Діти війни в історичному контексті американо-іракських конфліктів 1990-1991 та 2003-2010 років

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ, ІСТОРІОГРАФІЯ І ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА

1.1 Історіографія і джерела вивчення проблеми

1.2 Методологія дослідження американо-іракських конфліктів

РОЗДІЛ 2. АМЕРИКАНО-ІРАКСЬКІ ПРОТИСТОЯННЯ НАПРИКІНЦІ ХХ-НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ: ПРИЧИНИ, ХІД, НАСЛІДКИ

2.1 Американо-іракська війна 1990−1991 років

2.2 Американо-іракська війна 2003−2010 років

РОЗДІЛ 3. ДІТИ ЯК СУБ'ЄКТ АМЕРИКАНО-ІРАКСЬКИХ КОНФЛІКТІВ

3.1 Діти-солдати та використання їх у військових операціях

3.2 Становище дітей в зоні воєнних дій: спосіб та умови життя

3.3 Діяльність міжнародних та громадських організацій по захисту дітей

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

Перелік умовних скорочень

AПI — Асоціація психологів Іраку;

АІК — антиіракська коаліція;

БМП — бойова машина піхоти;

БНД — Bundesnachrichtendienst (Німецька федеральна розвідувальна служба);

БНС — багатонаціональні сили;

ВВП — валовий внутрішній продукт;

ВМС — військово-морські сили;

ВПС — військовоповітряні сили;

ВТЗ — високоточна зброя;

ВФП — Програма шкільного харчування" («Тhe WFP School Feeding Programme»);

ДРВ — (літаки) дальнього радіолокаційного виявлення;

ЗМУ — зброя масового ураження;

ЗПН — засоби повітряного нападу;

ЗРК — зенітно-ракетний комплекс;

ЗС — збройні сили;

КА — космічні апарати;

КАБ — керована авіаційна бомба;

KЗС — кульові зіркові скупчення;

КПД — Конвенції про права дитини;

КРП — Курдська робоча партія;

ЛАД — Ліга арабських держав;

ОІК — Організація Ісламська конференція;

ООН — Організація Об'єднаних Націй;

ПННО — повітряно-наземна наступальна операція;

ПНОП — програма ООН «Нафта в обмін на продовольство»

ППО — протиповітряна оборона;

РБ — Рада Безпеки (ООН);

РЕБ — радіоелектронна боротьба;

РСЗВ — реактивна система залпового вогню;

СВ — сухопутні війська;

СОІ - Стратегічна оборонна ініціатива;

СРСР — Союз Радянських Соціалістичних Республік;

США — Сполучені Штати Америки;

ЦРУ — Центральне Розвідувальне управління;

ЮНЕП — The United Nations Environment Programme (Програма ООН по навколишньому середовищу);

ЮНІСЕФ — The United Nations Childrens Found (Дитячий фонд ООН).

Вступ

діти солдат іранський війна

Діти та молодь — невід'ємна частина сучасного людства зі своїми специфічними проблемами і інтересами. Усвідомлення цього стало важливим здобутком сучасної цивілізації. В ХХ — на початку ХХІ ст. були розроблені, прийняті та ратифіковані багатьма країнами міжнародно-правові акти, спрямовані на захист прав та інтересів дітей та молоді. В найбільш розвинутих державах діють закони, що регулюють правове положення молоді та неповнолітніх. Універсальним документом у цьому відношенні є Конвенція про права дитини. Проте, найболючішим та найгострішим питанням сучасності є проблема війни і участі в ній дітей, оскільки саме вони складають майбутнє всіх країн світу незалежно від віросповідання, кольору шкіри чи політики.

Дослідження крупних збройних конфліктів приводить до дуже страшної картини: все більше регіонів світу занурюється у моральний вакуум. У цьому просторі відсутні основні людські цінності: тут дітей вбивають, калічать, піддають насильству, використовують як солдатів, прирікають на голод та піддають крайньо жорстокому терору.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що переосмислення сучасною історіографією способів, характеру, методів та умов ведення війни, зумовило зростання зацікавленості проблемою дітей війни на різних історичних етапах розвитку регіонів світу. Одним із таких періодів є кінець ХХ — початок ХХІ століття, коли на території Іраку проходили дві масштабні, за різноманітністю використання зброї, війни, у 1990−1991 та 2003−2010 рр.

Вивчення становища сотень тисяч дітей, втягнутих у збройні конфлікти, в яких вони виступають не сторонніми спостерігачами, а їх прямими жертвами, зумовлено причинно-наслідковими явищами розвитку сучасного суспільства. Одні стають жертвами у війнах проти громадянського населення в цілому; інші гинуть у процесі здійснення політики зумисного геноциду. Є й інші діти, які потерпають від сексуального насильства або численних утисків у ході збройних конфліктів, які прирікають їх на голод та хвороби. Крім того, тисячі дітей і молоді цинічно використовуються в якості комбатантів — дітей-солдат. Отже, діти війни — це діти віком до 18 років, які проживають чи перебувають на території здійснення військового конфлікту і є його жертвами та / або учасниками [83, c. 7]. Ця проблема за своєю суттю та змістом вимагає означення і поняття «діти-солдати». Діти-солдати — це діти віком до 18 років, що завербовані у збройні сили та беруть участь у політичному насильстві [83, c. 14].

Варто відмітити, що означення військових конфліктів у Перській затоці 1990−1991 та 2003−2010 рр. як американо-іракських, зумовлене причинно-наслідковими явищами і факторами процесу історичного розвитку цього географічного регіону в контексті зональності американського впливу, який полягає в очоленні США обох кампаній, фактах оголошення Сполученими Штатами війни та миру і т. п.

В цілому для сучасних збройних конфліктів характерні відсутність контролю, безпорядки і хаос. Спостерігачі вказують на катастрофічні політичні перевороти: безкомпромісну боротьбу за контроль над ресурсами перед лицем зростаючої бідності і економічної розрухи. Інші вважають, що жорстокість, присутня у сучасних війнах, є природним продовженням соціальних революцій, що руйнують традиційні суспільства.

Головною вимогою, незалежно від характеру причин прояву жорстокості по відношенню до дітей у наші дні, — покласти край участі дітей у воєнних діях.

Мета дослідження полягає у конкретно-історичному вивченні і висвітленні впливу американо-іракських воєн 1990−1991 та 2003−2010 рр. на життя та здоров’я дітей, а також діяльності міжнародних та громадських організацій сприяння дітям під час і після збройних конфліктів. Досягнення цієї мети передбачає послідовне опрацювання та вирішення таких наукових завдань:

— охарактеризувати стан вивченості та джерельну базу означеної проблеми;

— проаналізувати причинно-наслідкові зв’язки виникнення високоточних та швидкоплинних воєн 1990−1991 та 2003−2010 рр. та особливості їх ведення;

— встановити характер та наслідки впливу війни на життя та здоров’я дітей;

— вивчити факти застосування дітей в якості солдатів як урядовими військами, так і повстанськими групами;

— з'ясувати роль міжнародних та громадських організацій з питань захисту дітей в зоні військових дій.

Об'єктом дослідження є американо-іракські конфлікти 1990−1991 та 2003−2010 рр.

Предмет дослідження — діти війни в історичному контексті американо-іракських конфліктів 1990—1991 та 2003−2010 рр.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 2 серпня 1990 по 28 серпня 2010 рр. Нижня межа дослідження зумовлена початком вторгнення збройних сил Іраку на територію Кувейту, що фактично поклало початок американо-іракському протистоянню, яке власне офіційно завершилося 28 серпня 2010 року, коли президент США Барак Обама в своєму щотижневому відеозверненні до нації назвав Ірак суверенною і незалежною країною.

Географічні межі охоплюють територію сучасного Іраку та сусіднього з ним Кувейту, де з 2 серпня 1990 р. по 23 лютого 1991 р. відбувались головні акції протистояння.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше зроблено спробу на основі комплексного підходу дослідити тему, яка не отримала всебічного та об'єктивного висвітлення в історичній науці. Уточнено головні напрямки, тенденції та етапи вивчення положення дітей війни Іраку за допомогою комплексного дослідження міжнародно-правових документів, літературних джерел та преси як окремого цілісного документального комплексу і важливих історичних джерел досліджуваного періоду. Визначено основні підходи та методики розробки цієї проблеми, вплив суб'єктивних факторів на значну частину наукових досліджень. Поряд з цим, шляхом аналізу джерельних матеріалів, показано раціональне бачення причин американо-іракських конфліктів та поразок збройних сил Іраку. За допомогою низки матеріалів синтезовано погляди міжнародного співтовариства на проблему дітей війни із заключеннями лікарів, психологів та центрів реабілітації, які безпосередньо працювали в зоні воєнних дій.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дослідження та нагромаджений в ньому фактичний матеріал може бути використаний при написанні конкретно-проблемних та узагальнюючих праць із всесвітньої історії кінця ХХ — поч. ХХІ ст.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки магістерської роботи доповідалися на засіданнях кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн та на попередньому захисті магістерських робіт. Окремі положення були викладені в тезах доповіді «Війна проти Іраку 2003−2010 рр.: передумови та причини» (прийнято до опублікування) IV Міжнародної науково-практичної конференції студентів і аспірантів «Молода наука Волині: пріоритети та перспективи» (14−15 травня 2012 р., м. Луцьк)

Структура роботи обумовлена метою, завданнями і характером дослідження. Праця складається з вступу, трьох розділів (сім підрозділів), висновків, додатків, списку використаних джерел (118 бібліографічних позицій). Загальний обсяг тексту — 79 с. Додатки нараховують 25 с.

РОЗДІЛ 1. Методологія, історіографія і джерельна база

1.1 Історіографія і джерела вивчення проблеми

З огляду на невелику кількість праць, безпосередньо присвячених американо-іракським конфліктам 1990−1991 та 2003−2010 рр., дослідження становища дітей війни, як найуразливішої частини населення, проводилося на основі проблемного принципу. Відтак, студії з обсягу магістерської тематики можна розділити на два типи в залежності від предмета їхнього дослідження. До першого типу належать праці, автори яких акцентують увагу на дітях-солдатах. До другого типу включено праці, в яких досліджуються різного роду наслідки війни на дітей — хвороби, безграмотність, відсутність нормальних умов для росту і розвитку особистості і т. п.

Хронологічні межі періоду, впродовж якого були написані праці першого типу, можна означити першою половиною 90-х років ХХ-початку ХХІ століття. Його характерною рисою є компілятивний метод, при якому відомості з міжнародного права та міжнародного гуманітарного використовуються як джерела, на основі яких в переважній більшості написані праці Jo. De Berry [46], R. Brett [31; 32; 33], M. McCallin, I. Cohn, G [42], Goodwin-Gill [42].

Так, I. Cohn і G. Goodwin-Gill з Оксфордського університету, у своїй новаторській праці Child Soldiers: The Role of Children in Armed Conflicts [42] дають оцінку становищу дітей-солдатів в міжнародному праві і підкреслюють, яким чином міжнародне гуманітарне право не в змозі забезпечити ефективний захист дітей під час внутрішніх конфліктів, як одного із найпоширеніших видів війни. На основі емпіричних даних, зібраних з місць конфліктів зі всього світу, автори розглядають їх наслідки для дітей-солдатів, їх сімей і спільноти в цілому та приходять до висновку, в якому закликають до більш узгодженої політики в плані лікування тих дітей, які брали участь в актах насильства. Дещо конкретизовані матеріали по даній темі містяться в статті наукового співробітника Американської Академії Політики і Соціальних Наук Jo. De Berry [46], який трактує поняття «дитини-солдатa» з точки зору «Конвенції про права дитини». Таким чином, ми можемо сказати, що теоретичні напрацювання вчених останньої декади ХХ століття характеризуються компілятивністю та аналізом основних джерел досліджуваної теми.

На початку ХХІ століття намічається відхід від компілятивної практики, а праці починають містити більше практичних рекомендацій, в яких, на основі доповідей міжнародних організацій про нормативно-правові акти, матеріалів періодичної преси, свідчень очевидців, лікарських записок та нотаток, зроблено аналіз основних причин використання дітей в якості солдатів, методи їх навчання в спеціалізованих вишкільних таборах, способи вербування і т. п. Подібне трактування поняття «діти-солдат» якісно вирізняє працi L. Alfredson [23], S. Valentine, S. W. Giefenbrun, S. I. Ervin [104], C. Chelala [35], R. Clark [40; 41], M. Hicks [70], J. Sloboda, V. Achvarina [21], P. W. Singer [105; 106; 107], R. Tynes, R. Daller, D. Ellis, M. Wesselles, D. H. Danson.

Сьогодні найбільш повно ця тема знайшла своє відображення в працях американського вченого P. W. Singer, наукового співробітника дослідного інституту Брукінгса в Каліфорнії, який систематизував відомості щодо історичного застосування дітей в якості солдат, а також дав рекомендації та застереження, спрямовані на практичну підготовку солдат до збройних сутичок з дітьми, як перш за все моральну дилему, що здатна дезорієнтувати та знизити процес реакції солдат на полі бою. Однак, ці дані обмежені лише інформацією про дітей-солдат чоловічої статі. Відомості про дівчат-солдат, як дітей з особливими потребами, містяться в працях R. Brett [31], M. McCallin, R. O’Shea, M. J. Fox [59], K. Hak [67], G. Hoogensen [71], S. V. Rottem, які наполягають на необхідності особливої реабілітації та реінтеграціїї цих дітей в суспільство, оскільки відсутність норамальних умов для росту і розвитку найчастіше компенсується для таких дітей остракізмом та загальним несприйняттям суспільством. Також відмічається, що зазвичай такі дівчатка прагнуть відновити чи розпочати навчання, але через відсутність мінімального матеріального забезпечення, вони просто змушені важко працювати.

Другий тип наукових досліджень спрямований на вивчення наслідків впливу війни на дітей в цілому. Якісно вирізняють цю групу праці Lauren P. G. [79], Nosworthy D. [90], Perry A. [935], Achvarina V. [21], Blustein P., Clark R. [40; 41], Garfield R. [63], Boyden Jo. 32]. Характерною рисою напрацювань вчених другого періоду є залучення великого масиву фактичного матеріалу, свідчень, статистичних даних по кількості та якості доступу до тих чи інших засобів повноцінного розвитку особистості.

Особливий наголос ставиться на відсотку смертності, захворюваності та каліцтв, — як наслідку системних військових дій, економічних та політичних санкцій, руйнації інфраструктури країни тощо. Значна увага приділяється вимушеній дитячій праці та жебрацтву.

Отже, досліджувана в магістерській роботі тема представлена скромним масивом публікацій, різних за формою та змістом. Вона вивчалась і вивчається головним чином зарубіжними науковцями. Спостерігається повна відсутність праць представників української історіографії. У наявних дослідженнях питання історії дітей війни Іраку розглядаються практично лише в контексті функціонування міжнародно-правових програм та центрів фізичної та психологічної реабілітації дітей після війни. Нерідко увага концентрується на подачі вже відомого матеріалу.

Практично не розроблені питання дітей війни періоду другої американо-іракської війни 2003−2010 рр., проте значна увага приділяється наслідкам впливу санкцій міжнародного співтовариства у міжвоєнний період. Відсутні узагальнюючі праці, де б у комплексі були розглянуті перші кроки становлення, зміст та результати діяльності міжнародних та громадських організацій з питань захисту дітей в зоні військових конфліктів. Тому й надалі існує потреба ґрунтовної розробки теми в загальному контексті вивчення історії арабського регіону.

У ході дослідження з’ясовано, що більшість документів, які відтворюють проблему дітей війни, мають іншомовне походження, що ускладнює прямий доступ до матеріалів. Значною мірою, такий недолік компенсується наявністю великого масиву джерел на паперових та електронних носіях. Їх відбір, систематизація та аналіз дозволили встановити наукову цінність джерел у вивченні ґенези дітей війни.

В основу принципу класифікації документів по досліджуваній темі, було покладено принцип походження того чи іншого документа, його відповідність певному напряму проблеми та наукову значущість як джерела вивчення як дітей війни, так і суспільно-політичної історії країн світу.

Відповідно до сукупності зазначених критеріїв, джерела з питання дітей війни можуть бути класифіковані на три групи: документальні джерела, періодична преса, матеріали конкретно-соціологічних досліджень.

Не зважаючи на умовність такої класифікації, вона цілком виправдана, оскільки максимально враховує як критерії класифікації, так і характер документообігу в міжнародному законодавстві. Окремі групи джерел більш або менш інформативно насичені, однак у сукупності вони дають необхідну фактичну основу для цілісного, об'єктивного вивчення ґенези питання дітей війни.

З огляду на значний масив документальних джерел, доцільно поділити його на наступні системні підгрупи: основні документи; документи в ключових тематичних областях (діти-солдати; демобілізація, роззброєння і реінтеграція; гендерне насильство; освіта в надзвичайних ситуаціях; стрілецька зброя; травми і лікування).

До першої підгрупи першої групи можна віднести: Конвенцію про права дитини (прийнята та відкрита для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї A/RES/44/25 [62], 20 листопада 1989 року. Вступила в силу 2 вересня 1990 року), яка визначила основні засади питань захисту дітей як в мирний час, так і під час збройних конфліктів (стаття 38). Своєрідним доповненням і продовженням піднятих у вищезазначеному документі питань, є Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах [63], прийнятий та відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією Генеральної Асамблеї A/RES/54/263 від 25 травня 2000 року (вступив в силу 12 лютого 2002 року) і гарантував дітям до 18 років статус охоронюваних осіб, порівняно з 15-ма роками, запропонованими Конвенцією.

Важливу інформацію щодо безпосередньої участі дітей у збройних конфліктах та наслідків військових дій для дітей не комбатантів містять доповіді Спеціального представника Генерального секретаря з питань дітей і збройних конфліктів. У співпраці зі Спеціальним представником Генерального секретаря, ООН представляє щорічну доповідь Раді Безпеки. В цій доповіді розглядається діяльність і прогрес, досягнутий протягом звітного періоду в області захисту дітей, які постраждали від збройних конфліктів, а також у виконанні попередніх резолюцій. Показовою в цьому плані є доповідь Граси Машел під назвою «Наслідки збройних конфліктів для дітей» (1996 р.), A/51/306. Add.1 [83], яка в ході дослідження, пропонує елементи всеосяжної програми дій держав-членів і міжнародного співтовариства щодо поліпшення захисту та догляду за дітьми в конфліктних ситуаціях.

Питаннями використання дитячої праці присвячена Конвенція МОП № 182 «Найгірші форми дитячої праці», прийнята 17 червня 1999 року Генеральною конференцією Міжнародної організації праці [118] (вступила в силу 19 листопада 2000 року). Вона визначає і забороняє «примусове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах», як однієї з найгірших форм дитячої праці (ст. 3а).

Римський статут Міжнародного кримінального суду [97], прийнятий Дипломатичною конференцією повноважних представників Міжнародного кримінального суду, прийнятий 17 липня 1998 року (вступив в силу 1 липня 2002 року), означив набір дітей у віці до 15 років як військовий злочин, і уточнив, що тільки особи старше 18 років можуть бути судимі.

Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та про їхнє знищення (Оттавський договір) [109], відкрита для підписання в Оттаві 3−4 грудня 1997 року та набрала чинності 1 березня 1999 року. Щороку міни вбивають або ранять тисяч дітей, а тому заборона протипіхотних мін є важливим кроком у справі захисту дітей та інших цивільних осіб в збройному конфлікті.

Отже, документальні джерела визначають не тільки характер впливу збройних конфліктів на дітей, а й містять певні положення щодо конкретних дій по захисту дітей в зоні проведення військових дій.

Друга підгрупа документів характеризується різноманітністю підтем. Так, проблема дітей-солдат представлена доповіддю Ізабель Макконан і Сари Аппард «Діти — не солдати: Керівництво по роботі з дітьми-солдатами та дітьми, пов’язаними з бойовими підрозділами» (січень 2001), «Врятуйте Дітей» [87]. Великобританія. Цей документ забезпечує керівництво для тих, хто працює з дітьми, що безпосередньо брали участь у збройному конфлікті Спираючись на існуючі та нові уроки з досвіду різних країн, в ньому висвітлюються питання, що викликають особливу стурбованість міжнародного співтовариства. Ще одним важливим документом із цього питання є Глобальна доповідь Коаліції за припинення використання дітей-солдатів від листопада 2004 року під назвою «Діти-солдати» [36]. Це найбільш повне обстеження дітей-солдатів на сьогоднішній день. У доповіді розглядаються тенденції і події, починаючи з 2001 року в 196 країнах. У ньому говориться, що незважаючи на деяке поліпшення, в окремих країнах ситуація залишається вкрай нестабільною.

Проблему гендерного насильства найкраще висвітлює доповідь Бет Ванн на консорціумі підтримання репродуктивного здоров’я в конфліктах (RHRC) «Гендерне насильство: нові проблеми в програмах, які обслуговують переміщене населення» (вересень 2002). Цей документ містить довідкову та оперативну інформацію про гендерне насильство в постраждалому від збройного конфлікту регіоні. Він дає конкретні поради та приклади, а також список цінних ресурсів для отримання додаткової інформації.

Питання освіти найкраще продемонстровані в доповіді «Глобальне опитування з питань освіти в надзвичайних ситуаціях» (2004 р.) Жіночої комісії у справах жінок і дітей. Представлена інформація про те, який відсоток біженців, переміщених осіб і репатріантів серед дітей та підлітків мають доступ до освіти.

Вплив стрілецької зброї на дітей подані в другому робочому документі Робочої групи з питань дітей, які постраждали від збройних конфліктів і переміщення Міжнародного союзу допомоги дітям, під назвою «Жертви наземних мін: комплексний підхід до політики і практики» (2000 p.). Документ розглядає становище дітей, які постраждали від протипіхотних мін, пояснює серйозність травм, викликаних цим видом зброї, психологічний вплив, вразливість дітей, що отримали травми, міжнародне законодавство щодо протипіхотних мін та важливості общинних програм реабілітації постраждалих дітей.

Ще одним, не менш важливим, масивом джерел даної проблеми треба вважати пресу.

Преса — своєрідне й багатопланове джерело як за змістом, так і за структурою опублікованих матеріалів, що містить подієво-фактичний матеріал. Преса є не лише джерелом інформації, у ній завжди так чи інакше відображається політична, суспільна боротьба, а також погляди і позиції суспільства, політичних партій і груп, з більшою чи меншою силою обґрунтовуються на її сторінках. Вона дає змогу простежити історію кожного зафіксованого явища, глибоко розкрити проблему, користуючись хронологічно-систематизованими даними, відтворити картину подій суспільно-політичної історії.

Тематика дітей війни найкраще висвітлена на сторінках таких періодичних видань, як The World Today [32], Times [93], The Telegraph (London) [57], Guardian Weekly [79], Sunday Herald [84], Global Research [100], Z Magazine [106], The Epoch Times [35].

Важливу статистичну інформацію щодо кількості дітей-солдат, переміщених осіб і т. п. містять незалежні статистичні організації, такі, як Уор Уоч, Ірак Боді Каунт [72] і т. д.

Таким чином, аналіз джерельної бази нашого дослідження вказує на те, що для об'єктивного висвітлення як історії дітей війни, так і багатьох аспектів цієї проблеми є різноманітне та достатнє документальне підґрунтя.

1.2 Методологія дослідження американо-іракських конфліктів

Для всебічної характеристики проблеми «Діти війни в історичному контексті американо-іракських конфліктів 1990—1991 та 2003−2010 рр.» залучались загальнонаукові методи аналізу та синтезу, міждисциплінарні та спеціальні джерелознавчі методи, з опорою на принципи об'єктивності, системності та історизму, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу усього комплексу джерел та літератури стосовно предмета дослідження шляхом зіставлення, синтезу та перехресної перевірки даних. З їх допомогою картина життя дітей в зоні військових конфліктів представлена цілісним явищем.

Хронологічно-проблемний метод став визначальним при аналізі історіографічного доробку. На підставі методу періодизації було виділено кілька періодів, порівняння в рамках яких допомогло цілісно представити предмет праці на окремі дослідницькі проблеми (діти-солдати, спосіб та умови життя дітей в зоні воєнних дій, діяльність міжнародних та громадських організацій по захисту дітей).

Історико-компаративний метод дозволив порівняти близьких в політико-правовому плані авторів та визначити, наскільки їхнє бачення проблеми співвідноситься із положеннями, запропонованими в історіографії, міжнародних документах, угодах і т. п. Це дало можливість вивчити стан сучасної суспільно-політичної думки в контексті основних тенденцій розвитку досліджуваного предмета.

В основі дослідження лежить системний метод, який дає змогу віднайти кореляцію між взаємодіючими елементами, вивчити закономірності і механізми утворення складного об'єкта (війни) з певних складових: зовнішніх та внутрішніх причин та чинників. При цьому особлива увага звертається на різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв’язків системи американо-іракських конфліктів в 1990—1991 та 2003−2010 роках, на процес (процедуру) об'єднання основних понять у єдину теоретичну картину, що дає змогу виявити сутність цілісності системи і виявити «правила» такої взаємодії, а також забезпечити інтеграцію і систематизацію аналітично отриманого матеріалу. Виходячи із об'єкта, предмета і мети праці, серед аналітичних підходів вибір було зроблено на користь порівняльного підходу, а саме казусно-орієнтованого порівняння, яке дозволяє детально розглянути специфічні риси воєн в Іраку 1990−1991 та 2003−2010 рр. В рамках такого типу порівняння проводиться бінарний аналіз, що передбачає аналіз двох казусів з метою виявлення спільних і особливих моментів в контексті мети і завдань дослідження.

В дослідженні також застосовується історичний підхід, оскільки виявлення історичних умов розвитку і формування поліскладової держави Ірак є необхідним для адекватного розуміння сучасних державотворчих процесів в регіоні.

Окрім того, були використані інституціональний і неоінституціональний підходи, в рамках яких аналізувався вплив інституціонального дизайну і цінністно-нормативної мотивації на політичні процеси до, перед та після досліджуваних воєн. В обох розглянутих випадках проведено детальний аналіз ендогенних і екзогенних факторів, що впливали і продовжують впливати на динаміку розвитку як іракського, так і американського суспільств.

Аналіз політичних змін в Іраку та США вимагав використання як структурного, так і процедурного підходів, розгляд ролі залучених в пошук балансу влади еліт і лідерів.

Задіяно також культурологічний підхід, який дозволяє зрозуміти особливості поведінки і взаємодії етноконфесійних сегментів в досліджуваних війнах.

Застосований метод аналогій дав змогу встановити відношення еквівалентності (відповідності, схожості) між двома війнами, що розглядаються, за деякими спільними ознаками (передумови, причини, хід, наслідки).

Використано діалектику як всезагальний метод дослідження, що становить собою систему фундаментальних принципів, зокрема на основі міжнародних угод ведення війни, які регулюють пізнавальну і практичну діяльність. При цьому встановлено якісну визначеність досліджуваного предмета (діти війни), його кількісну характеристику, в межах якої цей предмет залишається сам собою, враховано діалектичний взаємозв'язок якості й кількості негативних факторів воєн як антисоціальних актів, що проявляється в повній мірі через страх, убивства, насильства і тому подібне.

Наступним кроком було виявлення в предметі тих суперечностей, «боротьба» яких служить джерелом його розвитку, передбачено шляхи і способи розв’язання цих суперечностей через посилену опіку іракських дітей силами міжнародних та громадських організацій.

Всебічне дослідження предмета передбачило використання всієї системи категорій діалектики, кожна з яких сприяє осмисленню відповідного аспекту досліджуваного предмета — його явища чи сутності, форми чи змісту, причини чи наслідку, необхідного чи випадкового тощо.

Ставши на позиції матеріалістичної діалектики, до основних принципів було зараховано і принцип об'єктивності підходу, тобто врахування дійсного стану речей, осмислення явищ такими, якими вони існують у дійсності поза і незалежно від свідомості і волі людей (на основі статистичних і звітних даних організацій, зокрема ООН та її структурних підрозділів).

Отже, методологічну основу нашої роботи становлять принципи об'єктивності, системності та історизму, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу усього комплекму джерел та літератури стосовно предмета дослідження. Для їх реалізації застосовано історико-компаративний, хронологічно-проблемний, системний методи дослідження.

РОЗДІЛ 2. Американо-іракські протистояння наприкінці ХХ-на початку ХХІ століття: причини, хід, наслідки

2.1 Американо-іракська війна 1990−1991 років

Війна в зоні Перської затоки 1990−1991 рр. — це широкомасштабний локальний конфлікт кінця ХХ століття, відомий небаченим в історії розмахом застосування авіаційних ударів, що, на думку багатьох фахівців, знаменував якісно нову епоху у військовій справі. Вона тривала з 2 серпня 1990 р. (напад Іраку на Кувейт) по 28 лютого 1991 р. (прийняття президентом США Дж. Бушем рішення про припинення воєнних дії).

Війна в Перській затоці переслідувала своєрідні політичні цілі, які визначили її характер і способи ведення. Їх суть полягала в наступному: захистити територію Саудівської Аравії, домогтися беззастережного виведення іракських військ з окупованої території Кувейту, відновити при владі його законний уряд. Про це багато говорилося у відкриту, задля створення у світової громадськості думки про благородну миротворчу місію Сполучених Штатів та їх союзників. Проте, були й інші, не менш масштабні цілі: встановити повний контроль США (Сполучені Штати Америки) над цим стратегічно важливим районом світу і його нафтовими джерелами; створити нову військово-політичну коаліцію з арабських країн за участі та під егідою США, а тому, потрібно було зруйнувати військово-економічний потенціал Іраку, розгромити його збройні сили, усунути режим Саддама Хусейна і забезпечити безпеку регіональних союзників США.

У зоні Перської затоки були зосереджені більше 2,5 млн. чоловік, з них 676 тис. у військах антиіракської коаліції і 1 млн 840 тис. в армії Іраку; 2240 бойових літаків (1740 і 500 відповідно); 7637 танків (3673 і 4000); 162 бойових кораблі (147 і 15) і багато іншої військової техніки [27, c. 2].

Весь період війни умовно розділяють на чотири етапи:

1-й етап — 2−3 серпня 1990 р., вторгнення іракської армії на територію Кувейту;

2-й етап — 7 серпня 1990−16 січня 1991 рр., операція «Щит пустелі», під час якої проходило зосередження багатонаціональних сил (БНС) антиіракської коаліції (АІК) в зоні Перської затоки та підготовка до активних воєнних дій;

3-й етап — 17 січня-23 лютого 1991р., операція «Буря в пустелі» як вирішальний етап війни, що тривав 38 діб, або 91 відсоток часу воєнних дій;

4-й — заключний етап війни, 24−28 лютого 1991 р., операція «Меч пустелі» — повітряно-наземна наступальна операція (ПННО) тривалістю 100 годин, або 9 відсотків часу воєнних дій.

З другої половини 1989 р. іракська преса розпочинає активну широкомасштабну пропагандистську кампанію проти політики країн Ради співпраці арабських держав Перської затоки в ОПЕК, звинувачуючи їх у зменшенні квоти Іраку, що призвело до тимчасового блокування процесу відновлення іракської економіки після недавньої Ірано-іракської війни. Поступово ця політика починає кваліфікуватися як «економічна війна» [51, c. 2].

Вже 30 травня 1990 р. на засіданні Ради Ліги арабських держав (ЛАД) Саддам Хусейн заявляє, що «економічна війна стала нестерпною». 17 червня він прямо звинувачує Кувейт в ініціюванні «економічної війни» та незаконному користуванні нафтових родовищ Румейли, що знаходяться на іраксько-кувейтському кордоні. Як компенсацію за «крадіжку іракської нафти» Саддам Хусейн вимагає від протилежної сторони виплати 2,4 млрд. доларів, а потім доводить цю суму до 10 млрд. Прагнучи всіляко уникнути розростання конфлікту, уряд Кувейту заявляє про свою готовність обговорити всі спірні питання і виділити Іраку позику у розмірі 9 млрд. доларів. Проте рішення вже ухвалене і іракська армія починає вторгнення на територію сусідньої держави.

Вночі 2 серпня 1990 р. чотири регулярні дивізії іракської армії вторглися на територію Кувейту. Зважаючи на повну військову перевагу супротивника наземні підрозділи збройних сил (ЗС) Кувейту вели стримуючі бої, одночасно відступаючи на територію Саудівської Аравії. Основна частина авіації ВПС (військовоповітряні сили) Кувейту встигла перебазуватися на саудівські аеродроми. До кінця дня Ель-Кувейт знаходився під контролем іракських збройних сил (ЗС). Такий успіх операції з окупації Кувейту був зумовлений значною кількісною і якісною перевагою військ вторгнення над національною кувейтською армією.

Станом на початок кризи в США не було чіткої позиції щодо того, яким чином і наскільки рішуче треба відповідати на агресію Іраку. Саддам Хусейн, попередньо прозондувавши дипломатичні канали, отримав натяк, що США займуть порівняно нейтральну позицію у суперечці з Кувейтом [53, c. 2; 93, c. 23; 109, c. 203]. Протягом осені лоббістські групи інтересів у Вашингтоні схилили рішення уряду до початку військової кампанії.

Певною мірою Саддам покладався на те, що традиційне протистояння двох наддержав (США та СРСР) не дасть повною мірою мобілізувати антиіракські сили, і що ті будуть обмежені в свободі своїх дій [34, c. 143; 78, c. 26]. Але СРСР (Союз Радянських Соціалістичних Республік), станом на 1991 р., перебував у стадії напіврозпаду, відчуваючи величезні внутрішні проблеми, і відтак не зміг сформулювати достойної відповіді на кризу, окрім формального засудження агресії в ООН (Організація Об'єднаних Націй) [113, c. 259]. Фактично СРСР зайняв позицію пасивного спостереження, а його колишні сателіти по Варшавському договору приєдналися до дій коаліції, надіславши військові контингенти.

2 серпня Рада Безпеки (РБ) ООН прийняла резолюцію № 660, в якій засудила вторгнення і зажадала від Іраку негайно вивести свої війська з Кувейту. Іракське керівництво проігнорувало цю резолюцію. У Кувейті був встановлений «тимчасовий уряд», який звернувся до Іраку з проханням включити Кувейт у свій склад. 8 серпня було оголошено про фактичну анексію Кувейту. Частина території країни була приєднана до іракської провінції Басра, а територія, що залишилася, проголошена 19-ою провінцією Іраку. Місто Ель-Кувейт було перейменоване в Кадхиму [48, c. 9].

Рада Безпеки ООН продовжувала регулярно повертатися до кувейтської кризи і приймати резолюції (в цілому до кінця 1990 р. таких було винесено 12). На Ірак була накладена низка санкцій, введена морська блокада.

29 листопада 1990 року РБ ООН приймає резолюцію № 678, яка надавала Іраку півтора місяці для припинення окупації Кувейту. Якщо цього не відбудеться, держави-члени ООН, що співпрацюють з урядом Кувейту, уповноважуються «використовувати всі необхідні засоби з тим, щоб підтримати і виконати резолюцію № 660 (1990 p.) і всі подальші відповідні резолюції і відновити міжнародний мир і безпеку в цьому регіоні». Це означало, що ООН надала коаліції Багатонаціональних Сил (БНС), що вже сформувалася на той момент, право на проведення військової операції зі звільнення Кувейту [92, c. 54].

12 січня 1991 р. Конгрес США ухвалив рішення про застосування збройних сил для звільнення Кувейту від окупації. Позиції урядовців розійшлися: «за» — 52−47 в сенаті і 250−183 в палаті представників. Це стало мінімальною підтримкою застосування зброї з боку Конгресу від часу війни 1812 р. Одразу потому інші держави коаліції послідували цьому прикладу.

Після окупації Кувейту на кувейтсько-саудівському кордоні з’явилося значне угрупування збройних сил Іраку. Майже відразу ж стали відбуватися прикордонні інциденти, пов’язані з порушенням іракськими підрозділами кордону між країнами. Наміри президента Іраку Саддама Хусейна залишалися неясними. Низка західних аналітиків припускали і навіювали міркування, що тепер він може спробувати вторгнутися до Саудівської Аравії, що мала в своєму розпорядженні явно недостатню армію для відсічі подібної агресії. Контроль над двома країнами, що володіють величезними запасами нафти, дозволив би Іраку істотно впливати на світовий нафтовий ринок. Зважаючи на ці міркування США, що ще десятиліття тому оголосили Перську затоку зоною своїх національних інтересів, запропонували Саудівській Аравії розмістити на її території свої військові підрозділи, на що король країни Фейсал дав свою згоду. Вже 7 серпня до Саудівської Аравії почали прибувати американські війська [96, c. 25].

Операція із забезпечення безпеки країни отримала назву «Щит пустелі» (Desert Shield). Аналіз воєнних дій у Перській затоці показує, що вони велися не за класичною схемою і не укладалися в рамки звичних стреотипів. Відбулося якісне розширення масштабів збройної боротьби, з включенням в орбіту воєнних дій космічного простору. Ця війна, на думку керівника американської програми СОІ (Стратегічна оборонна ініціатива) Г. Купера, стала «першою війною, в якій вирішальну роль зіграв космос» [12, c. 18].

У зоні конфлікту був створений принципово новий елемент стратегічного угрупування БНС АІК — космічний ешелон. У складі його діяли дві групи об'єктів: група КЗС (кульові зіркові скупчення) — орбітальне угрупування як основа космічного ешелону та наземні об'єкти космічної інфраструктури (пункти управління, контролю прийому і передачі інформації). До орбітального угрупування входили понад 60 космічних апаратів (КА) розвідки, до 20 ШЗС зв’язку, а також супутники постійно діючих космічних систем навігіції, метеозабезпечення і виявлення запуску ракет.

В операції «Щит пустелі» головним завданням космічних засобів було ведення стратегічної розвідки. Вони надавали вичерпну інформацію щодо противника. Це дозволило БНС досягти інформаційної переваги, що стало першим кроком у досягнення перемоги над Іраком.

Космічні засоби застосовувалися на трьох етапах ведення війни: на стратегічному, оперативному і тактичному рівнях.

Станом на початок військових дій Ірак мав добре озброєну, переважно радянською зброєю, півмільйонну армію. Долею витрат військового бюджету відносно ВВП (валовий внутрішній продукт) у передвоєнні роки Ірак поступався лише Ізраїлю. Першим завданням коаліції було подолання і руйнація протиповітряної оборони противника для завоювання повної свободи дій у повітрі Кувейту і Іраку. Для порівняння, ППО (протиповітряна оборона) Ірака під час кампанії 2003 р. за оцінками військових спостерігачів складала всього 2% від рівня 1990 р.

На відміну від попередніх війн, іракське командування при формуванні бойового потенціалу врахувало досвід двох світових та деяких локальних війн, зокрема, свій досвід війни з Іраном у 1980−1988 рр. Судячи по всьому, перед наступом на Кувейт в Іраці вже існувало могутнє угрупування сухопутних військ (СВ) у складі 65 дивізій, 8,5 тис. систем, мінометів та РСЗВ (реактивна система залпового вогню), 5,3 тис. танків. Військове керівництво Іраку вважало, що маючи перевагу перед багатонаціональними силами антиіракської коаліції (БНС АІК) по загальновійськових з'єднаннях (4: 1) та артилерії (2: 1), рівне співвідношення сил по танкових військах, воно зуміє якщо не розгомити ворога, то відбити його удар. До того ж іракці діяли на власній, освоєній території воєнних дій. Крім того, вони мали можливість підготувати глибокоешелоновану оборону, насичену вогневими засобами і розвинуту в інженерному плані. Армія Іраку, на відміну від армії БНС АІК, укомплектованої професіоналами-контрактниками, була укомплектована солдатами на основі загальної військової повинності.

Першим етапом війни з боку Іраку була тривала безконтактна фаза: із 17 січня по 24 лютого відбувалися масовані удари з повітря, в яких було задіяно до одної тисячі літаків, які базувалися як на наземних військово-повітряних базах, так і на 6 авіаносцях. Ірак, крім ударів у відповідь, обстрілював балістичними ракетами «Скад» територію Ізраїлю, який не брав участі у війні і проводив «акції екологічного терору», тобто зливав нафту в Перську затоку [108, c. 13].

Іншим був бойовий потенціал БНС АІК. Поступаючись іракцям за кількістю загальновійськових з'єднань та артилерії, союзники багаторазово переважали їх за сучасними видами зброї. Зокрема, по найновіших літаках у 13 і по бойових вертольотах у 16 разів. Вони мали величезну перевагу в бойових кораблях (20: 1). І, особливо, мали абсолютну перевагу за космічними засобами розвідки, зв’язку та навігації, засобами РЕБ (радіоелектронна боротьба) і системами ВТЗ [99].

З боку багатонаціональних сил (БНС) антиіракської коаліції (АІК) засобами повітряного нападу (ЗПН) була розгорнута повітряна наступальна операція «Буря в пустелі», яка розглядалася як вирішальна. Фактор раптовості був використаний при нанесенні першого масованого удару засобами повітряного нападу БНС. Подібні випадки раптовості не були новими. Однак, принципово новим виявилося масове введення в дію командуванням силами коаліції нових засобів збройної боротьби — ВТЗ (високоточної зброї) та найновіших засобів РЕБ, а також малопомітних для РЛС літаків Ф-117А (МПЛ), здатних без втрат долати систему ППО противника. Разом з тим, іракське командування очікувало, що БНС АІК, після їх стратегічного розгортання, перейдуть у наступ великим угрупуванням сухопутних військ (СВ) при підтримці авіації. Так було майже у всіх попередніх війнах ХХ століття. Повною несподіванкою для іракського командування виявився, замість вторгнення великого угрупування СВ, масований повітряний напад ВПС на всю стратегічну глибину (повітряний простір Кувейту і Південного Іраку).

У результаті збройним силам Іраку була нанесна поразка засобами повітряного нападу. Наступальна операція «Буря в пустелі» тривала 38 діб, або 91 відсоток загальної тривалості воєнних дій. В цілому авіація та крилаті ракети нанесли таку поразку іракській армії, що вона призвела до закінчення війни. Коаліційні сили здобули перемогу з мінімальними втратами.

Приблизно через добу, після того, як система ППО Іраку була знищена, а панування союзників у повітрі стало безперечним, у хід були пущені стратегічні бомбардувальники В-52, які здійснили «килимові» бомбардування чотирьох бронетанкових і механізованих дивізій республіканської гвардії Іраку, розташованих на північ від Кувейту.

У повітряно-наступальній операції військами коаліції було застосовано значну кількість крилатих ракет «Томагавк» зі звичайним зарядом для ударів по точкових цілях системи ППО Іраку, літаки дальнього радіолокаційного виявлення (ДРВ) для контролю ситуації в повітрі. А також, стратегічні бомбардувальники В-52 для ударів звичайними засобами, літаки F-117А «Стелс» та протиракетні засоби, засновані на нових принципах дії.

Характерними рисами повітряного наступу було значне підвищення точності бомбардування завдяки широкому використанню керованих боєприпасів і застосуванню новітніх авіаційних засобів.

США вперше в історії практично використовували проти однієї з країн «третього світу» весь діапазон свого авіаційного арсеналу, що дозволило їм в реальних умовах превірити його, виявити сильні і слабкі сторони кожного виду авіатехніки і намітити раціональні шляхи її подальшого вдосконалення та розвитку.

У зоні Перської затоки сухопутні війська обох сторін вирішальної ролі не зіграли. Сухопутні війська коаліції були введені в бій лише на заключному етапі. Операція «Меч пустелі» проводилася 24−28 лютого 1991 р., або ж продовжувалася лише 100 годин [102, c. 14]. Військові аналітики відмічають таку малу питому вагу наземних воєнних дій вперше, а деякі автори називають заключну фазу війни електронно-вогневим бойовищем і схилються до думки, що кінцева перемога могла бути досягнута і без вторгнення СВ на територію противника. В операції механізовані і танкові з'єднання не зустріли організованого опору противника. На саудівсько-іракському кордоні оборона противника було неглибокою і осередковою. На саудівсько-кувейтському — глибокоешелонована, насичена вогневими засобами і розвинута в інженерному плані, але іракські війська її залишили напередодні переходу до наступу СВ БНС. Під час операції, ближніх боїв практично не було. Контратаки були зірвані ударами авіації.

В повітряно-наземній наступальній операції «Меч пустелі» космічні засоби були застосованіі не тільки в стратегічному і в оперативному плані, але і в тактичному масштабі. В діях військ широко використовувалося навігаційне поле, створене космічною системою «Навстар». Приладами прийому навігаційних сигналів оснащувалися не тільки частини і підрозділи, а навіть танки. Це сприяло успішному веденню бойових дій БНС в умовах величезного простору пустелі.

В операції «Буря в пустелі» космічні засоби задіювалися в оперативному масштабі. Зокрема, для створення регіональної системи протиракетної оборони. Американці отримали перший досвід успішного застосування наземно-космічних розвідувально-ударних комплексів, в яких розвідувально космічні апарати системи «Імеюс» були інтегровані з наземними засобами ураження (ЗРК «Петріот»).

Фахівці з історії воєн схиляються до думки, що ця війна стала підсумком воєн минулого і ознаменувала перехід до нової епохи космічних війн.

Друга принципова відмінність війни в Перській затоці в 1990—1991 рр. від попередніх локальних війн полягає в тому, що в ній вперше у масовому масштабі застосовані найновіші різновиди високоточної зброї. Перш за все — це крилаті ракети морського та повітряного базування «Томагавк», КАР класу «повітря-земля» 91-АМ, КАБ (керована авіаційна бомба) із лазерною системою наведення «Пейвуей», ПРР з удосконаленою системою наведення НАРМ, найновіші ПРР АІ-АРМ, ЗР «Петріот», здатні уражати балістичні ракети противника. На думку іноземних військових спеціалістів, за засобами ведення збройної боротьби відкривається епоха війн високих технологій. Вважається, що в нових війнах не йтиметься про шквал вогню, як було раніше, а про «хірургічні операції» із знищення найважливіших об'єктів противника за допомогою інтелектуальної високоточної зброї.

Екіпажі винищувачів, бомбардувальників, бойових вертольотів США, Великобританії і Саудівської Аравії отримали завдання на знищення сотень цілей. Повітряним бомбардуванням піддалися не тільки заводи, електростанції, об'єкти нафтової галузі, що мали військово-стратегічне значення. Зруйновані були також водоочисні споруди, фармацевтичні фабрики, підприємства, що випускають дитяче харчування, мости і навіть школи.

Хоча армія Саддама Хусейна була розбита, війська коаліції не пішли на іракську територію, не усунули уряд Саддама і не окупували Ірак.

Дані про втрати міжнародної коаліції носять розрізнений характер. Отже, втрати є наступними: США — людські втрати: 148 чоловік загинуло в бойових діях, 145 — в не бойових подіях до початку війни, під час і після закінчення війни. Бойові поранення отримали 467 чоловікю. Втрати в авіації: 40 літаків (зокрема 28 від дій супротивника), 23 вертольоти (зокрема 5 від дій супротивника) [114, с. 243]. Втрати в бронетехніці вимагають уточнення: офіційні безповоротні втрати — 9 танків M1A1 «Абрамс», 1 — M60, 20 — БМП (бойова машина піхоти) M2 «Бредлі» (в основному в інцидентах «дружнього вогню»). Великобританія, людські втрати — 47 загиблих. Втрати авіації: не менш, ніж 12 літаків (11 «Торнадо» і 1 «Ягуар» в небойовій події напередодні війни). Саудівська Аравія — близько 40 загиблих. Втрачено 2 літаки. Єгипет — 10 загиблих. Франція — 9 загиблих (зокрема 2 — під час війни). ОАЕ — 6 загиблих. Сирія — 3 загиблих. Кувейт — 1 загиблий. Втрачено 1 літак. Італія — загиблих не було, втрачено 1 літак.

Існують різні оцінки втрат Іраку у війні 1991 р. Відразу після завершення бойових дій в західних ЗМІ повідомлялося, що число загиблих іракців може досягати 100 тис. чоловік. Деякі автори дотримуються ще вищих цифр — до 200 тис. загиблих [112, с. 412]. Згідно з офіційними даними іракського уряду, опублікованими після війни, жертвами повітряних нальотів в 1991 р. стали 2 тис. 278 мирних жителів.

Втрати іракської армії офіційно не повідомлялися. За оцінкою дослідника Карла Конетти, в результаті повітряних бомбардувань і наземних бойових дій іракські збройні сили втратили близько 20 тис. чоловік убитими.

Нижче приведена оцінка матеріальних втрат збройних сил Іраку, обнародувана Центральним командуванням ЗС США 7 березня 1991 р. [112, с. 428]. Авіація: знищено 104 літаки (з них 36 в повітряних боях) і 19 вертольотів (з них 5 у повітряних боях). Крім того, 137 літаків перелетіли до Ірану. Бронетехніка: знищено, виведено з ладу, захоплено 3,7 тис. танків, 2,4 тис. інших одиниць бронетехніки. 98, с. 258]. Артилерія: знищено, виведено з ладу, захоплено 2, 6 тис. стволів артилерії. Кораблі: знищено 19 кораблів ВМС Іраку. В цілому знищено або втратили боєздатність 42 дивізії збройних сил Іраку. Сили США захопили в полон 71 тис. 204 іракських військовослужбовців (інформація про кількість полонених у військах інших країн коаліції відсутня).

У ході війни в Перській затоці в Іраку було зруйновано близько 85% промислових підприємств. У результаті військових дій підприємствам нафтовидобувного комплексу Іраку було завдано серйозного збитку. З 820 свердловин, що діяли в 1990 р., залишилося лише 58.

Проте збиток від введених услід за ініціативою США економічних санкцій відносно Іраку значно перевершив воєнні втрати. На Ірак була накладена контрибуція, яка формально перевищувала контрибуцію Німеччини після Другої світової війни. Після війни Ірак міг імпортувати нафту і отримувати взамін продукти експорту через спеціально створений орган ООН у 1996 р. у рамках програми «Нафта в обмін на продовольство». Тільки від зниження рівня експорту нафти втрати Багдаду за 13 років економічних санкцій перевищили 200 млрд. доларів. За деякими оцінками, забезпечення населення основними продуктами харчування і медикаментами складало всього лише близько 10% від потреб.

Для усунення іракської військової загрози в майбутньому ООН призначила інспекцію, що мала знайти зброю масового ураження (ЗМУ) та запобігти її появі в майбутньому. Міжнародні експерти контролювали будь-які об'єкти на території країни на власний розсуд, включаючи навіть президентські палаци [19, c. 59].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой