Експертний експеримент при проведенні балістичних досліджень

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи експертного експерименту

1.1 Історичні аспекти виникнення, становлення та розвитку експертного експерименту

1.2 Теоретичні основи проведення експерименту в різних галузях криміналістичної техніки

1.3 Практичне значення експертного експерименту

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Експертний експеримент у судовій балістиці

2.1 Експертний експеримент та його значення при ототожненні вогнепальної зброї за слідами на снарядах

2.2 Проведення експертного експерименту при вирішенні діагностичних завдань у судовій балістиці

2.3. Проведення експертного експерименту при вирішенн ситуаційних завдань у судовій балістиці

Висновки до 2 розділу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Експеримент у широкому значенні цього слова — це повторюване багато разів при різних, заздалегідь заданих умовах, цілеспрямоване проведення якого-небудь випробування, проби, досвіду. Реалізація його проходить шляхом дії на досліджуваний об'єкт або процес і може мати на меті підтвердження або спростування наявної гіпотези, встановлення природи явища, його сутності, ймовірних шляхів керування ним тощо.

Експериментальний метод дослідження застосовується у діяльності органів внутрішніх справ з попередження, розкриття та розслідування злочинів. Найчастіше експертний експеримент використовується під час дослідження речових доказів.

Як метод пізнання експертний експеримент широко використовується при вирішенні як ідентифікаційних, так і неідентифікаційних криміналістичних завдань.

При ідентифікації об'єктів за їх відображеннями експеримент проводиться для вивчення особливостей механізму утворення слідів. У неідентифікаційних дослідженнях експеримент використовується при вирішенні придатності об'єкта для виконання певних дій, встановлення природи об'єкта (наприклад, речовини), а також вирішенні питань, пов’язаних із взаємодією механізмів (частин) об'єкта.

Експериментальне дослідження направлене на виявлення властивостей ототожнюваного об'єкта. Для отримання деяких експериментальних слідів, наприклад каналу ствола гладкоствольної зброї, створені спеціальні снаряди та пристрої, а для отримання слідів ковзання. Таким чином, експериментальне дослідження дає можливість встановити ознаки ототожнюваного об'єкта у формі, що задовольняє процес порівняльного дослідження. Для того, щоб експеримент був надійним та ефективним, експериментатор повинен мати не тільки відповідне технічне оснащення, але й сукупність знань як про досліджувані явища, так і про принципи функціонування та можливості використання пристроїв.

Завданням експериментального дослідження є не тільки отримання порівняльних зразків, але й виявлення, фіксація, уявлення властивостей ідентифікуючого об'єкта та їх відображень в ідентифікованому. Це особливо необхідно під час дослідження сипких, рідких та газоподібних речовин, а також частин цілого, що втратили конформність лінії поділу. В таких випадках використовуються мікроскопічні, люмінесцентні, спектро- та хроматографічні, а також інші методи встановлення якісно-кількісного складу зразків, стійкості їх властивостей, частоти повторюваності та кореляційної залежності.

Аналіз практики проведення судових, зокрема криміналістичних, експертиз свідчить, що в більшості з них застосовується експертний експеримент. При цьому метою експертного експерименту є:

— встановлення конкретного факту та причинного зв’язку між фактами, явищами;

— отримання зразків для порівняльного дослідження;

— встановлення дефектів досліджуваних об'єктів, які необхідно враховувати під час проведення експертизи;

— дослідження властивостей сліду;

— встановлення причин та умов технічного характеру, що сприяють вчиненню злочинів.

Існує цілий ряд експертних завдань, вирішити які без проведення експертного експерименту неможливо (наприклад, перевірити версію про особливості відображення, перетворення й зміни ознак рельєфу досліджуваного об'єкта в момент слідоутворення; відмежувати реальні викривлення ознак, що викликані особливостями умов слідоутворення, від невірної організації фотографування слідів; про справність зброї та можливість пострілу без натискання на спусковий гачок; про пробивну здатність снаряду тощо).

Експертний експеримент найбільш широко застосовується при проведенні неідентифікаційної судово-балістичної експертизи. Без нього неможливо вирішити питання про справність вогнепальної зброї та придатність її до стрільби. Для цього потрібно не лише оглянути деталі зброї, але й перевірити, чи правильно вони взаємодіють. Причому одного ручного перезаряджання буває не достатньо, а необхідно провести експериментальну стрільбу. Без проведення експериментальної стрільби не можна стверджувати про придатність зброї до стрільби.

Під час встановлення можливості проведення пострілу без натискання на спусковий гачок без експериментів неможливо вирішити дане завдання.

У даній роботі робляться спроби висвітлити важливість експертного експерименту, визначити його місце і роль в ході проведення криміналістичних досліджень. Акцент в роботі ставиться на застосуванні експертного експерименту при вирішенні питань судової балістики, як однієї з галузей криміналістики.

Мета роботи полягає в узагальненні теоретичних і практичних напрацювань щодо застосування експертного експерименту при проведенні балістичних досліджень та наданні правоохоронним органам науково-обґрунтованих рекомендацій щодо використання експертного експерименту при проведенні балістичних досліджень.

Реалізація цієї мети конкретизується вирішенням таких завдань:

— узагальнення теоретичних знань та практики проведення балістичних досліджень;

— визначення значення експертного експерименту при проведенні балістичних досліджень;

— розробка рекомендацій щодо застосування експертного експерименту при проведенні балістичних досліджень з метою їх впровадження у практичну діяльність та навчальний процес закладів освіти системи МВС.

Предметом дослідження є експертний експеримент при проведенні балістичних досліджень.

Об'єктом дослідження є слідча і експертна практика відносно злочинів, спосіб вчинення яких пов’язаний із застосуванням вогнепальної зброї для об'єктивного і повного вивчення обставин кримінальної справи, що підлягають доказуванню.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принципи та основні категорії діалектико-філософського пізнання соціальних явищ і процесів розвитку та взаємозв'язку об'єктів реальної дійсності, система загальнонаукових та спеціальних методів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі суспільних, у тому числі й юридичних наук. При вирішенні поставлених завдань використовувалися такі методи наукового дослідження: системно-структурний, аналізу і синтезу, порівняльного дослідження, статистичний, узагальнення експертної, слідчої і оперативно-розшукової практики, огляд сучасного стану досліджуваної проблеми у криміналістичній теорії і практиці.

Нормативною базою є чинне законодавство України, відомчі нормативні акти та інструктивні документи МВС України, що регламентують організацію призначення, проведення експертиз.

Емпіричною основу склали статистичні звіти Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з питань проведення балістичних досліджень та результати опитування експертів-криміналістів при проходженні стажування в експертному підрозділі щодо проблем використання експертного експерименту при проведенні судових експертиз.

Теоретичною основою дослідження стали наукові розробки з філософії, матеріалознавства, кримінології, криміналістики, кримінального процесу, судової експертології, зброєзнавства.

Структура роботи відповідає логіці проведеного дослідження.

Розділ 1. Теоретичні основи експертного експерименту

1.1 Історичні аспекти виникнення, становлення та розвитку експертного експерименту

Початковий розвиток трасології в радянській криміналістиці пов’язаний з іменами І.М. Якимова і Б.І. Шевченко. Сам термін «трасологія» вперше в радянській криміналістичній літературі використав М. М. Гернет.

Відзначаючи роль цього важливого розділу криміналістики, І.М. Якимов писав у 1938 р.: «На даний час у криміналістиці вчення про речові докази і сліди, або „трасологія“, має головне значення». Характеризуючи початковий етап розвитку трасології, Б.І. Шевченко відзначав три істотних її недоліки: 1) відсутність точного обсягу і меж трасології; 2) слабку розробленість методики і техніки дослідження слідів; 3) застосування невірної класифікації слідів. На усунення цих недоліків були спрямовані зусилля самого Б.І. Шевченко.

Дактилоскопія є важливим розділом криміналістичної техніки, а дактилоскопічна експертиза займає значне місце серед трасологічних експертиз.

С.П. Митричев у свій час називав дактилоскопію найбільш розробленою частиною криміналістики. «Можна, без перебільшення сказати, — писав він, — що тільки з розвитком дактилоскопії криміналістика стала на тверду наукову основу». __

Може бути, у цьому твердженні і існує певне перебільшення, але в основному воно правильне. Дактилоскопія дійсно відіграла велику роль у розвитку криміналістики.

Дактилоскопічна експертиза одержала в СРСР практичне застосування раніше за інші криміналістичні експертизи. Вже в липні 1918 р. у наказі № 40 по кримінально-пошуковій міліції говорилося про необхідність використання термінових заходів з ознайомлення співробітників міліції і насамперед працівників карного розшуку з дактилоскопією. Через кілька днів у наказі № 42 були оголошені правила дактилоскопіювання затриманих злочинців. Там, де на місцях були відповідні фахівці, дактилоскопічна експертиза вже у 1918 р. застосовувалася в практиці радянських слідчих і судових органів.

За допомогою дактилоскопічної експертизи вдавалося розкривати небезпечні злочини, що вчинялись професійними злочинцями. Практика органів карного розшуку тих років довела, що правильне використання слідів пальців, виявлених на місці події, може дати не менш 15% вдалого розшуку злочинців.

Той факт, що значення дактилоскопії у боротьбі зі злочинністю щорічно зростало, є заслугою органів МВС СРСР, що давно й успішно її застосовують. Слідчими органів прокуратури дактилоскопія використовувалася в минулому менш активно. Вказуючи на цю обставину, С. П. Митричев писав: «…Наші слідчі дактилоскопію в боротьбі зі злочинністю використовують недостатньо. Цінність дактилоскопії не тільки в тому, що вона використовується як метод реєстрації злочинців, але й у тому, що сліди пальців, виявлені на місці злочину, є цінним доказом. Небагато можна назвати справ, що знаходяться у слідчих і суду, де б сліди пальців фігурували як речовий доказ».

Подібне положення С. П. Митричев пояснював, по-перше, тим, що багато слідчих не володіли методами дактилоскопії, а по-друге, тим, що окремі судові працівники недооцінювали значення слідів як судового доказу. В радянській криміналістичній літературі тривалий час дактилоскопічній експертизі не приділялося належної уваги. Дослідники, говорячи про наукове значення і практичне застосування дактилоскопії, обмежувалися аналізом питань, що відносяться до карної реєстрації, залишаючи без розгляду питання дактилоскопічної експертизи. Дактилоскопії була присвячена перша радянська монографія з криміналістики, що вийшла у світ 1923 р. Але в ній, як і в роботах з техніки розслідування злочинів, виданих у подальші роки, висвітлювалися наукові основи дактилоскопії, значення її як методу карної реєстрації, а про дактилоскопічну експертизу майже не говорилося. Те саме можна сказати і про дисертаційні дослідження тих років. У дисертаціях А.І. Князева і Д. П. Рассейкина, захищених з дактилоскопії у 1940 і 1941 p., досліджувалися лише питання карної реєстрації. Тільки починаючи з п’ятдесятих років стали з’являтися роботи, присвячені цілком дактилоскопічній експертизі.

Наукова обґрунтованість дактилоскопічної експертизи залежить від правильного визначення ідентифікаційних ознак у папілярному узорі і від правильної наукової їх оцінки. Саме тому зазначені питання завжди цікавили криміналістів. У цьому зв’язку французький криміналіст Е. Локар писав: «Робота ідентифікатора полягає головним чином у розшукуванні й оцінці цих пунктів»6, тобто ідентифікаційних ознак папілярних узорів.

Дактилоскопічна експертиза дотепер ґрунтується на візуальному способі порівняльного дослідження, що вимагає значного практичного досвіду. У той самий час при цьому способі не виключаються суб'єктивні моменти й отже не виключається можливість помилок. Тому дослідження і практична діяльність криміналістів в останні роки були спрямовані на пошуки ефективних способів усунення зазначених недоліків. Спроби автоматизувати дактилоскопічну реєстрацію й експертизу велися у напрямі розробки системи кодування і конструювання відповідних автоматичних апаратів та були успішно завершені створенням автоматизованих систем «SONDA» й «ДЕКС».

У дореволюційній Росії експертизу слідів ніг рідко застосовували в слідчій практиці. Мало уваги приділялося їй і в наукових працях дореволюційних криміналістів. Широкий науковий і практичний розвиток вона одержала лише після Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Уже в перші роки революції на сторінках спеціальних журналів друкувалися статті, присвячені слідам людини. Велику увагу цій проблемі приділялося в роботах І.М. Якимова, виданих у 1924 і 1925 р. 7 Однак не можна не відзначити деяких помилкових положень, що були в його роботах. Так, об'єктами дослідження при експертизі слідів ніг І.М. Якимов визнавав не самі предмети, що залишили сліди, а самі зліпки з відбитками цих предметів, виготовлені експериментальним шляхом. 8 Методика порівняльного дослідження з копій, минаючи безпосереднє вивчення ідентифікуємого об'єкта, тривалий час мала визнання як у теорії, так і на практиці.

Критикуючи недоліки методики експертизи, в основу якої покладено дослідження копій, а не самого слідоутворюючого об'єкта, Б.І. Шевченко правильно відзначав, що будь-яка копія зі сліду знаряддя не може передати зображення оригіналу з усією точністю. Недоліки подібної методики ще більш загострювалися тим, що результати порівняльного дослідження оцінювалися за допомогою кількісного критерію. Говорячи про значення цього критерію в експертизі слідів ніг, І.М. Якимов стверджував, що цілком достатньо встановити співпадіння 12−15 деталей для категоричного висновку, що сліди залишені однієї і тією самою ногою. Однобічність кількісного підходу до оцінки ознак часто позбавляла експертизу наукового обґрунтування.

У початковий період розвитку трасології ідентифікаційні ознаки слідів взуття пов’язувалися, як правило, з тими вадами, які виникають унаслідок носіння. Пізніше ідентифікаційне значення стало визнаватися і за тими ознаками, що утворюються у процесі виготовлення взуття. Так, наприклад, дослідження Е.І. Зуєва нараховує 11 індивідуальних ознак, що виникають при виготовленні нового взуття, 7 ознак зносу взуття і 13 ознак його ремонту. 9

Для результатів експертизи слідів ніг мають значення не тільки самі ідентифікаційні ознаки, але і якість їх у сліді, а також якість фіксації цих відображень у зліпку іншої копії.

Вже в підручнику криміналістики, виданому у 1938 p., вказувалося на необхідність відмовитися від таких недосконалих способів фіксації слідів ніг, як вимірювання і змальовування. Однак подібні способи зустрічалися на практиці й у більш пізні роки, до того ж у деяких випадках вони застосовувалися з порушенням форм і умов, встановлених процесуальним законом.

Вчені-криміналісти і практичні працівники органів дізнання і слідства давно почали пошуки таких методів і засобів фіксації слідів ніг, що надійно зберігали б ознаки слідоутворюючого об'єкта, що відобразилися в сліді. І друге, до чого вони прагнули, — це необхідність розробити методи і засоби фіксації доступні для практичних працівників.

Особливо важливе значення мали пошуки ефективних способів фіксації слідів ніг на сипучих матеріалах і на снігу. У 1928 р. І.І. Білоусов рекомендував фіксацію слідів на сипучих і пилоподібних матеріалах робити шляхом попередньої обробки сліду розчином шелаку або спиртовим лаком.

У 1940 р. С.І. Тихенко запропонував більш простий спосіб, що полягає в попередній обробці слідів на сипучому ґрунті гасом.

Традиційний спосіб фіксації об'ємних слідів ніг за допомогою гіпсових зліпків існує більше сторіччя. При всіх його перевагах він має певні недоліки. Основним з них є нездатність сприйняти всі дрібні деталі слідоутворюючого об'єкта. Не завжди задовольняє практику і міцність гіпсових зліпків.

Новітні досягнення природно-технічних наук створили можливість для розробки нових, більш досконалих способів фіксації. Увагу криміналістів привернули полімери. Для криміналістичних цілей особливий інтерес представляли високомолекулярні хімічні з'єднання — хімічні речовини, молекули яких містять сотні і тисячі атомів, зв’язаних між собою валентними зв’язками. Такі речовини зустрічаються в натуральному вигляді (смоли, каучук тощо), а також утворюються синтетичним шляхом за допомогою полімеризації поліконденсації (синтетичний каучук, різні пластмаси тощо). Полімери мають багато корисних властивостей, але для криміналістики особливо важливі плинність і здатність багатьох з них утворювати еластичні плівки, що мають значну міцність.

Проведені дослідження полімерів показали можливість застосування для фіксації слідів силіконової пасти «К» у суміші з каприлатовим каталізатором. Однак виявилося, що і паста «К» не є універсальною, зокрема, не може застосовуватися при низьких температурах.

З усіх полімерів у результаті численних експериментів найбільш придатним для фіксації слідів був визнаний синтетичний каучук, термостійкий, низькомолекулярний («СКТН»). Його застосування забезпечує міцність зліпків, велику точність передачі дрібних особливостей слідів, можливість одержувати негативні і позитивні зліпки зі слідів, залишених на різноманітних матеріалах, у тому числі і на снігу.

У літературі були висловлені пропозиції про використання для фіксації слідів ніг різних пластичних мас, застосовуваних у стоматологічній практиці. Значно удосконалені криміналістами способи фіксації поверхневих слідів ніг. Для виявлення і фіксації їх виявилося можливим використовувати фотографічний папір, ошкурену гуму.

Про значення слідів знарядь зламу для розкриття і розслідування злочинів зазначалося ще у дореволюційній російській криміналістичній літературі. Один з поліцейських криміналістів того часу писав, що при розслідуванні крадіжок необхідно намагатися при огляді визначити, яким знаряддям і яким способом здійснений злам. Пояснюючи, як це зробити, він відзначав, що знаряддя зламу на деяких предметах, особливо на деревині залишають добре видимі відбитки, здатні вказати не тільки на рід знаряддя, але і на конкретне знаряддя.

Значну увагу слідам знарядь зламу приділяв С. М. Трегубов. Дослідження їх він рекомендував доручати науковим експертам, а не залучати до експертизи слюсарів, механіків і чинів поліції, які не в змозі розібратися в питаннях, якими прийомами користався злочинець, і, тим більш, дати які-небудь вказівки про його індивідуальність.

У криміналістичній літературі, що вийшла в перші роки Радянської влади, слідам знарядь зламу також приділялося більше уваги, особливо опису різних знарядь зламу. Це було цілком природно, оскільки в ті роки продовжували ще свою діяльність професійні злочинці, що користувалися спеціальними знаряддями зламу. Разом з тим у літературі правильно відзначалося, що в залежності від застосованого знаряддя в кожному окремому випадку виникають різні сліди зламу, починаючи від величезних руйнувань у стінах сховища, на дверях і вікнах приміщення і закінчуючи майже непомітними подряпинами від відмички на внутрішніх частинах замка.

Спочатку застосовувалися ті способи фіксації і дослідження слідів знарядь зламу, що були розроблені ще у дореволюційні роки. У першому підручнику криміналістики (1935 р.) про сліди знарядь зламу було сказано небагато, але їх значення розглядалося вже в більш широкому плані, ніж у попередніх роботах. Зокрема, відзначалося, що сліди цього роду можуть відповісти на такі питання: 1) чи дійсно вони залишені зовні замкненого приміщення (тобто можуть вказати на симуляцію зламу); 2) чи здійснений злам професійним або недосвідченим зломщиком; 3) чи залишені сліди тим знаряддям, що виявлено у підозрюваного, або якимось іншим знаряддям. Способи фіксації і дослідження слідів залишалися в цей час на колишньому рівні.

Значно, більше слідам знарядь зламу було приділено у підручнику криміналістики, виданому у 1938 р. Поряд з аналізом особливостей, характерних для окремих видів зламу (злами замків, перешкод, вікон), особливий розділ у підручнику приділявся експертизі слідів і знарядь зламу.

Однак методика експертизи висвітлювалася вкрай скупо, та й сама по собі вона була ще недосконалою. Так, наприклад, порівняльному дослідженню рекомендувалося піддавати не знаряддя, а зліпки з них, порівнюючи їх зі зліпками, отриманими з місця події.

В сфері методики експертизи слідів знарядь зламу Б.І. Шевченко відзначав два важливих положення: 1) при дослідженні слідів, що виникли при терті та розрізі, вивчення знаряддя не завжди дає можливість повно уявити структуру сліду, судження про це можливе лише на основі експериментальних даних; 2) у той самий час виділення індивідуальних ознак, використовуваних для ідентифікації, може відбуватися тільки на основі вивчення знаряддя, а не його копії, оскільки не можна бути впевненим в існуванні особливості, вивчаючи слід, поки не знайдена ця особливість на знарядді.

Спеціальними дослідженнями в цій сфері займалися також М. В. Салтевський, С.І. Поташник, JI.К. Литвиненко, Ю. П. Голдованський та інші криміналісти. Їх дослідження по-новому висвітили деякі питання теорії і практики цього виду експертизи, розширили коло об'єктів ідентифікації, вказали нові можливості використання досягнень природничих і технічних наук у застосуванні їх до даного виду експертизи.

Певний інтерес являє рекомендація С.І. Поташника про послідовність експертного дослідження слідів і знарядь зламу, хоча кожне дослідження виходить з особливостей конкретного випадку і залежить від об'єктів дослідження і тих питань, що вирішуються цим дослідженням, однак узагальнення експертної практики дозволило йому намітити найбільш прийнятну, на його погляд, послідовність. Розділяючи експертне дослідження на дев’ять етапів, він особливо виділяє значення тих з них, у яких проводиться вивчення сліду і знаряддя за загальними ознаками, виготовлення експериментальних слідів і порівняльне дослідження індивідуальних ознак за допомогою порівняльного мікроскопа.

Судової балістики як особливої галузі знання в дореволюційній Росії не існувало. Незважаючи на це, окремі судово-балістичні експертизи проводилися і в ті роки. Судова балістика як частина криміналістичної науки з’явилась лише в радянський час, і то не одразу. Більш двох десятиліть відбувалося нагромадження спеціальних знань і практичного досвіду, готувалися наукові кадри, створювалися необхідні прилади.

Про можливість ідентифікації зброї за слідами, що залишились після пострілу на кулі, говорилося ще в дореволюційній російській криміналістичній літературі, однак у перші роки радянської влади експертизи цього роду були рідкістю. Більшості працівників органів дізнання, слідства і суду про наукові методи ідентифікації зброї взагалі не було відомо, та й фахівців, що могли проводити подібні дослідження, було дуже мало.

Відомості про криміналістичне значення слідів вогнепальної зброї працівники органів дізнання, слідства та суду в перші роки радянської влади одержували з робіт І.М. Якимова, М. С. Бокариуса, В. П. Русецького та інших піонерів радянської криміналістики. Характеризуючи значення цих слідів, І.Н. Якимов у 1924 р. виявлену кулю рекомендував порівнювати з кулями в патронах, відібраних у підозрюваного, за калібром, формою, оболонкою, якщо вона є, слідами від нарізів ствола. Методику порівняльного дослідження він описував у такий спосіб: «Виявлену на місці злочину чи вилучену з трупа кулю, разом з кулею, випущеною зі зброї, що належить підозрюваному, фотографують саме ті їх ознаки, що мають великі подібності, а потім збільшені у декілька разів знімки з обох куль порівнюють між собою».

Велика увага питанням експертизи зброї і боєприпасів приділялася в працях М.С. Бокаріуса. У виданій у 1925р. монографії, присвяченій первісному зовнішньому огляду трупа, він велику увагу приділяв вилученню та порівняльному дослідженню кулі, виявленої на місці вчинення злочину з експериментально відстріляними кулями. Автори першого підручника криміналістики, виданого у 1935 p., рекомендували кулю, виявлену на місці злочину, спочатку оглянути неозброєним оком, а потім через бінокулярний мікроскоп, звертаючи при цьому увагу на виявлення всіх дрібних нерівностей (подряпин, виїмок тощо) і часток сторонніх речовин, що знаходяться на її поверхні. Виявлені деталі і кулю пропонувалося фотографувати. Так само рекомендувалося поводитись з кулею, отриманою при експериментальних пострілах. Порівняльне дослідження рекомендувалося робити за збільшеними фотознімками досліджуваної й експериментальної кулі. Цим і обмежувалися рекомендації, що відносяться до методики дослідження. Оцінка значення ідентифікаційних ознак, виявлених у процесі дослідження, у своїй основі мала кількісний принцип. Автори підручника необґрунтовано стверджували, що для позитивного висновку необхідно, щоб у досліджуваної і експериментальної кулях збіглося не менш 8 особливостей їх поверхні. Як і в попередніх роботах радянських криміналістів, у підручнику 1935 р. містилися лише окремі, науково несистематизовані відомості про сліди дії вогнепального зброї.

З робіт, виданих у другій половині тридцятих років, крім книги В. Ф. Червакова «Судебная баллистика», варто назвати роботу Б. М. Комаринця і Б.І. Шевченко «Посібник з огляду місця злочину». Посібник мав характер практичного, але це не применшувало значення великого розділу, присвяченого в ньому слідам вогнепальної зброї. Протягом багатьох років він надавав суттєву допомогу оперативному складу і слідчим, а також експертам, що займалися судово-балістичними дослідженнями.

Ідентифікація вогнепальної зброї пов’язана зі значними труднощами. Як правильно відзначає М. М. Зюскин, вона ускладнюється тією обставиною, що більшість з досліджуваних ознак однотипні за своїм видом, мають мікроскопічні розміри і розташовуються не на площині, а на циліндричній поверхні. 12

Методи ідентифікації зброї за стріляною кулею ґрунтуються на теоретичному положенні про те, що «кожен ствол має свої індивідуальні ознаки, у зв’язку з чим і всі кулі, випущені з даного ствола, мають оригінальні ідентичні сліди, що мають між собою велику подібність». 13 Це положення ґрунтується на тому, що мікрорельєф каналу ствола нарізної зброї різноманітний і нескінченно різноманітні сполучення трас, що виникають на поверхні стріляної кулі.

Правильність даного положення доведена не тільки теоретично, але і практично. Указуючи на це, В. Ф. Черваков відмічає, що вона легко підтверджується при пострілах в умовах ідеального експерименту. Постріли в цьому випадку проводяться з нової зброї однієї і тієї ж серії, патронами одного виготовлення з кількісно і якісно однаковим зарядом пороху. Об'єкти, у які проводяться постріли, не повинні пошкоджувати зовнішньої поверхні кулі.

Існують різні методи дослідження куль, що пов’язані зі складністю розв’язуваного завдання. В основному вони зводяться до двох способів порівняльного дослідження: а) слідів на самій кулі і б) їх відображень. Хоча перший спосіб представляється, безсумнівно, більш надійним і ефективним, історично дослідження почалися із застосування не першого, а другого способу, оскільки він відрізняється більшою простотою і доступністю.

Не маючи технічних пристосувань, що дозволяли б одночасно досліджувати всю сукупність слідів на циліндричній поверхні двох куль (досліджуваної й експериментальної), дослідники пішли шляхом виготовлення площинних копій цих слідів. Так виникли методи розгорнення кулі шляхом її прокатування і фотографування за допомогою спеціальних приладів.

З метою одержання площинного зображення слідів на кулі, французький судовий медик Бальтазар запропонував у 1922 р. прокочувати її по листу олов’яної фольги товщиною в 0,1 мм, розкладеному на товстому гладкому картоні. 14 Метод Бальтазара дуже довго застосовувався не тільки у західноєвропейських лабораторіях, але й у радянській експертній практиці. У 1935 р. він рекомендувався у посібнику, виданому відділом карного розшуку ГУРКМ НКВС СРСР.

Безсумнівною перевагою даного методу була його простота. Однак якість фіксації слідів навіть при механізованій прокатці не була задовільною, багато дрібних деталей, що були на кулі, у відбитку не відобразилися, якісно фіксувався лише загальний вигляд нарізів.

У 1936 р. радянський криміналіст С.М. Матвєєв запропонував свою, оригінальну методику прокатки кулі - по желатиновому шару фотографічної плівки. Як і метод Бальтазара, метод С.М. Матвєєва досить простий. За його допомогою досвідченому експерту неважко одержати наочні і досить чіткі відображення. Але і цей метод мав недоліки. Указуючи на них, М. М. Зюскин писав, що через тонкість емульсійного шару дрібні деталі при прокатці втрачаються. Для одержання кращих відбитків він запропонував робити прокатку не на плівці, а на листовому целулоїді. 15

У пошуках більш тонкої і зробленої фіксації слідів на кулях вчені зверталися до різних копіюючих матеріалів. У післявоєнні роки одержала поширення фіксація рельєфу стріляної кулі на легкоплавкому металі, методика якої розроблена в Харківському інституті судової експертизи.

З метою полегшення техніки одержання відбитків і покращення їх якості С. Л. Цион сконструював спеціальний прилад для механічної прокатки кулі, за допомогою якого можна здійснювати прокатку одночасно двох і навіть трьох куль на одній пластинці з подальшим одночасним фотографуванням отриманих з них відбитків. Метод прокатки куль навіть в удосконаленому вигляді не виключав можливості зрушень кулі. 16 Тому серед радянських криміналістів продовжувалися пошуки інших, більш ефективних методів фіксації слідів. Особливо активно ці пошуки йшли після Великої Вітчизняної війни. Радянські криміналісти випробували гальванопластичний спосіб фіксації слідів на кулі. Прибігаючи до цього способу, дослідники ставили завдання уникнути тих викривлень рельєфу, що обов’язково виникають при прокатуванні кулі внаслідок нерівномірного тиску, неточного центрування та інших причин. Сутність гальванопластичного способу полягає в електролітичному нашаровуванні тонкої металевої плівки на циліндричну поверхню кулі. Однак і гальванопластичний спосіб не дістав широкого поширення в експертній практиці, по-перше тому, що застосування його вимагає спеціального устаткування і пов’язано з витратою значного часу. М. М. Зюскин запропонував використовувати метод прозорих відбитків, сутність якого полягає в покритті кулі лаковою плівкою. Порівнюючи цей метод з подібними методами іноземних авторів, варто зазначити його переваги. Він не тільки дає розгорнення кулі з об'єктивною картиною наявних на ній пошкоджень, але дозволяє у певних межах оцінювати і глибину останніх.

При фіксації слідів на кулях методом копіювання порівняльному дослідженню, як правило, піддавалася не сама копія, а фотографічні знімки з неї. Таким чином, фотографія активно використовувалася в судово-балістичній експертизі починаючи з перших кроків її розвитку. Але копія ніколи не дає повного відтворення оригіналу, не досягалося таке відтворення і при описаних методах фіксації.

Проблему одержання фотографічного зображення слідів на кулі спочатку намагалися вирішувати за допомогою панорамної зйомки. Радянський криміналіст О.Д. Хананін розробив спеціальний прилад, призначений для панорамного мікрофотографування кулі. Однак і цей спосіб не дістав широкого застосування.

У пошуках задовільного рішення завдання звернулися до способу механічного розгортання кулі. Експерт у цьому випадку мав справу вже з безпосереднім відображенням рельєфу, а не з копіями цього відображення, що, безсумнівно, підвищувало надійність дослідження. Однак і цей спосіб мав певні недоліки. По-перше, застосування його обмежувалося лише оболонковими кулями, по-друге, при найменшій необережності сліди на оболонці кулі легко пошкоджувалися. Але, мабуть, найбільшим недоліком була незворотна видозміна кулі як речового доказу.

Більш прийнятним виявилося оптичне розгортання кулі, при якому усувалися недоліки, властиві механічному способу. Перший апарат для оптичного розгортання куль був сконструйований за кордоном у 1931 р. Брюнингом. Практика застосування у радянських експертних установах виявила ряд його істотних недоліків. З метою усунення їх у Харківському науково-дослідному інституті судової експертизи О.Ф. Дмитрієв сконструював нову модель апарата для фотографування куль. Характеризуючи цей апарат, дирекція Харківського інституту писала у своєму відгуку: «Результати роботи приладом конструкції О.Ф. Дмитрієва дають можливість одержання зображення всіх дефектів поверхні циліндра у найбільш якісному і чіткому вигляді, що полегшує дослідження та ідентифікацію шляхом зіставлення знімків з мінімальною витратою енергії і часу й одержанням відповідного ефекту в наочності зіставлення. Метод ідентифікації зброї за такими знімками може вважатися найбільш досконалим з усіх існуючих методів».

Але апарат О.Ф. Дмитрієва не був першим оригінальним апаратом, сконструйованим у СРСР. За даними М. М. Зюскина, ще у 1918 р. професор судової медицини Київського університету К.А. Таранухін сконструював прилад для макро- і мікрофотографування куль, що істотно полегшувало фотографування досліджуваних куль.

У 1931 p., тобто в один рік із Брюнінгом, виготовив модель аналогічного апарата Г. С. Сорокін. 17 Його ідея хоча і мала спільну основу з апаратом Брюнінга, але не повторювала конструкцію. Усі запропоновані в різний час методи дослідження стріляної кулі зводилися до одержання точних зображень слідів, що виникли на її оболонці при проходженні через канал ствола досліджуваної зброї, і порівнянню їх зі слідами на кулі, отриманій в процесі експериментальної стрільби. Саме порівняння слідів у всіх випадках відбувалося за допомогою фотографічних знімків. Але фотографії, як би якісно вони не були виконані, завжди в певній мірі викривляють рельєф досліджуваних слідів унаслідок різних умов освітлення та інших причин. Цим і обумовлювалося прагнення дослідників до досягнення можливості безпосереднього й одночасного порівняння слідів на досліджуваній і експериментальній кулях. Така можливість з’явилась після винаходу порівняльного мікроскопа, заснованого на принципі поєднання в одному приладі двох мікроскопів.

Головна особливість зазначеного мікроскопа полягає в тому, що з його допомогою можна розглядати в одному полі зору два різних об'єкти (чи їх частини), розташовані у безпосередній близькості один від одного. Хоча об'єкти дослідження розташовуються під окремими об'єктивами, система призм з'єднує їх зображення в одному окулярі, поле зору якого складається з двох частин, заповнених зображеннями двох досліджуваних об'єктів.

Перші порівняльні мікроскопи з’явилися наприкінці тридцятих років. Їх переваги були оцінені відразу, оскільки точність і результати дослідження за допомогою цих мікроскопів були цілком очевидні. Однак у СРСР порівняльний мікроскоп у довоєнні роки не встиг дістати широкого поширення. Вказуючи на цю обставину, В. Ф. Черваков відзначав у 1937 p. :"Нажаль необхідно констатувати ту обставину, що майже у всіх криміналістичних лабораторіях СРСР порівняльні мікроскопи відсутні". 18

Подібні прилади доводилося виготовляти кустарним способом. Але це не зупиняло ентузіастів. Такі прилади були виготовлені у Білоруському інституті криміналістики і судової експертизи, що у ті роки очолювався В. Ф. Черваковим. Оригінальна модель порівняльного мікроскопа була також виготовлена у науковій частині Ленінградського карного розшуку за участю І.І. Гудова, О. А. Салькова й інших.

Були у порівняльного мікроскопа і свої супротивники. Як це не дивно, до них належав С.М. Матвєєв, про роботи якого в галузі судової балістики ми вже згадували. Супротивники порівняльного мікроскопа висували заперечення двоякого роду. Насамперед вони вказували, що дослідження за допомогою цього мікроскопа проводилося лише за невеликими частками, не дозволяючи досліднику охопити загальний вигляд об'єкта.

Конкретно у відношенні куль це, означає неможливість одержати загальну картину бічної поверхні кулі. При цьому, стверджували критики, дослідження не гарантує відсутність помилок. Додатково до цього вони посилалися на високу вартість порівняльного мікроскопа, що виключає можливість широкого його застосування.

Пройшло усього кілька років, ці заперечення втратили актуальність. Сконструйований після Великої Вітчизняної війни порівняльний радянський криміналістичний мікроскоп (МИС-10) дозволив вивчати всі ділянки досліджуваного об'єкта. Завдяки цьому значно зменшився недолік, що полягав у неможливості одночасно одержати загальну картину слідів, що знаходяться на поверхні кулі.

Конструкція МИС-10 об'єднала в собі два мікроскопи, зображення в якому за допомогою системи призм з'єднуються в поле зору одного окуляра.

Порівняльний мікроскоп давно перестав бути рідкістю. Його використовують сьогодні майже всі експертні установи країни. Методикою порівняльного дослідження на цих мікроскопах володіє більшість експертів-криміналістів. Однак думки і бажання дослідників йдуть далі досягнутого. На сьогодні експерти у своїй роботі використовують програмно-апаратний комплекс «Рикошет». Цей прилад дає можливість отримувати розгорнене зображення поверхні куль та гільз у результаті лазерного сканування їх поверхонь. Отримані цифрові зображення цих поверхонь суміщаються на екрані монітору комп’ютера, що дає можливість проводити ідентифікацію зброї за слідами, залишеними на поверхні куль та гільз. Перевагами даного приладу є чітке відображення дрібних деталей рельєфу, простота використання та наочність.

У перших роботах радянських криміналістів по судовій балістиці дуже мало говорилося про ідентифікацію зброї за слідами на гільзі. Багато ідентифікаційних ознак, що залишаються після пострілу на гільзі, тоді не були ще відомі, а методика дослідження гільз була недосконалою. Однак вже у 1935 р. накопичився деякий експертний досвід, і перший підручник криміналістики, виданий цього року, вказував на можливість ідентифікації зброї не тільки за слідом бійка ударника, але і слідами, що виникають від дії викидача, та за іншими дрібними нерівностям на поверхні гільзи. Ще докладніше про ідентифікаційні ознаки на гільзі говорилося у посібнику для експертів, виданому в тому самому році Відділом карного розшуку ГУРКМ НКВС СРСР. Узагальнивши експертну практику, автори, цього посібника вказували, що при дослідженні гільзи необхідно вивчати не тільки слід ударника, що часто може бути ексцентричним, але і сліди, залишені переднім зрізом затвора (патронним упором); сліди, що утворюються від пересування гільзи в магазині; сліди відбивача і викидача; фабричні знаки на донній частині гільзи; рубці на капсулі, викликані защемленням ударника; роздуття гільзи, викликані неправильною розточкою патронника; роздуття капсуля; сліди осічки при пострілах; сліди на циліндричній частині гільзи, викликані шорсткістю патронника. Практичне і теоретичне дослідження питань ідентифікації зброї за стріляною гільзою містила монографія В. Ф. Червакова «Судебная баллистика». Одночасно з перерахуванням ознак, що можуть бути виявлені на стріляній гільзі, В. Ф. Черваков пояснював сам механізм їх утворення. Він писав: «Протягом усього шляху, що проходить гільза в механізмі автоматичного пістолета чи гвинтівки, вона безупинно знаходиться у тісному контакті з частинами цього механізму. Від першого моменту (вкладання патронів у магазин) до останнього моменту (викидання стріляної гільзи ежектором), тверді, переважно сталеві, частини механізму зброї, надавлюючи на більш м’які латунні чи мідні частини гільзи і капсуля останньої, залишають на ній різноманітні сліди, що характеризують, з одного боку, клас, а з іншої - індивідуальні особливості зброї»19.

Усі ці сліди В. Ф. Черваков розташував у порядку часу їх утворення в механізмі автоматичної зброї. У результаті вийшла така схема слідів: 1) сліди від магазина; 2) сліди від краю патронника; 3) сліди на бічній поверхні гільзи від самого патронника; 4) сліди від зачепа викидача; 5) сліди від бійка ударника; 6) сліди від переднього зрізу затвора; 7) сліди від ежектора (відбивача); 8) сліди, що виникають на гільзах при наявності дефектів в окремих частинах чи механізмі в зразках пістолетів оригінальних конструкцій. Наведена схема слідів поряд з даними радянської експертної практики містила в собі і дані закордонної криміналістичної літератури, експериментально перевірені радянськими криміналістами.

Оцінюючи ідентифікаційне значення перерахованих слідів, В. Ф. Черваков особливо виділяв сліди зрізу затвора, відзначаючи, що деякі закордонні криміналісти прирівнюють їх до відбитків папілярних узорів пальців рук людини, а іноді називають їх підписом, залишеним злочинцем на гільзі. Подібну думку підтримували і деякі радянські криміналісти, які визнавали, що слід переднього зрізу затвора «найважливіша ознака, що дає можливість не тільки судити про систему зброї, але й ідентифікувати конкретну марку зброї».

Активна науково-дослідна й експертна діяльність в сфері ідентифікації зброї за стріляними гільзами проводилася в тридцятих і початку сорокових років в Одеському інституті науково-судової експертизи (С.М. Матвєєв та інші) і в Білоруському інституті криміналістики і судової експертизи (В.Ф. Черваков, М. С. Штейнгауз та інші).У статті «Криміналістична ідентифікація гільз», опублікованій у 1940 p., М. С. Штейнгауз критично проаналізував і оцінив усі відомі на той час сліди на гільзах, розташувавши їх за «хронологічною схемою», що раніше застосував В. Ф. Черваков. Більш значний інтерес представляла, однак, друга частина статті, у якій такому ж аналізу і оцінці піддавалися методи дослідження гільз. Усі методи, що застосовувалися в той час, автор об'єднав у дві групи: 1) методи виготовлення зліпків; 2) методи мікроскопічного дослідження. Запропоновані в різний час закордонними авторами методи виготовлення зліпків донної частини гільзи, зліпків слідів викидача автор (Локар) категорично відкидав, вважаючи їх зовсім непридатними для дослідження гільз. Науково об'єктивними він визнавав лише мікроскопічні методи їх дослідження.

Описуючи метод дослідження гільз, розроблений у результаті експериментальної і практичної роботи з проведення судово-балістичних експертиз у Білоруському інституті, М. С. Штейнгауз відзначив три істотні особливості цього методу: 1) одержання експериментальних гільз з дотриманням у точності тих умов, у яких відбувся постріл на місці злочину; 2) фіксація всіх співпадаючих чи розбіжних ознак, виявлених на гільзах шляхом мікрофотографування, виконаного за однакових умов, головним чином при однаковому освітленні; 3) встановлення ідентичності вогнепальної зброї за слідами на гільзі на основі збігу дрібних особливостей переднього зрізу затвора з відбитками на донній частині і капсулі гільзи та інших слідів.

Розвиток судової балістики і судово-балістичної експертизи залежить від прогресу техніки, від удосконалення зброї і боєприпасів. Криміналісти, що працюють в галузі судової балістики, активно займаються дослідженням слідів, що виникають при стрільбі з нових зразків зброї, вивчають механізм утворення ознак, що використовуються з метою ідентифікації зброї, розробляють прийоми дослідження, що можуть бути використані в експертній практиці.

Велике місце в практиці слідчих і судових органів займають експертизи мисливської гладкоствольної зброї і боєприпасів до неї. Найчастіше при цьому вирішуються завдання встановлення групової приналежності дробу чи картечі, витягнутої з тіла потерпілого чи виявленої на місці події. Порівняння проводяться з дробом чи картеччю, виявленими у підозрюваного чи обвинувачуваного.

Сучасна судово-балістична експертиза довела здатність давати відповіді на багато питань, точне вирішення яких ще недавно представлялося важким, а часто і неможливим. Досягнуті можливості ґрунтуються на використанні точних приладів і складних, у більшості випадках комплексних методів дослідження. Застосування їх значно підвищило наукову вірогідність і доказове значення цього виду експертизи.

1.2 Теоретичні основи проведення експерименту в різних галузях криміналістичної техніки

Експертний експеримент (походить від лат.: experimentum — спроба, дослід та ехреrіrі - робити спробу, випробовувати) — це дослідження, відтворення явища пізнання у процесі проведення експертизи. Також він є факультативною стадією процесу експертного дослідження. Експертний експеримент як наукове дослідження є продовженням процесу мислення і виникає у результаті перевірки певного припущення.

Специфічною особливістю експерименту є те, що людина в ньому виступає як активний суб'єкта пізнання. Саме вона ставить умови та мету його проведення, варіює засобами та способами його реалізації, змінює інші параметри.

Надзвичайно важливе значення в процесі емпіричного наукового дослідження мають експериментальні методи, які являють собою певну систему пізнавальних операцій, пов’язаних з дослідженням об'єктів у спеціально створених для цього умовах, які сприяють виявленню, вимірюванню, порівнянню їх властивостей та зв’язків.

Експеримент — це метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою правильно обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв’язків між явищами.

Проведення експериментальних досліджень передбачає здійснення ряду пізнавальних операцій:

— визначення цілей експерименту на основі існуючих теоретичних концепцій з урахуванням потреб практики та розвитку самої науки;

— теоретичне обґрунтування умов експерименту;

— розробка основних принципів, створення технічних засобів для проведення експерименту;

— спостереження, вимірювання та фіксація виявлених у ході експерименту властивостей, зв’язків, тенденцій розвитку досліджуваного об'єкта;

— статистична обробка результатів експерименту;

— попередня класифікація та порівняння статистичних даних.

Експеримент має переваги порівняно із спостереженням та іншими методами емпіричного рівня наукового пізнання. Він дає можливість досліджувати, по-перше, об'єкти у так званому чистому вигляді; по-друге, в екстремальних умовах, що сприяє більш глибокому проникненню в їх сутність; по-третє, важливою перевагою експерименту є його повторюваність. У процесі експерименту необхідні спостереження, порівняння, вимірювання можуть проводитися стільки разів, скільки необхідно для одержання достовірних даних.

Спостереження — це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв’язків досліджуваного об'єкта у природних умовах або в умовах експерименту. Спостереження полягає у цілеспрямованому сприйманні предметів дійсності для одержання безпосередніх чуттєвих даних про об'єкт пізнання, вивчення предметів, що спираються на такі чуттєво-сенситивні здібності, як відчуття, сприймання, уявлення. Здійснення спостереження передбачає активне протиставлення себе як суб'єкта навколишній дійсності, виділення та усвідомлення пізнавальної мети, а також фіксування засобами мови вихідних відомостей про об'єкт, схеми, графіки, діаграми. Структурними компонентами спостереження є: сам спостерігач, об'єкт дослідження, умови та способи спостереження — прилади, установки, вимірювальні знаряддя.

Спостереження не є пасивним методом, у ньому теж реалізується активний характер пізнання: по-перше, у цілеспрямованому характері спостереження, у наявності установки у спостерігача — що спостерігати, на які явища звертати увагу.

Якщо розглядати експеримент з погляду логіки, то на думку Фролової О.Г. існує багато підходів, які дозволяють здійснити математичне моделювання досліджуваних об'єктів. Серед них можна виділити два найбільш розповсюджених і великих. Це методи так званого активного і пасивного експерименту. При активному експерименті - активно змінюється значення визначених факторів зовнішнього середовища і вивчається при цьому відповідні зміни стану досліджуваних процесів і явищ; а при пасивному експерименті - «очікуються», спостерігаються і фіксуються природні зміни цих факторів зовнішнього середовища і вивчаються при цьому відповідні зміни досліджуваних процесів і явищ. Із зрозумілих причин через особливу суспільну небезпеку і тяжкість можливих наслідків активний експеримент у криміналістичних дослідженнях використовується дуже рідко.

Саме завдяки цій своїй особливості експериментальний метод у науковому пізнанні набуває особливого значення і цінності.

1.3 Практичне використання та значення експертного експерименту

Методика проведення експертного експерименту з метою одержання зразків для порівняльного дослідження при ідентифікації (ототожненні) знарядь зламу за їх слідами ґрунтується на наукових положеннях, розроблених криміналістикою, і нерозривно пов’язана з усім процесом експертного дослідження. Це відзначають А.М. Василевський21, Ю.П. Голдованський22 та деякі інші криміналісти. На методику проведення експериментів впливають конкретні умови виникнення досліджуваних об'єктів. Знання цих умов значно полегшує експерту процес проведення експериментів з метою одержання зразків для порівняльного дослідження.

З метою ідентифікації конкретного знаряддя зламу на трасологічну експертизу направляють об'єкти зі слідами тиску, тертя (ковзання), розрізу (різання), що виникли при зламі; копії, виготовлені з перерахованих слідів, а також можливі знаряддя зламу. Одержання зразків для порівняльного дослідження в більшості випадків є невід'ємною частиною цього виду трасологічних досліджень. Воно проводиться на стадії порівняльного дослідження і підготовляється всім процесом попереднього вивчення об'єкта, на різних етапах якого з’ясовуються обставини, що впливають на методику проведення експерименту і, отже, на одержання зразків. При ідентифікації знарядь зламу за динамічними слідами тертя і розрізу одержання зразків обов’язкове. Статичні об'ємні (вдавлені) сліди можуть бути порівняні безпосередньо з передбачуваною ділянкою знаряддя зламу, хоча й у цьому випадку іноді буває необхідно одержати експериментальні сліди.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой