Зони вільної торгівлі у світовому господарстві

Тип работы:
Курсовая
Предмет:
Международные отношения и мировая экономика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження міжнародної торгівлі

1.1 Міжнародна торгівля як об'єкт вивчення міжнародних економічних відносин

1.2 Показники, що характеризують міжнародну торгівлю

1.3 Сучасні тенденції у розвитку світової торгівлі

Розділ 2. Оцінка впливу діяльності зон вільної торгівлі на розвиток світового господарства

2.1 Сутність зони вільної торгівлі як етапу міжнародної економічної інтеграції

2.2 Основні моделі зон вільної торгівлі у світовому господарстві

2.3 Роль зон вільної торгівлі у світовій економіці

Розділ 3. Ефект впливу існуючих зон вільної торгівлі на обсяги, структуру та динаміку міжнародної торгівлі

3.1 Зрушення у міжнародній торгівлі на прикладі існуючих зон вільної торгівлі

3.2 Ефекти участі України в зонах вільної

3.3 Перспективи подальшого розвитку зон вільної торгівлі у світовій економіці

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

У сучасних міжнародних економічних відносинах, особливо у міжнародній торгівлі, визначальною тенденцією є лібералізація, тобто спільна діяльність урядів та міжнародних економічних організацій спрямованих на ліквідацію або зменшення бар'єрів у взаємній торгівлі та інших формах міжнародних економічних відносин. Про те, в умовах глобальної конкуренції національні уряди часто-густо вдаються також до заходів протекціонізму. Але вигідність вільної торгівлі переконливо свідчить про те, що процеси лібералізації домінують. Особливе місце серед них займають міжнародні угоди про вільну торгівлю, результатом украдення яких стають зони вільної торгівлі, які в останні десятиліття набули широкого поширення в розвинених країнах, а також у країнах, що розвиваються та країнах з перехідною економікою. Зона вільної торгівлі - тип міжнародної інтеграції, при якій в країнах-учасницях скасовуються митні збори і податки, а також кількісні обмеження у взаємній торгівлі згідно з міжнародним договором.

Цим пояснюється вибір теми курсової роботи.

Актуальність роботи полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин важливе значення має те, за яких умов здійснюються міжнародні торговельні операції те, наскільки вони доступні, вигідні і безпечні.

Об'єктом дослідження виступає міжнародна торгівля, як головна форма в складній системі міжнародних економічних відносин.

Предметом дослідження виступає формування зон вільної торгівлі в світовому господарстві.

Головною метою роботи є розгляд сучасного стану і ролі зон вільної торгівлі у світовій економіці.

У відповідності з поставленою метою дослідження, формуються такі завдання роботи:

1) розглянути особливості міжнародної торгівлі, як провідної форми міжнародних економічних відносин;

2) виявити сучасні тенданції у розвитку світової торгівлі;

3) з’ясувати сутність категорії «зона вільної торгівлі», висвітлити основні моделі зон вільної торгівлі та їх роль у світовому господарстві;

4) розглянути ефект впливу існуючих зон вільної торгівлі на обсяги, динаміку та структуру міжнародної торгівлі;

5) спрогнозувати перспективи розвитку зон вільної торгівлі у міжнародних економічних відносинах.

Для досягнення поставленої мети були використані загальнонаукові методи дослідження, такі як: синтез, індукція, дедукція, системний аналіз, абстрагування і конкретизація, а також спеціальні методи: метод економічного аналізу, економічне прогнозування, статистичний, порівняльний тощо.

В основу виконання курсової роботи покладено праці українських та зарубіжних економістів, насамперед: А. О. Бояра, Н.М. Веселої, І.І. Дахно, Ю. В. Колесника, Ю. М. Лезинцева, Н.С. Логінової, Т. М. Мосейчука, К. Ю. Мурадова, К.І. Ржепішевського, І.С. Троєкурової, А.С. Філіпенка, В.І. Фомичева та ін.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження міжнародної торгівлі

1.1 Міжнародна торгівля як об'єкт вивчення міжнародних економічних відносин

Міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних зв’язків, що являє собою обмін товарами і послугами між національними господарствами, тобто між державами [21]. Міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами є не тільки зовнішньою ознакою існування світового ринку, а й матеріальною основою міжнародних економічних відносин, що забезпечує зростаючу інтеграцію світового господарства. Вона є формою зв’язку між товаровиробниками і споживачами різних країн, який виникає на основі розвитку міжнародного поділу праці. Предметом міжнародної торгівлі є відносини суб'єктів міжнародних ринків, що виникають в процесі підготовки та реалізації міжнародної торговельної діяльності.

Існує багато точок зору щодо визначення поняття «міжнародна торгівля». Наприклад у «Великому енциклопедичному словнику» (1998 р., с. 709) зазначається, що міжнародна торгівля — це сукупність зовнішньої торгівлі різних країн світу. В цьому ж словнику у нотатці «Зовнішня» (с. 212) це поняття пояснюється дещо ширше: «Зовнішня торгівля, торгівля однієї країни з іншими країнами, складова зовнішньоекономічних зв’язків. Поділяється на експорт (вивіз) та імпорт (ввіз) товарів. Сума експорту та імпорту утворює зовнішньоторговельний оборот. Зовнішня торгівля ґрунтується на міжнародному поділі праці. Сукупність зовнішньоторговельних операцій країн світу -- міжнародна торгівля» [5].

І.І. Дахно, тлумачить дане поняття як: «…центральну ланку складної системи світогосподарських зв’язків, що об'єднує практично всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему. Міжнародна торгівля є засобом, який країни світу застосовують для розвитку і поглиблення спеціалізації своїх економік, підвищення продуктивності праці та ефективного використання своїх ресурсів».

На думку Ю. Г. Козака, Н.С. Логіної та К.І. Ржепішевського, «міжнародна торігвля — це важлива і найбільш розвинута сфера міжнародних економічних відносин, яка відображає стан і перспективи просування різних товарних форм як між національними економіками, так і між транснаціональними корпораціями, що розглядають світ як єдиний світогосподарський простір» [16].

Важко визначити, коли саме виникла міжнародна торгівля. Згадку про перший міжнародний торгово-економічний зв’язок можна знайти ще у Старому Заповіті, а торговий договір між Соломоном і Хірамом вважається важливим дипломатичним документом Стародавнього світу. Як зазначив А.С. Філіпенко, на початку торгівля здійснювалася окремими фізичними особами. Купуючи рабів чи нерухомість, оплату здійснювали трьома частинами:

· перша називалася ціною власне купівлі, ціна обчислювалася в зерні, міді чи сріблі;

· друга — приплата (те, що кладуть на землю) — становила в середині ХХІІІ ст. до н.е. від 1/6 до 1/10 ціни купівлі;

· третя частина називалася подарунком (те, що дають) і складалася з дорогих речей, продуків харчування і напоїв [45].

Міжнародна торгівля виявилася як торгівля між країнами у період рабовласницького ладу. Тоді основними предметами обміну стали предмети розкоші, деякі види сировинних матеріалів, а також раби.

У період капіталізму міжнародна торгівля набула особливого розвитку. Перехід від натурального виробництва до товарно-грошових відносин, поява великого машинного виробництва, покращення умов транспортування, розвиток ринкових відносин стимулювали поширення зовнішньої торгівлі. На цьому часовому проміжку до торгівлі були залучені майже всі країни світу. Формується світовий ринок, а в кінці XIX ст., з переходом до монополістичного капіталізму, утворилася світова система господарства. Саме в цей період міжнародні відносини перестають обмежуватись лише торгівлею. Їх об'єктом стають також фактори виробництва [16].

За специфікою предмета торгівлі можна виокремити такі форми міжнародного торговельного обміну:

· торгівля сировинними товарами;

· торгівля промисловими товарами, машинами та обладнанням, у тому числі товарами широкого вжитку та машинно-технічною продукцією (готовою, в розібраному вигляді, комплектним обладнанням);

· торгівля продукцією інтелектуальної праці, патентами і ліцензіями та інжиніринговими послугами;

· торгівля послугами.

По кожній з названих форм міжнародної торгівлі існує група країн, для яких експорт цих товарів є пріоритетним. При цьому основними категоріями експорту є статті, на які припадає понад 50% загального обсягу експорту товарів і послуг даної категорії [15].

З державно-політичного погляду міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами, що мають власні зовнішні та зовнішньоторговельні політики. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними регламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. Та, оскільки суспільні відносини не можуть не залежати від зовнішньої та внутрішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку регулюються значною мірою й актами та діями політичного характеру. При державно-політичному підході до трактування сутності міжнародної торгівлі її предметом є організація торговельного обміну, виходячи з національних інтересів та глобальних тенденцій розвитку світового господарства в цілому, а об'єктом -- торговельний обмін, як сукупність операцій з експорту та імпорту.

Якщо розглядати міжнародну торгівлю як сукупність актів купівлі-продажу товарів, то в цьому процесі можуть брати участь усі суб'єкти міжнародних економічних відносин різних країн (фізичні та юридичні особи, держави, міжнародні організації), метою обміну в будь-якому разі буде задоволення економічних інтересів (при експорті -- отримання прибутку, завоювання частки ринку тощо, а при імпорті -- задоволення потреб у необхідних ресурсах і товарах), а інструментами досягнення мети -- положення та умови контрактів й угод [47].

При державно-політичному підході держави можуть не брати безпосередньої участі в торгівлі, однак, відстоювати інтереси національних суб'єктів зовнішньоторговельної діяльності та державні інтереси в цілому, впливати на зміст міжнародних угод та домовленостей, брати участь у розробці норм міжнародного торговельного права, формулювати власні адаптивні до ситуації зовнішньоторговельні політики. В цьому процесі активну участь беруть і міжнародні організації торговельного спрямування, метою яких є гармонізація світової торгівлі на недискримінаційній основі.

Вся історія розвитку міжнародної торгівлі є проявом балансування держав між цими двома напрямками. Однозначний, безкомпромісний вибір політики фрітрейдерства або протекціонізму в зовнішній торгівлі був характерний для минулих століть. У наш час ці два напрямки взаємопов'язані та тісно переплітаються, хоча чітко проявляється провідна роль принципу вільної торгівлі [35].

Наочнішою, розповсюдженішою та логічнішою є періодизація розвитку світових процесів, у тому числі міжнародної торгівлі за основними подіями в світі. Відповідно до цього можна виділити такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

-- початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);

-- друга половина XIX ст. -- початок І Світової війни (1914 р.);

-- період між двома світовими війнами (1918--1939 рр.);

-- повоєнний період (50--60-ті роки);

-- сучасний (від початку 70-х р.) [47].

Перший етап окреслюється революціями в промислових сферах, засобах зв’язку, а також прогресом та розвитком світової транспортної мережі. В цей час залучаються все нові регіони Земної кулі до міжнародного товарообміну, відбуваються нові торгівельні процеси, вивіз товарів. Англія поступого набирає обертів та отримує лідерство на світовому ринку. Перевага політики протекціонізму та зародження фрітрейдерства.

Фрітрейдерство (англ, free trade — вільна торгівля) — ліберальний напрямок в економічній теорії та політиці, засноване на принципі свободи торгівлі і невтручання держави в приватну підприємницьку діяльність. У сучасних умовах фрітрейдерство, що є альтернативою протекціонізму, здійснюється у зв’язку з діяльністю Всесвітньої торгової організації (ВТО), Конфедерації з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Міжнародної торгової палати (МТП), Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та інших міжнародних співтовариств і організацій [48].

Другий етап обумовлений розвитком і впровадженими науково-технічного процесу у виробництво товарів і як наслідок, поліпшння транспортних засобів. Також, даний етам супроводжується монополістичним виробництвом, посиленням протекціоністських тенденцій та вивезенням капіталу.

Третій етап період між двома Світовими війнами, що як наслідок має свої негатимні впливи у економічну та політичну сфери. Все це призводить до економічної криги (1920−1921 рр., 1929−1933 рр.), краху міжнародної валютної системи. Починає формуватися дві світові системи господарства. Виникають нові валютні блоки.

Четвертий етап характеризується великими змінами. Насамперед, в 1947 році підписано Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яке сприяло значному зниженню тарифних бар'єрів між високорозвиненими країнами світу. Створені глобальні організації, відбулася реалізація митно-тарифних заходів під егідою ГАТТ. Перехід до нової політики лібералізації, свої позиції посилили такі країни, як: Японія, ФРН, Італія, Канада. Країни, що розвиваються послабили свої позиції, також зменшилась питома вага США, Великої Британії та Франції у світовому експорті.

Сучасний, п’ятий етап, на початку якого відбувається перехід від тарифного до нетарифного регулювання, з’являються тенденції до створення замкнених економічних блоків. Значно підвищилась роль зовнішньої торгівлі в економічному розвитку країн. Розпад соціалістичної системи господарства. Посилення міжнародної конкуренції, та між країнами Тріади, проблема заборгованості країн що розвиваються, стрімка глобалізація світових економік, все це відбувається і дотепер.

За порівняльними даними СОТ 2005−2011 рр. (табл. 1. 1) [10], можна зрозуміти, що з розвитком суспільства та підняття національних економік для життя людей зростає значення торгівлі між різними країнами і вплив її на світову економіку.

Таблиця 1. 1

Порівняльні показники світової торгівлі за 2005−2011 рр.

Total exports f.o.b.

Total imports o.i.f.

Value, mn $ 2011

Share 2005 2011

Annual 2005−11

Percentage 2010

Change 2011

17 816,372

100

100

10

22

20

18 057,065

100

100

9

21

19

Leading exportes

European Union (27)

6 038 597

40

34

7

12

17

China

1 898 381

7

11

16

31

20

Russian Federation

522 013

2

3

14

32

30

Canada

452 440

4

3

4

23

17

Leading importers

European Union (27)

6 255 558

40

35

7

13

17

United States

2 265 849

16

13

5

23

15

China

1 743 484

6

10

18

39

25

India

462 633

1

3

22

36

32

Складено за: World Trade Organization (http: //www. wto. org)

Порівнюючи обсяг експорту ЄС з 2005−2011 роки відсоткова частка знизилась на 6%, такі зміни пояснюються нестабільністю на тимчасовою кризою у відносинах між країнами-учасницями. У Китаї спостерігається поступове зростання на 4%, РФ — 1%, проте Канада у своєму експорті має спад на — 1%. Аналізуючи імпорт ЄС, також бачимо великий спад на 5%, який притаманний також Великобританії на — 3%. Китай впевнено набирає свій відсток, який рівний експорту країни — 4%. Стосовно Індії, то країна додає ще 2% до свого загального імпорту.

Населення все більше споживає товарів, вироблених в інших державах, і все менше товарів своєї країни. Розширення міжнародної торгівлі є закономірним наслідком міжнародного поділу праці і галузевої спеціалізації держав, що є наслідком різних причин, зокрема науково-технічного прогресу. Кожна держава намагається мати експорт більший за імпорт, що призводить до збільшення іноземної валюти і сприяє розвитку національної економіки. Торговельний баланс держави залежить від цін на світовому ринку. Світові ціни на продукцію обробляючих галузей високі, а на сировину? низькі порівняно з витратами на їх виробництво. Тому при збільшенні експорту конкурентоспроможних готових товарів (якісних, нових, дешевих) торговельний баланс поліпшується. На цьому етапі різко зростає роль різного роду регіональних інтеграційних об'єднань, зокрема ЄС, Європейської асоціації вільної торгівлі, НАФТА, МЕРКОСУР, КАРІКОМ, Андського пакту про співдружність, Системи центральноамериканської інтеграції в Південній і Центральній Америці, КОМЕСА, ЕКОВАС, САДК, ЕКОЦАС в Африці, АСЕАН, Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії на Близькому сході та Азії.

Отже, міжнародна торгівля пройшла довгий шлях, який супроводжувався певними середовищними чинниками розвитку, особливостями рівня інтернаціоналізації виробництва розвитку національних господарств та певними пріоритетними методами регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу.

1.2 Показники, що характеризують міжнародну торгівлю

У світовому господарстві все більше розвивається така специфічна форма міжнародних відносин, як міжнародна торгівля. На частку торгівлі припадає приблизно 80% всього обсягу міжнародних економічних відносин [38].

Світову торгівлю характеризує велика кількість показників, які на сьогоднішній день є систематизовані вченими економічних наук за наступними ознаками:

а) показники обсягів;

б) показники структури;

в) показники динаміки;

г) показники результатів (табл.1. 2)[37].

Таблиця 1. 2

Показники міжнародної торгівлі

Показники обсягів

Показники структури

Показники динаміки

Показники результатів

Експорт

Товарна структура

Темпи росту та приросту відповідних показників

Сальдо торгового балансу

Імпорт

Географічна структура

Сальдо балансу послуг та некомерційних операцій

Зовнішньоторговельний обіг

Видова структура

Умови торгівлі

Фізичний обсяг торгівлі

Інституціональна структура

Обсяг експорту, імпорту та зовнішньоторгового обігу на душу населення

Генеральна торгівля

Експортна, імпортна зовнішньоторгівельна квота

Спеціальна торгівля

Складено за: [12]

Показники обсягів міжнародної торгівлі:

1) Експорт — це продаж з вивозом за кордон товарів і послуг.

До експорту відносять:

— товари, вироблені, вирощені чи добуті в країні;

— товари, раніше ввезені з-за кордону, що були перероблені, а також товари, переробка яких здійснювалась під митним контролем.

Реекспорт — продаж та вивіз з країни раніше ввезених на її територію товарів, що не піддавались обробці.

2) Імпорт — ввезення в країну товарів та послуг.

До імпорту відносять:

— товари іноземного походження із країни-виробника або країни-посередника;

— товари для подальшої переробки під митним контролем.

Реімпорт — ввезення раніше вивезених за кордон товарів, які не піддавались обробці, тобто це експортні операції, що не відбулись. Сюди відносять повернення покупцем бракованого товару, повернення товару, що не був проданий через аукціон, повернення товару, не реалізованого через консигнаційні склади. Основною ознакою реімпортних операцій є перетинання вітчизняними товарами митниці двічі: при ввезенні і вивезенні. Товари, що повертаються з виставок і ярмарок, до реімпортованих не відносяться.

Експорт та імпорт розраховуються кожною країною в натуральних і вартісних показниках. Вартісні показники розраховуються у національній валюті і переводяться в долари США для міжнародного порівняння. Невелика група країн, особливо країни з високою інфляцією, розраховують експорт та імпорт напряму в доларах США. З метою міжнародного порівняння експорт розраховується в світових цінах на момент перетину товаром кордону на базі ФОБ — вільний на борту (FOB — free on board), імпорт — на базі цін СІФ — вартість, страхування і фрахт (CIF — cost, insurance, freight). Оскільки основна частка товарів в міжнародній торгівлі перевозиться морським транспортом, за основу розрахунку цін експорту та імпорту береться транспортування морем.

В результаті відмінності в базі розрахунків сукупна вартість світового експорту статистично буде завжди менше вартості світового імпорту на величину, приблизно рівну сплаті страхової премії на зовнішньоторговий товар, фрахту судна для його перевезення та інших портових зборів. Для міжнародних порівнянь експорт та імпорт розраховують на душу населення країни.

3) Зовнішньоторговельний обіг — сума вартостей експорту та імпорту країни за певний період часу.

ЗТО = Е + І

4) Фізичний обсяг торгівлі - оцінка експорту чи імпорту в незмінних цінах одного періоду (як правило, року).

5) Генеральна (загальна) торгівля — прийняте в статистиці зовнішньої торгівлі визначення зовнішньоторговельного обігу з включенням транзитних товарів.

6) Спеціальна торгівля — чистий зовнішньоторговельний обіг, тобто продукція, ввезена в країну чи вивезена з неї.

СТ = ЗТО — реекспорт — реімпорт [35].

Показники структури:

1) Товарна структура — це показники розподілу експорту та імпорту за основними товарними позиціями.

2) Географічна структура — розподіл товарного потоку за країнами, групами країн та регіонами світу.

3) Інституційна торгівля — розподіл торгівлі за суб'єктами і методами товарного обміну.

4) Видова структура — розподіл зовнішньої, міжнародної та світової торгівлі по видах товарного обміну.

Показники динаміки:

1) Темпи росту:

— темпи росту експорту

Тр.е. = Ез.р. / Еб.р. * 100%,

де Тр.е. — темпи росту експорту;

Ез.р. — обсяг експорту в звітному році;

Еб.р. — обсяг експорту в базисному році.

— темпи росту імпорту

Тр.і. = Із.р. / Іб.р. * 100%,

де Тр.і. — темпи росту імпорту;

Із.р. — обсяг імпорту в звітному році;

Іб.р. — обсяг імпорту в базисному році.

— темпи росту зовнішньоторговельного обігу

Тр. зт. об. = ЗТОз.р. / ЗТОб.р. * 100%,

де Тр. зт. об. — темпи росту зовнішньоторговельного обігу;

ЗТОз.р. — обсяг зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;

ЗТОб.р. — обсяг зовнішньоторговельного обігу за базисний рік.

2) Темпи приросту:

— темпи приросту експорту

Тпр.е. = Тр.е.з.р. / Тр.е.б.р. * 100%,

де Тпр.е. — темпи приросту експорту;

Тр.е.з.р. — темпи росту експорту за звітний рік;

Тр.е.б.р. — темпи росту експорту за базисний рік.

— темпи приросту імпорту

Тпр.і. = Тр.і.з.р. / Тр.і.б.р. * 100%,

де Тпр.і. — темпи приросту імпорту;

Тр.і.з.р. — темпи росту імпорту за звітний рік;

Тр.і.б.р. — темпи росту імпорту за базисний рік.

— темпи приросту зовнішньоторговельного обігу

Тпр. зто = Тр. зто.з.р. / Тр. зто.б.р. * 100%,

де Тпр. зто — темпи приросту зовнішньоторговельного обігу;

Тр. зто.з.р. — темпи зовнішньоторговельного обігу за звітний рік;

Тр. зто.б.р. — темпи зовнішньоторговельного обігу за базисний рік [34].

Показники результатів:

1) Сальдо торгового балансу — це різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни.

2) Сальдо балансу послуг — це різниця між вартістю послуг, які надає країна, і вартістю послуг, які вона імпортує.

3) Сальдо некомерційних операцій — це різниця між прибутками від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення грошових засобів по спадщині, при вирішенні сімейних проблем. По кожному з цих напрямків руху грошових засобів складається баланс.

4) Сальдо балансу поточних операцій — це сума сальдо торгового балансу, балансу послуг, некомерційних операцій;

5) Індекс умови торгівлі - відношення індексу середніх цін експорту певного товару, країни в цілому, групи країн до індексу середніх цін імпорту за певний період часу [35].

Умови торгівлі відображають співвідношення взаємного попиту і взаємної пропозиції на експорт та імпорт кожної країни. Цей показник є важливим орієнтиром для зовнішньоекономічної політики країни. Для розрахунків умов торгівлі певної країни порівнюються індекси її експортних та імпортних цін, що публікуються у співставленій для всіх формі в щомісячному виданні МВФ «International Financial Statistics» [26].

6) експортна квота (відношення експорту до ВВП)

Ек.в. = Ез.р. / ВВП * 100%,

де Ек.в. — експортна квота;

Ез.р. — обсяг експорту в звітному році;

ВВП — валовий внутрішній продукт.

7) імпортна квота

Ік.в. = Із.р. / ВВП * 100%,

де Ік.в. — імпортна квота;

Із.р. — обсяг імпорту в звітному році;

ВВП — валовий внутрішній продукт.

8) квота зовнішньоторговельного обігу

ЗТОк.в. = ЗТОз.р. / ВВП * 100%,

де ЗТОк.в. — квота зовнішньоторговельного обігу;

ЗТОз.р. — обсяг зовнішньоторговельного обігу в звітному році;

ВВП — валовий внутрішній продукт [34].

Таким чином, міжнародні порівняння макроекономічних показників дають можливість фахівцям проаналізувати, надати прогнози або прослідкувати темпи зростання міжнародної торгівлі.

1.3 Сучасні тенденції у розвитку світової торгівлі

Кінець ХХ — початок ХХІ ст. відзначені серйозними змінами в товарній структурі світової торгівлі, в основу яких були покладені науково-технічна революція й обумовлені нею структурні зрушення у світовому господарстві, а також поглиблення міжнародного поділу праці. Розвиток міжнародної торгівлі перебуває під значним впливом чинників економічного, науково-технічного, політичного характеру, що поступово трансформує її структуру як географічну, так і товарну.

В сучасних умовах розвитку світової торгівлі намітилися позитивні процеси. Країни-лідери світового ринку поступово переорієнтовували своє виробництво із сільськогосподарської продукції та виробів із низькою доданою вартістю на користь високотехнологічної та наукомісткої продукції, відповідно посідаючи провідні позиції на світових товарних ринках машинобудування, металообробки, хімічної промисловості [28].

Основними причинами зростання ролі світової торгівлі є:

1) поглиблення міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва;

2) значне збільшення (випереджаюче зростання) частки послуг (т. зв. «невидимого експорту»);

3) активна діяльність транснаціональних корпорацій на світовому ринку;

4) розвиток економічної і передусім торговельної інтеграції: усунення регіональних бар'єрів, формування спільних ринків, зон вільної торгівлі, тощо [17].

Головною тенденцією сучасного розвитку міжнародної торгівлі товарами є збільшення в ній частки продукції обробної промисловості (¾ світового експорту) і скорочення частки сировинних товарів. Динаміка міжнародної торгівлі товарами має такі особливості: майже 45% вартості світового експорту припадає на науково-технічну, диференційовану продукцію машини й транспортне устаткування.

Збільшення експорту продукції машинобудування супроводжується одночасним зростанням торгівлі компонентами, вузлами, деталями, напівфабрикатами (табл. 1.3.). Так за даними СОТ, протягом 2005 — 2011 рр. у світовому експорті відбулося деяке зростання частки сільськогосподарської продукції з 8% - 9%, продукції добувної промисловості з 18%-22%, а тенденція до зростання частки товарів обробної промисловості порушилась: питома вага товарів обробної промисловості змешилась від 71%-65%.

Таблиця 1. 3

Торгівля товарами 2005−2011 рр.

Merchandise exports f.o.b. Merchandise imports o.i.f.

Value, mn $ 2011

Share 2005 2011

Annual 2005−11

Percentage 2010

Change 2011

17 816 372

100

100

10

22

20

18 437 682

100

100

10

21

19

Exports by product. By major product group

Agriculture products

1 659 524

8

9

12

16

21

China

4 007 825

18

22

14

33

34

Russian Federation

11 510 949

71

65

8

20

15

Складено за: World Trade Organization (http: //www. wto. org)

Після суттєвого скорочення в 2009 р., світова торгівля демонструє постійне зростання. Так, за підсумками першого півріччя 2010 р. було зафіксовано вартісне зростання обсягів світової торгівлі товарами приблизно на 25% в порівнянні з аналогічним періодом 2009 р. Світовий експорт товарів збільшився приблизно на 7% у другому кварталі 2010 р. в порівнянні з першим кварталом попри те, що у квітні і травні торгівля товарами скоротилася. В третьому кварталі темпи зростання уповільнились і склали 4% [31].

Найбільші показники зростання експорту товарів по відношенню до відповідного періоду 2011 р. були зафіксовані в Пн. Америці це — 19%, Азії - 26% та в Європі - 40% (рис. 1. 1).

Рис. 1.1 Експорт товарів за регіонами в 2011 р. ,%. Складено за: World Trade Organization — International Trade Statistics (http: //www. wto. org)

Збільшення об'ємів торгівлі було досягнуто більшою мірою за рахунок зростання попиту в країнах Азії та США, а також вищих цін на товари.

Однак, крім позитивної сторони міжнародної торгівлі існують певні проблеми:

1) зростання зовнішньої заборгованості країн-імпортерів;

2) погіршення зовнішніх умов (нерівномірне відновлення та збереження нестабільності на фінансових ринках);

3) зростання світової торгівлі послугами — «невидимого експорту», що підвищує рівень тіньової торгівлі тощо.

За даними (рис. 1. 2) початок 2011 р. характеризується різним зростанням експорту на сільськогосподарську продукцію, який становить приблизно 1,980 млн. доларів, паливо та гірничо-видобувну продукцію — 4,180 млн. доларів, все виробництво різким зростанням порівнюючи період 2008−2011рр. з 8,400 млн. доларів до 11,540 млн. доларів. Світовий ринок товарів характеризується розгалуженою структурою, в якій провідне місце посідає ринок паливно-енергетичних товарів, що відіграє суттєву роль у зовнішньоторговельних зв’язках.

Рис. 1.2 Експорт за видами продукції 2000 — 2011 рр. Складено за: World Trade Organization (http: //www. wto. org)

Найпоширенішим серед них є ринок нафти, природного газу, вугілля, електроенергії.

Міжнародна торгівля нафтою характеризується постійним зростанням її експорту, по суті ця копалина стала найголовнішим продуктом зовнішньої торгівлі. Останнім часом найбільшими експортерами нафти вважаються Саудівська Аравія — 7%, Норвегія — 7%, Росія — 7%, Венесуела — 6%. На країни ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти, заснована в 1960 р.) припадає близько 40% світового постачання цього продукту. Загальний обсяг річного експорту нафти на світовий ринок за 2011 р. становить близько 16,27млн.

Ринок вугілля традиційно вважається ринком покупця -- пропозиція на ньому перевищує попит. Загалом ціни на вугілля більш стабільні й менше залежать від поточних кон’юнктурних коливань, ніж ціни на нафту (до того ж ціни на коксівне вугілля більш стійкі, ніж ціни на енергетичне).

Мінеральні ресурси є базисом розвитку економіки, який визначає експортний потенціал країни, зумовлює розміщення й розвиток продуктивних сил. Загальний щорічний обсяг продукції світового гірничо-видобувного комплексу становить приблизно 0,8 — 1,4 трлн. дол. США [30].

Ринок товарів хімічної промисловості за обсягами експорту й імпорту посідає одне з провідних місць у світі, забезпечуючи національні господарства новими конструкційними матеріалами, сільське господарство мінеральними добривами, отрутохімікатами та стимуляторами росту, споживчий попит населення у товарах побутової хімії, полімерних матеріалах (Додаток 1). Найбільш потужним сектором у товарній структурі хімічного ринку є торгівля органічними речовинами, що становить понад 60% світового експорту й імпорту хімічних товарів. Неорганічна хімія посідає друге місце за обсягами міжнародної торгівлі.

Одним із найважливіших видів міжнародної торгівлі є торгівля машинами та обладнанням, яка розвивається більш високими темпами порівняно з іншими групами товарів. Становище окремих країн на ринку машин та обладнання зумовлює інтенсивність розвитку новітніх технологій, визначає місце і роль країни в науково-технічному прогресі, авторитет і впливовість у сучасному світі.

Протягом останніх років у структурі міжнародної торгівлі провідне місце посідала продукція транспортного машинобудування 25% світового експорту та 26% імпорту, точного машинобудування і приладобудування відповідно 24% та 23%, а також енергетичне машинобудування 21% та 20%. Експортна боротьба проходить переважно між країнами Європи та Азії, частка яких коливається в середньому від 30% до 40%. Вони виступають основними конкурентами ринку, визначають як собівартість продукції, так і експортні стратегії розвитку.

Міжнародна торгівля сільськогосподарською продукцією належить до найменш прогнозованих видів міжнародної торгівлі й характеризується низькими темпами зростання товарообороту, а також різкими коливаннями обсягів експорту-імпорту. У товарній структурі світового товарообороту сільськогосподарської продукції переважають зернові й продукт їх переробки, молоко та молочні продукти, цукор, м’ясо і м’ясопродукти, напої. На світовому ринку зерна склалася стійка спеціалізація: виробництво зерна концентрується загалом у розвинених країнах, а більшість країн, що розвиваються, не спроможні вирішити свої зернові проблеми і змушені широко імпортувати зерно (Додаток 1). Зараз на світовому ринку зерна відбулися зміни: скоротилися посіви у США та Канаді; зменшилися перехідні запаси в найбільших країнах-експортерах; на ринок вийшли нові країни-експортери, такі як Угорщина, Росія, Україна, Казахстан, Туреччина.

На сучасному етапі міжнародна торгівля послугами розвивається порівняно швидкими темпами, виявляючи все більший вплив на розвиток національної економіки окремих держав і світового господарства в цілому, посилюючи своє значення у соціальному житті всіх країн світу. На сьогодні у більшості економічно розвинених країн на сферу послуг припадає в середньому від половини до двох третин ВВП та майже дві третіх зайнятого населення.

Південноазіатські держави давно тримають курс на використання досягнень науки і техніки. Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія та інші країни цього регіону вважають основним джерелом багатства працю, особливо, якщо вона поєднується з використанням досягнень науки і нових технологій у промисловості та сільському господарстві. Загальна вартість ліцензій на використання об'єктів промислової власності й технологій досягла понад 50 млрд доларів на рік. За оцінками експертів обсяг продажу на міжнародному ринку наукомісткої продукції, що виготовлена на основі використання інтелектуальної власності, досягає до 2,3 трлн доларів на рік. Назви брендів стали найціннішими активами для багатьох компаній, часто їхня вартість перевищує вартість основного капіталу (матеріальних активів)[28].

У топ-списку 100 світових брендів (дані компанії Miilward Brown Optimor) наведені дані, за якими бренд-консалтингове агентство Interbrand найдорожчим брендом 2010 р. визнали компанію Coca-Сola; друге місце посідає IBM; третє -- Microsoft; четверте -- General Electric (GE); п’яте -- Nokia; а Google -- на сьомому місці [53].

Якщо ж говорити про світорий ринок послуг, то одними з лідерів є США, Великобританія, Франція, Німеччина, Японія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Італія, на які припадає понад 50% імпорту [28].

Щодо перспектив розвитку, то МВФ та Світовий банк схиляються до прогнозів з позитивною динамікою хоча і орієнтуються на більш нестабільну ринкову кон`юнктуру, тоді як The Economist Intelligence Unit, фактично прогнозують слабо позитивну динаміку ВВП та торгівлю в 2012—2014 рр. [30].

Отже, міжнародна торгівля виступає вагомою частиною процесу глобалізації забезпечуючи фізичне переміщення вантажів, сприяючи розвитку світової транспортної інфраструктури. Якісний розвиток торговельних відносин сприяє розширенню участі країн у міжнародному поділі праці й одержання доступу до нових технологій, збільшенню ринків збуту, розвитку й удосконаленню методів конкуренції, поширенню інформації й формуванню нових знань, стимулюючи, таким чином, загальносвітове економічне зростання і людський розвиток.

РОЗДІЛ 2. Оцінка впливу діяльності зон вільної торгівлі на розвиток світового господарства і міжнародних економічних відносин

2.1 Сутність зони вільної торгівлі як етапу міжнародної економічної інтеграції

Терміном «міжнародна економічна інтеграція» окреслюються різні форми коротко- і довгострокового економічного співробітництва — від торгівлі до передачі частини суверенітетів спільним інституціям — між політично незалежними країнами на основі угод міжнародно-правового кшталту [40].

Світова економіка вступила вдруге десятиріччя XXI ст. Процеси інтеграції в окремих регіонах світу підсилюються. В Європі створюється економічний і політичний союз. На американському континенті теж відбувається прискорення процесу інтеграції розвинених країн — США, Канади і Мексики. Аналогічні, хоча й менш інтенсивні, процеси протікають в Латинській Америці, Африці і Азії [49].

Процес регіональної і міжрегіональної інтеграції, що посилюється, свідчить про нову якість світового господарства, про бажання всієї світової спільноти здійснити перехід до нових форм суспільного буття.

Зміст сучасного науково-технічного прогресу визначають високі технології. У виробництві поширюється орієнтація на індивідуальні запити споживачів, все більшого розмаху набуває так звана, «костомізація», або випуск товарів на замовлення. В економіці розробляються сценарії «м'якої посадки» — поступового зниження бюджетного і торговельного дефіциту [22].

Регіональна інтеграція може набувати різних форм, котрі виділяються за рівнем кооперації та глибини відношень між ринками окремих країн. Виділяють такі етапи інтеграції: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічно-монетарний союз і повний економічно-політичний союз (табл.2. 1) [40].

Таблиця 2. 1

Форми міжнародної економічної інтеграції

Ознаки

Форма

Відміна мит та кількісних обмежень

Єдиний зовнішній митний тариф

Вільний рух факторів виробництва

Гармонізація економічної політики. Спільні інституції

Політична уніфікація. Наднаціональні інституції

Економічно-політичний союз

Ч

Ч

Ч

Ч

Ч

Економічно-монетарний союз

Ч

Ч

Ч

Ч

Спільний ринок

Ч

Ч

Ч

Митний союз

Ч

Ч

Зона вільної торгівлі

Ч

Складено за: [40]

Утворення зони вільної торгівлі (ЗВТ) це один з найбільш поширених етапів міжнародної економічної інтеграції. При утворенні ЗВТ в країнах-учасницях скасовуються митні збори і податки, а також кількісні обмеження у взаємній торгівлі згідно з міжнародним договором. Це більш глибокий тип інтеграції, ніж преференційні угоди. За кожною країною-учасницею зберігається право на самостійне і незалежне визначення режиму торгівлі по відношенню до третіх країн. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари крім продуктів сільського господарства. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, розташованим в одній із країн-членів, але зазвичай обходяться без нього, а основні параметри свого розвитку країни погоджують на періодичних нарадах керівників відповідних відомств. Між країнами-учасницями зберігаються митні кордони і пости, які контролюють походження товарів, які перетинають їхні державні кордони [11].

Н.М. Весела пояснює ЗВТ, як: «…- простір, створений двома чи більше країнами, в межах якого негайно та поступово відміняються митні і торгівельні перешкоди, проте кожна з країн зберігає свої митні тарифи і особливі правила торгівлі відносно третіх країн. Цей тим міжнародної інтеграції має перехідний характер і тяжіє до перетворення на митний союз, в іншому випадку зона вільної торгівлі перестає існувати» [20].

Суттєвим недоліком цієї стадії регіональної інтеграції є необхідність установлення правил походження товарів (внутрішнього та зовнішнього), що значно ускладнюється в умовах посилення ролі транснаціональної корпорацій і тотальної глобалізації.

Теоретично найважливішими економічними ефектами інтеграції є статичні, пов’язані з лібералізацією торгівлі, які властиві ЗВТ [40].

Практично скрізь у світі наростає число двосторонніх угод. Саме по собі зростаюче число двосторонніх торговельних угод призводить до паралелізму і конфлікту, зобов’язань країн відносно сильно різняться між собою тарифікацією і правилами походження товарів. У цих умовах дрібним і середнім підприємствам доводиться розплутувати складний клубок торговельних угод, підписаних їхньою країною, і нести додаткові операційні витрати. Проте накладення один на одного і перетин двосторонніх угод (що носять, на перший погляд, дещо хаотичний вигляд, їх часто називають «тарілкою спагетті», мають шанси в кінцевому підсумку перетворитися на досить раціональну систему [25]. Конкуренція провідних держав за ринки шляхом укладення індивідуальних угод з окремими державами може до того ж дати більш економічно слабким країнам додаткові виграші, особливо при їх злагоджених колективних діях в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Крім торгівлі товарами і послугами, двосторонні угоди азіатських країн охоплюють все більш широкий спектр відносин, включаючи науково-технічне та військово-технічне співробітництво, фінанси, культурні зв’язки спільну розробку природних ресурсів (у тому числі на спірних територіях), екологію і т.д. У результаті між різними країнами складаються складні, комплексні зв’язки з вираженим індивідуальним характером. Сторони часто називають їх «особливими», політичні та економічні складові тісно переплітаються [41].

Таким чином, світова економічна практика підтверджує загалом позитивний характер впливу зон вільної торгівлі на на соціально-економічний розвиток країн-учасниць. Процес регіональної і міжрегіональної інтеграції який постійно посилюється, свідчить про нову якість світового господарства про її глобалізацію, про бажання всієї світової спільноти здійснити перехід до нових форм інтеграції.

2.2 Основні моделі зон вільної торгівлі у світовому господарстві

Аналіз фахової літератури показує, що проблеми утворення і функціонування ЗВТ в світовому господарстві все більше досліджується. Зони вільної торгівлі можуть розглядатися як проміжна форма міжнародної економічної інтеграції, як механізм переходу до більш складних і розвинених форм економічної взаємодії країн. О.І. Шнирков виділяє три цільові моделі вільної торгівлі:

а) як початковий етап більш глибокої інтеграції, переходу до митного союзу, спільного ринку, економічного та валютного союзу цих же країн (ЄЕС, ЄЕП, ЄврАзЕС);

б) як засіб підготовки та адаптації до вступу в інші інтеграційні об'єднання (СЕФТА, Європейські угоди ЄС з центральноєвропейськими країнами, Автономні торговельні заходи ЄС для західно-балканських країн, Угоди між західно-балканськими країнами)[20]; з 1 березня 1993 р. вступила в силу Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю, яка об'єднувала Угорщину, Польщу, Румунію, Словаччину, Словенію і Чехію, (втратила чинність у 2004 року, з дня вступу країн-учасниць у Європейський Союз) [50];

в) як самодостатню модель, яка не передбачає інтеграції з іншими структурами або переходу до більш розвинених форм інтеграції (ЄАВТ, НАФТА).

Перша модель передбачає рух до певної відокремленості від світових ринків, може виступати засобом протекціонізму для певних сфер і галузей національних економік. Тому внутрішні чинники структурних змін у межах митних союзів повинні бути достатніми, аби попередити можливу економічну автаркію й уповільнення соціально-економічного розвитку країн-членів.

Найбільш ефективною і виправданою ця модель є для країн з достатньо високим рівнем соціально-економічного розвитку (наприклад, ЄЕС). Використання ж її для країн з невисоким рівнем соціально-економічного розвитку, недостатньо розвиненою структурою національного виробництва, як правило, досить швидко вичерпує себе [50].

Найрозвинутішою формою інтеграції в світі вважається об'єднання західноєвропейських країн у Європейський Союз (ЄС), який у перспективі планується як зона формування єдиного економічного простору в Європі. З 1 січня 1994 р. ЄЕС перетворюється в Європейський Союз (ЄС). З 1960 р. в Європі починає функціонувати міжнаціональна зона вільної торгівлі - Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). У 1991 р. ЄС і ЄАВТ підписали угоду про створення Європейського економічного простору. Згідно з договором країни-члени ЄАВТ з 1 січня 1993 р. включають у свої національні законодавства законодавчі акти, що стосуються вільного переміщення товарів, капіталу і послуг, а також політики ЄС у галузі конкуренції. Відповідно до Маастрихтської угоди проголошено мету вироблення оборонної політики, передбачено створити економічне і політичне об'єднання європейських країн із спільними органами управління, єдиною фінансовою системою і грошовою одиницею — євро [22].

Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС) -- міжнародна економічна організація, наділена функціями, пов’язаними з формуванням загальних зовнішніх митних кордонів країн-засновників, що до неї належать (Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан), виробленням єдиної зовнішньоекономічної політики, тарифів, цін та інших складових функціонування загального ринку. ЄврАзЕС створено для ефективного просування процесу формування державами-учасниками Митного союзу, Єдиного економічного простору, координації їхніх підходів до інтеграції у світову економіку і міжнародну торгівельну систему. 2 листопада 2006 р. парламент Казахстану ратифікував протокол до угоди між урядами Росії, Білорусії, Казахстану, Киргизії й Таджикистану про взаємні безвізові поїздки громадян. Відповідно до умов протоколу, при збереженні безвізового режиму між державами-членами ЄврАзЕС вводиться єдиний перелік документів для переміщення громадян згаданих держав по території співтовариства [7].

Європейська економічна зона (ЄЕЗ) або Європейський економічний простір (ЄЕП) (англ. European Economic Area) — зона вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, що включає в себе країни ЄС і країни Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ), крім Швейцарії. ЄЕЗ не поширюється на риболовлю та сільське господарство.

Європейська економічна зона (ЄЕЗ) набула чинності 1 січня 1994р. (підписана 1992 р.). ЄЕЗ ґрунтується на тих самих «чотирьох свободах», що й Європейське співтовариство: вільне пересування товарів, осіб, послуг і капіталу між країнами ЄЕЗ. Таким чином, країни ЄАВТ, що входять до ЄЕЗ, мають режим вільної торгівлі з Європейським Союзом. Це дозволяє країнам — учасницям ЄАВТ брати участь в єдиному європейському ринку без вступу до ЄС (Ісландія, Норвегія та Ліхтенштейн) [9].

Друга модель посилює конкурентний тиск на внутрішніх виробників, отже, підвищує ефективність національного виробництва в цілому. У такий спосіб вона сприяє зростанню конкурентоспроможності національної економіки, готує умови для вступу до більш вимогливих і розвинених міжнародних інтеграційних організацій. Тому для країн, що розвиваються, і країн з економікою, що трансформується, використання ЗВТ з добре продуманою трансформацією системи захисту національних виробників є найоптимальнішою моделлю для достатньо швидкої адаптації до вимог зовнішніх ринків.

Водночас у разі вступу окремої країни-учасниці угоди про вільну торгівлю до митних союзів виникає проблема «вихідних бар'єрів», насамперед структурного характеру, а також компенсацій іншим країнам-учасницям відповідно до вимог СОТ [50].

Центральноєвропейська асоціація вільної торгівлі (англ. CEFTA) заснована у березні 1993 року Вишеградською трійкою (Угорщина, Чехословаччина та Польща). Після розпаду Чехословаччини трійка перетворилась на четвірку, у січні 1996 р. до угруповання приєдналась Словенія, 12 квітня 1997 р. у Бухаресті підписано документ про приєднання до CEFTA Румунії, а у липні 1998 до CEFTA приєдналась Болгарія.

Необхідними умовами вступу до угруповання є: асоційоване членство в ЄС, членство в СОТ та підписання угод про вільну торгівлю з кожною із держав -- членів CEFTA [8].

Найбільшого розвитку (за кількістю країн-учасниць) набула третя цільова модель зон вільної торгівлі. Вирішуючи завдання поглиблення інтеграції національної економіки в світове господарство, ця модель зберігає високу міру свободи у формуванні та зміні зовнішньоекономічних пріоритетів, можливість переходу до вище згаданих моделей [50].

Американські корпорації вже давно розробляли проект розширення існуючої двосторонньої інтеграції за рахунок приєднання Мексики. 17 грудня 1992 року був підписаний проект угод про створення Північноамериканської зони про вільну торгівлю (North American Free Trade Agreement — NAFTA), куди увійшли США Канада і Мексика. Ці угоди вступили в силу 1 січня 1994 року. Угода забезпечує спільний ринок країн, передбачає поступове зменшення, а потім і ліквідацію митних обмежень у взаємній торгівлі, але не передбачає валютного та політичного союзу.

Передбачається, що Північноамериканська угода про вільну торгівлю трансформується в Американську зону, куди, крім США, Канади і Мексики, увійде Аргентина, Бразилія, Панама та Чилі.

У 90-х роках США проголосили важливу для себе перспективну мету — створення Всеамериканської зони вільної торгівлі (ВАЗВТ). Цікавим є той факт, що американські економісти пропонують і розробляють модель панамериканського блоку, який простягатиметься від Аляски до Вогненної землі. В останні роки в країнах південної півкулі спостерігаються високі темпи економічного росту, які, за прогнозними даними, збережуться в найближчі роки [22].

Європейська асоціація вільної торгівлі (англ. European Free Trade Association, EFTA) -- це зона вільної торгівлі, яка об'єднує митні території чотирьох європейських країн, які не вступили до Європейського Союзу, зокрема, Республіки Ісландія, Князівства Ліхтенштейн, Королівства Норвегії та Швейцарської Конфедерації. Зона вільної торгівлі забезпечує країнам-членам режим вільної торгівлі товарами та послугами, а також гарантує вільний рух капіталів та фізичних осіб.

У 2009 році здійснювався активний переговорний процес між Європейською асоціацією вільної торгівлі та відповідними відомствами України щодо підготовки та аналізу тарифних пропозицій та інших питань взаємного доступу на ринки товарів та послуг, які обговорювались під час проведення першого та другого раундів переговорів про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄАВТ 21−21 квітня, 27−30 серпня 2009 р в Женеві [8].

Таким чином, кожна з моделей має свої особливості та ефективність впливу на відносини між країнами-учасницями, які притаманні різним інтеграційним об'єднанням.

вільний торгівля міжнародний економіка

2.3 Роль зон вільної торгівлі у світовій економіці

З 1990-х рр. у світовій економіці помітно зросло число укладених двосторонніх угод про вільну торгівлю, причому в багатьох випадках між країнами, що належать до різних регіонів. Новизна даного явища досить-таки яскраво визначена в доповіді Світового банку «Перспективи розвитку світової економіки в 2005 р. «, темою якого стали «Торгівля, регіоналізм та розвиток» [25].

У середині 90-х років у світі діяло 85 регіональних торгових і економічних угод. Ця кількість значно перевищувала кількість реально функціонуючих інтеграційних об'єднань. За даними Світового банку, на поч. ХХІ ст. сьогодні у світі налічується близько 20 функціонуючих регіональних інтеграційних об'єднань. Вони розрізняються за глибиною і характером обраної інтеграційної стратегії, за сферами і масштабами їх діяльності, за кількістю країн-учасниць.

Найбільш розвинене в даний час інтеграційне об'єднання — Європейський союз. Він пройшов стадію ЗВТ та існує зараз у формі політичного союзу. На 1 січня 2013 р. в нього входить 27 країн. Вирішується питання про подальше розширення ЄС, у цьому році готується до входу Хорватія.

У 1963 р. було підписано Анкарську угоду про вільну торгівлю з Туреччиною, у 1971 р. — з Мальтою, у 1973 р. — з Кіпром. Було укладено угоди про вільну торгівлю з Південною Африкою (1999 р.), Мексикою (2000р.) та Чилі (2003 р.) [3].

Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ, 1960 р.) У 1960 р. на основі підписаної в Стокгольмі конвенції утворилася Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), до якої спочатку увійшли Великобританія, Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, і Швеція (за ініціативою Великобританії). Договір про ЄАВТ поширювався і на Ліхтенштейн, який полягає в унії зі Швейцарією.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой