Дівоча сорочка "Подільска квітка"

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Культура и искусство


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство культури і туризму України

Кам’янець-Подільський коледж культури і мистецтв

Комісія декоративно-прикладного мистецтва

Пояснювальна записка до дипломної роботи

на здобуття ОКР «молодший спеціаліст»

зі спеціальності 5. 2 020 801 «Декоративно-прикладне мистецтво»

Дівоча сорочка «Подільска квітка»

Скрипник Анастасія Дмитрівна

Керівник: Горна Л. А.

викладач комісії

декоративно-прикладного мистецтва

Консультант: Дубінська О. В

викладач комісії

декоративно-прикладного мистецтва

Рецензент: Червінська І. Є

заступник директора з навчальної роботи

Кам’янець-Подільський 2013

ВСТУП

Актуальність теми. Уявлення про історичну долю свого народу, йогоісторичні традиції є неодмінною основою національної самосвідомості. Зростає інтерес до історичного минулого, до витоківнаціональної культури.

Одяг відноситься до сфери побуту, він складається і змінюється під впливом матеріального виробництва, суспільних відносин, рівня культури, а також географічних умов.

Перше, з чим асоціюється українське традиційне вбрання — вишита сорочка. Це той елемент, який і сьогодні є достатньо актуальним у гардеробі українця. Красою, багатими засобами художньої виразності, декоративністю і монументальністю віділяється сорочка Поділля.

Традиції народної сорочки Поділля осмислюються і творчо розвиваються художниками, народними майстрами сучасного моделювання у двох напрямках. Перший напрямок — створення моделей з використанням прийомів крою, декорування колориту, характерного для народного одягу. Другий — забезпечення образного ладу сучасного костюма конкретного призначення, більш далекого від етнографічного, але пов’язаного з ним. При цьому в моделях широко використовуються фабричні тканини, які нагадують традиційні. Сучасна форма збагачується різноманітними засобами народного художнього оздоблення.

Українська народна вишивка -- культурне явище, що відображає світогляд, художню творчість та історичний розвиток українського народу. Закодована у знаково-символічних графемах міфопоетична картина світу наших предків, відтворювана впродовж віків щораз іншими матеріалами і техніками, збереглася до наших днів в орнаментальній системі вишивки традиційного одягу та ужиткової тканини українців.

У діяльності сучасних художників і народних майстрів є недоліки в підході до створення сорочки на основі традиційної. Це, зокрема, відсутність у моделях яскравої образності, використанняикрою, декору та інших елементів, властивих різним регіонам. Таким чином стирається самобутність та оригінальність подільської сорочки.

Актуальність теми полягає у вивченніподільської дівочої сорочки, її елементів вишивки та крою. Це все має особливе значення для історії матеріальної культури, національної художньої спадщини, і має певне загальнолюдське культурне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Дипломна робота пов’язана з науковими програмами таких навчальних дисциплін, як: «Рисунок», «Основи композиції і Композиція», «Декоративно-прикладна творчість», «Практика ДПТ», «Історія декоративно-прикладного мистецтва», «Історія образотворчого мистецтва», «Шрифти і проектна графіка», «Технологія і матеріалознавство, «Педагогічна практика».

Мета і завдання дослідження: Метою дипломної роботи є дослідженя генезису традиційного подільської сорочки з ранніх періодів його виникнення до нашого часу.

Для вирішення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання:

— дослідити історію розвитку подільського стрию;

— визначити символіку кольорів та знаків вишивки;

— створити сорочкудослідивши народний досвід у послідовності взаємозалежності матеріалу, технік вишивання, топографії вишивки та крою виробу, окремих мотивів і стилістичних особливостей орнаменту вишивки;

— виділити домінантні мотиви в орнаменті подільської вишивки, та крою;

— виконати роботу в матеріалі на тему: «Подільська квітка» у техніці шиття та вишивка.

Об'єкт дослідження: Традиційна жіноча подільська сорочка.

Предмет дослідження: Жіночий костюм та вишивка в системі матеріальної культури населення Поділля. Символіка кольорів та орнаментів подільської вишивки, а також технічні і технологічні прийоми орнаментальних мотивів на предметах одягу подільського традиційного костюму.

Основою для написання роботи стали експозиції музеїв, виставки декоративно-прикладного мистецтва міста, наукова література, а також літературні джерела з бібліотеки м. Кам’янця-Подільського коледжу культури і мистецтв, Центральної міської бібліотеки, фотографії, статті з періодичної літератури.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Поділля: Хмельницької, Вінницької, Тернопільскої областей.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють час з XIХ ст. до 2012 р.

Методологічною основою дослідження є історико-культурний підхід до історичного пізнання, який полягає у визначенні передумов розвитку культури, тобто історичного контексту суспільних умов, у рамках яких виникали ті чи інші явища культури. Зосереджується увага на термінології, пов’язаній із традиційним українським вбранням. Належна увага приділяється й вивченню характеру оздоблення подільського одягу.

Метод художнього аналізу та метод систематизації використовується технологічній частині. Метод ідеалізації та узагальнення використовується у висновках.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в дослідженні проаналізовано та узагальнено матеріали, що розкривають історичний процес розвитку подільської сорочки. Костюм в українській моді нашого часу став предметом спеціального мистецтвознавчого дослідження, як системне мистецьке явище. Отже, дана робота є спробою узагальнити, проаналізувати та подати об'єктивне бачення стану подільської моди вконтексті історії українського костюму в нових реаліях сучасної України.

Практичне значення дослідження. Результати роботи можуть бути використані при викладанні курсів «Історії України», «Історії ДПМ», «Культурології», та «Народознавства», може принести певну користь дослідникам історії культури України, а також сприяти кращому її вивченню у процесі викладання.

Практична робота данного дослідження може використовуватись як наглядний зразок з таких навчальних дисциплін, як «Ознайомча практика», «Історія ДПМ», «Профмайстерність», «Практика ДПТ», як твір виставкового походження, як костюм для постановок театрального мистецтва.

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ТА ТВОРЧЕ ВИРІШЕННЯ ТЕМИ

1.1 Формування традиційного подільського одягу

Протягом усього свого розвитку відтворював певну еволюцію свого розвитку одяг певну еволюцію світогляду окремої людини, нації, суспільства і їхнє ставлення до різних навколишніх явищ, формування й розвиток звичаїв, обрядів, вірувань тощо. Отож, вивчаючи одяг, можна простежити особливості духовної культури народу. Крім того, в одязі втілюються потяг людини до прекрасного, її художньо-естетичні поглядита смаки, що робить одяг вагомою частиною мистецтва.

Як відомо, на формування народного одягу мають вплив наступні фактори: 1) природні умови життя етносу: клімат, природні ресурси, особливості ландшафту; 2) культура етносу: міфологія, світогляд, традиції, релігійні уявлення, ритуальність, естетичні уявлення, мистецькі традиції тощо; 3) особливості суспільно-політичного життя етносу: соціальна структура, господарство, громадський побут і звичаї; 4) культурні взаємозв'язки, вплив культур сусідніх народів.

Характерні риси традиційного одягу Поділля -- надзвичайна декоративність та мальовничість -- відбивають розвиток у цьому краї народних ремесел, високу культуру місцевого виробництва матеріалів для одягу, різні способи утворення форм убрання та значний досвід використання багатьох видів і технік оздоблення.

Одночасно зі спільними рисами на території Поділля простежуються зональні варіанти як окремих елементів костюма, так і цілих комплексів. З-поміж них можна виділити такі основні, як північно-західний, східний та наддністрянський.

Специфічними особливостями визначався одяг Північно-Західного Поділля, де особливо тривалим було панування Польщі, яке стримувало розвиток національної культури, у тому числі традиційного вбрання. Тому-то одяг цієї зони порівняно з іншими районами Поділля більшою мірою й триваліше зберігав архаїчні риси, наближаючись до одягу суміжної Волині.

Особливу увагу приділяли сорочкам.

Колись дівчина ще до заміжжя мала наготувати собі вишиванок: для роботи, свята, посагу, весілля, навіть на смерть -- 25−30, а то й 50 чи більше. Крій сорочок різних областей здебільшого не має істотних відмінностей. Завдяки оздобленню ми можемо відрізнити сорочки. Подолянки прикрашали в сорочках не тільки комір, рукав, манжети, погрудки, іноді поділ, але навіть і спинку. Найбільш поширеними на Поділлі були жіночі сорочки уставкового типу, додільні або такі, що складалися з станка і підточки, з бочками (клинами, що розширювали поділ), комір стоячий або викладений. Орнаментування не було якимсь хаотичним, а мало певне символічне значення. Вишитий узор набував магічної сили в суворо визначених місцях. Здавна сорочці приписується чарівна сила, з нею пов’язана низка повір'їв, звичаїв, обрядів. Сорочка розглядається як «двійник» людини, що її носить. Сорочка наближала до тіла, і її здавна вишивали, наділяючи магічними символами — знаками, щоб була берегинею.

1.2 Класифікація традиційного одягу Поділля

Врахування загальнолюдських функцій одягу, а також того, що одяг безпосередньо пов’язаний із будовою та пропорціями фігури людини, дає змогу узагальнити велике розмаїття форм, видів і типів убрання, підпорядкувати їх певній класифікації.

В Україні панівні верстви (феодально-поміщицька знать, козацька старшина, дворянство) намагалися підкреслити вишуканим одягом свою матеріальну перевагу. Народний одяг, хоча й не спроможний змагатися з «панським» за вартістю, промовисто свідчив про народну майстерність, талановитість та винахідливість. Заможні селяни носили одяг з покупних мануфактурних тканин. На торгових площах великих міст у спеціальних рядах можна було придбати не лише вітчизняні, а й різноманітні привозні матеріали для одягу — оксамит, парчу, прошву, стрічки, шнури, нитки тощо. Імпортні матеріали коштували надзвичайно дорого, тому їх використовували лише при виготовленні святкових очіпків та запасок, оздоблювали ними верхній одяг, елементи художнього орнаменту були потрібні для виготовлення вишивок та набійок.

Комплекс одягу, як городян так і сільських жителів, включав сорочку і штани у чоловіків, або сорочку та спідницю у жінок, але сорочка ставала нижнім одягом. Міський і сільський одяг був подібний по комплектації.

Класифікаційною ознакою може бути призначення одягу, залежно від якого його можна поділяти на святковий, буденний, робочий, обрядовий і т.д.

Святковий одяг був не тільки новішим, із кращого матеріалу, а й «модного» покрою, більше прикрашався. Будній одяг шили із грубішої тканини, часом доношували колишнє святкове вбрання, прикрас було менше. Для окремих видів праці створювався спеціальний робочий костюм. В особливу групу виділяється обрядове вбрання. Часто на свято або під час обрядів одягали стародавнє вбрання.

Жіночий костюм північно-західних районів Поділля складався з саморобної сорочки, вибійчастої або тканої смугастої полотняної спідниці (димки), запаски, нагрудного одягу (катанки, кабатика) і верхнього сіряка.

Сорочки були зі вставками, пришитими по пітканню, з невеликим стоячим коміром. Пізніше їх стали робити на кокетці з круглою горловиною. Вишивка заповнювала рукави, вставки, розташовувалася широкою смугою на грудях, а в сорочках на кокетці -- біля горловини.

Нижня частина сорочки іноді перетворювалася на нижню спідницю -- гальку, прикрашену широкою смугою орнаменту. Крім вишивки, подолянки активно використовували таку властивість полотна, як здатність довго зберігати збори. Полотно для спідниць, перед пошиттям часто вибивали чорною або темно-синьою фарбою. Побутували тут і стародавні червоні літники, переткані вузькими смугами жовтого, зеленого, білого кольорів.

Жінки покривали голову чепцем (каптуром) із кольорової тканини, з круглим денцем, на який пов’язували намітку. Дівчата розділяли волосся на чотири частини та заплітали його у дрібні косички (дрібушки), які укладали на голові. В коси вплітали червоні й зелені кісники, а на свята затикали квітки або дрібне гусяче пір'я, яке вмочували в розтоплений віск та наліплювали на нього позолоту (шумиху). Віночок, як головний убір, дівчата плели із 12 живих квітів, кожна з яких була символом і оберегом. Узимку виготовляли вінки зі штучних квітів, зроблених із вощеного паперу, фарбованого пір'я, вовни, стрічок. Під час весілля дівчата закріплювали на голові яскраві шовкові стрічки-бинди, які вільно звисали по спині.

Доповнювали комплекс жіночого вбрання зйомні прикраси: коралове намисто, а пізніше -- різнокольорові скляні буси (перли, кулі, надуванці).

Виразною своєрідністю визначався традиційний одяг східних районів Поділля.

У традиційному одязі населення східних районів Поділля існувало чимало давніх елементів. Своєрідні господарські умови сприяли створенню тут дещо відмінного від Центральної України колориту вбрання. Поряд із кольоровою вишивкою тут зберігається вишивка білим по білому лляними й конопляними нитками. Основний матеріал для вишивання -- вовняні нитки, які чудово сприймали багату палітру природних фарбників. Переважав у колористичній гамі одягу чорний колір.

Найбільш типовою була жіноча сорочка з суцільнокроєним рукавом, що пришивався паралельно станові, з різнокольоровими розшивками, особливо на рукавах (виноград) та на грудях (маніжечки). Сорочки шилися додільні або до підтички. Поділ переважно не вишивався, а шви часто оздоблювали кольоровими нитками. Подекуди носили сорочки зі вставками. Комір робили стоячий або виложистий. Під рукавами вшивали ластки. Низи рукавів стягували шнурком або застібали на ґудзик.

Стегновим одягом тривалий час слугувала горботка -- довгий прямокутний шматок чорної тканини, оздоблений по краях кількома червоними та зеленими нитками. У східних районах Вінниччини носили також плахту. Побутувала й спідниця з домотканої вовняної тканини.

Нагрудним жіночим одягом були: літник -- прямоспинний жакет із чорного сукна без оздоблення, полотняні катанки з вибитими квітами, вовняні кафтаники, згодом -- кофти-лольки. Подекуди побутували безрукавки -- керсет та камізелька. Пізніше, як і по всій Україні, набувають поширення різноманітні покупні кофти, переважно з легких тканин.

За верхній жіночий одяг правили свита, гунька, манта та бурка, шиті з саморобного сукна темних кольорів. Довжина свит, гуньок, бурок -- нижче колін, манти -- вище колін. Поли, комір та рукави оздоблювалися кольоровими нитками (косицями) або розшивалися тасьмою. Взимку жінки носили переважно короткі, прикрашені вишивкою кожухи.

Головним убором жінок був невисокий круглий із пласким денцем очіпок, зверху якого пов’язувалася намітка (нафрама). У східних районах Вінниччини носили очток-кичку. У XX ст. поширюються в’язані головні убори -- сіточки, а також різноманітні хустки. Дівчата вдягали вузенькі вінки, що розширювалися ззаду. Волосся вони укладали своєрідно: невеликі кіски заплітали над чолом, а дві великі -- на потилиці.

Жіноче взуття Східного Поділля -- шкіряні постоли (морщенці), чоботи (іноді кольорові), черевики на резинках або з високою шнуровкою.

Роль прикрас відігравали переважно коралі у формі циліндриків чи маленьких барилець, які нанизували на лляні нитки різної довжини. Полюбляли й бісерні прикраси (ґердани, силянки), нанизані так, щоб утворити певний геометричний, а то й рослинний орнамент. У вухах носили ковтки з бовтицями -- завушники.

Наддністрянський варіант подільського одягу в дечому тяжіє до прикарпатського, зберігаючи при цьому основні риси, характерні для всього регіону. Традиційний костюм мешканок Наддністрянщини складався, крім сорочки, з розпашного поясного одягу у вигляді одного широкого (горбатка, опинка) або двох -- ширшого та вужчого (запаски) -- полотнищ вовняної смугастої тканини, які підперізувалися саморобним поясом -- баярком. Дівчата обгорталися більш тонкою фабричного виробу тканиною (фотою), а замість запаски по боках підтикали під пояс одну або дві складені у декілька разів хустки (турпани, фусти); носили і зшитий поясний одяг -- спідницю чи спідницю з нагрудником (ріклю). На сорочку вдягали овчинний безрукавний кептар (місцеві назви -- цурканка, мунтян), узимку ж -- овчинний одяг з рукавами (кептар рукавний, або кушина).

Доповненням жіночого одягу населення Наддністрянщини були різноманітні прикраси. Тривалий час тут зберігалися такі їхні реліктові види, як скроневі китички (різнокольорові вовняні кульки, скріплені металевими ланцюжками), нагрудні металеві згарди (ланцюжки з хрестиками), салби (дукати, нашиті на фетровій основі). Побутувало й коралеве намисто (пацьорки), але ж найбільше цінувалися привізні різнобарвні скляні буси, інкрустовані смальтою, емаллю, позолотою у вигляді вишуканого рослинного орнаменту. Пізніше носили дуте скляне намисто яскравих кольорів (лускавки, бранзульєти). Традиційним було місцеве виготовлення бісерних прикрас, які різнилися технікою плетіння, формою, малюнком, колоритом і назвами -- згардочки, цятки, басаман тощо.

1.3 Орнамент та вишивка

Народний костюм здавна ніс відбиток творчої індивідуальності майстрині, відзначався яскравою барвистістю. Вишивка — складова частина народного костюма. Нині вона застосовується і в одязі сучасного крою, надаючи йому своєрідності й неповторності.

Розмаїття життя, думки і почуття, краса навколишньої природі - усезнаходило своє образне втілення у вишивках. Тонке поетичне сприйняття світу знайшло відбиття навіть у назвах орнаментальних мотивів та елементів: «барвінок», «хмелик», «дубок», «гарбузове листя», «зозулька» тощо.

Художня виразність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольорів, вмілого їх поєднання, а й значною мірою від правильного вибору техніки виконання. Ось чому у вишивці є та відшліфована сторіччями єдність орнаменту та засобів його творення. На Україні кожна місцевість має свої улюблені техніки вишивання, їх традиційне кольорове вирішення. Існує понад 100 технік — основних і допоміжних. Це рахункові й ажурні, різноманітні шви вільного малюнка. Композиції вишивок різноманітні, їх розміщення будується за чітко продуманою схемою, що випливає з логіки конструкції крою, в основі якого лежать прямокутні форми. Це створює великі можливості для декоративного оформлення вишивкою.

Найбільша увага в народному костюмі приділялася оздобленню чоловічих та жіночих сорочок.

Вишивка -- це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу.

Найбільшого розквіту досягла народна вишивка Поділля у XIX ст.

Характер вишивки, вибір тих чи інших орнаментальних мотивів, колірне вирішення залежали від призначення одягу, соціальних, вікових умов. Так, сорочки на кожний день вишивались скромно; святкові -- більш ретельно і пишно, особлива ж увага. приділялась весільним та дівочим сорочкам. Вишитий узор набував магічної сили в суворо визначених місцях.

Класичною технікою Поділля є «низь» чорного й червоного кольорів, що лягають густими насиченими лініями. Ця техніка виконується з вивороту й на лицьовому боці має протилежний вигляд розміщення кольорів.

Різні засоби виконання «низі» зумовили її назви: «паршива низь», «сліпа», «дрібненька», «цвіткова» тощо.

Широко використовують майстрині різноманітні мережки чорного, білого, синього кольорів, а також шви поверхневого шиття: «штапівку», «стебнівку», які, мов павутиння, з'єднують в одне ціле композиції орнаментів і вносять додатковий художній ефект.

Вишивка «білим по білому», позначається компактністю ювелірно розроблених мотивів, застосуванням філігранних технік («солов'їні вічка», «зерновий вивід», «довбанка»).

У 20--30-х роках XX ст. улюбленою стає проста й легка у виконанні техніка хрестик, урізноманітнюється гама кольорів, до темних кольорів додаються яскравіші кольори -- синій, фіолетовий, зелений.

Кожен колір створює потужну енергетику, яку людина відчуває з допомогою настрою, тому не лише візерунок, а й колір впливає на власника вишиванки.

Червоний підсилює енергію. Найчастіше він присутній на весільних чоловічих сорочках. Такий життєрадісний орнамент символізує любов, пристрасть та агресію. Оскільки він стимулює всі функції, надто активним людям його не радять.

Білий- символ кохання та невинності.

Жовтий — символ сонця, означає радість. Підсилює веселий норов і відкритість людини. Такі відтінки переважають на Гуцульщині, оскільки саме гуцули славляться своєю щирістю та комунікабельністю.

Оранжевий розміщували у межах дітородного центру. У вишивках зустрічається нечасто — його більше використовують як акцент, який підсилює життєву енергію.

Вишневий та коричневий вважають енергетично важкими кольорами-вампірами.

Блакитний, зелений та рожевий символізують духовний спектр. Вважаються благодатними, сприяють спокійному життю.

Синій символізує воду, тобто жіноче начало.

Фіолетовий — найбільш благодатний колір, що тонко поєднує чоловічу та жіночу сутність. З давніх зразків української вишивки відомо, що саме такі відтінки полюбляли діти та вагітні жінки.

Чорний — поглинаючий. Колір закритості, який свідчить про те, що людина прагне замкнутися в собі. Вишивальниці часто трактують його як колір землі, хоча найчастіше одяг із чорним орнаментом вдягали під час посту.

Наподільських жіночих сорочках застосовувалась характерна кольорова гама — червонні та чорні відтінки. Чорна гама символізувала жіночу тугу. Але поступово з' являється червоний колір -- колір любові і відданості.

Чорний колір вишивки був домінантним. Іноді він поєднувався з темно-вишневим або ж до червоно-чорної гами додавали жовтий чи зелений. Побутує на Поділлі вишивка чорними й синіми нитками. На південному заході Поділля вишивка поліхромна. Особливо вміло вишивальниці використовували біле тло полотна, що стає повноправним елементом орнаменту.

Також вдало майстрині користуються графічною лінією для підкреслення основних рис орнаменту: це так зване поквітнення, коли червоний колір обводиться чорним, а чорний -- червоним. Щоб уникнути одноманітності узорів, застосовують ритмічне чергування червоного й чорного кольорів у квадратному або шаховому порядку.

У 20--30-х роках XX ст. значного поширення на Поділлі набуває рослинна орнаментація, застосовують квіткові орнаменти.

Численні орнаментальні мотиви мали своє значення.

Плавна хвиляста лінія — це дівочий візерунок. Жінки носять ламану — знак поломаної калини — початку сексуального життя.

Калина — дерево українського роду. Ягоди калини червоні, вони є символом крові та невмирущого роду.

Лілія — символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Крім квітки, невід'ємною частиною орнаменту є листок і пуп’янок, що складають нерозривну композицію триєдности. У ній закладено народження, розвиток та безперервністьжиття.

Узори з трояндами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Також це символ любові. Там, де троянди складені в систему геометричного узору, ці рослини не просто квіти — це квіти-зорі, що уособлюють уявлення народу про Всесвіт, як систему.

Символи води і сонця здавна символізували найважливіше — життєдайну силу, необхідну для земного життя та процвітання. Символи води зображували в формі букви S, а символи сонця — в формі квітки.

Квіти чи зорі, які вишиють нескінченним узором-смужкою символізують постійне оновлення, безкінечність.

До нас дійшло небагато імен народних майстрів, серед них Юстина Ременюк, Параска Березовська, Марія Коржук — відомі далеко за межами України. Знаним центром вишивки на Поділлі було й сьогодні залишається село Стіна. Тут улюбленим став чорний колір вишивки сорочок. У них густо зашивалися рукава «лучкою» (чорною вовняною ниткою). Створювали узори у вигляді вертикальних смуг геометрично-рослинного орнаменту («кучері», «волошка», «виноград») у техніці хрестик, «штапівка».

Серцем подільської вишивки є Клембівка. Ходить говірка, що в Клембівці дівчина народжується з ниткою та голкою в руці. Тут вроджена вимогливість до вишивки. Отже,історична доля Поділля зумовила деякі особливості культури та побуту цього краю. Традиційний одяг подолян складався з кількох комплексів — натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання. Обов’язковою приналежністю комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси. У комплексах вбрання різних районів Поділля спостерігаються спільні риси: у крої сорочок, розміщенні оздоблень.

Зберігаючи найдавніші риси і традиції, матеріали, з яких виготовляється національний костюм, стають невичерпним джерелом для вивчення етнічної історії українців. Вишивка завжди була одним з найулюбленіших способів прикрашання одягу. Для вишивання одягу існує безліч різноманітних швів. Орнаменти та колір нитки, за допомогою яких народжується вишиванка, мають символічне значення.

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЧНА ЧАСТИНА

Багато дослідників звертаються до вивчення традиційного костюму — унікального явища української культури. Вивчення технології крою, орнаментування, пошиття українського традиційного костюму є важливим з огляду на виховання художнього смаку, потягу до прекрасного, а також поєднанню технологічного та мистецького аспектів. Надзвичайно важливим є вивчення однієї з основних ознак одягу — конструктивних особливостей та технології пошиття.

Для початку роботи нам потрібно обрати тканину та зробити викрійки. Для сорочки можна використовувати лляні, конопляні, бавовняні, білі домоткані полотна, вовняні тканини та тканини фабричного виготовлення, колінкор, перкаль, шов. Для своєї сорочки ми використаємо льон. У магазинах, де продають тканину, зазвичай пропонують кілька видів льняних полотен, проте краще всього шукати спеціальні «льняні» магазини — там вам запропонують широкий вибір льону різних кольорів. Найкрасивіше виглядає традиційний ледь вибілений льон.

Щодо викрійки, то для початку нам треба зняти мірки з фігури нашої моделі. При зніманні мірок з фігури і побудови рисунка викройки потрібно враховувати особливості будови тіла. Точне знімання мірок полегшує визначення виду, фігури і ступінь відхилення нормальної фігури від фігури з дефектами.

Фігури можуть бути правильними, тобто умовно-пропорціональними, і з відхиленнями від пропорції, тобто складними: похилими (сутулі) і пергинистими.

Фігури з відхиленням від норми потребує більшої уваги при зніманні мірок, тому при побудові рисунка викройки треба враховувати допоміжні (контрольні) мірки.

Мірки знімають сантиметровою стрічкою, не натягуючи і не послаблюючи її. При зніманні мірок людина повинна триматися просто і спокійно. Мірки краще знімати з людини в білизні, бо при побудові основного рисунка викройки враховується прибавка на вільне облягання.

Знімаючи мірки, найвужче місце талії оперізуємо тасьмою, а потім знаходимо вихідні точки, від яких починаємо вимірювати: сьомий шийний хребець, середину лінії плеча біля основи шиї і біля зчленування руки з плечем. Ці точки злегка намічаємо крейдою. Для вимірювання мірок висоти плеча, глибини і ширини пройми застосовуємо допоміжний кутник, який можна зробити з цупкого гнучкого паперу, шириною 2,5 см, заклавши один кінець так, щоб утворився прямий кут. Коротшу сторону кутника (довжина 15 см) прикладаємо вертикально спереду, а довшу (довжина 90 см) — горизонтально під пахвові западини рук по спинці і також загинаємо другий кінець паперу під прямим кутом.

Усі мірки довжини знімаємо і записуємо повністю, а мірки обхватів і ширини знімаємо повністю, а записуємо у половинному розмірі, тому що рисунок викройки будуємо по довжині повністю, а по ширині - на половину фігури.

Викрійка сорочки. Щодо крою, то жіночі сорочки, можна поділити на три основні групи: тунікоподібні, з уставками, з кокетками.

Тунікоподібні жіночі сорочки кроїли з одного перегнутого на плечах полотнища. Обидві частини (передня і задня поли) були рівними. По центру перегнутого полотнища на плечах вирізали горловину без коміра, з простою обшивкою навколо шиї і робили розріз на грудях по середині передньої поли пазуху. Це станок сорочок. До перегнутого полотнища, нагорі станка з обох боків (по пітканню) пришивали два довгих прямих рукави. Тунікоподібні сорочки були з бочками і без них. У сорочках з бочками під рукавами до стану пишиті вставки — бочки. Вони розширюють сорочку. Між рукавами і бочками під пахвами вшивали клинці (ластки). Сорочки без бочків шили із широкого полотна, з прямим розрізом пазухи, стоячим комірцем тощо.

На Україні поширений тип уставкових сорочок. Уставки (плечові вставки, пашки, вуставки) — це прямокутні (інколи трапецієвидні) куски полотна, пришиті між передньою і задньою полами на плечах із спуском до рукавів по основі або пітканню стану сорочки. Вони розширюють плечову частину сорочки і дають змогу призбирувати і горловину, і рукав, котрий пришивають до уставки.

Уставкові сорочки можна поділити на дві основні групи: сорочки до уставок і сорочки без уставок. Уставка — це вшиване плічко, що з'єднує передню і задню частини сорочки.

Варіантом першого крою є сорочка, де рукав і уставка викроюється з суцільного шматка полотна. Рукава в сорочок з уставками вшиваються під прямим кутом до станка «по пітканню». Вишивка кладеться на уставку, рукава і поділок, часом вишивається і комір, чохли і пазуха.

Другий тип сорочки, без уставок, має суцільні рукава, вшиті паралельно до станка сорочки «по основі». Верхній край рукава призбирується разом зі станком, утворюючи шийний викот. Ці сорочки іноді не мають окремого пришийного коміра; рукава в них закінчується призбиранням над зап’ястком руки. Крім рукавів, чохла та коміра, в цих сорочках вишиваються ще «погрудки»: 2−4 подовжні смуги, розташовані по обидва боки пазухи. Вишиваються відповідно до «погрудок» і поздовжні смуги на спині сорочки

Сорочки з кокетками виникли під впливом міської моди. Кокетка — неширока смужка на ширину спинки (грудей), до неї пришиті предня і задня пола сорочки.

За довжиною суцільних чи підрізних полотнищ полів сорочки поділяються на дві групи: додільні (суцільні) і до підтички до стану (з двох частин: верхньої плечової - станка і нижньої поясної підтички).

Коли ми зробили викрійку, потрібно залишити не менше 2 см припусків на шви. Одразу після крою кожну деталь викрійки обметуєм вручну чи на обметувальній машині, щоб не осипались нитки.

Прораховуєм візерунок на деталі крою.

Готуєм на кожну деталь крою візерунок вишивки. Наметувальними стібками контрастної нитки пришиваємо візерунок або канву, центруючи його від середини кожної деталі крою: середину переду, середину рукавів.

Щоб орнамент вийшов рівним, нам знадобиться канва- це спеціальна сіточка, яка нашивається на тканину. Виходить подвійне полотно, на якому вишиваємо, втрапляючи голкою у дірочки на канві. Після закінчення візерунку канва по ниточці висмикується -залишаються лише рівні хрестики на полотні.

Потрібно лише враховувати розміри обраного візерунка і розміри хрестика на канві, щоб малюнок не вийшов надто дрібним або лапатим. Щодо товщини нитки — вона залежить від розмірів хрестика. Недостатня товщина нитки зробить хрестик невиразним, завелика — обтяжить візерунок і спричинить труднощі під час вишивання. Варто перед початком вишивання спробувати різні варіанти, це стосується як товщини нитки, так і розмірів хрестика.

Тільки розрахувавши малюнок на деталі, починаєм вишивати. Потрібно пам’ятати про те, що частина деталі крою піде в шов при збиранні виробу, зовсім небажано, щоб в шов потрапила вишивка.

Починати вишивати краще з рукавів. Якщо буде помилка, то вона менше впадатиме в око. Вишивамо обидві парні деталі майже одночасно: спершу 1 рукав чорною ниткою, потім 2-й рукав чорною, потім 1-й червоною, за ним 2-й червоною. Це вбереже від збою рисунку.

Закріплення ниток робимо особливо ретельно: пропускаємо їх по лиці попід нижніми стібками хрестиком, наприклад: закінчили нитку, проходимо нею під стібками назад вертикально, потім робимо букву Г і проходимо вперед, але вже під сусідніми хрестиками, для того, щоб вона випадково не вилізла при пранні.

Після того, як візерунки на всіх трьох частинах вишиті, можна розпочинати їх з'єднання. Зметуємо деталі сорочки наметувальними стібками в такій послідовності: зметуємо передні пройми рукавів до переду сорочки. Потім зметуємо пройми спинки зі спинкою сорочки. Потім одним швом зметуємо внутрішній зріз рукавів: від манжетів до низу сорочки (вийде, що ми спершу складаємо бокові сторони одного рукава, зметуєм, доходимо до точки пройми -під руками — і переходимо одним швом зметувати перед і спинку сорочки).

Зшиваєм шви по зметувальних стібках машиною або вручну. Обов’язково припрасовуємо кожний зроблений машиною шов, так виріб краще лежатиме, а нитки не збиратимуть шов у гармошку.

Оздобити підклад низу можна декількома способами: а) підігнути машинкою, двічі, б) підігнути простою мережкою вручну. Дуже простим і гарним варіантом є оздоблення зигзагоподібною лінією.

Найважче — оформлення вирізу горловини.

Перемо виріб в лагідному порошку. Бажано взагалі в дитячому чи милом. Добре через складену у двічі марлю прасуєм виріб звиворітньої сторони. Інакше виріб буде блищати, бо верхній шар нитки буде спалено.

Сорочку ми вишиватимемо хрестиком. Хрестики шиються зліва направо, спочатку виконується ряд косих стібків з нахилом вправо. При цьому на зворотній стороні утворюється ряд вертикальних стібків. Потім повертаємо назад.

При виборі ниток для вишивання варто врахувати, як вони будуть виглядати на тлі обраної тканини. Вибираємо нитки для вишивання типу «муліне». Варто одразу купувати нитки із запасом, щоб вистачило напевно.

Вивчення технології крою, орнаментування, пошиття українського традиційного костюму є дуже важливим. Так як ми хочемо створити саме традиційний костюм, ми повинні дотримуватись усієї технології виконання, адже національне вбраннясимволізує всю духовність та самобутність подільського народу.

орнамент вишивка сорочка колір

РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

Перед початком роботи необхідно перевірити справність устаткування, пристосувань і інструментів. Під час роботи необхідно виконувати всі правила, дотримуватися правила безпечної експлуатації інструментів, дотримуватися вказівки про безпечне утримання робочого місця. Робоче місце повинно бути сплановане, а саме дотримання: ширини проходів, мінімальна відстань між обладнанням.

Перед початком вишиванням необхідно здійснити певні підготовчі дії.

Вишивання — вимагає певної культури та безпеки праці.

Для вишивання необхідні такі інструменти та матеріали: голки, нитки, тканина, ножиці, наперсток. Використовують також — п’яльця, ниткопритягувач.

Руки перед вишиванням повинні бути чистими і не жирними. Тому перед початком вишивання їх потрібно добре помити з милом, щоб не забруднити вишивку. Також слід мати чисте робоче місце, де не повинно бути їжі та непотрібних предметів, які би заважали вишивати чи відволікали. Якщо вишиваєм не за столиком, то на коліна необхідно покласти білу тканину, а під ноги — підставку.

Слід відмітити, що вишивку необхідно зберігати в шматку світлої тканини або у целофановому кульку. Тому необхідно заздалегідь підготувати тканину або кульок, щоб після вишивання загорнути вишивку для тривалого зберігання.

Краще не прати окремі деталі, щоб не деформувати їх окремо одна від одної.

При вишиванні сидіти потрібно прямо, притулившись до спинки стільця. Під ноги ставлять невеличкий стільчик. Сидіти під час роботи треба правильно. Тому сідайте вільно, без напруги, не сутулячись, не нахиляючись і не навалюючись на спинку стільця. Плечі мають бути розслабленні. недопустима поза при якій відстань від виробу до очей менша 30 см. Неправильна посадка може стати причиною болю в плечах і попереку.

Найкраще вишивати вдень, при доброму природному освітленні, а якщо робота виконується ввечері, то обов’язково потрібно забезпечити необхідне освітлення. Для цього можна користуватися настільною лампою, спрямувавши її світло на вишивку з лівого боку.

Кімната, в якій виконується робота, повинна бути добре провітрена. Тому потрібно робити періодичне провітрювання кімнати. При вишиванні кожні 40−50 хвилин необхідно робити перерву на 5…10 хвилин.

При роботі майже завжди людський організм піддається впливу шуму і вібрації, які призводять до швидкого стомлення людини і зниження продуктивності праці. При інтенсивності шуму, що перевершує допустиму норму, виникають професійні захворювання. Тому потрібно дотримуватись тишу на робочому місці. Під час робочого процесу потрібно не відволікатися на сторонні справи, не розмовляти, бути зосередженим.

Робота з голками, шпильками, ножицями, вимагає додержання правил безпечної роботи, щоб не наражати на небезпеку травмування ні себе, ні інших людей. Не можна підносити голку близько до обличчя, вколювати її у свій одяг.

Після вишивання голки і шпильки необхідно покласти у спеціальну коробку або вколоти у м’яку подушечку. Закінчивши роботу, ховаємо усі голки й булавки, якими користувались. Вишивальну нитку слід відрізати ножицями. Не можна підносити близько до обличчя гострі кінці ножиць.

Не можна користуватись несправними інструментами.

По закінченні роботи повинно бути вимкнено все електроустаткування, проведено прибирання відходів.

Дотримання вимог з безпеки життєдіяльності дасть змогу уникнути нещасних випадків, що можуть статися.

РОЗДІЛ 4. ЕКОНОМІЧНА ЧАСТИНА

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічно змісту. Елементи затрат є однаковими дляусіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат включають:

1. Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість відходів).

2. Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

3. Відрахування на соціальні потреби (включають відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд, державний фонд сприяння зайнятості, фонд ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

4. Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості).

5. Інші грошові витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів).

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені, а в другому — тільки витрати на даний виріб.

Кошторис витрат на виробництво дипломної роботи Декоративне панно «Квітуча воля»

I. Матеріали та витрати

Назва матеріалу

Міра виміру

Ціна (грн.)

Кількість

Вартість

1

Тканина

м

40

3

120

2

Нитки для вишивання (муліне)

шт.

3,5

46

161

3

Нитки для пошиву

шт.

2

2

4

ВСЬОГО:

285

ІІ. Оплата праці

Види робіт

Тариф грн. за год.

Кількість год.

Оплата (грн.)

1

Ескізи

10. 00

40

400

2

Проект

10. 00

40

400

5

Вишивка сорочки

10. 00

180

1800

6

Опоряджувальні роботи

10. 00

20

200

7

Оформлення роботи

10. 00

2

20

ВСЬОГО:

282

2820

Кошторис витрат на виробництво дипломної роботи Дівоча сорочка «Подільська квітка»

№ за /п

Елементи витрат

Сума, грн.

1

Матеріальні витрати

285

2

Заробітна плата

2820

3

Відрахування на соціальні потреби

282

4

Амортизація основних фондів і нематеріальних активів

-

5

Інші грошові витрати (голки, п’яльця)

33

ВСЬОГО:

2856

Виробнича собівартість дівочої сорочки «Подільська квітка» складає 2856 грн.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Дівоча сорочка — святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство. Це є оберіг. Святе покривання, яке найближче до тіла. А вишивка це «молитва без слів».

Отже, історична доля Поділля зумовила деякі особливості культури та побуту цього краю.

Традиційний одяг подолян складався з кількох комплексів — натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання. Обов’язковою приналежністю комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси. Серед натільного — головною була сорочка.

У комплексах вбрання різних районів Поділля спостерігаються спільні риси: у крої сорочок, розміщенні оздоблень.

Зберігаючи найдавніші риси і традиції, матеріали, з яких виготовляється національний костюм, стають невичерпним джерелом для вивчення етнічної історії українців.

Вишивка завжди була одним з найулюбленіших способів прикрашання одягу. Для вишивання одягу існує безліч різноманітних швів. Орнаменти та колір нитки, за допомогою яких народжується вишиванка, мають символічне значення.

Вивчення технології крою, орнаментування, пошиття українського традиційного костюму є дуже важливим. Так як ми хочемо створити саме традиційний костюм, ми повинні дотримуватись усієї технології виконання, адже національне вбрання символізує всю духовність та самобутність подільського народу.

А дотримання вимог з безпеки життєдіяльності дасть змогу уникнути нещасних випадків, що можуть статися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аксаков И. С. Исследование о торговле на украинских ярмарках. --СПб., 1858. -- 484 с.

2. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація // Матеріали до етнології й антропології. -- Львів, 1929. -- T. ХХІ-ХХІІ. -- Ч. І. -- С. 43-- 109.

3. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди // Поділля: Історико-етногра- фічне дослідження. -- К: Доля, 1994. -- С. 217−235.

4. Боряк О. О. Ткацтво // Поділля: Історико-етнографічне дослідження. --К: Доля, 1994. -- С. 484−497.

5. Булгакова Л. П. Забуті вишивальні техніки Поділля // Проблеми виявлення, охорони та вивчення пам’яток народної культури: Тези доп. республ. наук- практ. конф. -- Кіровоград, 1989. -- С. 92−93.

6. Булгакова Л. П. Народний одяг Київського Полісся (20--30-х pp. XX ст.) Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. -- Львів, 1997. -- Вип. 1: Київське Полісся. 1994,-- С. 123−147.

7. Волков Ф. Этнографические особенности украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. -- Пг., 1916. -- Т. 2. -- Отд. 4. -- С. 455-- 647: ил.

8. Гагенмейстер В. Тулыцина, с. Орлівка: Вишивка низзю. -- Кам’янець- Подільський, 1929. -- 7 е.: 25 табл.

9. Гарасимчук Р. П. Народное искусство Тернопольской области УССР // Советская этнография. -- 1957. -- № 2,-- С. 72--89.

10. Гасюк О. О., Степан М. Г. Художнє вишивання. -- К, 1983. -- 103 е.: іл.

11. Гонтар Т. О. Художні особливості народногоодягу українців західних областей Української PCP // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. -- К., 1975. -- С. 66−83.

12. Гургула І. Народне мистецтво західних областей України. -- К., 1966. -- 75 е.: іл.

13. Добрянсъка І., СимоиенкоІ.Ф. Типи та колорит західно-української вишивки // Народна творчість та етнографія. -- 1959 -- № 2. -- С. 75−83.

14. Зарембский А. Народное искусство подольских украинцев. -- Л., 1928. -- 47с.

15. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка (західні області України). -- К: Наук, думка, 1988. -- 192 е.: іл.

16. Ісаєвич Я. Д. Культура й побут міського населення Галичини ХУП-ХУШ ст. // Народна творчість та етнографія. -- 1963. -- № 4. -- С. 91--94.

17. Кара-Васильєва Т.В. Літургійне шитво України ХУН-ХУІІІ ст.: Іконографія, типологія, стилістика. -- К., 1996. -- 231 с.: іл.

18. Кара-Васильєва Т.В. Українська вишивка: Альбом. -- К, 1993. -- 264 с.: іл.

19. Кравчук Л. Т. Українські народні вишивки: Львівська область. -- К, 1961. -- 31 е.: 40 табл.

20. Кулик О. Українське народне художнє вишивання,-- К., 1958. -- 77 е.: іл.

21. Кулинич-Стахурсъка О. Мистецтво української вишивки: Техніка і технологія. -- Львів, 1996. -- 176 сЛ іл.

22. Левчук В. Л. Червоними і чорними нитками. -- К., 1986. -- 60 с.: іл.

23. Литвинова П. Я. Южно-русский народный орнамент. -- К., 1902. -- Вып. 2. -- 19 е.: 20 табл.

24. Луцик Р. В., Слізков А. М. Тлумачний словник з матеріалознавства та текстильних виробництв. -- К.: Арістей, 2004. -- 304с.

25. Манучарова Н. Д. Вишивка // Українське народне мистецтво: Тканини та вишивки. -- К, 1960. --С. 17−19.

26. Матейко К.І. Український народний одяг: Етнографічний словник. -- К: Наук, думка, 1996. -- 196 с.

27. Матейко К.І. Український народний одяг. -- К.: Наук, думка, 1977. -- 224 с.: іл.

28. Нидерле Л. Славянские древности. -- М., 1956. -- 450 с.

29. Новицька М. О. Гаптування в Київській Русі // Археологія. -- К.: Наук, думка, 1965. -- Вип. 18. -- С. 24−37.

30. До& нанскгшБ.С. Одежда малороссов // Труды XII Археологического съезда в Харькове. -- М., 1905. -- Т. 3. -- С. 178−210.

31. Прусевич А. Народное вышивание // Кустарные промыслы Подольской губерний. -- К, 1916. --С. 305−334.

32. Радкевич В. О. Технологія вишивки. -- К: Вища школа, 1997. -- 299 а: іл.

33. Рерг Л. Вишивальні промисли на Україні // Вісник промислових та промислово-кредитних кооперативів України. -- 1927. -- № 3. -- С. 24−27; № 4. -- С. 29−31.

34. Свидзинский В. Е. Ткацкий промысел // Кустарные промыслы Подольской губернии. -- К, 1916,--С. 119−181.

35. Свирин А. Н. Древнерусское шитье. -- М., 1963. -- 150 е.: ил.

36. Свйонтпек І. Покутські рукав’янки // Народне мистецтво. -- 2003. -- № З-- 4,--С. 55−57.

37. Сидоренко О. Ф. Українські землі у міжнародній торгівлі (IX -- середина XVII ст.). -- К: Наук, думка, 1992. -- 227 с.

38. Сидорович С. Й. Художня тканина західних областей УРСР. -- К.: Наук, думка, 1979. --156 с.

39. Сицинский Е. Материалы для истории цехов в Подолии // Труды Подольского церковного историко-археологического общества. -- Каменец- Подольск, 1904. --Т. 10. --С. 417−494.

40. Трофимов Л. Г. Ткацкий промысел в Подольской губернии // Кустарные промыслы Подольской губернии. -- К., 1916. -- С. 182−289.

41. Черноморец А. Д. Вышивка в современном костюме. -- К, 1987. -- 100 е.: ил.

ДОДАТКИ

Додаток А

Рис. А. 1 «Варіант викрійки сорочки»

Рис. А. 2 «Варіант викрійки сорочки»

Додаток Б

Рис. 1 «Ескіз вишивки на уставки»

Рис. 2 «Ескіз вишивки на погрудя і манжети»

Рис. 3 «Ескіз вишивки на погруддя»

Рис. 4 «Ескіз вишивки на комір та підтички»

. ur

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой