Економічні хвилі

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Економічні коливання та їхні причини
  • 1.1 Суть і фази ділового циклу
  • 1.2 Причини економічних коливань
  • 1.3 Теорія реального ділового циклу
  • Розділ 2. Деякі показники економічної динаміки у макророзрахунках
  • Розділ 3. Сучасні дослідження теорії циклічності
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Упродовж останніх двох століть реальний ВВП у більшості країн з ринкової економікою зростав, що забезпечило істотне підвищення рівня життя населення. Проте економічне зростання не було безперервним. Піднесення в ринковій економіці чергувалися зі спадами, а інколи наставали глибокі депресії з величезним безробіттям.

Починаючи з 1825 p., циклічні коливання в економіці стали відбуватися постійно, через певний інтервал. Лише в XX ст. у розвинутих країнах заходу мали місце 12 циклічних криз.

З часу першої такої кризи в економічній теорії виникло близько 200 концепцій причин її появи та суті. Але ця проблема залишається нерозв’язаною і сьогодні, хоч стає все більш актуальною, оскільки економічна криза вперше за декілька останніх десятиріч вразила і народне господарство України. В ідеальній економіці реальний ВВП зростав би швидкими, сталими темпами. Рівень цін залишався б незмінним або ж зростав досить повільно. В результаті незначними були б інфляція та безробіття. Проте досвід наочно свідчить про те, що економічні умови ніколи не залишаються сталими. Економічне піднесення прокладає шлях до спаду. У роки спаду ВВП, зайнятість та реальні доходи населення падають, прибутки зменшуються, люди втрачають роботу. Невдовзі знову починається пожвавлення, яке може бути настільки сильним, що породить новий бум. Цей етап характеризується достатньою кількістю робочих місць та підвищенням життєвого рівня. Але за піднесенням настає новий спад економіки.

Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки.

Англійський економіст У. С. Джевонс висловив ідею про існування економічних хвиль. Дослідження у цьому напрямі продовжили голландські дослідники Вольф та Гедерен. Вивченням економічних хвиль займалися також Афтальйон, М.І. Туган-Барановський, В. Парето та інші вчені. Однак найбільший внесок у розробку теорії економічних хвиль зробили Микола Кондратьев та Йозеф Шумпетер.

Основною метою теми курсової роботи є розкриття причин і типів економічних коливань, суть і структура самого циклу, а також з’ясування основних фактори, що визначають темпи економічного зростання.

Розділ 1. Економічні коливання та їхні причини

1.1 Суть і фази ділового циклу

У ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість то зростають, то спадають. Такі зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості й доходах називають економічними коливаннями. Вони пов’язані з неоднаковим рівнем ділової активності в різні періоди. Тому для характеристики економічних коливань уживають поняття «діловий цикл», яке відбиває рівень ділової активності впродовж кількох чи кільканадцяти років. Але цей термін має певні недоліки. Він передбачає, що економічні коливання відбуваються регулярно і їх можна прогнозувати. Насправді вони с нерегулярними, і їх практично не можна передбачити з високим ступенем точності.

Ділові цикли неоднакові в часі. Вони тривають від двох-трьох років до двох десятиліть, але всі мають одні й ті ж фази:

1) піднесення;

2) спад;

3) вершину;

4) дно. Піднесення і спад є головними фазами ділового циклу, а вершина і дно — його поворотними пунктами (рис. 1. 1).

Рис. 1.1 Фази ділового циклу

Спад — це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. У фазі спаду домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва на згортання закупівель і збільшення запасів. Тому реальний ВВП починає зменшуватися. Скорочуються інвестиції в будівництво, машини та устаткування.

Одночасно спадає попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого дня, частину працівників відправляють у примусові відпустки, а надалі и зовсім звільняють, збільшується безробіття. У фазі спаду заробітна плата може знижуватися, зменшуються прибутки ділових підприємств.

Спад болісно вражає національну економіку, передовсім галузі промисловості, які виробляють капітальні блага та споживчі товари тривалого користування. У роки спаду в цих галузях відбувається значне зниження обсягів виробництва і зайнятості, зокрема у важкому машинобудуванні, виробництві сільськогосподарських знарядь, автомобілів, холодильників, а також у будівельній галузі.

Піднесення є дзеркальним відображенням спаду. Кожна з названих ознак спаду виявляється у протилежній формі: відбувається зростання ВВП і прибутків, зменшується чисельність безробітних тощо. Вершина — найвища точка піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність. Дно — найнижча точка спаду. Початок піднесення, що настає за спадом, називають пожвавленням, а глибокий і тривалий спад — депресією.

Не всі коливання ділової активності творять діловий цикл. Існують так звані сезонні коливання, причини яких криються або в природних умовах виробництва і збуту, або у звичаях і традиціях даного суспільства. Наприклад, виробничі процеси в землеробстві відбуваються не одночасно, а послідовно впродовж року. Зокрема, площу під посів цукрового буряка готують ще восени. Навесні здійснюють оранку, посів, підживлення, потім обробіток і восени збирають урожай, який закуповують цукроварні. Восени чисельність зайнятих на цукроварнях збільшується, зростають доходи цих працівників. Фермери, продавши врожай, збільшують попит на предмети тривалого користування, побутові вироби, одяг. Отже, продаж цих товарів розширюється. Така хвиля розширення триває два — три місяці, а відтак спадає до нового урожаю.

Сезонні коливання ділової активності відбуваються і під впливом різних соціальних подій. Наприклад, звичай робити подарунки перед Новим роком, Різдвом, іншими святами викликає пожвавлення в роздрібній торгівлі й зумовлює значні щорічні коливання ділової активності. Сезонні коливання охоплюють лише окремі групи галузей або окремі галузі національної економіки. Кожна така група чи галузь має свій часовий період зростання та спаду. Проте сезонні коливання суворо впорядковані в часі й не творять ділового никлу.

1.2 Причини економічних коливань

Економісти пояснюють коливання ділової активності по-різному. В макроекономіці існує велика кількість концепцій, які намагаються пояснити економічні коливання. Усі концепції можна поділити на дві групи: екстернальні та інтернальні. Екстернальні теорії шукають основні причини економічних коливань у чинниках, які лежать поза межами економічної системи (війнах, революціях, відкритті нових земель, міграції робочої сили, наукових проривах, технологічних інноваціях, змінах цін на нафту, у політичному процесі тощо). І справді, такі важливі технічні нововведення, як залізниці, автомобілі й автомобільні шляхи, стали активними чинниками зростання виробництва, інвестиційної діяльності та зайнятості. Проте коливання ділової активності відбуваються значно частіше, ніж великі нововведення.

Деякі економісти пов’язують економічні коливання з таким зовнішнім чинником, як політичний процес. Політичні партії чи політики, котрі перебувають при владі, прагнуть перемогти на виборах, і їхня економічна політика підпорядкована досягненню цієї мети. Одразу після виборів політики не бояться зростання безробіття чи інфляції, бо вважають, що до наступних виборів люди забудуть про їхні обіцянки. Уряд може проводити непопулярні серед населення реформи, важливі для нормального функціонування економіки. Приблизно за рік до виборів правляча партія звичайно намагається стимулювати економічний розвиток, зменшити безробіття і збільшити доходи, щоб догодити виборцям. Унаслідок таких дій політиків, на думку деяких учених, і формуються ділові цикли.

Однак значна частина економістів уважає, що економічні коливання породжуються силами, о діють усередині економічної системи. Всі зовнішні чинники реалізуються в економіці тільки через внутрішні сили. Економічні теорії, які шукають основні причини економічних коливань усередині самої економічної системи (грошах, інвестиціях. цінах, сподіваннях тощо), називають інтернальними. Наприклад, монетарна теорія ділових циклів розглядає економічні коливання як суто грошове явище. На думку прихильників цієї теорії, коли уряд випускає надто багато грошей, виникає інфляційний бум, а порівняно невелика кількість грошей в обігу прискорює спад виробництва і зростання безробіття. Інші економісти пояснюють економічні коливання зміною обсягів інвестиційних видатків, які підтримуються ефектами мультиплікатора та акселератора. Для аналізу причин економічних коливань в аналітичній економії нині часто застосовують інструментарій сукупного попиту і сукупної пропозиції. Припустімо, що спочатку національна економіка перебуває у стані довгострокової рівноваги. Це означає, що рівноважний обсяг національного виробництва визначає точка перетину кривої сукупного попиту і кривої довгострокової сукупної пропозиції - точка, А (рис. 1.2.)

Рис. 1.2 Довгострокова рівновага в національній економіці

У цій точці обсяг національного виробництва коливається навколо його природного рівня. Крива короткострокової сукупної пропозиції також проходить через цю точку, вказуючи, що ціни і заробітна плата пристосувалися до такої рівноваги. Інакше кажучи, коли національна економіка перебуває у стані довгострокової рівноваги, то рівні цін і заробітної плати такі, що точка перетину кривої сукупного попиту з кривою короткострокової сукупної пропозиції збігається з точкою перетину кривих сукупного попиту та довгострокової сукупної пропозиції.

Тепер припустімо, що внаслідок певних подій (наприклад, вибуху громадянської війни в сусідній державі, яка є важливим торговельним партнером даної країни) в учасників ринкового процесу формуються песимістичні сподівання щодо недалекого майбутнього. У зв’язку з цим фірми скорочують свої інвестиційні видатки на купівлю нового устаткування, домогосподарства відкладають купівлю товарів тривалого користування, зменшується експорт в малі країну. Не скорочує сукупний попит на товари і послуги, тобто за певного рівня цін покупці хочуть придбати меншу кількість вироблених національною економікою товарів і послуг. У результаті крива AD переміщується вліво — з положення AD1 в AD2 (рис. 1. 3).

Рис. 1.3 Зменшення сукупного попиту як величина спаду

Зменшення сукупного попиту супроводжується зниженням цін з Р1 до Р2. Оскільки у фірм зростають запаси непроданих товарів, то підприємства скорочують обсяги виробництва і звільняють працівників. Рівень безробіття підноситься. Такий стан характеризується тепер точкою В кривої короткострокової сукупної пропозиції. Національна економіка входить у фазу спаду. Отже песимістичні сподівання в суспільстві перемістили вліво криву сукупного попиту і спричинили зростання безробіття і зменшення обсягу національного виробництва.

Тут лише зазначимо, що державні межі через симулювальну макроекономічну політику (наприклад, збільшення державних видатків) можуть нейтралізувати зменшення сукупного попиту і перемістити криву сукупного попиту назад у положення AD1 Правда, як побачимо згодом, на шляху використання фіскальних і монетарних інструментів постають значні труднощі.

Отже, в короткостроковому періоді зменшення сукупного попиту веде до спаду тобто до зростання безробіття і зменшення обсягу виробництва товарів і послуг. У довгостроковому періоді зміни в сукупному попиті впливають на рівень цін і не впливають на обсяг національного виробництва.

Чи можна за допомогою знарядь макроекономічної політики нейтралізувати несприятливі наслідки переміщення вліво кривої короткострокової сукупної пропозиції? На думку більшості економістів, поки що аналітична економія не може запропонувати дієвих заходів для нейтралізації негативних наслідків стагфляції.

Отже, за допомогою інструментарію макроекономічної політики поки що не можна одночасно подолати обидва негативні наслідки

Наприкінці XX ст. відомою макроекономічною концепцією, що пояснює економічні коливання, стала теорія реального ділового циклу, яка належить до екстернальної групи.

1.3 Теорія реального ділового циклу

Обсяг виробництва в національній економіці може змінюватися або внаслідок того, що він відхиляється від природного рівня, або через коливання самого природного рівня виробництва. Теорія реального ділового циклу виходить із того, що відхилення фактичного обсягу виробництва від природного рівня незначне, а тому економічні коливання є здебільшого результатом зміни самого природного рівня виробництва. З іншого боку, значна частина економістів твердить, що природний рівень виробництва поступово зростає, а короткострокові економічні коливання є відхиленнями обсягу національного виробництва від його природного рівня.

Основні постулати теорії реального ділового циклу такі. По-перше, ціни повністю гнучкі як у довгостроковому, так і в короткостроковому періодах. По-друге, номінальні економічні змінні не впливають на реальні. Інакше кажучи, пропозиція грошей і рівень цін не впливають на реальний ВВП.

Економісти оцінюють теорію реального ділового циклу неоднаково. Особливо гостра полеміка точиться навколо таких питань. По-перше, чи змінюється виробнича функція економіки в короткостроковому періоді під впливом різних екзогенних подій? Іншими словами, чи змінюється (збільшується або зменшується) фізична здатність економіки до продукування товарів і послуг упродовж року чи двох? Згідно з теорією реального ділового циклу, зміни в техніці й технології спричиняють коливання обсягу виробництва та рівня зайнятості в короткостроковому періоді. З появою продуктивнішої техніки і технології обсяг національного виробництва зростає. І навпаки, в умовах погіршення технологічної бази виробництва національна економіка входить у фазу спаду. Це погіршення нерідко зумовлене несприятливими немодними умовами, жорсткими нормами охорони навколишнього середовища, підвищенням світових цін на нафту та ін. На думку прихильників теорії реального ділового циклу, зазначені несприятливі процеси і явища знижують здатність національної економіки до виробництва певного обсягу товарів і послуг із наявної кількості ресурсів

По-друге, чи відображають коливання рівня зайнятості добровільні зміни у величині пропозиції праці? Прихильники теорії реального ділового циклу стверджують, що пропозиція праці в національній економіці залежить від економічної мотивації до праці. Підвищення її рівня збільшує заінтересованість до праці, і навпаки, за низької платні працівник може запинати роботу, принаймні тимчасово. Готовність працівника змінювати рівень своєї зайнятості називають міжчасовим заміщенням у пропозиції праці. Збурення в національній економіці, які, наприклад, підвищують рівні зарплати і процентних ставок, стимулюють збільшення трудової активності людей, що, відповідно, підвищує рівні зайнятості та виробництва. Отже, теорія реального ділового циклу пояснює зміну рівня зайнятості в економіці поведінкою працівників.

Однак більшість економістів уважає, що коливання рівня зайнятості не відображають змін у кількості людей, які хочуть працювати. Інакше кажучи, бажана зайнятість не є чутливою до реальної заробітної плати і реальної процентної ставки. Високий рівень безробіття в роки спаду не означає, що люди добровільно відмовились від роботи. Річ утім, що ринок праці не зрівноважений: пропозиція праці перевищує попит на неї. Противники теорії реального ділового циклу доходять висновку, що зарплата не змінюється для зрівноважування пропозиції та попиту на працю.

По-третє, чи зміни у пропозиції грошей впливають лише на номінальні змінні чи також і на реальні? Прихильники теорії реального ділового циклу вважають, що гроші в розвинутій ринковій економіці є нейтральними не лише в довгостроковому, а й у короткостроковому періоді. У ринковій системі гроші виконують різні функції, але й тут вони не впливають на реальні змінні, інакше кажучи, прихильники теорії реального ділового циклу виходять із того, що монетарна політика не позначається на рівнях виробництва і зайнятості.

По-четверте, як швидко змінюються ціни для зрівноваження попиту і пропозиції? Прихильники теорії реального ділового циклу вважають, що ціни і зарплата швидко реагують на зміни, а це забезпечує постійну рівновагу на ринках. Опоненти цієї теорії, навпаки, стверджують, що ринкова економіка дає багато прикладів негнучкості цін і заробітної плати.

Загалом більшість економістів заперечує основні положення теорії реального ділового циклу. На їхню думку, короткострокові коливання обсягів національного виробництва та зайнятості є не зміною природного рівня виробництва, а відхиленнями від даного рівня. Ці економісти поділяють кейнсіанську тезу про те, що ціни і заробітна плата повільно змінюються у відповідь на зміну економічних умов. Унаслідок цього крива AS у короткостроковому періоді є висхідною, а не вертикальною. Тому коливання сукупного попиту спричиняють коливання в обсязі виробництва і зайнятості у названому періоді.

Однак чому в короткостроковому періоді ціни є негнучкими? Прихильники неокейнсіанського підходу висловлюють щодо цього різні думки. На думку деяких із них, однією з вагомих причин повільної зміни цін у короткостроковому періоді є те, що їхня зміна передбачає певні витрати (наприклад, розсилання фірмами нових каталогів, друкування нових меню, якщо мова йде про ресторан, і т.д.). Витрати, що пов’язані зі зміною цін, як відомо, називають витратами меню. Ці витрати зумовлюють те, що зміна цін фірмами відбувається стрибкоподібно, а не поступово. Скептики вважають, що витрати меню надто незначні, щоб ними можна було пояснити глибокі спади, які періодично виникають у ринковій економіці.

Інша частина кейнсіанців уважає, що економічні коливання є наслідком невдалої координації економічної діяльності. Проблема координації може виникнути при встановленні цін і заробітної плати. Кожна з фірм ухвалює відповідне рішення з огляду на поведінку інших фірм. Наприклад, унаслідок певних збурень сукупний попит у національній економіці зменшується. Якби фірми скоординували свої дії та знизили ціни, спаду вдалося б уникнути. Проте керівництво кожної фірми побоюється знизити ціну, бо інші фірми можуть її не понизити. Отже, ціни можуть бути негнучкими просто тому, що часники ринкового процесу очікують, що вони будуть такими, хоча к жорсткості цін ніхто не заінтересований.

Прихильники неокейнсіанського підходу вказують і на інші причини негнучкості цін. Зокрема на бюрократичне зволікання з ухваленням рішень про зміну ціни (фірми побоюються, що споживачі помилково сприймуть зниження ціни за зниження якості); на мовчазні угоди (фірми погоджуються стабілізувати ціни, можливо, з поваги до споживачів); на офіційні контракти (ціни точно передбачені в угодах); на точки цін (певні ціни мають особливе психологічне значення, наприклад 9,99 дол.); на проциклічну еластичність (криві попиту менш еластичні з переміщенням вліво); на запаси (фірми змінюють величину запасів замість зміни ціни) тощо.

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3−4 роки), середні (7−11 років) і великі економічні цикли (40−60 років). Типи циклів розрізняють також, виходячи з неоднозначності матеріальної основи їхнього розвитку і характеру впливу на економічні процеси. Причинно-наслідкові зв’язки, що зумовлюють їхню дію, так само, як і їхні функції, багато в чому переплітаються. При цьому слід ураховувати і те, що в своєму розвитку різнорідні цикли накладаються один на одного, що також ускладнює їхню диференціацію.

економічне коливання цикл діловий

Розділ 2. Деякі показники економічної динаміки у макророзрахунках

1. З формули 2.1 виводимо функцію попиту на гроші складаючи функцію операційного попиту та функцію попиту на гроші як на актив.

Попит на гроші як на актив — кількість грошей, якою люди хочуть володіти як засобом нагромадження вартості і котра змінюється обернено пропорційно до змін процентної ставки [15, словник термінів].

Операційний попит на гроші - кількість грошей, якою люди хочуть володіти для виконання як засобу обміну [15, словник термінів];

(2. 1)

де, — функція попиту на гроші;

— функція попиту на гроші як на актив;

— функція операційного попиту.

2. Грошові агрегати рахуємо на основі табл. 2. 1

Таблиця 2. 1

Структура грошової маси в Україні

Грошовий агрегат

Склад грошового агрегату

М0

Готівка

М1

М0 + трансакційні (чекові) депозити або поточні рахунки

М2

М1 + високоліквідні активи (не великі строкові депозити, заощаджувальні рахунки, кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій; кошти Держстраху, валютні заощадження)

М3

М2 + низьколіквідні активи (кошти клієнтів за трастовими операціями банків і цінні папери власного боргу банків).

Грошові агрегати — види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси [15, словник термінів].

М0 - готівка = 15 001 млн. гр. од. (2. 2)

М1 = М0 + кошти на поточних рахунках банкі (2. 3)

М1 = 15 001 + 2000 = 17 001 млн. гр. од.

М2 = М1 + строкові депозити (2. 4)

М2 =17 001 + 3999 = 21 000 млн. гр. од.

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків (2. 5)

М3 = 21 000 + 128 = 21 128 млн. гр. од.

3. Виводимо рівняння LM. Функцію попиту на гроші виведену пункті 1. прирівнюємо до пропозиції грошей, що дорівнює агрегату М2.

Сукупний попит на гроші - цевеличина обсягу продукції, яку готові купити за кожного рівня цін (Р) макроекономічні суб'єкти [15, словник термінів].

Пропозиція грошей - це та кількість грошей, що знаходиться у розпорядженні економічних субґєктів, яку вони можуть спрямувати в оборот за сприятливих умов [15, словник термінів].

(2. 6)

де

М2 = 21 000 млн. гр. од;

;

— рівняння лінії LM;

Крива LM відображає умови рівноваги між попитом на запаси грошових коштів і пропозицією грошей [16].

4. Виводимо рівняння IS. Розраховуємо із заданих функцій споживання та інвестицій, а також на основі державних закупок і податків, підставивши числові значення у формулу 2.7.

(2. 7)

де, — автономне споживання

е — автономні інвестиції, що не залежать від процентної ставки

МРС — гранична схильність до споживання

— державні закупки

? податки

— чутливість інвестицій до процентної ставки

— реальна процентна ставка

- функція споживання

— функція інвестицій

звідси,

е = 5

МРС = 0. 5

Т — 150 млн. гр. од.

;

— 1 150 — 2,4;

Y =144 — 2, 4 — рівняння лінії IS.

Крива IS відображає умови рівноваги між попитом і пропозицією на ринку товарів та послуг. Вона показує залежність між процентною ставкою й рівнем доходу в національній економіці за рівноваги на ринку благ. .

5. Знаходимо елемент рівноваги моделі IS — LM. Отримані у пункті 3 та 4 функції LM та IS, прирівняти і розв’язати рівняння по елементу r — це рівноважна процентна ставка у рівнянні LM або IS і знайти У (рівноважний дохід).

LM =IS (2. 8)

LM = 45 + 2r

IS = 144 — 2, 4

45 + 2r = 144 — 2,4

4,4 r = 99

r = 22. 5% - рівноважна процентна ставка;

144 — 2.4 Ч 22,5 =90 млн. гр. од — рівноважний дохід;

6. На основі рівнянь LM або IS знайти коефіцієнт двох точок (У, r) та побудувати графік.

Рис. 2.1 Рівновага в моделі IS — LM

Модель IS — LM (інвестиції - заощадження, перевага ліквідності - гроші) — модель товарно-грошової рівноваги, що дозволяє виявити економічні фактори, що визначають функцію сукупного попиту. Модель дозволяє знайти таке сполучення процентної ставки ® і доходу (Y), при яких одночасно досягається рівновага на товарному і грошовому ринках [16]

7. На основі формули 2.9 та 2. 10 знаходимо потенційний ВВП та втрати від безробіття.

(2. 9)

де, — потенціальний ВВП; - фактичний ВВП; - коефіцієнт чутливості виробництва до циклічного безробіття; - фактичний рівень безробіття, %; - природний рівень безробіття, %; У = 90;; = 9%; = 8%;

(2. 10)

Де,

Втб — втрати від безробіття;

Втб = 92,3 — 90 = 2,3 млн. гр. од.

Закон Оукена - зворотна залежність між рівнем безробіття і реальним ВВП, яка показує, що зниження безробіття на 1% збільшує реальний ВВП приблизно на 2% [15, словник термінів].

8. Знаходимо номінальний ВВП. ВВПном рахуємо як добуток ВВП реал поточного періоду та рівня цін. ВВПреал поточного періоду приймаємо за знак рівноважного доходу з пункту 5. Його значення на кінець періоду шукаємо добутком рівноважного ВВП на темп росту ВВПреал.

Рівень цін рахуємо як суму 100% і темп інфляції. У подальшому перевести цифру у коефіцієнт.

Номінальний ВВП (ВВПном) — це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва [15, словник термінів].

Реальний ВВП (ВВПреал) — загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу), тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва [15, словник термінів].

ВВПном = ВВПреал Рівень цін; (2. 11)

ВВПреал =ВВПрівнтемп росту ВВПреал; (2. 12)

Де, ВВПрівн = Рівноважному доходу = 90 млн. гр. од

Темп росту ВВПреал = 1. 05; Рівень цін = 100% + інфляція; (2. 13)

Де, інфляція = 24%, Рівень цін = 100 + 24 = 124%, ВВПреал = 901,05 = 94,5 млн. гр. од.

ВВПном = 94,5 1,24 = 117,18 млн. гр. од.

Розділ 3. Сучасні дослідження теорії циклічності

Особливу увагу приділено дослідженню глибокої фінансової кризи в Україні, яка зумовлена істотними внутрішніми макроекономічними диспропорціями й високою залежністю економіки від зовнішньо економічного середовища, у тому числі розвитку європейської економіки, про що йдется у наступній статті.

Таблиця 3.1.

Показники економіки провідних країн світу у 2008−2009 роках

Регіон/країна

2008

2009

ВВП, млрд дол. США

Частка у світовому ВВП, %

Місце у світі

ВВП, млрд дол. США

Частка у світовому ВВП, %

Місце у світі

Темпи росту, %

Світ

60 917,0

100,0

-

57 228,0'

-

-

93,9

Європа

22 246,0

36,5

-

19 282,0

33,7

86,7

Євросоюз (27)

18 388,0

30,2

". -

16 191,0

28,3

-

88,1

США

14 610,0

24,0

1

14 264,0

24,9

1

97,6

Китай

8 086,0

13,3

2

8 789,0

15,4

2

108,7

Японія

4 368,0

7,2

3

4 137,0

7,2

3

94,7

Характерною особливістю європейських країн є те, що вони мають невеликі територію та чисельність населення порівняно, наприклад, із Росією, США чи багатьма азіатськими країнами. Тому для акумулювання зусиль і сприяння підвищенню темпів свого економічного розвитку окремі з них об'єдналися у Європейський Союз, до якого увійшли 27 країн, 16 з яких, крім економічного й політичного об'єднання, використовують ще й єдину валюту — євро, тобто входять до єврозони. Починаючи з 2000 року, економіка Євросоюзу та єврозони стрімко розвивалася й у докризовому 2006-му стала потужною силою у світі. За даними сайта «Європа (портал)» станом на 2006 рік на частку Євросоюзу припадав 21% світового ВВП, у тому числі на країни єврозони — 14,6%. Частка ВВП Євросоюзу у світовому ВВП більш як на 1% перевищила частку США й утричі - частку однієї з провідних країн Азії - Японії. У 2008 році частка ВВП Євросоюзу у світовому становила понад 30%, тобто за два роки збільшилася на 15%, що свідчило про стрімкий економічний розвиток країн, які до нього входять (табл. 3. 1), Однак світова фінансово-економічна криза завдала економіці цього регіону серйозних втрат.

За останніми статистичними даними у 2009 році світовий ВВП знизився більш як на 6%. Порівнюючи показники провідних економік світу, можна побачити, що від фінансово-економічної кризи більше постраждали європейські країни, частка ВВП яких у світовому знизилася на 13,3%, у тому числі Євросоюзу — на 11,9%. Причому частка ВВП Євросоюзу у 2008 році знизилася до З0%, у 2009-му — ще майже на 2%. Менших втрат зазнала економіка США: падіння ВВП становило 2,4%, що дало змогу, за умов істотного економічного падіння європейських країн, утримати частку ВВП США у світовому на рівні 24−25%.

Зміцнення економік країн Азії та утримання сталих лідируючих позицій економіки США на тлі падіння й дестабілізації фінансово-економічної системи країн Європи зумовлює втрачання позицій економіки країн Євросоюзу.

Незважаючи на посилення ролі економік азіатських країн, США продовжують відігравати провідну роль у світовому господарстві. За розміром ВВП країна є безумовним лідером і посідає 1-е місце у світі зі значним відривом від Японії та Китаю. ВВП США навіть після кризи у 2008−2009 роках на 70% перевищував ВВП Японії та на 45% - Китаю. Тому як тільки у США з’явилися перші ознаки дестабілізації економіки й фінансової системи загалом, набрала швидких обертів іпотечна криза, внаслідок якої збанкрутіло багато фінансових установ, вона відразу почала поширюватися й на інші країни світу.

Щодо причин виникнення фінансово-економічної кризи у США, то більшість учених схиляються до думки, що через погіршення макроекономічної ситуації криза з епіцентру, яким став іпотечний ринок, швидко поширилася на всі сектори економік [5].

Характерним для фінансово-економічної кризи США у 2008 році стало швидке її розростання у глибоку кризу не лише фінансову, а й сфери виробництва, яка почала охоплювати країни всього світу, в тому числі і країни Європи, проте вони відчули її по-різному. Навіть серед країн Європи, Євросоюзу і Єврозони є такі, яким удалося вчасно вжити заходів і побороти кризу, є й такі, що були на межі дефолту (наприклад, Ісландія). Незважаючи на це, подолання наслідків фінансово-економічної кризи й визначення шляхів економічного розвитку у країнах Євросоюзу здійснюються зусиллями всіх країн-членів, що значно підвищує ефективність антикризових заходів. Отже, вивчення причин і наслідків світової фінансово-економічної кризи, особливостей її прояву в окремих країнах є надзвичайно актуальним, оскільки дослідження в цьому напрямі дають змогу визначати взаємозалежність економіки та господарства країн і об'єднати й визначати орієнтири їх подальшого розвитку в контексті світової економіки.

Наукові дослідження в області вивчення причин і наслідків світової фінансово-економічної кризи привертають увагу вчених усього світу. Цю тему висвітили у наукових публікаціях: Акуз, Дж.Б. Фостер, Ф. Магдофф, П. Кругман, Дж. Купер, Р. Мохан, У. Мак-Кіббін, Е. Стокел та ін. Не залишили її без уваги й російські та українські вчені, зокрема, Ш. К. Ахметов, О.С. Бабанін, О.І. Барановський, Я.В. Белінська, Я.А. Жаліло, Т. В. Подсветова, В.І. Чугунов, Н. М. Шелудько, А.І. Шкляр, група вчених ІЕ РАН під керівництвом професора Л. Б. Вардомського та багато інших учених [1].

Для прийняття обґрунтованих антикризових програм і заходів, визначення пріоритетів подальшого економічного відродження й розвитку України потрібні науково — обґрунтована оцінка й аналіз макроекономічної ситуації в окремих країнах. Отже, метою статті є оцінка основних макроекономічних показників країн єврозони та України, виявлення причин і наслідків фінансово-економічної кризи, визначення специфіки розвитку української економіки та чинників, що викликали кризу у країні.

Наслідки фінансово-економічної кризи є такими: у 2008 році світовий ВВП знизився на 3689 млрд дол. США, або на 6,1%, хоча і вдалося утримати його на, рівні не нижче показників 2004 року, що характеризувався розвитком економік провідних країн світу та світової загалом (табл.3. 2). Серед країн Євросоюзу найбільше постраждали, зокрема, Болгарія, Латвія, Литва, Польща, Румунія й Чехія: їхній ВВП знизився нижче рівня 2004 року. В Україні ситуацію теж можна охарактеризувати як критичну, оскільки цього року ВВП становив лише 85,4% ВВП 2004-го.

У 2009 році економічна криза поширилася майже на всі країни Євросоюзу. Лише країнам, які входять до складу єврозони, а саме Австрії, Бельгії, Люксембургу, Мальті, вдалося зберегти позитивну динаміку економіки, тут відбулося зростання ВВП, хоча темпи були зовсім незначними. У таких країнах єврозони, як Кіпр, Фінляндія і Франція, падіння ВВП було зовсім незначним (менше ніж 1%), що свідчить про утримання економік цих країн в умовах світової фінансово — економічної кризи. Водночас у таких країнах Євросоюзу, як Латвія, Литва, Польща, Румунія й Чехія, падіння основного макроекономічного показника (в деяких навіть на 20−30%) свідчить про економічний занепад.

Слід також відзначити, що в окремих країнах єврозони фінансово-економічна криза позначилася більше на фінансовій системі, ніж економіці в цілому: так, у 2009 році у Греції падіння ВВП становило лише 2%, дефіцит бюджету — 36 млрд дол., або близько 10% ВВП; в Ірландії на фоні падіння ВВП на 3,5% дефіцит бюджету становив 29,78 млрд дол., або майже 17% ВВП; у Франції рівень ВВП майже відповідав рівню 2008 року, а дефіцит бюджету перевищив 200 млрд дол. і становив понад 10% ВВП (табл. 3. 3).

До країн із кризовим станом фінансової системи можна віднести ще Бельгію, де за умови зростання ВВП спостерігається значний дефіцит бюджету (майже 7% ВВП), Іспанію (8,5% ВВП), Італію (понад 6% ВВП). Проблеми фінансових систем цих країн істотно позначилися на валюті єврозони — зниження курсу євро набрало швидких темпів навесні 2010 року й нині залишається нестабільним.

Зазначимо, що відповідно до Маастрихтської угоди рівень дефіциту бюджету країни не повинен перевищувати 3% ВВП, лише тоді стан її фінансової системи можна вважати задовільним. Загрозою для фінансової стабільності єврозони є фінансові системи таких держав, як Австрія, Кіпр, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Словаччина і Словенія (дефіцит їхніх бюджетів коливається на рівні 4−5%). Таким чином, подальше проникнення кризи в ці країни призведе до неминучого загострення фінансової кризи у єврозоні й поставить питання про доцільність існування економічного їх об'єднання та спільної валюти.

З огляду на значну диференціацію стану бюджетів країн Євросоюзу в цілому та єврозони зокрема, доцільно оцінити їхню фінансову систему за такою шкалою:

Таблиця 3. 2

Динаміка ВВП і рейтинг країн Євросоюзу та України.

Регіон, країна

Докризовий період (2004р)

Пік кризи (2008р)

Після кризовий період (2009)

ВВП млрд. дол. США

Місце в світі

ВВП млрд. дол. США

Місце в світі

ВВП млрд. дол. США

Місце в світі

Світ

55 938,0

-

60 917,0

-

57 228,0

-

Європа

-

-

22 246,0

-

19 282,0

-

Євросоюз

12 020,0

-

18 388,0

-

16 191,0

-

Австрія

261,1

33

313,9

34

323,1

37

Бельгія

322,6

27

375,6

28

381,0

31

Болгарія

62,0

64

50,0

66

45,0

74

Великобританія

1832,5

6

2167,3

7

2149,0

6

Греція

243,1

36

347,9

32

341,0

34

Естонія

19,0

101

27,0

104

25,0

91

Ірландія

161,0

48

183,3

54

176,9

57

Іспанія

1046,2

11

1456,1

12

1368,0

13

Італія

1624,4

8

1840,9

10

1760,0

11

Кіпр

17,8

н/д

23,7

95

23,0

116

Латвія

28,0

89

34,0

92

24,0

81

Литва

45,0

71

47,0

80

36,0

75

Люксембург

30,9

87

37,8

93

38,3

98

Мальта

7,6

131

9,3

144

9,8

149

Нідерланди

520,9

18

671,7

20

654,9

20

Німеччина

2325,8

5

2910,0

5

2811,0

5

Польща

500,0

22

528,0

21

423,0

21

Португалія

205,5

40

232,3

43

233,4

50

Румунія

182,0

43

200,0

39

161,0

42

Словаччина

78,0

58

95,0

58

88,0

59

Словенія

41,5

73

55,0

82

50,0

69

Угорщина

167,2

46

196,0

51

184,9

54

Фінляндія

155,5

51

184,1

52

182,6

55

Франция

1744,4

7

2112,4

8

2110,0

9

Чехія

197,0

41

216,0

40

190,0

40

Швеція

265,0

31

336,6

31

333,5

35

Україна

248,8

29

344,7

34

294,6

32

Найбільше від фінансово-економічної кризи постраждали пострадянські країни, що входять до складу ЄС, передусім Литва й Латвія, дещо менше — Естонія. У Прибалтійських країнах унаслідок кризи відбувся значний економічний спад: у 2009 році падіння ВВП порівняно із 2008-м у Латвії та Литві становило відповідно 25% і 30%, Естонії - близько 8%. Щодо дефіциту бюджету, то в Естонії він дорівнював 3,1% ВВП, що свідчить про наближення фінансової системи до критичного стану, у Латвії та Литві - відповідно 8,2% і 6,4% ВВП. Отже, їхні фінансові системи зазнали кризи, і подальше її загострення загрожує економічною небезпекою. На цьому тлі відбулося зростання безробіття, істотне падіння реальних доходів населення і зниження його купівельної спроможності, падіння рівня життя тощо. Незадовільні державні антикризові заходи призвели до соціальної напруження в суспільстві, загострення політичних протиріч.

Подібна до Прибалтійських країн ситуація склалася і в Україні. За даними Міністерства фінансів у 2009 році обсяг експорту фактично скоротився на 31,4 млрд дол. США, що менше від прогнозованого на 3,2 млрд дол. З огляду на високий ступінь її залежності від багатьох держав Європи, які є основними споживачами українського експорту, зазначимо, що у 2008 році індекс промислового виробництва у країні становив 94,8%, у 2009-му знизився до 78,1%, тобто відбулося поглиблення виробничої кризи. Найбільше падіння промислового виробництва відбулося виробництві неметалевої мінеральної продукції - майже на 40%, у металургійної виробництві - на 26,7%, у переробній — на 26,5% і добувній промисловості - майже на 25%, тобто основних експортоорієнтованих галузях. Водночас падіння ВВП у 2009 році становило 12,7%. Це свідчить про високий рівень залежності вітчизняної економіки від зовнішнього економічного середовища, переважно європейських країн, і спричиняє більш глибоке проникнення кризи, оскільки поряд із внутрішніми істотними макроекономічними диспропорціями справили значний вплив їхні фінансово-економічні проблеми.

Крім того, однією з причин падіння української економіки у 2009 році стала непрацююча банківська система і скорочення обсягів кредитування економіки на 10,7 млрд грн порівняно з 2008 роком, тоді як у попередні три роки приріст кредитів у економіку в середньому становив 197 млрд грн. Таким чином, стан фінансової системи нашої країни теж можна оцінити як кризовий. За даними Міністерства фінансів доходи держбюджету у 2009 році становили 225 319,9 млн грн, тоді як видатки — 242 356 млн, дефіцит бюджету — майже 20 млрд грн.

Слід зазначити, що більшість країн Європи постраждали від глобальної фінансово-економічної кризи більше, ніж багато країн з економікою, що розвивається. Це можна пояснити двома обставинами:

глибокою інтеграцією країн Євросоюзу та інших європейських країн у сфері торгівлі, інвестицій і ринку праці із Західною Європою, яку охопила криза навіть більш глибока, ніж у США;

високою вразливістю економіки країн Європи до зовнішніх загроз через макроекономічні диспропорції, до яких призвела необачна економічна політика східноєвропейських урядів у роки економічного буму.

Економіка країн Євросоюзу почала виходити з кризи вже у III кварталі 2009 року (раніше від прогнозованих термінів), хоча темпи відновлення є низькими. Економіка країн єврозони також зросла у цей період — на 0,4%, країн ЄС на 0,2% порівняно з попереднім кварталом. У цей же період удалося вийти з рецесії Австрії, Бельгії, Італії, Литві, Нідерландам і Чехії, поки не змогли зробити це Великобританія, Греція,

Естонія, Іспанія, Румунія й Угорщина.

За прогнозами у 2010−2011 роках економічне зростання у Євросоюзі становитиме 0,7% і 1,6% відповідно. Водночас Європейський центробанк у вересні нинішнього року переглянув прогноз росту реального ВВП у бік збільшення (порівняно з макроекономічними оцінками червня 2010-го): згідно з останніми даними у 2010 році економіка європейських країн має зрости на 1,6%. Перешкодами для подальшого економічного розвитку будуть, як і раніше, слабка фінансова система, збільшення дефіциту бюджету, зовнішніх боргів, безробіття, що, у свою чергу, стримуватиме економічне зростання.

Що стосується економіки України, то її вихід з рецесії порівняно з країнами Євросоюзу розпочався кварталом раніше, тобто у II кварталі 2009 року, коли приріст ВВП порівняно з І кварталом становив 13,6% (табл. 3. 3). УIII кварталі 2009-го позитивна тенденція посилилася, приріст ВВП збільшився на 17,6% порівняно з II кварталом. І хоча пік економічної кризи припав на кінець 2008 — початок 2009 року, він був таким сильним, що подальші поліпшення не змогли перекрити загальну негативну тенденцію: падіння ВВП у І кварталі 2009 року на 22,3% зумовило зниження ВВП у 2009 році порівняно з 2008-м. Незважаючи на істотний приріст ВВП у II і III кварталах 2009 року, його розмір був на 10% меншим, ніж за аналогічний період 2008-го, і лише у IV кварталі 2009 року ВВП на 7,2% перевищив ВВП аналогічного періоду 2008 року.

Таблиця 3.3.

Динаміка ВВП України за кварталами у 2008−2010 роках

Період

ВВП, млн грн

Темп росту до попереднього періоду, %

Темп росту до відповідного періоду попереднього року, %

2008 рік

948 056

102,3

102,3

1 квартал

191 459

89,1

137,3

II квартал

236 033

123,3

141,4

III квартал

276 451

117,1

138,5

IV квартал

244 113

88,3

113,6

2009 рік

914 720

96,5

96,5

1 квартал

188 037

77,0

98,2

II квартал

213 690

113,6

90,5

III квартал

251 263

117,6

90,9

IV квартал

261 730

104,2

107,2

2010 рік

І квартал

218 125

83,3

116,0

II квартал

262 365

120,3

122,8

За попередніми статистичними даними у І кварталі 2010 року хоча й відбулося падіння ВВП порівняно з IV кварталом 2009-го на 16,7%, порівняно з відповідним періодом 2009 року ВВП зріс на 16%. Вражаючими є темпи зростання ВВП в Україні у II кварталі 2010 року порівняно з аналогічним періодом 2009-го та І кварталом 2010 року: приріст становив 22,8% і 20,3% відповідно. Утім, показники розвитку вітчизняної економіки ше не вийшли на докризовий рівень, хоча й наблизилися до нього. Навіть за умов їх досягнення розвиток економіки порівняно з іншими країнами Європи поки залишатиметься на досить низькому рівні.

Наведені результати економічного відновлення свідчать про дієвість застосованих урядом України анти кризових заходів, проте ефективність їх може в подальшому знижуватися, оскільки вони розроблені й реалізовані з урахуванням короткострокової перспективи, спрямовані на недопущення подальшого загострення кризової ситуації та не враховують майбутніх орієнтирів економічного розвитку країни. Світова фінансово-економічна криза показала слабкість вітчизняної економічної та промислової політики. Сировинно орієнтована модель розвитку, внаслідок якої відбувається неефективне використання природно-ресурсного та економічного потенціалу держави, виявила свою нежиттєздатність у нових післякризових умовах. Отже, для України криза стала не лише проблемою, а і стимулом для подальшого розвитку й перегляду економічної моделі господарювання.

Фінансово-економічна криза хоча й охопила всі країни світу, але відобразилася по-різному: в деяких країнах спричинила падіння економіки, в інших призвела лише до зниження темпів розвитку.

Євросоюз уже вжив низку кардинальних заходів щодо оздоровлення фінансово-економічної системи — йдеться про нову систему фінансового контролю, націлену на забезпечення стабілізації європейського фінансового ринку, посилення передбачення систематичних фінансових ризиків і контролю трансграничних фінансових структур. Усі підготовчі заходи й законодавчі процедури планується завершити вже 2010 року та найближчим часом запровадити нову систему фінансового контролю.

Зазначимо також, що взаємозалежність і взаємовразливість економік країн перешкоджатиме економічно розвинутим країнам і країнам зі стійким економічним зростом розвиватися й реалізовувати повною мірою природно-економічний потенціал без надання ними належної підтримки економічно слабким країнам. Лише акумулювання зусиль і допомога в подоланні негативних наслідків кризи державам, які опинилися в найгіршому фінансово-економічному становищі, з боку міжнародних організацій та об'єднань сприятиме поступовому розвитку економіки як окремих країн, так і світової загалом. Оскільки можливості Міжнародного валютного фонду і Світового банку є обмеженими, однією з пропозицій щодо розв’язання цього складного завдання є створення «фонду вразливості» для економічно слабких країн, формування якого здійснюватиметься за рахунок внесків багатих країн, які, визначаючи плани стимулювання власної економіки, мають додатково планувати 0,7% свого бюджету для цього фонду.

Потрібно зауважити, що фінансово-економічна криза в Україні має свою специфіку. Фахівці в галузі економіки та фінансів довгий час не наважувалися прогнозувати проникнення кризи в державу, оскільки її економіка не має сильної залежності від світового фондового ринку, що взяв на себе перший і основний удар кризи, як європейські країни. Фінансово-економічна криза в нашій країні спричинена в основному внутрішніми макроекономічними суперечностями, а глибина її проникнення посилилася високим рівнем залежності національної економіки від зовнішнього економічного середовища. Не останнім чинником стала й політична криза.

На сьогодні країні потрібні комплексна антикризова програма і стратегія подальшого економічного зростання. Український уряд вживав окремих, іноді неузгоджених заходів. Кабінет Міністрів розробив і направив до Верховної Ради понад 160 законопроектів, які мали антикризовий характер Антикризові заходи стосувалися посилення фінансово-бюджетної дисципліни, фінансової стабілізації, врегулювання валютних відносин, заходів з макроекономічного врегулювання, підтримки соціальної сфери. Проте всі вони були спрямовані переважно на недопущення подальшого розвитку кризової ситуації та підтримку хиткої макро-економічної стабільності. Водночас немає головного — обгрунтованої стратегії розвитку національної економіки у нових післякризових умовах, яка щонайменше має бути розрахована на середньотермінову перспективу й базуватися на інноваційній моделі.

Вивчення генезу світової фінансово-економічної кризи та її проявів залишається актуальним для України. З метою подолання кризи й виходу на новий рівень розвитку національної економіки потрібна така стратегія, яка б відповідала інноваційно-інвестиційній моделі розбудови економіки. Починати треба з розвитку високотехнологічних виробництв і виходу на світовий ринок не з сировинними ресурсами, а з високоякісноюконкурентоспроможною продукцією. Державні програми і стратегії мають сприяти диверсифікації економіки саме в напрямі надання їй сучаснішої структури, економіки, заснованої на інноваціях.

Висновки

Економічна структура не є статистичною. Вона підвладна змінам. Причому, чим швидше вони відбуваються, тим еластичніше пристосовується структура до вимог часу, тим успішніше розвивається економіка

Опрацювавши теоретичний і практичний матеріал можна зробити наступні висновки:

1. Цикли характеризують періодичні злети й падіння кон’юнктури, які проявляються перш за все у різних формах невідповідності попиту та пропозиції. Також, під циклами розуміють безперервні коливання економіки, коли зростання змінюється спадом.

2. Факт, пов’язаний з економічними циклами, який здається невідповідним простої версії теорії реального ділового циклу, полягає в тому, що інфляція має тенденцію сповільнюватися в ході спаду або відразу після нього. Теорія передбачає, що несприятливий шок продуктивності буде як викликати спад, так і підвищувати загальний рівень цін. Тому, відповідно до теорії реального цикла, періоди рецесій повинні також бути і періодами інфляції, що противорічить фактичним даним.

3. Цикли означають:

по-перше, порушення рівноваги і перерву розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;

по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;

по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців, змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;

по-четверте, одночасне існування інфляції і безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частки населення.

Аспектів згубного впливу циклічного розвитку дуже багато.

4. Однак циклічність є не тільки злом, а й благом, для економічної системи. Справа в тому, що криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва й менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства.

Список використаних джерел

1. Соореr С. The Origin of Financsal Crises: Central Banks, Credit Bubbles Marker Fallacy (Vintage): [Електр. ресурс]. http: //www. amazon. comуту.

2. Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроэкономика: Учебник. — М.: ДИС, 1997.

3. Барановський О.І. Предтечі фінансових криз // Фінанси України. — 2009. — № 3. — С. 3−22; Економічна криза в Україні: виміри, ризики, перспективи / Я.А. Жаліло, О.С. Бабанін, Я.В. Белінська та ін.; за заг. ред. Я.А. Жаліла. — К.: НІСД, 2009. — 142 с.; Мировой финансовый кризис в постсоветских странах: национальные особенности и экономические последстнвия / Под обш. ред. д-ра зкономических наук, проф.Л. Б. Вардомского. — М.: ИЗ РАН, 2009. — 385 с.; Подсветова Т. В. Особенности современного финансово-экономического кризиса: [Електр. ресурс}. — http: //www. zpu-journal/e-zpu/2009/8/Podsvetova;

4. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Курс лекций. — М.: Юрайт, 1998.

5. Гальчинський А. С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії - К.: «Вища школа», 1995.

6. Дорнбуш Р., Фишер С. Макроэкономика / Пер. с англ. М.: 1997.

7. Дорошенко І.В. Причини і наслідки кризи Єврозони: уроки для україни / І.В. Дорошенко // Фінанси України. — 2010. — № 12. — С. 58−68.

8. Економічна теорія: Посібник вищої школи / Воробйов Е. М., Гриценко A. A., Лісовицький В.М., Соболев В. М.; За ред. Е. М. Воробйова. — Харків — Київ, 2001.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой