Діяльність суспільних організацій у підвищені туристичної конкурентоспроможності міста (на прикладі фан-клубу "Інжек-Металіст")

Тип работы:
Дипломная
Предмет:
Спорт и туризм


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Теоретичні основи управління туристичною конкурентоспроможністю міста на основі діяльності суспільних організацій
  • 1.1 Факторна модель туристичної конкурентоспроможності регіону
  • 1.2.1 Діяльність волонтерів як фактор підвищення туристичної конкурентоспроможності міста до чемпіонату Європи 2012 р. з футболу
  • 1.2.2 Функціонування сайту фан-гіду у рамках проведення чемпіонату Європи 2012 р. з футболу
  • 1.2 Суспільні організації у туризмі та їх види
  • 1.2.1 Діяльність волонтерських організацій та основні засади провадження волонтерської роботи
  • 1.2.2 Роль волонтерів у рамках підготовки та проведення чемпіонату Європи 2012 р. з футболу
  • Розділ 2. Аналіз туристичної конкурентоспроможності міста харкова
  • 2.1 Показники державного фінансування розвитку інфраструктури як основного фактору підвищення туристичної конкурентоспроможності міста та регіону у рамках підготовки до чемпіонату Європи 2012 р. з футболу
  • 2.2 Волонтерська діяльність в Україні та аналіз сучасного «портрету волонтера»
  • 2.3 Основні показники забезпеченості волонтерами до чемпіонату Європи 2012 р. з футболу
  • Розділ 3. Рекомендації щодо підвищення туристичної конкурентоспроможності міста на прикладі фан-клубу «інжек-металіст»
  • 3.1 Розробка проекту фан-посольства на базі фан-клубу «ІНЖЕК-МЕТАЛІСТ»
  • 3.2 Створення сайту фан-гіду
  • 3.3 Оцінка ефективності впроваджених заходів
  • Висновок
  • Список літератури
  • Додатки

Вступ

На сьогоднішній день третій сектор — сектор добровільної активності, є важливим механізмом управління багатьма процесами у сучасному громадському суспільстві. Він тісно пов’язаний з іншими секторами економіки. Держава і некомерційний сектор зацікавлені в розвитку бізнес-сектору як джерела фінансових надходжень, комерційні та некомерційні організації розглядають державу як гаранта правової й економічної стабільності і безпеки. Бізнес-сектор зацікавлений у розвитку некомерційного сектору, діяльність якого спрямована на обслуговування інтересів бізнесу. Одним із таких видів діяльності є волонтерська, адже до участі у різноманітних бізнес-зустрічей залучається велика кількість волонтерів, що мають певний набір професійних компетенцій. Такий процес становить значний економічний та соціальний ефект.

Одним із глобальних проектів у масштабах держави є проведення чемпіонату Європи з футболу у 2012 р. (ЧЄ-2012), організація якого потребує залучення великої кількості волонтерів, від знань, умінь, досвіду та особистих якостей яких залежить рівень проведення заходу. Кваліфіковані кадри, належна інфраструктура, інформаційна забезпеченість міст є значними факторами туристичної конкурентоспроможності, особливо у рамках підготовки до ЧЄ-2012. У наданні послуг іноземним туристам, що подорожують за своїми національними збірними з футболу, необхідно зважати на їх потреби як туриста-уболівальника. Тому існує необхідність у функціонуванні інформаційного сайту, консультаційних центрів, служб підтримки, гарячої телефонної лінії саме фан-спрямованості, для забезпечення потоку інформації уболівальникам від уболівальників, що можливе базі стаціонарного фан-посольства, яким виступає фан-клуб «ІНЖЕК-МЕТАЛІСТ» із залученням волонтерської роботи.

Метою роботи є окреслення основних факторів впливу на підвищення туристичної конкурентоспроможності міста, визначення ролі у цьому процесі суспільних організацій, обґрунтування необхідності впровадження запропонованих заходів на базі фан-клубу «ІНЖЕК-МЕТАЛІСТ».

Для вирішення мети роботи автором поставлені наступні задачі:

дослідити факторну модель туристичної конкурентоспроможності міста;

дати характеристику основним суспільним організаціям, що мають безпосередній вплив на розвиток туризму;

означити основні напрямки роботи фан-клубу «ІНЖЕК-МЕТАЛІСТ» у контексті підвищення туристичної конкурентоспроможності м. Харкова.

Об'єктом дослідження є роль суспільних організацій у підвищенні конкурентоспроможності туристичної галузі окремих територіальних одиниць, предметом — організація діяльності фан-клубів як одного з видів суспільних організацій.

Методи дослідження. У дослідженні використовувалися емпіричний метод спостереження та порівняння, методи прогнозування, а саме експертних оцінок, метод графічного зображення, метод розробки аналітичних таблиць.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у побудуванні факторної моделі туристичної конкурентоспроможності міста в рамках проведення ЧЄ-2012. Практичне значення одержаних результатів має на меті створення на базі фан-клубу «ІНЖЕК-МЕТАЛІСТ» фан-посольства для туристів-уболівальників.

Апробація результатів роботи і публікації. За даною темою дослідження автор приймав участь у Всеукраїнській студентські науково-практичній конференції (м. Львів), Міжнародному семінарі International workshop Euro-2012 (секція «Волонтерський рух та робота з уболівальниками», м. Харків), є автором 15 наукових публікацій, 3 наукових робіт та 2 проектів.

туристична конкурентоспроможність місто суспільна

Розділ 1. Теоретичні основи управління туристичною конкурентоспроможністю міста на основі діяльності суспільних організацій

1.1 Факторна модель туристичної конкурентоспроможності регіону

Туризм поєднаний практично з усіма галузями господарства і видами діяльності людини, бо саме їхня диференціація і дискретність створюють ту різницю потенціалів рекреаційного середовища, яка викликає потребу людей до зміни місць і пізнання світу у подорожах. Взагалі туристична індустрія — це сукупність виробництв різних галузей господарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують створення матеріально-технічної бази туризму, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристського продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства [23, с. 18].

Туристська індустрія є міжгалузевим комплексом підприємницьких структур з виробництва та реалізації туристичного продукту для внутрішнього й міжнародного туризму. Сфера туризму охоплює майже 50 суміжних галузей економіки та створює додаткові робочі місця. Один турист дає роботу 10 особам. Створення одного робочого місця в туризмі в 20 разів дешевше, аніж у промисловості. У широкому плані туристську галузь можна визначити як міжгалузевий комплекс, а ринок туристських послуг має складну структуру і характерні тільки йому економічні показники. На жаль, в Україні туризм все ще не сприймається як галузь економіки, а частіше поняття «туризм» асоціюється зі спортом, культурою, ніж з галуззю економіки, що дає прибуток. Таке сприйняття туризму розкриває тільки одну його сторону — діяльність у сфері дозвілля. Економіка туристичної діяльності є сукупністю суспільних відносин, що виникають в процесі виробництва, реалізації та споживання туристичного продукту, а також виступає як частина народногосподарського комплексу країни або регіону [23, с. 18].

Туризм як відкрита система взаємодіє з соціально-економічною системою регіону, тому що на його території розміщені об'єкти туризму, сформована відповідна інфраструктура. Крім того, практика показала, що туристська індустрія здатна позитивно впливати на економічний розвиток країни або регіону. На туризм припадає 12% загальносвітового національного продукту, 7% світових інвестицій. Туризм забезпечує 5% податкових надходжень. У світовій сфері туристських послуг працює 10% всіх працівників.

У регіональній економіці туризм виконує ряд важливих функцій:

підвищує ділову активність, збільшує приток інвестицій;

стимулює розвиток інфраструктури;

збільшує попит на товари місцевого виробництва;

виступає мультиплікатором зростання валового регіонального продукту;

сприяє диверсифікації економіки;

стимулює попит на продукцію, яка, як правило, не має широкої реалізації на національному ринку (сувеніри, товари народного промислу);

активізації розвитку малого та середнього бізнесу;

виступає джерелом поповнення регіонального бюджету через збільшення податкових надходжень;

підвищує рівень добробуту місцевого населення;

покращує рівень зайнятості, знижує рівень безробіття [3, с. 31].

Окрім економічних цілей, у сучасному світі все більшого значення набуває соціальний і соціокультурний аспект туристичної діяльності:

підвищення культурного рівня населення;

забезпечення можливості міжкультурного обміну;

підвищення життєвого рівня населення;

збереження культурної спадщини;

покращення зовнішнього вигляду дестинації;

посилення культурної свідомості та почуття національної гордості місцевих жителів [3, с. 34].

Зрозуміло, що конкурувати туристичній сфері з такими галузями економіки, як машинобудування, вугільна, металургійна, хімічна, нафтопереробна, важко. Але туризм може і мусить стати галуззю розвитку економіки, здатної створити додаткові робочі місця, збільшити надходження в місцеві бюджети, а також підвищити імідж регіонів та вітчизняному та міжнародному ринку туристських послуг. Туристський регіон представляє собою територію, на якій розташовуються туристичні об'єкти й інфраструктура, що обслуговує відвідувачів. Всесвітньою туристичною організацією туристичний регіон було визначено як територію, що володіє великою мережею спеціальних споруд та послуг, що необхідні для організації відпочинку та оздоровлення. Тобто, туристичних регіон, для того, щоб бути самостійним, повинен мати всі необхідні споруди для перебування у ньому туристів. Таким чином, туристичним регіоном може бути визначений як місто світового значення, так і невеликий населений пункт, що може задовольнити потреби туриста. Туристська політика регіону — один з видів соціально-економічної політики регіону, спрямований на розвиток туристської індустрії і суб'єктів туристського ринку. Туристська політика — це сукупність заходів юридичного, політичного, економічного, соціального характеру з метою створення умов для розвитку туризму, регулювання і координації його діяльності [23, с. 21].

Реальна взаємодія між місцевими фірмами, а також між регіональними підприємствами та іншими інституціями здійснюється за допомогою регіональних туристичних кластерів. В кластері виникає взаємна підтримка і координація, яка в повсякденному діловому спілкуванні називається «соціальний капітал» або «довіра». Якщо розглядати кластерну модель як зосередження зусиль державних регіональних органів влади та бізнес-суб'єктів, в сфері туризму, то вона є геоцентричною з підприємницькою філософією ведення бізнесу. Вона може стати каталізатором вирішення проблем стану матеріально-технічної бази туристичної інфраструктури в туристичних регіонах України та залучення інвестиційних джерел [18, 126].

Функціонування регіонального-туристичного кластеру об'єднує зусилля регіональних органів влади і ключових учасників кластерів для виробництва певного регіонального туристичного продукту та дозволяє диверсифікувати його за видами туризму згідно з попитом споживачів.

Кластерна модель базується на використанні географічного фактору, який є геопросторовою концепцією об'єднання бізнес-інтересів підприємців для досягнення загальної мети туристичного бізнесу, адже для туристично-рекреаційної сфери географічне розташування має найбільш вагомий вплив на розвиток регіонального туризму, оскільки, на відміну від сфери виробництва, необхідно транспортувати споживача до цілі відвідування, а не навпаки. Суб'єктами туристичного процесу виступають туристи, що проводять дозвілля в подорожі та у туристичних центрах, підприємства туристичного бізнесу, метою економічної діяльності яких є забезпечення подорожі та дозвілля.

Модель функціонування туристичного кластеру регіону наведена в рис. 1.1 [18, с. 127].

Рис. 1.1 Схема функціонування регіонального туристичного кластеру

Регіональна сутність кластерної моделі - поєднання зусиль управління та можливостей підприємств певного технологічного процесу в регіоні для досягнення конкурентних переваг. Практично проблема формування кластерів пов’язана з відсутністю бюджетних коштів для фінансування соціально-культурних об'єктів рекреації та туризму [18, с. 125].

Виступаючи складним багатогранним поліфункціональним міжгалузевим комплексом, туризм характеризується інтенсивним використанням людських ресурсів у виробничому процесі. Розвиток цієї галузі регіональної економіки сприяє покращенню якості життя населення, стимулюючи пряму (у готелі, ресторані, турагентстві), непряму (на підприємствах, що постачають товари і послуги туризму: сільське господарство, рибальство, промисловість) та генеровану зайнятість (у вигляді додаткових робочих місць, які підтримуються витратами доходів, отриманих працівниками прямої і непрямої зайнятості). Необхідно зазначити, що туризм — одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не призводить до скорочення працюючого персоналу. Окремі види туризму можуть відігравати виняткову роль у забезпеченні зайнятості [3, с. 32].

На туристичну конкурентоспроможність туристичного регіону впливає безліч факторів й умов розвитку. Конкурентоспроможність туристичного регіону полягає у здатності до виробництва туристичних послуг, що відповідають попиту на міжнародних ринках, у той же час забезпечуючи для його громадян високий рівень життя та можливість його збереження у довгостроковій перспективі [13, с. 145]. Базуючись на результатах дослідження вченого Мироненка М. С. [13, с. 146], який розглядав географічні аспекти конкурентоспроможності, конкурентоспроможність є концентрованим виразом економічних, науково-технічних, виробничих та інших можливостей, що реалізуються у товарах та послугах, успішно протистоять іноземним товарам та послугам як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. На думку Пилипенка І.В. [13, с. 147], конкурентоспроможність необхідно розглядати не тільки виключно з економічної та економіко-географічної точки зору, а також додати якісну оцінку розвитку конкурентних переваг країни (регіону) у світовому господарстві.

Одним із важливіших у теорії конкурентоспроможності є поняття фактору. Фактор (чинник) конкурентоспроможності - це умова (причина), що безпосередньо впливає на рівень конкурентоспроможності туристичного регіону та обумовлює його конкурентну позицію у релевантному зовнішньому ринку. Першою властивістю фактора є те, що він володіє спроможністю при впливі на будь-який предмет (явище) змінювати його кількісні та якісні характеристики. Друга властивість фактора пов’язана з його силою, яка у взаємодії з іншим предметом придає імпульс руху та змінює характеристики предмету впливу. По-третє, фактор є величиною векторною, яка в кожен момент часу має точку впливу на предмет, кількісне значення впливу та його спрямованість у просторі. Система факторів конкурентоспроможності є динамічною системою, яка постійно змінюється за складом, структурою та роллю у ній окремих факторів. Звідси, — важливість системного підходу до факторного аналізу конкурентоспроможності. Системний аналіз факторів конкурентоспроможності вимагає їх систематизації за різними ознаками — тривалістю, напрямом дії, тощо. Значущість впливу того чи іншого фактора конкурентоспроможності не є константою: вона змінюється в просторі та часі разом зі зміною внутрішнього й зовнішнього середовища. Виявлення, облік та аналіз факторів в плануванні та прогнозуванні є важливим завданням забезпечення туристичної конкурентоспроможності регіону [22, с. 64].

Чинники впливу на туристичну конкурентоспроможність регіону, а також їхній зв’язок представлені на рис. 1.2 [23, с. 33].

Рис. 1.2 Чинники впливу на туристичну конкурентоспро-можність регіону, а також їхній зв’язок

Зовнішні фактори не залежать від туристичної системи регіону, формують умови розвитку туризму, стимулюють та стримують його. Основним зовнішнім фактором є територія, що являє собою соціально-економічний простір, у якому розвивається туризм.

Природно-кліматичні, географічні та культурно-історичні фактори є визначними при виборі туристами того чи іншого регіону для відвідування і впливають на темпи, масштаби та напрями розвитку туризму, тобто ці фактори визначають туристичний потенціал і атрактивність міста.

Важливим фактором, що впливає на розвиток туризму є екологічний, він визначає, наскільки турист задоволений мандрівкою, відпочинком завдяки комфортності, рівню гостинності, безпеки та оздоровлення.

Вплив економічних і фінансових факторів на сферу туризму (зміни економічної ситуації, рівня доходів населення та безробіття) обумовлений тим, що між тенденціями розвитку туризму і економіки міста є тісний взаємозв'язок. Як правило, територія з розвиненою економікою є лідером у розвитку туризму [23, с. 32].

Серед соціальних факторів перш за все необхідно відмітити зростання вільного часу у населення, що в поєднанні з ростом рівня життя означає приток нових потенційних туристів, підвищення рівня їхньої освіти, культури, естетичних потреб. Для розробки регіональних програм розвитку туризму необхідно знати загальний бюджет вільного часу різних соціальних груп, структуру цього часу, зміст і динаміку орієнтацій реального і потенційного споживання туристичних послуг. Постійний вплив на розвиток туризму здійснюють демографічні фактори. Найбільша активність до активних форм туризму проявляється у осіб віком 18−30 років. Пік загальної туристичної активності у людей спостерігається при досягненні 30−50 років. Значний вплив на туристичну конкурентоспроможність міста здійснюють політико-правові фактори: політична ситуація в регіоні, політика відкритих кордонів, пом’якшення адміністративного контролю у сфері туризму, податкова та фінансова політика.

На туристичну конкурентоспроможність міста впливають і техніко-технологічні фактори, пов’язані з НТП. Відкриваються можливості для удосконалення та виробництва нових послуг: підвищення швидкості, комфортабельності транспортних засобів; безпеки перевезень та ін. Організація туристичних відвідувань неможлива сьогодні без використання інформаційних технологій.

Внутрішні фактори формують сферу туризму та безпосередньо діють у цій сфері: матеріально-технічні, пов’язані з розвитком засобів розміщення, транспорту, підприємств громадського харчування, рекреаційної сфери, роздрібної торгівлі та ін.; попит, пропозиція та розповсюдження турпродукту; поглиблення сегментації ринку; обмеження монополізації у сфері; удосконалення засобів і методів масової інформації та зв’язків з громадськістю у просуванні, рекламі та реалізації турпродукту; підвищення професійного рівня працівників у туризмі; розвиток власного туристичного бізнесу.

Усі ці фактори поділяються на екстенсивні та інтенсивні, вони можуть впливати як позитивно, так і негативно на туристичну конкурентоспроможність міста [23, с. 34].

До екстенсивних факторів відносяться:

зростання чисельності працівників;

збільшення кількості матеріальних ресурсів, що залучаються у обіг;

будівництво нових об'єктів туризму [23, с. 34].

Інтенсивні фактори — підвищення кваліфікації персоналу; розвиток професійно-кваліфікаційної структури на основі результатів НТП; підвищення рівня культури та якості обслуговування; раціональне використання природних ресурсів; технічне удосконалення матеріальної бази.

До стримуючих факторів відносять:

економічні кризи;

політичну нестабільність;

інфляцію;

безробіття;

криміногенні обставини;

екологічне середовище [23, с. 34].

Особливе значення для туристичної конкурентоспроможності має такий фактор як сезонність — це спроможність туристичних потоків концентруватися у певних місцях протягом невеликого періоду часу. Сезонність можна розглядати завдяки диверсифікації туристичних послуг, що дає великий економічний ефект та дозволяє підвищити терміни експлуатації матеріально-технічної бази, а також рівень використання праці персоналу протягом року і дохідність підприємств туризму [23, с. 35].

Розглядаючи фактори туристичної конкурентоспроможності міст, що приймають ЧЄ-2012, базуючись на загальній факторній моделі туристичної конкурентоспроможності регіону, факторна модель туристичної конкурентоспроможності міста є дещо звуженою. Так, з урахуванням основних чинників, вона має наступний вигляд, що представлено на рис. 1.3.

Рис. 1.3 Чинники впливу на туристичну конкурентоспроможність міст, що приймають ЧЄ-2012

Так, серед основних чинників туристичної конкурентоспроможності міста у рамках підготовки до ЧЄ-2012 можна виділити наступні.

1. Інфраструктура. Інфраструктурою є складна система комунікацій, об'єктів, споруджень, а також організацій та установ, що забезпечують життєдіяльність туристичного міста. Основними елементами інфраструктурної складової є:

транспортне сполучення: наявність у місті аеропорту, засобів наземного транспорту: залізничний вокзал, автовокзал, порт та якість їх обслуговування; розвинена інфраструктура місцевого транспорту: автобусні перевезення, трамвай, тролейбус, метро; якість покриття доріг у місті;

заклади розміщення та харчування: наявність їх у достатній кількості різного типу та їх уніфікованість до міжнародних стандартів;

розважальні заклади: велике різноманіття закладів з проведення дозвілля;

інформаційна та телекомунікаційна інфраструктура: наявність якісного сучасного інтерактивного середовища для здійснення операцій з бронювання та оплати туристичних послуг; наявність телефонних апаратів для здійснення міжміських та міжнародних дзвінків, кількість інтернет ліній; наявність засобів для інформаційно насиченого представлення інформації стосовно туристичних можливостей приймаючого міста [7, с. 6];

фінансова: можливість здійснення необхідних фінансових та банківських послуг іноземним туристам;

фан-зони та фан-посольства: є необхідними для роботи зі спеціальною категорією туристів — туристи-уболівальники, забезпечення проведення їх дозвілля, надання консультацій та ін.

2. Трудові ресурси. Туризм характеризується інтенсивним використанням людських ресурсів у виробничому процесі. Чемпіонат з футболу є одним з найбільших заходів, що залучають велику кількість працюючого персоналу: від кваліфікованих кадрів до волонтерів. Особливу роль у даному заході відіграє робота волонтерів.

3. Безпека. Є найважливішим фактором для забезпечення перебування туристів та потребує передбачення заходів з охорони правопорядку, наскільки міліція здатна захистити громадян від насилля та заходів з охорони здоров’я — доступ до питної води, наявність та дотримання санітарних норм, забезпечення туристів у разі необхідності якісними медичними послугами, епідеміологічний стан (особлива увага звертається на загрозу поширення СНІДу), концентрація лікарів [7, с. 6].

4. Туристичні ресурси: природні та культурні ресурси — історико-культурне надбання регіону та природні ресурси, екологічний стан та заходи щодо його покращення.

У рамках підготовки міст до ЧЄ-2012, базуючись на прикладі міста Харків, серед основних чинників найбільшу увагу необхідно приділити таким чинникам інфраструктурної складової як діяльність фан-посольств та фан-зон, наявності засобів для інформаційно насиченого представлення інформації стосовно туристичних можливостей міста, одним із яких є сайт, а також діяльності волонтерів, що будуть забезпечувати ефективне використання вищезгаданих факторів.

1.2.1 Діяльність волонтерів як фактор підвищення туристичної конкурентоспроможності міста до чемпіонату Європи 2012 р. з футболу

На сьогоднішній день Україна як незалежна держава становить великий інтерес для європейської спільноти та поступово стає осередком міжнародних бізнес-зустрічей. Велику участь у цьому процесі відіграє місто Харків, що виступає на туристичному ринку України не тільки як адміністративний й діловий центр, діловий туризм є найбільш перспективним та пріоритетним для міста й за оцінками експертів подібна тенденція збережеться у довгостроковій перспективі. Так, основними заходами, що проводяться у місті Харкові, є різноманітні міжнародні виставки та форуми, такі, як: Міжнародна туристична виставка «Харків: партнерство в туризмі», Міжнародний форум AEROFORUM. ua, бізнес-конгреси, семінари European Business Association (EBA) та багато інших, що проходять за участю провідних спеціалістів галузі та лідерів країн світу. Подібні заходи володіють виключною привабливістю та участю як професіоналів певної сфери, так і широкими верствами громадськості, адже великий економічний та соціальний ефект становить залучення до участі у подібних заходах волонтерів, що суттєво доповнюють кваліфіковані кадри, які мають певний набір професійних компетенцій. Окрім цього, волонтери є невід'ємним компонентом успіху будь-якого заходу, оскільки саме вони найчастіше першими зустрічають гостей. Волонтери не тільки підтримують успішну реалізацію проекту, а й сприяють наданню особливого колориту у приймаючих країнах, ентузіазму та незабутнього досвіду відвідувачам та учасникам заходу. Одним із глобальних проектів у масштабах держави є проведення Чемпіонату Європи з футболу у 2012 р. (ЧЄ-2012), організація якого потребує залучення великої кількості волонтерів, від знань, умінь, досвіду та особистих якостей яких залежить рівень проведення заходу. На жаль, існуюча система підготовки волонтерів до участі у подібних заходах не відповідає у повному обсязі новим процесам комерціалізації та професіоналізації. Як результат, така ситуація актуалізує проблему підготовки волонтерів, здатних надавати різноманітні види туристських послуг на високому соціально-культурному рівні та зі значним економічним ефектом. Інститут волонтерства широко розповсюджений у багатьох країнах світу, при чому саме праця волонтерів з кожним роком стає все більш вагомим ресурсом розвитку світової економіки [8, с. 3].

1.2.2 Функціонування сайту фан-гіду у рамках проведення чемпіонату Європи 2012 р. з футболу

Значним фактором туристичної конкурентоспроможності міста є удосконалення засобів і методів масової інформації та зв’язків з громадськістю у просуванні, рекламі та реалізації турпродукту, саме наявність туристичного веб-сайту, здатного забезпечити проведення якісних маркетингових заходів, спрямованих на «просування дестинації» та бренду міста. Так, одним із заходів у формуванні позитивного іміджу міста Харкова, як туристичного міста, в тому числі в рамках проведення в Україні фінальної частини ЧЄ-2012 року, Департаментом міжнародного співробітництва Харківської міської ради було визначено розробку та постійне оновлення інформаційного веб-сайту про екскурсійні можливості м. Харкова. Взагалі, туризм є торгівлею послугами, причому, по-перше, — це комплексна і всіляка послуга, як з точки зору виробника, так і споживача. По-друге, — це невидима, мінлива й інтегрована послуга. По-третє, — це інформаційно насичена послуга. Саме ці характеристики туризму представляють його як галузь ідеально відповідну для вживання інформаційних технологій. Використання інформаційних технологій у галузі туризму дозволяє активізувати і ефективно використовувати інформаційні ресурси суспільства, які сьогодні є найбільш важливим стратегічним чинником його розвитку. Активізація поширення і ефективне використання інформаційних ресурсів (наукових знань, відкриттів, винаходів, технологій) дозволяють отримати істотну економію інших видів ресурсів: сировини, енергії, матеріалів і устаткування, людських ресурсів, соціального часу. Також, інформаційні технології дозволяють оптимізувати і у багатьох випадках автоматизувати інформаційні процеси. Вони грають виключну роль у забезпеченні інформаційної взаємодії між людьми, а також в системах підготовки і поширення масової інформації. Ці засоби швидко асимілюються культурою суспільства, оскільки вони не лише створюють великі зручності, але знімають багато виробничих, соціальних і побутових проблем, глобалізації, що викликаються процесами інтеграції світової спільноти, розширенням внутрішніх і міжнародних економічних і культурних зв’язків, міграцією населення і його усе більш динамічним пересуванням по планеті [23, с. 54].

Важливим каналом передачі інформації є електронні мережі. Вживання електронних мереж може наблизити споживача до пропозиції, забезпечуючи швидкий дешевий, організований, двосторонній, прямий і незалежний інформаційний канал. У зв’язку з цим веб-сайт, безумовно, є бажаним і найважливішим маркетинговим інструментом. Успіх веб-сайту залежить від його грамотної реалізації. У Інтернеті, на відміну від інших засобів мас-медіа, важливо максимально швидко оволодіти увагою користувачів. Вже по головній сторінці користувач повинен зрозуміти, яким є веб-сайт і чим він буде корисний [23, с. 54].

Особливого значення наявність веб-сайту країни та окремого кожного міста здобуває у рамках підготовки України до ЧЄ-2012, адже у даному випадку веб-сайт є першим елементом, що відображає туристичний імідж країни та міст. Окрім цього, веб-сайт є частиною послуг, що забезпечуються футбольним фанатам та гостям турніру зі всього світу. Інтернет є надзвичайно важливою комунікаційною платформою для футбольних уболівальників у будь-якому місці. Інтернет платформа є неперевершеним засобом передачі нової інформації і, завдяки її інтерактивності, має велику швидкість відповіді на запити. Невеликим «дочірнім» веб-сайтом основного сайту турніру має стати веб-сайт, що спеціально розроблений для футбольних фанатів і має назву «fan guide» — «фан гід». Цей сайт має містити у собі спеціальні теми, що стосуються ЧЄ-2012 та навколо футбольного життя, відповідати спеціальним потребам футбольних фанатів: містити інформацію стосовно засобів розміщення різної цінової категорії, закладів харчування та проведення дозвілля, звітів про стадіони та загальної інформації про фан-культуру української футбольної ліги, презентацій від фанатів свого приймаючого міста фанатам зі всього світу, а також звітів про міжнародних фанатів та їх угрупувань та їх підготовку до ЧЄ-2012. Така фан-орієнтація дозволить доступ до інформації про фан — та туристичні програми, а також до презентацій фан-посольств, міжнародних координаційних фан-комітетів, та діяльності, спрямованої проти расизму. Необхідність створення такого веб-сайту, що має саме фан-спрямованість, була доведена після запуску такого електронного фан гіду у січні 2006 року у рамках підготовки до чемпіона світу з футболу 2006 року у Німеччині. Унаслідок комбінації професійного журналістського підходу та тематичної багатогранності, репрезентативності стилю на основі футбольних видань, зворотного зв’язку з користувачами через електронну пошту або звітів від фан-посольств такий фан гід здобув великого успіху. Найпоширеніші теми обговорень на сайті представлені на рис. 1.4 [51, с. 49].

Рис. 1.4 Найпоширеніші теми обговорень на сайті фан-гіду

1.2 Суспільні організації у туризмі та їх види

Міжнародний туризм віддзеркалює соціально-економічні відносини у житті окремих країн та одночасно є складовою частиною міжнародних відносин. Унаслідок цього виникають необхідні передумови організації та управління всім комплексом туристсько-екскурсійної діяльності як у рамках держав, так і на міжнародному рівні. Постійне розширення міжнародного туристичного обміну обумовило необхідність його міжнародно-правової регламентації: розробки різноманітних правових інститутів та створення спеціалізованих міжнародних туристичних організацій [12, с. 39].

Туристичні організації можна класифікувати за наступними ознаками:

національно-територіальні: міжнародні, регіональні та національні організації. Їх діяльність має світовий, регіональний та національний характер;

суспільно-державні: урядові, суспільні, приватні;

за видом діяльності: регулюючі, постачальники, ринкові агенти, розробники, консультанти, проектні організації, організації з навчання, видавники, професійні асоціації, торгові та споживчі організації;

за сферою діяльності: транспортні (авіаційні, автобусні, залізничні, автомобільні та круїзні), туристичні агенти, туроператори, локальні профсоюзи [12, с. 39].

Найбільш визнаною міжурядовою організацією, що діє під егідою ООН є Всесвітня туристична організація (ЮНВТО), діючими членами якої на сьогоднішній день є 154 країни [39]. Серед основних завдань ЮНВТО є наступні: розширення і поглиблення співробітництва держав — членів цієї організації в галузі туризму з метою розвитку країн і регіонів; удосконалення якості утворення і професійної підготовки туристичних кадрів; планування, розробка і реалізація заходів для захисту і раціонального використання навколишнього середовища в контексті світового розвитку; підвищення якості туристичного обслуговування і забезпечення безпеки туристичних послуг; вивчення туристичного ринку, збирання, аналіз і систематизація статистичних даних, прогнозування розвитку туризму; забезпечення зв’язків і обміну інформацією між країнами, що беруть участь v туристичному розвитку; розробка і поширення туристичної документації [12, с. 40]. Сфера впливу ЮНВТО на діяльність всіх організацій галузі туризму виглядає наступним чином:

Рис. 1.5 Міжнародне співробітництво у сфері туризму [31]

1.2.1 Діяльність волонтерських організацій та основні засади провадження волонтерської роботи

Громадські (суспільні) організації є об'єднанням громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. У даній роботі розглядається суспільна організація фан-клуб «ІНЖЕК-МЕТАЛІСТ», що була створена для задоволення спортивних інтересів, а саме у рамках підготовки міста Харкова до Чемпіонату Європи 2012 з футболу (ЧЄ-2012), а також окремо розглядаються суспільні організації, що провадять волонтерську діяльність. Відповідно до Постанови «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» [2], волонтерська діяльність у сфері надання соціальних послуг — це добровільна неприбуткова діяльність фізичних осіб-волонтерів, яка спрямована на надання допомоги особам, що перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, і сприяє самореалізації волонтера. Законом України «Про соціальні послуги» [1] визначено поняття волонтера як фізичної особи, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер; легітимізовано право волонтерів на їх залучення до надання соціальних послуг відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України, яке регулює цю діяльність; передбачено право суб'єктів, які надають соціальні послуги, залучати волонтерів на договірних засадах для виконання цієї роботи.

Згідно із Загальною декларацією волонтерів, волонтерство — це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина у житті товариств; воно сприяє поліпшенню якості життя, особистому процвітанню і поглибленню солідарності; виражається, як правило, у спільній діяльності в рамках різного роду асоціацій; сприяє реалізації основних людських потреб на шляху будівництва більш справедливого і мирного суспільства, а також більш збалансованому економічному й соціальному розвиткові, створенню нових робочих місць і нових професій. Волонтерство не має релігійних, етнічних, вікових, політичних та географічних обмежень [8, с. 5].

Традиційною типовою класифікацією добровільних помічників є їх поділ на три умовні групи залежно від причетності до певної організаційної структури:

1) волонтери, які працюють при центрах соціальних служб для молоді. В основному це неповнолітні та молодь (старшокласники та студенти), а також досвідчені фахівці або батьки проблемних дітей і підлітків;

2) волонтери, які є членами різних громадських організацій, а саме: дитячих, молодіжних, жіночих, культурологічних, релігійних, організацій патріотичного спрямування, громадських організацій соціально-медичного профілю, організацій, що спеціалізуються на роботі з інвалідами, та ін. ;

3) волонтери, які представлені іншими категоріями населення, а саме:

волонтери, які приходять за власним бажанням;

спонсори, які не завжди здатні підтримати матеріально, але як керівники фірми можуть надати методичну допомогу в організації роботи товариства, пошуку фінансів. Такий варіант часто називають патронажем;

чиновники, які працюють у державному апараті управління;

клієнти, тобто волонтерами можуть бути й ті, кому надається допомога, — клієнти конкретної організації, наприклад, пацієнти клініки або слухачі виховного центру, батьки клієнтів, а також ті, хто був клієнтом раніше й хоче працювати волонтером у різних програмах [11].

Волонтерство в розвинутих країнах суттєво відрізняється від волон-терства в Україні. У США, за інформацією Бюро по трудовій статистиці, волонтерською діяльністю за даними на кінець 2009 року займалися 27% населення. Найпоширенішими напрямами волонтерської діяльності є добровільна робота на користь релігійних організацій (34% волонтерів), освітніх і молодіжних організацій (26%), а також на користь соціально орієнтованих некомерційних організацій (НКО) (14%). Що стосується видів добровольчої активності, то найбільш часто американські волонтери займаються фандрайзингом (близько 27%) — ((від англ. Fund raising) — процес залучення грошових коштів та інших ресурсів організацією з метою реалізації як певного соціального проекту, так і серії проектів, об'єднаних однією спільною ідеєю або ж «вектором руху»). Іншими популярними на Заході видами волонтерства є готування й роздача їжі (23%), виконання яких-небудь робіт або допомога із транспортуванням (20%) і добровільність у сфері освіти (19%) [8, с. 21].

Робота волонтерів має декілька стилів. Стиль роботи волонтера — це сукупність різноманітних форм та методів індивідуальної діяльності добровільних помічників залежно від певних обставин і пріоритетів. Існуючі типи волонтерів наведені нижче [8, с. 21].

1. Волонтер, який працює тривалий час, — найбільше відповідає традиційному уявленню про волонтера, який присвятив себе певній справі або групі. Йому притаманні такі характеристики:

повна віддача справі або організації;

залучення до роботи трьома способами: самостійно, тобто сам знаходить організацію, яка вже співпрацює з добровольцями; будучи членом певної організації, працює більше за ту саму платню; направляється до певної організації після спілкування з іншими волонтерами;

самостійне встановлення меж для своєї роботи й визначення її тривалості завдяки прилаштуванню свого часу та енергії так, щоб досягти максимально успішного результату від роботи.

Мотивацією для такого типу волонтерів є як «досягнення», так і «приєднання», що часто виглядає як чудова можливість залучитися до роботи та проявити себе у справі.

2. Волонтер, який працює невеликий проміжок часу. Його характеризують такі ознаки:

він цікавиться справою лише у загальних рисах і ніколи не намагається заглибитися в неї;

залучення таких волонтерів відбувається способом приєднання до організації, оскільки вона виконує певну роботу, яка цікавить волонтера;

залучення до участі у підготовці певної події, що зацікавила його;

залучення шляхом «вимушеного вибору», тобто «запрошення» товаришем для роботи волонтером.

Такі волонтери бажають мати чітко визначений обсяг роботи в конкретний проміжок часу. Багатьох волонтерів цього типу можна назвати «спеціалістами», оскільки вони співпрацюють з організацією стільки, скільки необхідно для виконання певного виду діяльності чи роботи. Мотивація таких волонтерів — це визнання власних досягнень, що є мірою вдячності їм зі сторони організації та дозволяє їм просуватися вперед.

3. Волонтери, які беруть участь під час певної події, — це добровольці, які приходять брати участь у певній нетривалій ситуації чи події, що відбувається з людиною, групою, організацією чи в суспільстві в цілому. Ці волонтери можуть мати відношення до організації волонтерської роботи лише у день цієї події.

На сьогоднішній день з’являються абсолютно нові типи волонтерів, які мають свої специфічні стилі роботи, наприклад:

волонтери на своїй основній роботі. Велика кількість компаній та корпорацій активно залучає своїх працівників до праці волонтерами і найчастіше до команди, яка працює над спільним проектом. Це більш за все нагадує клуб чи спілку;

волонтери-пенсіонери. В основному залучаються до роботи асистентами в організаціях, які займаються соціальною роботою;

волонтери, які обрали працю як альтернативу вирокові. В останні роки все більше зростає кількість осіб, які обирають працю волонтером як альтернативу своєму вироку. І зараз така форма вироку, як відпрацювання певної кількості годин на користь суспільству, стає звичайною справою;

волонтери — представники певних професій. Представники певних професій створили власні активні волонтерські програми й іноді примушують своїх членів брати участь у виконанні суспільних робіт;

епізодичні волонтери. Це волонтери, які працюють певний проміжок часу в різних організаціях, беручи участь у нетривалих заходах. Вони можуть також брати участь у певній події в певній організації щороку, але обмежувати свою участь лише власним бажанням;

волонтерство у середовищі людей, які потребують перехідного періоду. Воно відбувається неформально у середовищі людей, які переконані, що робота волонтером може бути для них наступним кроком у реалізації перспективи життєвого сценарію;

волонтери, які отримують винагороду від уряду. За останні роки відбулося зростання іншої сфери волонтерства — «на вимогу». Багато установ починають накладати певні зобов’язання на тих, хто бажає отримати певні державні винагороди чи вигоди [8, с. 22].

У цілому можна виокремити такі головні напрями, за якими здійснюється підготовка волонтерів:

соціально-реабілітаційна робота, попередження й подолання негативних явищ у молодіжному середовищі;

опіка і соціальний захист соціально незахищених груп молоді (діти-інваліди, сироти, малозабезпечені, безпритульні діти, самотні матері тощо);

соціальний розвиток молоді та її інтеграція у суспільство [8, 23].

Однією з тенденцій розвитку волонтерства є координація на рівні національної моделі. Сьогодні більше 80 країн світу мають мережу волонтерських центрів, причому волонтерські центри в Польщі, Україні й Чехії оцінюються як одні з кращих серед 14 країн Центральної і Східної Європи. Стійкою тенденцією є вихід волонтерства за рамки географічних і навіть політичних меж, організація й координація добровольчої діяльності на міжнародному рівні. Численні транснаціональні платформи й утворення залучають до своїх проектів та програм більше 100 млн. осіб щорічно [8, с. 9].

За даними Державної соціальної служби у справах сім'ї, дітей та молоді на діяльності волонтерів Україна щорічно заощаджує близько 200 млн грн. Починаючи з 2004 року професійну підготовку добровільних помічників у соціальній сфері в Україні здійснювало 305 шкіл волонтерів, яких на сьогоднішній час налічується близько 540. Найбільша їх кількість зосереджена в Харківській, Луганській, Дніпропетровській та Житомирській областях [8, с. 12].

До вaгомих міжнародних волонтерських об'єднань належать:

1) волонтери ООН (UNV (United Nations Volunteers)) — це організація, що безпосередньо підпорядковується ООН, займається підтримкою сталого глобального розвитку на планеті шляхом просування ідей добровільництва й мобілізації добровольців для вирішення конкретних практичних завдань;

2) Міжнародна волонтерська організація (SCI (Service Civil Interna-tional)) була заснована у 1920 році й має 33 відділення по всьому світу. До її завдань входить просування ідей миру, міжнародного взаєморозуміння й солідарності, соціальної справедливості та захисту навколишнього середовища;

3) Молодіжна міжнародна організація (YAP (Youth Action for Peace)) почала свою діяльність у 1923 році з просування ідей миру і співпраці між країнами та виступів проти воєнних конфліктів. Вона має відділення у 15 країнах. Ця організація об'єднує політично активну молодь, займається організацією волонтерських антивоєнних проектів, пацифістських семінарів і тренінгів, розробкою методів ненасильницького вирішення воєнних конфліктів, роботою з біженцями, соціально незахищеними групами, лобіюванням антивоєнних та миротворчих ідей серед політичних партій і організацій;

4) Федерація міжнародного культурного молодіжного обміну (ICYE (International Cultural Youth Exchange)) почала свою діяльність у 1949 році. Вона нараховує 30 відділень у країнах Африки, Азії, Європи і Латинської Америки. Місія федерації полягає у просуванні молодіжної волонтерської активності за міжнародне взаєморозуміння та мир. Глобальна освіта й інтеркультурне виховання — два основних принципи програм федерації по роботі з дітьми, людьми похилого віку та інвалідами, по організації дитячих центрів, екологічних проектів.

5) Альянс європейських волонтерських організацій (Alliance of European Voluntary Service Organizations)) був заснований у 1982 році. Він є центром європейських національних волонтерських організацій, що спеціалізуються на координації коротко — й довгострокових волонтерських робочих таборів, які просувають ідеї міжнародної співпраці, миру та взаємодопомоги;

6) Координаційний комітет міжнародних волонтерських організацій (CCIVS (Coordinating Committee for International Voluntary Service)) був створений у 1948 році під егідою ЮНЕСКО. Він координує діяльність більш ніж 250 національних волонтерських організацій у 100 країнах світу;

7) Асоціація волонтерських організацій (AVSO (Association of Voluntary Service Organization)) координує діяльність європейських добро-вольчих організацій і просуває інтереси волонтерства на рівні урядів, соціальних інститутів та громадських організацій [8, 10].

Однією з особливостей волонтерства є те, що великі його організації (асоціації) іноді перетворюються у складні об'єднання із сильно розвиненою бюрократією, наприклад, Армія спасіння, Корпус миру, Товариство Червоного Хреста.

Сьогодні в Україні функціонують такі досить потужні центри волонтерського руху, як:

Координаційна рада з питань розвитку та підтримки волонтерського

руху при Міністерстві праці та соціальної політики;

Всеукраїнський громадський центр «Волонтер»;

Ресурсний центр розвитку громадських організацій «Гурт»;

Український державний центр соціальних служб для молоді;

Волонтерський центр «Пенсіонер» ради організації ветеранів війни;

Коаліція громадських організацій та ініціатив за вільну від тютюнового диму Україну та ін.

Всеукраїнський громадський центр «Волонтер» (далі - Центр), що був створений у 1998 році, є громадською організацією, яка діє на засадах добровільності та самоврядування, рівноправності його членів, законності та гласності [8, с. 13].

Основним завданням Центру є:

сприяння розвитку волонтерського руху в Україні;

здійснення та захист прав і свобод, задоволення соціальних та культурних інтересів громадян — членів Центру;

сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні;

створення умов для саморозвитку членів Центру як особистостей, членів суспільства, громадян України;

вивчення й обробка кращого міжнародного та вітчизняного досвідів з питань волонтерського руху;

визначення засад волонтерського руху в Україні, участь у розробці нормативно-законодавчої бази з цього питання [11].

З метою виконання завдань Центр в установленому порядку:

1) апробує та розповсюджує нові форми і методи волонтерської діяльності в Україні;

2) співпрацює з державними та громадськими організаціями й установами в галузі соціальної роботи;

3) створює громадську «Школу волонтерів» для підготовки та перепідготовки кадрів з питань волонтерської роботи;

4) ініціює та проводить громадські волонтерські акції на всеукраїнському, регіональному та місцевих рівнях;

5) відкриває спеціалізовані служби, наприклад, «Телефон довіри», «Консультативний пункт» тощо;

6) методично забезпечує волонтерські програми та проекти, а саме: видає інформаційну, методичну, довідкову літературу; пропагує принципи волонтерської діяльності в Україні [11].

Основні напрями роботи Центру:

1)"Я і навколишнє середовище" (вирішення екологічних проблем, охорона культурних та історичних пам’яток);

2)"Я і людина" (тренінги з виховання лідерських якостей, соціальна реабілітація інвалідів, сиріт, ВІЛ-інфікованих, жертв насильства);

3)"Я і міжнародна спільнота" (допомога в інтеграції України у світову спільноту) [11].

Стосовно Харкова та Харківської області тут існує декілька волонтерських рухів, одним з яких є організований волонтерський рух Молодіжної громадської організації «Харківський центр волонтерів» (ХЦВ), що був створений влітку 2006 року під час проведення Другого міського зльоту волонтерів. ХЦВ було створено за підтримки Управління у справах сім'ї та молоді Харківської міської ради з метою розвитку волонтерського руху, активного залучення молоді до реалізації соціальних програм. Формування волонтерських команд спочатку відбувалося на базі Харківського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді «Довіра», де потенційні волонтери мали змогу навчатися в школі волонтерів, набувати необхідні знання та навички, брати участь у міських акціях і заходах. До складу організації входять студенти, учні шкіл, представники студентського та шкільного самоврядувань, інших громадських організацій [35]. Основними напрямами діяльності організації є: комплексна теоретична та практична підготовка волонтерів, що здійснюють соціальну роботу; пропаганда здорового способу життя та профілактика негативних явищ; сприяння розвитку лідерських якостей та творчого потенціалу молоді; залучення молоді до соціально-вагомої роботи (ігротеки в інтернатних закладах, проведення клубів спілкування молоді з функціональними обмеженнями, надання допомоги багатодітним родинам, проведення соціальних акцій та заходів). Саме участь у волонтерському русі дає можливість молоді самореалізуватися, з одного боку, та відчути себе причетними до участі у державних справах — з іншого. Одним із таких заходів стало проведення 29 березня 2011 року на базі Харківського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді «Довіра» міжнародного круглого столу в рамках співробітництва міст-побратимів Харків — Цинциннаті (США). Головною метою візиту делегації із міста Цинциннаті була участь у спільних з харківськими волонтерами заходах, обмін досвідом волонтерської діяльності. Під час проведення заходу відбулося активне спілкування учасників, обмін досвідом та обговорення подальших спільних соціальних проектів [35].

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой