Діяльність відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції

Тип работы:
Отчет
Предмет:
Государство и право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ВСТУП

Судові рішення відповідно до статті 124 Конституції України обов’язкові до виконання на всій території України.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Після набрання чинності Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року реформована із судових виконавців в окрему службу державного виконання в системі органів виконавчої влади. [5]

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, адже невиконання будь-якого рішення підриває авторитет органів законодавчої, виконавчої і судової влади, що ускладнює виконання ними повноважень, встановлених Конституцією [1] та законами України.

Тому можна впевнено сказати, що одну з головних ролей у зміцненні законності відіграє правильне і своєчасне виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), оскільки виконавче провадження — завершальна стадія судочинства.

З введенням в дію з 1 липня 1999 року Закону України «Про виконавче провадження» державній виконавчій службі надаються широкі процесуальні повноваження. Ним визначені умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку. [3]

Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, надає сторонам виконавчого провадження та їх, представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання, заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом, роз’яснює сторонам їх права та обов’язки.

Проте практика виконання рішень виявила нагальну потребу в роз’ясненні застосування норм Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження», що й спонукає до більш детального дослідження та удосконалення нормативно-правової бази, покликаної поліпшити якісне виконання рішень суду та інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби.

Виробнича практика є складовою навчального процесу для студентів 4-го курсу юридичного факультету. Базою для проходження практики було обрано Відділ державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції.

Метою практики є:

Закріплення на практиці теоретичних знань, одержаних під час вивчення предметів «Судові та правоохоронні органи», «Цивільне та сімейне право», «Кримінальне право», «Організація правового діловодства» та інші;

Ознайомлення з організацією діяльності Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції її структурою, правовою базою, функціями, правами державних виконавців та іншим;

Набуття навичок щодо складання виконавчих документів, оформлення виконавчих справ.

Оскільки професійна діяльність юриста безпосередньо пов’язана з діяльністю в органах виконавчої влади, в тому числі і таких як державна виконавча служба, це дало можливість застосувати свої теоретичні знання на практиці та відобразити у звіті.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

1. 1 Правові засади діяльності Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції

Відповідно до статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

В статті 19 Основного Закону України передбачається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. [1]

Правовою основою діяльності державної виконавчої служби, окрім Конституції України є: Закони України «Про державну виконавчу службу» від 24. 03. 1998 року № 202/98 — ВР (з наступними змінами), «Про виконавче провадження» від 21. 04. 1999 року № 606 — XIV (з наступними змінами), «Про заставу» від 02. 10. 1992 року № 2654 — XII (з наступними змінами), «Про нотаріат» від 02. 09. 1993 року № 3425 — XII (з наступними змінами), «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30. 06. 1999 року № 784 — XIV, Цивільний кодекс України, Цивільно-процесуальний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс, Господарський процесуальний кодекс, Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15. 12. 1999 року № 74/5 та інші нормативно-правові акти, що регулюють питання в даній сфері.

Закон України «Про державну виконавчу службу» містить ряд відсильних норм до підзаконних нормативно-правових актів, зокрема актів Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, які приймаються на його виконання.

Наказом Міністерства юстиції України «Про створення відділів ДВС та скорочення посад старших судових виконавців та судових виконавців» від 19. 11. 1998 року № 62/5 створені обласні, районні, районні у містах та міські (міст обласного значення) відділи державної виконавчої служби. Відповідно до Положення про Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції та Положення про районні, районні у містах та міські (міст обласного значення) управління юстиції, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 30 серпня 2000 року № 36/5, та Положення про районний, міський (міст обласного значення), районний у містах відділ ДВС, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16. 07. 1999 р. № 1143/5, ці відділи діють у складі відповідно Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах (міст обласного підпорядкування)

В зв’язку з тим, що виконання рішень є завершальною стадією процесу і без виконання будь-яке рішення не має сенсу, ДВС зобов’язана вживати необхідних заходів щодо своєчасного, неупередженого і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, надавати сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з його матеріалами, розглядати заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження, їх клопотання, роз’яснювати сторонам їх права та обов’язки.

Вимоги державного виконавця при виконанні ним посадових обов’язків обов’язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

При виконанні рішень державна виконавча служба зобов’язана не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб.

1.2 Структура Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції та правове становище її посадових осіб, порядок фінансування

Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Департамент державної виконавчої служби є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства юстиції України, на яке покладається реалізація єдиної державної політики у сфері примусового виконання рішень.

До складу Департаменту державної виконавчої служби входять: державна виконавча служба Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя; державна виконавча служба у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.

Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.

Відповідно до Закону «Про державну виконавчу службу» державними виконавцями є начальник, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець державної виконавчої служби. [5]

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Працівникам органів державної виконавчої служби видаються службові посвідчення єдиного зразка, який затверджується Департаментом державної виконавчої служби.

Працівник органу державної виконавчої служби під час виконання службових обов’язків носить формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов’язки. [5]

Начальником Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції призначається громадянин, який проживає постійно на території України не менше п’яти років, з вищою юридичною освітою та із стажем юридичної роботи не менш як три роки. Начальник Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції призначається на посаду та звільняються з посади директором Департаменту державної виконавчої служби за поданням начальника державної виконавчої служби області. [13]

Не можуть бути призначеними на посаду державного виконавця особи, відносно яких існують обмеження, передбачені Законом України «Про державну службу». [6]

Заступники начальників Відділу державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці та працівники цих служб призначаються на посаду та звільняються з посади начальником державної виконавчої служби.

Відділ державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції знаходиться в приміщенні Ірпінського управління юстиції в складі 19 чоловік: Начальника ДВС; Заступника начальника ДВС; 3-х старших державних виконавців; 3-х державних виконавців.

Відділ державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, відповідні бланки, самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в органах Державного казначейства України, а також реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства України.

Заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. [6]

За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче фінансове і матеріальне забезпечення діяльності працівників органів державної виконавчої служби та фінансування витрат на проведення та організацію виконавчих дій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, порядок формування яких встановлюється Законом України «Про виконавче провадження». [3]

РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

2.1 Ведення діловодства в органах державної виконавчої служби

Ведення діловодства в Відділі державної виконавчої служби Ірпінського міського управління юстиції регламентується Інструкцією з діловодства в районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах державної виконавчої служби.

Інструкція встановлює єдиний порядок прийому, реєстрації, розподілу та подальшого передання для виконання виконавчих документів та іншої кореспонденції, методику складання документів, які регламентують діяльність відділу державної виконавчої служби.

Вона визначає порядок загального діловодства, її положення поширюються на всю службову документацію, що не має конфіденційного характеру. Порядок діловодства з документами, які містять конфіденційну інформацію, виконання судових вироків, рішень, ухвал, постанов визначається чинним законодавством.

Начальник відділу має право в разі службової потреби перерозподіляти обов’язки між працівниками відділу залежно від штатної чисельності працівників та обсягу роботи. Він здійснює загальне керівництво роботою відділу, безпосередньо контролює роботу канцелярії відділу, стан діловодства, зберігання і використання документів, своєчасно вживає заходів до усунення недоліків і недоглядів у роботі. На діловода покладаються:

прийом, реєстрація і підготовка для розгляду начальником відділу вхідної кореспонденції;

реєстрація, облік і зберігання виконавчих проваджень, передача їх на виконання державним виконавцям;

ведення довідково-облікової картотеки;

ведення зведених виконавчих проваджень;

ведення реєстраційно-облікових книг та номенклатурних справ;

підготовка та передача до архіву закінчених виконавчих проваджень та інших документів відділу;

облік і зберігання актів передачі виконавчих проваджень до архіву;

контроль за наявністю довідкової інформації у відділі: покажчиків кабінетів, графіків прийому громадян;

виконання разових доручень начальника відділу, його заступника.

Реєстрація виконавчих документів та іншої кореспонденції забезпечує

організацію належного обліку, контролю та оперативного їх пошуку. Кожен документ реєструється у відділі лише один раз.

Приймання всіх виконавчих документів і кореспонденції, що надійшла до відділу, відправлення виконавчих документів та іншої кореспонденції покладаються на діловода відділу, який переглядає всю кореспонденцію в день її надходження, реєструє і передає її начальнику відділу не пізніше наступного дня з моменту надходження. [15]

Кореспонденція, що надійшла поштою або з прийому, крім звернень громадян, реєструється в журналі реєстрації вхідної кореспонденції за встановленою формою. На першій сторінці кожного вхідного документа ставиться вхідний реєстраційний номер, який повинен відповідати порядковому номеру запису в журналі.

Не реєструються в журналі, а додаються до справи з написом про надходження до відділу:

— виклики, постанови про відкриття виконавчого провадження, що повернулися до відділу через відсутність адресата;

— розписки про одержання викликів, постанов про відкриття виконавчого провадження.

Після розгляду кореспонденції начальник відділу повертає її діловоду з відповідною резолюцією і встановленим терміном для виконання. Діловод під розписку передає цю кореспонденцію конкретному виконавцю. Виконавчі документи, які підлягають примусовому виконанню, реєструються в книзі передачі виконавчих документів, яка заводиться на кожного державного виконавця і зберігається у діловода відділу.

На кожний переданий державному виконавцю виконавчий документ діловод відділу заводить виконавче провадження (обкладинку) за тим же номером, за яким зареєстрований цей документ, складає обліково-статистичну картку, яка зберігається у виконавчому провадженні. Крім цього, всі виконавчі документи записуються в алфавітний покажчик виконавчих документів, який зберігається у діловода відділу [15]. Книги обліку повинні мати номенклатурний номер, бути прошнуровані, пронумеровані, засвідчені підписом начальника відділу та скріплені печаткою відділу.

Державний виконавець у виконавчому провадженні робить відмітки про всі дії з виконання, починаючи з дати ухвали постанови про відкриття провадження. Усі документи, що надходять до державного виконавця у зв’язку з виконанням рішень, накопичуються у виконавчих провадженнях (обкладинках) у хронологічному порядку за датами їх надходження

Відділом з метою об'єднання всіх виконавчих документів щодо одного й того самого боржника формується зведене виконавче провадження. Контроль за зведеним виконавчим провадженням здійснює посадова особа, визначена начальником ДВС. Ця особа веде облікову картку про зведене виконавче провадження. Вона також щоквартально повідомляє відповідний суд про стан виконання зведених проваджень [15]. Виконавчі документи для відправлення передаються державним виконавцем діловоду відділу під розписку в книзі обліку виконавчих документів. У супровідних листах (постановах) до виконавчих документів, повернутих державним виконавцем стягувачеві, у всіх випадках робиться відповідний запис про причини повернення документа. Супровідний лист (постанова) підписується начальником відділу, державним виконавцем та скріплюється печаткою відділу. [16]

Якщо виконавчий документ про стягнення штрафу, держмита та інших сум у бюджет держави повертається після виконання до відділу, то готується довідка із зазначенням номера квитанції банку про здавання коштів у бюджет держави. Довідка засвідчується підписом начальника відділу та печаткою.

Після виконання рішення виконавчий документ повертається органу, який виніс дане рішення, про що робиться відмітка в книзі обліку виконавчих документів. Виконаним слід вважати виконавчий документ, за яким указані в ньому вимоги виконані в повному обсязі, оформлені відповідним актом та записом у виконавчому документі. Вихідна кореспонденція, у тому числі виконавчі документи, відсилається через діловода відділу. Для обліку таких документів ведеться журнал реєстрації вихідної кореспонденції. Якщо кореспонденція передається іншим установам, організаціям через розсильного, то вона записується в розносну книгу для місцевої кореспонденції й здається за призначенням під розписку в цій книзі. [16]

На кожному виконавчому провадженні, що закінчене й передане на зберігання до архіву, повинна бути резолюція начальника відділу про передачу справи до архіву, яку він накладає після ретельної перевірки всіх, документів у виконавчому провадженні. Без такої резолюції діловод не приймає виконавче провадження від державного виконавця.

Передачі до архіву підлягають виконавчі провадження, за якими: 1) рішення виконано; 2) виконавчий документ повернуто без виконання на вимогу органу, який видав цей документ; 3) виконавчий документ повернуто стягувачеві. [16]

Закінчені виконавчі провадження зберігаються в архіві відділу відповідно до хронології у пачках по сто справ, де обов’язково має бути зроблений опис переданих до архіву проваджень. Передача закінчених виконавчих проваджень проводиться державним виконавцем щоквартально за описом після складення статистичного звіту. Цей опис зберігається у справі, визначеній номенклатурою відділу і повинен бути підписаний діловодом даного відділу.

2.2 Види виконавчих документів

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Виконавче провадження — це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданих відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення). [3]

Відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» Стаття 3 Державною виконавчою службою підлягають виконанню:

1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних та адміністративних справах;

2) судові накази;

3) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень;

4) постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

5) рішення, ухвали, постанови господарських судів;

6) виконавчі написи нотаріусів;

7) рішення третейських судів;

8) рішення комісій по трудових спорах;

9) постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

10) рішення іноземних судів у передбачених законом випадках;

11) рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини»;

12) рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

13) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках;

14) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, накладення штрафу;

15) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на Державну виконавчу службу;

16) визнана у встановленому порядку претензія;

17) вимоги органів Пенсійного фонду України про сплату недоїмки;

18) рішення органів Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу, прийняті: відповідно до частин дев’ятої та десятої статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

У виконавчому документі повинні бути зазначені:

назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я тапо батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувана та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувана та боржника за його наявності (для фізичних осіб — платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу. Що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувана та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

резолютивна частина рішення;

дата набрання чинності рішенням;

строк пред’явлення виконавчого документа до виконання. Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою. [3]

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

2.3 Права та обов’язки державних виконавців

Державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець:

1) здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом;

2) надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання;

4) заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз’яснює сторонам їх права і обов’язки;

6) проводить оцінку (переоцінку) майна в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. [5]

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами;

здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників;

безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

на підставі рішення суду накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

використовувати за згодою власника приміщення, в тому числі, що є в комунальній власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувана або боржника для перевезення майна;

звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз’ясненням рішення з заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної особи або іншої особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб;

викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а у разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

залучати до проведення виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна — суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;

накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

застосовувати під час проведення виконавчих дій відеозапис, фото і кінозйомки;

при виконанні судових рішень безперешкодно входити на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення боржників — фізичних осіб, проводити в цих приміщеннях огляд, за необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати ці приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там знаходиться та на яке за законом можливо звернути стягнення;

вимагати від матеріально відповідальних і службових осіб боржників — юридичних осіб або від боржників — фізичних осіб відомості та пояснення по фактах невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи інших порушень вимог законодавства про виконавче провадження;

— повідомляти з метою профілактичного впливу органи державної влади, громадські об'єднання, трудові колективи і громадськість за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження. [5]

2.4 Стадії виконавчого провадження

Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.

Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стадіями виконавчого провадження є:

а) відкриття виконавчого провадження;

б) відмова у відкритті виконавчого провадження;

в) добровільне виконання рішення;

г) примусове виконання рішення;

д) відкладення провадження виконавчих дій;

е) зупинення виконавчого провадження;

є) закінчення виконавчого провадження. [3]

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувана або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону: (Додаток Є);

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) в інших передбачених законом випадках.

Виконавчі документи можуть бути пред’явлені до виконання в такі строки:

А) виконавчі листи та інші судові документи — протягом трьох років;

Б) посвідчення комісій по трудових спорах — протягом трьох місяців; В) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — протягом трьох місяців;

Г) інші виконавчі документи — протягом року, якщо інше не встановлено законом. [3]

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення — п’ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат [3]. У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог строк для добровільного виконання не встановлюється. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувану, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ. Державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру — у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника. [3]

Негайному виконанню підлягають рішення:

1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника;

3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено законом і про це зазначено у виконавчому документі. [3; 16]

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа про виконання рішення, зазначеного у статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред’явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 Закону «Про виконавче провадження»;

7) наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження [3]. Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові.

Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 Закону «Про виконавче провадження». У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій або несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм права, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувана або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до 10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ. Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених у статтях 34 і 35 Закону України «Про виконавче провадження», яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 34 цього Закону, державний виконавець виносить не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови надсилається у 3-денний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. [3] виконавчий служба правовий провадження

Відповідно до статті 41 Закону «Про виконавче провадження», якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачеві визнана судом незаконною чи скасована начальником відповідного органу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня отримання ухвали суду, постанови начальника відповідного органу державної виконавчої служби. [3]

Виконавче провадження підлягає закінченню у випадках:

визнання відмови стягувана від примусового виконання рішення суду;

визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження;

смерті або оголошення померлим стягувана чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувана, ліквідації юридичної особи — сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа;

письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі;

закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення;

передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника — юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом;

фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;

повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача;

направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 Закону України «Про виконавче провадження».

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у 3- денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу, які видали виконавчий документ.

Розділ 3. ЗАХОДИ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ

3.1 Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звергається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. [22]

У разі відсутності, у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувана стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно закону не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати, ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням витрат на виконання. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. [8: 29]

Коли у боржника відсутні кошти у гривнях, яких було б достатньо для одночасного задоволення вимог стягувача державний виконавець накладає стягнення на кошти боржника в іноземній валюті, якщо такі є. Стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається, як для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, так і для задоволення вимог інших стягувачів Для задоволення стягувача-заставодержателя стягнення звертається на заставлене майно боржника при недостатності у нього іншого майна для повного задоволення цих вимог. Кошти, отриманні від реалізації заставленого майна, використовуються насамперед для задоволення зобов’язань боржника перед заставодержателем і лише залишок коштів для задоволення вимог стягувача. [3: 15]

Державний виконавець має право на пропозицію боржника, або стягувача звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться у інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб. Зазначені особи зобов’язанні на запит державною виконавця надати у визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові. Одержавши від названих осіб відомості про наявність майна боржника, державний виконавець описує це майно в присутності понятих, вилучає його та реалізує. Кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у цих осіб на підставі ухвали суду в присутності понятих. [6]

3.2 Арешт, вилучення майна боржника, та оцінка майна

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з рахування властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується для забезпечення збереження майна боржника що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації для виконання рішення про конфіскацію майна боржника, при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи інших осіб. [3, 27]

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п’ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються та передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Гроші, у тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, виявленні при опису, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України.

Під час проведення опису боржник має право зазначити ті види майна та предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу. Державний виконавець зобов’язаний задовольнити вимоги боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувана і не ускладнюють виконання рішення. Акт опису і арешту майна складається за встановленою формою, в акті опису повинні бути вказані час і місце складання акта; назва відділу державної виконавчої служби; прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх процесуального стану; назва органу чи посадової особи, якими виданий виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина; назва стягувана та боржника, назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки: вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо; якщо вилученні предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів, перлів тощо, то вони виписуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином ретельно упаковуються в конверт, пришиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками акта опису й опечатуються печаткою відділу державної виконавчої служби, оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього майна, якщо проводилось опечатування предмета — які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування; строк, після закінчення якого майно може бути передане для реалізації, назва особи, яким передане майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі - паспортні дані, її адреса, відмітка про роз’яснення зберігачеві майна обов’язків із зосередження майна, попередження про кримінальну та матеріальну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або підміну: зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису і розпорядження за ним державного виконавця.

Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем за ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім випадків коли оцінка провадиться за регульованими цінами. Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти проведення державним виконавцем оцінки, останній запрошує експерта для визначення вартості майна. Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює оцінку майна, проведену державним виконавцем.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і звільнення майна з-під арешту.

У випадку коли стягувачеві присудженні предмети, які зазначені у виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх стягувачеві, про що складає відповідний акт передачі. У випадку письмової відмови стягувана від одержання предметів вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає зазначені предмети під розписку і виносить постанову про закриття виконавчого провадження. [3; 14]

3.3 Зберігання майна, на яке накладений арешт та його реалізація

Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, а у випадках, коли обов’язок зберігання майна покладено на іншу особу, також зберігачеві. Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не призведуть до його знищення або зменшення цінності. [23]

Зберігач, якщо ним призначено не боржника, або члени його сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігання з державним виконавцем. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігання майна, передбаченого законом.

Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше не передбачено законом, у двомісячний строк з дня накладення арешту. Продаж майна боржника здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших договірних началах, передбачених законом. Такими спеціалізованими організаціями є Спеціалізоване державне підприємство «Укрспецюст» Міністерства юстиції України та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють реалізацію майна на комісійних і інших договірних началах та шляхом проведення аукціонів. [22]

Якщо передане торговельним організаціям майно не буде продане протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює майно за участю представника торговельної організації у присутності стягувача і боржника чи їх представників. Неявка стягувача або боржника не є підставою для припинення дій державного виконавця з переоцінки майна. Якщо у місячний строк після переоцінки майно не буде продано торговельною організацією, державний виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою непроданого майна. Якщо стягувач у 5-денний строк письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається стягувачеві. Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк. [22]

3.4 Звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи

Готівка в національній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника-юридичної особи, підлягає невідкладному вилученню після її виявлення і складання відповідного акта державним виконавцем. Копія акта вручається представнику боржника-юридичної особи. Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня здається в установу банку для перерахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на покриття втрат на проведення виконавчих дій. Готівка в іноземній валюті у той же строк здається держаним виконавцем банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрати на проведення виконавчих дій. [16; 22]

Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника-юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, в порядку, передбаченому цим Законом. Якщо даних про наявність у боржника-юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних організаціях не має, державний виконавець одержує такі дані у податковій, органів, які зобов’язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк.

У разі відсутності у боржника-юридичної особи коштів достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові-юридичній особі на праві власності або закріплене за ним незалежно від того хто фактично використовує це майно.

На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій черговості:

— у першу чергу — майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві,

у другу чергу — готова продукція, а також інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

у третю чергу — об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання. Інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва. [16]

Прилюдні торги по реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, що мають право здійснювати операції з нерухомістю, з якими укладено відповідний договір Державною виконавчою службою. Спеціалізовані організації проводять прилюдні торги за заявкою державного виконавця, в якій зазначається мінімальна початкова ціна майна, що виставляється на торги. [25]

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ПРАЦІ В ДЕРЖАВНІЙ ВИКОНАВЧІЙ СЛУЖБІ У м. ІРПІНЬ

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Безпечні умови праці та збереження здоров’я людей під час їх трудової діяльності повинні належати до пріоритетних напрямів державної політики будь-якої держави. На жаль, на сучасному етапі люди не вміють захищати своє здоров’я під час повсякденної праці, і смертність від нещасних випадків поступається лише числу жертв від сирцево-судинних та онкологічних захворювань. Саме тому на даний час проблеми охорони праці та створення безпечних умов праці набули особливого суспільного значення. Їх поступове розв’язання повинно стати одним із пріоритетних завдань нашої держави.

4.1 Нормативно-правове регулювання охорони праці в Державній виконавчій службі України у м. Ірпені Київської області

Основою охорони праці є передусім законодавство на якому базується комплекс різноманітних засобів і заходів, що забезпечують не тільки збереження життя та здоров’я працюючих, ай високий рівень їхньої працездатності.

Внутрішня нормативно-правова база щодо охорони праці у Державній виконавчій службі у місті Ірпінь складається із державних законодавчих актів, які визначають основні положення щодо охорони праці. До них відносяться, зокрема:

1. Конституція України [1];

2. Кодекс законів про працю [2];

3. Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2001−2005 роки;

4. Концепція управління охороною праці;

5. Закон України «Про охорону праці» від 21. 11. 2002 р. № 229-ІY [7]. Він визначає методи управління охороною праці на підприємстві, а саме: проведення інструктажів з пожежної безпеки та з питань охорони праці, дотримання відповідних умов праці, які б не зашкоджували здоров’ю працівників. Такими умовами є: забезпечення належного освітлення, комп’ютерний захист, провітрення приміщення, відпочинок працівників та ін. ;

6. «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;

7. «Про пожежну безпеку» [11];

8. «Про державну таємницю» [4];

9. Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності» від 23. 09. 1999 р. № 1105 [10];

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой