продукції показує, що майже по всіх товарних позиціях переважає імпорт товарів, що відбивається негативно на економіці країни. Товарна структура експорту України носить чітко виражений сировинний характер (таб. 2). У структурі українського експорту переважають товари із низьким ступенем обробки (близько 66%) [1, с. 59].

На основі досліджень можна стверджувати, що оптимізація структури експортно-імпортних товарних потоків, удосконалення зовнішньоторговельної політики та розвиток імпортозаміщення сприятиме зменшенню дефіциту зовнішньої торгівлі України.

2. Роль зовнішньої торгівлі в економічному розвитку України

Аналізуючи стан зовнішньої торгівлі України, всі дослідники відмічають її неефективну товарну структуру, що «базується переважно на ціновій конкуренції у сфері напівфабрикатів та продукції з невисоким рівнем доданої вартості, незначним рівнем технологічності» [13, с. 80]. Проте визначення причин такого стану і, відповідно, рекомендації щодо поліпшення ситуації неоднозначні. Оцінка тенденцій розвитку в будь-якій сфері господарства залежить від економічної доктрини, яка впроваджується державою в певний період. Нині більшість дослідників схиляється до того, що з концептуального погляду можна виокремити дві доктрини, які формують економічну політику держав у глобальному середовищі, — класичного космополітизму та автаркії [5, с. 29]. Прибічники першої пов’язують незначні масштаби та незадовільну структуру зовнішньої торгівлі з недостатньою реальною лібералізацією експортно-імпортної діяльності, а їх опоненти, навпаки, з надмірною відкритістю національної економіки для деструктурного зовнішнього впливу.

Слід також зазначити, що чимало вчених, обстоюючи власну позицію, зазвичай не ставлять за мету виявлення об'єктивного механізму функціонування причинно-наслідкових зв’язків у системі «зовнішня торгівля — національна економіка». Однак без нього будь-які цільові настанови щодо перспектив, стратегії, пріоритетів розвитку експортно-імпортної діяльності «зависають» у повітрі, оскільки втрачають теоретичне підгрунтя. За таким алгоритмом аналізу неможливо визначити оптимальне співвідношення зовнішніх та внутрішніх джерел економічного зростання, обгрунтувати вкрай важливу в умовах глобалізації роль зовнішньоекономічної політики держави, сформувати її зміст, адекватний потребам сучасного етапу економічного розвою України.

Товарна структура зовнішньої торгівлі України протягом десятиріччя практично не змінилася. Провідні позиції в українському експорті належать металопродукції - близько 40%, хімічній промисловості і добривам — майже 20%, продукції машинобудування — 10−13%, деяким видам продукції харчової промисловості. У товарній структурі імпорту переважають енергоресурси — близько 40%; на машини та обладнання припадає 13−18%, продукцію хімічної промисловості - приблизно 10%.

Отже, можна дійти висновку, що нинішній механізм здійснення зовнішньоторговельних відносин в Україні, який відбиває соціальні, економічні, суспільно-політичні та інші інтереси (що створюють стимули до змін чи, навпаки, збереження попереднього стану), є малоефективним як з погляду відповідності викликам глобалізації, так і економічного розвитку загалом. Останнє означає, що Україна сьогодні, як не прикро, не демонструє явної потреби в якісному розвитку економіки. Соціальна, технологічна привабливість стандартів життя провідних країн не трансформувалася в економічний попит на інститути та механізми освоєння цих стандартів. Декларативно Україна прагне розвитку, але за умови збереження чинних традицій і порядків.

В умовах глобалізації для забезпечення економічного розвитку зовнішньоторговельна політика держави має бути націленою на[4, c. 89]:

· активізацію зовнішньої торгівлі в цілому;

· реалізацію наявних і потенційних конкурентних переваг завдяки правильно визначеним структурним пріоритетам зовнішньої торгівлі;

· усіляке заохочення зростання високотехнологічного імпорту (машин, устаткування, технологій, ідей) з метою скорочення технологічного розриву з передовими країнами.

Необхідними умовами реалізації такої зовнішньоторговельної політики є:

· подальший розвиток базових інститутів ринкової економіки з метою створення прийнятних умов для підвищення конкурентоспроможності національного бізнесу;

· державне фінансування закупівлі за кордоном запатентованої технології та ноу-хау;

· вільне від митного обкладання ввезення сучасної техніки та обладнання;

· вивільнення від оподаткування прибутку в розмірі частини суми витрат на науково-технічні розробки;

· зменшення ставок оподаткування у випадках виробництва та експорту продукції з високим ступенем доданої вартості.

3. Проблема залучення України до МПП і напрямки її вирішення

Слабка включеність України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Про це свідчить, зокрема, той факт, що частка експорту у загальному обсязі виробництва України ще до проголошення її незалежності не перевищувала 4−5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання.

Україна поки що не готова зі своїм невідпрацьованим господарським механізмом на паритетних принципах взаємодіяти з лідерами світової економіки. Перед нею нині не тільки відкриваються широкі можливості, а й виникають нові проблеми й труднощі.

На шляху формування інтернаціонального виробництва на грунті міжнародної спеціалізації та кооперування зроблені лише перші кроки, які виявилися передусім у створенні на території України кількох сотень спільних з іноземним капіталом підприємств, а також у підписанні поки що незначної кількості контрактів із зарубіжними фірмами на поставку українським підприємствам комплектуючих деталей тощо.

Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури необхідно брати до уваги такі обставини:

· по-перше, основними орієнтирами українських виробників мають бути: технологічний фактор, світові норми та ємність ринку.

· по-друге, характерною рисою сучасного ефективного виробництва є його вибірковість.

· по-третє, важливою закономірністю інтернаціоналізації сучасних світових продуктивних сил є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих затрат.

· по-четверте, пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а й зростають потреби, змінюється їхня структура, а також склад тих виробників, які задовольняють основну частку світового попиту на продукцію.

· по-п'яте, НТР додала до традиційних факторів всесвітнього поділу праці нові об'єктивні стимули, що набувають поступово визначального характеру.

Високий рівень відкритості національної економіки України у загальний обсяг світового експорту товарів і послуг досить незначний. Це значно звужує перспективи формування конкурентоспроможності економіки, оскільки саме платоспроможність та потужність внутрішнього ринку визначають стабільність та динамічність соціально-економічного розвитку країни. Маючи вигідні первинні конкурентні переваги, а саме: високий рівень кваліфікації працівників, базу високотехнологічних виробництв, власну сировинну базу для більшості промислових виробництв, вигідне географічне розташування, забезпеченість власною електроенергією, потенційно потужний внутрішній ринок та широку диверсифікацію виробництва, Україна має високі шанси посісти вагоме місце у міжнародному поділі праці.

На шляху становлення сучасних чинників конкурентоспроможності українського експорту стоїть низка серйозних структурних проблем, які утруднюють повноцінне задіяння національних конкурентних переваг. Серед них[1, c. 100]: зовнішній торгівля поділ праця

— довготривала тенденція до зменшення попиту та цін на світових ринках товарів традиційного українського експорту;

— посилення міжнародної конкуренції на тлі зростання державної підтримки експорту та активного застосування захисних заходів в інтересах національних виробників у провідних країнах світу;

— збереження тенденції дискримінації українських товарів на зовнішніх ринках, в тому числі негласні домовленості про витіснення або обмеження допуску України на перспективні ринки;

— стрімке підвищення вимог споживачів до якості, сервісного супроводу, технологічного рівня продукції;

— недостатні обсяги інвестицій в технологічне та організаційне оновлення українських підприємств, що перешкоджає збільшенню їхньої конкурентоспроможності та поширенню на нові світові ринки;

— відсутність цілеспрямованої та послідовної політики державної підтримки розвитку експорту, непрямі перешкоди для експортерів у вигляді реальної ревальвації гривні, неповернення ПДВ, несприятливий підприємницький клімат всередині країни загалом тощо;

— нерозвиненість інфраструктури організаційно-правової, інформаційної, фінансової підтримки і супроводу експортерів.

Висновки

Головне завдання, яке повинна виконати держава щодо своїх товаровиробників і споживачів -- якнайшвидше створити передумови для конкурентного середовища. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену.

Підґрунтям забезпечення сталого підвищення добробуту нації є постійне зростання конкурентоспроможності національної економіки. Базових конкурентних переваг для національного товаровиробництва, які, фактично, зводяться до первинних економіко-географічних умов, ресурсної забезпеченості, наявності масштабної транспортної інфраструктури та поки ще значної кількості освіченого населення, для ефективної конкурентної боротьби в глобальній економіці катастрофічно недостатньо. Між тим темпи інноваційного та науково-технічного розвитку, який має створювати для України новітні конкурентні переваги, недостатні. За цим показником Україна поступається не лише провідним країнам світу, але й більшості країн-сусідів.

В Україні продовжує втрачатися науково-технічний базис інноваційного розвитку: цілі наукові напрями і школи фундаментальної науки, відродження яких вельми тривалий та дорогий процес. Водночас в Україні склалися об'єктивні передумови для позитивних зрушень у сфері зміцнення національної конкурентоспроможності. Підставою для такого твердження є становлення засад ринкової економіки, фінансової системи, наявність великих підприємств, які активно розвиваються та можуть стати основою «осередків економічного зростання».

Література

1. Васильківський Д. М. Формування та зміцнення конкурентної позиції українських експортерів / Д.М. Васильківський //Вісник Хмельницького національного університету. — 2010. — № 6. — С. 58−60

2. Вишняков В. М. Напрями зменшення від'ємного сальдо зовнішньої торгівлі України / В. М. Вишняков // Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. — 17. 11. 2010. — С. 283−286 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. nbuv. gov. ua/

3. Економічна енциклопедія /За ред. С. В. Мочерного. — К.: Академія, 2000 — 864 с.

4. Сучасні тенденції та чинники розвитку зовнішньої торгівлі України / За ред. д.е.н. професора Київського національного торгово-екномічного університету Т. М. Мельника // Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. — 2011. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. nbuv. gov. ua/

5. Державна служба статистики. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www. ukrstat. gov. ua/.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой