Експериментальне дослідження особливостей виховання гуманного ставлення до навколишнього середовища дітей дошкільного віку

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Вступ

педагогічний дошкільний виховання гуманний

Актуальність дослідження. Безперечно, найвищою цінністю на землі є не просто розумна, а в першу чергу вихована людина. Саме тому одним із найголовніших людинотворчих засобів є виховання. Компетентна, самостійна, відповідальна, з чіткими громадянськими позиціями особистість (вихована людина) сторицею поверне те, що було затрачено на її виховання і навчання. Недаремно японці стверджують, що безпрограшний бізнес — це вкладання коштів у розвиток власних дітей. Тому споконвічно через такі інститути як сім'я, культурні та освітні структури, громадські об'єднання тощо, суспільство прагнуло створити належні умови для морального розвитку підростаючого покоління, його гуманістичної спрямованості [6, с. 4].

Дитина як особистість починає формуватися саме в дошкільному віці. Визначальне місце у вихованні особистості дитини займає проблема формування гуманних почуттів. Формування їх починається з найперших контактів дитини з оточуючими в сумісній діяльності, у спілкуванні. В свою чергу, моральна вихованість обов’язково спирається на здатність людини до співпереживання, співчуття і спів дії з іншою людиною. Виховання останнього є об'єктом педагогічного впливу [7, с. 6].

Зважаючи на актуальність проблеми виховання гуманних почуттів у дошкільників нами й було обрано тему експериментально-педагогічного дослідження.

Традиції морального виховання на засадах гуманізму здавна відомі українській педагогіці. Їхні витоки — в давньоруських літописах Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, у філософсько-педагогічних концепціях Г. Сковороди, в кращих працях І. Вишенського, П. Могили, Ф. Прокоповича, М. Максимовича, М. Костомарова, Т. Шевченка, К. Ушинського, О. Потебні, Б. Грінченка, І. Огієнка, Г. Ващенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського, С. Русової та ін. Фундаментальні ідеї морального розвитку особистості висувалися Л. Виготським, А. Макаренком, Ж. Піаже, Г. Песталоцці, Ж. -Ж. Руссо, В. Сухомлинським. Важливий вклад у розвиток теоретичних і прикладних проблем формування моральної свідомості, зокрема її ціннісної, емоційної сфер, внесли праці Л. Артемової, І. Беха, Л. Божович, М. Боришевського, О. Кононко, Н. Монахова, Л. Рувинського, О. Сухомлинської та ін. Питання моральної поведінки як практичної сторони моральної свідомості вивчали І. Каїров, В. Оржеховська, Т. Поніманська, Я. Регіковський, Є. Субботський. Широко відомі праці В. Котирло, С. Ладивір, Ю. Приходько з питань виховання у дітей дошкільного віку гуманних почуттів.

Протиріччя. Незважаючи на важливість і необхідність виховання гуманних почуттів до природи у дітей дошкільного віку на сучасному етапі, спеціальних наукових досліджень у цьому напрямку не проводилося. Як свідчать опитування вихователів ДНЗ, бракує спеціальних методик, розробок щодо виховання гуманних почуттів до навколишнього середовища у дошкільників. З огляду на визначене протиріччя и визначили тему нашого дослідження: «Виховання гуманного ставлення дітей до навколишнього середовища».

Мета дослідження: дослідити особливості виховання гуманного ставлення дітей дошкільного віку до навколишнього середовища.

Об'єкт дослідження: моральне виховання дошкільників.

Предмет дослідження: виховання гуманного ставлення дітей дошкільного віку до природи.

Завдання дослідження:

1) проаналізувати психолого-педагогічну літературу з виховання гуманних почуттів дітей дошкільного віку;

2) розкрити особливості вихованні гуманних почуттів в дошкільному віці;

3) виявити головні аспекти виховання гуманного ставлення до навколишнього середовища дітей дошкільного віку;

4) обґрунтувати форми, методи, способи виховання гуманного ставлення до навколишнього середовища дітей дошкільного віку.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз, синтез, систематизація вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної й методичної літератури; термінологічний аналіз досліджуваних понять з метою з’ясування сутності виховання гуманних почуттів дітей дошкільного віку; емпіричні: педагогічне спостереження, бесіди, педагогічний експеримент із аналізом отриманих даних.

Структура роботи: складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

1. Виховання гуманних почуттів у дітей дошкільного віку як психолого-педагогічна проблема

1.1 Проблема виховання гуманних почуттів у дошкільників в психолого-педагогічній теорії

Українська традиційна педагогічна культура сильна своєю національною єдністю, самобутністю, глибокодумністю, багатством розмаїття місцевих барв та відтінків. Вже в трипільську добу (III-IV тис. до н.е.) люди, які проживали на теренах сучасної України, мали уявлення про добро і зло, обов’язок і відповідальність тощо.

Згодом концентрація релігійно-магічних функцій, що регулювали моральне життя первісного українського суспільства поступається раціонально-світським регуляторам людської поведінки: спочатку звичаєвому праву, а згодом — власне праву. Поряд із правом виділяється, набуває специфічних рис і загальнолюдська мораль.

В стародавній картині світу, яку ми бачимо через міф, переказ, легенду, літопис відсутні етично нейтральні сили та явища. Під впливом віри, міфології, фольклору в процесі праці, спілкування відбувалося нагромадження елементів, ознак, котрі згодом утворили феномен давньоукраїнської моралі: піклування про літніх людей, дітей, жінок, культуру людських стосунків, усталену систему морального виховання, дотримання дисципліни праці, звичаєве право. Високоморальними думками, піднесеними почуттями сповнені давньоукраїнські літературні пам’ятки [42, с. 9].

Про розвиток педагогічної думки Київської Русі свідчать різноманітні джерела, що дійшли до нас. Чи не найвагоміше серед них «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Це перший в середньовічній Європі педагогічний твір, в якому було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, пов’язаного з практичними потребами людини, вказано на зв’язок освіти з потребами життя та діяльності особистості. Мономах вважав, що основою всіх успіхів є праця, а тому треба виховувати не повчаннями, а добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального виховання людини як соціально активної особистості.

Яскравою сторінкою в розвитку українського шкільництва й педагогіки є період козаччини. Система козацького виховання передбачала такі ступені: дошкільне родинне виховання, родинно-шкільне виховання і підвищена освіта. Дошкільне родинне виховання базувалося на культі матері і батька, бабусі та дідуся, роду і народу. Сімейні виховні традиції знаходили своє продовження у дошкільній практиці.

Важливого значення формуванню гуманних почуттів надавав Прокопович Феофан (1681−1736) — український і російський церковний та громадський діяч, просвітитель. В 1721 р. Ним було організовано школу, в якій застосовувалися передові на той час методи виховання. Педагогічні ідеї Прокоповича викладено в «Духовному регламенті». Він вважав, що розповідаючи про будь-який предмет, учитель передусім має впливати на почуття своїх слухачів.

Проблеми морального життя людини перебували в полі зору професорів Києво-Могилянської академії. З’ясовуючи суть блага та сенсу людського буття, вони розглядають його у двох аспектах: фізичному і моральному. Моральними є внутрішні блага, серед яких не лише духовні чесноти, а й інші (здоров'я, сила, наполегливість тощо), якщо вони творяться в ім'я добра та є моральними. Їхні погляди визначались наступним чином: «Якщо благо бажане для тебе, корисне іншим, воно є істинним, а значить — моральним» [6 с. 6].

Український філософ Сковорода Григорій (1722−1794) вважав, що формування моральної свідомості індивіда — найважливіше завдання всіх і кожного. Найкраща людська риса на думку філософа — доброта, а її вияв — доброчинність. Добро властиве кожному від природи і є найдоступнішим, як вода і повітря. Г. Сковорода мріяв про вільну духовну людину, в якій гармонійно поєднано матеріальне і духовне, яка живе в гармонії з природою, власною совістю і Богом. Він створив етичний ідеал гуманної, вільної, незалежної людини з високим почуттям обов’язку, котра володіє скарбом «спокою нерушеного», «здоров'я міцого», «серцем незламним», «зрівноваженим духом», «мудрою розсудливістю», «веселістю ясною», «дружбою, що цінніша за все» [6, с. 6].

Вихідним і визначальним в системі педагогічних поглядів Г. Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності. Ідеал людяності - мета всього його життя й мета виховання. Особливу роль у всебічному розвитку особистості він відводив формуванню її моральних якостей, зокрема таких, як людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності. Визначальним у моральному вихованні, на його думку, є формування звичок високоморальної поведінки, бо звичка «не в знании живёт, но в делании». Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою. Виходячи з цих положень, Г. Сковорода звертає також особливу увагу на виняткове значення поваги і любові до дітей, гуманного ставлення до них з боку батьків, старших, вчителів. Моральне виховання має спиратися на відзначення подяки. У подяці заховалося всяке благо, як вогонь і світло причаїлося в кремені. З невдячності - смуток, неувага і жадоба, з жадоби — заздрість, а із заздрощів — лестощі, розкрадання, кровопролиття і всяка прірва беззаконня.

Т.Г. Шевченко (1814−1861) — великий український поет, мислитель. У своїх творах виклав глибокі думки про виховання, яке повинно виробляти громадянські переконання, відданість народові, нетерпимість до неправди, егоїзму. На думку поета сімейне виховання слід доповнювати суспільним, яке допомагає дитині знайомитися з навколишнім світом, спілкуватися з людьми. З творів Т. Г. Шевченка постає духовний ідеал — людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями. Проаналізувавши витоки української педагогічної думки в розрізі філософського вчення про гуманізм, мораль, моральну свідомість та моральне виховання, бачимо, що філософія акумулювала знання про моральне в людському бутті. В її надрах сформувалися українська етика, педагогіка, а згодом і психологія. Розвиток цих наук був невіддільним від вивчення свідомості людини та її вияву в сфері морального.

Ще один вітчизняний педагог Ушинський К. Д. (1823−1871) вважав, що моральне виховання дитини слід починати з найменшого віку і здійснювати постійно і систематично. Воно має бути спрямоване на формування у дітей кращих моральних рис і почуттів, зокрема, гуманізму, чесності й правдивості, почуття обов’язку, відповідальності та ін. Головними методами й засобами морального виховання є переконання, заохочення, покарання (але в жодному разі не тілесні), власний приклад вчителя, а також батьків і старших, правильний режим дня тощо. К. Ушинський визначав вихователя як головну постать у виховному процесі.

Творча спадщина педагога Софії Русової про духовний розвиток дітей дошкільного віку особливо наголошує на великому значенні релігії у становленні особистості. Софія Федорівна писала про необхідність «з дитини, якою вона є з природи, витворити різними засобами, що педагогічно нам слугують, людину в найкращому значенні цього слова, розвиваючи до максимуму всі позитивні здібності дитини і зводячи до мінімуму сві її негативні нахили». Тому й мета нинішньої дошкільної освіти — розвиток світогляду кожної дитини, ціннісного ставлення до зовнішнього й внутрішнього світу, самовизначення й духовний розвиток [24, с. 8].

В особі малої дитини Софія Русова поважала людину, хай ще недосвідчену, але повноцінну душею. Дитина здатна досягти високого духовного розвитку значно раніше, ніж дехто може собі уявити. Видатного педагога найбільше приваблювала чистота внутрішнього світу юної душі, ще не зіпсованої життям. Саме особистісний підхід до вищого духовного світу дитини проголошували Каменський Я. А., Шевченко Т. Г., Леся Українка, І. Франко, Ф. Фребель та багато інших мислителів.

Сьогодні кращі вітчизняні педагоги відчувають велику відповідальність за рівень людського в людині, за її духовність, адже в тому й полягає сенс гуманізації освіти. Багато хто з науковців та практиків переконаний в тому, що нашим дітям, з метою виховання у них гуманних почуттів, конче потрібно повернути основи християнської моралі й духовності. Ще відомий Шевченків «Буквар» для українських дітей містив молитви й євангельські тексти. Великий Кобзар був переконаний, що найпершою абеткою для малечі мав бути голос Божий.

Велику увагу розробці питань морального виховання приділяв А.C. Макаренко. Педагог, письменник, він створив наукову методику виховної роботи з дитячим колективом. В часи найбільш важких випробувань він вірив в торжество ідей гуманізму, мужньо взявши на себе відповідальність за виховання нової людини. Він наголошував, що «виховання — процес соціальний в найбільш повному змісті. Зі всім світом навколишньої дійсності дитина входить в безмежне число відношень, кожне з яких розвивається, переплітаючись з іншими відносинами, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини» [21, с. 9].

А.С. Макаренко надавав великого значення впливу колективу на формування морально-стійкої людини і підкреслював, що дитина не може жити ізольовано, що у деяких дітей раніше, в інших пізніше перевага гри на самоті починає переростати в інтерес до товаришів, до групової гри; і треба допомогти дитині з найбільшою вигодою здійснити цей досить важкий перехід [21, с. 9].

Важливий внесок Сухомлинського Василя Олександровича (1918−1970), засновника гуманістичної новаторської педагогіки, видатного українського педагога. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку. Його праці знайшли визнання в цілому світі. Головною метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток особистості, вважав він. Важливим аспектом педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського є її гуманізм. Виховання гуманних почуттів і людяності повинно, на думку педагога, стати одним із провідних завдань діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям — радість самовіддачі.

Розв’язанням проблеми виховання гуманних почуттів на сучасному етапі опікується численна когорта українських науковців. Однак в основі сучасної наукової теорії не лише вчення відомих вітчизняних педагогів минулого, про яких йшлося вище, а й педагогічні здобутки епохи Відродження, коли було відновлено античний ідеал гармонійного розвитку особистості яскравими представниками педагогічної думки цього періоду є Руссо Жан-Жак (1712−1778), Песталоцці Йоганн Генріх (1746−1827). Останній основну роль відводив вихованню, яке повинно забезпечити гарну трудову підготовку й одночасно розвинути духовні сили. Основним завданням морального виховання він вважав розвиток у дітей високих моральних якостей, навичок і переконань [31, с. 23].

Широко відомі праці Віри Кіндратівни Котирло, Світлани Олексіївни Ладивір, Юлії Олексіївни Приходько. В полі їх зору проблеми розвитку гуманних почуттів у дошкільників в процесі спілкування з вихователем, в сюжетно-рольовій грі. В тому числі вчені розглядали питання становлення у дітей гуманного ставлення до однолітків й членів родини, особливості гуманних проявів дітей дошкільного віку.

Отже, сьогодні над проблемами морального виховання загалом, та виховання гуманізму і духовності, зокрема, працюють такі відомі українські вчені як І. Бех, Л. Артемова, Т. Поніманська, Г. Лаврентьєва. В Україні завершено роботу над «Державною базовою програмою розвитку особистості у дошкільному віці». Зрозуміло, що в цьому документі є розділ про виховання моральності. О. Кононко, доктор психологічних наук, професор, наголошує, що програма — лише орієнтир, не зведення законів. Вона — низка доцільних пропозицій, які зорієнтовані на конкретного Петрика, Ганнусю, Тарасика, а не прописів, розрахованих на абстрактну середньостатистичну дитину. Як бачимо, кожен автор, кожна епоха суспільного розвитку приділяють проблемам виховання гуманності, гуманних почуттів, як основи її, надзвичайно велику увагу. А праці багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених минулого і сучасності набули широкої популярності та визнання за межами своєї країни і стали надбанням світової педагогіки.

1.2 Особливості виховання гуманних почуттів в дошкільному віці

Гуманність — моральна норма людського суспільства, яка поєднує у собі вимогу поваги й любові до людини, взаємодопомоги і взаємопідтримки в колективній діяльності, повсякденному спілкуванні, в усьому укладі життя [7, с. 4]. Гуманність найчастіше розглядається як психологічне поняття, в якому відбивається одна з найважливіших рис спрямованості особистості.

Гуманістичний світогляд як узагальнююча система поглядів, переконань будується навколо одного центру — людини. Якщо гуманізм — це система певних поглядів на світ, то власне людина є системоутворюючим фактором, ядром гуманістичного світогляду. При цьому його відношення включає не тільки оцінку світу, але й оцінку свого місця в навколишній дійсності. Отже, в гуманістичному світогляді якраз знаходять своє вираження багатогранне відношення до людини, до суспільства, до духовних цінностей, до діяльності, тобто по суті до всього світу в цілому.

В психологічному словнику поняття «гуманність» визначається як «обумовлена моральними нормами і цінностями система установок особи на соціальні об'єкти (людину, групу, живі істоти), яка представлена в свідомості переживаннями, співстражданням, співрадістю… й реалізується в спілкуванні, діяльності в аспектах сприяння співучасті, допомоги» [44, с. 30].

Отже, гуманність — це якість особистості, яка представляє собою сукупність її морально-психологічних властивостей, що виражають усвідомлене співпереживаюче ставлення до людини як до найбільшої цінності.

Психологія доводить, що наше «я» не є чимось відокремленим і незалежним, якоюсь автономною самодостатньою суттю. Людська індивідуальність не з’являється на світ готовою, а формується в процесі життя й діяльності з багатьох елементів, які вона засвоює із соціально-культурного середовища. Знайомлячись з казками, легендами, культурою, історичними фактами, дитина починає усвідомлювати свою причетність до історії свого народу, свого суспільства і в неї формується самосвідомість, моральні почуття, спосіб бачення світу, вона формується як особистість.

Особливе значення має засвоєння моральних норм та їх виконання.

Основне питання моралі - ставлення особи до суспільства, тому моральні норми мають форму вимог, які суспільство ставить до окремих людей. Моральні вимоги — це своєрідні накази суспільства своїм членам про те, як належить поводитись. Зміст моральних вимог у тому, щоб спонукати людей у поведінці керуватися загальними інтересами. Гарантується виконання вимог моралі сформованістю гуманних почуттів. [21, с. 17 — 19].

Гуманні почуття і власне емоції як форма їх вираження виступають свого роду психологічним механізмом, за допомогою якого особистість поступово починає сприймати вимоги суспільства як свої власні. Оцінки, правила, дії стають для дитини значимими тоді, коли вони пережиті, емоційно забарвлені. Емоційна подача правила, емоційне ставлення дитини до нього сприяють його засвоєнню [18, с. 7]. Вступаючи в життя, діти ознайомлюються з великою кількістю правил, які склалися у суспільстві, в тому числі написані закони гуманного ставлення до людей. У зв’язку з цим сукупність моральних норм, які регулюють суспільне життя та діяльність людей, мають забезпечити гармонійне поєднання особистих інтересів з суспільними.

Унікальність періоду дошкілля порівняно з подальшими віковими етапами становлення особистості полягає в тому, що він створює основи саме загального розвитку дитини. Формуються не лише ті якості, що взагалі характеризують поведінку дитини, її ставлення до довкілля, а й такі, що проектуються на майбутнє [15, с. 8].

Особливо велике значення має питання виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку. Шести-семирічний вік є важливим етапом у житті дитини, бо вона готується до вступу в школу. В цей час у психічному розвитку дітей відбуваються великі зрушення, зокрема, в усвідомленні ними людських взаємин, розширюється сфера спілкування з дорослими і дітьми, формується уміння оцінювати свої вчинки [33, с. 10].

Гуманні почуття шестирічної дитини можуть виявлятися в інтересі до життя іншої людини, у співчутті до її потреб, у захисті скривдженого від кривдника, в умінні поступатися своїми інтересами на користь іншого. У спілкуванні з дорослими, завдяки соціальному оточенню й навчанню формується особистість, здатна відчувати й емоційно виявляти свої почуття. Однак у більшої частини дітей безпосередні емоції легко витісняють знання про правильне й неправильне, про потрібне й заборонене [18, с. 9].

Вчені й практики чітко відмічають в поведінці дітей невідповідність між правильним словесним відтворенням моральних уявлень і діями, вчинками. Ще до недавнього часу цей феномен пояснювався неспівпаданням розвитку уявлень й досвідом моральної поведінки дошкільників. Вважалося, що оптимізація виховних впливів, спрямована на організацію взаємовідносин дитини з оточуючими людьми, — надійний засіб «зближення» так званих реально діючих мотивів і тим самим формує моральну поведінку дітей.

Однак, як виявилося, навіть дотримання дітьми правил моральної поведінки не є гарантією сформованості у них гуманізму. Дії і вчинки їхні у взаєминах з однолітками нерідко позбавлені тієї чуттєвої основи, яка необхідна для співпереживання негараздів чи радощів товаришів. Спілкуванню ж дошкільника з дорослим взагалі властива однонаправленість емоційних проявів: дитина виступає не стільки суб'єктом емоційної співдії іншій людині, скільки об'єктом прикладання почуттів з боку дорослого, що не створює передумов для формування у неї гуманних почуттів [7, с. 4 — 5].

Наявність гуманних почуттів — критерій морального розвитку особистості. В свою чергу, моральна вихованість неодмінно спирається на здатність людини до співпереживання, співчуття й співдії іншій людині.

Тут немов би перетинаються два впливи: інтимні переживання дитини і її моральні уявлення, що складаються під впливом соціальних вимог. Емоційна сфера не підлягає прямому педагогічному регламентуванню (хоча, природно, відчуває його вплив на собі), але моральний розвиток особистості є об'єктом педагогічного впливу [7, с. 6]. Останній обов’язково включає виховання у дитини-дошкільника гуманних почуттів, а саме:

— виховання співпереживання емоційним настроям (горю, невдачі, радості, успіху) інших людей (близьких дорослих, вихователів, однолітків);

— виховання співчуття людям, у яких сталася неприємність;

— виховання співдії іншій людині.

Виховання кожного з перерахованих гуманних почуттів не можна здійснювати ізольовано, усі вони перебувають у нерозривній єдності, є взаємообумовленими та розвиваються паралельно. Неможливо виховати у дитини здатність радіти за успіхи товариша, не сформувавши вміння висловлювати співчуття чужому горю. Відповідно співпереживання та співчуття не можуть виражатися ізольовано від акту допомоги, співдії іншій людині.

Важливою умовою спілкування і сумісного життя є вміння дітей уважно ставитись до бажань ровесників та дорослих, рахуватися з ними, погоджувати певним чином свою поведінку. Дітей треба вчити враховувати, наскільки конкретні обставини дозволять здійснювати їхні бажання [2, с. 6 — 7].

Дітям важко побачити важке положення однолітка, зрозуміти інтереси і бажання іншого. Уявлення про доброзичливу поведінку, отримані в попередніх групах, у старшому дошкільному віці закріплюються, ускладнюються й поповнюються новими:

Будь уважний до іншого:

— перш, ніж щось робити, подивись — чи не заважаєш ти іншому;

— про новачків і гостей слід піклуватися, аби їм було приємно: познайомитись, запропонувати цікаву іграшку, запросити до гри;

— якщо товаришу дуже потрібна якась річ, а ти можеш без неї обійтись, запропонуй її сам;

— товаришу слід приходити на допомогу.

Будь привітним:

— грайся дружно, не наполягай тільки на своєму, приймай пропозиції інших, рахуйся з товаришами;

— ніколи не ображай своїх товаришів (не кричи, не говори грубо, не вигадуй прізвиськ, не штовхай, не смійся над ними, якщо вони щось роблять не так);

— не сварися з товаришем, намагайся вирішувати суперечки справедливо; цікавими іграшками слід ділитися, привабливі ролі у грі розподіляти по черзі;

— завжди намагайся зробити іншому приємне (виготовити товаришу, котрий захворів, іграшку, саморобку, малюнок);

— хлопчикам завжди слід бути уважними, чуйними й турботливими; пропускати дівчинку вперед, поступатися їй місцем, подавати пальто і т.д.

Прийди на допомогу:

— якщо побачив, що хтось ображений, стурбований, плаче, підійди, розпитай, що сталося, і заспокой, втіш, допоможи, чим можеш;

— якщо товариш не вміє робити те, що вмієш ти, покажи йому, розкажи, разом буде цікавіше;

— товаришу необхідно співчувати (радіти його успіхам і перейматися невдачами) [18, с. 19 — 20].

Правила взаємовідносин передбачають враховувати бажання, інтереси, стани іншої людини, тобто орієнтуватися на іншого. Аби виховати гуманність, слід сформувати спрямованість на оточуючих людей, розвивати емоційне ставлення до них: співпереживання, співчуття, радість за успіхи іншого. Не менш важливо, аби правила були усвідомлені дітьми, торкнулися почуттів, були пережиті, тоді вони стають значимими для дитини, спонукають до моральних дій [18, с. 10].

Формування гуманних почуттів починається з контактів дитини із іншими людьми — дорослими, однолітками, молодшими дітьми. У спільній діяльності і спілкуванні, якщо вони правильно побудовані, виникає спільність емоційних переживань, з’являється можливість збагачення почуттями іншого [7, с. 4]. В дошкільному віці закладаються основи соціальної компетентності дитини: вміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі люди, люди різної статі, віку, роду занять та ін.), здатність розуміти іншого, його потреби, особливості поведінки, вміння поважати людей, допомагати їм, турбуватися про них, обирати відповідні ситуації спілкування та спільної діяльності. Дитина здатна відчувати своє місце в системі людських стосунків, а отже й адекватно поводитися. Йдеться про відкритість до світу людей як особистісну потребу, про володіння навичками соціальної поведінки, свідомого ставлення до себе як вільної самостійної особистості та до своїх обов’язків, що визначаються зв’язками з іншими людьми; про вміння співчувати та співрадіти, співпереживати, про бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки [29, с. 3].

Сучасний підхід до виховання полягає в можливості цілісного розвитку дитини у світі людей. Такий підхід відповідає сучасній меті виховання — створення сприятливих умов для розвитку особистості дитини, для її самореалізації. Дані положення, встановлення норм, які узгоджують інтереси дитини й потреби суспільства щодо розвитку особистості чітко визначено у Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні. Пріоритетним тут є ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості.

Зміст Базового компонента дошкільної освіти систематизовано за сферами життєдіяльності, кожна з яких містить ряд компетенцій дитини-старшого дошкільника, які цікавлять нас з огляду на тему педагогічного дослідження.

Виховання гуманних почуттів старшого дошкільника в контексті змістової лінії «Природа планети Земля» зорієнтоване на формування екологічно-доцільної поведінки.

Сфера «Культура» [5, с. 9 — 12] вводить дитину у світ духовної діяльності людини.

Компетентність у мистецькій діяльності передбачає розвиток естетичної чутливості, емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього, як базису виховання гуманних почуттів.

Однак особливої уваги в контексті нашого педагогічного дослідження вимагає зміст сфери «Люди». Дана сфера життєдіяльності має на меті формування соціальних навичок поведінки, розвиток свідомого ставлення до себе як самостійної особистості, рівної з іншими людьми, як члена суспільства, що визначаються зв’язками з іншими, активного інтересу до людей, формування готовності сприймати соціальний досвід, виховувати співпереживання, співчуття, бажання пізнавати людей, робити добрі вчинки.

Компетентність у напрямі «Сім'я. Родина» передбачає комплекс знань дитини про особливості взаємин з членами родини [5, с. 12 -13].

Компетентність дитини у сфері «Я сам» — важлива передумова її особистісного становлення. Правильна оцінка дитиною свого «Я» виступає регулятором її моральної поведінки, лежить в основі гуманних почуттів. [5, с. 17].

Компетентність у напрямі соціального «Я» становлять уявлення дитини дошкільного віку про необхідність сприймати себе в контексті відносин з іншими, розвинена потреба в контактах з однолітками і дорослими, соціальні мотиви спільної діяльності, регуляція поведінки і діяльності, моральні почуття [5, с. 18 — 19].

Як бачимо вимоги Базового компоненту дошкільної освіти значною мірою зорієнтовано на розвиток емоційної сфери та почуттів дитини й вміння керуватися ними у практичному житті.

В старшому дошкільному віці формування моральних якостей особистості, а відтак і гуманних почуттів, активно продовжується. Зміст педагогічного процесу на цьому етапі чітко визначено програмовими вимогами.

Так у розділі «Гра» програми виховання дітей дошкільного віку «Малятко» визначено наступні завдання, що мають відношення до виховання гуманних почуттів у дітей старшого дошкільного віку [22]. Значний соціальний зміст виховання закладено у розділі програми «Дитина і навколишній світ» [22, c. 153−154].

У розділі «Мовленнєве спілкування» зміст виховного процесу значною мірою зорієнтовано на формування морально-етичних норм спілкування, без оволодіння якими, на нашу думку, неможливо належно висловити власні емоції, співчуття. [22, с. 187 — 188].

Розв’язання етико-естетичних завдань виховання відображено у розділі «Образотворче мистецтво». Зміст його передбачає формування етичних уявлень на основі естетичного сприймання навколишнього [22, с. 225 — 226].

Гуманні аспекти соціального розвитку дитини-дошкільника знаходимо й у змісті розділу програми «Праця» [22, с. 267 — 268].

Таким чином, передумови для виховання гуманних почуттів у старших дошкільників закладено у кожному з видів діяльності, що організуються в навчально-виховному процесі дошкільного закладу. Адже від оволодіння гуманною стороною взаємин в дитячому віці багато в чому залежить характер майбутніх відносин особистості з іншими людьми в учбовому, трудовому, сімейному й інших колективах. Вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі взаємини з оточуючими свідчать про високий рівень моральної зрілості.

Збудити в чутливій дитячій душі здатність співпереживати, співрадіти, співстраждати — значить вже в дошкільному віці підготувати сприятливий ґрунт для формування суспільно-спрямованої особистості.

1. 3 Виховання гуманного ставлення до природи у дітей дошкільного віку як складова екологічного виховання

На сьогоднішньому етапі складних та динамічних відносин суспільства з навколишнім середовищем бережливе ставлення до природи повинно складати невід'ємну частину загального досвіду кожного громадянина нашої держави. Адже, сформований екологічний досвід не дається з народження, удосконалення важливої якості сучасної людини продовжується все життя.

Філософське осмислення ситуації показує, що ключ до вирішення проблеми — в підвищенні рівня екологічної культури суспільства, обмеженні потягу до матеріального надлишку, що формувався тисячоліттями, вдосконаленні людських якостей, розвитку і заохоченні духовного, в його гармонійному поєднанні з матеріальним в кожній окремій особі. І це переводить проблему подолання кризи в галузь освіти.

Саме вона покликана виростити екологічно культурну людину, яка зможе добровільно і усвідомлено прийняти спосіб життя в рамках екологічного активу суспільства, реалізувати такі зразки діяльності і поведінки, які б підтримували стабільність природних біогеохімічних циклів і соціальних процесів.

У зв’язку з цим однією з важливіших проблем сучасної освіти, і перш за все природничо-наукової, є виховання у дошкільників гуманного ставлення до природи, утвердження в їх свідомості природи як універсальної цінності для життя людини і його рівноправного партнера, необхідності поважного, дбайливого, ставлення до неї.

У Концепції екологічної освіти України серед завдань дошкільного виховання визначено формування основ екологічної культури, морально-ціннісної орієнтації особистості. Цінності є необхідною передумовою розуміння сутності природи, переосмислення власної поведінки в межах гуманістичних ціннісних орієнтирів щодо природи.

Завдання дбайливого ставлення до природи означені в Конституції України: «кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі». У Державній національній програмі «Освіта. Україна 21 століття» йдеться про те, що необхідно «формувати екологічну культуру людини в гармонії її відносин з природою». «Базовий компонент дошкільної освіти в Україні» визначає зміст знань дошкільників із різних сфер людської життєдіяльності: зокрема в ньому зазначені загальні підходи до формування особистості через сферу життєдіяльності в природі, а саме: «Природа є: екологічне спрямування, виховання різнобічної і гармонійної особистості, орієнтованої на відтворення екологічної культури суспільства, комплексний підхід, що передбачає розвиток чуттєвої сфери, засвоєння певного кола знань та оволодіння практичними вміннями». В законі України «Про дошкільну освіту» визначені головні завдання дошкільної освіти, одне з них — це свідоме ставлення до себе, оточення та довкілля.

Формуючи ціннісне ставлення до природи, необхідно виходити з наступного: головне, щоб дитина зрозуміла, що людина і природа взаємопов'язані, тому турбота про природу є турботою про людину, його майбутнє, а те, що шкодить природі, завдає шкоди і людині. Отже дії в результаті яких руйнується загальний для всіх нас дім, аморальні.

Що ж необхідно робити, враховуючи вікові особливості дошкільнят, до яких можна віднести вразливість і емоційна чуйність, співчуття, співпереживання, які допомагають дитині увійти «до життя іншої живої істоти з середини» писав В. Сухомлинський, відчути чужий біль як свій власний.

Екологічне виховання дітей дошкільного віку, з точки зору науковців, припускає:

— виховання гуманного відношення до природи (етичне виховання);

— формування системи екологічних знань і уявлень (інтелектуальний розвиток);

— розвиток естетичних відчуттів (уміння бачити і переживати красу природи, захопитися нею, бажання зберегти її);

— участь дітей в посильній для них діяльності по догляду за рослинами і тваринами, по охороні і захисту природи.

Екологічне виховання дошкільників слід розглядати, перш за все, як етичне виховання, бо в основі ставлення людини до оточуючого її світу природи повинні лежати гуманні відчуття, тобто усвідомлення цінності будь-якого прояву життя, прагнення захистити і зберегти природу і т.д.

Представимо схему взаємозв'язків форм і методів роботи з дітьми в дошкільному навчальному закладі на складові екологічного виховання.

Рисунок 1.1 — Зміст роботи з екологічного виховання

Рисунок 1.2 — Система роботи з підвищення рівня сформованості гуманного ставлення до природи

Таким чином, основними завданнями роботи у сфері виховання гуманного ставлення до природи повинні бути:

— збагатити чуттєвий досвід дітей у процесі пізнання природи;

— знаходити можливості для прямих або опосередкованих контактів дітей з природою;

— здійснювати педагогічний вплив на розвиток емоційної сфери і засвоєння знань про взаємозв'язки у природі;

— розширювати коло уявлень дітей про природоохоронну роботу в природі;

— розвивати пізнавальні інтереси;

— організовувати посильну трудову діяльність у природі;

— формувати елементи наукових знань про основні чинники у розвитку природи (світло, температура, волога та ін.);

— розвивати вміння класифікувати природу (рослини, тварини, птахи та ін.);

— активізувати знання і практичний досвід в різних видах діяльності;

— викликати інтерес до живих барометрів природи.

2. Експериментальне дослідження особливостей виховання гуманного ставлення до навколишнього середовища дітей дошкільного віку

2.1 Методика визначення рівня ставлення дітей до навколишнього середовища

Для повноти дослідження ми провели експериментальну перевірку вихідного рівня ставлення дітей дошкільного віку до рідної природи.

Дослідження проводилось на базі ДНЗ «Ромашка» м. Свердловськ, Луганської області з дітьми старшого дошкільного віку.

Визначимо правила проведення діагностики:

1) Заради обстеження не варто відволікати дитину, якщо вона чимось зайнята, захоплена. Постарайтеся вибрати такий момент, коли вона готова піти з Вами на контакт.

2) Самим головним завданням на першому етапі є встановлення гарного контакту між дорослим і дитиною. Довірлива атмосфера, доброзичливе відношення, увага, справжня зацікавленість забезпечать взаєморозуміння. Тільки від дорослого залежить настрій дитини під час діагностики. Допоможіть їй зосередитися, дайте можливість захопитися.

3) Місце проведення діагностичної процедури повинно бути досить відокремленим, щоб інші діти або дорослі не заважали Вашій дитині спілкуванню, не відволікали дитину й тим більше не давали порад із приводу виконання завдання. Якщо це незнайоме місце для дитини, то дайте йому можливість і час озирнутися, освоїтися. У противному випадку, дитина буде думати не про Ваше завдання, а буде зайнята вивченням нового для неї оточення.

4) Стежте за станом дитини в ході обстеження: постарайтеся помітити перші ознаки втоми, дискомфорту у дитини й, якщо не вдається їх перебороти, подякуйте дитині за роботу та відкладіть Ваше спілкування на інший день.

5) Не обіцяйте заохочень і нагород за роботу, постарайтеся для дитини зробити приємним саме спілкування з Вами.

6) Приймайте дитину такою, яка вона є. Не оцінюйте її, не коментуйте її відповіді, не виражайте здивування, радості або осудження — у цьому випадку Ваше завдання констатувати рівень розвитку особистості дитини, а не виховувати її.

Методика 1. «Діагностика рівня екологічних знань дошкільників».

Автор О. Ф. Горбатенко «Система екологічного виховання в ДНЗ».

Завдання 1.1.

Мета: виявити характер уяви дитини про живе.

Використається метод індивідуальної бесіди, що включає три частини.

У першій частині бесіди виявляються уявлення дитини про істотні ознаки живого й цілісності як найважливішій умові життя організму. Для цього дошкільникові пред’являється десять картинок із зображеннями об'єктів живої природи (тварини, рослини, людина), неживої природи (сонце, дощ), предметів, створених людиною (машина, літак).

Із всіх представлених йому пропонується вибрати картинки із зображенням живого. Після цього задаються питання:

— Як ти довідався, що все це живе?

— Чому ти вважаєш, що (називається конкретна тварина, рослина) живий?

— Як потрібно доглядати за тваринами (рослинами)?

— Навіщо потрібні (називаються частини й органи)?

Третя частина бесіди присвячена виявленню уявлення дошкільника про пристосування живих істот до різних середовищ перебування з метою задоволення потреб. Дитині надаються кольорові зображення основних середовищ перебування живого (повітряної, водної, наземної), силуетні картинки тварин і пропонується проблемно-ігрова ситуація: «Хтось (будь-який ігровий персонаж) переплутав тварин і місця їхнього перебування». Задаються питання:

— Чи правильно «розселили» тварин? Чому?

— Допоможи тваринам й осели їх так, щоб їм добре жилося.

— Чи добре різним тваринам і рослинам жити разом (у лісі, у водоймі, на лузі)? Чому?

Бесіда з дитиною може проводиться повністю або вроздріб у різний час (залежно від його інтересу, стану).

Завдання 1.2.

Мета: вивчити особливості розуміння дитиною цінності природних об'єктів.

Використається метод індивідуальної бесіди з дитиною, у ході якої йому задаються питання:

— Чи любиш ти тварин і рослини?

— З якими живими істотами тобі подобається зустрічатися, з якими не подобається? Чому?

— Навіщо потрібні тварини й рослини?

— Чи можуть люди прожити без тварин і рослин? Чому?

— Чи може людина прожити без інших людей? Чому?

Завдання 1.3.

Мета: виявити за допомогою картинок й у ситуації вибору уявлення дитини про норми відносини до живого.

Використовується метод індивідуальної бесіди. Дитині пропонується ситуація, у якій герой віддає перевагу допомозі живій істоті розваги. Задаються питання:

— Як вчинив хлопчик (дівчинка)? Чому?

— Як би ти вчинив на його (її) місці?

— Які добрі справи ти робив для тварин, рослин, людей?

Методика 2. «Діагностика рівня відносини дітей до природи».

Автор О. Ф. Горбатенко «Система екологічного виховання в ДНЗ».

Завдання 2.1.

Мета: виявити характер відносини дитини до тварин, рослинам й одноліткам у природних умовах.

Використаються спостереження за відношенням дітей до об'єктів у групі, на ділянці дитячого саду, під час прогулянок й екскурсій.

Завдання 2.2.

Мета: вивчити особливості відносини дошкільників до тварин і рослин у спеціально створених умовах.

Використаються спостереження за відношенням дітей до живих істот у куточку природи. Створені умови можуть полягати в тім, що деякі з живих істот потребують допомоги (рослини — у поливі, видаленні пилу; тварини — у годівлі, чищенні клітки й ін.), для чого приготовлені необхідні засоби. У кімнаті також розміщаються матеріали для заняття іншими видами діяльності (образотворчої, ігровий і т. п.). Це дозволяє створити для дітей ситуацію вибору діяльності - або із природними об'єктами, або ін. Для здійснення діагностики в кімнату запрошують двох дітей і пропонують кожному зайнятися в ній тим, чим вони хочуть. Якщо дитина не здогадується про необхідність надання допомоги живому, його увага залучається до стану об'єктів за допомогою навідних запитань:

— Як себе почуває живий об'єкт?

— Як ти це довідався?

— Як йому можна допомогти?

— Хотів би ти допомогти тварині або рослині?

— Чому ти хочеш йому допомогти?

Завдання 2.3.

Мета: з’ясувати особливості відносин дитини до живих об'єктів у ситуації вибору.

Для цього моделюється реальна ситуація вибору між наданням допомоги живій істоті й іншим більше привабливим заняттям. Вихователь пропонує дитині забезпечити догляд за нужденними в допомозі тваринами або рослинами. Після прийняття дошкільником завдання його кличуть грати в гру. За поводженням дошкільника ведеться спостереження й з’ясовується, чому він зробив той або інший вибір.

Рівні екологічної вихованості дітей дошкільного віку.

Перший рівень.

Для дітей характерно нестійке відношення до тварин і рослин без вираженої позитивної спрямованості. Відношення ситуативне. Дошкільники за власною ініціативою не проявляють бажання спілкуватися з живими істотами, відсутній інтерес і прагнення до взаємодії з ними. Подання про природні об'єкти і їхні істотні властивості поверхневі, часто неадекватні. Живими вважають неживі об'єкти, не відносять до живого рослини, мають недиференційовані уявлення про норми відносини до тварин і рослин. Діти в цілому розуміють, що не можна наносити природним об'єктам шкоди, але не усвідомлюють. Не виконують правила гуманної взаємодії із природою. Не вміють доглядати за живими істотами.

Другий рівень.

Діти в цілому проявляють до природи позитивне відношення виборчої спрямованості. Вони піклуються про конкретних живих об'єктів, які мають безпосередні до них відносини, привабливі для них. У дітей склалися деякі істотні уявлення про живе. До живого вони відносять переважно тварин. У конкретних тварин і рослин виділяють окремі ознаки живого (рух, харчування, ріст). Уявлення про норми відносини до тварин і рослин стають більше диференційованими. Зауважують порушення правил поведінки в природі. У дошкільників сформовані деякі вміння догляду за живими істотами.

Третій рівень.

Для дітей характерна виражена позитивна спрямованість відносини до природи. У їхньому поводженні практично не спостерігається негативних проявів. Дошкільники віддають перевагу діяльності із природними об'єктами. Зазнають насолоди від допомоги живому. У них вже сформоване широке коло уявлення про природу. Діти самостійно виділяють ряд істотних ознак живого в окремі об'єкти і групи. Досить упевнено орієнтуються в правилах поведінки в природі, намагаються їх дотримуватися, мотивують свої вчинки.

2.2 Дослідження початкового рівня ставлення дітей до навколишнього середовища

В експерименті брали участь дві старші групи ДНЗ «Ромашка». В кожній групі по 12 дітей у віці 5-6 років. В контрольній групі 7 хлопців та 5 дівчат, в експериментальній групі 6 хлопців та 6 дівчат.

При проведенні дослідження були відтворені всі методичні рекомендації до діагностики.

В результаті дослідження було отримано наступні дані.

Таблиця 2.1 — Результати констатуючого експерименту

Група

Рівні

І рівень

ІІ рівень

ІІІ рівень

Експериментальна група

4 дитини

7 дітей

1 дитина

Контрольна група

2 дитини

8 дітей

2 дитини

Таким чином, в експериментальній групі лише 1 дитина показала позитивну спрямованість відносини до природи, а більшість дітей як контрольної, так і експериментальної групи проявляють до природи позитивне відношення виборчої спрямованості. Лякає висока кількість дітей з нестійким відношенням до тварин і рослин без вираженої позитивної спрямованості.

Тобто, можна зробити висновок, що робота в даному напрямку ведеться недостатньо ефективно. Тому пропонуємо методику виховання гуманного ставлення до навколишнього середовища, яку і застосуємо в експериментальній групі.

2.3 Програма виховання гуманного ставлення до навколишнього середовища дошкільників

У формуючому експерименті ми використовували спадщину видатного педагога В. Сухомлинського. Робота проводилась за наступним планом.

Таблиця 2.2 — План проведення занять з ознайомлення з природою з використанням оповідань В. Сухомлинського

Тема заняття

Програмовий зміст

Структура проведення

Осінні дерева. Читання казки В. Сухомлинського «Дід Осіннік»

Закріпити знання дітей про хвойні та листяні дерева, вміння розпінавати їх за словесним описом. Розвивати мислення, пам’ять, увагу. Учити милуватись рідною природою і відтворювати свої враження у виробах з природного матеріалу. Виховувати естетичні почуття, бажання самостійно творити.

1. Назви осінні місяці

2. Д/г «Листяне розмаїття»

3. Д/г «Упізнай за описом»

4. Читання казки В. Сухомлинського «Дід Осіннік»

5. Поробки з природного матеріалу

6. Назви прикмети осіні.

Моя Батьківщина.

Читання оповднь В. Сухолинського «Як Ріка розгнівалась на Дощика», «А що там за лісом»

Вчити розуміти зміст оповідання, вести полілогвідстоювати свою думку, бачити і відчувати красу природи, порівнювати образні, словесні описи природи в творі з навколишнім оточенням рідного краю. Виховувати у дітей дбайливе ставлення до природи рідного краю, почуття національної приналежності, любов до Батьківщини.

1. Бесіда про природу рідного краю.

2. Читання оповідання В. Сухомлинського «А що там за лісом».

3. Бесіда за змістом твору.

4. Д/гра «Збери листівку»

5. Інсценування казки В. Сухомлинського «Як Ріка розгнівалась на Дощика»

6. Моральне правило:" Нема без кореня рослини, а людини — без Батьківщини"

Закріплення знань про утворення вітру.

Читання казки В. Сухомлинського «Ласкавий вітер і холодний Вітрюга».

Вчити встановлювати причинно-насідкові звязки. Закріпити зання про повітря та вітер (дослідницька діяльність). Активізувати вживання якісних прикметників. Розвивати увагу, пам’ять, логічне мислення. Виховувати доброту, бажання допомагати іншим.

1. Читання казки.

2. Бесіда за змістом.

3. Дослідни з повітрям.

4. Дгра «Вітрик — помічник»

5. 5. Гра-емпатія «Сонячний промінчик»

Осінь-чарівниця.

Підсумкове заняття.

Оповідання В. Сухомлинського «Осінь принесла золоті стрічки»," Хомячкові турботи".

Вчити складати розповіді за схемою. Активізувати лексику з теми. Вчити дітей бачити красу навколо себе, словами та емоціями передавати свій настрій.

Продовжувати знайомити дітей з творчістю В. Сухомлинського. закріпити назви осінніх місяців. Розвивати уяву, фантазію під час проведення гри-емпатії «Я — листочок». Виховувати дбайливе ставлення до природи.

1. Привітання.

2. Д/вправа «Назви дерево за описом»

3. Вправа «Поясни» 4. Складання розповідей за схемою «Золота осінь»

5. Гра-емпатія «Я — листочок»

6. Бесіда за творами В. Сухомлинського.

7. Малювання осіннього килима.

8. Оцінно-контрольна діяльність.

Заняття-милування за казкою В. Сухомлинського «Як хлопчик хотів приголубити сніжинку»

Попередні читання оповідань В. Сухомлинського «Подорож краплинки»,

«Краплина роси».

Уточнити та закріпити знання дітей про агрегатний стан води (дощ, сніг, лід), кругообіг води у природі. Учити милуватися красою довкілля, передавати свої враження словами, які відповідають емоційному стану душі. Закріпити вміння дітей вирізати краплинку по контуру. Розвивати творче мислення, уяву під час виконання гри-емпатії «Я — Сніжинка». Виховувати любов до природи, розуміння її взаємозв'язку.

1. Розглядання сніжинок, добирання епітетів.

2. Слухання казки.

3Бесіда за змістом.

4. Гра-емпатія «Я — сніжинка»

5.5. Робота з таблицею «Кругообіг води в природі»

6. Вирізання дітьми різнокольорових краплинок. Закріплення кольорів веселки.

7. Оцінно-контрольна діяльність.

В гості до зими.

Складання розповідей за схемою.

Читання оповідання В. Сухомлинського «Тихо в лісі взимку»

Розвивати мовлення, пам’ять, увагу, уяву, мислення. Продовжувати вчити дітей складати розповідь за схемою, добирати прикметники до іменників. Виховувати інтерес до навчання, спосережливість, взаємоповагу.

1. Назви ознаки зими.

2. Гра «Зроби намисто для Зими».

3. Читання оповідання В. Сухомлинського «Тихо в лісі взимку».

4. Д/гра «Який сніг?»

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой